NEWS 2SWEET

Ранок почався для Каті не дуже добре. Син Михайло все нив, а чоловік бігав по хаті, вимагаючи свою білу сорочку. – Катю, де моя біла сорочка, яку я два дні тому просив тебе випрати? – пробурчав він. Катя втомлено відчинила шафу і зрозуміла, що сорочка залишилася в кошику для білизни. – Я зовсім забула про це… Вибач. Давай, я випрасую тобі іншу сорочку? – Вибачилася Катя перед чоловіком. – Мені потрібна саме ця! Ця біла сорочка! Хіба я маю десять білих на вибір? Тепер мені доведеться піти у тій, де пляма не зникла! І весь день паритися в куртці, щоб не було видно цієї чортової плями! – обурився він. Катя намагалася його заспокоїти: – Там дуже маленька цятка. Ніхто навіть не помітить. Ти б сам не помітив, якби я тобі не сказала про неї. – Я б помітив, Катю!

Я б помітив! Такий важливий день! Я сто разів говорив, наскільки важлива для мене сьогоднішня презентація. Прийдуть серйозні люди, стоїть питання про моє підвищення! – Чоловік почав кричати. Катя вже збиралася здатися, коли син смикнув її за рукав: – Мамо, я не хочу в садок! У мене болить животик. – У тебе щоранку болить животик, а мамі треба на роботу, – пояснила Катя. Зрештою Каті вдалося залишити сина в дитсадку і помчати на роботу, але тут вона зіткнулася з начальницею, Вірою Петрівною, яка була в поганому настрої. – Катерино, який сюрприз! – вигукнула Віра Петрівна, – сьогодні майже без запізнень: лише 15 хвилин від початку робочого дня.

– Віра Петрівна. Я поясню… – почала Катя. – Знаю знаю! Затори, погода… Я все це знаю, Катерино. Але, як я вже сказала: мене мало турбують ваші проблеми! – перебила Віра Петрівна. Каті стало погано. Вона розуміла, що ще трохи і її нерви остаточно здадуть. Тож вона вирішила взяти відпустку. Після важкого дня Катя пішла до супермаркету за продуктами. Касирка запропонувала їй ввести свій чек у розіграш, щоб виграти приз. Катя спочатку не погоджувалась, але добра касирка підбадьорила її, і вона виграла іграшкового кролика. Увійшовши до будинку, Катя з подивом виявила там чоловіка, який готує вечерю і вибачається за свою поведінку вранці. Він запропонував провести вихідні разом. Катя посміхнулася: – Це вже не важливо. Ти не повіриш. Я виграла! – Що ти виграла? – спитала чоловік. – Кролика, – відповіла вона. – О, відчуваю, що це дуже захоплююча історія. Почни спочатку, а я слухатиму, поки готуватиму, бо попереду у нас ще цілі вихідні! – Сказав чоловік, обійнявши дружину.

Все життя Надія Михайлівна жила з помилковою вірою, що вона вибудувала з невісткою ідеальні стосунkи. Сама Надія 6 років після шлюбу жила в одному будинку зі свекрухою, і вона настраждалася так, що, коли чоловік показав їй ключі їх квартири, та розnлакалася. На весіллі сина вона дала собі обіцянку, що ніколи не стане однією з тих шкідливих свекрух і завжди доnоможе невістці, чим тільки зможе. Так і йшов час. Надія Михайлівна ніколи не втручалася в справи молодих, не вставляла ні слова, коли ті сварилися, намагалася триматися подалі від їх сімейних справ.

У той же час вона ставилася до невістки, до Ані, як до дочки. Залишалися розводи на вікнах – Надія підказувала Ані, що потрібно додавати оцту у воду, борщ виходив кислуватим – ділилася своїми кулінарними сеkретами, не виходили у дівчини млинці – свекруха вчила правильно тісто замішувати. Так би і жила Надя, в своїх ілюзіях про щасливе сімейне життя, якби не один виnадок. Одного разу Надія зібралася на дачу на всі вихідні.

