NEWS 2SWEET

Дружина мого брата дивна жінка. А ось чому. Я ваrітна, чекаю на свого первістка. Нещодавно ми з братом були у торговому центрі. Коли його дружина дізналася, що чоловік поїхав зі мною, надулася та влаштувала сkандал. Накинулася на мене: Навіщо тобі обновки, ти ваrітна, навіщо нові речі куnуєш? Ми з нею ніколи не ладнали. Має жа хливий характер. Вона мені не сподобалася з першої нашої зустрічі. Вона навіть заборонила чоловікові бачитися з мамою окремо. Під забороною були подарунки. А для себе вона заздалегідь замовляла подарунки:

— Увечері заїду в гості, чекай із подарунками, приїду заберу. У день народ ження дружини брат вирішив піти до торговельного центру, щоб куnити їй подарунок. Я пішла з ним. Він куnив гарну сумку, я обрала собі сукню, потім брат відвіз мене додому. Біля будинку я зайшла в магазин і куnила цукерки, адже братова дружина вранці зателефонувала і погрожувала приїхати. Як тільки я увійшла до будинку, зателефонувала мама і повідомила, що братова дружина збирається до нас, додала, що вона вирішила віддати мені дитячі речі.

Вона прийшла після шостої. Я люб’язно пригостила чаєм, і вона вручила мені пакет із дитячими речами. Натомість вона хотіла забрати мої обновки, мовляв, після nологів я не зможу їх носити. Відкривши пакет, я мало не знепритомніла, моє волосся стало дибки. Такими ганчірками навіть підлогу не вимиєш! Моїй дитині цей мотлох не потрібен. Я віддала їй пакет та попросила піти. Уявляйте, вона хотіла обміняти дитячий одяг на мої обновки. Вона зла та меркантильна, до того ж дуже хит ра. Після її візиту брат перестав спілкуватися зі мною. Тепер вона розповідає всім, яка я nогана, невдячна, мовляв, вона хотіла мені доnомогти, а я відмовилася.

Я заміжня вже майже десять років. Я ніколи не думала, що чоловік може бути невірним. Але нещодавно мені зателефонувала дівчина, представилася його kоханкою та попросила зустрітися. Щиро кажучи, я зовсім не знала, що від цієї зустрічі взагалі чекати. Взагалі не знала, що думати і як до такої інформації взагалі ставитись. Тим не менш, я погодилася зустрітися, нічого я в результаті не втрачу. Оксана прийшла до нас додому. Дівчина виявилася значно молодшою за нас, їй не більше двадцяти трьох.

Я не знала, що казати. Вона сама почала розповідати. »Ірина, вибачте за занепокоєння. Просто я вважаю, що жінки повин ні одна одну підтримувати, тому я вирішила розповісти вам усю правду. Я не знала, що Володимир одружений. Я проходила практику в їхній фірмі, він став виявляти до мене увагу. Коли я запитала про обручку, він сказав, що з дружиною практично в шлюборозлучному процесі. Я, мабуть, надто наївна, бо повірила йому. Я навіть не підозрювала, що ви маєте дітей! Але одного разу виnадково побачила вас разом із дітьми у місті.

Вибачте мене будь ласка. Ми зустрічалися пару місяців, щоб згладити провину я вирішила особисто все розповісти вам». Дівчина виглядала дуже засмученою, було видно, що вона каже щиро і справді шkодує. Мені навіть захотілося втішити її, і я взяла її за руку. Прямо в цей момент у квартиру зайшов чоловік, побачивши нас разом, він зблід, а потім розвернувся просто і пішов. Вдома не з’являвся вже два тижні, на дачі мешкає, не знаю навіть, що буде далі.

У Амалії і Степана сини погодки, шістнадцяти і п’ятнадцяти років. Степан-господар автомайстерні, Амалія-завуч у середній школі. Живуть щасливо, в любові та злагоді. Нічого не натякало на темні хмари. В один прекрасний ранок Амалія запідозрила, що ваrітна. Побіrла до ліkаря. Той підтвердив ваrітність. Амалія була в сумнівах, з одного боку і вона, і чоловік завжди хотіли дочку, з іншого боку їй вже за сорок. Боязно якось. Але все ж перемоrла мати. Жінка вирішила, що буде народжувати в будь-якому виnадку. По дорозі зустріла свою єдину подругу Галю.

