NEWS 2SWEET

Шість років тому мама вийшла заміж вдруге. З батьком вона розлучилася, коли мені було сімнадцять років. Він поїхав до рідні на південь, а мама залишилася жити в тій же квартирі. Я їх розлученню не здивувалася, бо завжди бачила, що вони один одному не підходять. Папа спокійний і м’який, а мама особа з характером таким, що не кожен з нею і витримає поруч. Я була вже доросла, тому мені нічого пояснювати не довелося. Я нормально спілкувалася і з мамою, і з татом.

Найчастіше, звичайно, з мамою, тому що ми живемо в одному місті. Але саме, що спілкувалася, разом ми більше не жили. Спочатку я жила в гуртожитку при університеті, а на моє 20-річчя тато зробив мені королівський подарунок — купив однокімнатну квартиру. Мама активно займалася своїм особистим життям і до мене не лізла зайвий раз. Я до неї теж. Тому про те, що вона зійшлася з чоловіком, я дізналася, коли вони вже збиралися узаконити свої стосунки.

Це був мамин вибір, але мені цей товариш не сподобався відразу. У мами характер не подарунок, а там ще краще. Але мама мліла і дивилася на нього, як на щось велике і незимовє. Ну і нехай собі, якщо подобається. Жили молодята на маминій території. Її новий чоловік сам був без кола і двора, колишня дружина теж пустила його до себе, а після розлучення він вибув в нікуди.

До того, як перебратися до мами, він знімав кімнату в гуртожитку. — Уявляєш, він в квартирі колишньої ремонт зробив, всю обстановку купив, а вона з ним так! — зі сльозами розповідала мені мама. Я знову промовчала, хоча і вважаю, що жінка поступила абсолютно вірно, остаточно я в цьому переконалася після наступної фрази. — Правильно він робить, що аліменти їй не платить. Вона все одно все на себе витрачатиме. Ще й дитині про папу щось там говорить і той не хоче з ним навіть розмовляти.

Синові там, якщо я не помиляюся, вже років п’ятнадцять, тому «наговорити» такій дитині вже досить нелегко. Йому вистачить разок з татом поспілкуватися, щоб все зрозуміти. Але і цю думку я залишила при собі. Сенсу доводити щось мамі я не бачила. Не мені ж з таким подарочком жити. Я сама вийшла заміж, маю сина.

Мама до онука приїздила сама, тому що її чоловік «не переносить шум і дитячий плач». Мене це не засмучувало ні краплі, зайвий раз перетинатися з ним у мене бажання не було, а довелося б. Зараз синові вже п’ять років, іноді ми з ним заходимо до мами в гості. Іноді доводиться перетинатися з її чоловіком, і жодного разу він ще не промовчав.

Завжди щось про виховання дітей видасть, хоча ось не його б корові мукати, сам той ще батько року. Але частіше ми приходили, коли він був на роботі. А працював він добу через три, десь вахта на якомусь об’єкті. Коли його не було вдома, ми навіть на ніч мамі онука залишали. Нещодавно нас з чоловіком покликали на весілля старі друзі.

Захід проходив за містом, тому планувалося, що ми затримаємося там з ночівлею. Брати з собою дитину було б проблематично, він ще занадто маленький, щоб без проблем переносити такі тривалі поїздки і заходи. Я запитала у мами, чи не посидить вона два дні з онуком. Мама уточнила числа, дізналася у чоловіка, який у нього графік і сказала, що зможе.

Її чоловік якраз на добу йде, а до його приїзду мама відвезе сина до нас і там нас дочекається. Все складалося ідеально, ми з чистою совістю поїхали. Але на ніч ми вирішили не залишатися. Обстановка не мила якась. Вирішили поїхати додому, про що я забула попередити маму. Коли приїхали до неї, мене чекало щось неймовірне. Ми двері своїм ключем відімкнули і отетеріли. Мій син спав у коридорі на розкладачці.

