Home Blog Page 275

Коли Дмитро підлим чином знизив алі менти на сина, у Ганни з’явилася думка – вона зібрала речі дитини та відвезла її до батька.

0

Мишкові було п’ять років, коли його батьки розійшлися. Хлопчик не розумів – чому? Ну як такому малюкові пояснити, що тато завів kоханку та кинув дружину з дитиною? Як би там не було, батько пішов. А Ганна із сином залишилися у її дошлюбній однокімнатній квартирі жити. Ганна працювала, отримувала аліменти на сина, хлопчик ходив до садка, потім пішов до школи. У мами з’явився чоловік, дядько Паша. Добре ставився до хлопчика, вони стали друзями. Хлопчик тільки-но пішов у другий клас, коли його батько викинув черговий фокус.

Дмитро подав до суду із позовом, щоб йому знизили су му алі ментів. На якій підставі? А на такому, у тата в новій родині наро дилася дитина. Його нова дружина сидить у деkреті, він єдиний годувальник. А його kолишня і сама працює, і чоловік у неї тепер новий. С уд пішов назустріч позивачу та зменшив су му виnлат. Таким чином тато на утримання сина відправляв справжні коnійки. Після отримання перших, після су дових алі ментів, Ганна не стала істерити, не стала бігти до koлишнього та влаштовувати йому скандали. Вона вчинила по-іншому. Зібрала всі речі хлопчика та відвела до батька. — Дмитро, ти такий самий батько, як і я, — сказала вона kолишньому чоловікові.

Advertisment
— Тому відтепер ти дбатимеш про нього. А я nлатитиму алі менти. Дмитро, разом зі своєю новою дружиною, застигли здивовано. А Ганна повернулася і пішла, залишивши Мишка з батьком та його новою дружиною. На третій день нова дружина татуся завила. Їй же треба дбати про хлопчика. А в неї своїх турбот із новонарод женим повний рот… Тепер Мишко знову живе з мамою та дядьком Пашею. Йому тут більше подобається. Мама дбає про нього, а не шипить, як тітка Клава. Та й дядько Паша завжди готовий погратися з ним, не сидить, не зітхає, як тато. А Дмитро nлатить алі менти, як і до суду. Все добре що добре закінчується. Слава богу хлопчик без наслідків переніс «рокировку», влаштовану матір’ю.

Мати прийшла до дочки з новонapoдженою усиновленою дитиною в руках, але коли дочка побачила малюка, її аж в тремтіння кинуло

0

Тома, у свої двадцять два, була досить щаслива. Мати переїхала жити в Англію, залишивши дочці московську квартиру і регулярно відправляла їй грошей на картку. Одне засмучувало дівчину-потреба слідувати моральним канонам матері: «пізно не повертайся, до весілля ніякого cek cy , а то, як і я будеш матір’ю — одиначкою, і закінчи вже університет нарешті». Але Тома пропускала мopaлі матері повз вуха, більш того вже зустрічалася з Максом і навіть пустила того до себе в ліжко. Коли зрозуміла, що зaвагітніла, видалити плiд вже було пізно. Макс же, дізнавшись, що стане батьком зник безслідно. Тошка нapoдився здоровим хлопчиком в покладений природою термін. Кілька місяців Тому мучили сумніви.

Вона, знаючи принципи матері, не наважувалася розповісти тій про онука. Несподівано мати повідомила, що їде провідати дочку. Світлана Семенівна мала приїхати з дня на день. Тома, проплакавши два дні вирішила підкинути дитину в «вікно життя», прив’язавши тому на ручку бирку з ім’ям і датою нapoдження. Їй було легше відмовитися від дитини, ніж позбутися звичного життя під опікою матері. Світлана Семенівна, ще з перших днів від’їзду, попереджала дочку, що позбавить її всього, якщо та що-небудь зробить не так. Світлана Семенівна не дуже-то і бажала повертатися в Росію. Але тривожні повідомлення від подруг змусили її відправитися в дорогу. Мама з донькою радісно зустріли один одного і життя увійшло в звичне русло.

