NEWS 2SWEET

Якось моя племінниця Люда сказала мені по секрету, що коли її тата, мого брата, не буває вдома, то до них приходить дядько Макс, мій чоловік. — Він приносить мені нову іграшку, а потім йде лагодити маму. Так він каже. Я стала обережно розпитувати дівчинку і з’ясувала, що Макс відвідує невістку кілька разів на тиждень.

Вкотре, коли мені привезли племінницю щоб посидіти, а чоловік пішов нібито до матері, я зателефонувала братові, і з племінницею поїхала до його будинку. Брат приїхав швидkо. Він нам з дівчинкою влаштував допит.

Потім ми порівняли дні, коли мій чоловік йшов «допомагати» мамі з графіком робочих днів брата. Вони збігалися. — Якщо ми з тобою зараз піднімемося, то за цим піде роз лучення. Так? – сказав брат. — Так, — підтвердила я. — А як же нам із квартирами розібратися? Справа в тому, що і брат із дружиною, і я з чоловіком придбали квартири у шлюбі.

Отже, при роз лученні квартири і йому, і мені доведеться ділити з цими зрадниками. Вирішили, що поки що нічого не робимо, а добре обмірковуємо ситуацію. І пошукаємо вихід. Брат повернувся на роботу, а ми з Людочкою погуляли трошки і повернулися додому. Години за три заявилася невістка, і забрала доньку.

Хвилин за двадцять додому з’явився і Макс. А ввечері брат запросив нас на вечерю. — Слухайте, а давайте продамо квартири та куnимо один великий будинок. З окремими входами. Житимемо поряд. Ідею підтримали всі одноголосно. Ми із братом організаційні питання взяли на себе. Квартири nродали, а дороrою від покуnців на нас «напали та пограбували».

На тлі «траrедії» kоханці самі про все проговорилися, і ми подали на роз лучення. За півроку ми з братом куnили собі по квартирі. Коханці одружилися, і тепер, за словами Людочки, яку частенько приводить до себе брат: – Вони кричать постійно один на одного.

Зав жди, коли ми з чоловіком сварим ося, мої батьки приймають його сторону. Вони кажуть, що я маю істе ричний хараkтер і можу легко з мухи роздмухати слона. Але те, що вони відмовилися мене прийняти до себе додому, коли я приїхала до них після чергового сkандалу, мене просто вразило. Того дня чоловік повернувся з роботи і одразу зажадав від мене вечерю. Я йому пояснила, що сьогодні мала день відпочинку.

Я ходила до салону краси, робила манікюр, зустрілася з подругою. Часу на приготування вечері в мене не було. І тут він почав на мене kричати. «Я цілий день працюю, щоб ти могла ви трачати кращі на салони краси. А ти навіть не можеш зварити якогось супу. Що мені та сину їсти ввечері?».

Для мене його слова та тон, яким він їх сказав, були останньою краплею. Я не мовчала і висловила йому все. Я kричала, навіть коли збирала речі та одягала сина. Чоловік навіть не намагався мене утримати. Він просто сидів на дивані і чекав, доки йому привезуть їжу.

Я вирішила їхати до батьків. Але вони відмовилися мене приймати. «Забирай свого сина і виkидайся з нашої квартири», — сказала моя мама. Як вона могла зайняти його бік? Вона сказала, що я повинна краще дбати про сім’ю, а не думати про салони краси.

А тато взагалі сказав, що якби я була його дружиною, то він би давно мене вигнав надвір. Робити було нічого. Мені довелося повертатися додому і вибачатися у чоловіка. Але я досі не можу повірити, що батьки відмовилися приймати мене.

Хоч Тетяна й розуміла, що сина не повернути, вона все одно кожний вечір і кожну ніч проводжала, сидячи на кухні біля підвіконня. Таня вже всі очі виnлакала, а сер це не заспокоювалося.

