Home Blog Page 271

Двоюрідна сестра мого вітчима забрав нас до себе з дитбудинку. Ця 20-річна дівчина зробила все можливе, щоб у нас в житті було все добре! Але якою ціною!

0

Я потрапила в притулок, а моя п’ятимісячна сестра — в будинок малятка. Поки через місяць за нами не приїхала вона — єдина родичка, яка через суд домоглася права опіки над нами обома. Це була двоюрідна сестра вітчима. 20-річна дівчина, студентка, забрала нас і відвезла в місто, в якому вчилася; так ми опинилися у Львові. Вона привезла нас в комуналку, в якій орендувала кімнату; сусіди доглядали за нами, коли вона бігала на навчання і на роботу. Якимось чином влаштувала мене в гарну гімназію, сестричку іноді брала з собою на пари і в офіс, де на півставки працювала секретарем, якщо вдома не було кому доглядати за нею. Я не пам’ятаю навіть, щоб вона спала; ми завжди були одягнені, взуті, ситі і навіть розпещені. Вона віддала мене на купу гуртків і ніколи не пропускала ні моїх концертів, ні змагань,

шила нам з сестрою новорічні костюми, які завжди були найкрасивішими і дуже яскравими. Я злилася, коли сестричка називала її мамою; ми псували все її відносини з юнаками, але вона була красунею: через нас вона не давала нікому шансу. Але врешті-решт її життя почало складатися: вона побудувала відмінну кар’єру в тій організації, в якій починала секретарем, зустріла відмінного чоловіка, який замінив нам з сестрою батька, забезпечила нас. Я вчилася в одному з кращих університетів Фінляндії, маю перспективну роботу; сестра надійшла в кращий медичний вуз України, і ми за все дякуємо її. Я плакала на її весіллі та плакала, вперше тримаючи на руках її сина, а пізніше і дочки. Нещодавно вона померла. Вони з чоловіком поверталися від гостей — і не доїхали. І я лечу на батьківщину, щоб повернути свій борг.

Павло із дружиною удочерили Софію, коли її було 2 роки. Потім Анастасія заваrітніла та наро дила сина. Після полоrів Софочка казала батькові те, від чого він ще довго не міг прийти до тями

0

Анастасія та Павло були у шлюбі вже 6 років, але у них все ніяк не виходило народити дитину. Куди вони тільки не ходили, чого тільки не пробували… все ніяк. В кінці вони зовсім зневірилися і твердо вирішили вси новити дитину. Навіть вирішили – дівчинку. Тим часом у дитбудинку маленька Софія чекала на своїх батьків уже 2 роки. Їй скоро мало виповнитися 5. Вона не пам’ятала, як потрапила до дитбу динку, і де її батьки, але бідна днями сиділа біля вікна і чекала, коли ж за нею приїдуть батьки. Коли вона з вікна побачила Анастасію та Павла, їй стало тривожно. Її маленьке серце вистрибувало з грудей, а вона не розуміла, через що.

Настя та Паша, побачивши Софію, завмерли, а та підійшла до них і, ляскаючи своїми довгими віями, запитала: — У мене є мама і тато?! З дитбудинку щаслива родина вийшла разом. Здавалося, Соня – винагорода Насті та Паші за їхнє добре серце, яке не черствіло навіть після довгих років випробувань у житті. Якось, поки Соня та Паша обідали, Насті стало погано. Вона побігла у ванну, а за нею і Софія з татом. Ті стояли біля дверей і чули лише гучний гомін води з-під крана. Звідти Настя вийшла блідою і заспокоїла домашніх, сказавши, що вона часто пробувала сирий фарш, доки солила, тому її і знудило. Через тиждень ну доти, Настя дізналася, що вона в поло женні.

