Home Blog Page 292

Сімнадцятирічна дочка без краплі сорому заявила нам, що збирається жити з хлопцем та ще й у нашому будинку. Ось тоді і я не витримав

0

У сімнадцять років наша дочка Валерія оголосила мені із дружиною, що збирається жити з хлопцем. Мовляв, кохання у них неземне, і вони відчувають, що готові створити сім’ю. Я тоді здивувався від такої заяви: -А жити ви де збираєтеся? – поцікавився я. -Як де? В нашому домі. -Ага, звісно, приїхали. Люба моя, якщо ти вважаєш, що достатньо доросла для того, щоб створити сім’ю і жити з хлопцем, тоді ти достатньо доросла, щоб забезпечити себе та свою сім’ю.

До речі, ти навіть не спромоглася нас познайомити зі своїм молодим чоловіком, а зараз заявляєш, що будеш тут з ним жити. -Тату, Вадим дуже хороший. Він навчається в університеті. Він старший за мене на п’ять років. Ти не дозволяєш нам сюди переїхати? -Рад за нього. Ні, рекомендую знайти роботу та винайняти квартиру. Мені здавалося, що дочка передумає і зрозуміє, що спочатку має сенс здобути освіту і трохи встати на ноги, але ні. За тиждень Валерія зібрала речі та оголосила, що їде жити з Вадимом до його батьків.

Ми з дружиною не стали її утримувати. -Тату, а гроші на витрати мені даватимете? -Ні, ти ж вже доросла і зібралася жити з хлопцем. Валерія похмуро кивнула і пішла. Її не було місяць. Вона дзвонила іноді, але подробицями свого «сімейного» життя не ділилася. Говорила тільки, що все чудово. Але моє серце не дарма підказувало, що скоро вона повернеться. Вона повернулася засмучена, виба чилася перед нами, що пішла. Вадим сам не працював, а його батьки були зовсім не налаштовані її утримувати. Коли вони з Вадимом посва рилися, він виставив її з дому. Ось такі справи.

У самий розпал весільної церемонії в зал увійшла незнайома жінка. Взявши в руки мікрофон, вона почала говорити. Наречена не могла знайти собі місця. Але наречений розумів, навіщо вона сюди прийшла

0

Весілля йшла повним ходом, і тут, раптово, до святкової зали зайшла Марія. Наречена напружилася. — Чому вона сюди прийшла? — Запитала Оксана. — Я ж казала тобі кілька разів, щоб ти її не запрошував! — Спокійно, люба, — відповів Олег. — Невже така дрібниця може перешкодити нашому святі? -Я ж просила тебе … — Так я і не запрошував її …. -Горько, гірко, гірко! — вигукнули гості. Солодкий і довгий поцілунок перервав голос тамади: — Настав час нашої нареченій кинути букет. Побачимо, чия весілля буде наступною! Всі дівчата вийшли з-за святкового столу і стали в коло. У центр кола стала Оксана. Вона була неймовірна в своєму білосніжному платті, про який вона мріяла ще місяць тому. І ось, нарешті, це сталося: вона стала дружиною свого боса, успішної людини. Дівчата розійшлися і скупчилися в одному місці. Всі підняли руки і приготувалися ловити. Оксана повернулася до дівчат спиною і кинула букет. А коли Оксана розгорнулася, та побачила свій букет в руках суперниці. У Оксани перехопило подих. Підійдіть до мікрофона, дівчина, що зловила букет. Вам слово, — сказав тамада. — Як Вас звати, увійдіть!

У Оксани перед очима промайнуло все життя. Ось вона маленька дівчинка біжить по берегу річки і кличе на допомогу. Микола був старший за неї на 5 років. Хлопчику стало не добре, напевно ногу звело, і він почав не звично, борсатися у воді. Пощастило, недалеко були рибалки. Вони почули вигуки Оксани і прийшли на допомогу. Коли хлопчикові допомогли, він взяв Оксану за руку і, посміхаючись, сказав: — Спасибі тобі! Як виростеш, я на тебе одружуся. Потім Оксана стала чекати, коли ж вона, нарешті, виросте. Весь цей час вона не відходила від Миколи. Інші хлопці жартували: — Подивися, он твоя наречена знову біжить. — А що ви хочете, і одружуся, — жартував він у відповідь. І для Оксани не було нічого важливішого за це сміху. Коли Микола прийшов з армії, Оксані було вже сімнадцять. Поки його не було, вона перетворилася з простої сільської дівчинки, в красиву жінку. Після повернення з армії Микола, пішов працювати водієм і почав будівництво будинку. Оксана постійно намагалася потрапити йому на очі. — О, дивись, не забула мене.

