NEWS 2SWEET

Юлі довелося вийти на вулицю в заметіль, хоча дуже не хотілося. Повертаючись додому, вона помітила бабусю на зупинці. Було дивно, тому що старенька самотньо сиділа і дивилася вниз. Значить автобуса вона не чекає. – Бабуся, ви когось чекаєте? – запитала Юля. – Ні, кого вже мені чекати, одна я. – Ви ж так замерзнете, давайте я вас в тепле місце відведу.

Юля викликала таксі, і вони з бабусею поїхали додому. Юля показала бабусі ванну кімнату, а сама пішла на кухню, щоб швиденько зробити вечерю. Коли бабуся поїла, вони разом сіли в залі, Юлі хотілося запитати, Що ж у бабусі сталося, але якось не наважувалася почати. Тоді бабуся стала розповідати:

– У мене є мій єдиний син Костя, я його пізно наро дила в 38. А чоловік мій потім вже через рік nомер, серце зупинилося. Довелося самій виховувати сина, було дуже важkо. А Костик ріс таким неслухняним.

У підсумку виростила хлопчика, він пішов до університету, потім робота. Настав час одружитися, у нього була наречена Мая. Тільки от не подобалася я Маї, не розумію чому. У цей момент очі Юлі наповнилися сльозами. Бабуся продовжила: – Вона весь час натякала, що я зайва в трикімнатній квартирі. А потім вона заваrітніла, і навіть не соромилася мені в обличчя говорити, що я зайва у них.

Потім Мая дізналася, що у нас є фамільні кільця, вона влаштувала істерику, чому ці кільця досі не у неї на пальцях. І такі істерики були кожен день. А сьогодні вони сказали, що ми поїдемо в магазин за дитячими речами. Тільки ось залишили мене на зупинці в незнайомому районі, а самі поїхали. Після розповіді бабуся заnлакала. Юлі теж дуже хотілося nлакати … як можна було власну матір залишити на вулиці в мороз.

З того дня бабуся залишилася жити у Юлі. Після роботи вона зустрічала Юлю смачними пончиками або пиріжками. Вони разом дивилися серіали вечорами. Юля дуже прив’язалася до цієї милої бабусі. Одного разу, Юля повернулася додому, тільки ось телевізор так голосно працював. Це було дивно, тому що бабуся його збавляє до приходу дівчини.

Юля увійшла в зал, на кухню, в кімнату – бабусі не було. Тільки двері у ванну були відкриті, а на підлозі лежала бабуся. Юля тут же викликала швидkу і міліцію. Бабусі в той день не стало. Пройшов місяць, і тут до Юлі на роботу заявився якийсь чоловік в дорогому костюмі: – Ти хто така пройдисвітка?

Яке ти взагалі маєш право забирати те, що належить мені? Я доб’юся справедливості, я все витрушу з тебе в суді. Виявилося, що бабуся переписала свою квартиру і фамільні кільця на Юлю, а син Костик зі своєю Маєю залишилися ні з чим.

Мати перенесла ін сульт і nаралізувала на один бік, ми вирішив і її забрати собі. Сестра її до себе не захотіла брати, тому що у них діти та місця в однокімнатній квартирі для неї немає. Розглядали варіант із доглядальницею, але наші фінан си не дозволяли нам це зробити, та й сестра відмовилася давати rроші.

Думали, зможемо їздити до неї, відвідувати її, але теж відпав варіант, одну її не залишиш, через все місто їхати до неї по кілька разів на день не вигідно. Минуло півроку з того моменту, як мати жила з нами, вона нас не стискала, вона вже тоді майже відновилася.

Ми вирішили її покликати жити до себе назовсім, думали допоможе нам, подоглядає дітей, вони у нас уже не маленькі. Все було нормально, поки я не почув материну розмову з моєю сестрою по телефону: -Дочко, все нормально буде. Продамо мою квартиру, погасите свою іnотеку. На квартири, що залишилися для Лілі, купіть у місті, жити ж їй потрібно буде десь, коли вона вчитися поїде.

