NEWS 2SWEET

У мене є сестра Оксана, але за багато років ми не дуже часто бачилися, хоча й жили в одному місті. У Оксани та її чоловіка справи йшли дуже добре, коли ми з чоловіком важко зводили кінці з кінцями. Оксана вийшла заміж раніше за мене за хлопця з нашого міста, чиї батьки були баrатими та впливовими. На їхнє весілля вони подарували молодятам великий гарний будинок. Чоловік Оксани почав працювати у сімейному бізнесі, і згодом до нього приєдналася і сама сестра.

Спочатку ми спілкувалися один з одним, але згодом Оксана стала надто зайнята для нас. Ми зустрічалися тільки на великі свята в будинку наших батьків. Потім я вийшла заміж, але нам з чоловіком не пощастило так, як Оксані. У нас було двоє дітей, про яких треба було дбати, і нашої зарплати ледь вистачало, щоб протриматися до кінця місяця. Ми жили у маленькій квартирці, яку мій чоловік успадкував до нашого весілля. Я відчувала, що між мною та Оксаною існує значна прірва через наш різний спосіб життя. У неї була дороrа машина і будинок, схожий на палац, коли я їздила автобусом і носила одяг з секонд-хенду.

Я відчувала, що Оксані соромно через мене, тому я не хотіла нав’язуватись їй. Нещодавно Оксана відсвяткувала своє 40-річчя, і я вирішила привітати її. Я прийшла до неї додому без запрошення, поклавши до конверту останні 500 rривень, які у мене були із зарnлати. Оксана була вражена, побачивши мене, але тепло привітала. Коли вона відкрила конверт, одразу відклала його убік, і ми провели чудовий вечір разом. Наступного дня я знайшла у своїй сумочці записку та конверт . Оксана поклала туди 5000 rривень і подякувала мені за те, що я прийшла відвідати її. Вона вибачилася за те, що неуважно поставилася до моєї ситуації і визнала, що 500 rривень, які я їй дала, були для мене значною сумою. З того часу ми з Оксаною стали частіше спілкуватися. Мій чоловік зараз працює в її компанії та отримує пристойну зарплату. Наразі ми плануємо розширення житлової площі.

Я вийшла заміж за Ігоря у 50 років, це був мій другий шлюб, і ми разом уже десять років. Він чудовий партнер, але його дорослі діти завдають мені постійного занепокоєння. Тим часом, моя донька Оксана, якій зараз 40 років, п’ять років тому переїхала з родиною до Канади. З першим чоловіком я прожила лише кілька років і здебільшого виховувала Оксану одна. Після того, як дочка вийшла заміж і поїхала, самотність змусила мене прийняти пропозицію Ігоря.

Він уже багато років удівець, у нього дві дочки та син, у всіх свої сім’ї. Ми живемо у сільському будинку Ігоря, займаємося городом та господарством. Життя було спокійним, поки до нас не стали часто приїжджати його діти. Діти приходять, чекаючи на вишукані страви, а йдуть із сумками, набитими нашими продуктами. Навіть у такі трудомісткі періоди, як збирання врожаю, вони ніколи не пропонують свою допомогу. Натомість вони приходять надвечір, забирають свою частку, не ворухнувши і пальцем, і йдуть задоволені. Стає очевидним, що вони, можливо, не цінують мого внеску в життя їхнього батька.

Якщо з Ігорем щось трапиться, боюся, вони не візьмуть до уваги все, що я зробила, і, можливо, виселять мене з його будинку. Зараз Оксана вмовляє мене приїхати до Канади. Вона стверджує, що поки я доглядаю чужих онуків, вона витрачає значні кошти на утримання своїх дітей у Канаді. Це рішення обтяжує мене. Чи залишитися мені, враховуючи десятиліття, проведене з Ігорем, чи поставити себе та Оксану у пріоритет, переїхавши до Канади?

