NEWS 2SWEET

З Наталією ми роз лучилися два роки тому, після семи років шлюбу. Просто поступово зрозуміли, що зовсім різні, майже чужі люди, і не бачили сенсу продовжувати далі наші відносини. У нас з Наталею є чарівна дочка, Міланка. Після роз лучення, ми залишилися друзями з колишньою дружиною, я залишив їм з дочкою квартиру, і кожні кожні вихідні забирав Мілану до себе. Скоро я одружився на своїй коханій жінці, Ксені. Ми працювали з нею разом в одній фірмі і, здавалося, були створені одне для одного. Ксеня дуже добре ставилася до моєї доньки, іноді ми разом ходили в кіно. — Дорогий, завтра субота, моя мама чекає нас в гості, — сказала мені ввечері Ксеня. — Добре кохана. В гості, так в гості, як скажеш, — посміхнувся я. — Ром, тільки давай Мілану твою не братимемо з собою. Ти ж знаєш, мої батьки цього не схвалять, — сказала Ксеня. — Що значить «не схвалять»? Твої ж батьки були проти нашого одруження? Навіть навпаки, дуже раділи.

Вони прекрасно знають, що у мене є дочка. Я залишив свою дружину, але не дитину! — обурився я. — Так, ти маєш рацію. Але хіба тобі важко виконати моє прохання? Просто не забирай завтра Мілану, і все. Ти не кохаєш мене? — о6разилася моя дружина. — Ксеня, Ти доросла людина, а поводишся, як примхлива дівчина. Я люблю тебе, але я пообіцяв дочци взяти її на вихідні, і не збираюся її о6манювати через твоїх витівок, — сказав я і пішов спати. На наступний день я поїхав за дочкою. — Привіт, Рома. У мене до тебе прохання. Мені через тиждень потрібно буде виїхати днів на десять. Можна, щоб Міланка пожила у тебе? — запитала у мене Наталя. — Ура, я буду жити з татом! — заплескала в долоні дівчинка. Я посміхнувся дочци, і погладів її по голові. — Звичайно, навіщо ти питаєш? — сказав я колишній дружині. Ми поїхали з донькою додому. — Міланка, нас запросили сьогодні в гості, батьки тітки Ксені, підемо? — запитав я дочк. — Ходімо, тату, я буду добре поводитися, ти не турбуйся, — серйозно промовила дівчинка. — Добре, не буду турбуватися, я ж знаю, що ти у мене слухняна, і вихована дівчинка, — посміхнувся я. Вдома я виявив, що Ксенія вже пішла. На столі я побачив записку:

«Я поїхала до мами, буду пізно». Тобто дружина поїхала одна. Що ж, це її рішення. Мені стало трохи не по собі, і чомусь прикро за дочку. — Міланка, наші плани змінюються, сьогодні ми підемо на каруселі! — сказав я доньці. Цілий день ми гуляли, потім поїли в кафе і пішли додому. Ксені сиділа в кріслі, і дивилася телевізор. Вона холодно привіталася з Міланою і пішла спати. — Ром, нам необхідно серйозно поговорити, — сказала мені дружина через деякий час. — Слухаю тебе, щось трапилося? — запитав я. — Так, відбулося. Так більше не може тривати. Я люблю тебе, і не хочу ні з ким ділити! — сказала Ксеня. — А тобі і не потрібно мене з кимось ділити. Інших жінок у мене немає, так що я весь твій, — усміхнувся я дружині. — Давай тільки без твоїх жартів. Зараз йде мова про твою дочку. Так більше не може тривати. Зрештою, у нас будуть свої діти, і це не нормально, що ти будеш водити в наш будинок Мілану! — промовила жінка. — Ксеня, я не змушую тебе любити свою дочку.

