NEWS 2SWEET

Єдиний син ошел ешив нас тим, що хоче одружитися – йому ж всього 22 роки. Але ми з чоловіком вирішили, що перечити не будемо, адже ми самі свого часу одружилися дуже молодими. Чоловікові ледь виповнилося 22, а мені 19. Значить, така доля. Та й наречена нам подобалася: Мар’янка вчилася з сином в університеті в одній групі. Коли ми зрозуміли, що справа вирішено, почали готуватися до торжества. Ми вирішили, що оскільки Віктор у нас єдиний син, треба робити йому весілля. Як годиться, зібралися ми з чоловіком до батьків цієї Мар’яни, нашої майбутньої невістки, в гості. Про дівчину ми нічого не знали, так, бачили її кілька разів з нашим сином. Вона розповідала, що живе разом з мамою в селі, недалеко від нашого міста. Так що ми поїхали свататися. Про свій приїзд, майбутньої свахи ми, звичайно, попередили заздалегідь. Чоловік купив квіти, я спекла торт і ми вирушили на знайомство з майбутньою, так би мовити, сім’єю. По приїзду, перше, що нас вразило, це дуже чистий і охайний двір.

Сам будинок, хоча і старий, теж був дуже охайний і чистий. Нас зустріла ще з порога наша майбутня сваха Олена. Вона відразу нам сподобалася: красива така, приємна жінка. Лена запросила нас до столу. Частування було і справді смачним, видно було, що вона готувалася. Ми посиділи добре, Олена виявилася чудовою жінкою, але про весілля ми так нічого і не домовилися. Справа в тому, що сваха відразу нас попередила, що у неї немає грошей на весілля. Після цих слів було видно, як ніяково почуває себе Мар’яна. Наш син теж був дуже розчарований таким поворотом. Весілля він хотів не для себе: він просто знав, як про неї мріє Мар’яна. Ми з чоловіком вирішили не відмовлятися від весілля. Ми пообіцяли синові, що зробимо його за свої гроші, а далі буде видно, життя покаже.

Свахи сказали, що нехай вона запрошує певну кількість важливих гостей зі свого боку. Люди ж з порожніми руками не прийдуть. А то, що вони принесуть в конвертах, і піде на оплату їх столів в ресторані. І хоч Олена довго вагалася, чи приймати нашу пропозицію, все ж ми умовили її підтримати дітей. У середу, практично перед весіллям, в наші двері подзвонили. На порозі стояла сваха. Ми були дуже здивовані її візитом, запросили на чай. Олена довго не знала, як почати, а потім витягла з сумки білий конверт, а з нього – гроші. Виявляється, їй було настільки незручно від нашої пропозиції, що вона пішла в банк і взяла цю суму в кредит. Ми просили її віддати гроші банку, тому що не хотіли, щоб вона втягувалася в кредити, адже коли ми були у неї вдома, бачили, як просто й невигадливо вони з дочкою живуть. Але сваха і чути нічого не хотіла, мовляв, рішення вона вже прийняла. Весілля ми відгуляли на славу.

Діти були дуже задоволені. На самому весіллі сваха ще раз здивувала нас: ми з чоловіком побачили, що вона не тільки розумна, але і красива жінка. Олені було всього 45, вона давно розлучена, дочка виховувала одна. На весіллі ми її просто не впізнали: Олена розцвіла – зачіска, макіяж, сукня зробили свою справу. Це побачили не тільки ми, а й усі гості, серед яких був і молодший брат Василь. Василю 46, він розлучений, вже 10 років живе і працює в Польщі. А на цей раз приїхав спеціально на весілля до свого племінника. Весь вечір Василь дивився на Олену, а після весілля сказав, що планує ще трохи залишитися в Україні. І про причини я здогадувалася … Так що вже на наступну неділю ми знову їхали в село до свахи, знову свататися, але тепер уже до неї самої. У Василя з Оленою все склалося добре, вони одружилися і через кілька місяців брат забрав свою дружину до себе в Польщу. Так моя сваха стала ще й моєї родичкою. Вона дуже хороша людина і заслуговує на щастя.

