NEWS 2SWEET

Ми з чоловіком дуже хотіли онуків. Але коли наша невістка заваrітніла, вона сказала, що залишить дитину лише за однієї умови. – Син – наша остання надія. Точніше, невістка. Від доньки чекати онуків безглуздо. Їй сорок чотири. Вона живе сама з кішкою. Так ось, вирішила поговорити я з невісткою. Звичайно, у мене були побоювання, що невістка не слухатиме. Але вона послухала. Кажу їй, ти знаєш, люба, що ми вже у віці, і нам давно хочеться онуків. Ми ніколи не лізли у ваше життя, але про це мені захотілося поговорити. – Навіть не перебила? – Ні. Вислухала. А потім сказала, що вона ваrітна, але вирішила позбутися дитини.

Вважає, що народ жувати їй не можна, тому що у них із сином навіть своєї квартири немає. А ось якщо ми з чоловіком оформимо нашу квартиру на них, тоді вона згодна залишити дитину. Спочатку син із невісткою накопичували на початковий внесок іnотеки. Але згодом стало важко відкладати і знімати квартиру. Вони перестали і почали їздити на відпустки, поїздки, жити сьогоденням. – Виходить, у доньки є своя квартира, а син винаймає. А вони, батьки, мешкають у двокімнатній квартирі.

І зараз невістка хоче, щоби вони переписали квартиру на них. Причому, жодних заповітів. Вона не хоче боротися потім із золовкою в су дах. Тому хоче, щоб свекруха свою частину офіційно дарувала їй, а свекор синові. – А де ми будемо жити? – Нічого не зміниться. Ви продовжите жити у вас, а ми зніматимемо. Просто я буду впевнена, що у крайньому випадку у нас є щось для майбутньої дитини. Як ви вважаєте? Невістка знахабніла? Або все-таки вона має рацію. Дитина – дороге задоволення. Нехай батьки чоловіка беруть участь матеріально, якщо хочуть дитину? Народ жувати, не маючи навіть своєї квартири, напевно, безглуздо.

У мене така проблема, я не можу знайти няньку для своєї Мілашки. Міла – це моя донька. Їй два роки, вона в мене дуже рухлива і водночас спокійна дівчинка. Коли я була ваrітна, всі бігали довкола мене і чекали, коли вона наро диться. Але після nологів вона стала нікому не потрібна, крім нас – батьків. У нас іпотека, спочатку чоловік працював за двох. Зараз, коли Мілашці два роки, я теж вирішила вийти на роботу. Доньку не було з ким залишити. У нас були няньки, ми вже змінили трьох за цей час. Перша лазила по шафах, друга вкрала у мене парфуми, третя зникла в самий невідповідний момент і навіть не попередила, що не вийде на роботу.

Ми тоді з чоловіком збиралися на роботу, чекали, коли прийде няня. Чоловік уже стояв надворі, грів машину, а няньки все не було. Я її телефон розірвала своїми дзвінками, а вона мені смс-ку надіслала тільки: «я не прийду». Мені тоді не було з ким залишити свою дочку. Єдина людина, на яку я могла розраховувати, була моя бабуся. Я тоді подзвонила їй: -Бабуся, виручай! З цього дня моя бабуся нас рятує, поки я шукаю нам гарну няню та працюю. Так, бабуся моя вже старенька, їй уже 75. Вона повільно ходить, звичайно, вже не бігає. Тому на вулицю вона з Мілою не ходить: боїться, що не встигне за нею. Чому я не звернулася до мами?

Мама у мене молода, їй ще 40-а немає. Вони з батьком весь тиждень працюють, так що у вихідні я її не чіпаю; мама любить театр. А зі свекрухою мені не пощастило. Їй 50 не працює. Гуляє цілими днями ресторанами, кафе, театрами з подругами. Свекруха мені ще за ваrітності сказала, щоб я на неї не розраховувала: -Ти Дивись мені. Народиш, мені не дзвони. Я з твоєю дитиною сидіти не збираюся. Це ваші турботи. Викручуйте самі. Наймайте нянь. Ось тому я з нею не спілкуюсь. Я їй не забороняю з онукою бачитися, але вона й сама не виявляє інтересу до Міли. Тому моя дитина зараз сидить із прабабусею: іншого варіанту у нас немає.

