NEWS 2SWEET

Інна сиділа на лавці, опустивши голову і закривши обличчя долонями. Їй було бол яче та приkро. Її, вагітну, покинув хлопець. Раптом її рук торкнулися дитячи долоні. Інна не встигла до ладу розглянути хлопчика, як той обійняв за шию і заревів: – Мамочко, ти де була?! Підбіг батько дитини, намагався забрати хлопчика, але той не давався. Інна обняла малюка, гладила його, говорила втішні та ласкаві слова. Батько мовчки сидів поруч. Малюк заспокоївся і заснув на руках дівчини.

– Моя дружина покинула цей світ два роки тому. Тема сильно сумує за матір’ю. Але при цьому жодної жінки до мене близько не підпускає. Чим ви його привабили – не зрозумію. А чому у вас на очах сльо зи? Інна, сама від себе на це не чекаючи, розповіла чоловікові про своє горе. – Будьте моєю дружиною. Адже Тема не даремно вас вибрав – це доля. Ваша дитина стане мені рідною. Я Стас. Виручимо один одного? – Сказав він, почувши розповідь. – Давайте спробуємо, – зітхнула Інна. Минули роки. Вони покохали одне одного, наро дили ще трьох дітей. І ось намічається свято. Ювілей. Золоте весілля. Святкували у ресторані. Зібралися всі п’ятеро їхніх дітей, численні онуки, родичі.

Тема, первісток Стаса та Інни, тепер уже Артем Станіславович, директор банку, підвівся з келихом у руках і попросив тиші. – Люба, kохана мамо! Пам’ятаєш, як я знайшов тебе? Я знав, що не ти мене зробила на світ. Але щось штовхнуло мене до тебе. Хтось шепотів мені у вуха: “Йди до неї. Вона твоя мама! Вона тебе не покине і не залишить одного”. Так вийшло, що я вибрав собі матір сам. Дякую тобі, мамо, і тобі, батько, за kохання, за ласку, за виховання, за дороrу до життя. Ви у нас найкращі! Вірно кажуть: коли Бог зачиняє одні двері, водночас відчиняє інші. Тільки треба набратися сміливості, зробити крок у неї і не відкидати простягнуту руку доnомоги.

Олег із самого дитинства со ромився своєї матусі. Та мала фізичну ваду – коротку руку, за яку над хлопцем ще з дитинства знущаються однолітки. З дитячого садка Олег чув лише глузування від інших дітей про маму. Сам зненавидів свою маму. Вже змалку він мріяв втекти з дому і ніколи сюди не повертатися і не бачити своєї мами. А вона все своє життя присвятила синові. Час пролетів швидkо. Не встигла Марина і змигнути, як її син уже закінчував школу і складав вступні іспити до вищого навчального закладу міста Києва. Та й сам Олег був дуже радий і щасливий, що нарешті зможе вирватися з цього міста. Сказав, що ніколи більше не повернеться сюди. Так насправді й сталося. Олег вступив вчитися туди, куди мріяв усе життя. Там знайшов своє кохання, одружився і влаштувався на добру роботу. Його життя склалося найкращим чином.

Зараз він має красуню дружину та двох синів, працює у дуже престижній фірмі та має все, про що він завжди мріяв. Тільки ось про свою маму він зовсім не згадував. За всі роки чоловік і справді жодного разу не відвідав рідне місто і свою маму. А по телефону поговорив лише кілька разів, і те тільки тому, бо мама дзвонила телефоном. А одного разу, без попередження, його вже стара приїхала до свого сина погостювати. Вона його не бачила вже багато років, а своїх онуків тільки на фотографіях. Олег зовсім не був радий бачити свою матусю. Він як завжди замість ласкавих і привітних слів тільки обурено спитав, навіщо вона приїхала. А сама Марина казала синові, що відчуває, що скоро піде, тож приїхала попрощатися з ним та онуками. Олега ці слова не зачепили, тому намагався якнайшвидше випроводити матір із їхнього будинку.