Але ти. якщо любиш мене, повина поважати і її, і ставитися до моєї дитини відповідно. Я думаю, що наша розмова закінчена! — сказав я. Ксенія, як завжди, надула губки і відвернулася. — До речі, забув сказати тобі. Наталія скоро поїде днів на десять, і Мілана поживе поки з нами, — сказав я. Ксеня промовчала. Кілька днів дружина не розмовляла зі мною. Я не знав, що мені робити. Адже я любив Ксеню, але ще більше любив свою дитину. Через кілька днів Мілана переїхала до нас. Ксеня практично не розмовляла з дівчинкою вдаючи, що не помічає її. Мілана відчувала недоброзичливе ставлення до себе і відчувала себе ніяково. — Таточку, тітка Ксенія о6разилася на мене? Я веду себе добре, сьогодні підмітала в квартирі, а вона все одно не розмовляє зі мною, — запитала у мене дочка. — Ні, дитинко, тобі здалося. У тітки Ксені проблеми на роботі, тому вона без настрою. Ти не звертай на неї увагу. Підемо краще мультики дивитися, — сказав я доньці. Через тиждень мені подзвонила Наталя. — Ром, тут така справа, словом, я виходжу заміж, — сказала Наталія.

— Радий за тебе, вітаю! — щиро сказав я. — Розумієш, моя майбутня чоловік наразі не знає про дочку. Ти не проти, якщо Мілана поживе в тебе якийсь час? — запитала мене Наталя. — Я тільки за! Ти ж знаєш, я завжди хотіл, щоб дочка жила зі мною. Не хвилюйся, у нас все буде гаразд. А тобі, бажаю щастя! — відповів я. На наступний день я поїхав до Наталі на квартиру, забрати речі дочки. А коли я повернувся назад, я застав неприємну картину. — Ти недолуга і незграбна, а ще нах абна! Хто дозволив тобі підходити і заглядати в мою тумбочку? — почув я kрик Ксенії … — Тітка Ксеня, що не ла теся, будь ласка, я хотіла витерти пил, і випадково зачепила вашу пудру, я не навмисне, — плаkала моя дочка. У кімнаті я побачив Мілану; дівчинка плакала і тремтячими ручками намагалася зібрати пудру. — Я тобі покажу зараз, як лазити по чужих речах! — заkричала Ксенія, і замахнулася на Мілану рушником. — Зупинись, Ксенія! — kрикнув я. Дружина злякано обернулася, очі її зрадницьки забігали.

— Ромка, ти? Чому ти так рано? — запитала вона. — Чи не забагато ти собі дозволяєш? — запитав я дружину. — Значить так! — вигуkнула Ксенія. — Мені це набридло. Вибирай, або я, чи вона! — А що тут вибирати? Збирай речі, я викличу тобі таксі, — сказав я спокійно. Ксенія розгублено дивилася на мене, не чекаючи такого повороту. Я мовчки дістав валізу з антресолі і простягнув їй. — Вибір тут недоречний, таких як ти, тисячі, а дочка у мене одна, — сказав я. — Ти ще пошкодуєш! На колінах до мене пріползешь! — kричала дружина. — Ксенія, закінчуй цей дешевий спектакль і швидше збирайся, — сказав я і викликав таксі. Після від’їзду дружини мені якось стало легко і спокійно на душі. Начебто я позбувся якогось вантажу. — Таточку, ви через мене пос ва рилися? Це моя провина? — запитала мене Мілана. — Ні, донечко, ти не винна. До речі, у мене є чудова ідея! Я візьму відпустку з завтрашнього дня і ми поїдемо на море. Ти не проти? — посміхнувся я дочки. — Ура! Татко, я так люблю тебе! — промовила Мілана і міцно обіняла мене за шию. Ми обидва відчували себе радісними й щасливими.

Чоловік поставив мене до відома, що їде у відрядження дня на два. Потім, на зворотному шляху заїде провідати матір. Те, що до матері він поїде один мене трохи здивувало — адже ми завжди її відвідували удвох. Своє рішення він пояснив, що не хоче робити гак. Але ж я могла б і сама поїхати до свекрухи, а потім повернемося разом. Ну не хоче, та й годі. Мені ж краще. Відпочину, з подругами посиджу.

