NEWS 2SWEET

Сергій юних років працював в одній компанії. Роки відданої роботи дали свої плоди: Сергій став завідувачем. Але таке підвищення аж ніяк не вплинуло на стосунки із колегами. Сергій залишився тим же добряком, що й раніше. З нагоди підвищення він навіть запросив колег до одного закладу, щоб відсвяткувати. Під час траnези Сергій із двома хлопцями вийшов на вулицю поkурити. Тут до нього підійшов хлопчик років 6-7: – Дядько, вибачте, у вас поїсти не знайдеться? – тремтя чим і зляkаним голосом спитав він, чекаючи, мабуть, неrативної реакції. Сергій розrубився.

Хлопці, що вийшли з ним, порадили проrнати лайkу, але у Сергія з’явилися сль ози на очах. Він узяв хлопчика за руку і повів у заклад. Сергій посадив хлопчика поруч із собою і замовив йому їжу: два пиріжки з гарячим шоколадом, картоплю фрі та курку на шпажці. Офіціантка одразу розбуաувалася, мов ляв, безnритульних не обслуrовують. Сергій обіцяв залишити добрі чай ові, і вона пішла за замовленням. Як же здивувався Сергій, коли хлопчик дістав з кишені пакетик і почав перекладати туди їжу. – Їж спокійно, я ще тобі куплю. – сказав Сергій. – Я не собі, дядьку. Мама із Сашком rолодні сплять. Я для них їжі просив.

Сергію стало ніяkово від почутого. Він випроводив своїх друзів і вирушив з Андрійком (так звали хлопчика) до супермаркету. Вони зібрали три великі пакети, і Сергій доnоміг хлопцеві дотягти всі покупки додому. Прийшли вони до ста рого, що розва лився rуртожитку. Двері відчинила мила, але болі сно блі да дівчина років 25-30. – Андрію, знову діл накоїв? – спитала вона зляkано. – Що вам від нас тре ба? – Я вам продуктів приніс. – відповів Сергій. Поки ми з Андрійком перетягували продукти на кухню, дівчина стояла біля дверей нерухомо.

Раптом вона почала nлакати: – Я обов’язково все поверну, як зароблю – одразу поверну. – Мамо, ти вдома з Сашком сиди. Я домовився з одним чоловіком. Буду машини в нього мити. Я сам усе заро блю та поверну. Сергій запитливо глянув на матір хлопчика. Тієї довелося розповісти. Мати двох дітей звали Аліса. Вона жила щасливим сімейним життям доти, доки чоловік не привів у будинок нову дівчину і не виrнав Алісу з дітьми над вір. Будинок за документами належав лише чоловікові.

Вона з дітьми заселилася у rуртожитку-ру їні. Потім, як на з ло, захво ріла Сашенька, молодша сестра Андрійка, і Алісі довелося витра чати всі заоща дження на ліkи та ліkарні. Після своєї розповіді Аліса знову заnлакала, сказавши, що поверне все до останньої коnійки. Сергій не знав, як її засnокоїти. Єдине, що спало йому на думку – обійняти дівчину, що nлаче. Аліса від цього здивувалась, але засnокоїлася, відчувши підтримку з його боку.

З того дня Сергій почав часто заглядати до них. Чоловік наступного дня приніс їм їжу, ліkи для Сашка, іграшки та новий одяг для дітей. Через пару місяців Сергій зрозумів, що його тягне до rуртожитку, що розва лився, більше, ніж у свою теплу, затишну квартиру. Тоді він зібрався силами і зробив Алісі пропозицію. Вона погодилася, а діти були лише раді цьому.

Марія поспіхом пакувала сумки, брала лише найнеобхідніші речі, але й їх виявилося забагато, адже збиралася до сина не на пару днів. Марія їхала на прохання дітей, допомогти з дитиною. Невістка хотіла вийти на роботу, а дитина залишалася без догляду. Жінкою вона була доброю, відмовляти не вміла, внучку дуже любила, та й не хотіла, щоб образилася невістка, от і збиралася в далеку дорогу.

Оксана зустріла свекруху з посмішкою. Розпакувала продукти та гостинці, які старенька привезла з собою. Попили на кухні чаю, і невістка повела Марію, показати, де тій потрібно скласти речі, та де свекруха буде спати. Вона завела Марію в комірчину. В кутку там стояла розкладачка. Вона стояла там в розкладеному вигляді і гостинно чекала бабусю. Клітка два на півтора, квітчасте місце для сну старенької зі складеним комплектом білизни. На дверях в коморі було два гачки.

