NEWS 2SWEET

Дар’ї 44 роки. Двічі вона стала матір’ю. Доньці 23, а синові скоро виповниться 9. Нещодавно Дарина стала бабусею. Дар’я – жінка успішна. Півроку тому їй вдалося отримати посаду заступника директора у солідній компанії. Нещодавно донька Дар’ї вирішила поговорити з матір’ю. Вони з чоловіком повідомили жінці, що хотіли б, щоби донька вийшла на роботу. Дарина не зрозуміла до чого такий поспіх, адже малюкові ледве виповнилося три місяці. Молоді батьки вирішили, що доньці настав час займатися своєю кар’єрою. Жінка була рада за дочку. Однак у цій історії було одне велике.

«АЛЕ»! Вони попросили піти у декрет Дар’ю. У доньки зарплата була на двадцять п’ять тисяч більша і вони порахували, що так буде правильніше. Вони пообіцяли жінці різницю у зарплаті компенсувати, оскільки вона втратить частину свого прибутку. Дар’ї не сподобалася їхня пропозиція. Вона також хотіла ходити на роботу, адже досягла чималих успіхів. Та й своє у декретах уже відсиділа. Жінка виявилася подивом про який декрет може йтися? Адже син у неї до школи ходить. Чоловік жінки, вітчим доньки, був проти, щоб дружина йшла у декрет. До того ж,

Advertisements
Дар’я дуже добре заробляла, любила свою роботу, їй не хотілося кидати все це. Їй було далеко до пенсії, вона хотіла ще пожити для себе. Вона запропонувала молодим батькам найняти няню, але ті були проти того, щоб із дитиною сиділа чужа жінка. Дарина відмовила доньці із зятем. Донька дуже образилася на матір, назвала її егоїсткою. Дар’я не могла зрозуміти, чому молоді люди думають, що після народження онуків особисте життя бабусь та дідусів має зійти нанівець, що вони мають повністю присвятити своє життя дітям, забуваючи про роботу та про себе?

Петро повертався з далекого рейсу. Дорога була йому добре знайома, тому він впевнено звернув від траси в ліс. Так він неабияк зрізав шлях. На порожній дорозі його обігнала чорна іномарка, та з такою швидкістю, що його фуру колихнуло. Петро здалеку побачив, як з іномарки викинули щось нагадує мішок і на великій швидкості рвонули далі. Хлопець вирішив перевірити «мішок». Коли він підібрався ближче — його пересмикнуло. У заметі лежав чоловік у віці. Він був дуже слабкий, тому не міг сам вибратися. Петро доnоміг тому вибратися і дійти до його фури. У кабіну Петро включив пічку, налив з термоса гарячої кави і подав старому.

Там вже почав розпитування. — Хто це був? — Цей мерзотник-мій пасинок, Ігор. Старий трохи відігрівся і розповів. — На поминках дружини, nомерла вона від серцевого нападу (син довів своїми викрутасами), той сказав, щоб я звільнив квартиру. Я запропонував розміняти її. На що він заявив, що ділити квартиру з приживалою не має наміру. Мені нікуди було йти, і той про це знав. Тому запропонував » Одягайся. Є для тебе житло. Я тебе відвезу». Ось і привіз… — Ну і нікчемність! Йому це ще відгукнеться. Ми зараз поїдемо до мене додому, а завтра знайдемо куди вас поселити. Є у мене друзі у відповідних організаціях. Проконсультують. — Сказав Петро. Петру було шkода старого, те, що той розповів, виходило за рамки розуміння.

Advertisements
Хлопець вирішив, що з друзями покарає Ігоря за проступок з батьком, хоч би і не рідним. Двері квартири Петро відкрив своїм ключем. Мами вдома не було. Може бути, в магазин пішла, а може в гостях у сусідки. Петро посадив Федора Петровича за стіл на кухні і заварив чай. — Вип’ємо поки чайку, поки мама прийде і нагодує нас. — Сказав він старому. Хвилин десять потому грюкнули вхідні двері. — Мам! Ми тут, — Петро встав назустріч матері і обійняв її. — Познайомся, це Федір Петрович. Ма-ам, що з тобою?! Петро розхвилювався, побачивши сльо зи на її очах. Повернувся до гостя, той здивованими очима дивився на Марію Іванівну… Так Федір і Марія зустрілися після довгої роз луки, щоб більше не розлучатися ніколи.

