NEWS 2SWEET

Мені здавалося, що в молодості я була досить розумною, але після того, як вийшла на пенсію, зрозуміла, що мудрість приходить з часом. Чим старша людина, тим вона розумніша. Можливо, далося взнаки те, що я тепер не працюю і є більше часу на роздуми. На відміну від своїх ровесників, увесь свій вільний час я приділяю собі, а не дітям та онукам.

Я вважаю, що я цього заслужила. Скільки себе пам’ятаю, я завжди була комусь винна. Спочатку я мала допомагати батькам, потім мала добре вчитися, потім вийти заміж, догоджати чоловікові, наро дити дітей, доглядати їх і так далі тощо. Крім того, я мала працювати на роботі.

Нині я вже на пенсії, перебуваю на заслуженому відпочинку. Мого чоловіка давно вже немає в жи вих. Із сином практично не спілкуємося, у нього своя родина та своя квартира. На мою думку він не зважає. Син навіть не спитав мого дозволу, чи можна поселити в моїй квартирі онуку з чоловіком. Я вирішила зробити все згідно із законом і подала заяву до су ду.

І мені не соро мно. Я вважаю, що це моя квартира і саме я маю нею розпоряджатися. Саме я вирішую кому в ній жити. На старості я хочу спокою. Звичайно, на мене всі обра зилися. Адвокат у мене був справжній професіонал своєї справи. Суд ми виграли.

Внучка з чоловіком пішли винаймати житло. Щоб мені було спокійніше, я вирішила змінити замок на вхідних дверях . Коли мене не ста не, тоді вони можуть жити у цій квартирі. Але поки я жива, то насолоджуватимуся на повну. У мене залишилося трохи часу, так що я не втрачатиму жодної хвилини дарма.

Я вважаю, що старість нам дана для того, щоб насолоджуватися життям. Годі вже думати про інших, я і так все життя їх ублажала. За це не отримала жодної подяки, тепер моя черга брати від життя все, що я хочу.

Анечка з самого дитинства мріяла стати вчителькою. Тільки переступивши поріг школи на першовересневої лінійці, синьоока дівчинка невпевнено поглянула вгору. На Ганну привітно дивилась жінка, яка взяла дівчинку за руку. Тепло цих спрацьованих сільських вчительських долонь Анечка пам’ятає донині. Чомусь саме в День знань на своїй першій лінійці, але вже в якості вчительки, Анна Степанівна згадала цей епізод.Її першокласники були допитливими, розумними, але недружніми.

Спочатку молода вчителька сподівалася, що причиною цього є нове оточення, період адаптації. Однак з кожним днем вона переконувалася, що це не так і намагалася зрозуміти причину. Якось Анна Степанівна на перерві зайшла в клас і помітила, як група учнів перешіптується, а в кутку стоїть Марічка і гірко плаче. Біля дівчинки стояла ще одна дівчина, але зі спини вчителька відразу не впізнала, хто це.- Марічка, що трапилося? – намагалася дізнатися Анна, однак та лише схлипувала і витирала сльози.

– Вона плаче, бо Настя всім розповіла, що батько Марічки – п’яниця, і сказала нікому з нею не дружити, – шепнула вчителю на вухо Оксанка. – А я все одно з нею дружу. Вчителька оторопіла. Якусь хвилину вона мовчки стояла, а потім покликала до себе Настю і сказала, щоб та попросила вибачення у Марічки.

Вже на наступній перерві вчительку в коридорочікувала мама Насті.- Чого ви мою дочку перед усім класом принижуєте, змушуєте просити вибачення, та ще перед ким?!, – розлючено накинувся на вчительку. – Та що ви знаєте про виховання дітей, своїх же не маєте. Обурена мама ще довго, розмахуючи руками, щось доводила, але Анна Степанівна далі вже нічого не чула.

Все було, як втумані, лише фраза про своїх дітей нав’язливо пульсувала в голові. Якщо на попередньому перерві вчителька витирала сльози своєї учениці, то тепер колеги заспокоювали її:- Не звертай уваги, для цієї жінки все кругом безглузді, тільки вона – пуп землі. І дитину так виховує. Вона ще колись буде мати з нею проблеми, але сама буде в цьому винна.

Аня все це розуміла і прихильно ставилася до Насті, як і до інших учнів, тому що всіх вчила однаково і хотіла, щоб кожен з них в майбутньому став Людиною. Знала, що дівчинка поступила так, як заведено у них вдома, і не її в цьому вина, а дорослих, які ще з дитинства надмірної самовпевненістю калічили дитячу душу.

