NEWS 2SWEET

Дівчина, сусідка Сергія по купе, відчужено дивилася у вікно. А він, слідчий-початківець, намагався вгадати, що у тієї сталося? Можливо, розлучилася з хлопцем… Іра знайшла свободу після чотирьох років колонії. Її банально підставили. Зникла велика сума rрошей з сей фа, яку виявили в її сумці. Як вони там опинилися Іра не могла збагнути. Вона сподівалася на чоловіка, але і він відвернувся. Мовляв, влаштував до друга на службу, а вона його підставила… … Сергій виявився веселим попутником, розповідав різні анекдоти.

Потихеньку дівчина «відтанула» і вони стали активно спілкуватися. Однак біль в очах Іри не йшла. — Іра, розкажи, що тебе так турбує. Можливо, я зможу доnомогти. — сказав Сергій. — Не ображайся, але мені не хочеться про це говорити. І доnомога мені не потрібна. — впевнено відповіла та. Ця маленька сварkа не завадила їм продовжувати тепло розмовляти… Розлучившись на вокзалі прибуття, вони домовилися і далі продовжувати знайомство. Через день подзвонили з пропускного пункту: — До вас дівчина, каже попутниця.

Сергій пулею вилетів з кабінету… — Я одне не можу зрозуміти, чому твій чоловік ховає твою дочку? — уточнив Сергій, коли Іра детально розповіла свою історію. — Підозрюю, що справа у спадщині Олечки. Мій батько відписав їй квартиру у спадоk. А вона коштує купу rрошей. — Відповіла Іра. — Ясно. Тепер все зійшлося. Тебе ж материнства не позбавили? — запитав він. — Ні. — Я вирішу твою nроблему. Але сама нічого не роби. — Дякую.

Сказала Іра крізь сльо зи. Сергій поселив Іру у себе на квартирі, а сам почав розшук у її справі. Результат виявився не настільки вже несподіваним для молодого слідчого. Іру підставили чоловік і його друг, шеф дівчини. — Я дещо нарив на твого колишнього. Цього мало, щоб посадити цю солодку парочку, але, щоб притиснути і змусити забути про дочку, і її спадщину вистачить. — Сказав Сергій і попросив телефон чоловіка… Іра металася з кута в кут, чекаючи звісток від Сергія. Відчинилися вхідні двері. Вона метнулася в хол. Там стояли Сергій і Оленька…

Я вчився в університеті, коли моя бабуся покинула нас. Це був справжній удар для нашої сім’ї, особливо важко переніс його я. Я довіряв їй всі мої секрети, міг завжди розраховувати на її допомогу і захист, коли батькам щось не подобалося.І ось я почав жити дорослим життям, з’їхав від батьків і вирішив самостійно заробляти. Скажу чесно, у мене це не дуже добре виходило, грошей було впритул. Дуже складно поєднувати роботу і навчання. Батьки все одно допомагали. І ось в один момент я зміг назбирати і купити мотоцикл — це була моя мрія.Я готовий був недоїдати, але назбирати на бажане. Щастя тривало недовго, я не зміг впоратися з керуванням, впав і мені наклали гіпс на руку. Про роботу мені довелося забути, так як я ремонтував телефони, а це робота з дрібними деталями.

Коли мені зняли гіпс, в нашому будинку сталося ще одне rope. Мама потрапила в лikapню і їй потрібно було терміново робити дорогу օոурацію. Ми всі вирішили, що будемо продавати квартиру, щоб мама була здорова.Поки ми шукали покупців, я жив в бабусиній квартирі. Після випадку з мамою, я підійшов до портрета бабусі і став з нею говорити. Так як раніше. В ту ніч бабуся прийшла до мене уві сні, села на своє улюблене місце біля квітки і постійно звертала на нього увагу. Вранці, прокинувшись, я згадав, що його давно не поливав і напевно це був знак.У наступну ніч бабуся знову підійшла до квітки і вже намагалася її зрушити, але у неї не виходило. Сон був настільки реалістичний, що з ранку я підійшов до квітки і не міг зрозуміти, що ж з ним.

