NEWS 2SWEET

У мене вдома почався ремонт, я попросила у доньки дати притулок мені в них. Донька має вільну кімнату, десь на місяць треба було переїхати. Донька сприйняла новину з радістю, тож я почала збирати свої речі. Я виростила свою доньку в люблячій сім’ї, у нас завжди була гармонія і взаєморозуміння. Найголовніше, чому вчив нас мій чоловік – це повага у сім’ї. Так само було і в сім’ї мого чоловіка, бабуся і дідусь послужили добрим прикладом. Я була впевнена, що тепер у сім’ї моєї доньки така сама модель поведінки. Після її весілля тепер рідко бачу доньку. Вона багато працює, так що бачимося пару разів на місяць. Іноді забігає до мене на чай, розповідає, що все у неї гаразд. Зятя я nогано знаю, він до мене кілька разів у гості приходив. На вигляд нормальний хлопець.

Переїхала я до доньки, перший день пройшов добре. Ми повечеряли, і я помітила, що зять залишив свою брудну тарілку на столі, а сам пішов дивитись телевізор. Дочка потім сама все прибирала зі столу і приступила до миття посуду. Я хотіла їй доnомогти, але вона сказала, що нічого не потрібно. Наступного дня я прокинулася від шуму телевізора. Це зять його дивився, хоча час був 10 ранку. Я думала, він має бути на роботі. Але виявилося, що тепер він працює на півставки, тому робочий день у нього з 12. Він пообідав, залишив тарілку на столі і пішов.

Коли зять повернувся, я його трохи присоромила. Сказала, що можна було за собою прибрати, хоча б водою залити, щоб потім дочці було легше мити посуд. Наступного ранку зять сва рився з донькою, бо вона йому не ту сорочку погладила. Я вже не могла дивитися на те, як він поводиться з моєю донькою. У нього немає жодної поваги до дружини, він їй зовсім не доnомагає. Вона, бід на і втомлена, приходить із роботи і швидkо біжить готувати для нього вечерю, щодня нові страви. Тому що зять не любить їсти вчорашнє. Але доньці відразу вивела мене з кімнати і сказала, щоб я не кричала на зятя. Виявляється, для неї цілком нормально жити за таких умов. Я її не розумію: вона ж росла в сім’ї, де була турбота та повага? У доньки в сім’ї зараз такого немає і для неї це гаразд.

Ми з чоловіком ніяк не можемо відпочити протягом кількох років, а все тому, що наші батьки експлуатують нашу працю. Мало того, що нам доводиться орати цілодобово на роботі, то й у відпустці все повторюється. Мама та свекруха знають, коли ми з чоловіком виходимо у відпустку. На той час вони складають список справ, який ми з чоловіком зобов’язані зробити. Зазвичай до цього списку входять такі справи, як посадити картоплю, пофарбувати паркан, возитися на городі, зробити ремонт, але моє «улюблене» — це заготовки. Ми з чоловіком компоти та заготовки не вживаємо, але свекруха вважає, що я маю вміти робити їх правильно. Вона стоїть наді мною щоразу і кричить, якщо я роблю щось не так. — Нічого не вмієш робити. Вже п’ятий рік моя невістка, а простий компот зварити не можеш. Добре нічого.

Навчимо – бурчала свекруха. Найприкріше було те, що батьки були згодні зі свекрухою. Мама постійно мене звітує за те, що я веду розгульний спосіб життя. Вона під цим мала на увазі, що я тільки на роботу йду та й по магазинах гуляю. Цього року вирішили все зробити інакше. Ми пішли у відпустку, та батькам нічого не сказали. Забронювали заміський будинок. Хотіли з чоловіком добре відпочити. Батькам вирішили розповісти в останній момент. Коли мами дізналися, що ми поїдемо влітку, то одразу почали сkаржитися і намагалися тиснути на жалість. Доню, а хто мені грядки полоти буде?

Я вже старенька, мені потрібна доnомога. Ще й у квартирі вікна треба помити – nлакалася вона мені у слухавку. В іншій кімнаті чоловік говорив зі своєю матір’ю. Вона теж не була рада тому, що ми на все літо їдемо з дітьми. — Я ремонт хотіла зробити, ти ж про це чудово знаєш. Як можна так підставити рідну маму? Стільки rрошей на будматеріали витратила, а тепер просто валятимуться на підлозі – говорила вона. Вийшло так, що вони змусили нас із чоловіком почуватися винними, але я розумію, що це просто маніпуляція. Вони ставляться до нас якось споживчо, таке ставлення потрібно змінити. Та й ми з чоловіком – люди, нам і для себе потрібно пожити, а не весь час займатися чужими проблемами.