— Якось сказав він, взявши її за руку. — Ну що, підеш за мене заміж? Довелося, тому що незабаром Оксана зрозуміла, що вона чекає дитину. Зіграли скромне весілля. Поки будувався будинок, Оксана переїхала до батьків Миколи. Батьки ставилися до Оксани добре. Свекруха даремно не приставала до невістки. А свекор був людиною тихим, великим добрягою. Але трапилася одна біда, коли у Оксани вже був не маленький животик, Микола став не повертатися додому по ночах. Їй і батькам говорив, що на будівництві. Але Оксана пару раз вставала ночами, приходила на будівництво, а його там не було. Вона розповіла про це свекрухи. — Терпи, Оксаночка, терпи, відповіла вона. — Це все так живуть. Думаєш мій не бігав, як молодий був? Бігав … а вже потім розуму набрався. Але незабаром все містечко гудів, що у Миколи роман з Тамарою. Цього Оксана не витерпіла. Як тільуі у них народилася Оля, вона взяла речі і переїхала до своїх батьків. Миколі, два рази, вдавалося її переконати повернутися, і вона поверталася. Але через деякий час все повторювалося. Тамара, Віка, Сніжана

Дівчата змінювалися. Чи не змінювався Микола, він був холодний з Оксаною. Йому потрібна була дочка. Оксана зрозуміла це, і подала на розлучення. Незабаром вона поїхала до обласного центру, шукати там своє щастя. Олю вона залишила з батьками. Та й Микола частенько її відвідував, або забирав до себе. А Оксана прийняла рішення, що на цей раз вона вийде заміж за розрахунком. Після розлучення вона повернула дівоче прізвище і змінила паспорт. Ніяких штампів там не було. Життя почалася з чистого аркуша! У місті у Оксани жила тітка. Тітка Галя влаштувала Оксану на курси з діловодства, а потім секретарем у фірму Олега. Тітка Галя дружила з його мамою, вона і порекомендувала свою племінницю їй. Це відбулося як не можна до речі, тому що колишня секретарка вийшла заміж і пішла в декрет. Претенденткою на це місце була Марія. Вона вже працювала помічницею секретаря і була закохана в свого начальника. Всі про це знали, ось тільки Олег не помічав. Оксана увійшла в його життя саме тоді, коли він найбільше цього чекав. Яскрава, турботлива, весела! Вона впевнено відсунула від нього всіх претенденток.

І ось вже у них весілля! Багато зусиль доклала до цього тітка Галя. Але це вже зовсім інша історія. Одне тільки турбувало Оксану, вона ні розповіла Олегу і його сім е, що у неї є дочка. Вона думала, що розповість про це коли у них народяться діти. Адже свою Олю, Оксана любила всім серцем. «Всьому свій час, — сказала їй тітка Галя, — треба забезпечити собі і дітям хороше майбутнє!» І ось, днями Оксана дізналася, що Марія їздила в її містечко. Що вона робила там? Що вона знає? Недарма ж кажуть, що «в тихому болоті …». Марія була тихонею, тому Оксані так легко було обійти свою суперницю. Але жінка заради любові готова піти на все! У Оксани потемніло в очах, коли Марія підійшла до мікрофону. — Здрастуйте, мене звуть Марія. Я працюю на Олега Андрійовича. Мене ніхто не запрошувал сюди. Але я прийшла. Я прийшла щоб сказати … Оксана затримала подих. Вона міцно взялася за руку Олега і стиснула її. — Так що ж ти, люба, не хвилюйся. Я все знаю.

