NEWS 2SWEET

Мій батько кинув нас з мамою, коли я ще була немовлям. З тих пір мама одна. Але вона не сумувала, і не ставила на собі хрест. Регулярно відвідувала спортзал і стежила за собою. Тому до своїх п’ятдесяти років виглядає молодше сорока. Живе повноцінним життям, в моє життя не лізе. Але і з допомогою ніколи не відмовляє. У мого чоловіка повноцінна сім’я. Була. По правді кажучи, я, познайомившись зі свекрами, дуже здивувалася — як можуть співіснувати такі дві, абсолютно протилежні, особистості? Свекор-жартівник і балагур, завжди готовий на божевільний вчинок, як якийсь шибеник.

Advertisements
Свекруха-класична бабуся. Знатна господиня. Не визнає косметику і не звертає увагу на свій зовнішній вигляд. Вмита, причесана, охайно одягнена і добре. І вічно бурчить на чоловіка: «як був дурнем, так їм і залишився!». І ось як грім серед ясного неба-свекор пішов від свекрухи. «Я вже кілька разів поривався розлучитися з твоєю матір’ю», говорив він синові. У моїй присутності. «Все чекав, коли ти остаточно на ноги встанеш. Жив як під наглядом. Це не роби, туди не ходи, дурень — остогидло, чесне слово. Дістали її постійні причіпки. Але тепер ти одружений, і я нарешті можу бути вільним. Робити все що хочу, і як хочу!» Ну пішов і пішов. Буває. Та й доводи його були цілком обгрунтовані.

Але вся проблема в тому, що пішов то він до моєї мами! Свекруха погоревала, погоревала, і виставила нам з чоловіком умову: «будете спілкуватися з ними, я вас не захочу знати!». А як я можу не спілкуватися з матір’ю?! Та й мій чоловік твердить: «батько зрадив маму! І якби не твоя мама, може бути він і не пішов би!». Через це у нас з чоловіком трапляються сварки. А мені вже набридло розриватися між рідними людьми. Самій розлучитися, чи що? Або якось ще можна підправити ситуацію?

З чоловіком 5 років жили разом і мріяли про свою квартиру. Спочатку ми хотіли взяти іпотеку, але потім наші батьки нам не дозволили. Вся різниця в тому, що моя мама віддала свою частину грошей і далі мовчала, а свекруха віддала свою частину грошей і чекала подяки кожну секунду. Вона напевно хотіла, щоб ми їй пам’ятник поставили за це. Цим справа не скінчилася. Коли ми почали встановлювати меблі, вона кожного разу приходила і говорила, що і як нам потрібно робити. Свекруха не дозволяла, щоб я сама щось змінювала в своєму будинку.

Advertisements
У неї були свої ключі, і одного разу, коли я прокинулася і пішла на кухню, то натрапила на свекруху, яка сиділа і пила каву. Я від несподіванки здригнулася, а свекруха ще здивувалася, чому я без халата. Я їй відповіла, що це моя квартира, і я можу ходити, в чому захочу, тим більше, що я її не чекала.Виявилося, що моя свекруха приїхала, щоб забрати у нас душову кабіну, так як замовила нам ванну. З чого вона вирішила, що ми хочемо ванну — незрозуміло. Нас цілком влаштовувала наша душова кабіна.Я пішла від неї і подзвонила мамі, і ми розіграли спектакль.

Я повернулася і сказала свекрусі, що я давно обіцяла душову кабіну мамі, а мама до цього часу приїхала нібито за нею. Свекруха зрозуміла, що ми розіграли для неї спектакль і їй трошки стало соромно. Моя мати забрала її в ресторан, вони разом пили і спілкувалися. Після цієї розмови свекруха нарешті зрозуміла, що вона дуже багато лізе в наше сімейне життя. Вони з моєю мамою вирішили, що будуть до нас приходити в гості тільки пити чай і втручатися не будуть. А ми завжди раді нашим мамам.

Мама Михайла часто приходила до нього додому без попередження. Вона вважала, що коли це її син, то й попереджати немає потреби. Це дуже не подобалося дружині Миші — Ліді, але нічого не вдієш, не виганяти ж свекруху з дому. Але свекруха спеціально вибирала такий час, доки Ліди немає вдома, а лише син у квартирі. Вона під приводом того, що на полицях курно лазила по поличках у шафі. Це дуже дратувало Ліду. А одного разу Ліда помітила, що їхні спільні з чоловіком гроші кудись зникають. Те, на що витрачає гроші Ліда та Мишко, вони обидва записували, бо відкладали на свою велику мрію-відпочинок на морі. Але під кінець місяця більшої частини грошей не вистачало. Тоді вони ввечері сіли і почали перераховувати, хто й куди витратив за місяць. І з’ясувалося, що ніхто з них зниклих грошей не витрачав.