Ці двоє мажорів позаду неї починають психувати, зітхати, закочувати очі і качати головами. Мерзенна картина в загальному. Сама стою в черзі до сусідньої касі, і відчуваю гостре бажання, сплатити ці 18 гривень за бабусю, щоб не бачити перекошених облич парочки. — Та скільки можна ?! — психанула касирка, так само не українка, з вигляду з Азії — Порахуйте свої монети, потім повернетеся! З цими словами, касир відсунула яблука в бік і починає обслуговувати ту саму парочку. — Ой це взагалі! — закотила очі силіконова панянка — Хто її взагалі сюди впустив? І навіщо? У неї ж грошей немає! — обурилася вона, вказуючи на стареньку.

— Так точно — кивнув її хлопець — Нафіг їх сюди впускають? — Ой! — махнула рукою касирка — Через ці акції для пенсіонерів, їх тут стільки збирається, ви навіть не уявляєте! Йдуть і йдуть, дістали вже! У мене просто щелепа відпала від такого хамства. — А ви нічого не переплутали ?! Так з нею розмовляти ?! — психанула я — Може підете до своїх батьків, і те ж саме скажете? — А що ви лізете взагалі ?! — звернулася до мене касирка — Ви тут не працюєте і поняття не маєте як ці баби дістають! З черги вийшов чоловік середніх років, солідно одягнений і з блокнотом в руках. — Доброго дня, шановна — звернувся він до касирки — Для початку вам штраф, максимальний, а далі звільнення, а ще … — тут він поманив до себе пальцем вантажника. Вантажник підійшов і чоловік вручив йому кошик. — Іди з цією бабусею, і нехай купить собі все що захоче, за її рахунок — він вказав на касирку.

— А ви хто взагалі такий ?! — хамовита працівниця підскочила зі стільця. — Керуючий — спокійно відповів чоловік. — Ой не треба брехати! У нас інший керуючий! — усміхнулася касирка. — Дівчина, я керуючий всієї мережі цих магазинів — без особливих емоцій відгукнувся той — А ви тепер вільні. Прямо зараз. Тут він повернувся до вантажника і бабусі, які віддалялися вглиб магазину. — Стривайте секунду! — гукнув він їх і знову покликав до себе вантажника — Візьми у неї адресу, будеш носити їй продукти, на 1000 грн, кожен місяць, ну і тобі премію за це випишу. Добре? — Звичайно! — зрадів вантажник. — От і добре — кивнув чоловік у відповідь, а потім крикнув в зал — КАСИРА НА ПЕРШУ КАСУ ВІДПРАВТЕ ТЕРМІНОВО! Так ось яка вона, справедливість

Новонароджені плакали, кричали, а цей маленький пакуночок тихенько схлипував, немов розуміючи, що нікому не потрібен. Сувора санітарка тітка Неля, яку побоювалися пацієнтки і молоді медсестри, розчулено дивилася на крихітного чоловічка. А потім взяла пакуночок і рішуче попрямувала в палату, де лежала Зоя. – Хоча б подивися на сина! – сказала з порога. Зоя дивилася у вікно, навіть голови не повернула. – Доля тебе покарає. Пошкодуєш, ой, пошкодуєш колись. Як від такого ангела можна відмовитися? Ну, народила без штампа в паспорті про шлюб. І що? Залишати дитину напризволяще? Новонароджені плакали, кричали, а цей маленький пакуночок тихенько схлипував, як ніби розуміючи, що нікому не потрібен.

Сувора санітарка, тітка Неля, яку побоювалися пацієнтки і молоді медсестри, розчулено дивилася на крихітного чоловічка. А потім взяла пакуночок і рішуче попрямувала в палату, де лежала Зоя. – Хоч подивися на сина! – сказала з порога. Зоя дивилася у вікно, навіть голови не повернула. – Доля тебе покарає. Пошкодуєш, ой, пошкодуєш. Як від такого ангела можна відмовитися? Ну, народила без штампа в паспорті про шлюб. Ну і що? Залишати дитину напризволяще? Зої було байдуже. Народжувала далеко від дому. Ніхто не дізнається. Завтра її випишуть. Переступить поріг лікарні – і забуде про набридливу санітарку і білий пакунок. Знову буде красива і вільна. Пологи не зіпсували її фігури.

