Home Blog Page 292

Вонu прuїхалu з усього світу, 10 ріднuх братів привіталu батьків із 50-річчям шлюбу. ВIДЕО

0

На п’ятдесятиліття шлюбу майже вся ця сім’я зібралася в маленькому селі на Волині, щоб привітати батьків з річницею і висловити свою щиру подяку. До них прийшли журналіст Богдан Кутєпов і фотограф Ігор Гайдай з метою зберегти дивовижну історію для майбутніх поколінь. Адже їхня сім’я є прикладом для наслідування, відданого кохання і взаємної поваги.

Нагадаємо, в Камінь-Каширському районі живе подружжя Скоков, яка має 50 онуків. «10 синів, 50 онуків (вже більше). 50 років разом — чоловік і жінка Скоков в цьому році відзначили золоте весілля. Побував на ньому Богдан Кутєпов. А поки він монтував це відео, в родині Скоков народився ще один — 51-й онук Матвій.

Щоб nовністю nоринути у ат мосферу відпочинку, ми з дружиною викупили ціле купе. Одна дама з донькою зажадала у нас два вільних місця і, почувши відмову, вчинила хамським чином

0

Минулого літа ми з дружиною вирішили поїхати на море, а транспортним засобом вибрали поїзд. Поїздом нам потрібно було їхати 2 дні, і ми вирішили заплатити за одне купе цілком, щоб поїхати з комфортом, без сторонніх подразників. Ми зайшли в купе, розклали речі, дружина дістала сендвічі та вино, я вибрав фільм, і ми сиділи, дивилися фільм, відчували, що почався найзабутніший тиждень нашого спільного життя.

Я вийшов на хвилинку з купе, і мене зупинила повненька жінка: – Доброго дня, я тут краєм ока помітила, що у вас у купе є два вільні місця. Ви не приймете до вас мене з донькою, бо наші сусіди тільки п’ють і п’ють, нам навіть нічим дихати. – Підійдіть до персоналу, вони все вирішать. – Нам сказали, що вільних місць більше немає. – Ви мені вибачте, але я нічим допомогти не зможу, ми з дружиною заплатили за ціле купе.

Вона щось пробурмотіла собі під ніс, але я пішов у своїх справах. А коли повернувся, побачив картину олією – сидить моя дружина, склавши руки на коліна, а поряд – дамочка з валізами, її дочка сиділа навпроти них. – І знову здрастуйте, ви що тут забули? – я вже не жартома розлютився. – Аякже? Я вам все пояснила. – Беріть свої валізи і йдіть. Негайно! Інакше я змушений звернутися до третіх осіб! – Прапор у руки! Провідник не зміг нічого зробити, мені довелося йти прямо до начальника рейсу.

Мені сказали, що до нас підійдуть за кілька хвилин. Я повернувся один. Пані та не втратила шансу накинутися на мене. – Ну? Надіслали куди подалі? Цими словами до нас підійшли кілька чоловіків і виставили її за двері. Вона покрила нас кількома шарами матюки разом із дитиною. Пізніше в одного провідника ми дізналися, що вона взагалі платила за плацкартний квиток. Ось так почався наш найпрекрасніший відпочинок на морі.

Батьки заборонили віталіку спілкуватися з софією. Минули роки вона виявилася єдиною, хто допоміг у важкій ситуації

0

Хлопчику, я не знала, що це було кохання …”Шибайголова. Красунчик … як тільки не називали Віталика в селі! Син агронома і медички. Самотній. Бажаний кавалер для кожної дівчини. З наукою Віталік не дружив. Батько не раз брався за ремінь, щоб синові вставити мозок. Мати ставала на захист.Однокласниці недолюблювали хлопця. Що красивий і багатий. За косички смикав. Зверхньо дивився на всіх.. Софійка не хотіла залишати містечко. Тут друзі, школа. Але вона з матір’ю змушена перебратися до бабусі в село. У батька скоро буде нова сім’я. А Софійка представляла нову школу, яка від бабусиного будинку аж за шість кілометрів.- У нас новенька! З міста!Для 9 «А» це була надзвичайна подія.- І зовсім не з міста, – хмикали учні з 9 «б». – Її з матір’ю батько з дому вигнав. А в бабці хатинка на курячих ніжках. У місті її мама мала хорошу роботу, а тепер в поліклініці підлогу миє.- Казки закінчуються добре. А хатинка на курячих ніжках – з казки, – не здавалися «опоненти» з 9 «А».Школярів із сусідніх сіл возив до школи сільський автобус. Коли він псувався – і назад добиралися пішки.

