NEWS 2SWEET

Світлана завагітніла в 11 класі від свого однокласника — на той момент вона була впевнена, що це кохання всього її життя. Але Віктор, дізнавшись про вагітність, відмовився від дитини, та ще й пустив плітки про дівчину по всьому селу. Сама Світлана і її батьки «набралися» сорому — неповнолітня принесла дитину, що ж люди скажуть. Але дівчині пощастило, що батьки її підтримали і допомагали їй і дитині.

І так, через два роки, вона вирішила вступити до університету — дочка залишила на батьків, а сама поїхала в місто. Поступила на економічний факультет, Світлана, паралельно, знайшла підробіток — влаштувалася офіціанткою в одному з ресторанів міста, щоб допомагати батькам грошима. Там вона й зустріла Ореста — молодого, гарного і не бідного. Чоловік відразу ж закохався в дівчину і готовий був заради неї на все. Романтичні зустрічі, милі поцілунки — і Світлана переїжджає жити до Оресту.

І вже з того моменту вони починають планувати весілля. Дівчина, звичайно, розповіла йому про дочку відразу ж — Орест сказав, що це взагалі не проблема. Навіть давав грошей, щоб вона купила дитині наряди, іграшки. І з часом Світлана почала піднімати тему переїзду дочки до них. Яке ж було її здивування, що це не сподобалося чоловікові. Він твердо сказав, що він розуміє: вона дочку любить, але нехай та й далі живе в селі. Для чого їм зараз діти? І взагалі — дитина звикла до бабусі і дідуся і йому тут не місце. Тоді Світлана була шокована і не знала що й казати — вона любила Ореста.

Але остання фраза чоловіка допомогла зробити правильний крок: — Ти повинна розуміти, що я не готовий виховувати чужу дитину. Тому роби вибір — я або Інна. Я думаю ти все правильно зробиш і ми продовжимо жити як і раніше, — впевнено сказав він. Дівчина не відповіла нічого. Але на наступний день, коли Орест повернувся додому — ні Світлани, ні її речей вже не було, а була записка: «Я завжди виберу свою дитину».

Надя стала мамою сина, коли їй було 16 років. Батькові дитини було теж 16. Не будемо про подробиці скандалу, але після наро дження дитини школярі розбіглися дуже швидко. Коли Надя зрозуміла, що Олегу не потрібні ні вона, ні син, то відразу втратила всякий інтерес до дитини. Хлопчика виховували бабуся і дідусь, її батьки. У 18 років дівчина поїхала з новим кавалером в сусіднє місто, не дзвонила і не писала. Батьки не шукали зустрічей з дочкою. Була образа, нерозуміння, як можна кинути дитину свою? Ну і сором. Соромно і боляче, що виховали таку зозулю. Валентина Григорівна і Олександр Павлович не шкодували ні сил, ні часу, ні грошей, щоб Ігорьок був щасливий, здоровий, добре одягнений і взутий. Дідусь був моряком, бабуся виховувала онука. Ігор досі вважає їх своїми батьками. І шалено вдячний за дитинство, за хорошу освіту, за все.

Коли хлопчикові було 18 років, заміж виходила племінниця бабусі. На весіллі гуляла вся рідня, і його мати теж була присутня. На той час вона вже втретє вийшла заміж і мала двох дочок. Старшій було 10, молодшій — 1.5 року. Ігор дуже зрадів, хотів поспілкуватися, поговорити, познайомитися з сестрами. І, звичайно, запитати: «Мама, навіщо ти мене кинула? ». Якими б не були бабуся і дідусь хорошими і чудовими, по мамі він нудьгував і пам’ятав її. І навіть зберігав єдину вцілілу фотографію. Дід все спалив. Надя спілкувалася з ро дичкою, розповідала, які у неї чудові доньки. — А я, як же я, мама? — запитав він. — Ти? А ти — помилка молодості. Прав був твій тато, варто було відмовитися, — байдуже кинула Надя і відвернулася. Через 7 років, коли Ігор вже жив в своїй затишній двокімнатній квартирі з дружиною та сином (спасибі дідусеві з бабусею, які його виростили, і батькам дружини), пролунав дзвінок, номер незнайомий. — Ігор, син, привіт, дядько Діма дав твій номер. Це твоя мама. Слухай, я знаю, що ти живеш окремо. І якраз недалеко від інституту, куди твоя сестричка поступила.

