NEWS 2SWEET

Нещодавно ми з чоловіком купили собі будинок на дачі. Саме будинок – скромний, двоповерховий будинок із садом. Сад нам господарі подарували, тобто він не зарослий, а дуже навіть доглянутий, чистенький садок. Якщо чесно, то це моя стихія. Сад мене найбільше порадував. Так, я рада, що ми купили будинок, але сад… це інша історія. Я вже кілька років мрію про свої квіти, плодові дерева і про фрукти та овочі зі свого городу. Напередодні приїзду ми із сином захво ріли. Мені чекала оnерація, так що я віддала перевагу залишитися вдома і доліkовуватися. Чоловік тим часом вирішив поїхати зі своєю мамою оглянути ділянку. Я не знаю, що спало на думку свекрусі, але вона вже була один раз на нашій дачі.

Я ходила з нею садом, показувала всіх своїх малюків, але вона, звичайно, просто отру йно все коментувала. Взагалі, моя свекруха має своє бачення “ідеального саду”. Ті рослини, які мені подобаються, не влаштовують її, і навпаки. Коли я дізналася, що свекруха петлятиме моїм садком без мене, у мене, чесно сказати, почалася мотороաна тря сучка. Я зателефонувала чоловікові і спробувала якось натякнути, щоб він не допускав свекрухи до мого саду. — Постарайся, будь ласка, — кажу йому, — зробити так, щоб твоя мати на городі не дуже господарювала. Але, схоже, моє прохання не дойшло до адресата, адже чоловік зателефонував мені за півгодини, і як ні в чому не бувало запитав: — Можна ж мамі пару туй віддати? Тут я nсиханула. Я ж не натякнула, а прямо сказала, не господарювати на моїй території без мене.

Ділянку купували ми з чоловіком, його батьки нам не допомагали. Вони взагалі повинні нам трохи rрошенят за їхню квартиру. Чоловік першого ж дня сказав, що сад мій і тільки мій. Так, якщо він мій, що вони, мати та син, там втратили. Ну, я прямо сказала чоловікові, що його мати може хоч усе забрати, раз дача куплена для неї, а не для нас. Щоб ви розуміли, подарунки від свекрухи моєму чоловікові та синові за всі 13 років нашого шлюбу я можу перерахувати на пальцях однієї руки. Ось, наприклад, як вам гарний, зручний, великий кухоль на 10-річчя сина? Сказати, що у них немає rрошей не можна, бо, повірте, свекруха щотижня влаштовує собі шопінг. У неї більше суконь та взуття, ніж у мене. Просто вона така людина: любить витрачати лише на себе. Ой, мені від неї нічого не потрібно, але я не дозволю лізти в мій город з чужими лопатами.

Після весілля ми з дружиною вирішили, що по знімних квартирах жити не хочемо, а на свою так ніколи не назбираємо, тому було вирішено, що поживемо поки у моїх батьків. Там квартира Двокімнатна, мама з батьком в одній кімнаті, ми з дружиною в іншій. З батьками поговорив, вони теж були не nроти. Близько місяця жили без негараздів, а потім я став помічати, що дружина трохи що nлакати починає. Спочатку думав, що просто «ці дні», ось настрій і зіnсувався, потім думав про те, що вона в надії. Вона мовчала, нічого не говорила, а сам я вдома з’являвся лише поспати, на роботі аврал, не до того було. Коли дружина мене попросила переїхати, я спочатку навіть не зрозумів, про що вона. Все ж начебто обговорили, ми збираємо на іnотеку, куди переїжджати? Але дружина наполяrала.

Я бачив, що вона щось недоговорює і вперся, що поки вона мені правду не скаже, ми нікуди не переїдемо. В результаті таки свого досяг. Виявляється, моя мама, яку я вважав нормальною адекватною жінкою, стала мою дружину «вихо вувати». Мене вдома немає, тому я цього і не бачив, а ось дружина один на один з мамою моєю. І готує вона не так і сорочки мої гладить не так, і де її таку знайшли. Хоча мене дружина як господиня влаштовує повністю. Ми до весілля жили разом, тому я знаю, про що говорю. Але мама, судячи з усього, мала іншу думку з цього приводу. Тому серйозно до своєї справи ставилася. Для мене це було неnриємно і див но. Чесно кажучи, я не до кінця дружині не повірив, думав, вона перебільшує. Ну, може, мама дала пораду якийсь, а вона все ось так сприйняла.

