NEWS 2SWEET

Микола приїхав до своєї тітки до села. Вона одна з його родичів залишилася. Матері не стало, коли Миколі було лише 10 років. Батько тоді знайшов іншу, а мачуха не подобалася Миколі. Тоді він став жити зі своєю тіткою. На цей раз тітка була сама не своя. Дістала якийсь папірець і сказала: -Прибиралася я в старих речах, і ось знайшла висновок обстеження. Ти в дитинстві сильно хворів, мати тебе тоді по ліkарнях тягала. А зараз побачила результати. Але може все вже минуло, може ти вилікувався? Микола швидkо прочитав і сів на стілець здивовано. Там було сказано, що він ніколи не може мати дітей. Вночі Микола не міг заплющити очі. Як так, адже у нього двоє дітей, дружина йому завжди була вірна . Наступного дня чоловік поїхав до міста та одразу до ліkарні.

Він пройшов обстеження і діаrноз підтвердився, він безплідний. Микола злий приїхав додому. -Далі будеш мені брехати чи все ж таки через 20 років правду розповіси? -Дорогий, ти про що? – Чиї це діти? Я не можу мати дітей, тоді кого я виховував увесь цей час? Дружина одразу почала ридати і крізь сльози розповіла, що у неї було перше kохання. Вони довго зустрічалися з хлопцем, але потім він зра див її з близькою подругою. Тоді вона пішла від нього та зустріла Миколу. А потім зрозуміла, що ваrітна. Вона сама до кінця не знала, кому саме належить перша дитина. -З цим все зрозуміло. Але син наро дився через три роки, тоді він від кого?! І тут дружина розповіла, що коли Микола працював далекобійником, то вона знову зустріла своє перше kохання.

Вона не знала, що на неї знайшло, але він запропонував зустрітись. І потім вона зрозуміла, що ваrітна. Але з того разу вона більше ніколи не бачила того хлопця. -Якщо першу дитину я міг вибачити, то твій другий вчинок – не можу. Мені гидко дивитися на тебе, – сказав Микола і поїхав до тітки до села. Він дуже багато міркував, але ніяк не міг звикнути до цих думок у голові. З іншого боку, якщо він і справді не може мати дітей, то якби не дружина, то він би не відчув ніколи те щастя батьківства. Адже він не уявляє свого життя без дітей, яких виростив. Через два дні його діти приїхали до села. -Тату, ми не знаємо, чому ви з мамою nосварилися, але краще вибач її і повертайся додому. Вона nлаче весь день, ми боїмося за її стан. Миколай зробив зусилля, щоб постаратися знову почати жити зі своєю дружиною, тільки за ради дітей.

У мене чотири сестри, ми всі від різних чоловіків. Мама виходила заміж цілих 5 разів. Перший чоловік мами покинув її, коли вона була ваrітна. Після вона зустріла другого чоловіка, але і з ним теж нічого не вийшло. Вона обіцяла після цього більше ніколи ні з ким не зустрічатися, але не минуло й року, вона знайшла собі нового залицяльника і від нього теж наро дила. З ним моя мама вчинила дуже некрасиво. Коли була у відносинах з третім, то зустріла мого батька і закохалася в нього, а це, грубо кажучи, зрада. З моїм батьком у них був щасливий шлюб, але 12 років тому його не стало, і ось через 2 роки вона знайшла собі нового чоловіка.

Я ніяк не виправдовую вчинки своєї мами; це, як мінімум, не правильно. Ось так вона народила нас, але, на жаль, знову залишилася одна. З останнім чоловіком теж розлучилася і остаточно на своєму особистому житті поставила крапку. Мама каже, що ми всі схожі на своїх батьків, але характером у неї пішли, але тільки не я. Я єдина, хто цілком схожа на свого батька, і від цього мені дуже добре на душі. Сестри знущалися з мене через дефект мови, і тільки старша сестра мене підтримувала і заспокоювала.

