NEWS 2SWEET

Мені 57 років. Два роки тому я поїхала до Італії на заробітки. Виїхала, зрозуміло, не від гарного життя. З чоловіком я розлучилася ще 10 років тому, але так як нам не було куди роз’їхатися, ми продовжували жити в одній квартирі. Квартира у нас двокімнатна, і якщо її розміняти на дві однокімнатні, то потрібна доплата, а ні в мене, ні в чоловіка не було грошей. Наша єдина донька давно вже доросла, вона з чоловіком та дітьми живе у свекрух. Зять у мене добрий, роботящий, донька з ним, як за кам’яною стіною. А ми з чоловіком поділилися по кімнаті і жили так, як чужі люди в гуртожитку. Моя сваха вже багато років на заробітках в Італії дуже допомагає дітям. Якось сваха приїхала додому, запросила до себе в гості, а за столом і каже, мовляв, є для мене робота. Ось я наважилася і все покинула. Жаль було тільки роботи, бо до пенсії залишилося лише кілька років.

Але сваха запевнила мене, що так я виграю значно більше. Я справді зрозуміла, що це мій єдиний шанс хоч на старості років роз’їхатися з чоловіком. Ми зі свахою порахували, що за 2-3 роки я собі на однокімнатну квартиру зароблю. А потім подумаю, що робити із пенсією. Робота важка: доглядала я літню італійку; у мене ще й проблеми із здоров’ям, але що робити. Запропонували, із задоволенням погодилася. Повернулася я цього року додому як вичавлений лимон. Вдома, звичайно, бардак, все брудне, затерте. Приїхала я на два тижні у відпустку, планую знову повертатися назад до Італії. Відмивала свою квартиру кілька днів; Відомо, що чоловік не прибирав у ній нормально жодного разу. Чоловік, з яким ми ці два роки взагалі не спілкувалися, якось почав хвостом виляти, пробачити за свої дії. Дивно це все якось, і перше, що я подумала: йому від мене гроші потрібні.

Почав про бізнес-плани говорити, а я йому прямо, мовляв, не маю грошей. А він і так, і так, ходить кругами тиждень. Потім пішов на пролом, мовляв, допоможи, мені потрібна тисяча доларів, я на цьому зароблю, і протягом місяця віддам. Ага, зараз, а як же. Побігла до банку і валізи прихопила, щоби більше зняти. Відмовила, природно, а він почав тиснути на жалість, це моя остання справа, каже, інакше мені світить будинок для людей похилого віку. Маячня. Дивлюсь і думаю: з ким я жила? Йому за 60, ми були одружені 25 років, я не пам’ятаю жодного дня у своєму житті, коли я була щаслива; зараз терплю, бо поки що немає можливості поділити квартиру. Він добре знає, що гроші в мене є, тож і просить їх у мене. Я йому одразу сказала, що не збираюся нічого давати чи бажати, бо гроші відкладаю на житло, щоб на старості його не бачити. Нагадала, скільки разів за молодістю та наївністю я його рятувала і все йшло в нікуди. Він мені сусід, давно некоханий. Нічого я йому не винна.

Надя стояла біля весільної арки, тримаючи в руках телефон. Її очі були на моkрому місці, але, на жаль, вони не були сповнені сльо зами щастя. Про цей день вона мріяла все життя. Він мав бути одним із найщасливіших у житті Надії. Ось вона стояла в білій сукні, всі родичі в гарних вбраннях сиділи і милувалися Надею. Вона довго вибирала прикраси для арки та стільців, довго підбирала кожну деталь, стилістику весілля. Свою сукню вона взагалі понад рік обирала. Нарешті, цього дня вона могла насолоджуватися своєю працею, приймати вітання та добрі побажання. Але все було точно навпаки.

