NEWS 2SWEET

Таня попросила чоловіка, щоб допоміг дотягнути величезні сумки додому. Сьогодні їй знову мама передала з Італії величезну купу всього. Таня вже і забула, коли вона останній раз ходила в магазин, адже мама старанно висилала абсолютно все — і одяг, і їжу, і побутову хімію.Мама Тетяни, Віра, вже вісімнадцять років в Італії, залишила свою єдину, тоді 17-річну донечку, з бабусею і подалася у світи шукати кращої долі. Чоловік крім горілки світу Божого не бачив, нічого йому не було цікаво, а дочка росла, треба було її піднімати. Мама віру підтримала, обіцяла за онукою дивитися.Всі ці роки Віра відчувала провину за те, що залишила дитину у важкий для неї підлітковий період. Тому, відчуваючи себе винуватою, щедро платила дочки заробленими грошима. Шкода тільки, що сама Тетяна не мала до мами таких же трепетних відповідальних почуттів. Передачі мами Таня сприймала як належне. Спочатку дякувала, а потім вже просто писала список, що мама на цей раз повинна їй купити і передати.

Тетяна поступила, Віра оплатила навчання, але так сталося, що вищої освіти дочка не отримала. На третьому курсі вийшла заміж, а потім народила дитину. Мамі пообіцяла, що закінчить навчання пізніше, але свого слова не стримала, бо відразу народила другу дитину, а там вже було не до науки.Як і всі гастарбайтери, Віра мріяла побудувати великий будинок, в якому вони всі разом дружно будуть жити. Але всі гроші, які вона присилала додому, дочка разом з сім’єю проїдали. Тетяна постійно скаржилася мамі, що життя в Україні дорога, і їм і так ні на що не вистачає.Якось, коли молодшій внучці було вже 6 років, Віра обережно запитала, чи планує дочка йти на роботу. Зять на той час теж не працював, так що жила сім’я повністю за рахунок зароблених Вірою грошей.

Питання матері про роботу Тетяну дуже зачепило. » Ти що, хочеш, щоб я зробила як ти колись кинула дітей заради грошей? «- відрізала вона матері.« Так ось, знай — для мене діти важливіші за гроші ».Після цих слів Віра ще більше відчувала себе винуватою, тому назавжди для себе закрила цю тему, сподівалася, що доньці все-таки коли-небудь набридне сидіти вдома і вона піде на роботу.Тані вдома сидіти зовсім не набридло. У свої 35 в її трудовій книжці не було жодного запису. А навіщо: мама присилала і гроші, і одяг, і продукти. Чоловік час від часу шукав якісь подзаработкі, але теж сподівався на тещину допомогу. Так що правди таїти-все це час вони жили за Верин гроші.

Віра з Італії передала дочці кілька сумок з продуктами, але попросила віднести кави Тамарі, своїй рідній сестрі, яка жила неподалік. Тетяна про мамину прохання забула, так що тітка прийшла до них сама. А коли вже йшла додому, похитала головою і сказала: «Шкода, що моя сестра стільки років на заробітках була, а так до нічого і не доробилася. А вона так мріяла про великий будинок. Ти якби на роботу пішла, мамі б легше було ».Тетяні слова тітки, звичайно, не сподобалися: вона порадила Тамарі стояти осторонь не в свої справи, мовляв, самі розберемося. Хіба мало що хоче мама, звідки взяти гроші на будинок. Ось ремонт зробили в будинку — і вистачить, нехай дякує і за це. Життя адже нині дороге, треба за щось і жити. Ось приїде мама, сама побачить .Тамара вийшла з дому племінниці і задумалася — а й справді, як Віра приїде — на що ж вони жити будуть.

О 10:00 зателефонувала Ліля, сказала, що заїде в гості. Я, звичайно, рада, але я ж не одна живу, правда? Довелося дзвонити чоловікові:- Коханий, до нас ввечері Ліля заїде, ти не проти?- Ти знаєш, я думаю, це питання краще обговорити з мамою! Ти ж знаєш, як вона почне переживати, і взагалі, це ж її будинок — повідомив мій благовірний і відключився.Хммм цього я і боялася .Зінаїда Іванівна дуже не любить гостей. Принаймні тих, яких не запрошувала сама. Пам’ятаю, якось після весілля до нас заїхали мої батьки, привезли багато фруктів з саду, м’ясо, овочі .Свекруха, охаючи і охаючи, прийняла подарунки, а потім, коли вони виїхали, вичитувала мене на кухні: «Нехай батьки твої по дзвінку приїжджають, що за сільські замашки? » А нічого, що вона сама з села і виросла в селі?До слова, свекруха дуже уникає згадки про своє сільське походження. У розмові намагається не згадувати про своїх батьків і рідне село. Ретельно одягається, намагаючись наслідувати стиль міських модниць.

