NEWS 2SWEET

Зараз мені 51 рік, нещодавно я розлучився зі своєю дружиною, з якою прожив у шлюбі понад 30 років. А справа в тому, до я зустрів молоду дівчину, у яку закохався по вуха. У якийсь момент сімейне життя стало для мене нестерпним. Дружина пилила з ранку до вечора, крик та nлач дітей. Виспатися було просто неможливо. Про ін тимні стосунки я взагалі мовчу. А Юля стала для мене порятунком. Вона часто повторювала, як сильно мене любить і цінує. Хочу зауважити, що чути такі слова дуже приємно будь-якому чоловікові. Ось і не втримався, ухваливши остаточне рішення – піти з сім’ї та створити нову. Дружина, звичайно, nлакала, і мені було бо ляче, але іншого виходу я просто не бачив. Розлу чення тривало місяць.

Як тільки все було закінчено, ми з Юлею розписалися. Вона виявилася досить-таки розпещеною, зате господарство вела чудово. А як вона готувала – просто казка. Для мене вона була як дитина – то вся моя увага була пов’язана тільки з нею. Але йшлося тижні, місяці – і мені знову ставало все важче і важче. З господарської дівчини вона перетворилася на байдужу особу: одяг валявся на підлозі, борщ у каструлі вже мені не подобався… Незабаром я зрозумів, якої помилки припустився. Ні, щоб спробувати врятувати сім’ю, яку я беріг 30 років – замість того, щоб впоратися з проблемою, я просто втік. І рішення виявилося тимчасовим

Одного разу я сказав Юлі, що якщо вона не змінить свою поведінку, то я піду від неї. На що вона просто зібрала мої речі і сказала: -Ну і вали до своєї старої! І з чим же я залишився врешті-решт? Ні з чим. Живу у своєї мами, і щодня думаю про своє життя. Ніяк не можу вибачити собі мер зенний вчинок, ніяк не можу прийти до тями. Я багато разів намагався просити пробачення у своєї дружини, намагався повернутися у родину — але вона просто скидала виклик, ляскала дверима перед моїм носом. Думаю про життя, яке втратило всякий сенс…

Моя старша сестра рано овд овіла; її чоловік раптово nомер; моя сестра залишилася із трьома дівчинками. Старшій дочці було 8 років. Моя сестра весь день працювала, поверталася додому пізно. З дітьми сиділа наша мати. Але вона була вже у віці. Через якийсь час її не стало. Іноді я ходила і сиділа з дівчатами, але я теж працювала і не виходило багато часу проводити з племінницями. Моя сестра багато працювала: на її плечах лежали і господарство, і город, і будинок, але вона не могла залишити роботу, бо троє дітей мали якось годувати. Коли старшій дочці виповнилося 12 років, вона почала доnомагати мамі.

Поралася по дому, на городі. Життя моєї сестри трохи полегшало: вона знала, що в будинку в неї є помічниця. Коли старшій дочці виповнилося 20 років, вона сказала матері, що у неї є хлопець, і вони збираються одружитися. Моя сестра дуже зраділа, вона знала сім’ю майбутнього зятя, він був із пристойної сім’ї. Вони з дитинства дружили. Сестра давно помітила, що вони люблять одне одного. Зіграли весілля і старша дочка переїхала до чоловіка. Через рік сестра видала заміж та другу доньку. Через 3 роки у селі почали говорити, що третя дочка теж виходить заміж.

Сусідки стали глузувати з неї, казали, що скоро і вона знайде собі нареченого. Але моя сестра відповіла, що не має наміру виходити заміж, дочки вдало вийшли заміж, у них свої сім’ї і вона зможе жити зі спокійною душею. Пройшло багато років. Моя сестра тепер має онуків. Вона все своє життя присвятила своїм дітям – і не шkодує. Дочки зі своїми сім’ями часто приїжджають до неї, збираються на святі. Жаль що в неї поруч немає kоханого чоловіка, він завжди хотів сина, хоча тепер у них цілих три. Я дуже рада за свою сестру, сама бачила, які труднощі вона подолала. Дай Бог їй здоров’я; я завжди вірила, що все буде добре.