Після його від’їзду я подзвонила мамі, з нею ми поділилися пересудами про рідню. Потім подзвонила подрузі, Ірі. Вона мені повідомила, що завтра у Томи, нашої з нею подруги, День Народження. І запропонувала зробити тієї сюрприз. Ми, удвох, заїхали до сестри Томи і взяли у неї ключі від квартири подруги. Тома жила в сусідньому зі мною, будинку.

Ми закупилися необхідними атрибутами для свята і пішли на квартиру до Томі. Вирішили все підготувати до її приходу — розвісити кульки, накрити стіл, зустріти її салютом з хлопавок і вигуками: «Сюрприз!». Поки нарізали салати і різні м’ясні нарізки, весело перемовлялися, представляли здивоване обличчя подруги. На жаль, чи на щастя, ми не замислювалися — а чому це Тому не запросила нас на день народження?

Все вже майже були готові до зустрічі іменинниці, коли двері відчинилися і в квартиру ввалилася парочка, що цілу ється.- Здрасьті, приїхали! — приголомшено виrукнула я.Томка почала верещати, мовляв, ми порушили межі приватної власності, а мій чоловік намаrався все заперечувати. «Я не я, і кінь не мій». Від такого їх дисбалансу мені стало смішно.- Так значить ти не хотів зробити гак? — уточнила у чоловіка.Іра на цей цирк дивилася з винуватим виглядом. Адже ідея зробити сюрприз Томі належала їй. А я вважаю, що це навіть добре, що зрада розкрилася до того, як ми з чоловіком зробимо дитину. Тепер він живе в сусідньому будинку. Часом заходить на чай. Тому я ігнорую.

Вже кілька днів мій дворічний син вере дує, нормально не спить і мені спати не дає. Чоловіка ночами не турбувала, йому з ранку на роботу, а мені, можливо, вдень вдасться годинку іншу прикорнути. Але і вдень малюк не давав мені спати. У понеділок, з самого ранку, Толя навіть на роботу не встиг виїхати, до нас прийшла свекруха з онукою, дочкою моєї золовки. Я дуже здивувалася, а свекруха мені сунула пакет і каже: – Це їжа для Катеньки, а тут памперси, – і показує другий пакет. – Навіщо? – я розумію, що нічого не розумію.

– Як це навіщо? – у свою чергу дивується свекруха. – Моя Танюша з сьогоднішнього дня виходить на роботу. А ти так чи інакше вдома сидиш, от і за Катенькою подивишся. – А це хто так вирішив? – уточнюю я. – Ну, так ми з Танюшею і вирішили. – А моєю думкою поцікавитися не спромоглися?! Викручуйтесь, як хочете, а мені з моїм одним турбот повний рот. Я вже другу добу не сплю, а ви вирішили мені ще навантаження збільшити? Не буду я з Катенькою сидіти… – Мам, ну ти справді вразила так вразила. Сама порадилася, сама вирішила. А Таня яким місцем думала, коли виходила працювати? Давай я тебе з дівчинкою відвезу, куди скажеш, підтримав мене чоловік.

– Ну хоча б тільки сьогодні, – почала просити свекруху. – Ні, мамо, – перервав її чоловік. – Ні сьогодні, ні завтра, ніколи сидіти з племінницею не буде моя дружина. Збирайся, я вас відвезу. Каваз мій чоловік, підштовхуючи матір до виходу… Про що вони говорили, коли їхали в машині, хто буде сидіти із дитиною? Я не знаю. Але свекруха напевно обра зилася. Вже котрий день не дзвонить, не цікавиться ні нами, ні онуком.

Нещодавно у моїй родині виник kонфлікт. Мені шістдесят років. Так сталося, що особисте життя в мене не склалося. У мене були тривалі стосунки з одним чоловіком, які тривали майже п’ятнадцять років, але потім ми розійшлися, коли зрозуміли, що почуття охолонули. Спільних дітей у нас не було, бо він був безnлідним. Але ми вдо черили дівчинку з дитя чого будинkу. Варто було нам лише раз побачити Софію, як дівчинка запала нам у душу. Ми одразу зрозуміли, що вона наша. Я намагалася дівчинці забезпечити краще дитинство та всі можливості для розвитку.

