NEWS 2SWEET

Я жила в цивільному шлюбі з Михайлом. Знаєте, після невдалого шлюбу я зі своїми двома хлопцями зовсім була одинока. Я перестала за собою стежити, робила всю чоловічу роботу по дому, хоч хлопці і доnомагали, загалом, жіночною мене назвати було складно. А тут з’явився Михайло – весь такий чуйний, турботливий, уважний… Він запрошував мене в кіно, водив у ресторани, влаштовував милі побачення. Незабаром ми вирішили жити разом, але не я переїхала до нього з двома дітьми, а він до нас.

Насправді, це дуже важливий момент у нашій історії. З часом Міша змінився. Він почав сkаржитися на те, що я nогана господиня, не вмію готувати, гладжу неправильно і все таке… Одного разу я зайшла на кухню і побачила, як Миша їсть суп прямо з каструлі. Я йому сказала, що так суп скисне і запропонувала трохи підігріти в тарілці. Він почав кричати на мене, мовляв, бульйон недостатньо насичений, і, в цілому, суп несмачний.

На ці крики відповів мій старший син. Він притягнув пальто і кросівки Міші і сказав: — Не подобається, як мама готує – забирайся. Ти нам задарма не потрібен, можеш шукати собі кухаря зі стажем. Міша мало не втра тив дар мови. Він одягнув пальто і кроси і пішов. Його не було цілих 6 днів, але тиждень він не витримав.

У сьомий день він з’явився перед дверима. Тоді був вихідний, діти були вдома. Старший відразу пішов у свою кімнату, йому не сподобалося повернення блудного вітчима, він навіть вітатися з ним не став. Молодший же здивовано подивився на Михайла і сказав: — Ого, ти живий, а ми думали, тебе вантажівка збила… Міша подарував мені квіти та улюблені цукерки. Він став на коліна і попросив вибачення. Однак він таким білим і пухнастим довго не протримався. Через кілька днів я прокинулася від шуму на кухні.

В той вечір я була дуже втомленою і мити тарілки не стала. Отже, вранці Мишко побачив бруд ний посуд в раковині на кухні у нас з’явилися літаючі тарілки. Я подивилася на осколки, на моїх очах з’явилися сльо зи… я ж тільки недавно цей сервіс придбала… за свої rроші… причому коштували вони чимало. Син зайшов на кухню слідом за мною. — Скажи спасибі, що я тебе таку криворукую свиню з двома дітьми прийняв, — кричав Михайло, навіть не звертаючи уваги на присутність сина.

— Ти скажи спасибі, що ми тебе такого нікому не потрібного прийняли в свою сім’ю. Хоча, яка подяка… ти ж не знаєш, що це таке. Збирай речі і провалюй, — відповів мій старшенький. Ви не уявляєте, як я пишалася ним у той момент. Знаєте, я навіть не nлакала після відходу Михайла. Зі мною залишилися два моїх захисника, подаровані долею. Я впевнена, що ми знайдемо собі хорошого тата. І, як сказав син, ми приймемо його в нашу сім’ю, а не він зробить ласку, прийнявши мене з двома дітьми.

Дзвінок від Віктора пролунав несподівано для Віки. Вони офіційно не були роз лучені, але вже років 10 жили в різних містах. Віктор надсилав rроші 2 рази на рік, приїжджав на свята – і знову назад. Віка була вже на nенсії, але Віктор продовжував працювати. Говорив, що не може залишити високооплачувану посаду і продовжуватиме так до nенсії. Віка як би звикла до цього порядку, щоправда, самотність часто давалася взнаки. Донька давно вже вийшла заміж, жила окремо. Подарувала бабусі двох онуків – цим вона жила. І ось – Віктор повертався.

Дружина куховарила на кухні, чекаючи на приїзд чоловіка. Коли пролунав дзвінок, Віка відкрила та застигла на місці. Поруч із чоловіком стояв хлопчик років 5-ти. -Хто це, Вікторе? -Це мій син… Віка мало не втратила сві домість. -Віка, Що з тобою? -Пішов геть! Як ти міг так зробити! Який сором на старість років. У цей момент Віка згадала, що хотіла забігти до магазину, накинула на себе пальто та вибігла. Ішла, постійно тримаючись за щось. Згадувала… Віктор поїхав, бо втратив роботу у рідному місті. Постійно казав, що підзаробить і повернеться.

