NEWS 2SWEET

Мені 58 років. Я самотня. Вирішила трохи розважатися і зареєструвалася на сайті знайомств. Розповідаю чим закінчився мій досвід. Мені було завжди цікаво, чи можна знайти другу половинку в інтернеті. Якщо вам цікаво, як пройшли мої два побачення, читайте. Мій син уже зайнятий своїми турботами, тож до мене навідується рідко. Останнім часом я просто завила від нудьги та самотності. Адже з чоловіком у розлученні вже давно — він проміняв мене на молоду коханку. Вісім років я навіть не дивилася на чоловіків. Була зайнята вихованням сина, але коли він вилетів із мого гнізда, зрозуміла, що залишилася зовсім одна. Щоб знайти собі якесь захоплення, почала шукати різні сайти знайомств.

Згодна, що ідея не дуже, але мені здавалося, що тут реально знайти супутника життя. По фото усі чоловіки виглядали пристойно. Та й у листуванні, начебто, розсудливі люди. Перше побачення було з Олексієм. На фото він був моїм ідеалом. Проте нічого особливо про себе не хотів розповідати. Мене це не бентежило – вирішила, що більше дізнаюся про нього під час зустрічі. Прийшов він на побачення з жахливим перегаром. Від нього так несло, що мене почало нудити. Я продовжила діалог тільки заради пристойності, але хотілося піти тієї ж миті. Зовнішність – не та. Він використав чуже фото для аватарки. Прийшов у спортивному затасканому костюмі та сандалях. Звичайно, в шкарпетках. Вигляд був ще той. Мені було соромно бути поруч, адже я навела повний марафет. Він виявився справжнім неадекватом. Розмовляти з ним було неможливо – двох слів зв’язати не в змозі. Я просто хотіла швидше піти та забути про це. Коли я сказала, що мені час, він почав обурюватись і кричати мені щось у спину. Чи бачите, він розраховував на продовження банкету.

Наступний мій досвід стався за півтора місяці. Чоловік був уже молодший за мене. Ні, не на рік-два, а на цілих 12. Ну, оскільки я не вірю в те, що різниця у віці заважає стосункам, я пішла з ним на побачення. Зовні він був дуже нічого. У костюмі та при параді. Він запропонував посидіти у ресторані. Я була не проти. Навіть розслабилася, що на цей раз мені пощастило більше. Однак у ресторані він поводився просто жахливо. Постійно хамив персоналу та всім був незадоволений. Мені було дуже ніяково, оскільки мій супутник був надто прискіпливим і несправедливим. Він закотив справжній скандал через те, що наше замовлення затримали на одну хвилину. Він відмовився платити за нього. Мало того, незабаром у нього задзвонив телефон, а на екрані висвітлилося «Дружина». Я просто пішла. Для мене це було вже фінальною точкою. Більше я на сайти знайомств навіть не заходжу. Мені цих двох побачень вистачило з головою. Сподіваюся, що вам з цим пощастило більше, ніж мені.

Пишу сюди, бо не знаю, що робити далі. З одного боку, я маю кохану людину, з іншого — мої гроші. Будь ласка, дайте пораду. Я давно в розлученні, ще з тих пір, коли мої діти були маленькими. Колишній чоловік не платив аліменти і навіть на свята не дзвонив. Все тягла сама, але величезну допомогу надавали мої батьки. Без них мені було б тяжко. 26 років свого життя я присвятила дітям та роботі. Спочатку я працювала прибиральницею в супермаркетах та офісах, хоча за освітою я медик. Про особисте життя тоді не було часу навіть замислюватися. Хто зверне увагу на жінку, яка одна виховує двох дітей? Але я змогла багато чого досягти.

Зараз я маю свою стоматологічну клініку у Львові, купила дітям квартири, собі — машину. Батькам подарувала будиночок за містом, про який вони давно мріяли. Моя донька Кароліна заміжня, живе з сім’єю в Івано-Франківську, а син — з дружиною у Львові. Вони часто приходять до мене у гості з онуками. У березні я познайомилася з Ростиком на одній з медичних конференцій. Він був привабливим, доглядав мене — квіти, кафе, прогулянки. Здавалося, знайшлася та сама людина. Але через три тижні все змінилося.