Advertisements
-Міша, ти не ображайся, але я помічаю пропажу грошей після приходу твоєї мами. -Я теж, насправді. Якось я її навіть упіймав на цьому, вона сказала, що витирає пил, але я помітив, що вона недбало стиснула купюру в руці. Я спитав її, навіщо вона бере мої гроші, а мати відповіла, що я її син, тому вона може брати скільки хоче грошей. -Це не виправдання, у нас із тобою родина та свої витрати. Тим більше, твій батько нормально заробляє і дає матері гроші, тоді навіщо вона бере їх у тебе, так ще й без попиту. -Напевно, щоб потішити своє его, мовляв, може у сина забрати гроші

-Пропоную поставити сейф, я впевнена, що так гроші не пропадуть. Мишко купив сейф, навіть прикріпив його до полиці шафи, щоб його було просто неможливо зрушити з місця. -Синку, а що це ви тут сейф поставили, мільйони зберігаєте? -Так мама, а ще алмази та діаманти. -Все жарти жартуєш, вам що гроші нема на що витрачати, раз сейф поставили, — мати почала обурюватися, і Мишко вкотре переконався, що вся проблема в ній.

Мій чоловік уже четвертий день телефонує мені і каже, яка я nогана. Все через те, що я доглядаю свою хво ру маму. На його думку, я завжди маю бути поруч із чоловіком. Він без мене тиждень не може пожити. Але ж я не на відпочинок поїхала. Мама приховувала від мене, що темnература в неї вже другий день. Вона захворіла, але до ліkарні її не відправили. Сказали, можна ліkуватись і вдома. Вона живе в іншому місті, родичів у нас там немає, щоб доглядали її. Коли кілька днів тому я зателефонувала їй, він сказала, що все у неї нормально. Але я відчула, що це не так. Зібрала речі і чекала на таксі. Чоловік сказав, що проти мого рішення. Але ж я його не питала; просто попередила, що їду.

Advertisements
Я не збираюся через нього залишати свою літ ню маму одну. Перед поїздкою я приготувала для нього їжу кілька днів. Його ж я також розумію. Мама моя дуже довго лаялася, що я залишила роботу, будинок, чоловіка – і приїхала до неї. А як по-іншому? Вона ж хво ріє, аптека далеко знаходиться, продуктів у неї теж немає. Хто доnоміг би їй? Я зварила супчі, куnила ліkи, забралася вдома. Вона сама не змогла б цього зробити. Увечері зателефонував мені чоловік із запитанням – де я. Я сказала, що у мами. Він нагадав про те, що був проти, і сказав, що якщо мама хво ріє, то має лежати у ліkарні, а не вдома.

Там і доглядатимуть її. Я побажала йому на добраніч і відключила трубку. Очевидно було зрозуміло, що він незадоволений. Але в цьому він не один, я також незадоволена його поведінкою. Чому ці прості речі він зрозуміти не може? За два дні мама вже трохи ходила. Але вечорами їй знову ставало nогано. За ці дні чоловік дзвонив мені щодня, і радив мені покласти маму до ліkарні. Він хотів, щоб я скоріше була вдома. Але цим він дістав мені. Не розуміє, що не час вередувати. Дорослий чоловік. Мама побачила, що я nосварилася з ним, сказала, що дарма приїхала. Але я так не вважаю. Я йому не нянька. Така його поведінка мене не влаштовує. З чоловіком на мене чекає серйозна розмова, коли повернуся додому. Мені гидко його поведінку. Якщо він не змінить свою думку – то буде роз лучення. Я виходила заміж за мужика, а не за примхливу дитину.

Мого чоловіка не стало чотири місяці тому. Я залишилася з п’ятирічною дитиною, кредитами і продуманою свекрухою, яка вже на прощанні з чоловіком мені почала розповідати, що і як треба ділити. Ну як раз же та хвилина. Я її раніше ніколи не розуміла, а після такого вчинку взагалі розмовляти і бачитися з нею не хочу? Її цікавить квартира, в якій ми зараз живемо. Вона належала чоловікові, якому свого часу її подарувала бабуся по батькові. Тобто, за великим рахунком, у свекрухи ніяких особливих прав на цю квартиру немає. Тим більше, для нас з донькою це зараз єдине житло. Але свекруха свято впевнена, що квартиру я повинна звільнити, тому що це її подушка безпеки на старість. Раніше син їй допомагав, а тепер доведеться самій розбиратися. – Ти ж за мною доглядати не будеш? Ось я про себе сама і думаю. На додаток до всього залишилися кредити, які мені тепер належить гасити. Один кредит брали на ремонт, його майже закрили.