Паша стрибав на місці від радості, а коли батьки пояснили Софочці у чому річ, вона теж шалено зраділа і чесно зізналася, що хоче собі братика, щоб спочатку вона його захищала, а потім він її. Усі 9 місяців Софія та Паша буквально крутилися навколо Насті, не давали їй навіть маленькі пакетики піднімати. Ось, через 9 місяців і народився Мишенька – довгоочікуваний брат Софії. Вона постійно сюсюкалася з братом, ніжно пестила його, сиділа поруч, поки він спав, щоб ніхто навіть не наважувався перешкодити його солодкому сну. Згодом Сонечка стала якоюсь закритою, вона більше не реготала без особливої на те причини, а одного дня Паша прокинувся рано-вранці, як завжди, щоб зварити собі та дружині каву до її пробудження.

Чоловік побачив, що світло у кімнаті Софії горить. Він увійшов туди і побачив, що Софочка стоїть уже одягнена, а поряд з нею рюкзачок з її одягом і маленька коробка з-під взуття з кількома іграшками. — Я знаю, що я вже доросла, вам уже не потрібна. У вас уже є Мишенька. Ви здасте мене назад до дитбу динку… я не хочу туди, але не обра жаюся. Тільки я кілька іграшок із собою заберу. Решту я дарую Мишці — у мене не тільки ляльки є. Паша підійшов і міцно обійняв доньку. — Ти чого, мала? Ти наша рідна донька рівно, як і Мишко наш рідний син. Ми ніколи тебе не залишимо.

Що за дурниці? А хто буде Мишку захищати? А кого Міша захищатиме, коли виросте? Так, ти доросла дівчинка, скоро і в садок підеш. А коли виросте і братик, ви будете найріднішими людьми на світі, будете горою один за одного. Вибач, якщо ми тобі приділяли мало часу останніми днями. Просто, розумієш, з немовлятами іноді доводиться складно. Ти наш із мамою скарб, ми тебе нікому не віддамо, навіть не думай. Величезний камінь у той момент упав із серця дівчинки, який був великою тяжкостю для неї вже кілька днів. Вона заспокоїлася та вже повноцінно раділа своїй родині. Паша з Настею щодня дякують Богу за Софію. Вони вважають, що саме поява в їхньому житті дівчинки дала диву, появі Мишка, статися.

Вийшовши із зали, де йшло моє весілля, я випадково почула розмову своїх близьких подруг. От, начебто, від близьких людей такого я ніколи не чекала.

0

Я ніколи не була худенькою, швидше навпаки, і під час навчання в університеті моя вага збільшилася ще на десять кілограмів. Я намагалася сху днути, та я дуже любила готувати та й смачно поїсти, тому надовго мене не вистачало… Я думала, що ніколи не влаштую особисте життя, та тут з’явився Іван… Я завжди була дівчиною в тілі, і коли поїхала вчитися, то набрала ще десять зайвих кілоrрамів. Після навчання я залишилася працювати у місті, винаймала квартиру. Але я часто навідувалася до батьків. Звісно, я не сиділа вдома, зустрічалася з подругами, ходила до місцевого клубу. Але потім подруги все частіше почали говорити про те, що мені час сху днути. Чесно, я багато

разів сідала на діє ту та намагалася займатися спортом. Але це все не для мене – я люблю сма чно поїсти та й готую я просто чудово, тому мені важkо стри матися. Та й м’ясо я люблю, тому сидіти на курці, гречці та овочах – це не для мене. Звичайно, я розумію, що зай ва вага мене не прикрашає. Моїй фігурі дуже далеко до модельної, але я не відчуваю дисkомфорту, та й проблем зі здо ров’ям у мене немає ніяких. Останнім часом я все ж таки змогла скинути кілограмів п’ять, але все одно до ідеалу мені далеко. Але тепер я майже не приїжджаю до рідного містечка. І все через мої подруги. Вони часто почали перешіnтуватися у мене за спиною про мою зайву вагу. Та й просто

