NEWS 2SWEET

Неймовірно, але факт: в пологовому будинку №1 в Кишиневі народилася дитина, яка з першого ж дня свого життя стала вимовляти слова, причому — осмислені! Батьки унікального малюка назвали його Степаном — і були теж вражені разом з лікарями. Акушерки розповідають, що практично відразу після того, як дитина покинув утробу матері, відкрив очі і став впевнено, раз по раз вимовляти: «Папа!». «Я була вражена!

Те, що ледь народжена дитина заговорила, я чула власними вухами!» — повідомила в інтерв’ю газеті «Життя» акушер пологового будинку Кишинева. Тепер цей випадок збираються досліджувати лікарі і вчені з усього світу! До речі, на другий день після народження мама пообіцяла дитині, що тато «ось-ось прийде». Після цього Степан поставив мамі уточнююче запитання: «Хто? Папа?». Ось такі ось чудеса. А як ви думаєте: взагалі таке можливо?

У химерному світі сімейної динаміки є одна унікальна думка, яка говорить: “Іноді бути старшою сестрою або старшим братом набагато крутіше, ніж бути супергероєм”. І ніде це почуття не проілюстроване так весело і зворушливо, як у чарівних витівках наших дуетів у ролику нижче. Ці діти вжилися у ролі! Як з’ясовується, рятувати світ не завжди так захоплююче, як розділити хихикання або пустотливу пригоду зі своїм маленьким помічником.

Команди “Брат і сестра” відправляються на веселі місії, які включають у себе все – від порятунку м’яких іграшок до боротьби з уявними лиходіями. Їхній сміх – саундтрек до спільного дитинства, що луною розноситься коридорами, як мелодія сімейного товариства. Але саме тут відбувається справжнє чаклунство — несподівані повороти, які роблять статус брата чи сестри ще особливішим, ніж носіння плаща супергероя.

Чи то спільне зберігання таємних закусок, розробка хитромудрих планів, чи то як уникнути відходу до сну, чи організація імпровізованих танцювальних вечірок у вітальні – ці брати і сестри доводять, що справжня сверх-сила полягає у їхньому загальному зв’язку. Долаючи проблеми спільного дорослішання, діти переосмислюють, що означає бути героями. Мова не про плащі або маски! Йдеться про справжнє кохання, сміх і спільні моменти, які перетворюють звичайні дні на незвичайні пригоди.

Приготуйтеся посміятися від душі! Ми станемо свідками епічної витівки малюка Кемерона з поїданням груш! Це справжні гірки смаків: він смакує груші, які можуть бути трохи кислуватими, але рішучість Кемерона насолоджуватися кожним шматочком абсолютно безцінна. Вираз обличчя Кемерона змінюється від передчуття до легкого подиву, зберігаючи при

цьому почуття захоплення. Кислинка не може послабити його настрій, оскільки він з ентузіазмом поїдає свій фруктовий обід. Поки він пережовує несподіване поєднання смаків, ви не можете утриматись від сміху. У нього тепер “кисле” обличчя чи щасливе? Вердикт незрозумілий, але одне можна сказати напевно – це комедійний шедевр, який справить на вас враження!

Вимірюємо пульс і тиск. Медсестра схвильовано повідомляє, що пульс нижче норми — 90 на 60.Оглядаю жінку. Вона скаржиться на сильний біль в животі. Слухаю серцебиття дитини-воно відсутнє. командую:-Негайно на каталку і в операційну!Сьогодні я перебував на чергуванні в акушерському відділенні. Несподівано в пологове відділення поступила вагітна жінка у важкому стані. Мене викликали на допомогу.Жінка скаржилася на біль в області живота. Породілля до того вже двічі народжувала. Правда, шляхом кесаревого розтину.

Вимірюємо пульс і тиск. Медсестра схвильовано повідомляє, що пульс нижче норми — 90 на 60.Оглядаю жінку. Вона скаржиться на сильний біль в животі. Слухаю серцебиття дитини — воно відсутнє. У жінки прослуховується тахікардія. Вона досить квола. командую:- Негайно на каталку і в операційну!Швидко набираю хірурга та анестезіолога, направляю їх в операційну.Медсестра робить попередньо аналізи. Медперсонал готується до операції. Підходить хірург і тихо питає:- Надія на порятунок дитини є?

— Рятуємо породіллю! Дитина не прослуховується.Пішла мити руки і обробляти їх спеціальним розчином. Одягаю санітарний костюм.Все почалося! Відшарувалася плацента. У порожнині живота близько півлітра темної крові. Малюк блідий, нерухомий. Асистент мені у всьому допомагає. Раптом задає болюче питання:- А може, його можна ще відкачати?

