NEWS 2SWEET

У присутності цього чарівного малюка тепло і сяйво, які він випромінює, роблять яскраве сонце непотрібним. Адже ця маленька грудочка радості – не просто промінчик сонця, а саме втілення величезного небесного об’єкта. Своїм заразливим хихиканням і променистими посмішками цей милий малюк осяює простір,

в якому він з’являється. Його жива енергія і весела вдача здатні скрасити навіть похмурий день. Його сміх подібний до мелодії, а його присутність наповнює серця оточуючих чистим щастям. Подібно до сонця, що несе світло і тепло на Землю, ця дитина дарує достаток любові і радості кожному, з ким він стикається. Його блискучі очі відбивають чисту невинність і здивування, які живуть у кожній дитині. Його неймовірна чарівність і магнетична особистість притягують людей, як метеликів на полум’я.

Спостерігати за цим малюком – все одно, що спостерігати, як сонячні промені танцюють і висвітлюють все на своєму шляху. Його сяюча присутність піднімає настрій, розсіює тривоги і нагадує нам про красу та доброту, які існують у світі.

Свекруха запропонувала вчинити так: ми переїжджаємо до неї, а нашу квартиру здаємо. Діватись не було куди: погодилися. Коли чоловік був удома, всі з нами сюсюкалися. Але варто йому вийти – мене відразу ставили на своє місце. Навіть підходити до холодильника не дозволяли. Я довго плакала перед чоловіком, намагалася йому все пояснити. Він не міг повірити, що свекруха зі своєю донькою опустяться до того, щоб мазати мою гребінець чимось липким. Не можу сказати, як довго я простягла б, якщо не один випадок. Зазвичай рано-вранці ми з чоловіком виходили з дому разом. Він на роботу, а я – дітей у садок.

Але цього ранку чоловік трохи зaxворів і вирішив не вставати з ліжка. Я пішла у своїх справах і невдовзі повернулася. У дверях зіткнулася зі співмешканцем золовки. – Гей ти, метнись за пивом, живо. – Ти що, зовсім що? – А ти чого, не розумієш? Швидко я сказала. Тож я повторю! Руки в ноги, і кинулася до магазину! Із кухні вийшла свекруха: – Правильно! Нехай хоч щось корисне зробить, безrлузда! І сміття нехай винесе. У цей момент відчинилися двері до нашої кімнати і звідти вийшов мій чоловік. Німа сцена. Свекруха бояrузливо зникла на кухні.

А чоловік узяв цього недолюда за комір і спустив зі сходів, крикнувши, щоб той більше не повертався. Золовка хотіла щось ляпнути, але не посміла. Свекруха намагалася зіграти наnад, але чоловік її послав кудись подалі. Зателефонував нашим орендарям, попередив, що це останній місяць. А своїх родичів попередив, що, якщо вони до кінця місяця скажуть хоч одне слово на мою адресу, можуть вважати, що сина у них більше немає. Через місяць ми повернулися до рідної квартири. Але цей жax ще довго переслідував мене. Свекруха і свекор від рідного сина зреклися, та він і не страждає. Навіть каже, що знати та бачити їх не хоче.

За свої 38 років я багато чого пережила, але найголовнішу трагедію у своєму житті вважаю втрату сина. Ще після їх народження, в пологовому будинку акушерка мені радісно повідомила, що в мене двійнята, і я відразу ж відключилася, а після пробудження мені повідомили, що один із моїх синів народився слабким. Шансів на те, що він доживе до наступного дня, не було… Тоді мій світ зупинився, ці пару секунд у моїй голові промайнули найrірші і темніші думки, але я вирішила присвятити своє життя іншому синові, поки той чекатиме мене в раю.

Так я вчинила, назвала сина Ерік, завжди любила це ім’я, і завжди намагалася зробити так, щоб у нього все було чудово, і життя йому було приємним і цікавим. За всі ці роки, проведені в колі сім’ї: чоловіка та Еріка, я вже й перестала так сумувати за синочком, знайшла своє щастя та втіху в Еріці, так би мовити. І ось одного разу, провівши Еріка до дверей у під’їзд, поки він йшов до школи, не встигла я зачинити двері до квартири, як біля порога мого будинку з’явилася старенька жінка: – Я вже не можу так жити. Ваш син живий, але я не знаю де він. Мене змусили тоді збрехати, але ця брехня мене мучить вже довгі роки.