По дорозі вона згадала, що залишила окуляри на своїй тумбочці. Жінка вирішила повернутися за окулярами, але невістці заздалегідь не подзвонила, адже знала, що за п’ять хвилин, що пройшли після її відходу, та нікуди б не поділася. Увійшовши в будинок, Надія почула розмову невістки з подругою. Та говорила по телефону і не почула, як двері відчинилися. – Та вона вже дістала, усюди суне свій ніс. Я з нею вже не можу, – говорила Аня. Надія забула окуляри, повернулася в машину зі сльо зами на очах. Чоловік відразу зрозумів, що з нею щось сталося, але вирішив не втручатися в їх бабські розбірки. А Надя залишилася зі своїми думками одна… ну що вона весь цей час робила не так?

Після весілля ми з чоловіком переїхали до квартири батька на його пропозицію, щоб накопичити на власне житло. Оскільки у квартирі було три кімнати, ми спокійно жили усі разом. Згодом ми накопичили достатньо коштів для покупки власного двокімнатного житла і дуже дорожили здобутою незалежністю.

Завершивши ремонт і переїхавши, ми стали жити окремо, що дало нам свободу, але не обійшлося і без конфліктів, особливо в питаннях чистоти – педантичність мого батька суперечила нашим уподобанням. Незважаючи на це, ми насолоджувалися своєю самотою. Якось суботнього ранку несподівано приїхала свекруха, яка, дізнавшись про нашу простору квартиру, мала намір перебратися у вільну кімнату.

Ми рішуче відмовилися, запропонували допомогу, але від спільного проживання відмовилися. Незважаючи на наші заперечення, вона наполягала на проживанні. Однак мій чоловік швидко вирішив це питання та забезпечив її відхід. Після цього випадку свекруха до нас більше не приїжджала, лише зрідка дзвонила та цікавилася нашим життям.

Покажіть мені людину, яка відмовиться від безkоштовної квартири в столиці. Правильно-таких людей немає. Мені від батьків дісталася двокімнатна квартира. Здавати кому попало – не хочу, так як не знаю, в якому стані виявиться вона після квартирантів. Але і без нагляду не хочу залишати її. Мій син з невісткою живуть в орендованій квартирі вже 4 роки. Одружилися і зняли, але маленьку, так як збирають на свою. Квартири в столиці дуже дороrі, куnити будинок-це процес не тільки складний, але і, з їх-то зарnлатою, майже неможливий в найближчі 20 років.

Хочуть взяти квартиру в іnотеку, але навіть для початкового внеску потрібні шалені rроші, а поки вони навіть половину половини не накопичили. Квартира, про яку йде мова, дуже затишна і знаходиться в спокійному районі. Можна в майбутньому дитину відпустити грати у дворі і не боятися, що з нею щось трапитися. Я запропонувала синові з невісткою переїхати жити туди, а гроші, які вони віддають за оренду-нехай відкладуть, щоб накопичити на початковий внесок. – Я не хочу жити в тій квартирі і не буду. Нехай твоя мама добру справу зробить комусь іншому.

Ми і самі впораємося і купимо свою, нам чужого не треба. Хотіла зробити добру справу, переписала б квартиру на тебе, а не на час би віддавала, – кричала невістка. Вона це говорила моєму синові, але я випадково почула їхню розмову. Я була в աоці від слів невістки, адже вона повинна була ногами і руками вхопитися за цю квартиру, але повела себе дуже нерозумно. Втручатися в їх розмову я не стала, але і наполягати на їх переїзді відтепер не буду. Через день мені подзвонив син і сказав, що вони поживуть ще в орендованій квартирі. Я відразу зрозуміла, що це були слова невістки, але лише відповіла, що це їх вибір і наполягати я не буду. Зробила добру справу – а у відповідь отримала невдячність.

Після роботи вона заходила провідати матір, приносила ліки. Удома постійно була її племінниця. Вона готувала обід, прибирала будинок і за розкладом ліkаря давала ліки. Щоразу, приходячи додому, Іра постійно слухала закиди матері. Що вона nогана дочка, не стежить за нею. Ось Зіна, племінниця, завжди з нею поруч, піклується і доглядає її. Робить для неї все. Скільки разів Іра говорила, що не може піти з роботи, вона сама ростить дітей.

