NEWS 2SWEET

Галина Володимирівна була дуже незадоволена вчинком сина. По-перше, він узяв за дружину Ганну. Міську. А Галина мріяла одружити сина з дочкою подруги Ольги Захарівни. По-друге, син поставив матір перед фактом – зареєстрував свій шлюб у місті, і привіз додому вже дружину. Не познайомив, ні благословення не попросив…

– Бачила мою невістку? – Запитала вона у Ольги Захарівни. – Нормальна дівчина. Не чіпляйся, – відповіла та. – Не гідна вона мого сина! Розуму не прикладу, як їх розв ести! Що не скажу, ні слова поперек не скаже! – Молодець, дівчинка. А ти згадай себе. Як бігала до мене, nлакалася, що свекруха тебе дістає. Пошкодуй дівчисько!

– Ольга! Ти мені подруга чи моїй невістці?! – Тобі тобі. Тому й уберегти хочу від необдуманого кроку. З одного погляду видно, що твій Юрко дуже любить дружину. А ти можеш впевнено сказати, що коли ти його поставиш перед вибором, син вибере тебе, а не дружину? – Не знаю, – відповіла подруга.

У принципі невістка їй самій припала до вподоби… Повернувшись із магазину, Галина Володимирівна побачила, що Ганна стоїть розгублена. – Ганно, що сталося? – У мене… Ось… – заридала невістка і простягла свекрусі тест на ваrітність із двома смужками.

– І чого ревеш? – Запитала Галина, обійнявши невістку. І додала, погладжуючи її по голові, – радіти треба, дурненька. – А якщо Юра розсердиться? – спитала Ганна, не перестаючи ре вти. – Хай тільки спробує! – запевнила свекруха. Галина Володимирівна була поруч із Ганною, коли та повідомила чоловіка про свою ваrітність.

Юрко, на радощах, підняв дружину на руки, поцілував її і почав кружляти по кімнаті. А свекруха дивилася на них із щасливою усмішкою на обличчі. Вона вже подумки уявляла, як пектиме пиріжки для онука, і як малюк називатиме її бабусею…

Скільки себе пам’ятаю – завжди страж дала у шлюбі від частих зр ад чоловіка. Навіть після 50 років Олег не переставав зве ртати увагу на жінок та дівчат. Якось йшла з сусідкою Лізою додому. Вона розповіла мені, що мій чоловік робить непристойні компліменти. — Пропонує мені разом попаритися в лазні або цілуватися тягне.

Надя, я заміжня жінка, він же знає. Якщо продовжить у такому дусі, то я розповім чоловікові. Посо ромився б за живої дружини до інших клеїтися – говорила Ліза. У цю хвилину мені було дуже соро мно. Я вирішила піти до свекрухи, щоб трохи виговоритись. Ганна Павлівна завжди була на моєму боці, завжди підтримувала. — Надя, треба його провчити. Всі чоловіки rуляють, поки в їхньому житті щось не станеться.

Ось знаєш, дід і батько Олега гуляли, але потім якась ситуація міняла їх. Наприклад, мого свекра клюнув туди, ну ти розумієш, півень. Так після цього він на жодну жінку подивитися не міг. – розповідала Ганна Павлівна. — Де я в місті знайду півня? – засму чувалася я. — Ду ренька. Я тобі говорю, провчити його, а не повторювати чийсь сценарій.

Скористайся цією Лізою – порадила мені свекруха. Трохи подумавши, я вирішила, що свекруха має рацію. Досить терпіти, треба діяти. Я зателефонувала Лізі, домовилася з нею зустрітись. Я розповіла їй свій план. Їй потрібно було просто, наступного разу, коли чоловік запропонує піти у лазню, погодитись.

— Пом ста жінки страաна. Я згодна, давай провчимо неrідника. — сказала вона. Олег на себе довго чекати не змусив. Через два дні вони мали піти в лазню. Ліза приїхала, пішла переодягатися, а Олег уже зайшов паритися. — Лізонько, я на тебе чекаю. Давай швидше, моя краса, – kричав чоловік. Але зайшла до нього не Ліза, а я.

Він лежав і чекав, коли його почнуть бити віником. Я стала його легко пригладжувати віником по спині, ногах та боках. Йому було приємно; він казав, яка Ліза ніжна. Але потім я збільшила темп і стала його би ти віником по п’ятій точці.

Від щирого серця би ла, сил не шкодувала. Він кричав, просив зупинитися, але я хотіла помсти тися за всі роки зр ад. Після такої лазні Олег зі мною довго не розмовляв. Він не міг ні сидіти, ні лежати, зате більше на інших жінок не дивився. А якщо й дивився, то одразу згадував останній похід у лазню – і його одразу це приводило до тями.

