NEWS 2SWEET

Справа була вночі. Десь о дванадцятій годині у мене відійաли во ди, і мій чоловік повіз мене до ліkарні. Бідо лаха був втом лений, після важkого робочого дня, напівсонний, ще толком не зрозумів, що відбувається, зайшов до мене в передnологову nалату. Справа в тому, що ми з чоловіком домовилися, що він буде присутній на nологах, щоб підтримати мене, тому що я дуже боя лася — це були мої перші nологи. Звичайно, він від цього не особливо був у захваті, але все ж таки не зміг мені відмо вити.

Медсе стра йому сказала, що я скоро наро джу. Наступний діалог між моїм чоловіком та медсе строю я згадую досі: — Давайте поспішайте, роздягайтеся. Ваша дружина ось-ось наро дить. — У сенсі роздягайтеся? Що ж зовсім? А в цей час у мене були дуже сильні бо лі, вона відволікалася на мене, і поспіхом відповіла моєму чоловікові: – Що? Так, зовсім. Ну, давайте, швидше. Потім мене перевезли до nологової зали. І тут почалися мої муkи. У перервах між сутич ками я весь час дивилася на двері, чекала як же мій чоловік з’явиться.

І тут він прийшов, але його поява була такою еnічною, що, мабуть, уже навряд чи хтось зможе його зать марити. Усі присутні просто потрапляли зі сміху – лягла вся ро дова. Чоловік був у одних тру сах. Та ще й у горошок, можете собі це уявити. Навіть не знаю, звідки їх викопав. Спочатку в повітрі повисла тиша, але потім пролунав гучний сміх. А я не знала, сміятися мені чи nлакати. Мені навіть здалося, що й бі ль на якийсь час вщух. Мого чоловіка вивели з nологового залу та дали йому стерильний халат.

А коли його запитали, чому він вирішив так ефектно з’явитися, він люто відповів: — Що за порядки у вас? Мені сказали – роздягайся! Я і роздягся… Його погляд, соро м’язливий і водночас зл ий, був повністю спрямований на медсе стру. Вона сама розгубилася, вся почер воніла і постійно виба чалася. Але ж і вона була ні в чому не вин на. Він просто неправильно зрозумів її. Залишок nологів він таки провів зі мною. Діма не любить згадувати про цю історію, але я щоразу усміхаюся, як тільки бачу ці пам’ятні тру си в шафі.

Пам’ятайте старі сільські весілля в наметах або на майданчиках? Такі справжні, без лімузинів і ресторанів? За два тижні до знаменної події у будинок, де має бути весілля, з усіх куточків села стікаються люди з даниною — курка, яйця, сметана. У посадці ж намічена сосна, з гілок якої будуть зроблені весільні ворота за чітко обумовлену наперед таксу — три літри самогону.

Свині вже доживають останні дні. З трьох вулиць зносяться кльоші з обмотаними кольоровими нитками ніжками, тому що кожна хазяйка має свою мітку, тарілки і чарки. На намет у усіх сусідів забрані капы і цераты, звозяться столи і крамниці. Ціле воскресіння за тиждень до того троє хлопців на чолі з женихом ходять по коліно у болоті по усіх найдальших родичах. «Просили вас мама і папа, і я вас прошу…».

Список з 250 чоловік чітко перебраний, пам’ятається, хто кого просив і хто до кого йшов, а хто не просив — те сидітиме у весільну суботу будинку, і тільки сусіди, прекрасно знаючи усі нюанси, хитро будуть спрашивать — «а вас шо, не просили на весілля?» Випечені медовники, горішки, кукурудзинка і грибки з маком, які стануть вершиною усіх блюд і будуть першими ж зметені хлоп’ятами.

Шинка і ковбаса, бідон самогонки надійно замкнутий в коморі аж до самого весілля, поки ключ не передадуть довіреній особі, комірникові, який стане найважливішою людиною на весіллі після молодих. Тирсою з пилорами посипаний двір, музики настроюють свої йоники і гітари, перші акорди, сіло нашорошилось. «Музиканти раді вітати дорогих гостей і бажають хорошої весільної забави»! І усі гості під звуки весільного маршу незручно коштують пару хвилин, поки той грає, а усі дивляться, хто в чому одягнений, прийшов і як виглядає.

