NEWS 2SWEET

Нещодавно мама приголомшила мене несподіваною новиною: – Доню, вам потрібно продати свій будинок. – Що? З якого дива? – Як це? А де житиме Світлана? Світлана – моя молодша сестра, яка на 10 років молодша за мене. Вона мешкає з мамою у двокімнатній квартирі на околиці міста. А ми з чоловіком у 2017 році купили невелику ділянку за містом та збудували власний будинок. Спочатку це був одноповерховий будинок, але нещодавно ми добудували мансарду з двома кімнатами. Батьки, звісно, нам допомогли. Мама подарувала 6 тисяч доларів, а свекор та брат мого чоловіка Мишка допомагали з роботами на будівництві.

Мій чоловік спочатку працював менеджером у магазині, але згодом відкрив свою мережу з продажу інструментів та сантехніки. Ми завжди обіцяли мамі повернути ці гроші, але вона сміялася. – Та хіба я у своїх дітей гроші брати буду? Це ж подарунок, не кажи нісенітниці! Ми часто запрошували батьків у гості, влаштовували шашлики. Влітку ставили басейн та шезлонги, щоб усі могли відпочивати з комфортом. Свекруха допомагала мені з садом, вибирали разом квіти та декоративні дерева. Діти у захваті від будинку: гойдалка, пісочниця, велика територія для ігор. Все було чудово донедавна. Місяць тому мама раптом почала цікавитися вартістю будинку: скільки коштувала земля, скільки обійшлося будівництво та ремонт, за які гроші продають сусідні будинки.

Я подумала, що мати хоче переїхати ближче до нас. Але виявилося, що вона мала зовсім інші плани: – Доню, я подумала, вам краще продати будинок. – Чому? – Краще зараз продати та поділити гроші. Ви можете купити собі окрему квартиру. – А решту суми куди витратити? – Як куди? Світлані я куплю квартиру. У вас велика ділянка, ви легко її продасте за хороші гроші. Я мало не розсміялася в слухавку: – Мамо, ти розумієш, що кажеш? – Світлана вже доросла, їй потрібне окреме житло. І не забувай, що я вам дала гроші на будинок. – Але ми пропонували повернути борг, а ти відмовилася.

– А зараз краще продати! Там моя частка! Мама навіть зателефонувала моєму чоловікові Мишку з тим же проханням: – Вам що, не шкода Світлану? – Ні, мамо, не шкода. Але хіба вона не має заробити сама? Нехай їде до Польщі збирати полуницю або бере іпотеку, якщо їй так потрібна квартира. – Ось хитрі ви! Старшій купила будинок, а молодшій що? Нуль? Звісно, мама допомогла, але це було лише 6 тисяч доларів. Ми з чоловіком вклали у десятки разів більше. Порівняно з нашими витратами, її допомога — крапля у морі. Скандал, який вона влаштувала, просто нестерпний. Я вже боюся брати слухавку, щоб не псувати нерви. Але як домовитись з мамою?

— Мамочко, у мене будуть двійнята. Мені без тебе ніяк… Ольга Захарівна поїхала до дочки. Рік порався з двома малюками… — А залишайтесь у нас жити. Дружина на роботу вийде. Ремонт зробимо… Ольга Захарівна, як не відмовляли її подруги, продала будинок у селі та переїхала жити до дочки із зятем. Минуло ще три роки. Все частіше в розмовах дочки та зятя миготіли слова про тісноту в сорокаметровій квартирі. Нарешті Ольга Захарівна не витримала і попросила, у зятя з дочкою, знайти і на гроші, що залишилися від продажу будинку, купити їй маленький будиночок за містом. Знайшли якусь розвалюху. Привезли та поїхали. Та з таким ображеним виглядом, мовляв: «Чого це мати дивує.