Галя у тебе поки поживе? Тим не менш, рідні люди. Гуртожиток їй не подобається, а орендувати дорого, Гена від мене пішов, важко мені, одна дочка — студентка, друга — школярка, третя — в сад ось-ось піде, — говорила вона. — Ви помилилися номером, — відповів він і поклав трубку. Підійшов до сина, взяв його на руки і сказав: — Ну що, давай збиратися, підемо маму зустрічати, а потім всі разом до бабусі з дідусем в гості? — А на вихідних на дачу поїдемо всі разом, так? — запитав маленький Сашко. — Звичайно, сімейні традиції порушувати не можна! … Частина рідні засудила вчинок Ігоря: мовляв, міг би і сестрі рідний допомогти, матері важко одній трьох дочок виховувати. А він вважає, що повинен допомагати тільки бабусі з дідусем, а не незнайомій жінці, для якої він — помилка.

У неї перед очима відводили сина в наручниках. Через місяць у двері подзвонила дівчина, в руках новонароджений малюк з очима як у сина. — Вибачте, я так більше не можу, — сказала вона, залишила дитину і всі rроші що у неї були, — я стільки встигла набрати, ще раз вибачте. Передайте, що любила. Вона вже стара, але на ногах, сили ще є. Зуміла виростити онука, віддала в школу. Вже скоро син повинен повернутися. Але хлопчик не чекав батька. І звинувачувати його не можна. У житті його не бачив. Маму теж не знав, тільки те, що сильно любила його і, що їй шkода.

Скоро син повернувся. Довго плакав, просив вибачення у матері і дякував, що сина виростила. А дитина по початку і не розумів, хто він. Але потім звик, та так, що татом називав. Полюбив він батька, і він його сильно. Мати нарешті розслабилася. Важко старій жінці таку відповідальність нести. Але одного ранку прокинулася і побачила записку на столі: «їду, мені без неї важко». І знову все заново. Вона собі місця не знаходила, так як на цей раз дитина вже доросла, розуміє, що батько кинув його. А у неї здоров’я вже не колишнє, трохи в ліkарню не потрапила.

Знову чергове перше вересня, знову дитина без батьків. Одного разу, повертаючись додому зі школи з онуком, побачила в під’їзді сина і невістку. Вони сяяли від щастя. Виявилося, син їх не кинув. Він поїхав за kоханою, довго її шукав, і нарешті знайшов. Вона не вийшла заміж, серце не полюбило іншого. Минув рік. Син з невісткою оселилися в сусідньому будинку, працювали, але про бабусю не забули. Вони були нескінченно вдячні їй, що виростила онука і пробачила їх, а зараз ще няньчиться з новонародженою онукою, яка так схожа на неї.

Мені пощастило наро дитися у багатій родині. Мій батько володів фабрикою, а моя мати працювала головним бухгалтером. Як у єдиного сина, у мене було все, що мені було потрібне для щастя. Однак моє серце було віддано медицині, і одного разу я заявив своїм батькам, що хочу вступити до медичного університету. Спочатку вони були проти цього і навіть на деякий час перестали зі мною розмовляти. Але врешті-решт вони зрозуміли, що це був мій вибір і дозволили мені продовжити йти до своєї мети. Навчаючись в університеті, я познайомився зі скромною дівчиною на ім’я Світлана, яка не була схожа на інших дівчат у нашій групі. Незважаючи на бідність її сім’ї та лише одну сукню на цілий рік, її очі сяяли неповторним світлом.

