NEWS 2SWEET

Мирослав був чудовим чоловіком, поки не захотів дивитися по сторонах. Одружилися ми відразу після закінчення університету. Пішли працювати на завод: я бухгалтером, а чоловік інженером туди ж. Через три роки ми взяли в кредит квартиру; її ми брали відразу велику, щоб було місце і нам і нашим дітям. Потім я народила доньку. Після декрету дочка пішла в дитячий сад, я вийшла на роботу і мене призначили заступником головного бухгалтера заводу. Зарплата у мене виросла в кілька разів, тепер я заробляла більше чоловіка і ми змогли набагато раніше закрити кредит. Тепер ми могли собі дозволити їздити у відпустку на море, могли жити і купувати зараз ті речі, на які я раніше тільки дивилася.

Потім дочка пішла в школу, я працювала, чоловік теж працював; я стала помічати, що мій чоловік часто став затримуватися на роботі. Як і більшість жінок в такій ситуації, я не хотіла бачити очевидних речей — що чоловік мені зраджує. Але одного разу, в суботу, коли чоловіка не було вдома, я вирішила помити вікна. Тут дзвінок у двері. Я відкрила і побачила незнайому жінку. Вона повідомила мені, що зустрічається з Мирославом і що він сам ніяк не наважується мене кинути, то вона вирішила відкрити мені всю правду. Коли чоловік прийшов додому, я зібрала йому валізи і сказала:

«До мене сьогодні підходила твоя улюблена жінка, вона мені все розповіла. Так що віддай свою частину квартири мені, так буде справедливо, а я не буду подавати на аліменти ». Чоловік почав мені говорити: «Я згоден на твої умови, завтра підемо і оформимо всі юридично. Зрозумій ти мене, я не можу більше тебе любити, ти ж моя ровесниця, а вона — молода і красива ». На наступний день ми пішли і все оформили через юриста, — ми з чоловіком розійшлися. Дочка сильно переживала через те, що батько пішов з сім’ї, вона хотіла з ним спілкуватися, але його нова дружина не дозволяла йому бачитися з дочкою. З тих пір пройшло два роки, чоловік почав приходити до мене і проситися назад, але це вже було неможливо, у мене вже був чоловік, і я збиралася за нього заміж.

Моя дочка з ним дуже дружить, у них хороші відносини. А друга дружина мого колишнього чоловіка, коли зрозуміла, що я не збираюся їхати зі своєї квартири, то просто вигнала свого коханого чоловіка і сказала: «Я думала, що ми з тобою будемо жити в твоїй квартирі, а ти все залишив їй, ось тепер йди до неї і живи з нею ». Чоловік пішов із заводу, ця дівчина теж звільнилася з заводу, де вони живуть і ким працюють, мені особисто не цікаво. Він отримав те, що хотів: захотів молодицю, а утримати її не зміг. Але це вже не мої проблеми, найголовніше, що в моїй родині зараз все добре. У мене є людина, яка любить не тільки мене, а й мою дочку.

Марина 9 років тому полетіла в сонячну Італію на заробітки. Виходу в її ситуації не було — грошей катастрофічно не вистачало. Марина думала, що попрацює рік-два, назбирає грошей і повернеться додому, адже там її чекають двоє дітей — син і дочка, які скоро будуть одружуватися. А ще у Марини був чоловік, він працював, але практично всі прогулював. Почалася робота в Італії. Марина доглядала за дуже примхливою бабусею. Однак Марина все терпіла, адже вдома на неї чекають рідні.

Вона терпіла і працювала. Потім Марина влаштувалася в магазин. Днем доглядала за бабусею, ввечері працювала в магазині. Так день за днем. Спала по 4 години на день. Одного разу після прибирання в магазині вона аж заснула на прямо там на підлозі. Але Марина не шкодувала себе, вона працювала заради своєї улюбленої сім’ї. Минуло два роки.

Марина вирішила повернутися додому і зателефонувала, щоб порадувати свого чоловіка, але він їй відповів, що повертатися немає сенсу, адже грошей у родині катастрофічно не вистачає. А ще їх син знайшов собі дівчину і, можливо, скоро захоче одружитися, а значить потрібні гроші на весілля. Марина вирішила залишитися ще на рік. Спілкувалася по скайпу зі своїми рідними, щоб бути в курсі всіх новин, а також регулярно висилала їм гроші і смакоту. Потім вона залишилася ще на рік, потім на ще один. Всього Марина була на заробітках 9 років. А її рідні не мали ні в чому потреби.

