NEWS 2SWEET

Пам’ятаю, як погано моя сім’я жила у моєму дитинстві. Батько завжди був на заробітках, але в будинок гроші чомусь не приносив. Нам доводилося красти овочі у сусідів. Ми із братом просто були голодними. Нас у сім’ї було четверо, а мама воліла віддавати кашу молодшим дітям, щоби вони не хворіли. Ми знали, що злодійство щось погане, але просто не могли встояти. По сусідству з нами жив старий дідусь Іван, взагалі він був свар ливою людиною.

Доля в нього не найкраще склалася, дітей не було, а дружини рано не стало. Ми дуже боя лися, що він нас зловить на місці злочину. Іван Петрович швидше за все знав, що ми в нього крали. Він став ніби спеціально залишати відра з різними овочами і фруктами недалеко від нашого паркану. При цьому, коли ми зустрічалися, він вдавав, що нічого не відбувається, хоча ми періодично спустошували ці відра. Зараз я згадую ті часи із деякою ностальгією.

Дідусь Іван був дуже доброю людиною. Фактично він нас підгодовував і нічого не просив натомість. Моїх батьків він недолюблював при цьому, точно не знаю, через що, але вони колись з моїм батьком nосварилися. Це не заважало йому закрутки всякі підкладати під огорожу, щоб ми забрали. Я думаю, що без його доnомоги ми не вижили б узимку. Діда Івана давно немає, але я не перестаю його згадувати.

– Міш, а це ще що за дівчина? – Здивовано запитала Таня, розглядаючи весільні фотографії, які щойно скинув їй фотограф на пошту. На фото, де молодята мали бути тільки з мамами, поруч із Михайлом, трохи ззаду, відтіснивши убік свекруху, стояла гарна дівчина, яка обіймала її чоловіка за плечі. На вигляд та була роки на два-три старша за Таню. Михайло підійшов, подивився, похмурнів. – Забудь про неї! І мамі не надумай показувати цю фотографію! – відрізав чоловік. “Як це “забудь”?! Як це “не показуй”?!

вдома, підійшла з ноутбуком до Марини Петрівни. – Мамо, а Ви знаєте цю жінку? – Запитала вона. Свекруха надягла окуляри, придивилася, і раптом зблідла і схопилася за серце . Таня кинулась по воду. Попивши водички, заспокоївшись, Марина Петрівна насилу вимовила: – Це мати Михайла. – А Ви йому хто? – Давно це було, доню. Амалія, наша сусідка. Нагуляла сина, не доглядала його, ми з чоловіком тільки й доглядали хлопчика, поки його мати гуляла праворуч і ліворуч. Годували, мили, прали одяг, іноді куnвали обновки.

А коли Мишкові виповнилося чотири роки, її не стало, ми забрали Мишка до себе. Уси новили. А на фото Амалія. – Так це виходить її привид з’явився привітати Мишка? – Виходить, що так. Та ти, я дивлюсь, рада? – спитала свекруха. – Звісно рада. А я вже Бог знає, що сама собі вигадувала! Краще привид, — усміхнулася Таня. – А чому ви мені раніше не сказали, що Мишко у Вас прийомний? – Син заборонив. Боявся, що ти мене не поважатимеш, — зніяковівши відповіла Марина Петрівна. – Ось ще. Та я тепер вас ще більше поважаю і люблю. Ви справжнісінька мама. А примара… Нехай собі бродить.

Ми з чоловіком уже років 15 у шлюбі. Нещодавно сиділи, сміялися з чоловіком, згадали, як 10 років тому до нас його мама приїжджала. Кожен її приїзд, звісно, окрема історія. Мила жінка, звичайно, але зі своїми дивностями. Вмовили, розповім і вам. Свекруха часто до нас приїжджала у свій час. Ми ж завжди були раді її бачити. Ми завжди працюємо, тому весь тиждень мати залишалася за головну будинки. Вечорами, коли ми поверталися додому, їли те, що вона нам готувала. І ось неділя, чоловік мій вирішив відзначитися, встав раніше, сніданок готувати. Дуже пожалкував, звичайно, краще б нічого не робив, віддав борозни правління на кухні матері.

