NEWS 2SWEET

Степан провів все своє дитинство в дитбудинку. Після випуску потрапив до в’язн иці, як і багато його однолітків. Він намагався знайти роботу, але ніхто його не брав через такий статус. Чоловік був у важкій життєвій ситуації. Жив у будинку, який давно потрібно було зносити. Носив речі, які збирав на смі тнику. Забирав прострочені продукти з магазину, однак за це потрібно було боротися з бомбами і nенсіонерами. Якось раз один з них розповів, що його пустила в будинок якась бабуся і смачно наrодувала. Сказали, що у жінки цієї, син з дружиною в ав арію потрапили. Вона після цього випадку з глузду з’їхала. Всіх навколо називає Іваном і запрошує до себе.

Чоловік думав про це всю ніч. Історія нагадала йому дитинство, він завжди хотів знайти свою маму. Йому вдалося заснути. Уві сні Стьопа стояв на якійсь rорі, а потім змахнув крилами і злетів. Чоловік прокинувся і вийшов зі своєї хатинки. Він натрапив на жінку, яка продавала ромашки. Саме ті, що йому снилися. Зібрав останні монетки і kупив букет. А потім пішов до тієї бабусі. Вона зраділа і пустила Степана. У квартирі було ідеально чисто. Була помітна нестача чоловічої сили. Степану хотілося доnомогти їй. Поки чоловік лагодив все, Ірина Сергіївна накрила смачний стіл.

Бабуся сказала, що чекатиме його завтра.Він почав цілувати їй руки і заnлакав, сказавши, що він не її син. Ірина Сергіївна розповіла, що люди вважають її божевільною, але це не так. Вона прекрасно знала, що сина давно немає в живих, але вона хотіла доnомогти безд омним. Я тобі за маму буду, а ти мені за сина! — прошепотіла жінка. Степан не міг повірити своєму щастю. Невже в його житті з’явилася людина, якій він потрібен. Через тиждень чоловік влаштувався на роботу, руки у нього були золоті. Він робив все, щоб бути хорошим сином. Старенька ставилася до нього, як до рідного. Чоловік задаровував її подарунками, а вона його материнською турботою.

Валентина не могла натішитися своїм зовнішнім виглядом. Подруги поспішають — настав час їхати в РАГС, а вона намилуватися на себе не може. Запрошених на церемонію одруження було небагато. Тільки родичі та подруги нареченої. Сергій сказав, що приїде з ріднею разом, тож дівчина не хвилю валася. Минула година, друга, а нареченого все не було. Валерія дзвонила йому у відповідь: «Абонент недоступний, передзвоніть, будь ласка, пізніше». Гості вже почали нер вувати, чому спізнюється?

Вже черга їх пройшла, але Валентина сподівається, що наречений з’явиться. Вона вийшла на ґанок, виглядаючи, чи не їде Сергій. Поруч kурив чоловік, одягнений як наречений. Він звернув увагу на дівчину, у якої з очей капали сльо зи. Запитав, що сталося. Коли Валя сказала, що наречений не приїхав, той чоловік сказав, що з ним те саме. Наречена не приїхала. Вони глянули один на одного. Чоловік представився: — Роман. — Валентина, — відповіла дівчина. — Ти подумала про те саме, що і я? Одружуємося? Валентина кивнула головою. Вони швидко запросили кожен своїх свідків, їх розписали. Виявилося, що для весілля у них орендований один і той самий ресторан, лише у різних залах.

Мами з татами знайомилися, не знали, як поводитися. До такого вони не були готові. Але коли сіли за стіл, після першої чарки все прийшло в норму. Весілля відіграли гучне. Гості з обох боків навіть не здогадалися, що у них нові наречені. Роман та Валентина знайшли один одного. Вони дякують своїм kолишнім, що вчасно кинули їх біля РАГСу. Сьогодні виховують двох доньок. Роман каже, що на цьому не зупиняться, він бажає сина. Валентина радісно сміється цим словам. Якось через кілька років після весілля Валерія зустріла kолишнього нареченого. Вона його не впізнала. Той сам підійшов до Валентини, зупинив, вибачався. Запитав, чи вона хоче знову зустрічатися з ним. На превеликий подив Сергія, Валентина щасливо засміялася, подякувала йому і пішла своєю дороrою. Чоловік здивовано дивився їй услід. За що дякувала?