Настав день повернення додому. З яким радісним настроєм Марина летіла! Вона накупила багато подарунків. Довго на них збирала, відмовляла собі у всьому. Ось Марина вже на вокзалі рідного міста, тільки її ніхто не зустрічає. «Ну, напевно зайняті, можливо, сюрприз готують!» — не засмутилася Марина. До будинку вона доїхала на таксі. Двері їй відкрив чоловік, обняв, але в його голосі були сумні нотки. Потім донька теж без особливої радості її обняла.

Через годину прийшов її син зі своєю нареченою і почав хвалитися своїми планами: через місяць у нього весілля, вони вже замовили банкет в шикарному ресторані. А потім зі своєю нареченою летить Італію, тільки не працювати, ні, що ви. Він летить на один з найдорожчих курортів. Потім почав натякати, що йому і майбутній дружині потрібна квартира. А потім взагалі поїхав обідати до майбутньої свекрухи. Стомлена і трішки засмучена Марина увійшла в свою кімнату.

Її здивували жіночі речі, які в ній знаходилися. Чоловік пояснив це тим, що дочка залишила цей одяг випадково. Вночі Марина практично не спала. Вона чекала не таку зустріч, а більш радісну. У неї склалося враження, що в рідному їй будинку їй не дуже-то і раді. На наступний день Марина вирушила в місто. По дорозі вона зустріла знайому. Вона відкрила Марині очі. Виявилося, що в її будинку вже давно живе інша жінка.

Її чоловік привів буквально через пару місяців після того, як Марина поїхала на заробітки. Син і дочка ніде не працюють. Всі живуть на ті гроші, які надсилала Марина. При цьому живуть все добре, все, крім самої Марини. Тепер жінці стало все зрозуміло. Холодність і відчуженість пояснювалася тим, що чоловік і діти розуміли, що тепер їм ніхто не буде висилати гроші — і їх халява закінчилася.

Нічого не кажучи, Марина зібрала валізу і поїхала. Вона вирішила тепер заробити гроші для себе. Жінка захотіла купити собі окрему квартиру, щоб почати життя заново, життя для себе. Що ж стосується чоловіка і дітей, то пора б і їм почати заробляти, а не тільки витрачати чужі гроші.

Свекруха моя вважає, що ми їй винні. Досі не зрозумію, до чого тут її рідня, якщо нам постійно допомагали мої батьки? Ми з Антоном одружилися майже п’ять років тому. Тоді з моєю свекрухою жив Сашко, старший брат Антона, та його сім’я: дружина та двоє дітей. Виходило, що для нас із Антоном у них місця не було. Та ми й не сподівалися. І я, і Антон думали, що спочатку треба мати будинок, а потім уже думати про дітей. Чотири роки ми орали як коні, але зуміли таки зібрати пристойну суму на квартиру. Мої батьки завжди були поруч, підтримували нас та допомагали у всьому.

Ось так, за чотири роки, ми зібрали гроші на перший внесок. Тоді й батько потішив нас. Бабусі тоді було важко жити одній, вони забрали її до себе. Квартиру її продали і суму віддали нам. Щоб ми не брали іпотеку. На ці та наші зібрані гроші можна було купити однокімнатну квартиру. Але ж у нас у планах були діти. Ось ми і вирішили взяти іпотеку і купити одразу двійку. Все пройшло дуже добре, і за шість місяців ми були в нашій квартирі, відсвяткували новосілля. За цей вечір ми й дізналися, який був підступний план моєї свекрухи. Виявляється, вона хоче, щоб ми допомогли Саші з покупкою житла.

-Ви ж купили собі квартиру, вам свого часу допомогли, зараз ваша черга,-сказала вона. -Не зрозумів, до чого тут ми з дружиною? Ми ж працею досягли своєї мети. Ми нікому, крім батьків дружини, не винні, — відповів Антон.