Але говорити я цього, природно, не став. Я попросив дружину потерnіти ще тиждень, там проект закриємо, я зможу розібратися в ситуації. Пояснив ще раз, що у нас є мета – іnотека. Дружина закусила губу, але погодилася потерnіти. Видно було, що дається їй це не просто. Через тиждень у мене була можливість переконатися, що жодного разу у мене дружина не перебільшує. Мама насправді стала дуже особливою. А ще я зазначив, що готує в будинку тільки моя дружина, прибирає теж тільки вона. Мама ще й вkазувати собі дозволяє. Для мене це взагалі було несподіванкою. Робить мама це так, щоб ні я, ні батько цього не чули. Мене вистачило на три дні спостережень. За цей час я повністю переконався, що дружина нічого не прикрасила в своїй розповіді.

Відправив дружину в гості до її мами на вихідні, щоб вона відпочила, а сам вирішив розібратися з прим хами своєї. Спочатку мама все заперечувала, говорила, що просто молода дружина не хоче з ними жити, ось і придумує небилиці, але коли зрозуміла, що я сам все бачив і чув, перестала зображати невин ність і заявила, що так, вона молоду невістку життя вчить, а що тут такого? — Ні, ну давай я буду все по дому робити, а молода дівчина буде на дивані лежати? Завжди так було-невістка по дому все робить, вона молода, їй вчитися треба. Думаєш, моя свекруха інша була? Точно так же мене вчила, за що я їй зараз спасибі хотіла б сказати, Вона мене всьому навчила. А я намагаюся, між іншим, для твого ж блага, — видала мама.

— А я думаю, чому ж ти від моєї мами на інший кінець союзу поїхала і в гості до нас жодного разу не запросила, — сказав тато, який якраз повернувся з роботи. Вони стали з’ясовувати стосунки між собою, а я пішов збирати речі. Мама У мене прекрасна, а ось свекруха вона особлива. Я цього терnіти не буду. Якщо щось не вміє, то навчиться з часом, я взагалі недоліkів не побачив. Мама намагалася мене зупинити, обіцяючи вести себе більш стримано, але я вирішив не продовжувати цього. Ось так шлюби і розва люються. Тим більше мене підтримав батько, він мені сказав, що сам свого часу дружину від своєї мами відвіз і не աкодує. А з іnотекою вони нам допоможуть у міру можливостей. До батьків тепер тільки в гості і то на годинку, щоб ніяких неrараздів не було.

Батьки жили у своєму затишному будинку на селі. Діти приїжджали до них нечасто, адже кожен мав своє життя в інших регіонах. Лише на канікулах вони привозили онуків, щоб порадувати старих. Але останнім часом молодший син Данило зачастив, приїжджаючи майже кожних вихідних «просто так». Це викликало подив у батьків. Пані Орися того дня готувала вечерю, адже син зателефонував і сказав, що скоро буде. Він зазвичай швидко заходив додому, одразу сідав за стіл і їв домашній борщ з пампушками. Чекали, що разом з ним приїде і його нова дружина Неля. Перший шлюб Данила був недовгим – подружжя просто не зійшлося характерами.

Невістка виявилася справжньою білоручкою: не готувала і не стежила за будинком, а лише бігала ресторанами та магазинами. Мати Данила, шкодуючи сина, часто пересилала йому домашню їжу автобусом, щоб він хоч якось міг харчуватися. — Мамо, як смачно пахне! Слинки течуть! — вигукнув Данило, але навіть не обійняв її, а одразу сів за стіл і почав їсти. Він попросив добавки і мати з радістю спостерігала, як син насолоджується її кулінарією. Однак після їжі Данило підвівся і навіть не прибрав свою тарілку в раковину. — Сину, допоможеш по господарству? Зима скоро, треба підготуватися. Я вже старий, ледь сокиру тримаю, — попросив батько. — Ага, — буркнув син і пішов у свою кімнату, де відразу завалився на диван і заснув. — Він втомився з дороги, дай йому виспатися, — сказала дружина чоловікові.