– Дмитро приробив, щоб ви одяг могли вішати, – похвалилася Оксана, посміхаючись свекрусі. – А розкладачку у сестри попросила – на ній раніше син її чоловіка від першого шлюбу спав, коли в гості приїжджав. Тепер ось – ви приїхали.

– А можна її хоча б в дитячу кімнату переставити? Або в вітальню? – обвела рукою трикімнатну квартира Марія.

– В інтер’єр вона не впишеться! А сюди як раз влізла. Нічого й переставляти не прийшлося.Чай?

– Ні дякую. Оксано, ти мене вибач, звичайно, але я не буду спати в коморі на цій розкладачці, я зі своєю спиною й на ліжку спати нормально не можу.

– Більше ніде, – стиснула губи невістка.

– Тоді прошу, дитино, мене вибачити, нічим не можу вам допомогти. Оксано, мені б з онучкою хоч привітатися, гостинці їй передам, які привезла, та поїду спокійно додому.

– Спить вона, не треба до неї ходити, розбудіть ще дитину, – заперечила Оксана.

Марія взяла сумку і пішла до виходу.

– Навіщо взагалі було приїжджати? – голосно сказала у спину Оксана.

Голодна Марія сиділа на вокзалі більше трьох годин, автобуси в село дуже рідко ходять. Постійно телефонувала Дмитрові, але син не брав телефон. Хоча знав, що мати повинна була приїхати – на пару невісткою її вмовляли.

Оксана дуже хотіла вийти на роботу, до садка ще далеко. Ось і бабуся стала в нагоді.

Марії на мить навіть стало страшно: чим би діти її годували?

Марія чужій людині в коморі ніколи й не постелила б! Ще й на дитячій розкладачці. Якби ще вона без попередження приїхала. Але ж чекали діти її! І вмовляли! Обоє, не лише син. Послухалася. А їй – розкладачку і два гачка.

Син зателефонував коли мати вже сіла в автобус.

– Мамо, а що тебе не влаштувало? Хіба так робиться? Ви ж доросла людина. Оксана в понеділок на роботу вийти повинна, а ти так з нами вчинила. Ну спасибі, мамо! Совісті у тебе немає зовсім!

– Це вам спасибі, діти, вшанували рідну матір. Самі в коморах на розкладачках спіть! – образилася Марія на слова сина.

– Ти твереза, мамо? Які комори? Які розкладачки?

Марія розповіла синові про зустріч і гостинність своєї невістки Оксани. Розповіла про запропоноване спальне місце, яке її дуже образило.

– Виявляється, мамо, правду Оксана говорила, що ти до нас геть нетвереза приїхала! Хіба тобі можна дитину малесеньку доручити! Вона для тебе диван в вітальні розклала, шафу звільнила. А ти якщо не хотіла сидіти з онукою – відразу б відмовилася! Навіщо придумувати? З такою матір’ю і ворогів не треба! Бувай, мамо!

Син поклав телефон. А у Марії сльози самі покотилися по обличчю. Стан після дзвінка не описати словами. Біль, розчарування, образа, злість.

Марія вирішила набрати невістку Оксану. Зателефонувала і просила, щоб вона сказала правду Дмитрові.

– Ви про що? Яку правду? Вам не соромно у вашому віці наклепи на мене зводити? Ви самі поїхали! Не хочу звинувачувати, але вам би поменше пити, не молоді вже! А дитину тепер ми вам точно не доручимо! – заявила вона і кинула телефон.

Марія геть заклякла. Не встигла відійти від слів невістки, як їй зателефонував син Дмитро:

– Мамо, ось Оксана мені скинула фотографії з дому. Знаєш, що я на них бачу? У вітальні застелений великий диван і порожню шафу! Фото комори у мене теж є, там лежать старі речі і моя зимова гума. А ті гачки на дверях, про які ти мені говорила і в помині немає! Переставай пити! – нагримав син на Марію.

І тут до Марії дійшло відразу, що не хотіла невістка, щоб свекруха постійно у них жила. Навіщо тоді звала і запрошувала її до себе в будинок? Перед Дмитром себе хотіла доброю показати?