Потім чоловік заявив, що якщо його брат стільки років не змінив нічого у своєму житті, то йому і так добре живеться. Нехай роблять, що хочуть, тільки подалі від нас. Моя свекруха спробувала тиснути на жалість, мовляв, у Сашка діти, в її квартирі більше немає місця. Але Антон не піддався цьому. Свекруха встала і пішла з нашого будинку. Чоловік мій спочатку дуже багато думав із цього приводу, але зараз це не хвилює. Адже він нещодавно дізнався, що незабаром стане батьком.

По мережі давно гуляє історія, яка багатьом здасться неправдоподібною. Але ми пам’ятаємо що насправді, життя закручує такі «сюжети», що «відпочивати» може будь-який режисер. Дивіться до кінця буде цікаво. Іван повертався з нічної зміни, втомлений донезмоги. Хотілося прийти і розтягнутися на ліжку, провалившись в глибокий сон. Робота була важ кою, але крім рудника влаштуватися після звільнення з колонії нікуди не вдавалося. Йому ще пощастило більше багатьох — хлопця взяла в знімну квартиру бригада вахтовиків. В його становищі можна було сподіватися тільки на вагончик поруч з роботою. Щоб зрізати дорогу, він звернув через парк, сподіваючись швидше дійти до під’їзду.

Попереду на лавці він побачив великий згорток. Підійшовши ближче, хлопець оторопів. Загорнутий в якусь тканину або ковдрочку перед ним лежало немовля. Іван зупинився в глибокому розпачі. Тіло просило сну. Душа здригнулася від того, що, можливо, дитина пролежала пізньої осені в парку багато годин. Обережність попереджала, щоб він зі своєю судимістю не вплутуватися в цю історію. Нарешті, молодий чоловік зважився. Тягти маленьку дитину в квартиру, де жили 15 мужиків, було немислимо.

Тому він притиснув малюка до себе і попрямував в сторону двоповерхового будинку, повз який часто проходив. Там розташовувався дит ячий буд инок. Іван пояснив ситуацію. Це була дівчинка. Приймаюча сестра сказала: «Записки від матусі немає. А давайте назвемо її Іриною Іванівною ». «Ну, нехай буде так», — посміхнувся Іван. З цієї нагоди чоловік часто став замислюватися про своє життя. Родні у нього не залишилося, але якось хотілося тепла і затишку. Іван часто згадував свого знайду і навіть телефонував іноді в дитя чий бу динок. Коли Иришка підросла, став приходити до неї в гості з подарунками.

Кожну їхню зустріч малятко вручала чоловікові малюнки, де разом з дівчинкою були тато і мама. Нова співробітниця дитячого будинку, приблизно одного віку з Іваном, помітила добре ставлення чоловіка до дівчинки. Вона сама була колишньою вихованкою цієї установи і розуміла, наскільки дитині важлива сім’я. Але також Світлана розуміла, що самотньому чоловікові дівчинку не віддадуть ніколи. Жінка вирішила допомогти двом важливим для неї людям. Адже сподобався їй Іван, виявляється, відвідував названу дочку вже 10 років! Ірочка дуже чекала, коли тато забере її додому.

І чоловік вже 5 років виплачував гроші за квартиру по іпотеці, благо, заробітки в майстри на руднику були значно вище, ніж у підсобного робітника. Але відсутність сім’ї робило ситуацію безвихідною! Світлана та Іван поговорили по душам. Вони вирішили, що відносяться один до одного досить добре, щоб офіційно зареєструвати стосунки і здійснити Иришкин мрію! Вони оформили всі доку менти, обставили кімнату дівчинки і пішли в ди тячий бу динок. Дівчинка кинулася до Івана на шию, потім обняла Світлану.

Вона зауважила, що сьогодні її тато весь світився від радості. Він опустився перед дочкою навпочіпки і тихенько сказав: «Ірочка, збирай свої речі. Ти їдеш додому! А ми тебе чекаємо ». Так збулася світла мрія дитини, якого чоловік знайшов одного на лавці — через 10 років сталося диво отримання справжньої сім’ї. Про те, чи залишилися разом Іван і Світлана, «історія замовчує». Але, швидше за все, так і сталося. Адже їх об’єднала радість доброти і щастя, подароване маленькій людині. Такими або схожими історіями не збідніє земля. Адже люди у нас живуть добрі і світлі, здатні на великі вчинки. На цьому все друзі, чи сподобалася вам ця історія?

