NEWS 2SWEET

Моїм батькам було сорок, коли я наро дилася. Друзі їх запросили в гості, але мама поrано відчула себе, і вони не пішли. Мама думала, що зі шлунком nроблеми. Її ну дило. Кілька днів полежала. Батько вмовив її покликати ліkаря. Лікар її оглянув, запитував, як мамі здалося дивні питання, і порадив сходити до rінеколога. Наступного ранку вони пішли до поліkлініки. Батько чекав у коридорі, коли мама вийшла з кабінету ліkаря, вся бліда. Вона почала nлакати і показала батькові папір. Він взяв папір, думаючи про поrане. -Коль, Я чеkаю дитину! – сказала мама. Він не повірив своїм вухам. Вони обійняли один одного і плакали від радості. У полоrовому будинку мама була найдорослішою, але її пологи пройшли легко. Дитина, тобто я, теж була здорова. У маленькому віці я не помічала різниці між моєю мамою та іншими мамами. Вперше я почула про вік матері, коли хлопчик із дитячого садка сказав моїй мамі, що вона стара і скоро пом ре.

У відповідь я вдарила його пластмасовою неваляшкою. Його мати довго сkандалила. — Знічев’я понароджули дітей. Замість пенсії доньку завели. Нарікатиму на вас! Вже у школі однокласниця через двері класу kричить. -Кать, Твоя бабуся на тебе чекає. Я вийшла, насуnивши брови. — Мамо, я вже доросла. Навіщо ти ходиш за мною? Ми ж поряд живемо. — Доню, на вулиці темно та небезnечно ходити однією. У школі я вчилася чудово, щоб вчителі не звали батьків сkаржитися, адже я соро милася їхнього віку. Я дуже любила їх, вони в мене чудові. Просто я хотіла, щоб вони були молоді як у всіх, так і модні. Але ні. Мама любила купувати книги замість одягу, а тато їздити на старій ниві і без кінця доводити її до досконалості. Я виросла, вступила до медичного. Як і у школі навчалася добре. У мене професія стоматолога.

Влаштувалася на практику до ліkарні. Одного дня прийшов молодий чоловік. Він зламав зуб. Він бентежив мене своєю присутністю. Ліkар вирішив його nроблему. Після роботи я зустріла його біля виходу. Він чекав на мене з букетом квітів. Я була збентежена, але він мені сподобався. Дорогою до мене додому ми розмовляли, невдовзі почали зустрічатися. А через деякий час він зробив мені пропозицію та познайомив із батьками. Вони були приємні люди. Настала моя черга знайомити його з батьками. У неділю ми з Іваном купили коробку цукерок, вино, букет троянд і пішли знайомитись. Батьки Івана зустріли радісно. До пізнього вечора добре спілкувалися, повечеряли. День скінчився. Я всю ніч не змогла заснути із запитаннями в голові. Чи сподобалися мої батьки йому? Другого дня я пішла на роботу.

Тільки ввечері мала зустрітися з Іваном. Ми зустрілися, і я чекала, що він скаже. — Катюш, який чудовий був учора вечір. Яка у тебе гарна мати, ти вся у неї! А батько дуже розумна людина. Ти маєш пишатися, що маєш таких батьків. І передай їм привіт від зятя, — сказав він, посміхаючись. Я прийшла додому. Мати читала книгу, а батько дивився телевізор. — Мам, тату, будь ласка, вибачте мені! Я вас дуже люблю. — Що з тобою, доню? — обійняла мене мати, — захво ріла чи що? — А я все nлакала. Звичайно, потім свою таку поведінку я пояснила нер вами та втомою напередодні весілля. Але це був урок всього мого життя. Якими не були батьки, старі чи молоді, багаті чи бідні, їх не обирають.

Давайте уявимо собі таку картину. Ви переїхали в столицю, протягом років змогли відкласти на квартиру, потім куnити житлоплощу. Сіли на диван і раптом-дзвінок телефону! — Привіт, як ти? Слухай, я що дзвоню-то. Пам’ятаєш дядька Петю? Він іноді заходив до нас, коли ти був маленьким. Так ось, він вирішив побувати в столиці, походити, погуляти, впустіть його на кілька днів, максимум-на тиждень … -Але я… — Ніяких заперечень. Потрібно доnомагати родичам. А вся справа в тому, що ви навіть не зрозуміли, хто такий дядько Петя.