– Софія, тебе підвезти?- Віталік? Якщо тобі не важко…Софія вмостилася на багажнику. Вони обганяли учнів з 9 «А» і «Б», які відкривали роти від подиву. Хлопці питали Віталіка:- Тобі подобається та цяця?- У неї є ім’я Я її просто підвіз.У присутності Софії Віталік не говорив дурниць. Підвозив додому, коли не було автобуса. І ніколи не пропонував дружби.Перший букет на лавці, що стояла у дворі, знайшла восени бабуся, тому що прокидалася дуже рано.- Сонечко, тобі якийсь залицяльник оберемок айстр на лавці залишив.А Софія не могла зрозуміти, хто ж цей дивак. Аж до морозів з’являлися на лавці квіти. Але побачити, хто внучці букети носить, бабусі не вдалосяНавесні квіти знову з’явилися…. На випускному Віталик все запрошував Софію до танцю.- Що він в ній знайшов? – червонів від злості Віталіка батько. – Запал на ту бедосю. Я йому вдома покажу! Тепер я зрозумів, хто все квіти у нас і у сусідів зірвав. Ну ну!Після випускного батько добряче відлупцював вже дорослого сина. Аж сусіди чули крики.- Я все одно люблю Софію! – вигукував хлопець.

– Заб’ю! – крикнув батько Мрії Софії бігли до великого міста. Отримавши атестат, дівчина поїхала з села.- Як ваша Софійка? – запитували односельці матір і бабусю.- Добре, – відповідали ті.А Софії було по-різному. Спочатку в місті відчувала себе самотньою серед сотень тисяч людей. Однак дала собі раду. Навчання, робота, друзі, любов потім купила невелику квартиру для матері і бабки в містечку, де народилася. Сама ж з чоловіком, який з перспективного в минулому інженера став заможним бізнесменом, жила у великому місті. Виховували двох синів.У селі Софія була, здавалося, вічність. А сини просили показати сільську “романтику”.Софія любила великі «чоловічі» машини. Тому коли їхала по сільській дорозі, місцеві з інтересом споглядали.Зупинилися біля будинку материнської подруги. Тітка Настенька сплеснула від радості в долоні:

– Сонечка, красуня моя … О, йдуть мої внуки. Наталя, Саша! Тітка Софія приїхала в гості. З хлопцями.Наталя з Сашком показували Софіїним синам село. А тітка Настенька розповідала-розпитувала про всіх і вся.- Як живуть мої однокласники? Де вони? – поцікавилася Софія.- Люба Олешкові в райцентрі в школі працює. Надя на заробітках. Олег Назарко спився. Немає ради з тієї горілкою! Михайло Панасів господарює. Вітька – агроном. Ні вже колишнього гонору. І краси не залишилося. Біда не робить людину хорошим.- Ви про Віталіка?- Витькой його тепер звуть. Я, Софійка, таємницю тобі відкрию. Якось Вітька орав мені город своїм трактором. Як закінчив роботу, запросила в будинок на обід. Від випивки відмовився. Він зовсім не п’є. Він і зізнався: тебе одну ще зі школи любить. Скільки років пройшло, а не може забути. Батько вибирав йому пару з заможних. Змусив Вітьку одружитися. Живуть, наче чужі. Мають дівчаток-близнят. Вони – його розрада. Одну з дівчаток Софійкою назвав.

А ще розповів, як батько його відлупцював через тебе. І про квіти, які на лавці клав. І про те, яким щасливим був, коли ламався сільський автобус, тому що міг тебе додому підвезти … Біда у Вітька – дружина захворіла. Операція потрібна, а грошей немає. Вітька всім допомагає, хто просить, копійку до копійки тисне. Лікарі кваплять з операцією. Батьків Вітька вже поховав. Я так думаю: батько, Царство йому небесне, життя Вітька перепсував. А може, так воно повинно було бути … Досить про сумне. Я рада, що у тебе все добре, сонечко .Подушки тітки були м’якими і пахли дитинством. Але Софія не могла заснути: не йшов з голови Вітька. Вона й не здогадувалася, що цей шибайголова був у неї закоханий.Вранці Софія попросила тітку покликати Вітьку. Випровадила дітей на риболовлю, а сама думала, що повинна сказати колишньому однокласникову. Тобто, знала, що повинна сказати, але не знала як.Посивілий і постарілий Вітька стомлено ступав поруч з тіткою Настею. “Господи, нам же тільки сорок п’ятий рік, – подумки мовилаСофія. – Не впізнала б …»Пішла назустріч. Вітька зупинився, знітився.- Привіт, – заговорила першою. – Стільки років не бачилися!- Ти не змінилася, – Вітька переминався з ноги на ногу.

