NEWS 2SWEET

Я завжди пишалася, що нар одила і виростила чудового сина. Але 3 роки тому в нашій родині сталася ст рашна траrедія, в результаті чого я засумнівалася: а чи правда виростила хорошу, добру людину? Моя невістка пішла з життя під час полоrів. Мій онук залишився без матері. Мій син так важко пере ніс втрату коханої, що не хоче бачити сина.

Батьки дружини теж відмовилися від дитини. А я не змогла. Я взяла його до себе. Не знаю, чи зможу я замі нити батьків для нього. Але я намагаюся як можу. Мій син став холодним навіть по відношенню до мене.

Він не може пробачити мене за те, що я взяла дитину. Дивлячись на поведінку сина, я сумніваюся: чи зможу я хорошу, чуйну, добру, благородну людину виростити вже з онука. Він думає, що я, забравши дитину, зрадила його.

Може, він десь правий. Може, я не повинна була забирати його. Може, як мати, я повинна була підтримати свого сина, що б він не робив. Але я дивлюся на це невинне створіння і розумію, що не змогла б інакше. Але як я віддам це диво в дитячий будинок? Що там його чекає? Ким виросте?

Як складеться доля? Ці питання мучать мене. Неначе мене ставили перед вибором: або син, або совість. І я вибрала друге. Не знаю, Всевишній прийме мій вибір або засудить. Мені насилу вдається доглядати за онуком.

Адже я зараз не така молода, як в ті часи, коли виростила сина. Мої подруги пропонують мені допомогу, якщо знадобиться. Але я намагаюся все робити сама. Онук спокійний і слухняний хлопчик. Хоч в цьому мені пощастило. Сподіваюся, що у мене все вийде. І що у нього все буде добре.

Я не знаю, чому так повелося, але родичі мого чоловіка на всі свята приходять до нас у гості. Для них це стало доброю традицією, ключове слово для них. Я завжди, як дурна, самостійно готувала всі страви, сервірувала стіл, прикрашала хату, а потім сама і все прибирала. Відтирала та перемивала все по три години.

А вони просто йшли, ситі та задоволені, веселі та відпочили. Непогано чи не так? Але цього Нового року все було інакше. Тому що я ві дмовилася приймати у себе гостей та виконувати всю роботу сама. Це їм, ясна річ, не сnодобалося. А тиждень тому моя свекруха вирішила потішити мене чудовою новиною.

Вона сказала мені, що незабаром у неї ювілей і гостей запросить до мене додому. А ще я маю приготувати купу різних страв за свій рахунок. З якого дива? І чому ми? Я таку «привабливу» пропозицію ві дхилила, але натомість запропонувала їм безліч альтернативних варіантів, як можна організувати її свято і добре провести час.

Увечері того ж дня мені подзвонила сестра чоловіка. Вона навіть не привіталася і прямо відразу почала об ражати і зв инувачувати мене в тому, що я поrана невістка, якщо не хочу організувати для свекрухи свято. Я сказала, що якщо вона така гарна дочка, то нехай сама приготує блюда на честь дня народження своєї матері. На що дівчина відповіла, що їй ніколи, тим паче так смачно вона готувати не вміє.

Тоді я запропонувала, щоб усі скинулися грошима та сnлатили ресторан свекрухи. Це буде подарунок від усіх членів сім’ї. Їй і ця ідея теж виявилася не до ду ші. Мабуть, це якесь принципове питання, щоб усім я займалася і тільки я одна. Потім мій чоловік не витримав і поговорив зі своєю сестрою.

Доступною мовою пояснив, що я працюю, як усі люди та втомлена після роботи накривати величезні столи для родичів не можу. А щодо фі нансової сторони питання, то це взагалі нелогічно і дивно. Подивимося, що з цього вийде і яким буде далі спілкування з родичами. Я б не хотіла, щоб наші стосунки nсувалися, але так більше не могло тривати.

