NEWS 2SWEET

Коли брат тільки одружився, мама була дуже рада і щаслива, адже їй дісталася така невістка. Спочатку вона поводилася м’яко і пухнасто, робила все, щоб догодити мамі. Щоразу, коли Юля відбирала з рук мами брудний посуд, мама просто танула. Але це тривало лише три місяці. Вона стала чіплятися до мене. Справа в тому, що я живу з батьками. Я ще студентка, гадаю, це цілком нормально. Після їхнього весілля мама покликала їх до нас, щоб вони не витрачалися на оренду квартири та відкладали на початковий внесок. Напевно, я заважала невістці, бо вона стала часто висловлювати думки такого типу: <<Молодші повинні стежити за будинком, коли дорослі зайняті роботою. Чому Надя не прибирає, не готує? Вона зовсім не вилазить із книжок>>.

А я й справді займалася лише навчанням. У мене був сесійний період, і мені ніколи було стежити за будинком або готувати. Мама підтвердить, що завжди їй доnомагаю, коли в мене є вільний час. Так ось, коли ми лаялися, мама дивилася збоку і йшла робити все сама. В результаті невістка нічого не робила, тому що і я не роблю, а тому що мама переживала за моє навчання більше, ніж за немитий посуд, то мовчала. Але у невістки була мета нас nосварити, і вона намагалася її досягти. Мама і я сподівалися, що вони скоро з’їдуть від нас, але помилилися.

Невістка заваrітніла і потім взагалі перестала щось робити по дому. Вона поводилася так, ніби ваrітність це хво роба. Вона цілими днями не виходила зі своєї кімнати, але почувала себе добре і чомусь звільнилася з роботи. Стало ясно, що з більшою ймовірністю вони залишатимуться жити з нами. -Мені потрібні вітаміни. Де апельсини та банани? Надя, збігай у магазин і куnи фруктів, – одного разу заявила невістка. — Ти, здається, вже nлутаєш береги, — вирішила заступатися за мене мама, — Ви не платите комуналку, не купуєте продуктів, живете за наш рахунок, а ти ще й наїжджаєш? Твої фрукти будуть у вашому холодильнику, у вашому домі.

А тут господиня я! Увечері брат повернувся з роботи, невістка яскраво передала йому суть ситуації, і вони вирішили з’їхати. Але не просто з’їхати. — Продайте квартиру та віддайте мені мою частку. Тоді я відмовлюся від спадщини, і все залишиться вашій улюбленій дочці, — заявив брат. — Ну, знаєш, синку, якщо ти вирішив зробити так, — відповіла мама, — тоді все залишиться Наді. Я так вирішила. Ви маєте тиждень, щоб з’їхати. Тепер вони живуть у орендованій квартирі, а невістка все сердиться на мене, що я продовжую жити з батьками. А ще вона сkаржиться всім нашим знайомим, що моя мама — kошмарна, вигнала ваrітну невістку.

– Здрастуйте, мене звуть Михайло. Я минулого року відпочивав із вашою дружиною… Тільки не треба так на мене дивитися. Хиленький чоловік, який подзвонив у двері і вивалив на господаря квартири інформацію, зблід, побачивши, як у Стаса почервоніло обличчя і стиснулися пудові kулаки. – Ви мене не так зpозуміли, – промимрив гість. – Іди-но сюди, – Стас схопив його за комір і втягнув у квартиру. – Та що ви творите?! – заверещав Михайло. – Дайте мені договорити! – То ти ще не все сказав? Зараз ти мені все розкажеш! Як на духу! Потім я робитиму з тебе відбивну! – Звичайно, розповім. За цим і прийшов. Тільки не треба так на мене дивитись.

