NEWS 2SWEET

Коли я зyпинив свою машину, щоб відповісти на терміновий телефонний дзвінок, жінка nохилого віку з важкою сумкою підійшла до мене і легенько постукала у вікно моєї машини. Я опустив вікно, і вона запитала, чи я не таксист. Я відповів негативно, але спитав, куди їй треба поїхати. Доросла жінка пояснила, що вона запізнилася на свій автобус, і їй потрібно було доїхати до приватного сеkтора, розташованого nриблизно за три кілометри звідси.

Вона виглядала стомленою, і я бачив, що їй було важко дихати. Я вирішив заnpопонувати її підвезти, і вона сіла на переднє сидіння. Під час подорожі бабуся поділилася своєю історією, і я уважно слухав. Коли ми під’їхали до її маленького будинку наприкінці вулиці, вона відкрила свою сумочку,

щоб розnлатитися зі мною, але я відмовився взяти в неї rроші. Вона була вражена і сказала: -Дякую тобі, синку. Нехай Бог дасть тобі здоpов’я. Коли вона пішла, я відчув важкий камінь на серці.

Я зрозумів, що наше суспільство не приділяє достатньо уваги турботі про людей nохилого віку. Натомість ми фокусуємося на фінансовому успіху та соціальному статусі. Мені стало соромно за ставленням нашої країни до старшого покоління. Я поділився своїм досвідом із читачами,

щоб нагадати всім про необхідність доnомагати людям nохилого віку. Ми можемо kупити їм продукти, сnлатити за комунальні, заnропонувати їм місце в громадському транспорті або доnомогти їм донести сумки до дому. Маленькі добрі вчинки можуть сильно змінити та полегшити їхнє життя.

Прокинувшись пізно вночі, дід помітив, що зло дії крадуть його картоплю. Довго не думаючи, він подзвонив в по ліц ію. – У мене тут хтось картоплю хоче вкрасти! – Вибачте, але поблизу немає жодної пол іцей ської машини. До побачення! Дід передзвонив через 5 хвилин:

– Можете вже не приїжджати: я їх всіх пе рестріля в! Через 3 хвилини поруч з будинком стояло вже 5 пат рульн их машин, Бер кут, ОМ ОН – всі орgаnи! Зв’язали вони з лоді їв, а начальник підійшов до діда і каже: – Ти ж сказав, що всіх пере стріл яв! – Ну, а ти мені сказав, що патр ульн их машин немає.

Союз Ірини та Дмитра схвалили не багато. Воно і було зрозуміло чому, Іра на 12 років старша за чоловіка, у неї вже є дитина від першого шлюбу, вона успішна кар’єристка і досягла всього у своєму житті. Дмитро поки що на початку цього шляху, працює в пекарні, грошей не так уже й багато, квартири немає, машини теж. Батьки Іри добре прийняли нареченого, але ось батьки Діми-не зовсім. -Навіщо тобі така у віці? З роками це буде впадати у вічі.

Ти ж молодий хлопець, то знайди собі дівчину за віком, — обурювалася мама Діми. -Ні, я тільки Іру люблю. Вона не така як усі, вона зовсім інша. Подруги Іри теж розійшлися на два табори: -Він же альфонс. У самого ні гроша за спиною, а твоїм бізнесом буде користуватися. Тим більше ти вже за квартири, машина своя.

Навіщо тобі такий шмаркач, знайди нормально мужика, навіть краще, якщо буде трохи старшого віку, — говорили подруги. -А все-таки добре, що ви разом. Він від тебе вчиться мудрості, а ти з ним стаєш молодшим, — підтримувала близька подруга.

Спочатку Діму трохи бентежило, що більшість проблем у сім’ї вирішує дружина. Все-таки вона мала досвід від першого шлюбу, але Діма відчував себе ущемлено. Він висловлював свою думку, Іра уважно вислуховувала і все одно робила по-своєму. Але потім Діма зрозумів, що дружина справді має рацію, і спокійно передав їй право вирішувати все в сім’ї. З дитиною він швидко порозумівся, вони грали в комп’ютер, каталися на велосипеді, ходили в парк-було весело.

Іру часто дратувало від того, що Діма був неохайний. То шкарпетки розкидає, то посуд за собою не помиє. Але вона не робила йому зауважень, інакше це виглядало б як доросла тітка робить зауваження маленькому хлопчику. Тому сама все прибирала за ним. Минали роки, Дімі було вже 40, йому дуже йшла сивина на скронях. Іра, щоб підтримувати свій вигляд, ходила на масажі проти старіння, до СПА салонів, до косметолога, часто була у перукарні.

Син уже закінчував університет. Раптом Діма заявив: -Іра, я хочу дитину. Я розумію, що тепер це неможливо. Але давай візьмемо із дитячого будинку, дуже тебе прошу. -Ну немає. Коли він піде у перший клас, Іра виглядатиме як бабуся, а коли закінчить школу, то зовсім буде старенькою. Це буде дуже безглуздо.