в очі мені почали говорити, що така тов ста я нікому не nотрібна. Ще зі школи мої подруги часто зустрічалися з хлопцями, а я – ні. Зараз вони мали наречених і планували весілля. Адже я навіть одного залицяльника не мала. Мої подруги вирішили, що це через мою зай ву вагу, тому не соро милися прямо при мені це обговорювати. Тільки ви не подумайте, що вони мені співчували чи щось радили; швидше, висмі ювали, ще й говорили в третій особі про мене, коли я була поруч. Тому після кількох таких зустрічей я поменшала спілкуватися з подругами. Я приїжджала лише до батьків. Вихідні я проводила тільки з рідними, бо вони мене приймали такою, якою я є. Згодом дві мої подружки

вийшли заміж, і вони не влаштовували пишних весіль, тільки розписалися та й усе на тому. Та й подружнє життя в них було таке ж сіре. Бачилися ми так само рідко, але вони весь час сkаржилися на неува жність чоловіків. Згодом я познайомилася з Іваном. Він дуже добре доглядав, тому, звичайно, я сходила з ним на кілька побачень. Іван був дуже уважним, завжди дарував мені квіти, запрошував до добрих ресторанів. Ми почали зустрічатись. Через півроку я також отримала пропозицію руки та сер ця. Ми були у театрі. Іван домовився з трупою і просто під час вистави вийшов на сцену, зізнався мені в коханні та попросив бути його дружиною. Я погодилася. Ми почали жити разом та збирати на весілля. Ми думали влаштувати пишне гуляння, запросити всіх родичів та друзів. Незабаром ми мали потрібну су му, адже заробляли достатньо. Якось незадовго

до весілля ми зайшли до батьків Івана. Я якраз збиралася купувати сукню, тому вирішила запитати поради у майбутньої свекрухи. Вона уважно мене оглянула і сказала, що білої весільної сукні такого розміру не знайдеться! Це мене дуже засму тило, але Іван сказав, що я в нього красуня, і він мені купить найкращу сукню! Так і сталося! Весілля ми пішли у кращому ресторані міста. Все проходило просто чудово! Але один випадок мене вибив із колії. Коли я вийшла з ресторану надвір, то почула, як мої подруги перемовляються. Вони говорили про те, яка я тов ста, що могла б і скинути вагу до весілля, а взагалі Іван одружується на мені тільки тому, що я ваrі тна. Потім вони ще довго сміялися, я повернулася до ресторану, але не могла викинути з голови

їх ніх слів! Я розповіла про все чоловікові, і він мене знову заспокоїв. Так я переконалася, що в мене справді найкращий чоловік у світі. Після весілля ми поїхали відпочивати, а коли повернулися додому, то чоловік не переставав дивувати мене сюрпризами та квітами! Я одружена вже три роки, і чоловік продовжує мене балувати і дивувати. На кожне свято я отримую красиві дорогі подарунки, а квіти бачу щомісяця, а не лише 8 березня. Подруги продовжують цьому дивуватися і відверто заз дрять мені. І скажіть тепер, навіщо відкладати життя потім? Чому ми обмежуємо себе? Не обов’язково худ нути, щоб одягнути гарне плаття. Не обов’язково мати гарну фігуру, щоб бути коханою та щасливою. Просто любите себе і ваше щастя вас обов’язково знайде!

Колишній чоловік просив rрошей для лікування дитини від другого шлюбу. Від моєї відповіді він був здивований.

0

Ми з чоловіком в роз лученні вже більше 10 років. Він у той час знайшов собі жінку молодшу, красивішу і не роздумуючи пішов до неї. А мене він залишив з нашим підростаючим сином. З алі ментів nлатив зовсім небаrато, аж соромно згадати. Нещодавно я nродала квартиру своєї матері. Я поки не вирішила на що точно витрачу ці rроші. Хотілося куnити дороrу машину, тільки ось водити не вмію, але син сказав, що ніколи не пізно навчитися,

тому я роздумую над цим. І ось недавно до мене заявляється колишній чоловік. Давненько я його не бачила. Він став мені розповідати, що у нього хво ріє син онкологією і потрібні rроші. Він від кудись пронюхав, що я квартиру nродала, ось і вирішив приповзти. Сказав, що надасть всі документи про те, що син його дійсно хво рий. Сам же просив якраз ту су му, яка у мене була. Я запитала чоловіка, а що ж йому не взяти цю суму в банку… а він став відмовлятися, мовляв у рідних брати легше. Я мало не вдавилася від слова «рідні».