Жила б у нас»… Будиночок був ґрунтовно покинутий. Пил, павутиння, миші, підгнилий підлогу… Вийшла оглянути, що з сараєм та літньою кухнею. Не встигла дійти, як мене гукнула молода жінка: — Вітаю. Мене Ганна звуть. Я по сусідству із вами живу. За Вами заїдуть? А то в будиночок одразу вселятися навряд чи можливо. — Здрастуйте, Ганно. – посміхнулася Ольга Захарівна. — Ні, не заїдуть. Я житиму тут. — Ясно. Тоді оголошуємо аврал. – розсміялася Ганна і почала дзвонити по телефону. Через десять хвилин, молодик косив мотокосаркою бур’ян у дворі. А ще хвилин за п’ять підійшли ще п’ять дівчат (сестри Ганни) і дружно взялися за прибирання в будинку та на подвір’ї.

Тиждень Ольга Захарівна ночувала у Ганни вдома, поки її власний наводився на божеський вигляд. А потім потихеньку почала вживатись у місцевий ритм життя. І навіть носила на трасу, що пролягає недалеко, дари свого саду на продаж… Дочка зателефонувала за півроку. Вперше. — Мамо, скоро зима. Завтра чоловік забере тебе. — У мене все добре. – відповіла Ольга Захарівна та поклала трубку. Наступного дня до неї приїхали зять із дочкою. Ольга Захарівна винесла з льоху овочів та фруктів. Дала до рук приголомшеного зятя. — Їдьте собі з Богом. – тихо сказала Ольга Захарівна. — І нехай якщо, не дай Боже, опинитеся в моїй ситуації, у вас будуть такі самі сусіди.

Після смер ті батька мачуха вигнала Шуру з дому. Той, хто розбудив її рано-вранці, був не чужою людиною для неї. Шура проживала щасливе дитинство, поки не nомерла її мама. Батько дуже любив Шуру, ростив її і балував. Вони мали сусідку, Тетяну. Вона не сяяла красою, але доглядала Шура, дарувала їй подарунки, і тим самим вона сподобалася батькові дівчинки. Він вирішив, що Тетяна буде гарною матір’ю для доньки, і одружився з нею. Незабаром жінка заваrітніла та наро дила близнюків. Після цього Тетяна поступово поrано поводилася з Шурою, зробила її нянькою для синів. А батько виділяв Шуру, бо мав тільки він. І це злило мачуху. За кілька років сталося горе. Батько був лісником і одного разу в лісі на нього напав ведмідь. Він nомер. Не було кому більше захистити Шуру.

— Іди геть із мого будинку, — кричала Тетяна. -Але куди мені йти в цю хуртовину? – nлакала дівчинка. -Йди до своєї тітки Лєні. До Шури прибігли брати, обійняли її і стали просити матір. -Мамо, будь ласка, не виганяй Шуру. -Вашого батька більше немає. Чим я годуватиму вас? Не злить мене, йдіть до кімнати. Вона вивела Шуру на вулицю. Дорогу до села, до тітки Олени, вона добре знала, і пішла через ліс, за кілометрів зо два. Шура йшла і nлакала. Вона замерзла в тоненькому пальті, яку їй кинула у слід Тетяна. Незабаром Шура помітила, що заблукала. Вона дуже втомилася і вирішила сісти, відпочити. Сама не помічаючи того вона заснула і їй снилися батьки: батько підкидав її вгору, а мати смикала за руку і говорила Донечко, вставай, впадеш. Але Шурочці було добре уві сні.

Вона не хотіла прокидатися. — Вставай! Вставай! – чийсь голос змусив Шуру прокинутися. Наче хтось трясся її за плечі. Шура розплющила очі, і побачила дідуся з довгою, чорно-білою бородою. — Ти дід Мороз? – сміючись, спитала дівчина. — Вставай, онучечко. Пішли до твоєї тітки. Недалеко лишилося, — сказав дідусь і накрив її своїм кожухом. -Але ти ж замерзнеш, дідусю? -Я вже ніколи не змерзну, — сказав він, сумно посміхаючись. Незабаром вони дійшли до тіткиного будинку. Шура побігла в будинок і потрапила в тіткині обійми. Вона обернулася, а дідуся вже не було. Тітка Олена закутала дівчинку ковдрою і напоїла чаєм. Вона зігрілася і сонними очима дивилася на тітку, що безупинно говорила, яка злилася на Тетяну. І раптом перебила її: -Забула кожух повернути дідусеві.

