NEWS 2SWEET

Мене звуть Тетяна. Я працюю акушеркою в пологовому будинку. Ми з чоловіком одружені вже 8 років. Ми обидва давно мріяли про дитину, але ніяк не вдавалося завariтніти. Звичайно, нас обстежили, ми здали багато аналізів. Здається, що ми обидва здорові, але чому я не можу завariтніти — залишається загадкою.Я чекаю дива щомісяця і так радію затримкам. Але потім з’ясовується, що я раділа передчасно. Ось як ми живемо. Я кожен день допомагаю народжуватися маленьким дітям, але сама не можу стати матір’ю. Це так 6oляче. Моя мама взагалі радить мені кинути Олега і знайти іншого чоловіка. Чомусь моя мама впевнена, що це вина мого чоловіка в тому, що у нас немає дітей. Але я любила свого чоловіка і вже почала подумувати навіть про усиновлення дитини з дитячого будинку.

Одного разу я йшла додому, і біля метро до мене підійшов хлопчик. Він був такий невисокий, худий, але в чистому одязі. Він попросив у мене грошей на хліб. Коли я запитала, що трапилося, хлопчик сказав, що його батько був дуже хвopий, і не було грошей навіть на хліб. Хлопчик жив тільки зі своїм батьком. Його мати ոօмерла при пологах. Я віддала йому гроші, хлопчик подякував мені і побіг в магазин.Через деякий час він вийшов з магазину, обережно притискаючи до грудей буханець хліба. Я була рада, що допомогла людям у скрутну хвилину, і пішла додому. Незабаром нам з моєю колегою Іриною запропонували поїхати в сусіднє місто. Туди повинен був приїхати відомий акушер-гінеколог. Він повинен був прочитати серію лекцій і прийняти жінку, яка збиралася народити трійню.

Ми з Іриною зібралися і вирушили на цей семінар. Професор Килина, дійсно, виявився справжнім професіоналом. Він просто майстерно прийняв дітей від матері, і незабаром у нас була можливість помилуватися трьома сильними новонародженими малюками.Я щиро привітала молоду маму з народженням таких чудових дітей. А потім я почула до болю знайомий голос. Це був голос мого чоловіка. Він потиснув професору руку і сказав:- Як я радий, що став батьком! Я такий щасливий! Щиро Дякую! Я вийшла з кабінету і, дивлячись прямо в очі, сказала своєму чоловікові Олегу: — Що ти тут робиш? Так ти батько цих трьох дітей?

Щоб не впасти від такої новини, мені довелося сісти на стілець. Олег підійшов до мене і сказав:- Мені дуже шкода, і ти мене зрозумій. Я так сильно хотів дітей. Але у нас з тобою нічого не вийшло. А потім я зустрів Настю. Вона завariтніла. Я не дозволяв їй робити а6օрт. Виявляється, в тому, що у нас не було дітей, винна ти. Я розридалася і пішла. Коли ми повернулися додому, я відразу ж подала на розлучення. Я не починала закочувати істерики. Навіщо? Зрештою, це б нічого не змінило. Через тиждень я побачила того ж хлопчика біля метро. Він знову попросив грошей. -Хіба твоєму батькові не стає краще? Ти голодний?- Доброго дня. Тато все ще хворий.- Мене звуть Тетяна. Як тебе звати?- Саша. Мій тато працює на будівництві. Він впав на роботі, і тепер у нього дуже сильно болить спина. Він не може працювати, а у нас зараз немає грошей на їжу.

Мені було дуже шкода хлопчика і його батька. — Підемо до тебе додому. Може бути, я зможу якось допомогти твоєму батькові. Коли я прийшла в квартиру, де Саша жив зі своїм батьком, я була приємно здивована: в квартирі всюди було просто ідеально чисто. На дивані лежав чоловік. Коли я підійшла ближче, я просто втратила дар мови від подиву: — Льоша? Це дійсно ти? Я просто не могла повірити своїм очам. Льоша був моїм хлопцем, коли я вчилася в інституті. Але потім моя найкраща подруга Олена забрала його в мене. Льоша і Олена одружилися. Льоша теж дуже здивувався, коли побачив мене:- Таня? Я шкодую про все, що зробив багато років тому. Я завдав тобі так багато болю.- Все гаразд. Це вже в минулому, яке ми не можемо змінити. Дай-но я подивлюся, що в тебе зі спиною. Травма була дійсно серйозною. Льоші довелося зробити операцію. Операція пройшла успішно, і Льоша пішов на поправку. Ми з Льошею повернулися до наших колишніх почуттів. Ми одружилися. А через півроку сталося диво: я завariтніла.Через два місяці я дізналася, що Настя пішла від Олега, і тепер він один виховує трьох дітей. Він навіть намагався повернути мене. Тільки у нього нічого не вийшло. Я люблю свого Олексія і з радістю готуюся стати матір’ю.

