NEWS 2SWEET

Моя старша сестра рано овд овіла; її чоловік раптово nомер; моя сестра залишилася із трьома дівчинками. Старшій дочці було 8 років. Моя сестра весь день працювала, поверталася додому пізно. З дітьми сиділа наша мати. Але вона була вже у віці. Через якийсь час її не стало. Іноді я ходила і сиділа з дівчатами,

але я теж працювала і не виходило багато часу проводити з племінницями. Моя сестра багато працювала: на її плечах лежали і господарство, і город, і будинок, але вона не могла залишити роботу, бо троє дітей мали якось годувати. Коли старшій дочці виповнилося 12 років, вона почала доnомагати мамі.

Поралася по дому, на городі. Життя моєї сестри трохи полегшало: вона знала, що в будинку в неї є помічниця. Коли старшій дочці виповнилося 20 років, вона сказала матері, що у неї є хлопець, і вони збираються одружитися. Моя сестра дуже зраділа, вона знала сім’ю майбутнього зятя, він був із пристойної сім’ї.

Вони з дитинства дружили. Сестра давно помітила, що вони люблять одне одного. Зіграли весілля і старша дочка переїхала до чоловіка. Через рік сестра видала заміж та другу доньку. Через 3 роки у селі почали говорити, що третя дочка теж виходить заміж.

Сусідки стали глузувати з неї, казали, що скоро і вона знайде собі нареченого. Але моя сестра відповіла, що не має наміру виходити заміж, дочки вдало вийшли заміж, у них свої сім’ї і вона зможе жити зі спокійною душею. Пройшло багато років. Моя сестра тепер має онуків. Вона все своє життя присвятила своїм дітям – і не шkодує.

Дочки зі своїми сім’ями часто приїжджають до неї, збираються на святі. Жаль що в неї поруч немає kоханого чоловіка, він завжди хотів сина, хоча тепер у них цілих три. Я дуже рада за свою сестру, сама бачила, які труднощі вона подолала. Дай Бог їй здоров’я; я завжди вірила, що все буде добре.

Я особливо не дружила з сім’єю чоловіка. Намагалася не сва ритися з ними, трималася осібно. У свята відвідували їх з чоловіком і дітьми. Вони теж іноді приходили до нас в гості. Незабаром, чоловіка по роботі запросили працювати в столицю. І ми всією сім’єю, чоловік, я і дві дочки, переїхали в нову квартиру. На вихідні до нас приїхали свекруха і зовиця.

Принесли з собою подарунок на новосілля. Чоловік попросив мене накрити на стіл і підготувати гостьову кімнату. Відпросилася з роботи в п’ятницю, і весь день провела на кухні. У суботу, з ранку, чоловік поїхав на вокзал зустрічати матір і сестру. При вході нам був урочисто вручений подарунок-електричний чайник. Потім родички оглянули всю квартиру.

Урочиста вечеря пройшла в теплій дружній обстановці. Тільки я відчувала себе офіціанткою, то подавала на стіл, то прибирала зайве. Одне радувало-завтра вони поїдуть! Раптом Світлана весело повідомила, що вони взяли зворотний квиток на середу. Погостюють тут, місто подивляться. Я трохи дар мови не втратила від такої новини. Але потім заспокоїлася.

Може хоч пару днів мене від готування звільнять. Але не тут-то було. Вони прокидалися, гуляли весь день, потім відпочивали до мого приходу з роботи і чекали, коли я приготую вечерю. Я дуже втомилася. Ледве дочекалася середи. Коли вони поїхали, я нарешті вільно зітхнула. Та не тут-то було! На свята до нас приїхала Світлана.

Слідом-свекруха. Потім зовиця вирішила з подружкою у нас пожити тиждень. Я цілий день працювала, потім приходила втомлена додому, прибирала квартиру, і готувала вечерю. І ніякої доnомоги — ні фі нансової, ні фізичної. І ось, черговий дзвінок від Свєти. Вони з мамою хочуть відзначити Новий рік у нас, і затриматися до кінця свят. Я як представила цю ситуацію, мені погано стало. Я довго думала, і, нарешті, вирішила.

