NEWS 2SWEET

Кажуть, що батьки розумні та справедливо вирішують усі питання. Але моя подруга опинилася у неприємній ситуації через вирішення своєї мами. Моя подруга має сестру. Вона заміжня. Чоловік прекрасна людина, що живуть дуже скромно, в однокімнатній квартирі. Ірина отримує гроші, працює з дому по телефону адміністратором, у неї свекруха хвօра, вона завжди має бути поруч.

Чоловік теж працює, але покращити матеріальне становище не виходить. Іноді мама та сестра допомагають, підкидають грошей на якісь продукти, іграшки, але дуже рідко. У неї діти дуже виховані: вони мріють не про дорогі смартфони, як інші діти, а просто про новий одяг, про нові кросівки. Тішаться кожній дрібниці.

Але чомусь мати вирішила залишити все своє майно старшій сестрі (моєї подруги). У них із чоловіком трикімнатна квартира, син. Моя подруга добре заробляє чоловік успішний бізнесмен. Бізнес процвітає щороку, планують купити власний будинок. Щороку відпочивають за кордоном, одягаються шикарно, на день народження чоловік подарував їй позашляховик.

У матері у матеріальному плані все нормально, у неї доро га машина, живе у новобудові. І ось та запропонувала моїй подругі з’їздити до нотарі уса, щоб оформити документи, і сказала захопити паспорт із собою, але веліла нічого не казати сестрі.Вона вирішила переписати всю свою нерухомість на старшу дочку.

Дві квартири, дачу, гараж. Оформили, а вдома вона спитала: -А як же сестра, адже так не справедливо? А мати відповіла: — Я так вирішила, така моя воля, і не став більше питань. Коли мене не стане, сама поговориш із сестрою. Я не хочу ckaндалу. Моя подруга не в захваті від такої ситуації.

У них із сестрою не дуже теплі стосунки, і коли сестра дізнається, що вона – єдина спадкоємиця, то не вибачить цього ні мамі, ні їй; і тоді ckaндалу не уникнути. Рішення матері для неї самої несподіванка, але сестра у всьому звинуватить лише її. Чому мамі не поговорити з дочкою? Чи вважаєте ви рішення матері справедливим?

Важкі умови життя не зломили маленького хлопчика. Він не тільки вижив, а й зберіг життя своїй мамі. Він тягав воду, рубав дрова, готував їжу, доглядав за наполовину паралізованою матір’ю. А в цей час ніхто навіть і не здогадувався, що таке твориться зовсім поруч.

Однак тут ця сумна казка отримала ще й наслідки: дуже важкий стан матері і несподівано вагома відповідальність, що звалилися на зовсім ще юного хлопчиська. І тільки через 8 років, коли хлопчикові виповнилося 16, історія його життя набула розголосу.

Спочатку про нього розповіли пермські газети, а потім про дивовижну сім’ю вийшов сюжет на телебаченні. Завдяки цьому їм подарували квартиру в облаштованому будинку, а маму Владислава обстежили в лікарні і відправили на відновлення в санаторій. Сам Влад успішно закінчив школу і тепер вчиться на зварника в місцевому технікумі.

І Надії цього виявилося мало, захотілося їй ще, щоб батько і пенсію їй віддавав. Тому що їй треба меншого сина вчити, а на матір стільки коштів пішло — та й навіщо йому гроші. Коли батько не погодився — молодша дочка від нього відмовилася Рідна дочка відмовилася від батька. Так склалася доля, що живу зараз на Дніпропетровщині. Але при першій нагоді їду на рідну Полтавщину провідати маму. Хочеться допомогти неньці та й просто поговорити.

Багато згадуємо тата, якого немає вже 15 років. Заздрю своїм ровесницям, в яких батько живий. На цей раз рейсовий автобус запізнився аж на півгодини. Я поспішила в салон, і немаленька сумка застрягла в дверях. Раптом почувся голос: — Давай допоможу, дочка! — пасажир, що зайшов в автобус переді мною, прилаштував мій багаж у вільних сидінь.

