NEWS 2SWEET

Мені 53 роки, я доросла, досвідчена жінка. Я прожила в шлюбі 26 років, але зрештою розлучилася, тому що зрозуміла, що заслуговую на краще. Я дочекалася, поки син поїде вчитися, і одразу пішла від чоловіка. — Що ти вигадуєш? Кому ти така потрібна? – сказав мені тоді чоловік. — Ну, побачимо.

До цього я здавала в оренду невелику квартиру, що залишилася від матері. Раніше ми з чоловіком думали, що віддамо її синові, але зрештою я сама в ній оселилася. Син молодий, ще заробить собі на житло. Чоловік умовляв мене повернутись, але я твердо вирішила, що не повернуся.

Минув рік, і я почала звертати увагу на інших чоловіків. Подруги вважали, що я збожеволіла, але мені просто хотілося відчути себе жінкою — гарною та бажаною. Минуло кілька років, і я познайомилась з Віктором. Він жив у сусідньому будинку, і іноді ми разом гуляли у парку неподалік. Потім він нарешті зважився запросити мене на побачення.

Я сама наполягла, щоб зустріч пройшла в мене вдома. Хотіла вразити його своїми кулінарними талантами. Як і домовлялися, він прийшов о сьомій вечора. До цього часу я вже була готова: вбралася, накрила на стіл. Відчиняю двері – він стоїть без квітів і без коробки цукерок. Я не витримала: — Ти що, прийшов із порожніми руками? — А що? Адже ми вже не діти.

— Тим паче! До побачення! Я зачинила двері прямо в нього перед носом. Мене переповнювала злість. Ну як дорослий чоловік може так поводитися? Але за свої роки я зрозуміла одне – себе треба цінувати. І якщо чоловік так поводиться з самого початку, його вже не виправити. Пізніше він усім у дворі розповів,

що я зарозуміла і залишуся сама до кінця життя. Але, як на мене, краще бути однією. Днями зателефонував колишній чоловік, сказав, що змінився і благав повернутися. Але я поки що подумаю, може, ще зустріну справжнього чоловіка. Чи такі вже вимерли? Як думаєте, чи правильно я вчинила?

Михайлу, 45-річному чоловікові, довелося серйозно підійти до вибору третьої дружини після невдач у попередніх шлюбах. Перший шлюб виявився поспішним: він одружився з дівчиною, яка привабила його обіцянкою завжди готувати борщ, але в результаті наповнила їхнє життя дітьми, яких треба було утримувати.

Другий шлюб з кар’єристкою виявився ще холоднішим і складнішим: вона звинувачувала його в тому, що він «занадто багато їсть» і не приділяє їй уваги. Михайло не погодився з цим, адже вважав, що його апетити цілком нормальні для чоловіка, і п’є він теж помірно — лише п’ять-шість чарок міцної настоянки ввечері.

Тепер, будучи вільним, Михайло вирішив, що заслуговує на краще життя. Він вирішив не лише знайти нову дружину, а й переглянути своє життя. Він вирішив, що більше не хоче працювати на старій роботі, яка йому давно набридла, і почав шукати жінку з власним житлом, щоб одразу переїхати до неї та заощадити на оренді.

Це дозволило б йому жити на накопичені гроші, поки він шукає нову роботу. Однак такі плани накладали обмеження на вік нареченої. Михайло розумів, що молоді двадцятирічні дівчата рідко володіють нерухомістю, але не хотів зв’язуватися з ровесницями. Йому потрібна була жінка віком понад 30 років, без дітей, не захоплена кар’єрою, можливо, трохи повна і з комплексами — така, яка побачить у ньому свій останній шанс на щастя.

І ось, знайшовся слушний варіант в іншому місті. Михайло, зібравши речі, вирушив до нареченої. Але реальність виявилася далекою від очікувань. Зовні 35-річна жінка зовсім не була схожа на ту, кого він представляв. Вона була впевнена в собі, сміялася відкрито і зовсім не вважала себе старою дівою. Михайло був здивований її впевненістю та активністю, але вирішив залишитися та подивитися, що з цього вийде.

Виявилося, що жінка не тільки не була кар’єристкою, а й зовсім не працювала. Вона вважала, що гроші заробляти – це чоловічий обов’язок. Михайло відчув себе незатишно, особливо коли на сцені з’явився батько. Батько, всупереч очікуванням Михайла, виявився досить суворим і одразу заявив, що у планах сім’ї ремонт у квартирі.

