NEWS 2SWEET

Олена втом Лено зайшла додому. Чоловік увійшов слідом. Розмовляти не хотілося. Олена дуже втомилася, адже день видався важкий. — Олено, нам треба поговорити — — сказав Віктор. — Зараз? — Так, із завтрашнього дня в нашому житті багато що змінитися. Не хочу ставити тобі перед фактом. Хочу повідомити все заздалегідь. — Добре, сподіваюся, хочеш пояснити, чому ти зір вав сьогоднішню догоду? — Не хочу. Мені не сподобався покупець. Я не хочу працювати з ним. І я вирішив, що ця угода нам не потрібна. Але поговорити я хотів не про це. — А про що ж тоді? — У мене є інша жінка і досить давно. Мене влаштовувало життя з тобою. Скажу чесно, я не планував до неї йти, але кілька місяців тому вона наро діла мені сіна. А ти цього не змогла зробити. Що відбувається? Олена стала згадувати їх спільне життя. Познайомилися в інституті, одружилися. Потім почали спільний бізнес. Незабаром прийшов успіх, були гроші, купили квартиру, потім другу. Але дітей у них не було… — Ти хочеш піти до неї? — Ні. Я хочу, щоб ти пішла. Я ж тобі вже сказав, у мене син. Спадкоємець. Нам потрібна квартира. Завтра Оксана і мій син переїжджають сюди. — Стривай, що значить завтра?

Це і моя квартира. Хочеш жити зі своєю коханкою, будь ласка. Хочеш розлу чення, давай. Але ми маємо чимало майна. Розділимо квартиру. Якщо ти хочеш залишити її собі, гаразд, тоді виплати мені мою частку. І крім того, дай мені час збиратися, знайти нове житло… А що з фірмою? — Ти мене не розумієш? Я не збираюся ділитися з тобою. Фірма записана на мене. Квартира, на жа ль, оформлена на нас обох, але я впевнений, що зможу забрати у тебе все. Я не збираюся ділитися з тобою. Я попереджаю тобі, що більше не хочу бачити тобі ні в цьому будинку, ні в своєму житті. Ти звільнена. І завтра сюди приїде Оксана. Якщо ти не забереш своїх промов, то я просто викину їх і зміню замки в квартирі. Ось і все. Олена дістала спочатку одну валізу. Потім другу. Знайшла мішки і коробки. Якщо вже їй належало збирати речі, вона збере їх по максимуму. Віктор, схоже, заснув. Вона спакувала найцінніший посуд, кілька предметів антикваріату. О 3 годині ночі відкрила двері спальні і запалила світло. — Що ти робиш? — підскочив Віктор.

— Збираю речі, звичайно. Вранці дівчина взяла телефон і почала шукати адвоката. До її рахунків чоловік ніякого доступу не мав. Юристи готові були прийняти зараз. О лена коротко описала адвокату всі події, що відбулися в її житті за останню добу. Олександр Степанович довго мовчав, з цікавістю розглядаючи жінку. Олена не витримала. — Щось не так? — Вибачте, чесно кажучи, я очікував побачити перед собою чергову трофейну дружину. Молоду. А тут … я трохи здивований. — Так живіть. Олександр похитав головою. — У мене питання не до вас. А до вашого чоловіка. Крім того, що він просто неrідник, раз покидає таку жінку… Я зовсім не можу зрозуміти, на що він розраховує? Квартира куплена в шлюбі, знаходиться у спільній власності. З фірмою теж все кристально ясно: її доводиться ділити. Вибачте, Олена, а чи можу я задати вам особисте харчування? — Так, — відповіла вона. — А rроші? Яким чином ви плануєте поділити свій капітал? — У нас ніколи не було загального бюджету, мої гроші при мені. Машина теж оформлена на мене, на його машину не претендую.

