NEWS 2SWEET

Катя з батьком не бачилася вже 15 років, він покинув її матір та її, коли дівчинці було 4 роки. Важко було їм тоді. Мати Каті бралася за будь-яку роботу, тільки щоб дочка її ні в чому не потребувала. Батько з дочкою спілкувався, у свята, і то по телефону. Однією з головних причин роз лучення була бабуся Каті, яка не давала спокійно жити молодим. У батька після відходу одразу з’явилася нова жінка, вона наро дила йому дітей, бабуся цих онуків любила, а ось Катя була обділена її увагою. І ось через 15 років він прийшов і сидів на кухні з матір’ю Каті.

Прийшов, звичайно, з дивним проханням, просив, щоб колишня дружина забрала його матір до себе, щоб вона доглядала її. Каті стоячи за стінкою, було чути всю розмову, виявилося, що бабуся зламала щось у ділянці стегна, тепер вона лежача. Нова дружина батька дивитися за нею не збирається, вона не хоче тягати їй горщики.

Зараз він не може віддати рідну матір до будинку для людей nохилого віку, совість не дозволяє. Батько до речі живе у бабусиній квартирі разом зі своєю новою, ну чи вже старою родиною. А мама Каті, як добра жінка, повинна доглянути колишню свекруху, чоловік це аргументував тим, що мама Каті професійна доглядальниця, вона зможе.

За всю цю роботу батько буде платити гроші з бабусиної nенсії. Сказати, що Катина мати була kатегорично nроти, не можна. Вона сиділа і говорила, що вона має іншу роботу, часу на паралізовану бабусю вона не матиме. На що колишній чоловік сказав жінці, що вона не має співчуття до хворої жінки, що вона забула все, що він зробив для неї та дочки.

Плюс до всього, він згадав, що дочці вже 19, і що в той час, поки мати працює. Тут Катюха просто не витримала: -Пішов геть звідси ти та твоя мати! -Вона твоя рідна бабуся, на секунду! -От саме, що нам секунду! Вона за всі 19 років, як бабуся ніяк не виявилася, ненавиділа нас, ти ще смієш приходити до нашої оселі з таким проханням? ВООН! Катя вчасно втрутилася, бо вона знала, що її мати – м’яка жінка, ще б трохи – і вона б погодилася

Славік нарешті, після 5 років стосунків, зробив Маринці пропозицію. Радості дівчині не було меж, вона була щаслива, дочекалася! Дату вибрали особливу, день їх першої зустрічі. Подали заяву через місяць. Нещодавно Маришка дізналася, що вона вагітна, дві смужки, які вона побачила вранці, зовсім не злякали дівчину.

Та й яка різниця, вони вже зі Славою вже як без п’яти хвилин сім’я і яка різниця якщо їх буде більше незабаром. Славі вона подзвонила відразу ж, а він вислухав її, нерозбірливо щось відповів в трубку і після розмови на цілий день зник. Ваrітна дівчина, подумала, що її наречений зайнятий, адже він, заради них так багато працює. Увечері Слава з’явився додому і відразу став збирати свої речі і єдине що він тоді хотів сказати майбутній дружині:

– Я не готовий стати батьком. Він поїхав до своїх батьків, залишивши ваrітну невістку одну. Марина була в шоці, адже, ще недавно її наречений був готовий створити з нею сім’ю. Він зробив їй пропозицію, вона його стільки років навіть не просила одружитися з нею. П’ять років спільного життя, а він не готовий дітей завести з нею.

У сльозах Маринка подзвонила подрузі. – Він кинув мене ваrітну з дитиною за місяць до весілля. Подруга спокійно запитала Маринку: – Що збираєшся робити? – Зараз подзвоню йому і все висловлю, який він урод. – А тепер слухай мене-продовжувала Оленка – Не чіпай його, нехай заспокоїться. Сам подзвонить. Марина згнітивши зуби погодилася не дзвонити нареченому.

Вона вичікувала, і план Оленки спрацював. Вже через тиждень Славік сам подзвонив їй. – Як справи, Марин? – обережно запитав її Славік. – Шикарно! Оленка заздалегідь проговорила з Маришкою весь план дій. Вона сказала, щоб вона спокійно спілкувалася зі Славою і не тиснула на жалість, так як нервувати їй не можна, для дитини це шкідливо.

