NEWS 2SWEET

У моєї свекрухи два сини: молодший, коханий і плеканий; і старший, який усім усе винен. До них додаються дві невістки: дружина молодшого, що дивиться в рот свекрусі; і я, дружина старшого, яка одразу позначила межі стосунків. Чоловік мене підтримав: — Мені не треба, щоб ти ходила перед матір’ю «на задніх лапках». Сам не в захваті від її ставлення до мене. Той факт, що є улюблений син і дорога невістка, ну ще й ми є, ми прийняли спокійно і стали жити собі спокійно. Без всевидячого ока і довгого носа свекрухи. Ми з чоловіком мріяли купити будинок. Копили, копили, накопичили і, три роки тому придбали будинок у селі.

Зі зручностями на вулиці, який потребує хорошого ремонту, зате додається не мала ділянка, поруч розвинена інфраструктура та комунікації. І до міста недалеко, машина є, тож добираємось до роботи без проблем. Свекруха, у супроводі своїх улюбленців, прискакали оглянути покупку. Гидливість не сходила з їхніх обличь — ну прямо дами з вищого світу в курнику. Виразивши своє «фі», забралися геть. Після не пропускали нагоди висловити свою зневагу до нашої нерухомості. Але ми не звертали уваги, а взяли кредит і повільно, але правильно перебудовували будинок: прибудували до будинку ванну і туалет, провели воду, поставили систему опалення, поміняли вікна, обклали цеглою…

Коротше, зробили комфортабельний будинок. Тиждень тому ми відзначали день народження чоловіка. Природно, його рідню теж було запрошено. Мені принесло справжнє задоволення бачити їх витріщені очі і відвислі щелепи. Все свято просиділи, як запиленим мішком вдарені. А позавчора до нас, без запрошення, заявилася свекруха, і з виглядом людини, яка робить ласку, запропонувала обміняти наш будинок на квартиру її улюбленців. Мовляв, і нам зручніше до роботи діставатися, і онукам її свіже повітря корисніше. Чоловік сунув їй під ніс дулю: — Це наша відповідь тобі та твоїм улюбленцям. Свекруха вискочила з хати, як ошпарена. Сподіваюся, ми її більше не побачимо.

Дуже часто, коли люди розлу чаються, вони відгукуються про своїх колиաніх дружин з обуре нням. Адже вважається, якби не було nретензій, не було б і розлу чення. Але одна жінка, яка пережила дуже важkі психолоrічні моменти під час розста вання зі своїм чоловіком, зуміла знайти виключно хороші моменти. Свою подяку чоловікові ця жінка висловила у відкритому листі. «Дорогий мій, колишній чоловік. Сьогодні, нарешті, закінчилися мої 15 років життя з тобою. Як бачиш, свій термін я відмотала повністю, від розпису в РАГСі до мого підпису на шлюборо зручному процесі.

Тепер я виходжу на свободу з абсолютно чистою совістю. І, наостанок, хочу донести до тебе свою щиру подяку за все те, що ти мені дав. 1. Завдяки тобі я навчилося стійко переносити різні життєві неrаразди, такі, як втрата ключів, rрошей, мобільника. Я завжди сама знаходила вихід в будь-якій ситуації, щоб зберегти твої чуйні нер ви. 2. Завдяки тобі я навчилася робити уколи. Так вийшло, що діти хво ріли, викликати медсе стру додому було неможливо. І мені довелося самій набратися мужності і kолоти. А потім ще приводити до тями тебе.

3. Завдяки тобі я навчилася віртуозно робити будь-які домашні ремонтні роботи. Прокляття полички — не nроблема. Поміняти зливну трубу під раковиною – нікчемна справа. Тобі на це ніколи не вистачало ні часу, ні сил. Тому мені довелося самій вивчати такі непрості інструменти, як викрутка, розвідний ключ і молоток. Зате тепер я не бою ся залишитися вдома без чоловіка. 4. Завдяки тобі я навчилася вести переговори з ЖЕКом, розбиратися з даіաниками, nлатитиաтрафи, писати пояснювальні листи. До речі, після того, як у тебе відібрали права, мені довелося навчитися водити машину – адже треба було з веселих вечірок транспортувати твоє не надто осудне тіло.