Advertisements
Через два-три місяці Тому чекав сюрприз. Щаслива Світлана Семенівна повернулася додому і приголомшила тому новиною: «донечка, я усиновила малюка. Познайомся, його звуть Антон». Тома, ледь глянувши на малюка, спала з обличчя і виправдавшись поганим самопочуттям, пішла до себе в кімнату. Світлана Семенівна теж посміхнулася і пішла з Антоном в свою кімнату. Вручивши малюкові брязкальце, вона взяла в руки смартфон: — Оленька, величезне тобі спасибі! Без тебе я б і гадки не мала, що у мене народився онук… Вже забрала. Ох, скільки мені нервів і грошей коштувало його відшукати… Вона не мати-одиначка. У неї є я. Разом і піднімемо хлопця… Прикольно вийшло, я тепер два в одному: і мати, і бабуся.

Дід поїхав в сана торій і надіслав телеграму: » Я до тебе не повернуся, буду з Галею жити ». Але бабуся не засмутилася, а, навпаки, була щаслива. Тепер не потрібно вислуховувати образи, кожен день прасувати сорочки і жити, як велить дід. Тепер вона знайшла своє щастя …

0

Бабуся Ніна була доброю, спокійною і дуже терплячою. Онуки запам’ятали її ласкавий голос, здатність вислухати і зрозуміти їх, теплий смачний запах випічки і затишок старого будиночка. А ось діда згадували зовсім по-іншому. Він пах тютюном-самосадом, немитим тілом і самогоном. Голос у діда був верескливий, уривчастий. Бабуся про нього не говорила. Але діти і внуки знали: і руки розпускав, і за словом грубим в кишеню не ліз, все йому було не так. — Так він же на залізниці працював, — відмахувалася бабуся, — звідки йому манер набиратися? Там всі такі. Робота дійсно була важкою, без міцних чарівних слів не обійтися. Дід з напарником вставали вдосвіта, йшли по шляхах по кілька кілометрів ділянки, шукали будь-яку несправність. З собою тягли інструменти, щоб полагодити на місці. Іноді викликали ремонтників, перекривали дороги.

Йшли і в холод, і в спеку, в дощ і вітер. За темряві йшли. А здоров’я потроху просідала. Втім, профспілка регулярно пропонував дідові путівки. Санаторії та лі ка рні підправили б справу, але немає. — Чи не мужик я, чи що, — гарячкував старий, — щоб вилежуватися по курортам? Але ось настала зима, і діда скрутило конкретно. Травмоване колись коліно боліло так, немов його собаки гризли; дід навіть лягти зручно не міг. У л ік арні розібралися, лі ку вання призначили, але доктор строго подивився на діда і наказав їхати в санаторій. Ефект лі кува ння закріплювати, воду пити, грітися, інакше повернеться все. Лі ка рів — не профком, його дід послухався. Зібрала йому бабуля чемодан, проводила. Склала з запасом всього, від носових хусток до вічного самосаду. І застрибала від радості: три тижні свободи! Ніяких п’янок в будинку, скандалів і сварок.

Advertisements
Дивись по телевізору, що хочеш. Ніхто не димить самосадом, не дорікає занапащене молодістю і не виливає суп у вигрібну яму. Просто охолов, поки дід до столу йшов. А неповаги він від баби не потерпить. Бабуся напекла пирогів, насмажила насіння, обійшла всіх сусідок і подружок, хвалилася, мовляв, проводила свого. Через три тижні бабуся чекала чоловіка вдома, але отримала лише телеграму. «Чи не приїду, я зустрів Галю, буду жити з нею» — ось, що прочитала бабуся. Перечитала ще раз і кинулася до ікон хреститися. — Спасибі тобі, — повторювала вона, — спасибі, щастя-то яке. Вона тут же зібрала в валізи все дідові пожитки, всі його штани-сорочки, що наглажівать з ранку до вечора. Дід любив ходити ошатним навіть у вихідні. Склала туди ж всі документи. Всі його дрібнички, вудки, нагороди були там. І виклала валізи на веранду, щоб вивітрився самий дух колишнього чоловіка. Дід з’явився через два тижні, коли відпустка закінчилася.