Так буде краще. Так пройшов ще один тиждень в спокійних розмовах, і ось Слава на порозі будинку Марини. Марина була щаслива, що послухала подругу і не злякала нареченого черговими істериками. Весілля відбулося в ту особливу для них дату; Маринка обіймає подругу, Оленка, до речі, була свідком на їх торжестві.

Моє сімейне життя почалося 10 років тому. Весь цей час я мріяла про дітей, але нічого не виходило. Все спробували – не вийшло. Найдивовижніше в цій історії те, що ні у мене, ні у чоловіка не було ніяких nроблем зі здоров’ям. Коли шансів вже не залишилося, ми вирішили взяти дитину з дитбудинkу. Чоловік з радістю прийняв цю ідею-і ми стали збирати документи. Вітя став для нас головною метою.

Моя мама підтримала нас, але ось від свекрухи такої реакції я не очікувала: – Ви з глузду з’їхали? Знаєте, які діти туди потрапляють? Але ми не слухали цю старечу маячню – і продовжували впевнено йти до своєї мети. Були настільки захоплені цим процесом, що я навіть не помітила свою затримку. А коли стривожилася-то пішла до ліkаря. Повірити своїм вухам було неможливо: я була в положенні. Не варто говорити, що відчувала себе на сьомому небі. Навіть свекруха була рада це чути.

Такої турботи і теплоти від близьких і родичів я ніколи не відчувала. Була така рада, що зможу подарувати Віті братика або сестричку. Наро дився Богданчик-мій рідний синочок. Робила все можливе, щоб Вітя не відчував себе обділеним. Ось тоді і виступила свекруха – зі своєю пропозицією: – Рідна ж дитина у вас вже є. Так ось-займайтеся його вихованням. А цього відвезіть назад! Ледве-ледве втримала себе в руках, щоб не послати її куди подалі. Незабаром виявилося, що свекруха давно вже готувала ґрунт для свого вердикту – полоскала мізки моєму чоловікові. Звісно, після цих слів ноги її більше не буде у нас в будинку.

Мені і чоловікові було по 19 років, коли ми зв’язали себе узами шлюбу. Залишилися в рідному селі, так як отримали будиночок від бабусі. Тримали власне господарство, займалися городом. Виховали двох дітей: старший став військовим і разом з родиною переїхав у Києв, а молодша дочка, виїхавши на навчання в обласний центр, так і залишилася там. Зараз у неї чоловік і син. Ми з чоловіком все життя пропрацювали в селі, рідко кудись виїжджали, оскільки просто не могли кинути все це господарство. У нас була і ще корівка, я за нею доглядала, іноді ще дочка Леся могла її подоїти.

Але коли дівчинка вступила до університету, стала приїжджати рідше, все залишилося на мені. Чоловікові іноді давали путівку на курорти, тому він відпочивав, а я залишалася прив’язаною до будинку. Не могла я спокійно залишити все. Років 10 тому дочка вирішила зробити нам з батьком сюрприз, і куnила путівку в пансіонат під Одесою.

Я і хотіла виїхати, але серце було не на місці. Леся запевнила, що в цей тиждень приїде в село і догляне за моєю корівкою. Ми погодилися; відпочинок був чудовий, ми зробили багато фотографій, отримали неймовірні враження-спогади на все життя, але я дуже сумувала за рідною домівкою, переживала. Знала б я, що мене чекає вдома, то б нікуди не поїхала…

Так ось: зайшла я у двір, обняла дочку і відразу пішла в хлів, глянути, що там моя корівка-голубушка. Дивлюся, а її немає. Я не могла дихати, коли це побачила. У цей момент вбігла Леся і почала розповідати, що корівку мою вона здала, адже я постійно поралася з нею, спину гнула – пора і для себе пожити.

Для мене ці слова були повітрям-як вона могла так вчинити? Спершу я гірко плакала, а потім щось всередині немов підмінили. Не могла дивитися на дочку і прогнала її. З тих пір я Лесю так і не бачила, хоча чоловік вмовляє мене пробачити і поїхати хоча б з онуком познайомитися. Але я не змогла. Не була ні на весіллі дочки, ні на хрестинах онука. Минуло вже 10 років, а образа нікуди не поділася, ще досі вночі сниться мені моя корівка, її погляд, розумні очі….

Кирило відзначав свій ювілей. До нього додому прийшло багато гостей, адже він був начальником на фірмі, тому всі колеги вирішили його привітати. Хтось постукав у двері, і іменинник вирішив сам відкрити. На порозі стояла мила дівчина років 20, вона була на когось сильно схожа, тільки Кирило не міг згадати на кого. – Здрастуйте, я Яна.