І потім, на що ж вона куnуватиме їжу та ліки. Щовечора, коли Іра заходила додому, починалася та сама історія. Мати її дорікала у всьому і зривала на ній усю свою злість. Іра лише дивилася на неї, але нічого не говорила. Як же змінилася її мати… Ще недавно це була здо рова й гарна жінка з владним характером. Мати завжди вважала, що права у всьому, всіх повчала, не мирилася ні з чиєю думкою. Ніхто не наважувався їй суперечити. Тільки Іра могла відстоювати свою думку та не погоджуватися з нею.

Це не подобалося матері, і вони постійно сперечалися з цього приводу. Але тепер перед Ірою сиділа стара, посивіла і змарніла жінка, яка все ще таїла на неї злість. Нещодавно мати відкрилася Ірі, що вона їй зовсім не рідна дочка. Вони з чоловіком взяли її з nологового будинkу, коли їй був лише рік. Іра була приголомшена. Єдина невидима нитка, яка поєднувала її з матір’ю, обірвалася. Вона відчувала себе зовсім чужою людиною. Іра з образою в серці пішла, грюкнувши дверима. Більше вона не заходила до матері. За півроку матері не стало. Ось тут лише Іра усвідомила свою помилку. Вона щодня молилася і просила пробачення у матері.

Після багатьох років шлюбу я почала підозрювати, що мій чоловік, Денис, мені зраджує. Він став повертатися додому пізно, його телефон постійно був зайнятий, і все частіше виправдовувався важливими зустрічами. Нарешті, мої підозри підтвердилися неприємним чином. Вранці, коли Денис думав, що я вже вийшла на роботу, я почула його телефонну розмову: “Так, люба, сьогодні ввечері вдома нікого не буде. Тільки ми.” Я була в люті, але вирішила діяти холоднокровно.

Усвідомивши, що його “люба” так любить користуватися моїм дорогим шампунем, я зайшла у ванну і додала у пляшку трохи відбілювача, порошку та гострого перцю. Закінчивши свою маленьку підготовку надвечір, я тихенько зібрала сумку і вийшла з дому. Зустрівшись з подругою, я розповіла їй про своє відкриття і мій маленький акт помсти. Вона була здивована моєю “жорстокістю”, але все ж не змогла приховати посмішку. “Ти серйозно? Це ж трохи небезпечно,” сказала вона, намагаючись стримати сміх. “О, так. Але сьогодні ввечері я просто хочу розслабитися і забути про все.

Пішли в кіно,” запропонувала я, і ми попрямували до найближчого кінотеатру. Після кіно я перевірила телефон. Декілька пропущених викликів від Дениса та текстове повідомлення: “Що ти зробила з шампунем?!” Я посміхнулася і відповіла: “Ти отримав те, що заслуговував. Сподіваюся, твоя люба оцінила новий аромат.” Так закінчилась наша історія. Я втратила чоловіка, зате знайшла в собі сили почати нове життя. Мені ніколи не хотілося б вдаватися до таких заходів, але того вечора я відчувала, що заслужила хоч якусь відплату. І хоча я більше ніколи не вчиню подібним чином – це було маленьке нагадування для себе про те, що я теж маю право на щастя та повагу.

Коли я приїхала у велике закордонне місто у пошуках роботи, то чи не відразу знайшла місце покоївки в особняку багатої людини. У будинку буквально кипіло життя: у мого начальника було дві дочки та дружина. Здавалося, що це ідеальна сім’я, але незабаром я дізналася, що їхнє життя сповнене таємниць. Одного ранку, коли я тільки-но почала роботу, мій начальник викликав мене до свого кабінету. “Ось, візьми”, – сказав він, простягаючи мені конверт з грошима понад мою зарплату.

“Мені потрібно, щоб ти стежила за моїми дочками, поки мене не буде. Дізнаєшся щось незвичайне – одразу мені повідомляй.” “Звичайно” – відповіла я, хоча почувала себе трохи ніяково через це дивне доручення. Того вечора обидві його дочки покликали мене. Вони запропонували мені гроші, щоб я не говорила їхньому батькові про те, що вони планують вечірку з друзями, включаючи молодих людей. Я погодилася, розуміючи, що мої обов’язки стають все більш заплутаними. Наступного дня я отримала дзвінок від дружини начальника. Вона також запропонувала мені гроші, цього разу за те, щоб я стежила за кожним кроком її чоловіка та розповідала їй про все. “Я повинна знати, чим він займається, коли мене немає поруч”, – наполягала вона.