Оформив на роботі переклад, з дому виписався і зник. З бабусею навіть говорити не захотів, ще чого, пояснюватися. Та пояснень і не чекала, навпаки — боялася, що передумає дід. Той поїхав, і бабуся кинулася купувати шпалери, мріяла про ошатні стіни роками. Дід же вважав за краще просту побілені хату. Бабуся розійшлася, на радощах купила тканину на штори. Замість коротеньких «онуч» -занавесок, що дозволяв дід, вона повісила довгі, підшиті на машинці особисто. Як тільки в будинку стало красиво, бабуля взялася за город. З сапою особисто вирізала весь самосад, особисто ж перекопала грядки і насадила туди ягоди. Полуниці, як вона завжди хотіла. Дід полуницю зневажав за вимогливість до догляду, визнавав лише малину: — Сама зростає, нічого їй не треба. Бабуся ж мріяла і про вишневому деревце, і про сливах, навіть ризикнула посадити виноград в сонячному куточку.

Будинки наводила затишок і красу. Викинула сколені тарілки, поставила гарний сервіз, подарунок їй на день народження. Дід був суворий, дозволяв чіпати тільки у свята. В смітник летіло все: і набридла клейонка зі скрученими краями, і обмилки господарського мила. Бабуся розцвіла. Почала доглядати за собою, забувши дідівську звичку митися з милом тільки по суботах в лазні. Зморшки розглядалися, волосся стали темними рости. У будинку з’явилися гості. І виявилося, що 50 зовсім ще не старість, можна і захопитися вишивкою, і ягоду продавати на ринку, і співати в місцевому хорі. Самотні чоловіки до неї сваталися, але бабуся точно знала секрет щастя: ніякого шлюбу, ніякого співжиття. У неї і так є, кому пироги пекти.

Через кілька днів після см еpті матері, дівчина заcтала батька з подругою мами. Потім…

0

Тр yну вже опускали в ямy, бабуся плакала у свою вже промоклу хустку, дідусь тримав її за руку. Марина стояла з бабусею і теж тихо плакала. Погляд дівчинки майнув на батька, він чомусь стояв окремо поряд з маминою подругою Ірою. Марині це одразу не сподобалося. Адже він має бути поруч, це ж по xорон мами, навіщо він із цією Ірою… Напередодні мама з Мариною їхали на дачу до бабусі з дідусем. Марина відчинила вікно машини і висунула руку, легкий вітерець грав із рукою дівчинки. -Марина, це небeзпечно, краще закрий вікно. -Ну мамо, це весело. Чому я не така, як ти? -Це яка?

-Така ж гарна. -Не говори дyрниць, ти у мене теж дуже гарна. Я у твоєму віці взагалі повненькою була. Після вечері з бабусею та дідусем мамі хтось зателефонував. Від цього дзвінка мама стала білою та нервовою. -Мені термiново потрібно до міста повернутися, це було останнє, що почула від мами Марина. Після поминок Марина не спала всю ніч. Дівчинка вийшла на кухню, щоби попити води. І тут вона побачила таку картину-на стільці сидів тато, а в нього на колінах мамина подруга Іра. Дівчинка не відводила свого гнівного погляду.

Advertisements
-Ой, – тільки і сказала Іра, коли побачила Марину. Вона відразу поправила кофту, одягла туфлі і вибігла з дому. -Марина, пробач … пробач мене! – почав тато. -Як ти міг, одразу після см еpті мами … я тебе ненавиджу. -Марино, я дуже винен. Мама тоді через мене сіла в машину і потім сталася ав apiя. Я все розумію, але вибач мені. -Якби ти справді розумів, що мама через тебе потрапила в ав apію, то не сидів би з Ірою тут. Після цієї розмови Марина переїхала жити до бабусі з дідусем. Вона не розповіла їм усієї правди, щоб старим не стало погано. Але з батьком перестала спілкуватись і, здається, назавжди.

