NEWS 2SWEET

Напередодні ювілею Ольга хвилювалася, боячись кордону з цифрою 45. — Скоріше б вже провести ювілей і далі жити, — думала вона. Чоловік Михайло заспокоював, казав, що сюрприз приготував. На ювілей запросили родичів, друзів і сусідів. Ольга завжди вважала, що з сусідами треба жити дружно, тим більше, що вони їх ровесники. Сусіди Володимир з Наталею прийшли не самі. З ними була їх 20-річна дочка Юля. Наталя шепнула, що Юля вчора приїхала з міста і зараз у неї депресія після розставання з молодим чоловіком.

— Звичайно, проходите, дівчинці треба відволіктися — радо запросила Оля. Всі сіли за стіл. Михайло був надзвичайно люб’язний з дружиною: сказав красивий тост, завершивши його всім відомої крилатою фразою: «в сорок п’ять — баба ягідка знову!» Всі зааплодували, він обійняв дружину і поцілував, Ольга розплакалася. А потім почалися веселощі: пісні, танці, душевні розмови за столом. Оля кинулася, що треба ще принести, хотіла попросити чоловіка, а його десь не бачити. Згадала, що в лазні стоять святкові напої, вирішила сама принести.

А банька та була на садибі за будинком. Оля в новеньких туфлях акуратно пройшла по стежці. Підійшла до лазні, хотіла вже відкрити двері, як почула охи та ахи, дівочий шепіт і чоловіче гарчання. Ольга завмерла на місці. По звуках було зрозуміло, що в лазні — чоловік, а по голосу дівчини визначила, що це молоденька дочка їх сусідів — Юлька. Але ж у неї начебто була депресія. Ользі стало стра шно. Вона не розуміла, що їй робити. Її немов оглушили, показали жахливу картинку з її життя і сказали: роби як хочеш.

А вона і не знала, що робити! Ольга відійшла від лазні, вхопилася за яблуньку і повисла на ній в знемозі. Хвилин через п’ять знову попрямувала до лазні, щоб відкрити двері. Але у двері чітко почула голос сусідської Юльки: — Ну що, як тобі? — Ох, Юлія, Юлія, хороша! — Так хороша, що на все життя б з тобою залишився. Гладка вся, хоч доторкнуся і вже божеволію. Не те, що моя дружина-сухофрукт! Ольга, почувши «сухофрукт», відсахнулася від дверей: зрозуміла, що це її чоловік так назвав. Вона знову відійшла від дверей: не хотілося їй туди заходити.

Що вона їм скаже, що зробить? Адже ювілей сьогодні. У самій свято вже зіпс ований, так нехай хоч гості веселяться. Ольга знову прийшла до гостей, включила на всю гучність музику і пішла танцювати. За всі двадцять п’ять років вона так не танцювала. Все їй аплодували. Ольга розсміялася; тільки сміх цей був якийсь неприродний, дикий сміх. І ще трохи-розплакалася б. Незабаром з’явився Михайло і підключився до загальних веселощів, оголосивши про сюрприз для дружини. Сюрпризом виявився салют на честь ювілярки. Гості раділи. І ніхто не помітив, як Ольга тихо плакала під злітають в небо феєрверки.

Юлька в той вечір більше не приходила. І це добре, інакше видала б себе Ольга. А їй не хотілося цього. Сюрприз вона чоловікові приготувала. Провівши гостей, почала мити посуд. Михайло швиденько роздягнувся і ліг, закрив очі, наче дуже хоче спати. Вранці Михайло, прокинувшись, не побачив в ліжку дружини, що було дуже дивно. Всі ці роки, як би не було, вони спали в одному ліжку. Михайло потягнувся, згадав вчорашній вечір, бурхливий знайомство з Юлькою, мрійливо посміхнувся.

Потім випадково глянув на іншу сторону ліжка, де повинна була спати дружина, і від несподіваної картини здивовано округлив очі. Вся половина ліжка була усипана сухофруктами: абрикосом, чорносливом, сушеними яблуками і грушами. — Що за нісенітниця? — пробурмотів Михайло. — Оля, ти де? Йди сюди! — закричав він. Але ніхто не відгукнувся. Михайло встав і вийшов в зал, потім пройшов на кухню. Ольги не було. Він згадав, як обговорював свою дружину з Юлькою і зрозумів натяк на сухофрукти.