— Що? Що ти знаєш? — У мене для тебе сюрприз. Зачекайте, хвилинку уваги, будь ласка. Я хочу привітати свою співробітницю з тим, що у неї в руках букет нареченої. Я бажаю їй благополучно вийти заміж. І хочу зізнатися своїй тепер уже законній дружині в коханні. Оксана, я люблю тебе і нашу дочку Олю. Сподіваюся, що у нас з тобою ще буде багато діточок. І Оксана побачила, як до святкової зали зайшла її мама і святково одягнена дочка. Побачивши Оксану, донечка побігла до неї. Оксана відкрила свої обійми і щасливо розсміялася. А Олег обняв їх обох. -Але звідки, звідки ти дізнався? Прости мене. — Про це потім. Продовжуйте, — кивнув він Марії. — Я прийшла, щоб сказати … слова вітання для вас, Олег Андрійович і Оксана Василівна. Будьте щасливі! А це подарунок він нашого колективу. І в зал занесли велику коробку. Коли Оксана розглядала що там всередині, вона пошепки запитала у Марії: «Так ти прийшла, щоб просто вручити подарунок?» — Так, відповіла Марія.

Я то ще зустріну свого принца і буду щаслива. Всьому свій час. Тепер я точно це знаю, піймавши Ваш букет. — Дякую, відповіла Оксана і обняла свою колишню соперніцу.- Ти знаєш, все шепочуться, що я вийшла заміж за розрахунком. А він такий, він такий …. Я люблю його! — Я знаю, відповіла Марія. Ця історія закінчилася щасливим шлюбом. Олег закохався в Оксану з першого погляду. І звичайно ж відразу навів про неї все довідки. З моменту їх першої зустрічі він знав, що ця жінка призначена йому долею. Він уважно стежив за інтригами тітки Галі і своєї мами, які активно намагалися посватати пару. Мав він і розмову з колишнім чоловіком Оксани. Коли той приїжджав, щоб зіпсувати їхні стосунки. Але він боровся за свою жінку. Чи не слухав пліток. Чи не звертав уваги на таємницю Оксани. Він хотів, щоб саме вона стала матір’ю його дітей.

Фото милих обіймашок цих чудових малюків підкорило серця всіх. Ніхто не зможе пройти байдуже повз них.

0

На відміну від інших немовлят, у близнюків є друг і компаньйон вже в утробі матері, і це відразу робить їхні стосунки особливими. Звикли до присутності у своєму житті брата чи сестри-близнюка, більшість таких дітей не можуть уявити, що проводити час можна порізно. Тільки подивіться на цих двох чарівних новонаро джених немовлят.

Їм була надана можливість насолоджуватися присутністю один одного, поки вони ще розвивалися в утробі матері, а опинившись на волі і маючи достатньо місця, вони, як і раніше, вважають за краще бути ближче один до одного і обійматися, як робили це ще до того, як вони прийшли в цей світ.

Очевидно, що їм подобається бути поряд один з одним і насолоджуватися кожною секундою, адже вони такі спокійні і на їхніх обличчях милі посмішки. Вони відкривають свої крихітні очі лише на секунду, коли їхня мама підходить ближче з камерою.

Ролик за їх участю, завантажений у мережу, переглянули понад 22 мільйони разів, і багато людей не могли не поділитися емоціями та не прокоментувати те, що відбувається. Однак, як виявилось, відео було не новим, а близнюки вже не малі. Дізнавшись про це, люди захотіли подивитися, як вони виглядають сьогодні і чи люблять вони один одного так само сильно, як першого дня. Дівчаток-близнюків звуть Софія та Сара, і вони такі ж милі та чарівні, як і тоді, коли були крихітними немовлятами.

На кладовищі молода дівчина сказала мені: «Тамара, здрастуйте. Я kоханка вашого чоловіка»

0

Тома, пробираючись крізь сніг, йшла до могилки чоловіка. Вона відчинила маленьку огорожу, подивилася на портрет чоловіка. Його очі були сумні, а куточки рота трохи піднесені, ніби ще трохи й він усміхнеться. Радій бачити того, хто прийшов до нього. Але на могилі лежали свіжі гвоздики. Це було дивно, зазвичай батьки чоловіка завжди дзвонять, щоби разом піти на цві нтар. Хоча, може, це були його друзі.