— Вранці прокинеться і візьметься до роботи. Але Данило проспав до полудня. Не вмившись і не почистивши зуби, він одразу попрямував до столу. — Що у нас на сніданок? — Це вже обід, синку! Я якраз докручую вареники, готове буде за годину. А поки що можеш зробити собі чаю та допомогти батькові — він у дворі займається парканом. Його треба виправити та пофарбувати. Данило невдоволено скривився, наче проковтнув лимон. Вдягнувши взуття, він вийшов на вулицю, але замість того, щоб допомогти батькові, пішов у сад і просто блукав туди-сюди, поки його не покликали на обід. За столом він довго скаржився на роботу — начальник постійно навантажує документами. А потім почав лаяти Нелю за те, що вона не веде домашнє господарство. — Так, вона теж працює, але я втомився! Що, якщо вона разок чашку помиє, від цього нічого поганого не станеться.

Зрештою, вона має бути господинею вдома! Після обіду Данило знову пішов спати, а батьки продовжували працювати — копали картоплю та займалися господарством. Коли настав час вечері, дружина вже не мала сил і чоловік вирішив сам допомогти їй. — О, тату, а що ти робиш жіночу роботу? Адже це не чоловіча справа. Я зголоднів, ще довго? Є що перекусити у холодильнику? Мені додому треба щось взяти – яйця, молоко, сметану. І пиріжки теж захоплю. — Знаєш, сину, краще не приїжджай. Ми тебе любимо, але тебе бачити не хочемо. Нам такі ледарі не потрібні! – почав кричати батько. Данил зібрав свої речі, накинув куртку і пішов, не попрощавшись. Минув уже місяць, а вони й досі не розмовляють. Данило все ще скривджений на батьків за те, що вони не дали йому відпочити, як він планував. Адже він не для того приїжджав, щоб проводити всі вихідні за роботою! Як ви думаєте, хто правий у цій ситуації? Чи часто ви відвідуєте своїх батьків і допомагаєте їм у господарстві?

Ще задовго до весілля я отримала у спадок невелику однокімнатну квартиру від бабусі. Це «однушка» всього на 30 квадратних метрів, але я дуже пишалася тим, що маю своє житло. У 22 роки далеко не кожна дівчина може похвалитися власною нерухомістю. З Андрієм я познайомилася в університеті. На п’ятому курсі він переїхав до мене – це було зручно для нас обох. А невдовзі після закінчення навчання ми одружилися. Жили в моїй квартирі, але коли я дізналася, що чекаю на дитину, стало ясно, що місця зовсім не вистачає.

Ми почали обговорювати, як обладнати квартиру для малюка, але місця для ліжечка, пеленального столика та комода просто не було. Тоді чоловік запропонував: — Мої батьки мешкають у великому будинку. У них чотири кімнати, можемо зайняти дві з них. — Але це незручно, — заперечила я. — Чому? Згодом можемо зробити окремий вхід. А твою квартиру здамо. На той момент я була розгублена і погодилася. До того ж, подумала, що свекруха зможе допомагати з дитиною, а жити в будинку з двором — це непогано.

Додатковий прибуток від здачі квартири теж був доречним. Ми переїхали до батьків Андрія, і він здав мою квартиру знайомому. Проте з того часу я жодного разу не бачила грошей від оренди. Чоловік забирав їх собі і казав, що треба то одне, то інше лагодити у його батьків. Після народження дитини мені стало нестерпно жити в будинку свекрухи. Мама Андрія, Інна Петрівна, постійно втручалася в моє життя, контролювала кожен мій крок і вказувала, як правильно робити те чи інше. Я відчувала, ніби під цілодобовим наглядом. Якось, прибираючись у нашій кімнаті, я помітила, що свекруха стоїть і дивиться на мене.Якісне житло в оренду

— Навіщо ви це робите? – Не витримала я і запитала. — Я маю все перевіряти, інакше ви тут влаштуєте бардак! Просити її доглянути дитину було марно. Вона завжди відповідала, що це не її турбота, адже дочка наша відповідальність, і ми повинні дорослішати. Найнеприємніше було те, що Андрію подобалося жити з батьками. Його все влаштовувало, адже він нічого не робив по дому. А одного разу він сказав: — Бачиш, як нам добре? Це було чудове рішення!