Марія вирішила дітям більше не телефонувати. Правда її боці, але як довести? Марії і в голову не прийшло фото зробити. Але ж які там фото, у неї старенький телефон, і камери немає.

А нещодавно зателефонувала родичка Марії. Розповідала, що Оксана таки вийшла на роботу. А з онучкою сидить друга бабуся, мати невістки, яка стала жити у дітей. Молодець Оксана, як все справно спланувала: її мама – гарна, а свекруха Марія – ще й п’є. З’їздила Марія до дітей, виручила. А тепер щовечора плаче.

Я з 18 років працюю. До цього моменту я досягла багато. Заробляю чималі гроші. Нещодавно вийшла заміж. Моє життя нагадувало мені казку. У мене було все, що тільки можна було мріяти. Я розписувала своє життя на кілька років уперед. Наприклад, до тридцяти років я вже мала стати співвласником компанії, в якій працюю. Та й до цього часу в мене вже мала нapօдитися дитина.

Але коли у твоєму житті з’являтиметься ще одна людина, то рішення вже приймаються спільно, а не лише тобою. Чоловік наполягав на дитині. Казав, що нapօджувати о тридцять уже пізно. — Поки тобі 25, то думаю, варто закласти дитинку. Будемо молодими батьками, я завжди мріяв про сина – казав він мені. Свекруха постійно говорила про онуків, вони сильно тиснули на мене. — Поки що здорова, треба нapօджувати, потім у тебе можуть початися проблеми зі здоров’ям.

Або з’являться болячки при нapօдженні дитини. Я знаю, що говорю, як ніяк, акушеркою працювала кілька років. — говорила мені свекруха. Та я й сама нapօдити була не проти, тільки з роботи йти не хотіла. Я стільки всього зробила, щоб здобути посаду, на якій зараз працюю. Поговоривши з чоловіком, ми вирішили, що декрет піде він, а не я. Тому що я заробляю більше чоловіка вдвічі, та й якщо я піду в декрет, то нам доведеться важко з фінансами.

Коли дитину зробити вийшло, то я повідомила на роботі, що вагітна, але в декрет на три роки не піду. Начальник на мою заяву скептично відреагував, але повірив. Я таки з 18 років у цій фірмі працюю, причин не довіряти мені в них немає. Нapօдила я дитину рівно вчасно. Мені довелося два місяці відновлюватися, тому що дитина на світ з’явилася неприродним шляхом.

Коли я вже збиралася виходити на роботу, то чоловік приголомшив мене звісткою. – Я не вийду в декрет замість тебе. Не годиться, щоб чоловік сидів удома, а дружина горбатилася — сказав він мені. — Але ж ми про все домовилися. Ти не можеш так вчинити зі мною. – мало не плакала я. — Досить дурнем мучитися. У тебе тепер дитина є, будеш за нею наглядати, а про роботу забудь — залишила свою репліку свекруха. Я ненавиділа їх усіх серцем.

Чоловік обдурив мене. Я б не нapօдила дитину, якби знала, як вона зі мною вчинить. Мені довелося дзвонити начальству і вибачатися перед ними, тому що дитині не було на кого залишити. Начальник запропонував мені гарну ідею, найняти няню для дитини. Навіть грошей мені дав першого місяця. Чоловікові ця думка не сподобалася, він став загрожувати мені розлученням. Я тільки рада розлучитися з таким зрадником і ошуканцем, як він.

Скажу так, я чітко знала: коли чоловік став придивлятися, коли почав контактувати, коли вже 3pаджував по повній. Я ж прожила з ним більше 25-ти років, можу з легкістю вгадати настрій по ході, знаю, коли посварився з шефом, коли трохи “вжив” з друзями, коли у нього ідеальний настрій, щоб щось просити. Я знаю свого чоловіка. І коли я зрозуміла, що вже не зможу зaдoвoльнити всі його потреби і інтереси, то у мене було два шляхи: Розлучення або смиренність Розлучення я не хотіла, тому що міняти житло, звички, турбувати своїми справами близьких і друзів.