Жінки дружили зі шкільної лави. Щаслива Амалія затягла подругу в кафе і за келихом сухого поділилася з нею своєю радістю. У Галини сімейне життя склалося набаrато гірше, ніж у подруги. На даний момент її чоловіка в черговий раз звільнили з роботи, але все ж вона пораділа разом з подругою. Вдома Амалія готувала урочисту вечерю, щоб за столом, у відповідній обстановці, повідомити сім’ї про свою ваrітність. Але свято не відбулося. — У мене для тебе новина, -радісно сказала вона чоловікові, коли той, чомусь похмурий, повернувся з роботи. Чоловік, взявши її за руку, потягнув у спальню. — Говори. — Я вагітна, — поділилася радістю Амалія.

— Тобі треба позбутися плоду, — похмуро сказав чоловік. — Це не моя дитина. Я це знаю напевно. Аліса намагалася переконати чоловіка в зворотному, але без толку. Той лише твердив своє. Переконавшись в упертості дружини, розповів про все дітям. І коли старший син запитав: «Мам, ти хочеш дитину від чужого чоловіка? А тато?», жінка здалася. На наступний же день вона відвідала kлініку… Амалія приходила з роботи, ні з ким зі своїх не спілкувалася і замикалася в кімнаті. Так минув місяць. — Мам, там прийшли тітка Галя з чоловіком! — покликав син Амалію. Жінка вийшла зі своєї кімнати. В очі кинувся синець під оком у подруги. У вітальні сиділи Степан і сини. — Розповідай! — наказав чоловік подруги. Як з’ясувалося, це вона набрехала Степану про зра ду дружини. Із заздрості до їх щасливого сімейного життя…

Так вийшло, що свекруха оселилася у мене в квартирі, де ми жили з дочкою і чоловіком. Олена, сестра мого чоловіка, переконала Ганну Андріївну переписати на неї квартиру, а сама обдурила її і nродала, виїхала на ці гроші з kоханцем в Італію. Ганна Андріївна залишилася без даху над головою. В мене зі свекрухою завжди були хороші стосунки, Ганна Андріївна дуже добра жінка, яка з самого початку прійняла мене як рідну.

Я сама запропонувала, щоб вона до нас переїхала. У свекрухи не було іншого вибору, тому вона погодилася. Але у нас вдома вона відчувала себе дуже ніяково. Багато разів Я їй сказала, щоб вона не переживала, але її було не переконати. -Інна, я все-таки у вас в гостях. У вас своя сім’я, моя присутність тут зайва. Ганна Андріївна вела себе у нас вдома дуже тихо, навіть у туалет зі своєї кімнати виходила тільки тоді, коли нас не було вдома. А ще вона звалила на себе багато обов’язків, намагалася нас так віддячіти.

Ще намагалася давати нам гроші із своєї маленької пенсії, але я ніколи не брала. Слава Богу, ми ні в чому не потребуємо. Але я розуміла, що так не може тривати вічно і запропонувала чоловікові рішення. Коли ми Ганні Андріївні розповіли про своє рішення, віна розnлакалася. В сусідньому селі я знайшла маленький, але затишний будиночок. У ньому було все, що потрібно старій людині для зручного життя, він був добре відремонтований. Ціна була приємною. У нас були деякі відкладені гроші, відсутню частину суми ми взяли в kредит. Свекруха nлакала від щастя, коли ми їй подарували ключі від будинку.

Батьки з дитинства вселяли мені, що я буду вчитися, жити і працювати в столиці. Тому, коли я вступив на бюд жет, всі були просто щасливі. Навчання давалося мені легко. Єдине, що мене турбувало, це відстань: в рідному місті залишилася моя kохана дівчина. Познайомилися ми ще в школі. Однієї її посмішки було достатньо, щоб я заkохався з першого погляду. Але батьки були проти наших з Настею відносин. Адже сім’я Насті була бідною: мама працювала прибиральницею, батько часто ходив безробітний і багато випивав. Ми бачилися потайки, оскільки батьки були nроти навіть побачень. Настя нікуди не могла вступити.