Дівчатка були вже дорослі, їм потрібні різні кімнати. Переселила молодшу дочку в гостьову кімнату. А диван поставили в зал. Він у нас суміщений з кухнею і коридором. Я подзвонила Свєті і сказала, що спати з мамою доведеться на кухні. Вони обурилися. Адже у них була окрема кімната! Через день зовиця повідомила, що вони передумали приїжджати до нас на свята.

Народила Віра дочку Аню ще до закінчення школи. Для батьків це було великим ударом, адже дочка добре вчилася в школі і була зразковою донькою. Прикрим був і той факт, що дівчина не визнавалася, хто є батьком дитини. Особливо болісно це переживала мама, що не помітила змін у поведінці дитини, не вберегла.

Віра від народження мала округлі форми. Коли розкрився факт про вагітність — вже було пізно щось робити. І пішла б на такий крок дочка? Було таке враження, що вона не дуже хвилюється з того приводу. Дитина народилася в кінці серпня — маленька блакитноока красуня. Мама взяла декретну відпустку, щоб доглядати за онукою. Віра до цього часу із золотою медаллю закінчила школу і на високі бали здала тести — вступила до університету.

Попереду на неї чекали п’ять років навчання і по можливості — догляд за Анею. Основний клопіт по суті лягав на мамині плечі — піклуватися про дочку і ростити крихітну внучку. Дівчина була старанною і добросовісною. Після закінчення другого курсу вона паралельно з навчанням почала працювати, що полегшило матеріальне становище сім’ї.

Крім того, на її рахунок щомісяця капала невелика сума на харчування та одяг дитині. Хто був таємним спонсором -дівчина не зізнавалася. Отже, дитина росла в достатку і під ретельним наглядом бабусі. Проходила підготовку до школи. Віра готувалася до захисту і перейшла на повний робочий день. Ось і диплом на руках.

Віра несподівано для матері в один прекрасний день приїхала додому з хлопцем — колишнім своїм однокласником Сергієм. Мама відразу здогадалася — він і є батьком дитини. Досить було побачити очі хлопця — такі ж волошкові, як у Ані. І волоссячко такі ж русяве. Варто було тримати в таємниці його батьківство? Тепер дочка зізналася, що Сергій є батьком дитини. Весь цей час він допомагав їй — перекидав гроші на картку.

Вони впевнені в своїх почуттях один до одного. А приховувала Віра ім’я хлопця тому, що він після закінчення школи спробував вступити у військову академію. Факт про наявність дитини міг нашкодити при вступі. А зараз у них обох дипломи на руках, і вони мають намір узаконити свої стосунки, щоб жити, як сім’я.

Весілля вони вирішили не гуляти. Прийшли до думки, що хочуть разом з дочкою провідати кілька країн Європи та відпочити в Італії. Про бабусю, матір Віри, вони також подумали — нехай їде з ними разом — заслужила такий відпочинок. Якщо бажає, може перебратися до них жити.

У нас була прабабуся-довгожитель. Їй було 90 років, жила вона в селі. Але з віком їй було важче керувати зі своїм великим будинком однієї. Тому постало питання – хто поїде жити до бабусі? Моїм батькам було зовсім не до цього. Вони прекрасно тебе почували в місті, тато працював охоронцем, мама в тому ж офісі, який він охороняв.

У них було спокійне життя і ніякі зміни вони не збиралися вносити. Моя сестра вийшла заміж, вони з чоловіком теж жили в місті. І вже тим більше молодята не хотіли в село. У мене на той момент було двоє маленьких дітей.

Синові 5 років, доньці – 3 рочки, але мені було так шkода бабусю, не залишати ж її абсолютно одну… ми поговорили з чоловіком і вирішили, що поїдемо до неї в село жити. Від бабусиної села до роботи чоловіка було всього 40 хвилин їзди. Ми стали здавати нашу квартиру в місті в оренду, а гроші з неї ми вкладали в бабусин будинок.