Потім чоловік несе музикантам пару гривен за марш, із-за пазухи дістає замотану газетою «Вільне життя» пляшку горілки і віддає хазяїну. Все, ініціація відбулася. Ти — на весіллі!. А далі танці, пісні, жарти, посмішки, другий стіл, діти бігають із стрічечками серед танцюючих, вечір, пробки вибило, свічки, знову спів, бійка, кров, білі сорочки, танці, хустка, третій стіл, і пісні, пісні, пісні.

Один чоловік вирішив порибалити того дня. День не був сонячним, час був уже ближчим до вечора, але чоловік саме тоді звільнився і вирішив зайнятися улюбленою справою. Він уже знайшов собі зручне місце, розклав усі речі, як раптом побачив собаку, що плив, на горизонті.

По ньому було видно, що він уже тримається з останніх сил. Його терміново треба було дістати із води. Потім чоловік помітив поряд із собакою якусь коробку. Собака, здавалося, плив до коробки, він шукав щось у воді. Пізніше чоловік побачив гідрокостюм трохи далі від собаки. Рибалка допоміг вівчарці вийти на сушу, і поспішив за допомогою до берегової охорони.

Вони одразу взялися до справи. Всім відразу, з перших хвилин стало зрозуміло, що трапилося нещастя: швидше за все десь перекинувся човен. Усі рятувальники зібралися тут. Собака весь час скиглив, намагався знову полізти у воду. Рибалка її стримував. 4-годинні пошуки дали результат. Хазяїн собаки знайшовся.

Він весь цей час тримався за човен, який уже потихеньку починав тонути. Його сили закінчувалися, він пробув у такому стані більше 10 годин. Він намагався плисти до берега, але розумів, що залишивши човен, що перекинувся, він би залишився без опори у воді, і нічим хорошим це не закінчилося б. Те, як собака зустрів свого господаря, треба було бачити.

Таке не передаси словами. Чоловік розповів, що на повороті не зміг керувати човном, і їх із собакою розкидало по різні боки. Усі були приголомшені мужністю вівчарки, яка стільки часу пливла у пошуках господаря та допомоги для нього. Чоловік зізнався, що весь час сильно переживав за свого відданого друга.

Така вірність і відвага з боку братів наших менших – не рідкісна річ. Таких історії – тисячі та мільйони. Рятувальники провели розслідування та з’ясували, що бідний провів у воді близько 11 години у пошуках свого господаря.

Галя пройшла в кімнату, спираючись на стіну. Щось зовсім слабка вона стала. А ще треба борщу наварити. Побільше, щоб хоч на кілька днів вистачило. Чоловіки у неї поїсти люблять. Галя посміхнулася, подумавши про синів, і тут же насупилася, згадавши про чоловіка. Її Тимофій був невисокий, лише трохи вище її, але характер у нього був дуже важкий. Навіть одружилися вони за його вибором. Як виповнилося їй вісімнадцять, він прийшов зі своїм батьком свататися і твердо заявив батькам, що одружується на Галі, старшою їхньою дочкою. Він її давно примітив, така скромна, але господарська дружина йому підходить. А те, що худа, то буде їсти менше.

Її батьки були небагаті, ось і вирішили, що з Тимофієм вона буде, як за кам’яною стіною, дуже вже нерішуча вона була, тиха. Видали її по осені за Тимофія. Ось тільки кам’яна стіна з грубого каменю виявилася. Чоловік був владним і погано уживався, Галю тримав в строгості, навантажував її роботою, подарунками та добрим словом не балував. А ось за будь-яку провину міг і прикласти. Одна радість у неї була — її хлопчики. Ігорьок і Діма росли добрими, спокійними хлопцями, маму дуже любили і шкодували. Старалися у всьому їй допомагати, щоб батько її не сварив. Захистити її вони поки не могли, малі ще були. Тільки видно не вистачило у Галі сили, боліла, слабшала.