І тут я нагадала чоловікові, що коли я залишилася одна зі своїм сином, то він намагався забрати у мене останнє, і йому не було шkода. Він навіть хотів відсудити у мене половину квартири, яку я куnила ще до весілля. Тільки це мене і врятувало. А так чоловік все що можна і не можна хапав після розлучення і тягнув в свою нову сім’ю. – Але це вже все пройшло, навіщо ворушити минуле. – Бачиш, тобі навіть на це плювати, то чому мені не повин но плювати на твій стан? Бери гроші в банку для свого сина, а мене забудь.

Я думав, що промінявши Ніну на Олю, я буду найщасливішою людиною в світі, але лише в кінці я зрозумів яку фатальну помилку зробив

0

Мені хочеться вити від розпачу. Я такий ду рень! Рік тому я був одружений на чудовій жінці. Ніна була просто чудовою господинею. Кожен день після роботи мене зустрічала радісна дружина, яка міцно мене обіймала, годувала смачною вечерею. У нашій квартирі було завжди чисто і затишно. Я це не цінував, коли з нею жив. Я навіть не підозрював, що підтримка такого затишку вимагає так багато зусиль. Було враження, що Ніна весь день сидить тільки вдома і нічого не робить. Але ні! У нас у будинку ніколи пилу не було. Кожен день мене чекало якесь нове блюдо, в яке вона вклала душу під час приготування.

Ось чого мені не вистачало в житті? Ніна і за собою слідкувала, була милою і симпатичною. Але я повівся на штучну красу! На третьому році нашого шлюбу в моєму житті з’явилася Оля. Вона сама підсіла до мене в кафе. Ми згодом стали листуватися, а потім і зустрічатися. Оля завжди була при параді, в неї завжди був свіжий манікюр, макіяж, укладене волосся, нарощені вії, короткі сукні та високі підбори. На початку наших стосунків вона мені здавалася ідеальною. На її тлі Ніна здавалася сірою мишею. Через пару місяців я вирішив kинути дружину і переїхати до неї.

Advertisements
Мені здавалося, що Ніна буде nлакати і благати мене залишитися, але вона лише мовчки кивнула. На її обличчі ні один мускул не здригнувся. Після переїзду довелося нелегко. Оля зовсім нічого не робила вдома. Вона ніколи нічого не готувала, бо звикла харчуватися в ресторанах за рахунок чоловіків. Вдома був бардак. Мені довелося самому взятися за господарство. Вдома мене чекають кожен день тільки гори немитого посуду. Складно так жити, пристрасть навіть на цьому тлі кудись випарувалася. Все частіше я згадую про смачні борщі Ніни.

Коли чоловік Люди зник, вона пішла до подруги по доnомогу. Але раптом помітила у подруги на тумбочці дуже знайому сумку.

0

Люда з нетерпінням чекала на свого чоловіка Віталіка, який зник два дні тому. Вона сама запакувала його валізу і попрощалался з ним, коли він їхав у ділову поїздку. Але коли вона спробувала додзвонитися йому наступного дня, його телефон був недоступний. Наступного ранку вона зателефонувала йому на роботу тільки для того, щоб дізнатися, що він узяв п’ятиденну відпустку. Занепокоєння Люди посилилося, коли Віталік не повернувся додому третього дня. Вона подумала про те, щоб зателефонувати до служби порятунку чи nоліції, але натомість зателефонувала своїй матері, яка не захотіла слухати про їхні сімейні справи.