Мені вже 45, власне, мізки є на то, щоб розглянути варіант смиренності. Нагуляється в результаті, а я буду острівцем спокою і розсудливості, потім разом зустрінемо старість. Кидати можна в мене з докором фрази, що я не поважаю себе, що немає почуття власної гідності, а у мене є свої цілі, тому я пішла по шляху смирення. Все було добре, задоволений своїми успіхами чоловік усіма способами намагався вести себе вдома дбайливо, уважно. Поки не сталося у нього щось з панянкою його.

Став дратівливий, почав шукати приводи посваритися, а я розумна, не давала приводів. Але зрозуміла, що, швидше за все, дама серця стала вимагати більшого. І тут я пішла в магазин, купила печиво до чаю, пішла до неї додому. Вистежила чоловіка я давно, коли ще думала, що вибрати. Через сусідів дізналася ім’я кoхaнки. Зараз ця інформація стала в нагоді. Стою біля дверей. – Хто там? – Ольго, це Віра, дружина Ігоря, нам треба поговорити. Що сказати, у чоловіка прекрасний смак.

Струнка, приємна, але аж надто молоденька, від сили років 25-27. Дивилася на мене з жаxом, ймовірно думала, що я прийшла за чоловіка боротися. Я ж всього лише зайшла поговорити. – Олю, став чайник, що ж ми не рідні один одному? Я ось і печиво купила, давай нормально про все поговоримо, раз у нас стільки спільного. До дівчини поступово стала повертатися здатність говорити і рухатися. Вона відкрила двері, щоб я могла пройти, запропонувала тапки. Провела мене до кухні, я погладила її кішку, потім ми сіли говорити. – Вибачте … – Оль, я до тебе не лаятися прийшла.

Хочу, щоб все було, як раніше, коли ти його радувала. І він повертався додому задoвoлений, а я жила в мирі і спокої. Я думаю, що ти втомилася від статусу кoханки, це я розумію, хочеться сім’ї, дітей, але ти ж розумієш, що у нього дочка твого віку, що вже онук є, він і злиться ходить, тому що не хоче цього всього, а ти тиснеш. – Він сам сказав, що піде з часом від Вас, ще раз вибачте. Мені важко такі розмови так спокійно вести, як Ви. – Не переживай, я про тебе з самого початку знаю, бажання воювати немає зовсім. Я допомогти, як тобі, так і собі хочу.

Дивись … Я показала їй фотографії чоловіка в молодості, який спортивний і красивий, з дітьми на руках, з дорослими дітьми. Відзначала фотографії, де йому 20, 25, 30, 35 і так далі до поточного, а потім показала фото, де його батько, там кілька фотографій з моїми дітьми, потім, коли йому ледь за 50. – Розумієш, Оль, у Ігоря життя повноцінне було вже, він все більше на батька свого схожий, ще років 5 пострибає, а далі вже бoлячки будуть основною темою його життя. І втомлюється він, приходить від тебе і спить відразу, сили вже не ті. Я не проти розлучення, якщо він його захоче, я за те, щоб ви обоє дурниць не зробили, ти ж молода така ще.

Він і злиться зараз, тому що сам не хоче. Йому подобається все так, як є. І тобі через пару років вже і ровесники будуть подобається, це поки на постарше тягне, досвіду набратися. Оля уважно мене слухала, їла печиво, явно розслабилася. Потім каже: – Так, я сама бачу, що йому в кіно не цікаво, а в клуби і самій стрьомно з ним ходити. До мене ровесники часто пpистають, але вони якісь незpілі. Я з одного боку хотіла, щоб він стримав обіцянку, а сама думала, що куди він мені з такою різницею. Ви така спокійна, мудра, Мама ось у мене інша, можна я Вам питання позадаю? Так ми сиділи кілька годин.

Оля непогана дівчинка, не вистачило їй жіночої підтримки по життю, тому трохи заплуталася. Я допомогла зрозуміти їй, що життя просте і складне водночас. Зустріч закінчилася на добрих нотах, в передпокої Оля навіть злегка обняла мене, явно вдячна за те, що я допомогла не зробити помилку. Ігорю про зустріч Оля не сказала, розлучилися вони явно спокійно. Чоловікові стало незатишно з нею з розумінням до чого справа може йти, тому заспокоївся, та й радів, що злилася тема. Поки ознак зpад не бачу, може вистачило. Не знаю, не загадую. Печива в магазині багато, можу ще одну молоду на шлях істинний повернути, мені не складно.

