NEWS 2SWEET

Я в ро злученні вже п’ять років. Ми жили в просторій квартирі, мали няню і прибиральницю, їздили по всьому світу. «Так, я такий, у мене були і будуть жінки, так що змирися з цим» — зауважив він. Він відправився у відрядження зі своєю секретаркою, з якою я застала його. Я зібрала речі і з донькою переїхала до своєї матері. Я попросила роз лучення… Колишній був ошелешений, він не очікував такого. Я не пред’являла ніяких претензій. Але він купив для мене однокімнатну квартиру. Я влаштувалася на роботу, дочка пішла в дитячий сад, і я навіть зустріла чоловіка. Вони з моєю донькою були друзями. Він відмінно справляється з усім, але не заробляє гроші. Але я не дратуюся. Я заробляю достатньо, на трьох вистачає. Ми вирішили подати заяву після свят. Однак останнім часом у нас виникли розбіжності.

Мій колишній чоловік періодично платить гроші своїй дочці. Раз на два-три місяці він дзвонить мені: «Заїжджай в офіс, я давно не давав тобі грошей». Тепер мій новий наречений кричить, що нам не потрібні його гроші. Я не впевнена… Якщо чесно, гроші потрібні завжди. Дочку можна одягнути на зиму, купити подарунки, відкладати на майбутнє. І є питання житла. Скільки ще ми будемо жити з дитиною в двокімнатній квартирі? Він вважає, що ми просто розл училися, а це не так.

Advertisements
Я увійшла з сумкою і вийшла з сумкою. Ця квартира-всього лише знак дружби. Але я постаралася не згадувати про це. Я в розгубленості, що робити? Мені непомітно взяти гроші? А раптом одного разу це виявиться. Я не хочу створювати сім’ю обманом. Я спробувала пояснити нареченому, що я витрачаю ці гроші на дівчинку, а решту відкладаю на майбутнє своєї дитини. Чому я повинна позбавляти дитину аліментів від батька? Як вчинити в цій ситуації?

Моєму дитинству можна було позаздрити. Я був єдиним сином у люблячих батьків, які в мені “душі не чули”. Та й, до того ж, вони були дуже забезпеченими людьми, тому я ніколи нічого не потребував, як і їхні родичі, що з радістю у них постійно просили гроші, а батьки ніколи б і не подумали відмовити. Звичайно, допомагали вони їм не маленькими сумами, тому це часто било за нашим фінансовим станом. Мені було 14 років, коли я потрапив до дитячого будинку і залишився на самоті з усіма проблемами. Мої батьки розбилися в автомобільній аварії, і миттєво всі наші родичі просто зникли. Я думав, що вони обов’язково доглядають мене, але цього не сталося. Спочатку в мені ще теплилася надія, і я сам дзвонив родичам з дитячого будинку, але тільки вони чули, хто це, одразу в них виникали якісь термінові справи. Скажу чесно, що час у дитячому будинку був справжнім пеклом для мене.

Я не міг звикнути до того, що моїх батьків більше немає, та ще й зовсім нове становище та повна самота. Але, на щастя, бути мені там довелося недовго, бо з нього мене забрала наша сусідка, подруга мами. У них самих була дочка років десяти, і вони досить довго робили документи, бо, за фактом, вони мені ніхто, з родичами все було б швидше. Моя мама колись їм допомогла, і тепер вони вирішили, що хочуть їй віддячити. З сусідкою вони швидко потоваришували, тому коли моя добра мама дізналася, що у них проблеми з грошима, знайшла для її чоловіка високооплачувану роботу з хорошими умовами. Повернувшись майже до рідного дому, мені стало краще, проте я розумів, що так само не буде, оскільки моя нова сім’я бідніша, і вони не зможуть оплачувати мій приватний дорогий ліцей. Однак вони сказали, щоб я навіть про це не наважувався думати, я закінчу саме цю школу. Мені було дуже некомфортно, тому що я бачив, як багато вони працювали і намагалися вивчити мене і дати мені все найкраще, як і їхні дочки. Я довгий час намагався їх переконати, що можу вчитися і у звичайній школі, але вони цього навіть чути не хотіли. Казали, що їм краще знати, що мені потрібно, я жодного разу не натякнув їм, що мені потрібне щось нове, але вони все купували як рідній дитині.