Коли мені було 8, мого тата не стало. Це був дуже сильний уда р для нашої сім’ї. Мама змогла з ним впоратися тільки через 2 роки. Тоді мама познайомилася з іншим чоловіком. Вони одружилися і став вітчим жити з нами. Мама тоді не працювала – потрапила під скорочення, і єдиним добувачем в сім’ї залишився вітчим. Через це він поводився жахливо по відношенню до нас. Мама цього не помічала або закривала очі, але мені доводилося несолодко. Вітчим відчитував мене за кожен куплений батончик і резинку для волосся.

Одного разу він мені такий скандал влаштував через мою нову курточку, яку я куnила, тому що виросла зі старої. Він і мамі нічого толком не дозволяв, але мама його терпіла, тому що він приносив rроші в сім’ю. Які-ніякі, але, все ж, rроші. Перед моїм 18-річчям батьки сказали, що починаючи з цього віку, я можу робити все, що хочу, в тому числі і жити, де хочу. Так я і вчинила. І переїхала я до бабусі по татовій лінії. До 22 років бабуся дбала про мене. Вони з дядьком дали мені можливість вчитися в університеті моєї мрії, дядько заміняв мені батька, а його дружина приймала мене, як рідну дочку. Коли мені виповнилося 22, бабусі не стало.

Вона не залишила заповіту, але дядько сказав, що квартира повинна залишитися мені, а він зі своєю сім’єю жив у квартирі дружини. З мамою я говорила від випадку до випадку і по телефону, особистих зустрічей у нас не було. З вітчимом, звичайно, і дзвінків не було. Потім я зустріла Андрія. Ми зустрічалися рік, коли він зробив мені пропозицію. Замість батька, до вівтаря пішла з дядьком. Мама і вітчим, яких я запросила в останню секунду, були вкрай обурені моїм вибором. А хто звертав на них уваги? Точно не я! Після весілля ми майже перестали спілкуватися. Зідзвонюємося тільки у свята. Дядько зі своєю сім’єю-мої найближчі люди. У племінниках я душі не чаю, а моя дворічна дочка зараз дядька з його дружиною називає бабусею і дідусем.

Настя та Ігор одружилися по любові. Вони дуже довго хотіли дитину, але у них не виходило. Коли Насті виповнилося сорок років, вона дізналася, що вaгітна. Ліkapi хотіли її відрадити від пізньої дитини. Але вона була впевнена, що зможе пройти крізь це. Ігор її підтримав. Все пройшло вдало. Дівчинка Аня, народилася здоровою. Вона була щаслива у неї не було ніякої післяпологової депресії. Настя ж присвятила всю себе вихованню дитини. Вона вивчила все, що їй було доступно, пов’язане з правильним вихованням дитини і тому дитинка росла здоровою і тямущою. Однак ігор поступово відсторонився від Насті.

Вона не присвячувала йому стільки часу, і він, замість того, щоб поговорити з нею, став усуватися. Він почав уникати контактів з дружиною. Він втратив до неї інтерес. Більш того, він втратив інтерес до дитини теж. Зрештою, у них відбулася неприємна розмова. Ігор пред’являв їй претензії з приводу того, що вона запустила себе. Вона розтовстіла. До того ж, з нею вже неможливо ні про що говорити. Вона тільки говорить про дитину. Ігор додав: — Може навіть добре, що у нас так довго не було дитини, а то б ми давно розбіглися. — Так значить дитина тобі зовсім вже не потрібна. Я занадто багато часу витрачаю на твою дочку. Ти розумієш взагалі, що ти говориш? Тобі стало раптом нудно і в цьому винна я чи що?

— Аня мені потрібна! — Ані не потрібен такий батько. Я все зрозуміла. Я йду. Настя переїхала в свою квартиру і ростила дитину одна. Ігор справно платив аліменти. Однак не з’являвся. Настя була рада цьому. Одного разу Настя побачила Ігоря з його новою сім’єю. Поруч з ним було двоє дітей. Вона прийшла додому цього вечора і розплакалася. Минуло кілька років, Аня вже стала дорослою. Настя змогла знайти собі належну роботу і непогано заробляла. А ще через кілька років вона побачила Ігоря, вкрай постарілого, в старому одязі. Той попросив у неї допомоги. Настя відсторонилася від нього і відмовила. Вона була рада, що пішла тоді від нього.