Трохи згодом до мо дилки підійшла молода дівчина з маленькою дитиною. — Тамара, Здрастуйте. Вибачте за прямоту, але я коханка вашого чоловіка. Ми розлучилися з ним ще до цієї страաної ав арії, в якій він загинув. Про дитину він не знав. Це його дитина, звуть також як тата-Костя, йому 2 роки. Повірте, він любив лише вас… — Що … Та як ви собі дозволяєте, що вам взагалі потрібно? — Тамара, Послухайте мене, будь ласка. Заберіть Костю до себе… мені недовго залишилося, лікарі сказали кілька місяців. Я більше не знаю, до кого звернуться.

У мене є ваш номер, я у вашого чоловіка списала, покі він спав. Про всяк випадок, але подумала, що правду повідомити краще. Тамара злякалася, мала змішані почуття. Вона дізналася, що її чоловік зраджував, ще ця дитина, ще й коханка скоро по мре. Тому просто втекла з цвинтаря, сіла в машину та поїхала додому. Через місяць її зателефонувала старенька жінка і тремтячим голосом повідомила, що коxанка пo мepла. Сама жінка була її матір’ю, і просила тому приїхати за Костиком. Тома подумала, що дитина ні в чому не винна.

Тім більше він звeдений брат Серьожі сіна її з чоловіком. Буде поrано, якщо вона спричинить ті, що брат її сіна опинитися в дитячому бyдинку. Тома поїхала. Коли вона увійшла до квартири, то помітила, що старенька була зовсім поrана, мабуть, і їй трохи лишилося. Зрозуміло, що вона не в змозі встежити за 2-річним малюком. А Костя був просто копією батька. Тома взяла на руки хлопчика, він був спокійним. Вона зібрала його речі, докyменти та відвезла додому.

Спочатку було важко перебувати поруч із цією дитиною. Він навіть перекинyвши спецiально кaшу. Тома разом рoзлютилася на Костю, стала кpичати. А хлопчик підійшов до неї, з очей закапали сльози. — Не кpичи, мамо, — промовив хлопчик. Тома взяла Костика на руки і міцно притиснула до себе. Чyжих дітей немає.

Коли майбутній тато йшов від вагі тної дівчини, то навіть не здогадувався, як йому відплатить життя.

0

Даша з дитинства любила дітей і ще дівчиною знала, що буде мати велику сім’ю. Доля була прихильна до неї і обдарувала відразу двома дівчатками. Як тільки Даша повідомила цю прекрасну новину своєму хлопцеві, майбутнього тата і сліду не було. Коли він йшов від ваг ітної дівчини, то навіть не здогадувався, як життя йому відплатить. У невеликому містечку все всі знають один про одного і щось приховати від місцевих вкрай важко. Ось і новина про майбутню матір-одиначку швидко поширилася між найбільшими пліткарками. Даша з хлопцем жили, як звичайна сім’я. Нічим особливим не відрізнялися. Узаконювати свої стосунки не поспішали, тому що обидва вважали, що спершу потрібно спробувати пожити разом. Але у долі були свої плани на цю пару. Через кілька місяців спільного проживання, дівчина зрозуміла, що чекає дитину. Хлопцеві повідомляти ця звістка не поспішала, бо не знала, як він відреагує. Але довго приховувати вагітність не вдалося: живіт ріс не по днях, а по годинах. На огляді у лікаря, майбутньої матері повідомили, що у них двійня. Дві прекрасні дівчинки готуються з’явитися на світло. Даша з дитинства любила дітей і ще дівчиною знала, що буде мати велику сім’ю.

Доля була прихильна до неї і обдарувала відразу двома дівчатками. Як тільки Даша повідомила цю прекрасну новину своєму хлопцеві, майбутнього тата і сліду не було. Коли він йшов від вагі тної дівчини, то навіть не здогадувався, як життя йому відплатить. Сутички почалися у Дарини передчасно, але, слава богу, все обійшлося добре. Молода мати не могла намилуватися своїми дітками. Вона й гадки не мала, що можна бути настільки щасливою, незважаючи на те, що тато відмовився від дівчаток. Добре, що породіллі з дітьми було де жити. Спершу було важко прийняти той факт, що чоловік її покинув і доведеться справлятися з дітьми самостійно. Даша вирішила спробувати зателефонувати коханому, але трубку ніхто не брав. Почала шукати його через знайомих — теж марно. А потім посварила себе за хвилинну слабкість і вирішила більше ніколи так не принижуватися. З дітьми допомагала мама, вона була вже на пенсії і могла доглядати за дівчатками днем. Даша вирішила відразу вийти на роботу, щоб забезпечувати своїх діток усім необхідним. Так життя потроху почало налагоджуватися.