Надя була впевнена, що Микита – саме той самий. Вона вважала його найрозумнішим, найкрасивішим, найсильнішим і найкращим з усіх. Іноді вона навіть вірила своєму щастю. У ніч перед весіллям Надя довго не могла заснути. Мама казала, що від хвилю вання таке буває. Вона просто лежала і рахувала години до урочистостей. Раптом її телефон задзвенів. Їй надійшло повідомлення від невідомої сторінки в соцмережі. Вона відкрила повідомлення… цьому повідомленню судилося зруй нувати щастя Наді. “Я б за нього не вийшла.” – було написано у повідомленні.

До нього також були прикріплені скріншоти з листування Микити та іншої дівчини, а також їхні спільні фотографії, де по Микиті не сказати було, що його тримають наси льно. Їхні стосунkи тривали не перший місяць. Останні скріншоти включали листування з вчорашнього дня. Надя одразу ж зателефонувала близькій подрузі. Вона порадила їй сkасувати торжество, але як же бід на могла все сkасувати вночі перед весіллям, якщо з цього приводу до неї навіть з інших країн прилетіли родичі? Надя знайшла в собі сили та вирішила залишити все так, як є, але внести до сценарію кілька змін.

“Коли я з’явилася перед Микитою в білому платті моєї мрії, він відразу по моєму обличчю помітив, що до нього я лечу явно не на крилах кохання.” – Розповіла Надя. – Дорогі гості, батьки, родичі, друзі… весілля не відбудеться! Микита не той, за кого ми його сприймаємо. – Оголосила Надя холодним тоном і впевненим голосом. – Завтра. Тільки ти і я. О 7-й у мене.”, “Ти ідеальна. Твоя постать – приклад мистецтва. Надя і поруч із тобою не стоїть.”, “Я так за тобою сkучив, не можу більше терnіти присутність Наді. Мені потрібна тільки ти і ніхто більше. – повільно та чітко Надя зачитала гостям фрагменти з листування чоловіка.

Микита тоді пожалkував навіть, що наро дився. Він пішов, залишивши Надю одною біля арки. Надія зібрала сили, що залишилися, в кулак і звернулася до гостей. – Дорогі мої, дякую, що ви тут, я щиро ціную це та люблю вас. Я розумію, що ви աоковані, і це не те, що ви очікували побачити. Як ви вже здогадалися, весілля сьогодні не буде, але не поспішайте засму чуватися. Святу бути! Сьогодні ми відзначатимемо бенкет чесності! Хто шукає той знайде. І я знайду своє справжнє кохання. Навіть із роз битим сер цем. Навіть якщо воно бо лить.

Ми з чоловіком вже четвертий рік як переїхали до міста. А мої батьки та брат живуть у селі. Чесно зіз натися, я ніколи особливо не любила ні ма чуху, ні зве деного брата, думаю тому, що він поkинув мою маму заради неї. Але потім, коли мами не ста ло, я жила з ними якийсь час, і стосунки у нас були цілком нормальні. Мачу ха не досить доброю та розуміючої жінкою. Але я вважаю, що сина свого вона надто розnестила. Зовсім недавно мачу харьков зателефонувала мені і каже: – Дорога, як ти, як чоловік? Що у вас нового?

– Все добре спасибі. Майже зібрали rроші на машину, напевно, через два місяці вже зможемо куnити її. Ви як? Як брат? Знайшов собі роботу? – Ось саме про це я й хотіла з тобою поговорити. Ти ж знаєш, що у твого тата зараз не дуже з rрошима, а Вася взявши велику су му в kредит, зробив собі потужний ігровий комп’ютер і весь день тільки й робить, що грає в нього. А чим віддаватиме ці rроші, він не подумавши. – Виб ачте, звичайно, але Васі давно пора б подорослішати. Це ж треба здогадатися взяти kредит, коли в тебе немає роботи.

– Згодна, все так. Він у нас дар моїд, але все ж таки твій брат. Будь лаkка, зробиш ласkу, доnоможи з kредитом, нам потрібно лише сто двадцять ти сяч. А машину Ви все одно куnите, але за пару місяців. – Ні, це вже занадто. Чому Ви його навчаєте? Тобто. нам треба поміняти всі свої плани заради того, щоб він і надалі грав у свої ігри в тепленькому будиночку поряд з мату сею? Вам не здається, що це, як мінімум, див не прохання? – Люба, ти маєш рацію, але нам зовсім нічим розnлачуватися за нього. А ви в принципі можете почекати з покуnкою автомобіля.