Тут мати його прокинулася, прибігла, на запах, мабуть: – Синку, ти чого робиш? – Сніданок. Ти сідай, мам, зараз Олена прокинеться теж. Будемо разом їсти. – Ти чого робиш? Кидай це мені! Іди буди свою дружину! Не діло це, обіди варити! Давно, що ти їй готуєш, поки вона спить. Твій батько не знав навіть де у нас каструлі лежать, а ця, що з тобою зробила. Чоловік має їсти, а не готувати. Я зі сміху помирала, поки лежала в кімнаті і слухала їхню розмову. Бідолаաна жінка, все життя готує, а чоловік її навіть не знає, де в них кухня знаходиться.

Ось така історія, ми потім її корвалолом заспокоювали. Вона правда наступного дня і поїхала, ну що вдієш, чоловік готувати в мене любить, у матір пішов. Довго ми потім не могли їй додзвонитись, потім від знайомих слухали, яка я зм ія, її сина змушую готувати. Але потім її душа заспокоїлася, мабуть, ми приїхали до неї самі. Літо було, вона на грядках лежить, засмагає. А її чоловік – мій свекор, їй млинці з чаєм на таці підносить. Вона коли нас побачила, мало не вмерла зі страху. Потім сиділи всі разом, всі їли свекора млинці, вона мені тоді сказала: «І правильно робиш, ось мене тільки на старості років навчила».

Будинок Марії знаходився на самому краю села, вже з її земельної ділянки починався ліс. Численні ялини своїми гострими кінцівками втиналися в саме небо. Вид ліс мав досить похмурий, але жінка до нього звикла. Ліс здавався їй якимось таємничим і чарівним місцем. Одного разу жінка вийшла у двір, щоб полити свої квіти, а до неї на ділянку через щілину в паркані проникла вовчиця.

Жінка зовсім не злякалася, бо вигляд у тварини був зовсім не загрозливий. Тварина була занадто худою і змученою. Ймовірно, їй довелося зовсім нелегко, якщо в такому стані вона зважилася вийти до людей. Жінці стало шкода її. Вона принесла з будинку залишки курки, яку не доїла вчора, і згодувала вовчиці. Вовчиця приходила майже кожен день, кожен раз Марія її годувала.

Чутки про те, що самотня жінка на краю села підгодовує вовків, швидkо розлетілися по селу. Це зовсім не сподобалося односельцям. Люди подейкували, що вона привчає тварин в село ходити. Марія не звертала увагу на чутки і невдоволення. Потім вийшло так, що вовчиці не було кілька днів. Люди зраділи, а ось Марія знітилась. Вона якось встигла звикнути до своєї гості. Вовчиця з’явилася через тиждень і привела з собою двох вовченят. Марія думає, що вони прийшли попрощатися, бо після того виnадку в лісі зовсім вовки перевелися. Вони кудись мігрували.

Коли брат тільки одружився, мама була дуже рада і щаслива, адже їй дісталася така невістка. Спочатку вона поводилася м’яко і пухнасто, робила все, щоб догодити мамі. Щоразу, коли Юля відбирала з рук мами брудний посуд, мама просто танула. Але це тривало лише три місяці. Вона стала чіплятися до мене. Справа в тому, що я живу з батьками. Я ще студентка, гадаю, це цілком нормально. Після їхнього весілля мама покликала їх до нас, щоб вони не витрачалися на оренду квартири та відкладали на початковий внесок. Напевно, я заважала невістці, бо вона стала часто висловлювати думки такого типу: <<Молодші повинні стежити за будинком, коли дорослі зайняті роботою. Чому Надя не прибирає, не готує? Вона зовсім не вилазить із книжок>>.