Пакет молока не ставиться в холодильник просто так — частина наливається в білий фарфоровий молочник, тому що «всі культурні міські люди так роблять». Уявляю, що з нею трапиться, якщо я посмажу картоплю і виставлю її прямо в сковороді на стіл. З цікавості часом хочеться провести такий експеримент, але поки не наважуюся – бережу її рівновагу.Але щось я відволіклася. Не інакше, як час тягну. А дзвонити все одно доведеться.- Ало, Зінаїда Іванівна! Ви не заперечуєте, якщо Ліля ввечері до нас загляне? — відразу беру я бика за роги.- Ой, — так, відчуваю, свекруха схопилася за серце, — А що ж ти мене не попередила заздалегідь, хоча б за тиждень? Ось так з бухти-барахти запросити людину в будинок … Та й взагалі, у мене на вечір свої плани були, ми з Людочкою збиралися …, — відчуваю, як звилини свекрухи шалено обертаються, намагаючись придумати гідний привід для відмови. Але я не перший рік одружена, мене просто так не візьмеш.

— Просто тихо посидимо, подивимося фотографії з літнього відпочинку, вип’ємо чаю, я ваших улюблених тістечок куплю, — так і бачу, як посмішка сповзає з її обличчя.- Ну, якщо тільки ненадовго, — нарешті, видає вона і відключається. Ура, перемога!15:00. За візит Лілі роботу довелося взяти додому. У шаленому темпі складаю календарно-тематичне планування і робочу програму на навчальний рік — в понеділок обіцяла здати завучу. Веду 7 предметів в початковій школі. З усіх цих предметів потрібно проставити ймовірні дати так, щоб все збіглося з кількістю годин, відведених на це. Сиджу вже третю годину, кінця-краю моїй роботі не видно.18:00. Чоловік, повернувшись з роботи, влетів в мою спальню як метеор і почав ритися в комоді в ящику з документами.- Що втратив? — кажу, — Давай пошукаємо разом.Він повертає до мене бліде обличчя з тремтячими губами. Я бачу вираз його обличчя і розумію, що мене чекає нескінченний потік емоцій:

— Я! Шукаю! Це! Як його! Свідоцтво! Про шлюб! Я хочу подати на розлучення! Я не можу бачити, як моя улюблена жінка переживає через твої витівки! Що ти з нею зробила, що ти їй знову сказала?Насилу починаю осмислювати його слова. Так, він говорить про кохану жінку, причиною переживань якої є я … Хто ж це? Аааа, ну так, звичайно!- Що на цей раз? — спокійно цікавлюся я.- Мама за тебе плаче! Піди і вибачся перед нею!- Я вже зрозуміла, що зіпсувала їй настрій! Ось тільки поки не розумію, де завинила, може, ти мене просвітиш? — ящосили намагаюся тримати себе, але емоції мене вже переповнюють, і сльози зрадницьки ллються з очей.- Може бути, ти запитаєш у неї? — в його голосі звучать високі нотки. Руки, що стискають свідоцтво про шлюб, ледь помітно тремтять.У пам’яті перебираю, як пройшов мій сьогоднішній день зі свекрухою: вранці нагодувала її свіжим сніданком, попрощалася, пішла на роботу.Повернувшись з роботи, приготувала обід і пішла друкувати плани — часу на те, щоб посперечатися, у нас просто не було. Про що я і кажу чоловікові

Нічого не хочу чути! Іди і негайно вибачся перед нею! Це моя мама! — чую я голос чоловіка, далекий і немов чужий.19: 00 — свідоцтво про шлюб покладено в шафу. Хиткий мир в нашому домі відновлений.Винний знайдений — це яСкривджені, прихильно прийнявші з моїх рук гарячий чай і не менш гарячі вибачення, із задоволеним виглядом сидять на дивані — вечері чекають.Так, і на майбутнє мені варто врахувати: мені потрібно припинити вести себе як квартирантка, тобто відсиджуватися годинами в спальні. Краще виходити в вітальню до свекрухи, слухати її монологи про подвиги цієї великої жінки в роботі і в побуті. І захоплюватися, захоплюватися, захоплюватися 20:00. Лілька подзвонила і сказала, що не встигає заїхати. Запропонувала приїхати до неї — можна і разом з чоловіком. Чоловік кисло відмовився, порадивши знову просити дозволу у матері.- Який дозвіл, чоловіче? Я доросла жінка, мені 35 років, невже я не можу піти в гості до своєї сестри, не відпрошуючись при цьому у твоїй матері ?

