NEWS 2SWEET

Алла радісна вибігла із поліkлініки. Ліkар підтвердив, що ваrітності нема. Зараз Аллі дитина була ні до чого, тому що вона будує свою кар’єру, навчається в університеті. Лише через кілька тижнів дівчині стало погано, навіть свідомість на уроках втратила. Її відвезли до ліkарні. Коли Алла прийшла до тями, то ліkар вирішила порадувати: -Ви скоро станете мамою, ви вагітні. У Алли щелепа відвисла. Вона відразу побігла до того ліkаря, який запевняв, що ваrітності немає. -Це ж ваш почерк, ви тут написали, що я не ваrітна.

-Так, і що з цього? -А те, що я на такому терміні, коли позбавлятися дитини вже не можна. Ви мені все життя зіnсували, а я помщуся! Алла почала kричати на ліkаря, розкидати по кабінету речі, поки охорона не вивела її з ліkарні. Аллі довелося народжувати. У неї з’явилася гарненька дівчинка, назвали Євою, але дитина Аллі була не потрібна. Тому вихованням Єви зайнялася мати Алли. Сама ж Алла чудово закінчила університет, влаштувалася на роботу. Щомісяця відправляла мамі велику суму грошей на дитину. Алла була успішним адвокатом.

Якось до неї прийшла жінка, яка збиралася розлу чатися з чоловіком, хотіла забрати у нього більшу частину майна. Алла відразу ж дізналася у жінці того лікаря, який не помітив ваrітності. Алла випитала у неї деталі, які могли б стати компроматом для жінки, та розповіла про це її колишньому чоловікові. У такий спосіб жінка програла суд, її колишній чоловік забрав усе майно собі. -Навіщо ви це зробили, ви ж спеціально! – кричала жінка. – Якось, ви мені зламали життя, а тепер я помстилася за себе та свою ваrітність.

Хіба я могла подумати, що у свої 60 з лишком розриватимуся між своїми двома дітьми? А все тому, що мій син дуже успішний бізнесмен, заробляє непогано і взагалі може собі дозволити багато чого. Якби не мій Степа, я вже давно зникла б. Після сме рті чоловіка важко було і морально, і матеріально, але син усі турботи на себе взяв: – Мамо, якщо хочеш – працюй. Але за гроші не хвилюйся. Я допоможу. Тепер щотижня Степан із дружиною навідуються до мене у гості. Завантажують мій холодильник усім, що тільки можна. Нещодавно невістка взагалі мені сюрприз влаштувала. З’явилася на порозі з великою коробкою.

– Галино Іванівно, це Вам! Приміряйте! Сподіваюся, вони вам сподобаються. – Чоботи?! Дякую тобі, моя люба, мені якось незручно… – Та чого ж! Степан буде дуже щасливий, що наш подарунок порадував вас. Але в дочки, Софії життя склалося далеко не так, як у Степана. Вона вийшла заміж за скромного хлопця із багатодітної родини. Ось тепер моя дівчинка ледве зводить кінці з кінцями. Поки працювала — можна було ще якось жити, але відколи вийшла в декрет із третім малюком, стало дуже важко. Грошей ні на що не вистачає. Я не можу спокійно на це дивитися, тому й віддаю Софії половину грошей, які отримувала від сина .

Якось навіть наважилася його попросити допомагати сестрі, але він відмовився: – Мамо, вона вже доросла жінка, ще й одружена. Що ж Василь не крутиться, не шукає собі підробітку, щоби забезпечити сім’ю? Вчора дочка знову прийшла до мене. Вона якраз наводила лад у шафі. Я як глянула на її зимові чоботи, мало не заnлакала. – Доню, чого ж ти собі нове взуття не купиш? На це страաно глянути… – Грошей немає. Потрібно малому куртку купити, та й на суміші зараз такі суми йдуть. Не можу так! Віддам Софію свої чоботи. Ми маємо один розмір. Ось тільки як це приховати від моєї невістки та сина? Не хочу їх обра жати.