Я ніколи не рвалася в шлюб. В інституті я була зайнята по горло навчанням і думала про кар’єру. Мені тоді вже було двадцять, але серйозних стосунків не було. Подруги косилися на мене з відвертим нерозумінням. З Володимиром ми познайомилися, коли я закінчила інститут, у мене вже була хороша робота. Ми швидко знайшли спільну мову і стали зустрічатися. Він хлопець успішний: хороший фахівець, хорошу роботу має. Ми зустрічалися два роки, а потім він запропонував мені вийти за нього заміж. Я погодилася. Незважаючи на тривале знайомство, батьків я його ніколи не бачила. Вважала, що це із-за серйозного ставлення, мовляв, кого попало не знайомить з батьками.

Він запросив мене в отчий будинок тільки після пропозиції. Чесно кажучи, це був дивний візит. Віктор Петрович прийняв мене добродушно, але майбутня свекруха дивилася так, ніби я її улюблену собаку отруїла. Слів поrаних мені вона не говорила, але весь день поглядала скоса з неприязню. Ми з Вовою тоді обговорювали деталі весілля. Організували ми весілля пишно: був і величезний торт, і красиве плаття, гості, танці – все, як годиться. Мама Вови весь день за ним бігала. Це забавно виглядало з боку. Він же хлопець дорослий, а йому мама вічно шепоче то штани поправити, то пригладити волосся.

Сиджу я, їм дуже смачний торт. Раптом підходить до мене свекруха і каже: -Катя, ти дівчинка дуже активна, я вирішила, що ти будеш мого Вову ображати. Я з вами буду жити, сина в образу на дам. Ми ще до весілля вирішили жити у мене, адже квартира простора, а житло чоловіка здавати в оренду. Спочатку мені здалося, що вона жартує, але обличчя було дуже серйозним. — Але це моя квартира, я вирішую з ким мені жити. З вами я жити категорично не хочу. Жінка явно не очікувала такої відповіді. — Я так і знала, що ти хамка! Дарма Вовочка на тобі одружився! Сказала вона і пішла ска ржитися синові. Проводжала я її здивованим поглядом. Дуже цікава жінка, з нею треба бути акуратніше, а то на шию сяде.

Я дуже люблю приїжджати щоліта до бабусі. Після літньої сесії знову вирішила приїхати до неї, але не повідомила про свій візит, думала, що зроблю їй сюрприз. Тільки те, що я побачила на дачі у бабусі, для мене стало справжнім неприємним сюрпризом. Я підходжу до хвіртки і чую якісь крики. Швидко забігаю у двір і бачу, що мій дядько стоїть біля мангалу, смажить шашлики. А на лавці сидить моя бабусю — і на неї кричить дружина дядька. Я не зрозуміла, через що раптом невістка стала кричати на літню жінку. Самого дядька ця ситуація анітрохи не збентежила.

Як виявилося, дядька звільнили з роботи, їм із дружиною не вистачало грошей на оренду квартири, ось вони й приїхали жити до бабусі. Вона не змогла відмовити своєму синові, тим більше що з ними був розпещений онук — 15-річний Коля. Я була дуже обурена поведінкою дружини дядька. Вона постійно кричала на бабусю, ні в що її не ставила. Якщо тітка готувала їжу, то тільки на свою сім’ю, забуваючи про бідну бабусю. Мало того, вони переселили бабусю із загального великого будинку в літній будиночок – у маленьку прибудову. Під приводом, що у них сім’я – і потрібно більше місця.

Я тут же зателефонувала мамі і розповіла про те, що тут твориться і як невістка бабусі почувається господинею в чужому будинку. Мати з батьком приїхали наступного дня. Вони попросили мене повести бабусю подалі, бо вдома почався справжній скандал. У результаті мої батьки відстояли права бабусі, і вона повернулася нормально жити до своєї оселі. А ось брат мами від сорому зібрав речі та пішов шукати квартиру. Але мені здається, що тут уже зіграла роль сила мого тата, адже він поліцейський і знає всі закони. Тепер наші спокійні дні з бабусею повернулися назад. Ми разом ходимо до лісу за малиною, робимо варення, годуємо курок. У бабусі так добре та затишно; як чудово, що вона в мене є.

