NEWS 2SWEET

Сьогодні, рівно через рік, як ми розлучилися, я зустрів свою колишню дружину! Я подивився на неї — і не зміг повірити своїм очам!Люди схильні в своєму житті часто помилятися, в цьому немає абсолютно нічого страшного. Навпаки, помилки найчастіше стимулюють нас, додають впевненою рішучості, хоча, звичайно, багато хто сприймає це як особисту поразку і розкисає ще більше, ніж раніше. Я впевнений, що будь-який промах може бути підданий ретельному аналізу і сприйматися як досвід: помиляються всі, і ти в тому числі.Прикладом може послужити наступна історія. Так, людина припустився помилки і зараз шкодує про неї, але в той же час він дечому навчився. «Рівно рік тому я пішов від своєї дружини. Залишив її, тому що познайомився з молодою і привабливою дівчиною, яка дарувала мені задоволення, чого вже давно не робила моя дружина. Вона буквально загрубіла, вся покрилася целюлітом, розтяжками, її живіт відвис…

Дружина забула про косметику, перестала стежити за волоссям, і я помітив, що від неї все частіше пахне потом. Вона перестала робити елементарні речі: фарбувати нігті, голити ноги, носити бюстгальтер, через що її грудей обвисли … Словом, всі ці речі дуже негативно впливали на мене. Я не бачив більше ту жінку, в яку закохався. І я пішов. Сьогодні, рівно через рік, як ми розлучилися, я зустрів свою колишню дружину. І не повірив своїм очам: як же добре вона виглядала! Красива, доглянута, з підтягнутим привабливим тілом, одягнена в досить відверте плаття … Не може бути! Я відмовлявся в це вірити. Вона була зовсім не схожа на матір трьох дітей (моїх дітей!), І я міцно задумався над тим, що ж насправді сталося. Напевно, коли вона була зі мною, їй не вистачало часу на тренажерний зал, адже весь час вона приділяла мені і нашим дітям! Може, вона не носила бюстгальтер просто тому, що їй ніколи було з ним возитися, адже потрібно було годувати малюків?

Може, вона не брили ноги і не вискубувала брови, тому що їй доводилося готувати, мити, прибирати за всіма нами? Зараз я думаю про те, що, може, вона насправді була щаслива? Адже вона завжди мріяла про велику і міцну сім’ю, прагнула про когось піклуватися. Мабуть, її життя було прекрасне, а я просто не зміг цього оцінити …Я хочу сказати тільки одне: я знаю, що таке реальна жінка в домі, і я втратив її, втратив людину, яка була для мене найбільшим щастям. Я проміняв красу, яка є всередині, на красу зовнішню. А вона зустріла людину, яка перестала ставитися до неї як до прислуги і дала їй час, щоб вона подбала про себе. Тепер занадто пізно щось змінювати ». Кожен раз, коли ти думаєш, що хтось не гідний тебе або не виправдовує твоїх очікувань, просто зазирни в себе і подумай над тим, що даєш натомість ти сам. Чи не допускаєш ти помилку прямо зараз? Якщо ти ще не вирішив, чи так це, швидше за зроби для близької людини щось приємне!

Наталя Іванівна працює у nологовому будинkу. Він знаходиться неподалік її будинку. На новорічну ніч зазвичай ніхто не бажає брати зміни. Усі хочуть провести свято із рідними. Оскільки чоловік Наталії Іванівни томер рік тому, їй не хотілося залишитися вдома однією зі спогадами. І вона погодилася вийти на зміну. У неї син був одружений. Його дитині кілька місяців. І вже тридцятого грудня зателефонував їй син. Просив у святкову ніч посидіти з онуком, щоби вони змогли відсвяткувати з друзями.

– Я не можу синку, у мене робоча зміна. Просто не вийти на роботу я не можу, мене можуть звільнити. А без роботи як я житиму. – Мамо, всього на ніч. Я не часто прошу доnомогти. -Якби не в мою зміну, то, будь ласка, але зараз не можу. Після дзвінка сина зателефонувала дружина, те саме вмовляти. Але Наталя Іванівна не могла доnомогти. Наступного дня тридцять першого вона вийшла на роботу раніше, пройшлася магазинами. Прийшла на роботу, а там уже народжують двоє. Тяжка була зміна. О другій години ночі тільки змогла сісти. Взяла телефон, щоби привітати сина, а там смс. Син пише, що її подарунок стоїть під дверима.

