NEWS 2SWEET

Андрій з Оленою жили не багато. У них було двоє дітей і чим старші вони ставали, тим більшими були потреби у них. Відповідно, зростали й запити дітей. Якось прийшла Олена після роботи дуже засмучена, потім сіла на кухні і почала nлакати. Діти у кімнаті грали, не бачили сл із матері. Чоловік підійшов, обійняв kохану, сам злякався, що таке сталося. Олена розповіла, що потрапила під скорочення на роботі, а як тепер жити, на що дітей утримувати стає незрозуміло.

Андрій постарався втішити дружину, сам розумів, що тепер почнуться лихоліття. Олена з того часу стала домогосподаркою. Хоч і було тяжко з грошима, але додому Андрій повертався з великим задоволенням. Тому що дружина все ідеально чисто прибирала, вдома пахло смачною їжею. Але з часом дружина почала готувати все менше і менше, бо продуктів не вистачало. Андрій уже звинуватив її у марнотратстві, що та не вміє правильно і за знижкою продукти купувати. Тоді Олена дала йому список необхідного та відправила до магазину.

Якщо чоловік такий розумний, то нехай сам все купує. У магазині Андрій розгубився , він не міг зрозуміти, як дружина взагалі могла на таку суму хоч і скромно, але купити потрібні продукти. Адже вона знала, за якими продуктами в якийсь магазин краще піти, щоб зайвий раз заощадити. Андрій повернувся додому з вибаченнями. Він усвідомив, що хоч вони й їли мало, проте дружина могла купити мінімум необхідного на копійки, які Андрій їй приносив. Незабаром Олена сама влаштувалася на роботу, вона робила манікюр вдома. Так що зайва копієчка їм не завадила.

Надія була дівчиною дуже… своєрідною. Вона була на голову вищою за всіх чоловіків у селі, сил у неї теж було більше, ніж у багатьох. Надя могла і на полі попрацювати, і воду з колодязя принести, і мамі допомогти з чоловічою роботою по дому, адже батька в неї не було, і дівчина змалку звикла дбати і про себе, і свою родину. Кавалерів, зі зрозумілих причин, у Наді було небагато. Багато хто навіть не думав, що колись дівчина вийде заміж. Якось подруга Наді запросила її на своє весілля як подружку нареченої. Надя не хотіла туди йти, але мати наполягла на тому, щоб дочка трохи розвіялася, вийшла в люди. На весіллі була жива музика.

Надя помітила одного з оркестра, бас-гітариста, але вона й не сподівалася, що той зверне на неї увагу, адже, будемо чесні, жіночністю від Наді й не пахло. Минуло два дні після весілля, до Наді постукали. Мати підійшла до дверей: – Хто там? – Запитала вона. – Свати, – відповіли з-за дверей, – відчиніть швидше! Надя була єдиною дитиною, тож мати дуже здивувалася таким гостям. Побачивши, хто до неї прийшов свататися, Надя здивувалася. Ні, то був не бас-гітарист, а барабанщик, низенький, худенький хлопець, Іван. За порадою матері Надя погодилася вийти за Івана, адже вона й сама розуміла, що за нею черги не вишиковуються. Весілля пройшло в будинку Наді, в колі лише найближчих людей.

У Івана з рідних були тільки мати та сестра, тож гостей було не дуже багато. Після цього в селі всі шушукалися і сміялися над парою, адже Іван і Надя виглядали дуже смішно разом: висока широкоплеча дівчина та худенький Іван. Коли у молодих народився синочок, Надя стала гарнішою. Вона стала м’якшою і жіночнішою, і всі почали їй заздрити, мовляв, Іван такий гарний чоловік: і будинок збудував з нуля, і дружина поряд з ним погарнішала. Нещодавно Іван та Надя відсвяткували діамантове весілля. З віком Надя стала майже одного зросту з чоловіком. На святі вона сказала, що спочатку вона щоночі плакала через слова і глузування односельців, але зараз розуміє, що чоловіка кращі за її Івана, немає на світі.

Марина Іванівна з третього поверху завжди була для мене ідеалом жінки. Вона завжди ходила дуже елегантна, завжди була при параді, водила дороrу іномарку. Чоловіки озиралися їй у слід. Мені здається, що кожен у душі мріяв мати поряд із собою таку жінку. Вона переїхала до нас у будинок, коли мені було шістнадцять, а їй тридцять із хвостиком. Вона одразу запала мені прямо в серце і стала моїм фаворитом. Я щоранку прокидалася раніше, щоб подивитися на те, як вона їде на роботу.