Швидше б вечір, ніч, ранок … Коли Зоя сказала Ігорю, що вагітна, він не зрадів. До закінчення інституту залишалося ще рік. Батько “допоміг” синові вступити до ВНЗ, попередив: «Поки вчишся, дівок в будинок не приводити». Ігор завжди мав стильний одяг, що також викликало захоплення і заздрість. Він вперше побачив Зою в кафе, де зазвичай тусувалися студенти. Кафешка розташувалася між інститутом і кооперативним технікумом, в якому вчилася Зоя. Вона була найкрасивішою на курсі. Шанувальники-одногрупники шансу на зустріч з нею не мали. Хлопці з інституту – зовсім інша справа. Пару скасували. Зоя пішла попити кави. Вільних місць не було. Стояла з чашкою гарячого напою і тістечком серед кафе. – Джентльмен повинен поступитися місцем жінці, – почула поруч. Хотіла відповісти, як завжди, зверхньо.

Але коли побачила стильного, красивого хлопця, прикусила язика. Він запропонував їй своє місце за столиком. Сам сів навпочіпки. – Чому я вас ніколи не зустрічав в інституті? – Я навчаюсь в технікумі. – Сусідка, значить. Так і познайомилися … Вони були дуже гарною парою. Дівчата зітхали … Зоїні батьки жили в райцентрі. Їй не терпілося познайомити їх з Ігорем. Однак він не був від цього в захваті. І до себе не запрошував. Посилався на зайнятість батьків, знаходив інші причини. Зате охоче навідувався на квартиру, яку Зоя знімала з одногрупницею. Тиха, скромна Аня – повна протилежність Зої – поспішно зникала з дому, коли приходив Ігор. Вона нікому не розповідала про їх побаченнях, нічого не розпитувала. Аня була відмінниця, її влаштовували посиденьки в бібліотеці, пригоди по книжковим крамницям.

Під час одного з побачень Зоя ” ощасливила ” Ігоря своєю вагітністю. – Скільки потрібно? – Чого? – вона не зрозуміла питання. – Грошей на аборт. – Я боюся аборту … Давай народимо дитину. Ти ж любиш мене? – Подумай про суму. Двічі не питаю … Приховувала вагітність як могла. Потім зізналася батькам. Вирішили відправити доньку до знайомих в сусідню область. Народжувати на початку осені. У технікумі пояснять поганим станом здоров’я. А далі? Зоя повернулася на навчання в середині вересня. Ніхто ні про що не здогадувався. З Ігорем більше не бачилася. Після технікуму залишилася працювати в обласному центрі. Вийшла заміж за колишнього викладача Олексія Івановича, який закохався у неї, коли вперше побачив на своїй лекції. Народилася донька. Про відданого сина і не згадувала. Зненавиділа його разом з Ігорем.

Зоя ревно ростила дочку. І коли Наталя заявила про намір вступати до університету до сусіднього обласного центру, запротестувала. Чоловікові ідея сподобалася. Найняв репетиторів, возив на іспити. Дочка стала студенткою. Зоя цікавилася не так Наташиним навчанням, як тим, чи є у неї хлопець. А ще Зоя фанатично панікувала, коли Наталя іноді не приїжджала на вихідні. Олексій мав цьому пояснення: хвилюється, як і будь-яка мати. А у Зої було зовсім інше на думці … На четвертому курсі Наталя закохалася. Святослав працював в банку. Сказала батькам, що хоче познайомити їх зі своїм майбутнім нареченим. У суботу Зоя з Олексієм готувалися до зустрічі. Після полудня пролунав дзвінок у двері. – Ось і ми, – першої переступила поріг Наталя. – Знайомтеся: Святослав. Зоя втратила дар мови: в будинок увійшов … Ігор.

Ледве собою опанувала. Згадалися слова санітарки тітки Неллі: ” доля тебе покарає “. – Папа, що з мамою? Як сама не своя. – Розхвилювалася. Я її теж ніколи такої не бачив. – Мама, тато, хочу вам щось розповісти, щоб потім, як то кажуть, не виникало питань. Святослав – прийомний син. Мама залишила його в пологовому будинку відразу після народження. Яка жахлива, безсердечна жінка. Його усиновила чудова сім’я. Вони сподобалися мені, а я їм. Батьки пишаються Святославом і вірять, що він коли-небудь стане важливим банкіром, – пожартувала Наталя. – А поки, тато, відкривай шампанське.