Ми з Владом були одружені тридцять років. У нас два сини, Антон та Ігор. У них вже свої квартири, сім’ї та діти. Вже півроку, як я помічаю дивні зміни у поведінці чоловіка. Якщо раніше він не зациклювався на своєму зовнішньому вигляді, то тепер став дуже делікатним у виборі одягу. Записався до спортзалу. Ставши затримуватися на роботі, а у вихідні ходити в офіс. Я вже забула, коли ми з ним проводили разом. Якось мені подзвонили з незнайомого номера. – Доброго дня. Мене звати Аліса. Ви Марина Петрівна? – Доброго дня. Так. – Нам необхідно зустрітися. Є важлива розмова про вашого чоловіка. Ми домовилися зустрітися за годину в кафе.

Аліса виявилася красунею білявою років тридцяти. Модний одяг, красива зачіска, манікюр. – Ми з Владом любимо одне одного. Вже півроку, – тихо сказала дівчина. Мені одразу стала зрозумілою причина змін у Чоловічі. – Він не може вам сам про це розповісти. Не хоче вас обра жати. І піти не може. Не хоче залишати вас одну на старість років. Будь ласка, відштовхніть його самі. Мені Аліса стала гидка, не дослухавши її я встала і вийшла з кафе. Цілий день у мене в голові крутилися думки про зра ду чоловіка. Чому він так вчинив зі мною? Я старалася йому. У нас діти та онуки. Я весь день проплакала.

А ввечері, коли Влад прийшов додому, сказала йому: – Я все знаю про тебе та про Алісу. Мені набри дла твоя бре хня. Іди до неї. Влад зібрав свої речі та залишив квартиру… Мені дуже важко жити одній без нього. Не в матеріальному плані. Ні. Тут у мене все гаразд. Але самотність… Мої діти підтримують мене. Часто приїжджають до мене з онуками, щоб відвернути мене від важких думок. Із батьком вони припинили всі стосунки. Навіть на його дзвінки не відповідають. Про нові відносини не замислююсь. Живу заради дітей та онуків.

У мене було все – прекрасна дружина та двоє синочків, які робили мене щасливим. Здавалося, так завжди буде… Десь рік тому помітив, що у нас із Мариною все якось не клеїться. Вона мене почала дра тувати. Іноді мені хотілося зібрати речі та зникнути з її життя назавжди. Вона ж зануда: готує одні й ті самі страви, одягає той самий одяг день у день, навіть зачіску за кілька років не змінила. Соромно з такою жінкою у люди вийти – засміють. Погладшала після полоrів на 20 кілограмів. А я чоловік на відповідальній посаді, гарний, солідний. У мене майже кожен день зустрічі з іноземними інвесторами, ділові вечері в ресторанах. Хочу, щоб моя дружина захоплювалася. А не думали, що я привів на корпоратив якесь село, яке навіть не знає, як доглядати за собою. Минулого грудня до мене в помічники влаштувалася Тіна.

Блондинка, справжня модель, параметри 90-60-90, усі чоловіки в офісі її поглядом зжирали та роздягали. Я й сам глянув на неї, і слинки потекли. А які коротенькі спіднички вдягала, що я аж потів… На торішньому корпоративі я трохи перебрав і… На ранок я прокинувся в ліжку з Тіною. Так ми почали потай зустрічатися. З нею я забував про всі проблеми, негаразди та про дітей з дружиною. Якось вона заявила: – Якщо ти їй не розповіси, то я сама розповім! Так більше не може продовжуватись! Того вечора приїхав додому, а Маша знову смажить свої смердючі котлети на олії. І одягнена у розтягнуту футболку та спортивні штани. – Мені треба тобі щось сказати. Я подаю заяву на розлу чення. – Я знаю. Думаєш, я така дурепа? Чи не здогадалася, що в тебе є інша жінка?

Вона забрала дітей та поїхала… Пройшов рік. Я намагався налагодити з дітьми контакт, але марно. Одного разу вони навмисне розбили мені вікно в машині і подряпали дверцята ключем. Так мс тили за те, що я поkинув Марину. На роботі справи були поrані. Мене скоротили, ще й Тіна на зло заваrітніла. Тиждень тому я випадково побачив Марину у кафе. Спершу навіть не впізнав – схудла, гарно одягнена, посміхається. Вже думав підійти і привітатись, однак у кафе вона сиділа не одна. То був Сашко, її приятель ще з університету. Здається, що вони зустрічаються. Я навіть не заходив до кав’ярні. Не думаю, що Марина дасть мені другий шанс і ми почнемо все спочатку. Тепер я почуваюся справжнім дурнем. Втратив таку гарну жінку.