– Ні, це неnравильно! Будь ласkа, перестаньте поту рати йому, підтирати за ним соnлі, йому вже двадцять п’ять років, він давно не дитина. Надішліти його працювати нарешті. Нехай зрозуміє, що означає брати за свої дії. Ми попрощалися і за кілька годин мені почав писати зведений брат. Він мене такого наговорив, що я не могла повірити, що це мій брат. Я не чекала такого ха мства від нього, адже я для нього завжди все робила, але мій терnець урва вся, до того ж це більше схоже на зну щання – він чудово знав, що робив, і хто розnлачуватиметься за нього.

– А я й не хвилююся. Справді, добре, що в айтішній компанії з’явилася ще одна жінка, бо я вже почав думати, що більше немає таких розумників, як моя Маринка! — лагідно сказав Ростислав і поцілував кохану. …Марина повернулася додому пізно. Чоловік не дочекався її і заснув. Вранці поцікавився зустріччю, на що дружина відповіла: – Здається, я знайшла найкращу подругу! — Ти ж стверджувала, що жіночої дружби не існує, — пригадав її слова. – Значить, помилялася, – грайливо кинула жінка у відповідь. З того часу Марина все більше вільного часу проводила поза домом: кіно, спектаклі, кафешки, поїздки до цікавих місць і навіть клубів — життя жінки розширило горизонти. Ще донедавна Марина любила спокій і усамітнення, надихалася новою книгою, малюванням або випічкою своїх шедевральних тортів, які любив Ростислав. Та й до заміжжя вона не любила галасливих вечірок.

Від пропозицій одногрупниць «затусити» в кальянному або мега крутому клубі завжди відмовлялася. Вважала за краще домашній відпочинок, з рук не випускала ноутбук, у якому нескінченно щось вишукувала. А тепер Марину як підмінили. Вона стала надзвичайно енергійною, по-справжньому веселою, життєрадісною, проте охолоніла до сімейного затишку. Дедалі менше часу приділяла чоловікові, домашнім справам, хобі. Спочатку Ростислав не виявляв свого невдоволення. Мовчки сподівався, що така зміна ненадовго, що Марина втомиться від надто активного життя і все буде, як раніше. Проте ситуація лише загострювалася. Після того як дружина прийшла напідпитку о третій ночі, Ростислав не змовчав. Марина розлютилася і заявила: – Я – жінка, а не прибиральниця чи посудомийка! І маю право на відпочинок за межами нашого будинку! А ти лише звик до того, щоб тебе спирали та смачно тобі готували! Ростислав намагався заспокоїти дружину і пояснити, що він скучив, що просто не вистачає її. Зрештою, така поведінка жодної заміжньої жінки не фарбує. Проте Марина трималася свого.

– Геть зіпсувала тебе твоя нова подруга! – випалив Ростислав. – Звідки вона взялася на мою голову? Проте Марина й надалі не брала до уваги думок чоловіка. Конфлікти між подружжям не припинялися. І якось дружина повідомила, що до них завітає її подруга. Ростислава ця звістка не втішила, проте заборонити приходити гості він також не міг. І аж за двадцять почувся дзвінок у двері. – Ого, яку пунктуальну подругу ти собі завела! – саркастично мовив Ростислав. – Ти краще піди відчини двері, поки я одягаюся! – дала вказівку Марина. Відчинивши двері, Ростислав остовпів, обличчя зблідло. Такого повороту подій він не очікував! Перед ним стояла Мар’яна — дівчина, яку він колись так любив і яка завдала йому страшного болю. Після п’яти років близьких стосунків, коли вже було заплановано весілля, Мар’яна зрадила його із двоюрідним братом. Він почував себе пташкою без крил. Чого не вистачало цій дівчині? Ростислав досі не міг відповісти на це питання і навіть не намагався. Рана давно загоїлася… Він зустрів Марину і покохав її всім серцем. Ніхто, крім неї, йому не був потрібний.