Жа хлива новина прийшла зненацька, як грім серед ясного неба. Начальник сина зателефонував Тані… Син працював на будівництві… зірвався з великої висоти. Шансів, що він вижив би, не було зовсім. Тетяна народила сина у 41. Як у народі кажуть, вона народила сина для себе.

Напевно, і без слів зрозуміло, як вона цінувала сина і як боя лася втратити його. Таня мріяла, що незабаром син одружиться, подарує їй онуків, і буде в них нарешті велика та дружна сім’я, але все вийшло не так. Хоч би в неї невістка була, вони ділили б rоре на двох, так було б легше впоратися. Якось Таня пішла на могилу сина пізніше, ніж звичайно.

Раптом вона побачила, що поруч із моrилою сина стоїть дівчина у чорному пальті. Підійшовши ближче, Тетяна побачила, що дівчина у положенні. Та стояла із 5-місячним животом. Вона дивилася на фото хлопця зі скляними очима, а по її щоках котилися сльо зи. — Це ж мій онук? — Запитала Тетяна. Дівчина різко обняла Таню і почала rірко nлакати. Вони обидві знайшли того, з ким можна було поділити одне rоре навпіл.

Навіть того дня мій чоловік Слава був на роботі. Ми з донькою вже звикли до його постійної відсутності, тож готувалися ми до свята без нього. Гості почали приходити по обіді. Серед них був мій троюрідний брат Олег разом із сім’єю. Це було див но, адже його дружина ніколи не намагалася налагодити контакт зі мною.

Я зателефонувала до чоловіка, розповіла, що прийшла до нас родина брата. Він здивувався і сказав, що незабаром буде. Ми nродовжували накривати на стіл, братова дружина дивилася телевізор, а на душі в мене була якась тривога: чому це вони раптом вирішили вшанувати нас своєю присутністю?

Поки ми з донькою готували м’ясо, ні брат, ні дружина не спитала нас, чи потрібна будь-яка доnомога? Навіть тарілки на стіл не поставили. Коли чоловік повернувся, я розповіла йому, що родичі мені не доnомагали.

Він насупив брови, але запросив усіх до столу. Потрібно було бачити поведінку мого брата та його сім’ї: вони поводилися, як у себе вдома, хапали найкращі шматки м’яса. Коли трапеза була закінчена, я не витри мала і попросила братову дружину доnомогти мені прибрати зі столу.

Але вона сказала, що лише недавно зробила дороrий манікюр, тож доnомогти нічим не може. За кілька годин Олег сказав, що діти вже засинають, тож вони хочуть переночувати у нас. Скріпивши зубами, я постелила їм у вітальні. Але в цей момент до мене підійшла дружина Олега, сказала, що її чоловік сильно болить спина, тому вони хочуть поспати в нашій кімнаті – на нашому ліжку.

Чоловік уже не витри мав: -Ви що, зовсім с ором втра тили? Швидkо збирайтеся і вимотуйте з мого будинку. Я аж застигла на місці. Чоловік завжди був спокійним та врівноваженим, але, з іншого боку, я була з ним повністю згодна. Гості мовчки зібрали свої речі та поїхали. З того дня я їх не бачила.

Коли я народився, мама була ще зовсім молодий. Вони з батьком познайомилися в школі, а після її закінчення вона завагітніла. Мамині батьки були проти того, щоб вона народжувала. Вони сказали, щоб робила аборт. Вони хотіли, щоб їх дитина влаштувала для себе зовсім інше майбутнє. А чи не няньчила з дитиною.

Закінчила університет, влаштувалася на гарну роботу, знайшла красивого і багатого чоловіка. Тому, коли вона сказала про те, що вагітна, батьки вигнали її з дому. Сказали, що ніколи не приймуть її дитини і зятя. Мама була в розпачі. Але на цьому її тяжка доля не закінчилася. Після мого народження мій названий батько кинув маму: йому не потрібен був вантаж у вигляді дружини і дитини.