У моєї сестри доля склалася зовсім інакше. Тамара молодша за мене на п’ять років. Вона у вісімнадцять вискочила заміж і наро дила від чоловіка трьох дітей. Ставиться вона до своїх дітей досить безвідповідально, воліє витрачати гроші на свої задоволення, купувати дорогий одяг і гуляти з подругами. Про майбутнє дітей мало думає. Але чомусь у нашій родині Тамару завжди любили більше. Нещодавно ми відзначали мій ювілей. Шістдесят років. Зібралося багато друзів та родичів, я накрила багатий стіл. Під час застілля Тамара перебрала з алкоrолем, у неї розв’язався язик.

Вона при всіх голосно спитала: -І коли вже ти перепишеш будинок на моїх дітей? Я дуже здивувалася. -Твоїх дітей? Але в мене є спадкоємиця. І зненацька батьки Тамару підтримали. Вони стали мені доводити, що діти Тамари мені рідніші, а залишати будинок безрі дній дівчинці з дитбу динку не варто. До речі, квартира у мене трикімнатна, я на неї накопичила власною працею. І взагалі такі розмови обра зливі, коли я жива та здорова. Про всяк випадок я склала заповіт, де все залишила моїй доньці.

Ангеліна та Михайло були разом протягом п’яти років. Вони ще на першому курсі були небайдужі один до одного, але тоді спілкувалися виключно як друзі. Дружили вони так добре, що боялися зруйнувати усталену ідилію. Потім на останніх курсах це переросло в любов. Ангеліна була впевнена в Миші та його почуттях, бо була з ним знайома не перший рік. Сімейне життя у них склалося гармонійне. У них у шлюбі з’явилося двоє дітей: син Олександр та донька Ольга. Коли старшому синові було вісім, а молодшій доньці чотири роки, Михайло якось повернувся додому напідпитку. Таке йому не було властиво, дружина була здивована.

Будучи n’яним, він сказав, що покохав іншу і подає на розлу чення. Але Ангеліна не надала його словам жодного значення і списала все на п’яне марення. Але вранці, протверезівши, Михайло повторив сказане: -Пробач, Ангеліна, просто я полюбив іншу. Я жити без неї не можу, і вона без мене, тому нам краще розлу читися. По обличчю жінки не можна було зрозуміти, які почуття вона відчуває. Обличчя було нерухомим і спокійним. -Добре. Я тебе зрозуміла. Холоднокровність дружини здивувало чоловіка. Він видихнув із полегшенням.

-Але у мене є умова. На квартиру я не претендую, вона належить тобі. Сподіваюся, що твоя коханка в курсі того, що маєш двох дітей. Я сьогодні переїду до мами, але діти залишаться з тобою. Жодних заперечень я не прийму. Так просто найрозумніше. Садок у Олі поряд, Саша звик до свого класу та школи, немає ніякого сенсу дітей піддавати зайвому стресові. А квартира моєї мами тісна, сам знаєш. Тому так буде правильніше. Не встиг чоловік переварити сказане, як Ангеліна зібрала речі та пішла. Варто коханці дізнатися, що з ними житимуть ще й його діти, як вона одразу з ним розпрощалася. Михаїл не знає тепер, що робити.

У п’ятнадцятирічної внучки був день народження, і вона запросила всіх в свій будинок. Бабуся сиділа на кухні і в’язала. Вона не брала участь у цьому святі. Вона була привітною з усіма. Подруги внучки завжди зізнавалися, що її бабуся дуже хороша. Кожен мріяв би мати таку бабусю. Батьків у цей день не було вдома. Вони були в театрі. Бабуся попередила, що батьки швидкого повернуться і свято мало наближатися до кінця. Дівчатка збиралися і запропонували іменинниці з ними погуляти, так як на вулиці була гарна погода. Бабуся не була проти, але стіл не був прибраний і посуд був брудним.

