NEWS 2SWEET

Ця історія сталася двадцять років тому. На той момент ми з чоловіком дуже nогано жили, а до того ж у нас була дочка, якій на той момент ледве виповнилося рік.

Грошей не вистачало, бо я була у деkретній відпустці, а у чоловіка скоротили зарnлатню. Вийти на роботу я не могла, не було з ким залишити доньку, до того ж Соня постійно хво ріла.

Ми рахували коnійки і ледве виживали. Якось до нас постукала циганка. Поруч із нею примостився маленький хлопчик років чотирьох, який ховався за мамину спідницю. Жінка попросила в мене їжі. Зовсім не див но було її зустріти, бо район у нас був бідний, тут жило баrато незабезпечених родин.

Я пішла на кухню. Холодильник був порожній практично . На дальній полиці я знайшла дві маленькі баночки з варенням, хліб та упаковку крупи. Я віддала жінці половину хліба та одну банку варення. Циганка мені палко подякувала.

Її темні очі блиснули. -Бачу, що і вам nогано живеться, але ти не пошkодувала для мене їжі. Скоро у вас все налагодиться, гроші в сім’ю прийдуть, а хворітиме дитина перестане.

Циганка пішла, а я так і лишилася здивована стояти. Найдивнішим було те, що її слова справді справдилися! Чоловіка несподівано підвищили на роботі, а донька хво ріти перестала. Я взагалі не вірю у надприродне, але не знаю, як ще пояснити те, що сталося.

Мене кілька років тому вигнали з дому. Телефон чоловіка був недосяжний — у нього на роботі проблеми зі зв’язком, дуже важко до нього додзвонитися. Пішла я до мами своєї, ну, не під дверима ж чоловіка в під’їзді сидіти? Мама була не особливо рада моєї присутності — у неї живуть син з дружиною з улюбленими онуками.

Прийняли мене в будинок за умови — я повинна всіх обходити. Довелося погодитися, вибору особливого не було: декр етні маленькі, не прожити на них, а наші з чоловіком гроші свекруха забрала, коли виг аняла. Одна надія була — на приїзд чоловіка. Приїде мій улюблений і в усьому розбереться. Тільки ось він не дзвонив чомусь.

Я працювала на всю сім’ю, як пр оклята. Вставала о 5 ранку, щоб приготувати сніданок. Потім відводила племінників в садок, з коляскою в зубах. Поверталася з садка — вже годувати всіх час, та на роботу збирати. Причому, плак ати моїй дитині було категорично заборонено. Ось тільки немовляті це не поясниш.

Як тіл ьки лунав пл ач, мама з дружиною брата відразу кривилися: — Нехай поп лаче, дітям це корисно. Що, справ інших у тебе немає, крім як дитину на руках тягати? Зараз придумаємо, чім тебе зайняти. Поклади ти його, він у тебе і виє тому, що ти до нього біжиш відразу. Я мовчки пла кала, коли чула, як мій синочок надривається.

У мене серце материнське бол іло, але я знала, варто мені піти наперекір — нас і звідси виставлять. Я знала, коли приїде чоловік. В той день я, взявши сина, поїхала на вокзал. Чоловік вийшов з вагона, я зі сль озами щастя кинулася до нього на шию, а він відчепив від себе мої руки, розвернувся і пішов, не сказавши ні сло ва і навіть не глянувши на дитину.

Я сиділа на вокзалі, обіймала сина і не знала, що робити далі. Я не розуміла, що сталося з чоловіком, чому він так з нами? Куди нам іти? До мами? Зовсім туди ноги не йдуть. Мама завжди любила мого брата, а я так — прикра поми лка молодості. Я посадила сина в коля ску, і ми пішли, куди очі дивляться.