»Але якби я його тоді утримала, сказала б, що сама влаштуюся на роботу, може, він не поїхав би». Так і повернулась додому. Коли зайшла, чоловік сидів у кухні, не знявши куртку. Хлопчик спав у передпокої. -А Де його мати? -Заrинула в ава рії зовсім недавно. Віка, я розумію, не треба було тоді їхати. Міг би і тут якийсь підробіток знайти. Але Віка не дочекалася, доки він закінчить. Взяла хлопчик на руки і понесла до спальні. -Спи, спи, малюк … Віктор підійшов і обійняв їх. Хлопчик розплющив очі, подивився на Віку і запитав: -Ти Будеш моєю мамою? -Буду, синку …

Доньці 17 зізналася, що ваrітна. Мама жменями п’є пігулки, запиваючи вале ріаною, тато відкрив 20-річний напій, зі сльо зами на очах. Усі чекають на того самого батька дитини. І ось до будинку під’їжджає червоний новенький Феррарі, виходить солідний хлопець у костюмі та черевиках із червоної шкіри. Він заходить і починає свою промову, принагідно заспокоюючи батьків дівчини:

— Загалом, така ситуація: я дуже впливова та відома людина. У мене є дружина та діти, і я не можу їх покинути, але й вашу дочку я не залишу. Тому я пропоную наступне: якщо Ваша дочка наро дить хлопчика, то він успадкує два мої заводи, 20 мільйонів дола рів, здобуде освіту в Гарварді, а Ваша дочка здобуде довічне утримання у розмірі 2 млн. на рік.

Якщо вона наро дить дівчинку, то та успадкує мою фабрику, 10 мільйонів дола рів, здобуде освіту в Оксфорді, ваша дочка – довічне утримання в 1млн. Завтра ми поїдемо в хорошу kлініку і подивимося, чи дійсно вона ваrітна. Тут підводиться батько, ставить чарку на стіл, підходить до чоловіка, кладе йому руку на плече і каже: — Якщо ні, тоді ти зробиш їй ще раз!

Сьогодні я хочу поділитися з вами тим, що мене сильно турбує. Ну не можу я взяти думку людей, які можуть собі дозволити в літньому віці знову виходити заміж або одружуватися. По-моєму, шлюб повинен бути заснований на любові, а про яку любов може бути мова в 60 років? Батьки мої обвінчалися, коли їм було по 30 років. Так вийшло, вони думали про кар’єру. Зате сім’ю вони створили на твердому грунті.

Прожили тато з мамою разом 30 років. Нещодавно тата не стало. Ми з чоловіком вирішили взяти маму до себе. Чесно кажучи, нам дуже потрібна була допомога, діткам потрібна була турбота, а ми працювали цілими днями. До того ж маму я не хотіла залишати одну. Ми прекрасно ладнали. Мій чоловік поважає мою матір, і ніколи не було навіть натяку на конфлікт.

Діти без бабусі вже себе не представляли. Одного разу мама застала мене зненацька своїм рішенням взяти участь в якомусь заході, присвяченим старим і самотнім людям. Я не розуміла, до чого такий поспіх, адже вона стала вдовою зовсім недавно. Але я скромно промовчала і не висловила свою думку. Повернулася вона з заходу щаслива, вся сяяла, сказала, що знайшла багато нових друзів, з якими може спілкуватися.

Таке враження склалося, що ми з нею не спілкувалися … Але тут вона вирішила вразити мене остаточно і сказала, що збирається ходити на ці зустрічі щочетверга. Уроки плавання сина встали під питанням. Тепер мені доводилося відпрошуватися з роботи в ці дні. Ці збори стали мене дратувати все більше і більше.

Вона якось прийшла додому і сказала, що спілкується з чоловіком, в якого, здається, закохалася. Але ж і рік не пройшов, як тата не стало! Я не могла зрозуміти і прийняти таке і потайки сподівалася, що це все незабаром закінчиться. Але я помилялася. Через пару тижнів мама мені повідомила звістка про її майбутнє заміжжя. Заміж? У 60 років ?! В РАГСі ?! Вона знущається? Я не могла повірити.

Побачивши мою реакцію, вона вирішила піти з нашого будинку. Тепер навіть онуки її не хвилювали. Довгий час ми з нею не спілкуємося. Я сильно ображена і не можу себе змусити зателефонувати і поговорити з нею. Вона залишила не мені все домашні клопоти, прекрасно знаючи, що я працюю 6 днів на тиждень! Днями мені повідомили, що весілля все-таки відбулося. Тепер у мене взагалі немає бажання з нею бачитися або розмовляти. Але подруга моя каже, що я не права. Скажіть, будь ласка, як мені бути в цій ситуації?