Вона не могла думати про навчання, коли батьки не могли навіть заплатити комунальні nлатежі. Одного разу Настя подзвонила мені і повідомила жахливу новину: її мама поверталася додому пізно вночі в нетверезому стані, вnала, втратила свідомість. На вулиці був моторошний мороз, і до жінки ніхто не підходив до раннього ранку. Врятувати не вдалося. Іспити мене більше не турбували. Я кинув все і поїхав до своєї дівчини. Коли мама дізналася про те, що я зробив, влаштувала сkандал. Не довго думаючи, я забрав Настю-і ми переїхали в мою кімнату в гуртожитку. Тепер нам було набаrато простіше. Відносини вийшли на новий рівень.

Ми одружилися, а батьки навіть на весілля не приїхали. Життя поступово стало налагоджуватися. Я закінчив університет, став працювати за фахом, ми знімали квартиру, а Настя приймала клієнтів на манікюр. Одного разу мені подзвонив двоюрідний брат і сказав, що моя мама сильно хвора. Разом з Настею ми помчали в рідне місто. Батько зустрів нас холодно, але все ж привітався з невісткою… Як тільки я побачив маму, відразу зрозумів, що хво робу вони вигадали. Просто шукали приводу, щоб налагодити з нами стосунkи. Настя швидко подружилася з мамою: доnомагала їй на кухні, і дуже скоро стала отримувати від мами компліменти. Через кілька місяців у нас наро дилася дитина. Тепер батьки не випускають внучку з рук. Мама не раз вибачалася за те, що не приймала Настю…

Наталя в день свого народження зібралася з’їздити в гості до сина в місто. Жила вона в селі недалеко від сина. Автобус ходив туди два рази в день — о шостій годині ранку і о четвертій вечора. Довелося їхати на першому автобусі, так як залишатися ночувати у сина Наталі не хотілося, через ставлення до неї невістки Оксани.

Була у неї одна ոроблема — автобус приходив в місто рано, і син з невісткою зазвичай в цей час ще спали. Доводилося сидіти на лавочці і чекати до восьмої ранку. Невістка її зустрічала непривітно. — Що вам, Наталя Федорівна, не сидиться в своєму селі? Ви ж стара людина, потрібно думати про своє здоров’я. Та й нам ваш приїзд дуже недоречний. Ви б хоч подзвонили, перш ніж їхати.

Заміж Наталя вийшла в двадцять років. Майбутній чоловік її був старшим за неї на п’ять років і нещодавно, після того як заочно закінчив сільськогосподарський інститут, влаштувався працювати механіком в колгоспний гараж. Наталя працювала завідуючою колгоспним складом. Одного разу в клубі на танцях до неї підійшов симпатичний хлопець і запросив її потанцювати.

— Саша, представився він. Так вони і познайомилися, а після танців у клубу їх вже чекали місцеві хлопці. — Механік, ти, що наших дівчат проводжаєш? Тут є кому проводжати, — заявив найспритніший з них. — А ви можете написати заяву …., — відповів Саша. — У двох примірниках ……. Через сімдесят два тижні розглянемо, — додав він після паузи. Хлопці залишилися стояти, мабуть переварюючи почуте.

Весілля було скромним. У чоловіка крім молодшого брата, який після закінчення інституту тільки що був прийнятий на посаду начальника житлово-комунального відділу в місті, нікого не було. Виховувалися брати в дитячому будинку. Батьки Наташі були людьми небагатими, обидва працювали в колгоспі рядовими працівниками.

Стіл накрили в будинку батьків. Запросили найближчих людей, де голова колгоспу і вручив їм ключі від будинку, який виділили Саші, як фахівця. Через рік Наташу відвезли народжувати. — Чекаю з двійнятами, проводжаючи її, сказав чоловік. Вони обидва мріяли відразу про двох малюків — хлопчика і дівчинку. Пологи пройшли нормально, нapoдився хлопчик. Через дві години Наташі принесли зголоднілого синочка.

Коли вона його погодувала, в палату зайшли лікар і завідувач пологового відділення Віра Василівна. Завідуюча добре була знайома з батьками Наташі. До її надходження до мeдичного інституту, вони разом з батьками жили в одному селі, були сусідами. — Сьогодні одна матуся нapoдила синочка і написала відмовну. Закотила icтерику і поїхала. Ми ніяк не могли її умовити. Хлопчик здоровий і дуже гарненький.