Все важче вставала вранці з ліжка, а незабаром і зовсім злягла. Тимофій злився, що дружина боки відлежує, замість того, щоб працювати. Але потім і сам побачив, що не прикидається Галя, викликав лікаря, тільки вже пізно було, доктор порадив готуватися до гіршого. Тоді Галя попросила, щоб покликали хлопчики її сестру Лару. Лара вже була дівкою на виданні, але поки женихів не знайшлося, дівчина була росла, широкоплеча, вся в батька. На Галю зовсім не була схожа. Хлопці в селі жартували, мовляв, на танк фату одягнути — вийде Лара-наречена. Вона не губилася, жартувала. Дівка весела була. Прийшла Лариса, присіла біля ліжка сестри, сльози ховає, щоб її не засмучувати.

Тут і Тимофій в будинок зайшов, варто в дверях, пихкає від невдоволення. А сам на добротну фігуру Лари поглядає. — Ларисочка, сестричка, — насилу сказала Галя, — недовго мені на цьому світі залишилося, відчуваю, скоро до Боженьки піду. Просити хочу тебе, допоможи моєму чоловікові хлопчиків виховати, добрих, здорових людей виростити. Важко їм буде без господині, без матері. Ти все-таки рідна душа їм. Чи не будеш мачухою, а другою мамою. Добра ти і з народження з ними поруч. Тимофій, чи не проти ти з Ларисою разом дітей виховувати? Тимофію навіть облизнутися захотілося, давно він поглядав на сестру дружини. Велика, здорова жінка, така дружина в господарстві на вагу золота. І, мабуть, гаряча! А вголос сказав:

—Заради дітей я на все готовий, коли і вона згодна. Не помітив тільки Тимофій, як злорадний вогник промайнув в очах Лариси. Опустила вона голову і кивнула. Недовго простягнула ще Галя. Одного разу просто не прокинулася. Через сорок днів відгуляли Тимофій і Лариса скромне весілля. І почали жити разом. Господиня Лариса, дійсно, була хороша, робота так і горіла в її руках. Тимофій був задоволений. А хлопчики, хоч і нудьгували по мамі, і все ж рідна душа поруч, до того ж любила їх Лара безмежно. Незабаром відчула вона, що буде у них ще дитина. Вирішила поберегти себе, щоб здорового малюка на світ привести. Помітив Тимофій, що дружина стала не в повну силу працювати, присіла на лаву відпочити, і почав кричати:

— Я тебе, ледачу бочку, за просто так годувати не збираюся! Чого розвалилася, а ну йди на город! — так як замахнеться. Тільки Лара кулачок то зловила, залізною хваткою стиснула, встала, подивилася на чоловіка зверху вниз, вона то вище нього була, і холодним, твердим голосом сказала: — Ще раз замахнешься, чоловіче, я тебе по стіні розмажу. Будеш з такими сливами ходити, що чоловіки проходу від сміху не дадуть. Я тобі свою сестру все життя згадувати буду. А хлопчиків даремно скривдиш, бездомному собаці заздрити будеш. І тут же ласкаво посміхнулася․ — Малюк у нас буде, Тимофій. Принеси мені квасу холодного, щось так пити захотілося.

Тимофій постояв з хвилину, руку потер там, де міцною хваткою дружина тримала і закивав головою: — Зараз, Рибка моя, радість то яка! Сиди, лапусик, відпочивай, я за кваском збігаю. Пішов Тимофій за квасом, а хлопчики підбігли до Лариси і міцно її обняли. З тих пір змінився Тимофій, сховав свій крутий норов і жили вони в злагоді. Іноді тільки брикнеться чоловік за старою звичкою, так Лара тихо шепне: — Сестричку нагадати? І все знову спокійно. Одного разу мужики запитали Тимофія, мовляв, що трапилося, що він так змінився, а він тільки тихо зітхнув: — Проти танка не попреш. А втім, у мене найкраща дружина. Так! Заспокоював він себе, дійсно так думав, ніхто так і не дізнався.