Наталя Іванівна зраділа, зателефонувала синові, щоб віддячити. Виявилося, що вони залишили дитину в візку біля мого порога, думаючи, що я вдома. І пішли святкувати новий рік. Син кричав на матір, і вони з дружиною кинулися за сином. Дитина опинилася у сусідки. Вона знайшла його, коли той плакав. Наступного дня у дитини піднялася темnература. Ліkарі оглянули. Нічого серйозного, дякувати Богу, не було. Звісно, син і невістка звинуватили Наталю Іванівну за те, що відбувалося, але вона не відчувала себе винною, адже вона їх заздалегідь попереджала, що не зможе посидіти з ним. А вони хотіли обхитрити матір, і теж не відчували провини. Жа ль тільки онука.

Коли я завагітніла, нам сказали, що у нас будуть близнюки. Звичайно, я вже була в шоці: як поживають ці двоє? Старшому було вже 10 років. Ми хотіли одного, але вийшло двоє. Але ми прийняли це. Скільки разів я приходила в клініку, говорила: “Подивіться, щось може бути не так? Ніби хтось б’ється, рухається.” Лікарі відповідали: “Ні, все в порядку, все в порядку.”

Найцікавіше, що це був мій день народження. Ми святкували, прийшли мої батьки, прийшли мої сестри. Вони сіли, поклали мене, вимили посуд, сказали: “Отдохни”. Я відпочивала. О п’ятій ранку я буже чоловіка і кажу: “Почалося.” Він відвіз мене в лікарню. Після мого дня народження я народжую трьох дітей в подарунок собі. Вони сказали “близнюки”, і два лікаря забрали мене в палати. Прийнято, поїхали.

Раптом вони закричали: “Стійте!” Це був крик на всю клініку. Тут же доктор прибіг назад з двома дітьми: вони не знали, що робити. Це був шок. Я бачила їх очі, чесно кажучи. Вони відразу дали мені номер телефону і сказали: “Почекай, сама нічого не говори, ти зараз в шоці, ти що-небудь зараз скажеш своєму чоловікові.”Вони диктували, що казати. Я беру трубку і кажу: “Міша, ти на ногах? Якщо ти на ногах, зупинись.” Він відповів: “Ні, я вдома.” Я кажу: “Тоді сідай.” Він сів, я сказала: “Я народила”.

Він: “Ура! Ну, хто там?”. Я кажу: “Два маленьких сина і мила дочка.” Тиша, була така непроглядна тиша, потім, коли він голосно розсміявся, він просто сказав: “Де двоє, там і троє.”отім, коли мені показали, що у мене дійсно двоє синів і дочка, це було, звичайно, невимовне щастя.

У багатого брата була бідна сестра. Вона жила тим, що продавала молоко і ягоди з городу. Влітку дівчина торгувала у дороги грибами і ягодами, жила на те, що вдавалося зібрати. Брат соромився сестри і ніколи не кликав її до себе в гостіБагато цікавого можна почути від людей. Хто говорить про те, як було, а хтось про те, як може бути. Однак, незважаючи на ” порожні “розмови, серед них є дуже багато розумних і грамотних слів, які заслуговують на особливу увагу. Без сумнівів, дуже багато мудрих слів і приказок були виткані самим життям. З покоління в покоління ці слова передавалися нашими рідними людьми. Інша справа, що цінність всіх цих слів ми починаємо розуміти занадто, чи не дуже занадто, але як правило – пізно.

Сьогодні ми хочемо розповісти вам одну дуже хорошу, хоча і коротку притчу про те, як у багатого брата була бідна сестра …Вона жила тим, що продавала молоко і овочі з городу. Влітку дівчина торгувала у дороги грибами і ягодами, а взимку жила на те, що вдавалося зібрати в теплу пору року. Брат соромився сестри і ніколи не кликав її до себе в місто, а тим більше в свій багатий і розкішний будинок, але сестра ніколи не тримала образ на свого брата, і вона весь час, при першій-ліпшій можливості, передавала йому, а також його сім’ї подарунки , які приготувала своїми руками!