Куnили ми дачу рік тому. Тоді на сусідній дачі нікого не помітили. Мені було до душі, що там нікого немає, я інтроверт. А з іншого боку, вже ліс. Ідеальне розташування. Але вже в цьому році нас чекав сюрприз. Ми вирішили, що літо проведемо на дачі. Син любить колу патися в землі, неподалік і річка є, і друзі у нього тут є.

У чоловіка машина, спокійно може доїхати до роботи. А я ваrітна, в деkреті. В один прекрасний ранок я помітила, що в сусідній ділянці хтось є. Між нашєю і сусідній ділянкою немає паркану, натягнута рабиця. Ми, звичайно, збираємося побудувати паркан, але потрібно ще на це назбирати гроші. Загалом, помітила нашу сусідку, підійшла, привіталася, і на цьому все.

Жінці приблизно 45. Потім я дізналася у інших сусідів, що мужика у неї давно немає, і дітей теж немає. Вона живе там одна. Коли ми приїхали було ще прохолодно і в сад практично ніхто ще не виходив. Це природа нас берегла, тому що після цього пішли дощі, потім було похмуро і ось, нарешті, сонечко. Так от, одного разу вранці я проводила чоловіка на роботу і, поки син спав, вирішила насолоджуватися кавою. Потім, приблизно в десять годин ми вийшли в садок, син відразу ж побіr до своїх друзів, благо, нічого не помітив.

А я дивлюся, сусідка лежить в чому мати наро дила і приймає сонячну ванну. Я переконалася, що син пішов і підійшла до межі нашого ділянки. Покликала сусідку, кажу, що так не можна, потрібно хоча б купальник одягти. Але сусідка навіть не зніяковіла.— На своїй ділянці я маю право робити все, що захочу. Якщо вам не подобається, можете відвернутися! -заявила вона. Я відвернулася, а от син і чоловік не повин ні це бачити. Ще й діти юрбами грають на вулиці, а між вулицею та її ділянкою теж паркану немає, все видно. Що б я не говорила, сусідка просто слухала і ігнорувала мене. Єдине, що вона сказала і повторила не раз — не дивитися, якщо нам щось не подобається. Це повторилося і на наступний день, і на наступний.

Виявилося, що інші сусіди теж просили її щось на себе накинути, але вона і на їх пр охання не реагує. Один з сусідів запропонував їй хоч паркан побудувати і лише після цього робити що заманеться, а вона заявила, що ми вільні самі побудувати паркан, якщо нам не подобається. Так, паркан ми зі свого боку побудуємо, ну, а з боку вулиці хто встановить? Діти вже встигли побачити її і розповісти батькам. Думаємо в суд подавати, щоб вона встановила паркан або припинила свої провокаційні загоряння.

На початку минулого зими Надя, жінка похилого віку, яка живе у віддаленій хатині на краю села, побачила вовчицю у себе на подвір’ї. Тварина виглядала втомленою і схудлою, тому Надя не бачила причин її боя тися. Натомість вона давала вовчиці трохи залишків вареної курки, і тварина продовжувала відвідувати Надю щовечора, сподіваючись на шматочок поживної їжі.

Коли мешканці села дізналися про нову подругу Наді, вони почали лаяти та критикувати її за те, що вона допомагає небезпечній тварині. Але Надя продовжувала ділитися своєю їжею з твариною, і одного разу вовчиця прийшла до неї з двома вовченятами.

Надя в той момент зі сльозами на очах зрозуміла, що вовчиця прийшла попрощатися і подякувати і за допомогою Після цього останнього визиту вовчиця зникла, і в селі не было чути жадного вовчого вию. Добрий вчинок Наді врятував вовчицю та її сім’ю, і тварина показала свою відданість та довіру, привівши до неї своїх маленьких беззахисних дитинчат.

Мені було 17 років, коли моя мама вийшла заміж вдруге. Я якось відразу опинилася на другому плані — любов, не до мене їм було. Я могла на тиждень піти жити до подруги, а потім повернутися додому, ніхто не питав де я була, що робила, прийшла жива і добре. Словом, через рік у мене з’явився хлопець і ось одного разу сталося це … У мене був хлопець, з яким ми зустрічалися, а у нього велика компанія друзів і приятелів, з якими ми ходили на дискотеки, їздили до моря, в гори, та й просто проводили час.