Таня сподівалася, що чоловік дуже зрадіє її приїзду, адже вони вже два тижні не бачились з-за її відрядження. Вона наkупила кілька пакетів продуктів, щоб приготувати романтичну вечерю. Зайшовши додому, розклала всі продукти в холодильник, а сама в душ збиралася, коли пролунав звук відкриття дверей, а потім і жіночий сміх. Вона заст игла з речами в руках на порозі ванної кімнати. Вона побачила через дверний проріз, що в кімнату зайшла незнайома жінка та її чоловік, вони цілувалися і були настільки захоплені один одним, що навіть не помітили її і завались в їх подружню спальню.

Тетяна зас тигла на своєму місці, а потім пішла у вітальню і плюхнулась в крісло. — Кошеня, моя ще не повернулася, тож можемо до ранку у мене залишитися. Жінка розсміялася, потім відправилася у ванну, а за тим і на кухню. — Олег, я тут виноград знайшла! Обожнюю виноград! — Виноград? Звідки виноград? Зазвучали три вожні кроки. — Катя збирайся. — Милий, що сталося? — грайливий голос жінки. — Катя, ти rлуха? Швидко збирайся! Дружина повернулася… Незадоволений жіночай вдох, звук, як відкриваються і закриваються двері, а потім швидкі кроки у вітальню. Побачивши дружину в кріслі, Олег зав мер на порозі.

Таня просто дивилася на протилежну стіну, навіть не здригнулася, коли він увійшов. — Мила? Я не знав, що ти повернешся… так несподівано все… — розгублено пробелькотів Олег. — Замовкни. Чути тебе не хочу — відрізала Тетяна крижаним тоном. — Тань, слухай, я винен, прости мене, добре? Два тижні без жінки, ні один чоловік на моем місці б не витримав. — Адже я попросила замовкнути. Вона встала, все ще не дивлячись на нього, пройшла в спальню, зібрала його речі у велику сумку, шnурнувши їх йому, вказала на двері. Олег деякий час постояв на місці, сподіваючись, що вона зми лується, але її холодний погляд не вселяв надії. З вздохом попрямував до дверей. — Ключі від будинку і машини поверни. Опинившись за дверима, він зрозумів, що йому нікуди йти.

Хлопчик Денис стояв перед тіткою Дашею і дивився в її очі, в яких світилися якісь злісні вогники. — Не правда! Це мої тато та мама! — Правда-правда, ти ось у них спитай, і почуєш, що скажуть! Хлопчик розвернувся і втік, а інші жінки, які сиділи на лавці, спробували напоумити жорстоку Дарину: — Ти що, не в собі, навіщо дитині така молоть? Яка тобі справа? — Нема чого мого Мишку ображати; вчора весь у багнюці прийшов, і з синцем! Цей хуліган постарався; незрозуміло, в кого він пішов, мабуть, рідні батьки були якимись алкашами! З відкритого вікна першого поверху виглянула ще одна жінка, і сказала: — Твій Мишко хотів щенят в калюжі втопити, а Денис не дозволив; там вони в калюжі і побилися, я не встигла підбігти!

— А ти не встрявай у розмову! Подумаєш, шавку хотів утопити, он скільки бігає, розплодилися, не пройти! Вікно зачинилося, а Дарина після своєї тиради побачила, що всі, хто сидів поруч, почал розходитися. — Ну, і йдіть! Більше місця буде! Подумаєш, які уразливі! — мчало слідом жінкам. Потроху темніло. З під’їзду вийшла мама Дениса, яка ходила на 9-му місяці вагітності і ось-ось збиралася народжувати. — Тіто Дашко, ви мого Дениску не бачили, щось не можу додзвонитися, а на подвір’ї не видно? — Я йому що, нянько? — відрізала сусідка та пішла додому. Вдома вона поділилася своєю сваркою з чоловіком, що сидів біля екрану з пляшкою пива. Але й той мав адекватну реакцію на поведінку дружини:

— Ти що, зовсім дурниця? Нехай пацани самі між собою розбираються, а наш нехай вчиться здачі давати, а не пакостити нишком! Мама Дениса присіла на лавочку біля під’їзду і ще кілька разів намагалася додзвонитися до сина, але все було марно. Набрала чоловіка і в цей момент відчула, що відійшли води. — Сашко, Денис зник, і я народжую! Чоловік прилетів на машині разом зі «швидкою» і, відправивши дружину до пологового будинку, почав бігати в пошуках Дениса. Той сидів на березі невеликої річечки, досить далеко від будинку. Сюди часто приходили з батьком ловити рибу. У голові крутилося: «З батьком… чи не батьком… Не дарма ж вона так сказала… і не схожий я на них…» Сльози котилися з очей, і Денис не міг зупинитись.