Вона ніколи і нічого не просила у брата. Завжди ставилася до нього з розумінням і повагою. У дівчини був маленький, непоказний будиночок, невелику земельну ділянку і деяка живність на хазяйському дворі.Минуло багато років … і одного разу кинули компаньйони брата з бізнесом. Його дружина пішла до іншого, син став наркоманом, квартиру відібрали за борги. Тут-то і згадав брат про свою рідну сестру і поїхав в село …

А у сестри все в порядку: чотири корови хвостами махають, свиней без ліку, машина нова в гаражі – на ній возять продукцію в місто; двоє дітей інститути закінчують, а на стіл накрила – так очі розбігаються, все своє, вкуснющій, найсвіжіше !!!Соромно братові стало … став він просити у сестри вибачення, а та й не сердилась, не до того їй було, запропонувала і житло і роботу.Дай Бог, щоб нікому з нас не довелося опинитися на місці цих людей. Кожен з нас має право на щастя і може бути щасливою людиною, але поряд з цим не потрібно забувати про те, що Земля – вона кругла.

Життя таксиста в такому величезному місті, як Нью-Йорк, повне пригод. Мегаполіс, який ніколи не засинає, наповнений людськими історіями, драмами, які часто доводиться спостерігати водієві. Цю історію розповів користувачам мережі один з таксистів. Він не хотів називати свого імені, але не міг не розповісти про цей випадок, який буквально перевернув його життя:»Я приїхав на виклик за вказаною адресою. Посигналив, як я зазвичай роблю, але ніхто не вийшов з дому. Я знову посигналив. Нікого. Я почав нервувати. Це був останній виклик в той день, і я вже майже зібрався виїхати. Але залишився . Я подзвонив у двері і почув слабкий старенький голос: «Секунду, будь ласка». Через пару хвилин двері відчинилися, і я побачив маленьку стареньку.

Їй було як мінімум років 90, вона тримала в руках маленький чемодан. Я міг заглянути в будинок і дуже здивувався, коли побачив, що всі речі були покриті простирадлами, стіни були голими. Здавалося, там давно ніхто не живе. У кутку біля дверей стояла коробка зі старими фотографіями.»Молодий чоловік, ви не могли б віднести валізу в машину, будь ласка?» — запитала бабуся. Я забрав чемодан і відніс в машину. Потім я повернувся, щоб допомогти старенькій дійти до машини. Вона подякувала мені за допомогу. «Нема за що. — сказав я — я намагаюся поводитися з моїми клієнтами так само, як звертався б зі своєю мамою ».

» Це дуже мило «, — сказала вона.Жінка сіла в машину і назвала адресу, а потім попросила мене проїхати через центр міста. «Це найкоротша дорога. Нам доведеться зробити великий гак », — попередив я.»Нічого, — сказала вона. — Я їду в хоспіс»Мені стало трохи не по собі. «Хоспіс? »» Це те місце, куди люди приходять помирати «.» У мене нікого немає, — тихо сказала жінка. — І лікар каже, що мені залишилося недовго «. Тоді я вимкнувлічильникі запитав:» Куди ви хочете поїхати? «Наступні дві години я катав її по місту, і вона показала мені готель, де працювала. Ми побували в багатьох місцях. Вона показала мені будинок, в якому вони з чоловіком жили після весілля, і танцювальну студію, в яку вона ходила в дитинстві.

Іноді вона просила мене їхати дуже повільно і мовчки дивилася у вікно, немов зацікавлена дитина. Ми каталися по нічному місту, поки жінка не сказала: «Я втомилася. Ми можемо їхати в пункт призначення». Ми обидва мовчали, поки я їхав за вказаною адресою.Хоспіс виявився менше, ніж я уявляв. Коли я під’їхав, нам назустріч вийшли медсестри. Вони посадили жінку в інвалідне крісло і взяли її валізу. «Скільки я вам винна?» — запитала вона, відкриваючи гаманець.
«Анітрохи”, — відповів я.» Але ви повинні заробляти «, — здивувалася вона.»Нічого, є інші пасажири», — відповів я з посмішкою. Не даючи собі часу передумати, я міцно обійняв її і відчув, як вона обняла мене у відповідь.