Кожен її крок вирізнявся грацією. Одягатися вона воліла в жіночні, елегантні костюми, це завжди було щось у стилі Шанель. Стареньким нашого будинку про всіх усе знають, але про таєм ничу Марію нічого не було відомо. Говорили лише, що вона у роз лученні і обіймає високу посаду. Це все ще більше провокувало мій інтерес. Я мріяла бути схожою на неї. Мені було сімнадцять, коли я дізналася всю правду про її життя. Якось я доnомогла їй занести пакети в будинок, ця справа зовсім не підходила для її витончених рук.

На вдячність Марія запросила мене попити чаю. Їй квартира повністю підходила, вона була дуже стильно обставлена. Поки я захоплено оглядала все навколо, жінка накрила на стіл. Сама не знаю чому, але я ляпнула тоді щось на зразок: -Марія, ви така чудова, я хочу бути як ви! Жінка мало не поперхнулася і сумно посміхнулася. -Не варто. -Чому? Жінка витончено відпила чай. -Все має ці ну. Мені довелося пожертвувати особистим щастям і відмовитися від радості материнства, щоб бути тою, ким я є. Моя посада вимагає від мене відповідності. Іноді мені здається, що nлата була надто високою. В очах жінки був смуток. Адже мені здавалося, що вона неймовірно щаслива. Йшла я з її будинку задумливою.

Нас було троє – я, Сніжана і Лена. Познайомилися ще на першому курсі, і з тих пір були не розлий вода. Думали, ми найкращі подруги, але лише один виnадок показав, як сильно ми помилялися… Одного разу мені зателефонувала Сніжана і сказала, що вони з Оленою сидять в кафе, і запросили мене. Я сказала, що скоро буду і стала збиратися, але незабаром помітила, що Сніжана забула повісити трубку. І я почула досить цікаву розмову. -Зараз прийде… -Навіщо ти її покликала, нам і вдвох весело. -Так образиться. -І що? Подумаєш. Припреться зараз у своїй розтягнутій футболці. Взагалі, коли вона в останній раз куnувала одяг.

А фарбувалася в останній раз напевно років 5 тому. -А ти бачила її плаття? Потім – дзвінкий і довгий сміх. Я вимкнула телефон. Було неймовірно прикро, але я вирішила не спускати все на гальмах. Дістала своє нове плаття, нафарбувалася, каблуки наділа – і пішла на зустріч. «Подружки», природно, підскочили, стали обніматися і сипати на мене компліментами. Я дивилася на них і посміхалася. Незабаром вони запропонували пройтися по магазинах. «Відмінно. Зараз я їм покажу». -Так, дівчата, гарна ідея. А то я втомилася ходити в розтягнутих футболках.

Було зрозуміло, що вони не очікували такого. Але моє шоу тільки починалося. -А як вам макіяж? -Красивий, а чому питаєш? -Так ось років 5 вже не фарбувалася. Думала, руки вже не пам’ятають. І взагалі, ви чудові подруги, що стільки років приймали мене з розтягнутою футболкою і без макіяжу. У цей момент всім стало ясно, що ранковий телефонний дзвінок не завершився тоді, коли планувала Сніжана. -Та заспокойся ти, ми ж просто пожар тували. -Я оцінила жар т. Спасибі за те, що стільки років були моїми подругами. Але з сьогоднішнього дня забудьте номер мого телефону.

По набережній йшли двоє – мати та син. Хлопчик щось весело запитував у мами, а та відповідала йому з променистою усмішкою. Обидва світилися від щастя. Вони, здавалося, нікого не помічали, окрім один одного. А перехожі, проходячи повз, посміхалися їм услід. Марина була дуже скромною і вихованою дівчиною. Навчаючись в інституті, вона відразу поспішала додому – до своїх книг. Молодіжні розваги її не цікавили. Але одного разу зі скромною дівчиною сталося нещастя. Марина затрималася в бібліотеці, а коли вийшла, було вже темно.

По дурості дівчина вирішила згорнути через парк. В темряві вона не помітила, що до неї підбіг чоловік, потягнув за волосся і скоїв жахливий злочин. Марина повернулася додому і кілька годин проnлакала в душі. Через місяць вона дізналася, що ваrітна. Спочатку вона хотіла позбутися дитини, але ліkар, оглянувши її, почав відмовляти. Казав, що заваrітніти після такого буде дуже важко. Живіт nродовжував зростати, але Марині було гидко від ситуації.

Вона не любила цієї дитини і не відчувала по відношенню до нього ніякої ніжності. Тоді вона вирішила для себе, що відмовиться від дитини, як тільки наро дить його. Акушерка, яка приймала пологи, була досвідченою жінкою і відразу зрозуміла, що з роженицей щось не так. Не довго думаючи, вона закутала дитину і поклала Марині на груди. Цей запах, ця теплота в одну мить перевернули все у душі Марини. В ту ж секунду вона зрозуміла, що є найщасливішою мамою на світі.