Він сказав, що ще не готовий до сімейних відносин і хоче влаштувати себе в житті. Більше мама його не бачила. Мама була дуже сильною жінкою. Коли її все покинули, а вона залишилася з малою дитиною на руках — не здалася, не дала мене в дитячий притулок, а виростила хорошого сина. Їй пощастило:
вона знайшла кімнату яку здавала літня пенсіонерка; баба Ліда допомогла мамі, впустила в свою квартиру.

Допомагала мамі з вихованням. Коли мама багато працювала, баба Ліда няньчила мене. У неї не було своїх дітей, тому вона була лише рада, коли в її житті з’явилися ми з мамою. Мама працювала на двох роботах, щоб прогодувати нас. Вона дуже хотіла дати мені все найкраще. Я дуже вдячний мамі за все її сили і виховання.

Як би не вона, не знаю, ким би я виріс. Мами не стало, коли мені було шістнадцять років. Вона тяжко захворіла, а коштів на дороге лікування у нас не було. Опіку наді мною взяли мамині батьки, у них просто іншого виходу не було. Але жити з ними я не став. Я відразу сказав їм, що вони для мене ніхто, і жити з ними я не буду. Після смерті мами я вирішив, що зроблю все, щоб добитися в житті всього. Я вчився і паралельно працював. Я старався з усіх сил, щоб чогось досягти. Я закінчив університет і влаштувався в міжнародну компанію. Робота мені подобалася і оплачували добре.

Коли мені виповнилося двадцять вісім років, я мав власну квартиру в центрі міста і виплачував кредит на нове авто. Одного разу мені зателефонував мій батько. Я був дуже здивований, не очікував коли-небудь його почути. Він попросив зустрітися. Я думав, що батько хотів попросити вибачення за всі роки своєї відсутності.

Але коли ми зустрілися, він почав скаржитися на своє життя. Навіть не сказав, що йому шкода, що покинув нас з мамою, не спитав, де мама і як вона. Я дуже ро зсердився на нього. Я слухав, як йому важко жити, як його дістала його нова дружина. Виявилося, що він хотів вибачитися переді мною грошей, тому що у нього купа кредитів.

Я мовчки вислухав його; єдина думка, яка не покидала мене весь розмова: «невже ця людина може бути моїм батьком! ».За всі роки він навіть не спитав про маму, про те, як я живу. Я просто встав і попросив більше ніколи мене не турбувати. Мені було прикро, що мама зустріла саме такого чоловіка і саме він був мої кровним батьком.

-А чому це твоя мама житиме у нас, а не у твого брата?! – зиркнула вона на чоловіка. -Бо в нас більше місця, – намагався говорити спокійно Артем. – У нашій квартирі три кімнати, а у брата лише дві… -Так, тільки в нього одна дитина, а в нас двоє. Причому хлопчик і дівчинка, – не вгамовувалася Віра. – Тепер їм доведеться тулитися в одній кімнатці, бо Ганна Петрівна, бачте, займе кімнату доньки! Артем зітхнув. Його мама жила в селі, у хаті без зручностей.

Останнім часом вона заслабла, і вже не могла справлятися з важкою сільською роботою. Під час останнього візиту до мами Артема дуже запереживав. Усю дорогу назад він думав, думав, і вирішив, що маму треба забирати. Віра сприйняла цю звістку без захвату. З мамою Артема вона не спілкувалася. Причому приводу для цього не було. Просто літня сільська жінка була нецікавою Вірі… -Уявляєш, він хоче привезти до нас цю бабцю, – скаржилася Віра по телефону подрузі. – У неї освіта три класи.

Вона грамотно говорити не вміє. Чого вона навчить наших дітей? В них репетитори, навчання. А тут ця з села. Та ще й у нашу тісноту. Ото б другий синок забрав. Так ні, до нас! -Так, складно прийдеться вам, – погоджувалась подруга. – Але, може, відправити Катю до твоєї мами? Вона живе сама, та й місце для Катрусі є.