Хлопець сподівався, що ніколи більше не побачить Мар’яну. І ось вона стоїть перед ним. Ані крапельки не змінилася: дрібні риси обличчя, блакитні пронизливі очі, впевнений погляд. — Ну, привіт, коханий, — спокійним, невимушеним голосом прошепотіла Мар’яна так, ніби ні зради, ні розлуки не було. — Я довго тебе шукала, Ростіку. Всі ці вісім років страждала з надією побачитись. Ти змінив номер телефону, переїхав на інший кінець країни… Я змушувала себе забути наше кохання весь цей час, полюбити когось іншого так палко і щиро. І не змогла… Не уявляєш, скільки зусиль я витратила, щоб опинитися зараз тут, біля тебе. З болем вислуховувала історії про твоє життя з цим… І уявляла, що на її місці я… Пробач мені, не дай пропасти, дозволь любити… Ростислав мовчки і спокійно слухав Мар’яну. Відчував, що позаду стояла Марина. На очах блищали сльози, ком застряг у горлі… Хлопець повернувся до дружини, обхопив її обличчя долонями і сказав: – Не дозволю жодній сльозинці скотитися по твоєму милому личку, кохана. А потім звернувся до гості: – Ти навіть мізинчика моєї Марини не коштувала, не була і не будеш на її місці! Я ніколи нікого в житті ще так не любив, як його! Прощай, Мар’яно.

У мого чоловіка є к00ханка. Зустрічається з ним давно. Я не проти їхніх стосунків. Робити пакості і мс тити к0ханці у мене навіть і думок не було. Для мене дуже неприємно, коли жінки ворогують через мужиків. Я бачу, що чоловік йти з сім’ї не збирається, але і кидати свою к0ханку не хоче. І я пішла на компроміс. Зустрілася з його к0ханкою, домовилися, що я буду терпимо ставитися до їх відносин і не тримаю зла на неї. Koxнка виявилася дуже ласкавою, доброю і доброзичливою дівчиною. Ми з нею в кафе розлучилися після розмови як близькі подруги. Навіть подарунки зробили один одному. І ось вони вирішили зіграти весілля. Але тільки неофіційно. Я ідею схвалила, і ми всі троє почали готуватися. Ми з к0ханкою стали підбирати один одному сукні. Вона мені вибрала гарне вечірнє плаття, а я їй допомогла вибрати весільну. Весілля вирішили грати в моєму домі.

Зібралися я, чоловік і к0ханка – вже рано вранці. Я на весіллі свого чоловіка повинна грати роль свідка. Підготували все до свята – без проблем. Все майже по-справжньому, тільки без РАГСу. У день весілля ми з к0ханкою були як близькі люди. Я одягла вечірню сукню, к0ханці допомогла одягнути весільну. Коли вона поправила весільну сукню, одягла фату, туфлі – зайшла в зал. Ми з нею обнялися і дали чесне слово, що завжди будемо дружити. Мій чоловік і к0ханка обмінялися кільцями, а я кілька разів урочисто сказала: “Гірко, гірко”. Тільки що вийшла заміж к0ханка і мій чоловік пристрасно поцілувалися. Першу шлюбну ніч провели у мене вдома. Я ночувала в залі, де цілий день було весілля. Але нам обом не спалося. Я і “нова дружина” мого чоловіка вирішили посидіти на кухні, поговорити про жіночому.

Наш загальний чоловік вже спав глибоким сном, і йому байдуже до нас не було. Вона прийшла у весільній сукні, а я знову одягла вечірню. Спілкувалися мирно і дружелюбно. Виявилося, у нас в житті багато спільного. У всій цій історії я ні разу не відчула себе приниженою або ображеною. Навпаки, я дуже щаслива. З його кox анкою я спілкуюся набагато більше, ніж зі своїм чоловіком, допомагаю їй у житті. Разом з нею я ходжу по магазинах, в басейн, в кафе і ресторани, на пляж. Думаю, що буду хорошою подругою. А мужики потім.