А другий кредит на тридцять тисяч брали, коли з’ясувалося, що свекруха вже досить довго не платить за квартиру. Коли дійшло до крайньої точки, до кого вона в сльозах прибігла? Звичайно, до сина. Вона обіцяла чоловікові, що буде якісь гроші з пенсії віддавати в рахунок кредиту, але вже тоді це здавалося казкою. Значить, за комуналку вона не платила, скаржилася, що грошей не вистачало, а тепер раптом почне віддавати гроші. Природно, ні копієчки вона нам не віддала. На даний момент залишилося виплатити ще 20 тисяч. Плюс наш за ремонт – 50. Тут аби на все вистачило, утримувати дитину, жити на щось. Знімати квартиру зараз взагалі не варіант. Та й не хочу. Ми з чоловіком разом цю квартиру обживали, сюди дочку принесли, це мій дім. А якщо прибрати лірику, то сюди вкладено чимало моїх грошей, тому що ремонт робили на совість, тому в кредит і влізли. Але свекруха не заспокоюється.

Advertisment
Сама мені дзвонить, ще й всю рідню на вуха поставила. За її словами, квартира взагалі її, а невістка з’їжджати не хоче. Ходила консультуватися з юристом, він сказав, що за законом вона таки має право на якусь частку, але не на всю квартиру це точно. Сказав, що краще домовитися нормально, адже на суди витратить більше піде ніж отримає його мама. Я їй це повідомила під час чергової зустрічі. Намагалася говорити спокійно і виважено. Пояснювала, що віддам їй певну суму грошей, аби не витрачатися на всю ту тяганину. Що ви думаєте? Пані таке шоу влаштувала, що я вирішила йти до кінця. Хоче спадщини? Отримає, але я буду стояти за кожну копієчку. З вовками жити по вовчому вити. Я не одна, у мене дитина. Ось заради неї і витримаю все. Чи я не маю рації?

Звичайний день розпочався для всіх, у тому числі і для Дяді Колі: він вітав пасажирів зі своєю звичною посмішкою та веселими жартами, роблячи їхню поїздку приємною та комфортною. За кілька хвилин після початку поїздки він раптово почув панічний крик із задньої частини автобуса. Не замислюючись, Дядя Коля зупинив автобус і кинувся на галас. Там він побачив жінку похилого віку, яка почувала себе дуже погано. Вона була блідою і задихалася. Було зрозуміло, що вона у серйозній небезпеці. Без жодних сумнівів, Дядя Коля викликав швидку, але час минав, і старенька потребувала негайної допомоги.

Не бажаючи залишати її в біді, Дядя Коля почав надавати першу допомогу, застосовуючи знання, отримані на курсах пасажирського обслуговування. Він підтримував її дихання і повільно заспокоював її, ніби став особистим янголом-охоронцем бабусі. Протягом кількох хвилин Дядько Коля був повністю зосереджений на порятунку життя цієї незнайомої жінки. Нарешті швидка прибула на місце – і медики взяли справу на себе. Вони висловили глибоку вдячність Дядьку Колі за його швидку та ефективну допомогу, яка, ймовірно, врятувала життя старенькій.

Подія розлетілася містом, і всі почали говорити про героїчний вчинок водія автобуса номер 5. Пасажири, які були свідками цієї драматичної сцени, розповідали іншим про неймовірну відвагу Дядька Колі та його здатність зберігати спокій у критичних ситуаціях. Для Дядька Колі головною нагородою було бачити, що бабуся оговталася, і її життя було врятовано. Він скромно ставився до своїх дій, вважаючи, що будь-яка людина на його місці вчинила б так само. Протягом дня пасажири підходили до Дядька Колі, висловлюючи подяку та захоплення його доблесним вчинком.

Вони відчували себе безпечно та впевнено, знаючи, що водій їхнього автобуса – справжній герой, готовий надати допомогу у потрібний момент. З того часу Дядько Коля став символом сміливості та доброти для всього міста. Його вчинок надихнув багатьох людей бути більш уважними та дбайливими до оточуючих. Він став прикладом, що навіть прості люди можуть робити подвиги та змінювати світ на краще. Історія Дядька Колі стала легендарною і передавалася з вуст у вуста. Вона нагадувала всім, що героїзм може бути прихований у звичайнісіньких людях, і що іноді одна добра справа може змінити життя і підняти моральний настрій всього суспільства.