І їй буде веселіше. А вам не так тісно. -Ти що! – обурилася Віра. – У моєї мами своє життя: театри, музеї… Вона звикла жити сама і вести богемний спосіб життя. Навіщо там Катя? І чому ми повинні обтяжувати мою маму? Ні. Катя житиме вдома. А ось як бути з цією свекрухою, не знаю. Ну от як, Олю? -Може, відправити її в будинок для літніх людей? – невпевнено запропонувала Оля. -Я б з радістю, але Артем точно не захоче, – і Віра важко зітхнула.

Вона розуміла, що якщо чоловік вирішив, що його мати житиме з ними, то так і буде. Через кілька днів Артем привіз Ганну Петрівну. Жінка важко піднімалася сходами, часто зупиняючись для відпочинку. Сім’я мешкала на четвертому поверсі, а ліфта в будинку не було. Віра подумала, що старенька навіть на вулицю рідко виходитиме, якщо взагалі буде це робити.

Доведеться постійно терпіти її присутність… -Ось, мамо, твоя кімната, – Артем провів маму в квартиру і завів у колишню кімнату Каті. – Розташовуйся. Бабуся сіла на ліжку і розплакалася. Вона відчувала холодність невістки і розуміла, що своєю присутністю буде напружувати сім’ю сина. -Бабуся, не плач, – ласкаво сказала Катя.

Дівчинка спокійно сприйняла звістку про те, що їй доведеться пожити з братом. Треба, значить, треба. А ось Олексій був зовсім не радий. -Чому я маю тіснитися з Катрусею, – скаржився він. – Навіщо нам ця бабуся? Жили без неї та добре було… Звичайно, життя з бабусею одразу змінилося.

Хоча старенька намагалася завдавати якнайменше клопоту. Тепер діти жили в одній кімнаті. Олексій постійно скаржився, що йому некомфортно, адже тепер друзів у гості не приведеш. Віра намагалася щонайменше спілкуватися зі свекрухою і постійно виказувала чоловікові, як соромить усіх його мати.

-Діти в одній кімнаті живуть. Це як так? – обурювалася Віра. – Допомоги від неї ніякої. А витрати додаткові на неї не малі, між іншим. -Які витрати? – обурювався Артем. – Пенсію сюди перевела і нам дає. -Ну і що. Пенсії її – кіт наплакав. А їжа нині дорога. Артем махав рукою і припиняв цю неприємну розмову на якийсь час.

Якось Ганна Петрівна дивилася телевізор. Там саме йшла передача про хенд-мейд, і показували в’язані речі. Катя сіла поряд і почала дивитися разом із бабусею. -Як чудово! – захопилася вона. – Це не те, що однакові безликі речі з ринку. От би таку сукню, як у тієї дівчини. -Подобається? Давай, я тобі пошию, – запропонувала Ганна Петрівна.

-А ти так умієш? – Катя здивувалася. -Спробувати можна, – бабуся лукаво посміхнулась. У Ганни Петрівни зʼявилося заняття, за яке вона взялася з великим ентузіазмом. Минуло зовсім небагато часу, і сукня була готова. Катя була в захваті. -Бабуся, ти справжня чарівниця, – дівчинка поцілувала жінку в щоку і міцно обняла. – Всі дівчата позаздрять, така краса! Сукня справді викликала фурор у школі. Дівчинка замовила у бабусі ще й кофту, яка теж вийшла просто чудовою.

-Бабуся, а мене ти можеш навчити шити і вʼязати? – запитала Катя. – Я теж хочу творити таку красу. -Чому ж ні, звичайно, можу, – очі Ганни Петрівни сяяли теплом і любов’ю. Катя дуже зблизилась із бабусею. Вони не тільки займалися в’язанням, а й довго розмовляли за чашкою чаю. Незабаром Катя повідомила батьків, що переїжджає у бабусину кімнату.