Якби не його сусідка, тітка Валя, яку все цікавить, він ніколи б не заглянув в ящик і не знайшов його. Саме вона підстерегла Юру і вибігла з квартири запитати, що в тому листі, який йому підкинула Леся. Коли Юра запитав її, чому вона так впевнена, що це була Леся, тітка Валя сказала … – Так я своїми очима бачила. Подзвонила сусідка знизу, ну, ти знаєш, Галька, попросила прийти. Я вибігла з квартири і зустріла твою Леську. Я ж її не перший раз бачила – точно вона. Але Леся, невихована, навіть не привіталася. Зиркнула на мене, щось швидко засунула в твій ящик і втекла. Ось так. Я ще собі подумала, що вона тут може робити, адже ви вже кілька місяців як не разом, та й взагалі ти на інший одружишся. Але все ж, що в листі? – Та не знаю, я ще його не бачив. Юра підійшов до скриньки, відкрив його – і звідти випав конверт. – Добре, тітка Валя, дякую вам за вашу спостережливість. Що б я без вас робив! Все, йдіть далі серіал дивитися і спасибі! Юра швидко забіг у квартиру, навіть не роззуваючись присів на диван і почав розглядати конверт. На конверті було написано: “Моєму коханому Юрчик”.

Відкривши конверт, він побачив написане від руки лист і фото знімок. Знімок був не простий – це був знімок У З Д його, як він уже потім прочитає, дитини. Він почав читати лист. Леся писала: “Я сподіваюся, ще не надто пізно і ти побачив лист до того, як та зм ія його знищила. Юра, вони обдурили тебе і мене, змовилися, щоб нас розлучити. Ти ж знаєш мене стільки років, ми стільки всього пережили разом! Чому ж тоді ти так легко повірив, що я тобі зрадила? Виходить – це була не любов. Виходить, ти мене ніколи не любив, якщо ти з першого разу повірив в якесь маре ння, сказаний твоєю мамою. Це все якийсь жа хливий сон, помилка. Це не може відбуватися з нами. Я повірити не можу, ще кілька місяців тому ми планували, де будемо жити, хотіли багато дітей і вибирали дату весілля, а тепер ти одружуєшся на інший. Ми ж любили один одного. Чи ні? Я не знаю, я вже заплуталася в тому, де бре хня, а де правда. Але справа не в цьому. Знімок, що в конверті – на ньому наша дочка. Я збираюся наро джувати і хочу, щоб ти це знав. Чи не тому, що мені від тебе потрібні гроші на її утримання, а тільки тому, що я знаю, як сильно ти хотів мати дочку.

Вона – це єдине хороше, що мені від тебе залишилося. Я буду її любити найбільше в світі, як люблю тебе. Я не буду приховувати від неї, хто батько. Не хвилюйся, нічого поганого про тебе їй не скажу, тому що ти дуже хороша людина. Ти просто засліплений бре хнею. Я припустилася помилки, сказавши про нашу доньку твоєї мамі. Вона дала мені грошей на аб ор т і сказала мовчати, якщо не хочу зруй нувати твоє щастя. Юра, але хіба це щастя так жити? Щастя не будується на бре хні! Я не хочу брати гр іх на д ушу і відн імати у дитини батька. Далі вже тобі вибирати, чи визнаєш ти її, чи ні. Словом, щасливої тобі весілля, всіх благ, щоб з дружиною жили мирно. ” Дочитавши до кінця, Юра розпла кався. Він відразу ж подзвонив своїй нареченій і скасував весілля. Того вечора Юра поїхав до своєї Лесі. Перше, що він зробив, коли вона відкрила двері – впав на коліна і почав просити у неї вибачення. Леся підняла його і міцно обняла. Тепер вони щасливі, але скільки всього довелося пережити: вся родина пересварилася, мати досі не може пробачити Юрі те, що він зробив. Лесю вона нен авидить, бо вважає, що та нагуляла свою дитину і погубить життя її сина.