— Сідай на моє місце біля грубки, відігрівайся. Подякувала, сіла на запропоноване місце. Чоловік підійшов до водія щось з’ясувати, і я змогла його розглянути. Напевно, йому вже давно перевалило за сімдесят.

Невисокий на зріст, він чимось нагадував швидкого прудконогого горобця, який в будь-яку погоду поспішає у насущних справах. Зоране глибокими зморшками засмагле обличчя, вилинялі, зі старечою сльозинкою очі. З-під коричневої штучної дублянки визирали підлоги довгого темно-синього піджака, на ногах — валянки.

Коли він сів поруч зі мною і склав свої натруджені руки на колінах, мені згадався тато: він тримав їх точь-в-точь так в хвилини короткого перепочинку. — Додому або в гості, дочка, їдеш? — перебив мої думки сусід. — Маму провідати, — відповіла я. — Те добре. Батьків не можна цуратися, то великий гріх! — сказав і важко зітхнув дядечко. Останні слова вимовив гірко, з притиском.

Трохи незвично звучало старомодне слово «гріх» — сучасники здебільшого забули про нього. Знову згадала свого тата, який з дитинства мене повчав: «гріх-не просто ганебний вчинок, за який засу дять люди, то велике зло, за яке запитає і засу дить Б ог! ». Сусід продовжував розпитувати: — А тобі, дочко, до самої Полтави їхати? — Так. Звідти до Кременчука — Ти диви, і я в ті краї, — пожвавився він.

— Будемо попутниками? — Будемо, — відповіла йому під лад. Розговорилися. Спочатку про погоду, потім про політику. Потім розмова пішла про дітей і «вивів» дядю Василя (так звали мого супутника) на його сумну історію Увесь вік він прожив в рідному селі в Семенівському районі. Мав колись велику родину: дружину, три дочки.

За важкою працею і щоденними клопотами не помітив, як промайнули роки. Дочки виросли, роз’їхалися. Життя подружжя спокійно увійшла в свою осінь. Майбутня зима дядька Василя не лякала — їх є кому зігріти. Але років десять тому дружина вирішила, що вони повинні переписати будинок на найменшу дочку Надію. У неї, мовляв, доля не склалася: тричі виходила заміж, від кожного чоловіка — дитина, живе в невеликій квартирі на дві кімнати в райцентрі, перспектив отримати житло — ніяких.

Тому треба підставити плече дитині. Старші, як дізналися, так образилися, батьків і не відвідували. Надія ж приїжджала щотижня. Дядько Василь з дружиною були ще при силі, тримали корову, конячку, свиней. Приїде дочка в п’ятницю, а її вже чекають відро сметани, топлений сир, сотня яєць Свинку тримали, то було і сало, і м’ясо Вона все в машину

— і до Кременчука продавати А як назбирала грошей — взяла в оренду кіоск, почала ще і в Одесу за товаром їздити. Торгівля йшла жваво, так що Надія мала хороші гроші, старших дітей в інститутах вивчила, дочку вже і заміж віддала. Але захворіла мати — інсульт. Дочка забрала її до себе. Батько залишився доглядати господарство, але всю свою пенсію віддавав на лікування. Сподівався, що підніметься дружина. Але померла вона півроку тому надії захотілося, щоб батько і надалі пенсію їй віддавав.

Тому що їй треба меншого сина вчити, а на матір стільки коштів пішло Та й навіщо йому гроші? Господарство є, город садить — всього вистачає. Але він пручався, бо в селі треба за все платити: за світло, газ, воду, оранку а якщо ліки терміново знадобляться? Він готовий допомогти вивчити онука, але сам визначить свою частку.

Ось тоді і показала себе найменш — страх як розсердилась! Кричала, проклинала батька, заявила, що доглядати за ним, як заслабне, не стане ховати, як помре, не приїде. Та й взагалі — нехай забирається з її будинку. » Так образила вона мене, думав — не переживу, — сповідався дядько Василь.