«Ви зробили стару жінку дуже щасливою в її останній подорожі», — сказала вона зі сльозами на очах. Я потиснув її руку, попрощався і поїхав. Вже почалася моя нова зміна, але я продовжував безцільно колесити по місту.Що було б, якби хтось інший приїхав за викликом? Що б було, якби я просто поїхав, не дочекавшись?Коли я згадую ту ніч, я думаю, це був один з найважливіших уроків в моєму житті. У своїй шаленій метушні ми помічаємо тільки найбільші моменти. Ми завжди хочемо більше, швидше, далі. Але я думаю, що моменти тиші, дрібниці — це дуже важлива частина життя. Ми повинні навчитися насолоджуватися ними. Потрібно навчитися бути терплячим і чекати, перш ніж піднімати шум. Може, тоді ми навчимося бачити те, що дійсно важливо ».

Сьогодні вранці плакав від сміху, але був гордий за Україну! Їду в маршрутці, дивлюся …Їду сьогодні в маршрутці, дивлюся, як по вулиці йдуть дві дівчини з жовто-блакитними стрічками на рюкзаках. Водила натиснув на клаксон в знак вітання.

Ватники в автобусі мало не чокнулись від злості — » Ми з Росією! Це підстилки американські! »Водила мовчки припаркувався на зупинці і каже:»Всіх, хто проти України, прошу на вихід. Гроші за квитки поверну.

Чекайте товариші російську маршрутку»»Вважаю до трьох!»Мене порвало від сміху, але я був гордий за Україну

Жінка збиралася наро джувати вже в 9 раз. До цього у неї наро джувалися лише дівчатка. Її чоловік кожен раз сподівався, що наступна дитина буде хлопчик, але завжди розчаровувався, а пізніше погоджувався з ситуацією. На цей раз вони відразу ж помчали до лі карні — через кілька хвилин буквально почалися по логи. Під час оглядів їй вже сказали, що у неї близнюки — дівчатка Батько вже перестав сподіватися на сина. Подружжя вже забезпечили хороші умови для своїх дочок — і ось були готові наро дити ще раз. Коли нар одилася перша дочка, тато,

як абсолютно звикла до цього людина, зробив все, що повинен був, і тепер готувався до наступної появи. І тут лі кар дістає другу дитину, дивиться на нього і здивовано каже: «Це хлопчик». Чоловік подивився на нього, не розуміючи, що відбувається. Він не міг в це повірити. Взяв на руки і оглянув з усіх боків, потім погляд зупиняли на одному місці — чоловік не міг повірити своєму щастю. Він ще довго не хотів повертати дитину матері: боявся, що дівчинкою стане … Важко описати словами неперевершену радість цієї людини, який піде, нарешті, додому з сином. А його зустрічатимуть 9 його дочок. Сподобалася історія? Розкажіть друзям.

Під час пологів із моєю дружиною сталося велике неща стя. Її не ста ло. Вона наро дила двох здорових дівчат, але сама відійшла в інший світ. Я не уявляв, як жити без неї, як пережити таке rоре. Але засмучуватися мені довго не довелося, тому що у мене на руках було двоє новонароджених дівчаток, мені довелося піти в декрет і грошей дуже не вийшло. Перші місяці я практично не спав. Я вчився доглядати дітей, ще брав якийсь підробіток, намагався викрутитися, робив усе, що міг. Але грошей все одно не вистачало. А потім я глянувши на себе в дзеркало і просто жа хнувся. Я давно не голився, весь заріс.

Ще й синці під очима, було таке почуття, що я постарів на років 10 за кількість місяців. Тоді мені знайомі порадили найняти погодинну няню, дали номер. Я подзвонив, мені відповіла якась Катерина. Нянею виявилася не жінка похилого віку, а молода дівчина, дуже симпатична. Я залишив на неї доньок, а сам пішов до перукарні. Коли повернувся, то вдома на мене чекали сплячі доньки та чистота, якої так давно не було. Я знайшов собі роботу, тож почав частіше звати Катю посидіти з доньками. Я помітив, що вона швидко знайшла з дітьми спільну мову.

