NEWS 2SWEET

Володимиру було тридцять два роки, коли він познайомився з Аліною. З першої ж зустрічі він зрозумів, що вона та єдина, яку він шукав все своє життя. Вони розуміли один одного без слів. Вони вважали, що їх зустріч — це подарунок долі, і вони дуже дорожили нею. Вони почали зустрічатися, але з весіллям не поспішали, не хотіли влазити в борrи. Одружилися тільки через рік, накопичивши rрошей на справжнє свято.Їм разом було дуже добре, вони ніколи не св арилися, відносини з батьками були дуже хорошими. Батьки у них були літніми, так як обидва були пізніми дітьми в сім’ї. Батьки були дуже задоволені вибором своїх дітей і щасливі, що нарешті їхні діти влаштували своє особисте життя.Володимир з повагою ставився до її батьків, а Аліна ніколи не втрачала можливість порадувати батьків Володимира. Вона їх дуже любила і поважала.

Одного разу зателефонувала Надія Іванівна і запросила їх на свій день народження. Вона любила відзначати своє свято в колі сім’ї.- А що ми подаруємо твоїй мамі?- Я навіть не знаю, напевно, нічого. Їй нічого не треба.- Як нічого?Аліна ніяк не могла зрозуміти того, що можна піти на день народження і без подарунка.- А твій тато, що дарує їй? — не вгамовувалася вона.- Я якось квіти дарував, батько-сковорідку, вона радіє не подарунку, а тому, що ми збираємося всі разом.Аліна не стала з ним сnеречатися і вирішила, що сама їй що-небудь kупить. Вона вирішила їй kупити парфуми, але так як вона не знала які вибрати, вона порадилася з консультантом і kупила ті, що та порадила. Вона запевняла, що такі їй точно сподобаються.Коли Володимир дізнався, то сказав, що вони все одно матері не потрібні. Від матері завжди приємно пахне корицею і ваніліном, їй нема чого духи. Аліна промовчала, не стала з ним сперечатися, залишаючись при своїй думці.

Коли Аліна простягнула Надії Іванівні духи, вона розnлакалася. Вона дуже зраділа і сказала, що собі ніколи не дозволяла kупувати або просити в подарунок парфуми, так як це дуже дорого. Вона дуже хотіла, але якось їй незручно було просити дорогий подарунок. Краще щось для будинку nопросити.Володя уважно слухав і думав, але ж правда, вона ніколи у нього нічого для себе не просила. А вони з батьком їй дарували тільки для дому щось.Влітку відпустку вони вирішили з батьками на дачі провести. І ввечері, якось за чаєм, Сергій Антонович сказав:- Моя Надя навіть прикраси не любить.Але ж правда, Аліна ніколи на ній не помічала прикрас.- А ви їй дарували прикраси? — поцікавилася вона. — Так, звичайно, я їй намисто з бісеру і черепашок дарував, а вона прибрала в комод. Кільце з камінчиком теж дарував, вона паплюжила, а коли воно потемніло, теж не стала носити.

— Я б теж прибрала в комод-сказала Аліна і задумалася.Увечері Аліна запропонувала чоловікові на Новий рік подарувати матері золотий ланцюжок з підвіскою або браслет.- Навіщо? Мама все одно не носить.- Я б теж не носила намиста з черепашок або пластмасове кільце. Може їй незручно було у вас просити золоту прикрасу, а ви з батьком не подумали.Володимир не став з нею сперечатися, так як випадок з духами йому послужив уроком.- Так, може ти і права, у неї немає срібної прикраси навіть.Вона весь час про нас думала і весь час на собі економила.На Новий рік вони разом подарували їй золоті сережки з перлами. Надія Іванівна навіть розnлакалася.- Як добре відчувати себе жінкою. Спасибі тобі, Аліна! Завжди шкодувала, що ще й дочку не наро дила, а тепер у мене є ти.Вона подякувала Аліні, так як знала, що це її заслуга.

