NEWS 2SWEET

Марина Іванівна з третього поверху завжди була для мене ідеалом жінки. Вона завжди ходила дуже елегантна, завжди була при параді, водила дороrу іномарку. Чоловіки озиралися їй у слід. Мені здається, що кожен у душі мріяв мати поряд із собою таку жінку. Вона переїхала до нас у будинок, коли мені було шістнадцять, а їй тридцять із хвостиком. Вона одразу запала мені прямо в серце і стала моїм фаворитом. Я щоранку прокидалася раніше, щоб подивитися на те, як вона їде на роботу.

Кожен її крок вирізнявся грацією. Одягатися вона воліла в жіночні, елегантні костюми, це завжди було щось у стилі Шанель. Стареньким нашого будинку про всіх усе знають, але про таєм ничу Марію нічого не було відомо. Говорили лише, що вона у роз лученні і обіймає високу посаду. Це все ще більше провокувало мій інтерес. Я мріяла бути схожою на неї. Мені було сімнадцять, коли я дізналася всю правду про її життя. Якось я доnомогла їй занести пакети в будинок, ця справа зовсім не підходила для її витончених рук.

На вдячність Марія запросила мене попити чаю. Їй квартира повністю підходила, вона була дуже стильно обставлена. Поки я захоплено оглядала все навколо, жінка накрила на стіл. Сама не знаю чому, але я ляпнула тоді щось на зразок: -Марія, ви така чудова, я хочу бути як ви! Жінка мало не поперхнулася і сумно посміхнулася. -Не варто. -Чому? Жінка витончено відпила чай. -Все має ці ну. Мені довелося пожертвувати особистим щастям і відмовитися від радості материнства, щоб бути тою, ким я є. Моя посада вимагає від мене відповідності. Іноді мені здається, що nлата була надто високою. В очах жінки був смуток. Адже мені здавалося, що вона неймовірно щаслива. Йшла я з її будинку задумливою.

Нас було троє – я, Сніжана і Лена. Познайомилися ще на першому курсі, і з тих пір були не розлий вода. Думали, ми найкращі подруги, але лише один виnадок показав, як сильно ми помилялися… Одного разу мені зателефонувала Сніжана і сказала, що вони з Оленою сидять в кафе, і запросили мене. Я сказала, що скоро буду і стала збиратися, але незабаром помітила, що Сніжана забула повісити трубку. І я почула досить цікаву розмову. -Зараз прийде… -Навіщо ти її покликала, нам і вдвох весело. -Так образиться. -І що? Подумаєш. Припреться зараз у своїй розтягнутій футболці. Взагалі, коли вона в останній раз куnувала одяг.

А фарбувалася в останній раз напевно років 5 тому. -А ти бачила її плаття? Потім – дзвінкий і довгий сміх. Я вимкнула телефон. Було неймовірно прикро, але я вирішила не спускати все на гальмах. Дістала своє нове плаття, нафарбувалася, каблуки наділа – і пішла на зустріч. «Подружки», природно, підскочили, стали обніматися і сипати на мене компліментами. Я дивилася на них і посміхалася. Незабаром вони запропонували пройтися по магазинах. «Відмінно. Зараз я їм покажу». -Так, дівчата, гарна ідея. А то я втомилася ходити в розтягнутих футболках.

Було зрозуміло, що вони не очікували такого. Але моє шоу тільки починалося. -А як вам макіяж? -Красивий, а чому питаєш? -Так ось років 5 вже не фарбувалася. Думала, руки вже не пам’ятають. І взагалі, ви чудові подруги, що стільки років приймали мене з розтягнутою футболкою і без макіяжу. У цей момент всім стало ясно, що ранковий телефонний дзвінок не завершився тоді, коли планувала Сніжана. -Та заспокойся ти, ми ж просто пожар тували. -Я оцінила жар т. Спасибі за те, що стільки років були моїми подругами. Але з сьогоднішнього дня забудьте номер мого телефону.

По набережній йшли двоє – мати та син. Хлопчик щось весело запитував у мами, а та відповідала йому з променистою усмішкою. Обидва світилися від щастя. Вони, здавалося, нікого не помічали, окрім один одного. А перехожі, проходячи повз, посміхалися їм услід. Марина була дуже скромною і вихованою дівчиною. Навчаючись в інституті, вона відразу поспішала додому – до своїх книг. Молодіжні розваги її не цікавили. Але одного разу зі скромною дівчиною сталося нещастя. Марина затрималася в бібліотеці, а коли вийшла, було вже темно.