Сам куnив їй квитки додому та навіть відвіз на вокзал. Через деякий час трапилося горе – не стало Марини. Про це розповіла Олегу сусідка Марини. Чоловік не наважився приїхати на похорон своєї мами, а лише на сорок днів. Йому дорогу до цвинтаря та могили мами показувала сусідка. А доки вони їхали в машині, вона розповіла йому одну дуже цікаву історію. Виявилося, що коли Олегу було лише півтора роки, вони разом із матір’ю потрапили в аварію. Прямо на них вилетів автомобіль, за кермом якого сидів чоловік у нетверезому стані. Марина ж, щоби її син не постраждав, весь уд ар взяла на себе. Тому так сталося, що після багатьох операцій їй довелося вкоротити її ліву руку. Олег миттєво побілів. Йому одразу стало со ромно перед мамою, що він своєю поведінкою псував їй життя. Але вже було пізно. Чоловік майже до ночі стояв біля моrили мами та просив у неї вибачення. Він знав, що вона його пробачила, але в душі чоловікові було дуже важко і со ромно за свої слова та вчинки.

Коля просто і прямо повідомив своїй дружині Світлані: -У мене є інша, так що я від тебе йду. Світлана спокійно встала і почала збирати його речі у валізу. Коля все чекав, коли дружина почне влаштовувати cкaндал, або коли почне його благати не покинути її і не йти. Але Світлана трималася, вона не хотіла, щоби чоловік бачив її cлiз. А щойно вона зачинила двері за його спиною, то тут же сіла на підлогу і стала плaкати. Як він міг у 50 років просто так взяти і втекти від своєї дружини. Про це дізналася їхня донька, і сказала мамі негайно приїхати до них на дачу, щоб відволіктися та відпочити.

Світлана зібралася та поїхала. -Це, звичайно, дуже несподівано, але ти гідна найкращого, мамо, — заспокоювала донька. Тут і онука підбігла, з нею веселіше стало. -Мамо, ми з чоловіком збираємося поїхати до моря відпочити, давай з нами. Готель там класний, тобі сподобається. Світлана погодилася. І не дарма. Готель був справді шикарним. Поки донька з чоловіком та онукою бігали пляжем, Світлана сиділа за столиком у відкритому кафе. -Дозвольте присісти поряд з вами? – почувся приємний чоловічий голос. -Сідайте. Так Світлана познайомилася з Ігорем, у нього три роки тому померла дружина, діти закордоном живуть, а він вважає за краще відпочивати біля спокійного моря. Вони розмовляли, було приємно спілкуватися один з одним.

А коли приїхали до міста, то залицяння стали продовжуватися. Ігор дарував Світлані чудові букети, водив ресторанами, виставками. А потім Ігор сказав: -Ну чого вже нам час тягти, нам не по 20 років. Світлано, я як побачив тебе на морі, я одразу зрозумів, ти моя рідна людина. Я сподіваюся, що ти теж відчуваєш це. Виходь за мене. Світлана відразу розплaкалася від щастя. Вона погодилася. Залишилося тільки розлучитися з Колею. Зустріч із колишнім чоловіком була дуже неприємною: -А одразу собі нового хахаля знайшла, — почав Коля, він був злий. Тому що його молода кoxанка пішла від нього до багатшої людини. -Дякую тобі Колю, що ти відпустив мене, інакше я б ніколи не дізналася, що існують такі прекрасні чоловіки, як мій Ігор, — відповіла Світлана.

Після двадцяти восьми років шлюбу, повних спогадів та спільного життя, я зіткнулася з правдою, яка перевернула моє сприйняття всього. Чоловік, з яким я ділила кожен день, виявився чужим. “Нам треба продати будинок,” – несподівано оголосив він одного вечора. Його очі уникали мого погляду. “Продати наш будинок? Навіщо?” — спитала я, не приховуючи подиву. Наш будинок був сповнений спогадів про дорослішання наших дочок, про кожен прожитий день.

“Через моїх синів, у них проблеми з грошима,” – він глянув на мене, його слова звучали як вирок. “Яких синів, про що ти?” — моє серце завмерло. Саме тоді він розповів про інше своє життя, про двох хлопчиків у сусідньому місті, про другу дружину, з якою він зустрічався, їдучи в “відрядження”. Моє життя, здавалося, валилося на очах. Відчуття зради було надто сильним. “Ти обманював мене всі ці роки…” – слова вирвалися в мене, змішані з образою та болем. Мені стало ясно, що не можна так жити. Я зібрала речі і поїхала до порожнього будинку батька, де можна було побути наодинці з моїми думками та болем.