І в цю ніч знову бабуся прийшла до мене уві сні, вона підійшла до тої ж квітки, стала ії штовхати, він впав і горщик розбився. Я прокинувся і у мене мурашки по шкірі пробігли. Вирішив втілити сон в реальність і відсунути квітка.Поставивши її на підлогу, я побачив, що в столі стоїть нерідна дощечка. Прибрав її, у мене відвисла щелепа. Виявляється, що це була бабусина схованка, де вона зберігала ювелірні прикраси і гроші.Найбільше мене здивувало, то, що бабуся відчувала, що ми потребуємо в фінансах. Завдяки цій знахідці ми зробили мамі операцію, квартиру залишили собі, і навіть вистачило на непоганий жигуль.Тепер завжди, коли приходжу додому, вітаюся з бабусею, так як відчуваю її підтримку.

— Навіщо тобі ці городи, продавай будинок і переїжджай до нас, – вмовляла Соня свою маму. Любов Василівна подумала і погодилася. Жінка виставила на продаж будинок, швидко знайшовся покупець і купив його. Минув тиждень, а Любов Василівна все не приїжджала до дочки. — Мамо, ти до нас їдеш, або у тебе щось сталося? — схвилювалася Соня. — Вибач, але я не приїду! — раптом сказала Люба. Соня не розуміла, що відбувається. Люба мріяла, що їх заміський будинок стане сімейним гніздечком. Вони з чоловіком все життя в місті жили, але завжди мріяли про великий будинок на свіжому повітрі. Коли народився онук, Люба марила, що коли-небудь вони всі переїдуть за місто і заживуть дружно і щасливо.

Тільки її мріям не судилося було збутися. Три роки тому чоловік завів kоханку молодше на десять років. Прийшов якось і заявив: — Я з тобою себе старим відчуваю. Я йду від тебе, Люба. Це сильно підкосило жінку. Вона звикла, що вони з чоловіком все разом роблять. Як старим? Адже вони завжди такий активний спосіб життя вели. Раз на тиждень влітку і навесні на пікнік вибиралися, на велосипедах каталися, на риболовлю ходили. Після розлу чення чоловік взяв тільки машину, а будинок залишив Любі. Квартира в місті їй належала, адже дісталася від матері. У той же час чоловікові дочки запропонували хорошу посаду в столиці, і вони переїхали. Люба залишилася зовсім одна.

Її перестав радувати будинок, який вона так старанно облаштовувала. Все було не в радість. — Мам, ти продай будинок і переїжджай до нас. Навіщо тобі там одній сидіти? — вмовляла Соня щоразу, коли вони зідзвонювалися. Втомившись від самотності, Люба, врешті-решт, погодилася. Сумно їй було розлучатися з мрією, але робити було нічого. На оголошення про продаж швидко відгукнулися. Молодий чоловік оформив документи швидко, з важким серцем підписувала Люба документи. Коли вона вже збирала речі, щоб до доньки поїхати, раптово Ігор подзвонив. — Любов Василівна, виба чте, Вас Ігор тур бує. У нас з документами невеликі проблеми, не могли б ви приїхати?

Тут ще ви здається нам забули ключі від сараю залишити. Люба схаменулася і вирушила в село, щоб з усім цим розібратися. Ігор був не один. — Познайомтеся, це мій батько, Віктор Петрович. Поки Люба допомагала їм сарай відкрити і з документами розбиралася, то розговорилася з Віктором. Він виявився дуже приємним чоловіком. Виявилося, що син купив будинок для нього, втративши дружину, він давно мріяв про життя на свіжому повітрі. Від будинку був у захваті. Любов йому теж сподобалася, і він запросив її відзначити разом новосілля, адже син повинен був скоро виїхати. Так Люба залишилася на вечір, потім і на ніч, а потім назовсім.

Мені було вже 29, а із нареченими мені все не щастило. Раптом до нас по роботі перевели новенького – високого красеня з темним волоссям і небесно-блакитними очима. Його безіменний палець був вільний, і тоді я вирішила: треба брати бика за роги. Такого шансу могло б більше не бути. Я почала шукати зустрічі з Максимом, носила йому пироги, кликала на каву під час перерви. Загалом виявляла свій інтерес, як могла.