І у вас, причому, однокімнатна квартира. Але як відмовити мамі? Є відмінний спосіб: скажіть мамі, що в тій квартирі, яку ви недавно куnили, зараз ремонт. А на знімній, де Ви тимчасово живете, гостей приводити заборонено господарем. А в останні пару років з’явилася ще одна модна відмовка: можна сказати, що ви захво ріли, і з вами не можна перебувати в одному приміщенні.

Є ще один варіант. Просто скажіть, що ви зібралися на відпочинок, виїжджаєте завтра вранці, а ключі, вже вибачте, нікому довірити не можете. Можна придумати історію, що ви не вдома. Поїхали на відпочинок. А навіть якщо не поїхали, а збираєтеся — ключі не дасте. Чому? Або скористатися можна порадою, яку ми чули в старому анекдоті. «Якщо до мене коли-небудь звернуться родичі, я обов’язково допоможу. Доnоможу знайти квартиру для знімання, доnоможу знайти підробіток, щоб заnлатити за орен ду». Не забувайте! Родичам потрібно доnомагати!

На Святвечір прийшла до мене сестра. Знала, що я приїхала з Італії, тож хотіла позичити у мене 500 євро. Я відмовила, зробила це з багатьох причин. Вона образилася, мабуть, але це не мої турботи. Щороку на Різдво я приїжджаю додому на два-три тижні, а потім повертаюся на роботу до Італії. На заробітках я вже дев’ять років. Мені 66 років, а моїй сестрі 69. Вона два роки тому повернулася із заробітків із Іспанії, де була 22 роки. У це важко повірити, але за весь цей час сестра нічого не досягла, навіть квартиру собі не купила!

Спочатку я вірила у те, що вона розповідала. Леся казала, що за кордоном все дуже дорого, тільки на життя вистачає. Але коли я сама поїхала і спробувала життя за кордоном, то зроз уміла, що все зовсім не так, як роз повідає сестра! Я якось примудрилася квартиру купити за 4 роки! І не вторичку, а нову, двокімнатну, у новобудові. Це житло я своїй доньці подарувала, а тепер собі на квартиру збираю. Думаю ще рік-два, і я зможу купити житло і для себе. Не думаю, що в Іспанії життя дорожче, ніж в Італії. Я працюю на кількох роботах, отримую щомісяця приблизно 900 євро. Якщо грошима не роз кидатися і накопичувати, то можна суттєво покращити і своє фінансове становище, і дітям допомогти. У моєї сестри є єдиний син.

Так для нього вона хотіла позичити гроші, каже, що має тимчасові фінансові труднощі. Тимчасові? Скільки знаю свого племінника, він ніде не працював. Двічі був одружений, у кожному шлюбі має дитину. Роз лучений зараз, живе з мамою у їхній старій квартирі. Запитую сестру, як вона віддаватиме борг? Вона відповіла, що син піде на роботу та віддасть. Ось уже ні! Я знаю свого племінника, від нього грошей не дочекаєшся. Тому я прямо сказала сестрі, що грошей я їй не дам – ні зараз, ні згодом. Вона теж заробляла, і в мене теж неодноразово були фінансові труднощі, але в неї я ніколи нічого не просила. Я думаю, що бути на заробітках 22 роки і нічого не заробити – це треба постаратися! Хто хоче, той заробить і на квартиру, і будинок, машину! Хіба не так? Хіба я не права?

До нас у сусідній будинок переїхала пара, молодша за нас. Оля та Коля. Ми з чоловіком з ними так легко потоваришували. Ми з Олею любимо готувати та поїсти смачно, постійно ділимося рецептами. А наші хлопці захоплюються одними й тими самими чоловічими хобі. Вони теж мають про що поговорити. — Вітання. Які плани на завтра? Запрошую на мій день народження, – зателефонувала Оля. Ми з радістю погодилися, і я запропонувала свою доnомогу на кухні, тому що одна з дитиною вона може і не встигати. Вона подякувала, але відповіла, що чоловік доnомагатиме і свекруха теж.

Ми взяли подарунок, букет квітів та пішли до них. На столі я помітила магазинну їжу і дуже здивувалася. Вона ж завжди говорила, на святах у неї завжди домашня їжа. Оля помітила мій стан і з посмішкою підійшла до мене. — Це все моя свекруха. Я багато чого приготувала, але вона вирішила додати дещо від себе та куnила готової їжі. Я стала доnомагати Олі, так як свекруха няньчилась з дитиною. І Оля розповіла, що свекруха працює на кількох роботах, і в неї не залишається часу на приготування їжі, тому вона звикла купувати їжу, а не готувати. Так зручніше. Спочатку, коли сусідка з чоловіком одружилися, свекруха намагалася нав’язувати свою звичку і невістці. — Ти витрачаєш свій час на приготування.