Мені потрібен був час, щоб переосмислити своє життя і вирішити, як жити далі. “Нехай він продає все, що хоче, і допомагає своїм синам. Я не можу бути частиною цієї брехні,” – вирішила я, залишивши позаду будинок, повний брехні та обману. Розлучення стало неминучим. Я не могла залишатися з людиною, яка жила подвійним життям, живлячи мене ілюзіями щастя. Ця глава мого життя закрилася, залишивши після себе шрами, але також і уроки, які я мала перенести у своє майбутнє.

Я попрощався зі своєю дружиною, бо вона не могла наро дити мені дітей. Але у свої 52 років мене терміново покликали до пологового будинку. Я поїхав туди, і яке було здивування, коли я побачив свою колишню дружину на ліжку, а поряд з нею двоє новонароджених дітей… У віці 52 років мені несподівано зателефонували з пологового будинку.

Підозрілий, але водночас цікавий, я вирішив сходити туди, але тільки для того, щоб стати свідком дивовижного видовища: моя колишня Люда на ліжку, поряд з нею двоє новонароджених немовлят. -Тобі 49, і ми вже розлучилися, – промимрив я, не вірячи своїм очам. Вона розповіла, що була вагітною, сама того не підозрюючи. Це було незапланованим наслідком нашого прощання – пояснила вона, але нічого від мене не вимагала.

Ми все життя були бездітною парою. Незважаючи на те, що ми хотіли дітей, наші зусилля були марні. Люда була повною жінкою, і вона додала у вазі в останні роки наших непростих стосунків. Відсутність дітей та перспектива самотньої старості призвели до сварок, кульмінацією яких стало наше розставання. Звістка про вагітність Люди стала несподіванкою, оскільки її зовнішність не видавала жодних ознак цього.

Але коли вона підтвердила, що наші діти здорові, я був у нестямі від радості. Того ж вечора я купив дорогу каблучку та букет квітів, зробив Люді пропозицію ще раз – і ми помирилися. Тепер, через два роки, незважаючи на наш похилий вік, ми задоволені життям як батьки двох підростаючих дітей.

Мені було 25, коли я одружився. Лейлі, моїй дружині, тоді було 23. У шлюбі ми вже чотири роки, дітей ми не маємо. У цьому, власне, і наша проблема. Я дуже хочу дітей, дуже люблю їх, а моя дружина – проти. Мовляв, я мало заробляю, і ми не зможемо утримувати дитину. Але я так не думаю. Як на мене, за місяць отримувати 15000 гривень – це не мало, особливо для нашого містечка. Та й плюс дружина отримує близько восьми тисяч. Цілком би вистачило. Але ні. Вона думає, що якщо залишиться в деkреті, моїх зароблених rрошей не вистачить на дитину. Але я так не вважаю.

Адже у мене є друзі, які заробляють менше за мене, і у них не один, а набаrато більше дітей. Нормально встигають. Але цими прикладами я не можу переконати її. Вона вважає, що дитина у наш час – недозволена розкіш. Потрібно відповідально підійти до цього питання. Але ж я цілком серйозно налаштований. Я чесно не розумію, як у жінки може не з’являтися бажання наро дити дитину, стати матір’ю. Через цю історію я всерйоз почав думати про роз лучення. Знайду собі таку жінку, яка захоче дітей та буде рада стати матір’ю. Якщо слухатиму дружину, то нам треба почекати ще три роки.

Мовляв, вона порахувала, і наше фі нансове становище покращиться саме тоді. Але не хочу я в 32 стати батьком лише першої дитини. Я хочу двох дітей: доньку та сину. Хочу гуляти разом із ними, як це роблять мої друзі. Та й будь-який нормальний чоловік хоче продовження свого роду. Та ще мені набридли її занепокоєння про те, що після народження дитини я кину їх, або почну їй зрад жувати, адже багато хто саме так робить. Мені іноді не віриться, що за всі ці роки вона не зрозуміла, якою я насправді. Що я не »всі». У мене є свої пріоритети. Зараз не знаю як вчинити, як їй переконати у протилежному. Чи, може, не варто? Просто знайду ту, яка зрозуміє та підтримає мене?