Якось він попросив у мене 5000 гривень на лікування мами. За його словами, у неї були проблеми з серцем. Я повірила та дала йому гроші. Проте минув тиждень, а грошей він не повернув. Потім Ростик попросив ще 10 000 гривень: – Я у мами єдиний син, і ніхто, крім мене, не може подбати про неї, – сказав він. Я нагадала йому про перший борг, але він послався на затримку зарплати і сказав, що у крайньому випадку візьме кредит. Я знову повірила і дала йому гроші, хоч мене вже долали сумніви. Подруга прямо сказала, що він може бути альфонсом:

– Він показував тобі фото мами чи казав, який у неї діагноз? – Ні. – Ось бачиш, він тебе просто використовує, щоби виманити гроші. Слова подруги змусили мене замислитись. Ростик справді не розповідав мені про діагноз матері чи лікарню, де вона лікується. Але я не хотіла питати його прямо, адже мені він дуже подобається. Я навіть думала, щоб створити з ним сім’ю. На сьогоднішній день його борг зріс до 30 тисяч гривень. Звичайно, я починаю сумніватися, чи він не захоче ще грошей, а потім зникне. Але все ж таки хочеться вірити, що Ростик не такий. Дітям я поки що нічого не говорила, адже вони напевно почнуть лаяти мене за те, що я довіряю чужій людині. Я не хочу втрачати коханого через гроші, але, з іншого боку, 30 000 гривень — це не маленька сума. Підкажіть, як мені вчинити?

У нас в під’їзді з’явилася нова сусідка: це мила старенька. Я вирішила з нею познайомитися, розповісти про наших хороших сусідів, про найближчі магазини. Зайшла до неї в гості, а бабуся сиділа на балконі і nлакала. Вона розповіла мені свою історію: “У мене ж є син, але я з ним не спілкуюся вже шостий рік. Він сам прийшов до такого рішення. Як одружився на своїй проклятій бабі, так відразу змінився. Спочатку він на інший кінець міста переїхав, щоб я йому не заважала. Не приїжджав до мене, не відвідував. Тільки дзвонив раз на тиждень просто для галочки. На його день народження я куnила тортик і подарунок, поїхала до них в гості.

Двері відкрила його недолуга дружина, подивилася на мене презирливо і сказала: – А Вас у списку гостей немає. Я тоді подивилася на сина, думала, що він якось заступиться за мене. А він тільки очі ховав, не міг на мене дивитися. Так його дружина у мене перед носом двері закрила. Після цього ми і перестали навіть телефонуватися з сином. У мене була до цього трикімнатна квартира. Я її вирішила nродати: а навіщо вона мені така велика потрібна, я ж одна живу. Спочатку хотіла половину грошей в банк покласти і на них жити.

Тільки ось серце підказувало, що потрібно синові віддати. Я йому сказала про rроші, Так він відразу ж приїхав і забрав свою частину, навіть «спасибі» не сказав. А я на свою частину цю однушку купила. Так мені самотньо і сумно від усієї цієї історії. Ні сина не бачу, навіть про онуків нічого не знаю. Телевізор дивитися не хочеться, а що мені цілими днями робити…” Мені стало так шkода нашу стареньку-сусідку, що я вирішила відвідувати її щовечора. Так вона хоч стала знову посміхатися і сміятися. А ось вчинок її сина я ніяк зрозуміти не можу: сподіваюся, з віком він зрозуміє, яку помилку зробив.

У мене була найкраща подруга Віка. Хоча чому була? Вона жива-здорова, слава Богу. Ми товаришували зі школи. Кілька років тому моя подруга закрутила роман з одруженим чоловіком. Зустрічалися вони потай пару років, а потім він зовсім пішов до неї. І завжди, коли ми про це говорили, Віка звинувачувала його дружину, яку він зраджував спершу, а потім покинув. Вона казала, що та жінка дурна, не дбала про чоловіка, не стежила за собою і не намагалася його зрозуміти.