У старенькій на межі зриву я впізнала ту саму акушерку, яка й повідомила мені жа хливу новину. Я запросила її до будинку, і вже там вона розповіла всю правду. Виявилося, на той момент, один бізнесмен з Італії, можна сказати, купив весь пологовий будинок, аби йому дали одного з народжених у той день хлопчиків, і ось моєму синові і не пощастило виявитися одним із них. Жінка сказала, що їй на той момент потрібні були ті запропоновані гроші, адже на той момент її мама була важко хво ра, а операція коштувала безліч грошей. Дізнавшись правду, я і не знала, як вчинити, але за порадою психолога, я не стала шукати сина. Він вже дорослий, живе десь в Італії, життям нерідної мені людини, навіть незважаючи на гени та наш біологічний зв’язок.

Він прокинувся після корпоративу у своєму ліжку, з важкою головою та повною відсутністю думок у ній. Як він потрапив додому? На телефон прийшла смс-ка “Ніч була чарівною, Зайчик! Столик у ресторані я замовила, ти не nроти?” Потроху, пам’ять почала повертатися. В останній місяць всі думки Петра Сергійовича були прикуті до нової молодої співробітниці. Ні, Петро Сергійович не був безпутним баб ником, дружині не зрад жував, але дівчинка сама будувала очі і виділяла його в колективі. Душевний спокій його було порушено. Це принесло занепокоєння і в сім’ю. Дружина, мабуть, відчувши щось, стала виявляти до нього особливу увагу: то обра зиться без особливої причини, то на роботу до нього заскочить. Свято 8 березня в колективі дружини вирішили відзначити триденним заміським корпоративом, і Петро Сергійович вирішив, що це знак долі.

Він прийшов на свій корпоратив рішуче налаштований. Хоч подальший перебіг подій він так і не пригадав, але все склалося. А ресторан він своїй пасії обіцяв, це так. Правда дружина чекатиме його сьогодні, в тому заміському пансіонаті, та переб’ється. Навіть згадувати дружину, що розповніла, йому зараз було неприємно… Тим часом дружина його, після того як він наrрубіянив їй по телефону, і не чекала його більше. Наталя Іванівна вже місяць мала нового начальника. Він же – колишній залицяльник, якому вона віддала перевагу Петру Сергійовичу. Начальник був суворий, у колективі всіх будував, а її виділяв, як друга безшабашної юності. А потім взагалі став відкрито доглядати. Наталя Іванівна скучила за увагою. Відчувати себе жінкою було приємно. І щоб якось впоратися з цим, вона стала більше уваги приділяти чоловікові.

Але той, здавалося, дедалі більше відгороджувався від неї. Ось і вчора накричав на неї за непотрібний, контролюючий дзвінок. Після цього вона навіть не була впевнена, що все ще любить його. І зра дити чоловікові здалося природним. Наталія Іванівна, яка повернулася з поїздки, відчула в будинку запах вечері, що було дивно. А накритий і прикрашений свічками стіл взагалі вразив її. Петро Сергійович, що вийшов із кухні, зустрів її радісно і висловив жаль, що не зміг її зустріти. Вечеря була дуже смачна, розмова душевна. Він подумав, що дружина його зовсім не товста, і дуже симпатична. І далася йому та молода пустушка! А вона дивувалася, що могла сумніватися у своїй любові до нього. Правильний вибір вона зробила двадцять два роки тому!

Якось Дмитро повернувся додому у надзвичайно веселому настрої. Однак коли його дружина Галя запитала його про причину його гарного настрою, він відповів криком, заявивши, що дружина вже повинна знати причину. Потім він сів на диван, більше нічого не сказавши. Це було не вперше, коли Дмитро поводився подібним чином. Він постійно йшов з дому, або починав конфлікти і бійки, що було чимось новим для їхнього трирічного шлюбу. Галя не знала, що робити, і вирішила зателефонувати своїй мамі.