Advertisment
Щоб якось їм відплатити, я допомагав їхній дочці з навчанням, забирав її зі школи, також часто прибирав будинки та мив посуд і виконував усе, що вони мене просили. Саме завдяки прийомним батькам у свої 23 роки я маю свою престижну справу, завдяки якій маю чималий прибуток. У подарунок їм я купив нову машину та дачу, але це не все; я продовжую їм допомагати, бо розумію, що вони витратили на мене набагато більше, звісно, не лише грошей. Моя молодша сестричка закінчила ту саму приватну школу, що і я, а проживаю я у квартирі своїх батьків, поряд із прийомними батьками. Ось так чужі для мене люди стали найближчими людьми, а родичі не згадували про мене до того моменту, поки я не почав заробляти гроші. Вони дзвонили та напрошувалися в гості або прямо просили про допомогу. Ось тільки мені не хочеться мати з ними нічого спільного: вони покинули мене і не згадували, коли мені така потрібна була підтримка, а тепер вони стали для мене непотрібними. Я радий, що саме вони стали моїми новими батьками, оскільки вони допомогли мені стати кращими, і я зобов’язаний їм не менше ніж рідним за те, яким я став. Я люблю їх і хочу, щоб вони знаходили нові та нові причини пишатися мною, а я зроблю для цього все можливе!

Весілля – один з найважливіших днів у житті подружжя. Дівчата з нетерпінням чекають, коли надінуть святкове біле плаття. Організація церемонії вимагає великої відповідальності, адже потрібно продумати все до дрібниць. Але в житті всяке може трапиться: стороннє втручання в змозі зруйнувати навіть найкращий задум. День весілля Ганни був вже не за горами. І ніщо не могло зіп сувати їй настрій.

Навіть недавнє роз лучення її батьків не здавався вже такою траг едією. Ганна склала своїй мамі компанію на шопінг, щоб вибрати їй наряд для церемонії. Примірявши кілька варіантів, вони, нарешті, вибрали їй ідеальне плаття. І дочка була впевнена, що вона буде одягнена краще за всіх мам наречених, коли-небудь існували! Однак через тиждень Ганна прийшла в ж ах, дізнавшись, що нова молода дружина батька купила точно таке ж плаття, як і її мати.

Ганна попросила молоду мачуху обміняти його на інше гарне плаття, але та відмовилася: “Про це не може бути й мови. Я виглядаю в ньому на мільйон доларів, тому неодмінно одягну його! ” Тоді Ганна розповіла про цю прикрість матері, яка посміхнулася і підбадьорила дочка: “Не переймайся, дорога, я вирішу цю проблему. Адже це твій особливий день “. Через кілька днів вони знову пішли по магазинах і знайшли інше, не менш шикарне плаття.

Тоді Ганна запитала маму: “Ти ж повернеш те перше плаття? Навряд чи воно тобі знадобиться”. Лице матері осяяла легка усмішка: “Ну що ти, мила! Я збираюся його надіти на репетицію весільної вечері напередодні церемонії!” Хотілося б побачити реакцію мачухи!

Мене звати Андрій, мені 40 років і я, напевно, дуже дурна людина, тому що коли-то вірив, що у нас з дружиною взаємна любов. З дружиною я познайомився 14 років тому. Ми зустрічалися два роки, а потім вирішили одружитися. Мою дружину звуть Олеся, і вона найдобріша і красива жінка в світі. Вона мені народила сина, якому вже одинадцять років і дочку, якій — шість. У мене хороша робота і заробляю непогано, тому я допоміг дружині відкрити власний бізнес. Вона має свій власний салон краси, який зараз приносить їй непогані гроші. Я відкрив свій автомобільний сервіс. Спочатку було дуже важко, але згодом я почав непогано заробляти. Ми змогли собі дозволити купити хороший будинок і відпочивати кілька разів на рік закордоном. До весілля я був струнким і підкачаним, але після весілля у мене не було можливості нормально харчуватися. З ранку до вечора я працював, а ввечері приходив і наїдався. Напевно пізня вечеря зробила свою справу — і я набрав зайвих вісімнадцять кілограм. Спочатку я спробував скинути зайву вагу. У вихідні займався спортом в тренажерному залі і їздив на велосипеді.

