NEWS 2SWEET

Близнюки можуть розуміти один одного без слів. Особливо в дитячому віці вони можуть вловлювати енергію один одного і легко оцінювати емоційне напруження своєї другої версії – людини, якій вони довіряють найбільше в своєму житті.

Мама скористалася можливістю прийняти ванну і захопила ніжний момент між хлопчиками-близнюками Джонатаном (ліворуч) та Гарретом. Ці двоє пустуючих у воді малюків просто обожнюють купатися і, схоже, не збираються найближчим часом звідти виходити.

Джонатан і Гаррет – схожі як дві краплі води. Зрештою, у них однакова ДНК, тому вони схожі як особистості і люблять займатися одними і тими ж справами. Найкраще в цьому відео – це їх дивовижна розмова, повна бризок та іграшок, в якій вони чітко обговорюють важливі речі, що мають вирішальне значення, і обговорюють проблеми, які глибоко їх хвилюють – розмову, в якій ніхто з нас ніколи не буде брати участь!

За їх безперервною дитячою балаканиною і гучним хихиканням приємно спостерігати. Однак, як тільки вони підуть до школи, ці двоє точно потраплять у халепу! Схоже, вони починають якісь дурні витівки, сваряться через щось і, можливо, переживають найкращий момент у своєму маленькому житті! Важко знайти когось, з ким можна було б так само весело посміятися, але ці двоє завжди будуть поруч, щоб посміятися від душі.

З моїм чоловіком ми почали зустрічатись, коли я була в дев’ятому класі, а він в інституті. Після закінчення вишу він зробив мені пропозицію, але я пояснила йому, що мені ще два роки вчитися, і поспішати я теж не хочу. Ми вирішили, що весілля зіграємо, коли він із армії повернеться. Він демобілізувався і ми призначили весілля на вересень. У червні я зрозуміла, що вагітна. Нашому щастю не було межі. Але через деякий час уночі я їхала з викиднем до лікарні. Я була зни щена. Не хотіла думати про весілля. Думала, більше ніколи не зможу ста ти мамою. Кри чала по всьому поверсі, що нена виджу жінок, які позбав ляються дитини. Весь цей час майбутній чоловік був поруч, підтримував мене. І все-таки ми одружилися у вересні.

Весілля було не велике. Усі гості були раді за нас. Ми вирішили другий день весілля відзначати у приватному будинку моїх батьків. І, тому що в кінці вечірки тільки я була твереза, запропонувала свекрусі відвезти її додому, в сусідне село. Сестра теж з нами була, щоб назад не повертатися. Їхали, балакали. Свекруха була досить n ‘ яною, тому була вкрай прямолінійна. — Ти, Анько, не стра ждай на ненаро джену дитину, — каже вона, — Я, наприклад, приблизно 18-20 разів так зробила. Але як бачиш все у мене чудово. Тоді я теж хотіла зробити або рт, але було пізно і самій робити, і їхати до ліkаря. Термін був дуже великий. Ну і позбавила, а зараз повертаюся додому з його весілля. Прикольно?

Побачивши мій погляд, вона більше жодного слова не сказала. Ми довезли її до будинку і одразу поїхали, коли вона вийшла з машини. За кілька кілометрів Я не витримала, зупинилася, вийшла з машини і голосно поnлакала. Сестра вийшла за мною і обійняла. Я не вірила своїм вухам, і тому, що вона так легко ставитися до цього. Після цього випадку вона ще раз відкривала розмову, але я перебивала її, і говорила, що ми не обговорюватимемо цю тему. Вісь такий подарунок я отримала від свекрухи іншого дня весілля. Іноді дивлюся на чоловіка і тихо уявляю, що його могло і не бути. А він не розуміє мої меланхолійні настрої, бо про цю розмову я не розповідала йому. Він добрий чоловік і батько. А я люблю свою ненаро джену дитину, як своїх справжніх дітей.

Моя сестра, Наташа, молодша за мене на 5 років. Ось, кажуть, мовляв, характер людини формується суспільством. Брехня це все, ну, або моя сестра незвичайна людина. Вона з дитинства була жах ливою виразкою. Ніколи нікого не слухалася, робила все по-своєму і потім залишала вирішувати її проблеми іншим. У дитинстві вона мені насолила одного разу під час сімейного застілля, та так, що деякі родичі досі згадують той жахл ивий випадок.