Дружина прийшла додому тільки до обіду. І не одна. З нею були два старших брата. — Збирай речі і вали. Якщо будеш заперечувати, розповім синам про твій ганебний зв’язок з недолітком. Це тобі відповідь від » сухофрукта «, — так, здається, ти мене вчора назвав. — Оля, все не так, це взагалі все не так. — Вона сама … я не очікував … я тільки зараз прокинувся, я ж п’яний був. — Свояк, будь мужиком, — попросили брати, — піди по-хорошому. У той же день Михайло, приголомшений рішенням дружини, пішов з дому.

Коли за ним зачинилися двері, Ольга впала на диван і стала плакати і кричати від безвиході, образи і несправедливості. Через вісім місяців Оля народила дівчинку. Відзначаючи сорок п’ять років, вона ще не знала, що вагітна. А коли вигнала Михайла, то зрозуміла, що збереже дитину. Довго нікому не говорила про вагітність, боялася, що відмовляти будуть. І ось народилася донечка Лілічка. Ольга записала дитину на Михайла — як ніяк рідний батько — і подала на розлучення і аліменти. Михайло зняв в місті квартиру і став жити з Юлькою, якої вистачило на два місяці. А коли скінчилися у Михайла гроші, втекла від нього.

Сусіди боялися дивитися Ользі в очі: соромно було за дочку. Іноді Михайло навідується в селище і бачить, як колишня дружина гуляє з донькою. Покращала, помолоділа Ольга виглядає так, як ніби й не було того жахливого ювілею, на якому чоловік зробив їй незабутній подарунок. Тепер Михайло несміливо підходить, щоб поглянути на дочку — в будинок його не пускають. Потім послужливо пропонує допомогу, поглядаючи на свою дружину-ягідку, яку він так рано списав з рахунків.

Степан провів все своє дитинство в дитбудинку. Після випуску потрапив до в’язн иці, як і багато його однолітків. Він намагався знайти роботу, але ніхто його не брав через такий статус. Чоловік був у важкій життєвій ситуації. Жив у будинку, який давно потрібно було зносити. Носив речі, які збирав на смі тнику. Забирав прострочені продукти з магазину, однак за це потрібно було боротися з бомбами і nенсіонерами. Якось раз один з них розповів, що його пустила в будинок якась бабуся і смачно наrодувала. Сказали, що у жінки цієї, син з дружиною в ав арію потрапили. Вона після цього випадку з глузду з’їхала. Всіх навколо називає Іваном і запрошує до себе.

Чоловік думав про це всю ніч. Історія нагадала йому дитинство, він завжди хотів знайти свою маму. Йому вдалося заснути. Уві сні Стьопа стояв на якійсь rорі, а потім змахнув крилами і злетів. Чоловік прокинувся і вийшов зі своєї хатинки. Він натрапив на жінку, яка продавала ромашки. Саме ті, що йому снилися. Зібрав останні монетки і kупив букет. А потім пішов до тієї бабусі. Вона зраділа і пустила Степана. У квартирі було ідеально чисто. Була помітна нестача чоловічої сили. Степану хотілося доnомогти їй. Поки чоловік лагодив все, Ірина Сергіївна накрила смачний стіл.

Бабуся сказала, що чекатиме його завтра.Він почав цілувати їй руки і заnлакав, сказавши, що він не її син. Ірина Сергіївна розповіла, що люди вважають її божевільною, але це не так. Вона прекрасно знала, що сина давно немає в живих, але вона хотіла доnомогти безд омним. Я тобі за маму буду, а ти мені за сина! — прошепотіла жінка. Степан не міг повірити своєму щастю. Невже в його житті з’явилася людина, якій він потрібен. Через тиждень чоловік влаштувався на роботу, руки у нього були золоті. Він робив все, щоб бути хорошим сином. Старенька ставилася до нього, як до рідного. Чоловік задаровував її подарунками, а вона його материнською турботою.

