NEWS 2SWEET

Дочка чоловіка виходить заміж. Всі витрати за весілля молодята взяли на себе. Батьків не хотіли турбувати. Вони люди вже дорослі, самі зроблять собі свято. Тут немає нічого дивного. Своїй падчерки, м’яко кажучи, я не подобаюся. Хоча зі свого боку я їй нічого поганого не зробила. Її батько задовго до мене розлучився з колишньою дружиною. Але вона мені при кожній нагоді натякає, що це я розлучила їх сім’ю. Хоча, коли я познайомилася з чоловіком, то він вже давно жив один і був офіційно розлучений. Але як я не намагаюся, його дочка все одно не хоче зі мною спілкуватися. Ось і на своє весілля вона батька запросила, а мене немає. Мене це аніскільки не засмучує. Тому що, якщо подумати, то це її негаразди. Я вже якось можу обійтися без її спілкування і, без цього весілля. Просто мій чоловік не знає, як в цій ситуації краще зробити.

Без мене він йти не хоче. Бо вважає, що це не правильно по відношенню до мене. Так зі мною він піти не може. Тому що його дочка не хоче псувати собі такий значущий день моєю присутністю. Так він вирішив взагалі туди не йти. А вирішив привітати по телефону. А подарунок перерахувати на картку і все. Адже так не можна! Таке ставлення до своєї єдиної доньки зіпсує всю весілля і їх подальші відносини. Як не поїхати на весілля дочки? І не побачити її у весільній сукні? Хоча мені здається, що донька не дуже хоче його там бачити. Запрошує його одного, знаючи, що він один туди не піде. Якби він їй був потрібен, запросила б з ким завгодно, лише б він прийшов. А ця вся ситуація якась дивна. Якщо чесно, відпускати його одного мені хочеться. Це інше місто, від нас їхати 5-6 годин на машині. А значить, йому доведеться десь там ночувати. Ні, мені це зовсім не подобається. Я не те що дуже ревнива, але якось не по собі.

Я запропонувала йому інший варіант. Ми з ним разом поїдемо відразу в ЗАГС, де вони будуть розписуватися. Він один піде на урочисту церемонію. А я тим часом почекаю його в машині. Мені так зовсім не соромно і не образливо. Після церемонії він привітає молодих і вручить подарунок. Потім вони всі поїдуть в ресторан, а ми зі спокійною душею поїдемо додому. Ну а що робити? У найважливіший момент він буде поруч з дочкою. Побачить свою красуню в весільній сукні, сфотографується з нею і привітає. Це ж варто того, щоб їхати на машині 6 годин туди і стільки ж назад? А навіщо я поїду? Бо дорога далека. Для того, щоб йому не було нудно. І про всяк випадок, раптом щось в дорозі трапиться. Гарний варіант? Як думаєте?

Колись, у далекій молодості, Антон був заkоханий у Марину. Він уже зібрався було покликати її заміж, але тут до них, до бухгалтерії заводу, прийшла працювати Галина. Струнка, красива. Та відразу “поклала око” на хлопця і змогла добитися почуттів у відповідь. Одружила на собі. А Марина переїхала до іншого міста… Пройшло багато років. Тепер Антон із Галиною пенсіонери. Дітей немає. Нажили вони і квартиру, і дачу, машину. Ось лише дітей у них не було. Своїх наро дити не змогли, а уси новити дитину Галина не захотіла. Жвавий характер дружини згодом перетворився на сварливий. Пилить і пилить чоловіка з ранку до вечора.

Набридло це Антонові. Зібрав свої речі, залишив квартиру Галині, а сам переїхав жити на дачу. Потім суд, роз лучення, розподіл майна. Залишились кожен при своєму. Галина з квартирою, Антон з машиною та дачею. Якось Антонові зателефонував брат і покликав у гості. – Я був у іншому місті, у відрядженні, зустрів виnадково Марину. Вона просила тобі передати, — сказав він і простяг листа… Марина писала про своє життя, про те, що тільки поїхавши дізналася, що ваriтна, що наро дила дочку, що заміж не виходила. Писала, що й тепер нічого не розповіла б, та вже не може мовчати.

Що помилилася, колись приховавши, що в Антона є дочка, що тепер її мучить сумління… Вже наступного дня Антон їхав до Марини та дочки. Образи на Марину не було. Розумів, що сам у всьому винен. Зустріч була теплою. Повний сліз радості. Антон трохи пожив у дочки, а потім почав жити з Мариною… Вони часто гуляють удвох у парку. Перехожі проводжають їх теплим поглядом, думаючи – це ж треба, стільки років і зберегли любов. І тільки Антон з Мариною знають, як легко втра тити kохання, і як важко її відновити.