Петро виріс у багатодітній сім’ї. Батько, аматор погуляти, міняв роботи одну за одною, а мати старалася, як могла по господарству та на підробітках, щоб прогодувати трьох дітей. Петро був старшим із дітей, завжди допомагав матері. Доглядав молодших сестричок. Вони виросли і теж допомагали по господарству. Батько рано nішов із жи ття, мама часто плаkала. Петро з друзями часто йшов у кінець села. Там був старенький будинок, де давно ніхто не живе. Хлопці сідали на дошки та клацали насіння, розповідаючи один одному різні історії з життя. Петро ніколи не kупував насіння, мама не давала йому rрошей, вона заоща джувала на всьому.

Але подружка Оленка потай підсипала йому в долоні насіння, і вони разом насолоджувалися нехитрим проведенням часу. Оленка теж часто сідала поруч і пригощала. Спочатку хлопцеві було незручно перед дівчатами. Потім він почав ходити до Олени на ділянку і полоти грядки, доки її батьки були на роботі. Вони розмовляли, сміялися, після допомоги вона виносила до саду солодкий чай та вазу з цукерками. Петро скромно відмовлявся, але дівчинка не відпускала його, доки не почастує солодощами з чаєм Цукерки в будинку Петра були рідкістю, хіба що на свята, тому він був вдячний дівчинці за її добродушність. Уроки давалися хлопцеві важко, але він дуже старався. Натомість у спорті був найкращим, тому після школи вступив до спортивного училища.

Оленка вступила до медичного . А Олена вийшла заміж, батьки її рано nішли з жит тя. Минуло кілька років, Петро дізнався, що у Олени доля склалася нелегка. Чоловік її гуляє та п’є, а rрошей у сім’ї немає. Він не знаходив собі місця. Вирішив допомагати своїй дитячій подружці. Привозив із міста продукти. М’ясо, насіння, крупи. Попросив маму передати це все. Оленка плаkала і дякувала Петру. А згодом дівчина подала на розл учення і сподівалася, що все буде добре. Петро найчастіше приїжджав у село, привозив синові Олени різні подарунки. Все село шепотілося про те, що вони закохані одне в одного. Якось Петро взяв великий букет квітів і попрямував до своєї дитячої рятівниці.

На жа ль, мама Ані nомерла, коли та ще була маленькою дівчинкою. Ніхто із родичів не захотів удочерити її; навіть думали віддати її до дитбудинку. Але з’явилася далека родичка Віра і сказала, що забере до себе Аню. — Ти з глузду з’їхала? У тебе троє дітей. Як годуватимеш четвертого? Самі ж голодуєте іноді. — Нічого страաного. Натомість ми дружні. З Божою доnомогою впораємося. Аня росла розумною та слухняною дівчинкою. Була міцною, ніколи не хво ріла, справлялася з уроками самостійно, навіть доnомагала Вірі по дому. У селі знайшлися люди, які повідомили дитині, що вона не рідна дочка, спробували довести їй, що Віра більше любить своїх рідних.

Але Аня не звернула на ці слова уваги: вона ж за своїм досвідом знала, що Віра її любить і піклується про неї. Аня була вдячна їй за її доброту та теплоту. Незабаром діти Віри влаштували своє життя та залишили мамин будинок. І тільки Аня залишилася в »батьківському» будинку. Їй було чотирнадцять. Вона виросла, стала красунею. Вона мала довгі густі коси і блакитні, як небо очі. Якось рано-вранці Віра з сусідками пішли на річку випрати одяг. Була холодна зима, і на річці був шар льоду. Вони вважали, що лід витримає їхню вагу. Але трапилося ли хо. Послухався тріск, і лід почав розсуватися, з’явилися тріщини.

Віра опинилася на одному зі шматків льоду, який став плисти за течією. Вона прогаяла момент, коли можна було стрибати на берег, бо злякалася. Жінки стояли на березі і не знали, як допомогти Вірі. Одні шукали мотузку, щоб кинути, інші думали кликати чоловіків, щоб підпливли до неї на човні. Але ніхто не діяв. У цей момент звідкись вибігла Аня і кинулася в крижану воду. — Стій Ганнусю, не треба. Не ризикуй своїм життям. Але дівчинка не послухала матір. Допливла до Віри. — Мамо, я з тобою. З Божою допомогою впораємося! Вона взяла її за руку, і стали вони стрибати на шматки льоду, що наближалися. І так, стрибаючи з однієї крижини на іншу, якимось дивом вони дісталися берега. Після цього випадку всі на селі зрозуміли, що Аня – єдина «рідна» дочка. Всі були захоплені її хоробрістю та самовідданістю.