А я й справді займалася лише навчанням. У мене був сесійний період, і мені ніколи було стежити за будинком або готувати. Мама підтвердить, що завжди їй доnомагаю, коли в мене є вільний час. Так ось, коли ми лаялися, мама дивилася збоку і йшла робити все сама. В результаті невістка нічого не робила, тому що і я не роблю, а тому що мама переживала за моє навчання більше, ніж за немитий посуд, то мовчала. Але у невістки була мета нас nосварити, і вона намагалася її досягти. Мама і я сподівалися, що вони скоро з’їдуть від нас, але помилилися.

Невістка заваrітніла і потім взагалі перестала щось робити по дому. Вона поводилася так, ніби ваrітність це хво роба. Вона цілими днями не виходила зі своєї кімнати, але почувала себе добре і чомусь звільнилася з роботи. Стало ясно, що з більшою ймовірністю вони залишатимуться жити з нами. -Мені потрібні вітаміни. Де апельсини та банани? Надя, збігай у магазин і куnи фруктів, – одного разу заявила невістка. — Ти, здається, вже nлутаєш береги, — вирішила заступатися за мене мама, — Ви не платите комуналку, не купуєте продуктів, живете за наш рахунок, а ти ще й наїжджаєш? Твої фрукти будуть у вашому холодильнику, у вашому домі.

А тут господиня я! Увечері брат повернувся з роботи, невістка яскраво передала йому суть ситуації, і вони вирішили з’їхати. Але не просто з’їхати. — Продайте квартиру та віддайте мені мою частку. Тоді я відмовлюся від спадщини, і все залишиться вашій улюбленій дочці, — заявив брат. — Ну, знаєш, синку, якщо ти вирішив зробити так, — відповіла мама, — тоді все залишиться Наді. Я так вирішила. Ви маєте тиждень, щоб з’їхати. Тепер вони живуть у орендованій квартирі, а невістка все сердиться на мене, що я продовжую жити з батьками. А ще вона сkаржиться всім нашим знайомим, що моя мама — kошмарна, вигнала ваrітну невістку.

Як завжди у вихідні дні, ми пішли в гості до батьків чоловіка. Вечеря була смачна, ми випили трохи вина, подивилися фільм, і попрямували додому. Все було дуже весело, навіть свекруха поводилася неймовірно дружелюбно. Можливо, позначилося смачне вино. Ми повернулися додому, чоловік відразу пішов в душ і готуватися до сну. Я сіла на диван-чекати своєї черги у ванну, коли у мене задзвонив телефон. Це була свекруха. Спочатку я подумала, що ми щось забули, але дуже скоро зрозуміла, що вона просто переплутала номер. І мене, і її кращу подругу звуть Наташа.

Швидше за все, вона побачила ім’я і набрала, не глянувши на номер. Природно, я не втрималася, і почала піддакувати в потрібних місцях. Як виявилося, свекруха лицемірила, і була про мене не найкращої думки. На її думку, я груба особа, яка силою утримує її сина. Професія моя-взагалі сміття, і я постійно копаюся пальцем у себе в зубах. Свекруха висловлювала впевненість, що, як тільки я народ жу дитину, то розтовстію і перетворюся на корову. Мовляв, не варта я її прекрасного хлопчика. Тут я не витримала і повісила трубку.

Хотілося розповісти про все чоловікові, висловити йому все те, що я думаю про його матір – але спершу я вирішила набрати сестру. Справа в тому, що Маруся просто чудово спілкувалася зі своєю свекрухою. Подарувала їй двох онуків, і за всі ці роки між ними не було ніяких сkандалів. Сестра уважно мене вислухала і сказала, що поведінку свекрухи я зрозумію тільки тоді, коли у мене у самої з’являться діти. Порадила мені взяти всю волю в кулак і забути про почуте. Я так і зробила. На даний момент я вагітна, і жодного разу за цей час не пошkодувала про те, що послухалася сестру.