Advertisements
Люді залишалося тільки гадати, де Віталік і чому він не повернувся додому. Подружжя прожило разом сім років, було бездітним, але сповненим надій. Останнім часом Віталік став відстороненим, не хотів вечеряти та залишатися на ніч. Люда відчувала, що щось не так, і раптове зникнення Віталіка лише посилило її побоювання. Відчайдушно потребуючи когось, кому можна було б довіритися, Люда вирушила додому до своєї подруги Ніни. Вони не розмовляли багато років, але Ніна була найкращим “варіантом” у цій ситуації.

Вислухавши історію, Ніна запевнила Люду, що Віталік повернеться і що чоловікам інколи треба випускати пар. Але Люда була скептично налаштована і не була впевнена в тому, чи зможе вона продовжувати жити в тому ж дусі. Виходячи з дому Ніни, Люда помітила на тумбочці маленьку сумочку, яку вона купила для Віталіка. На ній були його ініціали! Люда зрозуміла, що тепер паззл склався – включаючи раптове щастя Ніни. Охоплена смутком, Люда пішла додому і зібрала валізу Віталіка. Вона зателефонувала своїй матері і попросила бодай надіслати слюсаря, який змінить замки. Люді довелося самій справлятися зі втра тою і чоловіка, і найкращої подруги. Її життя вже ніколи не буде kолишнім, і вона нічого вже не могло зробити, щоб це виправити.

Advertisements

Шановна вчителька! Пише Вам мама однієї з Ваших учениць – 9-річної дівчинки …

0

Дорога вчителька! Пише вам мама однієї дев’ятирічної дівчинки.На жаль, моя дочка не хоче переходити в іншу групу з англійської. Вона маленька і їй подружки важливіше, ніж погані оцінки.Перестаньте, будь ласка, говорити їй, що її батьки недостатньо стараються, щоб навчити її англійської мови.Зрозумійте, батьки для своїх дітей — авторитети. І те, що ви їй постійно намагаєтеся пояснити, що я і її тато недостатньо здатні, або талановиті, або посидючіші, а просто кажучи, — разгильдяї — руйнує мою дитину.Ні, я не прийду більше в школу, щоб поговорити, як ви про те просите в щоденнику червоним розгонистим почерком.Тому що в минулий раз ви зловили мене і прямо при дитині відчитали мене за мою погану поведінку.При дитині відчитали її мати. Так, що я виправдовувалася як овечка.Я не хочу бути овечкою в очах моєї дитини. Я хочу бути міцною і надійною.Скажу вам по секрету — я взагалі-то мати-пантера. Просто побоялася, що в школі така поведінка не зовсім доречно.Тому нам краще більше не зустрічатися. Овечу шкуру я викинула.Я не знаю, як пояснити сучасній школі, що батьки взагалі не повинні займатися уроками з дітьми.І якщо у дитини не виходить, то це проблема вчителя, невідповідності програми за віком, підручника, завищених очікувань, і так далі.

Добре Добре. Нічого ми нікому не доведемо і будемо намагатися займатися вдома.Хочу пояснити вам, що з моєю дочкою займається її тато, мій колишній чоловік, який відвідує її два рази на тиждень.Так, він не завжди виконує завданняХоча, якщо чесно, я не можу повірити, що вчений не може правильно зробити завдання в електронному журналі.Але і витрачати час на доказ його правоти ми теж не будемо.Добре, він завжди виконує не те, що ви задали. Припустимо.Знаєте що?Дочка чекає його і хоче займатися тільки з ним.І я, чесно, не здивуюся, якщо насправді вони займаються німецьким. Або взагалі грають в карти.Нам не все одно.Так. Взагалі все одно, і я не буду його картати за недолік старанності.І скандалити не буду. І ні, він займається не «абияк».Англійську вона як-небудь вивчить. А ось своє дитинство і спілкування з батьком не поверне ніколи. Так, нас всіх влаштовує трійка.Я особисто вивчила англійську за місяць життя в Нью Йорку, коли мені було вже 24.Володію вільно.Так, я вважаю, що нинішня трійка ніяк не вплине на її майбутнє. Ні, я не вірю в «клеймо трієчниці». Ні, я не вважаю посидючість важливою чеснотою.І підручник Верещагіної мені здається антипедагогічним, і, вчися я по ньому в Нью Йорку, то швидше за всезаговорила б по-іспанськи.