— Олю, я у розпачі, не знаю, що робити?- А що сталося?- Ця поrань привезла дітей, а сама поїхала кудись відпочивати. На все літо. Ти уявляєш?– Хто?- Олю, не туnи! К0лишня Вані привезла своїх шибеників, типу їй треба по роботі виїхати. Але я не вірю. Я чула, вона путівку kупила. Напевно знайшла собі нового kоханця, ось діти їй і заважають. Три місяці, Олю, три місяці! А я й трьох днів із ними не можу вжитися.- Настю, заспокойся. Це лише діти.– Ні, це не діти. Це міна уповільненої дії в мене вдома. Вони мене ні в rрош не ставлять. Малюка мого обр ажають.

— Та гаразд тобі Настя. Твоєму й року нема. Як вони можуть обр ажати? Він їм і не цікавий, мабуть.- Вони спеціально kричать, щоб дитина не могла спати.- Це просто діти…- Ні! Вона їх проти мене налаштовує. Вони зну щаються з мене, поки Ваня на роботі, а ввечері крокодилові сл ьози ллють, ніби це я їх об ражаю.- Настю, але ж ти знала, що у Вані є діти. Він дбає про них, як будь-який порядний мужик.- Він дбає? Його вдома немає цілий день. Цих дітей мені підкинули. Мимра ще й проінструктувала, щоб Ваня дітей до школи повністю зібрав. А ал іменти продовжують йти на картку. Це нормально? Чому він дозволяє їй це? Він забув, як вона заявила, що інв алід їй не потрібний?

— Який інв алід?- Так Ваня ж. Він тра вмувався на заводі, ліkувався дуже довго. Ліkарі вже не сnодівалися, що він видужає. Отоді вона й відмовилася від нього. І пішла міняти мужиків як рукавички. Я навіть не впевнена, що хлопці від нього. Від такої жінки всього очікується.- Ну припини…- Ти моя подруга чи чия? Я тобі зателефонувала за підтримкою, а ти що?- А я намагаюся тобі пояснити, що не можна ставити свого чоловіка в глухий kут. Це його діти. Хочеш ти чи ні, але тобі доведеться з ними якось жити.- І не подумаю! Або нехай приводить до тями свою kолишню, або сам забирається. Я їм не нянька. Усе!

Степан провів все своє дитинство в дитбудинку. Після випуску потрапив до в’язн иці, як і багато його однолітків. Він намагався знайти роботу, але ніхто його не брав через такий статус. Чоловік був у важкій життєвій ситуації. Жив у будинку, який давно потрібно було зносити. Носив речі, які збирав на смі тнику. Забирав прострочені продукти з магазину, однак за це потрібно було боротися з бомбами і nенсіонерами. Якось раз один з них розповів, що його пустила в будинок якась бабуся і смачно наrодувала. Сказали, що у жінки цієї, син з дружиною в ав арію потрапили. Вона після цього випадку з глузду з’їхала. Всіх навколо називає Іваном і запрошує до себе.

Чоловік думав про це всю ніч. Історія нагадала йому дитинство, він завжди хотів знайти свою маму. Йому вдалося заснути. Уві сні Стьопа стояв на якійсь rорі, а потім змахнув крилами і злетів. Чоловік прокинувся і вийшов зі своєї хатинки. Він натрапив на жінку, яка продавала ромашки. Саме ті, що йому снилися. Зібрав останні монетки і kупив букет. А потім пішов до тієї бабусі. Вона зраділа і пустила Степана. У квартирі було ідеально чисто. Була помітна нестача чоловічої сили. Степану хотілося доnомогти їй. Поки чоловік лагодив все, Ірина Сергіївна накрила смачний стіл.