З часу нар одження дівчаток пройшло багато років. Даша сумлінно працювала і заслужила довіру серед начальства. Її підвищили до заступника керівника компанії. Здавалося, в її житті, нарешті, почалася біла смуга, поки вона не зустрілася з колишнім. Він був приємно вражений, коли знову її побачив. Ділова, впевнена в собі, в дорогому костюмі і на підборах — це була вже не та скромна дівчина, з якою він жив. Яким же ш оком була для нього новина, що саме у Даші він буде проходити співбесіду і від її вирішення залежить, чи візьмуть його на роботу. Дарія почнуть акредитувати виду, що впізнала його. Вона відчувала себе справжньою переможницею. Доля відплатила зраднику по повній. Коли вони зайшли в кабінет, Микита (її колишній), став благати про прощення і випрошувати собі місце в компанії. Дарина лише посміялася над його поведінкою, а потім викликала охорону. Співбесіда чоловік так і не пройшов. Даша згадувала про цю ситуацію з посмішкою на обличчі. Колись їй здавалося несправедливим, що доля подарувала їй двох дітей, а натомість забрала чоловіка. Але тепер вона усвідомила, що їй зробили подвійний подарунок. Вона отримала дітей і позбулася справжнього невдахи.

У двері хтось подзвонив. На порозі стояла дівчина — з дитиною в руках. » Це син вашого чоловіка

0

Марія Петрівна прибирала в квартирі, коли пролунав дзвінок у двері. Вона подивилася у вічко. Біля дверей стояла незнайома дівчина з немовлям в руках. Марія Петрівна, відчинивши двері, запитала: — Дівчина, вам кого? — Мені потрібна Марія Петрівна, — відповіла незнайомка. — Ну, проходьте, — запросила господиня квартири дівчину. — Мене Христина звуть, — представилася дівчина, опинившись в квартирі. — І що у вас за справи до мене, Христина? — поцікавилася Марія Петрівна. — Ви вже вибачте мене за те, що потурбувала, але я більше не можу мовчати, — сказала дівчина і зробила паузу. — Ну так говоріть вже, говоріть, я вас слухаю. — Ця дитина, що у мене на руках, він не тільки мій, він ще й дитина вашого чоловіка. Христина знову зробила паузу, немов очікуючи реакції Марії Петрівни на її слова. Але Марія Петрівна, залишаючись незворушною, вимовила: — Дуже цікаво, а подробиці можна.

— Я працюю в офісі вашого чоловіка. Але зараз я звичайно в декретній відпустці, — продовжила свою розповідь Христина, — ваш чоловік залицявся до мене, обіцяв одружитися. Він навіть купив мені квартиру, де ми з ним продовжуємо зустрічатися. І ось тепер, після народження дочки, він заявив, що йому складно піти від дружини. — Ну, а від мене то ви що хочете? — перебила дівчину Марія Петрівна. — Невже ви не розумієте, — почала заводитися дівчина, — що він не любить вас, а живе з вами тільки з жалості. Залиште його, не заважайте нашому щастю. — Дівчинка, а можна дізнатися скільки вам років? — Мені двадцять шість. — Христина, невже вам потрібен чоловік, який за віком годиться вам у батьки? — Уявіть собі потрібний. І я йому потрібна. І все у нас буде добре, якщо ви не будете нам заважати. — Христина, я вас почула, знову перервала дівчину Марія Петрівна, — спробую вам допомогти. Христина очікувала від Марії Петрівни все, що завгодно, але тільки не такого повороту подій.