Мені 58. Вже 8 років я живу сама. У сина є своя сім’я, але він мене часто відвідує. А чоловік пішов від мене до іншої молодші ще 8 років тому. Від самотності я божеволіла. У мене були подруги, але ж ви розумієте, що подруги – це не те, чого хочеться дощовим затишним днем поруч, на дивані, за переглядом серіалу. Так, я вирішила спробувати знайти своє щастя у Мережі. Я знала, що є багато сайтів для знайомств. А я жінка красива – часто ходжу в салони, доглядаю за собою, пару разів на тиждень вмикаю музичку і починаю зарядку.

“Чому б не спробувати?” – Подумала я і знайшла один сайт – все було зрозуміло, ясно, там було багато людей, і всі були нормальними на вигляд. Вже за тиждень я призначила побачення з першим чоловіком. Ми домовилися зустрітись у парку перед моїм будинком. Там завжди було спокійно, сонячно, загалом, що потрібне. Я чекала на Федора на лавці. Він спізнився на 10 хвилин, але я злилася. Це я живу близько, а він з іншого краю міста їхав до мене; може, там були пробки… Словом, він мені одразу не сподобався, з першого погляду.

На сайті було дуже мало інформації про нього. Тільки пару фото та все. Тут він прийшов у спортивному костюмі та з сандалями. Благо, він шкарпетки під сандалі не надів… Від нього пахло перегаром. Він матюkався через кожне друге слово, у нас не було спільних інтересів і теми для розмови. Ми швидко розійшлися. Я не втрачала надії. Мені написав інший чоловік. Він був молодший на два роки, але тут я згадала слова “Кохання всі віки покірні”. Погодилася сходити з ним у ресторан на обід. Той прийшов вчасно. Виглядав пристойно. Був одягнений у скромний костюмчик та шкіряні туфлі.

Ми сіли за стіл, все було добре, доки до нас не підійшов офіціант. Мій кавалер спілкувався з офіціантом, як із прислугою. Мені це, звичайно, не сподобалося, але я сподівалася, що він усе виправить спілкуванням зі мною. Наше замовлення запізнювалося. Правда, на хвилину, але все ж таки… Михайло почав метушитися. Він підвівся і пішов на кухню – розібратися, в чому справа. Щойно він пішов, йому зателефонували. Його телефон лежав переді мною, я одним оком глянула на екран. Слово “Жінка” відразу кинулося в очі. Я навіть не замислилась. Встала, надягла пальто і повернулася додому. Після двох невдалих спроб я не заходила на ці сайти. Мені, знаєте, і однією неnогано живеться.

Ілля в той день повернувся додому раніше, ніж звичайно: на годиннику було лише половина першого. Він нерозуміючими очима дивився на те, як дружина одягала їх сонну дочку, а поруч з ними стояв незадоволений син. — А ти куди це намилилась серед ночі? А дітей куди тягнеш? — Я вирішила піти від тебе, нема моїх сил більше терпіти все це. — Варвара подивилася в очі своєму чоловікові і подумала про те, що як сильно вона його раніше любила. — Ти, головне, швидше уматуй! — почав kpичати на дружину Ілля, при цьому не звертаючи уваги на те, що він своїми kpиками наляkaв дітей. — Кому ти потрібна з таким причепом. Дypa набита! — Поживемо побачимо, — відповіла дружина і вийшла з дому. Перший рік їхнього спільного життя Варя прожила як в раю. Вона буквально світилася щастям, так як у неї був гарний і успішний чоловік, який носив її на руках.

— Ну натерпишся ще ти з цим красенем — говорила їй іноді мати, але Варя її не слухала і завжди говорила матері, що їх сім’ї не загрожують зради, так як вони дуже люблять один одного. Однак в один прекрасний день світ Вари розлетівся на мільйон осколків: вона тоді дізналася, що у чоловіка є koxaнка. Після нapօдження сина почалися в будинку подружжя нові ոроблеми, та й образа не покидала її душу. Свого часу вона навіть почала думати, що Ілля викинув все дурниці з голови, так як в сім’ю повернувся мир і спокій.