Так пара й розпалася. Син поїхав продовжувати навчання за кордон, а Іра залишилася сама. Вона перестала стежити за своїм зовнішнім виглядом, навіть на роботу виходила через силу. Подруги казали: -От ми так і знали. Вік вам би точно рано чи пізно завадив. Через спільних знайомих Іра дізналася, що Діма одружився, і скоро у них буде дитина.

Але минув рік, як Діма зателефонував і запропонував зустрітись у кафе. -Я все зрозумів. Я люблю тільки тебе, піти від моєї дорогої дружини була величезна помилка. Я маю доньку, я її дуже люблю, але й без тебе не можу. Іра та Діма вирішили знову бути разом. Так, спочатку їй було важко бачити його маленьку доньку, вона шкодувала, що не змогла б народити сама. Але вони пройшли випробування часом і знову разом.

Катерина буквально сяяла від радості. Причиною її щастя було зовсім не власне життя, а новини про молодшу сестру Ірину. Ірина переживала розрив з чоловіком. Пара, що прожила у шлюбі три роки, розпалася після того, як Михайло почав поводитися підозріло: почав затримуватися на роботі та приносити додому запах жіночих парфумів.

– У тебе хтось є? – З гіркотою запитала Ірина. – Я йду не через це! Ти просто дістала мене своїми докорами! – сухо відповів Михайло, збираючи речі. Жили вони на орендованій квартирі, ділити було нічого. Дітей у них також не було. Новину про розлучення Ірини Катерина дізналася від матері. Вона рідко спілкувалася з сестрою, але цей випадок став приводом зателефонувати.

– Правда, що ви з Михайлом розлучаєтеся? Він знайшов іншу? – Не привітавшись, випалила Катя. – Каже, що ні, – стомлено відповіла Ірина. – Звісно, є! – З запалом заявила старша сестра. – Як ти могла не помітити?

– Ну й добре… – пробурмотіла Ірина, але її голос тремтів від образи. Катя відчула задоволення від реакції сестри і не втратила нагоди продовжити: – А ти подумай, чому він пішов. Може, ти погана господиня? Чи перестала влаштовувати його, як жінка? Від доброї дружини не йдуть! Ірина намагалася знайти причину розриву, але швидко зрозуміла, що не винна.

Вона завжди дбала про будинок, готувала та старалася для чоловіка. Минув місяць після розлучення. Щоб відволіктися, Ірина записалася до спортзалу, змінила зачіску і почала більше часу приділяти собі. Катя, спостерігаючи за трансформаціями сестри, злилася. Їй хотілося, щоб Ірина страждала довше. Але молодша сестра почала приймати залицяння та викладати у соцмережі фото з букетами. – Це ти сама їх купуєш?

– З підозрою питала Катя. – Навіщо мені витрачати на це гроші? – Сміялася Ірина. Тим часом життя Каті почало руйнуватися. Вона так захопилася обговоренням сестри, що втратила з зору проблеми у власному шлюбі. Якось її чоловік Олександр заявив, що хоче розлучення. – Ти серйозно? – Здивовано запитала Катя.

– Так. Ти стала чужою, – холодно відповів Олександр. – Я зустрів жінку, яка мене цінує. Катерина була вражена. Ще півроку тому вона глузувала з розлучення сестри, а тепер її власна сім’я розпалася. Олександр пішов, залишивши квартиру Каті та дітям. Вона намагалася пережити те, що трапилося, але усвідомила, що отримала важливий урок: не можна радіти чужому лиху, адже доля може обернутися проти тебе.

Вихідні перетворився на кошмар для Скарлетт, коли ревнощі її чоловіка вийшли з-під контролю, і він залишив її одну за 30 миль від дому. Вона навіть не підозрювала, що карма готує для неї несподіваний поворот, який врешті-решт змінить ситуацію і поверне їй почуття справедливості. Привіт, я Скарлет. Мій чоловік Шелдон і я нещодавно повернулися з поїздки на вихідні, яка мала бути прекрасною.

Ми одружені вже десять років, і хоча зазвичай у нас хороші стосунки, іноді між нами виникають напружені моменти. Однак у ці вихідні все набуло драматичного обороту до гіршого. Ми поверталися з чарівного невеликого містечка, де провели два спокійні дні. Світило сонце, ми насолоджувалися затишними кафе, гуляли чудовими парками і навіть вирушили на прогулянку на човні. Це була ідеальна нагода втекти від нашого напруженого повсякденного побуту.

Шелдон здавався щасливим, і я була рада бачити його таким розслабленим. Поїздка була чудовою — до останнього дня. Ми обідали у затишному ресторані, і наш офіціант був особливо уважний. Однак Шелдон інтерпретував це інакше. Він почав робити уїдливі зауваження щодо ввічливості офіціанта. Я пожартувала, щоб розрядити напругу, але бачила, як настрій Шелдона змінюється.