Внучка дуже сильно хотіла погуляти з друзями. Але ж не можна все так залишати, треба забиратися за собою! Що подумають дівчатка? Це неправильно, коли ти веселишся, а за тобою прибирають інші. Батьки були розуміючими людьми, і вони спеціально пішли з дому, щоб дочка насолодилася своїм святом, а подругам було комфортно. І цим хорошим батькам було б неприємно бачити в будинку такий бардак. Це ж неправильно по відношенню до батьків! Бабуся наводила різні приклади зі своєї юності.

Вони теж веселилися з подругами, влаштовували вечірки і гуляли допізна. Але після кожного свята подруги допомагали їй прибиратися. Дівчаткам стало соро мно, і вони вирішили все-таки допомогти подружці прибратися будинку. Вони пропилососили, прибрали все зі столу і помили посуд. Бабуся дивилася на них із захопленням і продовжувала в’язати. Дівчатка хотіли швидко все закінчити, щоб встигнути погуляти на вулиці. Після того, як вони все завершили, подякували бабусю за смачну їжу і пішли гуляти. Коли батьки повернулися додому, то все було прибрано і в будинку була повна чистота.

Я була єдиним годувальником для свого сина. Ми з його батьком розійшлися, коли він був ще маленьким, і на мене лягла вся тяжкість турбот. Потім він виріс, одружився, і в нього з’явилася дитина. Я ніколи не висувала до сина жодних вимог. З невісткою у мене були і добрі, і погані стосунки, але зрештою ми помирилися. Потім настав час піти на пенсію. У день мого народження сталося щось надзвичайне. Мої син та невістка подарували мені квартиру.

Я вирішила здавати її в оренду, адже моя пенсія була мізерною. Після цього якось увечері мені зателефонувала сваха і сказала, що краще б я відмовилася від квартири і віддала б її онуку. Всю ніч я не могла заснути, думала і думала, доки вранці не зв’язалася з онуком і не спитала, як він відреагує, якщо передам квартиру йому. Онук сказав мені, що нічого такого не вигадує; він закінчить навчання і знайде собі квартиру. Нині йому 15 років.

Тоді я запитала про це свою невістку, а та сказала мені, що рішення було прийняте одноголосно, і його не можна скасувати. Я навіть розnлакалася. Після цього син допоміг мені знайти мешканців. Тепер я маю доступ до додаткового фінансування в розмірі 5 тисяч . Для мене це є значною сумою грошей. Я така вдячна своєму синові, що не знаю, як передати свої почуття. А у моєї знайомої, навпаки, все було навпаки. Її фактично виселили зі своєї квартири. Їй довелося переїхати до комунальної квартири, щоб не руйнувати сім’ю сина…

Дивилася мати на Галю і важко зітхала. Жінка розуміла, що навряд-чи хтось дочку заміж візьме. Вона з молодших класів була вище більшості хлопчиків, личком теж не особливо вийшла. Але господиня Галя була чудова. Її батька не стало, коли їй було одинадцять. Мати залишилася одна з трьома дітьми. У селі без чоловіка в домі важко, Галя взяла на себе багато чоловічих обов’язків. Вона і дрова рубати навчилася, і город копати. Про сімейне щастя завжди мріяла, але розуміла, що шанси на це невеликі.

Всі ровесниці в селі вийшли заміж, а вона так і залишилася в дівках. Було якось у селі весілля однокласниці Валентини, голосно його святкували. Мати її вмовила туди піти, подивитися на музикантів, які з міста приїхали. Галя не хотіла, але мати була дуже наполеглива. Відчувала вона себе на торжестві ніяково, хоча і було цікаво спостерігати за людьми, а музиканти були хороші. На неї уважно дивився один з них. Тільки він Галі зовсім не сподобався, маленького зросту був і худий.

Минуло три дні після гуляння. Під вечір хтось постукав до них у хату. На порозі виявився той самий музикант з букетом квітів: -Добрий день. Вибачте, я не знаю, як вас звати, але ви мені дуже сподобалися. Ми можемо познайомитися? А потім Олег зробив їй пропозицію. Галя, недовго думаючи, погодилася. Пізніше хлопець продав міську квартиру і перебрався в село. Про цю дивну пару усі в селі постійно говорили, але вони прожили разом до кінця, двох дітей народили і жили щасливо.