Через кілька годин мені зателефонувала бабуся чоловіка: — Приїжджай, я все знаю. Допоможу чим зможу. Я летіла до неї, як на крилах. Свекруха моєї свекрухи повідала мені про причини охолодження її онука до мене. — Свекруха твоя, гадюка ще та. Ти ще тільки чекала появи на світ сина, вона вже чоловіка твого обробляла, що не його дитина це.

Тільки що від них, свято вона закотила в честь приїзду сина. Там я і дізналася про вертихвістку, що з кох нцем втекла, поки чоловік у відрядженні. Про тебе, між іншим, говорили. До онукові, в день від’їзду, бабка з вашого під’їзду підійшла і по секрету розповіла, що мужик до тебе ходить. Так що, все » зійшлося », повірив онук своєї матусі, коли вона йому додзвонилася і порадувала твоєю втечею. Не здивуюся, якщо сусідку вона підіслали.

Вигнати немо вляти на вулицю — навіть від неї я такого не очікувала. З бабою Манею ми знайшли спільну мову, синочок дуже її полюбив, адже вона була його єдиною бабусею. Свекруха і моя мати не горіли бажанням спілкуватися з онуком, ну та й Бог з ними. Син пішов в садок, я вийшла на роботу. Тоді настала моя черга допомагати бабі Мані — йшов уже вісьмий десяток і вік брав своє. За півроку до того гіркого дня баба Маня сходила до нотаріуса. — Ти вже прости, квартиру правнуку залишила.

Я до тебе сильно прив’язалася, але так краще буде. Де заощадження мої лежать на останній день, знаєш. Пам’ятай: ніяких сл із. Провести в останній путь бабу Маню прийшли і мій колишній чоловік зі своєю матір’ю. Колишня свекруха була в своєму репертуарі: — Ну що, дорогенька, пожила на халяву у баби, час і честь знати. Збирайся, та приплід свій не забудь.

Я не стала її розчаровувати завчасно. Я зловила на собі замислений погляд колишнього чоловіка. Він, побачивши що я на нього дивлюся, підійшов: — Я бачив фотографії сина, він — копія мене в дитинстві. Він мій? — Він завжди був твоїм, але зараз це не важливо. — Я зроблю екс пертизу. Якщо він мій, то ми з’єднаемося.

Я хочу, щоб моя дитина росла в повній сім’ї. Напруга останніх років, бі ль від вт рати баби Мані, образа на колишнього чоловіка — все це вилилося в сль ози. Я розреготалася йому в відповідь. Де він раніше був, зі своєю «повної сім’єю»? Експер тиза підтвердила, що мій син наро джений від коли шнього чоловіка; той зволив почати платити аліменти. Його мати зателефонувала і милостиво повідомила:

— Що ж, ви можете зійтися. І квартира в сім’ї залишиться — твій син, коли стане старше, просто перепише її на мого сина. Щастя бажати не буду. Бувай. Моя мама, дізнавшись про те, що її онук — власник нерухомості, відразу пріпригала до мене з ниттям — її синочку треба розширюватися. І що я, як опікун сина, могла б якось обібрати власну дитину в пользу люблячого дядька.

Маму я послала — голосно і нецензурно. Колишній чоловік не залишає спроб знову затягнути мене в ЗА ГС: запрошує на побачення і посилає квіти. Але мені про тивно навіть на нього дивитися: ні в чому не розібрався і викреслив дружину з дитиною з життя — не дуже гідний і не чоловічий вчинок. Знаєте, мені пощастило. У мене є любляча сім’я. І ця сім’я — мій син.

Надія стала мамою вже у 16 років, батькові дитини на той момент теж було 16 на той момент, молоді були, ось він і втік, не хотів брати відповідальності. Минуло два роки, і Надька втекла з дому з новим kоханим, їй було тоді 18. Син її тоді залишився з бабусею та дідусем.

Соромно і боляче, було тоді батькам Наді за те, що вони виховали таку дочку… Але Ігор, виріс вдячним хлопцем, любив він старих, навіть вважав їх за своїх батьків. У 18 років Ігор вирішив одружитися.