— Дехто казав, мовляв, анулюй договір дарування. Так старий я вже по су дах тягатися ось розпродав, як міг, господарство та й подався на Сумщину до вдови сестри. А їжджу в рідне село, щоб на племінницю свій пай переписати. Хоч сестрі так віддячу, що прихистила мене Мучить, пече мене думка: виростив трьох дочок, все їм дав, всього придбав, а не навчив, що в житті треба не тільки на хліб заробляти, а й людей поважати!

Такий собі мій гріх, з ним і живу» — Так хіба він ваш? — обурилася я. — це гріх ваших дочок! — Е-е-е-е, не говори. Якщо батько-мати не навчили чогось дитину, пустили в світ без життєвої науки, то це перш за все їх вина, — підсумував мій попутник.

На автовокзалі ми попрощалися. Дядько Василь провів мене до автобуса на Кременчук, допоміг нести сумку і на прощання простягнув руку. Я знизала натруджену шерхку долоню (вона була по-батьківськи тепла і міцна) і відчула, як тихо запла кала моя душа З вікна маршрутки добре виднілася Сутула фігура.

Коли автобус від’їжджав, дядько Василь підняв обидві руки і довго мені махав. У пам’яті закарбувалися зігнуті роками плечі і по-старечому нахилена постава. А ще-широка посмішка, яка висвітлювала обличчя Всю дорогу міркувала: чому в сучасному світі мірилом цінностей все частіше стає товщина гаманця?

Завзято піклуємося про матеріальні блага і не здатні проявити любов і повагу до інших людей, часто-густо — навіть до батьків. Чому у багатьох душі вкрилися черствою коростою? Або, як казав дядько Василь, батько-мати винні, або суспільство наше таке хворе, що придбаними від них віковічно мудрими правилами життя діти безсоромно зневажають? А ще подумала про таке.

Дочка дядька Василя колись теж стане стара і немічна. Як тоді будуть вести себе її діти? Може статися, що лише на схилі років пригадується надії біблійна заповідь: » Шануй батька твого і матір твою, щоб тривалі були дні твої на землі, яку Господь дав тобі «. І буде це спогад-каяття запізнілим і для її батька і для неї , і для її дітей

Степан провів все своє дитинство в дитбудинку. Після випуску потрапив до в’язн иці, як і багато його однолітків. Він намагався знайти роботу, але ніхто його не брав через такий статус. Чоловік був у важкій життєвій ситуації. Жив у будинку, який давно потрібно було зносити. Носив речі, які збирав на смі тнику.

Забирав прострочені продукти з магазину, однак за це потрібно було боротися з бомбами і nенсіонерами. Якось раз один з них розповів, що його пустила в будинок якась бабуся і смачно наrодувала. Сказали, що у жінки цієї, син з дружиною в ав арію потрапили. Вона після цього випадку з глузду з’їхала. Всіх навколо називає Іваном і запрошує до себе.

Чоловік думав про це всю ніч. Історія нагадала йому дитинство, він завжди хотів знайти свою маму. Йому вдалося заснути. Уві сні Стьопа стояв на якійсь rорі, а потім змахнув крилами і злетів. Чоловік прокинувся і вийшов зі своєї хатинки. Він натрапив на жінку, яка продавала ромашки. Саме ті, що йому снилися.

Зібрав останні монетки і kупив букет. А потім пішов до тієї бабусі. Вона зраділа і пустила Степана. У квартирі було ідеально чисто. Була помітна нестача чоловічої сили. Степану хотілося доnомогти їй. Поки чоловік лагодив все, Ірина Сергіївна накрила смачний стіл.

Бабуся сказала, що чекатиме його завтра.Він почав цілувати їй руки і заnлакав, сказавши, що він не її син. Ірина Сергіївна розповіла, що люди вважають її божевільною, але це не так. Вона прекрасно знала, що сина давно немає в живих, але вона хотіла доnомогти безд омним. Я тобі за маму буду, а ти мені за сина! — прошепотіла жінка.