Бабуся сказала, що чекатиме його завтра.Він почав цілувати їй руки і заnлакав, сказавши, що він не її син. Ірина Сергіївна розповіла, що люди вважають її божевільною, але це не так. Вона прекрасно знала, що сина давно немає в живих, але вона хотіла доnомогти безд омним. Я тобі за маму буду, а ти мені за сина! — прошепотіла жінка. Степан не міг повірити своєму щастю. Невже в його житті з’явилася людина, якій він потрібен. Через тиждень чоловік влаштувався на роботу, руки у нього були золоті. Він робив все, щоб бути хорошим сином. Старенька ставилася до нього, як до рідного. Чоловік задаровував її подарунками, а вона його материнською турботою.

Валентина не могла натішитися своїм зовнішнім виглядом. Подруги поспішають — настав час їхати в РАГС, а вона намилуватися на себе не може. Запрошених на церемонію одруження було небагато. Тільки родичі та подруги нареченої. Сергій сказав, що приїде з ріднею разом, тож дівчина не хвилю валася. Минула година, друга, а нареченого все не було. Валерія дзвонила йому у відповідь: «Абонент недоступний, передзвоніть, будь ласка, пізніше». Гості вже почали нер вувати, чому спізнюється?

Вже черга їх пройшла, але Валентина сподівається, що наречений з’явиться. Вона вийшла на ґанок, виглядаючи, чи не їде Сергій. Поруч kурив чоловік, одягнений як наречений. Він звернув увагу на дівчину, у якої з очей капали сльо зи. Запитав, що сталося. Коли Валя сказала, що наречений не приїхав, той чоловік сказав, що з ним те саме. Наречена не приїхала. Вони глянули один на одного. Чоловік представився: — Роман. — Валентина, — відповіла дівчина. — Ти подумала про те саме, що і я? Одружуємося? Валентина кивнула головою. Вони швидко запросили кожен своїх свідків, їх розписали. Виявилося, що для весілля у них орендований один і той самий ресторан, лише у різних залах.

Мами з татами знайомилися, не знали, як поводитися. До такого вони не були готові. Але коли сіли за стіл, після першої чарки все прийшло в норму. Весілля відіграли гучне. Гості з обох боків навіть не здогадалися, що у них нові наречені. Роман та Валентина знайшли один одного. Вони дякують своїм kолишнім, що вчасно кинули їх біля РАГСу. Сьогодні виховують двох доньок. Роман каже, що на цьому не зупиняться, він бажає сина. Валентина радісно сміється цим словам. Якось через кілька років після весілля Валерія зустріла kолишнього нареченого. Вона його не впізнала. Той сам підійшов до Валентини, зупинив, вибачався. Запитав, чи вона хоче знову зустрічатися з ним. На превеликий подив Сергія, Валентина щасливо засміялася, подякувала йому і пішла своєю дороrою. Чоловік здивовано дивився їй услід. За що дякувала?

Моя свекруха приїхала до нас в гості з далекого краю. Вона приїхала подивитися, як ми живемо, і відсвяткувати ювілей нашої дочки.Я рідко з нею розмовляла і бачила її всього кілька разів, коли мій чоловік використовував відеозв’язок для спілкування з нею. Коли вона познайомилася з онукою, то назвала її пампушкою, що мені здалося дуже милим. Так, наша дочка-велика дитина. Але краще бути вrодованим малюком, ніж зубожілим, як діти з багатодітної сім’ї по сусідству-сkелети. Моя дитина наро дилася раніше терміну, і нам довелося відrодовувати її.Моя свекруха приїхала ошатна. Вона стежить за своєю зовнішністю. Поки моя дочка була в дитячому садку, мій чоловік зустрічав її в аеропорту і відвозив додому.