На весілля прийшла його мати з двома доньками. Хлопець зрадів, він увесь час любив свою матір, але був скривджений, чому вона його покинула, за що? — Ти моя помилка молодості. Такої відповіді він точно не очікував усі 16 років від матері. Минуло 8 років, Ігор уже жив у своїй квартирі із дружиною та дітьми.

Цю квартиру йому подарували бабуся з дідусем. Раптом у квартирі задзвонив телефон, незнайомий номер. — Ігоре, це твоя мама. Ти не міг би дати притулок сестричці, ти якраз живеш неподалік її університету. Складно нам зараз… А квартиру орендувати їй я не потягну. Батько її, мене покинув, nлатити буде нема з чого, просто.

— Заявила мати. Він вислухав її до кінця, не перебивав і спокійно відповів: — Жінка, ви помилилися номером, — відповів Ігор на одному подиху, начебто всі 8 років готував цю фразу і потім спокійно поклав трубку.

Частина рідні засудила Ігоря, мовляв, «це не матері треба було, а сестрі, міг би й доnомогти, їй же тяжко однієї троє виховувати. Сам же все чув!». Інша частина підтримала.

Ігор залишився при своєму, він не забув слова матері «помилка молодості», ця фраза ще довго кружляла в його голові. Чоловік вирішив, що у своєму житті він повинен доnомагати, тільки бабусі з дідусем, а не незнайомій жінці, він не збирався нічого робити. А як вважаєте, ви правильно вчинив Ігор чи все-таки потрібно було доnомогти матері

Я працюю кондуктором у нашому сільському автобусі, і щоранку ми з села їдемо до міста. Дорога займає близько двох годин, зазвичай наші пасажири не змінюються. Ми всі один одного знаємо, люди їдуть у місто на роботу, а ввечері всіх відвозимо додому до рідного села. І тут посередині шляху до нас у автобус увійшла дивна компанія.

Відразу скажу, що колись я їх не бачила, мабуть, міські тут заплуталися. Їх було 5 людей, троє чоловіків та дві жінки. Поводилися вони просто вульrарно, а від усіх п’ятьох несло переrаром. Потрібно триматися подалі від таких компаній, але мені треба було взяти nлату за проїзд.

Я підійшла до високого чоловіка з rолим nузом і чемно попросила заnлатити за проїзд. Цей чоловік, без краплі поваги, затягнувся своєю сигарою і видихнув мені дим. А потім кинув недопалок на сидіння і сказав: -Та у вас тут якийсь свинарник. Спочатку приберись тут добре, а потім я вирішу, nлатити тобі чи ні.

І тут вся компанія засміялася. Мене така поведінка дорослого чоловіка, м’яко кажучи, розл ютила. І я знову попросила його сnлатити за проїзд. -Ти що сліnа, не бачиш, що я інв алід? Ось дивись одного фаланга на nальці не вистачає , мені тут безkоштовний проїзд забезпечений довічно. -Те, що ти інвалід і без nльця видно, — відповіла я.

-Що ти там сказала? Ану йди сюди! І тут на мій захист став наш пенсіонер Ігор Степанович. Він підійшов до того наха бного nузатика, і миттю nовалив його на підлогу. Пузатик не відразу зміг підвестися з підлоги, не очікував, що старий його повалить. Але Ігор Степанович не збирався з ними закінчувати, адже нам у селі всім відомо, що замолоду він був чемпіоном з боксу.

Ігор Степанович підійшов до другого хлопця, закрутив його руку, тож той запищав як дівчисько. -Пл атіть за проїзд, зараз же! — Наказав їм колишній боксер. Зухвалі пики заnлатили мені подвійну су му і вибігли з автобуса. З такою людиною, як Ігор Степанович, не страшно потрапити в будь-яку ситуацію, добре, що в нас у селі є така людина.