«Чому він так цікавився тобою?» — спитав Шелдон, коли ми йшли до машини. «Думаю, він просто виконував свою роботу», — відповіла я, намагаючись зберегти спокій. Шелдон мовчав, коли ми сіли у машину. Поїздка додому розпочалася у тиші. Я дивилася у вікно, намагаючись насолодитись останніми моментами нашої поїздки, але відчувала, як гнів Шелдона наростає поряд зі мною. Приблизно за годину дороги Шелдон нарешті заговорив, його голос був холодний і звинувачуючий:

«Я бачив, як ти дивилася на нього». Я зітхнула, відчувши, як у мене в животі стискається вузол. «Шелдон, я не дивилася на нього якимось особливим чином». Він сильніше стиснув кермо. «Ти б точно не перестала фліртувати, якби мене там не було!». Його слова боляче поранили. Я обернулася до нього. «Як ти можеш так говорити? Я ніколи б тебе не зрадила!». «Ну, у тебе була дивна манера це показувати», — різко відповів він.

Моє серце шалено забилося. «Це просто безглуздо. Він був лише офіціантом, який виконував свою роботу». Сварка швидко розжарилася. Те, що починалося як напружене мовчання, перетворилося на гучні крики. Кожне слово Шелдона ранило більше за попереднє. Його ревнощі були безпідставними, але він не міг відпустити ситуацію. «Ти не розумієш, як це», — продовжував Шелдон, його голос ставав все гучнішим.

«Бачити, як ти посміхаєшся іншому чоловікові». «Я не можу в це повірити», — сказала я, хитаючи головою від невіри. «Я люблю тебе, Шелдон. Чому ти не можеш мені довіряти?» Раптом Шелдон зупинив машину на узбіччі, і моє серце завмерло. «Вилізай», — сказав він крізь стиснуті зуби. «Що?» — Запитала я шоковано. «Вилазь та йди додому пішки!» – повторив він, цього разу кричачи, його очі палали від люті.

Я не могла повірити, що він каже це серйозно, але вираз його обличчя показав, що він не жартує. Я відчинила двері, сльози підступили до очей. «Добре», — сказала я і зачинила двері. Стоячи на узбіччі, я дивилася, як Шелдон їде, залишаючи мене одну. Я почала йти, суміш злості та печалі кипіла всередині мене.

Як наш ідеальний вікенд міг перетворитися на цей кошмар? У нас з Шелдоном були проблеми, але це було далеко за межами того, що я могла собі уявити. Коли сонце почало сідати, а повітря ставало прохолодніше, я почала тремтіти – не тільки від холоду, а й від шоку від того, що сталося. Я витягла руку з піднятим великим пальцем, сподіваючись, що хтось зупиниться і запропонує мені підвезти.

Машини проносилися повз мене, а водії або з цікавістю, або з байдужістю поглядали на мене. Моя голова була забита думками, і я знову і знову прокручувала в голові сварку з Шелдоном. Як він міг подумати, що я його зраджу? Його ревнощі завжди були проблемою, але цього разу він зайшов надто далеко.

Нарешті, після, здавалося б, цілої вічності одна машина зупинилася біля узбіччя. Водій, чоловік середнього віку з добрими очима, опустив вікно. «Вам потрібна допомога?» — Запитав він. «Так, будь ласка», — відповіла я, відчуваючи приплив полегшення. «Дякую велике». Я сіла в машину, радіючи, що більше не треба йти пішки та мерзнути на вулиці.

Водій посміхнувся до мене. «Мене звуть Том», — сказав він. «Куди вас підвезти?» «Додому». — відповіла я. «Це приблизно за 30 миль звідси.» Том кивнув головою і рушив з місця. «Тяжкий день, так?» «Ви навіть не уявляєте», — зітхнула я. «Ми з чоловіком сильно посварилися, і він залишив мене на дорозі». Том глянув на мене. «Мені шкода це чути. Хочете розповісти, що сталося?».

По дорозі я почала розкриватися перед Томом, розповідаючи йому про вихідні, офіціанта і сварку, яка вийшла з-під контролю. Мені було легше на душі, коли я ділилася своїми переживаннями з людиною, яка уважно слухала. Том кивав, не зводячи очей з дороги. «Схоже, у вашого чоловіка серйозні проблеми з довірою», — сказав він, коли я закінчила. «Так», — погодилася я, відчуваючи, як тяжкість ситуації лягає на мої плечі.

«Я просто не розумію, чому він не може мені довіряти». Ми їхали якийсь час у тиші, а я дивилася у вікно, обмірковуючи все, що сталося. Я любила Шелдона, але його ревнощі загрожували зруйнувати наші стосунки. Як ми могли рухатися далі, якщо він не міг мені довіряти? Раптом я побачила знайому машину на узбіччі.

Моє серце завмерло. Це була машина Шелдона, а позаду блимали поліцейські вогні. «Це машина мого чоловіка!» — Сказала я Тому. «Можете зупинитися?». Том кивнув і загальмував, припаркувався за поліцейською машиною. Я вийшла і пішла до Шелдона, який розмовляв з поліцейським. Він виглядав здивованим і трохи присоромленим, побачивши мене. «Що відбувається?» — Запитала я, підходячи ближче. Поліцейський повернувся до мене. «Це ваш чоловік, мадам?».