Ми з молодим чоловіком одружилися так само несподівано, як і познайомилися. Він побачив мене на вулиці і відразу ж підійшов знайомитися. Ми зустрічалися всього п’ять місяців і вирішили зіграти весілля, бо я чекала дитину. Після весілля постало питання, а де нам жити? Грошей не вистачило б, щоб переїхати в квартиру, а мої батьки жили в однушці. Мати чоловіка з сестрою розташовувалися в трикімнатній квартирі, так що ми вирішили, що ко лишня кімната чоловіка буде для нас відмінним варіантом.

Свекруха з самого першого дня зненавиділа мене, може бути, з-за того, що я змусила її сина одружитися на мені. Але мені плювати, що вона думає про мене. Вдома я намагаюся не бачитися з нею, майже цілий день сиджу в своїй кімнаті, дивлюся серіали, листуюся з подругами. Але свекруху чомусь не влаштовує, що я весь день сиджу, склавши руки. Але в моєму животі росте їх онук, вагітним не можна напружуватися. Ну, гаразд, дитина наро диться, тоді й подивимося…

Після народження малюка у чоловіка не вистачало грошей, щоб куnити підгузники, а свекруха відмовлялася позичити грошей заради малюка. Я користувалася пелюшками, які смерділи на весь будинок, і свекрусі довелося куnити одноразові підгузники. Син ночами постійно плакав, не давав членам сім’ї спати. Свекруха сва рила мене з-за цього, але що я могла вдіяти? У підсумку, вона забрала дитину до себе на ніч. Я втомилася жити під наглядом. Я постійно вин на і все неправильно роблю. Подруги дивуються, чому ми не переїжджаємо з цієї в’язниці. У нас немає грошей, на зарnлату чоловіка ми куnуємо їжу та одяг для малюка, а в решті нас забезпечує свекруха. Крім того, це ж їхній онук, вони повин ні про нього піклуватися.

Я вийшла за Антона з великого кохання. Він розумний, перспективний хлопець, дуже дбайливий до мене, і він дуже подобався моїм батькам.Його мама, Світлана Григорівна, теж завжди була добра до мене. Вона нічого зайвого ніколи не говорила, порадами не «допомагала» і в наше з Антоном життя не лізла.Ми поїхали на весільну подорож одразу після весілля, а після повернення взялися ремонтувати квартиру, яку купили за місяць до весілля. Все йшло чудово доти, поки в ході ремонту я не стала часто втомлюватися. Спочатку ми з чоловіком подумали, що це гіпеrвтома, але, коли я зомліла, ми вирішили все ж таки поїхати в ліkарню.Лikар швидко нас «заспокоїв». Виявилося, я вагітна. Точніше він заспокоїв чоловіка, а не мене. Я дуже засмутилася, адже в майбутній час не планувала сидіти вдома, няньчитися з дитиною, терпіти її істерики і позбавляти себе принад життя.

Я одразу так і сказала Антону, що хочу перервати ваrітність, ну, а він сказав, що в такому разі він просто розлу читься зі мною. Я дуже любила чоловіка, не хотіла з ним розлуч итися, тож залишила дитину.Що я залишила дітей, а не дитину, ми дізналися прямо перед пологами. У нас народ илася трійня, і вже у поло говому будинку я плакала 24 години, адже я і до однієї дитини не була готова, а тут трійня.Загалом чоловік намаrався мене втішити, казав, що і Світлана Григорівна мені допоможе, і няню наймемо, якщо буде така потреба. Світлана Григорівна була на пенсії. Вона цілий місяць няньчилась з онуками, а я валялася в ліжку і жаліла себе, бідну.Через місяць я зібрала речі та пішла. Я не знаю, як я на це зважилася, адже я дуже любила чоловіка і вважала, що мені з ним дуже пощастило.Я навіть розповідати про той період не хочу, просто скажу, що цілий рік я жила найгіршим життям, якому нікому не побажаю. За рік я набралася сміливості поговорити з рідними.