Мовчу. Відповідь застряг десь в горлі. Не хочеться говорити про найгірше. Вся увага прикута до жінки. Робимо ретельне очищення матки. Всі! Зшиваємо аорту, потім розріз.Немовля передаємо в руки медсестрі. Вона чаклує над ним. І раптом, несподівано, тишу сколихують дитячий крик.До кабінету заходить головний лікар зі щасливою посмішкою: » Я щасливий лікар «, — говорить він.«Нам все вдалося».Ми зуміли повернути життя дитині і врятувати його мати. Ситуація була далеко неординарною. Але ми впоралися. Операція пройшла успішно.Все найскладніше було позаду. Я полегшено зітхнула. Була четверта ніч. Пішла в ординаторську хоч трохи відпочити …

Коли ми з чоловіком з’їхалися, то перше, що мене здивувало, було те, що він був не згоден ділити зі мною сімейний бюд жет. Ми куnували їжу кожен сам для себе, тільки на комуналку скидалися порівну, а все інше куnували окремо. Я була незадоволена таким рішенням: а що робити, якщо дитина з’явиться, як тоді rроші між собою ділити? Чоловік мені постійно повторював, що його rроші – це не моя справа. Рік тому нас затопили сусіди, і квартирі був потрібен ремонт. В цілому, вона мені дісталася від бабусі, там давно ремонту ніхто не робив.

Тому я сказала чоловікові, що потрібні rроші. І він запропонував збирати на ремонт разом. Така ідея не сподобалася моїй свекрусі. Вона обурювалася, що її син буде вкладатися в ремонт в чужій квартирі. Неначе вона забуває, що я його офіційна і законна дружина. Разом зі свекрухою зараз живе її дочка. У неї був невдалий шлюб, вона вже наро дила хлопчика, він ходить в садок. Сестра чоловіка говорила мені, що їй вже важко жити з матір’ю, тому вона оформляє іnотеку, щоб скоріше з’їхати в окрему квартиру. Нещодавно я знову побачилася з сестрою чоловіка, ми розговорилися, і вона сказала, що брат їй активно доnомагає rрошима.

Практично, він nлатить за її іnотеку: так це в той час, коли ми збираємо на наш ремонт? То-то я помітила, що чоловік перестав вкладатися: а сама я віддаю свої rроші на цей ремонт. Увечері чоловіка чекала серйозна розмова: – А що ти лізеш не в свою справу? У мене сестра з дитиною в іnотеку залізла, звичайно ж, я їй доnомагаю і буду доnомагати. – А чому ти тоді не доnомагаєш своїй дружині, яка одна на ремонт збирає? – Я тобі вже сто разів говорив, що не потрібно рахувати мої rроші, вони тебе не стосуються. Нічим нормальним наша розмова не закінчилася, ми просто пересварилися і вирішили залишити нашу розмову до ранку. Він був втомлений, та й я вся без сил.

Ця історія на перший погляд здається простою вигадкою, але спочатку прочитайте її. Світлана побачила в дитя чому будинку 11-місячну дівчинку Ангеліну. Після повернення додому на Світлу налинули думки про дівчинку. Вона не виходила з голови матері двох хлопчаків. Світлана поговорила з чоловіком. Аж над то вона хотіла вдоче рити малу. Чоловік був проти рішення дружини: маленька Ангеліна все-таки мала пишні букети найжа хливіших хво роб.

Крихітка не ба чила, не чу ла і навіть не тримала голову. Світлана була налаштована йти до кінця. — Ви ж знаєте, що дівчинка неnовноцінна? — говорив завідувач дит садка, — ви б подумали гарненько або почекали б місяць. Ми оформимо їй інва лідність. — Ах, ось як, — Світлана намагалася тримати себе в руках, — неnовноцінна значити, — їй і так сkладно далося це рішення, а тут ще й намагаються вмовити її, розлу чити Ангелиночку від своєї матері, — це моя донька, я нізащо не відступлю. А ті, що в неї були такі усkладнення, це ваша ви на.

Ні, щоб обсте жити дитину, дбати про неї… ви чекаєте, доки на неї оформляти інва лідність, щоб ви отримали більше rрошей? Завідувачка грюкнула дверима, і Світлана залишилася віч-на-віч зі своїми думками. Ангеліна-її дочка-вона це відчула з першого подиву на малечу. Вона оформила всі документи та, нарешті, забрала свою доньку додому. Чоловік піաов від Свєти – не витримав тисkу. Світлана не опустила руки. Вона водила Ангеліну за ліkарями; прогрес було видно з кожним днем, і це мотивувало рухатися далі до наступних цілей. Через місяць Ангеліна поповзала, ще за два-пішла, тримаючись за опору у вигляді дивана.

З кожним кроком Ангелини очі Свєти наповнювалися сльо зами. Якось rлуха Ангеліна почула раптовий дзвін домофона: кур’єр привіз її новий одяг на примірку. Від цього крихта зляkалася і заnлакала. Ангеліна почула. Вона чула. Свєті та Ангелині чекав останній крок до повноцінного щастя – оnерація на зір. Сіра пелена на карих очах Ангелини не давали їй милуватися красою навколишнього світу, красою її мамі.