— Ти знову хочеш її засмутити?23:00. До Лільки все ж поїхала. Чи не відпрошуючись у свекрухи. Добре посиділи, подивилися літні фотографії, повспоминать дитячі роки Додому приїхала пізно. Мене зустріли крижаним мовчанням. Тепер зі мною не розмовляють вже двоє але хоча б Розлучення не потикати, і на тому спасибі .00:00. Сидимо на кухні вдвох з котом. Він поїдає кролика у вершковому соусі. Я сумно п’ю чай і закушую його бубликами. На кухні з’являється свекруха в рожевому махровому халаті і демонстративно вимикає світло. Нічого не пояснивши, йде в спальню.Ну і хто ж я після цього, якщо не квартирантка ?!

Мама, я не знаю, ми з Мішею не планували дитину, ми просто мріяли одружитися … Ну, потім, коли виростемо …Тільки зараз Марина все зрозуміла .Це сталося давно, ще на початку 90-х, коли ці теми починали обговорювати не так рано, як зараз. І ось результатом такого виховання стала історія Тані і Міші.Марина була двічі вдовою. Батька Тані не стало, коли донька була ще зовсім маленькою. Марина довго горювала і виховувала дівчинку одна; важко їй було. Але через три роки подруга познайомила її зі своїм колегою по заводському цеху. Віктор був серйозним сільським чоловіком, але теж з «минулим»: у нього був син. Міша був лише на два роки старший за Таню. Дружина Віктора сильно випивала, тому, коли чоловікові сильно набридло все це, він розлучився, забрав сина і переїхав до міста.

Маринка, хороший чоловік з руками, не п’є, не курить, та й дітей любить, подумай!Так говорила Марині подруга, коли та сумнівалася, чи варто їй виходити за Віктора.Віктор дійсно прагнув до створення справжньої міцної родини, Марина йому дуже сподобалася, та й діти їх добре ладнали між собою. Відсвяткували весілля. Жили Марина з Віктором дуже добре, але не довго: незабаром батька сімейства не стало.І в цей раз Марина важко переживала, не розуміла за що ж їй такі страждання. А тут ще й Мішу хотіли забрати в дитячий будинок. Зібралася Марина з силами, перестала плакати і оформила опікунство. Ну, не відправляти ж дитину в дитбудинок або до питущою матері .Так і почала Марина виховання двох. Дочка і син росли слухняними, вчилися добре. Ось уже Міша і вісім класів закінчив, в технікум надійшов, а все сестричку зі школи зустрічати ходить, щоб не образив ніхто

Але якось зателефонували Марині на роботу зі школи: Тані погано, викликали швидку, дівчинку відвезли в лік арню. Перелякана мати відпросилася з роботи і полетіла до дочки. А там ось доктор зустрів її з такою новиною … Причин залишати дочку в стаціонарі не було, і її відпустили з мамою додому.Марина не знала, як їй поводитися і що робити. Їй було ніяково розмовляти з п’ятнадцятирічним пасинком на такі теми, але робити щось було потрібно .- Міша, а ти не знав, що від таких відносин між дівчинкою і хлопчиком можуть бути діти?- Тітка Марина, я, звичайно, чув, але не думав, що так ось відразу Ми ж один раз . випадково .майже .. ми з Танею просто дуже любимо один одного і хочемо одружитися — Ти ось випадково, а дитина буде справжня !!! Та й Таня сама ще дитина! Ну, яка з неї мама?Марина вмивалася слізьми, шкодувала власну дочку. Мішу вона не сварила, сама не додивилася, не навчила, не проконтролювала. Ну, яка ж вона погана .

Робити щось було вже пізно. Марина запропонувала закоханим приховувати стан, а дитину записати на неї. Але Таня і Міша категорично відмовилися, наполягаючи на весіллі. Багато порогів довелося оббити Марині, щоб домогтися дозволу на реєстрацію такого раннього шлюбу.Незабаром у Міші і Тані з’явилася донечка. Міша запропонував назвати дочку Ангеліною, Таня з мамою не заперечували.Важко було всім трьом перші три роки. Марина працювала ночами, днями сиділа з онукою, щоб молоді батьки вчилися. Але грошей все одно не вистачало. Міша виявився заповзятливим, знаходив різні підробітки: завантажити-розвантажити і так далі, теж приносив в будинок копієчку. Сяк-так дожили до того, що молодий батько закінчив технікум і влаштувався на роботу — стало легше. Ангеліна якраз майже в цей же час в дитячий сад пішла, бабуся Марина почала, як всі люди, працювати вдень, а спати вночі.І, як не дивно, скоро ця сім’я буде святкувати срібну річницю свого весілля. Так і прожили стільки років в любові, і дочку виховали, л ікарем стала. А маму Марину не перестають дякувати за те, що свого часу вона повірила в їх любов