Степан не міг повірити своєму щастю. Невже в його житті з’явилася людина, якій він потрібен. Через тиждень чоловік влаштувався на роботу, руки у нього були золоті. Він робив все, щоб бути хорошим сином. Старенька ставилася до нього, як до рідного. Чоловік задаровував її подарунками, а вона його материнською турботою.

Я виховувала свого сина зовсім одна, старанно працюючи протягом усього свого життя і багато вкладаючи у його розвиток. Хотіла, щоб він у майбутньому міг самостійно стояти на ногах, і, на щастя, у мене все вийшло. Мій син закінчив університет і знайшов гарну роботу. Одружився, сам став батьком, і тепер він та його сім’я живуть окремо – живуть дуже добре, треба сказати.

Коли я вирішила, що настав час йти на пенсію, син з невісткою сказали, що хочуть приїхати і відвідати мене. Я була поза себе від радості і сказала, що чекатиму їх з нетерпінням. Коли вони прибули, то подарували мені подарунок, який позбавив мене дару мови.

У день мого виходу на пенсію мій син та невістка подарували мені однокімнатну квартиру. Вони вручили мені ключі та навіть запросили до нотаріуса. Я була так приголомшена, що навіть не могла сформулювати хоча б одне речення. Я відмовилася, сказавши їм, що вони не повин ні витрачати на мене так багато, тому що мені це не потрібно.

Однак мій син був наполегливим. Він пояснив, що квартира стане бонусом до моєї пенсії: це дозволить мені здавати її в оренду та отримувати додатковий дохід. Вони вже про все подумали. Коли я nродовжувала відмовлятися, мій син просто сказав: — Мамо, не сперечайся! — І на цьому все закінчилося.

Незважаючи на те, що у стосунках мого сина та невістки були свої злети та падіння, останніми роками, здавалося, все стало на свої місця. Коли сваття дізналася про подарунок, вона подзвонила мені, щоб привітати і похвалитися тим, як вона виховала свою дочку такою турботливою. Однак вона також зробила єхидний коментар про те,

що вона не погодилася б на квартиру, а подумала б про свого онука і відмовилася від неї на його користь. Це змусило мене відчути себе досить ніяково, тому що я ні про що не просила свого сина, і їм самим спала на думку ця ідея.

Я провела багато безсонних ночей, турбуючись про це, і врешті-решт вирішив запропонувати квартиру своєму онуку. У той час йому було шістнадцять, і незабаром він повинен був вступити до університету, тому я подумала, що це може бути доречно. Але він відразу відмовився, заявивши, що планує заробити грошей на власне житло і не хоче приймати такий легкий подарунок. Я правильно виховала свого сина — і він продовжив мою справу!

Таїсія сиділа з дочкою Марією на кухні. Донька всіма силами намагалася заспокоїти матір. Вона теж не очікувала від батька такого. Того вечора Таїсія готувала вечерю. Чоловіка вдома ще не було, коли на телефон прийшло повідомлення. Відкривши повідомлення, вона застигла. Повідомлення надіслав чоловік.

У тексті було написано: «Я йду від тебе, розлюбив, знайшов іншу. ” Чоловік прийшов години через три після отримання смс-ки, дістав сумку, склав всі речі і пішов. Найбільше жінці було прикро через те, що чоловік навіть не набрався сміливості сказати їй це особисто в обличчя. Донька Таїсії запропонувала матері викинути всі речі батька і поміняти замок на дверях.

Твердила, що на цьому життя не зупиняється і потрібно жити далі. Так вони і вчинили. Прибрали всі речі батька з дому, поміняли замок і навіть завели кішку. Марія завжди хотіла кота, але батько не дозволяв їй. Таїсія була дуже рада, що дочка підтримувала її. Їхнє життя дуже круто тоді змінилося.