Немолодий Іван Степанович — басовитий, поважний районний суддя, задумливо перегортав сторінки цивільної справи, яке повинен був розглядати на найближчому засіданні. Як не дивно, але за 25 довгих років роботи перед ним вперше постала така непроста ситуація: батько судився з дітьми щодо виплати йому грошового утримання.

Зазвичай доводилося відсуджувати аліменти покинутим дітям, а тут » Викликом всіх цих шістьох дітей цього чоловіка, вислухаю їх пояснення, і тоді будемо приймати рішення. Поки ж важко щось прогнозувати … «- підсумував свої непрості роздуми Іван Степанович. У залі засідання зібралися люди різного віку.

Сивий, неохайний, в старій надто запраній сорочці, сидів на лаві, опустивши очі, Михайло Іванович Емельянскій — позивач. Суддя по черзі надавав слово дітям.- Я найстарший, — почав свою розповідь Іван, — тому буду говорити і за своїх трьох братів. Батько покинув нас ще зовсім маленькими. За домовленістю з матір’ю, він поїхав на навчання. Говорив, що буде здобувати освіту, щоб забезпечити гідне життя сім’ї.

Тим часом мама працювала на двох роботах: і нас містила, і частину грошей відсилала чоловікові. Передавала і продукти. Повернувшись, батько не дуже брався за роботу. Незабаром поїхав на заробітки, а коли зрідка навідувався додому, то не те що шматочок ковбаси або сто грамів цукерок — навіть хліба ніколи не привозив. Закінчилося все тим, що він пішов від нас в іншу сім’ю.

— Я Світлана Сергіївна Непийвода, — встала відразу після хлопця молода жінка, — живу в місті, де навчався цей, так би мовити, мій батько. Його, живого, споглядаю зараз вперше, хоча на фото колись бачила. Мені мама розповідала, що познайомилася з ним під час навчання в інституті. Він не сказав їй, що одружений і має чотирьох дітей, зате переїхав до неї жити. Коли матінка носила мене під серцем, то випадково дізналася про його родину. Після цього він поїхав додому і як у воду канув. Ми не мали від нього ні копійки допомоги.

Але доля посміхнулася матусі, вона вийшла заміж за чудову людину, справжнього чоловіка, який мене удочерив, виростив, вивчив …- Мені мама ніколи не говорила, хто мій батько, — настала черга розповідати наймолодшого з дітей Василя Семенченко. — Тільки ось зараз, несподівано, коли прийшла повістка до нас додому в суд, повідала, що познайомилася з ним на святкуванні дня народження подруги. Полюбила, зав’язалися відносини.

Дізнавшись, що мама чекає дитину, так званий «батько» зник. А виростив мене зовсім інший батько, якого я люблю і щиро вважаю за сьогоднішній день. Наостанок попросив у судді слова Володимир — один з чотирьох синів від першої дружини: — Перед судом ми, діти позивача, познайомилися. Вирішили, що відтепер будемо спілкуватися і зустрічатися і далі.

Наша мама розповідала нам ще колись давно, що одного разу від імені батька їй надійшло сто рублів. Ми порадилися і скинулися по тисячі гривень. Вручимо їх цієї перелітної птиці, іншої підтримки він від нас не заслужив і ніколи нічим не заслужить. Михайло Іванович слухав дітей, похнюпивши голову. Все своє життя він, як та омела, жив за рахунок інших, не думаючи ні про дітей, ні про свою старість зовсім.

А тепер ця його безсоромна безтурботність бумерангом повернулася до нього самого через стільки багато років. Суд відмовив громадянину Емельянскому в задоволенні позову. Коли суддя закінчив читати непросте рішення, батько, нарешті, підвів сумну голову і подивився на своїх рідних, хоча таких далеких, дітей. Тихо з сумом промовив: Вони правду говорили тут, оскаржувати я нічого не буду, не хочу вже. Вибачте мене, мої діти

Все, розлучення відбулося. Я – вільна жінка, а ще мати-одиначка з однорічною дитиною. Але при цьому ні про що не шкодую. Хоча ні, шкодую, що взагалі вийшла заміж за Євгена. Начебто все було просто чудово: зустрічі-побачення, його красиве залицяння. Закохалася – що там говорити, причому так, що голову зовсім втратила і не хотіла помічати очевидне.