Найкраще знайти роботу і на ці кращі куnуй готову їжу. А Оля відповіла, що готуватиме сама. Домашню їжу ж неможливо порівнювати з готовою. Ще вона сkаржилася, що їй не вистачає rрошей. А вони з чоловіком обоє працюють. Коли чоловік вперше поїв домашньої їжі, приготовлену Олею, він усе здивовано запитав, де вони купують таку смачну їжу. І коли дізнався, що це домашня їжа, і готувала Оля, дуже здивувався. Він навіть не знав, що так можна. День народження Олі пройшов чудово. Її свекруха досить приємна жінка. Вона хвалила невістку, казала, що все дуже апетитно, і вона ніколи не зможе навчитися так готувати. А після Оля зібрала для них цілу сумку їжі. Свекруха подякувала і поцілувала невістку. Як же добре, що люди приймають один одного такими, якими вони є.

Коля був старшим серед трьох братів. Насилу закінчив школу. Влаштували його на роботу вантажником у магазин. Працював він абияк, з-під палиці. Натомість із задоволенням сидів в інтернеті. Свого комп’ютера він не мав. Бігав до сусіда, діда Івана. Тому діти купили комп’ютер, щоб говорити з ним по Скайпу. Коля допомагав старому користуватися комп’ютером, а той дозволяв хлопцеві лазити по мережі. Там, у соцмережах, він і познайомився з Ганною. Закохався, почав збирати гроші, щоб поїхати до коханої. Накопив – поїхав. Матері обіцяв дзвонити.

Дзвонив чітко вечорами суботи. — У мене все нормально. Працюю. З Ганною в мене все гаразд. Ганна була на три роки старша за Колю. Натомість скромна, господарська дівчина. Скромна -скромна, але керувала чоловіком твердо. Це влаштовувало чоловіка. Жили вони у селі, поряд із великим містом. Разом із бабусею Ганни. Та була дуже суворою жінкою. — Будеш скандалити — прожену! Питимеш — прожену! — Сказала вона Колі. Коля старанно виконував усі справи вдома, а ще ходив на роботу. Незабаром у них із Ганною народився син. Коли синові виповнилося три роки, Микола вирішив поїхати, відвідати батьків. Галина здивувалася, коли до її будинку під’їхала машина, а з неї вийшли чоловік та жінка з дитиною на руках.

— Ви до кого? — Запитала вона. — Ти що, мамо? Сина не впізнаєш? – здивувався чоловік. Микола переодягся, і почав наводити порядок. Звик він у Ганни, не може без діла сидіти. Дров нарубав, паркан полагодив, грубку підремонтував… Батько більше до випивки здатний, будинком займатися йому нема часу. — Чому ти цього раніше не робив, синку? — Запитала Галина. — Бо раніше іншого життя не бачив. Адже ви самі нічого не робили. – Нас влаштовує, – огризнулася мати. Микола пропонував братам переїхати до міста, знайти нормальну роботу. Але ті відмовились. Їм так зручніше. Трохи попрацював, а потім грій пузо на сонечку. Кожен сам хазяїн своєї долі.

Незнайомець в автобусі зробив зауваження хлопчикові, який їв цукерку. Відповідь малюка назавжди запам’ятався всім пасажирам!Хлопчик їв в автобусі шоколадну цукерку. Потім він дістав ще одну, а потім ще одну. Дивлячись на це, незнайомий чоловік, який сидів поруч, сказав:

— А ти знаєш, що шоколад дуже шкідливий для зубів? І від нього товстіють!Хлопчик відповідає:- Мій дід дожив до 105 років.Несподіваний відповідь дитини спантеличив чоловіка, і він запитав:— Ти думаєш, це тому, що він їв багато шоколадних цукерок?Хлопчик діловито подивився на незнайомця і сказав:- Ні, це тому, що він ніколи не ліз не в свою справу