Але я так і не зміг схуднути і повернутися до колишньої форми. Було видно, що дружині я перестав подобатися. Коли ми йшли по вулиці, то вона дивилася на струнких красенів, а я відчував себе просто жахливо. Я все розумію, що колись я виглядав краще і зараз роблю все можливе, щоб повернутися до колишньої форми, але у мене це не виходить. Вчора у мене був вільний час в обід, і я вирішив купити тістечок і приїхати до дружини на роботу. Думав, що їй буде приємно, що до неї я приїду і ми з нею підемо трохи прогуляємося в парку недалеко від роботи. Коли я підійшов до її кабінету, то почув, як вона говорить по телефону. — Я так за тобою скучила, через годинку до тебе приїду. Ми зможемо бути разом до кінця дня і всю ніч, тому що мій баранчик думає, що я буду ночувати у мами. Добре, що він вірить в байки! Після почутого, я хвилину стояв нерухомо, а потім вирішив піти прогулятися в парку, щоб подумати. У той момент мені здавалося, що цей день був одним з найжахливіших в моєму житті.

Невже через те, що я набрав зайві кілограми, моя дружина знайшла собі коханця. Це несправедливо, я ж намагаюся схуднути! Я нормально виглядаю, ну, трішки повніше; вона також вже не та молода дівчина, з якою я колись познайомился, але це не означає, що я повинен їй шукати заміну. Я набрав зайву вагу через те, що з ранку до ночі працював і не мав можливості харчуватися здоровою їжею, купував картоплю фрі і гамбургери в кафе, а ввечері наїдався, тому що був дуже голодний. Дружина була задоволена, коли я приносив додому багато грошей. Мені було прикро, що вона кликала мене «баранчиком». Ні, ніякої я не » баран «, я розумний чоловік, який її дуже любить. Шкода, що вона не цінує моєї любові. Я не хочу зараз розлучатися, нехай спершу зрозуміє, кого втрачає. З сьогоднішнього дня я займуся собою, найму тренера і дієтолога. Я вірю в те, що схудну і зможу швидко повернути хороше тіло, тому що мені допоможуть фахівці. А коли приведу себе в форму — то скажу дружині » до побачення ». Нехай розуміє, якого красеня втратила!

Минуло 10 років з дня закінчення нашої школи, тому ми всім класом зібралися, щоб це відсвяткувати. Чи не прийшла тільки нова Ніла, але ніхто на це особливої уваги не звернув, тому що з нею ніхто не дружив, швидше за все, і висміювали. Ми раптом про це заговорили, як двері відчинилися і увійшла та сама «страшненька і дурненька нова» … Спочатку я її не впізнав, як і інші однокласники. Вона була повною протилежністю колишньої себе. Упевнена, красива, весела і постійно усміхнена дівчина завоювала серце кожного хлопця в залі (деякі з них, поки не бачили дружини, навіть, намагалися дізнатися її номер телефону). А через кілька годин до святкування приєднався її чоловік. Ніла перейшла до нас у 6 класі і, хоча вчилася з нами 3 роки, ми продовжували її називати новенької. Причиною переходу в іншу школу стало те, що колишні однокласники над нею знущалися. Як розповідала нам класна керівниця, останньою краплею стало те, що вони її побили так, що на ній живого місця не було, тому вона просила нас бути з нею добрими. Незважаючи на прохання нашої класної керівниці, ніхто не став «няньчитися» з новенькою.

Якщо дівчата просто з нею іноді говорили і особливо не дружили, то хлопці вирішили, що насміхатися над нею буде приємно. Тим більше вона не могла захистити себе, адже була дуже закомплексованою. На будь-які жарти і вигадки хлопців вона реагувала мовчанням. Складалося враження, що в попередній школі вона пройшла щось таке, чого наші хлопці ніколи не переплюнуть. Дівчата, які спочатку були добрими до неї, припинили з нею спілкуватися, тому що боялися, що хлопці почнуть жартувати так само і з них. За 3 роки постійних жартів і дурних фраз про її зовнішній вигляд, вона вступила до коледжу в інше місто і ми її більше не бачили. Спочатку зустрічі однокласників ми навіть не помітили, що її ніде немає, і лише, коли одна з однокласниць раптом запитала: ” А де наша здоровило Ніла? “- ми всі почали її шукати очима. – Так вона напевно до сих пір зі своїми комплексами бореться! – Ой, ні, може, нарешті, до дерматолога записалася, щоб прищі її вилікував! Згодом ми знову забули про неї і продовжили розмовляти, поки на свято прийшла та сама «закомплексована нова».