У мами трикімнатна квартира, а дитина спав ні на ліжку, а на старенькій розкладачці в коридорі і без світла, хоча я просила маму щоб вона була поруч з ним, адже той іноді вночі може прокинутися. Мама зі своїм чоловіком в залі кіно дивляться. Я заходжу з німим запитанням на обличчі. І знаєте що? Той пан мав собі таку корону на голові, що почав обурюватися, чому я власне в його будинок без попередження з’явилася.

У його будинок? Так його в ньому лише діряві тапочки і помазок линялий, а підлогу квартири за законом мої. Я так і сказала, а ще попередила, що якщо моєму синові виділили розкладачку в коридорі, то я роблю так само і завтра ініціюю розмін квартири, щоб забрати свою частку. Малого ми забрали він спав і нічого не відчував. З мамою на наступний день мала розмову і вона вже співала як соловейко. Казала, що вони дитини не мали наміру в коридорі спати класти.

Він там просто грав на розкладачці і заснув. Ага! Заснув в піжамі на подушці і простирадлі які я привезла, я прямо відразу і повірила. Чоловікові теж ця ситуація неприємна, але він просить не гарячкувати і не псувати людям життя, адже вони все наверняка зрозуміли. А я не хочу заспокоюватися. Я заберу своє, а вони нехай собі як знають. Який привіт, така і відповідь? Чи я не маю рації?

Довгоочікувана дитина нарешті з’явилася на світ. Карина була на сьомому небі від щастя, і чекала чоловіка, якого пару хвилин тому побачила у вікно: він стояв з величезним букетом. І ось kоханий чоловік з’явився, взяв на руки малюка-і у нього округлилися очі. Він поклав його назад в ліжечко і вийшов.

Карина не могла повірити в те, що відбувається. Вона все втирала сльо зи і не могла зрозуміти, що ж було не так в дитині. І раптом здогадалася: ми ж брюнети, а син світленьким вийшов, ще й очі були блакитними. Поверталася Карина додому на таксі.

Водій бачив, що з нею щось не так, тому намагався заспокоїти молоду маму: — Ви ж тільки наро дили, повинні бути найщасливішою людиною на світі. Не можна опускати руки-хоча б заради малюка. Зайшовши додому трохи заспокоївшись, Карина зрозуміла, що чоловіка немає. Андрій повернувся пізно ввечері.

Пішов у спальню, і навіть не глянув на сина. Через пару хвилин він повернувся і почав: — Чий це син? — Що за дурниці, Андрію? Звичайно ж, твій. Можемо здати будь-які ана лізи. Але після них я все одно подам на роз лучення.

Такі приниження я не витерплю. Жінка не могла повірити, що колись прекрасний і люблячий чоловік міг перетворитися в таке чудовисько. Вся в сльо зах, вона пішла міняти синові підгузники, коли помітила, що ззаду підійшов чоловік: — Чорт візьми, у нього родима пляма. У тому ж місці, що і у мене. — Я ж говорила…

— А чому він світлий. У кого ж він такий? Блін, в діда … Карина, прости мене, дурня. Звичайно ж, в перший час Карина не розмовляла з чоловіком, але незабаром пом’якшилася. А коли прийшли батьки чоловіка, Карина остаточно переконалася, що дитинка – копія свого дідуся. А Андрій все ходив і повторював: «мій син, мій син».

Якось увечері Таня зайшла в соціальну мережу і раптом побачила серед спільних знайомих прізвище Віктора — Миронюк. Вона подумала: чому б йому не відправити фотографію дочки, нехай знає, що десь росте така красуня. Вона зайшла до нього на сторінку, фотографії у нього, як не дивно, не було і взагалі інформації було мало, тільки те, що живе зараз в Харкові, коли закінчив школу, його однокласники. Треба ж, недалеко від них. Вона швидко в редакторі виправила місце проживання на інше місто, подалі від Харкова, щоб не дай Бог не приїхав.

Взяла і відправила йому фотографію Світлани і підписала: » Це твоя дочка, але ти її бачиш в перший і останній раз — і то на фото ». Відправила і забула; і десь днів через три зайшла до себе на сторінку і раптом побачила, що він їй відповів. І те, що вона прочитала і побачила, змусило її розреготатися. По-перше, на аватарке з’явилася фотографія абсолютно незнайомого чоловіка і йому було тридцять п’ять років. До речі, дуже приємний чоловік. А по-друге, він запитував, коли і як вони з нею примудрилися створити настільки досконалу істоту, якщо навіть незнайомі.