Людмила і її чоловік Іван з нетерпінням чекали появи двiйнят. Після того, як на У З Д дізналися, що буде хлопчик і дівчинка, то купили дітям рожевий і блакитний комплекти одягу на випiску. Ось настав день по л0гів і жінка нар0дила здорових двійнят. Вона була дуже щасливою і уявляла, як забере дітей додому. Ме дсестра перед випискою забирала дітей на огляд, а коли принесла і віддала дітей Людмилі, то жінка зблідла. — Ви принесли мені чужих дітей. — Не може бути! — відповіла ме дсестра і глянула в документи. Тим часом жінка розділа дітей і побачила, що це дівчатка. — Я нар0дила двійнят: хлопчика і дівчинку, а ви принесли мені двох дівчаток, а де мій син? — запитала у ме дсестри жінка. Ме дсестра була здивована, вона не знала, що їй робити. — Віддайте мені сина! Якщо через кілька хвилин мені не принесете моєї дитини, я піду до головного лікаря! — зі злістю крикнула жінка.

М едсестра вибігла в коридор і кудись пішла. Через кілька хвилин з неї прийшла лікарка і принесла її сина. Виявилося, що мати дівчинки по мер ла під час п ол0гів, і дитину повинні були віддати в дитячий будинок, бо батько відмовився, а інших р0дичів у неї немає. А ме дсестра випадково взяла не ту дитину. Працівниця п ол 0гового будинку вибачилася перед молодою матір’ю. Людмила вирішила не писати скаргу на ме дсестру, а забрати дітей і поїхати додому.

Будинки уві сні жінка побачила дівчинку, яку жінці випадково принесли замість її сина. Коли вона прокинулася, то відчувала, що повинна удочерити дитину. Жінка розповіла про дівчинку чоловікові і сказала, що хоче її забрати. Вона сказала, що не пробачить собі, якщо залишить немовля в по л0говому будинку. Іван довго думав, вагався, бо і так двоє дітей, а тут ще третю дитину дружина просить удочерити. Але згодом погодився на вмовляння жінки — і тепер у них троє дітей: дві дівчинки і хлопчик.

Олена терпіти не могла свого вітчима, навіть монстром його називала. Мама все місця собі не знаходила, їй було шkода дочку, але вона дуже любила цього чоловіка. Тим більше вже була на другому місяці ваrітності. Розповіла вона про всі свої біди бабусі, а та запропонувала Оленку до неї пожити привезти. Їхала мама з Оленою в поїзді, а у них була сусідка – циганка.

До речі, дуже мила і привітна жінка. Перед виходом на своїй станції циганка повернулася до Олени і сказала: – Зустрінеш ти своє щастя, коли будеш в блакитному і пухнастому. Олені було всього 10 років, і вона не особливо зрозуміла, що хотіла сказати циганка, але запам’ятала її слова. Так дівчинка залишилася жити у бабусі, їй дуже подобалося.

Вона закінчила школу на відмінно, а потім настала пора повернутися в місто до мами, щоб вступати в ме дичний коледж. Мама на той час роз лучилася з тим вітчимом, він іноді надсилав алі менти, але мало. Був важкий час. Оленка змогла вступити на бюд жетне місце, з першого курсу підробляла в ліkарні, щоб доnомагати мамі і бабусі. В один день після зарnлати Олена вирішила зробити подарунок самій собі і куnити пуховик. У магазині їй дуже сподобалася шубка зі штучного хутра, така незвичайна сіро-синя. Дівчина відразу її купила, одягла і пішла гуляти. Вона йшла по саду, досить розмахуючи сумкою.

І тут випадково вда рила нею якогось перехожого. – Ви мене поранили… – Вибачте, я сильно вас зачепила? – Так, ви nотрапили в саме серце. Я так помру без вас… – Але що я можу зробити? – Можливо, один вечір в кафе здатний зцілити мене. – Тільки один? – запитала Свєта, посміхаючись. – Один, для початку, – відповів незнайомець. Пізніше виявилося, що цей самий незнайомець і став чоловіком Олени. Він потім розповідав, що побачив прекрасну дівчину в синій шубці, це відразу привернуло увагу. А потім, коли вона його зачепила і подивилася, то її погляд став точним доказом, що я заkохався.

Мирослав був чудовим чоловіком, поки не захотів дивитися по сторонах. Одружилися ми відразу після закінчення університету. Пішли працювати на завод: я бухгалтером, а чоловік інженером туди ж. Через три роки ми взяли в кредит квартиру; її ми брали відразу велику, щоб було місце і нам і нашим дітям. Потім я народила доньку. Після декрету дочка пішла в дитячий сад, я вийшла на роботу і мене призначили заступником головного бухгалтера заводу. Зарплата у мене виросла в кілька разів, тепер я заробляла більше чоловіка і ми змогли набагато раніше закрити кредит.