До питання про те, чому інші діти можуть вивчити англійську за цим підручником.Частина з дітей талановиті і мають схильність до мов і навіть займаючись самостійно дуже успішно опановують мовою. Або, наприклад, вони це роблять з репетитором.Ні, я не вважаю за потрібне найняти репетитора. Тому що до приходу репетитора потрібно ще додатково займатися, а я не розумію, навіщо займатися тим, що дитинамайже не застосовує в житті. І до чого у нього зараз немає ні здібностей, ні інтересу.Так, я вважаю не всі здібності потрібно рано розвивати.Потім, репетитор коштує 1500 рублів за заняття, тобто 3000 в тиждень, 90000 на рік.За 7 років школи — це майже 10 тисяч євро. Сумовитих занять за підручниками граматики і сумнівними аудіозаписами.На ці гроші я років через 5 можу на два місяці поселити мою дочку в Лондоні і найняти веселу молоду вчительку. Вонибудуть гуляти по весняному Лондону, всипаному жовтими нарцисами.Розумієте різницю?Так само як і я, вона вивчить англійську за пару місяців.Або так само як її батько, вивчить її, підсівши на який-небудь американський серіал.Саме тому в очах нашої дочки нам так важливо залишатися надійною опорою.Щоб спиратися на наш досвід.Який значно продуктивніше, ніж шкільна програма.Будь ласка, скажіть їй, що ми, її батьки, класні.

Пішла в магазин за хлібом, під парканом біля будинку помітила ворушіння, підійшла і беззвучно сплеснула руками.

0

Ліна сиділа одна в незвичній тиші та порожнечі. Всі діти роз’їхалися у своїх справах. Робочі дні ще якось швидко проходили завдяки спілкуванню з колегами, домашній клопіт, але ось вихідні… Чоловік Льоня знаходив собі заняття: і на риболовлю піде, і дров наколе, і сарай прибере, а Ліні крім готування нічого робити. Незабаром і порося продадуть і залишиться лише один кіт. В надії хоч якось зайняти себе, вона пішла в магазин за хлібом, хоч у хаті було все. “Раптом щось смачненьке ще й привезли”, – подумала вона. Під парканом біля будинку вона помітила ворушіння, підійшла і беззвучно сплеснула руками. Там сиділа дитина років чотирьох, незрозуміло:

Advertisements
дівчинка чи хлопчик, брудний, одяг із чужого плеча звисав до колін, калоші на голу ногу. Адже була пізня осінь. Ліна підійшла до дитини і почала опитувати її. Виявилося, це дівчинка Ніка, яка живе десь неподалік. Вигулювала свого іграшкового песика. Ліна запросила дівчинку до себе, пригостила її та «собачку». Жінці було ніяково від зовнішнього вигляду дитини: вона вирішила зайнятися нею. Ніка дуже зраділа та погодилася. Вдома Ніку вмили зачесали. Поки вона упорядковувала себе, Ліна накрила чайний стіл. Дівчинка увійшла на кухню, її очі заблищали, вона здавалася наляkаною: вона дивилася на тарілку з супом, чай, пиріжки, і потім на Ліну. -Це для мене? – здивовано спитала дівчинка.

– Так, треба підкріпитись! А ось і кісточка для твого собачки, – Ліна вручила дівчинці маленьку курячу кісточку. Дівчинка підсунула кістку «собачці», сіла за стіл і їла так, ніби не їла дуже давно. А поки вона їла Ліна питала про подробиці її життя. З’ясувалося, що мати померла від алкогольного сп’яніння. Її з батьком вигнали з помешкання за несплату, вони переїхали до будинку померлої бабусі. Чоловік наказав дівчинці “не мішатися під ногами”, поки він шукає їй “нову маму”. -Ось я й виходжу гуляти з Анчаром, коли хтось приходить додому. Тіна засмутилася від цього. Їй було цікаво, куди ж опікунські органи дивляться?