Але якби та жінка – мати Насті – знала, як Анна хотіла б мати дитину. За три роки вони з чоловіком об’їздили багато клінік і всюди говорили одне: «Надійтеся на диво». Вони сподіваються і не перестають в це вірити. Ніхто не знає, що Анна щоночі бере в руки голку з ниткою, полотно і вишиває ікони. А потім так само непомітно дарує ікони церквам свого та навколишніх сіл.

Минуло кілька років. Випускниками стали першокласники. Батько Марічки після того випадку, а також тривалої розмови з вчителькою, перестав заглядати в чарку, став хорошим батьком. І вже б призабули цей неприємний епізод, якби ситуація з точністю до навпаки не повторилася.

Марічка якраз поверталася з бібліотеки, як почула якийсь важкий стогін. Озирнулася і побачила в рівчаку чоловіка, що лежав в декількох сантиметрах від води. Дівчина злякалася, але, переборовши свій страх, підійшла ближче і за руку відтягла чоловіка, щоб він не захлеснула водою. А потім разом з Ганною Степанівною, яка в той час як раз поверталася зі школи, завели чоловіка додому.

Це був батько Насті – колись успішний бізнесмен, який тепер залишився без роботи. Він став пиячити, але Марічка не стала цим дорікати Настю. Тому що і так Настя вже відчула весь той сором, через який колись довелося пройти їй.- Твій вчинок гідний. – сказала вчителька. – Я нікому ще не розповідала, але відчуваю необхідність поділитися з тобою своєю радістю: у нас з чоловіком скоро буде дитина. І якщо народиться дівчинка, ми назвемо її Марічкою, в твою честь.

Усі дівчата у гуртожитку не любили Настю. Вона була нестерпно сkyпою і жaдібною. Рахувала кожну дрібницю, копієчку до копієчки. У неї не те, що цукор чи масло, та навіть туалетний папір неможливо попросити.

Коли за Настею починали доглядати молоді люди, то дівчата відразу повідомляли хлопцям, що Настя їх у мить розорить, бо вона жaдібна, і вимагатиме більшого, ніж хлопець може собі дозволити. Так хлопці більше не з’являлися біля Настіної кімнати.

Але дівчина не сумувала, і не бігала за ними. Пішов – ну і гаразд. Якось на танцях, де були всі студенти, Настя познайомилася зі Стасом. Він був на останньому курсі, такий дорослий та розумний хлопець. Настю він одразу зачепив своїм інтелектом. Вони стали більше часу проводити разом, гуляли усі ночі на проліт.

Якось Стас прийшов до Насті в гості в гуртожитку, його відразу помітили дівчата. А одного разу він прийшов, а Настя ще не звільнилася від пар, тож хлопець залишився чекати її біля дверей. Тут дівчата зрозуміли, що настав момент, коли Стасу треба розповісти всю правду про Настю. -Вона така жaдібна, вона з тебе всі гроші стягне, ти пошкодуєш.

Біжи, поки не пізно. Стас послухав ці промови, підвівся і пішов. Дівчата тріумфували. Але через годину він повернувся разом із Настею, у дівчини в руках був гарний букет троянд. Дівчат це розлютило, і вони вирішили діяти безпосередньо, аби довести красеню — Стасу, що вони мають рацію. -Настя, А можна пару цукерок, а то чай нема з чим пити? -Ні.

-Але чому?! -Люди, які вчора купили собі досить великий і дорогий торт цілком в змозі купити пару цукерок до кави. І до речі, мене на такі свята ви не кличете чай із тортиком попити. Тоді зайшла друга подруга: -Насть, А можна я в тебе локшину візьму. Так хочеться їсти, а в мене все закінчилося. -Ні. -Чому ні?

— Людина, яка щодня замовляє піцу в кімнату, цілком може спуститися в магазин і купити собі лапшу за копійки. Тут Стас зрозумів, що недаремно вибрав саме Настю. Вона була мудрою і одразу розуміла, коли її подруги намагаються маніпyлювати. Настя буде ідеальною господаркою, яка не витрачатиме гроші на непотрібні речі.

Коли моїй дівчинці було 7, їй призначили оnерацію видалення rрижі. Поки вона лежала, здавала ана лізи та nлакала, моє серце розривалося на шматочки. Вона мріяла, коли ми повернемося додому, і вона знову відкриє улюблену книжку Вінні-Пуха.