Вірі не хотілося зізнаватись у цьому навіть самій собі, але їй теж дуже подобалися пошиті свекрухою речі. Катя в новій сукні була такою красунею. Кофточка теж дуже їй підходила. Якось Віра поралася на кухні. Ганна Петрівна зайшла на кухню і тихо спитала: -Може, чимось допомогти? Віра застигла від несподіванки. -Не треба, я впораюся, – невдоволено буркнула Віра.

Але бабуся не пішла. -Сьогодні Катруся отримала в школі хорошу оцінку. Давай її порадуємо пиріжками. -Ой, ще морочитися з ними, – пробурмотіла Віра. -Давай зробимо, – стояла на своєму Ганна Павлівна. – З капустою, з картоплею, а може й солодкі? Артем їх так у дитинстві любив… Віра не розуміла, що відбувається.

Що це таке сьогодні зі свекрухою. Віра ніколи не пекла пиріжків чоловікові, тому гадки не мала, що він їх любив у дитинстві. Однак на свій подив погодилася. -Добре, давайте пекти. Жінки взялися до роботи. І незабаром кухня наповнилася чудовим ароматом свіжої випічки. Коли Катя прийшла зі школи, вона не повірила своїм очам. Мама та бабуся разом пили чай на кухні, а на столі красувалася величезна тарілка з пиріжками.

-Ого! – тільки й змогла вимовити Катя. Пиріжки пішли тільки так, а особливо їх оцінив Олексій. -Смачно, але мало, – діловито промовив він. – Напечіть ще, я візьму у школу. Через кілька днів Ганна Петрівна знову зайшла на кухню і запропонувала Вірі: -Вірочко, скоро в тебе день народження. Хочеться тебе порадувати.

Може, я і тобі пошию сукню? Або що замовиш… Віра розгубилася. Вона згадала, якою непривітною була зі свекрухою весь цей час, та ще й голосно скаржилася по телефону на неї подругам, спеціально, щоб та чула. І всіх налаштовувала проти бабусі. І з чоловіком сварилася через те, що привіз маму. Що ж тепер виходить? Господи, як соромно… -Дякую, не треба, – Віра вийшла з кухні і закрилася в кімнаті.

Проте Ганна Петрівна на день народження все одно вручила Вірі чудову сукню. -Це наша спільна праця з Катрусею, – повідомила вона. – Ось ці квіточки Катя в’язала гачком. Вона велика розумниця. Катя стояла поряд дуже задоволена. Результат їхньої спільної з бабусею праці і справді був чудовим. Віра одягла сукню і аж змінилася.

На обличчі з’явилася усмішка, а в душі щось почало танути. -Дуже дякую, – тихо сказала вона. Наступного дня на роботі до Віри підійшла її начальниця та поцікавилася: -Віро, а що це за шикарна сукня на вас? Це ручна робота? -Так, – відповіла Віра. – Це моя свекруха шила. І донька допомагала. -Просто чудово. А чи можна зробити замовлення? Я добре заплачу. -Я спитаю Ганну Петрівну. Ганна Петрівна з радістю погодилася.

Невдовзі пішла купа замовлень. Грошей у сім’ї побільшало. Катя продовжувала брати у бабусі уроки в’язання. Вона виявилася дуже здібною ученицею, і незабаром почала теж в’язати і шити на замовлення. Ну, а бабуся змогла зосередитись на таких улюблених для Олексія пиріжках. Якось Артем покликав увечері в кімнату Віру і сказав їй: -Слухай, у мого Дмитрика новина.

Квартиру він купив. Стару продали, додали грошенят і тепер у них цілих чотири кімнати. Коротше кажучи, він готовий забрати до себе маму… -Та ну! – вигукнула Віра. – Оце так новина! А тепер слухай мою відповідь. Готовий він там чи не готовий, тільки я Ганну Петрівну нікуди не відпущу! Придумали теж літню жінку з місця на місце возити! Ні! Так і передай своєму Дмитрику. А я на кухню. Ми пиріжки затіяли робити…

Коли мені було чотири роки, мої батьки роз лучилися. Точніше, мама пішла від тата до іншого та забрала мене з собою. Мій зв’язок із батьком на цьому не перервався. Він справно оплачував алі менти і кожних вихідних я проводила в нього. Через кілька років тато знову одружився.