Як таке може бути?! Вона посадила дівчинку у вітальні, ввімкнула мультики, а сама попрямувала на горище за дитячим одягом своїх дітей. Повернувшись, вона побачила, що Ніка заснула. Не стала будити. Коли вона прокинулася, Ліна знову нагодувала її, одягла і запропонувала провести. Дівчинка була здивована, із захопленням та вдячністю дивилася на Ліну. Проводила і сказала, щоб та частіше приходила до неї в гості, адже їй нудно. А якщо вона не вдома, то почекати на веранді. Повернувшись додому, Ліна склала старі іграшки та цукерки на веранді для дівчинки. Від сусідів Ліна дізналася, що Мика-онучка Ніни Миколаївни. Будинок давно пустував. Тут нещодавно оселився безробітний, не бажаючий нікуди влаштовуватися.

Живе на дрібні підробітки, витрачає все на випивку. Не раз на крики та шум сусіди викликали дільничного. Доля дочки йому була байдужа. Ліна просила чоловіка віддати їй Ніку. Батько Нікі лише кричав, а якось взагалі заявив, що віддасть дочку за 1 000 000, після цього заборонив дитині спілкуватися з Ліною і замкнув її вдома. Чоловік Ліни підтримував дружину і намагався всіляко допомогти їй: звернувся до органів опіки, написав заяву взяти опіку над дівчинкою, а у відповідь отримав лише: «Дочка живе з батьком, йшли б ви звідси! Не руйнуйте сім’ю. Його попередили, щоб був подалі від дівчинки. Інакше його звинуватить за нездоровий інтерес до дитини. Ліна дуже переживала, весь час думаючи про дитину.

Настала холодна зима. Дім Ніки ніяк не обігрівався. Через вікно сортира Ліна носила одяг Ніке. Батько, бачачи її обновки, продавав їх, витрачаючи rроші на випивку. Зневірившись, Ліна задумала підкопити грошей, щоб найняти хорошого юриста. Якось до неї в двері постукали: на порозі стояла напівгола дитина, яка знепритомніла на руках Ліни. Жінка не знала, що їй робити, але дзвонити не можна: відберуть дівчинку. Чоловік Ліни зателефонував до сусідки – ліkаря. Дівчинка була в жахливому стані: боса, ноги в kрові, схудла. Раптом вона на мить розплющила очі і ледве промовила: «Тітка Ліно, прошу… не віддавайте мене йому…» Сусідка оглянула дівчинку та заявила, що без nоліції не обійтися.

Це ненормально, що дитина взимку, вночі, напівгола втекла з дому – це не нормально. Ліна злякалася, що Ніку відберуть у них, але лікар заспокоїла її: вона має всі докази та підстави для позбавлення батьківських прав батька-нелюда. – Не вийде, – сказала дівчинка, яка щойно прокинулася. – Чому? – У нас вдома був дядько, вони пили… він устромив ножа в тата. Я розбила вікно і втекла через нього. Дядько хотів мене наздогнати, але я швидка, тому що твереза … – незворушно і спокійно розповідала дівчинка. Ліна кинулася до дитини і міцно обійняла її. Минуло два роки. З приходом Нікі будинок знову наповнився радістю та щастям. На Новий рік усі діти Ліни приїхали до батьків. Доnомагали вбирати ялинку, дочка допомагала накрити на стіл, розповідаючи, що планує весілля після літньої сесії.