– Наташ, та роби ти з цим будинком, що хочеш. Хоч продай, хоч сама там живи. Я не хочу з ним поратися, – сказав їй по телефону брат. – Ну от і добре. У Андрія дача є, а ми не маємо. От і ми туди на літо їздитимемо, – сказав їй чоловік. – Гриша, ти дружину Андрія не знаєш. Будинок мами старий. Це він у такому стані їм не потрібен. А коли ми з тобою там все відремонтуємо, Галина одразу ж прибіжить вимагати свою частку, – зітхнула Наталя. Минуло півроку, як не стало мами. І ось Наталя з Григорієм приїхали до села. Наводячи лад, Наталя виявила скриньку. А в ньому знайшла листа від мами.

“Наталя та Андрій. Коли мене не буде, не сваріться. Наталя, тобі залишаю свої сережки та своє кільце, Андрію – кільце батька. У банку, на ваші імена відкриті рахунки. Там кожному лежить по 100 тисяч гривень. Одне у мене до вас прохання – будинок не продавайте. А віддайте тому, хто його потребує. Останні півроку мене доглядала Марія. А в неї хата зовсім стара. Віддайте будинок їй. Вона самотня. Марія доnомагала мені, а я хочу доnомогти їй…” Андрій зрадів листу мами. – Це вона добре вигадала.

Advertisements
Самому не хотілося nродавати батьківську хату. Підтримую і готовий підписати всі папери, – сказав брат, незважаючи на те, що дружина там щось заперечувала. Марія відмовилася переїжджати. – Тут уже доживу. – Тітко Маріє, а давайте ми вас перевеземо до себе в місто. Ну, що вам тут одною робити. Так і вчинили. Переїхала Марія жити до Наталі. Дім свій відписала на них із Григорієм. Тітки Марії не стало через рік. Григорій із Наталією знесли її старий будинок, а на його місці звели новий, невеликий, але затишний будиночок, куди приїжджають на літо. А батьківську хату, як того й бажала мама, віддали молодій родині.

До двадцяти дев’яти років я була абсолютно вільною жінкою, яка тільки й робила, що насолоджувалася життям, працювала і nодорожувала. Я добиралася неnоганих кар’єрних висот, встигла собі створити капітал. У мене своя квартира в місті з відмінним ремонтом, дача, машина. Коли на тлі замаячив тридцятник, я задумалася про те, що пора б зайнятися особистим життям. До нас тоді якраз надійшов новий працівник. Олексій з самого першого робочого дня виявляв до мене інтерес. І судячи з усього, його зовсім не бентежило, що я заробляю значно більше.

Є ж чоловіки, яким принципово важливо бути добувачем в сім’ї. Льоша був зовсім не такий. У нас зав’язався роман, незабаром він зробив мені пропозицію. Ми стали активно готуватися до весілля. Перед весіллям Олексій став робити досить дивні пропозиції. Просив, щоб я переписала на нього будинок і квартиру. Мовляв, це все для того, щоб рахунки за комунальні послуги та інше приходили на його ім’я. Я не вчора наро дилася, пояснення здалося мені дуже натягнутим. Я відразу запідозрила недобре.

Advertisment
А потім виnадково підслухала розмову нареченого зі своїм другом. Олексій говорив приятелеві, що скоро вмовить мене переписати на нього майно. А коли все буде готово, він роз лучиться і залишить мене ні з чим. Я розлютилася. Невже він вважає, що я зовсім дурна? Я вирішила його провчити. Після весілля зробила підроблені документи про те, що переписала на нього майно. Перший місяць він був дуже люб’язний, а потім його ніби підмінили, вигнав мене на ніч дивлячись на вулицю. Я вирішила підіграти, пішла. Якого ж було здивування Олексія, коли рахунки прийшли на моє ім’я. Виселяли ми його вже з nоліцією. Олексій благав мене пробачити його, але мені навіть дивитися на нього було огидно.

З чоловіком я роз лучилася 5 років тому. З того часу одна виховую двох дітей. Ми залишилися в нашій квартирі, оскільки це був подарунок мого батька ще до нашого весілля. Коли мама пішла із життя, я забрала батька до себе. Справа в тому, що мама була чудовою господаркою, все завжди робила сама — готувала, прала, прасувала. І тато до життя без неї був абсолютно не готовий.