У нас з дружиною є невелика дача. Уже багато років, як настає весна, ми їдемо туди і залишаємося до настання холодів. Нам подобається жити ближче до природи, дихати свіжим повітрям, спокій і все натуральне.У нас невелике господарство, але все одно вимагає сил. Помідорчики, огірочки, полуничка, вишенька, смородинка, малинка, цибулька, кабачки, зелень, морква, буряк і агрус. Доглядом за всім цим займається дружина, а я потихеньку приводжу дачу в порядок, але і тут мені допомагає моя улюблена.Три роки тому прилаштував другий поверх, альтанку з мангалом, щоб ввечері посидіти. Рік ми думали будувати чи не будувати баню. Хотіли кликати до себе рідню, друзів і самі паритися.Однак вийшло, що простіше про це міркувати, але ось робити досить важко.

Звичайно, все робити одному складно. Дружина допомагає, чим може, але у неї вистачає своїх турбот з городом і домашніми справами. Тоді ми вирішили попросити друзів допомогти, обдзвонили майже всіх, але все виявилисязайнятими, хоча все вже на пенсії. Навіть у вихідні дні ні у кого не виявилося хоча б вільних пару годин. Це було неприємно, але вони нам нічого не винні, обійдемося без їхньої допомоги.Ми не тримали на них образу, адже вже багато років знаємо один одного.І ось недавно будівництво було закінчено і запросили друзів дружини. Все було чудово: смажили шашлик, парилися в лазні, сиділи в альтанці, пригощали їх овочами з нашого городу, наготували салатів, а дружина ще наготувала багато смачних страв. Загалом все було чудово. Друзі оцінили всє, що ми зробили, а ми насолоджувалися спілкуванням.Цікаво те, що після цих посиденьок, вони почали нам дзвонити кожні вихідні. Приїжджати до нас, при цьому не витрачаючи ні копійки на продукти, навіть м’ясо не купували. Як лазню добудували, так у них пропали всі справи і турботи, зате з’явилося багато вільного часу. До того ж кожна така парилка закінчувалася тим, що гостювали вони у нас по кілька днів.

Нам вже хотілося побути наодинці, втомили нас ці настирливі гості. Потім вони стали приїжджати зовсім без попередження. Дружина все не могла їх прогнати, адже це ж друзі, а не чужі люди. Тим більше, що в такій ситуації не знаєш навіть, що говорити. Ми від вас втомилися, їдьте додому? Зрозуміло, що так ніхто не скаже.Тоді я прийняв рішення, що потрібно взяти ситуацію в свої руки. Коли друзі дружини приїхали в наступний раз, я розповів їх про плани, які стосувалися нашої дачі. Сказав, що ми збираємося робити басейн на ділянці і описав весь план робіт. А ще сказав:- Ви ж все одно приїжджаєте кожні вихідні, так давайте все робити разом! А після роботи пожарим м’ясо, а потім ви зможете відпочивати в нашому басейні.Після почутого вони перестали приїжджати і дзвонити. Я до сих пір не можу зрозуміти, що важкого в тому, щоб допомогти друзям? Дружину це засмутило, а я радів, що мені більше не потрібно нікого обслуговувати і витрачати свій час на людей, які цього не заслуговують.

Повернувшись додому, Оксана Дмитрівна поїла смачного борщу, звареного дружиною свого сина. Тільки тепер мати помітила, що в квартирі ідеальна чистота. Оксана Дмитрівна, насамперед, кинулася до антрісолі: ні чашок від сервізу, які їй подарувала мама, ні чорно-білих фото, на яких зображено родину, про яку жінка вже й не пам’ятає, ні склянок, ні старих кришталевих фужерів. О, Господи, та це ж все її життя!Ці вихідні Оксана Дмитрівна провела на дачі. Збирала і консервувала огірочки, такі мариновані, які люблять дочка і зять. Вони в столиці такі ні за які гроші не куплять.Зібрала малину, вишні, залишки полунички, все поскладала в контейнери: заморозить для внучки Оленки, вже навіть до Києва зателефонувала, сказала дочці, щоб не купувала, щоб не витрачалася, тут буде все своє, домашнє.