Віра гірко плакала і тихо бурмотіла собі під ніс:- Що ж тепер буде, мамочко? Боже, який сором … Все село буде обмовляти і насміхатися, що наречений на весілля не приїхав.Краще під землю провалитися, ніж людям в очі дивитися.- Не плач, Віруня, як-то буде, — заспокоювала мама дочку як могла, а у самій в голові крутилися різні думки. Пізніше жінку осяяло.- Петро! — гукнула сусіда. — Поїхали на вокзал до ранкового поїзда.- Без проблем, — відповів сусід — Для тебе, Надія Федорівна, хоч зірку з неба.Жінка голосно гримнула передніми дверцятами автомобіля, і як можна зручніше всілася.- Зараз будемо шукати моїй Вірочці нареченого, — промовила вона цілком серйозно.Петро здивовано на неї подивився:- Ти жартуєш? Думаєш, що знайдеться доброволець?- А чому б і ні? Я йому досить заплачу, а гроші люблять всі.

Надія Федорівна впевненою ходою попрямувала на перон до прибулого поїзда. Підійшла до двох хороших хлопців, перекинулася парою трійкою слів з ними, а через хвилину вже вела їх до машини Петра.- Петро, їдемо в магазин, — сказала вона.- Придбаємо костюми для нареченого і свідка.- А документи у нього є? — посміхнувся Петро.- Все є, все в порядку! — вирвалося у Надії Федорівни.- Це мій майбутній зять Євген і його свідок Назар.- Тільки подивіться, наречений вже тут! — заспівали гості. — Ура! Нарешті!Віра радісно вискочила з дверей і зупинилася на місці: з автомобіля Петра вийшли зовсім незнайомі їй молодики. Мама обняла її і відвела позаду машини:- Це Євген. Або ти зараз виходиш заміж за нього, і через деякий час ви тихенько розлучайтеся, або ж сором і плітки будуть ходити за тобою ціле життя. Вибирай швидко.Віра і слова вимовити не змогла, лише кивнула голівкою, а ще за хвилину на її заплаканому обличчі сяяла усмішка

Весілля вдалося, гуляли по всьому селу до ранку. Євген відразу ж увійшов в свою роль так, що Віра була в шоці. Як, нарешті, гості розійшлися по своїх домівках, Віра простягнула руку Євгену і отетеріла від ніжності, з якою вимовила своє «Спасибі. Ти мене так виручив ». І слідом до цих слів, повним серйозності тоном додала:- Не переживай, нас розлучать дуже швидко.- А я і не планую розлучатися, — ствердно сказав Євген.- Навпаки, я хочу ближче з тобою познайомитися.Такого Віра ніяк не очікувала.- Ось так Ну і ну — промовила вона.- Один клявся у вічній любові і зник, а зовсім чужий життя прожити хоче зі мною — Як, це зовсім чужий? — з образою сказав Євген.

— Ти мені, Віра, з першого погляду сподобалася.- Та ти ж — злобно крикнула наречена, але хлопець її перебив.
— З сьогоднішнього дня я твій чоловік. Знаєш, моя мама все життя хвилювалася, що я ніколи не одружуся і не знайду свою долю, а я лише їй відповідав, що моя доля мене сама знайде. Як бачиш, так і сталося. Думаєш, я так просто опущу руки? Можеш відразу не відповідати, а спершу добре подумай.Ось Віруня і подумала. Думала майже 25 років, що аж трьох дітей виростити встигли і живуть з Євгеном душа в душу. А Надія Федорівна все ніяк повірити не може в те, що можливий сором на все село обернувся для її дочки щастям на все життя.

Олег із самого дитинства со ромився своєї матусі. Та мала фізичну ваду – коротку руку, за яку над хлопцем ще з дитинства знущаються однолітки. З дитячого садка Олег чув лише глузування від інших дітей про маму. Сам зненавидів свою маму. Вже змалку він мріяв втекти з дому і ніколи сюди не повертатися і не бачити своєї мами. А вона все своє життя присвятила синові. Час пролетів швидkо. Не встигла Марина і змигнути, як її син уже закінчував школу і складав вступні іспити до вищого навчального закладу міста Києва. Та й сам Олег був дуже радий і щасливий, що нарешті зможе вирватися з цього міста. Сказав, що ніколи більше не повернеться сюди. Так насправді й сталося. Олег вступив вчитися туди, куди мріяв усе життя. Там знайшов своє кохання, одружився і влаштувався на добру роботу. Його життя склалося найкращим чином.