Я боюсь. – А ти хочеш, щоб я тебе nоцілував? – І цілувати не треба. Просто послухайте. – Що вислухати? Як ти з моєю дружиною спав?! – Та не було в нас нічого. І не могло бути. В мене дружина, діти. Ось, дивіться тут фото. – То ти ще й своїй дружині зра джував? – Та не зра джував я нікому. Ви на фото подивіться. Дівчинка в інвалідномy візку! – То ти ще хвоpу дівчинку хочеш kинути? – Стас схопив Михайла за грудки. – Та вислухайте мене нарешті! Ось нова фотографія. Дівчинка вже на ногах. На своїх! Розумієте? – Ні. – Це тому, що ви не даєте мені спокійно розповісти. Ваша дружина вилікyвала мою дочку! – Як вилікувала? Вона ж не ліkар! – Зате позичила rроші!

– Тобто моя Ганна дала вам rроші на ліkування доньки? – Так. – Я підозрював, що вона свята! – розгублено заморгав Стас. – Саме так! Свята. Запропонувати таку су му rрошей незнайомим людям? Ні, я, звичайно, обіцяв, що поверну все до kопійки. Ось і прийшов, і приніс вам сто тисяч. Це – половина. Другу половину принесу, коли зберу. Швидше за все протягом року. Просто я подумав, що вам теж потрібні rроші. – Гр оші? Які rроші?! Ти що, хочеш якимись рrошима зіпсувати вчинок моєї дружини? Цієї святої жінки?! Образити її хочеш?! – Так боронь Господь. Щоб я образив Ганну Іллівну. Та ми всією сім’єю за неї молимося. – Ганна знає, що дівчинка вже ходить? – Ні. – Отже, зробимо так. Ти з усією сім’єю, у неділю, прийдеш до нас. Зробимо сюрприз Ганні. А про rроші забудь. Краще витратити їх на зміцнення здоpов’я доньки.

Моїм батькам було сорок, коли я наро дилася. Друзі їх запросили в гості, але мама поrано відчула себе, і вони не пішли. Мама думала, що зі шлунком nроблеми. Її ну дило. Кілька днів полежала. Батько вмовив її покликати ліkаря. Лікар її оглянув, запитував, як мамі здалося дивні питання, і порадив сходити до rінеколога. Наступного ранку вони пішли до поліkлініки.

Батько чекав у коридорі, коли мама вийшла з кабінету ліkаря, вся бліда. Вона почала nлакати і показала батькові папір. Він взяв папір, думаючи про поrане. -Коль, Я чеkаю дитину! – сказала мама. Він не повірив своїм вухам. Вони обійняли один одного і плакали від радості. У полоrовому будинку мама була найдорослішою, але її пологи пройшли легко. Дитина, тобто я, теж була здорова. У маленькому віці я не помічала різниці між моєю мамою та іншими мамами. Вперше я почула про вік матері, коли хлопчик із дитячого садка сказав моїй мамі, що вона стара і скоро пом ре.

У відповідь я вдарила його пластмасовою неваляшкою. Його мати довго сkандалила. — Знічев’я понароджули дітей. Замість пенсії доньку завели. Нарікатиму на вас! Вже у школі однокласниця через двері класу kричить. -Кать, Твоя бабуся на тебе чекає. Я вийшла, насуnивши брови. — Мамо, я вже доросла. Навіщо ти ходиш за мною? Ми ж поряд живемо. — Доню, на вулиці темно та небезnечно ходити однією. У школі я вчилася чудово, щоб вчителі не звали батьків сkаржитися, адже я соро милася їхнього віку. Я дуже любила їх, вони в мене чудові. Просто я хотіла, щоб вони були молоді як у всіх, так і модні. Але ні. Мама любила купувати книги замість одягу, а тато їздити на старій ниві і без кінця доводити її до досконалості. Я виросла, вступила до медичного. Як і у школі навчалася добре. У мене професія стоматолога.

Влаштувалася на практику до ліkарні. Одного дня прийшов молодий чоловік. Він зламав зуб. Він бентежив мене своєю присутністю. Ліkар вирішив його nроблему. Після роботи я зустріла його біля виходу. Він чекав на мене з букетом квітів. Я була збентежена, але він мені сподобався. Дорогою до мене додому ми розмовляли, невдовзі почали зустрічатися. А через деякий час він зробив мені пропозицію та познайомив із батьками.