Мама, агов, ти з нами? Вона не знала, як зізнатися у своєму гріху. Дочка любить Святослава, так ніколи її не пробачить. І чоловік, мабуть, не пробачить. Олексій розлив шампанське. – За вас, молоді і закохані! – підняв келих. Наталя чмокнула Святослава в щоку. Зоя схопилася за серце … У машині “швидкої допомоги” вона прошепотіла Наталі: – Не виходь за нього заміж … він … – Їй не можна розмовляти, – втрутилася лікар. – Брат … брат … – шепотіла Зоя. – Ваша мама марить. Добре, що вже доїхали. Наталя, Олексій і Святослав чекали в коридорі. Нарешті, лікар повідомив: криза минула. І запитав: – Хто з вас брат? – У дружини немає брата – відповів Олексій. – Мама в “швидкій” згадувала якогось брата. – Коли хворій стане краще, запитаєте, – втомлено сказав лікар. – А зараз ідіть додому. Уже за північ …

Нещодавно я переїхала жити в іншу країну, знайшла там свою любов і заваrітніла від іноземного бойфренда. Мені 40, йому 65. Ми любимо один одного, але я бо юся осуду наших рідних. Може мені варто відмовитися від дитини? Бойфренд каже, що подбати про дитину, просить її залишити, а я відчуваю себе між двох вогнів. Вся ця історія почалася після зра ди чоловіка. Я виrнала його з дому, він пішов до kоханки, а я залишилася одна. Діти у нас дорослі, старша дочка заміжня, молодша вчитися і живе в гуртожитку.

Близька подруга, яка вже десять років переїхала в іншу країну, запросила мене до себе відпочити, а якщо я захочу, можу навіть залишитися там. Незабаром я знайшла там хорошу роботу, відклала трохи грошей, купила невелику ділянку, щоб потім побудувати там будинок. Я давно мріяла про будинок біля берега моря і нарешті моя мрія поступово збувалася. І ось я зустріла місцевого багатія. Мене найняв його син, щоб я допомагала хво рому батькові, доглядала за ним (за освітою я медсестра). Незважаючи на вік і хво робу, він був ще ого-го в ліжkу.

Два-три рази і я зале тіла. Ми любимо один одного, хочемо разом ростити дитину, але почнемо з того, що він вже хво рий, дорослий старий і може навіть не дожити до народження нашої дитини. Крім того, його рідні подумають, що я навмисне заваrітніла, щоб претендувати на його майно. А мої діти що скажуть? Я ж повинна вже няньчитися з онуками, але і rріх на душу брати не хочеться. Ще й мої мрії-побудувати будиночок біля берега моря, з дитиною на руках це взагалі буде нереальним. Що мені робити?

Якщо ви дійсно хочете зрозуміти сенс фрази “що посієш, те й пожнеш”, вам варто прочитати цю історію.Таке трапляється час від часу, і сам сюжет не дуже веселий, але історія сама по собі цікава. Суть історії проста: жінка з’ясувала, що у чоловіка є коханка і вирішила його покарати.”Загалом, у мене було відчуття, що мій чоловік мене обманює, було дуже багато” знаків “. Він постійно писав комусь повідомлення, сміявся і посміхався. А коли я питала, кому він пише, він говорив, що матері.Почав спізнюватися щовечора після роботи. А коли я дзвонила його колегам, вони відповідали, що він пішов кілька годин тому. Коли я запитала його, що відбувається, він розсміявся і сказав, що був в офісі.

Останньою краплею було те, що він виходив “за молоком” в 11:30 вечора, і не повертався до 2 ночі. Тепер я можу точно сказати, грунтуючись на своєму досвіді, що в таких випадках варто найняти приватного детектива. Вони добре розбираються в тому, що роблять, і зможуть зібрати докази, які стануть в нагоді при розлученні.Я нічого йому не сказала і дочекалася його Дня Народження, який був через кілька місяців. Я розумію, що ви можете подумати: навіщо потрібно було чекати так довго, якщо я знала, що він змінює, і чому потрібно було це робити саме на його День Народження?

Я вчинила так, тому що мені потрібно було зібрати більше доказів і знайти собі нове житло. Коли я запитала його, як він збирається відзначити свій День Народження, він сказав, що не хоче запрошувати гостей і просто відзначить його з колегами по роботі.А потім я знайшла в шафі пляшку шампанського і дві склянки. І в моєму мозку щось клацнуло. Тому я зробила те, що зробила б на моєму місці будь-яка розумна жінка. Я пішла з дому і оселилася на час у знайомих, а чоловікові сказала, що їду з міста у справах.