Провели газ, зробили хороший туалет, переробили лазню, облаштували огорожу. Бабуся, хоч і була старенька, але завжди доnомагала мені з дітьми, ходила з ними на річку навіть. Кожні вихідні ми сім’єю вибиралися в ліс, на риболовлю. Але через 5 років бабусі не стало.

Буквально на другий день похорону чоловік сестри безцеремонно запитав: – Ну як будинок ділити будемо? Що за на хабство… ще в перший рік, коли ми переїхали до бабусі, то вона на мене дарчу оформила. Продавати будинок ми не збираємося, нам і тут добре. Сестра як дізналася, що будинок тільки мій, то почала кричати.

Я дар мови втра тила. Добре, що мій чоловік їм прямо і різко пояснив, що право вони ніякого на будинок не мають, тому можуть вимітатися. Сестра досі розпускає про мене плітки і поливає брудом за спиною. А мати все намагається умовити мене nродати будинок і розділити гроші, чого я точно робити не буду.

Історія така: чоловікові моєму 56. Ми вже відзначили наше срібне весілля. За характером він дуже стриманий і холодний чоловік. Але він таким був до недавніх часів. Справа в тому, що в їх компанію прийшла працювати жінка на ім’я Анастасія. Вона молодша за мого чоловіка на 20 років. Як тільки вона з’явилася, чоловік став більш м’яким, у нього на обличчі з’явилися емоції. Емоції позитивні.

Минуло дуже мало часу з моменту її приходу, коли всі дізналися про їх зв’язок. Чоловік мій, виявляється, обговорював розлу чення зі своїми колегами. І незабаром все це стало реальністю. Він розлу чився, залишив нам все своє майно, так як сильно поважав нас — за його словами. Він став знімати квартиру, де жив з Анастасією. Згодом Анастасія захотіла дітей, але так як мій вже колиաній чоловік був безnлідний, їм довелося купу грошей витратити на суроrатну матір.

Але nроблема в тому, що поки суроrатна мати виноաувала дитину, Анастасія зрозуміла, що діти — не її тема. Все це закінчилося тим, що мій колиաній чоловік залишився з двома дітьми на руках, в орендованій квартирі, без жіночої допомоги. Але ж у нас була хороша, міцна сім’я. Діти у нас хороші, сім’ї їх теж. Онуки навіть у нас є. Він все це поміняв на тимчасові, яскраві емоції, і ось що отримав в результаті…

Я ніколи не думала, що буду змушена виховувати онука одна, без будь-чиєї допомоги. Мій син настільки не любить свою дитину, що навіть бачитися з ним не хоче. Причина полягає в тому, що під час пологів померла його улюблена жінка. Батьки невістки відмовилися від спілкування з малюком, так і мій Ігор його уникає.

Річ у тім, син нагадує йому про втрату. Найприкріше в цій ситуації те, що зривається він на мені. Він вважає мене зрадником, адже я не віддала дитину в дитбудинок. Я розумію, що синові зараз важко, але руйнувати долю маленької дитини, яка ні в чому не винна, я не буду. Змушена сама все тягнути, адже перебувати онукові наодинці з його рідним батьком — небезпечно.

Я згодна, що син дуже молодий, щоб брати на себе догляд за дитиною. Я намагалася поговорити з батьками невістки про те, щоб розділити обов’язки, але вони і слухати мене не хочуть. Вони не вважають його своїм онуком, адже через нього померла їхня єдина дочка. Мені доведеться замінити йому мати, а я то вже немолода.

Мені потрібно буде розповісти йому всю правду, але не образити, не ранити. Як пояснити дитині, що він нікому не потрібен, крім мене? Все це настільки складно, що у мене голова обертом. Іноді я думаю про те, що погарячкувала зі своїм рішенням. Мої подруги мене підтримують і пропонують свою допомогу. Але немає сенсу розраховувати на чужих людей, адже на постійній основі вони надавати свої послуги не зможуть.

Я не можу зловживати їхньою добротою, адже це негативно позначиться на наших відносинах. Зараз ми живемо нормально. Онуку 3 роки, і він поки не питає про батьків. Він дуже спокійний і вихований хлопчик, що, власне, мене і радує. Я б не витримала постійні істерики і капризи, здоров’я вже не те.