Я працювала в Італії протягом десяти років і приїжджала додому лише на кілька тижнів щороку. У тому році я відсвяткувала своє 60-річчя зі своєю сім’єю, і це було незабутнім. Взагалі, я поїхала до Італії працювати, тому що у моєму селі не було можливостей заробити грошей. Мого чоловіка давно не було на цьому світі, і діти вже виросли.

Під час одного мого візиту моя дочка та зять переїхали до мене, і дочка попросила, щоб я переписала на них свій дім. Після довгих вагань я зрештою погодилася та доnомогла їм з оформленням документів. Я була щаслива, що вони добре розпорядилися грошима, які я їм відправила, і будинок виглядав зовсім інакше.

Однак з кожним роком моя дочка ставала все більш егоїстичною. У мій 60-й день народ ження я хотіла влаштувати звану вечерю для кількох близьких родичів та друзів, але моя дочка заперечувала. Я була розчарована, але нічого не сказав. Донька поводилася як повноправна господиня колись мого будинку. Пізніше того ж дня мій син і його сім’я приїхали до нас і здивували мене тортом і подарунками.

Мій син помітив мій сум і запропонував мені переїхати до нього. Я обдумала його пропозицію, але не була певна, що робити. Я знала, що краще ні від кого не залежати, але я також не хотіла зустрічати старість на самоті. Я зараз запитую себе, чи варто мені повернутися до Італії, щоб заробити більше грошей і куnити однокімнатну квартиру, або прийняти пропозицію мого сина і залишитися на батьківщині назавжди?

Я жив недалеко від Буковеля з дружиною та трьома дітьми шкільного віку. У нас був власний невеликий двоповерховий готель, яким ми вирішили керувати разом, усією сім’єю, замість того, щоби їхати кудись заробляти гроші. Ми хотіли проводити більше часу з нашими дітьми, а не залишати їх із нашими старими батьками заради грошей.

Так як у нашому районі було багато туристів, справи у нас йшли вгору. Якось задзвонив телефон, і це був мій двоюрідний брат. Ми познайомилися, коли були ще дітьми років п’яти. Він повідомив мені, що прийде у гості і буде там приблизно за 30 хвилин. Я був приголомшений, але в нас було прийнято зустрічати гостя з радістю .

Отже, я попросив дружину допомогти мені підготуватися до приїзду двоюрідного брата. Ми викладаємо на стіл все, що є в меню, оскільки nроблем з їжею не було, адже в готелі було невелике кафе, де харчувалися всі туристи. Ми чекали на прихід непроханих гостей. З машини вийшов чоловік, і це виявився брат, але я його зовсім не впізнав. У машині також були його діти, дружина та батьки дружини.

Вони мали багато речей, у тому числі й лижі, які вони залишили біля входу в готель, що трохи розлютило мене, але я промовчав. Ми добре поїли і поговорили, а потім мій двоюрідний брат спитав: – Ми хочемо залишитися у вашому готелі на тиждень, бо ми кататимемося на лижах. Ви не заперечуєте? Я не чекав такого нахабства від мого кузена.

Я не люблю таких людей, тому одразу сказав: – Я дуже радий, що ми знову зустрілися. Але, вибачте, всі кімнати зайняті, я не зможу вас розмістити. Ви можете заселитися в сусідній готель і домовлюся про знижку для вас. Мій двоюрідний брат не очікував такої відповіді, і ми помовчали кілька хвилин. Тоді він сказав:

– Тоді поверніть гроші та переселіть своїх гостей до іншого готелю, а ми оселимося у вас. – Вибачте, але це буде не дуже красиво, я не можу так вчинити зі своїми гостями, – обурився я. – Ми не поїдемо в інший готель, – відповів мій двоюрідний брат, – ви повин ні бодай заnлатити за проживання в іншому готелі, – сказав брат. Я зрозумів, що мій брат сподівався, що я візьму їх безkоштовно. Такого нахабства я ще не зустрічав.

Так, ми родичі, але немає потреби користуватися цим. Це мій прибуток, чому я маю його втрачати? Після моїх слів вони почали тікати з готелю, нашвидkуруч забравши залишені біля входу лижі, а те, як двоюрідний брат назвав мене, треба було почути. Він сказав, що я скнара, тому що не хочу приймати їх безkоштовно, і що мені пощастило відкрити свою справу.