Ми потоваришували, і я зрозумів, що закохався в неї. Після закінчення універу я зробив Світлані пропозицію, не порадившись із батьками, оскільки заздалегідь знав їхню реакцію. Вона нерішуче погодилася, але висловила стурбованість тим, що мої багаті батьки не захочуть бути родичами її великої, але бідної сім’ї. Я заспокоював її, як міг, але в глибині душі знав, що нам буде нелегко. Коли я привів Світлану познайомитися зі своїми батьками, вони холодно привітали її, а після того, як вона пішла, висловили своє несхвалення моїм вибором. Вони відмовилися відвідати її сім’ю, як це заведено традиційно. Мої батьки постійно намагалися переконати мене, що Світлана – не той тип дівчини, який мені потрібний. Вони подарували мені квартиру з умовою, що я ніколи не перепишу її на Світлану, та інші великі подарунки були вручені з такою самою умовою. Незважаючи на напруженість у стосунках із моїми батьками, ми зі Світланою почали жити разом. Ми лише розписалися в РА ГСі, оскільки за таких умов про весілля не могло бути й мови.

Однак після року такого життя я стомився. Я відчував, що мені потрібно вибирати між моєю сім’єю та дружиною, але я взагалі не хотів вибирати. Мої друзі навіть відпускали зневажливі коментарі на адресу Світлани, називаючи її “колгоспницею”. Хоча Світлана походила з бідної родини, вона була чудовим професіоналом і мала блискуче майбутнє. Але мої батьки відмовлялися бачити в ній позитивні якості, і їм не подобався той факт, що вона була не з багатої сім’ї. Я не знав, що робити, та сподівався знайти компроміс. Зрештою, соціальний статус та гроші – не єдині важливі речі в житті. Щоб жити добре, вам насамперед потрібна любов і взаєморозуміння.

Після весілля ми переїхали до його батьків, але прожили разом трохи більше місяця. У свекра спокійний характер, і ми з ним одразу порозумілися. Свекруха мене не поко хала з перших днів, навіть не намагалася це приховувати. Цілий день стежила за мною і робила зауваження, то я каструлю не так поклала в шафу, то їй не подобалося, як я прасую білизну. І так цілий день вона чіплялася до всього, що я робила. Терпіння Аркадія скінчилося, і ми переїхали на орендовану квартиру. За тиждень після переїзду я дізналася, що ваrітна. Аркадій і свекор сказали їй, щоб вона мені дала спокій і не смикала мене заради майбутнього онука. Свекор казав, що вона і в молодості була такою, а зараз на старості років стала ще гіршою. — Я з нею одружився, тільки тому, що вона дочекалася з армії, а потім все життя шко дував про це. Через сина терпів і не роз лучився.

А зараз уже звик, просто не звертаю уваги. Поки я була ваrітна, вона принишкла. Але як малюк наро дився, все стало ще гірше. Наш син наро дився на чотири тижні раніше, але він був абсолютно здо ровий. Так вона почала весь день те саме твердити і всіх налаштовувати проти мене. -Це не твій син, вона нагуляла його. Вона тебе обманює, — казала вона синові. Аркадій не став її слухати і мало не вигнав її з дому. Вона сказала, що ніколи онука не визнає і перестала спілкуватися з нами. Свекор потай від неї ходив до нас у гості, онука відвідував і приносив йому іграшки. Не дай Боже, якби вона дізналася про це. Три роки ми з нею не спілкувалися, і вона не бачила онука. Свекор, надивившись усіляких передач, вирішив здати з малюком тест на батьківство. Він хотів їй довести, що вона не має рації. Він вирішив потай від усіх здати ана ліз,

і одного разу він узяв малюка із собою на прогулянку. Але замість прогулянки він із малюком поїхав до клі ніки. За кілька днів свекор стояв на порозі. -Аркадій вдома? — спитав він розгублено. -Ні, але ви проходите, — сказала я. — Доню, я навіть не знаю , як сказати. Виходить моя дружина мала рацію. Онук не наш. Від кого ти його наро дила? Я не очікувала такого питання. Я була певна, що знаю, хто його батько. Я ніколи чоловікові не зрад жувала. Ми з чоловіком здали ана лізи та батьківство підтвердилося. А от батьківство свекра не підтвердилося. Виявилось, що Аркадій не його син. Ось чому ана ліз свекра та нашого сина був неrативним. Свекруха довго просила чоловіка не роз лучатися, але він роз лучився. Перед тим, як когось у чомусь звинувачувати, подивіться на себе та своє прожите життя.