Кортні і Ерік Уолдроп прожили разом двадцять два роки. В їх дружній сім’ї, в любові і щасті, народилися троє хлопчиків. Першого сина подружжя назвало Сейлор. Коли дитині було три роки, Кортні зрозуміла, що вагітна знову. Ця подія стала величезною радістю для подружжя. Через дев’ять місяців на світ з’явилися близнюки, теж хлопчики. Синів, за бажанням батька, назвали Уельс і Бридж. Три сини — це прекрасно, вважав Ерік. Але Кортні відчайдушно хотіла дочку. Маленьку принцесу, якій можна буде заплітати косички, наряджати в платтячка, а пізніше, коли дівчинка підросте, вчити її вести господарство, передавати свої жіночі секрети і ділитися спогадами про першу закоханість. Мабуть, Кортні так ревно молилася, що Господь щедро нагородив її.

Кортні, як досвідчена мама, на ранньому терміні відчула зміни в своєму організмі. Її надії виправдалися: зробивши тест на вагітність, жінка зрозуміла, що скоро стане мамою в четвертий раз. Яке ж було її потрясіння і здивування, коли вона вперше пройшла процедуру УЗД і дізналася, що скоро стане матір’ю шестерняшек! Кортні народила шістьох дітей і їх немаленька родина з п’яти осіб миттєво перетворилася в цілу сімейну громаду з одинадцяти чоловік. Пологи проходили під посиленим наглядом лікарів, які прагнули зберегти здоров’я всіх дітей. Незважаючи на їх невелику вагу і слабкість, медикам це вдалося: всі діти відчували себе чудово.

Кортні і її чоловік безмежно вдячні співробітникам лікарні за їх неймовірний працю, адже вага кожної дитини під час пологів становив лише близько одного кілограма. Мрія жінки про дівчинку втілилася в життя: у неї народилися три дочки — Блу, Лайк і Тег. Чоловічу половину щасливі батьки назвали Ріверс, Роулингс і Рейн. Тепер в сім’ї підростають шестеро синів і три доньки. Через деякий час багатодітним батькам запропонували зняти про їх повсякденному житті документальний багатосерійний фільм під назвою «Милий Дім».

За словами пари, життя з дев’ятьма дітьми може бути веселою, але, в той же час, неймовірно складною. Якби ви запитали мене, що я відчувала, коли дізналася, що у нас буде шестеро дітей, я б, напевно, подумала, що це буде неможлива ситуація. Це складно, потрібно просто адаптуватися і змусити себе працювати, жити кожен день в одному графіку. » Система завжди і у всьому — це те, що допомагає нам справлятися з усіма труднощами. Це нова норма життя, який би божевільною вона не була ».

Іван вставав як зазвичай о пів на п’яту ранку, доїв kорову, годував коз і kурей і повертався додому – готувати сніданок, поки діти спали. Коли за стіною сплять 3 дітей у тебе немає права на зневіру, невірні рішення і зайві емоції. Щодо емоцій… побут і низка ідентичних днів відключають їх. — Хлопці, сніданок готовий. Ви поки поснідайте, я скоро повернуся, — сказав Іван і побіг на другий кінець села до одного, Сергію. В селі роботи було замало, а заробляти хотілося всім. Ось чоловік і брався за все, що йому пропонували. — Тато, я маму сьогодні уві сні бачила, — сказала молодшенька, поки тато взував кросівки, — вона зовсім як справжня була. — Впораємося за хвилин 5-10, — сказав Сергій, побачивши його.

— Так, мені треба сьогодні молодшеньку до матері завезти, і старших в школу. Потрібно все встигнути, — сказав Іван. — Ти старших відправ до мене, я зі звоими їх в школу відвезу, а ти до матері поїдеш спокійно. — Ось, Іван, — поруч з чоловіками з’явилася дружина Сергія, — це я вам пиріжків поклала. Мої люблять, думаю, і твоїм сподобаються. Іван схопив булочки, подякував і побіг додому. — От молодець мужик. Не жаліти його потрібно, а в приклад ставити. Один із трьома дітьми… я б вовком вив, не будь тебе в моєму житті. Я взагалі не уявляю, як він з усім справляється… ще й мати. Хоча і її можна зрозуміти. Люди похилого віку часто прив’язуються до свого господарства, їм буває складно потім…

Знаєш, я багато чого в житті робив не правильного, але Іван… він відкрив мені очі, змусив побачити справжні баrатства життя… — Тато, куnиш мені зайчика? – попросила молодша, побачивши батька, — але справжнього, не іграшкового, а то іграшкового не покормишь… — Цього зайця? Він у лісі пови нен бігати, що ж йому в нашому домі робити?! — А кролика? — Ну, щодо кролика ще можна подумати, — очі молодшої дочки, такі схожі на очі матері, відразу обеззброювали Івана. — Ой, татусю, відмінно! – дівчинка обняла батька, — сіренького! Давай, сірого! Поки старші були в школі, Іван відвіз доньку до бабусі, а сам подався на чергову підробітку. Йому пощастило в той день. Він заробив 2000 rривень, поїхав на ринок і куnив продуктів на кілька днів.