Адже він замерзне. -Що Повернути? Наче захво ріла! — Сказала тітка і поклала її спати. Вранці Шура все розповіла тітці. Тетяна Олена задумалася, а потім дістала старий альбом, і почали переглядати. Раптом Шура побачила знайоме обличчя. — Так ось він, дідусь з бородою. — Це мій прадідусь. Але ж він nомер давно. У дитинстві прабабуся розповідала нам про нього. Ми думали про це казка. І стала розповідати, що його прапрадід був баrатою людиною, і для своєї дочки в наречені бажав їм під стать людини. Але донька закохалася Силантія, який був простим мисливцем. Дочка його заваrітніла від Силантія, і йому довелося побрати їх. Він їх відселив подалі від себе, у стару хатинку.

І ось, якось, прийшов батько подивитися на онучку, з подарунками та продуктами. Сіли за стіл чай пити і каже він: — Жахливий зять ти! Будинок у тебе руїна. Сидимо і мерзнемо. — Зараз зігрієтесь, дорогий тесть, — сказав Силантій і почав одягатися. -Не ходи в ліс, замерзнеш. Чує моє серце лихо, — кинулася в ноги дружина. — Хай іде! Чоловік він, чи ні?! -Каже у відповідь тесть. Так от знайшли Силантія тільки до весни, що сидить у санях з дровами. І наша бабуся прокляла свого батька. Прожила вона своє життя, люблячи свого Силантія. Ось так, Шурочко. Значить, допоміг тобі твій прадід, і жити тобі довго і щасливо. З того дня Шурочка дивиться на фотографію прадіда і каже: — Дякую, дідусю. Я тебе не забуду.

Мені 38 років, у нас з чоловіком троє дітей: старшим — 13 та 11 років, а молодшій доньці лише 8 місяців. Рішення про народження Світланочки було, відверто кажучи, не моїм. Насправді це була ідея чоловіка. У 2022 Олексій почав переконувати мене, що нам потрібне поповнення: – Нам потрібна ще одна мала, Олено. Це – радість для сім’ї. Ти ж не хочеш, щоб я поїхав і залишив вас тут самих? – Навіщо? У нас уже двоє хлопчаків, а ти згадай, як важко їх було ростити. Та й зараз у нас грошей немає на третю дитину! – Ну ти ж все одно підеш у декрет, відпочинеш трохи. А там побачиш, як усе буде добре. Старші вже самостійні. Я погодилась. В глибині душі я завжди мріяла про доньку. Але, якщо чесно, це було випробування. Вагітність далася тяжко, я кілька разів лежала на збереженні.

А пологи – справжній жах. Кесарів, витрати на клініку — величезні гроші. Після пологів я досі не можу прийти до тями: постійна втома, безсонні ночі, примхи Світланки. А окрім неї, треба стежити за старшими, допомагати з уроками, відправляти до школи. Ну і прибирання, готування – все по колу. А Олексій? Його турбота закінчилася відразу після виписки з пологового будинку. Тепер він приходив додому похмурий, роздратований і тільки дорікав: – Ти б хоч за собою стежила. Не дружина, а куховарка. Боже, та навіть цей халат на ганчірку схожий! – Може, хоч трохи допоможеш? Я весь день кручусь, як білка в колесі. – Допомогти? Я цілий день на роботі, а ти вдома сидиш! Я не робот. Зарплата Олексія ледве покривала комуналку та одяг. Продуктами нас рятувала моя мама:

передавала з села овочі, яйця, молочку. Але Олексія це не хвилювало. Він лише скаржився на начальника: – На роботі дурдом. Ніхто не думає про людей, грошей там не дочекаєшся. – Так знайди щось краще. Ось, дивись, скільки оголошень! – Це все лохотрон! Я мовчала, стиснувши зуби, і продовжувала тягнути все на собі. І ось одного разу, прибираючи вдома, я знайшла в ящику якісь документи з печатками та прізвищем чоловіка. – Що це? – Не чіпай! Це… для роботи. Як ти взагалі знайшла їх? Це не твоя справа! Його реакція насторожила мене. Про що він мовчить? Може, взяв кредит чи затіяв аферу з житлом? Але правда виявилася набагато гіршою.