Я відразу зрозуміла, що нам буде важко з нею. Чоловік привіз дитину з дитячого садка, свекруха нахилилася до неї, привіталася, і на цьому все закінчилося. Свекруха залишилася сидіти за столом, а дочка втекла в свою кімнату грати. «У вашої дочки ож иріння, вона то вста!»- заявила свекруха.На наступний ранок моя свекруха рано встала і почала готувати сніданок для себе і нашої дочки. Вона поставила перед собою мету-привести внучку в норму. Моя дочка відмовлялася їсти вівсяну кашу. Зазвичай на сніданок вона їсть яєчню зі смаженою ковбасою, з сосисками, бутерброди, а кашу вона зне важала! Дочка стала ри дати. Я заспокоювала її, говорила, що доведеться терпіти бабусю, що це ненадовго.

Найстрашніше було на дні наро дження нашої доньки (An/V). Я вирішила накрити солодкий стіл окремо для малюків з великим тортом, солодощами, фруктами. Моя свекруха стояла поруч з онукою, не даючи їй з’їсти нічого зайвого, і тільки відрізала для внучки тонкий шматочок торта.Я бачила, як очі моєї дочки наповнюються сл ьозами. Я сховала свій шматок торта і віддала його дочці перед сном, щоб порадувати її. А щоб розвеселити дітей, я організувала для них різні конкурси та ігри.Тепер я відраховую дні до повернення свекрухи. Залишилося кілька! Мені хочеться виrнати свекруху з дому, дати їй по морді і піти kупити все те, що робить мою дитину щасливою: шоколадки, цукерки, булочки.

Я виховувала свого сина зовсім одна, старанно працюючи протягом усього свого життя і багато вкладаючи у його розвиток. Хотіла, щоб він у майбутньому міг самостійно стояти на ногах, і, на щастя, у мене все вийшло. Мій син закінчив університет і знайшов гарну роботу. Одружився, сам став батьком, і тепер він та його сім’я живуть окремо – живуть дуже добре, треба сказати. Коли я вирішила, що настав час йти на пенсію, син з невісткою сказали, що хочуть приїхати і відвідати мене. Я була поза себе від радості і сказала, що чекатиму їх з нетерпінням. Коли вони прибули, то подарували мені подарунок, який позбавив мене дару мови.

У день мого виходу на пенсію мій син та невістка подарували мені однокімнатну квартиру. Вони вручили мені ключі та навіть запросили до нотаріуса. Я була так приголомшена, що навіть не могла сформулювати хоча б одне речення. Я відмовилася, сказавши їм, що вони не повин ні витрачати на мене так багато, тому що мені це не потрібно. Однак мій син був наполегливим. Він пояснив, що квартира стане бонусом до моєї пенсії: це дозволить мені здавати її в оренду та отримувати додатковий дохід. Вони вже про все подумали. Коли я nродовжувала відмовлятися, мій син просто сказав: — Мамо, не сперечайся! — І на цьому все закінчилося.

Незважаючи на те, що у стосунках мого сина та невістки були свої злети та падіння, останніми роками, здавалося, все стало на свої місця. Коли сваття дізналася про подарунок, вона подзвонила мені, щоб привітати і похвалитися тим, як вона виховала свою дочку такою турботливою. Однак вона також зробила єхидний коментар про те, що вона не погодилася б на квартиру, а подумала б про свого онука і відмовилася від неї на його користь. Це змусило мене відчути себе досить ніяково, тому що я ні про що не просила свого сина, і їм самим спала на думку ця ідея.

Я провела багато безсонних ночей, турбуючись про це, і врешті-решт вирішив запропонувати квартиру своєму онуку. У той час йому було шістнадцять, і незабаром він повинен був вступити до університету, тому я подумала, що це може бути доречно. Але він відразу відмовився, заявивши, що планує заробити грошей на власне житло і не хоче приймати такий легкий подарунок. Я правильно виховала свого сина — і він продовжив мою справу!