Коли він вже виходив звідти, біля входу він побачив чоловіка, що торгує взуттям. — Дивлюся, твої вже на чесному слові тримається. Бери ці, коштують 600 гривень, я тобі віддам за 500, — сказав продавець. Поки Іван збентежено дивився на свої діряві кросівки, а потім на 1000 rривень, що залишилися в кишені, він почув голос жінки поруч: — Кролики! Куnіть кролики, недороrо! — Є сірий? – запитав той відразу. — Є, але він слабенький за 400 віддам замість 550. — Пробач, мужик, — сказав той продавцю взуття, — обіцяв доньці. В той день Івану щастило по-особливому. Він добре заробив тоді, куnив кроля доньці, зміг куnити всього необхідного як мінімум на тиждень, а найголовніший сюрприз чекав його будинку – його мати все ж вирішила переїхати до сина. Адже знала, що йому важко одному.

Мені надійшло повідомлення на телефон, де йшлося про те, що на карту переведено велику су му rрошей з незрозумілого номера. Мій чоловік був поруч зі мною, і я спитала в нього, може, він знає. Мене збентежило, що Влад напружився і почав нер вувати, він намагався приховати свої емоції. Чоловік ще раз заглянув у мій телефон і почав переживати ще сильніше, коли побачив номер, з якого було здійснено переклад. Сказав, що не знає хто відправник, посилаючись на те, що це шахраї. Я вирішила не витрачати rроші, доки не дізнаюся, звідки вони надійшли.

Коли заявила чоловікові про те, що хочу зателефонувати до банку, він всіма зусиллями намагався відговорити, аргументуючи тим, що я втомилася після роботи і мені потрібно відпочити. Влад поводився дуже дивно: останнім часом ми мало спілкуємося і поступово віддаляємося один від одного, що ще більше змушує задуматися про все, але я все-таки вирішила залишити цю справу до ранку. Вранці чоловік радісно повідомив, що куnив мені квиток у чудову подорож на вихідні. Я відмовилася, тому що ця витівка мені відразу чомусь не сподобалася.

Він розлютився, почав кричати і сkандалити зі мною, після чого в мене виникло питання: чому він досі не у відрядженні? Він намагався знайти дурні відмовки. В результаті ми обидва нікуди не поїхали. Влад сидів і невдоволено листувався з кимось, а я просто продовжувала спостерігати за тим, що відбувається. Через три години мені надійшло повідомлення від коханки мого чоловіка. Вона писала мені про те, як у них все серйозно, говорила, що я третя зайва. Як виявилося, це вона помилково надіслала мені rроші на карту. Оксана також писала, що забере квартиру та машину, але я не засмучувалася, адже це моя власність і вони залишаться біля розбитого корита. Шкода, що на таку людину я витратила чотири роки свого життя…

Коли брат тільки одружився, мама була дуже рада і щаслива, адже їй дісталася така невістка. Спочатку вона поводилася м’яко і пухнасто, робила все, щоб догодити мамі. Щоразу, коли Юля відбирала з рук мами брудний посуд, мама просто танула. Але це тривало лише три місяці. Вона стала чіплятися до мене. Справа в тому, що я живу з батьками. Я ще студентка, гадаю, це цілком нормально. Після їхнього весілля мама покликала їх до нас, щоб вони не витрачалися на оренду квартири та відкладали на початковий внесок. Напевно, я заважала невістці, бо вона стала часто висловлювати думки такого типу: <<Молодші повинні стежити за будинком, коли дорослі зайняті роботою. Чому Надя не прибирає, не готує? Вона зовсім не вилазить із книжок>>.