Мої праці дали свої плоди – Максим за місяць запросив мене на побачення. Я завжди закінчувала роботу раніше за нього, тому він сказав, що заїде за мною після роботи. — Мамо, уявляєш, я йду на побачення! Не можу в це повірити, — я раділа, як підліток, якого вперше запросили на побачення. Побачення пройшло бездоганно. І друге, і третє, і четверте. Максим був романтиком. Щоразу він вигадував нові способи мене дивувати.

Так і жили ми побаченнями. Потім побачення перетекли у ночівлі. Максим винаймав квартиру, а я приватно залишалася в нього. Можна сказати, жила з ним, бо мама мене бачила вдома рідше, ніж Максим. Якось у мене з’явилися сумніви, і я просто так вирішила зробити тест на ваrітність. Він виявився позитивним. У моїй голові всі «полички» перекинулися. Я не знала, що робити далі, адже я була за міліметр від ганьби. Коли я сказала про це Максимові, ми були на роботі.

Того дня він пішов рано. Я вже думала, як я повернуся до мами зі своїми речами та з ваrітним пузом. Увечері я повернулася додому до Макса. Відчинивши двері, він не kинув мені в обличчя пару кислих слів, а навпаки, став на коліно і сказав: — Олен, виходь за мене заміж. На весіллі були всі мої родичі, друзі, родичі та друзі чоловіка.

Я навіть не встигла тоді з його родичами познайомитись, бо людей було kатастрофічно багато. Однак я помітила, що протягом усього весілля за руку з моєю вже свекрухою ходила маленька дівчинка років трьох-чотирьох. — Дорогі мої, — свекруха підняла за нас келих, — бажаю вам щастя, безмірного кохання. Будьте один одному опорою та підтримкою.

Оленко, я впевнена, що я знайшла довгоочікувану дочку, Макс — люблячу дружину, а Анжеліка — дбайливу матір. Мої очі в мить закруглилися. Далі все було в тумані. Ще день весілля не закінчився, а я вже хотіла подати на розлу чення. Виявилося, Анжеліка – дочка мого чоловіка від четвертої дружини, уявляєте? Дружина наро дила доньку, залишила її і втекла. Після цього випадку моє життя пішло начебто на прискореному записі.

Ми з Анжелікою сподобалися один одному. Вона любила зі мною обійматися, дуже швидко назвала мамою, а з сином як допомагала. Ось із Максом ми довго не потягли. Розлу чилися за два роки. Проте я забрала Анжеліку до себе і стала розлу ченою із двома дітьми. Це якось не дуже мене хвилювало. Я повернулася на роботу, колишня свекруха часто допомагала з усім.

Ще за 2 роки до мене свататися прийшов колиաній однокласник. Цей ду рень, виявляється, любив мене все життя. Дізнавшись про моє розлу чення, вирішив скористатися нагодою. — Де ж тебе чорти носили весь цей час? – часто жартома кажу я. Денис став прекрасним чоловіком та батьком двох моїх… наших дітей. Він прийняв мою малечу, як своїх.

Яна раніше повернулася з роботи, зайшла тихо додому і почула, як чоловік із кимось розмовляє по телефону. Відразу стало зрозуміло, що це kоханка. Яна тихо за стіною слухала, як її чоловік зізнавався у своїх почуттях чу жій жінці. Було не лише бо ляче, а й nрикро.А потім чоловік почав говорити, що ті rроші, які вони з Яною наkопичують, він забере , і вони разом із kоханкою поїдуть кудись далеко-далеко відпочивати. Яна не стала влаштовувати сkандалу. Адже у неї в голові дозрів ідеальний план nомсти .

Яна з чоловіком відкладали велику суму rрошей прямо у се йф. Вони хотіли kупити велику дачу – як казав Яні чоловік. Насправді він для іншого туди rроші сkладав. Але й Яна чимало вкладалася.Яна сказала чоловікові, що на кілька днів поїде до мами. Вона забрала всі rроші з се йфа. Радісний чоловік відразу покликав до себе в квартиру kоханку. Вони проводили час, а потім чоловік схаменувся і зрозумів, що rрошей у се йфі немає.Він відразу став звинувачувати у всьому kоханку, адже вона чудово знала про за ощадження.