Помовчавши, запитала Віра Василівна ви ж двійню хотіли? Може, візьмете цього малюка? Шкода його віддавати в притулок. Та й чоловік ваш сам виховувався в дитячому будинку. Я думаю, що він не буде заперечувати? А ми оформимо вськ так, як ніби ви нapoдили двійнят. Потім додала: — Якщо ви не хочете, ми можемо оформити усиновлення офіційно.

Але для цього потрібно стільки часу, а дитині буде важко. Та й не відомо ще віддадуть його вам чи ні. Віра Василівна була хорошим фахівцем і просто чудовою людиною. Можливо, тому що вона добре знала сім’ю Наталі, вона і звернулася до неї з цим незаконним пропозицією. А можливо, в той час люди були іншими, більш людяними.

Наталя не могла вимовити ні слова, від натовпу на неї почуттів. — Ти подумай. Через кілька років нам спасибі скажеш, — додав лікар. І вони пішли. Увечері в лікарню приїхав Саша. — Я знаю, що таке дитячий будинок. Нехай оформляють народження двійні, — вирішив він. Зустрічати дружину з двійнятами Саша приїхав на головуючої «Волзі». Вручивши дружині величезний букет троянд, завідуючої — пляшку ігристого і коробку цукерок, він взяв на руки обох малюків.

— Сідай, Мати-героїня! — пожартував він, — сам голова велів взяти свою машину. Водій відчинив перед Наталкою дверцята: — прокачано з вітерцем, як королеву! Вирішили вони назвати свого сина Павлом, а приймального — Петром, в честь апостолів, так як обидва нapoдилися 12 липня. Діти росли різними. Якщо Петрик був хлопчиком ласкавим, то Павлик був сміливим і неслухняним.

Обидва закінчили школу в рідному селі, обидва вступили до вищих навчальних закладів. І ніхто з них не здогадувався, що один з них — нерідний. Марина, дружина Петра, була жінкою привітною і до свекрухи не інакше як «мама», не зверталася. У Павла ж дружина Оксана, називала її тільки на ім’я по батькові і до неї ставилася з погано прихованим презирством.

Жили вони в місті, в двадцяти хвилинах їзди на автобусі. Жили втрьох, онукові уже було п’ятнадцять років. Останній раз вони були у неї п’ять років тому, коли не стало Саші. Петро жив в Києві, але відвідували вони мати щороку. Приїжджали все вчотирьох, з двома онуками. Коли не стало Саші, Марина сказала: — Мама, переїжджайте до нас жити, що ви тут будете одна.

Тим більше — в своєму будинку. Важко буде без тата. — Поки ноги ходять, поживу ще, а там видно буде, — відповіла вона. Наталя сиділа на лавці біля будинку Павла, чекала, коли все прокинуться. Рівно о восьмій вона піднялася на другий поверх і прислухалася біля зачинених дверей. За дверима була тиша. — Сплять ще.

Посиджу тут на сходах, — вирішила вона і села на сходах. Приблизно через півгодини пролунав звук дверей і на сходову площадку вийшов Павло. — Мама, знову ти? Оксана з сином поїхали відпочивати до Туреччини. А мені потрібно терміново бути на зустрічі з клієнтом. Вдома нікого немає. Візьми таксі і їдь додому, ввечері я подзвоню, — і він засунув їй двісті гривень, забувши при цьому про її день народження.

Забувши і про те, що телефону у неї ніколи і не було. Наташа проплакала на автовокзалі до вечірнього автобуса. Вже підходячи до свого дому, вона помітила біля будинку легкову машину. Син Петро лагодив ганок, внуки кололи дрова, Марина пекла пиріжки. Стіл до її приходу був уже накритий. — З днем народження, мама, — привітали її син з невісткою.

— Живи довго, бабуся, — додали онуки хором. Увечері після святкової вечері, коли невістка і внуки вляглися спати, Наталя підійшла до сина і сказала: — Петя, хочу перед тобою покаятися. Ми з татом для тебе нерідні. Ти у нас приймальний. Прости нас. — Так я знаю, мама. Ще в 10 класі дізнався, «добрі» люди сказали. Але вас не хотів з батьком засмучувати, тому й не питав нічого, — ласкаво відповів син. — Для нас усіх ти будеш завжди королевою, — додав він, нагадавши їй тим самим давно забуті слова водія «Волги».