Перш за все, мене вразила її впевнена хода і щира посмішка, а після я вже помітив, як вона прокачала своє тіло, відростила волосся і вилікувала всі проблеми зі шкірою. Було видно, що всі однокласниці дивилися на неї з заздрістю, бо жодна з них не виглядала так молодо і щасливо. Хлопці ж навпаки не могли відвести погляд від Ніли і намагалися завоювати її, але вона лише мило посміхалася на всі компліменти. Минуло кілька годин, як до святкування приєднався її красивий і успішний чоловік. Він трохи поспілкувався з нами, посміявся – і вони поїхали додому. Після того, як вони пішли, єдине, про що ми могли розмовляти – це те, що ми були дурними дітьми, які за комплексами не могли помітити, яка добра, щира і мила дівчинка з нами вчилася! А Ніла нам всім змогла показати, якими дурними ми були! Вона стала переможницею по життю!

Хочу поділитися з вами історією, яка сталася зі мною буквально вчора. Чи то це збіг, чи то й справді мені, як програмісту, життя постійно підкидає чужі телефони. Як мінімум раз на рік я знаходжу на вулиці втрачений телефон і повертаю його власнику. Чесно кажучи, я навіть не розумію, як можна його втратити Ось, як?! Ну менше з тим, зараз не про це. Вчора, повертаючись з магазину додому, виявив ще одне безгосподарне майно – телефон Самсунг. В голові промайнула перша думка: “Хех, знову?».

Так як зараз майже у всіх людей стоїть блокування паролем або відбитком пальця, доводиться забирати телефон додому і чекати, поки хто-небудь на нього подзвонить, а потім вже домовлятися про зустріч. Але у цього, на подив, нічого такого не було. Не довго думаючи, я протер екран і розблокував його. Ніяких пропущених дзвінків не було, а значить власник ще не дізнався про зникнення. Я почав гортати контакти і думав, кому б подзвонити – зазвичай шукаю «дружина», «син», «мама, тато». Але жодного з перерахованих не було. Чесне слово, я сам здивувався. Довелося лізти у Ватсап і читати повідомлення. Відкрив перше ж і побачив листування з дівчиною. Цитувати не хочу, тому що там були одні образи. Один мат-перемат на адресу дівчини.

Я просто був у шоці: не розумію, як так можна з людьми спілкуватися, як тварина просто! Завжди не любив таких людей – і в школі, і в універі … Ну, поверну я йому тепер телефон, а в підсумку, я впевнений, що він мені навіть «дякую» не скаже. Не люблю я таких людей. Подумав, а може його доля як раз покарала таким способом? Ну, тоді не буду їй заважати. З цими думками, залишив телефон на сусідній лавці і пішов. Як на мене, то найголовніше в цьому житті – бути людиною. А це «істота» – не людина, а просто його подобу. Будьте добрими і людяними, і тоді інші до вас будуть ставитися точно так же.

Мама пішла з життя, коли я був ще в третьому класі, і саме в той час батько зустрів свою стару шкільну любов. А через 10 років він сказав мені: «Ти повинен віддати мені ці гроші – і не думай перечити». У 8 років моє життя розділилася на ” до ” і ” після “. Я щасливий єдиний син у батьків, живу з ними в трикімнатній квартирі і ходжу в одну з кращих шкіл міста. Мама мене просто обожнювала: піклувалася про мене, смачно готувала, грала, водила в зоопарк, парк і театр. Тоді я не розумів наскільки таке крихке щастя – занадто маленьким був. Все приходить з часом … І час кардинальних змін настав, коли в наш будинок переїхала Марина – перше кохання мого батька. З дня, коли не стало мами пройшло тільки півроку, а ця жінка вже перевезла всі речі до нас. Мені було важко змиритися з цим – нова жінка батька, нова мама у мене. А потім знову прийшли нові зміни – Марина наро дила дочку. На той час я вже дізнався, що маму батько не любив і одружився на ній тільки через квартиру.

Можливо тому він міг легко накричати на матір через будь-яку дрібницю, а ось Марина робила що хотіла і коли хотіла. Всі гроші, які заробляв батько, йшли на Марину на новонарі джену – я ж обходився найнеобхіднішим: взуття носив поки не зітру підошву, сам собі зашивав шкарпетки і рваний одяг, на обід мені давали сухий хліб і одне яблуко. Згадувати є що про моє “щасливє” дитинство з тіткою Мариною. День зарплати у тата був днем подарунків для дочки і Марини, але тільки не для мене. Жінка завжди отримувала щось цінне, а Катя, моя молодша сестра, нову іграшку і політиці. Мені іноді щастило і батько міг купити мені 100 г льодяників або яблуко. Коли мама ще була жива, вона дуже хотіла ще одну дитину, але батько був категорично проти. З Мариною ж тато вчинив навпаки – не встигла на світло з’явитися Катерина, як через кілька років нар одився Павло. І вгадайте хто повинен був піклуватися про дітей, поки батько на роботі, а Марина в салоні краси? Звичайно ж, я. Я всіма способами намагався уникати такого – затримувався в школі, тікав на вихідних з друзями гуляти і допізна сидів у дворі. Втекти мені остаточно вдалося тільки після закінчення школи я вступив до інституту в іншому місті. Тоді я зміг трохи розслабитися і жити спокійно. А оселився я у двоюрідної сестри моєї мами – тітки Ольги.