Я не засуджувала її, адже вона була моєю подругою. Перший рік вони були щасливі. А потім у її житті стало відбуватися справжнє пекло. Зради, маніпуляції, скандали, постійні розставання і стільки ж спроб все заново розпочати. Приблизно через три роки таких стосунків моя подруга з впевненої в собі і квітучої красуні перетворилася на змучену, нещасну жінку.

Я плітки не збираю, просто сказати хочеться тим, хто може опинитися у подібній ситуації. Якщо чоловік поводиться підло, це зовсім не через те, що жінка була якась «неправильна», а тому що сам чоловік — мерзотник. І якщо ти з таким наважуєшся зв’язатися, будь готова приймати все те саме — для нього жодна «особливою» не буде. І ти теж не станеш для нього винятком, повір! Дочекайся свого, а чужих обходь стороною. Не заради іншої якоїсь жінки, не з солідарності чи шляхетності. А тільки заради себе!

Після катастрофи на Чорнобильській АЕС жінка залишила рідне місто, але невдовзі повернулася назад. 84-річна Марія Василенко мешкає у Чорнобилі вже 36 років. Вона живе на самоті і самостійно займається домашніми справами. Марія належить до категорії людей, яких називають самопоселенцями. Хоча насправді вони просто повернулися до рідних країв, багато з них – у свої колишні будинки. До чорнобильської катастрофи Марія Василенко та її чоловік проживали на Київському провулку.

Жінка розповіла про труднощі, з якими зіткнулася після аварії, коли їм довелося блукати по різних місцях. «Я з села Копачі. До катастрофи працювала там. Пропрацювала 30 років прибиральницею у школі. До Чорнобиля переїхала за чоловіком, до його будинку. То ми тут і жили. Коли в Копачах знищували будинки, я плакала, адже там залишилося два наші рідні будинки. Ніхто в них уже не жив, бо моя мама померла до катастрофи, але це була наша земля… Будинки зруйнували та закопали, тепер їх нема…», — згадує Марія Василенко. Після вибуху на АЕС мешканців евакуювали, і родина Василенко деякий час жила у Чернігові, Києві та Дніпропетровську.

У Дніпропетровську вони тимчасово перебували у гуртожитку, потім вирушили до Чернігова, де мешкала сваха. Однак місця в будинку було мало, і вони вирішили повернутись назад. «Я приїхала першою. Залишилася непомітною серед ліквідаторів, які поверталися з Зеленого мису. Того ж дня попросилася на роботу і наступного дня вже почала працювати у гаражі на Чорнобильській станції. Так і пропрацювала там прибиральницею 16 років», – ділиться спогадами жінка. Після повернення до Чорнобиля, за кілька років, Марія втратила чоловіка.

«Мій чоловік теж повернувся, влаштувався працювати. Через чотири роки він помер, у 1990 році. Його поховали у Чорнобилі, за вокзалом. Ось уже 31 рік живу тут одна», — каже Марія. Марія Василенко має сина, який живе з родиною в Борисполі. Проте вона не збирається залишати Чорнобиль. Каже, що звикла до цієї землі. Тут і залишиться, хоч і зізнається, що справлятися з господарством на такій великій ділянці їй непросто. Особливо важко заготовляти дрова. Марія має родичів, але проживають вони далеко. Вона нічого не просила у них і майже ні на що не скаржилася, хоч ясно, що жити їй нелегко. З усіх благ цивілізації вона має лише телевізор і мобільний зв’язок.

Наші відносини змінилися останніми роками, особливо після початку війни. Я знаходжусь у декреті, а чоловік працює віддалено. З ранку до вечора я займаюся будинком, доглядаю нашу дочку, готую, прибираю. Чоловік, здається, вважає своїми основними завданнями спати, їсти й зрідка відповідати на дзвінки. Ще він часто навідується до своєї внучки від першого шлюбу і потім розповідає мені про неї: яке перше слово вона сказала, як вчиться розрізняти кольори. Таке відчуття, що він вважає внучку вундеркіндом, а на нашу дочку майже не звертає уваги.