Тато пішов із сім’ї, коли я була ще зовсім маленькою. Мене виховували бабуся та мама. Батька я зовсім не пам’ятаю, від нього мені дісталося лише прізвище та по батькові. Так, і ще одна фотографія у сімейному альбомі. З дитинства я лише одне й чула, що жінка з дитиною нікому не потрібна. Вона не має жодних шансів бути щасливою. Моя мати так і прожила одна. Бабуся її весь час наводила як приклад. З батьком я не жила, та й у будинку ніколи не було чоловіка. Тож я не знала, чи втратила я щось чи ні?! Серед моїх друзів були діти, на яких я дивилася і думала, що краще не мати батька, ніж такого. Але мене виховували зовсім інакше. Для бабусі та мами, чоловік-це щось на зразок священного бика. Йому все можна, він може пити, гуляти, ночами не приходити, а жінка при цьому повинна йому в зубах капці підносити.

Жінка має бути щасливою, тільки від однієї думки, що поруч є чоловік. Бабуся весь час мене лякала і розмовляла зі мною: -Жінка без чоловіка, як чайник без ручки. Вона нікому не потрібна. Ми створені для сім’ї. Ось твоя мати, добре їй? Кому вона потрібна з доважкою? Під доважкою малася на увазі я. У мене намагалися запровадити рабське мислення. Почасти я так і думала. Коли мене в двадцять років мій хлопець покликав заміж, я відразу погодилася. Мама та бабуся були щасливі. Через три роки я з дитиною пішла від нього. У нас сімейне життя так і не склалося. Мама та бабуся мене вмовляли повернутися, попросити вибачення. Лякали мене, як мені буде важко з дитиною. Я ж була сита сімейним життям, вирішила збудувати своє життя без чоловіка. Я закінчила університет, який закинула після дитини.

Влаштувалася на роботу і працювала не покладаючи рук. Я всю себе присвятила роботі, що давало можливість не сидіти вдома, і слухати бабусю. Мати з бабусею мені дуже допомагали з дитиною. Робота у мене складна, але я багато заробляю. Я купила собі квартиру, машину і тепер мешкаю окремо. Рік тому я познайомилася із чоловіком. За півроку він мені зробив пропозицію. Не говоритиму, наскільки щасливими були мама і бабуся. Вадим став для них героєм, адже він зі мною одружився! Свекруха теж так думала, але найrірше було те, що Вадим теж так думав. Жили в мене вдома, з дочкою мав нормальні стосунки. За місяць у нас почалися сварkи. Спочатку я думала, що треба просто звикнути один до одного. Мама весь час мені дорікала, казала, що я перегинаю палицю, треба поступатися йому.

Я йому маю бути вдячна, одним словом – молитися на нього. Якось під час чергової сварkи, я йому сказала, що це питання, хто кого взяв, тому що він живе в моїй квартирі. -Ти повинна радіти, що я одружився з тобою. Кому ти потрібна з твоєю дитиною?! – Сказав він, зібрав речі і пішов. Не розповідатиму, що влаштували мама і бабуся. -Ти маєш попросити у нього прощення і повернути його. Як ти будеш дочку піднімати без чоловіка? Не все грошима треба міряти. У хаті має бути чоловік, – намагалася навчити мене бабуся. Але мене таке ставлення до себе не влаштовує. Я не річ, яку з дитиною взяли, я не приходила до нього, і він мене не брав. Це він живе у моїй оселі. Щоправда, ми про розлу чення не говорили, але, якщо він так продовжуватиме, я обов’язково подам на розлу чення. І я не збираюся просити його повертатися додому.

Моєму сину 43 роки. Він розлучився з першою дружиною, щоб одружитися з молодою. Я не читала йому нотації. Чи не маленький вже. На мене, головне, що він сам щасливий. Те, що молода вийшла заміж чисто через гроші сина, не викликало сумніву ні в кого зі знайомих. Щоб не випустити з рук такого завидного чоловіка і міцніше прив’язати того до себе, невістка одразу ж заваrітніла. Одного разу мій син упав до нас радісним. Сяючий як нова монета. Причиною його радості стало УЗД дружини. За результатами обстеження ліkарі сказали, що народиться хлопчик. Адже він завжди мріяв про спадкоємця свого бізнесу.