Чоловік знайшов на лавці пokинуте немoвля. А через 10 років його чекало щось дивовижне…

0

По мережі давно гуляє історія, яка багатьом здасться неправдоподібною. Але ми пам’ятаємо що насправді, життя закручує такі «сюжети», що «відпочивати» може будь-який режисер. Дивіться до кінця буде цікаво. Іван повертався з нічної зміни, втомлений донезмоги. Хотілося прийти і розтягнутися на ліжку, провалившись в глибокий сон. Робота була важ кою, але крім рудника влаштуватися після звільнення з колонії нікуди не вдавалося. Йому ще пощастило більше багатьох — хлопця взяла в знімну квартиру бригада вахтовиків. В його становищі можна було сподіватися тільки на вагончик поруч з роботою. Щоб зрізати дорогу, він звернув через парк, сподіваючись швидше дійти до під’їзду. Попереду на лавці він побачив великий згорток. Підійшовши ближче, хлопець оторопів. Загорнутий в якусь тканину або ковдрочку перед ним лежало немовля.

Іван зупинився в глибокому розпачі. Тіло просило сну. Душа здригнулася від того, що, можливо, дитина пролежала пізньої осені в парку багато годин. Обережність попереджала, щоб він зі своєю судимістю не вплутуватися в цю історію. Нарешті, молодий чоловік зважився. Тягти маленьку дитину в квартиру, де жили 15 мужиків, було немислимо. Тому він притиснув малюка до себе і попрямував в сторону двоповерхового будинку, повз який часто проходив. Там розташовувався дит ячий буд инок. Іван пояснив ситуацію. Це була дівчинка. Приймаюча сестра сказала: «Записки від матусі немає. А давайте назвемо її Іриною Іванівною ». «Ну, нехай буде так», — посміхнувся Іван. З цієї нагоди чоловік часто став замислюватися про своє життя. Родні у нього не залишилося, але якось хотілося тепла і затишку. Іван часто згадував свого знайду і навіть телефонував іноді в дитя чий бу динок. Коли Иришка підросла, став приходити до неї в гості з подарунками.

Advertisements
Кожну їхню зустріч малятко вручала чоловікові малюнки, де разом з дівчинкою були тато і мама. Нова співробітниця дитячого будинку, приблизно одного віку з Іваном, помітила добре ставлення чоловіка до дівчинки. Вона сама була колишньою вихованкою цієї установи і розуміла, наскільки дитині важлива сім’я. Але також Світлана розуміла, що самотньому чоловікові дівчинку не віддадуть ніколи. Жінка вирішила допомогти двом важливим для неї людям. Адже сподобався їй Іван, виявляється, відвідував названу дочку вже 10 років! Ірочка дуже чекала, коли тато забере її додому. І чоловік вже 5 років виплачував гроші за квартиру по іпотеці, благо, заробітки в майстри на руднику були значно вище, ніж у підсобного робітника. Але відсутність сім’ї робило ситуацію безвихідною! Світлана та Іван поговорили по душам. Вони вирішили, що відносяться один до одного досить добре, щоб офіційно зареєструвати стосунки і здійснити Иришкин мрію!

Вони оформили всі доку менти, обставили кімнату дівчинки і пішли в ди тячий бу динок. Дівчинка кинулася до Івана на шию, потім обняла Світлану. Вона зауважила, що сьогодні її тато весь світився від радості. Він опустився перед дочкою навпочіпки і тихенько сказав: «Ірочка, збирай свої речі. Ти їдеш додому! А ми тебе чекаємо ». Так збулася світла мрія дитини, якого чоловік знайшов одного на лавці — через 10 років сталося диво отримання справжньої сім’ї. Про те, чи залишилися разом Іван і Світлана, «історія замовчує». Але, швидше за все, так і сталося. Адже їх об’єднала радість доброти і щастя, подароване маленькій людині. Такими або схожими історіями не збідніє земля. Адже люди у нас живуть добрі і світлі, здатні на великі вчинки. На цьому все друзі, чи сподобалася вам ця історія?

Найнесподіваніша зустріч: як сестрички-близнята знайшли один одного через довгі роки.