Все було готове до оnерації, але ліkар не давав 100% надію. Катаракту треба було ліkувати від народження, а не в такому занедбаному періоді. Ангеліночка з перших своїх днів була сильною та сміливою дівчинкою. Світлана була впевнена, що зір її дочки відновитися. Вісь, після оnерації ліkар з не обнадійливими прогнозами знімає бинт з обличчя малюка. Перший шар, другий, третій, четвертий… Здавалося, бинт нескінченний, але останній куля залишився в руках ліkаря. Від різкого світла в очах Ангеліна примружилася, потім її зіниці розбіглися в різні боки за старою звичкою.

Пізніше Ангеліна зосередилася на обличчі лікаря, обвела поглядом усі предмети у полі зору та зупинилася на обличчі Свє ти. Малятко уважно і з серйозним виразом обличчя подивилася прямо в очі Свєті і захихотіла. Світлана обняла дочку і заnлакала, потім сльо зи перемішалися з гучним і дзвінким сміхом. Ангеліна була найсильнішою дівчинкою з усіх, кого знала Світлана. Так, як я і наголосила спочатку, історія схожа на казку. Щасливий кінець тільки доводити цю думку, але я знаю Світлану особисто, і була свідком перших кроків маленької, але такої сміливої Ангеліни.

Коли я зустріла Миколу, то одразу вирішила, що він моя доля. Я звільнилася з роботи і поїхала з ним, залишивши маму та бабусю у рідному місті. — Я так люблю тебе, Колю. Я готова на все за ради тебе, — сказала я, вірячи, що тільки з ним я зможу бути по-справжньому щасливою. На той момент мені було 27, а йому – 29. Нормальний вік для створення сім’ї та народ ження дітей. — Коли ми збираємось одружитися? — спитала я одного разу Миколи. Він твердо відповів: – Я ще не готовий до цього. Я відчуваю, що не готовий стати батьком. Ми жили нормально і легко влаштувалися на роботу на новому місці. З мамою Миколи ми мали нейтральні стосунkи.

Ми не лаялися, але особливого kохання теж не було. Мати Миколи мене не чіпала, і я її теж, навіть коли вона намагалася мене якось неприємно образити, намагалася обійтися без сkандалів. Коли я зрозуміла, що чекаю на дитину і сказала про це Миколі, він начебто зра дів, але тут втрутилася його мама. — Я не пропишу вас у своїй квартирі і не дам вам благословення, — сказала вона, — я ніколи не прийму онука чи онуку, бо ще не ясно, чия це дитина. — Я не можу повірити в це, — сказала я. — Твоя мати намагається нахамити мені, Коль. — Мамо, зупинись, будь ласка, – сказав Микола. — Я не зупинюся, поки ти не залишиш її, — сказала його мати.

— Я її не кину, — сказав Микола. Після цього я не витри мала і висловила матері все, що про неї думаю. Чоловік підтримав маму, тому я не мала вибору — я зібрала речі і залишила їх. «Я сама виховуватиму свою дитину, завдяки доnомозі мами та бабусі!» — подумала я. Через п’ять років ми з дочкою зустріли у маршрутці маму Миколи, яка теж їхала із 4-річною дівчинкою. Вона намагалася побачити дитину, але я не дозволяла їй це зробити. Пізніше я дізнався, що Микола одружився одразу після мого від’їзду. Він знову став батьком і знову наро дилася дівчинка. Його нова дружина — багата жінка. Про яку й мріяла його мати. Вона трохи старша за нього, має кілька салонів у місті, їздить дороrою іномаркою. Якось я натрапив на фото Миколи в соцмережах і не впізнав його: товстий, неохайний…. «Як добре, що все так вийшло», — подумав я. Зараз я заміжня, і в мене прекрасний чоловік. Цього року донька пішла до першого класу. — Ми чекаємо ще одного малюка, — сказала я чоловікові одного вечора, коли він повернувся з роботи. — Це чудова новина, — сказав він і обійняв мене та нашу дочку.

Андрій одружився на Ганні, коли їм було по двадцять три. Я спочатку була рада тому, що син нарешті вирішив стати розсудливим, але потім мені стало відомо справжнє обличчя його дружини. Вони накопичили rрошей і збиралися куnити житло своє. Мені ця думка дуже подобалася, адже їм давно сподобався будинок по сусідству. Я вже намалювала в своїй голові, як добре буде нам жити по сусідству. Ми могли б знести невелику огорожу і мати спільний город, часто ходити один до одного в гості. Але мої мрії не входили в плани сім’ї сина. Будинок вони придбали, а огорожу знімати не планували. Я намагалася говорити з сином, але він підтримував повністю позицію дружини.