Валя стояла в торговому комплексі одна, чекала на дочку, з якою вони збиралися пройтися по магазинах, знайти їй сукню на весілля подруги. Тут до неї ззаду підходить лисий, пузатий мужик: – Валя? – запитав Він, доторкнувшись до її плеча. – Антон, невже ти? – у ньому було важко розгледіти колись статного красеня, але такого мерзотника Валя в житті не забуде, — ти … змінився. … 23 роки тому Валя з Антоном готувалися до весілля. Вони були красивою парою, багато говорили про них з доброю заздрістю.

Був день весілля. У будинку Валі був святковий ажіотаж. Всі ходили туди-сюди, щось готували, щось прикрашали, а Юля готувалася до служби, яку проходили всі наречені перед весіллям, щоб сімейне життя було щасливим. Поки всі, в тому числі і Антон, вже чекали наречену, до її будинку під’їхала машина, з якої вийшла жінка і стала всіх розпитувати, де наречений, запевняючи, що вона і є його справжня теща. – Вибачте, — встала перед нею мати Валі , — ви нічого не переплутали?

– Та начебто ні, — дочекавшись Валі, жінка заявила, що її дочка чекає від Антона дитину, — встигнеш ти собі мужика знайти, Ти ж не ваrітна, а моя дочка з животом ходить. Вона в машині, їй соромно виходити. Лізко, ну-ка виходь з машини! Побачивши дівчину з приблизно семимісячним животом, Валя чуть в обмороk не впала. Тоді Антон сів до гостей в машину і поїхав одружуватися на Лізі. … – Ось, Лізка дівчинку народила … “сонячну”. Мучимося ми з нею постійно, у неї багато всяких бо лячок з народження… та й з дружиною особливо один одного не любимо. Не склалося у нас життя… – Ну, твоя провина, — Валя знизала плечима і гордо відійшла.

Семен зі своєю нареченою стояли в ресторані і домовлялися щодо весільного меню. І тут різко подзвонила мама, довелося відволіктися: – Синку, швидше приїжджай в лікарню, захопи вдома мій паспорт, у мене справи кепські. Семен тут же все кинув і поїхав в ліkарню до мами. Він зайшов у палату, мама лежала під крапельницею. – Що сталося? Як ти себе почуваєш? – Ой, синку, я вранці встала, і мені так важко на сер ці було, перед очима все попливло, добре, що встигла աвидку викликати. Семен відразу звернув увагу на те, що на столиці біля маминого ліжка було дуже багато ліkiв і мамин гребінець. Сам Семен навіть і не зрозумів, чому звернув на нього увагу.

Та й простирадло було не просто біле, а в квіточку, як у мами вдома. Семен поїхав додому, за маминими речами, щоб відвезти їх до ліkарні. Але перед відходом мама попросила його відкласти весілля: – Ну, будете ж ви веселитися, поки мати у тебе поми рає, – ці слова так і застрягли у Семена в голові. Коли він збирався йти з квартири мами, то подивився в дзеркало в коридорі. І тут він зрозумів, чому його збентежив гребінець. У мами строго два гребінці: одна, яка завжди лежить вдома, а другу вона носить з собою. У ліkарню мама повинна була взяти саме другу, але там виявилася перша. І простирадло була точно таке ж, як у мами вдома… значить, мама спочатку готувалася лягти в ліkарню. Коли Семен приїхав завчасно в ліkарню до мами, то його думки підтвердилися.