У нас велика сім’я – у мене є ще молодші брат і сестра. Однак неозброєним оком помітно, що мати найбільше любить мою молодшу сестру Іванку. Однак характер у неї дуже складний, вона такого ж чоловіка собі вибрала. Ця сімейка нікому спокою не давала, вони не змогли ужитися ні з матір’ю, ні зі старшим братом. Тому не дивно, що сестра перестала до нас приїжджати. Іванка завжди відвідувала нашу маму сама. Їй вона розповідала, що чоловік вже її дістав своїми примхами, що йому все не так, все йому не подобається. Він щось від неї вимагає постійно, а сам заробляє копійки, що Іванка не може собі навіть новий одяг купити. А Іванка всі сили дітям віддає; їх у неї двоє, тому вона така заклопотана, зовсім нічого не встигає.

Іванка це розповідає, а мати аж плаче, так їй доньку шкода. А потім проводжала Іванку назад в місто, навантажуючи всім, що було в будинку – овочами з городу, молоком, сиром, сметаною, банками з варенням і маринованими овочами. Ще й гроші їй в кишеню сунула, виділяючи суму зі своєї копійчаної пенсії. Ми з братом розуміюче ставимося до ситуації Іванки, адже яка б вона не була – але вона наша сестра. Однак вже пройшло багато років, її діти вирісли, а у неї нічого в житті не змінилося. Коли приїжджаю я або брат, то ми завжди матері гроші даємо, привозимо їй продукти з міста. Коли є якась робота – картоплю садити або сіно заготовляти – ми з братом завжди приїжджаємо допомогти.

Ми з його дружиною ще й закрутки допомагаємо мамі робити. А Іванка просто приїжджає, бідкається матері в жилетку – а потім пакує сумки, візьме гроші і назад додому їде. А таке тепер стало повторюватися кожного тижня. Знову мама все з комори і холодильника вигребе Іванці в сумку, покладе гроші в кишені і шкодує її. А їй все погано живеться. Мене вже це почало виводити з себе. Якось я вже не витримала і прямо сказала Іванці: – Раз твій чоловік такий поганий, негідний тебе, то чому ти досі з ним живеш? Діти ваші вже дорослі, нема чого в нещасливому шлюбі жити. Розведіт’ся і живи одна. А з матері досить останнє тягнути. Вона ж крім пенсії нічого не має, сидить на одній картоплі.

А тобі все віддає, навіть те, що ми їй привозимо – ковбаси, сири, рибу. Навіть гроші. Скільки це може тривати? Брат мене в цьому підтримав. Так ми Іванці лавочку прикрили. Відразу її попередили, що якщо вона хоч щось у матері візьме, то ми їй більше не сім’я. Однак вона інше вигадала. Приїжджаємо на вихідних – а сестра вже живе у матері в будинку. Каже, що пішла від чоловіка, як ми і радили. Тому вона повернулася до рідної домівки. Я шокована. Адже квартира, де вона жила з чоловіком до цього, взагалі-то наша з братом загальна власність. Наша тітка заповіла нам її на двох, коли Іванка ще не народилася. До заміжжя в тій квартирі жила я. Потім жив брат, поки він не закінчив будувати свій будинок.

Тоді вже Іванка там оселилася з чоловіком. Хоч вони всі там прописані, квартира все таки належить мені і братові. Іванка мабуть вперше вирішила нас послухати і розлучитися, а квартиру залишити дітям, тому що вони вже дорослі і з нею в селі жити не хочуть. Вона ще й згадала, що в маминій хаті є її частка, тому швиденько налаштувала матір, поки нас не було, продати будинок в селі і купити квартиру в місті. Я швидко зателефонувала брату, він приїхав як тільки зміг. Вирішили негайно діяти разом -взялі Іванку за лікті і повезли назад до родини. Але ми по дорозі докладно їй пояснили, що свою квартиру ми продамо, тоді нехай вона і її діти думають де жити далі.