Мене дратує його поведінка, він став таким нудним. Крім телевізора, дивана та куріння на балконі, він не має інших інтересів. Розмови його тепер нагадують старі, і навіть особистої гігієни приділяє все менше уваги. Натякнула йому на це нещодавно, він образився і відповів, що мені треба було шукати когось молодшого. А потім сказав, що мені й радіти треба, що він зі мною одружився, раз у 30 років я нікому не була потрібна. Тепер ми майже не розмовляємо і я боюся, що він взагалі не захоче повернутися до активного життя. Нестерпно стає все це терпіти.

Чому я раніше не помічала, що він виглядає і поводиться як літня людина? Навіть мій батько, який старший за нього на 10 років, набагато бадьоріший. Я все частіше думаю про розлучення, але шкода дочку. Іноді навіть заздрю його колишній дружині — вона живе одна в їхній квартирі, дочці від першого шлюбу він купив житло, а на мене та нашу дочку грошей шкодує. На домашні потреби щось виділяє, але все інше доводиться випрошувати. А якщо батьки переведуть мені якусь суму, то він вимагає звіту, куди я її витратила. Відчуваю, далі може бути лише гірше. Може, мені варто розлучитися зараз, поки я молода і дочка ще не все розуміє?

Мій чоловік сказав мені півроку тому, що він втомився. Ми були одружені 11 років, у нас була дев’ятирічна дочка. Я згадала, що, коли ми познайомилися, я жила на орендованій квартирі, і він швидко переїхав до мене. У той час у мене вже була накопичена значна сума грошей, а він вклав зовсім небагато, щоб купити нашу власну квартиру. За місяць до покупки квартири мій коханий зробив мені пропозицію. Я не поспішала виходити заміж, так як розуміла, що після покупки квартири в шлюбі (на свої гроші), вона стане спільною власністю. Отже, офіційно ми одружилися через два місяці після того, як я стала щасливою володаркою своїх квадратних метрів. Дуже скоро ми зрозуміли, що скоро наша сім’я поповниться. У нас народилася чудова дочка. Спочатку все було просто чудово, а потім настала трирічна криза сімейного життя.

Але мені здається, що ми гідно все пережили. Після цього знову прийшла біда. Мій чоловік втратив роботу і дуже переживав, зваливши всі обов’язки на мене. Він просто лежав на дивані і дивився телевізор, розповідаючи про свої переживання. Він не поспішав шукати роботу, посилаючись на мільйон різних причин. Я чекала, коли він заспокоїться. Я продовжувала працювати, а приходячи додому з роботи, готувала їжу і займалася з нашою дитиною. Я навіть не сварилася з ним, крутилася як білка в колесі. Це тривало вісім місяців, після чого мій чоловік нарешті знайшов роботу. Потім він почав приходити додому пізно, втомлений, роздратований, і ми почали сваритися. Я теж не сиділа вдома, а працювала і управлялася з усім по дому. Як тільки я просила його щось зробити, наприклад, помити посуд або допомогти приготувати вечерю, він починав: “але я тільки після роботи! Я втомився!”.

– Я теж з роботи! Тільки ти після роботи смачненько поїси і ляжеш на диван дивитися телевізор. А я після роботи готую, прибираю, перу, займаюся з нашою дитиною. Сварки почастішали, і навіть після сварки чоловік любив “надувати губи” і не розмовляти зі мною тижнями. Я намагалася не звертати уваги, але сил вже зовсім не було. І ось одного разу, півроку тому, мій чоловік демонстративно почав збирати валізу. Він підійшов до мене і просто сказав: – Я втомився. Я беру перерву. Мені потрібно розібратися в наших відносинах, все обміркувати, – і з цими словами він пішов. А я не стала його зупиняти. Рівно через півроку чоловік з’явився і сказав, що все переосмислив і готовий жити в родині з новими силами. Але я не пустила його в будинок, я дала йому свободу продовжувати відпочивати. Я не могла дозволити йому повернутися, розумієте? Як я могла? Де гарантія, що це його остання перерва?