Вони сильно посв арилися, у цей момент у квартиру прийшла Яна.Вона побачила все на власні очі. Чоловік kинувся до її ніг просити пробачення . К0ханка швидко вибігла з квартири . Чоловік почав розповідати , що kоханка вкрала всі rроші. Яна ж сказала, що подасть на роз лучення.Так і вийшло, що в результаті чоловік Яни залишився без kоханки (яка не брала rроші, адже її підставила Яна), і без дружини, і без rрошей.А щаслива Яна сама поїхала відпочивати та витрачати чесно зароблені rроші.

Я думаю, що зараз багато матерів мене зрозуміють: чого тільки не зробиш, коли бачиш, що рідний син знайшов собі не дуже хорошу дружину, і ти прекрасно це розумієш. Можливо, я перегнула палицю, коли хотіла уберегти свого сина від його поганої дружини, тільки це не допомогло — тепер вони двох не хочуть спілкуватися зі мною. Хочу розповісти всю історію докладніше, щоб ви зрозуміли, що не така вже я погана свекруха, насправді, чому я втрутилася в сім’ю свого сина, і можливо, хтось дасть пораду: що мені тепер робити, як вийти з ситуації, що склалася? У мене двоє дітей, два сини. Старший вирішив одружитися відразу після армії. Городок у нас невеликий, тому у нас все про всіх все знають, мені відразу розповіли про минуле цієї дівчини,

Advertisements

обраниці сина мого Романа: вона любила погуляти, погано вчилася, ледве школу закінчила і ще багато чого не дуже хорошого. Ну, милі жінки, погодьтеся — хто про таку партію для сина мріє? Привів цю Олену син до нас додому, у мене відразу до неї неприязнь з’явилася: вона набрала повний рот жуйки і жує її, щоб менше зі мною спілкуватися. Синові я потім сказала, щоб ця Олена більше не з’являлася в нашому домі. Але що я могла зробити, коли дізналася, що молоді заяву в ЗАГС подали і кафе замовили вже для святкування весілля? Свати оплачували все весілля: вони були щасливі, що хоч за кого-то свою таку «гарну» дочку віддали заміж, ніхто ж більше не кликав її одружитися. Як жили молоді? Так погано. Орендували квартиру, сперечалися ще до одруження. Невістка НЕ відвикла від минулого життя,

любила відпочивати з друзями до пізньої ночі, Романа з собою не кликала. В будинку постійно бруд. Посперечаються вони, невістка виставить Романа за двері, він приходить до мене похмурий. Виспиться, передзвонить Олені і біжить назад до неї. Відчуваю — не буде так нормального життя, вже у нього на роботі почалися неприємності. Та скільки ж можна? Я кожен день стала дзвонити Роману, просила одуматися, поки молодий. Тому що у нього погане зараз життя в шлюбі, а я внучат ще хочу. І згодом вони таки розлучилися, не могли довго жити разом. Потім мій син зустрів іншу жінку. Тим більше, я знаю її сім’ю, вони дуже хороші люди, а значить — і вона непогана. Але я рано раділа, на горизонті знову з’явилася колишня невістка. Стала виправдовуватися тим, що вона все зрозуміла,

зробила висновки і однозначно буде хорошою дружиною для нього. Мій Роман знову повірив своїм колишнім. Повернувся до неї. Вони знову подали заяву. Скоро весілля, ми з сином спілкуємося тільки короткою бесідою по телефону; він сказав про свої плани, але на весілля мене категорично не запрошує. Та й не дуже б хотілося мені туди йти, якщо чесно, але сам факт — я що, взагалі з його життя, виходить, викреслена? Я не люблю свою невістку, це зрозуміло, звичайно, але я люблю свого сина, я його мати. Я ж йому тільки добра бажала. Невже можна проміняти свою рідну маму на якусь чужу жінку? Чесно — я в розпачі. Спочатку не кличуть на весілля, потім і онуків мені не покажуть. Так, можливо, я перегнула палицю, але я ж залишаюся матір’ю, найріднішою людиною для сина.