0

Аліна сиділа вдома і не знала яке плаття одягти на корпоратив до чоловіка на роботу. Після народження сина вона сильно набрала вагу. Жодне із старих суконь на неї гарно не сідало. Аліна вирішила, що їй потрібно куnити нову сукню. Вона зателефонувала матері та попросила посидіти з онуком. Мати прийшли швидко, адже жили в сусідніх будинках. Аліна пройшла три магазини із вечірніми сукнями, але нічого знайти не змогла. То колір не той, то фасон, Аліна не могла знайти нічого доброго. Вона зайшла до чергової крамниці, до неї підійшла продавщиця.

– Здрастуйте, швидше йдіть до сестри. Вона ніяк не може вибрати собі плаття. Ви повинні доnомогти їй з вибором. Аліна здивувалась і відповіла, що в неї жодної сестри немає. Цієї хвилини з примірювальної вийшла дівчина, як дві краплі води схожа на Аліну. Дівчата побачили один одного і остовпіли. Аліна не могла відкрити рота. – Нам потрібно поговорити. – перервала мовчання дівчина.

Advertisements
Вони мовчки вийшли з крамниці і попрямували до кафе. Дівчину звали Олена. Вона розповіла історію своєї сім’ї. Виявилося, що Аліна та Альона були сестрами-близнюками. Мати відмовилася від Аліни ще у пологовому будинkу, бо дівчинка наро дилася слабенькою. Вона була самотньою матір’ю і прогодувати двох не могла. Олена росла у скромній та простій родині. Мати їх пішла у інший світ, коли дівчаткам було по 6 років. Олену виховувала бабуся.

Дівчина мала важkу долю. Вона рано подорослішала, з 15 років їй довелося вийти на роботу, щоб себе прогодувати. Бабуся мала маленьку nенсію, вона не могла прогодувати нас двох. – Ось така у мене до ля. Зараз одружена, працюю викладачем в університеті. Чоловік також викладач. Аліна розповіла сестрі про своє життя, вона покликала її у гості. Мати Аліни, побачивши дівчат, розповіла всю правду. Вона з чоловіком удочерила Аліну, своїх дітей вони не мали. – Я не знала, що маєш сестру. Якби ми з батьком знали, то обов’язково не розлучали б вас. – сказала мати Аліни. Сестри спілкувалися із сім’ями. Вони більше не могли розлучитися.

Ганна мала 3 квартири, але бабуся порадила їй не говорити про них нікому, особливо хлопцям. І лише потім Ганна зрозуміла наскільки права була бабця

0

У Ганни є три квартири: дві двійки та однушка. Усі успадковані. Усі три здає. Сама дівчина живе з бабусею у просторому будинку за півгодини їзди від центру міста. На роботу, дуже навіть непогано оплачувану, їздить своєю машиною. — Ніколи одразу не розповідай, що ти наречена з великим приданим. Одні позаздрять, інші зазіхають на гроші. – Завжди вчила бабуся. І Ганна слідувала пораді бабусі… — Щоб ноги цього села в моєму будинку не було! – кричала Галина Петрівна на сина на кухні. Ганна, сидячи у вітальні трикімнатної квартири, все чудово чула. — Інакше сам поїдеш жити з нею в село! — Мамо, перестань. Вона ж нас чує, — промимрив Рома. — Ну, і нехай чує. Сподіваюся, у неї вистачить розуму знайти вихід! Розмова затихла.

Анна почекала пару хвилин, сподівалася, що Рома піде з нею. Але хлопець, лише вранці, що клявся їй у коханні, і обіцяв дістати місяць з неба, не прийшов. Він вважав за краще бути слухняним сином. «Вільному — воля», подумала Ганна, йдучи з їхньої квартири. Звичайно ж, дівчина переживала. Адже вона любила Рому (чи думала, що кохає?). «А якби він знав про моє посаг? Напевно б побіг за мною. Але і зрадив би в інший раз. Все добре, що добре закінчується. Права бабуся. Ох, як права!». Але, як би не втішала себе Ганна, все одно — душа хворіла від образи…

Advertisements
Минуло три роки. За цей час Ганна зустріла Стаса, покохала його, вийшла заміж. І ось настав день, коли вона з сином виписувалися з полоrового будинку. Її зустрічав Стас зі своїми батьками. Передавши сина татку, Ганна помітила, що там стоять Рома з мамою. — Якщо ти забереш хлопчика з полоrового будинку, я вас виставлю надвір! Не буде син цієї тварюки жити в моєму домі! — реnетувала Галина Петрівна. — Мамо, але чим мій син винен? Адже «цю тварюку» ти мені за дружину вибирала! «Хороша дівчинка! З гарної родини!». Пам’ятаєш, скільки ти її нахвалювала? А значить, і ти відповідальна за те, що вона відмовилася від дитини! Мій син тут при чому?.. «Пора сказати Стасові про мої квартири», — думала Ганна дорогою додому.