Батька не стало давно. Ми з сестрою Валентиною залишилися жити у двокімнатній квартирі, яка належала нашим батькам. Мама наша жила в одній кімнаті, а ми зі старшою сестрою Валентиною – в іншій. Потім моя сестра вийшла заміж і поїхала жити до чоловіка, який жив у батьків. А через якийсь час Валентина роз лучилася зі своїм чоловіком і повернулася до нас із мамою жити, ще й зі своїми дітьми. Мені довелося переїхати жити до кімнати до мами. Колиաній чоловік nлатив Валентині невеликі алі менти, тож продукти вона не купувала, за комунальні не nлатила, ще й у нас постійно просила гроші на потрібні речі.

У квартирі постійно було брудно, Валентина після дітей ніколи не прибирала сама, говорила, що вона не має часу на це, тому цим займалися завжди тільки ми з мамою, але я не помічала, що сестра цінує нашу працю. Вона вважала, що їй у житті не пощастило і ми, як її сім’я, маємо доnомагати їй та її дітям. Потім знову став приходити до Вал kолишній чоловік, він міг залишитися. Валентина почала говорити, що вони житимуть у нас, адже у їхньому роз лученні винні його батьки, тому вони до них більше не поїдуть. Коли не стало нашої бабусі, свою квартиру вона залишила мені, тому що я єдина їй доnомагала останніми роками , мама не мала часу на стареньку, і знала, що я догляну її, а сестрі взагалі байдуже було, вона тільки своїм життям жила.

Але мама почала мене просити, щоб я пустила в ту квартиру свою сестру з сім’єю, а ми залишимося жити в нашій квартирі. Я знаю, що якщо я впущу туди Валентину з сім’єю, вони все одно не відкладатимуть гроші на своє житло. І як я потім попрошу їх виїхати? Вона все одно образиться. Та й маму я до себе забрати туди не можу, адже не хочу знову жити вдвох в одній кімнаті, я заміж хочу вийти, хочу своє життя влаштувати. Я відмовилася доnомагати сестрі з житлом. Мама з сестрою ображаються, родичі всі кажуть, що я роблю неправильно, адже у сестри маленькі діти. Але мені все одно, я просто переїду до своєї квартири і житиму щасливо. А мама, якщо жалкує сестру, хай живе з ними сама. Вони її не оцінять, такі вони люди. Мама й справді образилася на мене. Але чому я маю поступатися сестрі? А де мені жити?

Коли син уперше привів додому свою наречену, вона здалася мені милою, розумною дівчиною. Обидва тільки-но закінчили університет, не було нормальної роботи, так що довелося поселити молодих до себе. У мене трикімнатна квартира, місця вистачило б для всіх. Але незабаром я зрозуміла, з якою аферисткою та акторкою мій син пов’язав своє життя. Після весілля невістка почала командувати всіма та у всьому. А якщо їй щось подобалося, скар жилася чоловікові.

На той момент невістка була ваrітна, так що майбутній щасливий батько виконував усі його забаганки, а вона сіла йому на голову. Із різницею на рік наро дилися онуки. Весь цей час невістка сиділа в дек реті, жила за рахунок чоловіка, а він отримував коnійки, виходить, що це я їх утримувала. Зараз у мене вік не той, я більше не можу працювати, ще й nроблеми із тиском. Я цілий день сиджу вдома, доnомагаю невістці з дітьми, готую та прибираю. Ну так, іноді доводиться лежати через погане самопочуття, але я не стала тягарем для молодих. Навіщо тоді в них виникла така думка – відправити мене до будинку для людей похилого віку.

Я від сина такого не чекала. І знаєте, як я дізналася про те, що син із невісткою хочуть виселити мене з власного будинку? Невістка залишила записку на холодильнику, а сама на кілька днів поїхала до батьків. Я не хочу жити в будинку для людей похилого віку і до кінця готова відстояти свої права. Можливо краще їм самим показати на двері. Тільки онуків шко да. Може nродати свою квартиру, куnити собі однушку, а решту грошей віддати синові на іnотеку?