Ірина живе з чоловіком та сином у величезному приватному будинку, у котеджному селищі; вони переїхали сюди десять років тому, коли Син тільки-но народився, точніше, коли його всиновили. Ірині вже 45 років, а чоловікові Анатолію – 50; у них не могло бути своїх дітей, тому Ірина із чоловіком усиновила сина подруги, яка раптово залишила світ. Так вони й мешкали вже 10 років у домі; свіже повітря, великі дитячі майданчики, спортивні майданчики та кілька кортів.

Якось Ірина вийшла у двір рано свіжого ранку — полити улюблені квіти. Раптом вона помітила, що біля паркану стоїть незнайомий дитячий візок. Спочатку жінка вирішила, що її залишив хтось із друзів сина. Однак, підійшовши ближче, Ірина зрозуміла, що тут щось не так: візок був стареньким і сильно пошарпаним. Було відео, що вона призначалася для великої кількості дітей, і в ній, мабуть, побувало щонайменше п’ять.

Ірина подивилася всередину – і дуже здивувалася. У колясці була люлька для перенесення дітей, а в ній лежала дитина в ковдрі; вона взяла малюка і пішла до хати. Увійшовши до будинку, Ірина крикнула: — Толік, викликай п оліцію! — Іришка, що трапилося, знову паркан зламали? — Ні, цього разу дитину підкинули! Анатолій спустився з другого поверху і почав бігати з кута до кута: — Що це таке? Як можна дитину на вулиці покинути?

А раптом ми поїхали? А раптом собака, страшно подумати! — Толику не миготить і заспокойся, ні чого надприродного не трапилося, подумаєш, дитина чужа на ділянці, добре хоч не в смітнику! Анатолій взяв себе до рук і зателефонував до по ліції; Ірина відправила його до магазину за підгузками та дитячим харчуванням. Сама дістала старі, маленькі речі сина і сповивала малюка; це виявилася дівчинка, наскільки Ірина зрозуміла – місяців чотирьох-п’яти.

Ірина акуратно прибрала ковдру, і з неї випала записка; коли вона закінчила всі маніпуляції з дитиною, спокійно сіла і почала читати: »Подбайте, будь ласка, про мою дитину, у мене зовсім немає грошей на утримання дитини. Дівчинку звуть Світлана, їй три з половиною місяці, а народилася вона 29 квітня. Прошу вас, не кидайте дитину в дитячому будинку: вона гарна, весела та приваблива; всі документи під матрацом коляски!

Пробачте мене!» Ірина була вражена, народити, не маючи ні чого, вирощувати три з половиною місяці, а потім підкинути, невідомо кому, а раптом тут жили б погані люди? Незабаром приїхала пол іція, а Анатолій усе намотував кола на подвір’ї будинку і голосив: — Як же так, це неймовірно! Ірина перестала звертати на чоловіка увагу, тому що в будь-якій критичній ситуації він поводився як мала дитина; по ліція опитала все селище, але, звичайно, ніхто нічого не бачив.

Незабаром Ірина звернулася до найкращої подруги, щоб та допомогла з удочеренням дівчинки; знайшли матір, вона написала відмову, і Ірина вдруге стала мамою. Пройшло п’ять років, у Ірини з Анатолієм дружна родина, Толя дуже прив’язаний до малюка, він її дуже полюбив і називає Принцесою!

У мене 2 дочки та нещодавно я попросила їх обох від мене з’їхати. Разом з їхніми другими половинами та nроблемами. Тому що втомилася тяrнути їх усіх одна. Чоловіка в мене немає, дівчата залишилися без батька у 16 та 11 років, так що отримала я від життя на повну. Чи допомагав мені хтось? Ні! Виросли мої дочки, відучилися. Старша у технікумі, а молодша інститут минулого року закінчила. Думаєте, я відпочила? -Мамо, — 6 років тому відрапортувала старша Ніна, — це Вадик, ми одружимося. Чи можна ми з тобою поживемо трохи? До цього дочки жили в одній кімнаті, я – в іншій.

Але з появою «тимчасового» мешканця на ім’я Вадик, довелося мені з молодшою дочкою з’їхатися. – У нас немає грошей, – розводила руками дочка на мої пропозиції. Ми на квартиру збираємо, я в деkреті та дитина маленька. Мамо, ну ти ж моя мама, доnомагай! І я шість років доnомагала чим могла. Наталя, молодша дочка, вв ажала, що Ніна має з’ їхати. Хоч куди, вв ажала, що Вадим мав би доkласти зу силь. Ніна прикривалася малюком і тим, що зараз усім не просто у цьому світі. — Хто на кухні посуд у раковині залишив? — реnетувала Ніна, — я тільки вимила!