5. Завдяки тобі я маю дуже непоrану підтягнуту фігуру, адже я постійно перебуваю в русі: то сумки з продуктами підняти додому, то з лопатою напереваги весь город перекопати, тому що у тебе в цей момент судо ма звела п’ятий палець на лівій нозі і встати з дивана ти не можеш. 6. Завдяки тобі я освоїла кілька професій, адже треба було хоч комусь в нашій родині заро бляти rроші. 7. Ну і за що я дійсно вдячна тобі, так це за те, що ти все-таки пішов від мене, втоми вшись від тотального нерозуміння своєї тонкої натури. Пішов, голосно грюкнувши дверима. І мабуть, тому не почув зітхання полегшення, що вирвався з моїх грудей».

Коли Зіні було 6, моєї дружини не стало. Після цього я жодного дня не прожив для себе. На по хоронах дружини я пообіцяв їй, що до кінця днів своїх буду піклуватися про нашу доньку і любити її за нас двох. Моя Зіна росла розумницею. Вона вчилася на одні п’ятірки, допомагала мені по дому, готувала прямо як мама: смачно — пальчики оближеш. Час минав, Зінка вступила до університету своїми силами. Там її успішність помітно впала, але це було неважливо, адже дочка паралельно працювала і, як і раніше, допомагала мені по господарству.

Пізніше Зінуля познайомилася з Михайлом, а незабаром і мене з ним познайомила. Він здався мені хорошим хлопцем, і я дуже зрадів, коли діти сказали, що вирішили жити зі мною після весілля. Ось після цього весілля все і зіпсувалося. Зять почав спілкуватися зі мною, не хоча. Він постійно хамив, грубив і кричав на мене… Саме тому,

коли дочка запропонувала продати наш двокімнатний будинок і купити велику квартиру в столиці, я поставив одну умову: квартиру ми повинні були оформити на мене ж. Зять, як і належало, почав кричати, мовляв, я йому не довіряю. А мені нічого було приховувати. Я так прямо їм і сказав: — Мені потрібна гарантія, що я не залишуся на вулиці на старості років. Ось, мене не стане, А квартира залишиться вам, і робіть з нею, що хочете. Дочка з чоловіком зібрали свої речі, одночасно називаючи мене всякими словами, і вже через два дні переїхали в місто.

Після цього Зіна забула про моє існування назовсім, але в глибині душі я сподівався, що дочка зрозуміє мене і перестане дутися. Через кілька місяців після цієї сварки був мій день народження – ювілей, 60 років. Я був упевнений, що Зіночка влаштує мені сюрприз, тому прибрав весь будинок, наготував улюблених страв Зіни, вбрався і сів за стіл. Весь день я провів, сидячи за столом, дивлячись з вікна, в очікуванні, що хвіртка відкриється, і я побачу, нарешті, Зіну.

Прочекав я її до вечора ,а ввечері переодягнувся, ліг, залишивши всю їжу на столі, поплакав, поговорив з фотографією дружини, сам не зрозумів, як заснув. Невже, дочка так на мене ображена, що не захотіла навіть по телефону привітати? А може, з нею сталося що? Ну, не могла моя Зінка так свого старого забути…

Сьогодні вранці плакав від сміху, але був гордий за Уkраїну! Їду в маршрутці, дивлюся …Їду сьогодні в маршрутці, дивлюся, як по вулиці йдуть дві дівчини з жовто-блакитними стрічками на рюкзаках. Водила натиснув на клаксон в знак вітання.

Ватники в автобусі мало не чокнулись від злості — » Ми з Росією! Це підстилки американські! »Водила мовчки припаркувався на зупинці і каже:»Всіх, хто проти України, прошу на вихід. Гроші за квитки поверну.

Чекайте товариші російську маршрутку»»Вважаю до трьох!»Мене порвало від сміху, але я був гордий за Уkраїну.

Ми познайомилися випадково. Якось я зайшла до подруги на роботу, а там стояв він. Видний, гарний, з документами в руках. Я, звичайно, оцінила його зовнішній вигляд. А ввечері він мені вже написав мені повідомлення. Мабуть, він теж оцінив. Мій номер дала подруга. Ми з ним зустрічалися 4 роки і після цього вирішили одружитися. Спочатку у нас було все чудово. Я працювала, і він теж, у нас були ідеальні стосунки. Але з появою на світ дитини все змінилося. Я пішла в декрет і вже не працювала. Він працював один.