Мій чоловік зрадів цій новині не менше, ніж син. У нього теж була своя мрія – щоб онук носив його ім’я. Фрол – старовинне, рідкісне ім’я. Незабаром ми з чоловіком вирішили відвідати сина з невісткою та поговорити про ім’я онука. Мій син командує компанією, а вдома командує дружина. Тому й питання, яке нас турбує, задала невістці. — Як вирішила назвати сина? — Не замислювалася над цим, — відповіла вона байдуже. — Як щодо того, щоб назвати сина ім’ям діда? У відповідь невістка засміялася. Вона подумала про свого тата, якого ніколи не бачила.

А по-батькові, Сергіївна, придумала їй мати. Коли вона зрозуміла, що я мала на увазі зовсім не її батька, то сказав: — Ні. З таким ім’ям його дражнитимуть у школі. Навіть говорити про це не хочу, – відмахнулася від нас невістка. Мій син навіть слова не пікнув проти дружини. А у мій чоловік навіть зб лід. Щойно дочекався онука, був поруч із виконанням мрії і тут таке розчарування. Чому така неповага невістки до свекру? Адже не просто відмовила, а ще й піднесла свою відповідь із наха бним виглядом. Пробувала вмовити сина – той не хоче сва ритися із дружиною. А мій чоловік після демаршу невістки його більше бачити не хоче.

Я Олеся, чоловіка звати Володимир, зустрічалися, закохалися, одружилися і вирішили, що нам потрібна квартира, навіщо ми будемо платити за оренду дядькові, якщо ми можемо купити квартиру в іпотеку і платити вже за своє житло. Так ми і зробили, але нам не вистачало на перший внесок, і тоді ми вирішили звернутися до батьків, мої дали грошей, скільки могли, а Світлана Петрівна, так звуть матір мого чоловіка, сказала, що продасть дачу і віддасть нам гроші, так вона і зробила.Своїми руками робили ремонт, нам в цьому допомагав мій тато, він був будівельником і коли ремонт був закінчений, ми заселилися в свою квартиру, радості у нас не було меж.Але в один із днів, мені зателефонувала свекруха і сказала, що вона зараз приїде, я подумала, що в гості, поставила качку в духовку, але не тут, то було. Моя свекруха приїхала з валізами і сказала, що вона теж має право на цю квартиру, так як продала свою дачу і дала нам гроші, і тепер вона буде жити в цій квартирі разом з нами. Нічого не поробиш, думаю, добре, нехай поживе, але я глибоко помилялася.

Я з вечора готувала вечерю на завтра, а то, прийшовши з роботи, у мене навіть сил не було щось їсти, не те, що готувати. І ось я помічаю, що повернувшись додому, я не знаходжу приготовленої їжі, починаю питати, свекруха відразу ж починає кричати, що мені шкода для неї тарілки якоїсь бурди і так це було майже кожен день.Потім я почала помічати, що вона риється в моїх особистих речах; коли я їй сказала про це, то у відповідь почула лише те, що я в такій білизні зраджую чоловікові, і що ми скоро розійдемося, і квартиру потрібно буде ділити. Більше я це терпіти не могла, чоловікові говорила, а він, що тобі шкода, дітей у нас поки немає, нехай живе.В один день я не пішла на роботу, купила заздалегідь замок, викликала майстра і сіла чекати, коли піде з дому свекруха. Тільки вона пішла, я відразу з майстром піднялася в квартиру, зібрала її речі, виставила їх за поріг, чоловікові написала смс, що якщо він хоче зі мною жити, то повинен вибирати або я або його мама.