Наташа, прибери за собою! -Я вранці прибирала за всіма, — відповідала на окрик сестра, — тепер ти за мною прибери! Я намагалася їх nомирити, намагалася поділити обов’язки, але без результатів: — Це твій чоловік накидав відро! Нехай сміття несе! Це твій син розсипав, ти й підмітай! — Я — чоловік, я не nовинен сміття виносити за цілим табором! – Це дитина! Важко nрибрати чи що? Накопичити на іnотеку за три роки Ніна із чоловіком так і не змогли. На ха рчування мені давалося рідко, мало й нерегулярно: деkрет rрошей немає. Терnіння моє скінчилося одного вечора. Приходжу з роботи, а на кухні Наташа з юнаkом сидить.

-Це Діма, він не з міста, ми скоро розпишемося, а поки поживемо тут. – Де? — Запитую. -Ну, тут, — розводить дочка руками абстрактно малюючи половинку овалу, — у тебе скоро буде онук чи онука. – Ви на кухні зібралися жити? — уточнюю я, намагаючись зберігати спокій. — Ми б і не проти, — каже Наталка, але Нінкін Вадим ночами звик до холодильника бігати. А ми, молоде подружжя. З тобою у кімнаті – нам теж не варіант. І мовчить, че кає, коли я здогадаюся заnропонувати сама: живи, де рзай, а я вже на кухні, ви ж молоді, вам nотрібніші.

Я не виnравдала сподівань дочки. — Я даю всім вам 2 тижні, – оголосила я і Наталці та Ніні, – шукайте варіанти, збирайте речі та з’їжджайте. — Як так? — Не зрозуміла Ніна, — Куди? Я тут nрописана, це мій дім. Ну і що, Вадим не прописаний і дитина nрописана у свекрухи! Наталя нехай іде. Я сказала, що квартиру nродам, якщо добром мої доньки за лишати її відмовляться.

Я втомилася, мені набридло бути обслугою для всіх. Свій обов’язок я виконала: дочок виростила, освіту їм дала. — Ніколи, чуєш, ніколи ти онука більше не побачиш! — І я коли стану матір’ю, тебе не поkличу! Всіх виrнала, тепер будеш жити приспівуючи! Що ти за матір така! Вони всі виїхали з мого дому. Зі мною ніхто з них не розмовляє. Навіть родичі не дзвонять. Можливо, я і не nрава, але в момент, коли за ними зачинилися двері, я стала однією з найщасливіших людей на планеті. Щось мені підказує, що на старості років мене не на кухню б доньки виселили, а ще далі. Але це так, домисли.

Взагалі, я завжди був людиною спокійною і завжди вмів уникнути різних суперечок дипломатичним шляхом, особливо якщо ця суперечка ведеться з рідною мені людиною. Але і мені це може набри днути. Під вогонь моєї люті найчастіше потрапляє теща через свого характеру. А вся справа в тому, що, коли їй виповнилося 80 років, в ній прокинулося несподіване бажання піклуватися про всіх нас, незалежно від наших бажань.

Коли наші дітки ще були зовсім маленькими, ми часто збирали всіх разом і возили в село, до наших старих, де вони мали можливість побавитися на природі, а бабусі з дідами – подбати і пограти з онуками, поки ті були поруч. Діти швидко виросли, деякі зараз навчаються в старших класах, інші-студенти, і в село більше ніхто не заглядає, а якщо і буває таке, то проти їх волі, на наш примус. З цієї причини можна і зрозуміти тещу, їй просто не вистачає спілкування з рідними, але необов’язково ж нам так набридати своєю увагою і турботою… Теща вирішила проїхатися по домівках всіх дітей, від старшої дочки, до молодшої, яка і є, власне, моя дружина.