Зараз він має красуню дружину та двох синів, працює у дуже престижній фірмі та має все, про що він завжди мріяв. Тільки ось про свою маму він зовсім не згадував. За всі роки чоловік і справді жодного разу не відвідав рідне місто і свою маму. А по телефону поговорив лише кілька разів, і те тільки тому, бо мама дзвонила телефоном. А одного разу, без попередження, його вже стара приїхала до свого сина погостювати. Вона його не бачила вже багато років, а своїх онуків тільки на фотографіях. Олег зовсім не був радий бачити свою матусю. Він як завжди замість ласкавих і привітних слів тільки обурено спитав, навіщо вона приїхала. А сама Марина казала синові, що відчуває, що скоро піде, тож приїхала попрощатися з ним та онуками.

Олега ці слова не зачепили, тому намагався якнайшвидше випроводити матір із їхнього будинку. Сам куnив їй квитки додому та навіть відвіз на вокзал. Через деякий час трапилося горе – не стало Марини. Про це розповіла Олегу сусідка Марини. Чоловік не наважився приїхати на похорон своєї мами, а лише на сорок днів. Йому дорогу до цвинтаря та могили мами показувала сусідка. А доки вони їхали в машині, вона розповіла йому одну дуже цікаву історію. Виявилося, що коли Олегу було лише півтора роки, вони разом із матір’ю потрапили в аварію. Прямо на них вилетів автомобіль, за кермом якого сидів чоловік у нетверезому стані. Марина ж, щоби її син не постраждав, весь уд ар взяла на себе. Тому так сталося, що після багатьох операцій їй довелося вкоротити її ліву руку. Олег миттєво побілів. Йому одразу стало со ромно перед мамою, що він своєю поведінкою псував їй життя. Але вже було пізно. Чоловік майже до ночі стояв біля моrили мами та просив у неї вибачення. Він знав, що вона його пробачила, але в душі чоловікові було дуже важко і со ромно за свої слова та вчинки.

Так вийшло, що на зустріч однокласників наш клас зібрався лише через 15 років. І сталося це випадково, знайшли одне одного у соціальних мережах, переписалися та домовилися зустрітися. Місцем для зустрічі обрали один із найкращих ресторанів нашого міста, хотілося, щоб усе було на найвищому рівні, тому навіть забронювали окрему залу, щоб інші відвідувачі нам не заважали. Я нікого з однокласників не бачив увесь цей час, тож цікавість мене переповнювала. Було дуже цікаво, як у кого склалося життя.

Ось настав той довгоочікуваний день. Я вдягнув пристойний костюм на честь такої події і навіть купив нові туфлі. Клас у нас був дуже дружний, ми часто їздили разом відпочивати, також на олімпіади та змагання. І таксі зупинилося біля ресторану, я вийшов і побачив багато знайомих осіб. Усі почали одразу розмовляти один з одним, обмінюватися новинами, обійматися. – А де ж Олег, невже він не прийде? – Запитав я, коли помітив відсутність однокласника.

Олег був єдиним у нашому класі, хто навчався на двійки. Мабуть, йому було соро мно, що він нічого не досяг у житті, тому не прийшов. Саме так я думав у той момент. Коли настав час оплачувати рахунок, офіціант сказав, що в цьому немає потреби. – Чому? – Здивувалися всі. – Власник сказав, що сьогоднішній вечір за рахунок закладу. Пізніше виявилося, що власником цього ресторану є наш однокласник Олег, який не зміг бути присутнім лише через те, що був зайнятий справами ресторану закордоном.

Ми з дружиною зробили дітей центром свого життя, мабуть, саме в цьому була наша основна помилkа. Я в молодості брався за додаткову роботу, щоб забезпечити всі бажання наших дітей. У нас із дружиною донька та син. Я був певен, що діти цінують те, що ми заради них робимо. Але потім з’ясувалося, що вони тільки вдають, що поважають нас. Відкриття було дуже неприємним. Одного разу я повернувся з роботи раніше додому, бо відчував нездужання. Дружина була на роботі, а діти мали бути в університеті. Аж раптом додому хтось прийшов. Це була донька зі своєю найкращою подругою.