Михайло опинився у складній ситуації: він допомагав з ремонтом під суворим наглядом батька, але незабаром почалися питання про те, коли він збирається почати працювати та забезпечувати свою майбутню дружину. Не витримавши такого тиску, Михайло вирішив повернутися додому, розмірковуючи про те, де саме він припустився помилки. Йому здавалося, що він все врахував, але реальність виявилася складнішою.

Жінка виявилася зовсім не такою, як він очікував: впевнена в собі, з сильною підтримкою батька, а сам батько замість того, щоб підтримувати зятя, лише ускладнював йому життя. Ця історія викликає питання: чому чоловіки, які очікують, що батько майбутньої дружини буде на їхньому боці, вважають це само собою зрозумілим? Хіба не очевидно, що батько захищатиме інтереси своєї дочки?

Я дуже люблю свою маму, але її вчинок виходить за межі розумного! А все через те, що моя 55-річна мама вирішила вийти заміж! Не вкладається в голові. Почалося все рік тому. Я прийшла до мами, щоб вона посиділа з моєю донькою Іриною. Включаю її ноутбук — а там сторінка сайту знайомств та її анкета. — Ой, це якийсь вірус, не звертай уваги, — виправдовувалася мама.

Ну, я тоді не надала значення, адже мама справді не дуже розуміється на комп’ютерах, і часто дзвонила з питаннями: «А що робити, якщо екран синій?». Але це був перший тривожний дзвіночок. За тиждень знову прошу маму допомогти з Ірочкою, а вона відмовляє, каже, що зайнята. Довелося кликати свекруху. Мене насторожила така поведінка.

І ось на Новий рік мама запросила нас у гості. Сказала, що хоче познайомити нас з другом. Я нічого не запідозрила. Купила торт, шампанське та пішла до неї. Відчиняю двері, а переді мною незнайомець: — Здрастуйте, мене звуть Антон. Ось такий сюрприз влаштувала мама! Виявляється, вона таємно

зареєструвалася на сайті знайомств і почала спілкуватися з цим Антоном. І це ще не все. — Ми з Антоном зустрічаємось. Але нікому не кажи, це таємниця. Не хочу, щоб люди почали пліткувати і сусіди сміялися, — тихо сказала мама на кухні, поки ми накривали на стіл. Тут мій терпець урвався.

Я почала кричати, що вона у свої роки збожеволіла і зв’язалася з аферистом. Бачила таке у фільмах. Антон явно не дурень: у мами велика трикімнатна квартира, машина, свій магазин солодощів на ринку. Ось і націлився. Звичайно, вечір був зіпсований. Я взяла дитину та пішла.

Мама ще тиждень намагалася налагодити зі мною стосунки, але я не хотіла розмовляти. Зараз ми спілкуємося, вона приїжджає у гості до онуки, але тему Антона намагаємося не торкатися. Але місяць тому я помітила у мами на руці обручку. — Мамо, що це?

— Доню, розумієш… Антон зробив мені пропозицію. Ми не влаштовуватимемо пишне весілля, просто розпишемося і посидимо в ресторані. Допоможеш обрати сукню? Я була в люті. Як їй вистачило нахабства просити про допомогу, коли вона знає, як я ставлюся до Антона! Ми так сварилися, що, здається, нас чув весь район.

Я виставила її з дому і сказала, що коли вона не покине Антона, то я їй не дочка. Минув місяць, і ми взагалі не спілкуємося, навіть не дзвонимо один одному. Іринку до бабусі відводить чоловік, а я не хочу її бачити. Через це «весільне питання» у нас з чоловіком почалися сварки. Виявилося, він підтримує маму: — Яка тобі різниця?

Нехай виходить заміж, це її життя, чого ти так проти? Щиро кажучи, я не чекала від мами такого. Хто у її віці взагалі думає про заміжжя? Хіба мало в неї справ? А якщо вона заявить, що в мене з’явиться молодший брат чи сестра? До такого я точно не доживу. Я настільки зла, що викинула запрошення на весілля.

Нехай мій Роман йде, але без дочки. Не хочу, щоб Ірина спостерігала за цим цирком та травмувала свою психіку. Розумію, що мої слова можуть здатися різкими. Але я бажаю мамі щастя та вважаю, що Антон їй не підходить. Чому мене навчила ця ситуація? З віком наші батьки стають схожими на дітей — роблять дурниці та необдумані вчинки.