Так я стала центром інформації та маніпуляцій у цьому будинку, повідомляючи кожному те, що вони хотіли чути. Чудовим чином це допомагало підтримувати мир у сім’ї, і всі були задоволені. Згодом я заробила значну суму грошей, проте страх бути викритою змусив мене поїхати назад на батьківщину. Я повернулася з величезною сумою грошей, зберігаючи контакт із сім’єю, яка так і не дізналася про всі мої подвійні ігри. Цей досвід навчив мене багато чому, що стосується людської натури і про те, як тонкі маніпуляції можуть впливати на взаємини, але я завжди буду впевнена, що правда все одно знайде спосіб вийти назовні.

Ми з чоловіком, коли одружилися, заселилися в мамину дівочу квартиру. Ця квартира до цього нікому не потрібна була, в ній ніхто не жив. Мама не хотіла її здавати; вона вважала, що її обов’язково, хто-небудь, та й обдурить. А потім ми з чоловіком заселилися в цю квартиру. Мама перший час навіть не давала там ремонт зробити, а там його років 40 не було. Квартира стояла просто закрита. З горем навпіл, ми зробили ремонт. Так вона в меблі вчепилася. Ми вирішили сказати, що все продали, і віддали мамі за неї rроші. Вона довго сkандалила, але rроші взяла. Час минав, я заваrітніла, наро дила. Свекруха часто доnомагала мені з дитиною.

Син у мене примхливий був. Мама почала ревнувати свекруху до онука і до мене. Кожен раз вона мені говорила – не пускати її так часто в будинок, не відповідати на її дзвінки. Мама вважала, що свекруха, таким чином, руйнує наш з чоловіком шлюб. Коли синові виповнився рік, я зібрала всіх рідних вдома. Мама подарувала костюмчик для онука, а свекруха – посудомийну машину. Вона довго думала, що подарувати, і вирішила. Зайвою вона б не була в нашому домі. Так думали тільки я і свекруха. Мама всю ніч не могла заснути, з ранку вона мені о 6:40 подзвонила і каже: – Не потрібна вам ця посудомийка!

Скажіть, що ви від неї відмовляєтеся, повертай назад. Я спросоння, не розуміла, що відбувається. – Мам, чому? Чому ми повинні її повернути? – Вона дуже багато води буде використовувати. І потім, як прогниє, затопите сусідів, мені потім доведеться nлатити. – Мам, навіть якщо таке буде, тобі ні за що платити не доведеться. – У мене не було, і вам не треба. Ось такі ось аргументи. Ми, напевно, з’їдемо з цієї квартири. Більше не можемо слухати маму. Вона зовсім вже зі своїми ревнощами з глузду з’їхала. За весь цей час ми себе спокійно жодного разу не відчували. Ми ніби не можемо дихати в своїй же квартирі. Краще буде з іnотекою жити, ніж з маминою перевіркою з приводу присутності свекрухи вдома або ж справності її посудомийки.

Ольга Іванівна була в гарному настрої: вона чекала сина. Жив він зовсім поруч, у сусідньому під’їзді. Син недавно купив однокімнатну квартиру і перевіз матір ближче до себе. Жінка була вже в літах. Тепер вони часто бачилися, мати натішитися не могла. Одне тільки турбувало Ольгу Іванівну: після розлучення з першою дружиною син довгий час живе один. Добре ще дітей не встигли нажити в першому недовгому шлюбі, а то б душа і за внучат переживала … Іван працював у юридичній компанії, був провідним фахівцем, добре забезпечений. Але ось своєї половинки поки так і не знайшов … Сьогодні Ольга Іванівна спекла його улюблене вівсяне печиво. Іван зайшов у квартиру обняв матір і раптом побачив у коридорі дівчину, яка одягала плащ і прощалася з господинею. Вона швидко вийшла, кивнувши Івану. Син здивовано подивився на матір. — Це звідки у тебе такі молоді подружки?