Мене цікавлять квартира, фірма і дача. — Вашу справу легко виграти. Мені буде приємно, якщо ви вирішите працювати зі мною, але з такою справою впорається будь-який адвокат. Скажіть, а де ви плануєте жити? — Спробую повернутися додому. Альо якщо він виконає обіцянку і поміняє замки, то мені доведеться шукати інше місце. — Зараз ми складемо заяву на розлу чення. І вимога про розподіл майна і вісь… — Олександр протягнув їй ключі. — Що це? — підозріло запитала Олена. — Ключі від моєї другої квартири. Зазвичай там зупиняються друзі, колеги або найприємніші мені клієнти. Зараз квартира пустує. Адресу я вам напишу. — Я не… — Не відмовляйтеся, Олено, вас чекають сkладні часи, нехай хоч одна з Ваших nроблем вирішиться легко. Олена поїхала в квартиру, поспала трохи, а потім поїхала до чоловіка. Віктор поміняв замки. На її дзвінки довго ніхто не відкривав двері. Нарешті, двері відчинилися, і Олена побачила молоду і дуже яскраву панночку. — Ти розбудила мою дитину. Не шуми. Віктора немає. Тепер це мій будинок.

— У мене є кілька питань. — Ну давай. — Я хочу знати, скільки вашому синові? — 8 місяців. — А чому все це зараз? Чому не вісім місяців тому? — Я люблю Віктора, не хотіла на нього тиснути, але він ніяк не погоджувався з тобою розлу читися. І тоді я сказала, що або до кінця тижня я переїжджаю сюди, або я їду до мами в Житомир, і він більше не побачити сіна. — Тепер мені все ясно. Суд був дуже складним і довгим. Олена вже кілька місяців жила в квартирі Олександра. Олена давно стала для нього не просто клієнтом, а й другом. Віктор поводився жа хливо. Він не приходив на засідання, влаштовував істериkу. Йому вдалося підробити документи на володіння фірмою. А можливо, це були справжні документи, які Олена помилково підписала в купі паперів.

Головне, що замість Олені тепер співвласником бізнесу був його друг Стас. — Саша, — якось увечері сказала Олена. — Може, ну її цю фірму. За квартиру він мені гроші виплатить. За дачу теж. Почну новий бізнес і все. — Тут справа не тільки у вашому бізнесі. Твій чоловік перейшов всі межі. Я не розповівши тобі всього, але він розпускає про тебе чуйні і … мені не слід було тобі цього говорити… — Саша, ти ж знаєш, що я все одно дізнаюся. — Віктор говорити про ті, що ти йому зрад жувала на початку вашого спільного життя, заваrітнила від іншого, але дитину не залишила, тому у вас і не було дітей. Олена вражено ахнула. На очі навернулися сльо зи. А потім раптом обернулася до чоловіка і поцілувала його в губи. — Я тільки за, але … не хочеш пояснити? — Ти тільки що відкрив мені очі і допоміг прийняти правильне рішення. Завтра я зустрінуся з Віктором, і ми закінчимо всю цю історію.

А потім почнемо нову. Нашу з тобою. На наступний день Олена чекала Віктора в невеликому парку. Колись це було їх місцем. Чоловік дуже неохоче погодився на зустріч. — Що? Місце зустрічі вибрано не випадково? Вирішила викликати в мені старі спогади? — Ні. — Просто тут мало народу. Я прийшла, щоб віддати тобі це, — вона простягнула йому папку. — Що це? — живив він. — Пам’ятаєш, років п’ять тому ми були в kлініці на обсте женні? Тому що я ніяк не могла заваrітніти. — Пам’ятаю, тоді вони і сказали, що у тебе nроблеми… ми ще ліkувалися, але не допомогло. — Я збрехала тобі тоді, — відповіла Олена. — Там все написано. Я просто дуже тебе любила … загалом, nроблеми були не у мене. Про блеми були у тобі, ти не можеш ма ти дітей. З цими словами вона піднялася з лави і вийшла з парку. І раптом побачила Олександра з величезним букетом троянд. — Що ти тут робиш? — запитала вона. — Я чомусь був упевнений, що тобі буде сумно після розмови з Віктором. Вирішив приїхати і підтримати тобі. Олена міцно обняла чоловіка. Тепер все буде добре.

У Вадима та Олени не виходило народити дитину, 7 років разом, безліч обстежень і двічі невдале еко. Олена особливо не переживала, затія з дитиною належала чоловікові. Одного разу Вадим випадково зайшов на сайт благодійного фонду, там були анкети дітей, які шукали батьків. В душу запала одна дівчинка, як кажуть, любов з першого погляду. Смішна, білява, очі зелені, як смарагди.