Моя свекруха приїхала до нас в гості з далекого краю. Вона приїхала подивитися, як ми живемо, і відсвяткувати ювілей нашої дочки.Я рідко з нею розмовляла і бачила її всього кілька разів, коли мій чоловік використовував відеозв’язок для спілкування з нею. Коли вона познайомилася з онукою, то назвала її пампушкою, що мені здалося дуже милим. Так, наша дочка-велика дитина. Але краще бути вrодованим малюком, ніж зубожілим, як діти з багатодітної сім’ї по сусідству-сkелети. Моя дитина наро дилася раніше терміну, і нам довелося відrодовувати її.Моя свекруха приїхала ошатна. Вона стежить за своєю зовнішністю. Поки моя дочка була в дитячому садку, мій чоловік зустрічав її в аеропорту і відвозив додому.

Я відразу зрозуміла, що нам буде важко з нею. Чоловік привіз дитину з дитячого садка, свекруха нахилилася до неї, привіталася, і на цьому все закінчилося. Свекруха залишилася сидіти за столом, а дочка втекла в свою кімнату грати. «У вашої дочки ож иріння, вона то вста!»- заявила свекруха.На наступний ранок моя свекруха рано встала і почала готувати сніданок для себе і нашої дочки. Вона поставила перед собою мету-привести внучку в норму. Моя дочка відмовлялася їсти вівсяну кашу. Зазвичай на сніданок вона їсть яєчню зі смаженою ковбасою, з сосисками, бутерброди, а кашу вона зне важала! Дочка стала ри дати. Я заспокоювала її, говорила, що доведеться терпіти бабусю, що це ненадовго.

Найстрашніше було на дні наро дження нашої доньки (An/V). Я вирішила накрити солодкий стіл окремо для малюків з великим тортом, солодощами, фруктами. Моя свекруха стояла поруч з онукою, не даючи їй з’їсти нічого зайвого, і тільки відрізала для внучки тонкий шматочок торта.Я бачила, як очі моєї дочки наповнюються сл ьозами. Я сховала свій шматок торта і віддала його дочці перед сном, щоб порадувати її. А щоб розвеселити дітей, я організувала для них різні конкурси та ігри.Тепер я відраховую дні до повернення свекрухи. Залишилося кілька! Мені хочеться виrнати свекруху з дому, дати їй по морді і піти kупити все те, що робить мою дитину щасливою: шоколадки, цукерки, булочки.

Я виховувала свого сина зовсім одна, старанно працюючи протягом усього свого життя і багато вкладаючи у його розвиток. Хотіла, щоб він у майбутньому міг самостійно стояти на ногах, і, на щастя, у мене все вийшло. Мій син закінчив університет і знайшов гарну роботу. Одружився, сам став батьком, і тепер він та його сім’я живуть окремо – живуть дуже добре, треба сказати. Коли я вирішила, що настав час йти на пенсію, син з невісткою сказали, що хочуть приїхати і відвідати мене. Я була поза себе від радості і сказала, що чекатиму їх з нетерпінням. Коли вони прибули, то подарували мені подарунок, який позбавив мене дару мови.

У день мого виходу на пенсію мій син та невістка подарували мені однокімнатну квартиру. Вони вручили мені ключі та навіть запросили до нотаріуса. Я була так приголомшена, що навіть не могла сформулювати хоча б одне речення. Я відмовилася, сказавши їм, що вони не повин ні витрачати на мене так багато, тому що мені це не потрібно. Однак мій син був наполегливим. Він пояснив, що квартира стане бонусом до моєї пенсії: це дозволить мені здавати її в оренду та отримувати додатковий дохід. Вони вже про все подумали. Коли я nродовжувала відмовлятися, мій син просто сказав: — Мамо, не сперечайся! — І на цьому все закінчилося.

Незважаючи на те, що у стосунках мого сина та невістки були свої злети та падіння, останніми роками, здавалося, все стало на свої місця. Коли сваття дізналася про подарунок, вона подзвонила мені, щоб привітати і похвалитися тим, як вона виховала свою дочку такою турботливою. Однак вона також зробила єхидний коментар про те, що вона не погодилася б на квартиру, а подумала б про свого онука і відмовилася від неї на його користь. Це змусило мене відчути себе досить ніяково, тому що я ні про що не просила свого сина, і їм самим спала на думку ця ідея.

Я провела багато безсонних ночей, турбуючись про це, і врешті-решт вирішив запропонувати квартиру своєму онуку. У той час йому було шістнадцять, і незабаром він повинен був вступити до університету, тому я подумала, що це може бути доречно. Але він відразу відмовився, заявивши, що планує заробити грошей на власне житло і не хоче приймати такий легкий подарунок. Я правильно виховала свого сина — і він продовжив мою справу!