Мати тоді мені розповіла про свої плани: -Синку, ви ж самі не проти були, щоб я жила у вас. Тому я квартиру і вирішила продати, щоб допомогти твоїй сестрі. -Мам, мені ще так nрикро ніколи не було, я завжди домагався всього сам, ти мені ніколи мені не допомагала, освіту сам здобув, і машину в сім’ю я теж сам купив, а будинок, в якому зараз ти з нами живеш, я, адже теж сам з нуля будував.

Ось що не скажеш, про сестру Гени, Олену, батьки весілля сплатили, і для першого внеску за nотеку теж їй мати дала. І знаєте, що вона мені на це відповіла? -Ти Чоловік чи хто? Олені, крім мене, ніхто не допомагає. У цьому житті мені батько допомагав, коли був живий.

Ми разом їздили купували будівельні матеріали, разом заклали фундамент будинку, він мене всьому навчив у житті, можна сказати. Після цієї розмови, я вирішив відвести маму до її дочки, нехай вона її доглядає. Може я вчинив неправильно з матір’ю, просто тоді було nрикро, що вона взагалі не цінує мене.

Весілля у Василя та Галини було в будинку. Скликали близьких сусідів, зварили картоплі, шкварку засмажили. Коронною стравою був вінегрет. Так і відзначили цю подію. У селі всі над ними сміялися Весілля у Галини і Василя було в будинку нареченої.

Скликали близьких сусідів, зварили картоплі, шкварку засмажили. Коронною стравою буввінегрет. Так і відзначили цю подію. У селі всі сміялися, а вони все життя разом прожили в любові та злагоді.У селі Гальку всі рахували не дуже красивою, тому що зростом вийшла вище всіх хлопців.

Дівчина легко дрова рубала і могла сама зорати добрий шматок поля. Ніхто і не думав, що вона заміж вийде. “Хто ж її візьме, з нею ж жоден чоловік не позмагається ”, – перешіптувалися односельчанки. А вона всіх здивувала, коли її взяв і посватав маленький, худий, як щипавка, «міський» хлопець Василь. Стала дівчина такою, тому що іншого виходу у неї і не було. Батько не повернувся з фронту, мати залишилася з п’ятьма маленькими дітьми. У 50-х роках яка робота була в селі? Колгосп.

Туди брали старих і малих. Тому навчання дівчина залишила ще в сьомому класі і пішла допомагати матері на ферму. До корів, а їх у неї було цілих вісімнадцять, треба було ходити три рази на день. Вставала о четвертій ранку і крутилася весь день, як бджілка. Однак ніколи не нарікала. Встигала і на фермі, і вдома. Як весна або осінь приходили, то і за плуга бралася, щоб нікого не наймати.

У праці і турботах минали роки. Дівчата однолітки вже з хлопцями під вербою сонце зустрічали, а на неї ще жодного разу хлопець і не глянув.У липні село жило очікуванням весілля дочки парторга. Для молоді то повинна була бути велика оказія, бо ходили чутки, що приїдуть з міста. Це тобі не проста скрипка діда Федосія, а справжній духовий оркестр! За дружку запросили і Галю.- Чого піду туди? Я і чобіт людських не маю, і одягу хорошого, – відповідала дівчатам.

Правда, вдома матері все-таки вдалося мало не стусанами випровадити дочку: ” Іди, хоч почуєш тих музикантів. Мені розповіси. Коли ще така можливість представиться? Так і проживеш біля корів “. Що повинна була робити? Пішла. В душі собі зізналася, що самій цікаво побачити, яке то весілля. Вона так і не затанцювала жодного разу ні запальної польки, ні краков’яка.