Повернувшись додому, Оксана Дмитрівна поїла смачного борщу, звареного дружиною свого сина, свіжоспечених ароматних пиріжків з вишнями, які спекла невістка.Уже все розклала в морозилку, банки віднесла в комору. А потім хоп — і різко зупинилася. Тільки тепер мати помітила, що в квартирі ідеальна чистота.Оксана Дмитрівна, насамперед, кинулася до антрісолі: ні чашок від сервізу, які їй подарувала мама, ні чорно-білих фото, на яких зображено родину, про яку жінка вже й не пам’ятає, ні склянок, ні старих кришталевих фужерів.О, Господи, та це ж все її життя!А вдома нікого немає, син з дружиною на роботі, нема навіть у кого запитати.Оксана Дмитрівна, немов у молодості, бігла по сходах. От би невістка прибрала, крутилося тільки одне в голові.Підбігла до сміттєвого контейнера, а там: і плаття, ще дитяче, її дочки, її рушники, таких вже давно не купиш, якісьфото теж її, ще родичі з села там якісь. Загалом, купа таких дорогих їй речей.Як вона могла, ну чому не спитала, вона ж господиня квартири, а невістку син привів сюди лише рік тому. Одні і ті ж думки були в голові у Оксани Дмитрівни.

Ось моя дочка так би ніколи не вчинила », — подумала жінка і відразу зупинилася. А й справді, не зробила б, а коли вона останній раз була у мами, може місяців 5-6 тому. Вона лише дзвонить, турбується про маму на відстані, а до речей їй і справи зовсім немає, вона там далеко, у неї своя сім’я.Оксана кинула ті речі додолу і просто пішла додому з порожніми руками. А в голові рясніла лише одна думка: он вона вишні, які нарвала на дачі, заморозила дочці і внучці на зиму, а невістка вишні купила, щоб спекти пироги для всіх. Виходить, що ні невістка недобра, а вона, можливо, лукава. Увечері син з невісткою повернулися додому. Оксана Дмитрівна навіть виду свого ще недавнього задоволення не показала, радісно зустріла рідних і стала пригощати їх гостинцями, які привезла з дачі.Як би там не було, а відтепер вона буде любити свою невістку, як рідну дочку.

Колись давно Оксана Петрівна жила в тому селі, через яке сьогодні проїжджали. Захотілося хоч на хвилинку поринути в далеке дитинство. Попросила Михайла, свого чоловіка, з яким їхали до дітей, згорнути в село до батьківської хатини. Двір був усіяний квітами. Видно, що живуть там, але чужі люди.Колись Оксана виглядала з двору на вулицю, чи не йде Вадим? Хлопець був на два роки старший, в якого закохалася дівчина. Ходила в десятий клас, замість того, щоб вчитися, думала про коханого. А він не помічав її поглядів, якими Оксана дивилася в його бік.Одного разу, коли в школі було свято, Вадим вперше запросив дівчину на танець. З тих пір ходили за ручки. Чи то йшли в школу, то чи на перерві, весь час разом. На випускному балу Оксана зізналася Вадиму, що вагітна, вже на третьому місяці, потрібно щось вирішувати. Хлопець не очікував такої звістки, тому тільки й сказав, що йому потрібно вчитися далі. На всі її вмовляння говорив: женитися рано, роби що хочеш. Чи не чекала такої відповіді дівчина від коханого.

Вдома розповіла батькам про свою проблему. Мама сварилася, говорила, що не для того вона виховувала дочку, щоб в молоді роки без диплома сидіти няньчити дитину. Слово за слово, в кінці виставила мама дочку за двері. Сказала — роби що хочеш, але додому з пузом не вернешся.Оксана в сльозах вийшла, куди йти? Побрела до річки. На мосту назустріч їй йшла тітка Валя, рідна тітка Вадима. Вона зрозуміла, що дівчина з нехорошими думками прийшла на міст, взяла її за плечі, і повела до себе додому. Там Оксана розповіла, яка біда з нею сталася. Тьотя Валя заспокоїла її, залишила у себе. Сама пішла до батьків Вадима, розповіла все. Мама хлопця, сестра тітки Валі, почала говорити, що долю свого сина ламати не стане. Вадим повинен вчитися. Якщо дівчина нагуляла дитя, то її проблеми, що з ним робити.

Додому тітка Валя прийшла ні з чим. Потім почала заспокоювати Оксану: буде жити у неї, тітка Валя буде допомагати. Коли народить, буде вчитися далі, а тітка догляне за малям. Так і залишилася Оксана жити в тітки Валі. Вона їй дуже допомогла, підтримувала у всьому. Народився синок, удвох по черзі носили малого, коли він плакав, водили за ручки, коли підріс. Згодом дівчина змогла вивчитися і працювала за фахом. Змогла придбати квартиру в кредит, забрала до себе тітку Валю. Ще через рік зустріла Михайла, за якого потім вийшла заміж. Народила двох дочок. Сина Оксани чоловік не ображав, а навпаки, сприймав як свого сина.Тьотя Валя до останнього дня свого життя була поруч з Оксаною. Сьогодні вони з чоловіком їдуть на весілля до молодшої дочки. Спогади, навіяні побаченим селом, потихеньку відходять. Життя незрозуміле. Рідна мама відвернулася від доньки, але чужа для Оксани тітка стала найріднішою для неї людиною, яка був поруч все життя.