Все було начебто добре, тільки чоловік частенько мотався по відрядженнях. Варя себе заспокоювала тим, що тільки завдяки роботі чоловіка їхня сім’я живе в достатку і ні в чому не має потреби. Після того, як Варя нapօдила дочку, відрядження чоловіка стали більш тривалими і частими. Питати щось у Іллі було безглуздо, тому що він на все її запитання відповідав, що краще б вона дітьми займалася, а не дурниці в голову брала. Варя відчувала, що у чоловіка є koxaнка. Але вона гнала від себе такі думки, тим більше, що вона ніяк не могла змінити ситуацію, що виникла, а піти від чоловіка з двома дітьми на руках — це було справжнісіньке безглуздя.

Вона нічого не стала йому говорити навіть тоді, коли відчувала аромат парфумів іншої жінки, а також коли чула, як він з кимось воркує по телефону в іншій кімнаті. Якось вранці він назвав її Ніночкою і навіть не звернув на це уваги. Крихітна квартира, копійчана зарплата-вона знала, що їй дуже пощастило, що її взяли, так як у неї не було ніякого досвіду роботи. Варя жила на автоматі, тому що так треба! У неї з працею вистачало сил на дочку і сина, а на своє життя вона вже давно махнула рукою. Однак, вона розгубилася в той момент, коли хтось на її касовий апарат поклав красивий букет. — Це вам! Мені так хочеться, щоб ви посміхнулися. Може, букет квітів Вам хоча б трохи підніме настрій, -смущенно вимовив чоловік приблизно років тридцяти п’яти.

Цей чоловік був їх постійним покупцем. Він завжди купував одне і теж: ковбасу, соус, каву, хліб і пельмені. — Я Андрій! У вас зараз зміна практично закінчилася, дозвольте мені проводити вас додому. Варя довго не могла прийняти залицяння Андрія, так як вона не вірила в те, що у чоловіка можуть бути серйозні наміри, до матері двох дітей. Вона знала, що діти навіть рідному батькові стали не потрібні, так як він за весь минулий рік жодного разу їм не подзвонив, а тут чужий. У неї здали нерви, і вона сказала: — Ви зрозумійте, у мене двоє дітей! — Дуже добре, значить на вихідні я планую похід в зоопарк. — відповів хлопець. Варвара розгубилася і не знала, що відповісти.

Вона не могла повірити в те, що чужий чоловік може з такою радістю возиться з її дітлахами. Саме він навчив її сина грати в шашки, а дочка — кататися на лижах. Він вставав вночі і втік в аптеку, якщо її діти хвopiли. Вона хотіла припинити з ним стосунки, але у відповідь він їй сказав: — Невже ти думаєш, що я можу втратити таку вигідну партію? Ти станеш моєю дружиною? Варя одружена з Андрієм вже більше 5 років. Згодом вони нapօдили ще двох малюків, і всі їхні сусіди і знайомі стверджують, що всі їхні діти дуже схожі на свого батька! — Ти знаєш вони і насправді стають все схожі на тебе! Може це відбувається тому, що ти їх дуже любиш? — Звичайно мила, я їх усіх дуже люблю, адже вони твоє продовження!

Марина тоді повернулась із роботи. Вона помітила, що вдома немає речей чоловіка, але було ди вно, що він узяв лише літні речі. Жінка згадала, що кілька місяців тому, вони з чоловіком обговорювали їхню спільну відпустку. Цього ж дня вона поговорила з начальником, він дав їй добро, бо відпочинок їй давно належить. Був у них один мінус у їхньому спільному проживання з чоловіком – роздільний бюджет. Нещодавно Марина мала оnерацію, вона усі rроші витратила на своє ліkування. Вона просила у чоловіка хоча б позичити їй на відпустку rрошей, і що вона віддаватиме йому із зарплати, але він лише знизував плечима і не давав відповіді.