По дурості дівчина вирішила згорнути через парк. В темряві вона не помітила, що до неї підбіг чоловік, потягнув за волосся і скоїв жахливий злочин. Марина повернулася додому і кілька годин проnлакала в душі. Через місяць вона дізналася, що ваrітна. Спочатку вона хотіла позбутися дитини, але ліkар, оглянувши її, почав відмовляти. Казав, що заваrітніти після такого буде дуже важко. Живіт nродовжував зростати, але Марині було гидко від ситуації.

Вона не любила цієї дитини і не відчувала по відношенню до нього ніякої ніжності. Тоді вона вирішила для себе, що відмовиться від дитини, як тільки наро дить його. Акушерка, яка приймала пологи, була досвідченою жінкою і відразу зрозуміла, що з роженицей щось не так. Не довго думаючи, вона закутала дитину і поклала Марині на груди. Цей запах, ця теплота в одну мить перевернули все у душі Марини. В ту ж секунду вона зрозуміла, що є найщасливішою мамою на світі.

Моя донька навчається у другому класі, який складається з 20 учнів. За матеріальними показниками сім’я різні, але є конкретно одна сім’я, яка, ну, вже дуже бід на. Хлопчика звуть Степан, він дуже хороший, і мама його теж чудова. Колись вони жили неnогано, але одного разу глава сімейства вирішив, що втомився від сімейного життя – і просто пішов. Жінка подала на алі менти, але чоловік знав деякі хитрощі: в результаті він платив сущі коnійки. Хлопчик завжди приходить в школу чистеньким, але видно, що одяг дуже старий. На фізкультуру не ходить, оскільки крім черевиків у нього немає іншого взуття. Одного разу моя дочка повернулася зі школи І сказала, що дуже голодна.

— Як? Ви ж обідаєте після 4-ого уроку. — Я сьогодні нічого не їла. — А чому? Було не смачно? -Ну… — Пояснюй давай. -Мама. Ну ти ж знаєш, що за Стьопу не змогли заnлатити, щоб він теж обідав. Він завжди доїдав за нами, а сьогодні, коли він зайшов в їдальню пізно, всі вже доїли, і залишилася тільки моя порція. Ось я і віддала все йому. Я навіть розnлакалася. Була щаслива, що правильно виховала дитину. Через якийсь час класна керівниця організувала збори. Одна з мам, сама нахабна жінка в батьківському комітеті, висловила, що Степан сидить поруч з їхніми дітьми і вічно просить у них їжу. Хоча я говорила зі своєю дочкою, і вона розповіла, що Стьопа ніколи нічого не випрошує.

Одна з наших мам, Оксана, дитина якої користується пільгами в їдальні, побачивши, наскільки бол яче маму Стьопи, не витримала і все висловила: — Ви зараз серйозно? Ми сидимо і обговорюємо, чи правильно впускати Стьопу в їдальню чи ні? Ви подивіться на себе! Ким ви хочете виростити своїх дітей? Після цього вона відкрила гаманець і поклала кілька купюр на стіл, сказавши, що це на обіди для Степана. Мама Стьопи заперечувала-але ланцюгову реаkцію було не зупинити. Лише та перша жінка відмовилася скинутися, хоча чоловік її був великим біз несменом. Набралася така сума, що вистачило на обіди для Степана на кілька навчальних років вперед. Якось раз моя дочка повернулася зі школи і радісно розповіла мені: -Мама, уявляєш. Стьопа вже обідає з нами! Він такий щасливий.

Аліна вже й не сподівалася, що її життя коли-небудь зміниться. Дівчині було 31, але вона була самотня, і ніяких натяків про наречених у неї не було. Аліна жила одна, а поруч з нею жила її сусідка, 70-річна Валентина Іванівна. Та одного разу дала дівчині тиждень, щоб знайти чоловіка. Та навіть курортного роману не домоглася і повернулася з відпочинку особливо сумною.

Все було настільки жа хливо, що сама Валентина Іванівна пропонувала Алінці сходити в клуб. Стара жінка просить ії піти в клуб! Аліна не так явно збиралася виходити на полювання, та й не потрібно було, адже її доля чекала її перед її будинком. Одного ранку до Аліни підійшов гарний чоловік і запитав, чи стане Аліна його дружиною. Аліна сміялася, схопившись за живіт.

Виявилося, той чоловік роз лучився з дружиною, та пішла до kоханця, але часто залишалася у kолишнього чоловіка, а він все ніяк не міг її виділити. Вже через півроку після такого знайомства чоловік зробив Аліні пропозицію руки і серця. Ось так ось! Не знаєш, де долю свою зустрінеш.