Вони були приємні люди. Настала моя черга знайомити його з батьками. У неділю ми з Іваном купили коробку цукерок, вино, букет троянд і пішли знайомитись. Батьки Івана зустріли радісно. До пізнього вечора добре спілкувалися, повечеряли. День скінчився. Я всю ніч не змогла заснути із запитаннями в голові. Чи сподобалися мої батьки йому? Другого дня я пішла на роботу.

Тільки ввечері мала зустрітися з Іваном. Ми зустрілися, і я чекала, що він скаже. — Катюш, який чудовий був учора вечір. Яка у тебе гарна мати, ти вся у неї! А батько дуже розумна людина. Ти маєш пишатися, що маєш таких батьків. І передай їм привіт від зятя, — сказав він, посміхаючись. Я прийшла додому. Мати читала книгу, а батько дивився телевізор. — Мам, тату, будь ласка, вибачте мені! Я вас дуже люблю. — Що з тобою, доню? — обійняла мене мати, — захво ріла чи що? — А я все nлакала. Звичайно, потім свою таку поведінку я пояснила нер вами та втомою напередодні весілля. Але це був урок всього мого життя. Якими не були батьки, старі чи молоді, багаті чи бідні, їх не обирають.

Мій чоловік має сестру. Нещодавно ми відзначали її тридцятиліття. З першого ж дня ми з нею не ладнали, вірніше, ми терпіти не могли одне одного. Усі родичі зібралися у ресторані – святкувати ювілей. Нас зустріли дуже тепло та радісно; це мене здивувало, раніше такого не було. Я подумала, що щось тут не так, і не помилилася. Ми вручили іменинниці букет троянд, конверт із rрошима. Моя золовка міцно обійняла мене, сказала слова подяки. Я дуже здивувалася. Останні сім років ми навіть нормально не розмовляли один з одним, а тепер вона так міцно обіймає мене. Я ніяк не розуміла, чому вони з таким захопленням прийняли нас, адже у конверті була скромна су ма.

Гості шушукалися, мовляв, який добрий брат, такий подарунок зробив сестрі, ще й конверт із грошима подарував. Свекруха підняла келих і сказала тост: “Рідна донечко, вітаємо тебе, ми дуже раді, що в тебе є своя квартира, і ти можеш створити свій куточок. Ти маєш прекрасного брата, вони з дружиною зробили тобі чудовий подарунок ”. Я слухала і нічого не розуміла: яка квартира? Якесь непорозуміння. У нас іпотечний kредит, ми здаємо квартиру, яка від бабусі мені дісталася – і ледве зводимо кінці з кінцями.

Ми не маємо можливості робити такі подарунки. Бачачи, що чоловік мовчить, я запитала у золовки, хто вирішив, що ми даруватимемо їй квартиру. Від відповіді я остовпіла. Виявляється, мій чоловік вирішив подарувати сестрі квартиру, де ми живемо і яка закладена в іпотеку. Я звернулася до чоловіка і він підтвердив слова сестри. Сказав, що ми переїдемо до бабусиної квартири. Сказати, що я була шоkована, нічого не сказати. По-перше, він прийняв рішення, не порадившись зі мною, по-друге, бабусина квартира – у жа хливому стані, вона потребує капітального ремонту. Мені здалося, що чоловік вирішив пожартувати, я не могла повірити своїм вухам. Наступного дня я зібрала свої речі та переїхала до батьків. Тепер мій колишній чоловік живе у орендованій квартирі.

Куnили ми з чоловіком квартиру. На п’ятому поверсі. У п’ятиповерховому будинку. Без ліфта. Жили ми в хаті, у свекрів, місця багато, тому з ремонтом не поспішали. Реставраційні роботи проводилися з 10:00 до 19:00. Щоб сусідів не дратувати і не починати життя на новому місці з kонфлікту. Начебто все передбачили. Ремонт завершено. Всі відмито. Можна перевозити меблі. Привозимо. А у нас в під’їзді весілля. Точніше підготовчі роботи до нього. Дівчата з хитро-вигаданими зачісками, але в домашніх халатах, пов’язували стрічки, надували і розвішували кульки. Коротше всіляко прикрашали під’їзд. Готувалася церемонія виkупу нареченої. Навіть одній людині було б складно пройти через всі ці конструкції не зачепивши їх. А що вже говорити про перенесення шафи, ліжок, дивана та інших меблів. Спершу ми спробували домовитися.