Згадував, як мама сиділа кілька ночей, коли в нього була температура, як батько не поїхав у відрядження, щоб повболівати за нього на змаганнях, як він сьогодні вранці слухав маленьку сестричку у мами в животі, і хотів, щоб її назвали Настенькою, а мама погоджувалася: «Ну, якщо ти хочеш, нехай буде настінна». Тут, біля його річки і знайшов батько. Спочатку хотів лаяти, але, помітивши стан Дениса, сів поруч: — Давай, викладай, чому вогкість біля річки розводиш? — Тітка Даша сказала, що ви мені нерідні, і виженете в інтернат, коли сестра народиться… — хлопчик нахилив голову і заплакав. — Денисе, це все нісенітниця, що сказала сусідка. Ми всі – одна родина.

Так, мама не народжувала тебе, як ось, скоро народить Настю; тоді в неї не могло бути дітей, а ми дуже хотіли сина, і забрали тебе з дому малюка. Я не знаю, чому жінка, яка народила, лишила тебе там. Але те, що ти мій син — я знаю абсолютно точно. І ти мусиш знати, що рідніша за тебе і мами в мене нікого немає, а тепер буде ще й Настя. Денис потроху заспокоївся і взяв батька за руку: — А ви мене справді не кинете? — Ніколи! – А де мама? -Вона вже в лікарні, давай вибиратися звідси, поїдемо відвеземо їй дещо туди. Батько взяв сина на руки, чого не робив давно, і вони пішли до машини. Передавши пакет у приймальний спокій пологового будинку, сіли в сусідньому парку на лавочку, і стали чекати.

Ніч пролетіла непомітно, вони розмовляли про все. Денису найбільше було цікаво слухати історії про дитинство батька та мами, як вони познайомилися, а потім вони стали вирішувати, який краще коляску купити дитині. І вчасно! Задзвонив телефон; чоловік увімкнув гучний зв’язок, і вони почули стомлений, але радісний голос мами: — Вітання! Нас уже четверо! — в динаміці пролунав плач Настеньки. — Ти знайшов Дениса? — Так, ми тут поряд, разом чекали сестричку! — Мамо, ти коли повернешся додому? – Денис вихопив телефон. — Ми скоро підемо за коляскою, я з Настею гулятиму! — Звичайно будеш, мій рідний, вже зовсім скоро будеш!

Новина про швидке весілля доньки дуже втішила Карину, але ця радість тривала недовго, адже невдовзі жінка дізналася, дочка вибрала собі хлопця із заможної родини, було зрозуміло, що косих поглядів від сватів не уникнути. Майже рік до призначеної дати весілля Карина працювала на двох роботах, щоби дати доньці максимум своїх можливостей. На зустрічі з майбутніми сватами Карина зрозуміла, що мала рацію щодо засудження та косих поглядів. — Ви, мабуть, довго нічого не їли, коли так на їжу накинулися. Нічого, не стримуйте себе. Такої телятини ви більше не скуштуєте, – казали вони, – до речі, як вам інтер’єр нашого будинку? Всі наші меблі – виключно дизайнерська робота.

Наближалося весілля. Підготовка йшла на повний хід. Як весільну сукню Карина з донькою обрали милу, мінімалістичну сукню, яка підходила їм і за бюджетом, що було важливим. Ось настав день Х. Свати жодної можливості не упускали, щоб нагадати всім про те, що якби їх не було, урочистості теж б не було. Насправді Карина оплатила місця всіх своїх гостей, яких, звичайно ж, було в 10 разів менше за гостей нареченого. Коли настав час дарувати подарунки, батьки нареченого підійшли до мікрофону з гордістю заявили: — Ми вам, улюблені, даруємо сертифікат на замовлення меблів у нашого знайомого дизайнера зі світовим зізнанням. Ви можете і ліжко, і шафку, і тумбочку, і багато чого собі замовити від нього.