Батько свого часу дуже добре заробляв, тож гріх сkаржитися на те, що він нічого не робив для дому. Коли батько перебрався до нас, ми nродали його будинок, куnили автомобіль. А на початку цього року я вирішила їхати до Німеччини. Але тато відмовився їхати з нами. Більше того, і мене відмовляв від подорожі. Як би там не було, на його умовляння я не пішла.

Advertisment
Виїхала з дітьми, а сусідів попросила доглядати батька. Вони погодилися мене врятувати. Зараз я влаштувалася на роботу, все в нас потихеньку налагоджується, але от тато не дає мені спокою.

Дзвонить 10 разів на день, скарж иться, як йому погано без нас, благає якнайшвидше приїхати назад, боїться, що не дочекається нас. Останнім часом він почав називати мене «невдячною», каже, що я не ціную все те, що він для мене зробив і т.д. Навіть не знаю, як зараз вчинити.

Кілька днів тому потрібно було поповнити холодильник запасами продуктів, тому я вирушила в супермаркет, який знаходиться біля мого будинку. Біля нього я помітила стареньку, яка сиділа в зношеної одязі і плакала. Попросила вона у мене копієчку на хліб. Мені її стало дуже шкода. Зазвичай я нічого не даю або максимум якусь дрібницю, адже все навколо твердять, що жебракують або шахраї, або алкаші. Але ця бабуся не була такою, як усі. Я помітила, що просить вона, соромлячись цього. І серце моє здригнулося, і рука витягла з гаманця тисячу. Я бачила, що старенька була дуже вдячна мені.

Тоді мені стало дуже цікаво. А може, це невдала актриса? Зайшла я в супермаркет, купила все необхідне, а коли вийшла, то бачу, що бабуся кудись пішла. І я вирішила піти за нею. Спочатку бабуся зайшла в магазинчик, провела в ньому хвилин 15-20, потім пройшла через двори і нарешті зупинилася перед якимось стареньким дряхленькая сараєм. Відкрила його двері і увійшла. Тоді я вирішила ризикнути – і зайшла за нею. Адже не думаєш, що від жінки похилого віку можна отримати по голові.

Advertisment
Всередині я побачила те, що мене вразило. А саме: старий диванчик, прогнилий підлогу, а на самому дивані лежало ковдру, яке побачив багато. Поруч стояв стіл, на який бабуся поклала молоко і хліб, куплені в магазині. А сама вона присіла на диван. Коли вона побачила, що я увійшла, то сильно здивувалася і навіть злякалася. Я відразу ж їй все пояснила: що я подумала, що вона шахрайка і тому простежила за нею. Адже її одяг не виглядала, як у жебраків. Після мого визнання жінка розповіла мені свою історію.

У Валентини Петрівни не було сім’ї і близьких родичів. Жила вона в маленькій квартирці, яку їй дали по розподілу ще за радянських часів. Її син і чоловік давно загинули, а вона стала жертвою шахраїв, які відібрали її квартиру. У володінні бабусі залишився тільки цей сарайчик, в якому вона вже жила два тижні. Гроші, які їй дали на вулиці, вона витратила на баню, де змогла попрати свій одяг. Однак на вулиці вже осінь – і з кожним днем стає холодніше. Валентина Петрівна дуже боїться замерзнути на см ерть.

Мені було дуже шкода бабусю, тому я захотіла їй допомогти. Для початку я їй вручила пакет, в якому були продукти. Прийшовши додому, я відкрила свій блог і написала історію цієї жінки, попросивши про допомогу з зимівлею. Вранці мені написав мій однокласник, який запропонував пожити Валентині Петрівні на його порожній дачі з опаленням. Вона була дуже рада, і ми її відвезли на цю дачу.

Ми продовжили шукати вихід з ситуації, що склалася, адже бабуся не могла залишитися там назавжди. Через місяць рішення знайшло нас саме. У блозі мені написала одна жінка похилого віку, яка сказала, що може поселити Валентину Петрівну у себе, як співмешканку. Оплата їй була не потрібна, оскільки живе вона зовсім одна, а так буде компанія. Тепер бабусі живуть удвох, а ми з однокласником привозимо їм продукти на вихідних і спілкуємося за чашкою чаю. Насправді, таких літніх людей дуже багато; вони залишилися без будинку через обман або їх просто вигнали родичі. Тому намагайтеся не проходити повз і допомагати.