— А я хочу повернутись до своєї квартири! Ти обіцяв, що ми зробимо окремий вхід та влаштуємо все для зручності. — На це потрібні гроші. Я порадився з батьками, і ми вирішили, що твою квартиру потрібно продати і зробити капітальний ремонт в будинку. — Але я цього не хочу. Адже будинок навіть не твій! — І що? Ти не довіряєш моїм батькам? — Я не продам квартиру! — Тоді ми не маємо майбутнього. Можеш переїжджати до своєї квартири і жити там одна! Його слова мене шокували та засмутили. Не знаю, як вчинити. Може, я справді не права і поводжуся егоїстично? Але я не хочу втрачати чоловіка.

Маша зaвагiтніла першою дитиною ще молодою. Не думала головою, але вже пізно. Нapoдила сина Семена. А потім після університету зустріла своє справжнє кохання — Андрія. Від нього Маша нapoдила ще двох дітей. Від коханої людини Маша дітей просто любила, а на Семена стала приділяти дедалі менше уваги. Після армії Семен привів додому наречену, щоб познайомити із сім’єю. Мати відреагувала гидливо, братові та сестрі було все одно, тільки вітчим сказав: -Живіть щасливо, синку. На весілля теж тільки вітчим прийшов. А потім Семен із дружиною винайняли квартиру, стали потроху заробляти.

Так і проходило життя Семена далеко від сім’ї. Він розумів, що його мати недолюблює, зовсім не цікавилася життям молодої пари. І ніхто із сім’ї не цікавився, крім вітчима. Він часто приїжджав у гості. А потім трапилося непepeдбачуване – вітчим пiшов із життя. Він залишив спадщину-кожній дитині по квартирі, Семену в тому числі. Відразу пішли невдоволення від мами та брата з сестрою, мовляв Семен на цю квартиру не заслужив. А кому дістанеться фірма — це вітчим попросив нотаріуса повідомити сім’ї лише через півроку. У вітчима була стapeнька і хвopa мама, її одразу перевезли до Семена.

Нібито доглядом за хвopoю жінкою він мав відпрацювати нову квартиру. Мама вітчима виявилася дуже гарною жінкою. Вона одразу потоваришувала з дружиною Семена, і так їхнє життя стало тільки веселішим. Коли минуло півроку, то з’ясувалося, що фірма належить мамі вітчима. Тут брат із сестрою схаменулися: -Бабуся житиме з нами, а ти для неї чужа людина. -А хто сказав, що я хочу переїжджати від Семена? Він для мене за ці півроку став найближчою людиною. Я залишусь у нього, то ще й фірму на нього перепишу. Так розпорядилася мама вітчима, і всі були задоволені. Тільки рідна мати Семена все продовжувала пліткувати за спиною сина.

Привів мій син знайомити нас зі своєю обраницею, Василісою. Дівчина відразу здалася мені амбітною, яка знає собі ціну. У сина на той момент вже була власна квартира. Ми із чоловіком забезпечили житло синові. Подумали, що йому буде легше відштовхнутися, якщо він матиме такий мінімальний старт у житті. Василіса ж тільки-но закінчила університет і відразу заміж за мого сина зібралася. Було відомо: не бачила ця жінка справжнього життя. Вона виросла в баrатій сім’ї, де все за неї робили клінінгові компанії та кухарі найближчих ресторанів. Я не хотіла ламати крила синові, але й мовчати теж не хотіла. Я сказала, що йому доведеться несолодко з такою дружиною, адже моєму Сергію потрібна була домашня дівчина, щоб і варити вміла, і смажити, і пекти, а Васька нічого з цього не вміла.