З Андрієм ми досить довго були у відносинах, любов була величезна, тому вирішили одружитися. Але свекруха не дуже то, м’яко кажучи, то зраділа цій новині.Батьки подарували мені двокімнатну квартиру в центрі, тому з житлом проблем не було. А на ті гроші, які подарували на весілля, ми вирушили в подорож. Звичайно, і ця новина не втішила мою підступну свекруху.До речі, крім сина, у неї є ще дочка, така ж гадюка, до того ж, дурна, як пень. До своїх 25 років у неї немає освіти, крім шкільної, і вона ні дня в своєму житті не працювала. Так і сидить на шиї у матері.Після весілля ми з Андрієм домовилися, що всі зароблені нами гроші вкладатимемо в облаштування квартири. Але кожен місяць в день зарплати чоловіка до нас в гості бігла свекровушка, але Андрій відразу ж дав зрозуміти, щоб на гроші не розраховувала. Тоді ця підступна жінка підійшла до мене і пригрозила:

— Нічого, дорогенька, розлучення не за горами. Ти нам не потрібна. І квартира твоя нашою стане! Запам’ятай мої слова.Тоді я тільки розсміялася з її слів.Бувала вона у нас частенько. Я намагалася тримати себе в руках. Коли вона зрозуміла, що її ігнорують, змінила тактику. Одного разу свекруха заявилася до нас з фотографіями, на яких були я і якийсь мужик, ми обіймалися.У те, що це фотомонтаж, чоловік не повірив — і ми розлучилися. Ще свекруха його надоумила відсудити у мене частину квартири, але батьки подбали про це заздалегідь і зробили дарчу на мене ще до заміжжя.Фотки я не стала викидати, щоб винуватці були покарані. Я звернулася до свого однокласника, який працював в правоохоронних органах, і попросила допомогти. Віддала йому фотографії, а він, як судмедексперт, лише підтвердив, що це фотомонтаж.

Тоді я вирішила подати до су ду на свекруху за наклеп і в заяві описала все до найменших подробиць. Сестра чоловіка побачила перша звістку, вмовляла колишнього залагодити все зі мною. Той прибіг і почав проситися назад, благав забрати заяву. Серйозно? Він був такий жалюгідний, навіть не розумію, як я могла його раніше так любити.-Ти зі своєю мамою хотіли зробити з мене дівчину з низькою соціальною відповідальністю, аморальну зрадницю і брехуху. Ще й очі на мою квартиру поклали! Тому і я вас щадити не стану. Нехай кожен з вашої сімейки отримає по заслугах!Всі хором вони вибачалися після судового процесу.До речі, було винесено вирок — виплатити мені моральну компенсацію. Свекруха знову почала мене обра жати і погр ожувати. А колишній зі своєю сестрою лише нили, що немає такої суми у них.Су ддя після всього цього передумав і компенсацію виписав особисто свекрусі за те, що аморально поводилася в залі суду. І збільшив шт раф в два рази. Тепер цієї нахабної жінки немає в моєму житті, крім її щомісячних вип лат. Будь-яке зло не повинно залишатися безкарним.

Я завжди не дотягувала до стандартів свекрухи. То у мене освіта не університетська, то зайву вагу набрала, то на дні народження випила зайвий келих. Себе, звичайно, вона вважала королевою, яка мила колись під’їзди ночами, але справа не в цьому. Через велику любов до чоловіка я не хотіла з нею сваритися. А себе заспокоювала тим, що ми живемо в різних містах.Однак навідувалася свекруха часто, особливо, в літній період. Сяде на дачі з місцевими подругами, ніякими силами її звідти не виманиш. Але з часом звикаєш до всього, головне, щоб у родині все було добре. За наївності своїй я думала, що так буде завжди, але завжди є «але», яке розгортає твоє життя на 360 градусів.Свекруха захворіла, і за нею потрібен догляд. Вона зажадала, щоб син на деякий час переїхав до неї. Намалювалася гостра проблема. У чоловіка бізнес, але, одна радість, є надійні партнери. Ми запропонували Марії Іванівні найняти доглядальницю, але їй потрібен був лише син. Звичайно, її теж можна зрозуміти, раптом щось трапиться, навіть не встигне спадок переписати. Я, звичайно, жартую, але, знаючи хитромудру Марію Іванівну, мені здавалося, що вона щось задумала.