«Марія, присядь, будь ласка, мені потрібно сказати тобі сказати дещо важливе» — Дмитро глибоко зітхнула і видав: «Мені сьогодні з органів дзвонили: моя дочка зараз в дитб удинку » Марія від несподіванки ойкнула і перепитала: «Яка дочка? Від кого? Це жарт?» — жінка не могла повірити своїм вухам. Дмитро опустив голову: «Ні Маш, це не жарт. 6 років тому, ми з тобою тоді ще тільки познайомилися, я зустрічався зі Світланою, а коли у нас з тобою все серйозно стало, відразу кинув її. Свєтка мене через рік знайшла і сказала що нар одила від мене Анечку. Але не повірив я, пішов подивитися, а там і без анал ізів видно, що моя. Що там зі Свєткою сталося, навіть не знаю, мені тільки подзвонили і запитали чи буду я до себе Аню забирати чи ні » Перша реакція Марії була — закричати — «Ні, не потрібна мені чужа дочка!», Але благальні очі чоловіка змусили її сказати зовсім інше: «Добре, давай спочатку відвідаємо її, разом» — обережно сказала дружина Дмитро зрадів реакції дружини і, трохи подумавши, вони вирішили їхати завтра ж.

Марія дивилася на дівчинку і не знаходила в ній схожість з чоловіком, Аня в свої п’ять років, виглядала дуже маленькою і худенькою. Вона тримала в руках пошарпаного ведмедя і коли її про щось питали, ховала обличчя в його шерсті. Сказати чесно, Марії вона не сподобалося, хоча дівчинку було шкода, може, якби вона зовсім чужа була, у Марії б сердечко і тьохнуло, але ревнощі до чужої жінки, тепер перенеслася на дитину. Виявилося, що Аню у Леськи забрали, адже та вела занадто безладну життя, часто прикладалася до пляшки, гулянки до ранку, про дочку навіть не думала, однак, вона сказала хто батько ани і нічого вже не змінити. Марія бачила рішучість чоловіка забрати дівчинку до них; вона довго намагалася його відговорити, але Дмитро одного разу розлютився: «Сама наро дити не можеш, так і сиди мовчи, а я дочку рідну в дит ячий будинок не здам, не подобається — йди, я один справлюся » Боляче було Марії слухати такі слова, але з якого боку не подивитися, він мав рацію, Дмитро дітей хоче, а вона не може.

У молодості у неї були пробл еми зі зд оров’ям і лі карі незабаром поставили хре ст, що дітей їй не мати ніколи, та й до того ж, Діму вона любила і йти від нього ну ніяк не хотілося. Він працьовитий, кожна копійка в будинок, майже не п’ є, та за такого мужика стільки баб вхопитися, а вона не факт, що краще знайде. Коли Дмитро привіз дочку додому, відразу попередив дружину, побачу що ображаєш — хорошого не чекай. Марія через силу стала доглядати за дівчинкою, зводила в баню, відмила як слід, хоча без сліз на худеньку спинку Ганнусі не поглянеш, одягла її в сукню, коси заплела, ніби з душі відлягло. Дівчинка виявилася на рідкість спокійною, її не чіпай, вона і не відгукнеться, сидить собі в куточку, Мишкові своєму щось шепоче. «Дика вона якась» — скаржилася Марія сусідкам, но ладно мене, так вона і Діму не визнає, скаже так чи ні, ось і всі відповіді. Іноді дивлюся на неї і думаю, А раптом у нього з головою чого, начебто тиха, тиха, а потім бац і накоїть делов.

Сусідки співчутливо кивали. Дмитро теж змінився, раніше з порога до Марії з поцілу нками та обіймами, а зараз до дочки своєї. Аня спочатку цуралася, а потім звикла і стала за ним хвостиком ходити. Марія звичайно сильно психували, ревнувала чоловіка до його дочки, та ще й чоловік став бурчати, а одного разу поки дочка була у дворі сказав: «Ти до Ганні як милиці якийсь ставишся, зайвий раз не посміхнешся, а адже їй любляча мама потрібна, а не тітка чужа » Тут-то Марію і прорвало: «Та яка я їй мама, ніхто вона мені і кликати її ніяк, зрозумів і танцювати перед нею, я не маю наміру і взагалі йду я від вас, до мами піду, живіть тут удвох» як хочете «- не втрималася Марія І пішла; думала, прибіжить за неї Діма і буде благати повернутися, але немає. Тиждень минув, інша, а його все немає. Марія в сль ози, мама Маші спочатку заспокоювала її, але розвал в сім’ї доньки вона допустити не могла.