Потім я покликала на його День Народження його батьків, його сестру і кілька його друзів. Я сказала їм, що хочу зробити чоловікові сюрприз, і що ми всі повинні завалитися в нашу квартиру з великим тортом і свічками. Звучить весело? Ще б.Ми зустрілися біля будинку в 8: 30 ранку. Ми всі заходимо в ліфт (всього 8 осіб). Його мати тримає торт, і я нагадую всім, щоб вони вели себе максимально тихо. Я відкрила двері в квартиру своїм ключем. Кожен тримав у руках хлопавку, а його мати, посміхаючись у весь рота, тримала в руках торт. Але коли я відкрила двері, всі були дуже здивовані!

Мій чоловік теж був здивований. Він лежав, обіймаючи свою коханку, і дивився на нас широко розплющеними очима. Його мати кинула торт, сестра і батько почали на нього кричати. Я прикинулася, що в шоці, його друзі теж почали на нього кричати. Мій чоловік, тепер уже колишній чоловік, ридає і кричить “що я наробив”, а його коханка намагається натягнути труси і втекти.Думаю, не варто говорити, що це – один з найкращих подарунків на День Народження з усіх, що я коли-небудь робила “.Якщо вважаєте, що ця жінка поступила правильно, поділіться цією історією з друзями.

Мені дуже соромно, що у мене такі діти. Вони відпочивають щороку за кордоном, а я, коли прибільш, повинна економити на їжі. І допомагати мені ніхто не хоче!Мій чоловік помер п’ять років тому. Проживаю я зараз сама, оскільки син і дочка вже дорослі. Все життя ми важко працювали, щоб дати їм освіту, купити житло, а тепер і онуків няньчу. Ледве зводжу кінці з кінцями, тому що пенсія у мене невелика, намагаюся брати якусь роботу додому (часто займаюся вишивкою на замовлення), тому що ледь вистачає на найнеобхідніші речі. А коли прибільш, то взагалі економлю на їжі.

Одного разу ми з сусідкою почали розмовляти про наше фінансове становище, і вона розповіла, що їй допомагають діти: привозять продукти, купують ліки та інші необхідні речі. Мені в цей час стало неприємно, адже мої діти жодного разу не запропонували допомогу.

Мені соромно щось просити у них, адже я розумію, що їм треба своїх діток ставити на ноги. Хоча живуть вони не дуже бідно, щороку відпочивають за кордоном, і не в Єгипті, а на дорогих курортах.Якось я попросила їх допомогти мені оплатити комуналку, адже я залишу їм свою квартиру. Тим більше, їм наполовину платити буде не так вже й багато. Син зробив вигляд, що не зрозумів натяку, а дочка сказала, що свою квартиру оплачує насилу.І син, і дочка мають власні автомобілі, на яких щодня їздять на роботу. Мені було так прикро, адже ремонтувати і заправляти машини у них є гроші, а допомогти мені – ні.

А я їм присвятила все своє життя! Дочка щомісяця купує собі нові речі, внучку балують: кишенькові гроші більше, ніж моя пенсія.Про сина взагалі мовчу, там всім розпоряджається невістка, і якби він навіть хотів допомогти, вона не дозволить.Сиджу і згадую, як ми з сестрою допомагали своїм батькам, адже були вдячні і дякували за все. В гості ніколи з порожніми руками не їздили.Зробили їм ремонт в квартирі, адже на пенсії люди не можуть собі цього дозволити. Нам ніхто не натякав, ми самі знали, що так потрібно, а я, мабуть, не змогла правильно виховати своїх дітей.

Я вже собі думала, якби мене діти взяли жити до себе, я б робила все по дому, допомагала, а свою квартиру здавала. Але боюся таке запропонувати, адже знаю їх відповідь.Ми з чоловіком все життя відкладали собі на старість, але у дітей завжди виникали проблеми, і ми все віддавали. Тоді їм було потрібніше. І ось така подяка на схилі років.
А ви допомагаєте своїм батькам

Собаки ніде не було. У передпокої було ще більше хаосу. Лампа виключена і в однієї зі стін лежали зім’яті ковдри.
У вітальні працював телевізор на повну гучність і в кімнаті було повно іграшок та одягу. У раковині повно брудних тарілок і каструль, залишки сніданку лежали на столі, двері холодильника відкриті навстіж, корм для собак валявся на підлозі, бите скло лежало під столом і невелика купа піску була біля дверей.