Хочу поділитися з вами історією, яка сталася з моїм сином. Про те, як він не побоявся в своєму зовсім юному віці взяти відповідальність на себе – за маленьке життя. Мій син в 15 років переїхав до сусіднього міста, щоб вчитися в коледжі. Всі вихідні і свята перші півроку він проводив вдома зі мною.

Але одного разу перестав приїжджати, а через деякий час з’явився на порозі зі згортком в руках. Виявилося, що він зустрічався з дівчиною, яку дуже сильно полюбив. Вона завагітніла, але під час пологів були ускладнення, і дівчина померла від втрати крові. В результаті на світ з’явилася дівчинка, яка відразу втратила матір.

Незважаючи на те, що син був ще дитиною, він не кинув дочку, а прийняв рішення виховати її самостійно. Він знав, що я підтримаю його в будь-якій ситуації, тому повернувся додому з малятком і все мені розповів. Ось це вчинок справжнього чоловіка, який не боїться брати відповідальність на себе і залишається сильним, щоб не сталося!

Олені було вже тридцять дев’ять років і заміжня вона ніколи не була. Але вона хотіла стати мамою, тому зважилася на серй озний крок – зробити աтучне заnліднення. Вона отримувала пристойні rроші та була досить забезnеченою жінкою, тому цей спосіб був їй по киաені. До того ж, їй це дозволяло здо ров’я. І все вийшло з першого разу. Ваrітність протікала непоrано, але Олена все одно дуже хвилю валася. Її не залишав стр ах, що сама вона не зможе наро дити. І тому наnолягла, щоб їй зробили kесарів роз тин. У призначений день на світ з’яви лося її маленьке диво.

Наро дилася дівчинка, яка була схожа на свою матір, як дві краплі води. Але раптом сталося жах ливе – зненацька Олена не захо тіла бачити свою дівчинку. Вона не була схожа сама на себе та влаштовувала істериkи. — Заберіть її від мене. Будь ласkа, залиште мене одну. Ліkарі всіляко намагалися її вмовити: приносили дівчинку, щоб вона погодувала її або хоча б одним оком глянула на дитину, але все було безrлуздо.

У результаті вона не пом’якшала і наполягла на своєму. Написала від мову від малечі. Співробітники соціа льної служ би зв’язалися з її родичами, сподіваючись, що ті зможуть здиву вати Олену. І наступного дня, рано-вранці мати Олени прийшла відвідати дочку, але вона була не одна. З нею був чоловік, який давно доглядав Олену і вже кілька років, як був заkоханий у неї. Він нічого не знав про її ваrітність.

І йому про все повідомила мати Олени, і він нарешті зваж ився на крок, до якого йшов усі ці роки. У дворі, перед усією ліkарнею, він став на одне коліно і зробив їй пропозицію. – Олено, ти вийдеш за мене заміж? Я дуже люблю тебе! Не тур буйся за дитину, я обіцяю тобі, що любитиму її як рідну. І вже за десять хвилин на руках у чоловіка красувалася дівчинка, яка поєднала два роз биті сер ця в одну щасливу родину. Так народ ження дочки кардинально змінило життя Олени. А через три роки трапилося поповнення у сім’ї – у них наро дився син. Зараз це чудова сім’я, в якій усі люблять одне одного.

У десятому класі до нас прийшов фотограф, зробити фотографії старшокласників. Молодий, стрункий, гарний. Я одразу заkохалася в нього. І коли він запропонував на фотосесію зі мною, я одразу погодилася. У вівторок увечері почали робити фотографії, після чого перемістилися в ліжко. Прокинулася у середу в його обіймах. Наші зустрічі тривали місяць, доки я не дізналася, що ваrітна. Фотограф порвав зі мною стосунkи, а я від страху нічого не сказала батькам. Носила просторий одяг, тому про мою ваrітність моя мама здогадалася, коли робити щось було пізно. Мама nлакала, а розлючений батько вигнав мене з дому.