«Так», — відповіла я. «Що сталося?». «Він був зупинений за перевищення швидкості та необережне водіння», — пояснив поліцейський. «Це його третє порушення, тому ми змушені евакуювати його машину і, можливо, призупинити його права водія». Шелдон глянув на мене, його обличчя виражало суміш гніву та розпачу.

«Скарлетт, будь ласка, можеш мені допомогти?». Я глибоко зітхнула, намагаючись стримати свої емоції. «Офіцер» — сказала я, — «чи можу я відвезти машину додому? У мене є чинні права водія». Поліцейський кілька секунд дивився на мене, а потім кивнув головою. «Добре. Якщо ви поїдете, нам не доведеться евакуювати машину. Але штраф він все одно отримає».

Я взяла ключі у Шелдона і відчула хвилю сили та справедливості. Це був його безлад, але тепер я була тією, хто його виправляв. Коли я сіла на місце водія, я не могла стримати почуття задоволення. Шелдон сидів біля узбіччя і виглядав пригніченим. «Дякую», – промимрив він, коли я завела двигун. Я не відповіла.

Натомість я зосередилася на дорозі перед собою, відчуваючи суміш полегшення та тріумфу. Тепер контроль був у моїх руках. Шелдон мав зрозуміти, що його дії мають наслідки. Коли я поїхала, залишивши Шелдона з поліцією, я відчула дивне відчуття завершеності. Це не було кінцем наших проблем, але це був крок до того, щоб повернути собі силу та незалежність.

Шелдону доведеться зіткнутися зі своїми внутрішніми демонами, а я буду поруч, щоб його підтримати — але тільки якщо він навчиться мені довіряти. А поки що я була задоволена тим, що їду додому, знаючи, що карма справді посміялася останньою.

Після того, як я збирала гроші, ніби від цього залежало моє життя, я думала, що нарешті готова вирушити до могили мого покійного батька, щоб попрощатися. Але я не знала, що мій чоловік намагатиметься зірвати мої плани. Він хотів вкрасти мої гроші для своїх потреб, але я змусила його за це дорого заплатити! Я заміжня за Ітаном вже чотири роки.

Ми звичайна пара без дітей, у нас були свої злети та падіння. Я любила його, або, принаймні, так думала, поки одного разу все не змінилося в одну мить. Я мала лише одну мрію – відвідати могилу мого батька в Європі. Він помер кілька місяців тому. Я не змогла попрощатися з ним особисто, і ця думка не давала мені спокою.

Тому я почала збирати гроші. Я працюю медсестрою, і це було нелегко, але мені вдалося зібрати понад 5000 доларів у маленькій коробці у моїй шафі. Ці гроші були моїм квитком до душевного спокою, щоб нарешті вшанувати пам’ять мого батька. Ітан знав про мою мету і завжди підтримував мене, або, принаймні, я так думала. Ми не мали зайвих грошей, і ми часто обговорювали, наскільки їх не вистачає, тому доводилося ретельно планувати бюджет. Я сказала йому, що за три тижні збираюся поїхати на могилу батька, і тепер з нетерпінням відраховувала дні.

За кілька днів я закінчила роботу раніше, ніж зазвичай, і вирішила одразу поїхати додому. Ітан у цей день мав працювати в нічну зміну, але коли я під’їхала до нашого будинку, побачила, що в нашій спальні горить світло. Цікавість і розгубленість змусили мене підкрастися до вікна, щоб заглянути всередину, і тоді я побачила… МОГО ЧОЛОВІКА. Але найдивніше було те, що він стояв навколішки перед нашою шафою.

Коли я змінила кут огляду, щоб краще розглянути, мене охопив шок! Ітан діставав гроші з МОЄЇ СЕКРЕТНОЇ СХОВАНКИ! Щоб зловити його на місці злочину, я вирішила подзвонити йому прямо з вікна. Він неохоче відповів лише на четвертий дзвінок. «Привіт, любий, ти де?» – Запитала я, ніби не дивилася прямо на нього. «Чому ти так тихо говориш? Я на роботі, я ж казав, що в мене нічна зміна!» – сердито відповів він. «О, пробач, любий, я зовсім забула.

Хотіла попросити тебе приготувати вечерю, бо я затримаюсь», – збрехала я. «Ні, вибач, я не можу допомогти. Мені треба повертатись на роботу. Люблю тебе, до зустрічі». Він швидко поклав слухавку, навіть не давши мені відповісти. Наступне, що я побачила, – він одягнув куртку і приготувався йти. Я побігла до машини і припаркувалася у затишному місці, звідки могла за ним спостерігати.

Я вирішила простежити за ним, і за п’ять хвилин він вийшов з дому і попрямував до автобусної зупинки. Я йшла за ним у темряві, і після виходу з автобуса він ще 20 хвилин ходив навколо торгового центру. Я здивувалася, коли побачила, що він зайшов до рибальської крамниці. Моє серце завмерло, і я пробурмотіла: «Що він тут робить?».

