NEWS 2SWEET

Я замовив столик у ресторані, щоб відсвяткувати своє 50-річчя. Моя дружина була в салоні краси, і вона зателефонувала, щоб повідомити мене, що, можливо, не зможе прийти вчасно, бо затримується із зачіскою. Тож я пішов сам. Очікувалося, що на святі будуть присутні наші спільні друзі та сестра моєї дружини зі своєю родиною.

У нас із дружиною ніколи не було дітей, і ми змирилися з тим фактом, що не залишимо спадкоємців. Ми старанно працювали, економили гроші і лише набирали вагу. Нас усе влаштовувало, за винятком того, що ми завжди звинувачували себе в тому, що не планували ваrітність раніше.

Коли я прийшов до ресторану, там ще не було нікого. Я отримав привітання від інших гостей, але мене турбувала відсутність моєї дружини. Потім мені зателефонували з невідомого номера .

Це був ліkар, який вітає мене з днем народ ження і повідомляє, що моя дружина наро дила і чекає на мене в ліkарні. Я подумав, що це жарт, але поїхав до лікарні перевірити. Коли я зайшов у палату, то втра тила мову. Моя дружина лежала на ліжку, а поряд з нею – двоє дітей.

Вони були нашими дітьми. Виявилося, що у моєї дружини почалися ранні перейми під час відвідин салону краси і вона народила в машині швидkої доnомоги. Я не міг повірити, що сталося таке диво, і ставив питання, чому моя дружина приховувала від мене свою ваrітність і, головне, як вона це робила?

Знаєте, мені часто подруги казали, що вони жа хливо мені заздрять. – А тобі що? Живеш у своє задоволення. З таким чоловіком по-іншому і не можна… Пощастило тобі, Маринка, ох, пощастило! Тільки ніхто не бачив, як я живу насправді. А жила я кілька років не в шоколаді, м’яко кажучи, була одружена з Андрієм.

З Андрієм ми познайомилися на роботі. Наші компанії тоді влаштували зустріч, ми зустрілися, і я відразу зачарувала його своєю харизмою. Ну, або він бреше. Загалом, нам обом було близько 30. Ми не стали зволікати з цією справою, щоб уникнути питань типу: «Ну, коли вже? А коли онуки?». Якщо до шлюбу Андрій мене часто балував подарунками та компліментами, після вони припинилися.

Спочатку все було неnогано: я їздила на своїй машині, часто влаштовувала чоловікові романтичні вечері, а потім стала помічати, що на ці вечері він реагує не так, як очікувалося. Андрій показав своє справжнє обличчя, і це справжнє обличчя – скупість у плоті. – Ну, навіщо ти таку рибу дороrу куnуєш? На ринку в 100500 разів дешевше рибу можна знайти.

Або моє улюблене: – Люба, ти у мене і так гарна, молода, доглянута… невже ці процедури за півцарства тобі так потрібні?! Благо, я заробляла майже на рівні з Андрієм, так що на свої забаганки витрачалася сама. Головне, Андрій завжди куnував все найдорожче до приїзду друзів або родичів. Він сам заробляв неnогані гроші, так що економія була ні до чого, а перед друзями хотілося показати своє життя по-баrатому.

Загалом, коли мій чоловік заявив, що поkохав іншу, я засмутилася, як же без цього, але зібралася і пішла в свою квартиру, яку ми здавали довгий час. Ох, як я тоді зажила… Одного разу, коли я поїхала за своїми речами, що залишилися у kолишнього, мене покликала на кухню його нова kохана:

– Марина, він не дозволяє навіть на манікюр ходити. З ним неможливо жити… як же ви так довго з ним прожили? – Я сама себе забезпечувала, дороrа. Новенька не затрималася надовго. Вона була гарненькою дівчиною, але з Андрієм не протягнула більше року. Бідна сама не заробляла… уявляю, як несолодко їй доводилося.

Галина Вікторівна була звичайною бабусею, яка мала свої слабкості та недоліки, але онук Іван любив її беззастережно. Батька Іван не пам’ятав, хоч бабуся казала, що краще б його взагалі не було.

Коли Іван підріс, він не став ставити зайвих питань, намагаючись все зрозуміти своїм розумом. У п’ятирічному віці бабуся забрала Івана до себе, і з того часу мати епізодично з’являлася в його житті між нареченими. Якось, коли мати знову прийшла забрати Івана до себе, бабуся відправила його до себе до кімнати.