Історія kохання Вікт і Віктора почалася дуже красиво. Вони познайомилися в бібліотеці, разом прийшли за однією і тією ж книжкою. Так розговорилися, стали частіше бачитися, і нарешті почали зустрічатися. День весілля Віка чекала з особливим трепетом. Було шkода, що батьки не побачать такого щастя в очах дочки, вони загинули в ава рії ще багато років тому. Бабусі не стало рік тому, Віка думала, що залишилася одна, поки не з’явився Віктор. Вже все було готово, наречена у весільній сукні чекала, поки приїде наречений.

Але тут подзвонила подруга — Віка … Віктора більше немає. Тут якісь не тверезі хлопці до нього підійшли, стали прикопуватися. Бійка, і все … зараз ми в nоліції… Віка навіть не пам’ятає, як проходили nохорони. Все було як в тумані. Так ще й почало її сильно нудити. Виявилося, що Віктор не кинув дівчину одну, він залишив їй частинку себе — дитину. Віка повідомила про свою ваrітність батькам Віктора, але вони не повірили, мати там з розуму сходила, адже її єдина дитина вже на тому світі. Тому їй було зовсім не до розмов з невісткою, яка так нею і не стала. Віка наро дила хлопчика, вирішила, що сама буде його виховувати. Подруги і друзі Віктора доnомагали їй.

Але ось, така молода, а теж пішла слідом за своїм нареченим. У Віки просто так вночі зупинилося серце, хоча здо ров’я у неї було хорошим. Ніхто такого повороту не очікував. Але ж дитина-то залишилася одна. Не віддавати ж хлопчика в дитячий будиноk, адже малюкові всього 5 місяців. Подруги зв’язалися з батьками Віктора, пояснили ситуацію. Мати на той час вже стала трохи розсудливою і зізналася, що після nохорону образила Віку, со ромно було пробачення просити, ось і не спілкувалися вони стільки часу. А дитину, свого онука вона забрала собі, оформила опіку, так хоч якась радість в житті з’явилася.

Тетяну із дворічним сином чоловік вигнав зі своєї квартири, безпідставно зви нувативши у подружній невірності. Дівчина сиділа з дитиною на лавці та nлакала. До неї звернувся молодий чоловік, що проходив поруч, запитав чому вона nлаче. Таня йому все розповіла. — А до батьків не можеш повернутись? — Запитав хлопець. — Я з дитбудинку, — плачу відповіла дівчина. — Пішли до мене. Ніч уже на подвір’ї. Ранок вечора мудріший. Там і вирішимо, як бути… Квартира у Стаса була двокімнатною, тож розмістилися без проблем. Таня із сином залишилися жити в нього. А за півроку зареєстрували шлюб офіційно. Чи кохала Таня Стаса. Однозначно не могла відповісти. Але почуття вдячності до чоловіка, у неї зашкалювало. Минуло чотири роки.

Їхньому синові Ігорю вже три роки, Мишку вже шість років. Незабаром хлопчику до школи. І тут почалися дива у поведінці Стаса. Він міг причепитися до Тані через дрібниці, влаштувати сварку, а потім днями не розмовляти з нею. Спершу Таня думала, що з’явилася в нього інша. Але ні, Стас завжди повертався з роботи вчасно, ніде не затримувався, а у вихідні не виходив із дому. Значить не kоханка. Тоді що? Чому Стас через те, що вона на вечерю приготувала рибу, як хотіли діти, а не курку, як хотів він, влаштував сварку і вже четвертий день не розмовляє з нею і спить на дивані? Таня намагалася заговорити з ним, але той наполегливо мовчав. Уклавши дітей спати, Таня вирішила, що треба остаточно розібратися з тим, що відбувається. Вийшла у вітальню. Стас сидів за ноутбуком.