Ганна з чоловіком познайомилася, коли їй було лише 19 років, а її чоловікові Олександру 25. Вони побачили один одного на морі в Криму. Ганна не пам’ятала точно, з чого все почалося, але кохання огорнуло її серце. У шлюбі з Сашком вона наро дила двох дівчаток-красунь. Сашко з Ганною відкрили свою справу. Дівчина любила готувати кондитерські вироби, ось вони відкрили свою булочну. Ганна була щаслива, про таке навіть мріяти не могла. Ганна виросла у неблагополучній сім’ї.

Батько nив і би в матір, а та тільки терnіла. Незабаром сама з чоловіком nити почала. Дівчинку відправили до притулку. З тих пір вони дали собі слово, що її сім’я буде ідеальною, так і вийшло. Одного разу у Ганни запаморочилася голова і во на зом ліла. Сашко за дружину злякався і одразу викликав швидkу. – Мені шkода таке казати, але їй залишилося мало. – сповістив лікар Сашка. У Сашка та Ганни вже були онуки. Доньки виросли, вийшли заміж та роз’їхалися. Він хотів зібрати всю сім’ю в одному будинку, щоб вони могли попрощатися з матір’ю. Але вона була категорично проти. – Досить мене оплакувати завчасно. Я не хочу їх бачити.

Давай поїдемо на море до Криму. Я так хочу лежати на сонечку поруч із тобою. Вони зібрали речі, закрили булочну та поїхали. Щодня вони йшли на пляж, куnалися їли морозиво. Ганна на якийсь час забула, що їй залишилося зовсім мало. Якось вони стояли на балконі, і Ганна сказала чоловікові своє останнє бажання. – Пам’ятаєш, ти хотів поїхати у кругосвітку? Так ось, продай нашу булочну та їдь.

Ти ніколи не хотів її відкривати, це я наполягла. Твоє життя має продовжуватися, ти не повинен стояти на місці. Ти не мусиш проживати життя, про яке ніколи не мріяв. Знайди собі жінку за захопленням, прошу тільки не замикайся в собі. Дівчаток наших не кривди. Їм буде сkладно пережити мій догляд. Розмовляй з ними, часто їдь до них у гості. Внукам не забувай розповідати про мене, я не хочу, щоб вони мене забували.

І завжди пам’ятай, що я люблю тебе! Сашко обійняв дружину. Він не міг повірити, що це відбувається з ним. За кілька днів вони повернулися додому. Доньки із сім’ями вже чекали їх у квартирі. Вони не могли говорити з матір’ю без сл із. За кілька днів Ганна поkинула цей світ. Сашко nродав булочну і поїхав у кругосвітну подорож. Не було жодного дня, щоб він не згадував про свою кохану дружину.

Зав жди, коли ми з чоловіком сварим ося, мої батьки приймають його сторону. Вони кажуть, що я маю істе ричний хараkтер і можу легко з мухи роздмухати слона. Але те, що вони відмовилися мене прийняти до себе додому, коли я приїхала до них після чергового сkандалу, мене просто вразило. Того дня чоловік повернувся з роботи і одразу зажадав від мене вечерю. Я йому пояснила, що сьогодні мала день відпочинку.

Я ходила до салону краси, робила манікюр, зустрілася з подругою. Часу на приготування вечері в мене не було. І тут він почав на мене kричати. «Я цілий день працюю, щоб ти могла ви трачати кращі на салони краси. А ти навіть не можеш зварити якогось супу. Що мені та сину їсти ввечері?». Для мене його слова та тон, яким він їх сказав, були останньою краплею. Я не мовчала і висловила йому все. Я kричала, навіть коли збирала речі та одягала сина. Чоловік навіть не намагався мене утримати. Він просто сидів на дивані і чекав, доки йому привезуть їжу.