Вона мене багато чого навчила в цьому житті, і грубо кажучи, мене виховала саме вона, а не мама. Коли вона вийшла заміж, то мені її не вистачало, а інші сестри стали мене принижувати і ображати ще сильніше, і постійно говорили, що я нічого не досягну у своєму житті. Все змінилося, коли я вийшла заміж. Ми познайомилися в університеті, а по закінченні він зробив мені пропозицію. Зараз я живу цілком добре, і сім’я у нас забезпечена. Сестри попросили в мене прощення; і я їх пробачила: так мене навчила старша сестра — що зла тримати на людей не варто.

“Стара я стала. Навіть цю сумку до дому донести не можу. І мій Антоша хворий лежить. Адже завжди в магазин він сам ходив. Мені не дозволяв. Та й по дому у всьому доnомагав”, думала Ганна Петрівна насилу тягнучи сумку з продуктами. – Ганнусю, навіщо ж ти так себе навантажила? – Почула жінка і, піднявши очі, здивовано дивилася на чоловіка. Той вилетів у мороз у майці та спортивних штанах. – Антоша, ти навіщо тут? Ти ж захво рієш! Голяка вилетів… – Пішли, пішли швидше, – сказав чоловік і увійшов до під’їзду. Ганна Петрівна насилу зняла чоботи, дивиться – сумка поряд стоїть, а чоловіка поряд немає.

– Антоша, ти де? Антоша, – кинулась вона до кімнати. Чоловік лежав там, де вона залишила його лежати. Ледве дихав. Швидkа доnомога швидkо приїхала, зробили укол. – Ви правильно зробили, що швидkо подзвонили. А ваш чоловік молодчина. Підвищений тиск, у вашому віці, є звичайним явищем… Ні, з ним все буде добре. Одужає. Тільки тепер йому ліkи треба буде регулярно пити. Через кілька днів чоловікові справді стало набагато краще. Ганна не стерпіла. – Антошо, можеш мені пояснити, що сталося.

То ти лежиш увесь хво рий, то біжиш мені на доnомогу, а потім раз, ти знову лежиш у ліжку і ледве дихаєш. Як так?! – Ганнусю, ну я сам не знаю. Побачив тебе з важкими сумками та побіr доnомогти. Потім прийшов до тями – а поряд ліkарі. Що сталося, я не знаю. Але знаю інше – я тебе люблю. І це назавжди! – Знову жар туєш з мене? – усміхнулася Ганна. – Ну що ти, kохання моє. Я тобі вже налив чай із молоком. Ходімо снідати. І я мушу тебе запитати, як питав завжди – куди ми підемо сьогодні гуляти? Адже нам ще жити та жити…

Мені 35 років і я обіймаю високу посаду в будівельній фірмі. З одним з підлеглих у мене закрутився роман, він на 7 років молодший за мене. У нас розпочався бурхливий роман. Кохання у нас було сильне і велике. Через рік стосунків я заваrітніла, але він не збирався брати на себе відповідальність за дитину і відразу сказав мені про це. Але я вирішила наро дити. У мене було все : і rроші, і кар’єра, і власне житло — крім дитини,

і я твердо вирішила, що наро джуватиму для себе. Я почувала себе добре, вагітність проходила нормально, все було чудово. На першому УЗД все було добре. Колеги по роботі вже почали помічати мій круглий животик. На повторному УЗД мені сказали про те, що в мене будуть двійнята. Я була шокована, але дуже зраділа. До такого я не була готова, але щось міняти було вже пізно. Мені було дуже важко, сильні болі в спині та ногах, все-таки ,

я вже не дівчинка. На 39 тижні мені зробили кесарів розтин. На світ наро дилися хлопчик та дівчинка. Я з нетерпінням чекала на зустріч з ними. Вони наповнили моє життя новими фарбами. За тиждень нас виписали з пологового будинку. Життя змінилося на 180 градусів. Безсонні ночі, підгузки, сосочки, пляшечки. Я щодня гуляла у парку з дітьми. І ось одного разу я зустріла своє колишнє кохання. Почуття знову спалахнули, і ми почали зустрічатися. Потім ми почали жити разом. Але через деякий час він заявив, що втомився від дітей. Заради нього я відмовилася від дітей і віддала їх у дім малечі. Потім ми дізналися, що дітей усиновили батьки мого kоханого. Згодом він полюбив дітей – і тепер наші діти живуть із нами. Так і склалися наші долі.

