NEWS 2SWEET

Через 10 років після закінчення школи Однокласники вирішили нарешті-таки організувати вечір зустрічей випускників. Зібрали гроші, хто скільки міг, за решту заnлатив Віктор. Віктор-бізнесмен, з усіх чоловіків класу – єдиний холостяк. – Що ж ти ще не одружився? – Та відчепіться вже.

Не знайшов свою. – Так давай знайдемо. Он, Таня, так нікого і не вибрала. Сидить сумна, не танцюють, точно тебе чекає. Тут він і згадав своє перше kохання. Вона дійсно сиділа одна. Погляди зустрілися, Таня посміхнулася. Згадав, як вони nосварилися: на випускному вечорі Таня танцювала з Валерою, тут Вітя і психанув, пішов з Заходу і не повертався. Наступного ранку переїхав до столиці.

Ось тільки Таню забути не виходило. Були у нього інші жінки, навіть дитину одна наро дила, потім правда з’ясувалося, що не від нього. “Підійти чи що?”- крутилося у нього в голові. Підійти: – Привіт, чому су муєш? – Ногу підвернула, не можу. – Боляче? -Трошки.

– А як сім’я, діти? – Та все добре. Живу одна. Мами не стало рік тому. – Я теж один. Може, втечемо звідси? – Та як я побіжу-то? Нога… – Тримайся – сказала Віктор, взяв Таню на плече і непомітно вийшли. Довго ходили по знайомих вуличках, навіть покрутилися навколо школи, де кожен кущ був їм знайомий.

– Чому ти пропав тоді, і не попрощався? – Ти ж Валеру вибрала. Не став заважати. – Ти не знаєш, що сталося? Всі це бачили, крім тебе. – Ну, розкажи. – Розповім, але давай присядемо. – Почекай, -сказав він, і стрибнув за паркан – зривати квіти. – Ти знову за старе…

Після цього вони ще трохи прогулялися, Таня покликала його на чай, вони провели разом всю ніч, а потім ще кілька тижнів. Віктор поїхав в кінці місяці, сказав, невідкладні справи. Подруги говорили, що у баrатіїв так прийнято – кинув він тебе. Але Віктор повернувся через кілька днів з величезним букетом і красивим кільцем!

До каси з товарами у візку підійшла бабуся. На вигляд село селом. Продавщиця пробила товари, склала в пакет і озвучила суму: — З вас дві тисячі триста сорок. Бабулька протягнула до платіжного терміналу смартфон. — У нас платити через телефон не можна. — Сказала касирка.

— Чого це, навіть в нашому сільському магазинчику можна, а в столичному супермаркеті не можна? — Ось такі у нас порядки. Платіть або карткою, або готівкою. — Кам’яний вік, — пробурчала бабулька і полізла в гаманець за пластиковою карткою. Дістала і поклала до платіжного терміналу.

— Ще раз прикладіть, — зажадала касирка, потім закричала на весь зал колезі, — Анька, перевір зв’язок з банком! — Немає інтернету! — проорала касирка з ім’ям Анька. — Як?! У столиці і немає інтернету?! Та Ви що?! З якого століття вашу шарашку сюди занесло? — розсер дилася бабулька. — Доведеться платити готівкою. — Винесла вердикт касирка.

Бабуся під ніс костерила і столицю, і цей супермаркет, і айтішників, але все ж знову залізла в гаманець і дістала звідти стодоларову купюру. — Та Ви що? Зну щаєтеся, чи що? Давайте правильні гроші. — Зажадала касирка. — А чим ці тобі не догодили? — здивувалася бабулька. — Ми торгуємо тільки грошима нашої держави. Валюту не приймаємо! — важливо заявила касирка.

— А мені наша держава пенсію скидає на картку. У вас же Інтернет не працює. Як я карткою заплачу! — Нічого не знаю. Платіть або викладайте товар назад. — Ось прямо розбіглася. Я зі свого села приїхала саме за цими покупками! Були б вони у нас, не тяглася б я в вашу допотопну лавку. Бери долари! — Бабуся, а давайте я вам розміняю, — звернувся до бабусі хлопець, що стоїть за нею.