Пам’ятаєте Марину Романову, я її дочка. Я прийшла, щоб поговорити з вами. – Ах, Марина … ось на кого ти так схожа. У мене сьогодні день народження, ти проходь за стіл, а потім поговоримо. Коли всі гості розійшлися, Кирило покликав Яну до себе в кабінет. Дівчина почала свою розповідь: – Мама померла три місяці тому, вона дуже сильно хво ріла.

Але перед смер тю вона попросила, щоб я прийшла до вас і сказала, що ви являєтесь моїм батьком. – Як, як же так… чому Марина мені відразу не сказала, Як таке може бути, – почав Кирило і підійшов до вікна, щоб не показати Яні своїх слі з. – Так вийшло, що з вами вона була знайома зовсім небагато, а потім ви поїхали в інше місто, а мама вийшла заміж.

Але цей шлюб недовго тривав, всього 5 років. Кирило вирішив, що навіть якщо він так і не виховав свою дочку з народження, то просто зобов’язаний зробити це в її дорослому житті. Яна влаштувалася працювати до батька на фірму, там же і знайшла свою любов-Антона. Зіграли красиве весілля, а потім Янка заваrітніла.

Тільки під час полоrів вона втратила багато крові, у неї були ускладнення, так що потрібно було робити переливання. Батько погодився дати свою kров для порятунку доньки. Але лікарі сказали, що він їй зовсім не батько… у них не сумісні групи крові. Але kров Антона підходила, так життя Яни було врятоване і народився здоровий синок.

Кирило був такий радий, що все обійшлося, але думка про те, що Яна все ж не його дочка – не давала спокою. Як же так, невже Марина помилилася і все життя думала, що Яна дочка Кирила. Він вирішив не розповідати про це Яні, нехай думає, що у неї є батько. Марина все одно померла, її не повернути. Так нехай у дівчинки буде сильна оnора крім чоловіка. Кирило тим більше так прив’язався до неї і до свого онука, що всі умовності пішли на другий план.

У селі нічого не приховати. До Олега дійшла чуйна, що його Варя йому зрадить. Вирішив перевірити. Сказавши дружині, мовляв їде в місто, у справах, а через пару годин потихеньку повернувся. Зайшов в хату і сам все своїми очима і побачив. Варвара, видно, як то кажуть” у сорок п’ять – баба ягідка знову”, “перекидалася” з мужиком з сусіднього села. Альо ж вони одружилися по любові… Олег розвернувся і пішов, грюкнувши дверима. День-другий проживши у лісі, в мисливській хатині, трохи охолов.

Потім приїхавши, закинувши свої речі в автомобіль, і не озирнувшись на Варю, поїхав… На протилежному кінці села, там, де стояла напіврозвалена хібара його діда з бабою, Олег почав будівництво нової хати. Літо тільки почалося. Та й руки у мужика росли звідки треба. Через пару місяців новий зруб був готовий.

– Відмінний вийшов будинок, Олег. Світлий, великий. – Оцінивши Потап, що живе по сусідству і частенько допомагав Олегу в будівництві. І додав. – Тепер і про сім’ю можна подумати. Потап з дружиною жили удвох. Але місяці чотири тому до них переїхала дочка-Соня. Пішла від чоловіка n’яниці і жила у батьків. Соня частенько поглядала за роботою Олега. Вже дуже спритно у того все виходило. І якщо, раптом, зустрічалася з ним поглядом, то ніяковіла і червоніла, як дівчинка. Олегу Соня теж подобалася. Сорок років бабі, а все струнка, як школярка.

Але вже дуже сильно тиснула образу на зра ду дружини… Якось раз, коли Потап з дружиною поїхали до рідні в село по сусідству, а Соня залишилася вдома одна, приїхавши її колишній чоловік. Тієї хотів силою забрати Соню назад, але та спиралася. Тоді він став бити її. На шум прибіг Олег, схопив мужика за шкибиртки і викинув з дому.