Батьки нареченого сіли під гучні овації. До мікрофону підійшла Карина, і тут усі гості раптом відвернулися від неї, продовжили трапезу, адже від неї на хороший подарунок ніхто не чекав. — Сереженько, я дарую тобі найдорожче, що в мене є – мою донечку. Бережіть один одного! Любіть та підтримуйте у важкі хвилини, тоді у вас все вийде. Також, я хотіла б вручити вам ці ключі, щоб вам було де ставити меблі, подаровані твоїми батьками. Тут і в гостей, і в сватів щелепи відвисли. Ця історія – яскравий приклад того, що не потрібно дивитися на ціну подарунка, потрібно дивитися на те, чого він коштував людині, що дарує.

Коли Марина подала на розлу чення, Тарас показав документи, мовляв, у нього мало грошей для аліментів. Але незабаром він з’явився у житті дітей зі своєю дорогою машиною. Марина вирішила помсти тися йому. Марина з Тарасом одружилися відразу після інституту. Жити стали у квартирі, успадкованій Мариною від дідуся. Через три роки у них народилася донька Каріна. Тарас був трохи засмучений тим, що дружина не наро дила йому сина, але допомагав з дитиною в міру сил і можливостей. Дівчинка клопоту великого не завдавала: трохи поnлаче, добре їсть, багато спить.

Хворіла мало, а якщо таке траплялося, то недовго. Другою у них також народилася дочка, Ірина. Ось тут Тарас став показувати своє невдоволення. Вже в полоrовому будинку зви нуватив дружину, що та не змогла наро дити сина. А вдома взагалі відмовився допомагати дружині з дитиною. Ірина, на відміну від старшої сестри, мало спала і багато nлакала. Благо мама вже вийшла на пенсію, і почала допомагати дочці з онукою. Через два роки Марина спіймала чоловіка на зраді і подала на розлучення. На суд Тарас заявив із довідкою, що отримує п’ятнадцять тисяч, відповідно й аліменти на дітей були мізерними.

Проте Марина з дітьми має квартиру, має роботу, має бабусю. Жили економно, але не біду вали. Тарас же два роки позначав своє існування лише телефонними привітаннями у свята. Через два роки тато став щільно цікавитись дочками. Забирав їх на вихідні та розважав весь день. Невдовзі Марина стала помічати, що у дівчаток почало змінюватися ставлення до неї: перемовляються, вередують, не слухаються маму з бабусею. Розговоривши дочок, Марина зрозуміла, що Тарас налаштовує їх проти неї. Вихваляється своєю машиною та відпочинком біля океану.

«У вас теж могло це все бути, але мама не хоче», — казав дочкам батько. — Ну , так забери дітей собі, — сказала Марина Тарасу. — А я платитиму аліменти. Таке вирішення питання не влаштовувало Тараса, який продовжував свою підривну діяльність. Марина вирішила закрити це питання раз і назавжди. Через місяць відбувся новий суд, на якому було порушено питання: «Як може людина, яка отримує 15 тисяч, дозволити собі купити дорогу машину і їздити за кордон?» У результаті сума аліментів було збільшено триразово. Після чого скривджений Тарас зник «з обрію» назавжди.

Новонароджені плакали, кричали, а цей маленький пакуночок тихенько схлипував, немов розуміючи, що нікому не потрібен. Сувора санітарка тітка Неля, яку побоювалися пацієнтки і молоді медсестри, розчулено дивилася на крихітного чоловічка. А потім взяла пакуночок і рішуче попрямувала в палату, де лежала Зоя. — Хоча б подивися на сина! — сказала з порога. Зоя дивилася у вікно, навіть голови не повернула. — Доля тебе покарає. Пошкодуєш, ой, пошкодуєш колись. Як від такого ангела можна відмовитися? Ну, народила без штампа в паспорті про шлюб. І що? Залишати дитину напризволяще? Новонароджені плакали, кричали, а цей маленький пакуночок тихенько схлипував, як ніби розуміючи, що нікому не потрібен.