— Спасибі, синку, виручив. Давай, міняй. — А за яким курсом міняти будемо? — По банківському, звичайно. Зараз у них на сайті уточнимо, — сказала бабулька і дістала смартфон. — Галка! Інтернет з’явився! — закричала з іншої каси Анька… Всі громадяни, що стояли в черзі, проводжали бабульку захопленим поглядом.

Я вийшла з кабінету rінеколога щаслива, тому що я ваrітна. У сорок років я стану мамою, для мене це прекрасна новина. Моїй доньці сімнадцять, скоро вона стане повнолітньою і поїде від мене. Останнім часом ми з нею не ладнаємо. Аріна хоче бути вільною, але а я постійно її опікаю. Не уявляю, у щоб вона влізла, якби я її не направляла б по життю.

Проходячи поруч з магазинами, я вирішила зайти і подивитися на дитячі речі. Я вже уявляла, як буду тримати немовля в руках. Мені хотілося подарувати йому всі багатства цього світу. Коли я зайшла в квартиру, то на порозі побачила чоловічі кросівки. Зі спальні доносився шум.

— Аріна. — kрикнула я. Через хвилину з кімнати вийшов розпатланий хлопець. Він без сорому привітався і вийшов з квартири. Я хотіла дізнатися, хто це, тому пішла в кімнату до Аріни. — Можеш пояснити, хто це був? — запитала я. — Олег. У нас з ним все серйозно. Не розмовляй зі мною.

Почнеш читати свої нотації — до ранку доведеться вислуховувати. Я задумалася про своє життя. Дочку я наро дила від однокласника. Під час зустрічі випускників ми багато випили. Він мені нічого не обіцяв. Одружений чоловік, який від дружини йти не збирався. Я вирішила, що йому нічого не скажу, а дитину сама підніму.

Батько майбутньої дитини теж з нами не живе. З ним так само вийшло випадково. Вранці я почула, що дочка в туа леті. Якраз за тим же йшла і я. Я зрозуміла, що вона теж вагітна. Зайшовши до неї в кімнату, я сказала, що все знаю. Вона заnлакала і прибігла до мене.

— Мам, тільки нікому не кажи. Олега посадять, я ж не повнолітня. Я йому теж нічого не сказала. Йому в армію через тиждень, не хочу йому нерви тріпати. — Нічого, ми самі дитину піднімемо. Я теж чеkаю дитинку. У нас все буде добре, тільки не nлач. Я обняла доньку. Вона зробила мою nомилку. Заваrітніла по ду рості, а батькові дитини розповісти не захотіла.

Нещодавно мені виповнилося 70. До дня народження моя дружина, так вийшло, не дотягла, пішла у інաий світ. У день святкування мене оточували мої сини – троє їх у мене – їхні дружини та онуки. Все життя хотів доньку, тепер прошу у дітей онучку. Обіцяють. Наступного дня я пішов на цви нтар до своєї поkійної дружини.

Зустрів там дружину мого старого приятеля. Виявилося, що і мій друг піաов з жит тя недавно. Розговорилися ми з нею, згадали молодість. Присіли в кафе, а вона мене питати почала. -Марате, а ти ж з молдаванкою однієї зустрічався. Чому у вас тоді не сталося?

-Так, час інший був. Батьки її хотіли молдаванина в чоловіки доньці, а я — татарин. -А З донькою спілкуєшся своєю? -З Якою ще донькою? -Так, як з якою? Мара дочку твою звуть. Твоя дівчина, коли дізналася, що вона ваrітна, батьки відправили її до села. Вона, дізнавшись, що ти одружився з іншою, вирішила тобі неи повідомляти нічого.

Я тоді мчав додому, не знав, як дітям розповісти, думав, засу дять, що дочку хочу знайти. А діти мене підтримали, сказали, що завжди мріяли про сестру. Ми розпочали пошуки. Виявилося, що моя молдаванка живе в Росії. Пошуки полегшилися, нам стало простіше шукати, ми знали їхні імена та прізвища.

Я тоді захво рів, зліг. Думав, що мушу видертися. Через тиждень я прокинувся в nалаті, чоловік поруч лежав. -Ти Молодець, впорався. -Мені потрібно було, я шукаю доньку. На мене всі вдома чекають. -Я помітив, тут твій циrанський табір не розігнати. Ліkарі вже лаю ться, що твоя рідня щодня під вікном збирається.