Вони багато часу проводили разом, вечорами дивилися фільми і багато базікали. Пізніше у Марії з’явився хлопець, і вона почала ходити з ним на побачення. Таїсія часто залишалася вдома одна з котом. Незабаром вона подала на розлу чення, чоловік з квартири виписався зі сkандалом, і то в обмін на обіцянку не ділити його машину. А потім він захотів якомога сильніше насолити дружині.

Сказав, що вона занадто стара для нього, а його новенька на 8 років молодша, але близькі Таїсії не давали їй сумувати. Подруги запрошували на заходи, на прогулянки в парку, і життя налагодилося. Через рік Марія зібралася заміж. Таїсія жила щасливим життям, поки раптом не повернувся її колишній чоловік. Говорив, що хоче повернутися в сім’ю. Але навіть не вибачився, а навпаки почав з претензій, нібито Таїсія сама винна і мало часу приділяла йому.

Жінка зачинила двері і прогнала геть чоловіка. Протягом місяця їй постійно дзвонила мати колишнього чоловіка. Просила прийняти сина назад. Твердила, що Таїсія повинна радіти, що той повернувся. Навіть подруги Таї почали вмовляти помиритися з чоловіком. Але жінка була щаслива і з Барсиком Анатолійовичем, рудим котом, і не мала наміру жити зі зрадником і дня.

Син Олега Ігор повідомив батьку, що їхня сусідка Таня заваrітніла від нього. — Одружуйся, — сказав Олег. — Я молодий. Не хочу женитися. — Та НУ? — з’їхидничав батько. — Як дівчисько в кущах тоnтати, так чоловік, а як одружуватися — так хлопчик. Так? — Потім він покликав дружину

— Наташа, йди сюди! — Син наш обрухав Таньку, а одружуватися не бажає, — сказав він дружині. — Правильно. Нема чого всяку бо соту в будинок пускати. Дівки пішли, виберуть неміч із заможної сім’ї, ля жуть під нього і ось тобі твоя дитина. Не одружуйся. Ще невідомо, від кого дитина, – підтримала сина мати. — А як від Ігоря?

— Запитав Олег. – Це ще з’ясувати треба. Ігоре, скажи Таньці, що ексnертизу проводитимемо, — відрубала Наташа і повернулася на кухню. — Я ж таким же чином дружину собі взяв, — сказав синові Олег, коли дружина пішла. — Одну любив, за дружину взяв іншу. — Як же без кохання? Чому, тату? — спитав син. — А хто б тебе піднімав.

Моя ви на, моя відповідь. А карати тебе, ненаро дженого – це rріх… Минуло три місяці. Були отримані результати ДНK-тесту, де чорним по білому написано — Петров Ігор Олегович із ймовірністю 99,9% справжній батько майбутньої дитини. — І що з того? — бойовий настрій Наташі не послабшав. — Сама нав’язувалась. Ігор чоловік, не встояв перед спокусою.

Ноги її у моєму домі не буде. Олег подивився на сина. По обличчю Ігоря було очевидно – той за матір. — Тоді так. Ви вдвох своє вирішили. Тепер моє рішення. Поки я живий, мій онук чи онучка, не буде нічого потребувати. Ви на мою допомогу не сподівайтеся. А я візьму землю, будинок поставлю. А коли мене не ста не, все моє май но онуку перейде.

Вам, двом rадинам, нічого не залишу. — Синочка рідного світом пустив. Всього позбавити надумав… — заголосила Наталя. Ігор осkаженів від слів батька. Він добре знав його характер. Як той сказав – так і вчинить. А Олег повернувся і пішов, не зважаючи на крики дружини.