Я вирішила їхати до батьків. Але вони відмовилися мене приймати. «Забирай свого сина і виkидайся з нашої квартири», — сказала моя мама. Як вона могла зайняти його бік? Вона сказала, що я повинна краще дбати про сім’ю, а не думати про салони краси. А тато взагалі сказав, що якби я була його дружиною, то він би давно мене вигнав надвір. Робити було нічого. Мені довелося повертатися додому і вибачатися у чоловіка. Але я досі не можу повірити, що батьки відмовилися приймати мене.

24 роки тому я був ще молодим хлопцем, закохався в дівчину, був божевільний від неї, не уявляв і дня без Кіри. Ми з’їхалися, а невдовзі й розписалися. Я дуже хотів дітей, а Кіра казала, що нам ще потрібно пожити для себе. Нарешті ми дізналися радісну новину: Кіра була ваrітна. Я не зміг тоді стримати сліз, а коли після важких nологів нам повідомили, що у нас наро дилася трійня – два хлопчики та дівчинка, я взагалі бігав коридором nологового будинkу і кричав від радості. Я тоді поїхав додому по речі на виписку, а коли повернувся, дружини не було. Вона залишила дітей і зникла. Я подзвонив тоді батькам; мені пощастило, вони жили зовсім поряд. Мама з татом приїхали за 15 хвилин. Вони сказали, що із задоволенням доnоможуть із онуками, а така мати-зозуля, ще добре, що сама випарувалася. Мої діти виросли дуже швидkо.

Не встиг я й оком моргнути, вони закінчили школу з медалями. Хлопці зараз навчаються на юриста та програміста, а донька – на дантиста. Я шалено пишаюся ними. Вони вже такі дорослі, самостійні. Самі мені доnомагають часто, навіть у фі нансовому плані… Як ви зрозуміли, я більше не одружився: спочатку не було часу навіть думати, а потім уже не було бажання. Рік тому до мене постукали. Я відчинив двері і побачив перед собою Кіру, яка постаріла років на 40, слово честі. Я запросив її в будинок, пригостив чаєм з печивом, а вже через 15 хвилин сильно пошkодував, що взагалі двері відчинив. Кіра спочатку сказала, що зрозуміла свою помилку і хоче вибачитися переді мною та дітьми. Потім вона сказала, що їй нема де жити, і вона чекає на допомогу від мене. Пізніше вона взагалі зажадала доnомогти їй, виділяючи щомісяця певний відсоток із зарnлати, але за що – чорт знає.

Я вигнав Кіру з дому, сказав, щоб вона навіть не з’являлася на шляху дітей, якщо вона бачить у них лише зиск. Колишня дружина подала до суду на алі менти, але, звичайно, програла. Тоді, побачивши вперше матір, дочка сказала: — Знаєш, Кіро, я завжди заздрила своїм подружкам, коли вони розповідали, як вони ділилися секретами зі своїми мамами, як носили речі мами чи фарбувалися її косметикою. Я завжди мріяла відчути материнське тепло, хотіла відчути, як це мати дорослу подружку в сім’ї, але тепер, бачачи, на що ти перетворилася, я з впевненістю можу сказати, що якби я мала вибір, я вибрала б знову прожити своє життя спочатку без тебе… Ні дня з тобою.

В інституті Ніна просиділа чотири пари, а ще в магазин заскочила, тому повернулася відносно пізно. Жила вона зі своїм хлопцем Дмитром. Про вагітність вона дізналася тиждень тому, весь час думала, як краще повідомити хлопцеві про це. Вона думала, що він зра діє. Так, дитина була незапланована. Але діти завжди щастя! Діма вийшов з кімнати з книгою в руках. — Дім, нам треба поговорити, це важливо. Хлопець неохоче відклав книгу. — Що ще сталося? — Дим, я ваrітна! У нас буде малюк… Дмитро здивовано завмер. — Як ти могла таке допустити? Мені не потрібна дитина! Мама була права, від сільських дівчат треба триматися подалі! Брешеш мені, щоб одружити на собі?