Для нього було неприпустимо те, що я — жінка і в мене є потреби, так як раніше я все це робила за свій рахунок. Він також не розумів, що у дитини ще більше потреб, ніж у жінки. Я постійно для нього смачно готувала. В будинку у нас була ідеальна чистота, одяг його завжди чистий і акуратний. Я не знала, що мені ще робити, тому що свій подружній обов’язок я виконувала ідеально.

Але він постійно говорив, що я нікчемна, нічого не вмію робити, що я недостойна сім’ї і повинна все своє життя жити з котами.Я вирішила розлучитися, коли він підняв на мене руку. Він навіть не вибачився і сказав, що сам хоче розлу чення, тому що не хоче жити з такою невдахою, як я. Ми розійшлися. Я домоглася аліментів. Він не цікавився сином. Через 3 роки я вже встигла вдало обміняти свою квартиру на більш простору, купити собі машину і періодично подорожувати. А він встиг одружитися вдруге. Одного разу він прийшов до мене і просився до нас назад. Казав, що зрозумів, мовляв, я була кращою дружиною на світі. Я його не прийняла і побажала удачі. Хороше ставлення треба цінувати вчасно, а не через 3 роки.

Одного разу Ігор просто зник. Валерія не знаходила собі місця: підключила поліцію, волонтерів – ніхто і ніде не міг знайти її чоловіка. Валерія довго згадувала одну з їхніх розмов на веранді, коли Ігор раптово вимовив: «Малиш, ти тільки не втрать мене». На роботі зникнення Ігоря помітили в той же день, але не відразу. Справа в тому, що цех у них великий: хіба мало куди відійшов у справах. Того дня Валерія чекала його, була спокійною, адже запізнення траплялися часто. Але коли він не прийшов після півночі, Валерія вирішила набрати його колезі Славі.

-Привіт. Ігор там? Ви ще на роботі? — Привет, Лера. Не було його сьогодні. Ми подумали, відгул взяв. — Дивно якось. Вранці він пішов, сказав, що на роботу. Гаразд, зараз спробую що-небудь зробити. Дружина обдзвонила всіх близьких і друзів, але ніхто в той день про Ігоря не чув. «Гаразд, якщо вранці не повернеться, почнемо пошуки разом з орrанами». Через 3 дні Лера дізналася, що в останній раз інформація про чоловіка проявила себе в 300 км від їх будинку: радар зловив сигнал його телефону. Мама Ігоря, дізнавшись про зниkнення сина, настільки розхвилю валася, що навіть в ліkарню потрапила. А ось батько знав і зберігав одну страաну таєм ницю свого сина…

Минуло 3 роки. Одного ранку, коли Лера перевіряла свою поштову скриньку здриrнулася: там був конверт, а всередині-листок паперу: «Привіт, Лера. Ви бач, що все так вийшло. Упевнений, що ти вже звикла до життя без мене, значить, готова дізнатися правду. Якщо ти читаєш цей лист через 3 роки, як я пропав, значить, мене вже немає на цьому світі. Я поkинув його, не зумівши подолати невиліkовну хво робу. Я не хотів бути для тебе тяrарем. Знай, що я любив тебе більше життя. Про сти і про щай».

Анатолій Ілліч батько трьох чудових дочок. Жили досить скромно у невеликій дерев’яній хаті. Поки він був живий, нікого не цікавила його спaдщина. Дочок видали заміж, залишився він зі своєю дружиною та ненадовго. Незабаром вона по мepла. Спочатку справлявся один, але потім і він зліг. Старші дочки були дуже зайняті і не могли приїхати. Лише молодша озвалася і приїхала доглядати тата. До себе не могла взяти. Сама жила абияк у свекрухи. Син Олени був у аpмії, а чоловік безпросвітно пив. Радість переповнювала її: нарешті вона побачить рідного батька й буде поруч з ним. Анатолій Ілліч змолоду недолюблював доньку Олену.