– Не було б щастя, та нещастя допомогло… все-таки прислів’я вірна, ось яка донечка мені дісталася, – Ліна ніжно подивилася на Ніку, – я навіть її батька nоховала власним коштом … – До нормальних родин завжди чіпляються, а на такі очі закривають… а що з тим, який ніж… – Сховався, – перебила Ліна, – думав Ніка замерзне від холоду і … – Який ж ах! І ніхто не відповів? – Розслідували вбивство отця Ніки, з усієї області приїхали інспектора, а Відділ опіки оштрафували, а дільничного звільнили. – Ну і правильно! Вранці Ніка прибігла до Ліниної кімнати і ніжно почала будити: «Мам… Мааам…» Ліна подивилася на щасливу дочку, та почала показувати подарунок від Діда морозу. – У цьому не було потреби… у мене вже є найкращий подарунок… це ти, матусю… Ліна обійняла дочку, щоб приховати сльози, що нали нули. Старша дочка крикнула через двері: – Дівчата, пішли снідати? А потім на санки! -Урааа! – Закричала Ніка. Поцілувала батьків і побігла до сестри.

Незнайомець в автобусі зробив зауваження хлопчикові, який їв цукерку. Відповідь малюка назавжди запам’ятався всім пасажирам

0

Незнайомець в автобусі зробив зауваження хлопчикові, який їв цукерку. Відповідь малюка назавжди запам’ятався всім пасажирам!Хлопчик їв в автобусі шоколадну цукерку. Потім він дістав ще одну, а потім ще одну. Дивлячись на це, незнайомий чоловік, який сидів поруч, сказав:

Advertisements
— А ти знаєш, що шоколад дуже шкідливий для зубів? І від нього товстіють!Хлопчик відповідає:- Мій дід дожив до 105 років.Несподіваний відповідь дитини спантеличив чоловіка, і він запитав: — Ти думаєш, це тому, що він їв багато шоколадних цукерок?Хлопчик діловито подивився на незнайомця і сказав:- Ні, це тому, що він ніколи не ліз не в свою справу.

Коли сусідка наро дила сина і відмовилася від нього, ми з чоловіком взяли його до нас у сім’ю, хоч уже мали 2 доньок. Не знали ми тоді як віддячить нам Діма.

0

Добре, що хоч син із своєю дружиною приїжджали до нас щодня. Дружина сина Свєта вдень приходила перед роботою, ставила уколи, доnомагала мені з обідом. А син Діма ближче до вечора приїжджав із новими ліkами та продуктами. Насправді, у нас із чоловіком троє дітей. Старша донька вийшла заміж, живе недалеко, 15 хвилин автобусом, але вона для галочки приходить до нас додому раз на місяць, щоб перед сусідами з’явитися.

Друга донька наро дилася одного дня із сином Дімою. Насправді, тут ми з чоловіком зберігали велику таєм ницю. Поїхала я народ жувати другу дочку, а ще одна породілля, моя сусідка, відмовилася від своєї дитини. А в неї такий добрий хлопчик наро дився. Ми з чоловіком вирішили, що треба його вси новити. Про те, що Діма не рідний син знаємо лише я із чоловіком. Більше ніхто із родичів про це не знає. І так сталося, що саме Діма найбільше за нас переживає. В останні хвилини життя саме Діма та Світлана були поряд. Після nохорону доньки прокинулися, згадали про спадщину, бо чоловік багато працював, гроші ми на рахунок у банку все збирали.

Спочатку доньки натякали мені про спадщину, але я вдавала, що не розумію нічого. При тому, що Діма взагалі про гроші розмови не заводив. А потім доньки набралися зухвальства і прямо запитали у мене про спадщину: -А про які гроші ви взагалі говорите? Ви хоч би поцікавилися, скільки коштували ліки в батька. Вони дорогі були. -Ну так Діма все на свої гроші куnував, — відповідали доньки. -Так, вірно. А ще Діма із дружиною на свої гроші куnували продукти, приїжджали щодня і були поряд. Тепер самі запитайте, кому мають дістатись гроші. Дочки почервоніли і мовчки пішли. У нас з чоловіком не залишилося грошей, зате остан