За ними треба доглядати, щоб вони не наробили лиха. Я дуже шкодую, що не стежила за мамою. Тепер вона може зруйнувати своє життя. Я готова піти на все, аби позбутися цього майбутнього вітчима. Чий бік ви підтримуєте у цій ситуації?

Коли чоловік одружується, дуже важливо, щоб мама і дружина ладнали між собою, тому що це дві найважливіші жінки для нього. Юра не міг спати, тому вирішив зайняти себе чимось. Хотів хоча б на кілька хвилин відволіктися від думок про те, що вже вранці він стане одруженим чоловіком. Багато чоловіків стикаються з сильним хвилюванням в цей день.

Час минав дуже повільно. Юра поринув у свої думки. Згодом, він зауважив, що пора одягати весільний костюм і збиратися до вівтаря. Одягнувши піджак, відразу відчув, що у внутрішній кишені щось лежить. Перше, про що він подумав, що це якась деталь, яку ще в магазині поклали в піджак.

Коли ж Юра витягнув цю знахідку, то був щиро здивований. Це був конверт, від його матері, а на ньому акуратним почерком було написано «Моєму синові. Почитай, поки ти ще не одружився ». Наречений заметушився, він дуже боявся відкривати цей конверт.

Боявся, щоб в цьому конверті була якась неприємна новина, яка змусить його передумати щодо весілля. Всередині був акуратно складений аркуш. Юра відкрив його і почав читати:» Мій син! Сьогодні ти робиш важливий крок у своєму житті!

Ти створюєш нову сім’ю! Якщо у тебе немає ніяких сумнівів, а серце твоє чисте, якщо ти готовий на все, щоб твоя майбутня дружина відчувала себе коханою і щасливою, тоді прислухайся до кожного моєму слову. Віддавай їй всю свою любов і теплоту, стався до неї як до королеви. Знай, що в твоїх руках цінний скарб!

Чи не критикуй її за зовнішність, адже бувають такі дні, коли це відходить на задній план. Прислухайся до неї, допомагай у важку хвилину, навіть якщо вона про це тебе не просить. Пам’ятай, що всі жінки дуже тендітні, їм потрібно відчувати себе захищеними.

Нехай у вас ніколи не буде сварок через гроші. Чи не дорікай свою дружину і не вважай кожну витрачену копійку. Пам’ятай, щастя в простих речах, а не в грошах! Завжди роби так, щоб посмішка на її обличчі не пропадала. Її погляд сповнений любові і щирими почуттями до тебе, цінуй це і бережи!

Не говори їй грубих слів, коли ти злишся, не роби вчинків, про які ти згодом можеш шкодувати. Пам’ятай, що образа може глибоко засісти в її душі, а викорінити її буде дуже важко. Не шукай відради в інших жінках — це низький вчинок. Тільки твоя дружина буде рідна тобі!

На світі багато самодостатніх і прекрасних чоловіків, але жоден з них не зрівняється з твоїм батьком і з тобою! Найбільшою радістю для кожного чоловіка є його сім’я і дім, в якому панує мир і злагода. Строй своє щастя з розумом. Але ніколи не забувай за своїх рідних батьків. Ми любимо тебе! Всього тобі самогонайкращого, твоя мама «.

На очах у Юри почали з’являтися сльози. Він дуже радів, що у нього така неймовірна мама. А сьогодні — радість подвоїлася, оскільки тепер з ним поруч буде та, заради якої він готовий зробити все на світі! А вам сподобалося лист мами нареченого

З моїм чоловіком ми побралися, коли нам обом було по 27 років. Тоді ми вже точно знали, чого хочемо від життя: спокою, стабільності та впевненості у завтрашньому дні. За майже 24 роки спільного життя у нас народилося двоє дітей: син Паша та дочка Аріша. У нас була стабільна робота, вдома панували затишок та порядок.

Я вважала, що моє щастя абсолютно повно і більшого не варто бажати. Але, як виявилося, доля приготувала для мене ще одне диво — народження внука. Коли наш Пашка, а точніше, його дружина Світлана, подарували нам маленького Олександра, я буквально стрибала від щастя. Здавалося, життя дало мені все, про що тільки можна мріяти.