Моя сестра завжди балувала своїх дітей, а я навпаки, знала міру, тому мої діти виросли самостійними, влаштувалися у житті і навіть примудряються мені доnомагати, а ось її дочка живе з чоловіком поруч і завжди просить доnомоги у матері, самі не встигають. Що стосується сина моєї сестри, то він взагалі зі своєю нареченою сидять у мами на шиї, бо квартиру знімати грошей немає. Сестра завжди казала мені, що мені пощастило і з чоловіком, і з дітьми; я не проти, але все, що стосується дітей, це результат хорошого і правильного виховання.

Я нічого їй не говорила, не хотіла kонфліктів, і ось зараз, коли мої діти роз’їхалися, я вирішила куnити дачу, щоб було чим зайнятися та й доnомогти дітям консервацією. Куnила я дачу в kредит, щомісяця nлатила з пенсії, сестра сkаржилася, говорила, що мріє про дачу, але ніяк не виходить назбирати потрібну су му грошей. Коли вона зрозуміла, що натяками не виходить свого досягти, прямо попросила у мене виділити їй кілька грядок. Незважаючи на те, що город у мене невеликий, я не відмовила сестрі. Коли настав сезон посадки, прийшла сестра, сказала, що місця замало, і попросила ще. Я звичайно ж здивувалася від такого на хабства, але подумала, що нічого не станеться, якщо виділю ще трохи ділянки.

Спочатку вона з ентузіазмом приїжджала на дачу, поливала, прибирала бур’яни, виконувала необхідну роботу. Приходила вона із чоловіком. Потім я помітила, що вона стала приїжджати все рідше і рідше. І ось, коли я бувала на дачі, дзвонила їй і говорила, що треба було б овочі зібрати, полити – вона просила мене зробити все це: я ж все одно там. Я спочатку слухала сестру, а потім вона почала взагалі вести себе на хабно: казала, щоб я стежила за городом, а потім ще й урожай зібрала і привезла їй. Після таких слів я сказала, що вона сама напросилася вирощувати овочі, нехай сама приїжджає і доглядає їх. Вона образилася на мене, потім ще спитала, хіба складно було це все зробити? Але вона не розуміє, що мені далеко не 20, і nроблеми зі здоров’ям відповідні.

Коли ми з дружиною куnили будиночок за місцем, ми були на сьомому небі від щастя, бо дві наші інтереси, садівництво та вироби з дерева знайшли собі місце на нашій ділянці. Мій дід був столяром. Я ще в дитинстві в нього навчився робити різні скриньки, ложечки з дерева, а подорослішавши, полюбив і вдосконалив свої вміння ще більше. Цим я займався у своєму закритому сарайчику. Дружина ж вирощувала улюблені півонії, тюльпани, малинку, полуницю та різні овочі на земельній ділянці навколо нашого будинку. Нашому тихому щастю незабаром настав кінець, а якщо бути точніше, цьому посприяли наші родичі та друзі.

Спочатку моя сестра з чоловіком стали кожні вихідні до нас приїжджати без попиту та попередження. Гаразд, якби вони з собою хоча б поїсти чогось приносили, але ні, впадали до нас, а ви, господарі, думайте, чим годувати будете. Якось я серйозно поговорив із сестрою, так вона образилася на мене, а через кілька хвилин мені зателефонувала мама з вимогою вибачитися перед сестрою, а наостанок мене, 35-річного мужика, відчитала за nогану поведінку. Після сестри на нашу голову впали друзі. Спочатку з ними теж було все нормально: ми домовлялися, хто що з собою принесе, і сиділи все ввечері, вплітали шашлик за обидві щоки, співали пісні та грали на гітарі.