— Це не займе багато часу, — заспокоював мене чоловік, — кілька тижнів, і я вдома. Сам навіть не знаю, як буду там без тебе, але мамі необхідно допомогти. Я кивала головою. Після того, як за чоловіком зачинилися двері, я немов провалилася під землю. Гостре почуття, що повернення до минулого не буде, сиділо гострим осколком в мені. Почалося нове, дивне життя, в якому я не знаходила місця.Ми зідзвонювалися по 5 разів на день. Так проходив тиждень за тижнем, а чоловік все не повертався. Несподівано пролунав дзвінок від свекрухи, яка жалісливим голосом сказала, що син залишається у неї на півроку. Я кинула трубку і здивувалася, чому він сам мені про це не сказав.- Хочеш втратити чоловіка? — весь час бубоніла мені по телефону подруга. Негайно збирай валізу і їдь до них. Але, я все чекала з моря погоди, сподіваючись на швидке повернення чоловіка. Погане передчуття змусило мене все-таки зібрати валізу і їхати до чоловіка: обіцяні півроку майже пройшли, а чоловіка мені не віддавали.Не сказавши їм ні слова, я приїхала інкогніто. Підходячи до будинку, я побачила, що в саду за накритим столом зручно розташувалися свекруха, чоловік і якась жінка. З боку можна було подумати, що це щаслива сім’я. Свекруха розкидала анекдоти наліво і направо і скакала навколо столу, підливаючи чай.

— Значить, ти захворіла? — вигукнула я, забігши на подвір’я. Свекруха від несподіванки впустила чашку з чаєм. Чоловік почервонів і пішов в будинок.- Що тут відбувається? — повторювала я. Сльози застилали очі, я вже не в силах була заспокоїтися.- Ти сядь і попий чайку з дороги, — запропонувала свекруха милим голосом.- До біса твій чай, — Не вгамовувалася я, — ми негайно їдемо з чоловіком додому.- А ось це навряд чи, — визвірилася свекруха, — він більше тобі не чоловік.Я, витріщивши очі, стояла, як укопана, і нічого не розуміла, поки вона розповідала історію про розлучення. Без мене, мене розвели з чоловіком, та ще одружили.- Що за нісенітниця? Ти що, казок начиталася, — почала грубіянити я до свекрухи, повага до неї остаточно зникло.

Все виявилося занадто просто для них і дуже складно для мене. Свекруха дійсно прихворіла, але не сильно, а поки лежала в стаціонарі, познайомилася з жінкою, яка працювала в суді. Вона познайомила її з моїм чоловіком. І все закрутилося. Свекруха, нарешті, знайшла гідну пару синові, і, скориставшись зв’язками, вони швиденько оформили нам розлучення і поставили новенькі штампики в паспорти. Виявилося, що можна і так розлучитися. Все це робилося за моєю спиною, а я, як свята наївність, жила, і не знала, що вже давно числюсь серед розлучених.Не буду описувати свої жіночі хвилювання, слава Богу, все позаду. Тільки улюблені люди навчили мене бути жорсткою. Я не пробачила їм такого вчинку, і віджала у чоловіка половину квартири і дорогу іномарку. Крім того, він оплатив нам з подругою шикарний відпочинок за кордоном. Тепер я з чоловіками не церемонилися. Набрид — геть. Буду чекати гідного, якщо вони звичайно залишилися. А свекруха знову злягла, мабуть, повернувся бумеранг за зруйновану родину, та й чоловік виявився боягузом і маминим синочком. Хорошим дівчаткам завжди дістаються погані хлопчики

Вже пройшло два дні після того, як батьки невістки купили собі новий телевізор, не відправивши нам з дитиною rрошей. Я вже забула цю історію і навіть не сподівалася ні на які гроші. Але ввечері дзвонить мені син і каже:— Мама, я знаю що у тебе є трохи складених rрошей і ще пенсія, тому давай ви поживете поки на ці гроші. Просто у нас є зараз свої плани, які вимагають вкладень.- У вас там зовсім совісті немає? Робіть, що хочете, це врешті-решт ваша дитина, — сказала я і, не дочекавшись відповіді, поклала телефон.Мій син з невісткою поїхали на заробітки за кордон. Я, звичайно, все розумію, але це вже все рамки переходить: вони хочуть повністю залишити на мене свою ж дитину. Я не проти його виховувати, тим більше вже навіть не уявляю життя без нього. Але кажу їм, ви допомагайте хоча б фінансово, щоб ми не відчували ніяких потреб, щоб я могла купити все необхідне вашій дитині. Я гроші ніколи не витрачала даремно, у мене завжди все розплановано і прораховано, тільки все, що треба дитині.