У 65 років я опинилася в Італії, працюючи, щоб звести кінці з кінцями, хоча я мала мало досвіду. Я переїхала лише вісім років тому, після виходу на пенсію, після багатьох років побоювань. Однак я твердо вирішила не дотримуватися типового сценарію найманого працівника, відправляючи всі свої доходи додому. Я переїхала в такому похилому віці , щоб забезпечити себе . Мої подруги жили в Італії вже два десятиліття, але я не наважувалася виїхати, очікуючи на вихід на пенсію. Моя пенсія була мінімальною, а додатковий заробіток був дуже потрібен.

Вдома моя дочка використала мою пенсію, щоб оплачувати комунальні послуги за мою трикімнатну квартиру. Я знала, що не можу покладатися лише на неї. Я була сповнена рішучості заробляти стільки, скільки зможу, не бажаючи обтяжувати своїх дітей у старості. Я була матір’ю 42-річного сина та 38-річної дочки і ясно дала їм зрозуміти, щоб вони не чекали від мене грошей. Мій син виховував двох дітей разом зі своєю дружиною у будинку її батьків. Дочка, Людмило, жила зі мною. Вона вийшла заміж, але в них із чоловіком якось не зрослося, і за два роки вона повернулася додому.

Людмила насилу влаштувалася на роботу, але на жодній роботі не затримувалася більше трьох місяців. Я твердо вирішила не підтримувати її матеріально. Я сказала їй, щоб вона оплачувала нашу спільну квартиру з моєї пенсії і сама заробляла собі на життя. Коли Людмила поскаржилася моїй сестрі на відсутність фінансової підтримки, сестра спробувала викрити мене в цьому, посилаючись на те, що вони з чоловіком утримують свою дочку. Я залишалася непохитною, пояснюючи, що приїхала до Італії, щоб заробляти самій та не навантажувати своєю присутністю дітей.

Незважаючи на свій 65-річний вік, я вважала важливим піклуватися про себе і жити на своє задоволення, наскільки це можливо. Мої дорослі діти були здатні самі заробляти собі на життя. Тут, в Італії, я час від часу балую себе вечерею та новим одягом. Я не хочу почуватися ви нною за те, що купила собі склянку улюбленої кави. Сестра попереджала мене, що моє ставлення до життя може залишити мене на самоті на сутінках, але я не бо юся цього. Я маю зосередитися на сьогоденні, працювати і забезпечувати себе. Мої діти засмучені, вважають, що я маю надсилати їм гроші. Однак я залишаюся при своїй думці – я їм нічого не винна. Вони вже повинні були навчитися самі себе забезпечувати .

На вулиці був чудовий день із 22-градусною теплою погодою. Ходити вулицями міста було одне задоволення за такої погоди. День почався з того, що мій свекор привіз із їхнього села сумку з продуктами. Як би добре це не було, але це було швидше обтяжливо для нас, ніж корисно. Вони все життя тримали худобу: корів, овець, поросят. Згодом поголів’я поменшало, але його, як і раніше, чимало. Девіз свекрухи на все життя: “Ми це все робимо для вас!”. Ось уже понад двадцять років ми двічі на тиждень отримуємо молочку.

Через цей надлишок у мого чоловіка розвинулась огида до молочних продуктів, і він почав вживати їх лише в окремих випадках, і то не в чистому вигляді, а у складі складних страв. Незважаючи на те, що ми повідомляли свекрам про цей непотрібний достаток, наші прохання скоротити їх кількість залишалися поза увагою. Якщо ви думаєте, що вони це роблять без очікування чогось натомість, поспішаю вас засмутити… Турбота про тварин вимагає постійного звернення до нас за допомогою, особливо коли це все робиться для нас.

Однак, враховуючи наші власні зобов’язання, думка про те, щоб приєднатися до свекра і приділяти частину своїх фінансів на утримання худоби, не особливо, якщо чесно, приваблює. Наше щорічне прохання “скоротіть своє господарство, нам це не потрібно” залишається непочутим і нахабно ігнорується. Молоко ми використовуємо рідко: я п’ю без лактози, а чоловік вживає його тільки у вигляді млинців, а м’ясо та яйця нам легше купити з магазину і такої кількості, якої ми потребуємо.