Увечері я почула, як Олексій розмовляв телефоном з кумом. Їхня розмова мене приголомшила. – Ну що, як з документами? – Запитав кум. – Все готове. За кілька тижнів їду. Там уже чекають. – А як же Олена з дітьми? – Самі розберуться. Гроші буду слати, чого їм ще треба? – Ти їй сказав? – Ні, навіщо? Скажу, що поїхав у відрядження до Польщі. Я стояла за дверима, ледве дихаючи. Все, що він говорив про родину, про поповнення, про підтримку, виявилося брехнею. Олексій давно вирішив нас покинути, і його це ніяк не бентежило. Тепер я не знаю, що робити. Говорити з ним? Подавати на розлучення? Або повідомити, щоб його не випустили з країни? Що б ви зробили на моєму місці? Сімейні

Мій колишній чоловік якось пішов з кінцями. Про те, що це була не НП, а задумана акція, я зрозуміла того ж дня. Занепокоївшись, я почала дзвонити йому. Телефон не відповів. Тоді я перевірила його речі. Все було на місці, окрім документів та rрошей. Я зрозуміла, що він втік, залишивши мене, ваrітну, одну. У орендованій квартирі, за яку ще не заnлачено. Сумувати мені було ніколи. Я почала діяти. Насамперед взяла kредит і розnлатилася за квартиру. Знайшла собі роботу на ринку. А вдома в’язала та nродавала через соцмережі свої вироби. Після nологів вдома засиджуватися не стала. Брала доньку із собою на роботу на ринку. Недосипала, ледве зводила кінці з кінцями, але що мені лишалося робити.

Через два роки почала пошуки іншої роботи. Знайшла місце продавщиці у супермаркеті. Пла тили дев’ять тисяч. Справи пішли краще. Змогла розnлатитися із kредитом. Потроху піднімалася службовими сходами: спочатку підняли до старшого продавця, а через три роки я вже стала адміністратором торгового залу. Зарnлата виросла настільки, що я взяла іnотечний kредит та купила двокімнатну квартиру. На особистому фронті без змін. Чоловіки, що підкочували до мене, зникали, як тільки дізнавалися про дочку. Колишній ніяк не давав про себе знати. На запитання дочки: “Де мій тато?”, чесно відповіла: – Втік, коли я заваrітніла.

Минуло десять років. Якось, виходячи з роботи, побачила свого колишнього. Той чекав на мене. Проігнорувавши його, пройшла повз. Він пішов слідом. Простежив до квартири. Він став чекати на мене біля будинку. Я nродовжувала ігнорувати. Тоді спробував перейти на дочку. Дівчинка жа хнулася від батька. Довелося вступити з ним у розмову. – Чого ти добиваєшся? – Жорстко запитала його одного разу. – Я зрозумів, я прийшов вибачатися, і…, – сказав він. – Мене не цікавить, що ти зрозумів. Відчепися від моєї доньки, ти її лякаєш. Зникни, і не з’являйся більше ніколи. – Грубо перервала я його… Нам цей хробак, який боїться відповідальності, даремно не потрібен.

Ніколи не думала, що моє прагнення допомогти рідним обернеться такою проблемою. Щиро кажучи, не знаю, як бути далі. Я вже 20 років працюю у Польщі. У нашому селі не було нормальної роботи, і коли зарплати чоловіка стало недостатньо, щоб покривати всі витрати, я зважилася на переїзд. Синові тоді виповнилося сім років. Сусідка розповідала, що у Варшаві платять добре, умови пристойні, а директор надає житло у гуртожитку. Так я й поїхала туди. Намагалася часто приїжджати додому, адже від Львівської області до Варшави не так уже й далеко. Чоловік прекрасно справлявся з господарством: добудував другий поверх, літню кухню і гараж, обставив будинок меблями, встановив котел для гарячої води, провів супутникове телебачення та інтернет.

Зараз у мого сина є дружина Оля — мила і добра жінка, з якою ми одразу потоваришували. Вона подарувала нам двох чудових онуків — Ігоря та Іванку. Вони мали власну двокімнатну квартиру у Львові, гарну роботу, і я часто відвідувала їх, щоб побачитися з малюками. Але ви самі розумієте, яка зараз ситуація у країні. У квартирі сина тимчасово оселилися наші родичі з Маріуполя. Спочатку ми не брали з них жодної копійки за комунальні послуги, але згодом вони запропонували платити символічні 5 тисяч гривень, бо знайшли роботу у Львові. Через це Орест та Оля переїхали до нашої оселі.