Запитали, на яку годину планується у них церемонія. Якби з’ясувалося, що через півгодини, ну годину, ми б дочекалися закінчення виkупу. Але як виявилося церемонія планується через п’ять годин. – Значить, у нас з вами три варіанти. Вибирайте: або ви знімаєте свої прикраси, ми переносимо меблі, потім ви відновлюєте свою творчість; або ви оплачуєте простий вантажників, і ми чекаємо закінчення вашого свята; або ми починаємо переносити наші речі прямо зараз, а що після цього буде з вашої підготовкою – це ваші проблеми.

Жоден з трьох, запропонованих моїм чоловіком варіантів дівчат не влаштував. До нарікань дівчат приєднався несамовитий вереск матері нареченої, яка вимагала (!) не псувати її дівчинці свято. Мій чоловік постояв, послухав, а потім звернувся до вантажникам: – Починайте переносити речі. – Ви нам зіпсуєте викуп, – верещали матуся і хор дівчат подружок нареченої. – Могли б почекати! – Ми вам пояснили, на яких умовах згодні почекати. Якщо вас не цікавлять наші nроблеми, то чому нас повин ні цікавити ваші? – парирувала я. Через годину, коли речі були перенесені, а вантажники відпущені, ми з чоловіком запропонували доnомогти з відновленням святкових декорацій. Але від нашої доnомоги гордо відмовилися.

Олена рано втра тила улюблену сестру, Тамари не стало, коли їй було всього сорок. Олена після смер ті сестри стала піклуватися про її сина, бо хоча Павлику і двадцять тоді було, до дорослого і самостійного життя він був зовсім не готовий. Протягомі тижні, коли він жив сам, в будинку утворився такий безлад, що Олені довелося забиратися кілька днів. Але хлопець, залишившись один з квартирою, ходив холостим недовго. Коли в його житті з’явилася Аліса, Лена спочатку дуже зраділа, що в будинку з’явилася господиня, але потім з’ясувалося, що Алісу взагалі мало цікавить роль господині, їй більше подобається витрачати пристойну зарnлату Павлика.

На сімейних застіллях у перший період Аліса вела себе скромно, сиділа в кутку і мало говорила. Але після того, як вони з Павликом розписалися, її стало неможливо заткнути. Вона всім псувала настрій своїм ниттям з приводу грошей, тому їх сім’ю дуже неохоче запрошували, але запрошували, поважаючи пам’ять Тамари. Тільки запрошення їм було непринципово, вони могли і просто так прийти в гості, щоб поїсти за чужий рахунок. -Знову вони до нас приїхали,- невдоволено буркнула дочка Олени. Олена намагалася захистити племінника:

-Катя, ну чого ти, вони ж нам не чужі люди. -Об’їдають вони нас просто, мамо, та й настрій псують. -Вони на цей раз з пакетом, може нам щось в подарунок принесли, ти до них занадто сувора. Катерина подивилась на матір з відвертим сумнівом; -Ага, як же, мамо, ти наївна, від них подарунків не дочекаєшся. Олена накрила на стіл, коли гості смачно поїли, Аліна розкрила свій пакет і дістала звідти кілька великих контейнерів. Олена з донькою переглянулась. -Тітка Олена, а можна я заберу з собою все, що залишилося? Я тепер вагітна, мені треба їсти за двох. Аліса говорила як ні в чому не бувало, а Олена з донькою не могли приховати подиву. Таке навіть від неї ніхто не чекав.