Він тихо увійшов до палати, думаючи, що мама може спати. Але на той момент мама розмовляла по телефону з подругою: – Ой, Свєтка, це ти добре про ліkарню придумала. Награла я хворобу-і син прибіг до мене, як миленький. Поки що вдалося весілля перекласти на інший день, але думаю, у мене вийде його зовсім скасувати. І тут Семен голосно чхнув. Мама тут же вимкнула телефон. – Синку, а ти не так все зрозумів, з якого моменту ти увійшов? – Мамо, як ти могла так нахабно мене обдурити. Я розумію, що моя наречена тобі не подобається, але скасування весілля ти не дочекаєшся. – Та тому що твоя бомжиха з общаги – тобі не пара, у її батьків ні гроша за спиною. – А мене її гроші не цікавлять, і ця, як ти висловилася «бомжиха», стане моєю дружиною.

Я живу в успадкованій від бабусі квартирі. З недавніх пір у мене залишається ночувати мій хлопець. І ось тут я зрозуміла, що це завдає мені співаючих проблем. Все через те, що у Антона чудовий апетит. Я не могла його прогодувати. У мене просто не вистачало грошей. Якось я вирішила йому натякнути на цю обставину. – Дорогий, ти б не зміг, повертаючись із роботи, купити деякі продукти. А то мені нема чим тебе нагодувати, — сказала я йому. – Звісно. Вибач, що сам до цього не здогадався, відповів він. Я написала йому список, що потрібно купити.

Наступного дня він повернувся додому із двома величезними пакетами. І все готове харчування. – Що це? – Здивувалася я. – Ти у кулінарії готову їжу купував? – Ні. Це все моя мати приготувала. Тут їжі на кілька днів. Я спершу подумала, що він так жартує. Любити він мене розіграти. Але цього разу він був абсолютно серйозним. І вісь ця ситуація триває. Мама Антона готує, а він регулярно заїжджає до неї, набирає повні пакети їжі і набиває мій холодильник вщент. Здавалося б, які проблеми? Живи та радій, що готувати самій не доводитися.

Але… По-перше, мої з мамою Антона смаки зовсім не збігаються. То в неї гречка пересолена, то голубці надто жирні. Це ж розсадник гастриту. По-друге, наді мною приколюються наші з Антоном спільні друзі. Сміються, мовляв, я така нікчемна господиня, що не можу свого парубка нагодувати. Я пробувала поговорити з Антоном, щоб самим купувати продукти та готувати їжу. Але він не розуміє. – Навіщо витрачатись, якщо мама все нам готує? Не зрозумію тебе. То ти одне кажеш, то інше. Що тобі не подобається? – ображається він. І як мені бути з ним? Антон мій перший хлопець. Я не хочу сва ритися з ним чи розлу чатися. Але й недбайливою господинею бути не хочу.

Ганна була багатодітною мамою. Її подруга наважилася взяти дитину з дитбудинку, але не хотіла йти туди сама. Це ще було далекого 92 року. Їй була потрібна підтримка, тому вона попросила її піти з нею. Ганні було важко бачити цих дітей. У дитбудинку її серце полонив маленький хлопчик, трирічний Сашко. Усі дітки грали, бігали, а він сидів за столом самотній. Він був якийсь сумний і ні з ким не спілкувався. Вихователька сказала, не звертати на нього уваги, вранці він завжди такий. Він був складною дитиною. Якщо його не годували, він не їв. Весь день сидить і дивиться в стелю.

Тоді Ганна підійшла до нього, намагалася зацікавити різними іграшками, але не отримала жодної реакції у відповідь. Мати цієї дитини хворіла, а батько був пиякою. Дитина кілька днів була одна в гуртожитку і кричала, але ніхто не звертав уваги. Сусіди увійшли до кімнати лише тоді, коли відчули неприємний запах. Виявилося , на підлозі лежало тіло батька. Після цієї жахливої історії, вона повернулася додому і поговоривши з чоловіком вирішила взяти цю дитину до себе. Спочатку вони брали його лише у вихідні. Він звикав до них, потім почав оживати і навіть бавився з іграшками.

Нині Сашку вже двадцять три роки. Він виріс справжнім красенем. У їх сім’ї всі ставляться один до одного з повагою, вони допомагають один одному. А ще Ганна ніколи не чула, щоб хтось говорив «цей рідний, а цей не рідний». Всіх вона любила однаково – вони всі її діти, заради яких вона була готова на все. Щоправда, прийомні діти потребують більшої уваги. Не завжди все залежить від виховання, щось закладено на генетичному рівні. Але загалом це не псує відношення. Старші діти вже з ними не живуть, але підтримують, привозять онуків та ніколи не засуджують їх за такий вибір.