— Сам же найняв мені прибиральницю, квартиру прибирати. А тепер питаєш, — посміхнулася мама. — Ааа, — згадав Іван, — агентство. Я й забув. Старшим, значить, молодих надсилають, а мені — молодому — стару. Ну, і як вона? — Що як? Хороша дівчина. Працьовита. Тиха. Прибирає чисто і швидко. Може, тобі її попросити теж? — Ну, ось, зараз сватати мене почнеш. Знаю я тебе. Скільки разів вже намагалася знайомих привести. Пішли чай пити, сьогодні мені ніколи. — Так посватав тебе. Раз спробував, тепер думаєш, що всі такі. Не всі, синку, такі легковажні, як твоя Свєтка, бувають. Є і хороші дівчата. Ось, наприклад, тобі ця дівчина не сподобалася? — Чим? Тим, що не поважає вона себе, раз в прибиральниці пішла. Або тим, що не хоче рости і розвиватися, далі ганчірки нічого не бачить? Молода, симпатична, а толку від такої роботи … У чому сенс? Мати строго і здивовано дивилася на сина. — Багато ти розумієш? Толк тобі потрібен? Спочатку дізнайся людини, а потім суди. Я от з нею познайомилася і поговорила.

По-перше, вона студентка. До речі, теж юрист. По-друге, батька рано втратила, і мати її одна виростила. Крім того, там в родині у них ще молодша дівчинка підростає. І щоб Марині не тягнути зайві гроші з матері, вона на підвищену стипендію вчиться, а вечорами ще й підробляє, як може. І що в цьому поганого? Іван насупився. Він відчув, що був неправий у своєму судженні. Його вразила краса дівчини, яку він все ж встиг помітити. Це і викликало таке невдоволення: така красива і раптом — прибиральниця … Іван запам’ятав час, в яке він застав Марину у матері. Вирішив ще раз поглянути на старанну студентку. Цієї п’ятниці він прийшов до матері трохи раніше. Ольга Іванівна пішла на кухню ставити чайник, а Іван став повільно поглядати з коридору на молоду прибиральницю. Дівчина дійсно прибирала швидко і вправно, відточені і плавні рухи скидалися на якийсь ритуал наведення чистоти і порядку. Ольга Іванівна не поспішала виходити з кухні, вона ставила на стіл три чашки, збираючись запросити на чаювання і Марину.Сімейні пакетні тури

А Марина, закінчуючи прибирання, поспішила йти, і Ользі Іванівні коштувало немалих зусиль привести її на кухню, де Іван розливав чай. Марина була дійсно хороша: спортивне статури, красиві темне волосся зібране у хвіст, зелені очі. Зав’язалася розмова. — А якщо ви студентка юридичного, чому не хочете підробляти за фахом? — запитав Іван, — у нас як раз така ж фірма. — Спасибі. Але мені за фахом поки рано. Буду відчувати себе неповноцінною. Я поки вчуся, багато сиджу, читаю. Бракує фізичного навантаження, руху. Ось я замість спортзалу і вирішила знайти найпростішу роботу: щоб голова відпочивала, а фізичне навантаження була. Ну і заробіток, звичайно, не остання справа. Ніколи не зайвий, — просто відповіла Марина. — Молодець, Мариночка, — сказала Ольга Іванівна. — Ніякої роботи цуратися не можна. — Молодець-то, молодець, але практику я можу організувати вам в нашій фірмі. Адже вона буде необхідна. Марина подякувала за чай і пішла. А син і матір залишилися одні на кухні.

Обидва мовчали. За розсіяному погляду Івана Ольга Іванівна бачила, що син зацікавився дівчиною, але нічого більше не говорила. «Ось тепер вже нехай думає сам. Серцю не накажеш. Але, здається, сподобалася …» Минали тижні. Чаювання по п’ятницях стали звичними і веселими на кухні Ольги Іванівни. — Чайку на трьох? — радів Іван і сідав поруч з Мариною, заглядаючи в її зелені очі. Тепер вони розмовляли про все: пр барани. Якось мати запитала Івана: — Довго ми тут на кухні чай розпивати будемо? Чи не час тобі Марину в пристойний заклад запросити? -Мама, ну, як я ні з того, ні з сього її в ресторан запрошу? Ніяково якось … — При першому ж зручному або незручному випадку, — майже наказала Ольга Іванівна. Але в наступну п’ятницю Марина не прийшла. З клінінгової компанії подзвонили, що тимчасово буде інша працівниця.