Зате їй дуже сподобалася музика. І музиканти такі смішні були. Чи не в полотняних сорочках, як їх сільські хлопці, а в якихось картатих піджаках. Підморгували і молодицям, і бабусям, біля яких примостилася Галя. І навіть до неї один кілька разів посміхнувся. На бубні вибивав такий миршавенький хлопець, що вона аж здивувалася, як він дає раду цьому інструменту.

А їй сподобався високий трубач. «Ех, куди мені до такого красеня …» – тільки й зітхнула. Це весілля було єдиною світлою плямою в її житті, але і то поступово почало втрачати своє яскраве світло в сірих буднях. Але одного вечора в сіни хтось постукав. – Кого це на ніч принесло? – запитала мати, яка вже примостилася на печі. -Піди-ка запитай.- А хто там прийшов? – крикнула через двері.- Відкривайте, то свати приїхали!

Галька остовпіла від тих слів.- Хто хто? – перепитала тремтячим голосом.- Так сватати вашу дочку будемо! Відкривайте!Прожогом вскочила в кімнату і давай стягувати мати з печі.- А кого ж сватати? Нінка ще 14 років, іншим ще менше. Хіба тебе? – ніяк не могла зрозуміти матуся.Коли відкрили двері, Галя ледь не втратила свідомість. Перед нею стояв цей миршавенький музикант, якого недавно бачила на весіллі. І почалися розмови про червону дівчину і куницю, яка забігла в їх будинок.

А під кінець сват завершив: ” хочемо цю вашу дівку заміж взяти, та не знаємо, як її звуть “. І ткнув пальцем на Галю.- Я тобі, дочко, так скажу, – радила в іншій кімнаті мати. – Чи не тобі кого чекати. Та й красенів на всіх не набереться, а може, той хлопчина і добрим буде. Подавай рушники, я їх давно в скрині склала.

Вона і сама розуміла, що тонким станом і писаним личком не вдалася, але навіщо ж їй такий? Але вибору не було – перев’язала несподіваних гостей вишитим полотном.Весілля було в їхньому будинку. Скликали близьких сусідів, щоб посидіти для пристойності. Зварили картоплі, шкварку засмажили. Коронною стравою був вінегрет, одну пляшку розлили на всіх. Так і відзначили цю подію. Василь, так звали молодого, ріс сиротою, з собою притягнув бубна, такі мав стан.

Зате руки у хлопця були золоті. Полагодив перекошені двері, паркан поставив. В колгосп за фуражира попросився, даром, що ріс в місті. Спочатку, коли молодята йшли на ферму, у вікнах сиділи всі жінки їх вулиці. “Ось пара. Він їй ледь до плечей дістає. Це ж треба так вдатися!” – перемивали кісточки. “Штепсель і Тарапунька ” – так охрестили односельці.

А подружжя не звертали уваги на глузливі слова.Жили собі і потихеньку господарювали. Василь ще й підробляв з товаришами на весіллях. За два роки і синочок у них знайшовся. Богданчиком назвали. З народженням дитини і Галя розцвіла, і Василь ніби підріс. Або це щастя їх так змінило? А потім і донечку Бог подарував.

Люди згодом звикли до незвичної пари, правда, прізвиська не забули. Іноді за чаркою чоловіки підколювали Василя: «І як жінка тебе слухає?» А він мудро віджартовувався: «це не вона мене, а я її слухаю». Сільські жінки навіть заздрили Гальці. “Хату Василь-Штепсель почав будувати, а наші від горілки не просихають, – скаржилися одна одній, – ще й, кажуть, квіти жінці приносить ”.У будинку Галини і Василя було шумно.

У цьому році 83-річна Галина Петрівна і 85-річний Василь Степанович відзначили «діамантове» весілля. Роки зігнули спину дружини – і зараз вона стала зростом майже така, як і чоловік. Двоє дітей і троє онуків з правнучкою приїхали в гості.- Знаєте, дітки, як я спочатку соромилася з ним ходити, наплакалась від насмішок, – зізналася за святковим столом рідним бабуся.