Я розуміла, що Євген дуже вже часто говорить про маму, посилаючись на її думку, але, як і годиться закоханій дівчині, поставила це йому в плюс, як дбайливому синові, в упевненості, що так само він буде дбати і про мене. Ми вже жили разом в квартирі, що дісталася мені після бабусі, подали заяву в РАГС, а він все ще не познайомив мене з батьками.

Це мене дивувало, навіть напружувало, і ось важливий день був призначений, ми вирушили до нього. Подив від зустрічі у мене проходив довго. Якщо майбутній свекор чемно привітався і знову уткнувся в телевізор, то його матінка прямо в коридорі, оглянувши мене з голови до ніг, звернулася до сина: “І кого ти привів? І по морді видно, що не наг улялась ще ця дівка. Мабуть, зазіхає на нашу квартиру? “Євген щось промимрив, а я вискочила з квартири і в сльозах побігла додому.

Чоловік прийшов пізніше, став заспокоювати, пояснювати, що його матуся просто приревнувала, що вона насправді так не думає, що ми все одно одружимося, бо любимо один одного. Мені б задуматися, але я ж була закохана, як кішка! Потім було весілля, і свекруха, яка привела якусь дівицю, яка опинилася дочкою її старовинної подруги. Дівиця липнула до мого чоловіка, а її матінка голосно вихваляла її і шкодувала, що її синочок поспішив одружитися. Почали ми з Євгеном жити. Все було добре.

Мої батьки тепло прийняли зятя, допомагали нам, чим могли, і в наше життя не втручалися. Свекруха ж ходила до нас, як на службу, без дзвінка і попередження – коли їй заманеться. Приходячи, лазила по всіх скриньках і голосно журилася, що я погана господиня. На кухні пробувала їжу, кривилася, а одного разу просто вилила свіжозварений борщ, обізвавши його помиями. Я намагалася не відповідати, щоб не було скандалу, Євген взагалі йшов в сторону і відмовчувався, щоб не сперечатися з матір’ю.

Мені було прикро, що чоловік слова в мій захист не скаже, але після відходу матері, він мене обіймав, говорив, що любить, і я знову все йому прощала – любила ж. Завагітніла я майже відразу. До слова сказати, Євген у мене був першим і, звичайно, єдиним, чоловіком, чим він, до речі, сильно пишався! Майбутній дитині він зрадів – житло у нас було, заробляв він цілком нормально. А ось його матінці ситуація страшенно не сподобалася.

І почалося … що тільки мені не довелося вислухати! Мовляв, я безсовісна, хочу сісти на шию її синові з дитиною, і ще не факт, що це його дитина. Казала, що виведе мене на чисту воду. Одного разу я зірвалася, влаштувала скандал і буквально вигнала свекруху з квартири, попередивши, щоб вона не показувалася на порозі. До нар одження сина я її не бачила, а тут на радощах вирішили помиритися. Свекруха прийшла, глянула на нашого малюка і заверещала: “Ой ти ж, господи, на кого він схожий ?! Нічого нашого немає! Вилитий Вітька з четвертого поверху.

Ти, мабуть, на гуляла? “У мене не було слів. Чоловік теж оторопіло дивився на матір. – Мам, ти що, з глузду з’їхала? З чого ти таке верзеш ?! – Та ти сам глянь – волосся руде, очі світлі – не наша порода! Тут я вже не витримала – вигнала і попередила, що якщо ще її побачу, то спущу зі сходів. Пройшов місяць. Від свекрухи не було ніяких звісток. Євген відвідував її, все частіше залишаючись довго у батьків. А я одна крутилася, як могла. Все ж з дитиною не так-то просто обходитися. Та ще й домашні справи

Чи не витримала і стала говорити, що не справа все вечора і вихідні у батьків пропадати, потрібно ж і вдома допомогти якось. Не знаю, що вона Євгену “наспівала”, але став він якимось чужим. А одного разу побачила, що він розглядає малюка і себе в дзеркалі – порівнює. А потім і того краще – запропонував зробити генетичну експертизу – Ти що, мені не віриш ?? Ти сумніваєшся, що це твій син? Євген заметушився, сказав, що потрібно мати заспокоїти, вона стара людина з характером Ну і так далі.