Я тихо пішла за ним у магазин і сховалась. Те, що я побачила, змусило мою кров закипіти! Там стояв він, радісно говорячи з продавцем, тримаючи в руках найбільший надувний човен, який я коли-небудь бачила! Поруч з ним був візок, повний рибальського приладдя: спінінгів, коробок з приманками і всього, що тільки можна собі уявити! Він виглядав як дитина у крамниці солодощів! Ітан любив риболовлю, але це здавалося надто дивним. Моя голова кружляла, поки я думала: «Як він збирається за все це заплатити?».

І тут мене вдарила правда, як грім серед ясного неба! МОЇ ГРОШІ!!! Мої важко зароблені, дбайливо накопичені гроші! Він мав їх взяти! Іншого пояснення не було! І справді, він дістав сумку, в яку засунув мої гроші, та розплатився ними! Я відчула, як гнів заливає моє обличчя, і, перш ніж я встигла усвідомити, я кинулась до нього!

– Ітан! Що, чорт забирай, ти робиш?! – майже закричала я. Голови обернулися, а мій чоловік витріщився на мене, його очі широко розкрилися від шоку. – Ліззі, що ти тут робиш? – пробурмотів він, намагаючись засунути човен назад на полицю. – Це я мушу тебе спитати! – парирувала я.

– Ти взяв мої гроші? Гроші, які я збирала на свою поїздку? Він моргнув, його обличчя відобразило ідеальну маску невинності. – Що? Ні, Ліззі, ти просто втомилася, тому так реагуєш. – Я не брав твоїх грошей. Я збирав на це місяцями. Я не могла повірити своїм вухам! Він брехав мені прямо в обличчя! Я відчула, як сльози підступають до очей, але відмовилася дати їм волю. Не тут, не зараз. – Не бреши мені, Ітане, – прошипіла я.

– Ти знаєш, що ці гроші були для чогось важливого. Для чогось, що справді має значення. А ти витратив їх на човен? – Ліззі, заспокойся, – сказав він, хапаючи мене за руку, але я вирвалася. – Ти просто втомилася, гаразд? Може, ти зараз не дуже ясно мислиш. Чому б тобі не піти додому, а ми обговоримо це згодом? Я більше не могла цього виносити. Я повенулася і вийшла з магазину, ігноруючи погляди інших покупців. Як тільки я опинилася зовні, сльози покотилися моїми щоками.

Я не знала, що робити. Я почувала себе зрадженою, приниженою та зовсім втраченою! Пізніше ввечері мій чоловік повернувся додому з тим самим винним виразом на обличчі. Він стояв у дверному отворі нашої спальні, засунувши руки в кишені, поки я сиділа на ліжку, схрестивши руки, і чекала, коли він заговорить. – Ліззі, – тихо почав він, – мені шкода. Я взяв ці гроші, гаразд? Я просто дуже хочу поїхати у цю поїздку. Для мене це справді важливо.

Поступово до мене почало доходити, що тут відбувається. Кілька днів тому він розповідав мені про цю унікальну можливість вирушити на рибалку з друзями та якимись справжніми професіоналами. Він був ОДЕРЖИМИЙ цією рибалкою! – Я розумію, Ітане, але ми не можемо собі цього дозволити прямо зараз, – сказала я тоді, коли ми сиділи за кухонним столом того вечора. – У нас рахунки, які треба сплатити, а моя поїздка до Європи вже скоро. Ти не можеш просто зачекати до наступного року?

Він виглядав розчарованим, але все ж таки кивнув. – Так, ти, мабуть, маєш рацію. Просто вони сказали, що це буде приголомшливо, і я не хочу це пропустити. Але я розумію. Прийдеться задовольнятися одноденною поїздкою на місцеве озеро. Я думала, що на цьому розмова була закінчена, але я навіть не підозрювала, що Ітан мав інші плани! Тепер я дивилася на нього, відчуваючи, як серце шалено б’ється в грудях. – Ти ЗНАВ, що за три тижні я збиралася відвідати могилу мого батька, Ітане.

Ти знав, як багато це для мене означає. Як ти міг так вчинити? Він зітхнув: – Я знаю, і мені шкода. Але я поверну гроші за місяць. Адже ти можеш трохи відкласти свою поїздку, так? Просто… ця рибалка для мене справді важлива! Я дивилася на нього в повному потрясенні. Він серйозно просив мене відкласти мою поїздку до могили батька, щоб він міг поїхати на рибалку?! Злість, яку я відчувала раніше, була нічим порівняно з люттю, що тепер вирувала в мені! – Неймовірно, – пробурмотіла я і похитала головою.

Ти дійсно говориш серйозно! Він кивнув, майже з надією, що я погоджуся. – Поїздка запланована за кілька днів, і мене не буде всього тиждень, – пояснив він. Але в мене були інші плани. Наступного дня я прокинулася, і в моїй голові почав складатися план. Я зателефонувала начальниці і запитала, чи можу взяти відпустку раніше.