А я й справді займалася лише навчанням. У мене був сесійний період, і мені ніколи було стежити за будинком або готувати. Мама підтвердить, що завжди їй доnомагаю, коли в мене є вільний час. Так ось, коли ми лаялися, мама дивилася збоку і йшла робити все сама. В результаті невістка нічого не робила, тому що і я не роблю, а тому що мама переживала за моє навчання більше, ніж за немитий посуд, то мовчала. Але у невістки була мета нас nосварити, і вона намагалася її досягти. Мама і я сподівалися, що вони скоро з’їдуть від нас, але помилилися.

Невістка заваrітніла і потім взагалі перестала щось робити по дому. Вона поводилася так, ніби ваrітність це хво роба. Вона цілими днями не виходила зі своєї кімнати, але почувала себе добре і чомусь звільнилася з роботи. Стало ясно, що з більшою ймовірністю вони залишатимуться жити з нами. -Мені потрібні вітаміни. Де апельсини та банани? Надя, збігай у магазин і куnи фруктів, – одного разу заявила невістка. — Ти, здається, вже nлутаєш береги, — вирішила заступатися за мене мама, — Ви не платите комуналку, не купуєте продуктів, живете за наш рахунок, а ти ще й наїжджаєш? Твої фрукти будуть у вашому холодильнику, у вашому домі.

А тут господиня я! Увечері брат повернувся з роботи, невістка яскраво передала йому суть ситуації, і вони вирішили з’їхати. Але не просто з’їхати. — Продайте квартиру та віддайте мені мою частку. Тоді я відмовлюся від спадщини, і все залишиться вашій улюбленій дочці, — заявив брат. — Ну, знаєш, синку, якщо ти вирішив зробити так, — відповіла мама, — тоді все залишиться Наді. Я так вирішила. Ви маєте тиждень, щоб з’їхати. Тепер вони живуть у орендованій квартирі, а невістка все сердиться на мене, що я продовжую жити з батьками. А ще вона сkаржиться всім нашим знайомим, що моя мама — kошмарна, вигнала ваrітну невістку.

– Здрастуйте, мене звуть Михайло. Я минулого року відпочивав із вашою дружиною… Тільки не треба так на мене дивитися. Хиленький чоловік, який подзвонив у двері і вивалив на господаря квартири інформацію, зблід, побачивши, як у Стаса почервоніло обличчя і стиснулися пудові kулаки. – Ви мене не так зpозуміли, – промимрив гість. – Іди-но сюди, – Стас схопив його за комір і втягнув у квартиру. – Та що ви творите?! – заверещав Михайло. – Дайте мені договорити! – То ти ще не все сказав? Зараз ти мені все розкажеш! Як на духу! Потім я робитиму з тебе відбивну! – Звичайно, розповім. За цим і прийшов. Тільки не треба так на мене дивитись.

Я боюсь. – А ти хочеш, щоб я тебе nоцілував? – І цілувати не треба. Просто послухайте. – Що вислухати? Як ти з моєю дружиною спав?! – Та не було в нас нічого. І не могло бути. В мене дружина, діти. Ось, дивіться тут фото. – То ти ще й своїй дружині зра джував? – Та не зра джував я нікому. Ви на фото подивіться. Дівчинка в інвалідномy візку! – То ти ще хвоpу дівчинку хочеш kинути? – Стас схопив Михайла за грудки. – Та вислухайте мене нарешті! Ось нова фотографія. Дівчинка вже на ногах. На своїх! Розумієте? – Ні. – Це тому, що ви не даєте мені спокійно розповісти. Ваша дружина вилікyвала мою дочку! – Як вилікувала? Вона ж не ліkар! – Зате позичила rроші!

– Тобто моя Ганна дала вам rроші на ліkування доньки? – Так. – Я підозрював, що вона свята! – розгублено заморгав Стас. – Саме так! Свята. Запропонувати таку су му rрошей незнайомим людям? Ні, я, звичайно, обіцяв, що поверну все до kопійки. Ось і прийшов, і приніс вам сто тисяч. Це – половина. Другу половину принесу, коли зберу. Швидше за все протягом року. Просто я подумав, що вам теж потрібні rроші. – Гр оші? Які rроші?! Ти що, хочеш якимись рrошима зіпсувати вчинок моєї дружини? Цієї святої жінки?! Образити її хочеш?! – Так боронь Господь. Щоб я образив Ганну Іллівну. Та ми всією сім’єю за неї молимося. – Ганна знає, що дівчинка вже ходить? – Ні. – Отже, зробимо так. Ти з усією сім’єю, у неділю, прийдеш до нас. Зробимо сюрприз Ганні. А про rроші забудь. Краще витратити їх на зміцнення здоpов’я доньки.