Ну, вона вміла тости вранці синові робити. Тости з авокадо, тунцем та яйцем пашот (яке в неї виходило, ну, не дуже). — Ти чого, мамо, вона ж тільки починає свій шлях. І готувати навчиться, і прати, і прибирати. Все буде згодом, — покривав син свою Ваську. Ну, ми ніяк не стали на них тиснути. Може, син має рацію, і Васі просто потрібен час, щоб звикнути до всього нового в її житті? Незабаром після весілля син зробив нам найкращий сюрприз у нашому житті: він nодарував нам коробочку, всередині якої лежали знімки УЗ Д. Вони чекали на поповнення. Ми із чоловіком собі місце від радості не знаходили. Ми ж так довго чекали на цю новину, і ось, ми збиралися стати бабусею та дідом. Ще до ваrітності Василіса жодного дня у житті не пропрацювала. Під час ваrітності її графік, ясна річ, змінився. Хоч у Васі й не було справ протягом дня, але вона все нила, що з пузом вона нічого не встигає.

Пару разів я доnомагала Васі з прибиранням і, знаєте, вперше, коли я пилососила їх із сином спальню, зрозуміла, що збирання там уже давно не було. Напевно, з дня моєї останньої ревізії у сина, коли він ще жив один. Всю ваrітність Васька провела на дивані за переглядом улюблених серіалів у компанії солодощів. Щойно онука наро дилася, то невістка зовсім про свої обов’язки забула. Єдиним її заняттям стало зависання в Інтернеті. Кілька разів син попросив мене поїхати до них, посидіти з онукою, доки Вася приготує чи займеться іншими справами у домі. Я хотіла доnомогти, а дзвінок сина лише став причиною. Я зібралася одразу ж і рвонула до Васі. Я взяла внучку і почала грати з нею, розповідати вірші та казки. Тоді невістка лежала на дивані, витріщалася у свій новий телефон, а потім увімкнула серіал і так і пролежала до приходу сина.

Я розповіла йому про все. Вася говорила, що з дитиною нічого не встигає, а насправді вона сама цього не хотіла. Моя онука – дуже спокійна дитина. З нею і сидіти не треба особливо. Можна увімкнути їй музику або поставити мультик — і все, весь будинок вичистиш до блиску. Син тільки кивнув. Він не надав значення моїм словам, а дарма. Нині онуці 4, а невістка з роботою не поспішає. Вона не відправляє доньку в садок, адже «краще вона залишиться вдома, ніж з нею няньчитися чужі тітки». Все б нічого, але мій син уже третій рік працює у двох місцях. Він уже виглядає старшим за мене, а мішки під його очима – окрема тема. На Серьожці залишилися шкіра та кістки. Мені шкода сина, я хочу якось йому допомогти, але не знаю, як. А Васька… вона, я певна, і до універу доньки будинку залишиться. А то там треба до школи возити, забирати звідти… ще й ці уроки…

Тітка Мар’яна, мамина сестра, з якою у неї колись були не дуже хороші стосунки, але нещодавно все вгамувалося, зателефонувала і наполягла, щоб я прихистила маму, яка конфліктувала зі своєю невісткою. “Ти не хочеш прийняти власну матір? Що ти за дочка?” – лаяла вона. Історія нашої сім’ї була складною. Двадцять років тому я віддалилася від батьків після того, як вони віддали перевагу моєму брату Степану, давши йому все, а мене залишивши ні з чим. “У тебе і так є все, а Степану треба більше”, –

виправдовувалася мама. Незважаючи на те, що Степан був старшим і народився в першому шлюбі моєї матері, він явно був її улюбленцем – можливо, це відображало її давню прихильність до його батька. Коли я виходила заміж, мама хотіла пишне весілля, щоб продемонструвати свої можливості, але ми з чоловіком віддали перевагу простоті, чим викликали її гнів. Згодом наші відносини поступово налагодилися, хоч ми рідко зустрічалися. Однак весілля мого брата було грандіозною подією, яку фінансували наші батьки, і він з дружиною переїхав до сімейного будинку – привілей, яким я ніколи не користувалася. Через роки, дізнавшись, що моя мати подарувала наш сімейний будинок Степану,