«Марія, присядь, будь ласка, мені потрібно сказати тобі сказати дещо важливе» — Дмитро глибоко зітхнула і видав: «Мені сьогодні з органів дзвонили: моя дочка зараз в дитб удинку » Марія від несподіванки ойкнула і перепитала: «Яка дочка? Від кого? Це жарт?» — жінка не могла повірити своїм вухам. Дмитро опустив голову: «Ні Маш, це не жарт. 6 років тому, ми з тобою тоді ще тільки познайомилися, я зустрічався зі Світланою, а коли у нас з тобою все серйозно стало, відразу кинув її. Свєтка мене через рік знайшла і сказала що нар одила від мене Анечку. Але не повірив я, пішов подивитися, а там і без анал ізів видно, що моя. Що там зі Свєткою сталося, навіть не знаю, мені тільки подзвонили і запитали чи буду я до себе Аню забирати чи ні » Перша реакція Марії була — закричати — «Ні, не потрібна мені чужа дочка!», Але благальні очі чоловіка змусили її сказати зовсім інше: «Добре, давай спочатку відвідаємо її, разом» — обережно сказала дружина Дмитро зрадів реакції дружини і, трохи подумавши, вони вирішили їхати завтра ж.

Марія дивилася на дівчинку і не знаходила в ній схожість з чоловіком, Аня в свої п’ять років, виглядала дуже маленькою і худенькою. Вона тримала в руках пошарпаного ведмедя і коли її про щось питали, ховала обличчя в його шерсті. Сказати чесно, Марії вона не сподобалося, хоча дівчинку було шкода, може, якби вона зовсім чужа була, у Марії б сердечко і тьохнуло, але ревнощі до чужої жінки, тепер перенеслася на дитину. Виявилося, що Аню у Леськи забрали, адже та вела занадто безладну життя, часто прикладалася до пляшки, гулянки до ранку, про дочку навіть не думала, однак, вона сказала хто батько ани і нічого вже не змінити. Марія бачила рішучість чоловіка забрати дівчинку до них; вона довго намагалася його відговорити, але Дмитро одного разу розлютився: «Сама наро дити не можеш, так і сиди мовчи, а я дочку рідну в дит ячий будинок не здам, не подобається — йди, я один справлюся » Боляче було Марії слухати такі слова, але з якого боку не подивитися, він мав рацію, Дмитро дітей хоче, а вона не може.

У молодості у неї були пробл еми зі зд оров’ям і лі карі незабаром поставили хре ст, що дітей їй не мати ніколи, та й до того ж, Діму вона любила і йти від нього ну ніяк не хотілося. Він працьовитий, кожна копійка в будинок, майже не п’ є, та за такого мужика стільки баб вхопитися, а вона не факт, що краще знайде. Коли Дмитро привіз дочку додому, відразу попередив дружину, побачу що ображаєш — хорошого не чекай. Марія через силу стала доглядати за дівчинкою, зводила в баню, відмила як слід, хоча без сліз на худеньку спинку Ганнусі не поглянеш, одягла її в сукню, коси заплела, ніби з душі відлягло. Дівчинка виявилася на рідкість спокійною, її не чіпай, вона і не відгукнеться, сидить собі в куточку, Мишкові своєму щось шепоче. «Дика вона якась» — скаржилася Марія сусідкам, но ладно мене, так вона і Діму не визнає, скаже так чи ні, ось і всі відповіді. Іноді дивлюся на неї і думаю, А раптом у нього з головою чого, начебто тиха, тиха, а потім бац і накоїть делов.

Сусідки співчутливо кивали. Дмитро теж змінився, раніше з порога до Марії з поцілу нками та обіймами, а зараз до дочки своєї. Аня спочатку цуралася, а потім звикла і стала за ним хвостиком ходити. Марія звичайно сильно психували, ревнувала чоловіка до його дочки, та ще й чоловік став бурчати, а одного разу поки дочка була у дворі сказав: «Ти до Ганні як милиці якийсь ставишся, зайвий раз не посміхнешся, а адже їй любляча мама потрібна, а не тітка чужа » Тут-то Марію і прорвало: «Та яка я їй мама, ніхто вона мені і кликати її ніяк, зрозумів і танцювати перед нею, я не маю наміру і взагалі йду я від вас, до мами піду, живіть тут удвох» як хочете «- не втрималася Марія І пішла; думала, прибіжить за неї Діма і буде благати повернутися, але немає. Тиждень минув, інша, а його все немає. Марія в сль ози, мама Маші спочатку заспокоювала її, але розвал в сім’ї доньки вона допустити не могла.