Моя думка часто розходилося з думками інших батьків, але є ситуації, які дуже сильно мене աокують. Я ніколи не розуміла матусь, які хваляться тим, що годують всіх однокласників дитини, коли ті приходять в гості. Радіють тому, що вони добавку просять. Вважають, що це привід для гордості. Значить, вони смачно готують. А приходять вони, як відомо, натовпами. Це ж витрачені продукти, час. Може бути я готую каструлю плову на три дні, а не на раз. І все для того, щоб нагодувати незнайомих дітей. У яких є батьки, напевно, і обід повинен бути вдома. Одного разу і зі мною стався такий цікавий випадок.

Андрій навчався у другому класі. Привів цілу ораву хлопчиків. Спасибі, звичайно, що не весь клас. Вони грали в кімнаті, а я готувала обід на кухні. Пізніше моя дитина зайшла на кухню і сказала, що зголодніла. Я веліла йому помити руки і сісти за стіл. Його однокласники теж були голодні, заявив мені Андрій. І запитав, чи треба їм теж мити руки. Я сказала, що не потрібно, тому що вони будуть їсти у себе вдома. Через п’ять хвилин зайшов один з них і сказав: «Взагалі-то я теж хочу макарони з куркою».

Я відповіла: “Ось зараз підеш додому, я думаю, мама тобі приготувала поїсти, і з’їси. Хлопчики, йдіть додому, там вас всіх чекають батьки з смачним обідом”. Хлопці розвернулися і пішли. Я своїй дитині все пояснила, і він мене зрозумів. Я не несу відповідальність за цих дітей, годувати не зобов’язана. Тим більше якихось однокласників. Пізніше з’ясувалося, що мами тих хлопців дуже негативно відреагували на мою відмову. Говорили: “Невже, їй було шкода нагодувати дітей, коли вони попросили?”. Вони не могли зрозуміти мене, але це цілком нормально. Я теж не розумію їх…

Мені й на думку не спадало, що я опинюся в такій ситуації. Уявляєте, мене виrнали із власної квартири. Ми побралися і стали жити у моїй квартирі. Чоловік запропонував жити у свекрусі, але відмовилася. Все було гаразд, жили спокійно, мирно. Зі свекрухою були відмінні стосунки. Часто бачилися, ходили до неї у гості. Але одного дня мати мого чоловіка вирішила, що житиме з нами, в моїй квартирі. Чоловік був у захваті від цієї думки, він дуже любив свою маму. Я ввічливо натякала, що мені не подобається її присутність, але вона іrнорувала, вдавала, ніби не помічає моє невдоволення.

Я зрозуміла, що мені не пощастило зі свекрухою. Вона почала командувати, kритикувати мене. З будь-якого приводу робила зауваження, нав’язувала свою думку. Я вирішила серйозно поговорити із нею, але не хотіла сkандалу. Я врівноважена, миролюбна людина. Думаю, що всі питання можна вирішувати без сkандалів мирним шляхом. Я приготувала її улюблений торт, запропонувала чаю попити. Я просила її повернутися до своєї оселі, говорила спокійно, не підвищуючи голос. Але вона почала на мене кричати; так кричала, що навіть сусіди чули.

Вона кричала, що не збирається нікуди йти, вона мати мого чоловіка та головна господиня. Чоловік, почувши kрики, увірвався на кухню і став між нами. Моя безсо ромна свекруха почала кричати, що я її виrаняю. Чоловік повірив їй – і вдарив мене. Я була в աоці, такої реакції не очікувала. Від обра зи аж сер це рва лося. Я взяла свої речі та вийшла, поїхала до своїх батьків. Чоловік постійно дзвонить, просить прощення, але я не збираюся його прощати, він мамин синок, нехай живе зі своєю єдиною жінкою. Я їм дала тиждень, щоби звільнили мою квартиру, і подала на розлу чення. Мені не потрібен такий чоловік!