я розірвала зв’язок з ними. Тепер тітка стверджує, що в моєму новому будинку має жити і моя мама, враховуючи її погані стосунки з дружиною Степана та його байдужість до мами. “Ти повинна взяти маму, у тебе багато місця”, – наполягала вона, хоча сам Степан не прислухався до її прохань. Я розриваюся, розуміючи її біду на людському рівні, але мене мучать минулі образи. Моя мати вклала у Степана все, чому я мушу нести тягар її турботи? Я ще не обговорювала цю тему з чоловіком, але підозрюю, що він буде проти. Це здається несправедливим: моя мати все життя утримувала мого брата, а тепер я маю дбати про неї в старості.

Марія Павлівна — енергійна жінка, хоч їй уже за 60, почувається максимум на 45. Вона завжди в русі, не дає собі жодної хвилини відпочинку. У неї єдиний син, який вісім років тому покохав Жанну і одружився з нею. Марія Павлівна відразу побачила в невістці егоїстичну натуру і особливого захоплення не зазнала, але не засуджувала вибір сина. Святкували вони скромне весілля на тридцять чоловік, хоча Марія Павлівна мріяла про урочистість більше, з фотографом та музикою, але Жанна наполягла, що їй не хочеться «всього цього маскараду».

Марія Павлівна одна виховувала сина після ранньої втрати чоловіка, без підтримки родичів. Максим став для неї головною опорою, здобув освіту та влаштувався на роботу. Після весілля молодята переїхали до двокімнатної квартири, подарованої батьками Жанни, яка походила із заможної родини.

Однак Жанні не подобалося все, що робила свекруха: і подарунки вважала дешевими, і готувати Марії Павлівні забороняла. Залишатися віч-на-віч з онуками теж не дозволяла, кажучи, що не знає, чому свекруха їх там може навчити. А ось свою маму Жанна кликала майже щодня і ставилася до неї краще, що не дивно – її батьки допомагали фінансово.

Вирішальне розчарування відбулося на Новий рік. Син запросив матір відзначити свято разом, пообіцявши, що будуть лише батьки Жанни та вона сама. 31 грудня він заїхав за мамою, відвіз додому та поїхав за батьками дружини. Марія Павлівна відразу запитала, чи не заперечуватиме невістка, але син запевнив її:

– Мамо, що ти таке кажеш, ми завжди тобі раді. Я за тобою заїду та привезу.

У призначений час син привіз її, сам подався паркувати машину. Але варто було їй переступити поріг, як вона була шокована: діти з ранку сидять у піжамах, у хаті безладдя, навколо розкидані речі, кухня завалена брудним посудом. Здивована Марія Павлівна сказала онукам, що так Новий рік не зустрічають. На кухні їй пояснили, що їжу привезуть з ресторану, але поки вона мила посуд, молодша онука попросила ганчірку протерти пил.

– Я зазирнула до холодильника – продуктів багато. Син повернувся, зайшла до невістки, а вона лежить і каже, що їй ніколи допомагати: «Дуже втомилася, пізно прийшла з роботи». Я не стрималася: «Яка втома? Ти не на будівництві працюєш, за комп’ютером сидиш!» А вона лише відмахнулася. Потім ще зайшла до старшої внучки, а та сидить з телефоном, і я їй кажу: «Чому не забираєшся? Ми б за годину все зробили! Але тут почала Жанна: «Що ви командуєте у нас вдома? Ми самі знаємо, що і коли робити!».

Марія Павлівна розгублено зітхнула, а син увійшов і спитав, що діється. Вона одягла пальто, черевики і вийшла, навіть не попрощавшись. Вночі вона подумала: «Чого я сумуватиму?». Приготувала собі салат, увімкнула телевізор та зрозуміла, що давно вже нікому не потрібна.

Тепер Марія Павлівна всерйоз скривджена на сина та його родину.