Я переживаю про те, що не зможу впоратися з роллю мами. Якщо мій син так ненавидить свою рідну дитину, значить, я неправильно його виховала, щось упустила. Я намагаюся відкидати погані думки і вірити в щасливе майбутнє. Може, досить уже страждати?

Максим Ткачук з Турійська потрапив у жорна долі відразу після народження. Батьки залишили його немовлям на бабусю, потім розлучилися, створили нові сім’ї і … забули про первістка. 10 років малюка ставить на ноги жінка, яка до цих пір навіть не наважувалася оформити опікунствоДоля подарувала Галині Ткачук двох дітей — дочку і сина. Коли вони були зовсім маленькими, в будинку з’явився ще одне немовля.- У мене рідна сестра Неля, глухоніма.

Вона була вагітна, народила дівчинку і написала від малюка відмову. Я перейнялася цим, кажу чоловікові: «Де двоє ростуть, третьому місце знайдеться». Він став у нагоді, і ми племінницю Юлю до себе забрали. Догледіли до семи місяців, але сестрасхаменулася, дочку забрала до себе. Тепер Юлічка вже має свою сім’ю, у неї все добре.

Але коли вога від нас поїхала, мені стало дуже бракувати тою третю дитину. Була думка взяти собі немовля з будинку мал юка. Тільки Власна сім’я розпалася, Галина була змушена з дорослими дітьми окремо знімати житло, їздити по заробітках. Ніколи не опускала рук і шукала можливості, щоб забезпечити дітям нормальне існування.

Син Саша, як закінчив школу, вирішив не продовжувати далі навчання і відправився шукати щастя-долю в Київ. Мати не перечила. Хоча хотіла, звичайно, щоб хлопець отримав вищу освіту і вибився в люди. Але вибрав заробітки. І не побув і декількох місяців, як повідомив: буде одружуватися! І влітку привіз зі столиці Студенточку з животиком, яка народила сина.

У той час молодята ще не узаконили своїх стосунків. Але в свідоцтві про народження записали імена і тата, і мами. Зробили хрестини, назвали хлопчика Максимка — і поїхали назад до Києва. На питання «чому?» «Галина Володимирівна лише знизує плечима:- Невістка Люба закінчила із золотою медаллю, добре вчилася в інституті.

Її мама мене дорікнула: » ваш син зіпсував моїй дитині життя «. Я кинула роботу, попросила Любу перевестися на заочне і пообіцяла, що буду берегти Максимка, як вона буде їздити на сесії. Але мене ніхто не послухав. Молоді батьки поїхали до Києва, залишивши дитину в селі, і … більше за ним не повернулися.

Жінці важко даються ці спогади. Спочатку сподівалася, що все налагодиться. Брала онука на ручки, співала йому колискови і поїла розведеним коров’ячим молоком. Але з кожним місяцем надія на повернення сина з невісткою танула. Чи не тьохнуло серце їх ні тоді, коли бабуся споряджала Максима в перший клас, ні тоді, коли їхала з ним на перший конкурс талантів …

Доля обділила хлопця материнським теплом, але щедро обдарувала незвичайної краси голосом. Бабуся з дитинства сталапомічати, що малий підспівує всім рекламам, що йде по телевізору. Якось зустріла свого вчителя музики Віктора Скулінца і попросила хлопця прослухати. Той відразу взяв маленького таланту під своє крило. І вже у вісім років Максим здобув свою першу перемогу на всеукраїнському конкурсі!

Сьогодні за плечима хлопчика не один фестиваль не тільки загальнодержавний, а й міжнародний. Слухати ліричні мелодії у виконанні Максимка Ткачука неможливо спокійно. Душа співає і плаче разом з ним — Хто допомагає з поїздками на конкурси в столицю? — питаю бабусю хлопчика, яка тримається за роботу двірника, щоб мати хоч якісь гроші на прожиття.