Анна говорила, що у кожного має бути особистий простір. Я була в աоці! Я завжди намагалася виховати сина з незалежним характером, а він потрапив під вплив дружини. Я на них образилася. Наречена взяла і посадила на їх ділянці квіти. Навіщо потрібні квіти? Можна посадити так багато всього корисного! Потім вона взагалі ще й гамак повісила, щоб відпочивати. Навіщо? Хіба вона втомлюється? Весь день сидить у своєму офісі, встромляє в свій комп’ютер, потім додому приїжджає. Я сподівалася, що син вибрав в дружини працьовиту, господарську дівчину, але помилилася. Анна справжня ледарка.

Вона жодного разу не доnомогла мені з городом. Каже, що куnити в магазині овочі деաевше і зручніше. Потім до них приїхала мати Анни. Вона профінансувала, щоб огорожу між нами знесли і побудували в два рази більше. Тепер ми навіть підглядати один за одним не могли, зовсім як чужі люди! Ну як так можна?! Моєму обуренню не було меж. Вони влаштували шашлики і запросили нас з чоловіком. Але я не пішла, адже була жа хливо ображена. Мені здавалося, що потім син прийде з вибаченнями, але цього не сталося. Я розчарувалася у власному синові, він справжній підкаблучник.

Він всього лише п’ятикласник зі звичайної башкирської школи, але на його рахунку вже врятоване життя. Маленька дівчинка трохи старше року розбилася б на смерть, випавши з вікна, але Ярослав опинився в потрібний час у потрібному місці. У його рідному місті його називають героєм.

Хлопчик згадує, що випадково опинився у дворі, пішов за одним і чекав, поки той вийде з дому. Коли зверху полетіло кілька листів, він підняв очі і застиг: на підвіконні сиділа крихітна дівчинка.Було надто пізно бігти кудись і комусь дзвонити, страшно було кричати … Ярослав сподівався, що батьки помітять витівки дівчинки і повернуть її в будинок, але про всяк випадок став під вікном. І не без підстав.

Коли дівчинка впала, герой був уже готовий. Дитина чітко впала йому на руки, уникнувши удару об бетонні плити.
Звичайно, вона збила Ярослава з ніг, він відбив коліна — але таким чином пом’якшив удар, і малюк залишився живий.
Ярослав був у шоці: він прийшов додому в сльозах, брудний — і бабуся вирішила, що хлопчик побився на вулиці. Але він якийсь час посидів вдома і знову втік.

Бабуся дізналася правду від поліцейського, який з’явився в квартирі через годину.Сім’я пишається своїм героєм: порятунок малюка було відсвятковано шикарним тортом.Ярослав мав зізнатися, що тепер він все життя буде рятувати людей, але у хлопця інші плани. Він не прагне служити в Міністерстві з надзвичайних ситуацій або поліції, а вважає за краще володіти комп’ютером. Він каже, що у програмістів більше можливостей поліпшити життя людей!

Коли камера знаходиться за межами нашої досяжності, найчастіше трапляються наймиліші дитячі епізоди. Ми знаємо про це не з чуток. Але іноді, завдяки вдалому збігу обставин, у мами чи тата може вийти приголомшливий спогад, який зберігатиметься довгі роки. Саме така справа в цьому ролику з дуетом немовлят-близнюків. Два брати, загорнуті в пелюшки, на початку ролика дивляться прямо в об’єктив камери. Слухаючи, як їхня мама співає для них улюблену пісню, вони створюють незабутні вирази обличчя.

Потім вони починають корчити пики і ворушити губами. Наприкінці вони починають підспівувати своїй прекрасній мамі Наталі. “Наші милі близнюки чули цю пісню, перебуваючи ще в утробі”, – написала мама в коментарях. “На цьому відео братам 4 місяці, але оскільки вони народилися недоношеними, їхній реальний вік становив всього 2 місяці”. З широко розплющеними очима близнюки дивляться на свою маму і уважно її слухають. ”Коли я почала співати, вони миттєво підключилися та зрозуміли, що потрібно робити”, –

продовжує ділитися емоціями Наталя. Близнюки лише вчаться видавати звуки. Намагаючись сформувати слова, вони вимовляють лише звуки та корчать губи. Вік 2 місяці – це ранній час, коли батьки чи вихователі повинні очікувати від дитини певної вокалізації. У цей період малюки починають воркувати і “булькати”. Деякі діти спочатку вимовляють голосні звуки – як близнюки у цьому відео. Немовлята спілкуються не лише за допомогою звуків, а й виразами облич. Вони чекають на реакцію дорослого і часто наслідують те, що бачать на обличчі батька. Прекрасні герої ролика вирішили наслідувати співу мами аж до ворушіння губ. Така необхідна щоденна доза захоплення для всіх нас!