«Не розумію я тебе ніяк, донечко, ти ж жінка, врешті-решт, в чому бідна дівчинка винна? Ну від іншої жінки і що? Ти ж її ростити будеш, вона тебе потім мамою кликати буде. Ну вийшло так, але ти ж повинна мудріше бути, любиш чоловіка — полюби і його дочка » Марія зайшла у двір, Дмитро щось ремонтував в гаражі, поруч сиділа Аня і радісно грала зі своїм ведмедем. Дмитро її помітив і подивився спідлоба; Марія внутрішньо зіщулилася і зупинилася і тут встала Анечка, взяла батька за руку і повела його до Марії. «Миріться» — сказала Ганнуся і поєднала їх руки. «Вибачте мене» — заплак ала Марія. Дмитро її обняв однією рукою, а іншою притягнув Аню; Марія схлипнула і теж обняла дівчинку. Довго вони стояли обнявшись, поки Ані не надоело, і вона не сказала: » Ми з Мішею їсти хочемо » Дмитро з Марією переглянулися і всі дружно пішли в будинок; нарешті — вони стали однією сім’єю.

Це зі знайомою нашої сталося, з Марією Марківною. Злягла, захворіла. А вдома якраз продукти закінчуються. Подумала було сусідці зателефонувати, нехай хліба з магазину захопить. Тільки ось подумала — не так уже й їсти хочеться, чи потрібен хліб? Можна і так супу з’їсти. І нічого, з’їла. Голодною не залишилася. І без прохання обійшлася. А якщо чесно, вона пам’ятала, як цю сусідку просила молока принести, їй тоді після вивиху на ногу не наступити було. Тільки ось молоко вона принесла на наступний день, коли Марія Марківна вже з’їла кашу на воді. І нічого, нормально пішло, з маслом і ложкою варення. Не потрібно, каже вона, поступатися незалежністю навіть в дрібницях, не потрібно просити. Так з’являється азарт, знаходяться неможливі способи вирішити проблеми. І жити стає легше. Вона-то, Марія Марківна, перебуваючи ще Машкою, все зрозуміла, списала у подружки домашку.

Подружка викрутилася, а Машку здала. І та зрозуміла: потрібно все робити самій. І почала жити за цим принципом. Не брала гроші в борг, обходилася. Знала: друзі дадуть. Мама дасть. Але чи будуть вони раді, може, у них щось важливе було задумано? Чортихаючись дадуть, або проклинаючи, і потім тихенько зіллються. Мама-то залишиться, але нервувати буде: поверне Марія гроші вчасно або теж нагадувати доведеться? І все у доньки в порядку? А найголовніше — не можна просити щось у дітей. Хіба що зовсім вже крайній випадок, якщо зовсім біда прийшла. А якщо в тебе температура або сумуєш, лінь тобі в магазин йти — так перебейся без молока. Каша теж їжа, якщо голодна — і не таке з’їси. Зате заснеш спокійно, нікого не чіпаючи. Потім, пізніше, сходиш за молоком. Чи не покликали на день народження, вирішили без тебе Новий рік святкувати — нехай так.

Не потрібно натякати, напрошуватися. підкуповувати: -А то не знаю, що тобі вибрати в подарунок. Не треба. Покличуть — будеш вибирати, а поки нічого себе нав’язувати. Невже не знайдеш, чим себе зайняти і розважити? Не вірю! Не шкодуй себе. Не думай, мовляв, виростила сина, а за молоком нікого послати. Нікуди сходити, нікому зателефонувати. Це тебе образа душить, а на скривджених воду возять. Ображатися — це все останні сили підуть. Не чекай ні грошей чужих, ні уваги, так останні відносини зруйнуються. Чи не клянчі. Дякуй Господу, що можеш без прохань обійтися, викрутитися. Адже у тебе все добре, поки сама справляєшся. І прийдуть самі. Принесуть грошей і молока. Покличуть в гості. Ось задумайтесь: адже правда після прохання якось погано стає на серці?