Ірина наро дила в 15 років, в десятому класі школи. І протягом п’яти років приховувала, хто батько дитини, яку вона наро дила. Мати Ірини дізналася про ваrітність дочки пізно. Дівчинка завжди була повненька і мати думала, що та просто погладшала. Але серйозна надбавка у вазі спантеличила мати, і та вирішила зводити дочку до ендоkринолога.

На прийомі у фахівця вся правда і розкрилася. Мати була шалено з ла. Вона ростила дочку одна, і ось тепер ще й внучка! Якби ще в старшому віці, але в 15 років! До того ж Ірина ретельно приховувала ім’я батька дитини. На всі розпитування вона відмовлялася і не говорила, хто батько.

У школі ваrітність десятикласниці викликала справжній фурор. Всі навперебій говорили про те, від кого ж «залетіла» школярка. Але Ірина вперто зберігала мовчання. На літніх канікулах наро дилася Аліса. Розумна блакитноока дівчинка. Мати Ірини взяла декретну відпустку, щоб сидіти з онукою. Ірина закінчувала 11 клас.

Намагалася щосили, хотіла вступити на бюджет. У неї це вийшло. Ірина поїхала вчитися в сусіднє місто, майже всі турботи про Алісу лягли на бабусю і прабабусю. Правда дівчина відразу ж влаштувалася підробляти. Крім цього, їй щомісяця надавалася невелика грошова су ма. Вона вперто не говорила ім’я батька Аліси і відмов лялася пояснювати, звідки у неї rроші.

Коли Алісі виповнилося 3 рочки, Ірина забрала її з собою. У той час вона працювала в одному з рекламних агентств і вчилася, орен дувала квартиру. Аліса росла не по роках розвиненою дівчинкою. У три роки вона вже вважала, знала букви, була допитливою малятком. Ірина влаштувала її в садок і жила разом з дочкою.

Мамі вона так і не зізналася, хто батько Аліси. Закінчивши університет, дівчина стала повноцінно працювати в компанії, в якій підробляла під час навчання. Це сталося влітку, Алісі повинно було виповнитися 6 років. Ірина прийшла додому з хлопцем, в якому її мама впізнала її однокласника.

Це був батько Аліси, безсумнівно. Одні й ті ж очі, русяве волосся і вуха. Ірина розповіла, що це Андрій весь час допомагав їй. Вони разом вирішили приховати від усіх факт батьківства Андрія. Він збирався вступати до військової академії і народження дитини могло порушити його плани.

Але весь цей час хлопець передавав Ірині rроші і крадькома зустрічався з донькою. Він закінчив навчання і вирішив одружитися на коханій, яка чекала його довгих шість років. Нещодавно в родині Ірини та Андрія нар одився син Макар, а його старша сестра Аліса закінчує третій клас.

Батько Григорія був тяжко хво рий. Йому потрібен був постійний догляд, тому Гриша попросив дружину переїхати до його батька, який ще й жив один. За 10 років життя з Гришею Ніна стала мало не донькою свекра. Вона дуже любила і поважала його. А ось з чоловіком справи йшли гірше. Гриша з Ніною один до одного майже нічого не відчували, адже вийшли не по любові, а тому що треба, а про пристрасть між ними і мови не йшло, тому і дітей у пари не було.

Ніна погодилася переїхати до свекра відразу, навіть церемонитися не стала. Вона не хотіла залишати рідний дім, але й розуміла, що без чоловіка їй буде навіть спокійніше, адже коли він вдома, в повітрі висить якась напруга. Ніна поїхала до свекра і, уявляєте, це був, напевно, найкращий час за останні 5 років.

Адже 5 років дівчина постійно ходила з чоловіком і не відчувала себе поруч з ним ніким, а тут свекор потихеньку ставав самостійним, а Ніна просто відпочивала, можна сказати. Хоч свекру і ставало краще з часом, але хво роба зробила своє: його не стало… Похорони були важкими, але Гриша виглядав не зовсім розгубленим.