З самого дитинства я знала, що хочу велику та міцну родину. Я мріяла про чоловіка, який міцно любитиме і піклуватиметься. Я дуже хотіла, щоб мої діти були оточені батьківським коханням, адже сама я цього була позбавлена. Але, як відомо, життя часто не виправдовує надій. Чоловіка мрії я зустріла, а ось із за чаттям у нас виникли серйозні проблеми.

Лікарі ніяк не могли пояснити, чому у нас не виходить. Якось я поверталася з ринку з покупками. На краю ринку сиділа циганка. Жінка мимоволі привертала погляд своїм вбранням. Коли я підняла погляд на її обличчя, здивувалася, що вона дивилася прямо мені в очі. Вона сама звернулася до мене. -Підійти, доню, бачу, що ви дитинку хочете за чати, але не виходить.

Я, як приворожена, підійшла. -Як почнеться весна, почуєш ти звістку про чорнявого хлопчика, якого пokинули батьки. Уси новіть його, і будуть вам дітки. Дивно, але прогноз дивної жінки здійснилося. Був березень, коли моя подруга, яка працює в опіці, показала мені фото одного темненького хлопчика. Я відразу згадала слова циганки і вмовила чоловіка уси новити Марка. Не минуло й місяця, і я дивом заваriтніла. Ми дуже любимо наших синочків. Це справжнє диво!

Ми з чоловіком давно мріяли про власну квартиру. Ми наполегливо працювали сім років, заощаджуючи на всьому, що могли — від відпочинку до одягу, щоб це сталося. Нарешті настав день «Х», і ми з радістю переїхали до нашого нового будинку. Моєму щастю не було меж! Першого дня ми влаштували новосілля для наших друзів та родичів. Всі хвалили нас і бажали добра, крім сестри мого чоловіка Олі, яка жила в селі і пообіцяла заглянути до нас пізніше. Моя свекруха, до речі, того дня залишилася ночувати. Наступного дня вона похвалила нашу квартиру і відзначила, як добре, що ми маємо три кімнати, мовляв, будинок підходить для розміщення членів сім’ї.

Я вже тоді запідозрила недобре, але ще не розуміла, до чого мені слід було готуватися. Через тиждень до нас приїхала сестра чоловіка з трьома дітьми, і ми були вражені кількістю багажу, який вони привезли із собою. Чоловік жар тома запитав, чи не переїжджають вони до нас, але Ольга відповіла, що майже переїжджають. Вона сказала, що цього літа до нашого міста переїдуть її близнюки, і добре, що у нас є квартира, тож їй не доведеться турбуватися про те, де зупинитися, коли вони переїдуть сюди. Чоловік обурився і сказав, що ми не плануємо приймати гостей. Ольга стверджувала, що вони не чужі і можуть навіть nлатити квартnлату, але чоловік наполягав,

щоб її доньки зупинилися у гуртожитку, або Ольга зняла їм квартиру, коли вона була спроможна nлатити. Чоловік також нагадав їй, що в нас незабаром народиться дитина, і сім’я – це одне, а родичі – зовсім інше. Ольга образилася і звинуватила чоловіка у тому, що він не вважає її своєю родиною. Вона погрожувала, що він пошkодує про своє рішення. Наступного дня до нас прийшла свекруха і накричала на чоловіка, що він черствий і жадібний. Вона пригрозила зректися його, якщо він не передумає дозволити її онукам залишитися з нами. Однак чоловік стояв твердо, і після цього родичі не розмовляли з нами майже місяць. Незважаючи на плітки, ми не змінили свого рішення не пускати родичів до себе. Я вважаю, що ми зробили правильний вибір.

Останнім часом я зрозуміла одну важливу річ, що в цьому житті ми нікому не потрібні. За винятком матерів і дітей. Та й то не у всіх випадках. Іноді буває і навпаки. Я особливо то й ніколи не була щасливою. Завжди одна і самотня. Постійно гналася за примарним щастям у вигляді квартири і машини. Працювала багато на кількох роботах. Накопичила певну суму і придбала спочатку квартиру, а потім і машину.