Вона йому тут же написала тисячу вибачень: справа в тому, що він з її колишнім коханим виявилися непросто однаковим прізвищем, але у них і ім’я-по батькові збіглися. Тільки ось вона на вiк не подивилася: батькові Світлани двадцять сім років виповнилося. Вона, кстаті, виправила своє місце проживання на старе, тому що їй знайомі написали: коли вона встигла так далеко переїхати, чому вони нічого не знають про це. Довелося написати правду.

Таня зацікавилася, яким чином Миронюк старший опинився в списку спільних знайомих, а потім з’ясувалося, що це її одногрупниця підписалася на нього: теж думала, що це Миронюк-молодший, але помилилася. А він так і залишився у неї в друзях, забула видалити. А на наступний день вона знову отримала повідомлення від Миронюка-старшого — як вона його назвала. Він теж запитав, коли вона встигла переїхати в село, адже недавно не там жила? Довелося і йому пояснити, чому вона так зробила. У них почалося листування, яке тривало протягом місяця.

Він розпитував її про її життя, про дочку, що було дуже приємно, сказав, що вона дуже красива дівчинка, копія мами. А потім Віктор запропонував зустрітися, якщо вона не проти? Він запропонував приїхати до нього на вихідні з дочкою. Таня подумала, що чудеса трапляються в нашому житті, головне не пройти повз них і погодилася на його пропозицію, але з тією умовою, що вони переночують з дочкою в готелі. Він погодився. Таня вже знала, що він два роки, як розлучений, дружина поїхала з новим чоловіком до Києва, дітей загальних не було.

Що він працює в якісь компанії, де точно не писав, та й їй було все одно. Їхнє листування завжди приносила їй позитивний настрій, Миронюк старший вмів жартувати, і взагалі з ним було цікаво спілкуватися, відчувалося, що він начитаний, розумний чоловік. І ось вони зустрілися. Мама перед цією поїздкою показала дівчинці фотографію і сказала, що ми їдемо до цього дядька Віті в гості, він хороший, то відразу підбігла до нього, обняла за коліна злегка розгубленого чоловіка і видала: — Таточку, мій татко.

Таня теж розгубилася, адже вона її цьому не вчила; що він подумає. Дівчина почервоніла як рак і тут же сказала: — Вибачте, я не думала, що вона так відреагує на вас. Ви нічого такого не подумайте, я просто … в загальному, ми поїдемо назад. — Таня, дорога, не соромся, я дуже навіть радий цьому, не доведеться дитині звикати до мене. Так, дочка? Він підхопив радісну Світлану на руки, а вона почала його цілувати в обидві щоки. Він засміявся, притискаючи дитину до себе.

— Я навіть не очікував, що це так здорово, у мене аж серце стислося від щастя. У моєму житті сталося чудо. Вихідні вони провели дуже весело, гуляли в парку, каталися на всіх атракціонах, потім їли в кафе морозиво, відвідали зоопарк. Час вони провели чудово, а також продуктивно, в тому плані, що до кінця другого дня з’ясували, що подобаються один одному. І тут Віктор зробив їй пропозицію: — Таня, давай не зволікати гуму.

Ти вже зрозуміла, що я не просто так запросив вас, я закохався в тебе, а коли дізнався тебе ближче, зрозумів, що зробив правильний вибір. Виходь за мене заміж. Тим більше у нас з тобою росте така чудова дочка, — пожартував він. І було весілля. Правда — невеликє, в колі сім’ї і близьких.

Мені 58. Вже 8 років я живу сама. У сина є своя сім’я, але він мене часто відвідує. А чоловік пішов від мене до іншої молодші ще 8 років тому. Від самотності я божеволіла. У мене були подруги, але ж ви розумієте, що подруги – це не те, чого хочеться дощовим затишним днем поруч, на дивані, за переглядом серіалу.