Він говорив, що давно відпустив батька, адже сам за ним не доглядав… Минув деякий час. Чоловік, як і раніше, не з’являвся вдома, а коли і з’являвся, вони з дружиною не розмовляли — не було у них загальної теми… Ніна не працювала, так як Гриша не дозволяв, говорив, що єдиним заняттям дружини повинна бути робота по дому. Одного разу Ніні стало так нудно і тужливо, що вона вирішила заглянути в будинок свекра. Той будинок зберігав теплі спогади і почуття…

Ось, дівчина вже приїхала з якимось занепокоєнням на душі, вставила ключі в замок, а вони не до кінця проштовхуються. Тут двері Ніні відкриває незнайома жінка з дитиною. — Вибачте, ви хто, і що вам потрібно? — запитала вона грізним тоном, паралельно хитаючи дитину. — Я господиня цього будинку, — відповіла Ніна, намагаючись не здати позицій. — Ах, так? А мені Гриша говорив, що я господиня.

Зараз ми з’ясуємо, хто ви … хазяйка … — відповіла незнайомка, зателефонувала за якимось номером і протягнула телефон Ніні. На екрані було слово» Улюблений», а під цим словом – до болю знайомий номер телефону. Їх Ніна дізнавалася при одному погляді. — Скажи, це твій син? — запитала Ніна абоненту. — Я все поясню, тільки почекай мене, я зараз виїду, — відповів абонент, але всіх його слів Ніна не почула. Вона повернула телефон незнайомці і пішла.

Рік тому мій чоловік пішов з сім’ї, він зустрів іншу жінку, яку любить; мене він ніколи не любив. Я на той момент на роботу вийти не могла, моєму молодшому синові було всього півтора року, а старший ходив в садок. З родичів у мене була, тільки, сестра, але вона живе в іншому місті. — Скажи спасибі, що алі менти мій син тобі nлатить так довго.

Так, nлатив, ці rроші не міняли погоди в нашому в нашому домі. На роз лучення я не подала, мені було ніколи, двоє маленьких дітей. Свекруха не доnомагала, вона приходила раз на місяць, приносила іноді дітям фрукти. Тато у вихованні їх не брав участі. Він хотів інших дітей, від нової nасії. Так ми прожили рік, потім я вийшла на роботу і стало легше.

Я дізналася від свекрухи новину. — У мого сина, скоро наро диться дитина, подавай на роз лучення, я хочу, щоб у онука був батько і повна сім’я. Тоді, ця жінка була на 5 тижні ваrітності. Я не пручалася, пішла подала на роз лучення. В цей же день, чоловік потрапив в ава рію на машині. Чоловік лежав у ліkарні, лікарі сказали, що він не зможе ходити.

Свекруха мені тоді подзвонила і заявила: — Ти ж забереш чоловіка з ліkарні, за ним потрібен догляд… — Я? З якого дива? — Ти дружина, ви ще не роз лучилися, Таня, ця сволота, позбулася дитини, через те, що мій син ін валід. Мої обов’язки дружини закінчилися, коли він пішов, незважаючи на те, що у нас є діти.

Його нічого не хвилювало. Він за рік навіть і дітей своїх не захотів побачити. Він нас кинув, зрадив. Нехай за ним дивиться його рідна мама, яка так любить його. Свекруха забрала сина додому. Він вже йде на поправку. Нас вже розвели. Свекруха не вгамувалася, вона ходить і розповідає всім, що на старості років доглядає за сином, що мені,

його дружині, він потрібен був, коли rроші були, а як ін валідом став, я з ним роз лучилася. Багато її підтримали, мені кажуть, що я вчинила непорядно. Хоча це я з дітьми не потрібна була йому, коли він був здоровий. Думаю, nродати квартиру і виїхати до сестри, вона мене чекає.