Виявилось, що у Каті рано не стало батьків, вони з молодшою сестрою жили в тітки з дядьком. У тих були свої маленькі діти, від і довелося вчитися доглядати дітей. Я все більше прив’язувався до Каті, коли на вихідних її не було вдома, то полагодивши сумувати навіть. А потім зрозумів, що просто не можу не думати про неї. Нарешті, коли я почав добре заробляти, ставши почуватися впевненіше і зізнався Каті, що вона мені подобається. Дівчина відповіла мені взаємністю. Тоді я сказав, що хотів би почати з нею зустрічатися, так і зародилося наше кохання. Зараз Катя моя дружина, вона ваrітна і чекає на хлопчика. Незабаром у нашої сім’ї знову буде поповнення.

Рівно 50 років тому вони поклялися один одному у вічному коханні, вірності та підтримці. А сьогодні, з ранку раніше, після того, як жінка вбралася, вона пішла на кухню, щоб приготувати коханому розкішний сніданок. Як тільки вона торкнулася плити на кухню зайшов чоловік. — Нічого не чіпай! Сьогодні ти не готуватимеш! Ми разом цілих 50 років, треба провести цей день незабутньо, і вручив їй букет ніжних троянд. Жінка опустила обличчя до пелюсток. За мить солодкий аромат торкнувся її. — Але поспішай! Швиденько одягайся, я дуже зголоднів… Вони йшли звичними вуличками. Вони любили жити у своєму містечку.

Поснідавши в кав’ярні, пара попрямувала до того самого місця в парку. – А ще візьмемо зараз човен і погодуємо на озері лебедів, – запропонував чоловік. Вони довго плавали, милувалися благородними птахами та природою золотої осені, що розфарбувала у парку всі дерева. Почало сутеніти. — Дорогий, може, підемо вже? Я вже щось перекусила б. Віктор глянув на годинник: — Хороша ідея. Ходімо! У мене є для тебе сюрприз! — Який ще сюрприз? — Здивувалася Рита. — Побачиш! Вони завернули у вузенькі вулички міста.

Чоловік завів дружину до атмосферного дворика, який освітлювали гірлянди. Дівчина – адміністратор люб’язно привіталася з ними та запропонувала пройти всередину. – Ось це і є сюрприз. Наші діти відкрили свій ресторан! Ось він! Заходь! — І відчинив двері. Рита округлила очі від несподіванки: «Яка краса!», Промовила захоплено жінка. Батьків зустрів добре накритий стіл, у залі було багато живих квітів. Діти та найближчі родичі вітали пару із золотим весіллям, вручали подарунки. — Якби я міг повертати час назад, я повернувся б у той момент, коли ми стояли в тому парку і прожив би ці 50 років ще раз! Я тебе люблю! — Сказав чоловік і поцілував дружину.

Місяць тому син повернувся з роботи, але не один, привів з собою худу дівчину. На вулиці був сильний дощ, дівчина залишилася під ним і сильно замерзла і намокла. — Мам, це Таня, я її зустрів на зупинці. Транспорту вже не було. Таня, можете переночувати у нас, якщо хочете. Ольга знехотя накрила на стіл. Їй не подобалися вдячні погляди, які дівчина кидала на її сина. Привів в будинок незрозуміло кого. Вони досить непогано посиділи. Таня нічого не розповідала про себе, але охоче підтримувала розмову. Олексій дивився на неї якось зацікавлено, що теж Ольгу зовсім не радувало.

Вранці дівчина відразу поїхала, і Оля видихнула з полегшенням. Але після цього Олексій став часто її приводити додому. Увечері зустрічав на зупинці і запрошував. Олі зовсім це не подобалося. Вона хотіла, щоб він налагодив особисте життя, адже вже майже тридцять виповнилося, але не з дівкою з вулиці. Таня принципово нічого про себе не розповідала, постійно перекладала тему. Оля хитала головою, якщо не говорить, значить, що приховує щось недобре. А потім Ольга дізналася від сусідки, що та бачила Таню на вокзалі, дівчина жебракувала і говорила, що збирає гроші на лікування дочки.

Оля зрозуміла: Таня — аферистка! Це усвідомлення викликало у жінки просто бурю обурення. Коли син ввечері знову привів дівчину, Оля влаштувала скандал. Таня нічого не відповіла, поспішила втекти. А потім Оля виnадково побачила оголошення в газеті. На фотографії була зображена Таня і маленька дівчинка, яка невиліковно хво ра. Олі стало со ромно за свій вчинок. Син і Таня потім одружилися.