Надя нічого не відчувала, вона навпаки була впевнена у вірності і відданості чоловіка. Тому, коли одного вечора, прийшовши з роботи, Петро спокійно сказав їй: — Я йду! Вона просто подумала, що він йде по своїх справах. Тільки й запитала: — Ти надовго? Може на зворотному шляху візьмеш що-небудь до чаю? — Я назавжди, Надя — сказав чоловік — йду від тебе. Вибач. Спочатку було нерозуміння ситуації і повне неприйняття. І лише коли Петро пішов, кинувши на прощання: — За речами я потім заїду. Надя усвідомила весь сенс ситуації. Чомусь їй стало гидко і неприємно навіть саме ім’я Петра. Хоча, як не дивно, але ридати зовсім не хотілося. За речами Петро заїхав не один. З ним була його нова обраниця, Олена. Будинок відкрили своїм ключем. І далі Надя тільки встигала дивуватися. Ще б пак, дівчині було не більше двадцяти років, а нахабства хоч відбавляй. З порога заявила: — Петрусік, забрати все твоє відразу, я бачу, не вийде. Доведеться кілька разів машину ганяти. — А нічого, що я тут ?! — сказала Надя, — Ти як сміла сюди взагалі увійти ?! — Шансів зі мною змагатися у вас немає — спокійно відповіла Олена — так що змиріться, і відпустіть Петрушку.

— Так забирай ти цього Петрушку, — заволала жінка, — і геть звідси подалі! В той день Петро так нічого забрати і не зміг. Він ледве зумів захистити свою наречену від законної дружини. Наді взагалі здавалося, ніби вона спить. Все було настільки неправдоподібно, що їй здавалося, ось вона прокинеться, подивиться у вікно і цей сон ніколи не стане правдою. Але зовсім скоро жінку чекав ще більший подив. Надія працювала медсестрою, доба через дві. Повернувшись одного разу після доби, вона застала напівпорожній будинок. Вірніше, більше ніж напівпорожній. Чоловік забрав все. Навіть прикраси і парфуми, недавно їй подаровані. Це вже було занадто. Мало того, що пішов в одну мить, без пояснень, до молодої дівчини. Вистачило совісті привести к оханку в будинок, де була дружина, нібито за речами. І наостанок вичистити спільно нажите майно під чисту.

Надя сіла на єдиний похилений стілець, і заплакала. Але тут, як то кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло. Хтось тихенько постукав, і відчинилися двері: — Гей! Ви вдома, можна? Зайшов Михайло Прокопович, батько Петра. Надія підняла заплакані очі на тестя, і ще більше розридалася. Те, що Прокопович був ошелешений від побаченого і почутого, це факт. Старий ніколи не міг подумати, що його єдиний син виявиться ось таким. Через два місяці було розлучення Надії і Петра. Погодка в той день видався хмарна і сира, в точності як і настрій Петра, що стояв на ганку су ду разом зі своєю Оленою. Дівчина раз у раз його смикала: — На су ді обов’язково скажи, що ти претендуєш на третину будинку! І тобі ще належить земля на присадибній ділянці! — Так помовч ти вже! — відповів чоловік. Тут до будівлі під’їхав новенький Nissan, за кермом якого була Надія.

Красиво одягнена, зі стильною зачіскою і помірним макіяжем — жінка проїхала повз оторопілої парочки, в глиб двору. Залишивши за собою ледве вловимий шлейф дорогих парфумів … Після того як Михайло Прокопович дізнався про зраду свого сина, він був, м’яко кажучи, не в настрої. Потім, заспокоївшись і все обдумавши, вчинив так. Все своє рухоме і нерухоме майно переписав на Надію. А достаток у нього був пристойний, адже мав чоловік власну, хоч і невелику справу. Він завжди добре допомагав дітям. Але більшу і основну частину свого добра і накопичень хотів залишити їм у спадок. Але так вже вийшло, що син не виправдав його надій і довіри. Ось і вирішив дідусь, що буде справедливим віддати все невістці і онуку. А машину нову він сам особисто для Наді вибирав. Коли подарував, сказав: — Це тобі дочка; в якості моральної компенсації за мого сина

Моя свекруха дуже владна жінка, колишня начальниця, яка звикла тримати все під контролем. Ми з її сином Данилом зустрічалися вже близько року, разом вчилися. Тільки я жила в студентському гуртожитку. У мене нікого немає, я випускниця дитячого будинку, квартиру я повинна була отримати, як сирота тільки після закінчення інституту. — Виходь за мене заміж, -запропонував Данила, коли ми вчилися на 3-му курсі. — Не переживай, у моєї мами велика квартира, а ще є одиничка, в якій раніше жила бабуся. Вона зараз порожня стоїть, так що нам буде, де жити. Але все було не так, як розраховував Данила. Його мамі я не сподобалася відразу, а коли вона дізналася, що я з дитбудинку, то обуренню матері не було меж: — Ти збожеволів, так, син? Я напевно помилилася? — обурено сказала свекруха. — На кого ти одружитися зібрався? На цій? Ну ну. На мене можете не розраховувати. Я не прийму в будинок невідомо кого. І в бабусину квартиру не пущу. Данила взяв мене за руку і ми пішли. Подружнім парам-студентам давали кімнату в гуртожитку, але це був не наш варіант.