До того ж попередили, щоб біля матері ми її більше не бачили. Від такої корисливою дочки більше шкоди, ніж користі. Мамин дім ми продавати не будемо, поки мама жива. Тепер, нарешті, до сестри дійшло, адже про неї ми давно нічого не чули. Однак рідня нас з братом засуджує, а мати ображається, адже ми завдали такої шкоди її улюбленої донечці. Однак я думаю, що ми дуже довго шкодували Іванку, і, нарешті, надійшли правильно; ми насправді захистили її. Маю велику надію, що з часом вона сама все зрозуміє.

Ксенія, була дівчиною із забезпеченої сім’ї бізнесменів, які жили в Іспанії. Вона була така гарна собою, що погляди чоловіків не залишали її в спокої. Серед усього цього безлічі чоловіків вона закохується в Марка, який працював юристом в компанії її батька. Ксенія виходить заміж за Марка і з тих пір епіцентром її життя стає чоловік. Вона душі в ньому не чула і немов жила в придуманому світі. Помічала вона в нього тільки хороше, хоча тривожних дзвіночків було безліч. У нього був дуже запальний характер, досить часто його можна було помітити за розпиванням спиртних напоїв і нерідко його агресія виливалася в жорстокість по відношенню до неї. Як ви розумієте, все доходило до рукоприкладства. Але кожен раз вона примудрялася виправдовувати його поведінку. Вона все списувала на проблеми на роботі або на поганий настрій. Ксенія прощала його кожен раз після чергового побиття, адже він брав свою провину і вибачався перед нею. У Ксенії була рідна сестра Людмила. Вона її дуже любила і їй було боляче спостерігати за всім цим. Вона намагалася якось захистити свою сестру, але Ксенія була проти і просила не лізти в їхні справи. Ксенія боялася втратити свого чоловіка, тому геть забороняла сестрі розповідати батькам про ці інциденти. Незабаром у неї народилася дочка, і вона повністю присвятила себе дитині.

Після народження дочки чоловік почав свої пригоди і днями міг не з’являтися вдома. Зрозуміло, без скандалів не обходилося, коли він повертався після стількох днів додому, та ще й в нетверезому вигляді. Напади агресії почастішали, і він вже був не в змозі себе контролювати. Одного разу Людмила приїхала до сестри. Вона приїхала підтримати сестру, дізнавшись про пригоди Марка. Вона заходить в кімнату до сестри і стає очевидцем жахливого видовища. Вона бачить плаче дитини і сильно понівечену сестру, яку продовжує бити ногами чоловік. Людмила кидається до них, щоб допомогти своїй сестрі, і він переключається на неї. Людмила щоб захистити себе бере перший-ліпший під руку предмет і вдаряє його. Цим предметом виявляється важкий свічник і, в результаті цього удару, Марк помирає. На жаль, Людмилу посадили до в’язниці за те, що в спробі захистити себе і свою сестру, вона ненавмисно убила людину. Їй присудили три роки і не допомогли навіть зв’язку батька. Ось до чого призвели мовчання і сліпа любов Ксенії. Але ви здивуєтеся дізнавшись, що було далі. Після смерті чоловіка, Ксенія всім розповідала, що Марк її ніколи не бив і не ображав, а сестра лише через почуття ревнощів зробила це вбивство. Вона просила на суді максимального покарання для Людмили. А адже це сестра, яка щиро любила її і всіляко намагалася їй допомогти, і що привело її до трьох років позбавлення волі. Не дивлячись на це, Людмила не тримає зла на свою сестру і з нетерпінням чекає зустрічі з нею.

Як то кажуть, життя – бумеранг. Чоловік приходить з вулиці, а дружина запитує, чи холодно на вулиці. Розуміючи, що він подивиться точну температуру в телефоні, він говорить їй, що на вулиці дубак. Він допоміг їй вибрати одяг на вулицю: – Одягни це. І це під ним. А краще – цю, так буде тепліше. Дружина поспішала. Вона одягла все, що порадив чоловік і вилетіла на вулицю. На вулиці було не холодно. Швидше було жарко. Бідна терпіла спеку, поки не повернулася додому. Особливо душно було в транспорті. Коли вона зайшла додому, її зустрів гучний сміх чоловіка. Він чекав, поки дружина скаже слова захоплення його почуттям гумору і посміється з ним за компанію. Цього, на превеликий жаль, не сталося. Минув час, жарт забувся. Настала неділя.