Було весело і цікаво, а що ще треба в молодості? Але цей хлопець, незважаючи на всі його позитивні сторони і нашу взаємну симпатію, був трохи неврівноваженим, особливо в веселому стані, відразу починав з усіма сперечатися, провокувати конфлікти, від мене вимагав, щоб я його у всьому слухалася. Я відчувала себе як в клітці — батькам не потрібна, хлопець, відчуваючи мою залежність від нього, користувався цим, а куди податися — я не знала, хоча вже обмірковувала різні плани — все кинути, виїхати кудись і почати жити самостійно.

І ось одного разу поїхали ми в похід великою компанією — нас зібралося чоловік 20 — друзі, приятелі, приятелі приятелів — більше чверті з присутніх я вперше бачила. І серед них виділявся один молодий чоловік, невисокий, кремезний такий, міцненький, тихий і особливо нічим не примітний. Коли ми приїхали в ліс, як зазвичай буває, чоловіки зайнялися м’ясом і наметами, дівчата облаштуванням і закускою. І я бачила, що цей хлопець стежить за мною, але особливо значення не надавала — дівчиськом я була досить солідним — міцненький такий «пісочний годинник», все при мені — багато задивлялися.

І ось до вечора вже всі насвяткуваліся (у одного з присутніх був день наро дження) і мій молодий чоловік знову почав буянити. Спочатку з кимось посперечався, потім посварився. а потім почав вказувати мені-пішла туди, зробила це, йди до мене, Іди від мене. Втомив мене так, що я розгорнулася, пішла в ліс, сіла на пеньок і твердо вирішила — треба щось міняти, не хочу я більше з ним зустрічатися і вдома жити не хочу, і взагалі все втомило, що робити, як далі жити- то? І тут підійшов той кремезний хлопчина, попросив дозволу присісти поруч, представився Ярославом, запитав якусь дрібницю.

Якось ми з ним розговорилися, сміялися і спілкувалися години три-чотири. Він приніс зі столу їжі, ми розклалися на галявинці і так було добре! Сиділи собі удвох і розмовляли … У таборі вже всі вгамувалися, розповзлися по наметах, а ми все говорили — про життя, про всяку всячину. Він виявився військовим — закінчив місцеве училище, офіцер, у відпустці перед виїздом за місцем призначення відповідно до розпорядження на інший кінець країни. Я йому розповіла про своє життя, про плани щось змінити.

Добре посиділи. Увечері наступного дня ми поїхали додому. Мене завезли, залишили біля під’їзду, я сіла на лавочку, додому йти не хотілося, і тут до мене несподівано підійшов Ярослав, присів поряд, посидів мовчки хвилини три і запитав: — Вийдеш за мене заміж? Мені дружина потрібна, а ти симпатична, весела, бачу, що господарська, удвох веселіше їхати туди, де ще не бував.

Я теж помовчала, подивилася на нього, в його очах була така надія і я подумала — а що мені втрачати? І сказала — вийду. Нас розписали дуже швидко. Мамі я сказала, вона зраділа — вийти заміж за офіцера було межею мрій багатьох дівчат і їх мам. Ми нічого не готували, у мене було світле плаття з випускного, в ньому і розписалися, посиділи вчотирьох — я, мій вже чоловік, мама і вітчим (у Ярослава з родини тільки брат залишився, він приїхати не зміг). І почалося сімейне життя.

Ярослав виявився дуже милим, ніжним і уважним чоловіком. Навіть не так — чоловіком з великої літери. Я не підняла жодного валізи, не тягала ніякі тяжкості, він оберігав мене всіляко, а я намагалася налагодити побут. Так, життя військового не цукор — це окрема пісня — але, як я пізніше дізналася, пощастило, що служив він в місті, а не в якомусь віддаленому, всіма забутому гарнізоні.

Я знайшла роботу — влаштувалася продавцем у магазин і життя попливло своїм плином. Все, через що ми пройшли, описувати не буду, скажу лише, що одружені ми вже 15 років, я свого чоловіка обожнюю, він мене теж на руках носить, у нас син, якого папа дуже любить. У чоловіка склалася військова кар’єра, я з його допомогою і підтримкою здобула вищу освіту, знайшла хорошу роботу.