Вадим був молодшою дитиною в сім’ї. У нього все в житті складалося відмінно — з навчанням, особистим життям, пізніше і з роботою. Старшому братові, Антону, пощастило менше. Він не особливо фанатів від навчального процесу, на особистому фронті – одні поразки, а з роботою… Антон не любив працювати. Він був маминим улюбленцем, батьки вирішували все за нього. У нього не було друзів, а дівчата цуралися від нього, як від монстра. Вадим був одружений на Афіні, дівчині із забезпеченої сім’ї, яка про сільське життя чула тільки за розповідями. Пара жила в місті, залишивши батьків Вадима в селі. Антон тихо радів, що у брата вже 3 роки не було дітей.

— Будь вона моєю нареченою, у нас би вже було б 4 дітей, — говорив він братові. Сталося диво. Афіна повідомила чоловікові про ваrітність. Щастю Вадима не було меж. А коли пара дізналася, що у них буде двійня, так їх радість подвоїлася. Коли діткам було вже рік, молода сім’я приїхала в село на тиждень. Одного разу, коли Афіна сиділа на ґанку, до неї підійшов Антон. — Ну що, поріднимося? — сказав він невістці і затягнув її за будинок, прикривши її рот рукою. Там Антон притиснув Афіну до стіни. Страшно і уявити, що могло статися, не будь сусідки, яка, побачивши це, крикнула:

— Антон, ти що твориш?А ну-ка відійди від неї. На крики сусідки вийшли Вадим з мамою. Бідну Афіну звинуватили в розгульному способі життя. Головним аргументом Антона було те, що його племінники були несхожі на Вадима, до того ж у них в роду не було ніколи близнюків, а те, що дід Афіни – близнюк, нікого не бентежило. Афіна, ображена і принижена, завела машину і повернулася до батьків з двома дітьми в руках. Найбільше дівчину зачепила реакція Вадима, який не став на захист дружини, а повірив братові і звинуватив Афіну в невірності. Через місяць Вадим приповз до Афіни.

Aле дівчина послала вже колишнього чоловіка куди подалі.Хлопчики росли не по днях, а по роках. У 7-му класі вони вже були вище мами. Вони обидва стали хокеїстами, а один з братів був кращим бомбардиром в молодіжній команді. Ні Афіна, ні Вадим так і не зважилися на другий шлюб. Вадим займався власною справою, Афіна теж працювала, але більшу частину часу вона проводила з синами на зборах, на змаганнях, водила на тренування і так далі. Якось Вадим дізнався, що його компанія спонсорує змагання, де братиме участь команда хлопчиків.

Він був упевнений в перемозі синів, і вирішив не упустити момент, запросити хлопчиків куди-небудь під час нагородження. Перед матчем він зустрів дружину в коридорі. — Вони і мої діти. Я маю намір відновити наше спілкування. Мені їх моторошно не вистачає. — Їм 17, Вадиме, вони знають про нас все і вже зробили висновки. Не можна просто так вриватися в їхнє життя, просто тому що ти їх батько. Я тобі не забороняю, ти маєш право з ними спілкуватися. Але чи впевнений ти, що вони цього хочуть? Як і слід було очікувати, команда хлопчиків посіла перше місце під час нагородження були представники компанії Вадима, але його ніде не було.

Я дуже любила свою невістку. У нас були хороші взаємини. Жили мирно, спокійно, без сkандалів, без kонфліктів. Іноді були якісь суnеречки, але все швидко проходило. Коли вона заваrітніла, Я від щастя втратила голову. Вже дев’ятий місяць. У нас буде хлопчик. Мій син був у захваті, він завжди мріяв мати сина. І він гордо сказав, що назве сина на честь батька. У нас так прийнято-називати хлопчиків на честь діда. І тут почалося. Невістка влаштувала сkандал, мовляв, це її дитина, і вона сама вже вибрала ім’я.

Я вирішила поговорити з нею, але вона сказала, що вже вирішила. Вони з чоловіком посва рилися, і невістка сказала, що з полоrового будинку поїде до своїх батьків. Мій син вже дуже хороший чоловік для своєї дружини. Про такого чоловіка можна просто мріяти. Але дружина не цінує його старанності. Вона любить тільки себе. Еrоїстка. Адже вона могла помовчати хоч заради чоловіка, але ні. Наха бна наха ба. Я намагалася їй пояснити, що це сімейна традиція, але це її не хвилю вало.