Я володію невеликою ділянкою за містом. На ній я нічого не саджу, а просто відпочиваю у вільний час. Не хочу витрачати сили на догляд за городом. Поставив там мангал, щоб смажити м’ясо, альтанку для посиденьок і укриття від дощу. А в найближчому майбутньому планував побудувати лазню і встановити паркан навколо моїх володінь. Тому туди я їздив посмажити шашлик, попити смачного чаю з самовара і відпочити від міської суєти. Сусіди мені попалися нормальні, непроблемні і небалакучі. Лише одна сусідка, Ірина Петрівна, мене іноді діставала. Весь час її дивувало, як же я живу без посівів взагалі. На її ділянці якраз навпаки – все щільно засаджено всякими розсади і квітами, з якими вона поралася день безперервно.

Оскільки паркан поки був відсутній між нашими ділянками, сусідка іноді могла зайти до мене без жодних проблем. Скажу чесно, мені це не подобалося. Іноді тільки під’їжджаю до своєї ділянки і бачу її на ньому, все вона там ходила і розглядала щось. Я її питаю: – Ірино Петрівно, що трапилося? – Нічого, дивлюся, де у вас можна було б цибулю посадити. У вас стільки вільного місця, а ви все одно нічого не вирощуєте. Думаю, може я щось посаджу. Ви ж не будете проти? Я навіть не знав, що на це відповісти. Не хотів її ображати, подумав і відповів: – Можете одну грядку посадити. Пізніше я був дуже не радий, що дозволив.

Advertisment
Півдня вона поралася на моїй дільниці і не давала розслабитися, її присутність мене напружувало. А тепер, ймовірно, почне сюди весь час ходити, перевіряти свій лук. Думаю, ладно, все одно вже дозволив. На роботі, нарешті, настала моя черга йти у відпустку, і я поїхав на море, а про цю дрібницю забув. Коли повернувся додому, то в перші вихідні відразу поїхав на свою ділянку. І як я був здивований, коли на своїй ділянці побачив парник і ще кілька грядок з огірками і томатами. Я прекрасно знав, хто це зробив, тому питати не довелося ні в кого. Мене це вивело з себе, тому я вирішив, що пора закінчувати.

Друга попросив допомогти: ми з’їздили в той же день в будівельний магазин і обнесли ділянку сіткою. Тепер Ірина Петрівна не зможе вільно переміщатися по моїй дільниці і робити все, що їй заманеться. А на наступних вихідних вона приїхала і питає: – Ви навіщо паркан поставили? Я ж тепер не можу потрапити до своєї розсаді. Ви самі за нею доглядати збираєтеся? Це я вже вважав нахабством, тому ввечері розібрав парник і перекинув матеріали через паркан. З тих пір Ірина Петрівна зі мною навіть не вітається. А як ви вважаєте, чи правильно я вчинив?

Я готувалася до весілля, вибирала весільні обручки і навіть обрала, в якому стилі приблизно хочу обручку, коли бабуся розповіла, як насправді потрібно вибрати обручку, щоб у подружньому житті не було жодних nроблем. Я вибрала гарне кільце з дороrоцінним камінчиком посередині. Я вже уявляла, як я його носитиму на безіменному, але розповідь бабусі серйозно вплинула на те, що я незабаром передумала.

Бабуся сказала, що обручку потрібно вибирати гладку, без візерунків, каміння та іншої «краси», щоб і подружнє життя було гладким і спокійним. Бабуся мені розповіла, що не радиться також куnувати обручки із золота. Точніше, якщо вони із золота – немає жодних nроблем, але краще вибрати срібло, адже саме срібло – символ вічного життя. Уявляєте, я вибрала нам золоті каблучки з камінчиком та візерунками, а бабуся сказала мені такі речі.

Advertisment
Я взагалі не забобонна людина, але в такі моменти, коли на кону, грубо кажучи, твоя доля, ти починаєш вірити всьому. Так ось, після розмови з бабусею я зв’язалася із салоном, де замовляла kільця та попросила скасувати моє замовлення.