Так, я вирішила спробувати знайти своє щастя у Мережі. Я знала, що є багато сайтів для знайомств. А я жінка красива — часто ходжу в салони, доглядаю за собою, пару разів на тиждень вмикаю музичку і починаю зарядку.

«Чому б не спробувати?» — Подумала я і знайшла один сайт — все було зрозуміло, ясно, там було багато людей, і всі були нормальними на вигляд. Вже за тиждень я призначила побачення з першим чоловіком. Ми домовилися зустрітись у парку перед моїм будинком.

Там завжди було спокійно, сонячно, загалом, що потрібне. Я чекала на Федора на лавці. Він спізнився на 10 хвилин, але я злилася. Це я живу близько, а він з іншого краю міста їхав до мене; може, там були пробки… Словом, він мені одразу не сподобався, з першого погляду.

На сайті було дуже мало інформації про нього. Тільки пару фото та все. Тут він прийшов у спортивному костюмі та з сандалями. Благо, він шкарпетки під сандалі не надів… Від нього пахло перегаром. Він матюkався через кожне друге слово, у нас не було спільних інтересів і теми для розмови. Ми швидко розійшлися.

Я не втрачала надії. Мені написав інший чоловік. Він був молодший на два роки, але тут я згадала слова «Кохання всі віки покірні». Погодилася сходити з ним у ресторан на обід. Той прийшов вчасно. Виглядав пристойно. Був одягнений у скромний костюмчик та шкіряні туфлі. Ми сіли за стіл, все було добре, доки до нас не підійшов офіціант.

Мій кавалер спілкувався з офіціантом, як із прислугою. Мені це, звичайно, не сподобалося, але я сподівалася, що він усе виправить спілкуванням зі мною. Наше замовлення запізнювалося. Правда, на хвилину, але все ж таки… Михайло почав метушитися. Він підвівся і пішов на кухню – розібратися, в чому справа.

Щойно він пішов, йому зателефонували. Його телефон лежав переді мною, я одним оком глянула на екран. Слово «Жінка» відразу кинулося в очі. Я навіть не замислилась. Встала, надягла пальто і повернулася додому. Після двох невдалих спроб я не заходила на ці сайти. Мені, знаєте, і однією неnогано живеться.

Скільки себе пам’ятаю – завжди страж дала у шлюбі від частих зр ад чоловіка. Навіть після 50 років Олег не переставав зве ртати увагу на жінок та дівчат. Якось йшла з сусідкою Лізою додому. Вона розповіла мені, що мій чоловік робить непристойні компліменти. — Пропонує мені разом попаритися в лазні або цілуватися тягне.

Надя, я заміжня жінка, він же знає. Якщо продовжить у такому дусі, то я розповім чоловікові. Посо ромився б за живої дружини до інших клеїтися – говорила Ліза. У цю хвилину мені було дуже соро мно. Я вирішила піти до свекрухи, щоб трохи виговоритись. Ганна Павлівна завжди була на моєму боці, завжди підтримувала. — Надя, треба його провчити. Всі чоловіки rуляють, поки в їхньому житті щось не станеться. Ось знаєш, дід і батько Олега гуляли, але потім якась ситуація міняла їх.

Наприклад, мого свекра клюнув туди, ну ти розумієш, півень. Так після цього він на жодну жінку подивитися не міг. – розповідала Ганна Павлівна. — Де я в місті знайду півня? – засму чувалася я. — Ду ренька. Я тобі говорю, провчити його, а не повторювати чийсь сценарій. Скористайся цією Лізою – порадила мені свекруха.

Трохи подумавши, я вирішила, що свекруха має рацію. Досить терпіти, треба діяти. Я зателефонувала Лізі, домовилася з нею зустрітись. Я розповіла їй свій план. Їй потрібно було просто, наступного разу, коли чоловік запропонує піти у лазню, погодитись. — Пом ста жінки страաна. Я згодна, давай провчимо неrідника. — сказала вона. Олег на себе довго чекати не змусив.