У Данила була місцева прописка, тому довелося розписатися і піти в знімну кімнату. Ми підробляли і жили дуже важко. Всі гроші йшли на оплату кімнати, так що батон білого хліба і пляшка кефіру часто було єдиною нашою їжею за весь день. Але ми вистояли, закінчили навчання, я отримала маленьку квартиру, і ми пішли жити туди. А потім і на роботу влаштувалися обидва. Життя налагоджувалося. Через 3 роки після заміжжя я завагітніла. Весь цей час з мамою чоловіка ми не спілкувалися. Непокірного сина вона викреслила зі свого життя. Навіть наро дження онука не пом’якшив її серце. На наше запрошення вона відповіла: — Мені не потрібні онуки з незрозумілою ге нетикою! Можете хоч десять нар одити, мені все одно. Ілля росла здоровою і тямущим. Відсидівши в декреті, я знову вийшла на роботу. Втомлювалася дуже: і дитина, і робота. — Я з мамою помирився, — приголомшив мене одного разу чоловік. — Вона сказала, що я можу до неї приходити, правда, тебе і Іллю вона бачити не хоче.

Але не біда, поступово все налагодиться, я впевнений. А мені було дуже прикро. Розумом я розуміла, що вона йому мати, і не стала заважати налагодженню їх відносин. Але чомусь недобре передчуття було. Ну не робиться так: син окремо, а невістка і внук окремо. Незабаром я переконалася, що була права. Данила почав все частіше затримуватися на роботі, а потім і зовсім не прийшов ночувати. -Я у мами залишився, вона не здужала, — пояснив чоловік, та ще й на мене почав лаятися, що я його в чомусь підозрюю. А через два тижні після цього випадку, коли Данила не було вдома, пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла і єхидно посміхалася моя свекруха. — На, дивись, — вона сунула мені в руки пачку фотографій. — Мій син узявся за розум. Сподіваюся, ти погодишся на швидке розлучення! На фото мій чоловік був з іншого. Сумнівів ці фото не залишали. Він зустрічався з коханкою в квартирі, яка залишилася від його бабусі, в тій самій, в якій нам колись відмовила свекруха.

— Так, я дала йому ключ — переможним тоном сказала мама чоловіка. — Він зустрічається з хорошою дівчинкою, дочкою моїх знайомих. Так, я встановила камеру в квартирі, тому що мій син ніяк не наважувався тебе кинути. Тут з кімнати вийшов мій син і з цікавістю дивився на незнайому жінку. Свекруха гидливо глянула на хлопчика і додала: — Аліменти будеш отримувати, як належить за законом, бувайте здорові. На розлучення Данила подасть сам. Ні, він не прийде за речами. Можеш залишити собі на пам’ять його жебраки обноски. Я сама куплю синові нові речі. Того вечора я носила на смітник нескінченні пакети. Все до останнього шнурка. Давлячись сльозами збирала і носила. А потім чисто-чисто вимила всю свою квартиру. Нас розвели через місяць. На аліменти я подавати не стала. А після розлучення Данило не зробив жодної спроби побачити сина. Минуло 5 років. Я заміжня, мій син називає татом зовсім іншого чоловіка.

А вчора мене біля під’їзду підкараулила моя колишня свекруха. — У мене нікого не залишилося, — плакала вона. — 9 днів тому мій Данило по ме р від пе редо зува ння на ркот ика ми. Його нова дружина, як виявилося, вже давно бавилася і його приохотила. Ось тобі і золота молодь. Дай мені можливість бачити свого онука. Він єдине, що залишилося у мене від мого хлопчика. — Ні, — сказала я. — У вас від Данила не залишилося нічого. У моєї дитини з незрозумілою ге нетикою є бабуся, і навіть є дідусь, а також батько і дядьки з тітками. А у вас залишиться тільки ваша підлість і, вибачте, дурі сть. І не лізьте в наше життя. Був час, коли я і моя дитина були вам не потрібні, тепер ви не потрібні нам. Мені не було шкода цю жінку. Свого часу вона зробила все, щоб відірвати від мене мого чоловіка, щоб позбавити свого онука батька. Кожен з нас отримує те, що заслуговує.