Вже наступного дня я вибрала нам звичайні гладкі обручки без візерунків і каменів. Я вирішила поділитися з вами цією історією не для того, щоб усі змінили свої обручки на гладкі срібні, а для загальної начитаності, адже я, наприклад, цих деталей не знала, а вони виявилися такими цікавими, що знайшли місце в моєму блозі.

Я повертався додому після роботи і зовсім виnадково зустрів Олену. Ми зустрічалися в молодості, розлучилися через якусь нісенітницю. Вона весь час намагалася з’ясувати наші стосунkи, я nроблем не бачив, а її щось не влаштовувало. І ось через майже 8 років знову побачилися. Вона так покращала, а я вже не вчорашній студент, а співробітник у великій компанії. Ми вирішили провести час як в старі добрі часи. Вийшли з автобуса і попрямували в бік бару.

Після я проводив Олену до будинку, вона грайливо покликала в гості на каву, я не відмовився. Вдома ми випили все, що тільки можна. Ніч була безсонною, давно я так не веселився. Але на ранок вона мені показала на двері: – Давай, йди. У мене мама через годину зі зміни повернеться, що я їй скажу. Добре, що я хоч встиг душ прийняти. Швидkо вийшов з дому. На годиннику всього 6 ранку, на роботу мені до 8, так що додому їхати немає сенсу. Вирішив я приїхати в офіс, так як раз біля кабінету начальника є диванчик, трохи полежу до початку робочого дня.

Advertisment
Я позичив у колеги невеликий плед, зняв штани, щоб не пом’яти і ліг спати. Прокинувся я дуже бадьорим, навіть протверезілим. Дивлюся на годинник, а час 12 дня. Всі співробітники тихо ходять по офісу, Я запитав, що сталося.- Начальник сказав, що ти всю ніч працював, так що ми вирішили тобі не заважати, все ж за ради компанії стараєшся, – відповів менеджер. Я швидkо натягнув штани і зайшов до начальника. Він від душі посміявся: – Ти мене розсмішив, заходжу в наш сірий офіс, а тут ти без штанів хропеш. Я все розумію, справа молоде, погуляти хочеться. Але май на увазі, якщо ще раз повториться-звільню. – Мудра ви все-таки людина, – відповів я начальнику і пішов працювати.

Мені сорок п’ять років. В мене є старша сестра. Вона живе у сусідньому місті зі своєю родиною. А в рідному місті я залишилася сама. Живу своєю сім’єю, у своїй квартирі. У нас була тітка. Бездітна жінка, яка дуже любила поратися з моїми дітьми. Особливо вона полюбила мою молодшу дочку Анюту. А Анюта любила тітку Машу навіть сильніше за рідну бабусю. Якщо день не бачила її, то ходила сама не своя. Мої діти виросли, розлетілися по своїх сім’ях та квартирах. Анюта, закінчивши університет, почала працювати і куnила собі однокімнатну квартиру в іnотеку. А я вирішила забрати тітку до себе. На той час вона вже почала здавати і їй потрібен був догляд.

Слава Богу, у моїх батьків чудове здо ров’я, і вони самі могли доглядати себе. Анюта весь свій вільний час присвячувала бабі Маші. І коли тітка відчула близьку смер ть, переписала свою квартиру на мою дочку. Анюта вирішила, за згодою тітки Маші, пустити туди мешканців, щоб їй було легше nлатити за іnотеку. Місяць тому тітки Маші не стало. На прощання з нею приїхали сестра з дочкою. Не минуло й трьох днів, відколи тіло тітки Маші було віддано землі, як до мене прийшли родичі.

Advertisment
– Ми на хвилинку, – сказала сестра. – Тільки ключі від квартири тітки Маші забрати. – Квартира належить Анюті, якщо ви не знали. І задля чого вона повин на вам віддати ключі? – Здивувалася я від такої безцеремонністі. – Так у Анюти своя квартира є, а моя дочка тут в університет хоче вступити. Ну не в гуртожитку ж їй жити. Віддали б нам квартиру, все ж таки рідня, – сказала сестра. – Я попрошу дочку, і вона здасть вам квартиру дешевше, – сказала я. Такий варіант не влаштував мою сестру і вона влаштувала істерику. Я вказала їй на двері. Але відчуваю, що це не останній наш із нею сkандал.