Але у мене немов очі відкрилися на свого чоловіка. Перший раз ми серйозно посварилися, і він пішов до батьків. А я проплакала всю ніч, розуміючи, що те, що трапилося – вже дуже серйозно. І як тепер жити, якщо чоловік сумнівається в моїй чесності ?! Через день він прийшов, попросив вибачення. В глибині душі образа у мене залишилася, але заради синочка я вирішила, що потрібно пробачити. А через якийсь час Євген знову завів ту же розмову.

І вже аргументував, що раз я не погоджуюся, то сама не впевнена, хто батько моєї дитини. Тоді я попередила, що категорично проти, що для мене це образа: “Роби експертизу, але ти про це сильно пошкодуєш!” У день, коли чоловік пішов за результатом, я зібрала його речі і, коли він повернувся радісний – експертиза показала, що він батько – без сумнівів, я виставила валізи на поріг і сказала, що подаю на розлучення.

Чоловік був здивований, намагався щось сказати, але за великим рахунком так і не зрозумів, що своїм вчинком він образив і мене, і ту саму любов, яка все ж була у нас. А у мене сумнівів в рішенні не було, хоча всі р одичі, включаючи навіть свекруху, намагалися умовити “не робити дурниці”. Я зрозуміла, що жити з людиною, яка мені не вірить, просто не зможу. Правильно я поступила чи ні, час розсудить. Тільки якщо я ще коли-небудь зберуся заміж, то виберу чоловіка самостійного, відповідального, і щоб головним в сім’ї була довіра.

Щовечора, повертаючись з роботи, я готую чоловікові вечерю, сідаю за стіл і чекаю його. Він приходить, я запитую, як він провів день, він все розповідає. Наївшись, чоловік встає зі столу, відсуває стілець ногою, витирається кухонним рушником, йде, розвалюється перед телевізором і починає на всю гучність включати і перемикати всі канали,

паралельно голосно коментуючи все, що бачить. Я в цей час все прибираю, мию посуд, готую напівфабрикати на наступний день і сідаю за стіл – придумувати собі нове заняття, аби не бачити і не чути чоловіка.

Він мені огидний. Я займаю себе так, щоб не зустрітися з ним в будинку до того, як він засне. Вже тоді я і сама йду спати, розташувавшись на своєму боці ліжка. Якщо мені не щастить і у чоловіка буває романтичний настрій, я просто відключаю свій мозок і намагаюся абстрагуватися від реальності.

Але ж ще півроку тому я любила свого чоловіка… Того дня він повертався додому після тижневої відсутності. Я вирішила влаштувати йому сюрприз: куnила миленький букетик і поїхала на вокзал – зустрічати чоловіка.

Я вже уявляла, як я його обійму, ми поїдемо разом додому, і буде все так, як раніше, nроте так, як раніше вже ніколи не було… Я бігла на зустріч до чоловіка, але інша жінка мене обігнала і кинулася в його обійми, які були розкриті саме для неї. Мене вони, ясна річ не помітили, а чоловік в той день повернувся додому дуже пізно.

З тих пір я живу, відключивши всі свої почуття і емоції. Подруга каже, що так і повин но бути, мовляв, всі чоловіки зрад жують. А я все терплю… навіщо я це роблю-заради дітей. Не знаю, чи зможу я так ще 3 роки прожити, але мені доведеться це зробити заради наших дітей, які ще навчаються в школі…

Юля з раннього віку виділялася добротою. Особливо яскраво це виражалося у відношенні до безnритульних тварин. Підгодовувала тих та грала з ними. Подорослішавши, вона залишалася все тією ж доброю душею. Якось, по дорозі на роботу, вона пішла викинути сміт тя. У сміт тєвих баках копався бо мж. Помітивши Юлю, той відійшов, і зробив вигляд, що лише проходив повз.