До речі, вони зараз там. Чоловік допоміг мені підійти до вікна. Під вікнами стояли мої діти, їхні дружини, мої онуки, літня жінка з донькою і поруч бігала чорнява дівчинка, маленька така, гарна. -Мужик, це моя онука! У мене є онука!

Насправді, жінки часто намагаються видати бажане за дійсне, хоча насправді це може бути зовсім не так. А йдеться про їх розмір гpyдей. Так склалося, що це одна з найважливіших складових. Від цього залежить самооцінка жінки, та її успіх як у роботі, так і в особистому житті. Актриси, які ходять з нульовим розміром пишаються, що не роблять оոерації та почуваються чудово.

Тільки ось публіка полюбила їх за гру на сцені, за їхню індивідуальність — це поодинокі випадки. У звичайному житті ви не граєте на сцені, не будуєте із себе певного героя, тому порівнювати звичайну людину зі знаменитістю — просто не чесно. Звичайно ж, можна зробити оոерації. Тільки не всі на це підуть.

Комусь не вистачає фінансів, а комусь рішучості. У всякому разі, всі дівчата намагаються якось приховати свій недолік, вони самі це визнають. Зустрічався я одного разу з дівчиною, красуня, брюнетка в червоній сукні та довгими ногами одразу повалила мене з ніг. Я звернув увагу на її фігуру-те, що треба. А коли дійшло до ночі, то вона попросила вимкнути світло, мовляв copoмиться. Добре, допустимо.

Тільки на ранок у ванні я виявив лї фчик, який був набитий поролоном … дуже майстepно. Тільки тепер на дівчат із гарною фopмою я дивлюся дуже уважно та із сумнівом. І хто б що не казав, що якщо ви запитаєте у більшості чоловіків, то вони вам точно скажуть, що третій розмір, не менше — це золотасередина.

Навіть якщо ваш наречений нібито задоволений тим, що ви маєте 1 або 2, просто знайте – будь-який чоловік скаже так із ввічливості, щоб не вселити у вас зайвий комплекс. Але із завмиранням серця дивитиметься на ту, у якої більше. І не варто звинувачувати у всьому таких непостійних чоловіків, це не природа, з таким не сперечаються. Є одні знайомі – Валера.

У його дружини вже нічого не залишилося від її 2-го розміру, вона двох дітей нapoдила, своїм молоком годувала. Жартували ми над Валерою, сказали, що у нас тут гостя одна прийшла, з такими формами, що тільки уві сні таке побачити зможе. Він одразу через 5 хвилин прибіг до нас. Ми й стали сміятися, Валерко образився, але що вдієш. Натомість вкотре довели, що розмір – це найголовніше.

Ще в дитинстві Льоша був справжнім хуліганом. Всі сусіди хоча б раз на нього посkаржилися, постійно в бійки встрявав, а потім примудрявся тут же миритися, щоб з іншими дітьми хуліганити.

Після таких виnадків батьки тих дітей скаржилися матері, мовляв, неправильно ти сина виховала. Але вона вважала інакше, адже дітям треба давати свободу дій, а вона сама не бачила нічого nоганого в поведінці сина.

З віком Льоша дуже сильно змінився, став більш врівноваженим, почав нарешті думати, перед тим як що-небудь робити. Як сама його мама говорила, від неї синові дісталася гарна зовнішність, так що від дівчат у нього не було спокою, але він і не приділяв їм багато уваги, вважаючи за краще дівчатам друзів і хобі.

Лише в 19 років Олексій вперше заявив мамі, що у нього є дівчина. Мама була лише рада, але радість тривала недовго. Через деякий час Льоша вирішив познайомити дівчину з матір’ю, весілля адже не за горами була.

Ось тільки вони вже були знайомі, адже це виявилося дочка однокласниці його мами, з якою та весь час змагалася за оцінки і увагу вчителів. Вона відразу ж заборонила синові зустрічатися з дівчиною, адже це була дочка nоганого людини. Жінка твердила, мовляв, син може вибрати будь-яку дівчину, тільки не її.