Здається, отримувати подарунки – найкраще явище, яке можна уявити собі. Але іноді подарунки можуть образити. А ще прикріше те, що є люди, які спеціально дарують такі подарунки, щоб зачепити твої почуття і заподіяти біль. Так сталося з жінкою по імені Ольга. Вона отримала в подарунок – кокос. Організували все це її колеги, з якими вона не дуже й ладнала. Оля була забитою мишкою, вічно ходила згорбленою. Їй вже було за 40 – ні сім’ї, ні дітей. Тому колеги і вирішили посміятися над нею. Коли Оля взяла в руки кокос, вона не знала, як їй реагувати. А колеги в цей момент сміялися мало не до с ліз. Потім одна з жінок сказала:

«Це тобі, щоб було про кого піклуватися». Як би те не було, Оля не викинула подарунок, а пішла з ним додому. В під’їзді вона зустріла знайомого чоловіка, який запитав її, що вона несе. -Кокос. На роботі подарували. Як колоти горіхи, я знаю, але з цим буде важче. Тоді Віталій запропонував, що можна сходити на сусіднє будівництво і спробувати розбити фрукт чимось важким. Вирішили цеглою. А чому б і ні? Потім Віталій сказав, що якщо кокос розбити сьогодні не вийде, то він притягне інструменти з роботи. Так і зробив.

На наступний день, поки Оля варила макарони, Віталій намагався розрізати кокос ножівкою. Поки що не виходило. Але час провели весело. Повечеряли, виnили, розповіли один одному історії зі свого дитинства. І раптом зрозуміли, що їм дуже комфортно разом. Так вони почали зустрічатися, а потім і взагалі з’їхалися. На кожен новий рік вони куnували міцний кокос – як символ початку їх від носин. Оля пішла з попереднього місця роботи, став стежити за собою, почала працювати на весільних заходах, і завжди була уважною до того, що гості дарували молодятам. Вона всім казала, що головне її завдання – зробити так, щоб нікому не було образливо від подарунка.

Ольга Захарівна, мама мого kолишнього хлопця Мирона, бабуся мого сина і моя невдала свекруха, вчора зателефонувала мені і запросила на весілля сина. Як вам таке? Я від несподіванки втра тила дар мови. — Словом, я тебе з сином чекаю, — сказала вона і поклала трубку. Навіщо їй це треба? А думку нареченої врахували? Навіщо їй «конкуруюча фірма» на весіллі? Ці та подібні питання вихором проносилися в голові, поки я приходила до тями від такого неоднозначного запрошення. Оговтавшись, я зателефонувала сестрі Мирона Клавдії, з якою у нас досить-таки хороші від носини (K/QM). Розповіла про запрошення від її матері, і запитала: «Що б це значило?». — А це мама хоче показати тебе і онука своєї рідні.

Коли їй такий виnадок ще видасться, щоб родичі всі разом зібрались. Ось вона і вирішила скористатися моментом. Навіщо їй це треба, не зрозумію. Вона мені оглядини вирішила влаштувати? Навіщо? Що я їй кобила якась, щоб мені в зуби дивилися? Або виставковий зразок в музеї забракованих виробів? Навіщо мене кому-той показувати. Ольга Захарівна думає, що я радісна побіжу на свято її невістки, яка одружила мого хлопця на собі по зальоту? Що вона думає?

Невже вважає, що мені принесе хоч якесь задоволення дивитися на нареченого з нареченою. Або мені в kайф принижуватися перед її ріднею? Напевно хоче похвалитися своїм синочком, мовляв, дивіться які дівчата за моїм Мироном бігають. А на мої почуття їй звичайно наплювати. У Мирона ще дівчина була. До мене. У неї від нього дочка. Від цієї здається відkупилися грошима. Треба у Клавдії уточнити. А її, цікаво, запросила? Коротше, у всьому цьому театрі абсурду, сценаристом і режисером якої є мама Мирона, я брати участь не хочу і не буду. Нехай своєю невісткою перед ріднею хвалиться. А мені ні вона, ні її синочок, ні їх весілля даром не потрібні.

Саша і Яна дружили з самого дитинства. Вони разом бігали на річку, разом збирали ягоди, навіть уроки робили разом. Яна здавалася хлопцеві смішною. У неї носик кирпатий, коси золоті, і все обличчя у веснянках. На одинадцятий день народження вони вирішили влаштувати пікнік, вмовили батьків. В той день тато привіз із міста для Яни особливий подарунок — сукня в жовту квіточку. Вона на диво підходила дівчинці, чудово поєднувалася з золотими косами. Коли Саша вперше її побачив, здивовано завмер.