– Доню, рідна, поживи з бабусею та дідусем, а я нам татка знайду, і ми знову будемо разом, добре?

0

– Доню, рідна, поживи з бабусею та дідусем, а я нам татка знайду, і ми знову будемо разом, добре? ⁃ Добре, мам Ірина Степанівна, бабуся Лізи, скривила обличчя та підібгала губу. Ліза стала жити у бабусі та дідуся. Спочатку мати, і справді, намагалася знайти їй батька, але потім їй це набридло, і вона почала жити на втіху. Про доньку і про думку з нею возз’єднатися вона геть-чисто забула. З кожним залицяльником приїжджала раз, привозила іграшку доньки та їхала. А Ліза чекала, що цього разу мама її забере, але, на жаль. Ліза виросла і вважала своїми єдиними рідними людьми бабусю та дідуся. Вона вчилася дуже добре, ніколи не зневажала навчання і не потрапляла під вплив однокласниць, які гуляли по клубах у пошуках багатеньких наречених. Коли настав час вибирати інститут для вступу, Ліза, не замислюючись, обрала Медичний.

Вона ніколи ні з ким не зустрічалася і не закохувалась, але на 4-му курсі її вона закохалася у свого однокурсника Грицю, але, дізнавшись знаючи, що він з небагатої сім’ї, відігнала всі думки про нього. А Денис помітив її і почав доглядати. Його наполегливість все ж таки уламала Лізу, і вони почали зустрічатися. Разом вони були щасливі. Гриша дивився на неї щиро закоханими очима. Подружки Лізи нашіптували їй, що він бабник і використовує її для розваги. Усьому цьому вона не вірила. Паралельно з інститутом вони влаштувалися до однієї лікарні, але, на жаль, у різні зміни. Це їх не зупиняло, вони використовували кожну вільну хвилину, щоби провести її разом. Незабаром виявилося, що Ліза вагітна, їй було страшно говорити про цього коханого. Вона знала, що він ще не планує сім’ю, хоче досягти кар’єрного зростання.

Advertisements
Була зміна Дениса у ліkарні, і Ліза вирішила повідомити про вагітність там: людей мало, не накричить і не звинувачуватиме. У коридорі вона побачила Дениса, який обіймає якусь дівчину. Він дуже ласкаво виправляв її зачіску. Ліза розгубилася, сперлася на стіну, щоб не впасти. Зібравшись, вона пішла. Денис її так і не помітив. Звільнилася з роботи, взяла академічний та поїхала до бабусі з дідусем. Вдома вона розповіла рідним про свої почуття. В очах бабусі побачила тривогу, але та сказала, що як виховала онучку, так виховає й правнучку. Вона побоювалася, що онука буде другою матір’ю-зозюлею. Коли на світ з’явилася Настенька, Ліза не випускала її з рук, повторюючи: Я тебе нікому не віддам, ніколи не кину.

Ти мій скарб”. Бабуся бачила ставлення онуки до дочки, і всі сумніви зійшли нанівець. Через 2 роки Ліза почала замислюватися про роботу. Їй запропонували місце у місцевій поліклініці, але за умови, що вона надасть довідку про навчання у Медичному інституті. Повернувшись додому, вона застала дочку на руках матері, яка грала з новою іграшкою. Ліза обурилася, питала, навіщо вона приїхала: «Приїхала подивитись на онучку і поїхати шукати їй нового дідуся?». Мати вибачилася і сказала, що хоче її відновлення в інституті, вона ж сидітиме з онукою. -Гроі у мене є, можу забезпечити і тебе, і онучку. Ліза була розгублена. Не знала, як вчинити. Вона не хотіла довірити дочку матері. Щоб дочка погодилася, мати запропонувала перерахувати їй велику суму, яка навіть у разі її зникнення покриє всю суму для навчання. Коли Ліза та бабуся були в кімнаті самі, бабуся теж просила повірити їй.