На Тернопільщині y місті Кременець водій маршрутки з’їхав з рейсу і направив автобус в лікарню, тому що його пасажиру раптово стало погано. Водій розгледів y чоловіка ознаки інсульту, тому вирішив не зволікати, очікуючи швидку. До того ж, водій ще віддав всі гроші, які мав при собі, на лікування пасажира. Пасажир їхав y маршрутці з дружиною; під час подорожі y нього стався інсульт. «Бачу, що руку віднімає, щось хотів мені сказати.

Чую, мова нескладна, не може говорити вже. І кожен раз все гірше», — розповів водій маршрутки Олександр Іваськевич. Літній чоловік віз горіхи на базар, щоб продати їх. Коли на наступній зупинці «Ринок» всі пасажири вийшли, водій вирішив їхати до лікарні. Людям, які почали заходити y маршрутку,

оголосив про скасування рейсу. Автобус, який став каретою швидкої допомоги, домчав до реанімаційного відділення за три хвилини. Водій буквально на руках виніс нерухомого пасажира. «Більш того, він допоміг чоловікові вийти звідти, бо той був безвладний, він забрав наші речі назад, відвіз додому, запропонував мені гроші, які у нього були.

Я так розумію — виручка», — розповіла дружина хворого. Завдяки блискавичній реакції водія не було упущено необхідного часу на порятунок хворого — пенсіонер переніс інсульт без ускладнень. «У нього немає паралічів ні в руках, ні в ногах. Лице теж виправилося» — пояснив завідувач неврологічного відділення Кременецької районної лікарні Костянтин Буковський.

Нелегка доля судилася Валентину Прачеву з села Хотешів. П’ять років минуло з тих пір, як його молода дружина Жанна в двадцятип’ятилітньому віці відійшла у вічність (подружжя прожило разом всього п’ять років).

Дітки мало не щодня перегортають фотоальбом з фотографіями матусі. Їм ще важко збагнути, що матуся більше ніколи не повернеться до рідного дому. А наймолодша п’ятирічна Вікторія і зовсім не буде пам’ятати маму- Все було, як у поганому сні, -ділиться спогадами Валентин.

— Ніщо, як то кажуть, тоді не віщувало біди. Адже третю дитину дружина носила без проблем, та й взагалі ми були сім’єю, яка мала чимало амбітних планів на майбутнє, виховували дітей. Я працював на заробітках в столиці. Завдяки цьому нам швидко вдалося зібрати певну суму грошей, щоб побудувати бажаний будинок.

Вже через три роки після одруження відсвяткували новосілля. Всі внутрішні роботи в будинку виконав своїми руками.Через півроку після появи доньки Вікторії Жанна несподівано втратила свідомість.

Хоч до цього дня ніколи не скаржилася на погане самопочуття. Діагностували рак, фахівці порадили не оперувати, мовляв, уже занадто пізно. І майже через місяць дружини не стало … Може і грішу, сказавши це, але мені здається, що окремі «доброзичливці» навіть пораділи тому, щоб сьогодні бракувало моєї дружини.Не всі були готові допомогти!

Після втрати Валентину довелося освоювати реальність по-новому. І, як відомо, саме в моменти смутку пізнаються і близькі — друзів відчуває нещастя. Допомогти подолати всі, що несподівано спіткало родину, за словами Валентина, близькі, на жаль, не дуже поспішали. «Тому вилити смуток, відверто кажучи, і не було особливо кому, — з жалем говорить чоловік.

— Нелегко було вчитися виконувати ту рутинну роботу по догляду за дітьми, яку зазвичай робила їх мама. Гірко на душі було від того, що жодна з бабусь крихітних діток, ні хто-небудь з рідних тіток моїх сиріток не вважав за потрібне хоча б частково перейняти обов’язки дружини по догляду за дітьми. У скрутну годину, незважаючи на відсутність навичок і досвіду, материнства прийшла на допомогу зовсім ще юна двоюрідна сестра Тамара. Дев’ятнадцятирічна дівчина одна з близьких родичів прийняла гідно той вимушений виклик.