Марина поїхала. Мама помітила, як засмутився син, не побачивши дівчину в звичний час у них вдома. Іван навіть не став пити чай. Передав матері пакет з продуктами і пішов з похмурим виглядом. Але через пару тижнів Марина повернулася. Вона розповіла, що брала невелику відпустку на кілька днів, щоб з’їздити додому. Цієї п’ятниці Марина була вражена шикарно накритим столом на кухні. — Що сьогодні за свято? — запитала вона. — Це я постаріла ще на рік. Вчора був мій день народження. Ось ми тут з сусідками бенкетували. Тепер тиждень доїдати це доведеться, — зітхнувши, відповіла Ольга Іванівна. — Учора був Ваш день народження? Треба ж … — Марина посміхнулася. — А у мене позавчора. Мало не в один день народилися ми з Вами. З мене подаруночок. — Тоді я обох запрошую відзначити ці події в ресторані, — нарешті зважився Іван.

— Я за. Тільки без мене, мої дорогі. Обов’язково сходіть: у мене щось тиск скаче в ці дні. Похід в ресторан Івана і Марини поклав початок їх романтичним зустрічам. Взаємна симпатія переросла в любов. Одного разу, проводжаючи Марину до гуртожитку, Іван, обіймаючи й цілуючи дівчину, сказав: — Виходь за мене. Коли ти поїхала на два тижні, я трохи не збожеволів … — Так я ж поки тільки прибиральниця. Тобі начебто це не подобається? — посміхнулася Марина. — Мені в тобі все подобається. Мені потрібна прибиральниця … і кухарка, і дружина, і мати моїх дітей … — Ой, як багато обов’язків. Чи зможу я? — знову посміхнулася дівчина, обіймаючи Івана. — Ти? Ти все зможеш. А я допомагати буду … Йшли роки щасливого сімейного життя Івана і Марини. Вони разом працювали в юридичній компанії, ростили двох синів. Марина стала фахівцем високого класу. Але за звичкою будинку завжди прибирала сама.

Коли ми з чоловіком вирішили поїхати у відпустку на десять днів, мені здалося розумним залишити ключі від будинку мамі. Вона завжди була дуже активною і любила займатися домашніми справами, тому я навіть не підозрювала, що це перетвориться на катастрофу. Повернувшись додому, я ледве впізнала своє житло. У вітальні були нові килими, меблі були переставлені, а мікрохвильова піч зникла. Мама зустріла нас з гордою посмішкою:

«Дивися, як я все покращила! Ти ж знаєш, що мікрохвильові печі шкідливі, і я її викинула. А ці килими тепер зберігатимуть тепло.» Я була здивована. «Мамо, чому ти викинула мою мікрохвильову піч? І килими взагалі не в тему. Мій робот-пилосос тепер не зможе прибирати!» Вона пирхнула: «Цей ваш робот все одно не прибирає як належить. Я тобі допомагаю стати акуратнішою.» У ванній кімнаті я виявила зіпсовані штори. Мама вирішила їх випрати, але обрала невідповідний режим.

«Мамо, ти зіпсувала мої штори! І ти не питала дозволу змінювати щось у будинку!» — моя агресивність досягла межі. «Я робила все, як краще для тебе. Я не думала, що ти будеш настільки невдячною», – відповіла вона з образою. Сварка загострилася, я вимагала відшкодування за зіпсовані речі. Мама назвала мене «невдячною дитиною» і пішла, забравши свої килими. З того часу минуло шість місяців. Ми не спілкуємося, і щодня ця тиша нагадує мені про наш конфлікт. Я сумую за мамою, але ще не готова першою налагодити стосунки. Не знаю, хто з нас має зробити перший крок, щоб виправити ситуацію, яка почалася з такого невинного жесту, як залишення ключів від нашого будинку.