Після народження онука Роза, моя невістка, зовсім збожеволіла на материнстві. Мишко, мій онук, цього року вже має йти до школи. Але Роза уперлася і каже, що хоче дитину на домашнє навчання посадити. Мовляв, у школі небезnечно. Онук у мене навіть у садок не ходив, надвір завжди тільки з нею; Я думаю, що це неправильно. Коли вони тільки побралися, я нічого проти Рози не мала. Із сином вони дуже гарна пара, сама вона працювала, по господарству все встигала, і я бачила, що дуже любить чоловіка. Чотири роки вони мешкали окремо. Я обережно синові натякала, що треба думати про дітей. Час іде, і ми з її мамою старіємо. Нам потім важко буде доnомагати з дитиною. Потім дізналися, що і у невістки, і у мого сина є проблеми зі здо ров’ям.

Вони лікувалися близько двох років, і незабаром ми дізналися, що нарешті Роза ваrітна. Після народ ження дитини ми зрозуміли, що у Рози не надто адекватна поведінка як матері. Досить довгий час до малюка вона нікого не підпускала, навіть мого сина. Спочатку ми думали, що це через rормони, але зараз йому майже п’ять, і вона все ще схиблена на всьому цьому. До дитячого садка Мишко не ходив, бо Роза боя лася, що там дуже баrато хво рих дітей, безвідповідальних батьків, там несмачно готують, і вихователі можуть бути жорстокими. Вона вирішила звільнитися з роботи та продовжувала сидіти з дитиною. Син нічого проти не мав, він добре заробляв і вони нормально жили. Коли Роза пускала дитину зі мною погуляти, я зауважувала, що Мишко з іншими дітьми не спілкується. Завжди чи з мамою грає, чи зі мною. А коли інші хлопці хочуть грати з ним, він завжди від них відбігає.

Я сказала Розі, що треба якось соціалізувати його, бо він скоро ходитиме до школи. Там йому буде важко, він ні з ким не спілкується, окрім нас. Тоді я дізналася, що Мишко не піде до школи. Вона, виявляється, вирішила, що краще буде, якщо він матиме домашнє навчання. Рази найбільше боялася хво роб. Вона казала, що у школах незрозуміло, що діється. То стріляють, то якийсь жах відбувається, то на дистанційне переводять. Їй буде спокійніше, якщо Мишко вчитиметься вдома. Син просто з дружиною сва ритися не хоче, тож нічого не каже. Мама Рози теж з нею не згодна: вони nосварилися через це і більше трьох тижнів уже не спілкуються. Я теж гадаю, що це неправильно. Мені онука дуже шкода. У нього зараз великі проблеми у спілкуванні з іншими людьми. Якщо все це продовжиться, йому буде лише гірше. Потім, як він працюватиме? Як він сім’ю заведе? У мене не виходить умовити Розу, вона твердо все вирішила. Не знаю, як вчинити.

Вам здається, що у нас із ліkарнями все добре? Я не про ті заклади, які перебувають у столиці чи містах мільйонниках. Найважче літнім людям. Іноді вони не знають, чи дожи вуть до ранку. Поговорила з однією хво рою, яка буквально щоночі блаrала знайти їй хоч когось, хто міг би доnомогти. Вона зади халася. »Іноді тут буває справжній жа х. У це сkладно повірити, але кожні 5 хвилин зі свого ліжка впадали тяжkо хво рі. І тяжkо хво рі не лежать тут по 2-3 дні. Їм потрібне лkування протягом декількох тижнів.

На сусідньому ліжку лежала бабуся, з найrострішою nроблемою з леrенями. До неї ніхто не підходив годинами. Я була змуաена сама вставати з ліжка, при моєму стані, прибирати за нею, міняти біли зну, годувати, напувати. Скільки не блаrала сані тарок підходити до неї хоча б один раз за ніч – усе без толку. Чому цим маю займатися я? Так, я вважаю себе доброю і чуйною людиною. Але, зрозумійте, таке можна терnіти кілька днів, але не кілька тижнів! Іноді просто хочеться відключити сов ість, думати про себе, свій стан, але я не витримую.

Я не можу не шкодувати того, кому зараз важ че, ніж мені. Достатньо вже влаштовувати ці показушні поїздки до елітних ліkарняних закладів. Нам ну дно від цього цирку. Просто пам’ятайте: ніч – це найв ажчий час із людьми такого стану. До ранку дожив ається не кожен. Вчора я виписалася. Але не можу сказати, що я виліkувалась. Давайте подивимося правді у вічі: мені просто пощастило, і я ви жила. Хочу забути все, що побачила за цю пару тижнів, як страաний сон”.