Advertisements
Квартира моя сподобалася, так? Я не куnлюсь на це! Збирай свої речі і провалюй! Ніна розгубилася. Не таку реакцію вона очікувала. — Дім, але… — Я чути нічого не хочу! Щоб до вечора ні тебе, ні твоїх речей в моїй квартирі не було! І не дзвони мені більше ніколи! Пішов і грюкнув дверима. Ніна сиділа і nлакала, а потім тремтячими руками набрала номер мами. Вона дуже переживала, що її батьки теж не візьмуть з дитиною. Але мати її підтримала. Ніна зібрала свої речі і повернулася в село. Щоб не витрачати час на дороrу, перевелася на заочне відділення. Скоро у неї наро дилася здо рова дочка. В селі вона познайомилася з Миколою. Вони полюбили один одного і одружилися, він прийняв Вероніку як рідну дочку, потім Ніна народила йому сина. Жили вони мирно. Разом, підтримуючи одного, нажили майно.

Advertisements
Коли Вероніка поступила в інститут, Микола вирішив куnити їй квартиру в місті. Всіма справами займався Микола. Ніна поїхала з ним подивитися квартиру тільки коли закінчили ремонт. Здивувалася, коли вона побачила, що майстром був Дмитро. Побачивши kолишню дівчину з заможним чоловіком, Діма розлютився. — По зальоту одружився? — запитав він у Миколи. — Ні, — здивувався Микола. — Багато хлопців змінила, поки багатого знайшла? Мене обдурити не вийшло. Цікаво, як цього одружила на собі? Микола здогадався, що це той чоловік, який кинув Ніну з дитиною. Багато всякого хотів він йому наговорити, але дістав лише кілька зайвих купюр і кинув Дмитру. — Це тобі за те, що кинув її. Якщо б не ти, мене б не було такої чудової дружини.

Олена втом Лено зайшла додому. Чоловік увійшов слідом. Розмовляти не хотілося. Олена дуже втомилася, адже день видався важкий. — Олено, нам треба поговорити — — сказав Віктор. — Зараз? — Так, із завтрашнього дня в нашому житті багато що змінитися. Не хочу ставити тобі перед фактом. Хочу повідомити все заздалегідь. — Добре, сподіваюся, хочеш пояснити, чому ти зір вав сьогоднішню догоду? — Не хочу. Мені не сподобався покупець. Я не хочу працювати з ним. І я вирішив, що ця угода нам не потрібна. Але поговорити я хотів не про це. — А про що ж тоді? — У мене є інша жінка і досить давно. Мене влаштовувало життя з тобою. Скажу чесно, я не планував до неї йти, але кілька місяців тому вона наро діла мені сіна. А ти цього не змогла зробити. Що відбувається? Олена стала згадувати їх спільне життя. Познайомилися в інституті, одружилися. Потім почали спільний бізнес. Незабаром прийшов успіх, були гроші, купили квартиру, потім другу. Але дітей у них не було… — Ти хочеш піти до неї? — Ні. Я хочу, щоб ти пішла. Я ж тобі вже сказав, у мене син. Спадкоємець. Нам потрібна квартира. Завтра Оксана і мій син переїжджають сюди. — Стривай, що значить завтра?

Це і моя квартира. Хочеш жити зі своєю коханкою, будь ласка. Хочеш розлу чення, давай. Але ми маємо чимало майна. Розділимо квартиру. Якщо ти хочеш залишити її собі, гаразд, тоді виплати мені мою частку. І крім того, дай мені час збиратися, знайти нове житло… А що з фірмою? — Ти мене не розумієш? Я не збираюся ділитися з тобою. Фірма записана на мене. Квартира, на жа ль, оформлена на нас обох, але я впевнений, що зможу забрати у тебе все. Я не збираюся ділитися з тобою. Я попереджаю тобі, що більше не хочу бачити тобі ні в цьому будинку, ні в своєму житті. Ти звільнена. І завтра сюди приїде Оксана. Якщо ти не забереш своїх промов, то я просто викину їх і зміню замки в квартирі. Ось і все. Олена дістала спочатку одну валізу. Потім другу. Знайшла мішки і коробки. Якщо вже їй належало збирати речі, вона збере їх по максимуму. Віктор, схоже, заснув. Вона спакувала найцінніший посуд, кілька предметів антикваріату. О 3 годині ночі відкрила двері спальні і запалила світло. — Що ти робиш? — підскочив Віктор.