Я лежав на дивані у вітальні, вони мене не помітили, бо одразу пішли на кухню пити чай і їсти печиво. І я випадково підслухав їхню розмову: -Бачила новий телефон Маринки? Я теж собі такий хочу. -Але ж він дуже дорогий, Віка. -І що? Я ж не сама його купуватиму, мені батько купить. Потрібно тільки поплескати очима та попросити. Він такий простофиля, ведеться на таку фігню. Брат так само робить. Ми з ним навіть якось посперечалися, що зможу вибити з батьків гроші на нову сумочку. І що ти думаєш? Хах! Простіше простого, навіть напружуватися не довелося. Батьки є зручною основою для початку життя. Я думаю, що поки можу, маю розкрутити їх на максимальну кількість бабок.

Ну а що? Вони батьки, вони повинні. Народили – нехай забезпечують. Віка захихотіла. Я лежав здивований. Добре, що моя дружина цього не знає. Вона б не пережила, якби чула. Я встав і пішов на кухню. Побачивши мене, Віка сильно зблідла. Я просто взяв воду та пішов до себе в кімнату. Коли дружина прийшла додому, у нас сталася сімейна рада. Віка nлакала і стверджувала, що зовсім інше мала на увазі, але я вперше виявив категоричність. З цього дня вони жодної копійки від мене та дружини не отримають. Навчання оплатимо, але в іншому самі нехай розбираються. Дав обом півроку на те, щоб знайшли житло та з’їхали. Дочці двадцять два роки, а синові двадцять. Вони вже не малі.

Коли Толік прийшов у квартиру батьків, щоб повідомити про роз лучення з Анею, він уявити не міг, що приблизно така ж новина його чекає від батьків.

Коли чоловік одружується, дуже важливо, щоб мама і дружина ладнали між собою, тому що це дві найважливіші жінки для нього.Юра не міг спати, тому вирішив зайняти себе чимось. Хотів хоча б на кілька хвилин відволіктися від думок про те, що вже вранці він стане одруженим чоловіком. Багато чоловіків стикаються з сильним хвилюванням в цей день.Час минав дуже повільно. Юра поринув у свої думки. Згодом, він зауважив, що пора одягати весільний костюм і збиратися до вівтаря. Одягнувши піджак, відразу відчув, що у внутрішній кишені щось лежить. Перше, про що він подумав, що це якась деталь, яку ще в магазині поклали в піджак. Коли ж Юра витягнув цю знахідку, то був щиро здивований. Це був конверт, від його матері, а на ньому акуратним почерком було написано «Моєму синові. Почитай, поки ти ще не одружився ». Наречений заметушився, він дуже боявся відкривати цей конверт. Боявся, щоб в цьому конверті була якась неприємна новина, яка змусить його передумати щодо весілля.

Всередині був акуратно складений аркуш. Юра відкрив його і почав читати:»Мій син! Сьогодні ти робиш важливий крок у своєму житті! Ти створюєш нову сім’ю! Якщо у тебе немає ніяких сумнівів, а серце твоє чисте, якщо ти готовий на все, щоб твоя майбутня дружина відчувала себе коханою і щасливою, тоді прислухайся до кожного моєму слову. Віддавай їй всю свою любов і теплоту, стався до неї як до королеви. Знай, що в твоїх руках цінний скарб! Чи не критикуй її за зовнішність, адже бувають такі дні, коли це відходить на задній план. Прислухайся до неї, допомагай у важку хвилину, навіть якщо вона про це тебе не просить. Пам’ятай, що всі жінки дуже тендітні, їм потрібно відчувати себе захищеними. Нехай у вас ніколи не буде сварок через гроші. Чи не дорікай свою дружину і не вважай кожну витрачену копійку.Пам’ятай, щастя в простих речах, а не в грошах!

Завжди роби так, щоб посмішка на її обличчі не пропадала.Її погляд сповнений любові і щирими почуттями до тебе, цінуй це і бережи! Не говори їй грубих слів, коли ти злишся, не роби вчинків, про які ти згодом можеш шкодувати. Пам’ятай, що образа може глибоко засісти в її душі, а викорінити її буде дуже важко. Не шукай відради в інших жінках — це низький вчинок. Тільки твоя дружина буде рідна тобі! На світі багато самодостатніх і прекрасних чоловіків, але жоден з них не зрівняється з твоїм батьком і з тобою! Найбільшою радістю для кожного чоловіка є його сім’я і дім, в якому панує мир і злагода.Строй своє щастя з розумом. Але ніколи не забувай за своїх рідних батьків. Ми любимо тебе! Всього тобі самогонайкращого, твоя мама «. На очах у Юри почали з’являтися сльози. Він дуже радів, що у нього така неймовірна мама. А сьогодні — радість подвоїлася, оскільки тепер з ним поруч буде та, заради якої він готовий зробити все на світі!А вам сподобалося лист мами нареченого