Свекруха увійшла в під’їзд, побачила свої речі, зателефонувала своєму синові, почала його вчити життя, говорити, що я погана дружина, що нам потрібно розлучитися. Я не чула, що їй говорив її синочок, але його відповідь, їй явно не припала до душі. Чоловік мені подзвонив і сказав, що він мене любить і хоче зі мною жити, а його мама повертається в свою квартиру.Минув час, у нас тепер є синочок, свекруха з нами не спілкується, вона подала позов до суду, хоче відсудити частину квартири. Вова сказав їй, що якщо вона не забере заяву, то він взагалі з нею не буде спілкуватися, але свекруха не захотіла почути свого сина. Мої батьки, оцінивши такий стан справи, взяли кредит і дали нам ту суму, яку нам додавала свекруха, ми при свідках їй віддали ці гроші. Чоловік не спілкується зі своєю матір’ю, я теж не спілкуюся зі свекрухою. Не так давно вона сильно захворіла, нам подзвонили з диспансеру, лікар хотів поговорити з родичами хворої, але чоловік відмовився приходити, а мені її стало шкода, але я не втручаюся в їх відносини.Свекруха посіяла вітер, а тепер пожинає бурю, але найгірше, що вона так нічого і не зрозуміла, а шкода

Чоловік того дня був на роботі, я з донькою пішла по продукти. Закупилися вдосталь, повернулися додому. Я зайнялася приготуванням, дочка дивилася телевізор. Трохи пізніше пролунав дзвінок у двері. Ми відчинили двері та побачили там моїх далеких родичів: троюрідного брата – Стаса з дружиною та сином, Владом. Ми з донькою швиденько накрили на стіл усе, що було вдома. Я їм питаю, мовляв, якими долями. Виявляється, кілька днів тому дружина брата мала день народження, і чомусь вони вирішили відвідати нас. Поки гості сиділи за десертним столом, а ми були не готові до гостей, я зателефонувала до чоловіка, представила ситуацію і питаю, що робити. Він нагадав, що ми маємо трошки м’яса спеціально для шашликів. Сказав, що буде за півгодини. Виходжу до гостей, кажу, що ми не були готові до приїзду гостей, але зараз замаринуємо м’ясо, і години через 2 шашлик буде готовий. Вони ніби чекали на ці слова. Дружно кивнули і посміхнулися. Після моїх слів вони пішли до зали, завалилися на диван та крісла та ввімкнули телевізор. Я трохи (дуже багато) розгубилася. Попросила брата допомогти мені обробити м’ясо, але в нього «хвора рука, він її пошкодив», а дружина «втомилася від дороги, їй би трохи відпочити».

Ми з донькою зробили все, приготували м’ясо, накрили на стіл. Але весь цей час я була աօкована тим, що вони жодного разу не підійшли і не запропонували допомоги хоча б у сервіруванні столу. Коли чоловік повернувся, я тихо розповіла йому про все, що сталося зі мною. Він розлютився, проте ми покликали гостей і сіли разом за стіл. Сівши за стіл, брат із дружиною одразу схопили найбільші шматки м’яса і мовчки їли. Ми з чоловіком тихо дивилися. На його погляд було зрозуміло, що йому це все дуже не подобається. Коли ми встали зі столу, я запропонувала дружині чоловіка допомогти мені з миттям посуду, але вона відповіла, що має свіжий манікюр, вона не може його зіпсувати. У мого аж очей від такої відповіді засмикався. Пізніше до нас підійшов брат і пояснив, що їхати назад уже пізно. Вони вирішили залишитись у нас. А добило нас те, що брат сказав, що вони спатимуть на нашому з чоловіком ліжка, бо в нього болить спина. На цьому моменті чоловік не витримали і щосили почав кричати на них: — Ви зовсім зоборзіли? Ми тут слуги перед вами стоїмо, чи що? Зараз же зібрали свої манатки та зникли звідси! Я так здивувалася… Мій чоловік взагалі спокійний і врівноважений чоловік. А тут він так погарячкував! Я кинулася заспокоювати його і бачу, родичі бігають з боку на бік, збирають свої вже розкидані речі. Я ледве тоді втримала чоловіка, щоби той не ввалив братові.

Бабуся Люба думала вже про те, щоб відійти в інший світ. З ранку щільно поснідала і сіла біля віконця -спостерігати за тим, що відбувається.’ Галина, я помру через два дні, якраз в неділю ».Дочка Галя в цей момент якраз готувала обід. Вона застигла з каструлею в руках, на душі було неспокійно.» Що це ти удумала? »» Підійшов мій час. Життя своє прожила, як могла. Допоможи мені помитися і приготуватися. Я трохи пізніше все розповім з приводу похорону. Трохи часу ще є ».» Так давай всіх обдзвонимо, щоб встигли попрощатися ».’Звичайно всім скажи, я хочу з усіма переговорити’ ‘.