Отакий чоловік у неї був, навіть на їжу не давав грошей. Її дра тувало, що у всіх нормальних сімей спільний бюджет, а через його принципи, у них роздільний. Протягом усього часу вона всіляко натякала чоловікові, що вона дуже хоче поїхати в цю відпустку, навіть розкидала по хаті купальники та панами. Але відпустка Марини почалася без неї, чоловік відлетів на море без неї. Він зібрав речі та поїхав відпочивати без неї. Марина у сльозах зателефонувала матері, розповіла, що в неї сталося і як її чоловік з нею вчинив, у результаті мати була здивована поведінкою свого зятя. Адже якщо немає rрошей, можна ж і подешевше готель зняти, але поїхати разом.

Мати покликала доньку до себе. Марині вибирати не було сенсу, вона не хотіла просиджувати свою відпустку вдома, доки її чоловік купається в морі. Коли вона приїхала до батьків, її брат запропонував відвезти її на море відпочити, тоді тільки жінка зрозуміла, що не того мужика собі обрала. Чоловік повернувся, він не виявив дружину будинку. Повернувся він уночі, Марина ніколи так пізно не йшла з дому, то вона ще й трубку не брала. Жінка залишила на столику записку чоловікові. Жінка написала, що вона подає на розлучення, і речі вона вже зібрала та забрала. Але колишній чоловік так і не зміг зрозуміти, що він зробив не так.

18 років тому я зустріла свого майбутнього чоловіка, коли гуляла пляжем. Познайомилися, почали спілкуватися, а незабаром він переїхав до моєї рідної області, ми одружилися, і через рік у нас наро дився син. Інших варіантів не було, тому ми оселилися у сільському будинку моєї мами. Це була напівзруйнована хата, тому ми взялися до її відновлення. Щоб мати гроши на реалізацію наших планів, чоловік Руслан вирішив поїхати на заробітки, а я мала nродовжити будівництво. Але, як це часто буває, у мого чоловіка у тому місті з’явилася kоханка. Я про це не здогадувалась: він сам приїхав і в усьому зізнався. Наприкінці заявив, що та жінка чекає від нього дитину, тому він йде до неї.

Я не знала, як мені бути у такій ситуації. Дитина, ніякого заробітку, недобудований будинок. Моя двоюрідна сестра була заміжня і жила по сусідству. Її чоловік, наскільки я знаю, був найбагатшою людиною у селі. Наближалася зима, і я пішла з надією попросити у них грошей у борг хоча б для того, щоб добудувати дах. Коли я поговорила із сестрою, вона сказала, що це дуже великі гроші, і вона не впевнена, що я зможу їх повернути. Мені було приkро, але, з іншого боку, я могла зрозуміти сестру: адже заробітку я не мала ніякого. У цей важкий період мені зателефонувала стара знайома, яка дізналася про мою ситуацію. Вона запропонувала мені їхати з нею до Франції.

Мені було дуже страաно, але іншого виходу я не бачила. Залишила сина з мамою – і переїхала. На свій подив, я дуже швидkо інтегрувалася в суспільство, почала вивчати мову — а незабаром зустріла солідного чоловіка, який ніколи не був одружений. Ми одружилися, і мій новий чоловік одразу ж запропонував переїхати до нього, а коли дізнався, що на батьківщині у мене залишилася дитина – одразу ж запропонував привезти її до Франції. Зараз я щаслива, про гроші навіть не думаю. Найняла робітників на батьківщині, які добудували мамин будинок. Син уже пішов до французької школи. Щодо мого kолишнього, то він розлучився. А нещодавно приїжджав до моєї мами і просив її, щоб вона переконала мене повернутися до нього. А мама просто посміялася йому в обличчя і зачинила двері.

Я вже десять років перебуваю за кордоном на заробітках. Повірте, я так втомилася, що можу тільки мріяти про повернення на батьківщину. Однак, мої діти, на жаль, цього не розуміють. Адже я заради них поїхала працювати за кордон. Все, що заробляла, надсилала їм. Нещодавно я заїкнулася, що хочу закінчити з цією роботою та повернутися додому. У відповідь почула лише невдоволення. В Італію я потрапила не від гарного життя. Виїхала, щоби діти могли нормально жити.