Він тихо грав і прислухався до розмови на кухні. Спершу нічого не було чути, але потім мати почала кричати, а бабуся теж підвищила голос. – Чи багато ти можеш зробити? Хлопчику потрібна мати, а не божевільне дівчисько! – говорила бабуся. – Що мені тепер робити? Я взагалі-то чоловіка та батька для сина шукаю! – крикнула мати у відповідь.

– Немає нормальних батьків там, де ти шукаєш. І рідкісний чоловік любитиме чужу дитину. Вони навіть своїх кидають і зраджують, а чужих так взагалі цураються, – відповіла бабуся. – Ти не розумієш… ти… – тоді мати кричала на бабусю такі слова, значення яких Іван не знав, але розумів, що вони дуже образливі. Бабуся вкотре вигнала матір із квартири.

Після відходу матері Іванове волосся і речі, до яких вона торкалася, ще деякий час зберігали запах її парфумів. Подорослішавши, він почав побоюватися таких візитів матері. Після них бабка приймала якісь заспокійливі, гриміла посудом і голосила, що вона виховала не дочку, а безсердечну зозулю, яка залишила єдину дитину. Вона бурчала, що в неї більше немає сил і що вона віддасть їй онука наступного разу.

Іван сидів у своїй кімнаті, чекаючи, коли стихне буря. Наступного дня їхнє життя з бабусею поверталося до колишнього русла, до наступного приїзду матері. Іван виріс, а бабуся, на його думку, не змінилася. Вона ніби завмерла в одному віці. І Іван гадав, що так буде завжди. Коли Іван уже навчався у старших класах, бабуся часто казала йому добре вчитися. – Не вступиш до інституту, візьмуть до армії, а я вже стара, не витримаю.

Тому якщо хочеш, щоб я прожила довше, будь ласка, вчися! Іван намагався щосили, не мав права підводити бабусю. Адже, крім неї, у нього нікого не було. Іван добре склав іспити і вступив до університету. На другому курсі він закохався у гарну та веселу Наталку. Вона любила галасливі компанії, які Іван терпіти не міг, але заради Наталки він ходив на студентські вечірки та клуби. Бабуся за розсіяним виглядом одразу здогадалася, що її онук закоханий, зітхнула і довірилася долі. Якось, коли Іван був на черговій вечірці з Наталкою, бабуся не пішла спати і почала чекати на нього.

Вона завжди на нього чекала. Спати спокійно не могла, якщо онука вдома не було. Іван жалів бабусю, намагався не виходити до ранку. Але Наталці це не сподобалося. Якось вона поставила умову, що, якщо він піде з вечірки, вона піде від нього назавжди. Іван не хотів розлучатися з Наталкою, але бабусю теж було шкода. Хлопець знав, що вона хвилюється, чекає, не спить і в неї тиск.

Іван вийшов із клубу того дня, залишивши кохану дівчину. Всю дорогу додому хлопець біг, наче за ним хтось гнався. Виявилося, хлопець відчув, що з бабусею щось не так. Вдома він виявив бабусю на підлозі, поряд з нею була розбита склянка води. Іван швидко подзвонив у швидку та підняв бабусю з підлоги. Вона була притомна, але ні говорити, ні рухатися не могла. Іван через свої танці та веселощі не помічав, що бабусі часто буває погано.

Він звинувачував себе у події. Він тоді ще не знав, що все це йому вже судилося. У лікарні бабусю доглядала молоденька медсестра. Незабаром вони з Іваном потоваришували, і коли бабусю виписали, вона запросила медсестру в гості на чай.

Так і почалися відносини Аліни та Івана. Через півроку вона повідомила, що чекає на дитину від Івана. Хлопець був на 7-му небі від щастя, і вже за місяць вони зіграли весілля. Це продовжило життя бабусі ще на кількадесят років!

На питання, де він, нахабно збрехав, що з роботи в сусідній ларьок побіг, за ватрушечкою.Не знала б про коханку, якби не випадок Посеред ночі Юлі зателефонував батько. — Маму в лікарню відвезли. Температура третій день.Переполошилася Юля.Нашвидку зібралася і поїхала, наказавши чоловікові водити сина, Івана, в школу. Поїду мінімум на тиждень, поки маму не випишуть, — оголосила чоловікові вона, — Ви ж не маленькі, впораєтеся.