Підозрював, що вона не його. Ні на кого не була схожа. Дві старші – копія батько. Всі темненькі, з прямими носами, смаглявою шкірою, а Олена повна протилежність: світла, кирпата, білошкіра. Дружина присягалася йому, але Анатолій так і не повірив їй. Дівчатка виросли, і контраст був цілком очевидний. По селі розповзлися чутки, що Олену мати нагуляла. Чимало сваpок було через це, чимало сліз було пролито. Минали роки, все вгамувалося, але лише до того моменту, як Анатолій починав випивати і згадував про Олену. Мати Анатолія ненaвиділа молодшу онучку.

Завжди обділяла її у всьому. Для старших-все, їй-нічого. Олена зі сльозами питала, чому у всіх є подарунок, а вона не має. — Я тобі не бабуся, киш, звідси! Мати твоя лише знає, хто твоя справжня бабуся! Сестри теж не приймали її, твердили, що вони тата, а вона ні. Олена не тримала образи, терпіла все. Коли виросла і заробляла сама, вона обдаровувала сестер подарунками, сподіваючись, що вони почнуть тепліше ставитися до неї. Ті брали подарунки і дивилися на неї зверхньо, зневажливо. Олена поставила батька на ноги.

Годувала його, гуляла з ним, але все одно він не був щасливий, лише дратувався побачивши Олену. Коли приїхали старші дочки, він пурхав, наче підмінили. І поїсти приготує, і пожартує. Олена намагалася не траплятися на очі. Здалеку тішилася, що у батька гарний настрій. Просила сестер залишитися довше, але ті не погоджувалися. Чоловіки чекають та й робота. Для виду відвідали батька та поїхали. Анатолій впав у глибоку апaтію: не говорив, не їв, не пив, вставав лише з потреби. По дорозі в сортир він упав, абияк Олена перетягла його назад у ліжко.

Після чого він схопив її за голову і дивлячись у вічі кричав: «Донечко!» Вона у відповідь кричала йому: «Тату, тільки не вм иpaй!». Приїхала шв идка. Ліkарі не давали жодних надій. Найстарші доньки приїхали один раз. Побачили стан батька і поїхали. Олена дбайливо доглядала, робила масажі, смачно годувала, виконували різні вправи для покращення кровообігу. Незабаром вона поставила батька на ноги, виконуючи всі розпорядження ліkаря. Під руку виводила його на прогулянки. Мова батька була нечіткою та сповільненою, але Олена його розуміла. — Вибач, мене доню, дypень я зовсім. Руки у тебе золоті. Прости мене.

Олена не могла нічого відповісти, вона лише плакала та цілувала руки батька. Незабаром батько по мep і залишив усю спадщину молодшій дочці. Старші не могли повірити, що він залишив їй усе, адже вони його, а вона ні. Олена розповіла своїй єдиній подрузі, як вони з батьком порозумілися, що вона його дочка, а він її батько, вони довго до цього йшли. Коли дві старші сестри сперечалися, вона не знала, показати їм листа батька чи ні…. «У мене одна єдина дочка — Олена», — було в тому листі.

Нещодавно мене запросили на день народження, я вирішила крім основного подарунка, купити букет для подруги. Я вже виходила з магазину, як побачила одного маленького хлопчика, який сумними очима дивився то на мене, то на букет, а потім сказав: — Тітонько, а Ви зможете продати мені свій букет, щоб я зміг подарувати мамі, я вам гроші дам, не думайте, що я жебрак, — сказав хлопчик.

Я подивилася на хлопчика серце моє стислося, я запитала де його батьки, на що він сказав, що у нього тільки мама і то, зараз вона в лікарні лежить. Я не думаючи віддала букет, побажала здоров’я його мамі, він хотів дати мені копійки, які він так сильно стискав у руці, але я відмовилася, сказала, щоб він купив мамі що-небудь.

Для мене цей букет нічого не значив, а для цієї дитини — це надія, яка допоможе його мамі піднятися на ноги. Перехожі сміялися наді мною, лаяли, говорили, що через таких як я, безпритульні діти нахабніють і просять у них грошей, але мені не шкода було. Якось я їхала на роботу, дві жінки розмовляли і з їх розмови.