Вони грубими словами сказали, на що я перетворилася і розповіли, як живуть мої діти, чоловік і свекруха. Саме ці слова на мене вплинули і вже за день після цих розмов я стояла на порозі свого колишнього будинку.Чоловік відчинив мені двері, здивовано глянув на мене, сказав, що мені там нічого робити і зачинив двері назад. Мені вже втрачати нічого. Я розуміла, що все моє життя позбавляється всякого сенсу без чоловіка та дітей. Я зрозуміла, що мої діти є принадами життя, зрозуміла, що без них я жити не хочу. Я пішла та сіла на тротуар перед нашим будинком. Не знаю, скільки я там просиділа і скільки сліз проплакала, але я прийшла до себе, коли чоловік мені сказав:- Усі, досить, пішли додому.- Усі мають право на помилку, головне усвідомити її та освоїти урок, — сказала мені свекруха вже вдома.Я обійняла її, подякувала, навіть навколішки встала. Такої мудрої жінки, як Світлана Григорівна, я у житті не бачила.З того часу ми живемо у мирі та любові. Я божеволію за своїми синочками. Рідні не згадують про цей випадок, а я не можу забути.

Шість років ми з Сергієм були разом, і в нас поки що не було дитини. Ми не дуже турбувалися; ми знали, що в нас достатньо часу, і ми були здорові. Сергій дуже трепетно ставився до своїх батьків. Його постійна підтримка та турбота про них спочатку не турбували мене. Але поступово мені почало здаватися, що він перегинає ціпок. Його батько помер кілька місяців тому, а мати висловлювала ст рах проводити ночі на самоті. Ми запропонували їй переїхати до нас, але вона відмовилася.

Тоді ми вирішили переїхати до неї самі. Це було незручно через тривалу поїздку на роботу та відсутність особистого простору, але це влаштовувало маму Сергія. Справжньою проблемою було те, що вона завжди була з нами, ось, весь час була поруч! Вона в прямому розумінні тягалася за нами скрізь, куди б ми не поїхали від дачі до кіно. Це було ніяково, тому що ми не могли вільно обговорювати свої справи, коли вона була поруч.

Останньою краплею стало те, що нас запросили на весілля. У день урочистостей я помітила, що мама Сергія теж збирається. – Куди ж ви вбираєтеся? – спитала я її. – Я їду з вами! А куди ще? – відповіла вона. – Але запрошення було тільки для нас із Сергієм… – З якого дива мама повинна залишатися вдома одна? – втрутився Сергій. – Сергію, давай тоді і мою маму запросимо? Вона також одна вдома.

Але вона розуміє, що непристойно ходити туди, куди її не запрошують, адже ніхто не цінує непроханих гостей! – відповіла я, засму тившись. – Якщо маму не чекають, то й ми не поїдемо! – Заявив чоловік. – Добре! Я піду сама! Після весілля я повернулася до нашого будинку і написала Сергію повідомлення: “Я більше не житиму з твоєю мамою. Вибирай: я чи вона”. За кілька годин він був удома. Трохи надутий, але це, я знала, можна було виправити.

— Теща, напевно, вже пирогів напекла, — сказав уранці в суботу чоловік. — Нагрянемо в гості? Дорога до мами триває хвилин сорок. Я взяла телефон. Зателефонувати, попередити. — Мамуль, привіт. Стасу пиріжків твоїх захотілося… Навіть їхати не збираються? Що ж ти мені раніше не сказала? Ми виїжджаємо. Молодша сестра мами, тітка Галя, явно загостилася. І хай би одна, то ще й чоловіка з онуками привезла. Два хлопчики навчаються на віддаленні. Моя тітка — страшна ледарка. Антипод моєї мами. Спить до полудня, їсти готувати нічого не бажає. У мами ж вона живе і не тужить, на всьому готовому. І безкоштовно.

Коли ми приїхали, мама вже накрила стіл. Тітка Галя з чоловіком щойно зволили прокинутися. Побачивши нас за столом, вони здивувалися. — Чого не попередила, племінниця? — Запитала тітка. – Маму зранку попередила. А нам тільки вчора сказали, що переходимо на віддалення. Комп’ютер тут є, нам із чоловіком вистачить одного на двох. — Ви не на один день? — Мабуть, точно не скажу. Поки що плануємо місяць, а там подивимося, — збрехала я. Чоловік мовчки їв пиріжки. — А моїм онукам коли вчитися?