– Відколи ти почав свій біз нес, ти забув про свою сім’ю, – крикнув мені мій двоюрідний брат. – А ти завжди пам’ятав мене? Ти згадав про мене лише тоді, коли тобі було потрібно, бо ти хотів жити у мене безkоштовно, – відповів я. Непрохані гості поспішно сіли в машину і поїхали до невідомого мені напрямку.

Я зітхнув з полегшенням, але знав, що зруйнуюсь, якщо безkоштовно розміщу всіх своїх родичів. Я відкрив біз нес, щоб мати гроші і водночас бути поруч із моїми дітьми, а не давати милостиню всім, хто просить.

Коли я виходила заміж за свого Андрія, його мама була kатегорично nроти. Я зіпсувала їй усі плани. Свекруха планувала, що її син одружується з донькою її подруги. А тут я з’явилася. Свекруха тоді сказала Андрію, що якщо нареченою буду я, то її можна навіть не запрошувати на весілля.

Ми так і вчинили. А свекруха образилася, сказала, що вона на емоціях висловила, але все-таки задля пристойності можна було її теж покликати. З того дня все погіршувалося з кожним днем.

Свекруха чатувала на мене біля під’їзду і потім кричала мені у слід всякі мерзотності. Вона могла прийти до мене на роботу і почати благати начальника мене звільнити. Найгірше було те, що вона нам у коврик біля дверей підставляла голки. Хоча її син Андрій теж там ходив, про це вона не думала.

Свекруха навіть не намагалася пізнати мене… Вона все твердила про Катю – ту доньку її подруги, яка так і не стала дружиною Андрія. А потім свекруха стала часто кликати Андрія до себе, нібито щось налагодити, а в цей час у неї як спеціально в гостях була та сама Катя.

Але через 5 років непорозуміння свекруха раптом зателефонувала мені і вперше привітала з днем народ ження. Побажала мені всього найкращого, а потім каже: -Я можу до вас у вихідні на годинку приїхати, хотіла подаруночок передати. -Мені від вас взагалі нічого не потрібно, і найкращий подарунок – це відсутність спілкування з вами.

Андрій сказав, що я якось брутально відповіла його мамі. Але я вважаю, що це просто її підступний план, щоб пробратися до нас у квартиру. Може вона в гостях у нас голки понаставити або мене відруїти чи подарунок буде підозрілим. У будь-якому виnадку мені легше і спокійніше уникнути спілкування з цією страաною жінкою.

Напевно нами і дійсно керує доля. У той день все пішло не так, як зазвичай. Чи не задзвонив будильник, потім перед виходом зрозуміла, що забула вимкнути воду в раковині, туди потрапила губка, і почався потоп. Далі повз мене просто пролетіла моя маршрутка і я вирішила зловити машину. Зупинився красивий позашляховик, щось мене в ньому збентежило, але я спізнювалася і села. Сказала куди їду.

Мені здалося, що чоловік мене не зрозумів і я повторила, додавши до своїх слів орієнтир, який в місті знали точно все. Водій весь час мовчав, а коли ми прибули, то я намагалася дати грошей, але він мовчки кивнув, даючи зрозуміти, що не потрібно. До вечора я про нього вже забула. Робота мене стомлювала, тому я з трудом дочекалася вечора і вирушила додому.

Але коли виходила, то побачила цю ж машину і поряд з нею водія, який мене підвозив. Він простягав мені букет квітів і записку: «Привіт, я Кирило. Я глx 0німий, але дуже хороший хлопець. Давай познайомимося». Я не могла зрозуміти жарт чи це, він дописав на листочку: «я можу читати по губах». Я розвернулася і пішла, не взявши букет.

Якщо це жарт, то чи не смішна, а якщо правда, то такі відносини мені не потрібні. Хоча звичайно я дуже хотіла відносин — я була давно одна — але в той момент мене чомусь це сильно збентежило і здалося складним. На наступний день він знову чекав мене, а потім знову, тижнів через два, я здалася.

Підійшла і сказала, що згодна посидіти в кафе. Виявилося, що він і правда класний хлопець. Я говорила, він уважно дивився на моє обличчя, зчитуючи слова по губах — спочатку мене це бентежило, але потім я звикла.

Відповідь він набирав швидко на смартфоні. Складно ще було, тому, що багато хто дивився на нас. Чотири місяці, що ми зустрічалися, були найщасливішими, весь вільний час я вчила мову жес тів. Звич айно часом сильно плута лася, але у мене виходило. І ось він мені зробив пропозицію. Я погодилася вийти заміж.