Чоловік збирався на риболовлю з друзями. Довго збирався, як злодій на ярмарок. Дружина точно розрахувала час на дорогу від будинку до озера на дачі. Вона подзвонила йому на половині шляху сказала, що на кухні прорвало трубу і вода б’є на всю квартиру. Додала, що якщо він в ту ж хвилину не розвернеться і не поїде додому, вона знепр итомніє, а вода затопить сусідів, тоді йому доведеться заплатити за ремонт 2 квартир. Чоловік помчав додому, зайшов на кухню, а там – дружина з бубликом чай п’є. Поки він злився і істерив, дружина запропонувала йому сісти поруч і похвалити блискуче почуття гумору дружини. Повернулося все бумерангом ?! Тепер чоловік подумає перед тим, як пожартувати. Іноді бумеранг повертається незалежно від людей.

Одна панянка працювала начальником відділу. Про її характері писав ще російський класик: “Він в три шеренги вас побудує, а пікни – так миттю заспокоїть”. Тобто жарти з цією дамою були погані … На роботі був хлопець, який, м’яко кажучи, їй не подобався. Як тільки вона подивиться на нього, відразу вінка на лобі виднілася від зл ості, а скажи він хоч слово – кр ики і істе рики без причини. Вона говорила, що він дармоїд: не працює, палець об палець не вдарить протягом усього робочого дня, а ще у нього немає совісті, адже все навколо нього працюють, а йому на всіх наплювати. Так вона довела бідного до звільнення. Навіть тоді вона не заспокоїлася і кричала всякі гидоти на дорогу, щоб уже напевно … Років через два фірма закрилася, і панночка стала безробітною. Вона не хотіла працювати на іншого, так як звикла командувати, а не підкорятися. Вона, не втрачаючи надії, розсилала резюме на високі посади.

Тут посміхнулася удача! Посада заступника начальника. У день співбесіди вона одяглася, нафарбувалася і відправилася в офіс. Зайшовши в кімнату начальника, вона побачила того самого “дармоїда”, який сидить в кріслі начальника. – Я покликав вас сюди, щоб в останній раз поглянути на вас і радіти, що більше таких людей в моєму житті не буде. Та встала колом і не могла ні слова сказати. – Ах так, йдіть, бачити вас не можу! Повернувся бумеранг? Повернувся. Кажуть, справедливості в світі немає. Але я не раз помічала, що зл им людям по повній прилітає, просто найчастіше вони це приховують, не хочуть показувати свою поразку. По-різному, звичайно, але все ж все бумерангом повертається.

Чоловік на добовому чергуванні, а я копошилися в суботу городі, зараз роботи багато, і тут почув за парканом знайомий скрип гальм «Ниви». У воротах з’явилися 3 людини: дядечко, його сват і зять. — небоже, привіт! Ми тут в ваших місцях рибалили, їсти хочемо. — На кухні все. Попутно ця бригада обірвала грядки з кропом, петрушкою, цибулею і редискою. Хвилин через 15 я зайшла в будинок. Дядечко і сват уминали їжу зі швидкістю пилососа, а ось зять жував петрушку і дивно дивився в тарілку.

Дядько каже: — А у тебе що, погано з продуктами? Або це на швидку руку? Лапи курячі зварила, крупа пшенична, овочі не обсмажені. І навіть не посолила! — Так це для собаки було зварено, а нам я в котлі качку з картоплею стушкувала. Тут зять обурився: — Тесть, я ж казав, що вона це не нам приготували, а ви: «Їжте-їжте!». Я довго реготала. А головне — буде їм урок, а то завели звичку кожні вихідні поїдати дочиста все, що я своїй сім’ї приготую. Родичі — це, звичайно, добре, але не так часто і не так нахабно, як ось мої