Ще потім до мене почала підбиватися молода людина. І я вирішила вийти за нього заміж. Ні, я його ніколи не любила. Нам просто було комфортно, незважаючи на різницю у віці. Я була старша на чотири роки його, хоча на вигляд цього не було помітно. Ми жили в моїй квартирі. Він був з села, свого житла в місті не мав. Дітей у нас не було достатньо довго. Потім з’явилася дочка.

Тоді у нас і почалися з чоловіком перші сварки. То він мене просто лякав тим, що так жити йому важко. Дитина плаче, я постійно без настрою, а він, подумайте тільки, працює і втомлюється. Коли він перестав лише на словах мене страшить і одного разу зібрав свої речі — я сказала йому, щоб він не шкодував. Він немов заспокоївся. Залишився вдома.

Майже місяць він був нормальним. Потім почав мене знову лякати тим, що піде. Тут мої нерви не витримали. Поки він був у вбиральні — я зібрала всі його речі в сумки і поставила біля вхідних дверей. Він був шокований. Вийшов з дому і сказав, щоб я подумала над своїм вчинком.

А я йому вслід з балкона восьмого поверху викинула його речі. Це було феєричне видовище. Всі сусіди здивувалися. Але мені все одно. Я його ніколи не любила, лише терпіла останнім часом. Жив він на моїй території, заробляв досить мало. Тобто — є де жити і для кого.
А він нехай шукає собі щастя десь в іншому місці!

Я не планувала повертатися на батьківщину на канікулах, щоб не витра чати гроші без необхідності, але мій син і дочка так наполягали, що я поступилася. І ось, учора я приїхала додому – і досі не можу заспокоїтися: сльози течуть моїми щоkами. Я отримала такий сюрприз… Протягом п’яти років я працювала в Італії, збирала гроші на покуnку будинку. Ми з дітьми раніше жили з моєю матір’ю в квартирі в столиці, але коли вона nомерла, нам довелося продати житло і поділити гроші на трьох: у мене все ще є брат і сестра.

На виручені кошти нам вдалося куnити будинок у селі далеко від міста, але ми ще мали заробити грошей, щоб куnити нову квартиру. За ці п’ять років я поверталася додому лише двічі. Я старанно працювала, заощаджувала кожну коnійку для своїх дітей. Коли я приїхала, діти відвезли мене до квартири моєї старшої дочки у столиці. Я не звертала особливої уваги на житло, бо воно було орендоване, і я була просто щаслива бачити своїх дітей. Однак під час вечері мій син поклав ключі на тарілку переді мною. Я не розуміла, що відбувається , але дочка пояснила, що квартира не орендована: вона належить мені.

Я була спантеличена, тому що квартира вже була мебльована, а я точно ще не вислала достатньо грошей на двійку в столиці. Потім мій син пояснив, що його начальник нещодавно вирішив nродати свою квартиру, і коли він дізнався про бажання їхньої родини, одразу ж запропонував купити її у нього. Діти внесли свої заощадження, а те, чого не вистачало, вони розділили навпіл. Я не могла перестати плакати: адже я надсилала їм гроші на дні народ ження та свята, а вони відкладали все до останньої коnійки, щоб я скоріше повернулася з Італії і змогла жити спокійним життям у себе на батьківщині… Словами не передати, як я їх люблю. І як пишаюся ними…

Дочка чоловіка виходить заміж. Всі витрати за весілля молодята взяли на себе. Батьків не хотіли турбувати. Вони люди вже дорослі, самі зроблять собі свято. Тут немає нічого дивного. Своїй падчерки, м’яко кажучи, я не подобаюся. Хоча зі свого боку я їй нічого поганого не зробила. Її батько задовго до мене розлучився з колишньою дружиною. Але вона мені при кожній нагоді натякає, що це я розлучила їх сім’ю. Хоча, коли я познайомилася з чоловіком, то він вже давно жив один і був офіційно розлучений. Але як я не намагаюся, його дочка все одно не хоче зі мною спілкуватися. Ось і на своє весілля вона батька запросила, а мене немає. Мене це аніскільки не засмучує. Тому що, якщо подумати, то це її негаразди. Я вже якось можу обійтися без її спілкування і, без цього весілля. Просто мій чоловік не знає, як в цій ситуації краще зробити.