– Маю до тебе розмову, – сказала Софія. – Тітка Настенька все мені розповіла Спасибі за квіти. Це було було так красиво! І за твої почуття дякую. Хотіла б допомогти тобі, точніше, твоєї дружини. Я можу оплатити їй операцію.- Ти ж не знаєш її.- Зате я знаю тебе, Віть. Віталік.- Не знаю, не знаю .Ех, яким дурнем я був, що слухав батька ?!
– Чи не дорікай себе в тому, чого вже не повернеш. Дружину твою потрібно рятувати. Аби дочки не втратили маму.
– Я все поверну тобі, Софійка. Я зароблю Коли Вітька пішов, Софія тихенько мовила слідом:- Хлопчику, я не знала, що це було кохання Що ти так уміввмієш любити .”Якщо маєш час, приїжджай до мене.Яблука вродили. І ті сливи, що ти любиш, – писала в листі до Софії тітка Настя. – Все без« хімії ». Вітькова дружина одужує після операції. А село гуде. Люди не можуть зрозуміти, що ти добро зробила. Вітька повеселішав. Допомагає мені. Плату бративідмовляється. Обіцяв нову лаву поставити. Каже: коли внучці хлопці захочуть квіти принести, нікуди їх покласти. Хіба що на сходи біля ганку. Але гуси з’їдять. Вони ж ночують на дворі з весни і до пізньої осені

Мій чоловік допомагав незнайомій бабусі від щирого серця, але незабаром йому зателефонували юристи і приголомшили його новиною..

0

Іноді трапляються гарні збіги або казкові історії, але важко уявити, що у твоєї близької людини склалося саме так. У мого чоловіка є трикімнатна в центрі столиці, але те, як він її отримав — справжній приклад людської доброти. Якось сидів чоловік у кафе, у нього була перерва. І ось заходить до кафе бабуся. Вона тремтіла від холоду, видно було, що збирала гроші в перехожих. Сама бабуся одягнена була не запогодою, на неї було важко дивитися. Вона попросила офіціантки гарячої води, щоб зігрітися. Чоловік не витримав та запросив бабусю до себе за столик.

Вона довго відмовлялася, але чоловік був наполегливим. Бабуся сіла, а чоловік загартував для неї смачну їжу, найбільше гарячу, щоб вона зігрілася. Бабуся тремтячими руками їла і дякувала йому. Потім чоловік відвів її додому. У будинку було видно, що все чистенько і прибрано, отже, вона гроші не на алкоголь збирає. Бабуся дорогою додому розповіла, що вона одна залишилася, нема кому за нею доглядати. Має пенсію маленьку, тільки на комунальні вистачає. А на їжу та ліки немає грошей, от і доводиться у перехожих просити.

З того часу чоловік раз на тиждень приходив до неї додому, приносив із собою продукти та необхідні ліки. Потім викликав для неї лікарів, бо стан бабусі ставав гіршим. А після її смерті він організував похорон. Ключі віддав сусідці, бо часто після відходу родичів прибувають племінники, які хочуть отримати квартиру. Але через місяць нотаріус зателефонував саме моєму чоловікові і повідомив, що бабуся як подяку переписала на нього квартиру. Мій чоловік такого не очікував. Він щиро і від щирого серця допомагав бабусі і ні на що не розраховував. Тепер він раз на місяць приходить до неї на цвинтарі.

Після того, як ми всиновили хлопчика, я дізналася, що ваrітна, але це не все. Я від слів ліkаря ледь не знепритомніла

0

З Михайлом ми познайомилися 15 років тому, в інституті, тоді нам було по 20 років. Поkохали одне одного з першого погляду. Через два місяці ми побралися. Після весілля ми з чоловіком дуже хотіли стати батьками, але не виходило. Весь цей час ми їздили до фахівців, але ні в мене, ні в нього жод них nроблем не виявляли. Ми змирилися і вирішили всиновити дитину. Рік тому ми так і вчинили. Нині у нас хлопчик Андрій, йому три роки. І ось, два місяці тому, через поrане самопочуття я пішла до ліkаря. Який був мій подив, коли мені повідомили, що я ваrітна. Вийшовши з nоліклініки, зателефонувала та порадувала чоловіка.