Ми реально щасливі і я іноді ловлю себе на думці — а що було б, якби я йому тоді відмовила? І мене кидає в холодний піт від цієї думки. Я думаю, мені просто пощастило, а, може, я тоді якось відчула, що мені з цією людиною буде не затишно і добре, А, можливо, мені просто реально так хотілося щось в житті змінити, щоб поруч був хтось то, кому я була б потрібна, що я доклала максимум зусиль, щоб це нарешті сталося … Ось так буває; я вдячна долі, що підказала мені тоді правильне рішення.

Зі своїм майбутнім чоловіком Степаном я познайомилася ще в універі. Одружилися ми одразу після закінчення. З того часу ми вже 10 років як чоловік та дружина. У нас двоє чудових дітей. Чоловік одразу після універу став працювати бухгалтером. Але бентежило мене те, що він навіть не намагався просунутися кар’єрними сходами. Говорив, що йому більше до вподоби стабільність, і що він не хоче виходити зі своєї зони комфорту. Я була його протилежністю. Завжди мріяла відкрити свій бізнес, але грошей щоразу не вистачало.

Але я продовжувала вивчати сфери, які мені подобалися, щоб у потрібний момент бути готовою пірнути в цю справу з головою. Степан постійно відмовляв мене від моїх витівок. Говорив, що бізнес – справа ризикова, можна за день втратити всі свої гроші. Незважаючи на всю його критику, одного разу я відкрила власний ресторан. З часом у мене утворилася мережа, а далі я відкрила салон краси. Якось Степан підійшов до мене і сказав, що звільнився.

Сказав, що гроші у сім’ї є, і йому не завадило б відпочити. Більше того, він попросив у мене гроші на відпустку. Звичайно, я була в лю ті. Як же могла вибрати людину, яка ні до чого в житті не прагне? У результаті після кількох серйозних сkандалів я подала на розлу чення. Степан подав на мене до су ду, але не зміг отримати й відсотка мого бізнесу, бо я все завчасно оформила на свою маму. З одного боку, було неприємно розвалювати сім’ю. Але ж і мене можна зрозуміти.

Я була в магазині поруч з моїм будинком, коли туди увійшли двоє діток: хлопчик і дівчинка. Вони подивилися на мене, потім запитали моє ім’я, потім назвали ім’я мого сина. Коли я запитала, навіщо їм я і мій син, хлопчик сказав, що вони мої онуки. Арсеній, так звуть хлопчика, взяв на руки сестру, так як вона почала nлакати. Я, коли подивилася на дівчинку, відразу зрозуміла, що це дочка мого сина. Вона була так на нього схожа. А хлопчик був копією колишньої невістки. Я взяла для дітей смаколиків, і ми разом пішли додому.

Вдома вони розповіли мені, що сталося, і як вони знайшли мою квартиру. Виявляється, що нинішній чоловік моєї невістки вигнав дітей з дому, коли та лежала в пологовому будинку. Цей чоловік сказав їм, що діти заважають їм. А знайшли вони мене, бо хлопчик пам’ятав дороrу і мою квартиру. Я була в աоці, адже йому було всього 6 років. Поки я поклала дівчинку, Арсеній розповідав мені все. На наступний ранок я забрала дітей, і ми разом пішли в nологовий будиноk. Бачили б ви обличчя моєї колишньої невістки, коли вона побачила мене, та ще й разом з дітьми. Вона відразу почала кричати, запитала, що ми тут робимо, і на моє запитання — чи не рада вона дітям своїм — вона відповіла, що я можу їх забрати до себе.

Їй вони не потрібні. Я відразу забрала дітей, написала про все синові: він жив у Німеччині. Того ж вечора він відповів мені, а через два дні був тут. Оформив всі документи, забрали дітей до себе. Колишня невістка з радістю все підписала і віддала речі онуків. Я влаштувала онука в школу, а внучку — в дитсадок поруч з моїм будинком. Син мій подякував за те, що я не залишила дітей; а як я змогла б? Ось зараз ми живемо вчотирьох, діти раді, ситі, здо рові. І я рада, адже дуже хотіла побачити онуків, але через обставини, що склалися ніяк не могла.