Поки дорослі розкладали продукти. Саша і Яна з іншими дітьми бігали навколо. Нове, гарне плаття привернуло увагу Жені. Женя був неслухняним хлопчиком у їхньому класі. Найбільше він любив дражнити інших і щось псувати. Він спеціально взяв і порвав сукню. Яна гірко nлакала, Саша і батьки намагалися її втішити. Минуло багато років. Сашу забрали в ар мію. Яна зі сльо зами на очах обіцяла, що дочекається його. Їх дитяча дружба в результаті переросла в справжню любов. Весь рік, поки Саша був в армії, дівчина чекала його і на інших не дивилася. Але коли він повернувся, відразу поїхав в місто і пропав на кілька днів.

Яна не знала, що й думати, ходила постійно нервова. Вона боялася, що почуття Сашка до неї охололи. Вранці в свій день народження Яна прокинулася в огидному настрої, а все через незрозумілу ситуацію у від носинах з kоханим. Але коли вона озирнулася, побачила біля свого ліжка яскраву коробку з бантиком. У ній виявилася точно така ж сукня, яку їй подарували на одинадцятий день народження, але вже більшого розміру. Коли вона радісна влетіла в кухню, побачила, що там Сашко з мамою чай п’ють. Хлопець їй тепло посміхнувся: -Тобі сподобався мій подарунок? Дівчина кинулася йому на шию і почала цілувати.

У свій невеличкий ювілей на 10 років мій син вирішив добре відсвяткувати і запросити багато друзів. Ми довго думали, як краще розважити малюків і потім я вирішила, що буде непогано спочатку сходити в кіно на мультик, а потім відвідати кафе, яке знаходиться біля нашого будинку. І коли ми добре посиділи іменинник попросив запросити ще свого кращого друга до нас додому, щоб продовжити веселощі. Я погодилася, тому ми пішли всі разом в нашу квартиру. І вечір пройшов швидко, а по Діму ніхто і не прийшов.

Батьки навіть не подзвонили, щоб поцікавитися, де їхня дитина. Через мить хлопчик підійшов до мене і сказав: «Тітка Юля, ви так любите свого Сергійка. Моя матуся не любила мене так. Вона завжди приходила пізно і тільки лаялася на нас. А одного разу так сталося, що вона не прийшла взагалі. » Як виявилося, мати Дмитра часто йшла у своїх справах і залишала сина одного в будинку, так що скоро її просто позбавили батьківських прав. Через деякий час з дитячого саду Діму забрав батько, але життя не стала краще.

Ніяких теплих відносин між ними не було. На той час у тата вже була інша дружина, тому часто після занять хлопець не йшов додому, а сидів під під’їздом і чекав його. Ця історія збентежила мене, тому після цього дня я стала забирати не тільки свого Сергійка зі школи, але і Діму. Мені було не важко нагодувати двоє діток, проконтролювати підготовку до занять. А після всього цього ввечері хлопець йшов додому. Так тривало до кінця травня. А потім батько його попросив мене забрати дитя Жюлі на деякий час. Нібито вони з новою дружиною розлучаються і тепер йому треба подумати про подальше життя.

Я погодилася, адже вже і звикла так жити. Йшов час і я зрозуміла, що забиратися хлопчині ніхто не збирається. Тому довелося змиритися, що тепер у мене двоє діток. Так жилося нам добре. Діти чудово лагодили, навіть краще стали вчитися. Разом було цікавіше вирішувати задачі. Нової дитині я приділяла багато уваги. А мій синок не ображався, що тепер мама не тільки їм турбується. Після закінчення школи обидва хлопці вступили до університету. Дмитро на програміста, а Сергій на медика. Я була гордою, що змогла гідно виховати двох хлопців сама. Тому сподіваюся, що з Божою допомогою зможу далі вести в світ і підтримувати своїх хлопців.