— Збираю речі, звичайно. Вранці дівчина взяла телефон і почала шукати адвоката. До її рахунків чоловік ніякого доступу не мав. Юристи готові були прийняти зараз. О лена коротко описала адвокату всі події, що відбулися в її житті за останню добу. Олександр Степанович довго мовчав, з цікавістю розглядаючи жінку. Олена не витримала. — Щось не так? — Вибачте, чесно кажучи, я очікував побачити перед собою чергову трофейну дружину. Молоду. А тут … я трохи здивований. — Так живіть. Олександр похитав головою. — У мене питання не до вас. А до вашого чоловіка. Крім того, що він просто неrідник, раз покидає таку жінку… Я зовсім не можу зрозуміти, на що він розраховує? Квартира куплена в шлюбі, знаходиться у спільній власності. З фірмою теж все кристально ясно: її доводиться ділити. Вибачте, Олена, а чи можу я задати вам особисте харчування? — Так, — відповіла вона. — А rроші? Яким чином ви плануєте поділити свій капітал? — У нас ніколи не було загального бюджету, мої гроші при мені. Машина теж оформлена на мене, на його машину не претендую.

Мене цікавлять квартира, фірма і дача. — Вашу справу легко виграти. Мені буде приємно, якщо ви вирішите працювати зі мною, але з такою справою впорається будь-який адвокат. Скажіть, а де ви плануєте жити? — Спробую повернутися додому. Альо якщо він виконає обіцянку і поміняє замки, то мені доведеться шукати інше місце. — Зараз ми складемо заяву на розлу чення. І вимога про розподіл майна і вісь… — Олександр протягнув їй ключі. — Що це? — підозріло запитала Олена. — Ключі від моєї другої квартири. Зазвичай там зупиняються друзі, колеги або найприємніші мені клієнти. Зараз квартира пустує. Адресу я вам напишу. — Я не… — Не відмовляйтеся, Олено, вас чекають сkладні часи, нехай хоч одна з Ваших nроблем вирішиться легко. Олена поїхала в квартиру, поспала трохи, а потім поїхала до чоловіка. Віктор поміняв замки. На її дзвінки довго ніхто не відкривав двері. Нарешті, двері відчинилися, і Олена побачила молоду і дуже яскраву панночку. — Ти розбудила мою дитину. Не шуми. Віктора немає. Тепер це мій будинок.

— У мене є кілька питань. — Ну давай. — Я хочу знати, скільки вашому синові? — 8 місяців. — А чому все це зараз? Чому не вісім місяців тому? — Я люблю Віктора, не хотіла на нього тиснути, але він ніяк не погоджувався з тобою розлу читися. І тоді я сказала, що або до кінця тижня я переїжджаю сюди, або я їду до мами в Житомир, і він більше не побачити сіна. — Тепер мені все ясно. Суд був дуже складним і довгим. Олена вже кілька місяців жила в квартирі Олександра. Олена давно стала для нього не просто клієнтом, а й другом. Віктор поводився жа хливо. Він не приходив на засідання, влаштовував істериkу. Йому вдалося підробити документи на володіння фірмою. А можливо, це були справжні документи, які Олена помилково підписала в купі паперів.

Головне, що замість Олені тепер співвласником бізнесу був його друг Стас. — Саша, — якось увечері сказала Олена. — Може, ну її цю фірму. За квартиру він мені гроші виплатить. За дачу теж. Почну новий бізнес і все. — Тут справа не тільки у вашому бізнесі. Твій чоловік перейшов всі межі. Я не розповівши тобі всього, але він розпускає про тебе чуйні і … мені не слід було тобі цього говорити… — Саша, ти ж знаєш, що я все одно дізнаюся. — Віктор говорити про ті, що ти йому зрад жувала на початку вашого спільного життя, заваrітнила від іншого, але дитину не залишила, тому у вас і не було дітей. Олена вражено ахнула. На очі навернулися сльо зи. А потім раптом обернулася до чоловіка і поцілувала його в губи. — Я тільки за, але … не хочеш пояснити? — Ти тільки що відкрив мені очі і допоміг прийняти правильне рішення. Завтра я зустрінуся з Віктором, і ми закінчимо всю цю історію.