Як там в кіно говорили — життя в 40 років тільки починається, ось так і у Міли розпочалася раптово нове життя, не в 40, а в 45 років, головне, що почалася. Мілі 45 років, і кілька місяців тому у неї почалося нове життя з новим чоловіком. Для всіх знайомих і родичів Міли це було шоком, адже у Міли була така гарна сім’я, чоловік, двоє дітей, двоє онуків. А вона все кинула і пішла. Пішла вона раптово, просто не прийшла ввечері з роботи. Рішення Міли ніхто зі знайомих і родичів не підтримав. Батьки їй сказали, щоб вона навіть не з’являлася у них на порозі, поки не повернеться в сім’ю. Але, незважаючи ні на що, Міла щаслива, і каже, що вперше за двадцять з гаком років живе по-справжньому. Якось увечері, коли вже майже закінчився робочий день, Міла раптом зрозуміла, що не хоче йти додому, от не хоче і все. Що на неї чекає вдома? Чоловік, який сприймає її як прислугу, дорослий син, якого від неї треба тільки, щоб завжди були чисті сорочки і що поїсти, доросла дочка з онуками, якій потрібно всього лише залишити дітей і піти у своїх справах. І ось уже 18:30, і робочий день закінчився, а Міла сиділа на місці.

Піти їй було нікуди. І тут в кабінет до неї зайшов Петро Олексійович: він працював в їх організації в відділі ПТО інженером. Зайшов за розрахунками, запитав, чого це Міла на роботі засиділася. А Міла візьми і скажи, що не хоче йти додому, а більше і нікуди йти. Петро Олексійович зніяковів, і раптом запропонував Мілі піти до нього додому: він неодружений, квартира своя. Петру Олексійовичу давно подобалася Міла, але він розумів, що вона заміжня, і далі компліментів у них справа не йшла. Мила на пропозицію Петра Олексійовича теж спочатку зніяковіла, а потім відповіла згодою. Так, падіння моралі на обличчя, скажіть, ну може, тільки у Петра Олексійовича вона спала в кімнаті одна, він спав на кухні. А вранці вперше за її свідоме життя не она кому-то готувала сніданок, а їй приготували. Для Міли це було дивом, адже вдома у них було зовсім по-іншому. Міла вставала раніше за всіх, в 6 ранку, готувала сніданок чоловікові, і збирала йому поїсти на роботу, потім вставав чоловік, снідав, збирався і йшов на роботу, попутно висловлюючи, що знову Мила не так чай налила, або, що омлет НЕ додержано.

Коли чоловік йшов, Міла готувала сніданок синові, син прокидався, снідав, Міла йому приносила чисту білу сорочку, і він теж йшов. Наступала черга приготування сніданку для онуків і дочки, поки дочка приводила себе в порядок, Міла годувала онуків сніданком, потім їла дочка, а Міла одягала онуків, і вони йшли, дочка на роботу, внуки в дитячий сад. Якщо Міла встигала, то теж снідала, а в основному, пила чай на роботі. Увечері після роботи їй треба було зайти в магазин, і не один, приготувати поїсти на вечерю, чоловікові з собою на роботу, випрати речі, трохи забратися, позайматися з онуками, тому що з садка їх забирала найчастіше вона, а не дочка. Зрозуміло, що все так живуть, але ось милі в якийсь момент це набридло, набридло, що в родині її сприймають як хатню робітницю і прислугу. Мілі всього 45 років, а вона відчувала себе на 60, тому що крім роботи, будинка і городу у батьків у неї нічого не було. Вона навіть забула, коли востаннє ходила по магазинах, по магазинам одягу, а не продуктовим. У неї була непогана зарплата за мірками їх міста, трохи більше 30 тисяч рублів, але вона її не бачила, все йшло на продукти і господарство. Речі, якщо і купувала, то дешевше і на ринку.

За сніданком Петро запропонував Мілі жити у нього, що він її ні до чого схиляти не буде, нехай все йде своєю чергою. Міла промовчала. Увечері вона пішла додому, де на неї чекав грандіозний скандал і від чоловіка, і від сина, і від дочки. А вранці наступного дня, коли всі пішли на роботу, Міла покидали в сумку трохи речей, і пішла на роботу з твердим наміром більше сюди не повертатися. Через кілька днів вона подала на розлучення, додому її більше не пустили, не давши навіть забрати інші речі. А потім її чекали відкриття, та не одне. Коли вона пішла в магазин з Петром, щоб купити собі необхідне, її чекало приємне … Вона, як завжди, пішла до речей з розпродажу, а Петро сказав, що не справа це економити на собі, що вона жінка і одяг для жінки — це замість ліків.