– Ніхто, — ніяковіє. — Якщо конкурс організовує освіту, то, звичайно, нам це нічого не коштує. Але ж більшість фестивалів не бюджетні. Щоб зібратися на один, потрібні кошти і на одяг, і на дорогу, і на проживання з харчуванням. А у кого просити? — Хоча б у батьків дитини. Галина Володимирівна змовкає. А тоді зізнається:- Син нічим не допомагає, а невістка, як вже дуже попрошу, перешле пару сотень гривень.

Видно, що жінка думає над кожним словом, тому що не хоче нічого поганого говорити про Максимових батьків, не засу джує їх — ні сина, ні невістку, але мимохідь згадує факти, які красномовно свідчать їхнє ставлення. Як одного разу поїхала з онуком на конкурс до столиці, а в Києві якраз був батько. На зустріч не прийшов.

Іншим разом жінка в період відпустки на основній роботі поїхала на заробітки з онуком і дочкою і в супермаркеті зустріла Любу. Рідна матуся відвернулася, зробила вигляд, що не впізнала сина зі свекрухою! Що ні тата, ні мами ні разу не бачили в школі (Максим навчається у Турійської гімназії), а » мамою «називає тітку — Але ж ви, як опікун, повинні мати якісь гроші, — випитувати у жінки.- А опікунство не оформлене, — відповідає.

І за всі десять років, з тих пір як жінка сама виховує онука, не отримала від держави жодної копійки. Чому? Каже, цікавилася цим питанням, але її налякали, що раз не має власного житла, а тулиться на знімній квартирі, то дитину їй не дадуть. Навіть можуть в інтернат забрати! І вона більше не ходила і не питала.

устроїлась на роботу двірником, щоб мати постійний, хоч і мізерний дохід, і бути біля дитини. Але виявляється, побоювання жінки були марними. Тому що, як пояснив начальник служби у справах дітей Луцької міської ради Федір Шульган, ніде в законі не прописано, що наймане житло може бути перешкодою в оформленні опікунства.

Порадив звернутися в службу у справах дітей за місцем проживання про підготовку висновку про доцільність позбавлення батьківських прав тата і мами, далі — в сyд.

Тоді клопотати про опікунство. Підтримка держави соціальних сиріт непогана — гріх від неї відмовлятися.

Жінка вже почала збирати відповідні документи. Тим часом щасливий Максимка повертається з нагородою з чергового конкурсу — отримав друге місце на міжнародному фестивалі «Перлина-фест». Мріє про наступні перемоги. Всі їх присвячує бабусі.

У старого навернулися сльози; він вийшов з машини, вклонився і сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози …Зазвичай на цьому місці, біля автобусної зупинки, стоять таксисти. Я зупинився там, щоб не виблискувати аварійкою на дорозі, тому що цей дзвінок був дійсно важливий.

Говорив буквально хвилину; за цей час сухенький дідок, в піджаку і з краваткою, піднявся з лавки, і важко переставляючи ноги, підійшов до мого віконця. Він легенько постукав у вікно, навіть не постукав, а якось так скромно пошкрябався. Я опустив вікно, дід тихо запитав: «Синку, ти не таксист? » Я попрощався зі співрозмовником в телефоні, і відповів:« Ні, батьку, не таксист, вам куди потрібно? » — Та мені не далеко, кілометрів три.

– Сідай, батько, зараз відвезу.Він сів на переднє сидіння. Ми поїхали. Він важко дихав, просто тому що був дуже старий, він говорив мені, що кожендень їздить до поліклініки на маршрутці, віддаючи за це по 18 гривень. Кожен день -18 гривень. А ось сьогодні в поліклініці затримали, і він запізнився на свою маршрутку, чекати наступну довго, а пішки дійти він не зможе.

Я сидів і слухав його, купа думок в голові крутилася, і я не знав, що сказати цьому сухенький дідові. Я тільки питав дорогу, більше нічого; я просто тупо віз його і мовчав. Він жив в самому кінці вулиці, і його будиночок з похилим дахом було майже не видно з-за котеджів …» Ну ось, синку, приїхали, ось тут, розвертайся », і дід поліз в сумку, за гаманцем.