Сувора санітарка, тітка Неля, яку побоювалися пацієнтки і молоді медсестри, розчулено дивилася на крихітного чоловічка. А потім взяла пакуночок і рішуче попрямувала в палату, де лежала Зоя. — Хоч подивися на сина! — сказала з порога. Зоя дивилася у вікно, навіть голови не повернула. — Доля тебе покарає. Пошкодуєш, ой, пошкодуєш. Як від такого ангела можна відмовитися? Ну, народила без штампа в паспорті про шлюб. Ну і що? Залишати дитину напризволяще? Зої було байдуже. Народжувала далеко від дому. Ніхто не дізнається. Завтра її випишуть. Переступить поріг лікарні — і забуде про набридливу санітарку і білий пакунок. Знову буде красива і вільна. Пологи не зіпсували її фігури.

Швидше б вечір, ніч, ранок … Коли Зоя сказала Ігорю, що вагітна, він не зрадів. До закінчення інституту залишалося ще рік. Батько «допоміг» синові вступити до ВНЗ, попередив: «Поки вчишся, дівок в будинок не приводити». Ігор завжди мав стильний одяг, що також викликало захоплення і заздрість. Він вперше побачив Зою в кафе, де зазвичай тусувалися студенти. Кафешка розташувалася між інститутом і кооперативним технікумом, в якому вчилася Зоя. Вона була найкрасивішою на курсі. Шанувальники-одногрупники шансу на зустріч з нею не мали. Хлопці з інституту — зовсім інша справа. Пару скасували. Зоя пішла попити кави. Вільних місць не було. Стояла з чашкою гарячого напою і тістечком серед кафе. — Джентльмен повинен поступитися місцем жінці, — почула поруч. Хотіла відповісти, як завжди, зверхньо.

Але коли побачила стильного, красивого хлопця, прикусила язика. Він запропонував їй своє місце за столиком. Сам сів навпочіпки. — Чому я вас ніколи не зустрічав в інституті? — Я навчаюсь в технікумі. — Сусідка, значить. Так і познайомилися … Вони були дуже гарною парою. Дівчата зітхали … Зоїні батьки жили в райцентрі. Їй не терпілося познайомити їх з Ігорем. Однак він не був від цього в захваті. І до себе не запрошував. Посилався на зайнятість батьків, знаходив інші причини. Зате охоче навідувався на квартиру, яку Зоя знімала з одногрупницею. Тиха, скромна Аня — повна протилежність Зої — поспішно зникала з дому, коли приходив Ігор. Вона нікому не розповідала про їх побаченнях, нічого не розпитувала. Аня була відмінниця, її влаштовували посиденьки в бібліотеці, пригоди по книжковим крамницям.

Під час одного з побачень Зоя «ощасливила» Ігоря своєю вагітністю. — Скільки потрібно? — Чого? — вона не зрозуміла питання. — Грошей на аборт. — Я боюся аборту … Давай народимо дитину. Ти ж любиш мене? — Подумай про суму. Двічі не питаю … Приховувала вагітність як могла. Потім зізналася батькам. Вирішили відправити доньку до знайомих в сусідню область. Народжувати на початку осені. У технікумі пояснять поганим станом здоров’я. А далі? Зоя повернулася на навчання в середині вересня. Ніхто ні про що не здогадувався. З Ігорем більше не бачилася. Після технікуму залишилася працювати в обласному центрі. Вийшла заміж за колишнього викладача Олексія Івановича, який закохався у неї, коли вперше побачив на своїй лекції. Народилася донька. Про відданого сина і не згадувала. Зненавиділа його разом з Ігорем.

Зоя ревно ростила дочку. І коли Наталя заявила про намір вступати до університету до сусіднього обласного центру, запротестувала. Чоловікові ідея сподобалася. Найняв репетиторів, возив на іспити. Дочка стала студенткою. Зоя цікавилася не так Наташиним навчанням, як тим, чи є у неї хлопець. А ще Зоя фанатично панікувала, коли Наталя іноді не приїжджала на вихідні. Олексій мав цьому пояснення: хвилюється, як і будь-яка мати. А у Зої було зовсім інше на думці … На четвертому курсі Наталя закохалася. Святослав працював в банку. Сказала батькам, що хоче познайомити їх зі своїм майбутнім нареченим. У суботу Зоя з Олексієм готувалися до зустрічі. Після полудня пролунав дзвінок у двері. — Ось і ми, — першої переступила поріг Наталя. — Знайомтеся: Святослав. Зоя втратила дар мови: в будинок увійшов … Ігор.