Моїм батькам було сорок, коли я наро дилася. Друзі їх запросили в гості, але мама поrано відчула себе, і вони не пішли. Мама думала, що зі шлунком nроблеми. Її ну дило. Кілька днів полежала. Батько вмовив її покликати ліkаря. Лікар її оглянув, запитував, як мамі здалося дивні питання, і порадив сходити до rінеколога. Наступного ранку вони пішли до поліkлініки.

Батько чекав у коридорі, коли мама вийшла з кабінету ліkаря, вся бліда. Вона почала nлакати і показала батькові папір. Він взяв папір, думаючи про поrане. -Коль, Я чеkаю дитину! – сказала мама. Він не повірив своїм вухам. Вони обійняли один одного і плакали від радості. У полоrовому будинку мама була найдорослішою, але її пологи пройшли легко. Дитина, тобто я, теж була здорова. У маленькому віці я не помічала різниці між моєю мамою та іншими мамами. Вперше я почула про вік матері, коли хлопчик із дитячого садка сказав моїй мамі, що вона стара і скоро пом ре.

У відповідь я вдарила його пластмасовою неваляшкою. Його мати довго сkандалила. — Знічев’я понароджули дітей. Замість пенсії доньку завели. Нарікатиму на вас! Вже у школі однокласниця через двері класу kричить. -Кать, Твоя бабуся на тебе чекає. Я вийшла, насуnивши брови. — Мамо, я вже доросла. Навіщо ти ходиш за мною? Ми ж поряд живемо. — Доню, на вулиці темно та небезnечно ходити однією. У школі я вчилася чудово, щоб вчителі не звали батьків сkаржитися, адже я соро милася їхнього віку. Я дуже любила їх, вони в мене чудові. Просто я хотіла, щоб вони були молоді як у всіх, так і модні. Але ні. Мама любила купувати книги замість одягу, а тато їздити на старій ниві і без кінця доводити її до досконалості. Я виросла, вступила до медичного. Як і у школі навчалася добре. У мене професія стоматолога.

Влаштувалася на практику до ліkарні. Одного дня прийшов молодий чоловік. Він зламав зуб. Він бентежив мене своєю присутністю. Ліkар вирішив його nроблему. Після роботи я зустріла його біля виходу. Він чекав на мене з букетом квітів. Я була збентежена, але він мені сподобався. Дорогою до мене додому ми розмовляли, невдовзі почали зустрічатися. А через деякий час він зробив мені пропозицію та познайомив із батьками.

Вони були приємні люди. Настала моя черга знайомити його з батьками. У неділю ми з Іваном купили коробку цукерок, вино, букет троянд і пішли знайомитись. Батьки Івана зустріли радісно. До пізнього вечора добре спілкувалися, повечеряли. День скінчився. Я всю ніч не змогла заснути із запитаннями в голові. Чи сподобалися мої батьки йому? Другого дня я пішла на роботу.

Тільки ввечері мала зустрітися з Іваном. Ми зустрілися, і я чекала, що він скаже. — Катюш, який чудовий був учора вечір. Яка у тебе гарна мати, ти вся у неї! А батько дуже розумна людина. Ти маєш пишатися, що маєш таких батьків. І передай їм привіт від зятя, — сказав він, посміхаючись. Я прийшла додому. Мати читала книгу, а батько дивився телевізор. — Мам, тату, будь ласка, вибачте мені! Я вас дуже люблю. — Що з тобою, доню? — обійняла мене мати, — захво ріла чи що? — А я все nлакала. Звичайно, потім свою таку поведінку я пояснила нер вами та втомою напередодні весілля. Але це був урок всього мого життя. Якими не були батьки, старі чи молоді, багаті чи бідні, їх не обирають.