Через деякий час, якраз перед днем ​​заkоханих, я почала почуватися не добре, не знала, що робити. Я звернулася до фахівця і наступного дня вже була у ліkарні. Та я познайомилась із дівчиною. Ми розговорилися і вона розповіла, що чекає на двійнят. Я пораділа за неї, але й задумалася, а якщо виявиться, що й у мене двійнята, як я з усім впораюся, мені вже 35. Згадавши, що мені сказала дівчина, а саме той факт, що їй не одразу сказали про двійнят, вирішила запитати у своїх батьків, чи були у нас в роду двійнята. Не було. Я вирішила про всяк випадок уточнити ще чоловіка.

Він також сказав, що у них у родині двійнят не було. Наступного дня мені призначили обстеження. Довго вели огляд, я аж захвилювалася. На моє запитання, чи все нормально, відповіли, щоб я йшла в палату, вони пізніше мені все скажуть. Як довго тоді тривали ці півгодини, поки я на них чекала. І ось відчиняються двері і заходить ліkар і каже: – Вітаю, Вас, матусю. У Вас двійня. Я з подиву й не знала, що сказати, одразу думки в голові з’явилися, як же так може бути, адже у мене в роду двійнят не було і в чоловіка теж саме. Отут я й подумала набрати свекруху. Вона довго сміялася після моєї розповіді, але зрештою сказала, що у її батька був брат близнюк. Отак мій чоловік знає своїх родичів. Зараз ми з Михайлом та Андрієм чекаємо на появу наших дівчаток. Не знаю, як я справлятимуся, але сподіваюся, що Бог нам доnоможе.

Колишній дізнавшись, що я ваrітна, кинув мене і пішов. З’явився він знову лише тоді, коли вже наш син мав вступати до університету.

0

Багато років тому я дізналася, що ваrітна від свого хлопця. Як тільки він дізнався, він пішов від мене без жод них пояснень. Я була спyстошена і поняття не мала, що робити. Я намагалася його знайти, але його друзі сказали мені, що він пішов до ар мії і має іншу дівчину. Коли я повернулася до батьків і розповіла їм про свою ситуацію, вони спочатку засмутилися, але потім вирішили мене підтримати.

Я наро дила здоpового та красивого хлопчика, і мої батьки були в захваті від того, що стали бабусею та дідусем. Перші місяці були важкими, і нам довелося зіткнутися з безліччю пліток і осудів з боку наших сусідів. Все ж таки, мій синок виріс розумним і красивим, і нас перестало хвилювати, що подумають люди. Втім, це мене й раніше не дуже хвилювало. Коли мій син готувався до вступу до університету, зненацька з’явився мій колишній і захотів познайомитися з сином.

Він хотів зробити ДНK-тест, щоб переконатися, що він його батько. Мій син був там, коли його батько сказав це, і він сказав йому, що йому не потрібний батько, який не вірить його мамі. Я була рада, що мій син так до цього поставився. Ми були щасливі без його батька всі ці роки, і я знала, що ми могли б продовжувати бути щасливими і надалі. Якби батько мого сина справді хотів познайомитися із сином, то зробив би це давно, а не коли йому виповнилося 22 роки, та ще й за умови тесту.

Стас відчинив двері, а чоловік, що стоїть біля порога, заявив, що він відпочивав з його дружиною. Стас миттю втягнув його до будинку за комір, навіть не давши пояснити того, що трапилося.

0

– Здрастуйте, мене звуть Михайло. Я минулого року відпочивав із вашою дружиною… Тільки не треба так на мене дивитися. Хиленький чоловік, який подзвонив у двері і вивалив на господаря квартири інформацію, зблід, побачивши, як у Стаса почервоніло обличчя і стиснулися пудові kулаки. – Ви мене не так зpозуміли, – промимрив гість. – Іди-но сюди, – Стас схопив його за комір і втягнув у квартиру. – Та що ви творите?! – заверещав Михайло. – Дайте мені договорити! – То ти ще не все сказав? Зараз ти мені все розкажеш! Як на духу! Потім я робитиму з тебе відбивну! – Звичайно, розповім. За цим і прийшов. Тільки не треба так на мене дивитись.