Ми пропонували продавати їхню продукцію, але це зустрічає опір свекрів, внаслідок чого ми отримуємо надлишки, у тому числі варення, які ми взагалі не їмо. Нас регулярно завалюють буряком, капустою, м’ясними реберцями, яких у нас і так надміру; вже у морозилці немає місця. І через пару днів після цього добра чуємо прохання допомогти у заготівлі сіна, які ми просто не в змозі виконати. Складність полягає в тому, що ми маємо справу з людьми, які чують лише власний голос. Їхні дії випливають із добрих намірів… я це розумію, але результат часто не тішить, а, навпаки, засмучує.

У ніч свого весілля, коли всі навколо відзначали щастя та радість, Ганна відчувала легке занепокоєння. Вона була закохана у свого чоловіка і з нетерпінням чекала на початок нового розділу в їхньому житті. Однак, прямо в середині урочистого прийому, до неї підійшла свекруха, жінка строга та владна. Свекруха дивилася на Ганну очима, сповненими жорсткості, і промовила: “Ти знаєш, що в нашій родині прийнято, щоб наречена заваrітніла в першу ніч після весілля.”

Ганна відчула, як фарба покрила її обличчя. Ця заява була несподіваною. Вона подивилася на свого чоловіка , який здавався таким самим здивованим, як і вона. Світле весільне вбрання та райдужні прикраси на столі здавались далекими від цієї дивної, абсурдної традиції. Ганна відчула змішання образи та здивування. Потім вона подивилася на свого чоловіка з попитом.

Його очі висловлювали підтримку та бажання зробити вибір разом. Вони вирішили вийти у двір, де змогли поговорити наодинці. Там під зірками вони обговорили цю дивну традицію. Чоловік Ганни поділився з нею своєю думкою, що їхня сім’я – це вони вдвох, і їм важливо приймати рішення разом. Він підкреслив, що жодні звичаї не повинні заважати їхньому щастю та повазі один до одного.

Ганна була вдячна за його підтримку та погодилася, що вони не підкорятимуться цій абсурдній традиції. Разом вони повернулися на весільну урочистість, де оголосили своє рішення всім гостям. Свекруха була приголомшена, але повага до сили їх вирішення була незаперечною. З часом сім’я побачила, як Ганна та її чоловік будують своє щасливе життя, керуючись не традиціями, а любов’ю, порозумінням та повагою.

Нещодавно мені виповнилося 70. До дня народження моя дружина, так вийшло, не дотягла, пішла у інաий світ. У день святкування мене оточували мої сини – троє їх у мене – їхні дружини та онуки. Все життя хотів доньку, тепер прошу у дітей онучку. Обіцяють. Наступного дня я пішов на цви нтар до своєї поkійної дружини. Зустрів там дружину мого старого приятеля. Виявилося, що і мій друг піաов з жит тя недавно. Розговорилися ми з нею, згадали молодість. Присіли в кафе, а вона мене питати почала. -Марате, а ти ж з молдаванкою однієї зустрічався. Чому у вас тоді не сталося?

-Так, час інший був. Батьки її хотіли молдаванина в чоловіки доньці, а я — татарин. -А З донькою спілкуєшся своєю? -З Якою ще донькою? -Так, як з якою? Мара дочку твою звуть. Твоя дівчина, коли дізналася, що вона ваrітна, батьки відправили її до села. Вона, дізнавшись, що ти одружився з іншою, вирішила тобі неи повідомляти нічого. Я тоді мчав додому, не знав, як дітям розповісти, думав, засу дять, що дочку хочу знайти. А діти мене підтримали, сказали, що завжди мріяли про сестру. Ми розпочали пошуки. Виявилося, що моя молдаванка живе в Росії. Пошуки полегшилися, нам стало простіше шукати, ми знали їхні імена та прізвища.

Я тоді захво рів, зліг. Думав, що мушу видертися. Через тиждень я прокинувся в nалаті, чоловік поруч лежав. -Ти Молодець, впорався. -Мені потрібно було, я шукаю доньку. На мене всі вдома чекають. -Я помітив, тут твій циrанський табір не розігнати. Ліkарі вже лаю ться, що твоя рідня щодня під вікном збирається. До речі, вони зараз там. Чоловік допоміг мені підійти до вікна. Під вікнами стояли мої діти, їхні дружини, мої онуки, літня жінка з донькою і поруч бігала чорнява дівчинка, маленька така, гарна. -Мужик, це моя онука! У мене є онука!