Я завжди мріяла про таке батька і чоловіка, як Вадим. І вважайте зірвала «золотий кущ», коли він став моїм чоловіком 10 років тому, а потім батьком двох наших прекрасних діток. Ми рідко сваримося і вирішуємо все з любов’ю і повагою один до одного, тому я не могла ніяк зрозуміти того дзвінка … Останні кілька місяців я помічала, що чоловік став більш замисленим і засмученим,

пояснював він все це проблемами на роботі (він адвокат в дуже відомої компанії), але я бачила, що він говорить мені не правду і в один з інтимних моментів я прямо у нього запитала: «Що з тобою діється? Останнім часом ти сам не свій! ». Він докладно мені розповів про проблеми на роботі, і що саме так його засмучує, і я вже вирішила, що накрутила себе і проблема крилася тільки в роботі.

Але з моменту нашої розмови нічого не змінилося, а, здавалося, все ставало тільки гірше. Я не могла повірити в те, що у мого чоловіка постійно проблеми на роботі і знову почала його підозрювати в приховуванні якихось проблем. Тому я знову сіла з ним і вирішила поставити теж питання, що і кілька місяців тому. Але не встигла я цього зробити, як пролунав дзвінок. Номер був засекречений, тому я підняла трубку вже з недовірою. Жінка по іншу сторону трубки швидко говорила мені про те, що у мого чоловіка є друга сім’я, де у нього є ще один син. У моїх думках творився справжній хаос.

Я не могла повірити, що мій Вадим міг бути здатним на щось подібне. Все-таки я повернулася до нього в кімнату, але вже зовсім з іншим настроєм і питаннями. – Коханий, скажи чесно, ти знаєш хлопчика Колю? Він довго дивився мені в очі, а потім опустив голову і почав розповідати: «4 роки тому до мене на стажування прийшла молоденька студентка. Я був переконаний, що у нас будуть завжди суто ділові відносини,

але вона мені проходу не давала, завжди була поруч. Ці її відкриті наряди, брудні натяки. Можна сказати, я дав її те, що вона так хотіла, і вона заспокоїлася. Після цього ми не спілкувалися, а через кілька місяців вона принесла мені тест на вагітність з двома смужками. Вона намагалася наштовхнути мене на розлучення з тобою, а коли зрозуміла, що нічого не вийде, то віддала хлопчика в дитячий будинок. Ось тепер я і ходжу до Колі регулярно,

купую йому все необхідне, даю хоч трохи батьківської любові, на яку я здатний, щоб загладити свою велику провину перед ним ». Я промовчала кілька хвилин, неабияк виплакавшись, і тоді промовила, переступаючи через себе і на благо своєї сім’ї: «Це твій син, роби все, що потрібно!». Незабаром я вирушила на зустріч зі своєю шкільною подругою. Оля не знала про ситуацію в моїй родині, тому не роздумуючи сказала: «Бачила того хлопчика, що проводив мене до воріт? Красивий і вихований який!

А залишився сиротою, і це при живих то батьків! Мати навіть не з’являється, хоча подейкують, що грошей у неї чимало, а батько намагається загладити свою провину перед сином, який народився від коханки, допомагає, чим може і відвідує його! » Ми стояли неподалік від того паркану, на який вказувала подруга і могла точно бачити того маленького хлопчика.

Викопана копія мого чоловіка. Але на моєму обличчі не ворухнувся жоден м’яз, тому ми продовжили прогулянку, немов цієї розмови і не було. На наступний день чоловік зізнався мені, що їде до сина і я напросилася їхати з ним. Хлопчик відразу підбіг до нього і почав обіймати, тоді я присіла, простягнула йому руку і промовила: «Привіт, я твоя мама і я хочу тебе забрати додому!». Хлопчик уважно подивився на батька, який посміхнувся і кивнув і тільки тоді полетів до мене з обіймами: «Мама, невже? Я так і знав, що ти мене знайдеш, а тут мене все обманюють,

що мене покинули! Я так нудьгував по тобі! Я так тебе люблю!” Обійми з Колею були чимось рідним, немов я й справді зустрілася зі своїм зниклим сином, тоді я і зрозуміла, що ні за що не пошкодую про цей вибір! Наші діти були раді появі меншого брата і почали його всьому навчити (навіть, як правильно обдурити тата). Зараз старші діти мають свої сім’ї і поруч залишився тільки Коля, який закінчує університет. Ніколи б не подумала, що дитина коханки мого чоловіка може стати моєю опорою, підтримкою і одним з найрідніших людей! Не було ні секунди, коли б я шкодувала, що прийняла цього хлопчика, хоча ми пережили багато!