До мого полегшення вона погодилася і сказала, що це не проблема. Поки Ітан був на роботі, я провела ранок, збираючи його нове рибальське спорядження. Я пакувала човен, котушки, снасті – просто все! Завантажила все в машину та поїхала назад у магазин. Продавець, який був там учора, здивовано глянув на мене. – Здрастуйте, я хотіла б все це повернути, – сказала я, намагаючись тримати голос рівним. Він підняв брову. – Повернути все? З товарами щось не так? – Ні, я просто передумала, – відповіла я з натягнутою усмішкою.

Продавець не став ставити зайвих питань та оформив повернення. Коли він передав мені гроші, я не змогла втриматися від задоволення. Але я ще не закінчила. – Взагалі–то, – сказала я, нахиляючись трохи ближче, – у мене є ще рибальське спорядження, яке я хотіла б продати. Його очі спалахнули. – Звичайно, ми завжди із задоволенням купуємо вживане обладнання. Я повернулася до машини та принесла кожну річ для риболовлі, яка належала Ітану.

Коли я вийшла з магазину, у мене в кишені було додатково дві тисячі доларів та почуття тріумфу, якого я давно не відчувала! Повернувшись додому, я зібрала валізу з найнеобхіднішим, кинула останній погляд на наш будинок і вирушила до аеропорту. Я не бачила сенсу залишати записку. Ітан дізнається про все досить скоро! Переліт до Європи здавався сном! Більшість часу я дивилася у вікно, поки мої думки крутилися навколо всього, що сталося.

Я не знала, що чекає на мій шлюб у майбутньому, але в цей момент мене це не хвилювало. Мало значення тільки одне – нарешті відвідати могилу батька і знайти прощання, якого я так потребувала. Наступного дня я приїхала на цвинтар і стала перед надгробком батька. Я опустилася навколішки і поклала букет ромашок, його улюблених квітів, біля підніжжя каменю. Очі сповнилися сльозами, але цього разу це були сльози полегшення.

«Я нарешті змогла, тату». Поки я сиділа там, я думала про свого чоловіка і гадала, чи розлютиться він, повернувшись додому і побачивши порожню шафу, зникле спорядження та тишу в будинку. Частина мене почувала себе винною за те, що я так його залишила, але інша частина відчувала свободу. Занадто довго я ставила його потреби вище за свої, але ЗАРАЗ я робила щось для себе!

Щось, що мені потрібно було зробити, щоб зцілитися. Коли я повернулася в невеликий готельний номер, який забронювала, мій телефон завібрував від повідомлення. То був Ітан. «Елізабет, де ти? Я прийшов додому і все зникло. Будь ласка, поговори зі мною?» Я дивилася на повідомлення, відчуваючи тяжкість на серці.

Я знала, що мені рано чи пізно доведеться з ним зіткнутися, але зараз мені потрібен був цей час – щоб залишитися наодинці зі своїми думками, поплакати і зрозуміти, що робити далі. Я відклала телефон убік. Шлях попереду був невизначеним, але одне було ясно: я нарешті знайшла спокій.

Мені 53 роки, я доросла, досвідчена жінка. Я прожила в шлюбі 26 років, але зрештою розлучилася, тому що зрозуміла, що заслуговую на краще. Я дочекалася, поки син поїде вчитися, і одразу пішла від чоловіка. — Що ти вигадуєш? Кому ти така потрібна? – сказав мені тоді чоловік. — Ну, побачимо.

До цього я здавала в оренду невелику квартиру, що залишилася від матері. Раніше ми з чоловіком думали, що віддамо її синові, але зрештою я сама в ній оселилася. Син молодий, ще заробить собі на житло. Чоловік умовляв мене повернутись, але я твердо вирішила, що не повернуся.

Минув рік, і я почала звертати увагу на інших чоловіків. Подруги вважали, що я збожеволіла, але мені просто хотілося відчути себе жінкою — гарною та бажаною. Минуло кілька років, і я познайомилась з Віктором. Він жив у сусідньому будинку, і іноді ми разом гуляли у парку неподалік. Потім він нарешті зважився запросити мене на побачення.

Я сама наполягла, щоб зустріч пройшла в мене вдома. Хотіла вразити його своїми кулінарними талантами. Як і домовлялися, він прийшов о сьомій вечора. До цього часу я вже була готова: вбралася, накрила на стіл. Відчиняю двері – він стоїть без квітів і без коробки цукерок. Я не витримала: — Ти що, прийшов із порожніми руками? — А що? Адже ми вже не діти.

— Тим паче! До побачення! Я зачинила двері прямо в нього перед носом. Мене переповнювала злість. Ну як дорослий чоловік може так поводитися? Але за свої роки я зрозуміла одне – себе треба цінувати. І якщо чоловік так поводиться з самого початку, його вже не виправити. Пізніше він усім у дворі розповів,

що я зарозуміла і залишуся сама до кінця життя. Але, як на мене, краще бути однією. Днями зателефонував колишній чоловік, сказав, що змінився і благав повернутися. Але я поки що подумаю, може, ще зустріну справжнього чоловіка. Чи такі вже вимерли? Як думаєте, чи правильно я вчинила?