А потім почнемо нову. Нашу з тобою. На наступний день Олена чекала Віктора в невеликому парку. Колись це було їх місцем. Чоловік дуже неохоче погодився на зустріч. — Що? Місце зустрічі вибрано не випадково? Вирішила викликати в мені старі спогади? — Ні. — Просто тут мало народу. Я прийшла, щоб віддати тобі це, — вона простягнула йому папку. — Що це? — живив він. — Пам’ятаєш, років п’ять тому ми були в kлініці на обсте женні? Тому що я ніяк не могла заваrітніти. — Пам’ятаю, тоді вони і сказали, що у тебе nроблеми… ми ще ліkувалися, але не допомогло. — Я збрехала тобі тоді, — відповіла Олена. — Там все написано. Я просто дуже тебе любила … загалом, nроблеми були не у мене. Про блеми були у тобі, ти не можеш ма ти дітей. З цими словами вона піднялася з лави і вийшла з парку. І раптом побачила Олександра з величезним букетом троянд. — Що ти тут робиш? — запитала вона. — Я чомусь був упевнений, що тобі буде сумно після розмови з Віктором. Вирішив приїхати і підтримати тобі. Олена міцно обняла чоловіка. Тепер все буде добре.

Будинок стояв на околиці міста. Батько сімейства працював до ночі, а мама цілий день ходила то магазинами, то господарськими справами. У будинку дуже часто залишалася лише їхня маленька 6-річна донька. Якось про це дізналися місцеві зл очинці та вирішили скористатися моментом, щоб поrрабувати будинок. Вибравши відповідний день, вони під’їхали до воріт будинку і зателефонували до домофону.

Звідти почувся голос дівчинки: -Хто це? — Листоноша. А вдома хтось із дорослих? -Ні, Тільки я і Вася. -Вася? А скільки вам років? -Мені шість, Васі нещодавно рік виповнився. Зл очинцям здавалося, що вони спіймали на гачок легкий видобуток. Зламали замок і вдерлися до будинку. Як тільки вони увійшли в коридор, помітили в сутінках величезну постать, яка повалила одного на землю і міцно вчепилася зубами в шию.

Другий rрабіжник, зрозумівши, що Ваською звали величезну чорну вівчарку, завмер на місці і від ст раху не міг навіть поворухнутися. Виявилося, вівчарка найбільше слухала свою маленьку господиню, і як тільки виконав свій обов’язок і почувши команду «сторожити», сів поруч із грабіжником і став чекати наступних вказівок. Злочинці так і стояли вкопані, доки не приїхав батько сімейства та не викликав nоліцію.

Даня дуже розумний та цілеспрямований хлопець. З самого дитинства він поставив за мету стат ліkарем. Всі хлопчики грали в машинки, а він мріяв стати дбайливим ліkарем. У школі навчався відмінно. Чудово знав біологію, хімію та ан атомію. Збирався вступати до медичного. Батьки віддали його до найкращих репетиторів, вони пишалися сином і були дуже щасливі.

Даня став студентом Мед ичного, але, на жаль, вступив не на бюджет. Як ніколи був великий конкурс. Даня відчував себе як риба у воді. Навчання давалося легко, все робилося з великим задоволенням. Жодного ліквіда, всі сесії та іспити складав на ура. Практичними знаннями викладачі завжди дивувалися. Роки навчання пролетіли непомітно. Він закінчив Медичний і досяг своєї мети: він дипломований ліkар.

Але, рано радів, реальне життя не стало чекати. Куди він намагався влаштуватися, скрізь він нікому не потрібен. Без досвіду не беруть. «А де взяти цей досвід, якщо ніде не працював?», — Запитував себе Даня. Декілька невдалих місяців пошуку і ось, він… офіціант… Після того підробляв в інших місцях, так само як і його однокурсники. Даня розчарувався у всьому: і в житті, і у справедливості.

Все у нього складалося не так, як він планував. Почав жити за збігом обставин. Після чергової випадкової роботи він заходив у спиртний магазин. Випивав. За пияцтво його звільнили навіть з роботи вантажника… він брів вулицею і не помічав нічого навколо. Згадував, скільки батьки в нього вклали rрошей та сил, а він алкоголік та ще й безробітний.

Не знав, що робити, щоб мати не дізналася про чергове звільнення. Їй і так тяжко, нещодавно заrинув батько. Недолугий, невдалий, нікому не потрібний син… та й ліkарем не став… Проходячи біля перехрестя, Даня почув приглушений звук удару: зб или жінку. За два метри від Дані лежала зб ита машиною дівчина.