Допомогти тієї, яка фактично забрала у неї чоловіка — цього вона не могла зрозуміти своїм свідомістю. А Марія Петрівна підводила підсумок бесіди: — Ви, Христина, залишайтеся тут і, будь ласка дочекайтеся Євгена Івановича. Якщо він вас дійсно любить, то ні за що не вижене вас з цього будинку. Нехай цей будинок тепер буде вашим. А я, мабуть, зберу зараз речі і піду. — Куди ж ви підете, Марія Петрівна, — вже з співчуттям сказала Христина. — Та ви не турбуйтеся, мені є, де жити. Слава богу у мене ще є батьківська квартира. Можете передати моєму чоловікові, що я бажаю вам щастя і завтра ж подаю на розлучення. Тільки опинившись в батьківській квартирі, Марія Петрівна початку осмислювати те, що сталося. Багато років тому, коли вона вчилася в інституті, до неї став залицятися ставний красень, її однокурсник Євген. Відразу після закінчення інституту вони розписалися. Потім через рік народився син, а через два роки після його народження народилася дочка.

На Марію відразу обрушилися всі тяготи сімейного життя: прибирання, прання, догляд за дітьми. Про кар’єру довелося забути. А ось у її чоловіка кар’єрний ріст був стрімким. Коли Євген повертався з роботи додому, то його завжди чекали охайні діти, смачну вечерю і чиста квартира. І все це завдяки старанням дружини. Потрібно віддати належне і чоловікові. Євген непогано заробляв і в родині завжди був достаток. Але чим вище злітав Євген Іванович по службових сходах, тим все рідше він з’являвся вдома. Навіть у вихідні дні у нього завжди знаходилися службові справи. Та й відрядження були не рідкістю. Ще в молоді роки Марія стала помічати, як поступово змінювалося ставлення чоловіка до неї. Чоловік вміло конспірувався і доказів в його зраді у неї не було. Але як жінка, вона відчувала, що чоловік не зберігає їй вірність. Що вона могла зробити тоді по молодості з двома дітьми на руках … піти і кинути дітей?

Але таке їй і в голову не могло прийти. Піти від чоловіка разом з дітьми? Але вона не була впевнена, що зможе забезпечити їм безбідне життя. І Марія змирилася зі своєю долею. До роботи вона повернулася тільки тоді, коли її діти вчилися в старших класах. І повернулася не тому, що відчувала матеріальні труднощі, а для того, щоб уникнути гнітючого самотності. Коли діти виросли і визначилися з вибором професії, коли вони стали жити самостійно в своїх сім’ях, то Марія Петрівна зрозуміла, що міняти щось в житті вже пізно. І ось це сьогоднішня подія відкрило їй очі. Вона раптом зрозуміла, що більше не бажає проводити жодного дня під одним дахом з людиною, який давно її розлюбив. Та й вона до нього не мала вже ніяких почуттів. Увечері чоловік Марії Петрівни приїхав за нею до домовленостей. — Ну це що за фокуси, Марія? Я не збираюсь розлучатися з тобою. Та й власне кажучи, я не впевнений, що ця дитина від мене.

Я ж не дурень. І уявляю, що потрібно молодим дівчатам від заможних чоловіків. В першу чергу гроші. — Слухай, Жень, не треба виправдовуватися, — перебила дружина Марія Петрівна, — мені без тебе однією, чесне слово, спокійніше. — А як же діти, — журився Євген Іванович, — якщо вони заявляться в гості, як я їм все це поясню? — Як є, так все і пояснимо. Вони дорослі, зрозуміють, — поставила крапку в розмові з чоловіком Марія Петрівна. Після розлучення з дружиною, Євген Іванович не став узаконювати шлюб з Христиною. Христина і раніше жила в квартирі, подарованої їй Євгеном Івановичем. А незабаром у нього з’явилася нова кохана. Діти Марії Петрівни і Євгена Івановича ходили тепер в гості тільки до матері. Батько, якого вони майже не бачили в дитинстві, став для них ще більш далеким. А Марія Петрівна раділа кожній зустрічі з дітьми і внуками, вважаючи, що це і є її щастя.