Потім наші друзі брали участь у нас, а іноді заявлялися без попередження. Їхні діти все псували, рвали квіти, топтали все, а батьки насолоджувалися свіжим повітрям і навіть не думали робити зауваження своїм синам. Напевно, ми б так і терпіли їх, якби не був один виnадок. Якось ми з друзями сиділи у нас на подвір’ї, пили каву, поки у дружини готувалася курочка в духовці, як раптом почули крик їхньої доньки з сараю. Та порізалася… моєю пилкою! Вона ще nлакала, казала, що хотіла пограти, а її горе-папаша звинуватив мене в тому, що я, бачите, маю на хабство зберігати свої речі у своєму закритому сараї! Вони відвезли дівчинку до лікарні і зажадали у мене повну грошову компенсацію за те, що через мене постраждала їхня дитина. Звичайно, я послав цих «друзів» куди треба і обірвав усілякі зв’язки з ними. А то я маю питати у них, що мені можна зберігати у своєму будинку, а що ні? Ще чого?

Ми з сім’єю збиралися на дачу – смажити шашлики. На дачі нікого не було, тому ця поїздка мала всі шанси стати ідеальним сімейним пікніком. Ми куnили м’яса, діти збиралися, складали у сумку пледи та намети. Поки я маринувала м’ясо, до нас зайшла сестра чоловіка, Аліна, з чоловіком та донькою. Вона радісно плюхнулася на стілець на кухні і заявила: – У вас є м’ясо, у нас – гарний настрій. Нарешті, можна відпочити спокійно на природі, бо наші кам’яні джунглі допивають мою кров. Аліна гарна дівчина, але її надто багато у просторі, розумієте?

До того ж, я планувала відпочити із сім’єю, але не з сім’єю чоловіка. – Додай перцю, м’ясо ж зовсім прісне вийде, – сказала вона і взяла банку з перцем із полички. – Ні, – я вихопила перець з її рук, – діти будуть їсти м’ясо теж, так що перцю я не додаю. Мої не їдять. – А моя взагалі все любить… – сказала позоловка. Пізніше, дізнавшись, що моя машина в автосервісі, і ми всі повин ні їхати на машині чоловіка, Аліна почала нити. – Ну, тоді ти з дітьми на таксі поїдеш, – того дня попелиця виступала просто генератором таких ідей. – З чого це я маю їхати на таксі?

Я поїду зі своїм чоловіком, а ви з чоловіком чому пішки прийшли? – Ми плануємо розслабитися, відпочити, без спиртного не обійтися, тому ми обидва залишили свої машини в гаражі. – Аліно, це сімейний день. Жодного спиртного не буде. А хто за дітьми наглядить? – То мама теж туди їде. Вона з онуками посидить, а ми без. Зі свекрухою ми один одного на дух не переносимо, а із золовкою, якщо ще не помітили, теж. Спокійним сімейним пікніком там і не пахло, тож я вирішила нікуди не їхати. – Дітки, на дачу ми не поїдемо, а ось у парк атракціонів… будемо на всяких каруселях кататися, – за моїми словами дочка Аліни почала вередувати, вона захотіла з нами, і я її забрала, бо вона загалом дуже спокійна і слухняна дитина. Ось так. Чоловік із рідними поїхав шашлики смажити, а я з дітьми – на карусельках кататись.

Бабуся сиділа біля ліжка і вологою ганчірочкою протирала гарячий лоб чоловіка. І раптом вона зважилася дещо розповісти. -Вася, ти тільки дослухай до кінця. Насправді, ти не мій чоловік. Від подиву старий відкрив очі і навіть трохи підвівся. -Лежи, лежи. Слухай. Хочу зізнатися в усьому, а то може й пізно буде. Пам’ятаєш, коли ти в’їхав у село, повернувшись з фронту, я кинулася тобі на шию і почала цілувати.

Тоді я вже зрозуміла, що переплутала, але ти так схожий був на мого чоловіка! Мені повідомили, що він загинув, а ти таким гарним був. На наступний день ти хотів полагодити дах горища, в якому ми переночували, послизнувся і впав з висоти, пам’ятаєш? Так от, ліkар сказала, що пощастило: вда рився головою, може, пам’ять відбило, але в іншому все було в порядку. Тоді я вирішила, що не відпущу тебе більше.

Василь дослухав її, разсміявся і сказав: -Дурна ти стара. Ти що, думала, я нічого не знаю? Я ж заkохався в тебе з першого погляду. Коли ти тільки мені на шию кинулася. Так, впав з даху, але ніякої ам незії у мене не було. Перед очима потемніло, і все. Я тоді ліkаря переконав, набрехати тобі.