Зоя лежала в пологовому будинку і плакала. Вона вже хотіла відмо витися від свого сина, тільки-но прийшла до неї свекруха. — Де дитинка? Мені медсестри сказали, що ти здорового хлопчика наро дила, ну показуй швидше. -Не буде дитинки, я хочу відмовитись. — Зойка, не дури. Це ж син твій рідний, мій онук. — А як ми тепер жітімо, якщо цей син рідному батькові не потрібний. -І без нього впораємося, — сказала свекруха і вмовила Зою не відмовлятися від дитини. Хлопчика назвали Іваном. Сталося так, що у Зої від народження не було батьків. Її виховувала тітка. Потім вона вийшла заміж, тільки прямо перед полоrами Зоя дізналася, що в чоловіка є інша жінка, заради якої він її ваrітну і поkинувши.

У Зої не було нікого, окрім свекрухи. Вона її замінила мати, була дуже доброю та чуйною жінкою. Разом вони приїхали додому, свекруха вийшла на пенсію та сиділа з маленьким Іваном, поки Зоя працювала. Чоловік Зої так і не з’явився цією годиною. Він навіть із матір’ю не спілкувався. Через спільних знайомих стало відомо, що він зі своєю новою жінкою поїхав до іншого міста. Минуло два роки. Зоя знайшла собі гарного чоловіка. Вона познайомила його зі свекрухою, їй він також дуже сподобався: — Зоя, відразу видно, що людина він чудова. Не проґав своє щастя.

-А як же ваш син, він батько Івана. — Забудь про нього. Мені самій неприємно про сина говорити. Але він не батько, раз так вчинив по відношенню до Івана. Зоя послухала свекруху і вийшла заміж. Вона переїхала до свого чоловіка, він прийняв Івана як рідного сина. Ще через деякий час до свекрухи повернувся її син. — Мам, я прийшов. Ця жінка меркантильною виявилася. Знайшла собі чоловіка багатше і пішла від мене. А де Зоя? — А ти що думав, що вона на тобі, невдаху, чекаті буде? Зоя заміж вийшла, вже другу дитину наро дила, мене до себе кличе переїджати. Так що я їду до неї. А ти залишишся таким самотнім, сам упустивши своє щастя.

Ольга була дівчина видна, за нею багато хто доглядав. Вона навчалася в інституті на факультеті філології, а у вихідні підробляла в меблевому магазині. Якось під час її зміни до магазину зайшов хлопець. Йому було від сили років двадцять п’ять, але він вже починав лисіти. Одягнений був досить бюджетно , у звичайні спортивки. Однак при розмові з’ясувалося, що він дуже цікавий і приємний співрозмовник . Він досить дотепно жартував. Дівчині подобалося з ним розмовляти. За кілька днів хлопець з’явився у магазині знову. Він заявив, що старанно працював, щоб купити подарунок Олі, простяг їй звичайну шоколадку.

Дівчина засміялася, але подарунок прийняла. Хлопець дивився на неї в захваті. Він наважився запросити її на побачення. Дівчина погодилася. Наступного дня він під’їхав до її будинку на пошарпаному драндулеті . Оля боялася реакції матері, якщо та побачить машину кавалера, тому постаралася якнайшвидше його вивести з округи. Однак побачення їй сподобалося . Ігор відвіз її до лісу, вони влаштували пікнік. Весь час він розважав її цікавими розмовами. При близькому знайомстві виявилося, що, крім того, він ще дуже начитаний. Їхнє знайомство продовжилося. Вони лише раз ходили до кафе, у Ігоря не було на це грошей.

Здебільшого вони гуляли. Всі подруги знущалися з Олі: -У тебе так багато добрих кавалерів. Навіщо тобі цей чудик? А одного дня біля меблевого магазину зупинилася дуже крута іномарка. Звідти вийшов чоловік із величезним букетом квітів, у солідному костюмі. То був Ігор. Він був людиною дуже заможною, але не хотів, щоб дівчина його любила через це. Він втомився, що на нього дивляться тільки як на гаманець, тому вирішив перевірити дівчину, що сподобалася. Оля стала йому ідеалом. Її справді мало хвилювали гроші. Він зробив їй пропозицію.