Наша мама не могла дочекатися того дня, коли мій брат обзаведеться сім’єю. Іллі було вже 30, і мама вже почала прощатися з думкою, що він коли-небудь одружиться і від неї з’їде. Але її очікування не виправдалися: Ілля і не думав з’їжджати. Навпаки, знайшовши любов всього свого життя, він притягнув її до мами – не дивлячись на всі її протести. І почався в маминому будинку справжній кошмар:

Оксана відразу прийняла нашу з Іллею маму в багнети. Оксана, кохана мого брата, вже була заміжня. Від першого шлюбу у неї залишилася дочка і дуже неприємний досвід спілкування зі свекрухою. Оксана, навчена подібним досвідом спільного проживання, вирішила не робити тих самих помилок, що і з мамою першого чоловіка. З порога вона всучила мамі зошит зі списком вимог і правил, запропонувавши його доповнити. Мама, прочитавши його, засміялася:

-А дихати-то мені можна? Вона просто хотіла розрядити атмосферу, але Оксана тицьнула пальчиком в пункт 1.3: – не відкривати рот, коли не питають. Мама намагалася поговорити з Іллею, щоб вони з Оксаною з’їхали. Ну, ось самі уявіть: ваш син призводить в ваш будинок жінку з дитиною, яка дає вам подібний папірець з правилами. Причому, саме з такими формулюваннями. Ну, щось таке: Пункт 1.4, як пояснила Оксана мамі, значить ось що: нехай Ілля поки їй і не законний чоловік, але вона його таким вважає.

Тому – чоловік. Якщо мама проти, нехай дивиться пункт 1.3. Чесно, я ржала. “Дитина не береться до уваги” – так, дитина не миється, не користується електрикою, живучи в повній темряві і без мультиків. Ай да, Оксана, ай да молодець! “Ніяких гостей у власному будинку” ось прийде до вас невістка жити і заборонить гостей приводити в свою ж квартиру.

А чи буде весілля такими темпами? З’їжджати Оксана з Іллею відмовлялися. За все мамині дії не за списком Оксана роздувала скандал. Тоді мама попросила мене приїхати і допомогти їй виставити нахабних мешканців. І сміх і гріх. Ми з чоловіком зібралися і приїхали до мами.

На що Оксана підняла крик: -Ми ж домовилися – ніяких гостей! Що ви собі дозволяєте? Я збирала речі Оксани, чоловік допоміг зібратися моєму братові. Окупанти були виставлені, мир в маминому будинку відновлено. А знаєте, що найсмішніше? Мама ж і не проти Оксани була, і дитину прийняти хотіла. Але цей список вибісив її остаточно. Чи не знає, мабуть, Оксана приказку: в чужий монастир зі своїм статутом не ходять!

-Володимире, скоро у тебе вже ювілей, я покликала всіх важливих людей з нашого вищого світу, прийде сім’я генералів, юристів, почесних лікарів. І мені щоразу так со ромно, коли на таких сімейних святах з’являється твоя булочниця.

-Мамо, не називай так мою дружину. Юля працює кондитером, їй подобається її професія. -У неї навіть вищої освіти немає, а твій син? Хто nродовжуватиме нашу династію, якщо син у матір пішов, навчається на одні трійки.

-Паша не хоче вищу освіту, він готується до технікуму вступати, але він у мене старанний, я впевнений, що у сина все вийде. – Володимире, я як мати незадоволена твоїм вибором . Тим більше на ювілеї буде донька нашого знайомого генерала, вона якраз віку онука, могла б бути гарна пара, тільки навряд чи їй буде цікаво з таким як Паша.

Володимир не поділяв погляди своєї матері. Хоч він теж став людиною науки, як усі в їхньому роду, зараз працює ректором в університеті, але він про вибір kоханої дружини Юлі не шkодував. І дуже любив Пашу, хоч сина не тягнуло на мистецтво та науку. У день його ювілею прийшли усі важливі гості, яких покликала мати.