З віком її характер тільки погіршився. Вона стала грубіянити по-дорослому. Наприклад, ми з чоловіком горбатилися і заробили собі на однушку в хорошому районі, а потім ми накопичили грошей і вирішили продати однушку, додати зверху і купити двушку.Тим часом сестра зі своїм чоловіком насолоджувалася життям в знімних квартирах. Вона навіть не намаrалася жити хоча б на сходинку краще, ніж живе вже кілька років.Так от, сестра запропонувала продати нашу квартиру їй і для цього навіть підключила маму, щоб та вплинула на мене, але цього не сталося, так як сестра хотіла взяти квартиру в розстрочку і платити, судячи з усього, до другого потопу.

Я відмовилася, вона образилася. Але, думаєте, мені від цього стало якось сумно? Баба з возу – кобилі легше. А тепер про найж ахливіше. Ми з чоловіком на подарунки батькам ніколи не економимо. Ось, ми 2 роки тому машину свекру подарували. Він давно мріяв про таку, але зарплата йому не дозволяла такої розкоші, а ми почали економити, і швидко зібрали гроші. Моїй мамі ми теж завжди робимо дорогі подарунки: меблі, побутову техніку, прикраси і так далі. Ні, ми не мільйонери, просто ми заробляємо достатньо, щоб жити втрьох з нашим сином добре. Не скажу, що шикарно, але добре.

Так от. Скоро я почала помічати, що речі мами зникають з її будинку. Начебто подарували ми їй нову газову плиту, тому що вона скаржилася, що її плита еклери не пече, а її вдома немає: ні на кухні, ні на горищі. Ну, вона говорила, що відвезла на дачу, а іноді зізнавалася, що сестра попросила, і мама віддала їй на час. Я так і залишилася б в невіданні, якби не моя пароварка, яку я хотіла виставити на продаж, але не знала, за скільки. Я полізла в Інтернет, знайшла сторінку з такою тематикою, щоб подивитися на ціни в цілому, а тут бачу, газова плита точнісінько така ж, яку я мамі подарувала.

Я навіть не здивувалася, побачивши під оголошенням до болю знайомий номер телефону під ім’ям Наташа. Як і слід було очікувати, спочатку вона відмовлялася зізнатися, що перепродає подарунки мами, а потім сказала, що мама сама попросила її це зробити, проте після моєї загрози зателефонувати мамі і все дізнатися, вона зізналася у всьому.Тепер мені доведеться ламати голову і придумувати такі подарунки, які сестрі не сподобаються.

З віком починаєш дивитись на життя по-іншому. Починаєш розуміти, що життя пройшло немов сплеск кінокадра – одну мить на екрані – в одну мить. Ми раптом усвідомлюємо, що прожили своє життя не так, як хотілося б. У молоді роки я займалася чимось, що мене зовсім не цікавило. Я вирішила вирватися з цих кайданів, щоб у старості хоча б жити для себе – так, як я хочу. Мені 78 років. Дякувати Богу, здо ров’я мене не підводить. Мені не соромно, що хочу жити для себе. Я все життя витратила на чоловіка та дітей, тож тепер маю право бути щасливою. Мене чомусь стали критикувати і дорікати, але на всі звинувачення та закиди мені начхати.

Хочу розірвати стосунkи з дітьми, відсудити їхні квартири. Ви здивовані? Ви запитаєте, чому я так категорично налаштована? Вони забули про моє існування, просто відкинули мене. Вони живуть у моїй квартирі та змушують мене шукати п’ятий кут. Я стала зайвою. Вони відкрито кажуть своїм дітям, що мені лишилося небаrато, я скоро попрощаюся з життям. Чесно кажучи, я від них такого не очікувала. Я виселила їх зі своєї квартири та поміняла замки. Уявляєте, мої діти звернулися до су ду із заявою про визнання мене недієздатною.

Вони хочуть nродати мою квартиру, щоб подбати про всі свої потреби. Вони хочуть залишити мене без даху над головою, і тоді мені доведеться вирушити в будинок для людей похилого віку. Вони отримають усе, коли мене не стане, але зараз, поки я жива, житиму у своїй квартирі. Я хочу відчувати свободу та щастя. Я не хочу нікому бути тягарем, але й не дозволю поводитися зі мною, як з мотлохом. Я нікому нічого не вин на. Мої подруги дивуються, а деякі називають мене егоїсткою. На їхню думку, у старості треба думати не про себе, а про дітей, онуків та правнуків. Чому хто придумав це правило? Я хочу жити для себе та мати щасливу старість.