Це була старша жінка, яка не мала своїх дітей і чоловік давно помер. Вона була рада бачити мене, адже завжди ставилася, як до рі дного. Так, досить щасливо я прожив близько 5 років і сталася біда – тітка Оля померла. Але свою квартиру вона переписала на мене і я, в свої 23, вже мав власний куточок – хорошу двокімнатну квартиру в центрі міста. Так, по суті, я і був одним спадкоємцем даної квартири. Так я жив. Але раптово померла Марина – і мій батько залишився один. Нашу квартиру вони продали ще раніше – вклали гроші в бізнес, який виявився провальним. За решту грошей вони орендували квартиру і ледь зводили кінці з кінцями. І все б нічого, якби тато не вирішив, що я повинен допомогти йому і дітям. Він і забув, як відсунув мене в сторону, з тих пір як у нього з’явилася нова дружина і ще одні діти. Папа вирішив повідомити мені, що я повинен продати квартиру і поділити гроші порівну між братом і сестрою – адже вони мої рідні. І його не турбував той факт, що вони не мали ніякого відношення до тітки Ольги і взагалі у них є батько і нехай сам вирішує свої проблеми.

І аргумент, що він продав квартиру без мого відома і я змовчав – на нього не діяв. – Так як у тебе є рідний брат і сестра, ти повинен поділити спадщину порівну. Ці гроші допоможуть їм в майбутньому і ти зможеш купити кімнату в гуртожитку – для чого тобі більше? Я взагалі не мав що йому відповісти на це. Я просто був шокований – він 10 років не цікавився як я живу – і тут «привіт». Ось сиджу і думаю. А з якої радості я повинен щось продавати? Ні брат, ні сестра ніколи не хотіли спілкуватися зі мною, хоч я і намагався налагодити контакт. Вони вважали мене гірше себе. А зараз згадали, що я є? А то, що батько почав вимагати гроші? Це взагалі без слів. – Ні, батько, я нікому нічого не винен. Я нічого продавати і ділити не буду. Це мій будинок. Буде можливість – допоможу чим зможу, але зараз немає. Квартиру тітка Оля залишила мені і до неї ви не має ніякого відношення. Минуло вже 5 років. Я одружився і маю власних дітей. Трохи шкодую, що втратив зв’язок з родичами. Але вони самі зробили свій вибір, коли викреслили мене зі свого життя. Ні брат, ні сестра, ні батько не згадували мене за ці роки. Чи не потрібен я їм без грошей? переживу.

Зайшовши всередину, я, не знімаючи взуття, влетіла в вітальню. Свекруха ридала, а поруч з нею сидів якийсь чоловік. Але дітей вдома не було. Я зателефонувала чоловікові, але він сказав, що не приїде і взагалі ночувати не прийшов. В той день я поміняла все замки, а чоловіка додому більше не пускала Кілька років тому мій чоловік працював в дуже великій компанії і буквально гріб гроші лопатою. Природно, був дуже щільний графік роботи і це єдине, що мене не влаштовувало, тому що часу на сім’ї ю у нього практично не було. Можна було сказати, що я одна виховую двох дітей. Вони дуже часто запитували мене: “чому тата ніколи не буває вдома? ” А я завжди жартувала:” він заробляє гроші, вам на морозиво. ” Він йшов вранці, коли вони спали і приходив, коли спали, а іноді взагалі не приходив. Ще, він дуже часто їздив у відрядження, іноді виїжджав на пару-трійку місяців. Сама я працюю в школі, і в той час дітей забирати з дитячого садка було проблематично, так як у мене, як не дивно, було багато роботи. Я також допомагала соціальному працівнику з дуже складними і невихованими дітьми.