Бабуся ледве встала і з допомогою дочки пішла до ліжка. Вона була невисокого зросту, дуже худа. Зморшкувате обличчя випромінювало теплоту і доброту. Сиве волосся було добре причесане і зібране красивими шпильками. Бабуся давно вже не допомагала по господарству, але за звичкою одягала свій улюблений фартух. Вона складав акуратно руки в кишеню фартуха і довго дивилася у вікно.» Мама, мені треба на пошту послати телеграми. У тебе все добре?»

» Не хвилюйся, йди з Богом ».Коли бабуся Люба залишалася одна в квартирі, вона часто занурювалася в свої думки. Пам’ять забирала її далеко-далеко. Ось вона тільки вийшла заміж. І вони сидять з чоловіком біля теплої грубки. Свекруха не дуже її любила. Адже вона була маленька на зріст і було незрозуміло, чи буде з неї толк в селі.» Чи зможе вона народити дитину? » — питала свекруха.А Любаня була працьовитою і майстринею на всі руки. В колгоспі була перпедовицею сільського господарства. Коли з чоловіком будинок затіяли будувати, вона була першою помічницею.

Незабаром будинок побудували, і народилася дочка Галя. Коли дівчинці виповнилося чотири роки, батька забрали на фронт.Баба Люба розплакалася:» Ех, як чекала я тебе голуб мій сизий. Ну, нічого скоро побачимося ».Її важкі думи перервала дочка. Вона вже сходила на пошту і привела з собою доктора. Хороший спеціаліст, багато до нього лікуватися ходили.» Що з вами баба Люба? »» Так все начебто добре ».Доктор виміряв тиск, серцебиття і температуру. Потім покликав Галину і сказав:

» Швидше за все, її сили покидають. Всі показники в нормі. Це важко пояснити, але старі відчувають момент відходу ».У суботу Галя викупала мати і поклала на чисту постіль. Баба Люба лягла і довго дивилася в стелю.Після обіду почала з’їжджатися велика рідня. Першим з’явився Василь, лисуватий чоловік. В руках у нього були повні пакети подарунків. Трохи пізніше приїхали двійнята Руслан і Михайло.Дочка Марія приїхала рейсовим автобусом. Вона була досить повною, але дуже добра. До вечора приїхала наймолодша Милочка. Тепер вона керувала великою установою. У всіх було неспокійно на душі.

В очах блищали сльози. Ніхто не міг зрозуміти, що з мамою відбувається.» Мамуля, ну навіщо ти з нами прощаєшся. Дасть Бог ще проживеш ».» Я вже своє прожила. Завтра поговоримо. До обіду точно не помру ».Діти побажали матері добраніч і вирушили пити чай за великим столом. У кожного з них була своя доля і проблеми зі здоров’ям. Вони були дуже вдячні Галі за те, що та доглядає за матір’ю. Після чаювання, кожен зайнявся справами по господарству. Під час вечері діти баби Люби ділилися розповідями про своє життя, а вона лежала і мовчки дивилася в стелю.

Згадала вона важкі воєнні роки. Навесні ходила збирала гнилу картоплю на полі і траву, щоб дітям дерунів приготувати. У лазні знайшла масло, яким тіло мазали, зраділа. Буде дітям, на чому смажити. Запаси в погребі були заховані за сімома печатками, інакше до травня не буде що садити. А город був єдиним їхнім годувальником. Дітям одяг перешивала зі свого ганчір’я, після смерті чоловіка — з його. Харчувалися в основному тим, що природа послала .. » Потрібно було миритися з усім. Адже це життя! » — відчайдушно сказала баба Люба.Восени вона могла накрити дітям багатий стіл.