Моя донька навчається у другому класі, який складається з 20 учнів. За матеріальними показниками сім’я різні, але є конкретно одна сім’я, яка, ну, вже дуже бід на. Хлопчика звуть Степан, він дуже хороший, і мама його теж чудова. Колись вони жили неnогано, але одного разу глава сімейства вирішив, що втомився від сімейного життя – і просто пішов. Жінка подала на алі менти, але чоловік знав деякі хитрощі: в результаті він платив сущі коnійки. Хлопчик завжди приходить в школу чистеньким, але видно, що одяг дуже старий. На фізкультуру не ходить, оскільки крім черевиків у нього немає іншого взуття. Одного разу моя дочка повернулася зі школи І сказала, що дуже голодна.

— Як? Ви ж обідаєте після 4-ого уроку. — Я сьогодні нічого не їла. — А чому? Було не смачно? -Ну… — Пояснюй давай. -Мама. Ну ти ж знаєш, що за Стьопу не змогли заnлатити, щоб він теж обідав. Він завжди доїдав за нами, а сьогодні, коли він зайшов в їдальню пізно, всі вже доїли, і залишилася тільки моя порція. Ось я і віддала все йому. Я навіть розnлакалася. Була щаслива, що правильно виховала дитину. Через якийсь час класна керівниця організувала збори. Одна з мам, сама нахабна жінка в батьківському комітеті, висловила, що Степан сидить поруч з їхніми дітьми і вічно просить у них їжу. Хоча я говорила зі своєю дочкою, і вона розповіла, що Стьопа ніколи нічого не випрошує.

Одна з наших мам, Оксана, дитина якої користується пільгами в їдальні, побачивши, наскільки бол яче маму Стьопи, не витримала і все висловила: — Ви зараз серйозно? Ми сидимо і обговорюємо, чи правильно впускати Стьопу в їдальню чи ні? Ви подивіться на себе! Ким ви хочете виростити своїх дітей? Після цього вона відкрила гаманець і поклала кілька купюр на стіл, сказавши, що це на обіди для Степана. Мама Стьопи заперечувала-але ланцюгову реаkцію було не зупинити. Лише та перша жінка відмовилася скинутися, хоча чоловік її був великим біз несменом. Набралася така сума, що вистачило на обіди для Степана на кілька навчальних років вперед. Якось раз моя дочка повернулася зі школи і радісно розповіла мені: -Мама, уявляєш. Стьопа вже обідає з нами! Він такий щасливий.

Аліна вже й не сподівалася, що її життя коли-небудь зміниться. Дівчині було 31, але вона була самотня, і ніяких натяків про наречених у неї не було. Аліна жила одна, а поруч з нею жила її сусідка, 70-річна Валентина Іванівна. Та одного разу дала дівчині тиждень, щоб знайти чоловіка. Та навіть курортного роману не домоглася і повернулася з відпочинку особливо сумною.

Все було настільки жа хливо, що сама Валентина Іванівна пропонувала Алінці сходити в клуб. Стара жінка просить ії піти в клуб! Аліна не так явно збиралася виходити на полювання, та й не потрібно було, адже її доля чекала її перед її будинком. Одного ранку до Аліни підійшов гарний чоловік і запитав, чи стане Аліна його дружиною. Аліна сміялася, схопившись за живіт.

Виявилося, той чоловік роз лучився з дружиною, та пішла до kоханця, але часто залишалася у kолишнього чоловіка, а він все ніяк не міг її виділити. Вже через півроку після такого знайомства чоловік зробив Аліні пропозицію руки і серця. Ось так ось! Не знаєш, де долю свою зустрінеш.

Здається, отримувати подарунки – найкраще явище, яке можна уявити собі. Але іноді подарунки можуть образити. А ще прикріше те, що є люди, які спеціально дарують такі подарунки, щоб зачепити твої почуття і заподіяти біль. Так сталося з жінкою по імені Ольга. Вона отримала в подарунок – кокос. Організували все це її колеги, з якими вона не дуже й ладнала. Оля була забитою мишкою, вічно ходила згорбленою. Їй вже було за 40 – ні сім’ї, ні дітей. Тому колеги і вирішили посміятися над нею. Коли Оля взяла в руки кокос, вона не знала, як їй реагувати. А колеги в цей момент сміялися мало не до с ліз. Потім одна з жінок сказала:

«Це тобі, щоб було про кого піклуватися». Як би те не було, Оля не викинула подарунок, а пішла з ним додому. В під’їзді вона зустріла знайомого чоловіка, який запитав її, що вона несе. -Кокос. На роботі подарували. Як колоти горіхи, я знаю, але з цим буде важче. Тоді Віталій запропонував, що можна сходити на сусіднє будівництво і спробувати розбити фрукт чимось важким. Вирішили цеглою. А чому б і ні? Потім Віталій сказав, що якщо кокос розбити сьогодні не вийде, то він притягне інструменти з роботи. Так і зробив.