Тому доводилося дуже часто просити свекруху посидіти з дітьми. А свекруха молода і дуже самозакохана, не дозволяла дітям називати її бабусею. Вона говорила, що не дозріла ще для такого. За дітьми вона майже не стежила, вони були віддані самі собі, робили все, що хотіли. У неї ж в голові були тільки її залицяльники, як не дивно. Але це був єдиний вихід з моєї ситуації, так як діти були самі вдома. Моя подруга запропонувала найняти няню, але, чесно кажучи, я не дуже довіряю чужим людям, особливо коли справа стосується моїх дітей, залишати їх на чужу людину я не хотіла і не збираюся. Але один раз, коли я в черговий раз залишила дітей зі свекрухою, мені на роботу подзвонив сусід із сусідньої квартири і сказавши, що у мене вдома крики і лайку. Я відразу ж схопилася зі стільця і як можна швидше поїхала додому. Приїхавши, я виявила, що вхідні двері відкриті. Зайшовши всередину, я, не знімаючи взуття, влетіла в вітальню. Свекруха ридала, а поруч з нею сидів якийсь чоловік.

Коли я запитала, що трапилося, вона розповіла, що вони з її знайомим сиділи, дивилися телевізор і були зайняті собою, а мої діти втекли з дому. Сказати, що я була в люті, це нічого не сказати. В сльозах, набрала чоловіка і почала судорожно пояснювати всю ситуацію, а він лише сказавши, що у нього багато роботи і немає часу вирішувати такі незначні проблеми. Я в істериці, а телефон полетів в стіну. Такої байдужості до власних дітей від чоловіка я не очікувала. З криками вигнала свекруху і цього чоловіка за двері і сказала, щоб вона більше не приходила сюди ніколи. Можливо, я погарячкувала, але я мати і мене зрозуміти можна. Що робити? Помчала до найближчого відділення поліції, розповіла їм всю ситуацію, і вони відразу ж почали пошуки, що для нашої поліції дуже дивно. Ми прочесали всі двори, найближчі дитячі майданчики, але їх ніде не було.

Весь цей час я ридала і не могла заспокоїтися. Через чотири години, мені зателефонувала вихователька їх нашого дитячого садка і сказала, що діти прибігли назад і сказали, що «Валентина», тобто моя свекруха, вдарила їх і накричала за те, що вони грали в своїй кімнаті в якусь гучну гру , тим самим заважаючи їй спілкуватися з її коханцем. Я в садок. Подякувала виховательку і забрала дітей. Приїхавши додому, я викликала фахівців, щоб вони поміняли замки на двері, а поки вони їх міняли, я зібрала речі чоловіка і виставила за поріг. Я навіть не здивувалася, що чоловік не прийшов в цей день додому. Попросивши вихідний на роботі, поки діти були в саду, я подала на розлучення. Чоловік кілька разів просив повернутися, а я лише ігнорувала його прохання.

Через деякий час я дізналася, що у нього була коханка, а всі ці прохання були лише показухою, як би сказати, для очищення совісті. Зараз я живу одна, У мене прекрасні і слухняні діти, а недавно я зустріла чудового чоловіка, який буде любити і цінувати мене і моїх дітей. І я навіть вдячна своїй колишній свекрусі, за те що вона одноосібно, буквально підштовхнула нас на розлучення. Якби не той випадок, хто знає, скільки б я ще промучилася в таких сімейних відносинах.

Наталя в день свого народження зібралася з’їздити в гості до сина в місто. Жила вона в селі недалеко від сина. Автобус ходив туди два рази в день — о шостій годині ранку і о четвертій вечора. Довелося їхати на першому автобусі, так як залишатися ночувати у сина Наталі не хотілося, через ставлення до неї невістки Оксани. Була у неї одна проблема — автобус приходив в місто рано, і син з невісткою зазвичай в цей час ще спали. Доводилося сидіти на лавочці і чекати до восьмої ранку. Невістка її зустрічала непривітно. — Що вам, Наталя Федорівна, не сидиться в своєму селі? Ви ж стара людина, потрібно думати про своє здоров’я. Та й нам ваш приїзд дуже недоречний. Ви б хоч подзвонили, перш ніж їхати. Заміж Наталя вийшла в двадцять років. Майбутній чоловік її був старшим за неї на п’ять років і нещодавно, після того як заочно закінчив сільськогосподарський інститут, влаштувався працювати механіком в колгоспний гараж. Наталя працювала завідуючою колгоспним складом. Одного разу в клубі на танцях до неї підійшов симпатичний хлопець і запросив її потанцювати. — Саша, — представився він. Так вони і познайомилися, а після танців у клубу їх вже чекали місцеві хлопці. — Механік, ти, що наших дівчат проводжаєш? Тут є кому проводжати, — заявив найспритніший з них. — А ви можете написати заяву …., — відповів Саша. — У двох примірниках ……. Через сімдесят два тижні розглянемо, — додав він після паузи. Хлопці залишилися стояти, мабуть переварюючи почуте. Весілля було скромним. У чоловіка крім молодшого брата, який після закінчення інституту тільки що був прийнятий на посаду начальника житлово-комунального відділу в місті, нікого не було. Виховувалися брати в дитячому будинку. Батьки Наташі були людьми небагатими, обидва працювали в колгоспі рядовими працівниками.