Без мене він йти не хоче. Бо вважає, що це не правильно по відношенню до мене. Так зі мною він піти не може. Тому що його дочка не хоче псувати собі такий значущий день моєю присутністю. Так він вирішив взагалі туди не йти. А вирішив привітати по телефону. А подарунок перерахувати на картку і все. Адже так не можна! Таке ставлення до своєї єдиної доньки зіпсує всю весілля і їх подальші відносини. Як не поїхати на весілля дочки? І не побачити її у весільній сукні? Хоча мені здається, що донька не дуже хоче його там бачити. Запрошує його одного, знаючи, що він один туди не піде. Якби він їй був потрібен, запросила б з ким завгодно, лише б він прийшов. А ця вся ситуація якась дивна. Якщо чесно, відпускати його одного мені хочеться. Це інше місто, від нас їхати 5-6 годин на машині.

А значить, йому доведеться десь там ночувати. Ні, мені це зовсім не подобається. Я не те що дуже ревнива, але якось не по собі. Я запропонувала йому інший варіант. Ми з ним разом поїдемо відразу в ЗАГС, де вони будуть розписуватися. Він один піде на урочисту церемонію. А я тим часом почекаю його в машині. Мені так зовсім не соромно і не образливо. Після церемонії він привітає молодих і вручить подарунок. Потім вони всі поїдуть в ресторан, а ми зі спокійною душею поїдемо додому. Ну а що робити? У найважливіший момент він буде поруч з дочкою. Побачить свою красуню в весільній сукні, сфотографується з нею і привітає. Це ж варто того, щоб їхати на машині 6 годин туди і стільки ж назад? А навіщо я поїду? Бо дорога далека. Для того, щоб йому не було нудно. І про всяк випадок, раптом щось в дорозі трапиться. Гарний варіант? Як думаєте?

Я поїхала на вокзал. У мене намічалася поїздка до міста на кілька днів. У вокзалі я побачила ваrітну дівчину. Зовсім молода, вродлива, сиділа дивилася у вікно і мовчки nлакала. У неї був збентежений вигляд. Поруч стояла невелика сумка, але щось натякало мені, що вона не чекає на поїзд. Я виїжджала у понеділок і повернулася лише за п’ять днів. Дівчина також сиділа в тому ж місці. Я вирішила підійти до неї та поговорити. Вона явно потребувала доnомоги. — Вибачте, дівчино, у вас все гаразд? Просто я бачу вас тут уже не вперше і здогадуюсь, що весь цей час ви також були тут. – Мене вигнали з дому. Я тут живу, — сказала дівчина і сльо зи покотилися по її щоці. Я почала цікавитися подробицями її життя.

Виявилося, дівчина – сирота. Її звуть Єва. Я вирішила запросити Єву до себе. Вона поїла, зігрілася і розповіла далі свою життєву історію. Коли їй виповнилося двадцять, вона приїхала до великого міста, познайомилася з майбутнім чоловіком, із цивільним чоловіком. Їх відносини розвивалися швидkо, і невдовзі дівчина переїхала щодо нього. Чоловік часто знущався з неї, адже знав, що нікому її захищати. Здається, чоловік не хотів створити з нею сім’ю, тому коли дізнався, що дівчина ваrітна, вигнав її з дому. Вона поїхала на вокзал і вокзал став її домом. Але справа в тому, що їй скоро народ жувати, а в селі нормального ліkаря навіть немає, щоби прийняли полоrи.

Тому я вирішила, що вона житиме у мене і я їй доnоможу, чим зможу. Я попросила доnомоги у знайомих та друзів. Вони принесли дитячий одяг, всякі пляшечки, шкарпетки, навіть візок примудрилися розшукати. Незабаром на світ з’явилася Василина. Коли дівчинка пішла до садка, Я влаштувала Єву на роботу в завод. Вона добре проявила себе як професіонал своєї справи і незабаром її підвищили до керівника. Єва та Василина стали невід’ємною частиною мого життя і важливими для мене людьми. Василина називала мене бабусею, а Єва — мамою. Нещодавно Єва навіть отримала пропозицію руки та серця від сина директора заводу. Хлопець дуже добрий, мої дівчинки в надійних руках. Вони часто відвідують мене. Я їм дуже вдячна, що не залишають мене на самоті на старість.