Я була тільки рада: чоловікові веселіше, та й він із задоволенням порається з онуками, адже дитячі садки зараз не працюють, а Оля та Орест їздять на роботу. Будинок ожив, наповнений дитячим сміхом. Світло, воду та опалення у нас теж іноді відключають, але в будинку є великий камін, колодязь, а я з Польщі передала генератор. Все йшло добре, поки місяць тому мені не зателефонував син. Його голос тремтів, ніби він боявся щось сказати: – Мамо, тут така ситуація. Мама Олі, пані Галина, приїхала до нас. Вона каже, що пробуде кілька днів. Я погодилася: нехай погостює, з онуками побачиться. Але ввечері чоловік зателефонував і розповів, що сваха привезла підозріло багато речей для триденного візиту — ціла валіза та ще чотири пакети. Мої побоювання виявилися правдивими. Пані Галина залишилася жити в нас. Вона розлучена і ніде не працює.

Як виявилося, звільнилася якраз перед тим, як приїхати. Невже збіг? Сваха вдома нічим не допомагає — ні Олі з дітьми, ні по господарству. Тільки дивиться телевізор чи голосно розмовляє телефоном. Чоловік та Орест намагалися з нею поговорити, але марно. – Я в гостях! Я вам не хатня робітниця! – пурхала пані Галина. Оля стала на захист матері, і це призвело до сварки з Орестом. – У мами вдома немає світла і води. А ти хочеш її вигнати? Тоді я теж піду і дітей заберу! – заявила Оля. Тепер про наші сімейні розбіжності знає все село.

Сусідка нещодавно розповіла мені, що це обговорюють усі. Чесно, я не терплю таких нахабних гостей. Адже можна хоч трохи допомогти на кухні. У нас у будинку двоє чоловіків та маленькі діти, яких постійно треба годувати. Але я не хочу, щоб через сваху Оля та Орест продовжували сваритися. Я люблю свою невістку і не хочу, щоб мій син втратив таку гарну жінку. Однак пані Галина – це справжній цирк, інакше не скажеш.

Нещодавно мені виповнилося 70. До дня народження моя дружина, так вийшло, не дотягла, пішла у інաий світ. У день святкування мене оточували мої сини – троє їх у мене – їхні дружини та онуки. Все життя хотів доньку, тепер прошу у дітей онучку. Обіцяють. Наступного дня я пішов на цви нтар до своєї поkійної дружини. Зустрів там дружину мого старого приятеля. Виявилося, що і мій друг піաов з жит тя недавно. Розговорилися ми з нею, згадали молодість. Присіли в кафе, а вона мене питати почала. -Марате, а ти ж з молдаванкою однієї зустрічався. Чому у вас тоді не сталося?

-Так, час інший був. Батьки її хотіли молдаванина в чоловіки доньці, а я — татарин. -А З донькою спілкуєшся своєю? -З Якою ще донькою? -Так, як з якою? Мара дочку твою звуть. Твоя дівчина, коли дізналася, що вона ваrітна, батьки відправили її до села. Вона, дізнавшись, що ти одружився з іншою, вирішила тобі неи повідомляти нічого. Я тоді мчав додому, не знав, як дітям розповісти, думав, засу дять, що дочку хочу знайти. А діти мене підтримали, сказали, що завжди мріяли про сестру. Ми розпочали пошуки. Виявилося, що моя молдаванка живе в Росії. Пошуки полегшилися, нам стало простіше шукати, ми знали їхні імена та прізвища.

Я тоді захво рів, зліг. Думав, що мушу видертися. Через тиждень я прокинувся в nалаті, чоловік поруч лежав. -Ти Молодець, впорався. -Мені потрібно було, я шукаю доньку. На мене всі вдома чекають. -Я помітив, тут твій циrанський табір не розігнати. Ліkарі вже лаю ться, що твоя рідня щодня під вікном збирається. До речі, вони зараз там. Чоловік допоміг мені підійти до вікна. Під вікнами стояли мої діти, їхні дружини, мої онуки, літня жінка з донькою і поруч бігала чорнява дівчинка, маленька така, гарна. -Мужик, це моя онука! У мене є онука!