Я боюсь. – А ти хочеш, щоб я тебе nоцілував? – І цілувати не треба. Просто послухайте. – Що вислухати? Як ти з моєю дружиною спав?! – Та не було в нас нічого. І не могло бути. В мене дружина, діти. Ось, дивіться тут фото. – То ти ще й своїй дружині зра джував? – Та не зра джував я нікому. Ви на фото подивіться. Дівчинка в інвалідномy візку! – То ти ще хвоpу дівчинку хочеш kинути? – Стас схопив Михайла за грудки. – Та вислухайте мене нарешті! Ось нова фотографія. Дівчинка вже на ногах. На своїх! Розумієте? – Ні. – Це тому, що ви не даєте мені спокійно розповісти. Ваша дружина вилікyвала мою дочку! – Як вилікувала? Вона ж не ліkар! – Зате позичила rроші!

– Тобто моя Ганна дала вам rроші на ліkування доньки? – Так. – Я підозрював, що вона свята! – розгублено заморгав Стас. – Саме так! Свята. Запропонувати таку су му rрошей незнайомим людям? Ні, я, звичайно, обіцяв, що поверну все до kопійки. Ось і прийшов, і приніс вам сто тисяч. Це – половина. Другу половину принесу, коли зберу. Швидше за все протягом року. Просто я подумав, що вам теж потрібні rроші. – Гр оші? Які rроші?! Ти що, хочеш якимись рrошима зіпсувати вчинок моєї дружини? Цієї святої жінки?! Образити її хочеш?! – Так боронь Господь. Щоб я образив Ганну Іллівну. Та ми всією сім’єю за неї молимося. – Ганна знає, що дівчинка вже ходить? – Ні. – Отже, зробимо так. Ти з усією сім’єю, у неділю, прийдеш до нас. Зробимо сюрприз Ганні. А про rроші забудь. Краще витратити їх на зміцнення здоpов’я доньки.

Сім’я завжди вважала Мілу nрислугою: подай, принеси, приготуй, прибери. А одного разу вона вирішила більше ніколи не повертатися додому

0

Як там в кіно говорили — життя в 40 років тільки починається, ось так і у Міли розпочалася раптово нове життя, не в 40, а в 45 років, головне, що почалася. Мілі 45 років, і кілька місяців тому у неї почалося нове життя з новим чоловіком. Для всіх знайомих і родичів Міли це було шоком, адже у Міли була така гарна сім’я, чоловік, двоє дітей, двоє онуків. А вона все кинула і пішла. Пішла вона раптово, просто не прийшла ввечері з роботи. Рішення Міли ніхто зі знайомих і родичів не підтримав. Батьки їй сказали, щоб вона навіть не з’являлася у них на порозі, поки не повернеться в сім’ю. Але, незважаючи ні на що, Міла щаслива, і каже, що вперше за двадцять з гаком років живе по-справжньому. Якось увечері, коли вже майже закінчився робочий день, Міла раптом зрозуміла, що не хоче йти додому, от не хоче і все. Що на неї чекає вдома? Чоловік, який сприймає її як прислугу, дорослий син, якого від неї треба тільки, щоб завжди були чисті сорочки і що поїсти, доросла дочка з онуками, якій потрібно всього лише залишити дітей і піти у своїх справах. І ось уже 18:30, і робочий день закінчився, а Міла сиділа на місці.

Піти їй було нікуди. І тут в кабінет до неї зайшов Петро Олексійович: він працював в їх організації в відділі ПТО інженером. Зайшов за розрахунками, запитав, чого це Міла на роботі засиділася. А Міла візьми і скажи, що не хоче йти додому, а більше і нікуди йти. Петро Олексійович зніяковів, і раптом запропонував Мілі піти до нього додому: він неодружений, квартира своя. Петру Олексійовичу давно подобалася Міла, але він розумів, що вона заміжня, і далі компліментів у них справа не йшла. Мила на пропозицію Петра Олексійовича теж спочатку зніяковіла, а потім відповіла згодою. Так, падіння моралі на обличчя, скажіть, ну може, тільки у Петра Олексійовича вона спала в кімнаті одна, він спав на кухні. А вранці вперше за її свідоме життя не она кому-то готувала сніданок, а їй приготували. Для Міли це було дивом, адже вдома у них було зовсім по-іншому. Міла вставала раніше за всіх, в 6 ранку, готувала сніданок чоловікові, і збирала йому поїсти на роботу, потім вставав чоловік, снідав, збирався і йшов на роботу, попутно висловлюючи, що знову Мила не так чай налила, або, що омлет НЕ додержано.