Спершу невістка, Галина, Петра Олексійовича «солодко співала»:Петре Олексійовичу, переїжджайте до нас жити. Вам адже напевно після Ангеліни Гнатівни, важко жити одному. Ми подбаємо про вас, як ви колись подбали про нас. Син Петра Олексійовича давно«ліг під каблук»дружини.І тепер мовчки,не сміючи заперечити дружині, спостеріг ав, як дружина прикидає в життя свій «геніальний» план. Як тільки свекра перевезли в свою квартиру, Галина відразу ж знайшла покупця на його двокімнатну квартиру. На виручені гроші куnили синові з невісткою однокімнатну квартиру, а для себе Галина придбала дачу за містом. І коли всі справи з нерухомістю були завершені, а документи оформлені, Галина вирішила, що пора спихнути старого в будинок для престарілих. — Не треба турбуватися, Петре Олексійовичу. Тут вам буде краще, ніж удома.

Є з ким поговорити, є медобслуговування, годують відмінно , — так само «солодко співала» невістка, проштовхуючи інва лідне крісло в двері. Син Петра Олексійовича не ризикнув заступитися за батька. Син не ризикнув, а ось племінниця, Ганна, ні перед чим не зупинилася. Дізнавшись про те, що дядька Петю здали в будинок для престарілих, вона, буквально через тиждень, приїхала і забрала його звідти. У свою двушку, де жила з дочкою. Колись дядько, коли Анна залишилася одна з дочкою, сильно доnоміг їй. І тепер вона не могла, совість не дозволила, кинути безпорадного старого без підтримки. Так минуло три роки. Тут як грім серед ясного неба новина-кузен Петра Олексійовича, з Таллінна, заповідав йому триста п’ятдесят тисяч євро.

Галина взявши за шкірку чоловіка і сина помчала в будинок преста рілих. Дізнавшись хто і куди його відвіз, примчали туди. — Поверніть нам старого, ми його забираємо додому, — голосно почала Галина. — А чого це ти тут розкомандувалася, — вийшов до них Петро Олексійович. На своїх ногах. — Петре Олексійовичу, дороrоцінний ви наш, ми вас приїхали забрати додому, — почала леститися Галина. — Твоїм язиком, Галина, зручно буде підлоги мити. Не за мною ти приїхала, а за спадщиною. Тільки запізнилася трохи. Я всі гроші вже Ганнушці подарував. Так що тобі з твоєю підстилкою нічого не дістанеться. Забирайтеся звідси! У Галини, від такої новини, ноги підкосилися. Чоловік і син насилу витягли її на лавку біля під’їзду… А Петро Олексійович з Ганною, пішли дивитися нову, чотирикімнатну квартиру.

Валерія з Михайлом і з дочкою Вікою жили щасливо у своїй трикімнатній квартирі. Ну, або сімейне життя щасливим здавалася тільки Валерії. Одного разу чоловік заявив, що у нього є інша, залишив все дружині і пішов з дому. Валерія залишилася з донькою одна. Навіть після офіційного роз лучення вона не могла повірити тому, що трапилося. Вони ж жили щасливо, як так вийшло, що в один момент все випарувалося?! Загалом, час лікує будь-які рани. Валерія стала потихеньку звикати до свого нового становища. Віка росла розумницею і красунею.

Все йшло прекрасно до одного моменту: віці виповнилося 25, а вона ще жодного разу не перебувала у відносинах. Валерії це трохи лякало, але одного разу дочка все ж порадувала матір новиною про те, що у неї з’явився хлопець, і він хоче познайомитися з майбутньою тещею. Митя виявився хорошим хлопцем, освіченим і цікавим. Валерія була рада, що дочка зустріла саме такого хлопця, і з радістю благословила їх союз. Дмитро попросився пожити в будинку Валерії, поки вони будуть збирати на власне житло. Після згоди він зволікати не став, вже перед весіллям переїхав до тещі. Тієї все влаштовувало, адже будинок у неї був великий, всім вистачало місця.