Але для мене було несподіванкою, коли невістка сказала, що вони з моїм сином вже вирішили, як будуть кликати хлопчика. І взагалі, вони дорослі люди і будуть вирішувати питання самостійно. Вони батьки дитини і нехай вони самі вирішують, але це і наш онук, він продовження нашого роду. Кілька днів по тому знову піднялося питання про ім’я онука. Але невістка досить грубо сказала, щоб я не втручалася в сімейне життя сина. Це був աок. Я виростила сина, ночами не спала, щоб сьогодні мені говорили не лізти в їх сімейне життя? Скажіть будь ласка, як мені бути? Не знаю, що робити?

Надію привезли в пологовий будинок. Їхати вона не хотіла, адже ще не термін. Ну, прихопило спину, відпустить. А мама викликала швидку допомогу. Але на той час, коли приїхали, у дівчини відійшли води, сутички такі, що хоч на стіну лізь. Слідом за Надією привезли Валентину. Дівчина збиралася народити двійню. У передпологовій палаті лежали вдвох. Вони познайомилися і підтримували один одного в хвилини, коли здавалося — живіт рветься на частини.

Народжували також разом. Надія на десять хвилин раніше, ніж Валентина. У Надії народилася дівчинка. Валентина народила двох красивих хлопчиків. Коли принесли в палату дітей, Валентина зазначила, що її хлопчики чимось схожі на дівчинку Надії. Вони лежали, розглядали своїх діток, розмовляли. Валентина виглядала сумною. Вона говорила, що йти після пологового будинку їй нікуди: чоловік, коли дізнався, що вагітна, втік.

Батьки як дізналися про це, вигнали з дому. Сказали, щоб не приходила. На наступний ранок Надія прокинулася від плачу дітей. Валентини в палаті не було, хлопці плакали. На тумбочці лежав аркуш паперу. Дівчина підійшла, прочитала і скрикнула. Валентина написала, що відмовляється від дітей.

У самому низу дописала: » бажаю, щоб моїх синів виховувала Надія ». Від такого дівчина не могла відійти. Як можна кинути крихт, коли вони в мамі так потребують? З пологового будинку Валентина втекла. Надія зателефонувала чоловікові, розповіла про двох хлопчиків, яким швидше за все доведеться рости в дитячому будинку, а сама плакала. Чоловік відповів, що щось придумає. І дійсно, він придумав забрати їх додому і виховувати разом з донькою. Так і зробили. Через місяць родина поповнилася ще двома малюками. До речі, коли дітки підросли, вони всі були схожі між собою. Як таке може трапитися?

Історія бере свій початок ще з молодості моєї бабусі. Вона тоді жила у селі. На той момент була одружена і виховувала маленького сина. Село було невелике. Сусідами моєї бабусі були дві рідні сестри. Одна старша за іншу на два роки. Старшу звали Ганною, молодшу – Уляною. Обидві дівки були гарні, хлопці бігали за однією, за другою. Але так цікаво сталося, що сестри полюбили одного й того самого хлопця. А самому нареченому сподобалася старша Анна. Він став до неї доглядати, на танці ходили, з них і додому проводжав. Ночі проводили разом, на зірки дивилися. Загалом, любили вони одне одного. Часу трохи минуло, то стали молоді про весілля говорити. І батьки були зовсім не проти, щоб весілля відбулося, тож потроху почали готуватися до нього. Час гулянь призначили на осінь – наприкінці жовтня. Уля в цей час ніяк не могла змиритися з весіллям. Вона дуже любила Петра – так звали нареченого її сестри Анни.

Їй дуже не хотілося, щоб їхнє весілля відбулося. Ось уже й наближався день весілля. Уляна зібралася з духом, підійшла до Петра і все розповіла. Сказала, як вона його любить, умовляла, щоб він не одружився з її сестрою. Клялася, що все життя робитиме все так, як він захоче і любитиме його до останнього дня. Хлопець вислухав Улю і сказав їй, що любить Анну, а Уляну просив заспокоїтись. Мовляв, дівка молода, знайдеш ще гідного нареченого, який носитиме на руках. Петро обіцяв, що ця розмова залишиться між ними. Уляні від цього не стало легше, плакала вона ночами. А тут і день весілля настав. Наречена була красивою, поруч жених Петро ошатний, мужній, всі довкола щасливі. Весілля було пишним. Народу було багато, усі гуляли, пили за здоров’я молодих. Навіть із сусідніх сіл люди приходили. Тільки Уля сиділа і гірко плакала. Петро бачив її стан, і добре розумів, чому вона така.