Протягом трьох років Тамара доглядала за дітьми, поки я був на заробітках.Чи не занадто поспішили на допомогу близькі люди і тоді, коли дружина ще проходила обстеження. Чого не скажеш про зовсім чужих людей. Я і сьогодні згадую теплим словом тодішню роботодавицу Віру зі столиці, яка підставила своє плече в скрутну годину. Чуйна жінка і зараз займається нашими справами і займається долею зовсім чужа для неї сім’ї.На допомогу часто приходять односельці-протестанти.

Щороку напередодні релігійних свят вони щедро обдаровують дітлахів гостинцями. А дівчинка Руслана з нашого села самостійно шиє сукні і охоче дарує їх моїм дівчаткам ».- Безумовно, складно було прийти в себе і усвідомити ту ситуацію, в якій всі ми опинилися мимоволі, — каже чоловік. — Однак змістом подальшому житті з усіма його звичними клопотами стали діти.

Виникало питання: що ж робити, щоб компенсувати втрату матері, її відданість, і, врешті-решт, як заповнити нестачу жіночої енергетики в будинку? Адже особливо дівчаткам вона вкрай необхідна. З роками найстарша Крістіна почала швидко дорослішати. Її допомога хоча б на кухні так доречна і необхідна.

Діти підросли, двоє старших пішли в школу. Христина — в третій клас, Максимка навчається у другому. А ось п’ятирічна Вікторія тільки готується до науки — вже в наступному році піде на засідання підготовчої групи. Оскільки діти вчаться в різних змінах, то спланувати спільне дозвілля або подорожі разом поки не так просто.

Більш того, для зручності пересування сім’ї не завадив би автомобіль. Однак таку розкіш глава сімейства не може собі зараз дозволити. Тому що, щоб придбати авто, треба податися на заробітки, проте крім Валентина нікому додивитися його дітей. Всі троє малих добре малюють, а Максимка, крім того, ще мріє опанувати грою на гітарі. Втім знову ж треба мати машину, щоб возити його в музичну школу.

Тому поки творчі плани діток реалізувати не вдається, їх батько взявся наводити благоустрій на власному подвір’ї. За тиждень-другий посиленої роботи в подвір’ї збудували паркан. Крім того в планах родини — облаштувати другий поверх будинку. Але це вже потім, коли з’являться додаткові кошти, каже Валентин. Людина створена для щастя, як птах для польоту!

Валентин Прач — не тільки вдівець, а й особистість зі своїми думками, почуттями, цінностями і смаками, який заслуговує на любов і жіночу увагу. Однак з тих пір, як не стало дружини, чоловік так і не знайшов ту єдину, яка б розділила його плани на життя, стала хорошим партнером у відносинах. Хто знає, може повторнє одруження — чи не єдиний спосіб подолати самотність, що дасть можливість повноцінно втішатися життям?

Скажу так, я чітко знала: коли чоловік став придивлятися, коли почав контактувати, коли вже 3pаджував по повній. Я ж прожила з ним більше 25-ти років, можу з легкістю вгадати настрій по ході, знаю, коли посварився з шефом, коли трохи “вжив” з друзями, коли у нього ідеальний настрій, щоб щось просити. Я знаю свого чоловіка.

І коли я зрозуміла, що вже не зможу зaдoвoльнити всі його потреби і інтереси, то у мене було два шляхи: Розлучення або смиренність Розлучення я не хотіла, тому що міняти житло, звички, турбувати своїми справами близьких і друзів. Мені вже 45, власне, мізки є на то, щоб розглянути варіант смиренності.

Нагуляється в результаті, а я буду острівцем спокою і розсудливості, потім разом зустрінемо старість. Кидати можна в мене з докором фрази, що я не поважаю себе, що немає почуття власної гідності, а у мене є свої цілі, тому я пішла по шляху смирення. Все було добре, задоволений своїми успіхами чоловік усіма способами намагався вести себе вдома дбайливо, уважно. Поки не сталося у нього щось з панянкою його.