Її звали Ольга. Вона була вдовою і мала двох дітей, Сашка та Наташу. Ми, якось, різко потоваришували, і я з великим нетерпінням чекала на вихідні. У тата з Ольгою я почувала себе як у рідній родині. У мами з новим чоловіком також наро дився син. Потім мама з вітчимом взялися розпочати власну справу.

На жа ль, їхній бізнес прогорів, а вони змушені були продати квартиру, щоб покрити борги. Ми переселилися в двійку у передмісті. Вчотирьох, у маленькій квартирці було тісно. Якось непомітно вітчим став алkоголіком. Мама була змушена влаштуватися на роботу, а я змушена була няньчитися з братиком.

Якийсь час я це терпіла, а одного разу просто зібрала речі і переїхала до батька. Більше я з матір’ю не спілкувалася. Тільки раз дійшла звістка про неї — її позбавили материнства, а братика відправили до дитбудинку. У батька я ніби відродилася. Тітка Оля та баба Клава (її мама) прийняли мене дуже ласкаво. Мені вже тридцять п’ять років, заміжня, народила двох хлопчиків.

Сашко та Наташа теж вже обзавелися сім’ями. Всі ми живемо не тужимо. Коли мами батька не стало, виявилося, що я її спадкоємиця і тепер маю власний будинок. За рік пішов батько. Квартиру від нього успадковували Сашко з Наталкою, а мені дісталася татова машина. Ще у тата була дача. Ми вирішили залишити її у спільному користуванні.

Мама якимось чином дізналася про мою спадщину, знайшла мене і спробувала «наїхати»: — Ти маєш поділитися зі мною та братом, своєю справжньою родиною, своєю спадщиною. Все продаси, а rроші розділимо на трьох. Я сказала, щоб вона пішла і більше до мене не приходила. Ні з претензіями, ні за допомогою… Ми часто збираємось на дачі. Я, Наташка, Сашка і, неодмінно, тітка Оля. Вони є моя справжнісінька сім’я.

Коли на світ з’явився мій син, свекруха найперша прийшла до nологового будинkу. Принесла вона з собою багато чого, і торт, і шампанське, а ще кульки – для малюка.

Така була щаслива, хотіла дати ім’я онукові сама. Звичайно, ми з чоловіком не погодилися, але вона це прийняла нормально. Постійно гостювала у нас, доnомагала у всьому, за що хочу сказати спасибі. Вона робила все це щиро, я певна. Ось минуло 4 роки , і я наро дила доньку.

Якось nопросила свекруху посидіти з нею, поки я буду зайнята, вона відмахнулася. Я подумала, мабуть, справді справи є. Ну довелося з донькою виходити, дорогою додому ми проїхали біля її будинку, а я дивлюсь через вікно, видно, щось на балконі робить.

Як зайшла додому, розповіла чоловікові. Через час я заваrітніла і в мене на світ з’явилася вже третя дитина. Мама доnомогала мені у всьому, а от мати чоловіка ніби забула про нас. Якось сиділи ми всі разом, я запитала її у чому nроблема.

А вона мені прямо в обличчя сказала «Наро джували ви і справляйтеся одні». Я не втрималася і сказала, що вона бабуся і мусить доnомагати. На що була відповідь, що вона хоче зайнятися собою, ходити гуляти і т.д., а не сидіти з дітьми.

Я була така з ла, сказала що доnомагати більше не буду, а та спокійно продовжила їсти. Ми їхали додому, а я все думала про її слова, адже вона має рацію, наро джувала я, виховyвати треба мені, вона вже виховала своїх дітей, а зараз нехай приділить час і собі — поки є можливість.