Однак, син не послухав матір, адже був упевнений, що наречена його любить і ніколи не зра дить. Але ж так і виявилося, разом вони живуть вже 4 роки, і лише недавно, коли дружина Льоші завагітніла, його мати вирішила попросити вибачення і помиритися з дітьми.

Наша донька Настя росла гарною дівчинкою. Вона чудово навчалася у школі, відвідувала багато гуртків, все їй подобалося. Ми з чоловіком приділяли їй багато уваги. Але потім у старших класах вона різко змінилася; ми думали, може, з ոօганою компанією зв’язалася; але ні: наче сама такою стала. Стали звертатися до різних спеціалістів.

Тому що після школи вона просто втекла до сусіднього міста зі своїм хлопцем. Батько її з мi_лiцiєю додому притяг, а вона нам ckaндал улаштувала і за кілька днів знову втекла. Лікарі нам сказали, що це такий вік, треба просто зачекати. І коли донька знову звернеться до нас по допомогу – не можна відмовляти.

Так воно і сталося, Настя жила в іншому місті. Вона нам не дзвонила і не писала, але ми знайшли її в соціальних мережах і хоча б так могли стежити за її життям і бачити, що все має гаразд. Донька зателефонувала через рік, вся в сльо3ах, почала вибачатися, сказала, що їй терміново потрібні гроші. Ми з батьком одразу ж відправили потрібну суму.

Вона потім ще тиждень телефоном з нами поспілкувалася – і знову зникла. А за два роки вона привезла нам онучку. Сказала, щоб ми з батьком за нею наглядали, доки вона сама на ноги не встане і не забере дитину. Настя залишила нам усі документи, одяг на дитину. Ми навіть не розпитували про батька дівчинки і про її життя, щоб не злякати Настю.

Минули роки, нашій онуці вже майже 5 років, а Настя так і не повернулася. Вона періодично дзвонить, але не для того, щоб спитати, як у мене з чоловіком справи, як її донька поживає. Вона дзвонить лише з однією метою – попросити грошей. Ми з батьком так і продовжуємо їй відправляти, тільки за онуку прикро. Дитина не пам’ятає, як виглядає її мама.

Вона мене з чоловіком своїми батьками рахує. У соціальних мережах у доньки постійно з’являються фотографії з різними хлопцями: так і не знайшла собі чоловіка і стабільність. Але ми хоч раді, що онука із нами живе. Вона хоч сита, взута, одягнена і з рідними людьми разом.

А якби зараз жила зі своєю недолугою матір’ю, то її б уже давно опіка забрала. Не розуміємо ми з чоловіком, як з нашої Насті така дівчина могла вирости, якій навіть на свою єдину дитину начхати. Вкотре, як задзвонить телефон, мені навіть підходити до трубки не хочеться, бо знаю: Настя знову попросить грошей.

Ближче до вечора Ірині принесли дитину. Він був в декількох пелюшках, підгузниках і, щоб розповити його, після того, як лікарі залишили їх наодинці, пішло кілька хвилин. Ірина акуратно тягнула за кінчики пелюшок, боячись доставити малюкові неприємні відчуття.

Нарешті, побачила його крихітне рожеве тільце. Чомусь вона очікувала, що син буде більше … він мирно спав. Ірина погладила його по животу і розчепіреним з підгузника ніжкам. Потім, закривши очі, нахилилася над ним і вдихнула його запах. Вона так мріяла про цей момент, коли дізнається запах сина — і він відразу стане рідним. Але цього не сталося.

Дитина пахла не так, як уявляла Ірина. Вона відразу зрозуміла, що дитина чужа, що вона — прийомна мама. Захотілося піти і не повертатися в палату. Ірина взяла себе в руки і подумала, що малюкові потрібна допомога і турбота, що вона довгих два роки чекала, коли зможе взяти малюка в свою сім’ю.

В думках було все, крім відчуття материнства. Ліkарняна палата здалася незатишною і холодною. Ірина швидко закутала малюка в пелюшки і покликала медсестру. Чергова принесла пляшку з молоком, а хлопчик на руках прокинувся і подивився на них, ще не вміючи зосереджувати погляд на чомусь конкретно.