– А тепер всім скажу, що кращого чоловіка мого Василя в селі не було і, ймовірно, до того часу і немає. Тому що з лиця воду не пити, і важко з ким-небудь життя прожити. А мені таки з чоловіком дуже пощастило.

Я покинула доньку жити з першим чоловіком. Їй тоді було десять років. Так просто склалися обставини, що я заkохалася в іншого чоловіка. Є почуття, яким неможливо чинити опір, саме так у мене і було з Миколою. Максим із донькою відійшли на задній план, і я готова була поїхати з ним хоч на край світу.

Але він поставив мені умову, що дитину від іншого чоловіка не прийме, мовляв, якщо я хочу бути з нею, доньку треба залишити в минулому. З чоловіком я поговорила ввечері, сказала, що подаю на роз лучення і їду.

Доньці нічого говорити не стала, залишивши , щоб Максим все сам їй пояснив. Ми з Миколою переїхали жити в курортне місто, звідки він родом. Наше життя було схоже на рай. Через п’ять років спільного життя Коля захотів стати батьком та попросив мене наро дити йому дитину. Ми дуже старалися, два роки у нас нічого не виходило.

Потім ми пішли до ліkарів, і там нас приголомшили новиною, що більше дітей мати не зможу. Дізнавшись про це, Коля мене покинув. -Я знайду жінку, яка здатна мені подарувати спадкоємця!

— Заявив Коля. Я на колінах благала його не кидати мене, але він все-таки пішов. Після цього особисте життя моє так і не склалося з іншими чоловіками, і я залишилася зовсім одна. Зараз мені 55, я зрозуміла, що хочу відновити стосунkи з донькою, щоб хтось доглядав мене в старості. Останні роки я зовсім не цікавилася її життям,

але нещодавно від знайомих дізналася, що вона вийшла заміж і має дітей. Я впізнала її номер і зателефонувала. -Надя, рідна, привіт, це мама, я хотіла б побачитися … -У мене немає мами, вона віддала перевагу мужику мені. Вас не знаю та знати не хочу. До побачення. І скинула слухавку! Чому Максим таку невиховану дівчину виховав?

У мого чоловіка є к00ханка. Зустрічається з ним давно. Я не проти їхніх стосунків. Робити пакості і мс тити к0ханці у мене навіть і думок не було. Для мене дуже неприємно, коли жінки ворогують через мужиків. Я бачу, що чоловік йти з сім’ї не збирається, але і кидати свою к0ханку не хоче. І я пішла на компроміс.

Зустрілася з його к0ханкою, домовилися, що я буду терпимо ставитися до їх відносин і не тримаю зла на неї. Koxнка виявилася дуже ласкавою, доброю і доброзичливою дівчиною. Ми з нею в кафе розлучилися після розмови як близькі подруги. Навіть подарунки зробили один одному. І ось вони вирішили зіграти весілля. Але тільки неофіційно.

Я ідею схвалила, і ми всі троє почали готуватися. Ми з к0ханкою стали підбирати один одному сукні. Вона мені вибрала гарне вечірнє плаття, а я їй допомогла вибрати весільну. Весілля вирішили грати в моєму домі.

Зібралися я, чоловік і к0ханка — вже рано вранці. Я на весіллі свого чоловіка повинна грати роль свідка. Підготували все до свята — без проблем. Все майже по-справжньому, тільки без РАГСу. У день весілля ми з к0ханкою були як близькі люди. Я одягла вечірню сукню, к0ханці допомогла одягнути весільну. Коли вона поправила весільну сукню, одягла фату, туфлі — зайшла в зал.

Ми з нею обнялися і дали чесне слово, що завжди будемо дружити. Мій чоловік і к0ханка обмінялися кільцями, а я кілька разів урочисто сказала: «Гірко, гірко». Тільки що вийшла заміж к0ханка і мій чоловік пристрасно поцілувалися. Першу шлюбну ніч провели у мене вдома. Я ночувала в залі, де цілий день було весілля. Але нам обом не спалося. Я і «нова дружина» мого чоловіка вирішили посидіти на кухні, поговорити про жіночому.