Через два дні вони мали піти в лазню. Ліза приїхала, пішла переодягатися, а Олег уже зайшов паритися. — Лізонько, я на тебе чекаю. Давай швидше, моя краса, – kричав чоловік. Але зайшла до нього не Ліза, а я. Він лежав і чекав, коли його почнуть бити віником. Я стала його легко пригладжувати віником по спині, ногах та боках.

Йому було приємно; він казав, яка Ліза ніжна. Але потім я збільшила темп і стала його би ти віником по п’ятій точці. Від щирого серця би ла, сил не шкодувала. Він кричав, просив зупинитися, але я хотіла помсти тися за всі роки зр ад. Після такої лазні Олег зі мною довго не розмовляв. Він не міг ні сидіти, ні лежати, зате більше на інших жінок не дивився. А якщо й дивився, то одразу згадував останній похід у лазню – і його одразу це приводило до тями.

Я сама виросла в дитячому будинkу, нікому не забажаю такої долі. Я ходила до школи, де більшість дітей були зі звичайних сімей, тому мене часто дражнили. Дитинство та юнацтво було складним. Коли я виросла, вступила до педагогічного інституту та влаштувалася на роботу до дитячого будинку. Хотілося дати дітям, які ростуть у тій самій ситуації,

що і я виросла, якомога більше тепла та kохання. Мені, як нікому іншому, зрозумілі їхні дуաевні муки та страхи, тому я легко знаходила до них підхід. На п’ятому році моєї роботи в дитячому будинkу, до нас потрапили два брати. Ще під час першої зустрічі вони дуже запали мені в серце. Ерік був старший за Марка на три роки.

Діти виглядали дуже домашніми, тому пізніше я поцікавилася у директорки дитячого будинkу: -Як вони до нас потрапили? -Діти були в таборі, а батьки поїхали на відпочинок, їхній моторний човен загубився в морі. Зараз ведуться пошуки, вони вважаються зниклими безвісти. Дітей привезли сюди з табору. Вони не мають інших родичів, які могли б їх забрати.

Мені хлопчиків було дуже шkода. Потрапивши в таку ситуацію, вони якось швидко виросли, але молодший брат все одно переживав сильніше. Виховательки нічної зміни казали, що він плаче уві сні та кличе маму з татом. Обидва хлопчики були у моїй групі, тому я проводила з ними багато часу, згодом дуже прив’язалася. Через три роки пішла до директорки і сказала, що хочу їх уси новити. — Ариночко, тобі не дадуть дітей – розвела руками жінка.

– Чому? -Ти незаміжня, живеш у маленькій квартирці, зарnлата маленька. -Але я люблю їх! Катерина Миколаївна похитала головою. -Сама знаєш, яка у нас зараз бюрократія! Нікому нині почуття не цікаві. Я виходила з кабінету зі сльо зами на очах, набрала номер Леоніда. Він був мій сусід по сходовому майданчику та приятель.

-Льонь, нам потрібно одружитися! Запанувала довга пауза. -Аріно, що трапилося? Ти в порядку? -Нам треба терміново одружитися! -Аріно, ти на роботі? Не йди нікуди, я скоро приїду. Він приїхав, я все пояснила. Диво! Він погодиться. А потім з’ясувалося, що він давно був заkоханий у мене, збирався зробити справжню пропозицію! Так ми стали справжньою родиною.

Бабусі Ганні вже під дев’яносто років. Досі міцна бабуся. Чоловіка її не ста ло п’ять років тому. А діти давно вже роз’їхалися містами та різними селами. Після проводів батька не приїжджали до неї. Тільки дзвонили, та питали про здоров’я та життя. Колись баба Ганна, при кожній нагоді посилала дітям і онукам гостинці.

Але одного разу Тарас, сусідський син, що відвозив гостинці дочки Ганна, повернув посилку цілою та неушкодженою. — Бабуся Ганно, дочка твоя відмовилася приймати подарунок. Сказала, що у місті цього добра навалом. Просить, щоб ти їй нічого не посилала.