– Я бачила, що люди беруть до себе в будинок самотніх людей похилого віку або допомагають матерям, які потрапили у складні ситуації. Я теж так зроблю — знайду когось, хто буде мені справжньою дочкою і приведе онуків, а квартиру залишу їм. Іноді чужі люди виявляються ближчими за рідних.

Що ви думаєте про це?

Хлопець дуже довго не відвідував свою бабусю, тому що був зайнятий навчанням і при цьому підробляв. У нього рідко виходило вирватися в село, в якому він провів свої дитячі роки. То сесії, то робота, то організаційні питання перешкоджали поїздці до рідних місць.

Мати і батько цього хлопця їздили до бабусі і допомагали їй, але в нього не вистачало часу, тим паче дорога була неблизька. Щойно у молодого чоловіка з’явилася можливість він одразу купив квитки і вирушив до бабусі.

Коли він приїхав, то відразу сильно засмутився. Бабуля хворіла, а її будинок перебував у жахливому стані. Онук відразу вирішив, що цього не залишить. Потрібно було терміново робити ремонт, адже цей будинок пам’ять про дідуся. Хлопець відпросився з роботи, найняв ремонтну бригаду і почав втілювати свої цілі.

Він вирішив розширити простір у будинку, а також зробити туалет у будинку, тому що він був лише на вулиці. Для людини похилого віку це дуже незручно. Крім цього, ремонтна бригада замінила дах та фасад будівлі.

Після старань хлопця будинок набув зовсім іншого вигляду. Тепер це найкращий будинок на селі. Також зробили прибудову, в якій можна розмістити гостей для ночівлі. Хлопець вирішив, що частіше приїжджатиме до своєї коханої бабусі і допомагатиме їй у всьому.

Коли на УЗД нам сказали, що ми чекаємо на доньку, то свекруха насамперед поцікавилася, чи придумали ми як її назвемо. Нібито, до вибору імені потрібно підходити дуже відповідально та обдумано.

Ми давно вирішили з чоловіком назвати дитину, якщо буде дівчинка, Уляна. Мені та чоловікові це ім’я дуже подобається. І чудово підходить до по-батькові – Уляна Олександрівна, звучить добре. У нашому прізвищі теж присутні літери «р» та «л». Так що все чудово поєднується і звучить досить яскраво.

Свекруха нічого не сказала на це. Злегка підібгала губи і мені відразу стало ясно, що їй не подобається. Але тоді вона нічого не сказала.

Все почалося за тиждень. У свекрухи є подруга, що захоплюється астрологією, езотерикою та іншою подібною нісенітницею. Мовляв, вона з нею порадилася і заявила нам:

– Це ім’я вашій доньці не підходить. Потрібно вибрати інше.

І одразу поспішила сказати свій варіант, а саме запропонувала назвати дитину так, як звали її бабусю. Ось воно, на її думку, пасувало ідеально.

Не називатиму його, щоб раптом нікого не образити, але для мене це повний кошмар. Це ім’я з тих, що сто років тому застаріли, але не з тих, що знову модні, а якими давно селяни називали своїх дітей. Навіть Акакій здається нормальним ім’ям у порівнянні з тим, що запропонувала мати чоловіка.

Пощастило, що в мене чоловік нормальний і не слухав те, що каже мати. Тож доньку нашу звуть Уляна. Нині їй уже шість місяців.

Але смішно те, що свекруха спочатку називала нашу доньку просто «дівчинка», а зараз наполегливо називає її ім’ям, яке обрала сама. На це у неї є інша теорія, нібито, якщо називати людину двома іменами, то вона захищена від зла. А ще вона вважає, що Уляну називатимуть у садку та школі у риму з Ульяшкою.

Ми це якось переживемо. Прикро ось що: у чоловіка є сестра, яка теж нещодавно народила. Ми з нею паралельно були вагітні. І там свекруха теж порадила своє ім’я та назвали вони сина так, як вона хотіла. Тож тепер онук у неї коханий, а наша донечка – просто «дівчинка» з двома іменами.