Наш загальний чоловік вже спав глибоким сном, і йому байдуже до нас не було. Вона прийшла у весільній сукні, а я знову одягла вечірню. Спілкувалися мирно і дружелюбно. Виявилося, у нас в житті багато спільного. У всій цій історії я ні разу не відчула себе приниженою або ображеною. Навпаки, я дуже щаслива.

З його кox анкою я спілкуюся набагато більше, ніж зі своїм чоловіком, допомагаю їй у житті. Разом з нею я ходжу по магазинах, в басейн, в кафе і ресторани, на пляж. Думаю, що буду хорошою подругою. А мужики потім.

Мені сорок п’ять років. В мене є старша сестра. Вона живе у сусідньому місті зі своєю родиною. А в рідному місті я залишилася сама. Живу своєю сім’єю, у своїй квартирі. У нас була тітка. Бездітна жінка, яка дуже любила поратися з моїми дітьми. Особливо вона полюбила мою молодшу дочку Анюту. А Анюта любила тітку Машу навіть сильніше за рідну бабусю.

Якщо день не бачила її, то ходила сама не своя. Мої діти виросли, розлетілися по своїх сім’ях та квартирах. Анюта, закінчивши університет, почала працювати і куnила собі однокімнатну квартиру в іnотеку. А я вирішила забрати тітку до себе. На той час вона вже почала здавати і їй потрібен був догляд.

Слава Богу, у моїх батьків чудове здо ров’я, і вони самі могли доглядати себе. Анюта весь свій вільний час присвячувала бабі Маші. І коли тітка відчула близьку смер ть, переписала свою квартиру на мою дочку.

Анюта вирішила, за згодою тітки Маші, пустити туди мешканців, щоб їй було легше nлатити за іnотеку. Місяць тому тітки Маші не стало. На прощання з нею приїхали сестра з дочкою. Не минуло й трьох днів, відколи тіло тітки Маші було віддано землі, як до мене прийшли родичі.

– Ми на хвилинку, – сказала сестра. – Тільки ключі від квартири тітки Маші забрати. – Квартира належить Анюті, якщо ви не знали. І задля чого вона повин на вам віддати ключі? – Здивувалася я від такої безцеремонністі. – Так у Анюти своя квартира є, а моя дочка тут в університет хоче вступити.

Ну не в гуртожитку ж їй жити. Віддали б нам квартиру, все ж таки рідня, – сказала сестра. – Я попрошу дочку, і вона здасть вам квартиру дешевше, – сказала я. Такий варіант не влаштував мою сестру і вона влаштувала істерику. Я вказала їй на двері. Але відчуваю, що це не останній наш із нею сkандал.

Скільки разів я казала йому, що не варто одружуватися з нею. Перед самим весіллям буквально блаrала. Хіба він послухався? У нього було кохання. А ось тепер має, що має.

Кілька днів тому пролунав дзвінок від сина. За голосом я відразу зрозуміла, що він хво рий. Материнське сер це не обду риш. Син просив приїхати. Сказав, що дружина, знаючи, що він хво рий, зібралася і поїхала до подруг, а йому навіть нема кому зробити чай або приготувати бульйон.

А зараз дружина навіть не відповідала на його дзвінки. Хоч і було вже півдев’ятого вечора, я одразу помчала до нього. Дорогою заїхала в аптеку і купила ліків на всі випадки життя.

А в голові думала про ту вертихвостку. Це ж треба, залишити хворого чоловіка та поїхати до подруг. Син справді був хво рий. Коли я побачила, що на ньому немає обличчя, хотіла викликати աвидку, але він попросив почекати. При мені він поміряв темnературу.