Коли чоловік йшов, Міла готувала сніданок синові, син прокидався, снідав, Міла йому приносила чисту білу сорочку, і він теж йшов. Наступала черга приготування сніданку для онуків і дочки, поки дочка приводила себе в порядок, Міла годувала онуків сніданком, потім їла дочка, а Міла одягала онуків, і вони йшли, дочка на роботу, внуки в дитячий сад. Якщо Міла встигала, то теж снідала, а в основному, пила чай на роботі. Увечері після роботи їй треба було зайти в магазин, і не один, приготувати поїсти на вечерю, чоловікові з собою на роботу, випрати речі, трохи забратися, позайматися з онуками, тому що з садка їх забирала найчастіше вона, а не дочка. Зрозуміло, що все так живуть, але ось милі в якийсь момент це набридло, набридло, що в родині її сприймають як хатню робітницю і прислугу. Мілі всього 45 років, а вона відчувала себе на 60, тому що крім роботи, будинка і городу у батьків у неї нічого не було. Вона навіть забула, коли востаннє ходила по магазинах, по магазинам одягу, а не продуктовим. У неї була непогана зарплата за мірками їх міста, трохи більше 30 тисяч рублів, але вона її не бачила, все йшло на продукти і господарство. Речі, якщо і купувала, то дешевше і на ринку.

За сніданком Петро запропонував Мілі жити у нього, що він її ні до чого схиляти не буде, нехай все йде своєю чергою. Міла промовчала. Увечері вона пішла додому, де на неї чекав грандіозний скандал і від чоловіка, і від сина, і від дочки. А вранці наступного дня, коли всі пішли на роботу, Міла покидали в сумку трохи речей, і пішла на роботу з твердим наміром більше сюди не повертатися. Через кілька днів вона подала на розлучення, додому її більше не пустили, не давши навіть забрати інші речі. А потім її чекали відкриття, та не одне. Коли вона пішла в магазин з Петром, щоб купити собі необхідне, її чекало приємне … Вона, як завжди, пішла до речей з розпродажу, а Петро сказав, що не справа це економити на собі, що вона жінка і одяг для жінки — це замість ліків.

Чоловік Міли до покупки одягу підходив за принципом: які чоботи, ти ще ковзани не зносити. Петро не цурається домашніх справ, самостійно завантажує прання, готує їжу, миє підлогу, і на корені припинив спроби Міли зібрати вранці обід на роботу, сказавши їй, що він і сам не безрукий. Милі таке життя в новинку, але ця новинка дуже подобається. Через п’ять місяців після її відходу з будинку вони зареєстрували свій шлюб, батьки як і раніше з нею не спілкуються, втім, як і інші родичі. Але дочка вже починає робити спроби до спілкування, тому що їй хочеться проводити час однієї, а дітей залишити ні з ким. Як там в кіно-то говорили — життя в 40 років тільки починається, ось так і у Міли розпочалася раптово нове життя, не в 40, а в 45 років, головне, що почалася.

Сімнадцятирічна дочка без краплі сорому заявила нам, що збирається жити з хлопцем та ще й у нашому будинку. Ось тоді і я не витримав

0

У сімнадцять років наша дочка Валерія оголосила мені із дружиною, що збирається жити з хлопцем. Мовляв, кохання у них неземне, і вони відчувають, що готові створити сім’ю. Я тоді здивувався від такої заяви: -А жити ви де збираєтеся? – поцікавився я. -Як де? В нашому домі. -Ага, звісно, приїхали. Люба моя, якщо ти вважаєш, що достатньо доросла для того, щоб створити сім’ю і жити з хлопцем, тоді ти достатньо доросла, щоб забезпечити себе та свою сім’ю.

До речі, ти навіть не спромоглася нас познайомити зі своїм молодим чоловіком, а зараз заявляєш, що будеш тут з ним жити. -Тату, Вадим дуже хороший. Він навчається в університеті. Він старший за мене на п’ять років. Ти не дозволяєш нам сюди переїхати? -Рад за нього. Ні, рекомендую знайти роботу та винайняти квартиру. Мені здавалося, що дочка передумає і зрозуміє, що спочатку має сенс здобути освіту і трохи встати на ноги, але ні. За тиждень Валерія зібрала речі та оголосила, що їде жити з Вадимом до його батьків.