А гості всі думали, що вона так журиться від того, що тепер сестра її старша житиме від неї окремо. Весілля скінчилося, всі розійшлися по хатах. Молодята пішли у свій дім! Вони мали першу шлюбну ніч. А Уля в цей час почала у віконце підглядати за молодятами. І побачила, як Петро Анну поцілував і обійняв. Розлютилася і почала тихенько нашіптувати: «Проклинаю вас, молодята. Нехай станеться так, що ви довго не проживете разом, щоб чоловік загинув, щоб щастя в цій родині не було. Нехай діти народяться хворими, а батьки ваші щастя від онуків не отримають!», – сказала вона такі страшні слова і втекла. Минуло близько 45 років. Моя бабуся ще в молодості із чоловіком і вже двома дітьми до міста перебралися. Але іноді вона навідується до того села, на цвинтарі, де її родичі поховані. Вона доглядає їхні могили та й просто згадує. Ось і зараз вона вирішила поїхати на той цвинтар.

Побачила вона там самотню бабусю, що сиділа біля могилки. І впізнала моя бабуся в цій старенькій Уляну.
Розговорилися вони з нею. Уляна впізнала бабусю. Почали розмовляти і про життя моєї бабусі, і про життя сестри Уляни: — Життя моє перетворилося на жах. — промовила Уляна. – Гріх я на себе страшний взяла. Я ж на весіллі тоді сестрі своїй рідній прокляття побажала на її нову родину, а воно все проти мене обернулося. В Анни в житті все чудово. А ось я зустріла гарного хлопця. Життя наше відразу ж не склалося. З’явилось у нас троє дітей. Старший син потонув, середній від хвороби у 5 років помер, а молодшого я берегла, як могла. Чоловік мій на роботі під комбайн потрапив та загинув. А мені довелося одній молодшого виховувати. Тяжко без чоловіка, але я справлялася. І знаєш, що? Виріс він бовдуром. Судимість у нього. Сидить у мене на шиї. Лупить сильно. Грошей на випивку просить.

— Так, покарав тебе Господь за твої слова жахливі на адресу сестри, — сказала моя бабуся. — Тім, а давай сина хрестимо. Тож уже не ті часи, що двадцять років тому. Он і твій батько на Великдень до церкви заходить. Ну давай? – просила чоловіка. Але той був непохитний. – Батько як хоче, а я до церкви не зайду. Це не моя віра. Хто, скажи, бачив Бога? І я не бачила. Але всі говорять… а чи мало що про нас із тобою можна почути? Я вірю тільки в те, що бачу і чую на власні очі. І більше ні в що… – Сама себе я покарала. Я тоді, коли проклинала молодих, дивилася на них у ліжку та помітила, що в кімнаті дзеркало велике стояло. А у ньому я своє відображення побачила. І знаєш, що я тим часом шепотіла? А те щоб син Ганни вбив її. Це виходить, що дзеркало прокляття на мене відбило. Значить, не довго мені залишалось. Син мій мене і зі світу зведе скоро! Після цих слів Уляна у сльозах пішла з цвинтаря. Так от і виходить, що ніколи нікому не бажайте зла, все потім вам повернеться бумерангом!

Я вийшла заміж одразу після університету і, чесно кажучи, майже нічого не вміла робити з усіляких побутових домашніх речей. Але я намагалася вчитися. Одразу народила один за одним двох дітей. І діти, і вся домашня робота трималися на мені. Мій чоловік добрий, але він весь час на роботі та вдома мені зовсім не допомагає. Роман вміє лише вказувати на мої помилки, замість того, щоб взяти дітей погуляти, а я тим часом щось вдома зробила. Але чоловікові ніколи не спадало на думку, що я теж втомлююся і не встигаю якісно виконувати свої обов’язки. Одного ранку Роман встав без настрою. Це з ним трапляється досить часто. Схоже, що чоловік переживає кризу середнього віку.

Його майка, випране мною напередодні, не відмиралося. А я не подивилася. Просто зняла висохлу і поклала у шафу. І ось зранку він чудово «підняв» мені настрій, сказавши, що «Прання – це, мабуть, не твій. Як і їсти готувати. Навіщо тоді братися?! — До речі, сказано це було дуже на підвищених тонах. Раніше я плакала б півдня, бо дуже неприємно це чути від коханої людини. Але зараз я вирішила діяти інакше.