Чоловік поспішив на гору по сходах, крокуючи через іграшки і великі купи одягу, в пошуках своєї дружини. Він боявся, що вона захворіла або щось трапилося серйозне. Він побачив на підлозі воду, яка витікала з дверей ванної. Коли він подивився в ванну, то побачив безлад: вологі рушники, мило і піна, і багато іграшок, розкиданих на підлозі. Метри туалетного паперу лежали в купі і зубна паста була розмазана по стінах і дзеркалах.

Він поспішив в спальню. Там він побачив, що його дружина, згорнувшись калачиком, лежала в ліжку. Вона була в піжамі і читала книгу. Вона подивилася на нього і посміхнулася. Потім запитала, як пройшов його день.Він виглядав збентеженим і запитав:-Що тут сталосяВона знову посміхнулася і сказала:- Ти кожен день після роботи питаєш мене, що я робила сьогодні?- Так? – сказав чоловік з недовірою.Дружина відповіла:- Так ось – сьогодні я нічого не робила!

Мені було 69 років, а моєму чоловікові тільки виповнився 71 рік. У нас були син і дочка, обидва були одружені та оселилися в місті. У нашого сина був 6-річний син, а у дочки – 4-річна дочка. Ми все життя прожили в селі, і нам це подобалося. У нас був город, кури та гуси, і ми могли виходити надвір, коли захочемо. Ми довго накопичували гроші, і ми хотіли поділити їх між нашими дітьми. Ми також хотіли поділити наш будинок порівну, щоб нікого не залишити осторонь. Пізніше ми обоє захворіли і нічого не могли робити. Ми покликали дітей на допомогу. Дочка сказала, що приїде, але син довго не брав слухавки.

Коли його дружина, нарешті, відповіла, вона сказала, що не вони не можуть приїхати, тому що у них маленька дитина та багато справ по дому. Наша дочка приїхала за півгодини після дзвінка того дня. Вона принесла багато їжі і допомогла нам подбати про все. Пізніше вона відправила свого чоловіка додому і залишилася з нами, поки ми не одужали. Вона навіть допомогла нам посадити дещо у саду. За цей час ми з чоловіком багато розмовляли і дочка поділилася з нами тим, що наш онук дуже хотів окрему кімнату. Жили вони у маленькій однокімнатній квартирі, а на нову грошей не вистачило.

Якось ми вирішили покликати обох дітей, щоб поговорити про гроші, які ми хотіли передати їм. На це запитання відразу ж відгукнулися син та невістка . Вони були першими, хто прийшов до нас, чого не було останнім часом. Наша дочка сказала, що запізниться. Ми сказали їм, що віддамо дочці всі наші заощадження, щоб вони могли купити побільше квартиру. У сина вже була велика житлова площа, тому після нашого відходу Людмила та Роман могли розділити наш будинок навпіл. На щастя, всі погодилися, що це було правильним рішенням, і ми були раді допомогти нашим дітям. Невістка, звичайно, була не дуже задоволена, але головне – син із нами погодився.

Коли Тарас йшов в армію, Юля обіцяла вірно чекати. І стримала обіцянку — вона писала коханому листи в армію з палкими зізнаннями в коханні, розписувала їх квіточками, сердечками, а в кінці листа поряд зі словом «цілую» залишала відбиток губ. Вона і справді безмежно любила — так, як тільки можна щиро любити людину, а коли його не було поруч, хвилини їй годинами здавалися. Тому до цих пір не віриться Юлі, що Тарас міг так з нею вчинити. Серце до останнього підказувало, що це неправда, що він не міг забути її. І коли на кілька чергових її листів улюблений перестав відповідати, а потім в декількох словах написав про те, щоб вона його забула, була змушена вжити всіх за правду. Заміж Юля вийшла за першого-ліпшого. Звичайно, без любові. Її розтоптану любов і своє серце вона назавжди закрила на замок, щоб знову так боляче не обпектися. Та й не могла вона когось любити більше, ніж Тараса.