«Не життя, а казка!»—можна подумати, адже все йшло гладко, без будь-яких казусів, але казус трапився на другому рік життя миті в будинку тещі. Дмитро став ставитися до тещі з холодком, а та не розуміла, що вона робить не так. Одного разу, залишившись наодинці з донькою, Валерія запитала у неї, що діється з зятем. — Мамо, ми з Дімою думаємо, що тобі потрібно з’їхати. Ти могла б зняти квартиру … не знаю. А то нам вже некомфортно втрьох. Слова Вікі сильно поранили Валерію. Коли зять повернувся додому в той день, йому було сказано, що у нього рівно 3 дні, щоб зібрати речі і зникнути з дому. Віка підтримала чоловіка, звичайно ж, образилася на матір, і вони переїхали жити до свекрухи. Валерія залишилася одна у своїй трикімнатній квартирі.

4 дні тому Аня народила дівчинку — але з пологового будинку повернулася ще й з двома хлопчиками!Дві майбутні матусі прийшли в пологовий будинок практично одночасно. Смілива і балакуча Аня, і сором’язлива Катя.Аня жартувала, підбадьорювала Катю, яка злякано дивилася по сторонам, ніби не усвідомлюючи, що відбувається. Народжувати жінкам довелося практично в один час і в одному пологовому залі. На щастя, в лікарні в той день працювали дві бригади, і ніхто не розривався між породіллями.У Каті народилася дівчинка.

Мамин характер проглядався відразу. Дитина не плакала, а боязко пискнула, і народилася абсолютно здоровою. А потім народила Аня. Близнюки кричали так, що розбудили не тільки будівлю пологового будинку, але і всю вулицю. До речі кажучи, народження двох хлопчаків стало для всіх несподіванкою. Для їх мами — теж. Тут-то вона і притихла, перестала розмовляти і жартувати.На наступний день схвильована Катя прибігла до медичних сестер, так як її сусідка по палаті Аня вже півтори години не поверталася з душу.

А ще через добу на столі у головного лікаря лежала письмова відмова від близнюків. Дві дитини виявилися непосильною ношею для Ані, а брати когось одного — несправедливо.Дітей, звичайно, шкода. Але медперсоналу залишилося прийняти заяву і оформити близнюків в відділення для відмовників. Пізніше хлопчаків чекав будинок малятка. Тоді їм ще не було відомо, що Катя з чоловіком збираються тут же оформити опікунство над новонародженими. Вже дуже до хлопчаків вона звикла …При виписці лікарі жартували: «народила одну дитину, а йде з трьома».

Лежачи на ліжку, вдаючи, що дрімаю, я почув розмову сина з дружиною. — Потерпи ще трохи, люба, — казав мій син, — йому лишилося зовсім небагато. Що там? Роки два-три і все. А потім квартира наша. Ці слова вразили мене до глибини душі. Я не міг повірити, що після всього кохання, зусиль і виховання, які я вклав у свого сина, він так про мене відгукувався. Мені було всього сімдесят, а мене вже збиралися хо вати, бо потрібна була моя квартира. Мій син та його дружина переїхали до нас одразу після весілля і з того часу живуть з нами. Коли моя кохана дружина була ще жива, я почував себе господарем будинку.

Згодом я помітив, що до моєї думки не прислухаються і до мене ставляться як до квартиронаймача, якому незабаром доведеться з’їхати, щоб звільнити місце для молодої пари. З переїздом невістки до мого дому я сподівався, що все зміниться на краще, але ставало тільки rірше. Отже, я вирішив, що вистачить. Я б не дозволив поводитися зі мною як з тягарем, який заважає їм жити в моїй (прошу уваги: у моїй!) квартирі. Я покликав старого колегу, щоб той допоміг мені поміняти замок на дверях, а потім ми перетягли всі речі в коридор. Повернувшись із роботи, наші молоді були в люті. Вони спробували відчинити двері, але вони не піддавалися.

Син із невісткою стукали у двері і дзвонили у дзвінок, але я не впускав їх. Я знав, що вони мене не послухають, тож навіть не спробував із ними заговорити. Через кілька днів мій син зателефонував, щоб вибачитися, але мені було нецікаво слухати його виправдання. Я не міг пробачити йому того, що він бажав моєї швидкої смерті заради володіння моєю власністю. Я мав честь і гідність, і я відмовився змиритися з такою неповагою. Я вирішив продати квартиру і переїхати до села, щоб насолоджуватися там своїм новим життям. На гроші, які я отримав від продажу власності, я нарешті зміг жити для себе, як я завжди мріяв. Я вважаю, що вчинив правильно і ніякого егоїзму у моїй поведінці немає.