Я вже збиралася спати, а через пару хвилин мені подзвонила невістка. Напевно, син почав заперечувати їй і сказав, що гроші треба відправити.- Скажіть мені, будь ласка, навіщо ви сваритеся з нами і вічно закидаєте нам нашим сином, між іншим це і ваш онук теж?- Я докоряю? Я сказала вам, що можете робити, що хочете. Якщо вам байдужий ваша власна дитина — Все, що від вас вимагається — це сидіти мовчки з онуком. І нам не заважати заробляти гроші за кордоном, нам тут теж життя не цукор і все важко вдається.- Знаєш що, Люба, для чого мені ваші гроші? Не в грошах справа, бери квиток і приїжджай до свого сина, а то він вже забув, як ви виглядаєте.- Коли вважатиму за потрібне, тоді і приїду. А ви замість того, щоб гроші у нас просити, за онуком дивіться.

І не встигла я нічого сказати у відповідь, як почула, що у них почалася суперечка, і невістка поклала телефон. У мене весь вечір не вкладалося в голові таке ставлення до мене і довелося накапати крапель.Пізно ввечері мені дзвонив син і вибачався за свою поведінку і поведінку своєї дружини, але сказав, що любить свою дружину і піти від неї не може. Сказав, що постарається з нею поговорити і надіслати нам rрошей. Я йому пояснила, що не збираюся у них нічого просити. Ми і так якось проживемо, а вони нехай собі живуть спокійно.

— Коли совість у вас прокинеться, дивіться, щоб пізно не було. Сергій і так вже все рідше і рідше згадує про своїх батьків.Я спробувала знову достукатися до сина, але йому важливіше його любов і гроші. І слухати він мене не хотів, але я сказала, щоб ноги її в моєму домі не було.Син з невісткою на заробітках уже більше року, лише раз передали знайомими трошки rрошей, а живуть, як їм добре. А мені шкода Сергійка, розумію, що йому потрібна родина, але тато з мамою подалися за грошима. Я віддаю цій дитині все тепло і любов, яку маю. Я не знаю, як пояснити синові, що він живе неправильно

Денис сьогодні вперше побачив маму. П’ятнадцять років минуло з тих пір, як вона пішла від них. Тоді хлопцеві було десять років. Він пам’ятає, як важко доводилося їм з татом звикати жити без мами. На питання Дениса, коли мама приїде, тато прямо сказав — ніколи.Сьогодні чоловік прямував на роботу. Біля офісу стояла жінка. Денис пройшов повз, зупинився, повернувся. Вона стояла і дивилася прямо на нього. Це була його мама. Денис розвернувся і пішов на роботу. Образа накрила його. Здавалося, затримається ще хоч на хвилинку біля мами, і буде лаятися на жінку, яка посміла здатися йому на очі. Денис давно живе окремо від тата. Він має свою однокімнатну квартиру. Поки дружини немає, то квартира для нього підходить. Якщо одружиться, доведеться купувати більшу.

Увечері Денис зателефонував батькові і розповів, що мама приходила до нього на роботу. Батько новину сприйняв не надто спокійно. Він почав говорити, щоб Денис не підходив до тієї жінки близько. Щось насторожило хлопця в словах тата. На другий день мами біля роботи не було. Хлопець задумався, що ж відбулося між ними? Адже тато не розповідав йому, чому пішла мама. Коли ввечері йшов додому, мама чекала його. Денис підійшов, привітався. Жінка почала говорити, що хоче розповісти, чому так сталося.Вони пішли в парк. Мама довго мовчала. Говорити почала, коли сіли на лавку.

У той день, коли вони бачилися востаннє, батько прийшов з роботи раніше. Вона стояла на кухні спиною до дверей і розмовляла по телефону з однокласником, з яким не бачилися десять років. Вони домовилися зустрітися ввечері, через те, що у нього квиток на поїзд на першу годину ночі. Папа стояв і слухав, як мама домовляється про зустріч. Коли вона повернулася, побачила його розлючене обличчя. Він не став слухати її. Вигнав з дому. Дозволив взяти свої речі і попередив, щоб і близько не підходила до сина. Інакше їй бути непереливки.З тих пір мама живе в другому районі міста. За Денисом спостерігала все його життя. Але підходити так і не зважилася. Згодом виїхала на заробітки за кордон.

Повернулася нещодавно. Зараз у неї особливі обставини. Тому наважилася поговорити з сином. Вона його завжди любила і не забувала про Дениса ні на мить. Помовчавши, продовжила.Справа в тому, що крім тебе в мене немає нікого. Я так і не вийшла більше заміж. Все, що я накопичила за своє життя, згодом буде твоїм. Спасибі тобі, що вислухав. Зараз я піду ».Денис не зупинив маму. Йому багато про що потрібно подумати. Запитав у тата, чому так вчинив з мамою? Але тато не вірить, що все було зовсім так. Через два місяці Денису вручили конверт від нотаріуса. Його запрошували в контору у справі про спадщину. Хлопець здивувався, про яку спадщину мова? Адже тато живий. Коли прийшов, йому повідомили, що мама померла. Все її майно переходить у власність Денису.