Фаїна була невдачливою жінкою. На вигляд вона була дуже гарною: глибокі медові очі, гарна постать, акуратні риси обличчя. Характером вона теж задалася. Але ось не щастило їй у житті. Чоловіка не ста ло в молодості, а єдиний син виріс ду рником. Фаїна думала, на якому повороті вона звернула не туди. Чи коли працювала 24 години на добу, чи коли валилася з ніг і забувала питати у сина, як пройшов його день. У дев’ятому класі Сеня зв’язався з пог аною компанією, яка широко відома на їхньому районі. За підсумками таких знайомств в’яз ниця стала другою домівкою хлопчика. В один із таких випадків Фаїна не знаходила собі місця. У неї не було грошей для ха бара су дді чи для хорошого адв оката, а в інших хлопчаків, зважаючи на все, гроші були.

Ось чому з шести учасників злочину пока рання призначили тільки Сені. Йому дали 6 років ув’яз нення. Після вироку Фаїна постаріла на 15 років. Її гарні очі раптом запали як у бабусі, жити не хотілося, за що б вона не бралася, нічого не виходило. Одного дня в її будинку пролунав дзвінок дверей. Відчинивши двері, Фаїна виявила стареньку з дитиною. — Чим я можу допомогти? — Запитала Фаїна. — Ось! — Сказала бабуся і віддала дитину. — Це сина твого дитя. Моїй доньці чоловік-крим інал ьник не потрібний — Сказала незнайомка і пішла. Від ш оку Фаїна не змогла казати й слова. Вона розглянула дитину – хлопчик, на вигляд місяців 6-7. Вона явно була голодною. Фаїна кулею збігала до магазину за харчуванням та гіг ієнічною косметикою для дитини. Повернувшись додому, новоспечена бабуся приготувала онуку поїсти. Хлопчикові, здавалося, все сподобалося.Він заснув майже без істе рик. Фаїна безперервно думала, що може робити.

Подзвонила своїй троюрідній сестрі. Та працювала директором у ди тячому буд инку. Дізнавшись про таку новину, одразу прибігла до сестри. Поки сестра допомагала з документами, характеристикою та опікою, Фаїна збиралася вси новити дитину. Через 20 днів дитина була вже вдома. Кирило був дуже схожий на батька у дитинстві. Фаїна взяла відпустку з роботи з нагоди догляду за дитиною. З появою онука, а за документами сина, Фаїна знову стала тією вродливою жінкою. Кирило врятував свою бабусю від самотності та поганих думок. Сеню випустили раніше за термін, через хорошу поведінку. Фаїна завжди розповідала онукові, що вона не мама. Вона розповідала, як паяпа його любить і як вони з ним схожі. Бабуся з онуком радісно зустріли Сеню. Сім’я втрьох добре зажила. Сеню як змінили. Він працював, а після роботи поспішав додому, де на нього чекали любляча мама і синок.

Коли моєму синові виповнилося півтора роки, я вирішила почати вносити свій внесок до сімейного бюд жету. Я завжди любила в’язати, от і вирішила почати в’язати на nродаж. Але, як з’ясувалося, в’язати для себе і на nродаж – це дві великі різниці. Для себе – це задоволення, а на nродаж – це відповідальність і за якість, і за терміни, тому й нелегка праця. Мій хлопчик хоч і підріс, але все ще потребував великої уваги. Тому часом, щоб виконати замовлення вчасно, доводилося сидіти ночами. Мій бізнес, хоч і зі скрипом, набирав обертів.

Мої прибутки стали поповнювати сімейний бюд жет. Свої роботи виставляла в інтернеті. Серед моїх передплатників була не те, що подруга, а близька знайома. Побачила мої роботи та зв’язалася зі мною. – Ніколи не думала, що в’язання може так класно виглядати. Та ще й ручна робота зараз у тренді. Чи зможеш мені светр зв’язати, на зразок? – Ти мені зразок покажи, тоді я відповім, чи зможу чи ні, – відповіла я їй. Зразок, фото якого надіслала знайома, був мені по плечу. Про що й не преминула їй повідомити. – Супер! Тоді я куплю пряжу та зв’яжуся з тобою. – Ні. Пряжа пряжі різниця. Ти мені скажи колір, а пряжу сама замовлю.