Юлині батьки в сусідньому від міста селищі жили, всього 50 км шляху, недовго їхати. Приїхала, відразу бігом в лікарню, а там у матері виявили пневмонію, зібралися в місто везти, там все-таки обласна лікарня є. Юля дала добро, разом з матір’ю в карету швидкої допомоги завантажилася і поїхали. А там в дорозі мобільного зв’язку немає, так і забула Юля чоловікові зателефонувати, відзвітувати.

Прибувши в місто, » швидка » застрягла в пробці, коли раптом Юля, з вікна, з «швидкої», побачила чоловіка, Андрія. Той ішов по тротуарчікі з якоюсь дівчиною під руку. Дівиця в руках квіти несе, красиві такі темно-червоні троянди. Білі гладке волосся, яскраво-червоні губи, стрілки — до самих скронь на очах намальовані. Ну чисто Жінка-кішка.Юля телефон дістала і давай чоловікові дзвонити.

На її очах Андрій дістав свій телефон з кишені брюк і відповів звичне «алло». На питання, де він, нахабно збрехав, що з роботи в сусідній ларьок побіг, за ватрушечкой. З повидлом. Що це за ватрушечка, Юля вже побачила. Але плакати і виявляти зрадника в телефон на очах у матері нічого не стала.Мама переживати буде, на те вона і мама, хоч вже і бабуся.

Юліну маму в лікарню благополучно забрали і Юля відразу ж помчала додому. У грудях свербіло, в носі хлюпалося, а в очах від сліз палило нещадно, але розкисати часу не було. Юля все речі чоловіка по валізах розклала, за звичкою підвертаючи акуратно рукавчики на сорочках і штани складаючи, строго дотримуючись стрілки.

А потім схаменулася, вивалила все назад і як попало закинула. Всі речі не влізли, а валізи вже закінчилися. Так вона ногами давай весь вміст втоптувати, щоб, значить, утрамбувати. А потім, щоб застебнути замочки, ще й зверху попою сіла, бурмочучи про себе нечитабельні лайки. І винесла за двері в під’їзд всі речі.Нагулявшись, чоловік з’явився додому як тільки Юля йому зателефонувала і повідомила про свій приїзд. — Юля? Чого приїхала? А валізи чого за дверима стоять? — обурився Андрій, дивлячись на неї безсоромними очима.

— А бачила я вас. Тебе бачила і твою ватрушечку, — оголосила Юля, стоячи до судженого задом і жарячи спокійно в сковорідці котлети з свинячого фаршу. Котлети — синові який повинен був зі школи повернутися; бульончик курячий — для матері (в лікарню). Чоловік засоромлено замовк, потім щось про сина звично почав говорити. -Проживем, виховаю, — заспокоїла його дружина. Дай хоч повечеряти перед відходом, — раптом почав благати він, відчувши запах котлет.

– Обійдешся, — відбрила його дружина. Пішов Андрюша. Хоч і видно було по очах, що без особливого бажання. На радощах Юля подруг покликала, гулянку влаштувала і канкан станцювала. Коханка жила з мамою в однокімнатній квартирі. Тому впустити до себе Андрійка вона не могла собі дозволити.- Ми з мамою на одному дивані спимо, — заявила вона і Андрій зітхнув.-Краще б я з тобою на цьому дивані спав. Заздрю я твоїй мамі.За ручки зі своєю Наташкою в під’їзді потримався і з валізами назад в свій автомобіль спустився.

Ночувати вирішив в готелі, куди Наташку свою і покликав. Дивився він на свою сплячу Наташку і зітхав. Витратив він сьогодні весь аванс на номер і на вечерю в ресторані.Вранці він розбудив Наташу раніше.- Сорочку мені погладити потрібно. Ця стерва мені все м’яте поклала. Коханка тільки потягнулася у відповідь.- Піди у вчорашньому одязі.

Я з тобою не для цього. -А для чого ти зі мною? — здивувався Андрій.-Дурачок, — посміхнулася коханка — для любові.Андрій зітхнув. Якось не до любові йому стало: адже грошей немає. А без них і душа не співає.У перший же свій «без чоловіка» вихідний, Юля до обіду ніжилася у ванній. Потім, не поспішаючи, вийшла і півгодини милувалася на своїй новою стрижкою в дзеркалі, переміряла нові речі, які встигла купити. З відходом чоловіка стало їй якось легше. У квартирі чисто, ніхто не смітить.