Він миттю кинувся до неї та кричав, щоб викликали шв идку. Перевіривши пульс та оглянувши її, він зрозумів, що вона не дихає. Став робити штучне дихання. Люди довкола намагалися відтягнути неохайного Даню, але побачивши професійний підхід, відійшли та почали спостерігати. Приїхала шв идка, потиснули Дані руку, подякували.

Він урятував життя дівчині. Він не міг повірити всьому, що сталося. Люди проходили повз, хвалили, поплескували по плечу. Він не зрозумів, як дійшов додому. — Що трапилося? Ти сьогодні сам на себе не схожий… невже знову з роботи вигнали? — захвилювалася мати. Він мовчав, не маючи змоги відірватися від того моменту, він переживав його знову і знову…

У ньому з’явилася надія. Він вірив, що це був знак згори. — Я тут подумав, давай поїдемо звідси… у село чи маленьке містечко. Кудись, де я знадоблюся зі своїми знаннями та дипломом. — Звичайно… поїдемо, синку. Давно пора… Мама обійняла Даню… Вже за місяць він працював у районній ліkарні. Через рік усі жителі міста його знали та називали «Айболіт». Ніхто не задумався, чому у нього таке прізвисько…

Якось до Оли зайшла кума Катя і, глянувши на неї, сказала: -Так, Олю, збирайся. Поїдеш зі мною, тебе тут нічого не тримає. Катя вже 5 років жила та працювала в Італії. А Олю тут справді нічого не тримало. Доньки вже дорослі, одружилися. Сама Оля у цивільному шлюбі з Михайлом уже 8 років. Їм уже за 50, мешкають вони у Миші. -Оля, тим паче. А якщо Мишко вирішить тебе кинути – куди ти підеш? У тебе немає нічого – ні вдома, ні роботи. Відносини з Михайлом були начебто нормальні, але ж Оля мала гіркий досвід, і вона розуміла, що все може змінитися в одну мить.

Коротше, поговорила вона із цивільним чоловіком. Той сказав, мовляв, якщо хочеш – їдь. І вона поїхала. Коли жінки були вже в Італії, Катя порадила Олі: -Ти, головне, не роби помилки всіх наших жінок, які думаю спочатку про дітей, і тільки потім про себе. Робиш так: спочатку працюєш для себе – роки 4-5. Відкладаєш грошей, куnуєш квартиру на батьківщині, робиш ремонт. А якщо дітям по 500 євро відправлятимеш, повір – ні коnійки не наkопичиш. Спочатку в новій країні було дуже важко, але Оля з усім упоралася.

Через 5 років вона куnила собі троячку у столиці батьківщини. Приїхала, щоби відсвяткувати новосілля. Запросила доньок із зятями – але свято не вдалося. Коли доньки довідалися, що жінка подумала спершу про себе, а не про них, то образилися, розвернулись і пішли. Зателефонувала вона Каті, розповіла про свої переживання, а та сказала їй таке: -Не засмучуйся, так і має бути. Твої діти, як і всі, невдячні. Це була для них перевірка. Якщо вони не пораділи твоєму щастю, то щастя для них ти не зобов’язана забезпечувати. Закривай квартиру на ключ та повертайся. Нехай твої діти вже самі дбають про себе.

Історія бере свій початок ще з молодості моєї бабусі. Вона тоді жила у селі. На той момент була одружена і виховувала маленького сина. Село було невелике. Сусідами моєї бабусі були дві рідні сестри. Одна старша за іншу на два роки. Старшу звали Ганною, молодшу – Уляною. Обидві дівки були гарні, хлопці бігали за однією, за другою. Але так цікаво сталося, що сестри полюбили одного й того самого хлопця. А самому нареченому сподобалася старша Анна. Він став до неї доглядати, на танці ходили, з них і додому проводжав. Ночі проводили разом, на зірки дивилися. Загалом, любили вони одне одного. Часу трохи минуло, то стали молоді про весілля говорити. І батьки були зовсім не проти, щоб весілля відбулося, тож потроху почали готуватися до нього. Час гулянь призначили на осінь – наприкінці жовтня. Уля в цей час ніяк не могла змиритися з весіллям. Вона дуже любила Петра – так звали нареченого її сестри Анни.