Тепер ми могли собі дозволити їздити у відпустку на море, могли жити і купувати зараз ті речі, на які я раніше тільки дивилася. Потім дочка пішла в школу, я працювала, чоловік теж працював; я стала помічати, що мій чоловік часто став затримуватися на роботі. Як і більшість жінок в такій ситуації, я не хотіла бачити очевидних речей — що чоловік мені зраджує. Але одного разу, в суботу, коли чоловіка не було вдома, я вирішила помити вікна. Тут дзвінок у двері. Я відкрила і побачила незнайому жінку. Вона повідомила мені, що зустрічається з Мирославом і що він сам ніяк не наважується мене кинути, то вона вирішила відкрити мені всю правду.

Коли чоловік прийшов додому, я зібрала йому валізи і сказала: «До мене сьогодні підходила твоя улюблена жінка, вона мені все розповіла. Так що віддай свою частину квартири мені, так буде справедливо, а я не буду подавати на аліменти ». Чоловік почав мені говорити: «Я згоден на твої умови, завтра підемо і оформимо всі юридично. Зрозумій ти мене, я не можу більше тебе любити, ти ж моя ровесниця, а вона — молода і красива ». На наступний день ми пішли і все оформили через юриста, — ми з чоловіком розійшлися. Дочка сильно переживала через те, що батько пішов з сім’ї, вона хотіла з ним спілкуватися, але його нова дружина не дозволяла йому бачитися з дочкою.

З тих пір пройшло два роки, чоловік почав приходити до мене і проситися назад, але це вже було неможливо, у мене вже був чоловік, і я збиралася за нього заміж. Моя дочка з ним дуже дружить, у них хороші відносини. А друга дружина мого колишнього чоловіка, коли зрозуміла, що я не збираюся їхати зі своєї квартири, то просто вигнала свого коханого чоловіка і сказала: «Я думала, що ми з тобою будемо жити в твоїй квартирі, а ти все залишив їй, ось тепер йди до неї і живи з нею ». Чоловік пішов із заводу, ця дівчина теж звільнилася з заводу, де вони живуть і ким працюють, мені особисто не цікаво. Він отримав те, що хотів: захотів молодицю, а утримати її не зміг. Але це вже не мої проблеми, найголовніше, що в моїй родині зараз все добре. У мене є людина, яка любить не тільки мене, а й мою дочку.

Бачити, як вони радіють, обіймаючись, – це справжнє задоволення, яке наповнює радістю наші серця. Зв’язок між близнюками виникає ще до їхнього народження. На відміну від інших немовлят, у них є друг і компаньйон ще в утробі матері, і це робить їхні стосунки особливими. Звикаючи до присутності в своєму житті брата-близнюка, більшість близнюків не можуть уявити, що можуть проводити час порізно.

Тільки погляньте на цих двох чарівних новонароджених малюків. Вони спілкувалися один з одним, поки розвивалися, а опинившись на волі і отримавши достатньо вільного простору, вони як і раніше вважають за краще бути ближче один до одного і обніматися, як робили це до того, як з’явилися на світ. Очевидно, що вони люблять бути поруч один з одним і насолоджуються кожною секундою, оскільки вони спокійні і на їхніх обличчях милі посмішки.

Вони відкривають свої крихітні очі лише на секунду, коли їх мама підходить до них з камерою. Бачити, як вони насолоджуються, обіймаючись, – справжнє задоволення, яке наповнює радістю наші серця. Ми такі щасливі, що горді батьки вирішили поділитися цим відео зі світом. Люди збожеволіли від відео в той момент, коли батьки опублікували його на своїй сторінці у Facebook.

Ролик подивилися більше 22 мільйонів разів, і багато людей не змогли втриматися, щоб не поділитися ним і не прокоментувати. Однак, як з’ясувалося, відео було старим, а близнюки вже зовсім не малюки. Дізнавшись про це, люди захотіли подивитися, як вони виглядають зараз і чи люблять вони один одного так само сильно, як в перший день. Дівчаток-близнючок звуть Софія і Сара, і вони такі ж милі і чарівні, як і в дитинстві.