З цього дня я просто перестала прати. І готувати. Зовсім. Логіка моя проста до неподобства. По-перше, я готую смачно. Подобається всім, окрім Романа. Тому що він сам не знає, чого хоче. Йому випечеш пиріжки, він носом крутить. Млинці його теж не влаштовують і таке інше. По-друге, щоб одяг не стирався, це ж як його потрібно було забруднити. Але Роман у цьому майстер. Чинити машину в новій майці – будь ласка. Потім відпрати це дуже складно. Тому претензії про те, що я погана, мною були не прийняті, абсолютно.

Я згадала про те, що я жінка, а отже, повинна слухатися чоловіка. Чоловік сказав не прати, отже, не прати. Чоловіка вистачило на тиждень. Він психовав. Сам готував собі їжу, і дітям також. Причому після такої ранкової напутності він дуже швидко відходить. Увечері прийшла просто душка. Запитав, що на вечерю. А я сказала, що я не знаю. Сказала: «Роман, я вирішила тебе послухати і не братися за те, чого робити не вмію. Прати це не моє, готувати теж ». Майже через десять років шлюбу до мене дійшло, що важливо цінувати себе за будь-яких обставин. І не дозволяти нікому витирати себе ноги. Навіть найулюбленішим і близьким. Ось і всі мої висновки!

Вибір сина зовсім не сподобався Анастасії Степанівні. Конверт вона заготовила задовго до того, як він привів свою дівчину додому, щоб познайомитись з батьками. Вона не могла зрозуміти, як її син міг закохатися в таку простушку? Вони були, на її погляд, невідповідною парою, тому вона мала намір зіпсувати їхні стосунки. Вона вважала, що син зруйнує життя, одружившись із цією дівчиною.

Вважала своїм батьківським обов’язком урятувати його від невірного рішення. Оксана та Ігор познайомилися випадково, все сталося у парку. Ігор зазвичай у таких місцях не знайомиться, але Оксана його сильно зачепила. Дівчина дуже гарна собою. Незабаром між ними почалися стосунки. Між ними були сильні почуття, тож Ігор поспішив познайомити дівчину зі своїми батьками. Батьку Оксана сподобалася своїми манерами. А ось мама її не злюбила з першого погляду.

Дізнавшись, що її батько — фермер, мати Ігоря вирішила, не сильно заглиблюючись в деталі, що така дівчина йому не підходить. Вона намагалася його відмовити, але син її не слухав, говорив, що любить її, а походження не має значення. Тоді Анастасія Степанівна вирішила взяти ситуацію до своїх рук. Анастасія Степанівна вирішила реалізувати свій план просто на весіллі. Безпосередньо перед урочистістю вона покликала Ігоря і дала йому в руки конверт, в якому були підроблені фотографії Оксани та якогось чоловіка в дуже інтимних ситуаціях. Усі фотографії були відфотошоплені , але дуже якісно, тому Ігор повірив. Він дуже засмутився. Весілля було зірвано. Анастасія Степанівна була задоволена виконаною роботою. Якось Анастасія Степанівна після салону краси зайшла до ювелірного магазину. Ще минулого тижня вона надивилася там гарні сережки і збиралася купити їх.

Вона випадково зустріла Оксану там, вона розглядала ті сережки, які їй сподобалися. Поруч із нею стояв добре одягнений чоловік у дорогому костюмі, значно старший за дівчину. Тоді Анастасія Степанівна вирішила, що це її коханець, почала її прямо в магазині поливати брудом, звинувачувати в тому, що вона меркантильна. Чоловік лише здивовано дивився на цю сцену, а потім заявив, що її батько.

Тоді Анастасія Степанівна завмерла від подиву. — Не смійте так висловлюватись про мою дочку, я давно хотів з вами розібратися. Знав, що ви погане про мою доньку кажете, але мені Оксана не дозволяла. Я дуже радий, що ми з вашою родиною так і не поріднилися – сказав Андрій Петрович. Анастасія Степанівна мала дуже застарілі погляди. Вона вважала, що всі, хто займається землеробством та скотарством, є бідняками. Але батько Оксани був дуже заможним фермером. Вийшла Анастасія Степанівна з магазину принижена та зачеплена. А в Оксани все склалося чудово. Незабаром вона зустріла хлопця, який її щиро полюбив, і вийшла заміж за нього.