Стіл накрили в будинку батьків. Запросили найближчих людей, де голова колгоспу і вручив їм ключі від будинку, який виділили Саші, як фахівця. Через рік Наташу відвезли народжувати. — Чекаю з двійнятами, проводжаючи її, сказав чоловік. Вони обидва мріяли відразу про двох малюків — хлопчика і дівчинку. Пологи пройшли нормально, народився хлопчик. Через дві години Наташі принесли зголоднілого синочка. Коли вона його погодувала, в палату зайшли лікар і завідувач пологового відділення Віра Василівна. Завідуюча добре була знайома з батьками Наташі. До її надходження до медичного інституту, вони разом з батьками жили в одному селі, були сусідами. — Сьогодні одна матуся народила синочка і написала відмовну. Закотила істерику і поїхала. Ми ніяк не могли її умовити. Хлопчик здоровий і дуже гарненький. Помовчавши, запитала Віра Василівна: — Ви ж двійню хотіли? Може, візьмете цього малюка? Шкода його віддавати в притулок. Та й чоловік ваш сам виховувався в дитячому будинку. Я думаю, що він не буде заперечувати? А ми оформимо вськ так, як ніби ви народили двійнят. Потім додала: — Якщо ви не хочете, ми можемо оформити усиновлення офіційно. Але для цього потрібно стільки часу, а дитині буде важко. Та й не відомо ще віддадуть його вам чи ні. Віра Василівна була хорошим фахівцем і просто чудовою людиною. Можливо, тому що вона добре знала сім’ю Наталі, вона і звернулася до неї з цим незаконним пропозицією. А можливо, в той час люди були іншими, більш людяними.

Advertisment
Наталя не могла вимовити ні слова, від натовпу на неї почуттів. — Ти подумай. Через кілька років нам спасибі скажеш, — додав лікар. І вони пішли. Увечері в лікарню приїхав Саша. — Я знаю, що таке дитячий будинок. Нехай оформляють народження двійні, — вирішив він. Зустрічати дружину з двійнятами Саша приїхав на головуючої «Волзі». Вручивши дружині величезний букет троянд, завідуючої — пляшку ігристого і коробку цукерок, він взяв на руки обох малюків. — Сідай, Мати-героїня! — пожартував він, — сам голова велів взяти свою машину. Водій відчинив перед Наталкою дверцята: — прокачано з вітерцем, як королеву! Вирішили вони назвати свого сина Павлом, а приймального — Петром, в честь апостолів, так як обидва народилися 12 липня. Діти росли різними. Якщо Петрик був хлопчиком ласкавим, то Павлик був сміливим і неслухняним. Обидва закінчили школу в рідному селі, обидва вступили до вищих навчальних закладів. І ніхто з них не здогадувався, що один з них — нерідний. Марина, дружина Петра, була жінкою привітною і до свекрухи не інакше як «мама», не зверталася. У Павла ж дружина Оксана, називала її тільки на ім’я по батькові і до неї ставилася з погано прихованим презирством. Жили вони в місті, в двадцяти хвилинах їзди на автобусі. Жили втрьох, онукові уже було п’ятнадцять років. Останній раз вони були у неї п’ять років тому, коли не стало Саші. Петро жив в Києві, але відвідували вони мати щороку. Приїжджали все вчотирьох, з двома онуками. Коли не стало Саші, Марина сказала: — Мама, переїжджайте до нас жити, що ви тут будете одна.