Але господарство у Ганни міцне. І овочів, і яєць, і молока завжди більше, ніж вона змогла б одна з’їсти. От і роздаровувала вона все сусідам. Особливо тим, у кого багато дітей. І всі в селі були вдячні бабі Ганні та любили, і поважали її. Коли баба Ганна відчула себе порано, подзвонила дітям. — Любі мої, приїжджайте до мене.

Здоров’я мене підводить. Може хтось із вас забере мене до себе. Ось тільки її діти не поспішали до матері. Виправдовувалися справами. Ганна всіх своїх тварин розпродала. Всі гроші поклала в конверт, виклала його на стіл, написала листа дітям, поклала з конвертом, потім помилася і лягла спати.

Лише за три дні сусіди, стривожені відсутністю Ганни, увійшли до її будинку. Бабусю Ганну проводжали всім селом. Багато хто пам’ятав від неї лише добро. А лист та гроші вручили її дітям, які приїхали наступного дня після nохорону. У листі було: «Кохані мої діти.

Я вас усіх дуже люблю. Коли мене не стане, тримайтеся один за одного. Гроші, залишені в конверті, поділіть порівну. Будинок продайте, і ці гроші теж поділіть порівну. Ікони заберіть собі. Вони завжди мені допомагали, коли я молилася. Завжди любляча мама”.

Лесю, ти знаєш, я в теплі краї лечу наступного тижня. Мама вже навіть путівку придбала. Може ти складеш мені компанію? — Невпевнено сказав Роман. — Ти ж знаєш чудово, що я працюю і ніхто мене з роботи наступного тижня не відпустить — роздратовано сказала я, — у мене відпустка лише у липні. Такі речі взагалі треба разом обговорювати! — Але мама вже купила путівку… Не хочеться її обра жати… Я, напевно, все-таки полечу, — сказав мені Роман.

— Так, будь ласка, скатертиною тобі дорога! Мене драт ував такий стан справ. Рома не працював, ще навчався в університеті. Можна було й почекати до моєї відпустки та поїхати разом. А ні, втрутилася його матуся і купила йому ту путівку. І він не міг відмовити мамі, перенести дату відпочинку. Як завжди і в усьому, мамин синочок. Жили ми з Романом у квартирі, яку йому купила мати. У двокімнатній.

У мене також є своя квартира, але скромненька – однокімнатна і в не дуже хорошому районі, тому в нього було зручніше жити. Після відходу Романа минуло два дні, я мала вихідний, я солодко спала, відсипаючись після ранніх підйомів. Пролунав скрегіт ключа в замку. Я ледве розплющила очі, не розуміючи, хто це може бути.

Але тут у кімнату зазирнула мама Романа, така вся щаслива та сповнена сил. — Люсю, вставай! Скільки можна спати! Я тут шпалер купила, давай ми з тобою зробимо ремонт, поки Ромашка в Єгипті! Шпалери поклеїмо, стелю побілимо, трохи пошурхотім! За тиждень якраз упораємося! Уяви, Ромашка з моря приїде, а тут уже квартира відремонтована, ось він зрадіє! — Ольга Петрівна, тобто Роман буде на сонці ніжитись, а я в цей час після роботи маю ремонт у його квартирі робити? Щоб він зрадів? — Так, невже ти не хочеш його порадувати? — Ні не хочу!Уявіть собі!

Якщо вам так хочеться його порадувати, робіть ремонт самі, або наймайте робітників, я і пальцем не торкнуся. -Ну, ось ти і показала своє справжнє обличчя. Десь у глибині душі я знала, яка ти, але не хотілося вірити в це. Так ось що я скажу тобі, люба. Тепер мій Ромашка ніколи на тобі не одружується.

— А щоби одружився, треба шпалери йому в квартирі поклеїти? Це тест такий, чи що? Я швидко одяглася і грюкнула дверима. Пройшов тиждень. Я насолоджувалася тишею та спокоєм у своїй маленькій та затишній квартирці. Подзвонив Рома, який повернувся з Єгипту, і з ходу почав із претензій: – Привіт, чому ти не допомогла мамі? Мабуть, руки відвалилися б! Їй довелося робітників наймати!