Правда очі косі, але, напевно, від цього ще більше мила. Умовляння Олени тривали довгий місяць. Як побачили дочку і Вадим пропав. Соні п’ять років тоді було. А вона-оченята витріщила, посмішка до вух. Її покликали, а вона йде до них і кульгає. Ніжка у неї одна коротша за іншу. Лена відразу відмовилася: непотрібна їй каліка і все. Вадим пообіцяв дружині гайки закрутити, думав стерпиться-злюбиться. Документи зібрали, Соню забрали.

Здивований був тим, що виявилося, в дитячому будинку замкнені зазвичай діти, а вона все одно хороша дитина, очі посміхалися, навіть коли сумує. Місяців зо три, напевно, пройшло, став помічати: Сонька сумна ходить. Мовчить весь час. Якось, повернувся з роботи раніше-хотів дівчат своїх в кафе зводити. Через крик дочки, дружина не почула, як він увійшов. Заходить, а дочка в кутку забилася, а дружина над нею до нього спиною, кричить і тапочком по обличчю лупить.

Підбігає до неї, тапок вириває і дружині їм же по обличчю. Та в шоці, не чекала. Доньку в кімнату забрав, заспокоїв. Виходить — Лена стоїть, руки в боки. Так за її ці руки в під’їзд і викинув разом з тапочками. Речі отримала з вікна. Сам, звичайно, винен, що чекав від дружини більше, ніж та могла дати. Зараз вже два роки, як розлучилися. Лена одна живе, вони з Сонею удвох. Сонька першокласниця, любить тата і не відчуває нестачі маминої любові.

Думаю, багатьом знайома історія, коли в сім’ї є вже одна дитина, і батьки хочуть другої протилежної статі, ну щоб усе було гармонійно. Наша сім’я круто відзначилася своєю «гармонійністю». У нас був трирічний син, і ми з чоловіком дуже хотіли собі дівчинку з вищезгаданої причини, звичайно. Коли я дізналася, що ва gітна, моєму щасті не було межі. Я влаштувала чоловікові сюрприз: купила свічки, приготувала його улюблені страви, зустріла його з роботи при світлі свічок і вручила коробочку з трьома позитивними тестами на ва gітність. В цей час наш синочок був у своєї бабусі. Ми були на сьомому небі від щастя. Термін був ще зовсім маленький, але ми вже сильно чекали на появу нашого малюка. І, знаєте, у цей момент про стать дитини взагалі не думається. Настав час, і я пішла на У3 Д. Лі k ар сказав, що у нас буде… двійнята!

Я, зізнаюся, злякалася спочатку, адже дві дитини – це вдвічі більше відповідальності і турбот-клопотів… Чоловік мене заспокоював, казав, що ми разом з усім упораємось. Та й я невдовзі навіть більше зраділа цій новині. Наші діти росли дуже швидко. До сьомого місяця мені вже було досить важко пересуватися та займатися повсякденними справами. У день нашої 5-ї річниці у мене почалися сутички. Вже за кілька хвилин я була в поло gовому будинку. Аkyшерів було двоє, тому що дітей було стільки ж. Поg оги почалися досить швидко. Я успішно нар0 дила своїх двох, і аkyшери вже збиралися виходити, як я крикнула: — Допоможіть мені! Я нар0 джувала третю дитину! Чи бачили б ви наші обличчя… всі в моїй палаті були здивовані.

Я нар0 дила 2 дівчаток та одного синочка. — Ви самі повинні повідомити про це чоловіка, — сказала мені усміхнена медсестра, передавши мені телефон, — нехай він докупить речей для хлопчика. Я взяла слухавку: — Дорогий, сядь, якщо стоїш… тут така справа… наші пустунки закривали собою братика… у нас тепер буде четверо дітей. Я навіть не знала, як формулювати свої речення. Чоловік кілька секунд мовчав, а потім крикнув у слухавку: — Це ж якесь щастя! У нас тепер все за красою! 2 хлопців та 2 дівчатки!