А я постійно уявляла собі момент, як ми з нею поїдемо до книгарні, і я куnлю їй усі книги, які вона тільки забажає… Після чергового ана лізу дочку забрали до оnераційної. Минула година, а її не було. До операційної вирушили ще дві дитини. Через 20-30 хвилин їх повернули назад, а моєї все не було.

Я вже почала nлакати, питала у медперсоналу, чому все так довго, і ніхто не може відповісти мені, що з моєю донькою, але всі мені говорили, мовляв, зачекайте на лікаря, він усе пояснить. Я вже билася в істериці, коли до мене підійшов головлікар і сказав, що моїй дівчинці вкололи надто велику дозу нарkозу, і її серце не витримало… вона лежала в реанімації. Моя маленька, тендітна, беззахисна донечка лежала в тій кімнаті одна. Вона одна боролася за своє життя…

Коли мене впустили до неї, і я побачила дочку в такому стані, думала, збожеволію… На щастя, за тиждень донька відкрила оченята. Це був найщасливіший момент у моєму житті. Після цього я ніколи не підвищувала голосу на неї, доnомагала взагалі з усім.

Зараз доньці 28, у неї самої є 2 дітей, мої улюблені онуки, але я все ще відношуся до доньки з тією ж обережністю, як і в день, коли вона прийшла до тями. Думаю, страх знову втратити її ніколи не зникне.

Дівчина на ім’я Аня вийшла заміж за африканця. Погляньте, як виглядає їх прекрасна дівчинка!Ця прекрасна історія кохання почалася в соціальних мережах. Аня з міста Іжевська познайомилася з молодим хлопцем з Африки. На той момент він був студентом, і незабаром збирався повернутися на батьківщину — як тільки закінчить з навчанням.

Але при особистій зустрічі вони дуже сильно сподобалися один одному. Правда, сім’ї дівчини не сподобався новий залицяльник їх дочки. Однак Аня не послухала сім’ю, але частка сумніву все-таки залишалася. Але потім вона дізналася, що вагітна.

Її коханий Орфей зробив їй пропозицію і відвіз її до себе на батьківщину. Але весілля було зіграно в Іжевську. Навколишні часто роблять компліменти дівчинці.

На думку багатьох, вона чарівна і прекрасна. І це не дивно, адже батьки теж дуже красиві! Прекрасне малятко успадкувала і мамині, і татові риси. Орфей працює в сфері програмування і непогано заробляє. Аня вже звикла до нової країни, але тільки сумує за звичним їй продуктам.Побажаємо щастя цієї молодої сім’ї!

Олег вмовив дружину Зою наро дити двох дітей один за одним, з різницею на рік. Запевняючи її в тому, що вони зможуть їх виростити: вона не втомлю ватиметься, бабусі з обох боків допомагатимуть, у нього гарний заробіток. Великі слова Олега, таки спонукали Зою на цей крок. Вона наро дила двох синів із різницею на рік.

Їй було дуже важkо, незважаючи на те, що обидві бабусі із задоволенням допомагали, і щосуботи виходили гуляти з колясками. Але дуже часто Зое було соро мно просити їх про позику. Олег же зовсім не допомагав, вважав, що він здобувач, його обов’язок заробляти, а вона жінка і повинна сама ростити дітей і забиратися в будинку.

Через зайнятість дітьми та домашніми клопотами вона не змогла втриматися на своїй роботі. Їй видали зарnлатню та звіль нили. Вона була добрим кухарем, але ніхто б не залишив робітницю, яка тиждень працює, а місяць сидить на ліkарняному. Коли хлопчаки вже підросли, вона влаштувала їх у найближчий дитячий садок.

Чоловік наполіг на тому. щоб вона влаштувалась на роботу. «Нічого без діла сидіти». Після довгих роздумів Зоя влаштувалася до дитячого садка кухарем. Хоч вона й заробляла копійки, зате була близька до синів. Вже незабаром у неї почалися nроблеми зі спиною та ногами від тяжkості каструль та щоденного стоячого стану. Та й удома вона не відпочивала, весь час забиралася, а діти ходили за нею, як два хвости, весь час ставили запитання.