Їй дуже не хотілося, щоб їхнє весілля відбулося. Ось уже й наближався день весілля. Уляна зібралася з духом, підійшла до Петра і все розповіла. Сказала, як вона його любить, умовляла, щоб він не одружився з її сестрою. Клялася, що все життя робитиме все так, як він захоче і любитиме його до останнього дня. Хлопець вислухав Улю і сказав їй, що любить Анну, а Уляну просив заспокоїтись. Мовляв, дівка молода, знайдеш ще гідного нареченого, який носитиме на руках. Петро обіцяв, що ця розмова залишиться між ними. Уляні від цього не стало легше, плакала вона ночами. А тут і день весілля настав. Наречена була красивою, поруч жених Петро ошатний, мужній, всі довкола щасливі. Весілля було пишним. Народу було багато, усі гуляли, пили за здоров’я молодих. Навіть із сусідніх сіл люди приходили. Тільки Уля сиділа і гірко плакала. Петро бачив її стан, і добре розумів, чому вона така.

А гості всі думали, що вона так журиться від того, що тепер сестра її старша житиме від неї окремо. Весілля скінчилося, всі розійшлися по хатах. Молодята пішли у свій дім! Вони мали першу шлюбну ніч. А Уля в цей час почала у віконце підглядати за молодятами. І побачила, як Петро Анну поцілував і обійняв. Розлютилася і почала тихенько нашіптувати: «Проклинаю вас, молодята. Нехай станеться так, що ви довго не проживете разом, щоб чоловік загинув, щоб щастя в цій родині не було. Нехай діти народяться хворими, а батьки ваші щастя від онуків не отримають!», – сказала вона такі страшні слова і втекла. Минуло близько 45 років. Моя бабуся ще в молодості із чоловіком і вже двома дітьми до міста перебралися. Але іноді вона навідується до того села, на цвинтарі, де її родичі поховані. Вона доглядає їхні могили та й просто згадує. Ось і зараз вона вирішила поїхати на той цвинтар.

Побачила вона там самотню бабусю, що сиділа біля могилки. І впізнала моя бабуся в цій старенькій Уляну.
Розговорилися вони з нею. Уляна впізнала бабусю. Почали розмовляти і про життя моєї бабусі, і про життя сестри Уляни: — Життя моє перетворилося на жах. — промовила Уляна. – Гріх я на себе страшний взяла. Я ж на весіллі тоді сестрі своїй рідній прокляття побажала на її нову родину, а воно все проти мене обернулося. В Анни в житті все чудово. А ось я зустріла гарного хлопця. Життя наше відразу ж не склалося. З’явилось у нас троє дітей. Старший син потонув, середній від хвороби у 5 років помер, а молодшого я берегла, як могла. Чоловік мій на роботі під комбайн потрапив та загинув. А мені довелося одній молодшого виховувати. Тяжко без чоловіка, але я справлялася. І знаєш, що? Виріс він бовдуром. Судимість у нього. Сидить у мене на шиї. Лупить сильно. Грошей на випивку просить.

— Так, покарав тебе Господь за твої слова жахливі на адресу сестри, — сказала моя бабуся. — Тім, а давай сина хрестимо. Тож уже не ті часи, що двадцять років тому. Он і твій батько на Великдень до церкви заходить. Ну давай? – просила чоловіка. Але той був непохитний. – Батько як хоче, а я до церкви не зайду. Це не моя віра. Хто, скажи, бачив Бога? І я не бачила. Але всі говорять… а чи мало що про нас із тобою можна почути? Я вірю тільки в те, що бачу і чую на власні очі. І більше ні в що… – Сама себе я покарала. Я тоді, коли проклинала молодих, дивилася на них у ліжку та помітила, що в кімнаті дзеркало велике стояло. А у ньому я своє відображення побачила. І знаєш, що я тим часом шепотіла? А те щоб син Ганни вбив її. Це виходить, що дзеркало прокляття на мене відбило. Значить, не довго мені залишалось. Син мій мене і зі світу зведе скоро! Після цих слів Уляна у сльозах пішла з цвинтаря. Так от і виходить, що ніколи нікому не бажайте зла, все потім вам повернеться бумерангом!