Моя мама – людина дуже специфічна, інакше не скажеш. Вибачте, я розумію, що так не можна говорити про рідну матір. Але інакше у мене не виходить. Вона ніколи не ставилася до мене, як до дочки. Скоріше, сприймала мене як іграшку чи подружку. Її не цікавили мої справи, успіхи у школі. Принесла чудові оцінки – у відповідь лише холодне «молодець». Проте пошуки нового чоловіка були для неї в пріоритеті. Батько для мене завжди був загадкою. Мама казала, що він був алкоголіком і гулякою, який кинув нас, коли мені виповнилося два роки. Не дзвонив, не приїжджав, і все дитинство я чула тільки, яким він був поганим. Від її слів вуха загорталися. Коли мені було 12 років, мама поїхала на заробітки до Італії. У нас не було бідного становища, вона працювала на добрій посаді, але вирішила зібрати речі та поїхати.
Мене залишила на бабусю Марину, яка й замінила мені матір. Завдяки бабусі я закінчила школу з золотою медаллю і вступила до престижного університету. Мати навіть на випускний не приїхала. Минуло десять років. Я вийшла заміж, народила дітей. Звісно, мама не з’явилася на весіллі. Востаннє я бачила її лише на похороні бабусі 2021 року. Ми з чоловіком живемо у невеликій квартирі, що дісталася йому від бабусі. Старий ремонт, меблі радянських часів, дві маленькі кімнати. Коли я ще була в першому декреті, дізналася, що чекаю на двійнят. Це було непросто, але ми намагалися впоратися. Свекри допомагали домашніми продуктами, що дозволяло трохи заощадити. Але грошей все одно не вистачало. Ми часто купували одяг та взуття у секонд–хенді, оскільки нове було надто дороге. І ось нещодавно мама згадала про мене. Приїхала з Італії не одна, а з новим чоловіком – італійцем на ім’я Маріо. Ми зустріли їх на вокзалі. Я сподівалася, що мама нарешті усвідомить, що в неї є дочка та онуки, і почне брати участь у нашому житті. Але мої очікування виявилися марними.
Вона вручила мені 50 євро та три шоколадки для дітей. Це все, що вона привезла за роки відсутності. Я подумала, що це жарт. Привезла її додому, але затримуватись там не захотіла. Мама почала розповідати про свої романи в Італії та про те, як зустріла Маріо. Побачила, що вона привезла величезну сумку з делікатесами: вино, сир, солодощі. Але для нас – 50 євро. Це було образливо. Три дні вона насолоджувалася прогулянками містом з чоловіком, зовсім забувши про мене та онуків. Напередодні Різдва вона зателефонувала: – Я сама кутю не приготую, пампушки не зроблю. Маріо хоче ікру та камамбер. – І що ти хочеш від мене? – Прийди допомогти підготуватися. Ми ж сім’я, треба зустріти свято разом. – Мамо, мені все одно, чого хочеш ти чи твій новий чоловік. Ти роками не згадувала про мене та онуків, а тепер хочеш святкувати разом? – Я була на заробітках, тяжко працювала… – Де твої зароблені гроші? Онуки навіть не сприймають тебе як бабусю. Я не витримала та сказала все, що думаю. Після цього заблокувала її номер. Я не хочу ні бачити, ні чути її, а тим більше сидіти з нею за одним столом. Згадала про мене, бо свято? Ну, вже ні.