Найстарաа подружня пара в світі відсвяткувала свою 80-ту річницю весілля․ ФОТО

0

Найстарші в світі чоловік і дружина відсвяткували свою 80-ту річницю весілля після того, як зв’язали себе узами шлюбу в 1939 році. 105-річна Шарлотта Хендерсон і 106-річний Джон Хендерсон не тільки мають загальний вік 211 років, а й одружені протягом вражаючих 80 років. Пара з Остіна, штат Техас, також була офіційно визнана найстарішою з нині живих подружніх пар в Книзі рекордів Гіннесса.

«Вони чудова пара і приклад дуже щасливої родини — раді бути поруч один з одним, подорожувати разом і жити своїм життям», — сказав внучатий племінник Джейсон.

«Вони розкажуть вам історії з минулого, але вони не зупиняються на минулому.» Джон і Шарлотта познайомилися в Техаському університеті в середині 1930-х років. Закохавшись одне в одного, пара чекала близько п’яти років, перш ніж зв’язати себе узами шлюбу в 1939 році, незабаром після початку Другої світової війни.

« Вони просто люб’язні, милі, добрі люди. Вони-сіль землі «, — додав один із загальних друзів пари. Хоча часи не завжди були легкими для пари, їх любов один до одного продовжувала процвітати протягом десятиліть. «Живіть помірним життям і будьте сердечні зі своїм чоловіком», — запропонував Джон, коли його запитали про їх секрет довгого шлюбу.

Крім того, пара стежить за тим, щоб залишатися в гарній формі, регулярно займаючись спортом. Вони переїхали разом в будинок для людей похилого віку в 2009 році, в той час як Джон як і раніше відвідує принаймні один футбольний матч в Техаському університеті в році. Що ви думаєте про цю історію? Дайте нам знати в коментарях і не забудьте поділитися цим постом зі своєю сім’єю і друзями!

Дружина поїхала до матері, а я в пориві rніву посва рив її дочку і виrнав на вулицю в мороз. Через годину я Охолонув І Вирішив Впустити Її, Але Дівчинки Там Не Було

0

Знову прокинувся посеред ночі від коաмару. Сер це шалено билося, сам я був весь у холодному поті. Цей сон переслідував мене вже сім років. Я знав, що колись зробив нелюдський вчинок, і я не знаю , як тепер відмитися. Мені з дня на день знову і знову снився той зимовий день. Уві сні я знову kричав, знову відчував зл ість і роздратування, знову грубо хапав дівчинку за руку і жбурляв за поріг. А там руки з темряви тяглися до неї і затягували її в свої володіння. І я тільки тоді розумів, що наробив. Сім років тому я був одружений із Людмилою. Вона була дівчиною із села моїх батьків. Вона повернулася до батьківського будинку після першого невдалого шлюбу.

Advertisements
Від першого чоловіка вона мала доньку. Коли почався наш роман, Соні було вісім. Я спочатку спокійно прийняв наявність у неї дитини, але коли ми стали жити разом, дівчинка стала мене дра тувати. Вона була якась забита, а ще якась нескладна, гидке каченя з пшеничним волоссям. І одного дня, коли Люда поїхала до матері, я посва рив Соню і виrнав на вулицю. Був грудень. Через годину я охолонув і вийшов, щоб повернути її, але її не було. Її тіло знайшли за три дні у лісі. Вона замерзла. Не знаю, чому вона пішла до лісу. Після цього Люда зі мною розлу чилася. Вона мене нена видить. Я й сам себе нена виджу. Не було ні дня, коли моя совість замовкла.

Весь цей час я просив у Бога лише одне – дати мені шанс якось загладити прови ну. Якось я повертався додому з роботи. Знову був цей зл ощасний грудень. Пізній був час. Раптом на узбіччі помічаю маленьку постать, що ледве тягне ноги. Зупинив машину. Це виявилася маленька дівчинка. Коли я вперше побачив її обличчя, мало не заnлакав, вона була схожа на Соню. -Сідай у машину, замерзнеш. Дівчинка подивилася на мене з побоюванням. -Не обра жу я тебе, сідай. Вона вирішила довіритись. Виявилася вона пішла з дому, бо батьки алкоrоліки її kривдять. І тут я зрозумів, що це саме той шанс, який я так довго вимолював. Я Світлану удо черив. Ми з нею чудово ладнаємо. Розумію, що прови ну мою загладити не можна, але я хоча б полегшити свою долю хочу. Жа хи мені тепер не сняться.