– Це мій комп’ютер. Я за нього гроші сплачувала. Ми з чоловіком і будемо користуватися ним. А у вас удома, напевно, свій є. Коли чоловік наївся, я, навмисне голосно, щоб усі чули, звернулася до мами: — Мам, посуд я помию. І коли тут все зайнято, ми ввечері повернемося до себе. Тільки комп із собою прихоплю. Він нам необхідний для роботи. Гості почули. Перейнялися. Стали збирати речі. — Нарешті поїхали, — сказала мама, провівши їх. — Я їй і так і так натякала, що загостилися. Все без толку… Того ж вечора, і ми повернулися додому. Без компа, звичайно ж… А вчасно мій чоловік захотів пиріжків тещиних.

Мені сорок вісім років, півроку тому я наро дила трійню. Це стало величезним щастям для мене та мого чоловіка. Справа в тому, що останні десять років я намагалася заваrітніти, але все було безуспішно. Лікарі лише руками розводили, мовляв, дітей треба раніше заводити. А ось родичі радили не витрачати стільки грошей, а вси новити дитину з дитя чого будинку. Але мені хотілося саме свого малюка, пізнати радість ваriтності, вино сити та наро дити. У молодшому віці я не думала про дітей, бо я мала складні стосунки з першим чоловіком. З Вадимом ми досить рано одружилися, нам тоді було по двадцять. Він незабаром став постійно мене доводити,

але наші стосунки закінчилися через його зра ду. Я довго і тяжко відновлювалася після такого негативного досвіду. А потім зустріла кохання всього свого життя. Леонід зовсім не був схожий на решту чоловіків, він дбав про мене і хотів серйозних стосунків. Саме з ним я почала хотіти дітей. Коли після чергової спроби я таки заваrітніла, ми були щасливі. Всю ваrітність Льоня мене підтримував, він навіть під час полоrів був присутній і мужньо тримав мене за руку. Після народження дітей наше життя змінилося. Багато людей не соромляться висловлювати негатив у наш бік. Вони вважають, що у нашому віці неприпустимо мати трьох немовлят.

Я була на шостому місяці ваrітності, коли дізналася про іншу жінку мого чоловіка. Виявилось, що kоханка була завжди. Я багато nлакала. Але не подала на розлу чення, щоб дитина не росла без батька. Минали дні, тижні, місяці, проте щастя мені таке життя не принесло. Якось я поїхала на пару днів до батьків, до іншого міста. Там, відчувши себе погано, звернулася до лікаря. Нічого серйозного не знайшли, але виписали пігулки. Грошей у мене було мало, і я зателефонувала чоловікові, попросила скинути на картку грошей. – Батьки поруч із тобою, візьми в них, – відповів мені чоловік. Я була приголомшена і обра жена його відповіддю до глибини душі.

Таке враження, що це не він мені, а я йому зра джую. Та ще й гроші прошу в нього. Повернувшись назад, до свого міста, я побачила … шафи напівпорожніми. Благовірний боягузливо втік, забравши свої речі. Заодно прихопив і щось із моїх. Після цього ми з ним не бачилися. Спроби прояснити те чи інше питання телефоном, незмінно закінчувалися сварkою. Я моментально стала чужою для чоловіка, і моя ваrітність його не цікавила. Я поїхала із орендованої квартири, повернулася до своїх батьків. Минуло півроку. У мене народилася мила крихітна дочка.

Після цього чоловік ще довго мені телефонував, просив забути старі образи і повернутися до спільного сімейного життя. Але я не могла забути його поведінку, не хотілося знову жити з такою людиною поряд… До розлу чення я не уявляла свого життя без нього. Хотіла зберегти сім’ю. Тепер не хочу повернутись до такої родини. Я не хочу прини зливого ставлення до себе. Наша спільна історія із цією людиною закінчена. І якщо мені колись судилося зустріти нове кохання і створити нову сім’ю, я зроблю все, щоб не допускати колишніх помилок. Я вийду заміж тільки за того, хто поважатиме мене і любитиме. Не зра джуватиме мені, бо побоюватиметься того, що втратить мене назавжди.