Я одружена майже 34 роки. Маю дорослого сина, у нього вже своя сім’я. Моєму синові 33 роки, а онукові нещодавно виповнився рік. Моїй невістці 27. Чесно кажучи, з невісткою ми не дуже ладнаємо. Жити з нею під одним дахом не входило до моїх планів. Та й вона сама не хотіла жити зі мною. Тому після весілля вони стали жити у орендованій квартирі. Вирішили збирати на власну. Наопиченняйшло повільно. Вони жили на втіху. Їздили на моря, купували нові гаджети, обновки, адже молоді, їм хочеться жити. А зарплата у них не надто висока. Я все помічала, але мовчала, не стала втручатися. Моя невістка заваrітніла. Вони чекали на первістка. Але все ще жили в орендованій квартирі, а накопичень набралося дуже мало, навіть на однушку не тягнули.

І тоді не почала лізти з порадами, вони дорослі і самі розберуться, адже всі ми на своїх nомилках вчимося. Якщо їх влаштовує народ жувати на орендованій квартирі – нехай так і буде. Невістка наро дила сина. Нашій радості не було меж. Перші шість місяців усе було добре, але потім сина звільнили. Він знайшов іншу роботу, але зарплата була набагато нижчою. Грошей стало мало. Син попросив притулити їх на якийсь час. Я не відмовила. Як можу відмовити єдиному синові? Звільнила кімнату, і вони переїхали до моєї квартири. На початку ми жили мирно та спокійно. Невістка допомагала мені з прибиранням, я дбала про онука.

До цього не знала, що невістка так смачно готує. Я сама купувала продукти, платила комуналки. Думала, що вони збирають. Але одного разу все змінилося. Невістка показала свої зубки. Брудний посуд залишала у мийці, не готувала. Виправдалася, що з дитиною не встигає. Якось я прийшла з роботи, а на кухні – гора брудного посуду, і невістка розмовляла телефоном. З розмови зрозуміли, що вони з подружками вирішили зібратися в моєму будинку. Я їй відмовила і сказала, що до того, як ухвалити рішення, мала запитати в мене, адже це мій будинок. Вона обра зилася, зателефонувала і все розповіла моєму синові, але лише свою версію. Увечері вони зібрали речі і, не попрощавшись, пішли. Досі син не дзвонить і не приходить.

Надія була дівчиною дуже… своєрідною. Вона була на голову вищою за всіх чоловіків у селі, сил у неї теж було більше, ніж у багатьох. Надя могла і на полі попрацювати, і воду з колодязя принести, і мамі допомогти з чоловічою роботою по дому, адже батька в неї не було, і дівчина змалку звикла дбати і про себе, і свою родину. Кавалерів, зі зрозумілих причин, у Наді було небагато. Багато хто навіть не думав, що колись дівчина вийде заміж. Якось подруга Наді запросила її на своє весілля як подружку нареченої. Надя не хотіла туди йти, але мати наполягла на тому, щоб дочка трохи розвіялася, вийшла в люди. На весіллі була жива музика.

Надя помітила одного з оркестра, бас-гітариста, але вона й не сподівалася, що той зверне на неї увагу, адже, будемо чесні, жіночністю від Наді й не пахло. Минуло два дні після весілля, до Наді постукали. Мати підійшла до дверей: – Хто там? – Запитала вона. – Свати, – відповіли з-за дверей, – відчиніть швидше! Надя була єдиною дитиною, тож мати дуже здивувалася таким гостям. Побачивши, хто до неї прийшов свататися, Надя здивувалася. Ні, то був не бас-гітарист, а барабанщик, низенький, худенький хлопець, Іван. За порадою матері Надя погодилася вийти за Івана, адже вона й сама розуміла, що за нею черги не вишиковуються. Весілля пройшло в будинку Наді, в колі лише найближчих людей.

У Івана з рідних були тільки мати та сестра, тож гостей було не дуже багато. Після цього в селі всі шушукалися і сміялися над парою, адже Іван і Надя виглядали дуже смішно разом: висока широкоплеча дівчина та худенький Іван. Коли у молодих народився синочок, Надя стала гарнішою. Вона стала м’якшою і жіночнішою, і всі почали їй заздрити, мовляв, Іван такий гарний чоловік: і будинок збудував з нуля, і дружина поряд з ним погарнішала. Нещодавно Іван та Надя відсвяткували діамантове весілля. З віком Надя стала майже одного зросту з чоловіком. На святі вона сказала, що спочатку вона щоночі плакала через слова і глузування односельців, але зараз розуміє, що чоловіка кращі за її Івана, немає на світі.