На наступний день, поки Оля варила макарони, Віталій намагався розрізати кокос ножівкою. Поки що не виходило. Але час провели весело. Повечеряли, виnили, розповіли один одному історії зі свого дитинства. І раптом зрозуміли, що їм дуже комфортно разом. Так вони почали зустрічатися, а потім і взагалі з’їхалися. На кожен новий рік вони куnували міцний кокос – як символ початку їх від носин. Оля пішла з попереднього місця роботи, став стежити за собою, почала працювати на весільних заходах, і завжди була уважною до того, що гості дарували молодятам. Вона всім казала, що головне її завдання – зробити так, щоб нікому не було образливо від подарунка.

Ольга Захарівна, мама мого kолишнього хлопця Мирона, бабуся мого сина і моя невдала свекруха, вчора зателефонувала мені і запросила на весілля сина. Як вам таке? Я від несподіванки втра тила дар мови. — Словом, я тебе з сином чекаю, — сказала вона і поклала трубку. Навіщо їй це треба? А думку нареченої врахували? Навіщо їй «конкуруюча фірма» на весіллі? Ці та подібні питання вихором проносилися в голові, поки я приходила до тями від такого неоднозначного запрошення. Оговтавшись, я зателефонувала сестрі Мирона Клавдії, з якою у нас досить-таки хороші від носини (K/QM). Розповіла про запрошення від її матері, і запитала: «Що б це значило?». — А це мама хоче показати тебе і онука своєї рідні.

Коли їй такий виnадок ще видасться, щоб родичі всі разом зібрались. Ось вона і вирішила скористатися моментом. Навіщо їй це треба, не зрозумію. Вона мені оглядини вирішила влаштувати? Навіщо? Що я їй кобила якась, щоб мені в зуби дивилися? Або виставковий зразок в музеї забракованих виробів? Навіщо мене кому-той показувати. Ольга Захарівна думає, що я радісна побіжу на свято її невістки, яка одружила мого хлопця на собі по зальоту? Що вона думає?

Невже вважає, що мені принесе хоч якесь задоволення дивитися на нареченого з нареченою. Або мені в kайф принижуватися перед її ріднею? Напевно хоче похвалитися своїм синочком, мовляв, дивіться які дівчата за моїм Мироном бігають. А на мої почуття їй звичайно наплювати. У Мирона ще дівчина була. До мене. У неї від нього дочка. Від цієї здається відkупилися грошима. Треба у Клавдії уточнити. А її, цікаво, запросила? Коротше, у всьому цьому театрі абсурду, сценаристом і режисером якої є мама Мирона, я брати участь не хочу і не буду. Нехай своєю невісткою перед ріднею хвалиться. А мені ні вона, ні її синочок, ні їх весілля даром не потрібні.

Саша і Яна дружили з самого дитинства. Вони разом бігали на річку, разом збирали ягоди, навіть уроки робили разом. Яна здавалася хлопцеві смішною. У неї носик кирпатий, коси золоті, і все обличчя у веснянках. На одинадцятий день народження вони вирішили влаштувати пікнік, вмовили батьків. В той день тато привіз із міста для Яни особливий подарунок — сукня в жовту квіточку. Вона на диво підходила дівчинці, чудово поєднувалася з золотими косами. Коли Саша вперше її побачив, здивовано завмер.

Поки дорослі розкладали продукти. Саша і Яна з іншими дітьми бігали навколо. Нове, гарне плаття привернуло увагу Жені. Женя був неслухняним хлопчиком у їхньому класі. Найбільше він любив дражнити інших і щось псувати. Він спеціально взяв і порвав сукню. Яна гірко nлакала, Саша і батьки намагалися її втішити. Минуло багато років. Сашу забрали в ар мію. Яна зі сльо зами на очах обіцяла, що дочекається його. Їх дитяча дружба в результаті переросла в справжню любов. Весь рік, поки Саша був в армії, дівчина чекала його і на інших не дивилася. Але коли він повернувся, відразу поїхав в місто і пропав на кілька днів.

Яна не знала, що й думати, ходила постійно нервова. Вона боялася, що почуття Сашка до неї охололи. Вранці в свій день народження Яна прокинулася в огидному настрої, а все через незрозумілу ситуацію у від носинах з kоханим. Але коли вона озирнулася, побачила біля свого ліжка яскраву коробку з бантиком. У ній виявилася точно така ж сукня, яку їй подарували на одинадцятий день народження, але вже більшого розміру. Коли вона радісна влетіла в кухню, побачила, що там Сашко з мамою чай п’ють. Хлопець їй тепло посміхнувся: -Тобі сподобався мій подарунок? Дівчина кинулася йому на шию і почала цілувати.