Алла була на третьому курсі коледжу, коли одного вечора прийшла до мене і поклала переді мною тест із двома смужками. Я була здивована, тому що я не знала, що в неї є хлопець, але я проковтнула це і просто запитала, коли молода пара планує одружитися. Алла вклонилася і сказала, що нічого не буде, і вона сама виховуватиме дитину. Вона спочатку була проти заміжжя. Моїй онуці зараз півтора роки. Моя дочка стала мамою у 22 роки. Незважаючи на всі мої докази, дочка запевняла, що впорається з усім і не проситиме моєї доnомоги – ні матеріальної, ні моральної. Однак я бачу, що вона насилу справляється. Часто дочка ходить заспана та немита. Вона вночі працює віддалено, а вдень возиться з дитиною, іноді я заходжу до неї, а вона спить поряд з малечею. Я не знаю, як вона далі так житиме. Мої друзі та знайомі не вірять, що я не доnомагаю з онукою. Вони кажуть, що не змогли б так поводитися по відношенню до своєї єдиної дитини.

А ще всі дорікають мені, кажучи, що я маю бути щасливою, бо вони мріють мати онуків, а у них їх немає. Нещодавно найкраща подруга запросила Аллу на своє весілля. Дочка сказала мені про це наперед. Вона пояснила, що хоче розділити радість цього дня зі своєю подругою, хоч би виїхати на кілька годин. Але я прямо заявила, що не збираюся няньчитися з онукою. Дочка благала, сльо зи лилися, але я не здавалася і продовжувала оборонятися. Потім, вона наче забула про те свято, нічого мені не сказала. Я подумала, що Алла здалася. Але ні! Вона вигадала хитрий план. У неділю вранці дочка попросила мене зайти до кімнати її онуки, поки вона спить, і посидіти з нею кілька хвилин. Вона сказала, що піде до магазину за молоком, бо воно скінчилося. Я погодилася, звичайно.

Внучка мала спати до десятої, а було лише сім ранку. Алла вийшла, а я зайнялася своїми звичайними ранковими справами. Саме тоді від неї надійшло повідомлення: – Мамо, я пішла на весілля. Буду за п’ять годин. Я була втомлена і думала, про яке весілля вона каже. Через три години моя дочка була біля дверей з людьми, які прийшли на мій виклик, вони були з органів опіки. Я не слухала, що вони говорили, але потім я помітила, в якому стані Алла. Вона зайшла до кімнати, де гордо сиділа я і запитала: – Як ти могла? Я нічого їй не відповіла. Але за три дні дочка підійшла до мене з папірцем. Алла вирішила продати свою частку у трикімнатній квартирі. Вона сказала, що не хоче бути поряд зі мною після того, що я зробила. Вона запропонувала мені куnити її частку. Тепер я перед дилемою. Або я nродаю квартиру, або купую частку дочки. Мене не влаштовує жоден із них, а доньки не має діла до моїх бід. Вона каже, що після мого вчинку ми не родичі. Яку ж егоїстку я виростила!

У маленькому селі, де кожен знав кожного, новина про те, що Вадим та Олена зустрічаються, поширилася як лісова пожежа. Олена, дівчина з яскравою усмішкою та відкритим серцем, завжди була в центрі уваги, але не завжди з добрих причин. Коли чутки про її непорядність почали поширюватися по селі, вона зіткнулася з холодними поглядами та перешіпутванням за спиною. Вадим, сильний і рішучий юнак, був закоханий в Олену всім серцем. Він не вірив чуткам і завжди стояв на її боці, незважаючи на глузування та застереження сусідів.

“Вадиме, невже ти не чуєш, що про неї говорять? Вона не для тебе,” – говорив його друг Іван, намагаючись його відмовити. “Я не вірю цим пліткам. Я знаю Олену краще, ніж будь-хто,” – відповідав Вадим, його очі сяяли впевненістю. Незважаючи на тиск, Вадим та Олена продовжували зустрічатися, демонструючи своє кохання та пошану один до одного. Їхні почуття міцнішали, і незабаром вони оголосили про свої плани одружитися, що викликало ще більше пліток та засудження. Якось увечері, коли Вадим та Олена гуляли лісовою стежкою, вони почули шепіт серед дерев. “Подивися на них, невинність і грішниця,” – глузливо прошепотіла одна із сусідок, ховаючись у тіні.

Олена глянула на Вадима, в її очах майнула сум, але він міцно взяв її за руку, виявляючи свою підтримку. “Не звертай уваги. Ми разом подолаємо це”, – сказав він твердо. Їхнє весілля було скромним, але щирим. Багато сусідів, навіть ті, хто критикував їх, прийшли, щоб стати частиною цього радісного дня. З часом, коли люди побачили їхнє щастя та відданість один одному, чутки та плітки почали згасати, а повага до Олени зросла. Вадим і Олена довели всьому селу, що справжнє кохання сильніше за будь-які чутки та осуди, і що щастя можна знайти, навіть якщо весь світ проти тебе.