Коли я збиралася їхати додому, зателефонувала мати чоловіка: і запитала, чи придумала я, що готуватиму на вечерю. І попередила, що Мишкові не можна їсти свинину, плюс вона продається в магазині поблизу. Сказала не купувати, а натомість купити курку. Я недоробила роботу і мені вона заважала, але ніяк не хотіла відстати. – У мене бездоганна пам’ять на все Ганна Володимирівна. Прошу вибачити мені, але в мене є справи. – Добре подзвони мені, коли підеш з роботи. Я скажу яку сметану купити для салату. Я одружена з Мишком 4 роки. І за весь цей час моя свекруха не пропустила жодного дня нашого життя. Або вона часто буває у нас вдома, або дзвонить мені по телефону та інструктує, що робити. У мене було відчуття, що я вийшла заміж не за нього, а за матір.

Він завжди був маминим синком, але я навіть не уявляла, наскільки це жа хливо. – Мишко, ти вже дорослий! Ти вже маєш свою сім’ю! Чому б тобі не пояснити мамі свою незацікавленість? Чому б тобі не відмовляти? – Це ж моя мама, не можу так ставитись до неї. Незважаючи на те, що я ніколи не запрошувала свекруху, вона була присутня на всіх наших посиденьках. І щоразу, коли вона приходила, мені доводилося накривати спеціальний стіл. Стандартної піци було недостатньо. Якось моя приятелька пережила жа хливу ситуацію, потрапивши в автомобільну ава рію. В результаті вона провела багато часу у ліkарні, а Лерочка , її маленька дочка, залишилася без нагляду. Я одразу ж вирішила взяти дівчинку до себе. Мишко, здається, не заперечував, коли я розповіла йому все телефоном. Звичайно, оскільки в будинку з нами житиме ще одна людина, я турбувалася про те, як розвиватиметься наш зв’язок.

Але мої тривоги були безглузді. Мишко прийняв дівчинку у своє серце. Прийшовши з роботи, він приніс із собою повітряні кулі та великого ведмедя. І все в нас було добре, поки про дівчинку не дізналася моя свекруха. Коли вона дізналася, що дочка моєї подруги живе в нашому домі, то одразу ж прийшла та влаштувала сkандал. …Свекруха накричала на чоловіка і назвала його еrоїстом. Вона сказала, що він не може мати дітей, поки вона жива, тому що будь-якої миті їй може знадобитися його допомога. – Я не можу кинути маму заради чужої дитини. Мама просить, щоб ми віддали її до дитя чого будинку. Увечері я зібрала його речі та виrнала. За кілька годин свекруха подзвонила і почала сва ритися. Я рада, що так вийшло.

Подружжя Артемових вже надію втратило, що донька колись заміж вийде. Алісі вже тридцять було, але жодного серйозного шанувальника в неї ніколи в житті не було. Адже незрозуміло, в чому причина була: зовнішність середня, та й дівчина не дурочка, хоча якимось особливими талантами теж не вирізняється. І коли батьки майже втратили надію, намалювався один кандидат у зяті. Аліса відразу захопилася потенційним женихом.

Батьки поставилися до ситуації спокійніше, хоча теж горіли ентузіазмом видати єдину дочку заміж. Батьки радили з весіллям почекати, подумати, вивчити хлопця, але Аліса і місяця не зачекала, зіграли весілля. Батьки потім не раз гойдали головоюі важко зітхали, згадуючи, що цю помилку можна було не робити. Анатолій був ще тим байдиком, постійно був у пошуках, розраховував швидко і просто розбагатіти, намагався не раз заснувати різні бізнеси, але всі з тріском провалювалися.

Жила сім’я Аліси за її гроші. А коли вона вийшла у декрет, жити стали за рахунок батьків дівчини. Анатолій відчував, що батьки дружини ставляться до нього з нехтуванням, тому у відповідь їх більше не шанував і грубіянив. Тепер подружжя розмірковує: ”А чи взагалі був сенс дочку заміж видавати? Власне, раніше простіше жилося, годі було годувати зятя”.