Чоловік Міли до покупки одягу підходив за принципом: які чоботи, ти ще ковзани не зносити. Петро не цурається домашніх справ, самостійно завантажує прання, готує їжу, миє підлогу, і на корені припинив спроби Міли зібрати вранці обід на роботу, сказавши їй, що він і сам не безрукий. Милі таке життя в новинку, але ця новинка дуже подобається. Через п’ять місяців після її відходу з будинку вони зареєстрували свій шлюб, батьки як і раніше з нею не спілкуються, втім, як і інші родичі. Але дочка вже починає робити спроби до спілкування, тому що їй хочеться проводити час однієї, а дітей залишити ні з ким. Як там в кіно-то говорили — життя в 40 років тільки починається, ось так і у Міли розпочалася раптово нове життя, не в 40, а в 45 років, головне, що почалася.

У нас з моїм колишнім чоловіком все починалося як в кінострічці про кохання. Одного разу я відпочивала в кафе і тут незнайомий чоловік запитав: «Можна до вас присісти?». Звичайно, я погодилася, а вже через рік я погодилася вийти за нього заміж. Він дуже добре доглядав, потім ми стали парою і в наших відносинах все було ідеально. Це була божевільна любов і вже через півроку ми дізналися, що незабаром в нашій родині буде поповнення. Коли я розповіла цю новину Артему, він був у нестямі від щастя. Всі 9 місяців він тільки й ро бив, що оберігав мене і дбав про нас з дитиною.

Звичайно ж майже відразу ми роз повіли новину свекрухи, яка відреагувала дуже неоднозначно, а якщо говорити точніше — ніяк не відреагувала. Для мене це було несподівано, але Артем так закрутив мене на руках, що я не надала значення реакції свекрухи — а потім і зовсім забула. Моя вагітність протікала дуже добре, всі аналізи були в нормі, я відчувала себе чудово і готувалася стати мамою. У день пологів я промучилася більше ніж 15 годин; я була виснажена, але дуже старалася. Далі пам’ятаю тільки те, як народилася на світ моя принцеса, а потім я від утоми провалилася в сон. Прокинулася, коли лікар зайшов в палату. Остаточно я прокинулася від його слів, які я пам’ятаю як зараз. — Вітаю вас з народженням дівчинки.

Я зобов’язаний вам повідомити про те, що у дитини виявлено проблеми з хребтом, і, на жаль, висновок невтішний — це стовідсоткова інвалідність. Я раджу вам написати відмову від дитини. — Цього не може бути, всі аналізи були в нормі. Як таке могло статися? — Це рідкісний випадок, але таке трапляється. Чи готові ви нести цей тягар на собі все життя? Подумайте з приводу моїх слів. Далі все як в тумані. Пам’ятаю безжальні слова чоловіка в трубці. — Вибирай: або я, або ця дитина. Мені не потрібна каліка. Реакції свекрухи теж довго чекати не довелося. Смс-повідомлення з текстом: «Щоб я вас з цією не бачила у нас». Мені було так боляче і прикро через те, що всі рідні для мене люди відвернулися від мене і моєї крихти.Тоді я зрозуміла, що з цього моменту ми з Софійкою одні проти всього світу. З пологового будинку нас забрала моя стара подруга, яка запропонувала нам жити у неї. Софійка була звичайною дитиною, розвивалася також, як і інші діти, звичайно, крім того, що вона не могла сидіти і ходити. Якось ми гуляли на майданчику і зі мною заговорила бабуся, яка порадили мені поїхати з донькою до діда Івана з села, який лікує такі хвороби. У той же вечір ми вирушили до нього в село. І знаєте, через півтора місяці моя дівчинка вже ходила.

Згодом вона вже не відрізнялася від інших дітей і повноцінно насолоджувалася дитинством. Я віддала її в садок, сама знайшла високооплачувану роботу і вже через рік ми взяли в кредит невелику, але нашу квартиру. Якось ми з Софійкою йшли з садка, і тут пролунав телефонний дзвінок. По той бік трубки я почула слова. — Анна, приїжджайте до лікарні. Ваш чоловік у важкому стані в реанімації після аварії. — Ви помилилися номером, у мене немає чоловіка. — відповіла я і кинула трубку. Через півроку у будинку мене чекала свекруха разом з Артемом на візку. За їх очах було видно, як вони здивовано дивилися на абсолютно здорову дівчинку, від якої вони відмовилися. Вони дуже вибачалися — а свекруха просто благала прийняти колишнього чоловіка в нашу з Софійкою сім’ю. — Мені не потрібні ваші вибачення, ви викреслили нас з дитиною з вашого життя, так що зараз ми викреслили вас. Нам каліка не потрібен.