Квартира до речі, її, дошлюбне, була.Дитина — великий, самостійний. Та й сусід, холостий Ігор, раптом звернув на неї свою увагу і став привітніше.- Юлечка? Прости дурня! — з квітами, неголений, пахне оселедцем, у пом’ятому піджаку, чоловік стояв за дверима і дивився з жалем на неї.- Ні! — розсміялася від щастя Юля. — Не пробачу! Іди, куди ходив від мене потайки! Свободу тобі даю.- Ну Юль? Кому ти потрібна, в свої 37? — про всяк випадок нагадав чоловік.

Колишній чоловік.- Пропадеш ж без мене?Він дуже розраховував на те, що дружина візьме його назад. Тому що грошей у нього залишилося — три з половиною гривні і спав він вже майже тиждень в машині.-Пропаду, — кивнула радісно головою Юля, зачинивши перед ним двері. Тоді Андрій задумав недобре діло. З’явившись під вечір додому, знову подзвонив у двері. Дружина відкрила.Красива така стала, в платті новому і в сережках з висульками.- Чого тобі? — невдоволено сказала вона.

Замість тисячі слів, Андрій кинувся на неї немов ягуар в стрибку із засідки і втупившись в губи, притиснув її до підлоги. «Моя ж» — порахував він. » Побарахтаться і здасться «. Таке він в кіно бачив. Приборкання норовливої.Але з кухні, через двері, теж зовсім як в кіно, з’явився сусід Ігор.Немов нерозумного кошеня, він взяв за шкірку Андрійка, з Юлі зняв і за двері викинув, показово пнув прямо під зад.

-Юля тепер жінка вільна, — безсердечно повідомив він.-Так, — підтвердила Юля.З квартири прямо аж несло смаженими м’ясними котлетами, улюбленими, які Юля раніше йому виключно лише у свята смажила. І зрозумів Андрій, що він безповоротно втратив. Шкода

У спадок від батьків ми отримали дачу. Точніше сказати, це була просто земельна ділянка. На ній стояв старий будинок, який можна було тільки знести … Батьки чоловіка відразу почали говорити, щоб я його продавала. Мовляв, далеко їздити, грошей треба купу вкласти, навіщо він тобі. Я вирішила залишити дачу до кращих часів.

Ми люди не бідні, дочку вже на ноги поставили. З віком все більше тягне до землі, тому ми задумали взятися за будівництво. Перший час будемо на вихідні туди їздити, а потім, може, захочемо залишитися і звільнити квартиру дочки. На будівництво ми витратили багато грошей і часу. Про силах я взагалі мовчу.

Ніхто не допомагав нам ні фінансово, ні фізично. В результаті у нас з’явився величезний будинок на два поверхи з лазнею і упорядкованим ділянкою. Город ми не засаджували. Залишили маленьку теплицю для овочів, посадили фруктові дерева і посіяли траву.

Тільки дочка брала участь в зведенні нової дачі. Брат чоловіка — будівельник, але він навіть на дзвінки не відповідав, коли нам потрібна була консультація. Свекруха вважала це дурною витівкою і лише сміялася над нами. Ми мовчали і потихеньку рухалися до своєї мети. Коли будинок був готовий, ми вирішили організувати новосілля.

Накрили стіл і запросили всіх родичів до себе на пікнік. Попарилися в лазні, засмажили шашлик — краса. Батьки чоловіка вирішили залишитися з ночівлею. З тих пір вони почали приїжджати до нас на дачу кожні вихідні. Мене це напружувало, так як я не можу там спокійно відпочити з друзями. Свекруха лізе всюди, чим ще більше мене дратує.

Одного разу я виявила, що хтось перекопав газон. Як з’ясувалося пізніше, це свекруха надумала гарбуз посадити. Я просто зателефонувала чоловікові і попросила поставити на місце його мати. Брат видзвонив друзів і приїхав до нас в баню — чоловік його прогнав. Через кілька днів ми поїхали в місто — на дачі нікого не було. Родичі дзвонили мало не кожен день.

Я думала, вони почнуть напрошуватися, а вони просто дізнавалися, що ми робимо, коли збираємося у відпустку і т. Д. Я на це даремно не звернула увагу! Через тиждень ми вирішили позапланово поїхати на дачу. Приїхали — а з баньки йде дим. Ми спочатку подумали, що злодії прокралися. Виявляється, родичі не перший день тут «гостюють», відзначають чийсь ювілей.