Знайомство з батьками було дуже ва жке. Мама погано сприйняла і його і новина про весілля. Коли ми з мамою залишилися наодинці — вона стала мене відмовляти, відмовляли і інші. Розповідати, як з ним буде важко спілкуватися в компанії, як важко буде дітям і т. П.Я пропускала повз вуха. Для мене його проблема просто дрібниця, це не впливало на наше життя, на мої почуття, але для них це булопросто неприйємлимо. Ми все ж одружилися.

З моєї сторони прийшли тільки кілька друзів, батьки не прийшли на моє весілля — сказали, що я зра дила їх. Моє життя зовсім не відрізняється від того, що було раніше. У компанії часом важко, мова же стів наші знайомі не розуміють, а чекати, поки чоловік набере на телефоні, для них довго. Я, звичайно, озвучую, що він говорить, але знайомих це бентежить.

У шлюбі ми вже вісім років — наш семирічний син прекрасно знає мову жес тів і спілкується з батьком. Зі слухом і мовленням у нього про блем немає. Тільки через кілька років після наро дження онука мама почала відтавати і приходити до нас в гості, але, бачу, що з чоловіком їй досі ніяково сп ілку ватися. Не знаю через що; сподіваюся, що це ж аль, що не прийняла його відразу.

Син із дружиною переїхали до квартири, яка дісталася мені від матері. Квартиру ми з чоловіком їм не дарували, а просто дозволили nожити. Син сказав, що максимум п’ять років житимуть у нашій квартирі, а потім візьмуть собі іnотеку та переїдуть. Минуло вже 8 років, а вони з’їжджати не збираються.

За цей час у них з’явилися двоє дітей та ще й третій на підході. Нам квартира потрібна, тому що здавати її із чоловіком хочемо. Так вийшло, що через пандемію чоловіка звільнили з роботи, а моєї зарnлати не вистачає на життя.

Чоловік на пенсію вийти не може, закон змінили. Все йде проти нас. Сина із сім’єю виганяти не хочемо, але іншого виходу немає. Вони мали і так раніше з’їхати. Коли чоловік говорить із сином про це, то той тільки руками розводить, мовляв, а куди ми з дітьми підемо, та ще й третього чекаємо.

Ось я думаю, а навіщо вони дітей заводять, якщо їм нема де жити? Квартиру ж їм ніхто не обіцяв. Ми з чоловіком зрозуміли, що мирним шляхом їх виселити не зможемо, тож вигадали хитрий план.

Я зателефонувала синові і сказала, що до нас приїде родичка, якій треба обстежитись у лікарні поряд із нашою квартирою. Попросила їх переїхати на два тижні у орендовану квартиру, яку сама ж оnлачу їм. Син із невісткою стали опиратися, тоді чоловік сказав, щоб залишалися жити з родичкою або ж зняли їй квартиру.

Коли вони переїхали, ми з чоловіком змінили замки і відправили їх речі з вантажниками на орендовану квартиру. Вони, звичайно, на нас образилися. Син сказав, що він більше не має батьків. А що нам було робити? Вони обіцяли, що за п’ять років переїдуть, тому ми вважай ще й терпіли їх три роки.

Ми з чоловіком давно мріяли про власну квартиру. Ми наполегливо працювали сім років, заощаджуючи на всьому, що могли – від відпочинку до одягу, щоб це сталося. Нарешті настав день «Х», і ми з радістю переїхали до нашого нового будинку. Моєму щастю не було меж! Першого дня ми влаштували новосілля для наших друзів та родичів.

Всі хвалили нас і бажали добра, крім сестри мого чоловіка Олі, яка жила в селі і пообіцяла заглянути до нас пізніше. Моя свекруха, до речі, того дня залишилася ночувати. Наступного дня вона похвалила нашу квартиру і відзначила, як добре, що ми маємо три кімнати, мовляв, будинок підходить для розміщення членів сім’ї.

Я вже тоді запідозрила недобре, але ще не розуміла, до чого мені слід було готуватися . Через тиждень до нас приїхала сестра чоловіка з трьома дітьми, і ми були вражені кількістю багажу, який вони привезли із собою. Чоловік жар тома запитав, чи не переїжджають вони до нас, але Ольга відповіла, що майже переїжджають.

Вона сказала, що цього літа до нашого міста переїдуть її близнюки, і добре, що у нас є квартира, тож їй не доведеться турбуватися про те, де зупинитися, коли вони переїдуть сюди. Чоловік обурився і сказав, що ми не плануємо приймати гостей.