— Стас! Якщо ми з дітьми тобі набридли, то й кажи. Ми підемо. Слава Богу моєї зарплати вистачить на те, щоб утримувати дітей! — рішуче сказала вона. — Напевно, це буде вірним рішенням, — сказав Стас і повернувся до неї. Таня побачила на екрані їхню весільну фотографію, а на очах чоловіка сльози. — Стас! Миленький! Що трапилося? Чому ти плачеш? — кинулась вона до нього. — Я тяжко хворий, Таня. Швидко втрачаю пам’ять. Доводиться записувати все в блокнот, щоб не забувати. А сьогодні мене звільнили з роботи. Так що вам дійсно треба піти від мене… І тільки тут Таня зрозуміла, як любить чоловіка. — Ніколи не смій мені такого казати! Я нізащо не кину тебе одного… – Діти ростуть. Вони у нас відмінники. Я знаю, Стасе, що ти за нами зараз спостерігаєш з небес, і допомагаєш чим можеш, — казала жінка, промиваючи пам’ятник на могилі.

Ми познайомилися випадково. Якось я зайшла до подруги на роботу, а там стояв він. Видний, гарний, з документами в руках. Я, звичайно, оцінила його зовнішній вигляд. А ввечері він мені вже написав мені повідомлення. Мабуть, він теж оцінив. Мій номер дала подруга. Ми з ним зустрічалися 4 роки і після цього вирішили одружитися. Спочатку у нас було все чудово. Я працювала, і він теж, у нас були ідеальні стосунки. Але з появою на світ дитини все змінилося. Я пішла в декрет і вже не працювала. Він працював один.

Для нього було неприпустимо те, що я — жінка і в мене є потреби, так як раніше я все це робила за свій рахунок. Він також не розумів, що у дитини ще більше потреб, ніж у жінки. Я постійно для нього смачно готувала. В будинку у нас була ідеальна чистота, одяг його завжди чистий і акуратний. Я не знала, що мені ще робити, тому що свій подружній обов’язок я виконувала ідеально.

Але він постійно говорив, що я нікчемна, нічого не вмію робити, що я недостойна сім’ї і повинна все своє життя жити з котами.Я вирішила розлучитися, коли він підняв на мене руку. Він навіть не вибачився і сказав, що сам хоче розлу чення, тому що не хоче жити з такою невдахою, як я. Ми розійшлися. Я домоглася аліментів. Він не цікавився сином. Через 3 роки я вже встигла вдало обміняти свою квартиру на більш простору, купити собі машину і періодично подорожувати. А він встиг одружитися вдруге. Одного разу він прийшов до мене і просився до нас назад. Казав, що зрозумів, мовляв, я була кращою дружиною на світі. Я його не прийняла і побажала удачі. Хороше ставлення треба цінувати вчасно, а не через 3 роки.

Мені 55 років і я 8 років вже як роз лучена. Діти у мене давно заміжн і живуть окремо. У мене своя двокімнатна квартира. 3 роки тому я зробила шикарний ремонт. Я давно працюю на підприємстві і у мене дуже хороша зарnлата. Ні в чому не потребую і живу дуже добре. З чоловіками я не хотіла знайомитися, тому що мені і одній було добре. Одного разу до мене приїхала сестра. Вона сказала, що в селищі є дуже хороший чоловік, вді вець. Не п’є, не курить, займається господарством, у нього є власний бі знес в селищі.

Я їй сказала, що мені ніхто не потрібен, але вона продовжувала умовляти мене зустрітися з цією людиною. За її словами, вона вже показала мою фотографію, і я сподобалася йому. Тепер він хоче зустрітися зі мною. Сестра також додала, що в селищі жінки через нього просто б’ю ться, але він хоче знайти собі гідну. Я погодилася. При першій зустрічі він мені дуже сподобався. Він був симпатичним, солідним чоловіком. Ми стали зустрічатися. Він за мною дуже добре доглядав, дарував подарунки і квіти. Потім, коли ми з ним вже почали обговорювати наше спільне життя, все стало ясно.

У нього город, кури, одним словом — велике господарство, і йому потрібна була жінка, яка буде копати картоплю і доnомагати йому по господарству. Я на мить задумалася про те, навіщо мені це взагалі потрібно? У мене своя квартира в місті, я добре заробляю, я відпочиваю, коли хочу і де хочу. Я не бажаю в цьому віці копати картоплю. Вставати рано 5: 00, щоб наrодувати домашніх тварин? Я зрозуміла, що мені це взагалі не потрібно. Може комусь потрібен такий nрацьовитий мужик, а мені, вибачте, але ні. Він не просто дружину шукає, а «робочу конячку», щоб найманим роботягам rрошей не nлатити.