А нам дзвонили, щоб переконатися, що ми вдома. Чоловік рвав і метав: після цього на відносинах з його родичами ми поставили хрест. Тепер ми живемо на дачі на постійній основі. Чоловік працює дистанційно, а я вже на пенсію вийшла. Дочка з онуками переїхала в нашу квартиру. А зі свекрами ми і так і не спілкуємося.

Міша тільки в десять років дізнався, що у нього є бабуся в селі. Мама довго не знала, як йому розповісти, а потім плюнула на цю справу і розповіла правду: – Коли ми з твоїм татом зустрічалися, бабуся несхвально ставилася. Тато їй чомусь відразу не сподобався. А коли вирішили одружитися, то вона припинила з нами спілкуватися.

Але я вирішила, що прийшов час помиритися. Вона повин на знати свого онука. Тому подзвонила їй, а вона запропонувала, щоб ти у неї літо провів? Ти згоден ? Міша був в розгубленості. Влітку в місті було нудно, батьки не були вдома, і він більшу частину дня залишався зовсім один. А село це хоч якесь розмаїття, хоча і доведеться їхати до незнайомої бабусі.

У село його везла одна мама. Бабуся виявилася великою жінкою із суворим поглядом. Поки вони з мамою сиділи і розмовляли, Міша оглядав господарство. А там було на що подивитися. У бабусі були і кози, і корови, і кури, і гуси, і город. Ходив Міша, дивився на все роззявивши рот.

Він такого розмаїття жвавості в живу ніколи не зустрічав. Бабуся дуже переживала, боялася не знайти мову спільну з онуком. Але все склалося досить легко! Міша охоче доnомагав по господарству, вставав з нею рано і годував тварин. Дуже міцно подружився з собакою Петровичем і кішкою Пузиком.

Петровича назвала бабуся на честь першого чоловіка, а Пузика охрестили так через великий живіт і гарного апетиту. Літо пройшло чудово. Собака і кіт за ним усюди ходили. Він і сам до них сильно прив’язався. Коли приїхали батьки, бабуся з татом помирилися.

В цей час Міша сидів на ганку і обіймав кішку і собаку. Він дуже боявся розлуки. Але потім бабуся дозволила їх забрати. Міша був дуже радий. Так в їх міській квартирі з’явилися ще два жителя. На наступне літо він знову із задоволенням погодився залишитися у бабусі, не забувши взяти з собою двох вірних друзів.

З моїм чоловіком ми одружилися, коли нам обом було по 27. Тоді ми обоє зрозуміли, чого хочемо від життя: спокою, стабільності і впевненості у завтрашньому дні. За майже 24 рокі шлюбу у нас народилися двоє дітей: син Паша і дочка Ариша. У нас завжди була стабільна робота, вдома завжди було чисто й затишно,

я вже думала, що щасливішєю я бути не можу, але виявилося, помилялася. Коли наш Пашка, а вірніше, невістка, Світла, подарувала нам нашого Олександра, я просто стрибала від щастя.

Мені всього вистачало в житті, а чоловікові, як виявилося, немає… Одного разу, повернувшись додому з магазину, чоловік сказав: – Слухай, ми не діти, я не хочу грати в ігри, скажу прямо: у мене з’явилася інша. Я хочу розлу читися і жити з нею. Тоді у мене земля з-під ніг пішла. Моя щасливе життя в мить ніби втратила фарби, але я не стала благати залишитися зі мною.

Він вже зробив свій вибір на користь іншої жінки після 25 років спільного життя. Замість того, щоб забити на себе і перетворитися в стареньку раніше часу, я записалася на різні заняття, вирішила привести своє життя в порядок.

Моя вам порада: якщо не дай Бог, у вас трапиться таке, пам’ятайте прості правила: любіть і поважайте в першу чергу себе, а не чоловіка, майте свою справу (необов’язково прибуткове, але таке, щоб кожен день вдосконалюватися, не залишатися на місці),

якщо чоловік вже вирішив піти – відпустіть його, не просіть йому залишитися, не шукайте швидку і неякісну заміну колишньої половинки – це дорога в нікуди. Ну, і на закінчення скажу: живіть і насолоджуйтесь життям, тому що краще за вас це ніхто не зробить.