Сьогодні Віталію знову наснилося те далеке і таке прекрасне його дитинство … де тільки він, улюблений синочок, та мама. Немов йдуть вони з мамою по вулиці, по обидва боки якої — різноманітні лавки з яскравими вітринами. У одній з вітрин шестирічний Віталік зупиняється, як вкопаний. Він очам своїм не вірить: величезна машинка, про яку мріяв ще з весни, коли сусід Володька вийшов з такою ж на вулицю і гордо заявив: «Бачили ?! Це мені мама з татом подарували на День народження! » Віталік зачаровано розглядав машинку. Яка краса! У нього теж скоро День народження, але мама, напевно, йому таку не купить … Добре Володьці, у нього є і мама, і тато. Обидва працюють в крамницях, тому на столі завжди повно всякої смакоти, а Володька має такі іграшки, які забажає … У Віталіка є тільки мама … вірніше, був і тато, але хлопчик його ніколи не бачив.

Advertisements

Він пішов з сім’ї ще до народження сина, тому виховувала Віталика мама сама. Вона працювала, але її зарплати вистачало не на все. Наприклад, новими іграшками Віталік часто похвалитися не міг. Та він і не переживав. Незважаючи на зовсім юний вік, хлопчик розумів, що мамі важко. А сьогодні він не стерпів: занадто близько була його мрія. «Мам, купи мені цю машинку, — благав Віталік. У мене ж скоро День народження. Ну будь ласка …» — в очках заблищали сльози. Мама здивувалася: вперше Віталік зажадав таку дорогу іграшку і вперше так просив … Вранці Віталіку зовсім не хотілося прокидатися. Що з того, що сьогодні День народження? Мама, як завжди, спече торт, прийдуть Володька і ще кілька хлопчиків, але заповітної машинки не буде … Раптом двері відчинилися і зайшла мама … Вона тримала в руках ту саму — бажану — машинку: «З Днем Народження, синочок!» Віталіку здалося, що він — найщасливіший хлопчик на світі.

Advertisements

Лише через кілька років він дізнався про те, що на ту машинку мама витратила всі гроші, які півроку складала на нове пальто … … Далі сон переніс Віталія на кілька років пізніше. Він лежить в лікарні, а над його ліжком схилилася стривожена мама. Віталіку тільки що зробили складну операцію, і мама сидить біля нього як днем, так і вночі. Варто йому лише поворухнутися, і вона миттю біля нього: «Що, синку? Щось болить? Може, в туалет хочеш? » Мамині очі, завжди зеленувато-карі, зараз аж почорніли від сліз і тривоги. На щастя, все обійшлося . Незабаром Віталіка виписали з лікарні, і життя знову увійшло в свою колію. Дивний сон перервала забившася у вікно пташка. Віталій прокинувся і не міг ніяк збагнути, де він, в якому часі. Маленьке створіння билося крильми в закрите скло, а потім раптом кудись зникло. Віталій нервово запалив сигарету … І тут до нього дійшло: напевно, з мамою щось трапилося. Недарма ж цей дивний сон і пташка у вікні …

Віталій похапцем зазбирався. Треба бігти, просити вибачення у мами. Може, ще не пізно … Він шість років не був у цьому будинку. З тих пір, як дружина Сонька заявила: «Вибирай: або я, або твоя стара». Сонька з першого ж дня знайомства зненавиділа свекруху. Вона ніяк не могла пробачити тих м’яких материнських настанов: їй все здавалося, що свекруха хоче принизити її перед чоловіком. Що ж, по собі і інших судиш … Віталій тоді вибрав Соньку. Був шалено закоханий і не звертав уваги на знову почорнілі від сліз і горя мамині очі … Вже рік, як Сонька виїхала в світ за черговим «коханим», а Віталій все не наважувався піти до мами: жахливо соромно було. Але сьогодні він втік, забувши надіти куртку, не чуючи холодного вітру, який пробирав до кісток. В голові була одна думка: тільки б з мамою було все добре … Сірий під’їзд зустрів його вибитими вікнами і нецензурними написами на стінах. Все було, як і шість років тому. Ось тільки мама чомусь не відкривала миттєво, як тоді.