Її мати порадила їй перечекати і припустила, що з Дмитром могло щось трапитися на роботі, через що він так поводився. Вона запропонувала Галі поговорити з ним, коли він заспокоїться. Однак Галя не наважувалася поговорити з чоловіком, але й не могла наслідувати пораду матері – почекати, поки все вщухне. Мати Дмитра не відповідала на дзвінки Галі, тож мама Галі вирішила сама подзвонити їй. На її подив, мати Дмитра вилила багато бруду на їхню родину, стверджуючи, що Галя була зра дницею, яка заваrітніла від іншої людини.

За її словами, Дмитро не міг мати дітей через дитячу хво робу. Того вечора Дмитро повернувся додому і зажадав від Галі пояснень щодо її ваrітності. Він зви нуватив її в невірності і заявив, що дитина не може бути від неї. Галя була обурена та попросила його піти. Проте Дмитро спробував заспокоїти її, пояснивши, що він не може ма ти дітей: про це мама говорила йому з дитинства. Потім він попросив її перервати ваrітність, щоб зробити процедуру, щоб зберегти сім’ю.

Галя була обурена поведінкою Дмитра і знову попросила його залишити квартиру . Він пішов, але згодом повернувся у веселому настрої. Проте Галя не впустила його та вирішила подати на розлу чення та аліменти. Дмитро заперечував батьківство, але тест підтвердив, що Галя справді була вірна йому. Зрештою, Галя вирішила виховувати хлопчика самостійно і дозволила Дмитру бачитися із сином лише за належного виконання постанови су ду.

У цей зворушливий момент, застиглий у часі, старша сестра вперше обіймає свого новонародженого братика. Повітря сповнене почуттям здивування та ніжності, коли малюк, якого дівчинка тримає на руках, стає новим поповненням у сім’ї. М’яке сяйво прихильності осяює очі сестри, коли вона міцно притискає до себе свого крихітного братика, створюючи кокон любові навколо малюка. Контраст між маленькими, ніжними рисами новонародженого та дбайливими руками сестри малює картину прекрасного зв’язку,

який тільки починає розквітати. На відео знято не тільки один момент, а й початок зв’язку між братом і сестрою довжиною в життя. Це багато говорить про обіцянку любові, турботи та спільного досвіду, які сформують їхні стосунки як найрідніших людей. У цих обіймах сила сім’ї та краса нових починань зливаються воєдино, створюючи непідвладний часу образ, який перегукується з глибокими та чистими емоціями, пов’язаними з появою дорогоцінного новонародженого на руках люблячої сестри.

Приготуйтеся до того, що незабаром вас підкорить абсолютна привабливість, як тільки ви познайомитеся з найчарівнішим малям, прикрашеним парою неймовірно блакитних очей. Кожен погляд цих дорогоцінних оченят – це проблиск у світ невинності та чарівності, перед яким неможливо встояти.

Її променистої усмішки і чарівного погляду цілком достатньо, щоб розтопити серця, що робить її справжнім джерелом радості. Чи хихикає вона, досліджує околиці або просто сяє своїми чарівними блакитними очима – ця мала є чудовим нагадуванням про красу, укладену в простоті дитинства.

Приєднуйтесь до нас, щоб разом відсвяткувати магнетичну чарівність цієї милої малечі, чиї блакитні очі іскряться обіцянкою майбутнього, повного чудес та відкриттів. Для нас велика честь бути свідками перших миттєвостей життя, повного потенціалу. Ця маленька гарнюня, безсумнівно, залишить незабутній слід у вашому серці.