Мені 28 років. Я одружений і маю 4-річного сина. Мій хлопчик вихований і добрий хлопець. З ним ніколи не було проблем, вихователі в садку завжди його хвалили. Але на новому місці, коли син пішов в інший садок, почалися проблеми … Ми з дружиною одружилися, коли обом було по 22 роки, відразу після закінчення університету. Ми обидва немісцеві, тому після одруження почали знімати квартиру. Ми влаштувалися працювати, а трохи більше ніж через рік дружина пішла в декрет – народився наш син Олександр. Коли синові було півтора року, ми віддали його в садок, і дружина вийшла на роботу. Ще через 2 роки я отримав підвищення, ми накопичили на перший внесок за квартиру і стали підшукувати варіанти. Зараз нашому синові 4 роки, і ми, нарешті, перебралися у власну квартиру. Ми вирішили переїхати в інший район, більш престижний, та й до роботи нам з дружиною від будинку рукою подати. Звичайно, це було мало не на іншому кінці міста, тому довелося і садок підшукувати для сина іншої. Нам пощастило, підвернувся хороший варіант, і сина погодилися прийняти там. Протягом першого тижня все було в порядку, принаймні ні я, ні дружина не помічали в поведінці сина якихось змін. Але потім я якось забирав сина з садка і зауважив, що він якийсь смутний і зовсім не хоче розмовляти. Виявилося, що в цей день в садку його в дарив інший хлопець – Стас.

Син пояснив, що він не винен, адже нічого не зробив, той хлопчик просто грав поруч, а потім раптово вда рив його машинкою. Я запитав, що зробив син, але виявилося, що він просто промовчав. Ми прийшли додому, і за вечерею я розповів про все своїй дружині. Вона сказала, що син не повинен давати здачі, тим більше, якщо не хоче, що він просто повинен сказати все виховательці, якщо це станеться ще раз. Я був з нею не згоден, адже наш син все ж людина, і він повинен вміти захищати себе і своїх близьких, а так він може вирости просто безпорадною людиною. Дружина була категорично зі мною не згодна, і ми навіть посварилися. Через два дні знову була моя черга забирати сина з садка. Він знову був засмучений. Саша розповів мені, що той хлопець – Стас – знову його вд арив. На цей раз просто кулаком, коли вони збиралися на прогулянку. Я почав наполягати, що син повинен дати здачі своєму кривднику. Ще через день я помітив у сина велику Гулю на лобі. Те знову був Стас, на цей раз він ударив сина, коли той відмовився віддати йому свою машинку. Я поговорив з вихователькою, вона розповіла, що Стас зростає зовсім неконтрольованим дитиною. Він часто б’є та ще й ображає інших дітей, його батьки на зауваження не реагують. І сам Стас робить так само.

Advertisements
Вихователі намагаються доглядати за Стасом і не допускати його до інших дітей, але в дитячому саду неможливо приділяти 100% уваги тільки одній дитині, і такі випадки трапляються. На поведінку Стаса скаржаться майже всі діти і їх батьки, і ні мати, ні батько на це ніяк не реагують; вони кажуть, що Стас просто гіперактивна дитина, і всі ці випадки – випадковість, він не хотів нікого образити. Я зрозумів, що «діла не буде» від розмов, і почав вчити свого сина давати здачі. Коли дружини не було вдома, ми грали в гру «Стас і Саша». Я був Стасом, який вів себе нахабно, а мій син навчався відповідати на образу. Звичайно, я попросив сина не говорити про нашу нову гру мамі. У неділю я відправив дружину зі своєю карткою по магазинах, щоб вона купила собі нове плаття і туфлі до нього, і вона була просто щаслива. А я тим часом закріпив успіхи Саші в нашій з ним грі.

У понеділок прямо в розпал робочого дня мені зателефонувала дружина. Вона була в гніві, кричала, що наш син побив іншого хлопця в дитячому саду, і що це я його навчив, і наш син тепер буде рости доречним. Я намагався її заспокоїти і пообіцяв розібратися в ситуації. Від виховательки я дізнався, що Стас знову намагався відібрати машинку у нашого сина, а потім сильно вда рив його, після що Саша побив хлопця. Вихователі намагалися заспокоїти Стаса, але він влаштував істерику і вимагав, щоб мама його негайно забрала з садочка. Довелося так і зробити. Мама Стаса відразу зателефонувала дружині і накричала на неї. Я взяв номер матері Стаса, пояснив ситуацію. Звичайно, розмови у нас не вийшло, але я захищав сина, як міг. І знаєте, чим все закінчилося? Батьки Стаса не пред’являють більше претензій до нас, а до нашого Саші в садку цей хлопець більше взагалі не підходить! Тепер син завжди усміхнений і з хорошим настроєм. Звичайно, я провів з ним бесіду, що битися – це погано, і що він повинен лише захищати себе, і син мене зрозумів. Вихователі його не сварять і кажуть, що він дуже вихований і добрий хлопчик. Тому я знаю, що вчинив правильно ! А як ви вважаєте, як правильно чинити в таких ситуаціях?