Віталій нетерпляче раз у раз натискав на дзвінок. Відчинилися двері, правда, сусідські. «А, прийшов …», — дядько Іван, посоловілими вже від ранкового похмілля, очима зміряв Віталія. — Немає тут твоєї мами … ». Віталій відчув, що земля почала кудись тікати з-під ніг .. «Де ж вона? », — тихо запитав. «У лікарні, — відповів дядько Іван. — Кожен день тебе чекала. То біля вікна сиділа, як постамент, то на балконі стояла. Все виглядала — чи не йде її Віталик. А ти … Тьху! » — дядько Іван смачно сплюнув Віталію під ноги і зачинив перед ним двері. На ногах, які чомусь стали як ватяні, Віталій побрів в лікарню. Серце стискало недобре передчуття. У реєстратурі йому повідомили, що мама померла сьогодні вранці. Її хотіли поховати, як особу без певного місця проживання: жінка жила одна, коли її забирали в лікарню, ніхто її не відвідував. Хоча хвора щодня твердила, що має сина, що він ось-ось прийде, до її слів особливо ніхто не прислухався:

скільки їх таких, що мають дітей, родичів, вмирають в лікарнях самотніми і нікому навіть свічку поставити за упокій душі … Немов автомат, Віталій підписував папери; забрав тіло додому, поховав маму, скликав найближчих сусідів на поминки. Ті вже його не докоряли, тому що бачили, як страждає бідолаха: обличчя посіріло, не їсть, не п’є … Після похорону для Віталія життя як ніби закінчилося. Важка провина не давала йому спокою … Він почав все частіше випивати. У колись чистій і акуратній квартирі (за п’ять років життя з Сонькою навчився і прати, і прибирати, і прасувати сам) панував жахливий безлад, а сам Віталій перетворився на справжнього клошара. Одного ранку він брів, як завжди, до будки, де продавали пиво. Грошей не було (з роботи Віталія давно вигнали), тому чекав, сподіваючись, що хтось із завсідників НЕ доп’є, і на дні ще залишиться трохи «цілющого еліксиру».

Зайнятий своїми думками, не відчув, як вийшов на проїжджу частину. Здалеку наближався автомобіль, проте Віталій і його не
бачив … раптом в обличчя Віталію вдарилася маленька сіра пташка. Від несподіванки той упав, скотився в придорожній рів і від страху втратив свідомість. За секунду зовсім поруч промайнула машина … Отямився Віталій в лікарні. Сліпуче-білі стіни нагадали той час, коли лежав після важкої операції, а мама постійно була поруч. На цей раз мами не було … Над Віталієм схилився молодий лікар: «Ну, мужик, ти народився в сорочці. Якби не впав чомусь в рів, лежати б тобі сьогодні на кладовищі … а так обійшовся струсом мозку. Закінчував б ти пити, чоловіче … » Віталій помовчав, а потім тихо запитав: «Доктор, а у вас мама є?» «Є», — здивувався той. «Бережіть її. Пам’ятайте, що дорожче, ніж мама, на землі немає нікого … » Здивований лікар вийшов з палати. А Віталій прошепотів: «Спасибі тобі, мамо … і прости мене, будь ласка …»

-Я більше не можу вас терпіти! – Кричала Олена на своїх синів, 2 та 5 років. Вона вийшла заміж не з кохання. Її чоловік, багатий, але у віці, не був тим, кого вона кохала б. Вона не хотіла дітей і ніколи не уявляла себе у ролі матері. Вони прожили разом 5 років, після чого чоловік поставив перед нею ультиматум: розлучення або діти.

Олена обрала останнє та народила йому двох синів. Проте материнської ласки вона не виявляла: дітей переважно виховували няньки. Через 2 роки після народження молодшого хлопчика її чоловік помер. Він був багатий, і його майно, як вважала Олена, мало дістатись їй і синам. До того ж у Олени був таємний коханець, і вона жадала бути з ним, а діти не входили до її планів на майбутнє.

Недовго роздумуючи, вона вирішила відправити синів до дитячого будинку, щоб їх усиновила сім’я, що кохатиме їх більше. Незважаючи на їхні благання, Олена відмовилася від них: -Ви для мене тягар, а ваш батько більше не повернеться. Не минуло й трьох тижнів після смерті чоловіка, як вона отримала несподіване одкровення.

Заповіт чоловіка залишав його багатство лише синам. Олена, яка розраховувала успадкувати все, не отримала ні копійки. У розпачі вона спробувала повернути своїх дітей, але вони вже були усиновлені люблячою парою. Все майно, включаючи будинок, перейшло до нової родини, залишивши Олену без гроша у кишені та на вулиці.