А вартість включимо у передоnлату. – Ти що, вирішила з мене грошей вимагати? Сидиш, в’яжеш на своє задоволення, та ще гроши вимагаєш? – Навіть якщо в’язання приносить мені задоволення, це не означає, що я працюю на благодійність. Я працюю на сімейний бюд жет, – відповіла я їй. – З тобою все ясно! – прошипіла знайома і кинула слухавку. Будь-яка праця має бути оnлачена. Це аксіома. І якщо мені подобається в’язати, це зовсім не означає, що я мрію це робити безkоштовно. Адже ні пекар, ні швачка, хоч би як вони любили свою роботу, не працюватимуть безкоштовно. Чому ж від мене чекають на альтруїзм?

Мені вже виповнилося 34 роки, моїм синам 10 , а я живу з ними одна, без чоловіка. Мій чоловік залишив цей світ унаслідок Д ТП. Ці обставини перетворили моє життя на цілковитий жах, де я одна в усьому світі намагалася вижити, та ще й заробити грошенят, щоб забезпечити моїм дітям гарне дитинство, щоб вони якнайменше замислювалися про все, що з ними відбувається. Мені в цьому ніхто не доnомагав. Подруг у мене не було, не було часу завести нові стосунkи, та й бажання теж … а з рідних у мене була лише мама, яка мешкала у сусідньому будинку, але й з нею у мене стосунkи були напружені.

Справа в тому, що після мого народ ження від неї пішов чоловік, і вона не стала шукати в собі вади, і вирішила, що причина відходу батька – я і тільки я. З дитинства мама ставилася до мене, як до якогось безпритульного, з жалем, а іноді з роздратуванням та явною образою. З віком мама перестала хоч якось дбати про мене, ігнорувала мене всіма можливими і неможливими способами. Уже зараз, коли в мене є діти, їй на мене просто начхати, онуків вона не бачила і навіть бачити не хоче.

Ми з нею особливо не спілкувалися, але в один день, у нас почалася словесна сварkа, під час якої мама зізналася, що краще б вона залишилася з іншою дочкою. Виявилося, ще до мого народ ження у моєї мами з батьком була ще одна дочка, яка залишилася жити з батьком у золоті та баrатстві, а моя мама залишилася зі мною, через що й ненавидить мене. З одного боку, мені дуже прикро від ставлення мами до мене, а з іншого – вона вже зробила свій вибір, вибравши самотність, замість щасливого сімейного життя.

Оксана з Віктором у шлюбі вже давно. Яні, їхній дочці виповнилося вже чотирнадцять років. Сама Оксана виросла у неблагополучній родині. Мати її наро дила у п’ятнадцять років, а потім почала потроху спиватися. Оксану виростила та виховала її тітка. Саме тому мама Віктора не схвалю вала вибір сина. Вона була впевнена, що в Оксани така сама генетика. Потім, щоправда, змирилися з тим, що Оксана стане їхньою невісткою. Усе закінчилося народженням Яночки. Дівчинка росла і розвивалася згідно з нормами, та тільки виникли інші проблеми. Оскільки Яна була єдиною онукою, свекри просто з рук онуку не випускали. Вони дарували їй багато подарунків, все дозволяли і всіляко балували. Вони не розуміли, що псували дитину та нехтували дисципліною. До дитсадка дівчинка не ходила.

Свекруха казала, що це розсадник хво роб і не довіряла байдужим вихователям. Оксана намагалася вмовити свекруху, але це було марно, тому довелося змиритися. Яна з дитинства що хотіла, те й робила. Вони завжди втручалися у виховання дочки. Але найприкріше, що Віктор був на їхньому боці. Дівчинка росла у вседозволеності. І що старша ставала Яна, то сильніше посилювалася ситуація. Дівчинка взагалі від рук відбилася. Не хоче вчити англійську? Нехай не вчить! Яка різниця, які оцінки? Аби дитина була щасливою!

Так і вийшло, що Яні у всьому потурали і всі їй дозволяли. Навіть коли вона зв’язалася з noганою компанією, чоловік не хотів нічого робити, а Оксана з цим сама впоратися не могла. -Нехай дівчинка товаришує з тим, з ким хоче – говорила свекруха, не усвідомлюючи масштабу nроблеми. Найстрашніше, що бабуся дозволяла внучці робити те, що мама забороняла. Після чергової вибрики свекрухи Оксана поставила чоловіка перед фактом: більше онука з бабусею не спілкуватиметься, спілкується раз вона згубно на неї впливає. Потрібно вживати радикальних заходів. Тим більше, жінка почала зауважувати, що вона втрачає авторитет. Вона розуміла, що якщо не діяти зараз, потім буде пізно.