Картопля в мундирі і солоний огірок були найкращим ласощами. Іноді могли виміняти картоплю на шматочок цукру. Ось це було свято в будинку.Діти були без сил і худі. Але що поробиш. Навколо війна і голод. Після 40 років баба Люба купила козу. Точніше сказати, вона обміняла її на свій новий костюм і прикраси зі срібла. Шкода було віддавати, але іншого виходу не було.Діти сильно боліли, причому одночасно. Мишко вітрянку один раз приніс. Довелося всіх зеленкою перемазати. Ось такі жабенята вийшли у баби Люби. Хлопчики весь час собі щось могли зламати.

Ігри у них були небезпечні. То в ліс могли піти і загубитися. Після закінчення війни Васька почав курити махорку і молодших навчив. Довелося голос підвищити. Одного разу за домом зібрали хлопчиків і нагодувала гіркою махоркою, щоб знали, як займатися дорослими речами. Довго вони плакали, але з тих пір більше цигарок не брали до рота.Знову баба Люба важко зітхнула:» Адже це життя! Робити нічого!»Дні змінювали дні. Женихи до неї набивалися. Але, щоб вона сказала дітям? Вони не хотіли бачити сторонньогочоловіка в будинку. Злагоджено працювали допомагали матері по господарству.Як же їм відкритися і сказати, що важко одній і тоскно. Часом хочеться поплакатися в чоловічу жилетку і опертися на чоловіче плече.» А якщо дітей ображатиме, я собі ніколи цього не прощу ».В юності стало з дітьми ще важче. У того нерозділене кохання, а Галину любили шалено, але вона не хотіла кавалерів бачити таких. І ось спробуй зрозумій що і кому говорити.» Не треба сльози лити. Заміж за нелюба не пущу ».»Все пройде, пройде і це».Хлопчаки в армію пішли. Відразу згадала воєнні роки. Слава Богу, що повернулися цілими і неушкодженими. Незабаром розлетілися діти, як пташенята з гнізда.

Баба Люба стулила очі і під говір дітей стала засипати.Вранці після сніданку всі зібралися біля ліжка матері.» Прошу у всіх вибачення. Кого чим образила, вибачте мене. Ви повинні допомагати один одному. Мене скоро не стане ».Діти почали обурюватися, але баба Люба попросила їх помовчати:» Коли тільки почалася війна, ми з Галею грілися біля печі і розмовляли. Раптово їй здався плач немовляти. Я попрямувала до дверей, відкрила їх і побачила маленький згорток. Поруч нікого не виявилося. Я акуратно взяла дитину і внесла в будинок. Нагодували, чим були багаті. За хлопчиком так ніхто і не прийшов. Залишили у себе і назвали Васьком. Хороший такий хлопець ріс, допомагав по господарству. Через рік біля військового складу на залізниці побачила дівчину, таку як моя Галя. Сидить у ешелоні і гіркі сльози втирає.

Запитала її, що вона тут робить, а вона сказала, що батьків снарядом вбило і вона залишилася сиротою. Звали її Марією. Забрала до себе додому. Там де двоє, там і троє. Через рік привезли в село купку дітей. Німці спалили їх село, цих ледь встигли врятувати. Попросили розібрати дітей по сім’ях. А хто їх візьме, самим їсти нічого? Дивлюся я, стояли два хлопчики, двійнята піди, притиснулися один до одного і дивляться переляканими очима. Це були Руслан і Мишка. Ясочку я відвоювала у матері алкашки. Вона її жебракувати змушувала і била сильно ».

Діти замовкли і тільки дивилися один на одного.» Тепер ідіть, мені відпочити потрібно ». — сказала баба Люба.» Мама, нам нічого не було відомо! »Тепер ідіть.Баба Люба сама збентежилася. Їй було ніяково поглянути в очі своїх дітей. Діти сиділи на кухні і згадували дитинство. Намагалися відновити пазл минулого.Якщо щось не так, мати їм завжди говорила.» Не займайтеся дурницями. Ви всі для мене однакові. Всі рідні — всіх люблю! » У церкві задзвонили дзвони. Галя зайшла в кімнату матері, щоб запитати, чи не потрібно чого. Старенька лежала широко відкривши очі, а на обличчі її була посмішка. Вона тихенько пішла в інший світ