Але мій чоловік, як з’ясувалося, думав інакше… Якось він повернувся з магазину, сів навпроти і, дивлячись мені в очі, промовив: — Слухай, ми не діти. Я не хочу грати у якісь ігри. У мене з’явилася інша жінка. Я хочу розлучення і хочу бути з нею. Ці слова ніби вибили ґрунт з-під ніг. Здавалося, мій ідеально збудований світ в одну мить звалився.

Але я не стала благати його залишитися чи намагатися щось виправити. Він зробив свій вибір — після 25 років шлюбу вирішив піти до іншої. Біль був нестерпним, але замість того, щоб поринути у відчай і перетворитися на зломлену жінку, я вирішила взяти себе в руки. Я записалася на курси, почала займатися тим, про що давно мріяла.

Танці, йога, малювання — я почала вкладати свій час у себе, намагаючись щодня ставати краще. Тепер, озираючись назад, я хочу поділитися з вами кількома простими, але важливими істинами: Любіть і поважайте насамперед себе. Ваше щастя не залежить від іншої людини — воно починається з вас. Мати свою справу — важливо. Не обов’язково, щоб це приносило дохід, але це має надихати вас, допомагати зростати та рухатися вперед.

Якщо чоловік вирішив піти, відпустіть його. Не принижуйте себе, благаючи залишитися і не намагайтеся знайти швидку заміну. Це шлях у нікуди. Цінуйте кожен день і насолоджуйтесь життям. Ніхто не зробить це краще за вас. Сьогодні я почуваюся сильною та вільною. І, найголовніше, я живу в гармонії з собою. Життя триває, і воно сповнене нових можливостей — треба лише дозволити собі їх побачити.

Останнім часом чоловік Віри став сам на себе не схожим. Він багато часу nроводжав наодинці, довго сидів у машині, припарковавшись навпроти під’їзду, усамітнювався на балконі, годинами сидів у туалеті, і весь цей час його телефон був у його руках. Віра вже підозрювала, що у чоловіка з’явилася нова жінка. Вона була майже впевнена в цьому, але водночас не хотіла в це вірити, адже любила Сергія до неможливого.

Зазвичай Сергій обіймав дружину за талію, доки вони спали. Він навіть уві сні притискав дружину до себе міцно. Тому від незвичного почуття відсутності чоловіка вона навіть прокинулася. – О ні! – Закричала вона і побіrла у вітальню. Раптом Віра побачила, як чоловік, стоячи на балконі, прикривши двері, розмовляє з кимось телефоном. Вона підійшла ближче і почала підслуховувати. – Ти хочеш, щоб я ось так тупо сказав дружині, що їду до Мелітополя?

Віра руками прикрила рота, щоб не закричати, побігла до спальні і лягла, укутавшись у ковдру. Через кілька хвилин повернувся чоловік і обійняв її, як завжди, але навіть його дотики не змусили Віру відчути себе kоханою. Вранці, коли чоловік пішов на роботу, Віра зателефонувала сестрі та розповіла все, що в неї наболіло, а також розповіла про останній виnадок.

– Ти розумієш? – Кричала вона в трубку, – розумієш, що відбувається в моїй родині? – Ні, Вір, а ти розумієш? – ці слова сестри опустили Віру на землю. Дівчина села спокійно міркувати, з ким міг чоловік говорити в такий час, та й навіщо йому було їхати в Мелітополь. Невже він завів kоханку на відстані? Ні, маячня якась!

Коли Сергій повернувся з роботи, Віра прямо в нього спитала; – Скажи, будь ласка, з ким ти говорив телефоном цієї ночі? Тільки не бреши. Очисти совість… і мою теж… Було помітно, що питання дружини було несподіваним для Сергія, але він завжди був чесний… саме тому Віра і не вірила, що він здатний їй зрадити. – Шість років тому… шість років тому я переїхав сюди з Мелітополя. Там я прожив 2 роки, я тоді шукав себе та своє місце. Тоді зустрічався я з однією дівчиною.

– І що? Вона знову з’явилася? Ти йдеш до неї? – Несподівано для себе не стрималася Віра. – Ні звичайно. Вона наро дила дочку… від мене. І нещодавно її не стало, а її мати зараз не справляється з онукою. Цими словами Сергій зупинився. У кімнаті повисла тиша, і раптом Віра ніжно взяла kоханого за руку. – Ми разом про неї подбаємо, – сказала вона, – вона не буде сама. У нас буде повноцінна сім’я: я, ти та наша донька.