– Сестричка, припини ревти! Цей нікчема, Артур, не вартий твоїх сл із! А його нова пасія – у підметки тобі не годиться. За кілька місяців хво роби Катя схудла і втратила все волосся на голові. Коли ліkарі поставили діаrноз, ніхто її не підтримав: ні її молодик, ні подруги, ні колеги. Лише сестра, Ганна, простягла її руку допомоги. Сплатила курс ліkування та реабілітацію. А тепер заїхала за нею до ліkарні, щоби відвезти до свого заміського будинку. – Там ліс, чисте повітря, річка. Це тобі піде на користь. Як тільки машина заїхала у ворота, до них підбіг великий, кудлатий собака.

– Знайомся – це Граф, твій друг і охоронець . Ти ж не хочеш нудьгувати тут одна. Він раніше жив у господарів, вони його добре виховали, потім поїхали за кордон, а Графа віддали до nритулку. Йому теж потрібен друг. Ось ви з ним і піклуватиметеся один про одного. Катя обережно увійшла до хати. Там було дуже затишно. Ганна внесла пакети з їжею, ще трохи побула, допомогла сестрі облаштуватись і поїхала до міста. Залишившись одна Катя, лягла на диван, сховалась у пледі і почала nлакати. І раптом Граф підійшов до канапи, поклав голову їй на ноги і почав потихеньку скиглити. – Зголоднів? Ходімо, хлопче, я тебе нагодую. Так вони почали жити разом. Потоваришували, гуляли лісом, плескалися в річці, грали і навіть засипали разом.

Катя потихеньку поверталася до життя – Мені тепер є заради кого жити, – говорила Катя, обійнявши кудлату голову Графа. Ганна регулярно відвідувала їх, привозячи щоразу продукти. Цього разу вона привезла із собою ще й кошеня. – Уявляєш, приходжу, а він у мене перед дверима на килимку сидить. Дивись якийсь забавний! Кошеня, нітрохи не соромлячись, полізло до Графа за пазуху. Той прихильно прийняв малюка. – Зустріла Артура. Ти ж скрізь і всюди в чорний список занесла. А він вибачається і передав номер свого телефону, щоб ти йому передзвонила, – Гнна передала сестрі листок паперу. – Я назву кошеня Димок, – сказала Катя, скомкавши і викинувши папірець у відро для сміття.

Я дуже люблю приїжджати щоліта до бабусі. Після літньої сесії знову вирішила приїхати до неї, але не повідомила про свій візит, думала, що зроблю їй сюрприз. Тільки те, що я побачила на дачі у бабусі, для мене стало справжнім неприємним сюрпризом. Я підходжу до хвіртки і чую якісь крики. Швидко забігаю у двір і бачу, що мій дядько стоїть біля мангалу, смажить шашлики. А на лавці сидить моя бабусю — і на неї кричить дружина дядька. Я не зрозуміла, через що раптом невістка стала кричати на літню жінку. Самого дядька ця ситуація анітрохи не збентежила.

Як виявилося, дядька звільнили з роботи, їм із дружиною не вистачало грошей на оренду квартири, ось вони й приїхали жити до бабусі. Вона не змогла відмовити своєму синові, тим більше що з ними був розпещений онук — 15-річний Коля. Я була дуже обурена поведінкою дружини дядька. Вона постійно кричала на бабусю, ні в що її не ставила. Якщо тітка готувала їжу, то тільки на свою сім’ю, забуваючи про бідну бабусю. Мало того, вони переселили бабусю із загального великого будинку в літній будиночок – у маленьку прибудову. Під приводом, що у них сім’я – і потрібно більше місця.

Я тут же зателефонувала мамі і розповіла про те, що тут твориться і як невістка бабусі почувається господинею в чужому будинку. Мати з батьком приїхали наступного дня. Вони попросили мене повести бабусю подалі, бо вдома почався справжній скандал. У результаті мої батьки відстояли права бабусі, і вона повернулася нормально жити до своєї оселі. А ось брат мами від сорому зібрав речі та пішов шукати квартиру. Але мені здається, що тут уже зіграла роль сила мого тата, адже він поліцейський і знає всі закони. Тепер наші спокійні дні з бабусею повернулися назад. Ми разом ходимо до лісу за малиною, робимо варення, годуємо курок. У бабусі так добре та затишно; як чудово, що вона в мене є.