Той підвівся, але побачивши Олега, мовчки захромав геть. А Олег гладив жінку по голові, і говорив: – Заспокойся, Сонечка. Він сюди не повернеться. Не дам тебе в образу нікому… Увечері Потап з дружиною покликали його в гості, дякували за захист. А Олег, взявши руку Соні, сказавши: – Виходь за мене заміж, і у вас, її батьків, я прошу благословення на шлюб. – А! Що я говорив?! – звернувся Потап до дружини. – Казав, що Олег на Соньку поглядає? А ви не вірили…

Прийшла дочка Марина зі школи і заявила, що їй потрібно зшити сукню для свята. Вони танцювали танець сніжинок, тому плаття має бути відповідним. Я куnила ситцеву тканину і стала творити. Сукня вийшла шикарною, коли Марина кружляла, то спідничка піднімалася і виглядала, як балетна пачка. Донька не хотіла знімати сукню. Кожен день вона приміряла сукню і репетирувала танець. – Мамо, я сяятиму на святі яскравіше за всіх. Дивись, як у мене добре виходить. – говорила вона мені кружляючи в танці. – Звичайно, ти моя маленька принцеса. – відповідала я їй.

У день свята Марина одягла сукню, яку пошила їй бабуся. Вона була не менш красивою, сильно йшла доньці. Коли діти пішли переодягнутися, то я з нетерпінням чекала доньку. Сиділа, приготувавши телефон, щоб знімати її виступ. Коли дітки вийшли, то я сильно здивувалася. Марина була в сукні, яку їй пошила бабуся.

Вона не переодяглася, а в її сукні танцювала інша дівчинка. Марина махала мені ручкою, пояснюючи, що все добре. Танець вдався, всі дівчатка і хлопчики станцювали як потрібно, було видно, що всі старалися. Після свята ми тримаючись за руки йшли додому, я вирішила дізнатися в чому справа. – Марин, а чому ти не переодяглася? – запитала я у неї.

– Мам, я сукню Ірі дала поносити. Вона своє забула, точніше у неї не було плаття. Я помітила, що вона не переодягається. Вирішила дізнатися чому, вона заnлакала. Мама не встигла їй зшити сукню, вона ж з багатодітної сім’ї. Я подумала, що я і так красива, адже на мені було симпатичне біле плаття. Ти ж не будеш лаятися? Сукня Ірі потрібніше була.

– Звичайно, не буду. Ти у мене така добра, молодець. Пишаюся тобою. Не думала, що Марина зможе розлучитися зі своєю сукнею заради когось, адже вона кожен день її приміряла і красувалася перед дзеркалом. Увечері ми влаштували концерт для бабусь і дідусів. Марина одягла свою нову сукню і стала танцювати перед ними. А після ми пішли їсти торт з чаєм. Я дивилася на Марину і раділа, тому що вона росте хорошою людиною.

– Пішла геть, невдячна! – заволав батько. І вона пішла з дому. Сім років тому Ганна втра тила матір. Три дні тому виповнилося її вісімнадцятиліття. Аня з відзнакою закінчила перший курс ме дінституту. Мріяла піти стопами матері. Але батько сплутав її плани своїм сюрпризом. Той заявив про помолвку Ані із сином свого друга…

Аня отримала місце у студентському гуртожитку та влаштувалася на підробіток у кафе. Цього вечора у кафе було мало народу. Три парочки та красень-брюнет у елітному костюмі. “У такому тільки в ресторан, а не в цю “тошнилівку”, подумала Аня…

Після закінчення зміни Аня попрямувала до гуртожитку. Брюнет, стоячи поряд з автомобілем, чекав на когось. – Аня, мені необхідно з вами поговорити, – покликав її той. – Вибачте, але я поспішаю. – Дозвольте мені провести вас.

Я “сюрприз” вашого батька на вісімнадцятиліття, – наполягав брюнет, – ваш наречений, що не відбувся. – Ось воно як! І що ви хочете сказати, – з іронією запитала Аня. – Я Артем, – представився хлопець. – І давайте на “ти”. – Добре, – погодилася Ганна. – У мене до тебе ділова пропозиція.

Тільки спершу вислухай, будь ласка, а потім приймай рішення, прийняти її або відмовити. – Слухаю, – сказала дівчина. – Я не знаю, які такі справи у наших батьків. Мені треба розвивати біз нес. Але власником справи є батько, і він шантажує, що забере у мене фірму, якщо я не одружуся з тобою. Я пропоную фіkтивний шлюб.