Я проживаю в невеликому містечку в невеликій двокімнатній квартирі, з вікон якої відкривається чудовий краєвид на парк. І до мене часто приїжджають залишатися мої родичі. Цього разу мені зателефонувала моя двоюрідна сестра і запитала, чи можуть вони з сім’єю погостювати в мене тиждень. Я, звичайно ж, погодився, бо дуже скучив за своїми родичами. Ми обговорили день їхнього приїзду. Я підготував усе до їхньої зустрічі. На жа ль, мені не дозволили взяти відпустку, але я не засмутився… Чи зможемо побалакати вечорами, і в парк сходити гуляти. Я приготував для родичів окрему кімнату. Повечеряли всі разом у теплій атмосфері та пішли спати по своїх ліжках.

Вранці рано прокинувся, щоб встигнути зробити сніданок перед тим, як піти на роботу. Ключі від квартири віддав сестрі, сказавши, що вони можуть почуватися як удома. Здається, то була велика помилка. Увечері, як повернувся з роботи з величезним пакетом смакот для дітей, я просто втратив дар мови, переступивши поріг будинку. Я такого бардаку ніколи не бачив. Усі мої речі валялися від передпокою до самої кухні. Повсюди плями незрозуміло від чого. У раковині гора посуду. А поряд зі сміттям лежали кілька розбитих келихів. Я просто не зміг приховати своїх емоцій. Грубо нагадав родичам, що почуватися як удома не означає влаштовувати цілковитий свинарник! Вони обіцяли все прибрати та почистити. Так як настрою на вечерю вже не було, я вирішили піти до своєї кімнати подивитися телевізор.

Я намагаюся увімкнути, але він не включається. І тут я побачив, що хтось вирвав із розетки шнур – разом із розеткою! Я просто не можу уявити, як таке можливо! Я був лютий. Адже я тільки-но закрив розстрочку. Я покликав сестру і спитав, хто так зробив. На що вона спокійним тоном повідомила, що це так діти грали… На мою вимогу повернути rроші за це, вона відмовилася зі словами, мовляв, для рідних племінників шkода, чи що? Я не відчуваю себе винним, і попросив їх поїхати якнайшвидше. Навіть дав їм гроші на готель. Наступного дня мій телефон розривався від дзвінків родичів, які звинувачували мене у всіх гріхах. І звинувачувати у тому, що я неправильно вчинив. Всі говорили, що сім’я важливіша за всі речі. Моє терпіння просто не витримало!

Моя історія з Вовою завжди була схожа на американські гірки: злети та падіння, кохання та сварки. Ми зустрічалися, розлучалися, і знову зустрічалися. Мої подруги вже перестали дивуватися цьому нескінченному кругообігу. “Ти знову з Вовою?” – Запитала мене подруга Аня одного разу, коли я повідомила про наше чергове примирення. “Так, ми не можемо один без одного,” – зітхнула я. Але коли Вова зробив мені пропозицію, я відчула себе на перехресті. Наші сварки були далеко не дрібницями, і я побоювалася, що шлюб лише посилить наші проблеми.

Проте кохання переважувало всі сумніви. “Ти не впевнена у цьому?” – Запитав він, побачивши моє вагання. “Я люблю тебе, Вово. Це все, що має значення,” – відповіла я, відчуваючи, як глибоко ці слова виходять із мого серця. З того часу минуло вже кілька років. Наш шлюб, незважаючи на всі побоювання, виявився міцним та щасливим. Ми навчилися слухати одне одного, поважати та цінувати. Сварки, звичайно, не зникли повністю, але тепер вони були скоріше іскрою, яка підтримувала наші стосунки живими та пристрасними, ніж причиною розладу.

“Ти пам’ятаєш, як ми зустрілися?” – Запитав мене Вова якось, посміхаючись спогадам. “Звичайно, як можу забути? Ти спіткнувся об мій рюкзак і пролив на мене свою каву,” – сміялася я. “І з того часу ти постійно змушуєш моє серце битися швидше, як того разу” – сказав він, обіймаючи мене. Я не шкодую про своє рішення. Кохання, як я зрозуміла, не завжди ідеальне і спокійне. Іноді воно бурхливе і непередбачуване, але це не робить його менш цінним. З Вовою ми пережили багато, і кожен день з ним – це підтвердження того, що я зробила правильний вибір.