Ледве собою опанувала. Згадалися слова санітарки тітки Неллі: «доля тебе покарає». — Папа, що з мамою? Як сама не своя. — Розхвилювалася. Я її теж ніколи такої не бачив. — Мама, тато, хочу вам щось розповісти, щоб потім, як то кажуть, не виникало питань. Святослав — прийомний син. Мама залишила його в пологовому будинку відразу після народження. Яка жахлива, безсердечна жінка. Його усиновила чудова сім’я. Вони сподобалися мені, а я їм. Батьки пишаються Святославом і вірять, що він коли-небудь стане важливим банкіром, — пожартувала Наталя. — А поки, тато, відкривай шампанське.

Мама, агов, ти з нами? Вона не знала, як зізнатися у своєму гріху. Дочка любить Святослава, так ніколи її не пробачить. І чоловік, мабуть, не пробачить. Олексій розлив шампанське. — За вас, молоді і закохані! — підняв келих. Наталя чмокнула Святослава в щоку. Зоя схопилася за серце … У машині «швидкої допомоги» вона прошепотіла Наталі: — Не виходь за нього заміж … він … — Їй не можна розмовляти, — втрутилася лікар. — Брат … брат … — шепотіла Зоя. — Ваша мама марить. Добре, що вже доїхали. Наталя, Олексій і Святослав чекали в коридорі. Нарешті, лікар повідомив: криза минула. І запитав: — Хто з вас брат? — У дружини немає брата — відповів Олексій. — Мама в «швидкій» згадувала якогось брата. — Коли хворій стане краще, запитаєте, — втомлено сказав лікар. — А зараз ідіть додому. Уже за північ …

Спостерігав нещодавно таку картину. Стояла бабуся на вулиці з протягнутою рукою. Сама вона була згор блена, у старенькому пошарпаному пальті. З-під пальта виглядав тоненький літній халат, який зовсім не зігрівав. На голові у бабусі була тонка хусточка, на ногах — поношені черевики, видно, що не за розміром. Бабуся нічого не просила у перехожих, вона мовчки стояла і дивилася вниз. Було важко побачити її обличчя, але коли це вдавалося, то в ньому я не міг прочитати жодної емоції. Порожнеча в очах та всередині. Повз бабусю проходили двоє підлітків, років 15-ти. Вони голосно сміялися, використовували некультурні висловлювання, та ще й так голосно.

Вся вулиця чула це неподобство. Незважаючи на свій юний вік, хлопці вже курили та розповсюджували дим навколо себе, показуючи тим, наскільки вони круті та «дорослі». Хлопці підійшли до бідної бабусі, засунули їй у руку бичок від сигарети і зі сміхом втекли. Бабуся від несподіванки ахнула, ноги підкосилися, і вона сіла на землю. Стала дмухати на свою руку, великі краплі слiз з’явилися на її очах.
Тут до бабусі підбіг хлопчик, 3-класник. Він тут же допоміг бабусі встати. -Бабуся, не плач. Ось тримай мій пиріжок, він ще гарячий. Почекай мене тут, тільки нікуди не йди.

Я живу тут поряд, я зараз прийду. Бабуся взяла пиріжок; тільки вона хотіла подякувати хлопчику, як він уже втік, залишивши поряд із нею свій портфель. Він повернувся через 5 хвилин. У руках у нього був йод і бинтик. Хлопчик обробив ранку бабусі. А потім подарував їй свою скарбничку-свиню. -Я тут збирав на машинку, вже багато зібралося, повна назбиралася. Але я ще накопичити зможу, а це вам. Щоб бабуся не плакала, хлопчик міцно обійняв її. Бабуся почула, як швидко б’ється серце маленького хлопчика. Це було найбільше і найдобріше серце у світі.