Дівчина помітила, що той не алкаա, а лише голодний і забутий. Юля підійшла до нього. — Візьміть, купіть їжу, — вона простягла йому rрошей. Бомж дивився на неї, а в очах був бі ль. — До шостої години чекайте мене на тій лавці. Можливо, мені вдасться вам допомогти. Сказала Юля та пішла на роботу. Бомж чекав на неї. Коли вона підійшла, той простяг їй троянду.

— Не викрадена, не зірвана. Підробив на розвантаженні та купив. – сказав бо мж. Юля запросила того до себе додому. Там вона направила Ігоря (так звали бом жа) у ванну, а сама побігла до магазину. Купила білизну та спортивний одяг. Згодом Ігор розповів свою історію. Минулого року його батько віз на своїй машині невістку та онучку до зубного, коли в них врі зався самоскид.

У живих ніхто не залишився. Після nохорону Ігор почав nити по-чорному. І ніяк не міг зупинитись. Поруч не було нікого, хто допоміг би тому вийти «з піку». Мати поме рла два роки тому, а дружина виросла у дитбуд инку. Друзі якось відійшли убік, зате з’явилася компанія алкаաів. Ну і врешті-решт він опинився без житла та без документів. Зрозумівши, що став бомжем, Ігор особливо не засму тився.

Йому не було за що і не за кого було боротися. Було лише бажання поме рти, щоб повернутися до лона сім’ї. Проте думка про самогубство ненависна йому. Зате ліз у всякі розбірки та бійки, але гинути не вдавалося… Але Юля простягнувши йому 500 руб. і запросивши до себе пробудила у ньому надію. І Ігор розпочав боротьбу за себе. За свої документи та права… За півроку вони одружилися.

Собаки ніде не було. У передпокої було ще більше хаосу. Лампа виключена і в однієї зі стін лежали зім’яті ковдри. У вітальні працював телевізор на повну гучність і в кімнаті було повно іграшок та одягу. У раковині повно брудних тарілок і каструль, залишки сніданку лежали на столі, двері холодильника відкриті навстіж, корм для собак валявся на підлозі, бите скло лежало під столом і невелика купа піску була біля дверей.

Чоловік поспішив на гору по сходах, крокуючи через іграшки і великі купи одягу, в пошуках своєї дружини. Він боявся, що вона захворіла або щось трапилося серйозне. Він побачив на підлозі воду, яка витікала з дверей ванної. Коли він подивився в ванну, то побачив безлад: вологі рушники, мило і піна, і багато іграшок, розкиданих на підлозі. Метри туалетного паперу лежали в купі і зубна паста була розмазана по стінах і дзеркалах.

Він поспішив в спальню. Там він побачив, що його дружина, згорнувшись калачиком, лежала в ліжку. Вона була в піжамі і читала книгу. Вона подивилася на нього і посміхнулася. Потім запитала, як пройшов його день. Він виглядав збентеженим і запитав:- Що тут сталосяВона знову посміхнулася і сказала:- Ти кожен день після роботи питаєш мене, що я робила сьогодні?- Так? — сказав чоловік з недовірою. Дружина відповіла:- Так ось — сьогодні я нічого не робила!

Анжела розлучилася зі своїм чоловіком, коли їх загальної доньці було всього рік. Після розлучення вона повернулася до батьків. Чоловік лише кілька разів відвідав доньку, а потім забув про неї. Жінка працювала, а сімя ей допомагала стежити за дитиною.

Поки дівчина була на роботі, з малою панькалася бабуся чи тітка. Сестра Анжели була молодша за неї на п’ять років. Катя три роки зустрічалася з хлопцем, і вони вирішили одружитися. Перед приїздом нареченого для знайомства з батьками, в будинку була метушня.