Тим більше — в своєму будинку. Важко буде без тата. — Поки ноги ходять, поживу ще, а там видно буде, — відповіла вона. Наталя сиділа на лавці біля будинку Павла, чекала, коли все прокинуться. Рівно о восьмій вона піднялася на другий поверх і прислухалася біля зачинених дверей. За дверима була тиша. — Сплять ще. Посиджу тут на сходах, — вирішила вона і села на сходах. Приблизно через півгодини пролунав звук дверей і на сходову площадку вийшов Павло. — Мама, знову ти? Оксана з сином поїхали відпочивати до Туреччини. А мені потрібно терміново бути на зустрічі з клієнтом. Вдома нікого немає. Візьми таксі і їдь додому, ввечері я подзвоню, — і він засунув їй двісті гривень, забувши при цьому про її день народження. Забувши і про те, що телефону у неї ніколи і не було. Наташа проплакала на автовокзалі до вечірнього автобуса. Вже підходячи до свого дому, вона помітила біля будинку легкову машину. Син Петро лагодив ганок, внуки кололи дрова, Марина пекла пиріжки. Стіл до її приходу був уже накритий. — З днем народження, мама, — привітали її син з невісткою. — Живи довго, бабуся, — додали онуки хором. Увечері після святкової вечері, коли невістка і внуки вляглися спати, Наталя підійшла до сина і сказала: — Петя, хочу перед тобою покаятися. Ми з татом для тебе нерідні. Ти у нас приймальний. Прости нас. — Так я знаю, мама. Ще в 10 класі дізнався, «добрі» люди сказали. Але вас не хотів з батьком засмучувати, тому й не питав нічого, — ласкаво відповів син. — Для нас усіх ти будеш завжди королевою, — додав він, нагадавши їй тим самим давно забуті слова водія «Волги».

Леся була заміжня вже три роки. З чоловіком жили непогано, але у них не було дітей. І Леся, і Михайло сподівалися, що Бог почує їх молитви і у них скоро з’явиться малюк. А поки подружжя жило цікавим, насиченим життям. У Лесі був молодший рідний брат, який часто потрапляв в неприємні ситуації в силу своєї молодості, недосвідченості і характеру.Та ж дбайлива сестра постійно витягала брата то з однієї халепи, то з іншої. Ігор був вдячний Лесі, але мінятися не поспішав. Того вечора чоловік поїхав у відрядження, Леся була вдома одна. Раптом пролунав дзвінок у домофон, і Леся поспішила до дверей. «Мені потрібно з вами поговорити», — почула вона голос незнайомки.

Жінка відкрила двері, і, спостерігаючи за сходовим майданчиком, чекала появи таємничої гості. Леся була впевнена, що це — черговий сюрприз від брата Ігоря. Але помилилася … Незабаром з ліфта вийшла молода дівчина, яка притискала до себе дитину, якій на вигляд було близько шести місяців. «Добрий вечір, Олександра Миколаївна.Ви дозволите увійти?» — сказала вона. Леся нічого не розуміла, в душі у неї з’явилася якась незрозуміла тривога, але вона впустила дівчину. Леся також згадала, що бачила гостю зі знайомими свого чоловіка. Коли Леся подивилася на дитину — нарешті почала щось розуміти і відразу ж запитала: «Це дитина Михайла»? «Мене звати Марта.

Advertisment
Так, це його дочка», — зізналася дівчина. «Можна у вас переночувати?» — звернулася до господині квартири Марта. Питання обурило Лесю, і вона, ледве стримуючись, порадила дівчині йти до батьків. Марта заплакала, повідомивши, що є сиротою.попросила прихистити на кілька днів і зазначила, що Михайло нічого не говорив про дружину. Лесі, чисто по-людськи, стало дуже шкода молоду матір». А як же Михайло? Що він скаже, коли побачить тебе в своїй квартирі? — поцікавилася жінка. «Він не повернеться в найближчий тиждень. Михайло поїхав до Туреччини з моєю знайомою. Я бачила на її сторінці в соцмережах спільні фотографії з ним. Я знайшла в квартирі, яку він знімав, поштову коробку з вашою адресою та ім’ям.

Власниця сьогодні вигнала мене, тому що Михайло вже два місяці не платив за житло. Я післязавтра отримаю допомогу і зніму кімнату», — зі сльозами на очах промовила Марта. Леся здригнулася, адже чоловік сказав їй, що поїхав у відрядження; «Залишайся», — сказала тихим голосом жінка. Леся хотіла пробачити чоловіка, але сам Михайло не надто цього бажав.Приїхавши з так званого відрядження, він не став нічого пояснювати або вибачатися. Зате сказав, що це його життя і він буде їм розпоряджатися, як сам захоче. Тримати чоловіка Леся не стала, він пішов, потім просився назад, але Леся твердо вирішила, що з такою людиною їй не по дорозі.А у Марти і її малюка все склалося добре. Коли вона гостювала у Лесі, познайомилася з її братом Ігорем. Незабаром вони одружилися. Тепер у них чудова міцна сім’я. Ігор любить дитину, як рідного. А Леся, дивлячись на їх щастя, пробачила Марту, навіть стала хрещеною для її дочки.