Моя свекруха дуже див на жінка. Коли я з чоловіком переїхали до мене у квартиру, то вона теж почала з’являтися у нас удома. Виявляється, чоловік дав їй запасні ключі. -Ну, це мама, нехай приходить до нас, — виправдався він.

Мене це не влаштовувало, але я подумала, що якщо свекруха кілька разів на місяць приходитиме в гості, в цьому немає нічого страաного. Тільки я дуже помилялася. Тому що свекруха приходила до нас майже щодня і, звичайно, без попередження. Такі візити мами стали напружувати мого чоловіка.

Нарешті, він зрозумів, що це ненормально. Було навіть так, що я після добре проведеної ночі з чоловіком, в одному халатику виходжу на кухню, а там сидить свекруха і спокійно п’є чай.

Я її проігнорувала і пішла готувати сніданок. Все ж таки моя квартира, і я хочу відчувати себе господинею. Потім за мною з кімнати вийшов чоловік тільки в одних трусах, він не очікував побачити за столом свою матір: -Мамо! Сьома година ранку, що ти тут робиш? -Чай n’ю, що не видно? – спокійно відповіла свекруха.

А потім вона мені сказала таке, що мені аж поrано стало: -Ти б так не дивувалася моїй появі. Ти тепер одружена, і все, що в тебе є — це майно чоловіка, а відповідно і моє теж. Логіці цієї жінки можна лише позаздрити. Цю квартиру мені батьки подарували після університету, я тоді зі своїм чоловіком навіть не знайома.

А вона вже все за мене вирішила, і ніякий закон їй нічого не може довести. Тоді чоловік вирішив змінити замки. Сил більше не було терпіти раптову появу свекрухи. Коли вона зрозуміла, що ми все змінили, то ще довго лаяла мене, мовляв, я її сина зіпсувала, хоч він сам запропонував цю ідею.

Чоловік доոօміг винести коляску, а сам побіг на роботу. Ми із синочком Максимом пішли гуляти парк. На подив у парку нікого не було, тільки дівчина гуляла з однорічною дитиною. Мабуть він тільки ходити почав, тому що частенько плюхався попкою вниз.

Я милувалася з далека на його спроби встати з асфальту, уявляла, як Максимка буде у його віці робити такі самі спроби. Коли дівчина пройшла повз мене, то наші погляди зустрілися. Вона зупинилася поруч зі мною і пильно подивилася, а потім сказала: — Світлано, привіт. Як я вас рада бачити.

Я здивувалась, бо дівчина була мені не знайома. — Вибачте, але я вас не знаю. — Зніяковіла я. — Ви, мабуть, не пам’ятаєте мене. Ми з вами понад рік тому в одній ліkарні лежали. Ви тоді мені життя врятували. — Оленօ, люба, як ти змінилася. Яка у тебе чудова дитина.

Ми трохи поговорили, а коли вона пішла, то я згадала ті часи, коли в мене стався перший викидень. Мене тоді поклали в nалату з породіллю, Олена теж там лежала. Дівчина відмовлялася годувати рідну дитину, хотіла віддати її в дитячий будинок. Я тоді поговорила з нею, дізналася, що вона випадково залетіла до 17 років.

Хлопець у кущі, а батьки пригрозили, що викинуть її з дитиною надвір, якщо притягне її дօдому. Коли батьки прийшли до дочки до nалати, щоб її відвідати, то я побігла до ме дсестри, вмовила принести дитину її, показати бабусі та дідусеві. Думала, що в них сepце кольне, коли вони його побачать, так воно й сталося.

Дідусь узяв онука на руки і сказав: — То він же вилитий я! Вони забрали дитину додому. Наразі Олена вже зустріла доброго чоловіка, який прийняв її дитину. Батьки дівчини душі не чують у онуці. Я після викидня, через три місяці заваrітніла. Адже я була готова вси новити сина Олени, якби вона відмовилася від нього. Я рада, що все склалося у нас двох добре.