«Ні, батько, я не візьму з вас грошей, не можу взяти, ви за життя — все оплатили» У старого навернулися сльози, він вийшов з машини, і з поклоном сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози. А я — здоровий 47 річний мужик, сидів і з грудкою в горлі, дивився йому вслід.

Думаючи про те, що звичайно славна у нас країна перемогами в чемпіонатах і Євробачення, важливі і олімпіади … Але не може бути здоровою країна, яка не може подбати про пенсіонерів. І я розумів, що це я зараз йому кланятися мав. І соромно мені було за нашу з ним Батьківщину. Ось саме за це — соромно …Люди, просто допоможіть їм, чим зможете, копієчкою, чергою в поліклініці, довезіть до будинку, переведіть через дорогу …Миру вам, друзья !!!

Мені було 20, ми з моїм чоловіком і маленьким сином у колясці ввечері гуляли парком, спілкувалися про всяке різне і тут почули жіночий крик. Чоловік, недовго думаючи, помчав у той бік; я слідом за ним. На стежці кричала притиснута до дерева дівчина, а поруч двоє мужиків – один виривав у дівчини сумку, а другий тримав її за горло і руками ліз під сукню.

Чоловік з нальоту вдарив у бік того, що тримав дівчинку; той ойкнув і осел. Другий від несподіванки випустив сумку і одразу отримав у щелепу. Упав, а чоловік тим часом підскочив до першого і ще раз кинув його по голові. Загалом, обидва чоловіки валялися тепер на траві; чоловік прикрив дівчину спиною і приготувався до подальшої бійки.

Але бійки не було. Другий прокинувся, закричав: — Все, мужику, все! Взяв друга і потяг його подалі. Ми підбігли до дівчини, почали її заспокоювати; я звернула увагу, що вона вагітна — живіт вже такий пристойний був. Загалом, посадили ми її на лаву, дали води, привели до тями, довели додому. Вона нам дуже дякувала. Десь через тиждень вона з чоловіком зустріла нас у тому самому парку.

Її чоловік підійшов, потис моєму руку, сердечно подякував за порятунок дружини, запросив у гості, сказав — якщо що буде потрібно, дзвони; дав номер телефону. Ми їхньою пропозицією не скористалися, бо невдовзі переїхали в інший район і якось взагалі все закрутилося і забулося. Пройшло 23 роки, у нас виріс син, почав зустрічатися з дівчиною – мила, вихована, симпатична.

Вона нам дуже подобалася, ми частенько, жартома, мучили сина, коли ж знайомитимемося з її батьками — пора б і весіллі бути, таку дівчину упускати не можна. І тут сталося нещастя – моєму чоловікові стало погано з серцем, відвезли до лікарні, діагноз – хронічна серцева недостатність, потрібна пересадка серця та багато грошей на операцію. Те, що було на той час, не вистачало, почали збирати по родичах; і тут прийшов син, каже, розповів своїй дівчині про наше горе, у неї заможні батьки, запропонували допомогу. Я тоді ще подумала:

«Який страшний привід для знайомства». І ось батьки дівчини прийшли до лікарні до мого чоловіка – відвідати та поспілкуватися заодно. Чесно кажучи – я їх не впізнала, а ось вони впізнали мене і мого чоловіка відразу, хоча минуло стільки років. Щойно вони зайшли до палати, зупинилися, перезирнулися; вона заплакала, а він підійшов, потис моєму чоловікові руку і, повернувшись до мене, сказав: – Ми дамо грошей стільки, скільки потрібно.

Ви вже здогадалися, що це була та сама, врятована нами дівчина та її чоловік. Ми були у такому шоці, що не передати словами. Люди стільки років пам’ятали нас, та ще й наші діти зібралися пов’язати свої долі. Неймовірно, але буває таке. Чоловікові зробили операцію; зараз він іде на виправлення, скоро в нашій сім’ї весілля, а ми, крім прекрасної невістки, знайшли ще й чудових друзів.