Ми з дружиною не стали її утримувати. -Тату, а гроші на витрати мені даватимете? -Ні, ти ж вже доросла і зібралася жити з хлопцем. Валерія похмуро кивнула і пішла. Її не було місяць. Вона дзвонила іноді, але подробицями свого «сімейного» життя не ділилася. Говорила тільки, що все чудово. Але моє серце не дарма підказувало, що скоро вона повернеться. Вона повернулася засмучена, виба чилася перед нами, що пішла. Вадим сам не працював, а його батьки були зовсім не налаштовані її утримувати. Коли вони з Вадимом посва рилися, він виставив її з дому. Ось такі справи.

У самий розпал весільної церемонії в зал увійшла незнайома жінка. Взявши в руки мікрофон, вона почала говорити. Наречена не могла знайти собі місця. Але наречений розумів, навіщо вона сюди прийшла

0

Весілля йшла повним ходом, і тут, раптово, до святкової зали зайшла Марія. Наречена напружилася. — Чому вона сюди прийшла? — Запитала Оксана. — Я ж казала тобі кілька разів, щоб ти її не запрошував! — Спокійно, люба, — відповів Олег. — Невже така дрібниця може перешкодити нашому святі? -Я ж просила тебе … — Так я і не запрошував її …. -Горько, гірко, гірко! — вигукнули гості. Солодкий і довгий поцілунок перервав голос тамади: — Настав час нашої нареченій кинути букет. Побачимо, чия весілля буде наступною! Всі дівчата вийшли з-за святкового столу і стали в коло. У центр кола стала Оксана. Вона була неймовірна в своєму білосніжному платті, про який вона мріяла ще місяць тому. І ось, нарешті, це сталося: вона стала дружиною свого боса, успішної людини. Дівчата розійшлися і скупчилися в одному місці. Всі підняли руки і приготувалися ловити. Оксана повернулася до дівчат спиною і кинула букет. А коли Оксана розгорнулася, та побачила свій букет в руках суперниці. У Оксани перехопило подих. Підійдіть до мікрофона, дівчина, що зловила букет. Вам слово, — сказав тамада. — Як Вас звати, увійдіть!

У Оксани перед очима промайнуло все життя. Ось вона маленька дівчинка біжить по берегу річки і кличе на допомогу. Микола був старший за неї на 5 років. Хлопчику стало не добре, напевно ногу звело, і він почав не звично, борсатися у воді. Пощастило, недалеко були рибалки. Вони почули вигуки Оксани і прийшли на допомогу. Коли хлопчикові допомогли, він взяв Оксану за руку і, посміхаючись, сказав: — Спасибі тобі! Як виростеш, я на тебе одружуся. Потім Оксана стала чекати, коли ж вона, нарешті, виросте. Весь цей час вона не відходила від Миколи. Інші хлопці жартували: — Подивися, он твоя наречена знову біжить. — А що ви хочете, і одружуся, — жартував він у відповідь. І для Оксани не було нічого важливішого за це сміху. Коли Микола прийшов з армії, Оксані було вже сімнадцять. Поки його не було, вона перетворилася з простої сільської дівчинки, в красиву жінку. Після повернення з армії Микола, пішов працювати водієм і почав будівництво будинку. Оксана постійно намагалася потрапити йому на очі. — О, дивись, не забула мене.

— Якось сказав він, взявши її за руку. — Ну що, підеш за мене заміж? Довелося, тому що незабаром Оксана зрозуміла, що вона чекає дитину. Зіграли скромне весілля. Поки будувався будинок, Оксана переїхала до батьків Миколи. Батьки ставилися до Оксани добре. Свекруха даремно не приставала до невістки. А свекор був людиною тихим, великим добрягою. Але трапилася одна біда, коли у Оксани вже був не маленький животик, Микола став не повертатися додому по ночах. Їй і батькам говорив, що на будівництві. Але Оксана пару раз вставала ночами, приходила на будівництво, а його там не було. Вона розповіла про це свекрухи. — Терпи, Оксаночка, терпи, відповіла вона. — Це все так живуть. Думаєш мій не бігав, як молодий був? Бігав … а вже потім розуму набрався. Але незабаром все містечко гудів, що у Миколи роман з Тамарою. Цього Оксана не витерпіла. Як тільуі у них народилася Оля, вона взяла речі і переїхала до своїх батьків. Миколі, два рази, вдавалося її переконати повернутися, і вона поверталася. Але через деякий час все повторювалося. Тамара, Віка, Сніжана