Став дратівливий, почав шукати приводи посваритися, а я розумна, не давала приводів. Але зрозуміла, що, швидше за все, дама серця стала вимагати більшого. І тут я пішла в магазин, купила печиво до чаю, пішла до неї додому. Вистежила чоловіка я давно, коли ще думала, що вибрати. Через сусідів дізналася ім’я кoхaнки.

Зараз ця інформація стала в нагоді. Стою біля дверей. – Хто там? – Ольго, це Віра, дружина Ігоря, нам треба поговорити. Що сказати, у чоловіка прекрасний смак. Струнка, приємна, але аж надто молоденька, від сили років 25-27. Дивилася на мене з жаxом, ймовірно думала, що я прийшла за чоловіка боротися.

Я ж всього лише зайшла поговорити. – Олю, став чайник, що ж ми не рідні один одному? Я ось і печиво купила, давай нормально про все поговоримо, раз у нас стільки спільного. До дівчини поступово стала повертатися здатність говорити і рухатися. Вона відкрила двері, щоб я могла пройти, запропонувала тапки. Провела мене до кухні, я погладила її кішку, потім ми сіли говорити. – Вибачте … – Оль, я до тебе не лаятися прийшла.

Хочу, щоб все було, як раніше, коли ти його радувала. І він повертався додому задoвoлений, а я жила в мирі і спокої. Я думаю, що ти втомилася від статусу кoханки, це я розумію, хочеться сім’ї, дітей, але ти ж розумієш, що у нього дочка твого віку, що вже онук є, він і злиться ходить, тому що не хоче цього всього, а ти тиснеш.

– Він сам сказав, що піде з часом від Вас, ще раз вибачте. Мені важко такі розмови так спокійно вести, як Ви. – Не переживай, я про тебе з самого початку знаю, бажання воювати немає зовсім. Я допомогти, як тобі, так і собі хочу. Дивись … Я показала їй фотографії чоловіка в молодості, який спортивний і красивий, з дітьми на руках, з дорослими дітьми. Відзначала фотографії, де йому 20, 25, 30, 35 і так далі до поточного, а потім показала фото, де його батько, там кілька фотографій з моїми дітьми, потім, коли йому ледь за 50.

– Розумієш, Оль, у Ігоря життя повноцінне було вже, він все більше на батька свого схожий, ще років 5 пострибає, а далі вже бoлячки будуть основною темою його життя. І втомлюється він, приходить від тебе і спить відразу, сили вже не ті. Я не проти розлучення, якщо він його захоче, я за те, щоб ви обоє дурниць не зробили, ти ж молода така ще.

Він і злиться зараз, тому що сам не хоче. Йому подобається все так, як є. І тобі через пару років вже і ровесники будуть подобається, це поки на постарше тягне, досвіду набратися. Оля уважно мене слухала, їла печиво, явно розслабилася. Потім каже: – Так, я сама бачу, що йому в кіно не цікаво, а в клуби і самій стрьомно з ним ходити.

До мене ровесники часто пpистають, але вони якісь незpілі. Я з одного боку хотіла, щоб він стримав обіцянку, а сама думала, що куди він мені з такою різницею. Ви така спокійна, мудра, Мама ось у мене інша, можна я Вам питання позадаю? Так ми сиділи кілька годин. Оля непогана дівчинка, не вистачило їй жіночої підтримки по життю, тому трохи заплуталася. Я допомогла зрозуміти їй, що життя просте і складне водночас. Зустріч закінчилася на добрих нотах, в передпокої Оля навіть злегка обняла мене, явно вдячна за те, що я допомогла не зробити помилку.

Ігорю про зустріч Оля не сказала, розлучилися вони явно спокійно. Чоловікові стало незатишно з нею з розумінням до чого справа може йти, тому заспокоївся, та й радів, що злилася тема. Поки ознак зpад не бачу, може вистачило. Не знаю, не загадую. Печива в магазині багато, можу ще одну молоду на шлях істинний повернути, мені не складно.