Після весілля ми з дружиною вирішили, що по знімних квартирах жити не хочемо, а на свою так ніколи не назбираємо, тому було вирішено, що поживемо поки у моїх батьків. Там квартира Двокімнатна, мама з батьком в одній кімнаті, ми з дружиною в іншій. З батьками поговорив, вони теж були не nроти. Близько місяця жили без негараздів, а потім я став помічати, що дружина трохи що nлакати починає.

Спочатку думав, що просто «ці дні», ось настрій і зіnсувався, потім думав про те, що вона в надії. Вона мовчала, нічого не говорила, а сам я вдома з’являвся лише поспати, на роботі аврал, не до того було. Коли дружина мене попросила переїхати, я спочатку навіть не зрозумів, про що вона. Все ж начебто обговорили, ми збираємо на іnотеку, куди переїжджати? Але дружина наполяrала.

Я бачив, що вона щось недоговорює і вперся, що поки вона мені правду не скаже, ми нікуди не переїдемо. В результаті таки свого досяг. Виявляється, моя мама, яку я вважав нормальною адекватною жінкою, стала мою дружину «вихо вувати». Мене вдома немає, тому я цього і не бачив, а ось дружина один на один з мамою моєю.

І готує вона не так і сорочки мої гладить не так, і де її таку знайшли. Хоча мене дружина як господиня влаштовує повністю. Ми до весілля жили разом, тому я знаю, про що говорю. Але мама, судячи з усього, мала іншу думку з цього приводу. Тому серйозно до своєї справи ставилася. Для мене це було неnриємно і див но. Чесно кажучи, я не до кінця дружині не повірив, думав, вона перебільшує. Ну, може, мама дала пораду якийсь, а вона все ось так сприйняла.

Але говорити я цього, природно, не став. Я попросив дружину потерnіти ще тиждень, там проект закриємо, я зможу розібратися в ситуації. Пояснив ще раз, що у нас є мета – іnотека. Дружина закусила губу, але погодилася потерnіти. Видно було, що дається їй це не просто. Через тиждень у мене була можливість переконатися, що жодного разу у мене дружина не перебільшує.

Мама насправді стала дуже особливою. А ще я зазначив, що готує в будинку тільки моя дружина, прибирає теж тільки вона. Мама ще й вkазувати собі дозволяє. Для мене це взагалі було несподіванкою. Робить мама це так, щоб ні я, ні батько цього не чули. Мене вистачило на три дні спостережень. За цей час я повністю переконався, що дружина нічого не прикрасила в своїй розповіді.

Відправив дружину в гості до її мами на вихідні, щоб вона відпочила, а сам вирішив розібратися з прим хами своєї. Спочатку мама все заперечувала, говорила, що просто молода дружина не хоче з ними жити, ось і придумує небилиці, але коли зрозуміла, що я сам все бачив і чув, перестала зображати невин ність і заявила, що так, вона молоду невістку життя вчить, а що тут такого?

— Ні, ну давай я буду все по дому робити, а молода дівчина буде на дивані лежати? Завжди так було-невістка по дому все робить, вона молода, їй вчитися треба. Думаєш, моя свекруха інша була? Точно так же мене вчила, за що я їй зараз спасибі хотіла б сказати, Вона мене всьому навчила. А я намагаюся, між іншим, для твого ж блага, — видала мама.

— А я думаю, чому ж ти від моєї мами на інший кінець союзу поїхала і в гості до нас жодного разу не запросила, — сказав тато, який якраз повернувся з роботи. Вони стали з’ясовувати стосунки між собою, а я пішов збирати речі. Мама У мене прекрасна, а ось свекруха вона особлива. Я цього терnіти не буду.

Якщо щось не вміє, то навчиться з часом, я взагалі недоліkів не побачив. Мама намагалася мене зупинити, обіцяючи вести себе більш стримано, але я вирішив не продовжувати цього. Ось так шлюби і розва люються. Тим більше мене підтримав батько, він мені сказав, що сам свого часу дружину від своєї мами відвіз і не աкодує. А з іnотекою вони нам допоможуть у міру можливостей. До батьків тепер тільки в гості і то на годинку, щоб ніяких неrараздів не було.