Дівчата змінювалися. Чи не змінювався Микола, він був холодний з Оксаною. Йому потрібна була дочка. Оксана зрозуміла це, і подала на розлучення. Незабаром вона поїхала до обласного центру, шукати там своє щастя. Олю вона залишила з батьками. Та й Микола частенько її відвідував, або забирав до себе. А Оксана прийняла рішення, що на цей раз вона вийде заміж за розрахунком. Після розлучення вона повернула дівоче прізвище і змінила паспорт. Ніяких штампів там не було. Життя почалася з чистого аркуша! У місті у Оксани жила тітка. Тітка Галя влаштувала Оксану на курси з діловодства, а потім секретарем у фірму Олега. Тітка Галя дружила з його мамою, вона і порекомендувала свою племінницю їй. Це відбулося як не можна до речі, тому що колишня секретарка вийшла заміж і пішла в декрет. Претенденткою на це місце була Марія. Вона вже працювала помічницею секретаря і була закохана в свого начальника. Всі про це знали, ось тільки Олег не помічав. Оксана увійшла в його життя саме тоді, коли він найбільше цього чекав. Яскрава, турботлива, весела! Вона впевнено відсунула від нього всіх претенденток.

І ось вже у них весілля! Багато зусиль доклала до цього тітка Галя. Але це вже зовсім інша історія. Одне тільки турбувало Оксану, вона ні розповіла Олегу і його сім е, що у неї є дочка. Вона думала, що розповість про це коли у них народяться діти. Адже свою Олю, Оксана любила всім серцем. «Всьому свій час, — сказала їй тітка Галя, — треба забезпечити собі і дітям хороше майбутнє!» І ось, днями Оксана дізналася, що Марія їздила в її містечко. Що вона робила там? Що вона знає? Недарма ж кажуть, що «в тихому болоті …». Марія була тихонею, тому Оксані так легко було обійти свою суперницю. Але жінка заради любові готова піти на все! У Оксани потемніло в очах, коли Марія підійшла до мікрофону. — Здрастуйте, мене звуть Марія. Я працюю на Олега Андрійовича. Мене ніхто не запрошувал сюди. Але я прийшла. Я прийшла щоб сказати … Оксана затримала подих. Вона міцно взялася за руку Олега і стиснула її. — Так що ж ти, люба, не хвилюйся. Я все знаю.

— Що? Що ти знаєш? — У мене для тебе сюрприз. Зачекайте, хвилинку уваги, будь ласка. Я хочу привітати свою співробітницю з тим, що у неї в руках букет нареченої. Я бажаю їй благополучно вийти заміж. І хочу зізнатися своїй тепер уже законній дружині в коханні. Оксана, я люблю тебе і нашу дочку Олю. Сподіваюся, що у нас з тобою ще буде багато діточок. І Оксана побачила, як до святкової зали зайшла її мама і святково одягнена дочка. Побачивши Оксану, донечка побігла до неї. Оксана відкрила свої обійми і щасливо розсміялася. А Олег обняв їх обох. -Але звідки, звідки ти дізнався? Прости мене. — Про це потім. Продовжуйте, — кивнув він Марії. — Я прийшла, щоб сказати … слова вітання для вас, Олег Андрійович і Оксана Василівна. Будьте щасливі! А це подарунок він нашого колективу. І в зал занесли велику коробку. Коли Оксана розглядала що там всередині, вона пошепки запитала у Марії: «Так ти прийшла, щоб просто вручити подарунок?» — Так, відповіла Марія.

Я то ще зустріну свого принца і буду щаслива. Всьому свій час. Тепер я точно це знаю, піймавши Ваш букет. — Дякую, відповіла Оксана і обняла свою колишню соперніцу.- Ти знаєш, все шепочуться, що я вийшла заміж за розрахунком. А він такий, він такий …. Я люблю його! — Я знаю, відповіла Марія. Ця історія закінчилася щасливим шлюбом. Олег закохався в Оксану з першого погляду. І звичайно ж відразу навів про неї все довідки. З моменту їх першої зустрічі він знав, що ця жінка призначена йому долею. Він уважно стежив за інтригами тітки Галі і своєї мами, які активно намагалися посватати пару. Мав він і розмову з колишнім чоловіком Оксани. Коли той приїжджав, щоб зіпсувати їхні стосунки. Але він боровся за свою жінку. Чи не слухав пліток. Чи не звертав уваги на таємницю Оксани. Він хотів, щоб саме вона стала матір’ю його дітей.