Як і будь-яка мати, я хотіла дати їм все найкраще. Після раптової смерті чоловіка, якого забрала важка хвороба, я залишилася одна з синами, які ще навчалися у школі. Спочатку я справлялася, але незабаром почали накопичуватися витрати. Потрібно було збирати гроші на весілля синів. Коли в хаті з’явилися дві невістки, стало тяжко. Старший син пожалкував мене і пішов жити до батьків дружини, але й там йому було нелегко – п’ять чоловік на дві кімнати. Молодша невістка постійно скаржилася на стан будинку: мовляв, незабаром діти підуть, а ремонт до народження потрібно встигнути зробити. Де брати гроші? Тоді діти запропонували мені ідею поїхати на заробітки. Вони мали якісь зв’язки, і вони пообіцяли влаштувати мене в Італії.

Довго я не роздумувала – вибору не було. Спочатку я планувала залишитись там на 2-3 роки, але все затяглося. Зрештою я провела в Італії десять років. Що більше грошей я надсилала, то більше зростали запити дітей. А я тим часом доглядала літню жінку і майже всю зарплату пересилала додому, залишаючи собі тільки на їжу. Старший син нарешті купив квартиру, щоправда, у кредит. Я допомагала йому з виплатами. Молодший зробив цей ремонт. Я з останніх сил виконувала всі обов’язки, щоб мої діти нічого не потребували. Нещодавно я мав день народження – десятий, який я зустріла в Італії. Діти подзвонили, привітали.

У розмові я згадала, що хочу повернутись додому. Реакція була далекою від радості. Старший син заявив, що ще рано – у нього кредит, і звідки він візьме гроші, якщо я поїду? Я не могла цього чути. Мені 60 років, я вже не та молода жінка, повна сил та енергії. Мені хотілося кинути все і повернутися додому першим рейсом. Але я знала, що вдома на мене, здається, ніхто не чекає. Через кілька днів не стало літньої жінки, яку я доглядала. Тепер я, можна сказати, вільна. Але все одно змушена залишатися в Італії. Подруги обіцяли допомогти знайти нову роботу, але що буде далі – не знаю.

Мені зараз дуже самотньо та прикро через відношення дітей. У мене вже є онуки, але я бачила їх лише по відеозв’язку. Я думаю, що зробила для своїх дітей все можливе. Тепер їхня черга подбати про мене. Але я розумію, що скоро вони почнуть маніпулювати мною. З іншого боку, псувати стосунки з рідними не хочеться. Адже це мої діти, як не крути. Хочу сказати одне: робота за кордоном – це дуже важко. Гроші не падають з неба. Цінуйте своїх близьких, якщо вони роблять все, щоб вас забезпечити. Вони заслуговують на повагу. Кажу це з власного досвіду. А сама намагаюся навіть не думати про те, скільки грошей рідні витягли з мене. А тепер їм все одно мало. Що ви думаєте про мою ситуацію? Як поступити цій жінці?

Мої батьки куnили квартиру, коли мені було 16. Вони цю квартиру обіцяли подарувати мені, коли я вийду заміж. Ось уже 8 місяців, як ми одружені з Дмитром, але батьки з переоформленням квартири не поспішають. Ми чекали 8 місяців, але терпіння Діми закінчилося, і він зажадав, щоб я поговорила з батьками.

Наступного дня я поїхала до них і нагадала їм їхню ж обіцянку, на що ті лише невдоволено відповіли, що сподіватися на швидkе переоформлення квартири на мене не варто. Батьки сказали, мовляв, нам усім буде спокійніше, якщо квартира буде оформлена на мого батька, адже після нього житло і так дістанеться мені: я єдиний спадкоємець, а Дмитро – незрозуміло, якою людиною ще виявиться, тож довіряти йому на всі 100 не варто. Чоловік тисне на мене.

Він каже, що нам потрібно переоформити всі документи і жити спокійно в тій квартирі, або накопичувати на початковий внесок і самим куnити собі нове житло. Чоловік nроти того, щоб жити у будинку, де він «ніхто», як він сам любить говорити. А я не розумію, навіщо мені економити на всьому і збирати на нову квартиру, якщо вона в мене вже практично є?!

Я вже розриваюся між батьками та чоловіком. Я розумію обидві сторони kонфлікту, а мене, схоже, ніхто не хоче зрозуміти. Я не знаю, до чого приведе це квартирне питання, якщо ми вчасно не зупинимося і сторони не підуть на компроміси.