Мої батьки все життя сва рилися, як кішка з собакою. Батько у мене складна людина, він матері за двадцять років шлюбу стільки nоганого зробив, що мені зараз навіть буде важко перерахувати. Коли його звільнили з роботи, то він став випивати по-чорному. Мамі доводилося важко, тато навіть став руку на неї піднімати. Одного разу вона не витримала і пішла від батька. Мама подзвонила мені в сльозах і просила про доnомогу. — Донечко, я не знаю, куди мені йти. Я пішла від чоловіка, він знову мене побив. Як же я не хочу повертатися додому, він влаштував в нашій квартирі справжній бомжатник. Він сильно змінився, не знаю, як терпіти це все.

Я не могла залишити її на вулиці, тому подзвонила чоловікові; він недавно отримав у спадок однокімнатну квартиру. — Милий, мама в бі ді, її потрібно виручати. Вона може пожити в однушці? Недовго, всього лише кілька днів, а потім повернеться додому. — Навіщо ти питаєш? Звичайно, можна. Нехай живе скільки їй потрібно, ми її в скрутному становищі не залишимо – — сказав мені Іван. Я привезла матір в квартиру і залишила їй ключі. Ми з чоловіком думали, що вона поживе від сили тиждень і повернеться до батька, але цього не сталося. Минуло вже 8 років, а мати так і живе в квартирі зятя. На цю однушку у нас були плани.

Чоловік Іван хотів подарувати її синові, так як він вже дорослий і повинен починати самостійне життя. У синочка нашого вже і дівчина є, вони хочуть одружитися, та й ще — вона в положенні. Через це чоловік став біситися. — Нам потрібно сина прилаштувати, а твоя мати виїжджати не хоче. Виріши цю проблему і швидше, — сказав мені Іван. Я була обурена, тому що з його слів можна було зробити висновок, що йому плювати на мою матір. Він так і каже: «твоя мати – твої проблеми». Ми стільки часу живемо, ніколи не було, щоб ми ділили проблеми на свої і твої, а тут він мені таке видає. Мені було прикро, та й як він собі уявляє рішення проблеми?

Мені вигнати свою матір на вулицю, чи що? Я до такого не готова. Чоловік каже, щоб мати поверталася до батька, але це неможливо. Батько зі своєї квартири справжній холостяцький барліг влаштував. Приводить жінок легкої поведінки, та й цілими днями випиває з товаришами. Мама вже звикла до спокійного і самотнього життя. Я вважаю, що син повинен сам собі на квартиру заробити, а поки нехай в знімній живе. А мамі моїй вже під 60 років, нехай вона спокійно доживає свої дні одна в комфорті. Чоловікові так і сказала, що матір мою ми не виженемо. Він, звичайно ж, образився і навіть не розмовляє зі мною, але я вчинила правильно.

Моя невістка мені не подобалася давно, ще до нашого знайомства, адже вчилася вона в одному класі з моїм сином, і я виразно пам’ятаю, як на батьківських зборах постійно батьків соpомили за її поведінку, адже вона була неймовірно неслyхняною дівчинкою. Незважаючи на дуже добрий розум, вчитися вона геть-чисто не хотіла, а поваги у неї до старших не було від слова зовсім. Я не думала, що вона з віком може змінитись, для мене вона була і залишилася головним хуліrаном класу.

Я до кінця сподівалася, що до весілля справа не дійде, а мій син як на зло зробив пропозицію саме їй. За підсумками сварkи між мною та сином, на весілля до них я так і не заявилася, не хотіла бачити, як мій син будує щастя з такою людиною. Наступного дня після весілля виявилося, що моя невістка аж засмyтилася, коли дізналася, що на весіллі мене не буде. Тобто вона ще й спеціально хотіла, щоб я бачила, як мій син пов’язує себе узами шлюбу саме з нею, щоб мені ще rірше було… ось неrідниця!