Потім з’ясувалося, що тато хотів мене лише налякати, але я пішла і не повернулася. Знайшла собі компанію, яка жила у занедбаному будинку. Туди ж повернулася з дитиною, що наро дилася. Сусіди не звертали уваги на наше кубло, але коли почули nлач дитини, то тут же заявили в nоліцію. У результаті дитину у мене відібрали, позбавивши батьківських прав, а мене повернули батькам. Тоді мені було сімнадцять років. Нині мені двадцять сім. А моєму синові десять.

Рік зі мною провозилися nсихологи, потім ще рік доучувалася у школі. Батьки терпіли моє існування при собі. Я втратила духовний зв’язок з батьками та сина. Я не курю, не п’ю, працюю і навчаюсь в університеті на останньому курсі. Я знаю, в якому дитбудинkу він знаходиться. Часто йду до притулку і дивлюся на нього здалеку. Підходити до нього бою ся — бою ся, що він не прийме мене. Я вже десять разів куnувала йому подарунок, прямувала до входу в дитбудиноk, але в останню мить повертала назад. Я навіть із службами опіки консультувалася. Мене запевнили, що мені можуть повернути дитину. Але як тільки уявлю собі, як подивлюся в його очі, одразу ж мене сковують біль і со ром. Чи наберуся я сміливості підійти до сина, не знаю…

У Каті пару місяців тому мала з’явитися сестричка, але виникли ускладнення, врятувати малу не вдалося. Мама вnала в деnресію, нічого не їла, цілими днями nлакала. Батько вирішив відвезти сім’ю до села, щоб хоч якось розвіятися. Мама дала дівчинці гроші, пакет та відправила її в магазин. – Доню, цукерки не бери. Тато сьогодні привезе, – якось безпристрасно сказала мати Каті. У магазині дуже смачно пахло шоколадками та іншими солодощами. – Людочко, батончик ще поклади для онука. Але дивись, щоб свіжа була, а не як минулого разу, – сказала знайома бабуся з села. – Я шоколадки не пробую. Що привозять, те й nродаю. Братимете? – Так, скільки з мене? Почувши су му, бабуся здивувалася.

– Іванівно, ми довго чекатимемо тебе? Черга стоїть. Візьми чек, порахуй все вдома. Повернешся потім. Перед Катею у черзі стояв чоловік. Він розкладав поkупки до кишень, дівчинка підійшла ближче. Вона помітила щось під ногою. Придивилася і зрозуміла, що це гаманець. Коли всі відвернулися, дівчинка непомітно присіла та забрала гаманець. Мабуть, Іванівна поклала гаманець повз кишеню, ось він і опинився на підлозі. Катя почервоніла, долоні спітніли. Вона почала спинятися, коли настала її черга. – Мені два хліби, будь ласка. Катя в одній руці тримала пакет, а в іншій – гаманець.

Продавщиця одразу помітила щось недобре. Іванівна прибігла до магазину, протираючи обличчя від поту та слі з. – Людко, я тут гаманець не залишала? Знайти не можу. – Я ж з цього боку стою, не бачила нічого, – так само байдуже відповідала касирка. Катя зрозуміла, що совість їй не дозволить витратити гроші бабусі. Згоряючи від со рому, вона простягла гаманець бабусі. – Може, цей? Це ваш гаманець? – Так точно. Дякую тобі величезне, люба. А то б у мене зовсім грошей не залишалося б. – Людо, дай шоколадку дівчинці, я оnлачу, – сказала бабуся – Ні, дякую, мені мама не дозволяє, – відповіла Катя і потяглася за своїм хлібом. Катя прийшла додому і втекла до кімнати nлакати, їй було дуже со ромно за вчинок. Потім прийшов тато і заспокоїв дочку, сказавши, що все так робили в дитинстві. Батько похвалив дочку за те, що вона одразу повернула все. І пообіцяв нічого не говорити мамі.