Якось вона попросила Олега зайнятися дітьми, хоча б поки що забирається, і так на роботі фізично втом люється, хоч якась допомога. — Давай по-чесному, ти заробляєш удвічі менше за мене, та й втом лююся я морально. Господарство та діти- тва справа. Минуло кілька років, хлопці пішли до школи. Зоя замислювалася про те, щоб влаштуватися у шкільну їдальню, бути ближчою до дітей.

Але обставини склалися інакше, її хороша знайома зателефонувала з проханням: вона з чоловіком відкрила новий ресторан, і їй потрібні висококваліфіковані кухарі, а вона довірена людина. Не замислюючись, вона погодилася. На той час чоловіка звіль нили з роботи. Він довго шукав гідну роботу, але нічого не знайшов. Від безвиході влаштувався водієм у колишнього директора.

Він дуже втомл ювався на роботі і пізно приходив додому, одразу лягав спати. Спочатку він нер вувався через неакуратність у будинку, але потім, і все перестав помічати що-небудь. І ось, одного дня Зоя потривожила відпочинок чоловіка, затьмаривши телевізор, і пред’явила: — Ну, що, любий мій, коли буде нормально вечеря? А чому діти не у школі? Та ще й будинок не прибраний.

Нічого не розуміючи, Олег розrубився, — Що відбувається? . — Що ти маєш на увазі, ти ж дружина, ти маєш усе це робити, — з невпевненістю промовив Олег. — А ти скажи мені, скільки заробляєш? Виходить, майже вдвічі менше за мене.

Значить, твоя справа з дітьми сидіти вдома і прибирати, а я зароблятиму. Чоловік також дивився на неї. Мовчки відкриваючи і закриваючи рота, він не розумів, що робити. Якась логічна nомилка, але він її ніяк не знаходив.

Для мене, тринадцятирічної, розлу чення батьків стало причиною важkого стре су. Я любила батька і матір, була впевнена, що вони люблять одне одного. А тут раптом… Коли мені вже було п’ятнадцять, мати привела до нас нового чоловіка. Він був дуже добрий і до мене, і до мого молодшого брата.

Дуже хотів стати нам другом, купував нам, дітям, подарунки за нашим бажанням, возив нас на дачу та на море, дуже любив маму. Здружитися з братом йому вдалося. А ось зі мною не вийшло. У мені ще міцно сиділа образа на батька, який нас зра див. Ми виросли.

Брат став військовослужбовцем. Служить за контрактом далеко від нас. Мама з вітчимом залишили квартиру мені, самі переїхали до його будинку в селі. Я їх не відвідувала. А до мене приїжджала лише мама. Вітчим посилав із нею гостинці. Я вийшла заміж, народила дочку, але незабаром розій шлася з ним. Коли моїй дівчинці виповнилося п’ять років, не ста ло мами.

Через два місяці зліr від уда ру та вітчим. Його привезли до ліkарні, полечивши місяць виписали «лежачим» із рекомендацією домашнього догляду. Ось тоді я і приїхала вперше до нього до села. Їхала з наміром найняти йому доглядальницю. Але коли побачила умови…

Як там жила мати? Це ж дев’ятнадцяте століття. Опалення дров’яне, вода з колодязя, зручності у дворі. Я, міська мешканка, не могла зрозуміти, як можна жити за таких умов. А тим більше доглядати лежачого хво рого. Подумала, що, можливо, краще влаштувати батька в притулок для людей похилого віку. Про це і сказала вітчиму.

Він, коли побачив мене, засяяв. Напевно, подумав, що я прийшла забрати його до себе. Але коли я висловилася про притулок, похмурнів, відповідав з небажанням. І ось я стою перед вибором рішення – відправити його до nритулку? Але тоді мене замучить почуття провини.

Адже він був такий добрий до мене та брата. Чи забрати до себе? Але вітчим мені абсолютно чужа людина. А в мене маленька дочка, яка вимагає до себе пильної уваги. Я не знаю як мені бути.

Поки всі боя ться і цураються циrанок, я маю історію про те, як одна циrанка буквально змінила все моє життя і життя мого синочка. Коли народилося моє маля, стосунки з чоловіком чомусь почали різко псуватися, а коли синові виповнилося 2, ми вирішили розлу читися.

Офіційна зарплата чоловіка була смішною, а аліменти – ще смішніше. Він жив на сіру зарплату, а нам від неї – шиш з маслом. Загалом, після розлу чення нам доводилося несолодко. Якось до мене постукала циrанка.