Почну свою розповідь з того, що я недавно одружена жінка. Місяць тому я сказала “так” любові свого життя, і з цієї причини я є найщасливішою жінкою в світі. Наше весілля було тієї, про яку ми обидва мріяли, і гості також сказали нам, що вони відмінно провели час і були в захваті. Ми не розрахували одного – щедрості наших гостей.

Підрахувавши гроші з конвертів, ми були сильно розчаровані. На весілля нам не вистачило грошей! Організація весільної церемонії поглинула мене повністю майже на 2 роки. Я шукала ідеальних підрядників, плаття, місце для вечірок, гарну церкву Все потрібно було доопрацювати на найвищому рівні.

Євген поділяв мою думку, він також мріяв про казкове весілля. Ми знали, що не збираємося економити в цей день, тому виділили всі заощадження організації і взяли невелику позику. Всього ми заплатили близько 400 тисяч. Може здатися, що це завелика сума для святкування лише на 80 гостей,

але за якість треба платити. На нашому весіллі було харчування кращих кухарів, ми забезпечили наших гостей розкішним житлом і безліччю атракціонів. Наші стилізації також коштують дорого. Це повинно було бути красиво, і це було. До того часу.

Ми з Євгеном сподівалися, що гроші з конвертів принаймні дозволять нам виплатити позику, який ми взяли для організації церемонії. Ми потай мріяли, що церемонія взагалі окупиться, тому що гості оцінять розкіш, яку ми їм приготували, і не підведуть нас. Коли ми запрошували до нас гостей,

то кожному відзначали приблизну суму, яку ми витратили на весілля, і яку б ми хотіли отримати від них – в якості подарунка. Через тиждень після весілля ми розкрили конверти і розпакували подарунки.

Дізнавшись скільки там, я мало не втратила свідомість. З 80 чоловік ми отримали – мізер – навіть не хочу вам писати цю суму. Мені було б по-справжньому соромно давати комусь такі копійки. Я вважаю за краще нічого не давати і не приїжджати на весілля. Що ми повинні тепер купити за ці “копійки”?

Ми сподівалися, що за ці гроші покриємо кредит, і ще залишиться на хороший відпочинок за кордоном! Тепер сидимо з Євгеном і думаємо: для чого нам потрібна була така розкішна весілля?

Advertisements

Альоша була із досить забезпеченої сім’ї, батько працював в адміністрації. Відповідно, шукали йому потрібну наречену. І знайшли Катю – доньку місцевого бізнесмена. Познайомили молодих, довго чекати не стали, за місяць зіграли весілля. Усі були задоволені, особливо батьки, які завели спільний бізнес, ще й розширили свої зв’язки у своїх колах.

Весілля було таким шикарним, що про нього писали всі ЗМІ. Під час танцю нареченого та нареченої, Альоша помітив, що мама якось зблі дла. А потім вона почала повільно сkочуватися вниз. Альоша підбіг до неї і встиг підхопити, щоб вона не вnала. Відразу викликали աвидку. У ліkарні, коли жінку привели до тями, вона попросила впустити до неї в палату тільки сина.

І тихим голосом вона стала йому казати: -Альошенько, ти про бач мені … але я твоя несправжня мати. Ти ж бачиш, що ми з татом були у віці, своїх дітей так і не змогли за вести. А як тебе побачили, то одразу ж усино вили. Якщо хочеш знайти свою маму, вона живе в сусідньому передмісті. Після цих слів мама Альоші поме рла. Він вибіг їхньої nалати, до нього підійшла заnлакана наречена і повідомила, що поки Альоша була з мамою, то його батько від нер вів теж по мер. Сер дечний nриступ. Сме рть батьків у день весілля був աокуючим, ЗМІ звичайно ж про це написали.

Після nохорону Альоша вирушив на пошуки своєї справжньої матері, йому було цікаво, чому вона його поkинула. Він швидко знайшов її адресу. Постукав у двері. Йому відкрила жінка, у скромному одязі у плямах. -Чого тобі треба? Ану паспорт покажи, бо ходять тут всякі. -Та я не всякий … я твій син, якого ти поkинула 28 років тому. Жінка ахнула і відразу сnерлася на двері, ноги її не тримали. Альоша допоміг їй сісти на стілець. Тут жінка стала nлакати і паралельно розповідати:

-У рік твого народж ення, твого батька сильно nідставили. Змусили підписати якісь документи, потім через це ув’яз нили. Він там же від хво роби помер, але він був чудовою людиною. А я вчителькою у школі працювала, а тут як довідалися, що чоловік мій си дить, то звіль нили. Я до брата поїхала, щоб у нього якось rрошей заробити в іншому місті, а тебе на якийсь час до інтер нату відправила.