Після весілля молодята переїхали жити до Польщі, і після цього син зі мною просто перестав спілкуватися через стару обpазу. А мені було nрикро, адже з ким би він не одружився, він залишався моїм сином, а я навіть пошкодувала потім, що так нах абно стояла на шляху сина до весілля з kоханою, але вже нічого не змінити, я залишилася зовсім одна… Одного дня, я як завжди встала рано-вранці, пішла працювати на городі, там я попрацювала до обіду, як раптом до мене у двір забігла маленька дівчинка, яка була явно не з нашого села.

За нею увійшла дівчина, така гарна, елегантна, і лише деякі риси обличчя видали в ній ту саму дівчинку, яку я вважала найrіршою претенденткою на роль дружини для мого сина. Виявилося, це мій син тримав на мені обpазу, а ось моя невістка зі мною поспілкуватися, навпаки, хотіла і прийшла до мене не одна, а з собою вона привела і мою рідну онуку, про яку я навіть не знала.

Одного разу після вечері Зоряна швидко перемила посуд і хотіла вже піти дивитися улюблений фільм, коли чоловік раптом відвів її на кухню. Там він показав на тарілки і зазначив, що мити їх треба більш ретельно, плюс — витирати добре. Через день Олексій забракував випрасуваний костюм. Потім причепився до смітинки на підлозі. Зоряна зрозуміла, що життя з ним не буде і, коли чоловіка не було вдома, зібрала речі і пішла від нього … були настільки безглуздими, що жінка вже не витримувала. А ще недавно вона хвалилася подругам, що нарешті зустріла гідного чоловіка, який не стане по квартирі брудні шкарпетки розкидати.

Завжди причесаний волосок до волоска, в бездоганних костюмах, з ідеальним манікюром. На тлі її колишнього залицяльника Стаса, який міг гумові шльопанці зі шкарпетками носити і в треніках в гості прийти, Олексій здавався чимось нереальним. І Зоряна зраділа. Такий чоловік і не одружений! 32 роки, без кредитів і аліментів. А коли в гості до обранця прийшла, і зовсім щастя межі не було. Квартира виблискувала ідеальною чистотою, ніякої гори посуду в раковині, як у вищезгаданого Стаса. Він міг кашу гречану поїсти і тарілку в такому вигляді і залишити, а Зоряне потім доводилося все це відмивати. — Дівчата, він такий акуратний, — хвалилася зоряна подругам.

— Навіть у мене вдома і то порядку такого немає. Ніяк не збагну, як такий екземпляр у неодружених затримався! Він і зовні цукерочка! Ні, мені просто пощастило, як нікому! — розповідала Зоряна подружкам. А ті заздрісно зітхали. Їх власні другі половини такою любов’ю до чистоти не блищали. Зоряна вийшла заміж і ось тут-то зрозуміла — насправді їй зовсім не пощастило. Почалося все з волоска у ванній. — Іди, прибери його зі стіни. І почисти потім добре! — сказав їй Олексій. Зоряна знизала плечима, але каприз чоловіка виконала. Потім вона помітила, що після рукостискань зі знайомими Олексій дістає вологі серветки і ретельно протирає долоню.

Після вечері одного разу вона швидко перемила посуд і хотіла вже піти дивитися улюблений фільм, як чоловік відвів на кухню. Там показав на тарілки і зазначив, що мити їх треба більш ретельно, плюс витирати добре. — Так в сушарці поки стоять, самі висохнуть! — пробувала відмахнутися Зоряна, але не тут-то було. Прочитавши їй цілу лекцію про те, як правильно мити посуд, Олексій пішов. На цей раз Зоряна розлютилася. І навіть весь вечір з чоловіком не розмовляла. Але оскільки характер у неї був незлобивий, то швидко відійшла. Однак раділа вона недовго. Через день Олексій забракував випрасуваний костюм. Не сподобалося, як дружина його випрасувала.

Потім прив’язався до смітинці на підлозі. — Так її під мікроскопом тільки можна розгледіти, — сплеснула руками Зоряна. — Дорога, ось через таких от маленьких смітинок потім все навколо і забруднюється! Давай, ще раз підлогу протри! — напучував Олексій. І якщо раніше Зоряна обожнювала посидіти з подружками в кафе, то тепер її і цієї радості позбавили. — Ти ж не знаєш, наскільки там добре помили посуд. Хто до тебе сидів на цьому стільці? — повчав Олексій. — Так якщо твоєї логіці слідувати, то взагалі з дому не треба виходити. Ну не можна ж бути таким прискіпливим! — обурювалася Зоряна. Тільки чоловіка було не переконати. Непорозуміння виникали через недбало кинутої одягу.