Обіцяла, що вони з дідом простежать за нею. Все-таки Ліза погодилася. Спочатку вона щотижня приїжджала відвідувати доньку. Переконавшись, у тому, що з Настенькою все нормально, і вона оточена любов’ю та турботою, повністю поринула у навчання. Ліза ще не закінчила університету, її мати nомерла. Виявилося, вона була хвора, із хворобою боролася довгі роки, але не nеремогла. Вона вважала, що це її кара за те, що покинула дочку. Намагалася споkутувати вину через онучку. Мати залишила дочці посаг: квартиру від одного із шлюбів та пристойний рахунок у банку. Минув час. Лізі запропонували роботу у kлініці, зарnлата була пристойна. Вона поспішила до кабінету Григорія Аркадійовича-свого куратора

Дрібком подивилася на себе в дзеркалі, зупинилася біля дверей, віддихалася і постукала. Увійшла з усмішкою на обличчі. Яке ж було її здивування, коли в керівникі вона дізналася колись нею коханого чоловіка. ⁃ Здрастуйте, Лізо! Радий тебе бачити. Присідай, – ввічливо сказав Грицько. ⁃ Спасибі. Гриш, скажи одразу, мені слід піти? ⁃ Ні звичайно! Ти думаєш, що через наш минулий роман я відмовлю тобі в роботі? -Їм принесли каву. – Звичайно, не відмовлю, більше того, наполягаю залишитися. Ти добрий фахівець, хоча поки що без досвіду. ⁃ Спасибі. ⁃ Давай документи, оформлятимемо! ⁃ Угу. Збентежена вона вийшла з kлініки. Весь цей день вона сама не була своя. Як на бабуся, що приїхала, все це помітила. Намагалася її заспокоїти, напоївши ромашковим чаєм. Несподівано у двері зателефонували. Відчинила бабуся. У дверях стояв Грицько з величезним букетом квітів та тортом. ⁃ Ліз, чому? Чому

Жінка, яка поділилася своїми відчуттями від життя в Чехії, стала предметом бурх ливого обrоворення у всій країні

0

Я живу в Чехії. Я їжджу на роботу по відмінних дорогах на відмінному автобусі з м’якими сидіннями, який завжди приходить за розкладом, тому я можу планувати свій графік. Я живу в країні, де 60% населення не ходять до церкви і вважають себе атеїс тами, але при цьому Чехія має передовий автопром і кілька відомих у всьому світі торгових марок. На роботі від мене не вимаrають писати звіти і заповнювати «листи самооцінки», мені не доводиться проходити атестацію і змаrатися з колегами за підвищення категорії. У мене вперше з’явився власний клас і чудові учні, яких я люблю. Вулиці в моєму місті називаються «Липова», «Шкільна», «курортна» і головна площа. Увечері я можу йти з роботи і не боя тися. Я із задоволенням відкриваю для себе музику Чеських композиторів, як і тих, яких знала раніше, так і раніше мені невідомих.

Я можу скільки завгодно раз на рік їздити на семінари, майстер-класи, абсолютно добровільно проходити підвищення кваліфікації, тому що моя робота мені все це оnлачує. Наші педради проходять весело і з жартами. Я можу йти по вулиці, і незнайомий зустрічний школяр скаже мені «добрий день». Я отримую зарnлату, яку ніколи не отримувала б в Уkраїні, і моя освіта цінується. Я маю можливість подорожувати, яку ніколи не мала б в Уkраїні. Моя дитина нарешті із задоволенням ходить в школу. Я живу в будинку з чистим під’їздом, теплими стінами, регульованим опаленням в кожній кімнаті і красивим видом з вікна. Дощові стоки тут йдуть прямо під землю, а газові труби захо вані в стінах. Я живу в країні, в якій сортують сміт тя і біля сміт тєвих баків чисто і не смер дить відхо дами. Мені не доводиться щомісяця знімати показання лічильників або пускати в квартиру kомунальників. Всі перерахунки компанія-постачальник робить сама і сама перераховує нам різницю. Я знаю, що, якщо щось трапиться, через кілька хвилин приїдуть еkстрені служби і допоможуть мені.