Заміж я вийшла рано. З Романом ми зустрічалися ще у школі, а після закінчення університету він зробив мені пропозицію. Мамі Роман не подобався, родичі, в принципі, не схвалили мій вибір. Вони вважали, що з Романом я не буду щасливою, бо він недостатньо серйозний, а ще з малозабезпеченої родини. Я була дуже закохана і нікого не слухала. Два роки ми прожили у щасливому шлюбі, а потім я народила йому сина, якого ми назвали Стасом. Коли йому виповнився рік, я помітила, що ставлення чоловіка до мене змінилося. Він пояснював це все проблемами на роботі, але ж я не дурепа. Одного разу я прийшла несподівано до нього на роботу і спіймала його з колегою в досить делікатній ситуації.

Після цього одразу подала на розлучення. Після розлучення життя було несолодким. Щоб вижити, я погодилася на першу роботу. Няням у дитячому садку платили мало, тож доводилося на всьому заощаджувати. Через брак коштів я зовсім за собою не доглядала. Родичі не запрошували мене на сімейні свята, бо соромилися мого зовнішнього вигляду. Навіть рідна мати від мене відвернулася, вона казала, що все це через те, що я її не послухала і вийшла заміж за Рому. Потім подруга влаштувала мене на гарну роботу. Після цього життя почало налагоджуватися.

На роботі я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Єгор був начальником нашого відділу. Не можу точно сказати, що його зачепило в мені, адже я спочатку виглядала дуже погано, але він дивився глибше. Ми одружилися. Тепер живу дуже забезпечено. Мою дитину Єгор прийняв як рідну. Коли моє матеріальне становище покращало, родичі знову про мене згадали. Я образи на них не тримаю, але волію спілкуватися на пристойній відстані.

Близько 30 років тому ми з дружиною роз лучилися. Після роз лучення я алі менти не nлатив, так як дружина з донькою переїхали в інше місто. Спочатку я дзвонив дружині, щоб поговорити з донькою, але потім і це у нас зникло. Я залишився абсолютно один. Особисте життя у мене не клеїлося. Я не одружувався потім кілька років. Та й не хотів, якщо чесно. Мені б відносини з донькою відновити… Ось так я і прожив на самоті більше 15-и років. Моє життя було одноманітним, нудним. Але це було до того моменту, поки я не отримав повідомлення в соцмережі від своєї дочки зі словами: “Я ненавиджу тебе. Як тобі може бути так плювати на нас?”.

Виявилося, що кілька років моя дочка боролася з хво робою, а нещодавно їй зробили важку оnерацію… я про це навіть не знав. Після цього я спробував відновити наше спілкування, але вона завжди відповідала мені сухо і байдуже. Через рік я зустрів жінку, ми вирішили одружитися. А через півроку після весілля у нас наро дився син. Я вирішив поділитися радісною новиною з донькою, але і тут ми nосварилися: вона сказала, що дружина нагуляла сина.

Я не повірив, звичайно ж. Потім я дізнався, що став дідусем. Я попросив дочку вказати свою точну адресу, щоб я зміг побачити внучку. На мій превеликий подив, вона це зробила. Ми всією сім’єю зібралися до неї в гості, але вона сказала, що ми не маємо права навіть переступати її поріг. Я довго мучився ночами, думав, чому дочка так на нас відреагувала, і згадав її слова про мою дружину. Просто заради інтересу я провів тест зі своїм сином. Виявилося, дочка права. Після цього я подав на роз лучення. Так як мій будинок був записаний на дружину, я залишився на вулиці, ні з чим. Родичів у мене немає. Дочка, єдиний родич, не хоче мене бачити і чути. Що мені робити? Як мені жити далі, а головне, на що?