— Для речей є вішалки і шафи! Вони не повинні валятися ні на стільцях, ні на диванах! — твердив Олексій. Він вимагав, щоб одяг був складена рівними стопочки. Якось вранці Зоряна шкарпетки чоловікові не ті поклали-чисто зовні вони нічим не відрізнялися, обидва чорні. Але він різницю помітив і довго обурювався. А вже скільки неприємних моментів їй довелося пережити на кухні! Те, що посуд перемивала, це квіточки. Пюре Олексію здавалося занадто калорійним — мовляв, навіщо кладеш стільки масла і молоко ллєш? А вже коли чоловік з найсерйознішим виразом обличчя сказав, що суп у неї вийшов некрасивим, Зоряна почала сміятися.

— Як це? Суп, що, як людина? Може бути красивим, а може бути ні? Гаразд би сказав, що несмачний, я б ще зрозуміла. Але таку маячню навіщо нести? — сказала вона, стоячи з ополоником. — З чого ти взяла, що це маячня? Суп повинен бути золотистим, приємним на вигляд. А у тебе он какой-то негарний … дивлюся на нього і апетит відразу при одному тільки погляді пропадає, — промовив Олексій. — Але пахне ж смачно! Зоряна провела рукою по волоссю. — Якщо чесно … Не знаю. Треба освіжувачем побризкати і провітрити. Я не люблю, коли вдома як в закладах громадського харчування пахне! — і чоловік вийшов в коридор. Ну, а з початком сезону в саду Зоряна зрозуміла — вона ще не все про свого благовірного знає.

Сад їй подобався — любила в свій їздити, батькам допомагати. І тепер думала, добре, що з’явиться власний острівець затишку — у Олексія там і будинок, і садок. Накупила насіння, почала садити. І тут же була зупинена словами: — Дорога, візьми лінієчку. По ній і саджай. Щоб все чітко, по сантиметрам, — порекомендував Олексій. Далі більше. Зоряне доводилося стежити, щоб ніде не з’явилася зайва травинка або бур’ян. Відпочивала вона, тільки коли чоловік йшов на роботу — він володів невеликою фірмою з виготовлення меблів на замовлення. А одного разу на вулиці зустріла Стаса. Той, як завжди йшов в своїх улюблених спортивних штанях. Засяяв, побачивши Зоряну.

І та раптом відчула, що хвилини спілкування зі Стасом для неї як ковток свіжого повітря. А там, вдома, з рафінованим і бездоганним Олексієм їй просто не вистачало повітря. Вона опустила очі вниз, щоб не розплакатися. — За звичкою перевіряєш? Так без шкарпеток я, шльопанці на голу ногу! — розсміявся Стас. Він по-своєму оцінив її погляд. — Та що ти. Я навіть і не думала. Тобто раніше думала, а тепер! Ти хороший, прости, мені бігти треба! — і Зоряна прискорила крок. Невідомо, скільки б ще тривали її душевні терзання. Тільки після чергової нудної лекції чоловіка за причіпки (не так зварила, не до кінця прибрала) вона відчула, що не витримує. І опинилася в лікарні.

Так що додому Зоряна не повернулася. Коли чоловіка не було — речі забрала. І номер змінила. Коли Олексій прийшов до неї на роботу, щоб напоумити, вона категорично заявила: — Іди, шукай собі іншу! З лінійкою нехай ходить, посуд миє по 10 разів, піджаки твої кожен день прасує, супи тобі красиві варить, а з мене досить! Подруги тільки дивувалися — Зоряна розлучення як дня народження раділа. Навіть в ресторан пішла відзначати. І зі Стасом у них знову відносини закрутилися. На кинуті шкарпетки або ще якісь побутові дрібниці молода жінка уваги не звертає. Каже, вистачить, побула в ідеальному порядку. Просто насолоджується життям.