Юля саме поралася на кухні, коли в двері задзвонили. Так, як і була, в фартушку і домашніх тапочках, пішла відчиняти. Перед нею стояв змужнілий, в офіцерській формі Тарас. — Я не повірив, що ти вийшла заміж, тому вирішив переконатися. Але бачу, що це правда, — в його очах було стільки болю, що, здавалося, він ось-ось заплаче. — Тепер зрозуміло, чому ти не відповідала на мої листи … Він уже розвернувся, щоб піти, але Юля стримала його. — Як ти можеш так говорити? Це ж ти написав, щоб я тебе забула … — нічого не розуміючи, чи то виправдовувалася, то чи звинувачувала жінка. — Я? .. — запитав після тривалої паузи хлопець. — Так я минулого тижня відправив останнього листа з армії з надією, що ти мене зустрінеш … Якийсь комок зупинився в горлі Юлі. Він не дав їй і слова вимовити. Сльози обпалювали її обличчя, а в голові лише снували питання: «Як? Чому?» У той же день Юля пішла до батьків.

Мабуть, вони знають більше, ніж вона. Їм же ніколи Тарас не подобався, тому що не мав достатньо грошей. — Прости нас, дочка. Ми хотіли тобі кращого життя, тому що знаємо, що таке, коли вишукуєш по кишенях копійки, щоб купити дітям цукерки. Ми це колись пережили і хотіли, щоб у тебе склалася найкраща доля, — по черзі, не стримуючи хвилювання, говорили мама і тато. — Але ж ви не дивилися на те, що бідні, а всупереч усьому любили один одного і одружилися. Так чому моє життя хотіли зруйнувати? Як ви могли так зі мною вчинити? — картала батьків Юля. — Тримай, — мама простягнула дочки з десяток листів. Перечитуючи їх в сусідній кімнаті, Юля не плакала — вона ридала вголос так, як виє вірна вовчиця. В останньому листі, про який говорив їй Тарас, був пролісок,

який за тиждень часу встиг засохнути, а поруч написано: «Я його довго шукав, але знайшов для тебе». Увечері Юля серйозно поговорила з чоловіком, який, крім роботи, грошей і друзів, а може і подруг (про це їй не раз натякали «доброзичливі» сусідки), нічого навколо не помічав. Вони розлучилися тихо і мирно — як в морі кораблі. Вперше в житті Юля, переборовши страх нічної темряви, вийшла гуляти по місту. Втім, їй вже нічого не страшно, тому що вона йде в будинок того, хто її по-справжньому любить і кого ні на хвилину не переставала любити вона … … Тимчасовий час змило всі непорозуміння і образи. У родині Юлі і Тараса підростають двоє світловолосих синочків. Радіють онуками бабусі з дідусями. А ще всі впевнені: найбільше багатство — це коли в будинку панує щира любов …

Нещодавно стала свідком однієї цінової ситуації — і реально була в աоці. цінової ситуації — і реально була в աоці. Ось багато хто говорить, що молоді мами не вміють виховувати дітей, але це брехня. Деякі просто молодці в цій нелегкій справі Одного разу я їхала на роботу рано вранці в маршрутці. На одній із зупинок зайшла дівчина років 26 з дитиною — першокласник на вигляд. Якраз залишилося одне вільне місце. Без докорів сумління дівчина сіла на сидіння, взяла у дитини рюкзак. Ну а хлопчик, її син, стояв поруч

Advertisements
Нещодавно стала свідком однієї цікавої ситуації — і реально була в шоці. Ось багато хто говорить, що молоді мами не вміють виховувати дітей, але це брехня. Деякі просто молодці в цій нелегкій справі. Одного разу я їхала на роботу рано вранці в маршрутці. На одній із зупинок зайшла дівчина років 26 з дитиною — першокласник на вигляд. Якраз залишалося одне вільне місце.

Без докорів сумління дівчина сіла на сидіння, взяла у дитини рюкзак. Ну а хлопчик, її син, стояв поруч. Не минуло багато часу, як люди в маршрутці почали перешіптуватися. І ось одна з найсміливіших, жінка похилого віку років 75 звернулася до матусі. — Ну і матері пішли, а сама сидить, п’яту точку відсиджує, а дитина бідна на ногах стоїть всю дорогу. — Жінко, в чому справа? Зараз ви незадоволені, що він стоїть, а потім будете говорити, чому місце не поступається.

У мене росте справжній чоловік, сильний має бути і поважати повинен жінок вже з цього віку, так що давайте не будемо! Я хочу його так виховувати. Або ви проти? Хто б міг подумати, що така репліка заткне всіх і відразу. І правда, мамочко права. Раз у неї росте хлопчик, його треба вчити цьому всьому ще з малих років. А ви що думаєте?