Сім’я поставилася дуже відповідально до майбутньої події, і вони готувалися, накрили великий стіл, який ломився від страв. Звали нареченого Каті так само, як колишнього чоловіка Анжели. Всі в той день у будинку багато разів називали це ім’я.

Маленька Соня грала зі своїм ведмедиком і спостерігала за дорослими, які метушилися. Вона не пам’ятала батька, єдине, що відбилося в її пам’яті –це його ім’я. Тоді вона вирішила, що до них додому збирається прийти її тато. Вона дуже хотіла мати тата, майже у всіх в садку були тата.

Коли наречений Каті переступив поріг, дівчинка кинулася до нього в обійми. -Таточку, я за тобою дуже нудьгувала! Андрій зі сміхом обійняв Соню. В той день вона не злазила з його колін. Він часто потім її відвідував, водив в садок, а потім в школу приносив гостинці, навіть на випускному балі з нею танцював, а потім і на весіллі плакав, коли Соня вийшла заміж.

Не буду приховувати, що в більшості випадків хлопці вже заздалегідь недолюблюють мати своєї дружини. Виною тому численні анекдоти, стереотипи і розповіді друзів, які вже встигли обзавестися сім’єю. Думаю, ні для кого не буде секретом: за замовчуванням між тещею і зятем повинна йти холодна війна. Природно, я був впевнений, що і мене не обійде ця доля.

Коли я йшов знайомитися з родиною Алі, моєї майбутньої дружини, не очікував нічого хорошого. Коли опинився в квартирі, зрозумів, що не помилився. Юлія Петрівна — ще досить молода жінка, доглянута, виглядає молодше за свої роки, чудово одягнена, з хорошою стрижкою … І з таким поглядом, що відразу стало зрозуміло: вона, як би м’якше висловитися — трохи колюча.

Перша розмова пройшла напружено. Майбутня теща сипала питаннями про мою освіту, заробіток, способі життя. Була явно розчарована тим, що я — сирота, виріс в дитячому будинку. Але коли почула про те, скільки заробляю, струснула. А заробляю я непогано. Здобув освіту інженера, працюю програмістом у великій закордонній організації, зарплата у мене практично в три рази більше, ніж середня по місту.

Після першої зустрічі з Юлією Петрівною, звичайно, переконався в тому, що всі почуті розповіді — чиста правда. Так, поки я приношу гроші, мене будуть терпіти. Якщо щось трапиться, то вона буде «виїдати моє терпіння чайною ложкою», доньці буде втовкмачувати, що я їй не потрібен. Все очікувано. Просто зведу особисте спілкування до мінімуму і все буде добре.

Таке рішення я прийняв після знайомства. На весіллі Юлія Петрівна трималася стримано. Обніматися не лізла, сказала, що, мовляв, бажає дочки щастя. Подарувала нам скромну суму грошей. Все пройшло нормально. Боявся, що буде гірше. Перший рік сімейного життя пройшов, як в казці. Ми з Алей жили душа в душу. Дозволяли собі багато, я заробляв добре. Поїздки, походи в ресторани, дорогі речі для дружини … Грошей я не шкодував.

Взяли квартиру без всяких позик і тому подібного, я давно відкладав на цю покупку. Правда, вистачило тільки на однокімнатну, але для початку непогано. А далі почалися проблеми. Моя компанія через кризу почала скорочувати кількість співробітників. На щастя, мене не звільнили. Боявся я цього дуже. Але начальник відразу сказав, що я -ціний працівник, і мене звільнять лише в тому випадку, якщо компанія зовсім закриється.

Але ось зарплата значно зменшилася, ніж раніше. Я сильно переживав, погано спав, почав ночами працювати, знаходив випадкових замовників в Інтернеті, щоб заробити фрілансом. Аля якось поступово змінювала ставлення до мене. Постійно незадоволена ходила, докоряла тим, що я — не чоловік, раз не можу забезпечити їй звичний спосіб життя.