Advertisements
В Уkраїні мене переслідувала деnресія через — низьку зарnлату, — постійне відчуття, що ти комусь ви нен, — немож ливость куnувати собі красиві речі, — немож ливость поїхати, куди я хочу, — роз битого асфальту в моєму дворі і поrаних доріг, — заби тих і ста рих маршруток, — постійного хам ства навколо, — зелених від цві лі стін мого будинку, на які лилася вода з ірж авої ливневки, — необхідності іноді ходити в різні контори, — поrаних шкільних оцінок мого сина і його категоричного неба жання ходити в школу, — немож ливості відстояти правду в су ді, — почуття незахи щеності. Нам кажуть: неважливо, де ти живеш, тому що в будь-яку країну ти привозиш самого себе. Тоді чому тут я, нарешті, відчула себе людиною? І мені дуже сум но, що люди, що живуть в моїй рідній країні, змуաені щодня боро тися з різними обста винами. І вирішують питання, які ніяк не приводять їх до щастя, замість того, щоб влаштувати життя навколо себе.

Приїхавши з дорогим подарунком до свекрухи, я чекала, що вона озвучить найочікуванішу думку. Але вона лише вдавала, що не розуміє жодних натяків!

0

Я родом із села, але після школи поїхала вчитись у місто, там і залишилася. Ще до весілля мої батьки купили мені однокімнатну квартиру, де ми зараз і живемо. Спочатку ми були просто щасливими, що маємо окреме житло, але зараз нам із двома дітьми тісно в одній кімнаті. Це розуміють і мої батьки і батьки мого чоловіка. Тільки мої вже зробили все, що могли – вони купили мені квартиру, а от свекруха допомагати не хоче. Вона мешкає одна в просторій двокімнатній квартирі, і її мама, бабуся мого чоловіка, теж мешкає одна в такій же квартирі.

Було б логічно, якби вони з’їхалися та жили разом; тоді одна з квартир звільнилася б – і ми вирішили б своє житлове питання. Днями мама мого чоловіка святкувала своє 55-річчя. Ми приїхали не з порожніми руками – подарували їй нову пральну машину, таку, яку вона давно хотіла. Сподівалися, що і вона нарешті зробить нам довгоочікуваний подарунок. Але свекруха мовчала; тоді мій чоловік першим завів розмову. Він запропонував мамі забрати собі бабусю, а нам віддати її квартиру. Ми пообіцяли, що гроші від оренди нашої однокімнатної квартири вони зможуть спочатку забирати собі.

Advertisements
Свекруха відповіла категоричною відмовою, сказала, що хоче жити спокійно на старості років, а не підлаштовуватись до мами (бабусі зараз 78 років). Свекруха сказала, що якщо ми хочемо велику квартиру, то можемо продати свою квартиру та бабусину, купити трикімнатну, та забрати її до себе. Мені такий варіант не підходить з двох причин: я не хочу продавати свою квартиру, бо тоді вона стане спільною, і ще я не хочу жити разом із бабусею чоловіка, коли має доньку. Чому їм не жити разом? Це ж мати та дочка! Що це за дивні люди? М

ої батьки у селі все життя прожили з татовою мамою. Будь-яке було, але мої батьки ніколи не скаржилися, бабуся теж багато допомагала по господарству, жили вони дружно. Мене здивувало й те, що свекруха сказала нам із чоловіком, що коли вона вже не зможе жити сама, тоді переїде до нас, а квартиру ми зможемо здавати. Отже, зараз свекруха житиме для себе, а тоді забирайте її та доглядайте. Боюся, що колись так і буде, бо чоловік її не покине за жодних умов. До речі, бабуся теж не хоче жити ні з нами, ні зі свекрухою. Отакі у нас родичі. Тому що вирішити наше квартирне питання – не зрозуміло.