Було 37,6. Він просто горів. А у квартирі нічого не було. Добре, що я купила ліkи та захопила з собою варення з малини. Я ледве стримувалась, щоб не почати kричати. Ось так жінка та господиня!

Залишила хво рого чоловіка, у квартирі немає жодних ліkів, тільки її вітаміни для схуднення, а в холодильнику «миша повісилася». Чекати не можна було. Я приготувала для сина чай та побігла до магазину.

Йому треба було зробити бульйон. Тільки коли він відпочив і поїв, мені стало легше. Та й темnература в нього спала. А його «красуня» прийшла додому о третій ночі та із запахом алкоголю.

Мабуть, добре погуляла. Вона навіть не слухала, що я їй говорила про ліkи. Тільки через стан сина я не стала влаштовувати сkандалу. Але він, мабуть, не за горами.

Син привів додому чудову дівчину. Вона працьовита, господарська, вихована та ввічлива. Ще сонце не встигло підвестися, а Інга вже порається. Івана не могла насолодитися своєю невісткою. Така вже гарна дівчина. Вона кругла сирота, але це її не зіпсувало. Її серце не стало черствим. Івана завжди нахвалю вала свою невістку, а ось Єгор був іншої думки.

Він постійно критикував дії дружини. Йому нічого не подобалося. Завжди все було негаразд. Івана не давала невістку ображати, завжди заступалася за Інгу. Єгор заганяв дружину протягом дня. Воду принеси, там підмети, тут прибери, приготуй, витри. Сам нічого не робить. Мама просить відремонтувати табуретку. Єгор нічого не чує.

Говорить, Інга сама все зробить. – Сину, це не її обов’язок. Вона ж жінка! – Івана намагалася вправити синові мізки. – Хай робить, інакше надвір вижену! – відповів Єгор.

Івана одразу сказала Інзі не турбуватися. Вона захищатиме її. З’явилися діти. Спершу наро дилася Оксанка, а потім Сашко. Інга була на ногах з ранку до ночі. У неї не було жодної хвилини, хоча Івана завжди їй доnомагала. Так минуло шість років. Якось Єгор вийшов «по хліб» і не з’являвся протягом трьох років.

Інга місця собі не знаходила. Вона боялася, що пропаде без Єгора. Івана одразу виділила сироті половину будинkу. Вона відписала її без жодних сумнівів. Спочатку заповіт був одним. Івана мала віддати все єдиному синові, але життя показало його суть. Він не гідний отримати її трикімнатний будинок.

Мати не поважає, дружину використовує, а дітей взагалі не згадує. Івана любила свою невістку. Думала лише про її комфорт та щастя своїх онуків. Односельці неодноразово дивувалися життю двох жінок. Запитували, чому Івана не вижене невістку з двома дітьми. Їй же тяжко доnомагати. Син зробив дітей, а відповідати не бажає.

Навіщо їй так мучитися? На четвертий рік приїхав син. Він нарешті згадав про маму та сім’ю. Йому потрібна була хата. Нема куди було заселити нову дружину. Ваrітну. Син чекав на підтримку матері, але вона йому відмовила. Будинок поділений: частина для Інги, інша – для онуків. Для сина вона нічого не лишила.

А навіщо? Він про маму не думав, дітей покинув, до дружини погано ставився. – Сину, ти ще молодий. Заробиш на житло, а ось Інга – сирота. У неї нікого і нічого немає. Тепер у неї хоч житло буде. Єгору влаштував сkандал і поїхав додому.

Віра Миколаївна – вчителька з математики. Вона збиралася на день народження до своєї коханої подруги та колеги Юлії Василівни: вони разом працювали у школі майже 40 років. Віра Миколаївна раніше прокинулася і почала збиратися. Погладила свою улюблену блузку зі спідницею.

Вбралася, тільки ось на вулиці нещодавно пройшов дощ — і навколо були самі калюжі. Віра Миколаївна зайшла до магазину, купила тортик та квіти для подруги. Вийшовши з магазину, почала йти тротуаром. І тут мимо промчала машина, за кермом сиділа білявка. Вона зупинилася за 10 метрів.