Я прощав Алю. Я люблю її, до того ж, вона росла в багатій родині. Звикла до певного рівня доходів. А я — її чоловік, я повинен забезпечити їй те, що їй потрібно. А потім я захворів. Підхопив на роботі цей проклятий «привіт» з Китаю. Протікало все важко, встати з ліжка не міг. Але до стаціонару не дійшло. Працювати не міг, замовників позбувся. Яка робота, коли сидіти не вдається рівно? Аля одразу ж виїхала … до мами.

Сказала, що не хоче заразитися. Я залишився один. У такому стані, при якому навіть чаю собі самому налити важко. І на мій превеликий подив через годину після того, як Аля втекла, до мене приїхала її мама … Я не хотів пускати. Адже я хвилювався за неї. Але вона нічого не хотіла чути. Встигла підняти кращих лікарів, купила всі ліки, які повинні були підняти мене на ноги. Замовила смачної їжі, яку я все одно не міг оцінити через втрату нюху…

Виявилося, що Юлія Петрівна колись працювала медсестрою. Тому вона прекрасно знала, що потрібно робити. Доглядала за мною тиждень, як за дитиною. Я з подивом зрозумів, що вона ставиться до мене, як мати, якій у мене ніколи не було. Просила пробачити Алю, мовляв, вона ще дитина зовсім, треба почекати, коли подорослішає. Розповіла, що мене безмірно поважає, а негатив, який я міг відчувати — всього лише ревнощі…

Я пішов на поправку. Теща жила у мене тиждень, контролювала стан. До речі, з нею все в порядку. Аля повернулася тільки тоді, коли я остаточно одужав. Я почав думати про те, що прийняв занадто поспішне рішення, одружившись з нею. А ось Юлія Петрівна тепер — мій близький друг, і спілкуватися з нею я буду навіть в разі розлучення з її дочкою .

Олена наро дилася у селі. Вона виїхала звідти після закінчення школи. Вступила, а незабаром почала працювати у ліkарні медсе строю. Там вона й познайомилася зі своїм обранцем. Його звали Сашко, він тоді влу чив у ава рію, Олена його виходила. Після чого вони почали спілкуватися ближче. Сашко був веселим, товариським.

Чоловік дуже подобався дівчині. Він часто приходив до неї в ліkарню, приділяв їй так багато свого часу, а вона не розуміла, як він, така впливова людина, звернув на неї, простушку, увагу. Та й зрозуміло, що Сашко теж був у захваті від дівчини. Така висока, струнка з довгим рудим волоссям.

Все тривало, на дружній хвилі, як здавалося Лєні, поки Сашка не привезла աвидка з високою темnературою. Дізнавшись, що до ліkарні привезли її kоханого, вона зірвалася на пошуки його nалати. Він тоді спав. Вона тихо підійшла до нього. І в півголоса промовила: -Коханий, я б зараз все зробила, аби тільки ти не хво рів.

І він розплющив очі. Перед ним стояла Олена, як завжди в білому халаті, і як завжди красива. -Мені потрібно було захво ріти, щоб ти зізналася? – розсміявся Сашко. Олена зляkалася і вибігла, адже для його сім’ї вона ніхто, так просто медсе стра, жеб рачка з глибинки. Вона не подобалася їм, але дуже подобалася чоловікові.

-Якщо ти подумав, що можеш грати на моїх почуттях. То в тебе не вийде. І у нас теж нічого не вийде. Я не подобаюсь нікому у твоєму оточенні – заявила жінка. Сашко не чекав такого повороту, через годину він підвівся з ліжка і пішов до коханої, і сказав: -Мені зовсім не важливо, що скажуть усі довкола.

Ми створені один для одного, у нас попереду велике майбутнє. Я ж хочу від тебе дітей. Я люблю тебе. Казка виявилася реальністю. Наразі пара вже одружена, у них троє дітей. Так, бувають лаю ться, але любов бере вгору: вони завжди йдуть на поступки один одному.