Михайлу, 45-річному чоловікові, довелося серйозно підійти до вибору третьої дружини після невдач у попередніх шлюбах. Перший шлюб виявився поспішним: він одружився з дівчиною, яка привабила його обіцянкою завжди готувати борщ, але в результаті наповнила їхнє життя дітьми, яких треба було утримувати.

Другий шлюб з кар’єристкою виявився ще холоднішим і складнішим: вона звинувачувала його в тому, що він «занадто багато їсть» і не приділяє їй уваги. Михайло не погодився з цим, адже вважав, що його апетити цілком нормальні для чоловіка, і п’є він теж помірно — лише п’ять-шість чарок міцної настоянки ввечері.

Тепер, будучи вільним, Михайло вирішив, що заслуговує на краще життя. Він вирішив не лише знайти нову дружину, а й переглянути своє життя. Він вирішив, що більше не хоче працювати на старій роботі, яка йому давно набридла, і почав шукати жінку з власним житлом, щоб одразу переїхати до неї та заощадити на оренді.

Це дозволило б йому жити на накопичені гроші, поки він шукає нову роботу. Однак такі плани накладали обмеження на вік нареченої. Михайло розумів, що молоді двадцятирічні дівчата рідко володіють нерухомістю, але не хотів зв’язуватися з ровесницями. Йому потрібна була жінка віком понад 30 років, без дітей, не захоплена кар’єрою, можливо, трохи повна і з комплексами — така, яка побачить у ньому свій останній шанс на щастя.

І ось, знайшовся слушний варіант в іншому місті. Михайло, зібравши речі, вирушив до нареченої. Але реальність виявилася далекою від очікувань. Зовні 35-річна жінка зовсім не була схожа на ту, кого він представляв. Вона була впевнена в собі, сміялася відкрито і зовсім не вважала себе старою дівою. Михайло був здивований її впевненістю та активністю, але вирішив залишитися та подивитися, що з цього вийде.

Виявилося, що жінка не тільки не була кар’єристкою, а й зовсім не працювала. Вона вважала, що гроші заробляти – це чоловічий обов’язок. Михайло відчув себе незатишно, особливо коли на сцені з’явився батько. Батько, всупереч очікуванням Михайла, виявився досить суворим і одразу заявив, що у планах сім’ї ремонт у квартирі.

Михайло опинився у складній ситуації: він допомагав з ремонтом під суворим наглядом батька, але незабаром почалися питання про те, коли він збирається почати працювати та забезпечувати свою майбутню дружину. Не витримавши такого тиску, Михайло вирішив повернутися додому, розмірковуючи про те, де саме він припустився помилки. Йому здавалося, що він все врахував, але реальність виявилася складнішою.

Жінка виявилася зовсім не такою, як він очікував: впевнена в собі, з сильною підтримкою батька, а сам батько замість того, щоб підтримувати зятя, лише ускладнював йому життя. Ця історія викликає питання: чому чоловіки, які очікують, що батько майбутньої дружини буде на їхньому боці, вважають це само собою зрозумілим? Хіба не очевидно, що батько захищатиме інтереси своєї дочки?

Я дуже люблю свою маму, але її вчинок виходить за межі розумного! А все через те, що моя 55-річна мама вирішила вийти заміж! Не вкладається в голові. Почалося все рік тому. Я прийшла до мами, щоб вона посиділа з моєю донькою Іриною. Включаю її ноутбук — а там сторінка сайту знайомств та її анкета. — Ой, це якийсь вірус, не звертай уваги, — виправдовувалася мама.

Ну, я тоді не надала значення, адже мама справді не дуже розуміється на комп’ютерах, і часто дзвонила з питаннями: «А що робити, якщо екран синій?». Але це був перший тривожний дзвіночок. За тиждень знову прошу маму допомогти з Ірочкою, а вона відмовляє, каже, що зайнята. Довелося кликати свекруху. Мене насторожила така поведінка.

І ось на Новий рік мама запросила нас у гості. Сказала, що хоче познайомити нас з другом. Я нічого не запідозрила. Купила торт, шампанське та пішла до неї. Відчиняю двері, а переді мною незнайомець: — Здрастуйте, мене звуть Антон. Ось такий сюрприз влаштувала мама! Виявляється, вона таємно

зареєструвалася на сайті знайомств і почала спілкуватися з цим Антоном. І це ще не все. — Ми з Антоном зустрічаємось. Але нікому не кажи, це таємниця. Не хочу, щоб люди почали пліткувати і сусіди сміялися, — тихо сказала мама на кухні, поки ми накривали на стіл. Тут мій терпець урвався.

Я почала кричати, що вона у свої роки збожеволіла і зв’язалася з аферистом. Бачила таке у фільмах. Антон явно не дурень: у мами велика трикімнатна квартира, машина, свій магазин солодощів на ринку. Ось і націлився. Звичайно, вечір був зіпсований. Я взяла дитину та пішла.

Мама ще тиждень намагалася налагодити зі мною стосунки, але я не хотіла розмовляти. Зараз ми спілкуємося, вона приїжджає у гості до онуки, але тему Антона намагаємося не торкатися. Але місяць тому я помітила у мами на руці обручку. — Мамо, що це?