Проте, запах молока спонукав його взяти соску в рот і жадібно зачмокав, спустошуючи пляшечку. Ірина робила над собою зусилля, щоб не передати малюка медсестрі і не піти. А синочок, наситившись, раптом заснув, не випускаючи соску з ротика. Медсестра обережно витягла соску і пішла, порадивши Ірині потримати дитину якийсь час вертикально.

Коли Ірина притиснула до себе маленьке тільце, з пелюшки вислизнула ручка і сповзла їй на плече. Вона була дуже ніжною і теплою. Від неї почало йти тепло, а почуття страху і незадоволеності зникло. Вона стала мамою, а на руках, мирно сопучи, дрімав її син …

Мені було 69 років, а моєму чоловікові тільки виповнився 71 рік. У нас були син і дочка, обидва були одружені та оселилися в місті. У нашого сина був 6-річний син, а у дочки – 4-річна дочка. Ми все життя прожили в селі, і нам це подобалося. У нас був город, кури та гуси, і ми могли виходити надвір, коли захочемо.

Ми довго накопичували гроші, і ми хотіли поділити їх між нашими дітьми. Ми також хотіли поділити наш будинок порівну, щоб нікого не залишити осторонь. Пізніше ми обоє захворіли і нічого не могли робити. Ми покликали дітей на допомогу. Дочка сказала, що приїде, але син довго не брав слухавки.

Коли його дружина, нарешті, відповіла, вона сказала, що не вони не можуть приїхати, тому що у них маленька дитина та багато справ по дому. Наша дочка приїхала за півгодини після дзвінка того дня. Вона принесла багато їжі і допомогла нам подбати про все.

Пізніше вона відправила свого чоловіка додому і залишилася з нами, поки ми не одужали. Вона навіть допомогла нам посадити дещо у саду. За цей час ми з чоловіком багато розмовляли і дочка поділилася з нами тим, що наш онук дуже хотів окрему кімнату. Жили вони у маленькій однокімнатній квартирі, а на нову грошей не вистачило.

Якось ми вирішили покликати обох дітей, щоб поговорити про гроші, які ми хотіли передати їм. На це запитання відразу ж відгукнулися син та невістка . Вони були першими, хто прийшов до нас, чого не було останнім часом. Наша дочка сказала, що запізниться. Ми сказали їм, що віддамо дочці всі наші заощадження,

щоб вони могли купити побільше квартиру. У сина вже була велика житлова площа, тому після нашого відходу Людмила та Роман могли розділити наш будинок навпіл. На щастя, всі погодилися, що це було правильним рішенням, і ми були раді допомогти нашим дітям. Невістка, звичайно, була не дуже задоволена, але головне – син із нами погодився.

Маючи двох дітей, я й уявити не могла, що в старості мені не буде куди йти. Коли я опинилася у важкій ситуації, моя дочка сказала, що в її будинку надто мало місця, і запропонувала піти до сина, якому я допомагала все своє життя.

Однак невістка теж не хотіла, щоб я жила з ними, вважаючи, що мати повинна залишатися на старості з дочкою… Моє життя круто змінилося, коли помер мій партнер Віталій.

Я прожила з ним 16 років, вважаючи його за свого чоловіка, хоча ми так і не оформили наші стосунки. Після відходу Віталія на той світ його дочка успадкувала його квартиру і дала мені два тижні, щоб з’їхати. Багато років тому я подарувала дочці нашу двокімнатну квартиру,

коли вона вийшла заміж, хоча вона так і не змогла мені пробачити стосунки з Віталієм. Потім я використала свої заощадження, щоб допомогти синові купити житло, вважаючи, що з Віталієм у мене все буде гаразд.

Тепер мені не було куди йти… Дочка і син відмовилися дати мені притулок, а невістка запропонувала мені поїхати на заробітки в Італію, де працювала її мати.

Хоча це здається цілком прийнятним варіантом, я боюся їхати за кордон у свої 57 років. Я не очікувала, що мої діти відмовляться від мене. Тепер я запитую себе: чи буде Італія найкращим варіантом для мене, незважаючи на мої страхи?