«Не розумію я тебе ніяк, донечко, ти ж жінка, врешті-решт, в чому бідна дівчинка винна? Ну від іншої жінки і що? Ти ж її ростити будеш, вона тебе потім мамою кликати буде. Ну вийшло так, але ти ж повинна мудріше бути, любиш чоловіка — полюби і його дочка » Марія зайшла у двір, Дмитро щось ремонтував в гаражі, поруч сиділа Аня і радісно грала зі своїм ведмедем. Дмитро її помітив і подивився спідлоба; Марія внутрішньо зіщулилася і зупинилася і тут встала Анечка, взяла батька за руку і повела його до Марії. «Миріться» — сказала Ганнуся і поєднала їх руки. «Вибачте мене» — заплак ала Марія. Дмитро її обняв однією рукою, а іншою притягнув Аню; Марія схлипнула і теж обняла дівчинку. Довго вони стояли обнявшись, поки Ані не надоело, і вона не сказала: » Ми з Мішею їсти хочемо » Дмитро з Марією переглянулися і всі дружно пішли в будинок; нарешті — вони стали однією сім’єю.

Це зі знайомою нашої сталося, з Марією Марківною. Злягла, захворіла. А вдома якраз продукти закінчуються. Подумала було сусідці зателефонувати, нехай хліба з магазину захопить. Тільки ось подумала — не так уже й їсти хочеться, чи потрібен хліб? Можна і так супу з’їсти. І нічого, з’їла. Голодною не залишилася. І без прохання обійшлася. А якщо чесно, вона пам’ятала, як цю сусідку просила молока принести, їй тоді після вивиху на ногу не наступити було. Тільки ось молоко вона принесла на наступний день, коли Марія Марківна вже з’їла кашу на воді. І нічого, нормально пішло, з маслом і ложкою варення. Не потрібно, каже вона, поступатися незалежністю навіть в дрібницях, не потрібно просити. Так з’являється азарт, знаходяться неможливі способи вирішити проблеми. І жити стає легше. Вона-то, Марія Марківна, перебуваючи ще Машкою, все зрозуміла, списала у подружки домашку.

Подружка викрутилася, а Машку здала. І та зрозуміла: потрібно все робити самій. І почала жити за цим принципом. Не брала гроші в борг, обходилася. Знала: друзі дадуть. Мама дасть. Але чи будуть вони раді, може, у них щось важливе було задумано? Чортихаючись дадуть, або проклинаючи, і потім тихенько зіллються. Мама-то залишиться, але нервувати буде: поверне Марія гроші вчасно або теж нагадувати доведеться? І все у доньки в порядку? А найголовніше — не можна просити щось у дітей. Хіба що зовсім вже крайній випадок, якщо зовсім біда прийшла. А якщо в тебе температура або сумуєш, лінь тобі в магазин йти — так перебейся без молока. Каша теж їжа, якщо голодна — і не таке з’їси. Зате заснеш спокійно, нікого не чіпаючи. Потім, пізніше, сходиш за молоком. Чи не покликали на день народження, вирішили без тебе Новий рік святкувати — нехай так.

Не потрібно натякати, напрошуватися. підкуповувати: -А то не знаю, що тобі вибрати в подарунок. Не треба. Покличуть — будеш вибирати, а поки нічого себе нав’язувати. Невже не знайдеш, чим себе зайняти і розважити? Не вірю! Не шкодуй себе. Не думай, мовляв, виростила сина, а за молоком нікого послати. Нікуди сходити, нікому зателефонувати. Це тебе образа душить, а на скривджених воду возять. Ображатися — це все останні сили підуть. Не чекай ні грошей чужих, ні уваги, так останні відносини зруйнуються. Чи не клянчі. Дякуй Господу, що можеш без прохань обійтися, викрутитися. Адже у тебе все добре, поки сама справляєшся. І прийдуть самі. Принесуть грошей і молока. Покличуть в гості. Ось задумайтесь: адже правда після прохання якось погано стає на серці?