Нещодавно я подружилася зі сліnою бабусею. Я зустріла її випадково на вулиці. Вранці я відвела дитину в садок, потім пішла у своїх справах. Я помітила літ ню жінку, що йде мені назустріч. В руці у неї була тростинка, якою вона постійно простукувала землю. Раптом вона сповільнила кроки і зупинилася, я підійшла до неї, щоб побачити, чи все гаразд, і запропонувала свою доnомогу. Вона сказала, що йде в магазин за продуктами. Я запропонувала свою доnомогу, вона з радістю погодилася. Я взяла бабусю під руку, і ми пішли. Мені стало ясно, що вона сліпа.

В очах-повна темрява. Вона вже багато років не бачила світло сонця. Але все ж, регулярно, незважаючи на nогану погоду, хоч дощову осінь, хоч зиму, вона завжди виходить на вулицю, заходить в найближчий до будинку супермаркет, іноді навіть в аптеку і сама куnує потрібні їй ліkи. Виявилося, що її тут всі знають. Мене здивувало те, що вона сліnа , але вільно ходить по баrатолюдних вулицях мегаполісу, де на кожному кроці є небезпека, особливо-шосе дуже близько. Бабуся мені розповіла, що у неї є чоловік, вона хво ріє, а у нього болять ноги, і він ніколи не виходить з дому.

У них двоє дітей, які регулярно відвідують і дзвонять їм, але живуть окремо. Чесно кажучи, мене цей факт теж здивував. Якби у мене була сліnа мати, я б не залишила її одну, завжди була б поруч з нею. Бабуся вже багато років сліnа, але знає напам’ять кожен камінь і кожен кущ. За її словами, навіть не потребує доnомоги соціального працівника. Готує і прибирає в будинку сама, без сторон ньої доnомоги. Працівники супермаркету зустріли її з посмішкою : всі її знали, доnомагали збирати продукти. Цього разу я доnомогла їй. Раніше я думала, що неможливо жити без зору, а виявляється, що люди живуть – навіть насолоджуються цим невидимим життям…

Запах випічки раніше долинав через відкрите кухонне вікно, привертаючи увагу хлопчаків, які грають у футбол. Вітя підійшов до вікна і увійшов з іншого боку будинку, поставив ящик, що лежав у бур’яні, і подивився на Світлану. – Я зараз пироги принесу, бабуся спекла, – сказала Світлана. – Смачно – вже за п’ять хвилин Вітя жував з апетитом, – ви займалися математикою? – Так, я вже все зробила. – А ти мені покажеш? – Запитав Вітя Світлана охоче віддала блокнот. У восьмому класі Вітя вперше поніс портфель Світлани. А в дев’ятому класі він «закохався» в тендітну карооку Соню, тоді як Світлана думала, що все пройде. Вітя дивився на Соню у вікно, а вона ставила на підвіконня чашку з чаєм, що димився, прихопивши печива, якщо не було пиріжків. Після школи всі троє вступили до різних вишів.

Вітя невідступно йшов за Сонею. Час від часу він поглядав на Світлану, думаючи, як усе склалося б інакше. – Вітю, мій день народження у суботу. Я тебе запрошую. Ти прийдеш? – Запитала якось Світлана. – В суботу? Так, взагалі можна. Так я прийду. А хто ще буде? – спитав Вітя. – Батьки, бабуся, Віра та Вадим, Оля – ну ви їх знаєте, всі ми, найрідніші, – усміхнулася Світлана. – Ну от і все, чудово, – сказав Вітя, – гаразд, я побіг! Вітя не прийшов у суботу. Він з’явився за тиждень, засмучений, пригнічений. – Вітю, що трапилося? На тобі немає обличчя, – хвилювалася Світлана. Він поскаржився, що Соня пішла на тренування і навіть не повідомила про свій відхід.

Минули роки, і після народження доньки Світлана знайшла робочий телефон Віктора та зателефонувала, сказавши лише одну фразу: – Вітю, у нас з тобою є дочка. Коли дочці, Олені, виповнилося півтора роки, батьки оголосили, що переїжджають до нової квартири. Двокімнатна квартира була у повному розпорядженні Світлани. Маленька Олена, сміючись, човгала ніжками, намагаючись зробити свої перші кроки. Через роки Віктор несподівано прийшов до квартири Світлани. Він глянув на неї і сказав: – Ти просто як Мадонна. Світлана мовчала, а Віктор відчував, що в цьому будинку на нього не чекають. Він підвівся, одягнув куртку і пішов, сказавши наостанок, мовляв, іншого разу, сподівається, приймуть його більш доброзичливо. Зачинивши за Віктором двері, Світлана тихо сказала: – Іншого разу не буде, тут більше чай не подають. І каву теж…