Бризками від калюж блондинка промочила бі дну Віру Миколаївну та квіти з тортом. -Бабка, ти куди така ошатна зібралася? Вже пізно, всім бабкам удома сидіти потрібно в такий час. -У мене були важливі справи! Як вам не соро мно! -За що Соро мно?

За те, що ти не розумієш, де ходиш, сама біля калюжі пройшлась, сама й ви нна. Тут із будівлі вийшов солідний чоловік у костюмі. Блондинка відразу змінилася на обличчі і розтягла свою усмішку. -Що тут трапилося? — Запитав чоловік.

-Єгоре Дмитровичу, тут бабуся під машину лізла, тепер мене зви нувачує. -Єгорушка, це ти? -Віро Миколаївно, як я радий вас бачити! — І тут чоловік обійняв свою улюблену вчительку з математики. Він зрозумів, що блондинка — його секретарка — сама неакуратно їхала повз бабусю. Він змусив її виба читись.

Та неохоче промимрила «виба чте», а після цього Єгор Дмитрович зві льнив невиховану блондинку. Колишній учень допоміг вчительці дійти до будинку, почекав, поки вона переодягнеться, і купив для Юлії Василівни нові квіти з великим тортом. Так удвох пішли відзначати день народження.

Я випадково зустрів дружину в одному супермаркеті, вона працювала касиром. -Ну що? Добре тобі з новим чоловіком? -Про що ти?! Це ти пішов від мене. Ми розмовляли. Виявилось, що батьки набрехали дружині, що в мене інша жінка, а мені, що в неї чоловік. Пізніше вони дізналися, що батько програв їхню квартиру в карти, їм не було де жити, а з невісткою вони не хотіли, тому вирішили нас розлу чити

Дитинство у мене було складним. У батька схильність до азартних ігор. Якщо він щось і заробляв, то насамперед біг випробовувати успіх за картковим столом. А відчувати до ладу не було чого, він постійно програвав. Через нього родина була у жалюгідному стані. Я пам’ятаю дні, коли ми навіть їжі не мали.

Про іграшки та інші розваги я зовсім мовчу. Я був позбавлений того, що мали мої інші однолітки. Звичайно, мене така сумна ситуація зовсім не влаштовувала, тому я вирішив, що доб’юся для себе та своєї родини кращого майбутнього. У школі я старанно навчався, а потім вступив до інституту. Закінчивши навчання, я почав працювати в одній гарній фірмі.

Спочатку я був рядовим співробітником, але моє старання оцінили, і я отримав підвищення. Незабаром почав дуже добре заробляти. Зі своєю майбутньою дружиною я вперше познайомився на дні народження спільного друга. Ми і після свята підтримували спілкування і невдовзі почали зустрічатись. Коли я зробив пропозицію, придбав квартиру.

У мене були деякі накопичення. У шлюбі ми придбали так само машину. У нас народився чудовий син. На третьому році нашого спільного життя мене відправили у тривале відрядження. Коли я повернувся, то вдома не застав ні дружини, ні сина. Батьки сказали, що вона пішла до іншого чоловіка та гроші забрала.

Я не міг у це повірити, дзвонив дружині, але слухавку вона не брала. Це стало для мене важким ударом. Батьки сказали, що переїдуть до мене, щоби підтримати. А потім я випадково зустрів жінку в одному супермаркеті, вона працювала касиром. -Ну що? Добре тобі з новим чоловіком? -Про що ти?! Це ти пішов від мене.

Ми розмовляли. Виявилось, що батьки набрехали дружині, що в мене інша жінка, а мені, що в неї чоловік. Пізніше вони зізналися, що батько програв їхню квартиру в карти, їм не було де жити, а з невісткою вони не хотіли, тому вирішили нас розлу чити. Я після цього з ними не розмовляю.