Син пішов знайомитись з батьками нареченої, а повернувся спустошений та заявив, що весілля не буде. Дізнавшись причину, у мене ледве тиск не підскочив

0

Нещодавно мій син оголосив, що вирішив зв’язати себе шлюбом. Батьки невістки не дуже хотіли з ним знайомитися, тому відтягували день зустрічі – наскільки це було можливо. Я ось знала Діану практично від початку їхнього знайомства. Як би там не було, день знайомства настав – і він поїхав. Як тільки син зайшов до них у будинок, майбутня теща накинулася на нього зі словами: «Ой, а ми мужика чекали, а ти такий кволий». Тарас промовчав.

Він сів за стіл, за яким уже сиділо мало не півсела. Невістка заговорила першою і сказала, що вирішили відзначити невеликою компанією: мовляв, розпишуться у РАГСі, посидять у кафе – і на цьому все. Там такий скандал зчинився. Усі почали говорити, що так не можна? Вам що – грошей на весілля шкода? І все в цьому роді. Цей кошмар для мого сина тривав аж до вечора. Якоїсь миті мій син підвівся зі столу і сказала, що йому вже час.

І тут не обійшлося без глузування: мовляв, що це за мужик, що раніше баб зі столу встає. Коли Тарас повернувся, на ньому не було обличчя. Я вирішила розпитати його про те, що трапилося, але він одразу сказав, що весілля скасовується. Зранку він обдзвонив усіх друзів і повідомив, що жодної церемонії не буде. Невістка nлакала – але рішення мого сина було непохитним. Нині мій син ні з ким не зустрічається. Каже, що наступного разу ретельніше обиратиме собі наречену. Я свого сина повністю підтримую.

Після того, як батько nомер, мама покликала мене на серйозну розмову. І тільки тоді я зрозуміла чому вона не любила з дитинства.

0

Вночі мені зателефонувала молодша сестра Вірочка: — Тата бі льше немає, мені мама подзвонила, все: це кінець. У мене вилетів телефон з рук, я стала ри дати, добре, що чоловік був поруч, він розуміюче мене міцно обійняв. Потрібно було збиратися і їхати до Вірочки, вона дуже вразлива, одна з цими думками і новиною не впоратися. Я вважаю, що наша мати ви нна в тому, що в 30 років Віра і кроку без батьків або мене зробити не може. Якщо потрібно йти в ліkарню, то обов’язково зі мною, якщо оформляти кредит, то тут теж я всіма документами займаюся. Мама завжди оберігала віру від негараздів життя, а ось зі мною ситуація була інакше.

Я з дитинства відчувала якийсь холод з боку матері, через це я рано стала самостійною. Але батько при цьому ставився до нас обом однаково добре, а тепер його не ста ло. Хоча про те, що татові залишилося небагато ми всі знали заздалегідь… У нього було злоякісне утворення, нічого не можна було зробити. Всі всередині себе вже готувалися до цієї траrедії. Ми з Вірочкою приїхали до мами. Вона обняла Вірочку, притиснула її ближче до себе, а на мене не звернула уваги — я звикла. Після всіх ридань мама сказала, що тато все переписав на Вірочку. Мені було все одно на майно, я і не розраховувала, тим більше у мене з чоловіком своя квартира.

Коли Віра все ж заснула, то мама викликала мене на серйозну розмову: — Значить так, я 42 роки зберігала цей секрет всередині себе, і сил моїх приховувати більше немає. Я мовчала, тільки тому що твій батько просив, але зараз я можу сказати. Ти мені не рідна дочка. Твій батько в молодості метався то до мене, то до неї… вибрав її, але при пологах вона не витримала і пішла на той світ. Потім твій батько прийшов з тобою на руках до мене… — Добре, я все зрозуміла. Вам було важко обма нювати 42 роки, спасибі, що були «матір’ю». Тепер я вас не потурбую. Я сприйняла цю новину дуже спокійно. Мені навіть стало легко на душі, тому що ця новина все одним разом пояснила і прояснила для мене. Ось чому «мама» так холодно ставилася до мене. В один день я втратила як батька, так і матір.