З Олександром ми зустрічалися майже рік, любов була дуже красива, романтична. Через півроку після знайомства я переїхала до нього на квартиру. Ми подали заяву в ЗАГС і був призначений день весілля — мої батьки дуже чекали на цю подію і готувалися. Мама Олександра теж, як мені тоді здавалося, була рада за сина і дуже радісно мене прянала.

Батько від них пішов давно, до молодої дружини, кинувши її з трьома хлопчиками, а потім кинув і другу дружину з дитиною — з ще одним сином, і знову одружився. Тут я дізналася, що чекаю дитину. А весілля через 10 днів. Вирішила зробити всім сюрприз прямо на весіллі.

Тим більше, мій тато дотримується дуже консервативних поглядів на стосунки хлопців і дівчат. Він би був дуже засмучений такою ситуацією. Загалом, підготовка до торжества йшла повним ходом.

Олександр брав активну участь — допомагав вибирати плаття, з декором, домовився з агентством. За тиждень до мого весілля у моєї мами був день наро дження. Ми прийшли до неї в гості, сіли за накритий стіл, і тут ні з того, ні з сього, Олександр каже, що розриває заручини, бо дізнався, що дитина не його. І я, і мої батьки, які, до речі, на той момент ще не знали про дитину, були вражені.

На мої вокроси, чому він так вирішив, Олександр сказавши, що його друг дитинства розповів йому правду: я зустрічалася весь цей час ще з одним хлопцем і дитина від нього. На підтвердження мені було показано фото на пішохідному переході, де поруч зі мною стоїть якийсь незнайомий молодий чоловік, серед інших перехожих.

Ракурс такий, що дійсно, здається, ніби він мене обіймає і ми разом. Але я не знаю цю людину. Може це випадковий знімок (у чому я сумніваюся — це треба було вловити момент), а може і підстава. Але чути моїх пояснень Олександр не хотів. Моя мама потрапила після цього в лікарню: це ж сором який, сказати всім ро дичам, що весілля відміняється. Загалом, з Олександром ми розійшлися. Через п’ять місяців я наро дила сина — Андрійка.

Батьки мене зрозуміли, хоча пережили і ганьба, і сором. А Олександр одружився. З тієї нареченою, яку йому мама вибрала. Як виявилося, цей друг обмовив мене на прохання його матері! Вона не хотіла мене в невістки, а хотіла цю Любу, теперішню його дружину. Її ідея спрацювала. Люба з дуже багатої ро дини, і для матері Олександра здавалася набагато кращої невісткою, ніж я.

Але дівчина не промах, вона швидко поставила свекруху на місце. А Олександр просто втік від молодої дружини — поїхав кудись на заробітки за кордон. Подав на розлучення. По інтернету мене дістає, що хоче помиритися, навіть прийме «чужого» дитину. Але я вже не хочу! Я точно впевнена, що син — його дитина. Але навіщо йому такий батько? Я знаю, що прощати треба, але поки не можу.

Максим Ткачук з Турійська потрапив у жорна долі відразу після народження. Батьки залишили його немовлям на бабусю, потім розлучилися, створили нові сім’ї і … забули про первістка. 10 років малюка ставить на ноги жінка, яка до цих пір навіть не наважувалася оформити опікунствоДоля подарувала Галині Ткачук двох дітей – дочку і сина. Коли вони були зовсім маленькими, в будинку з’явився ще одне немовля.- У мене рідна сестра Неля, глухоніма.

Вона була вагітна, народила дівчинку і написала від малюка відмову. Я перейнялася цим, кажу чоловікові: «Де двоє ростуть, третьому місце знайдеться». Він став у нагоді, і ми племінницю Юлю до себе забрали. Догледіли до семи місяців, але сестрасхаменулася, дочку забрала до себе. Тепер Юлічка вже має свою сім’ю, у неї все добре.

Але коли вога від нас поїхала, мені стало дуже бракувати тою третю дитину. Була думка взяти собі немовля з будинку мал юка. Тільки Власна сім’я розпалася, Галина була змушена з дорослими дітьми окремо знімати житло, їздити по заробітках. Ніколи не опускала рук і шукала можливості, щоб забезпечити дітям нормальне існування.