Галина з Петром дружили з самого дитинства. Уже в дитячому саду вони були не розлий вода. Дитяча дружба переросла в юнацьку закоханість, а потім в дорослі почуття. Вони сиділи за однією партою, хлопець носив їй рюкзак, проводжав її додому. Ще з дитинства Петро говорив, що поведе її під вінець. Все в селі вже сприймали їх як чоловіка і дружину. Галина вже давно чекала від Петра пропозиції. Але він чомусь зволікав. У маленькому селі всі про всіх все знають, тому їх весілля чекали давно. У цей день у Галини була дуже хороша новина для Петра. Молода пара гуляла по берегу річки, коли Галина схилила голову і тихо сказала: – У мене є одна новина. У нас буде дитина. Петро трохи помовчав, а потім сказав: – Добре, тоді в суботу чекай сватів. Дівчина підстрибнула від радості, не помітивши, що на його обличчі не було радості. Ось і довгоочікуваний день настав. Галина з мамою і сестрою приготували безліч смачних страв, накрили стіл, все прибрали. Правда, рідним Галина нічого не розповіла, нехай буде сюрприз.

А готувалися все одно, тому що чекали гостей. В той день дівчина ніяк не могла заспокоїтися. Кожні п’ять хвилин визирала у вікно. Вона вже почала хвилюватися. Вже і гості прийшли, сіли за стіл, а вона прислухалася до кожного звуку, що доносився з двору. Кілька разів вибігала на вулицю. Уже й сонце сіло за горизонт, а Петро так і не прийшов. На наступний день Галина сиділа на зупинці і вже навіть не плакала. Здавалося, що все сльози виплакала вночі. Вона розуміла, що Петро її кинув. Міркувала, що робити далі, адже через кілька місяців про її ганьбу дізнаються все в селі. Як дивитися людям в очі? А батьки? Що скажуть вони? Раптом до її руці хтось доторкнувся. Підняла голову, й отямитися не встигла, як її обхопив за шию хлопчик років шести і почав плакати, примовляючи: – Мама, мамочка, де ти була? Я так довго тебе шукав! Галина не розуміла, що відбувається. Підбіг якийсь чоловік, мабуть, батько. Він намагався забрати дитину, але хлопчик ще міцніше обняв Галину. Вона обняла дитину і заспокоїла.

Чоловік просто сидів поруч. А коли хлопчик заснув, почав розповідати: – Вибачте. Просто Денис дуже сумує за мамою. Син залишився зі мною. Взагалі, він ніколи так не поводився. Навіть не знаю, що на нього найшло. А у вас що за біда? Чому очі заплакані? І Галина несподівано для себе розповіла про все незнайомцеві. Він помовчав, а потім запропонував: – Тоді виходьте за мене заміж. Денис вас недарма в мами вибрав. Може, це знак долі? І вашу дитину я як рідного ростити буду. А дасть Бог, і спільних дітей наживемо. – Але я навіть не знаю, як вас звуть. – Промовила дівчина. – Олександр. – Відповів незнайомець. – А мене Галина. Через місяць зіграли невелике весілля. Переїхали жити в село до Олександра, подалі від пліток односельчан. Тамтешні люди добре прийняли її, адже поважали Олександра за працьовитість і справедливість. А ще він був щирим і добрим, ніколи не відмовляв людям, які зверталися до нього за допомогою. Не знала Галина, що її чоловік – голова колгоспу. Дуже вони полюбили один одного. Щасливе життя прожили, у них з’явилося ще двоє спільних дітей. І любили всіх, як рідних. Через багато років зібралися в їхньому будинку діти і внуки. Святкували золоте весілля батьків. Денис схилив голову на мамине плече і тихо сказав: – Пам’ятаєш, мама, як я до тебе вперше підійшов? Я знав, що ти не моя мама. Але відчув, що ти рідна, що ти мене полюбиш і не залишиш.

Мамин рідний брат, мій дядько Степан, вже багато років, як залишився без дружини. Тітка Ярина була хорошою людиною, але, на жаль пішла рано.У дядька Степана є син. Влітку він привів невістку в хату, сказав, що будуть грати весілля. Дядько вже на пенсії, грошей, особливо, відкладених не було. Одним словом, до того, що син одружується, він був не готовий.Мамин брат – дуже добра людина і йому було не зручно, що нічого не може подарувати синові. Тоді він вирішив, що оформить зараз будинок на сина, зробить дарчу, це і буде подарунок. Щоб молоді могли спокійно жити, робити ремонти і вже сьогодні знали, що це їхній двір.