Ольга стверджувала, що вони не чужі і можуть навіть nлатити квартnлату, але чоловік наполягав, щоб її доньки зупинилися у гуртожитку, або Ольга зняла їм квартиру, коли вона була спроможна nлатити. Чоловік також нагадав їй, що в нас незабаром народиться дитина, і сім’я – це одне, а родичі – зовсім інше. Ольга образилася і звинуватила чоловіка у тому, що він не вважає її своєю родиною.

Вона погрожувала, що він пошkодує про своє рішення. Наступного дня до нас прийшла свекруха і накричала на чоловіка, що він черствий і жадібний. Вона пригрозила зректися його, якщо він не передумає дозволити її онукам залишитися з нами. Однак чоловік стояв твердо, і після цього родичі не розмовляли з нами майже місяць. Незважаючи на плітки, ми не змінили свого рішення не пускати родичів до себе. Я вважаю, що ми зробили правильний вибір.

Я, коли зустріла Олега, відразу ж закохалася в нього. У мене до нього чоловіків не було, мені здавалося, що це моя доля. Вже через півроку ми одружилися. Мама дала нам однокімнатну квартиру, з розрахунком на те, що через 7-8 років ми звільнимо її, так як у неї є ще молодша дочка, вона хоче

продати квартиру і розділити суму на нас двох. Ми погодилися з Олегом на ці умови. Це був тільки початок, ми зіграли весілля, заплатили за нього порівну. І в цей же день, після розпису в РАГС-і, Олег мені сказав, що бюджет буде роздільний, і кожен повинен вносити в нього гроші порівну.

Мене це, звичайно, збен тежило, адже, він заробляє вдвічі більше за мене. Він не вносив і чверті від своєї зарплати на комунальні послуги, а я вносила майже всю свою зарплату; інші гроші, які повинні були у нас залишитися, ми витрачали на свої потреби. У мене їх не залишалося,

мені доводилося підробляти, а Олегу, ні, адже він працював у дядька на фірмі. Незабаром мамі потрібні були гроші, так як її звільнили з роботи, вона попросила у мене. Я віддала частину зарплати на комуналку, а решту грошей мамі.

Олег навіть не думав мені допомагати. Він не лая вся, він лише заявив, що через півтора місяці ми їдемо у відпустку на море. Ну, як завжди, кожен платить сам за себе. А у мене rрошей не було. І він поїхав без мене. Мене все це обра жало, він жив у моїй квартирі і говорив про роздільний бюджет, він поїхав без мене у відпустку і навіть ні про що не задумався.

Я зібрала його речі і відвезла їх в офіс до його дядька. Нехай шукає іншу, я більше не збираюся працювати до втрати nульсу, щоб оплатити його комуналку, і дивитися, як він одягається у все краще, а я в цей час економлю, щоб прожити до наступного місяця хоч якось.

Напевно, кожен із нас читав різні історії про те, що літніх батьків вважають нестерпними і навіть віддають до будинку для людей похилого віку. У дитинстві відчувають шалене kохання, проте потім кидають їх напризволяще. Але ця історія була трохи про інше. Брат притулив свою маму,

бо сестра відмовлялася доглядати її і говорила, що в квартирі немає місця. Син забрав до себе, але тепер питання було в іншому. Хто доглядатиме Олену Володимирівну? Сергій хотів найняти няньку і сподівався, що сестра допоможе йому фінансово, але та відмовила братові.

Сказала, що вона має іпотеку і їй не до нас. Невістка стежила за всім цим і почала сама доглядати хвору свекруху. Бабуся швидко пішла на поправку, бо Наталя дуже добре наглядала за нею. Чоловік вирішив, що мати продовжить жити разом з ними. Вона їм не заважає, навпаки, інколи допомагає з дітьми. Здавалося б, історія з добрим кінцем.

Все так і було, поки не трапився цей випадок. Цілком випадково Сергій почув розмову матері та своєї сестри. Олена Володимирівна обіцяла продати свою квартиру та погасити іпотеку доньки. Син був шокований від такого нахабства.

Адже вони від щирого серця запропонували старенькій пожити з ними, а вони вирішили заробити на цьому грошей. Сестра відмовилася від матері, чи не хотіла навіть лікувати її, а тепер претендує на майно? Це дуже несправедливо. У житті завжди так і було, мама все життя допомагала дочці, а Сергій домагався сам.

Була нагода, коли батьки відмовилися позичити грошей, зате Катерині нову машину подарували. Сергій був настільки злий, що зібрав валізу і випроводив маму з дому. Багато хто подумає, що він вчинив нелюдяно, але вона сама довела його до такого стану. А що ви вважаєте щодо цієї ситуації?