Союз Ірини та Дмитра схвалили не багато. Воно і було зрозуміло чому, Іра на 12 років старша за чоловіка, у неї вже є дитина від першого шлюбу, вона успішна кар’єристка і досягла всього у своєму житті. Дмитро поки що на початку цього шляху, працює в пекарні, грошей не так уже й багато, квартири немає, машини теж. Батьки Іри добре прийняли нареченого, але ось батьки Діми-не зовсім. -Навіщо тобі така у віці? З роками це буде впадати у вічі. Ти ж молодий хлопець, то знайди собі дівчину за віком, — обурювалася мама Діми. -Ні, я тільки Іру люблю. Вона не така як усі, вона зовсім інша. Подруги Іри теж розійшлися на два табори: -Він же альфонс. У самого ні гроша за спиною, а твоїм бізнесом буде користуватися. Тим більше ти вже за квартири, машина своя. Навіщо тобі такий шмаркач, знайди нормально мужика, навіть краще, якщо буде трохи старшого віку, — говорили подруги. -А все-таки добре, що ви разом. Він від тебе вчиться мудрості, а ти з ним стаєш молодшим, — підтримувала близька подруга.

Спочатку Діму трохи бентежило, що більшість проблем у сім’ї вирішує дружина. Все-таки вона мала досвід від першого шлюбу, але Діма відчував себе ущемлено. Він висловлював свою думку, Іра уважно вислуховувала і все одно робила по-своєму. Але потім Діма зрозумів, що дружина справді має рацію, і спокійно передав їй право вирішувати все в сім’ї. З дитиною він швидко порозумівся, вони грали в комп’ютер, каталися на велосипеді, ходили в парк-було весело. Іру часто дратувало від того, що Діма був неохайний. То шкарпетки розкидає, то посуд за собою не помиє. Але вона не робила йому зауважень, інакше це виглядало б як доросла тітка робить зауваження маленькому хлопчику. Тому сама все прибирала за ним. Минали роки, Дімі було вже 40, йому дуже йшла сивина на скронях. Іра, щоб підтримувати свій вигляд, ходила на масажі проти старіння, до СПА салонів, до косметолога, часто була у перукарні.

Син уже закінчував університет. Раптом Діма заявив: -Іра, я хочу дитину. Я розумію, що тепер це неможливо. Але давай візьмемо із дитячого будинку, дуже тебе прошу. -Ну немає. Коли він піде у перший клас, Іра виглядатиме як бабуся, а коли закінчить школу, то зовсім буде старенькою. Це буде дуже безглуздо. Так пара й розпалася. Син поїхав продовжувати навчання за кордон, а Іра залишилася сама. Вона перестала стежити за своїм зовнішнім виглядом, навіть на роботу виходила через силу. Подруги казали: -От ми так і знали. Вік вам би точно рано чи пізно завадив. Через спільних знайомих Іра дізналася, що Діма одружився, і скоро у них буде дитина. Але минув рік, як Діма зателефонував і запропонував зустрітись у кафе. -Я все зрозумів. Я люблю тільки тебе, піти від моєї дорогої дружини була величезна помилка. Я маю доньку, я її дуже люблю, але й без тебе не можу. Іра та Діма вирішили знову бути разом. Так, спочатку їй було важко бачити його маленьку доньку, вона шкодувала, що не змогла б народити сама. Але вони пройшли випробування часом і знову разом.

Мої діти вирішили, що на старості років я маю їх забезпечувати, бо їх так навчив батько. Колись я вдало вийшла заміж і ніколи не знала потреб. Чоловік добре заробляв, і я могла не працювати – займалася будинком та виховувала дітей. У Михайла був бізнес: він купував машини у Польщі чи Німеччині, ремонтував їх та продавав.Наші син та дочка теж ні в чому не знали відмови. Вони мали все, що вони хотіли. Коли вони виросли, чоловік купив їм квартири та влаштував шикарні весілля. Так вони звикли, що все робиться заради них. Захотіли поїхати на море – поїхали. Сподобалися дорогі телефони – отримуйте. Михайло робив усе, щоб догодити дітям.