Ми з мамою довго вмовляли її брата не робити цього, адже син і так у нього один і все, що дядько Степан має, після того, як його не стане, залишиться синові. Мама говорила, що позичить йому гроші, які він і подарує на весілля, а буде віддавати частинами, коли зможе.Але самі розумієте, стару людину переконати непросто, особливо, що стосується дітей. І вже на наступний день він пішов до нотаріуса.

А через годину вже повернувся, по дорозі зайшов до мами. Став просити, щоб позичила гроші, він передумав. Виявляється, нотаріус запитав старого, чи є у нього у дворі хлів, або гараж. Якщо є, то щоб він зробив там, поки ще може, віконечко, бо життя може скластися так, що він там проведе свою старість. І нотаріус розповів дядькові Степану приклади з життя.

Ми з мамою дуже здивувалися, що чужа людина так швидко переконав її брата, а нас він зовсім слухатися не хотів. Мама братові позичила гроші, як і обіцяла. Віримо, що вони добре будуть жити з сином і невісткою в одній хаті, але мама тепер буде спокійна за брата, що у нього є своє житло на старості років.

У Сергія була наречена. Прекрасна, життєрадісна Ліза. Вони знали один одного з дитинства. Ходили разом до школи. Любили гуляти разом і кататися на ковзанах. Йшов час і з кожним днем вони ставали все ближче і ближче. Між ними спалахнула любов. Але незабаром Сергію прийшов час йти в армію. Він пообіцяв, що коли повернеться, вони одружаться. Ліза залишилася в своєму селі чекати коханого. Два роки тяглися болісно. Ліза не знаходила собі місця. Один хлопець з дуже заможної сім’ї закохався в Лізу. Батьки цього хлопця приходили свататися, але Ліза була непохитна.

І тоді він почав переслідувати її. Хлопець не давав їй спокою. Усюди ходив за нею по п’ятах. До весілля Сергія і Лізи залишалося три місяці. Вона з нетерпінням чекала цього дня. Одного вечора Ліза, як зазвичай, поверталася додому з роботи. Хлопець схопив Лізу і поглумився над нею. Багаті батьки цього хлопця, звичайно ж, зам’яли цю справу. Зв’язки і гроші зіграли свою роль. На жаль, Ліза не змогла цього пережити і наклала на себе руки. Сергій повернувся додому в акурат в день Лізину похорону. Це було нестерпно. Всі прийшли попрощатися з Лізою, крім того покидька … Як потім стало відомо, батьки його непогано влаштували в місті. Минуло пару місяців.

Сергій жив немов у тумані. Одного разу до нього в двері постукав якийсь незнайомець. Під очима величезні сині круги, сірий колір обличчя, запалі щоки, ледь стоїть на ногах. Сергій не відразу дізнався цього хлопця. Він сильно змінився. Навіть не привітавшись він почав говорити. Хвилин тридцять він говорив не зупиняючись, а Сергій нерухомо стояв і слухав. Він ніяк не очікував такого … Цей хлопець зізнався у всьому. Крізь сльози говорив, що цим вчинкам він намагався її втримати. Він думав, що через брак виходу, вона скаже йому так. Розповів про свій страх, що йому помстяться і, що тому він втік з рідного селища. Але помсти йому все-таки не вдалося уникнути …

Ліза стала до нього приходити. Спочатку це були тільки нічні кошмари. Вона приходила до нього уві сні, а потім і зовсім вона переслідувала його всюди, як він колись. Вона ввижалася йому на кожному кроці. У будь-якому місці і в будь-який час вона могла раптово з’явиться. Це перетворило його життя на пекло. Його поведінка бентежила всіх і лякало. Це було жалюгідне видовище. Ліза так його змучила, що він вже і сам подумував про самогубство. Весь цей час вона змушувала його йти до Сергія і все розповісти. Розповісти і просити вибачення. Сергій не зронивши й слова, закрив двері. Пробачити цього хлопця Сергій так і не зміг. На наступний ранок того хлопця знайшли бездиханним — з пляшкою в руці.