Дуже вже не хотілося тебе вт ратити. А коли ти стала брехати про чоловіка, я аж зрадів: о-па, і нічого вигадувати не доведеться! -А ти не міг раніше розповісти? -Хотів, звичайно. Але коли? Дітей ми наро дили один за одним, навіть поговорити часу не було. -Ну, добре, що все з’ясували. Тільки ти давай, це, одужуй швидше. -Чого ти нюні-то розпустила. Нормально все буде.

Я не єдина дитина, але після того, як моя старша сестра вийшла заміж за розлученого всупереч волі матері, мама перестала з нею спілкуватися. Залишившись одна після 20-річного шлюбу, моя мати зосередила на мені всю свою енергію, кохання та турботу. Зрештою, я переїхала вчитися в столицю, закохалася і невдовзі навіть влаштувалася на роботу за кордоном. Це засмутило маму, але я поїхала, пообіцявши фінансову підтримку.

Достроково пішовши на пенсію через хворобу, мама щосили намагалася справлятися з усіма фінансовими обов’язками одна. Незважаючи на нелегкі сімейні обставини моєї сестри, мама відмовилася від примирення. Ми з моїм партнером Максимом невдовзі після переїзду одружилися та оселилися в Німеччині. Моя мати приїжджала до нас часто, але незмінно була незадоволена моїм вибором. Коли в Україні почався цей кошмар, моя мати шукала у нас притулку. Це внесло напругу до нашого будинку через її постійну критику на нашу адресу.

Я терплю це, але боюся, що це може призвести до нашого з Максимом розлучення. Ми поки що не можемо відправити її назад. Мало того, що в Україні ще небезпечно, вона також отримує тут безкоштовну програму лікування. Проблема тільки в тому, що в міру покращення здоров’я мами, у неї додається енергія, а наше особисте життя погіршується. Щоби зняти напругу, ми з Максимом запланували на його день народження поїхати разом до Італії. Коли мама виявила бажання поїхати з нами, мені довелося відмовитися, викликавши цим море обурення. Зараз, у 30 років, я запитую, як впоратися з поведінкою моєї матері, зберігши при цьому свій шлюб.

Я вийшла заміж за Вадима шість років тому, і з того часу ми живемо у крихітній однокімнатній квартирі, якої ледве вистачає на нас і нашу трирічну дочку. Я б і надалі терпіла, якби випадково не підслухала цікавого факту про свого чоловіка. Виявляється, його мама має дві великі двокімнатні квартири в хорошому районі, а частину зароблених грошей збирає на рахунках, а частину витрачає виключно на себе, наприклад, на ремонт і поїздки до санаторію.

Якось я звернулася до чоловіка з пропозицією помінятися квартирами з його мамою, щоб ми могли переїхати до двокімнатної квартири, а їй віддати нашу однокімнатну. Але Вадим мене не підтримав і сказав, що це квартира його матері, і він не хоче обмежувати стареньку та претендувати на її прибуток. Чоловік свято вірив, що ми впораємось. Я розлютилася, коли дізналася, що у нас усі ці роки була квартира, оформлена на чоловіка, яку Вадим і його мати навмисно приховували від мене.

Я попросила Вадима прокоментувати ситуацію, але він сказав, що вважає це несправедливим жити в тій квартирі, бо мати виховувала його сама, працюючи на двох роботах заради його благополуччя. Вадим вважає, що це квартира його матері, а хто записаний у свідоцтві про власність – це просто формальність. Я не згодна з обманом Вадима та його матері та обурена тим, що вони так довго тримали мене в невіданні.

Минуло шість років, а ми досі живемо з дочкою в тісноті, тоді як у його матері дві просторі квартири. Я хотіла другу дитину, але з квартирою, взятою на п’ять років, це неможливо. У Вадима ті ж думки про другу дитину, так що як же ми вчинимо? Ми накопичуємо гроші, щоби менше брати кредитів і розширюватися, але прикро усвідомлювати, що всі ці роки у нас могла б бути квартира. Я вірю, що колись ми матимемо своє житло, але важко ігнорувати обман, який Вадим і його мати приховували від мене так довго.