— Доню, розумієш… Антон зробив мені пропозицію. Ми не влаштовуватимемо пишне весілля, просто розпишемося і посидимо в ресторані. Допоможеш обрати сукню? Я була в люті. Як їй вистачило нахабства просити про допомогу, коли вона знає, як я ставлюся до Антона! Ми так сварилися, що, здається, нас чув весь район.

Я виставила її з дому і сказала, що коли вона не покине Антона, то я їй не дочка. Минув місяць, і ми взагалі не спілкуємося, навіть не дзвонимо один одному. Іринку до бабусі відводить чоловік, а я не хочу її бачити. Через це «весільне питання» у нас з чоловіком почалися сварки. Виявилося, він підтримує маму: — Яка тобі різниця?

Нехай виходить заміж, це її життя, чого ти так проти? Щиро кажучи, я не чекала від мами такого. Хто у її віці взагалі думає про заміжжя? Хіба мало в неї справ? А якщо вона заявить, що в мене з’явиться молодший брат чи сестра? До такого я точно не доживу. Я настільки зла, що викинула запрошення на весілля.

Нехай мій Роман йде, але без дочки. Не хочу, щоб Ірина спостерігала за цим цирком та травмувала свою психіку. Розумію, що мої слова можуть здатися різкими. Але я бажаю мамі щастя та вважаю, що Антон їй не підходить. Чому мене навчила ця ситуація? З віком наші батьки стають схожими на дітей — роблять дурниці та необдумані вчинки.

За ними треба доглядати, щоб вони не наробили лиха. Я дуже шкодую, що не стежила за мамою. Тепер вона може зруйнувати своє життя. Я готова піти на все, аби позбутися цього майбутнього вітчима. Чий бік ви підтримуєте у цій ситуації?

Коли чоловік одружується, дуже важливо, щоб мама і дружина ладнали між собою, тому що це дві найважливіші жінки для нього. Юра не міг спати, тому вирішив зайняти себе чимось. Хотів хоча б на кілька хвилин відволіктися від думок про те, що вже вранці він стане одруженим чоловіком. Багато чоловіків стикаються з сильним хвилюванням в цей день.

Час минав дуже повільно. Юра поринув у свої думки. Згодом, він зауважив, що пора одягати весільний костюм і збиратися до вівтаря. Одягнувши піджак, відразу відчув, що у внутрішній кишені щось лежить. Перше, про що він подумав, що це якась деталь, яку ще в магазині поклали в піджак.

Коли ж Юра витягнув цю знахідку, то був щиро здивований. Це був конверт, від його матері, а на ньому акуратним почерком було написано «Моєму синові. Почитай, поки ти ще не одружився ». Наречений заметушився, він дуже боявся відкривати цей конверт.

Боявся, щоб в цьому конверті була якась неприємна новина, яка змусить його передумати щодо весілля. Всередині був акуратно складений аркуш. Юра відкрив його і почав читати:» Мій син! Сьогодні ти робиш важливий крок у своєму житті!

Ти створюєш нову сім’ю! Якщо у тебе немає ніяких сумнівів, а серце твоє чисте, якщо ти готовий на все, щоб твоя майбутня дружина відчувала себе коханою і щасливою, тоді прислухайся до кожного моєму слову. Віддавай їй всю свою любов і теплоту, стався до неї як до королеви. Знай, що в твоїх руках цінний скарб!

Чи не критикуй її за зовнішність, адже бувають такі дні, коли це відходить на задній план. Прислухайся до неї, допомагай у важку хвилину, навіть якщо вона про це тебе не просить. Пам’ятай, що всі жінки дуже тендітні, їм потрібно відчувати себе захищеними.

Нехай у вас ніколи не буде сварок через гроші. Чи не дорікай свою дружину і не вважай кожну витрачену копійку. Пам’ятай, щастя в простих речах, а не в грошах! Завжди роби так, щоб посмішка на її обличчі не пропадала. Її погляд сповнений любові і щирими почуттями до тебе, цінуй це і бережи!

Не говори їй грубих слів, коли ти злишся, не роби вчинків, про які ти згодом можеш шкодувати. Пам’ятай, що образа може глибоко засісти в її душі, а викорінити її буде дуже важко. Не шукай відради в інших жінках — це низький вчинок. Тільки твоя дружина буде рідна тобі!

На світі багато самодостатніх і прекрасних чоловіків, але жоден з них не зрівняється з твоїм батьком і з тобою! Найбільшою радістю для кожного чоловіка є його сім’я і дім, в якому панує мир і злагода. Строй своє щастя з розумом. Але ніколи не забувай за своїх рідних батьків. Ми любимо тебе! Всього тобі самогонайкращого, твоя мама «.

На очах у Юри почали з’являтися сльози. Він дуже радів, що у нього така неймовірна мама. А сьогодні — радість подвоїлася, оскільки тепер з ним поруч буде та, заради якої він готовий зробити все на світі! А вам сподобалося лист мами нареченого