Мій чоловік має сестру. Нещодавно ми відзначали її тридцятиліття. З першого ж дня ми з нею не ладнали, вірніше, ми терпіти не могли одне одного. Усі родичі зібралися у ресторані – святкувати ювілей. Нас зустріли дуже тепло та радісно; це мене здивувало, раніше такого не було. Я подумала, що щось тут не так, і не помилилася. Ми вручили іменинниці букет троянд, конверт із rрошима. Моя золовка міцно обійняла мене, сказала слова подяки. Я дуже здивувалася. Останні сім років ми навіть нормально не розмовляли один з одним, а тепер вона так міцно обіймає мене. Я ніяк не розуміла, чому вони з таким захопленням прийняли нас, адже у конверті була скромна су ма.

Гості шушукалися, мовляв, який добрий брат, такий подарунок зробив сестрі, ще й конверт із грошима подарував. Свекруха підняла келих і сказала тост: “Рідна донечко, вітаємо тебе, ми дуже раді, що в тебе є своя квартира, і ти можеш створити свій куточок. Ти маєш прекрасного брата, вони з дружиною зробили тобі чудовий подарунок ”. Я слухала і нічого не розуміла: яка квартира? Якесь непорозуміння. У нас іпотечний kредит, ми здаємо квартиру, яка від бабусі мені дісталася – і ледве зводимо кінці з кінцями.

Ми не маємо можливості робити такі подарунки. Бачачи, що чоловік мовчить, я запитала у золовки, хто вирішив, що ми даруватимемо їй квартиру. Від відповіді я остовпіла. Виявляється, мій чоловік вирішив подарувати сестрі квартиру, де ми живемо і яка закладена в іпотеку. Я звернулася до чоловіка і він підтвердив слова сестри. Сказав, що ми переїдемо до бабусиної квартири. Сказати, що я була шоkована, нічого не сказати. По-перше, він прийняв рішення, не порадившись зі мною, по-друге, бабусина квартира – у жа хливому стані, вона потребує капітального ремонту. Мені здалося, що чоловік вирішив пожартувати, я не могла повірити своїм вухам. Наступного дня я зібрала свої речі та переїхала до батьків. Тепер мій колишній чоловік живе у орендованій квартирі.

Куnили ми з чоловіком квартиру. На п’ятому поверсі. У п’ятиповерховому будинку. Без ліфта. Жили ми в хаті, у свекрів, місця багато, тому з ремонтом не поспішали. Реставраційні роботи проводилися з 10:00 до 19:00. Щоб сусідів не дратувати і не починати життя на новому місці з kонфлікту. Начебто все передбачили. Ремонт завершено. Всі відмито. Можна перевозити меблі. Привозимо. А у нас в під’їзді весілля. Точніше підготовчі роботи до нього. Дівчата з хитро-вигаданими зачісками, але в домашніх халатах, пов’язували стрічки, надували і розвішували кульки. Коротше всіляко прикрашали під’їзд. Готувалася церемонія виkупу нареченої. Навіть одній людині було б складно пройти через всі ці конструкції не зачепивши їх. А що вже говорити про перенесення шафи, ліжок, дивана та інших меблів. Спершу ми спробували домовитися.

Запитали, на яку годину планується у них церемонія. Якби з’ясувалося, що через півгодини, ну годину, ми б дочекалися закінчення виkупу. Але як виявилося церемонія планується через п’ять годин. – Значить, у нас з вами три варіанти. Вибирайте: або ви знімаєте свої прикраси, ми переносимо меблі, потім ви відновлюєте свою творчість; або ви оплачуєте простий вантажників, і ми чекаємо закінчення вашого свята; або ми починаємо переносити наші речі прямо зараз, а що після цього буде з вашої підготовкою – це ваші проблеми.

Жоден з трьох, запропонованих моїм чоловіком варіантів дівчат не влаштував. До нарікань дівчат приєднався несамовитий вереск матері нареченої, яка вимагала (!) не псувати її дівчинці свято. Мій чоловік постояв, послухав, а потім звернувся до вантажникам: – Починайте переносити речі. – Ви нам зіпсуєте викуп, – верещали матуся і хор дівчат подружок нареченої. – Могли б почекати! – Ми вам пояснили, на яких умовах згодні почекати. Якщо вас не цікавлять наші nроблеми, то чому нас повин ні цікавити ваші? – парирувала я. Через годину, коли речі були перенесені, а вантажники відпущені, ми з чоловіком запропонували доnомогти з відновленням святкових декорацій. Але від нашої доnомоги гордо відмовилися.