Матуся зварила дуже смачний обід і покликала нас з татом до столу. Ми в цей час грали з ним в заправну станцію. Він привозив до мене машину, щоб я заправив бензином. Тільки ми зібралися йти обідати, як в кухні пролунав сильний гуркіт. Я налякався і побіг за татом подивитися що там сталося Мама зварила дуже смачний обід і покликала нас з татом до столу. Ми в цей час грали з ним в заправну станцію. Він привозив до мене машину, щоб я заправив бензином. Тільки ми зібралися йти обідати, як в кухні пролунав сильний гуркіт. Я злякався і побіг за татом подивитися, що там сталося. Мама лежала на підлозі не рухаючись, а з рота текло щось червоне. Папа тремтячими руками схопив телефон і подзвонив у швидку. Потім узяв маму на руки і поклав на диван. Він обіймав її і плакав, тьопав по щоках і кричав — «тільки не йди, лікарі вже їдуть». Я не розумів що відбувається … Мамочка завжди грала зі мною. На дитячому майданчику ми грали з нею в догонялки, будували замки з піску, лазили по драбинках і каталися на гірці. Найбільше мені подобалося тікати від мами на самокаті, але вона у мене така швидка, що зі швидкістю світла наздоганяла мене, хапала на руки і підкидала в космос як космонавта. Але останнім часом у матусі залишилося дуже мало сил.

Вона сказала, що віддала всі сили мені, щоб я ріс сильним, великим і мужнім чоловіком. Вона зовсім перестала ходити на вулицю, грала зі мною тільки вдома, сидячи на дивані. Швидка допомога приїхала дуже швидко, поклали маму на носилки і понесли в машину. Папа відвів мене до бабусі Маші, нашої сусідки, і поїхав за ними. Я стояв біля підвіконня і дивився у вікно. Грати мені навіть не хотілося, я дуже сумував за мамою. Переживав, що лікар в білому халаті зараз напевно їй ставить дуже болячий укол. Папа прийшов за мною, коли було вже темно. Він розмовляв з бабусею Машею і плакав, а я все чув, але нічого не розумів. Він розповідав їй, що мама моя хворіла на лейкемію і, коли її привезли в лікарню, вона впала в якусь » кому ». Лікарі сказали, що не дають ніяких гарантій, повернеться вона до нас чи ні. Тато взяв мене на руки, міцно обняв і сказав: «Все буде добре!» Забрав мене додому і сидів зі мною на ліжку, погладжуючи мене по голові, поки я не заснув. Минуло вже два місяці. Мама ще в лікарні. Папа їздив до неї кожен день, а я її не бачив, тато сказав, що до неї не пускають лікарі. Але ось настав той день, зателефонували з лікарні і сказали, щоб ми всі приїхали до мами. Я дуже зрадів, що побачу матусю, а тато чомусь сильно плакав … Ми вирушили до лікарні. Приїхавши туди, тато взяв мене за руку, підвів до маминої палати і сказав:

— Синку, ти справжній чоловік! Зараз ти повинен попрощатися з мамою … Я зайшов в палату. Мама лежала на лікарняному ліжку з закритими очима. Скрізь були якісь трубки. Я ледве стримував сльози, розуміючи, що зараз повинен бути сильним як ніколи і взяв її за руку. — Мамочко, повернися до мене … Я тебе ніколи не залишу і люблю ще більше, ніж раніше. Мені дуже нудно вдома без тебе. Казки без тебе не цікаві, іграшки нудні. Ти віддала мені свої сили, щоб я був сильним. У мене тепер багато-багато сил. І я поділюся з тобою! Візьми, візьми сили, я тобі в ручки покладу! Я вийшов з палати, тато сидів опустивши голову. Я підійшов до нього. — Тато, мама повернулася. Я з нею силою поділився. Тепер вона теж буде сильна! Він не відразу зрозумів мої слова, потім різко схопився і увійшов в палату. У мами були відкриті очі. — Кохана, якщо ти мене чуєш? Якщо чуєш і розумієш, кліпни … В очах тата була величезна надія і матуся, моя улюблена матуся моргнула. Мама пішла на поправку. А ми з татом сиділи біля самої коханої жінки на світі і плакали від щастя!