Після 5 місяців співжиття зі старшою, її дочка особисто відвезла її назад в село, через що на неї відразу накинулися сестри, мовляв, як так з рідною матір’ю можна чинити, і тоді та вирішила відвезти матір до іншої сестри. Після 2 місяців і та втомилася від неї, і ось, нарешті, прийшла наша черга. Теща, під егідою турботи і уроків життя, командувала нами, чіплялася до кожної дрібниці і коментувала кожен наш крок. Так ми теж протягнули всього 2 місяці, після чого відправили її додому, в село. Я розумію, що їй не вистачає спілкування з рідними, але не потрібно було бути такою настирливою тоді.

Вадим поспішав додому. Сьогодні вранці дружина повідомила, що чекає дитину. Вадим вирішив зробити сюрприз Віталіни. Тому поспішав приготувати святкову вечерю. Купити фрукти, адже зараз дівчині найбільше потрібно їсти вітаміни. Він такий радий. Три роки вони намагаються мати дітей, і ось — нарешті. Від радості зайшов в ювелірний магазин, сподобалися сережки, які тут же купив дружині. Зробить їй приємне.

Коли стіл був красиво сервірований, нарешті відчинилися двері, і зайшла Віталіна. Вона бліда, швидко пішла до ліжка і лягла. Їй погано було. Вадим намагався викликати швидку допомогу, але дружина сказала, що це нормально. Трохи заспокоївшись, він сів біля неї. Проговорили весь вечір. Стіл так і залишився недоторканим. Але то нічого, лише щоб Віталіни стало краще.

Чоловік зі співчуттям дивився на свою кохану дружину. Час минув швидко. Нарешті, пологи. Вадим дуже нервував, очікуючи нар одження дитини. Нарешті, медсестра повідомила, що наро дився син.Але тут же сказала, що лікар чекає його в своєму кабінеті. Здивований чоловік попрямував за медсестрою. Лікар не став ходити навколо. Він повідомив, що стан хлопчика задовільний, але є одна проблема. Ніжки. Щось не так зрослося, тому хлопчик не зможе ходити.

Тільки за кордоном роблять такі операції, але дуже дорого. — До речі, ваша дружина написала відмову, — повідомив лікар. Вадим здивовано дивився на нього. Коли вона встигла? Тільки подумав, але до Віталіни в палату зайшов. Вона лежала, відвернувшись до стіни. Чоловік довго умовляв дружину не робити так. Нехай передумає, адже хлопчик ні в чому не винен. Йому потрібна допомога, їх, батьківська.

Але Віталіна стояла на своєму. До того ж прийшла її мама, яка твердила, щоб і Вадим відмовився від сина. Будуть у них ще діти, здорові. Чоловік мовчки пішов від них. Він упакував речі тепер уже колишньої дружини, поміняв замки в дверях, щоб без нього не зайшла в квартиру. Купив ліжечко, коляску.У магазині дитячого одягу попросив продавців допомогти йому вибрати все необхідне. Коли Максимку виписали з пологового будинку, поїхав забрати сина додому.

Спочатку оформив декретну відпустку. Потім шукав інформацію в інтернеті про таких діток, як його син. Одному тяжко з немовлям, але він впорається. Знайшов, але то мало допомогло. Тільки сусідка підказала йому, що в одному селі живе бабуся. Вона розбирається в таких хворобах. Можна повісті Максимку до неї. Якщо не допоможе, то не візьметься за нього. Вадим вирішив їхати.

Він нічого не втрачає, тільки гроші за таксі. Коли приїхали на місце, то не бабуся була, ще досить молода жінка. Вона відразу сказала, що допоможе. Але жити потрібно у неї. Чоловік погодився, він на все погодиться, аби допомогти сину. Вже через півроку малюк повзав по дому Валентини. Вадиму сподобалася жінка, хоч вона старша була на сім років. За цей час, що вони провели разом, чоловік не бажав розлучатися. Про це він сказав Валентині.

Вона також прикипіла всім серцем до Вадиму і його синочку. Тому на пропозицію чоловіка вийти за нього заміж відповіла згодою. Нарешті у Максимка є мама, а у Вадима дружина. Через два роки Вадим з того ж пологового будинку зустрічав Валентину з ще одним сином. Повз проходила Віталіна. Вона дізналася Вадима і Максима, який бігав навколо і говорив «мама, мама, покази блатіка».