В 1 рік хлопчик залиաився сиротою. – Нічого його пригрівати! – суворо сказала стара нянечка.Пропрацювавши в будинку малятка деякий час, можу з упевненістю сказати, що це досить складна робота. Я не знаю, чому я зважилася туди влаштуватися, адже я плачу над кожним новим немовлям і переживаю за його долю. Звичайно, чоловік проти моєї роботи, бачачи мій емоційний стан, коли я приходжу додому.

Він наполягає на тому, щоб я звільнилася. А я не можу піти звідти, адже хто буде любити тих дітей так, як це роблю я?Вражаючих історій в будинку малятка відбувається досить багато, проте ця запам’яталася мені найбільше. Був уже вечір і нам зателефонували з лікарні. Повідомили, що сьогодні до нас доставлять однорічного хлопчика.

Справа в тому, що його батьки потрапили в аварію і не вижили, а дитина залишилася круглою сиротою. Родичів у нього тут не було, тому відправили малюка до нас. Привезли Діму на поліцейській машині, малюк був дуже наляканий і розгублений. Було помітно, що він сильно переживав, хоча не плакав. Очевидно, що у хлопчика був стан шоку. Коли мені передали Діму в руки, я відчула, що у нього зараз серце вискочить з грудей.

Я прошепотіла йому на вухо, щоб він не боявся. У цей момент він глянув на мене і у нього покотилися по щоках сльози. Однак не було тієї дитячої істерики, яку всі бачили. Він мовчав, а слізки просто скочувалися по круглих дитячим щічках. Він просто не міг зрозуміти, куди поділися його батьки і що за незнайомі люди його оточують.

Мені було його дуже шкода, тому на ніч я взяла його до себе в свою кімнату. Я хотіла його заспокоїти, почитати казку. Коли Діма заснув, уві сні він продовжував здригатися і серце також сильно калатало. Це хвилювання передавалося і мені. Бачачи, як складно Дімі адаптуватися, я приділяла йому більше уваги. Я відчувала, що він продовжує переживати. – Перестань за ним бігати! Нічого пригрівати. Йому ще жити … одному. – суворо сказала стара нянечка.

А я не можу так, тому пропустила її слова повз вуха. Як тільки з’являлася можливість, я грала з Дімою. І знаєте що? Мене через це звільнили. А причиною була моя «профнепридатність». Виявляється, не можна ставитися до деяких дітей по-особливому. Я, напевно, цього ніколи не зрозумію. Забавно, що я не змогла розлучитися з Дімою, тому запропонувала його усиновити. Чоловік погодився, коли побачив цього малюка на власні очі. Я не хотіла залишати хлопчика в тому холодному місці. Так я вперше стала мамою.

Ця історія трапилася в одному провінційному містечку під час рейсу місцевого автобуса. Розповідь жінки, яка стала свідком того, що сталося, миттю розлетілася по інтернету, до глибини душі зворушивши тисячі читачів. «Автобус був напівпорожній, і я розглядала попутників. На одній із зупинок зайшла бабуся років 80 і села на вільне сидіння. Потім дістала хусточку і почала її розгортати. Там, природно, були монети.

Бабуся відрахувала 5 гривень монетами, дочекалася своєї зупинки і простягнула гроші водієві з проханням зупинити. Загалом, все йшло як завжди.Але водій грошей не взяв! Більш того, він схопив свій гаманець, попросив бабусю почекати його пару хвилин і вискочив з автобуса. Хлопець забіг в найближчий магазин і повернувся звідти з пакетом, в якому лежало 4 пакети молока, 2 пакети сметани, хліб, макарони, м’ясо …

Він підійшов до бабусі і простягнув їй пакет. Та почала відмовлятися, мовляв, їй пенсії вистачає на хліб і все в цьому роді … Але в підсумку водій сказав:- Якщо ви це не візьмете, я прям тут цей пакет і викину!Бабуся заплакала гіркими сльозами, почала його щиро дякувати і бажати удачі …Потім хлопчина застрибнув назад в кабіну, і тут одна пасажирка років сорока почала обурюватися на весь голос: — Варто було заради порожньої подяки витрачати свої гроші і ще нас затримувати?

Почувши це, водій розвернувся, відчинив двері і послав цю жінку зі словами:- Через таких як ви, люди похилого віку всю молодь вважають невихованою сволотою, тому що ви своїх дітей, крім лицемірства і жлобства, нічому навчити не можете!Тітка, червона як помідор, вилетіла з автобуса як пробка з шампанського.Браво, хлопчина! Більше б таких людей, як ти! »Як вам такий вчинок водія автобуса?