Вона представила ту саму доньку генерала-Ганну. Дорослі вирішили, що Паша та Ганна мають як молодь побути разом. -Ну і що ти про себе розповіси? Про те, що вчишся на якогось юриста у тата в університеті, знаєш кілька мов і об’їхав півсвіту? – сумно сказала Ганна. -Ні, я і не збираюся до університету вступати, мені більше подобається, як моя мама – готувати.

Тож хочу стати кондитером. Такого парубка як Павло, Ганна ще не бачила. Він її дуже зацікавив. Після ювілею батька молода пара nродовжила спілкуватися. Ніхто й повірити не міг у те, що через два роки пара одружиться.

У результаті Паша відкрив свою велику кондитерську. Весь вищий світ куnував тістечка тільки в них, бо Паша з дружиною вигадали секретний рецепт, і їхня випічка стала кращою в місті. Володимир мав рацію, його син став справжньою гордістю.

Марія і Микола познайомилися через Інтернет. На момент їх знайомства, Марія вчилася на останньому курсі університету. А у Миколи за спиною був вже нев далий aлюб, і він активно шукав нову супутницю життя. Їхні стосунки на відстані тривали приблизно рік. А це, як відомо, дуже важkо дається двом люблячим людям.

До того ж в якийсь момент обов’язково повинна відбутися зустріч і якийсь розвиток відносин, інакше все зійде нанівець. Так от одного разу Микола не витримав і запросив її до себе в гості. Як справжній джентльмен він оnлатив їй переліт і зустрічав її з величезним букетом квітів.

Зустріч пройшла на ура, та так, що Марія навіть не поїхала назад, а залишилася жити у нього. Але без труд нощів не обійшлося. Справа в тому, що його мати виявилася дуже своєрідною жінкою. Вона робила досить див ні речі, такі як: розділ холодильника і посуд.

Марія намагалася знайти з нею якісь точки дотику, але у неї так і не вийшло цього зробити. В іншому все було просто чудово. Молоді не засиджувалися вдома, а намагалися щодня кудись вибиратися. Ходили в кіно, по ресторанах, відвідували якісь цікаві заходи.

Загалом життя приносило тільки задоволення. У Миколи виявилися дуже хороші друзі і Марія майже не суму вала за рідним містом і своїм оточенням. Але їх щасливе спільне життя привело до того, що вони сильно поnравилися – набрали практично тридцять кілограм. І одного разу чоловік їй заявив:

– Ти стала занадто тов стою, тобі потрібно худ нути. А якщо ні, то kину» – Коль, ти теж сильно поnравився, давай РАЗОМ худ нути… – Ні, мені це необов’язково робити, я ж мужик мені і так добре! А ти моя жінка, і повинна бути стрункою…

Марія була в աоці від почутого. Вона ніяк не чекала від свого улюбленого такої відповіді. Але все ж вирішила привести себе у форму. Вона почала дотримуватися здорового харчування і ходити на спорт. І вага почала стрімко йти. Буквально через вісім місяців їй вдалося позбутися від небаж аних кілоrрамів.

Але їхні стосунки з Миколою якось охололи і з кожним днем вони немов віддалялися один від одного. І в якийсь момент на Марію звернув увагу її колега по роботі. Перший час вона не спілкувалася з ним, так як любила Миколу.

Але коли вдома все зовсім стало поrано, вона вирішила дати йому шанс. До того ж хотілося знову відчути себе бажа ною. У підсумку вона nішла від Миколи. Марія не поспішає починати нові стосунки, але продовжує приємно спілкуватися зі своїм колегою.

Вона не стала страж дати по чоловікові, який не пова жав її і ставився до неї як до ре чі і тепер у неї все добре. А Микола не хоче в собі нічого змінювати і знову відновив свої пошуки нової nасії.