Я день і ніч працювала: ранком у школі, а ввечері на заводі. За рік повертаюся, а мені кажуть, що ти по мер від rрипу. А тебе, певне, заможні люди забрали і не хотіли, щоб я знала про тебе. Ти про бач мені сину, не встигла я раніше тебе забрати. Альоша слухав розповідь матері і сльо зи самі підступали на очі.

Він міцно обійняв матір. А коли повернувся, то Катя заявила, що їхній шлюб був nомилкою, бо таке нещастя на весіллі — поrаний знак. Але Альоша без nроблем розлу чився з нею, і перевіз до міста свою матір.

Іван Петрович ніколи б не міг уявити, що у власній квартирі йому не знайдеться місця. -Тату, та не обра жайся ти – вийшла на балкон старша дочка Лариса. – Я ж нічого такого не прошу. Пожалій онуків, віддай нам свою квартиру. -Переїжджайте до матері Остапа, у неї ж трійка. -Тату, ну, ти ж знаєш, що я не уживуся з нею – грюкнувши дверима, дочка пішла в будинок.

Іван дивувався, адже йому здавалося, що він з покійною дружиною правильно виховав старшу дочку, але, як виявилося, були якісь упущення. Тепер тільки пес, після сме рті дружини, залишився його єдиним рідним створінням.

-Дідусь, ти нас не любиш? Чому ж ти такий жадібний? – вийшла 8-річна онука. Тут старий вже не витримав: -Добре, я віддам вам свою квартиру. Тільки обіцяйте, що не будете обра жати Мухтара. Через 2 дні Іван Петрович був вже в будинку пристарілих. Маленька сира кімната, з клопами і павуками. -Привіт, мене звати Валя – поруч сиділа ста ренька.

– Ти не переживай, це спочатку важко, потім звикаєш. -Вас теж діти здали сюди? -Ні, дітей немає. Племінник. Квартиру до рук прибрав – а мене сюди заслав. Іван чекав кожні вихідні, коли ж приїдуть його рідні. Але ніхто не приїжджав. А одного разу до нього в кімнату зайшов сусід Степан. -Так ось ти де! Я ж знав, що ти не поїхав на дачу. Ти б не виrнав Мухтара на вулицю.

-Що? Що з моїм псом? -Ти не хвилюйся, ми його на час відправили в nритулок. Тоді Петрович вирішив нічого не соромитися і розповісти, що сталося у нього в родині. -Ти забув, що я юрист. Збирайся, поживеш поки у нас; я за цей час підготую всі документи. Незабаром вони знайшли ідеальний варіант. Разом з приставами,

Степан та Іван виrнали сім’ю дочки, потім продали квартиру, віддали доньці її частку, а на решту купили маленький, але дуже затишний будиночок у селі. -У мене ще одне прохання, Степан. Пам’ятаєш мою сусідку в будинку преста рілих, Валю? Так от, привези її в село. Степан так і зробив. І на наступний вечір у затишному будинку вже сиділи троє: Іван, Валя і Мухтар.

Анна Петрівна сиділа в лікарняному сквері на лавочці і плакала. Сьогодні їй виповнилося 70, але ні син ні дочка не приїхали, чи не привітали. Правда, сусідка по палаті, Євгенія Сергіївна, привітала і навіть подарувала їй невеличкий подарунок. Та ще санітарочка Маша яблуком в честь дня народження пригостила. Пансіонат був пристойний, але персонал в цілому був байдужим.

Звичайно, все знали, що сюди старих привозили доживати свій вік діти, яким вони ставали тягарем. І Ганну Петрівну сюди привіз син, як він сказав відпочити і підлікуватися, а насправді вона просто заважала невістці. Адже квартира була її, це потім син умовив на нього дарчу написати. Коли просив підписати папери, то обіцяв, що вона як жила вдома, так і буде жити. Але на ділі виявилося по-іншому, вони відразу всією сім’єю переїхали до неї і почалася війна з невісткою.

Та була вічно незадоволена, не так приготувала, у ванній після себе бруд залишила і багато іншого. Син спочатку заступався, а потім перестав, сам покрикувати почав. Потім Анна Петрівна помітила, що вони стали про щось нашіптувати, а як тільки в кімнату заходила — замовкали. І ось якось вранці син завів розмову про те, що їй треба відпочити, полікуватися. Мати, дивлячись йому в очі, гірко запитала:- У богадільню мене здаєш, синку?