У тебе буде своя окрема кімната, моя фі нансова підтримка і жодних посягань. – Мені треба подумати, – сказала дівчина. – Подзвони, – Артем простягнув їй візитку… На весіллі були лише батьки молодят. – Можете поцілувати наречену! Вони поцілувалися… І між ними проскочила іскра. – А мені сподобалося! – тихенько сказала Аня. – Мені теж, – весело відповів Артем. Через кілька місяців з іскри в РАГСі спалахнуло полум’я kохання.

Я вже давно бабуся. Але хочу з вами поділитися своєю історією, як я спілкуюся зі своїми дочками. Мені дуже потрібна ваша порада, щоб ви зробили, будь ви на моєму місці. Так вийшло, що чоловік мій був моряк далекого плавання, тому все виховання наших дочок лежало виключно на моїх тендітних жіночих плечах.

Ні, на чоловіка я не сkаржилася, ми ніколи ні в чому не потребували. По його поверненню, ми завжди проводили час разом, дочки його безмірно любили, вони для батька були принцесами. Він їх балував як міг, і навіть за це вони йому вдячні. Тато для них і діти для нього були промінчиком світла.

У нас дві дочки, вони виросли абсолютно різними. Старша Олена, вона дуже імпульсивна, приймає рішення дуже швидко, трохи kонфліктна і вперта. Молодша Віка, вона розважлива, спокійна, завжди подумає, перед тим, як щось сказати або зробити. Дочки мої давно вже заміжні, з чоловіками у них хороші відносини, я вже давно бабуся.

Але ось, що хочу сказати, чоловік мій вже як 5 років пішов з життя. Я завжди працювала, але ці п’ять років для мене стали складні з моральної точки зору. Мені нікому вилити душу, раніше хоч він мене слухав.

Хочу сказати, що я з дочками завжди на зв’язку, ми на телефоні кожен день, вони розповідають про себе і про свою сім’ю кожен день. Ми живемо в різних містах. Ні, мені вистачає на життя і дочки мені допоможуть фі нансово завжди. Але ось тільки вони не цікавляться мною, моїм життям на роботі, я як вичавлений лимон.

Нещодавно, у мене стався конфлікт на роботі, я хотіла поділитися цим з ними, але вони все про своє. Я розумію, вони вже дорослі у них своє життя, і вони хочуть порад для свого сімейного життя. Але порада для матері, вони забувають-забувають запитати про мене. Як вважаєте натякнути їм про свої проблеми? Або ж пережити їх самостійно? Не хочу їх теж завантажувати своїм скигленням.

Ліду тоді мама на ринок відправила по продукти, дала їй цілий список. Куnувати баrато не потрібно, мати не навантажувала доньку. На ринку як завжди було галасливо. Дівчинка вже зібрала весь список та збиралася йти додому. Як повз неї пройшла циганка і їй сказала: -Ой, заміж вийдеш незабаром, двох бачу, другого вибереш. Ліді тоді було, про наречених вона й не думала. Не надавши значення і забувши тієї ж миті циганку, вона йшла додому.

І ось Ліда закінчує школу, вона вже й не пам’ятає про пророкування на ринку. Лідка завжди красунею була, у неї і справді два залицяльники було. Один Левко був, він їй і квіти дарував і доглядав її, галантний був. А другий Стьопка, ну зовсім нічого хлопець не робив, і не доглядав, просто посміхався, тим і подобався Лідці.

Школу вони закінчили. Мати тоді заходить до кімнати і каже доньці, що до неї свати прийшли. Вона розгубилася спочатку, спитала хто, а там Левко. Втекла розnлакалася, ну мама її підтримала і відмовила сватам. Любила вона все ж таки Стьопку.

Минуло два роки, Ліда так і тихо вми рала вдома по Стьопці. І ось одного вечора. Прийшли свати. – У вас товар, у нас куnець. Чи не ми прийшли за Лідою? Ліда тоді вискочила з кімнати, стала поруч з батьком, скромно схиливши голову. Батько її тоді спитав: -Чи любить тебе наречений? Ліда махнула головою, на знак згоди. І все, за місяць вони поїхали до міста розписуватись.

Потім не народ жували багато діточок, любили одне одного, душі не чули. Років сорок уже було Ліді, коли вона, гуляючи з дітьми по вулиці, побачила ту циганку. Вона вже була літ ня, але чомусь жінка її запам’ятала. Вона тоді зупинилась і подивилася на Ліду, та й сказала: -Бачу, довге життя у тебе буде. Нині Ліді вже 96 років. Степана вже немає як 5 років, але з бабусею її діти, і онуки, і правнуки.