Син Саша, як закінчив школу, вирішив не продовжувати далі навчання і відправився шукати щастя-долю в Київ. Мати не перечила. Хоча хотіла, звичайно, щоб хлопець отримав вищу освіту і вибився в люди. Але вибрав заробітки. І не побув і декількох місяців, як повідомив: буде одружуватися! І влітку привіз зі столиці Студенточку з животиком, яка народила сина.

У той час молодята ще не узаконили своїх стосунків. Але в свідоцтві про народження записали імена і тата, і мами. Зробили хрестини, назвали хлопчика Максимка – і поїхали назад до Києва.На питання “чому?” “Галина Володимирівна лише знизує плечима:- Невістка Люба закінчила із золотою медаллю, добре вчилася в інституті.

Її мама мене дорікнула: ” ваш син зіпсував моїй дитині життя “. Я кинула роботу, попросила Любу перевестися на заочне і пообіцяла, що буду берегти Максимка, як вона буде їздити на сесії. Але мене ніхто не послухав. Молоді батьки поїхали до Києва, залишивши дитину в селі, і … більше за ним не повернулися.

Жінці важко даються ці спогади. Спочатку сподівалася, що все налагодиться. Брала онука на ручки, співала йому колискови і поїла розведеним коров’ячим молоком. Але з кожним місяцем надія на повернення сина з невісткою танула. Чи не тьохнуло серце їх ні тоді, коли бабуся споряджала Максима в перший клас, ні тоді, коли їхала з ним на перший конкурс талантів …

Доля обділила хлопця материнським теплом, але щедро обдарувала незвичайної краси голосом. Бабуся з дитинства сталапомічати, що малий підспівує всім рекламам, що йде по телевізору. Якось зустріла свого вчителя музики Віктора Скулінца і попросила хлопця прослухати. Той відразу взяв маленького таланту під своє крило. І вже у вісім років Максим здобув свою першу перемогу на всеукраїнському конкурсі!

Сьогодні за плечима хлопчика не один фестиваль не тільки загальнодержавний, а й міжнародний. Слухати ліричні мелодії у виконанні Максимка Ткачука неможливо спокійно. Душа співає і плаче разом з ним – Хто допомагає з поїздками на конкурси в столицю? – питаю бабусю хлопчика,

яка тримається за роботу двірника, щоб мати хоч якісь гроші на прожиття.- Ніхто, – ніяковіє. – Якщо конкурс організовує освіту, то, звичайно, нам це нічого не коштує. Але ж більшість фестивалів не бюджетні. Щоб зібратися на один, потрібні кошти і на одяг, і на дорогу, і на проживання з харчуванням. А у кого просити?

– Хоча б у батьків дитини. Галина Володимирівна змовкає. А тоді зізнається:- Син нічим не допомагає, а невістка, як вже дуже попрошу, перешле пару сотень гривень. Видно, що жінка думає над кожним словом, тому що не хоче нічого поганого говорити про Максимових батьків, не засу джує їх – ні сина, ні невістку, але мимохідь згадує факти, які красномовно свідчать їхнє ставлення.

Як одного разу поїхала з онуком на конкурс до столиці, а в Києві якраз був батько. На зустріч не прийшов. Іншим разом жінка в період відпустки на основній роботі поїхала на заробітки з онуком і дочкою і в супермаркеті зустріла Любу. Рідна матуся відвернулася, зробила вигляд, що не впізнала сина зі свекрухою! Що ні тата, ні мами ні разу не бачили в школі (Максим навчається у Турійської гімназії), а ” мамою “називає тітку – Але ж ви, як опікун, повинні мати якісь гроші, – випитувати у жінки.- А опікунство не оформлене, – відповідає.

І за всі десять років, з тих пір як жінка сама виховує онука, не отримала від держави жодної копійки. Чому? Каже, цікавилася цим питанням, але її налякали, що раз не має власного житла, а тулиться на знімній квартирі, то дитину їй не дадуть. Навіть можуть в інтернат забрати! І вона більше не ходила і не питала.

устроїлась на роботу двірником, щоб мати постійний, хоч і мізерний дохід, і бути біля дитини. Але виявляється, побоювання жінки були марними. Тому що, як пояснив начальник служби у справах дітей Луцької міської ради Федір Шульган, ніде в законі не прописано, що наймане житло може бути перешкодою в оформленні опікунства. Порадив звернутися в службу у справах дітей за місцем проживання про підготовку висновку про доцільність позбавлення батьківських прав тата і мами, далі – в сyд.