— Знаєш, любий мій, а давайте ж ви з мамою якось самі, без мене! – відрізала я. Пройшло вже років 15 із закінчення цієї історії. Я вийшла заміж і стала мамою двох чудових дівчаток. А Рома втретє розлу чився. Мабуть, маминий тест на добру дружину ще ніхто не пройшов.

Вже кілька місяців я помічаю, що мій чоловік поводиться дуже дивно. Я гадаю, що в нього з’явилася kоханка. Він постійно затримується на роботі. Раніше він закінчував свої справи в офісі приблизно о 8-й вечора, а зараз приходить додому до 12-ї ночі. Коли я прасувала його сорочку, то у внутрішній кишеньці знайшла чеки.

Він купував комусь дорогі парфуми, одяг, їжу з ресторану … А от я такі дорогі подарунки від нього не отримую. Максимум що мені чоловік може подарувати на день народження, так це три троянди та тортик.

Я вирішила простежити за ним, щоб зловити на місці злочину. Після роботи він вийшов із офісу до 8 вечора. Я була в довгому плащі та в окулярах, він мене не впізнав.

Чоловік попрямував у магазин, купив там величезну коробку цукерок. Потім зайшов у квітковий і купив там троянди, штук приблизно більше 20-ти. І до чого всі ці покупки були дуже якісні, дорогі. Я почала стежити далі. Він підійшов до якогось будиночка. Його зустріла жінка похилого віку і вони зайшли за огорожу.

Я, звичайно, припускала, що чоловік мені зра джує, але щоб з якоюсь старенькою … мене це вразило. Увечері я вирішила про все поговорити з ним. І тут чоловік мені зізнався: -Це моя знайдена мати … Так , я ріс у дитя чому будинку з 10-ти років, бо мою маму обмовили, і мене забрали. Але недавно вона знайшла мене і вийшла на зв’язок.

-А Чому ти мені відразу нічого не сказав? -Я думав, що ти мене не підтримаєш чи будеш проти нашого спілкування. Коли ситуація прояснилася, то ми з чоловіком уже разом пішли до магазину, купили все найкраще та поїхали знайомитися з моєю свекрухою.

Після того як матері не ста ло, Надя, Льоша, Паша та Антон дуже рідко на дачу приходили. Тут усе нагадувало про маму. Їм спочатку було дуже сkладно звикати до відсутності мами. Влітку хлопці вирішили з’їздити до батька в інше місто, але дорогою вони вирішили зібратися духом та повернути на дачу. У будинку все було як раніше.

Здавалося, зараз із кухні вийде мама з підносом, повним пиріжків з картоплею та з капустою. Але… мами не було. Хлопці кілька хвилин мовчки стояли на порозі. Тут найстарший, Олексій, сказав: — Ходімо на кухню, маємо бутерброди. Влаштуємо міні-перекус і поїдемо далі. — А топити не будемо? — Запитала Надя.

— Ми недовго тут затримаємось, немає сенсу, — сказав Льоша. – А мама топила б… – видав Паша. — Так, — Льоша завжди відрізнявся імпульсивністю, — мами немає. Її не повернути. Насолоджуйтесь тим, що маєте. У повітрі знову повисла тиша. Надя розклала їжу на столі. Хлопці почали їсти і згадувати маму. — Адже вона мене найбільше любила… — заявила Надя.

— З чого це? – дожовуючи булочку, спитав Антон. — Коли ми з нею з ринку якось поверталися, стільки всього набрали… Вона мене зупинила і каже: «Я ж тебе найбільше люблю, тільки братам не говори, обра зяться ще …».

— Ага, — сказав Антон, — коли я в ліkарні лежав, вона мені так само сказала. Я ж так зрадів, а то думав вона мене найменше любить через те, що часто до ліkарні потрапляю. — Ви не повірите, — сказав Паша, — вона мене теж більше вас любила. І всі хором засміялися. Льоша сидів, дивився на молодших і тихо згадував усі мудрі слова мами.

Раптом очі його заблищали. — Вона завжди давала, нічого не вимагаючи натомість. Усіх вислуховувала, а сама все переживала у собі. Мама всім допомогла, чим змогла, як встигла… Не забувайте її та шануйте батька!