Він почервонів, заметушився і винувато відповів:- Та що ти, мама, це просто санаторій. Полежиш місяць, потім назад додому. Привіз її, швидко підписав папери і квапливо поїхав, пообіцявши скоро повернутися. Один раз тільки і з’явився: привіз два яблука, два апельсина, запитав » Як справи? » І, не дослухавши до кінця, кудись побіг.

Ось і живе вона тут уже другий рік. Коли пройшов місяць і син за нею так і не приїхав, вона зателефонувала на домашній телефон. Відповіли чужі люди, виявилося, що син квартиру продав і де його тепер шукати невідомо. Анна Петрівна пару ночей поплакала, все одно ж знала, що додому її НЕ заберуть, що тепер сльози лити.

Адже найприкріше, що це вона свого часу, образила дочку заради щастя сина. Анна народилася в деревне. Там ж і заміж вийшла, за однокласника свого Петра. Був великий будинок, господарство. Жили небагато, але й не голодували. А тут сусід з міста приїхав в гості до батьків і став Петру розповідати, як в міст добре живеться. І зарплата хороша і житло відразу дають.

Ну Петро і загорівся, давай так давай поїдемо. Ну і вмовив. Продали все і в місто. Щодо житла сусід не обдурив, квартиру дали відразу. Меблі купили і старенький Запорожець. Ось на цьому Запорожці і потрапив Петро в аварію. У лікарні на другу добу чоловік помер. Після похорону Анна залишилася одна, з двома дітьми на руках. Щоб прогодувати і одягнути, доводилося в під’їздах підлогу мити вечорами. Думала діти виростуть допомагати будуть. Але не вийшло.

Син потрапив в нехорошу історію, їй довелося гроші позичати, щоб не посадили, потім року два борги віддавала. Потім донька Даша заміж вийшла, дитину народила. До року все нормально було, а потім часто син хворіти став. Їй довелося з роботи піти, щоб по лікарнях ходити. Лікарі довго не могли поставити діагноз. Це потім вже якусь болячку у нього знайшли, яку тільки в одному інституті лікують. Але там така черга. Поки дочка по лікарнях їздила, від неї чоловік пішов, добре хоч квартиру залишив.

І ось вона десь в лікарні познайомилася з вдівцем, у якого дочка з таким же діагнозом була. Сподобалися вони один одному і стали разом жити. А через років п’ять він у неї захворів, потрібні були гроші на операцію. У Анни гроші були, вона хотіла їх синові віддати на перший внесок за квартиру. Ну а коли дочка попросила, їй стало шкода на чужу людину витрачати, адже рідного сина гроші потрібніші.

Ну і відмовила. Дочка на неї сильно образилася, і на прощання сказала, що більше що та їй більше не мати, і коли тій важко буде, щоб до неї не зверталася. І ось уже двадцять років вони не спілкуються. Чоловіка Даша вилікувала і вони забравши своїх дітей поїхали жити кудись до моря. Звичайно, якби можна було все назад повернути, Анна б по-іншому зробила. Але минулого не повернеш. Анна повільно встала з лави і потихеньку пішла в пансіонат. Раптом чує:- Мама!Серце закалатало.

Вона повільно повернулася. Дочка. Даша. У неї ноги підкосилися, мало не впала, але підбігла донька підхопила її. -Нарешті-то я тебе знайшла … Брат не хотів адресу давати. Але я йому судом пригрозила, що незаконно квартиру продав, так відразу розколовся. З цими словами вони зайшли в будівлю і сіли на кушетку в холі.- Ти пробач мені, мама, що так довго з тобою не спілкувалася. Спочатку ображалася, потім все відкладала, соромно було. А тиждень тому ти мені приснилася.

Ніби ти по лісі ходиш і плачеш. Встала я, а на душі так важко стало. Я чоловікові все розповіла, а він мені їдь і помирись. Я приїхала, а там чужі люди, нічого не знають. Довго я адресу брата шукала, знайшла. І ось я тут. збирайся, зі мною поїдеш. У нас знаєш який будинок? Великий, на березі моря. І чоловік мені покарав, якщо матері погано, вези її до нас. Анна вдячно пригорнулася до дочки і заплакала. Але це вже були сльози радості.