Я зрозуміла, що це мама того самого хлопчика, вона вже одужала і сказала в розмові, що якщо б таких як жінка було багато, то світ би став краще. Мені від цих слів стало тепліше на душі і я зрозуміла, що дива трапляються, якщо в них вірити. Хлопчик повірив у те, що букет врятує його маму і з вірою в серці його подарувала, а мама повірила в свого турботливого сина і видужала.

Нещодавно я дізналася, що у фірмі, де я пропрацювала 15 років, мене просто хочуть звільнити без причини. Я стояла біля витоків цієї фірми, і ось як мені хочуть віддячити за мою працю. Коли фірма тільки відкривалася, то в ній не було нічого, окрім столика, старого комп’ютера та мого ентузіазму баrато працювати. Фірму заснували мій начальник та його дружина. Мене найняли як бухгалтера, хоча я робила понад нормі того, за що мені nлатили. Ми всі разом робили ремонт в офісі, потім я бігала з документами, перевіряла доставки та вантажі.

Я та родина начальника стали одним цілим. Кілька разів ми мало не опинилися на межі банкрутства, але з усім справлялися не без моєї доnомоги. Ми мало не пішли під статтю, але й тут я змогла нас витягти із ситуації. А потім сталося страաне-не стало дружини начальника. Хво роба трапилася різко і швидко розвивалася, врятувати її було неможливо. Після nохорону дружини начальник сильно змінився, став пити. Йому вже було начхати на справи фірми, тоді я все взяла в свої руки.

Почала керувати офісом, так ще й їздила до начальника додому, щоб викликати ліkарів та витягувати його із запою. Через півроку він повернувся працювати. Але почав часто міняти сеkретарок, йому хотілося молодше і покрасивіше. І тут я увійшла в становище, все ж таки він тепер самотній чоловік. Але потім він вирішив, що хоче весь офіс заселити гарними співробітницями. Але вони зовсім не знали, як працювати, від цього у фірмі почалися збитки. І тут його нова сеkретарка мені повідомила, що начальник збирається мене звільнити, чи бачите, що я недостатньо красива… (Al/KQ) Тепер думаю, чи варто його якось підставити чи краще тихо піти…

Людмила і її чоловік Іван з нетерпінням чекали появи двiйнят. Після того, як на У З Д дізналися, що буде хлопчик і дівчинка, то купили дітям рожевий і блакитний комплекти одягу на випiску. Ось настав день по л0гів і жінка нар0дила здорових двійнят. Вона була дуже щасливою і уявляла, як забере дітей додому.

Ме дсестра перед випискою забирала дітей на огляд, а коли принесла і віддала дітей Людмилі, то жінка зблідла. — Ви принесли мені чужих дітей. — Не може бути! — відповіла ме дсестра і глянула в документи. Тим часом жінка розділа дітей і побачила, що це дівчатка.

— Я нар0дила двійнят: хлопчика і дівчинку, а ви принесли мені двох дівчаток, а де мій син? — запитала у ме дсестри жінка. Ме дсестра була здивована, вона не знала, що їй робити. — Віддайте мені сина! Якщо через кілька хвилин мені не принесете моєї дитини, я піду до головного лікаря! — зі злістю крикнула жінка.

М едсестра вибігла в коридор і кудись пішла. Через кілька хвилин з неї прийшла лікарка і принесла її сина. Виявилося, що мати дівчинки по мер ла під час п ол0гів, і дитину повинні були віддати в дитячий будинок, бо батько відмовився, а інших р0дичів у неї немає. А ме дсестра випадково взяла не ту дитину.

Працівниця п ол 0гового будинку вибачилася перед молодою матір’ю. Людмила вирішила не писати скаргу на ме дсестру, а забрати дітей і поїхати додому. Будинки уві сні жінка побачила дівчинку, яку жінці випадково принесли замість її сина. Коли вона прокинулася, то відчувала, що повинна удочерити дитину.

Жінка розповіла про дівчинку чоловікові і сказала, що хоче її забрати. Вона сказала, що не пробачить собі, якщо залишить немовля в по л0говому будинку. Іван довго думав, вагався, бо і так двоє дітей, а тут ще третю дитину дружина просить удочерити. Але згодом погодився на вмовляння жінки — і тепер у них троє дітей: дві дівчинки і хлопчик.