Тоді клопотати про опікунство. Підтримка держави соціальних сиріт непогана – гріх від неї відмовлятися. Жінка вже почала збирати відповідні документи. Тим часом щасливий Максимка повертається з нагородою з чергового конкурсу – отримав друге місце на міжнародному фестивалі «Перлина-фест». Мріє про наступні перемоги. Всі їх присвячує бабусі

По мережі давно гуляє історія, яка багатьом здасться неправдоподібною. Але ми пам’ятаємо що насправді, життя закручує такі «сюжети», що «відпочивати» може будь-який режисер.

Дивіться до кінця буде цікаво. Іван повертався з нічної зміни, втомлений донезмоги. Хотілося прийти і розтягнутися на ліжку, провалившись в глибокий сон. Робота була важ кою, але крім рудника влаштуватися після звільнення з колонії нікуди не вдавалося.

Йому ще пощастило більше багатьох — хлопця взяла в знімну квартиру бригада вахтовиків. В його становищі можна було сподіватися тільки на вагончик поруч з роботою. Щоб зрізати дорогу, він звернув через парк, сподіваючись швидше дійти до під’їзду.

Попереду на лавці він побачив великий згорток. Підійшовши ближче, хлопець оторопів. Загорнутий в якусь тканину або ковдрочку перед ним лежало немовля.Іван зупинився в глибокому розпачі. Тіло просило

сну. Душа здригнулася від того, що, можливо, дитина пролежала пізньої осені в парку багато годин. Обережність попереджала, щоб він зі своєю судимістю не вплутуватися в цю історію.

Нарешті, молодий чоловік зважився. Тягти маленьку дитину в квартиру, де жили 15 мужиків, було немислимо. Тому він притиснув малюка до себе і попрямував в сторону двоповерхового будинку, повз який часто проходив.

Там розташовувався дит ячий буд инок. Іван пояснив ситуацію. Це була дівчинка. Приймаюча сестра сказала: «Записки від матусі немає. А давайте назвемо її Іриною Іванівною ». «Ну, нехай буде так», — посміхнувся Іван. З цієї нагоди чоловік часто став замислюватися про своє життя. Родні у нього не залишилося, але якось хотілося тепла і затишку. Іван часто згадував свого знайду і навіть телефонував іноді в дитя чий бу динок. Коли Иришка підросла, став приходити до неї в гості

з подарунками. Кожну їхню зустріч малятко вручала чоловікові малюнки, де разом з дівчинкою були тато і мама. Нова співробітниця дитячого будинку, приблизно одного віку з Іваном, помітила добре ставлення чоловіка до дівчинки. Вона сама була колишньою вихованкою цієї установи і розуміла, наскільки дитині важлива сім’я. Але також Світлана розуміла, що самотньому чоловікові дівчинку не віддадуть ніколи.

Жінка вирішила допомогти двом важливим для неї людям. Адже сподобався їй Іван, виявляється, відвідував названу дочку вже 10 років! Ірочка дуже чекала, коли тато забере її додому.

І чоловік вже 5 років виплачував гроші за квартиру по іпотеці, благо, заробітки в майстри на руднику були значно вище, ніж у підсобного робітника. Але відсутність сім’ї робило ситуацію безвихідною! Світлана та Іван поговорили по душам. Вони вирішили, що відносяться один до одного

досить добре,щоб офіційно зареєструвати стосунки і здійснити Иришкин мрію! Вони оформили всі доку менти, обставили кімнату дівчинки і пішли в ди тячий бу динок. Дівчинка кинулася до Івана на шию, потім обняла Світлану. Вона зауважила, що сьогодні її тато весь світився від радості. Він опустився перед дочкою навпочіпки і тихенько сказав: «Ірочка, збирай свої речі. Ти їдеш додому! А ми тебе чекаємо ».

Так збулася світла мрія дитини, якого чоловік знайшов одного на лавці — через 10 років сталося диво отримання справжньої сім’ї. Про те, чи залишилися разом Іван і Світлана, «історія замовчує».

Але, швидше за все, так і сталося. Адже їх об’єднала радість доброти і щастя, подароване маленькій людині. Такими або схожими історіями не збідніє земля. Адже люди у нас живуть добрі і світлі, здатні на великі вчинки. На цьому все друзі, чи сподобалася вам ця історія?