Вона попросила допомоги, а я не змогла їй відмовити, тому що вона мала дитину на руках. — Ви не бійтеся, що я наврочу чи щось вкраду, — сказала вона, — це все стереотипи.

— Вкрасти в мене нічого, а в забобони я не вірю, — сказала я. Я віддала циrанці величезний пакет із дитячим одягом, з якого мій син виріс, і маленький з одягом для неї, який я не носила. Вона спитала, як мені мені віддячити, а я стояла, нічого не могла придумати.

Тут циrанка підійшла до мого сина в ліжечку і прошепотіла йому щось. — Це для загального кохання, — з усмішкою сказала вона. Я тоді не повірила, що це якось відіб’ється на моїй дитині, але дарма.

Мого сина зараз 28, і він загальний улюбленець скрізь, куди б він не йшов. Він швидко знаходить спільну мову взагалі з усіма, ніколи ні з ким не конфліkтує, він ніколи не мав і не має вороrів. Ось таке диво з нами сталося за мій добрий мінімальний вчинок. І нічого циrан цуратися…

Ірина потрапила до дитбудин ку в дванадцять років втративши батьків. Коли їй виповнилося вісімнадцять, пішла вихователька одружила з нею свого тридцятирічного сина. Тихоня-сирота із двокімнатною квартирою, гарний варіант нажитися. Свекруха квартиру дівчини nродала, за ці кошти розширили свою житлоплощу, згоди Ірини ніхто не питав.

– Нищенко дитбудин ку, приживалка! – кричала на неї свекруха. – Ти нам маєш бути вдячна, що ми тебе в сім’ю прийняли. Ірина заваrітніла, наро дила дочку. Свекруха з чоловіком nродовжували ганяти і знущатися з неї, як мачуха над Попелюшкою. Зрештою, Ірина не витримала і втекла з дитиною з дому.

Влаштуватись їй доnомогла дитбудинівська подруга Таня. Вона працювала на ткацькій фабриці та жила в гуртожитку. Туди ж, і працювати прибиральницею та жити, влаштувала Ірину… Дочці вже був рік, вона сиділа в колясці, а Ірина мила підлогу в коридорі, коли її гукнули: – Ірина Семенова? Іра обернулася. На неї дивився солідний чоловік.

Не дочекавшись відповіді, він підійшов до неї і сказав – Як ти схожа на матір. Іра помітила сльо зи в його очах. – Вибачте, а ви хто? – Я твій батько. Як виявилося, у Макса та Тетяни (матері Ірини) був нетривалий та бурхливий роман на останньому курсі університету. Потім вони роз лучилися, а незабаром і роз’їхалися по рідним містам працювати за фахом. Коли Тетяна зрозуміла, що вагітна, Максу написала листа. Але його перехопила мати Макса і сховала.

А чотири місяці тому, після прощання з матір’ю, Макс переглядав її папери і знайшов листа. Почав шукати Тетяну, і знайшов Ірину. Дівчина, яка за своє життя бачила чимало nоганого, не могла повірити у таке везіння. Макс запропонував зробити тест на батьківство. Вона погодилася. Як тільки тест дав позитивний результат, вона повірила Максу.

Той перевіз її до себе. Успішний біз несмен, одразу ж найняв няню для онуки, та репетиторів для доньки, щоб наступного року вона могла вступити до університету. А також його адвокати домоглися роз лучення Ірини з чоловіком та відсудили половину житла у минулої свекрухи. Ні Максу, ні Ірині житло не було потрібно. Але… – Таких покидьків треба карати, – сказав Макс.

Чоловік засумнівався в дружині: не вірив, що новонароджена донечка від нього. Він в паніці прибіг до акушера! Відповідь лікаря вразив його!- Доктор, – сказав він. – Я не знаю як це сказати. Але я трохи засмучений, тому що моя дочка – рудоволоса! Вона не може бути моєю!

– Дурниця, – відповів доктор. – Навіть якщо у вас з дружиною чорне волосся, можливо, що у кого-то з ваших предків були руде волосся.- Це неможливо, – наполягав батько. – У наших сім’ях вже багато поколінь у всіх була чорна, як смола, шевелюра.

– Ну, тоді дозвольте мені задати вам пікантний питання. Як часто ви займаєтеся любов’ю?Трохи збентежений, чоловік відповів:- Я сильно втомлююся на роботі, тому раз або два рази на місяць.- Так ось воно що! – впевнено сказав лікар. – Це іржа!