Але зараз плоди такого виховання принесли багато проблем. Чоловіка вони хоча б поважали, а до мене ставилися як до служниці, бо я не давала їм грошей. Вони вимагали готувати кожному улюблену їжу, прати їхні речі, прибирати за ними. Самі по дому нічого не робили. Коли не стало Михайла, діти одразу почали ділити спадок. Мене вигнали з дому, який потім продали. – Навіщо тобі такий великий будинок? Адже ти на нього не заробила, це все батько зробив! – сказали вони.Гроші від продажу будинку діти витратили на придбання машин. Мені дала притулок подруга, яка порадила їхати на заробітки, адже на дітей розраховувати не варто. Я так і вчинила. Вже третій рік працюю в Італії, усі зароблені гроші відкладаю на житло та на свою старість. Знайшла тут багато подруг, усі вони українки, і навіть кілька жінок з нашої області.

Робота у мене теж хороша – я допомагаю літній жінці і доглядаю її будинком. За ці роки я ніколи не приїжджала додому, навіть на свята. А навіщо? Своєї хати в мене немає. Кілька днів тому несподівано зателефонував син. Виявилося, що він не зміг утримати бізнес батька та набрав купу кредитів. Оскільки я працюю за кордоном і, на його думку, заробляю достатньо, син вирішив, що я маю погасити його борги. – Тато завжди нам допомагав, а ти – ніколи! Могла б хоч зараз виправитись та допомогти! – кричав він. Я відповіла йому: – Я вам нічого не винна. Всі діти доглядають своїх батьків на старості, а ви думаєте тільки про себе. Так ось, я теж думатиму про себе! З того часу діти навіть не згадують про мене. Мені болісно усвідомлювати, що в мене такі невдячні діти. Сподіваюся, якось вони зрозуміють, яку помилку роблять. А поки що я працюю, щоб забезпечити себе, адже більше розраховувати нема на кого. Хіба я не права?

Коли Андрій повернувся до свого рідного міста після багатьох років відсутності, він виявив, що багато що змінилося, і лише бабуся залишилася незмінною. З любов’ю та турботою, якими вона його зустріла, було змішане і щось інше – рішучість знайти йому наречену, причому якнайшвидше. Андрій лише посміхнувся у відповідь на її заяву, вважаючи це старомодною турботою. Але бабуся була не з тих, хто відступає, і незабаром вона організувала зустріч з дівчиною на ім’я Соня, не турбуючись спитати думку Андрія. Перша зустріч Андрія та Соні відбулася у затишному кафе біля річки.

Андрій був налаштований скептично і навіть трохи роздратовано, адже вибір нареченої за нього здавався йому безглуздим. Але коли він побачив Соню, його настрій почав змінюватись. Вона була не схожа на тих дівчат, з якими він знайомився у місті, де жив останні роки. Соня випромінювала тепло і спокій, а її усмішка здавалася заразною. “Так ти Андрій? Бабуся багато про тебе розповідала,” – сказала Соня, простягаючи руку для привітання. “Сподіваюся, лише хороше ” – відповів Андрій з посмішкою, розуміючи, що його бабуся, мабуть, промовчала про його вічний скептицизм.

Розмова за чашкою кави пролетіла непомітно. Соня розповідала про своє життя в місті, свої захоплення та мрії. Андрій був здивований, виявивши у себе бажання слухати її нескінченно. Він почав розуміти, чому бабуся обрала саме Соню. Прощаючись, Андрій сказав: “Мені б дуже хотілося побачити тебе знову, Соня.” “І мені теж, Андрію. Було б дуже приємно,” – відповіла Соня, і в її очах запалилася та ж іскра, що і в його. Повертаючись додому, Андрій зрозумів, що його скептицизм до планів бабусі розвіявся, як дим. Можливо, старі методи вибору супутника життя не такі вже й погані, якщо вони привели його до Соні.