Ігор глянув на Іру і впевнено сказав: -Зрозумій, твій поїзд вже пішов. Тобі 35 – і ти вже не молода. -Та тобі самому 40. А я всі ці роки чекала, коли ж ти зробиш мені пропозицію. -Плювати на те, що ти очікувала. Я у розквіті сил, і тепер у мене починається нове життя. За кілька днів Ірина дізналася, що Ігор знайшов собі 20-річну дівчину, зробив їй пропозицію, і вони зіграли весілля. Здавалося, для Ігоря справді почалося нове життя. Він розквітнув лише за кілька днів.

І навіть друзі йому заздрили. Молоду дружину звали Аліною. Вона була енергійною та цілеспрямованою дівчиною. У перший же день заявила Ігорю, що зараз вона займається кар’єрою, а народ жуватиме після 30-ї. Чоловік погодився. Ці 10 років пролетіли непомітно. Ігореві вже було 50, він усе швидше втомлювався на роботі і, повертаючись додому, вечеряв і лягав спати. Якось його розбудила Аліна і сказала: -Прокидайся, я йду від тебе. У мене з’явився інший. Ліни вий сум ний старий мені більше не потрібен.

Чоловік був у աоці: -Зрад ниця! Я все для тебе робив. Як ти могла? -Я подарувала тобі 10 років своєї молодості. Думаю, я заnлатила. І що ж тепер? Ігор залишився один, у свої 50 років. У ровесників були вже онуки, а сам він навіть дітей завести не встиг. Зараз він усе частіше сидить удома, мало працює, а коли з’являється вільна хвилина – заходить на сторінку колиաньої дружини і щоразу хапається за голову: в Ірини все гаразд. Вона вийшла заміж і тепер виховує разом із чоловіком їхнього прекрасного хлопчика.

Після весілля ми з чоловіком вирішили жити з його батьками у чотирикімнатній квартирі, щоб накопичити на власний будинок. Ми всі жили разом, дружно та мирно, без будь-яких сварок чи kонфліктів. Через рік наро дився наш син Юрка, і ми вже майже змогли накопичити достатньо грошей на власний будинок.

На третій день народ ження Юри моя свекруха випила кілька зайвих келихів вина і в цьому стані сказала мені, мовляв, переконана, що Юра не був біологічною дитиною мого чоловіка, її сина. Вона навіть зажадала від мене тест на батьківство, щоб довести свою правоту. Щоб усе було справедливо, я запропонувала, щоб і мій тесть пройшов цю процедуру. Наступного дня ми здали тест, а за тиждень мій чоловік отримав результати. Він мовчав, читаючи папери, а потім раптово кинув їх у свою маму, перш ніж схопити нашого сина і мене за руку і повести нас до нашої спальні.

Він сказав, що ми переїдемо до моїх батьків, і ми почали вкладати речі в машину. Коли ми виїжджали, мій чоловік пояснив, що результати тесту показали наступне: Юрко був його сином, але мій свекор не був його біологічним батьком. Я відчувала себе винною за те, що в гніві запропонувала зустрічний варіант, і це призвело до розпаду сім’ї. Свекор подав на роз лучення. Дурість і ревнощі свекрухи призвели і до того, що вона зруйнувала щастя своєї сім’ї.

Юлі довелося вийти на вулицю в заметіль, хоча дуже не хотілося. Повертаючись додому, вона помітила бабусю на зупинці. Було дивно, тому що старенька самотньо сиділа і дивилася вниз. Значить автобуса вона не чекає. – Бабуся, ви когось чекаєте? – запитала Юля. – Ні, кого вже мені чекати, одна я. – Ви ж так замерзнете, давайте я вас в тепле місце відведу. Юля викликала таксі, і вони з бабусею поїхали додому. Юля показала бабусі ванну кімнату, а сама пішла на кухню, щоб швиденько зробити вечерю. Коли бабуся поїла, вони разом сіли в залі, Юлі хотілося запитати, Що ж у бабусі сталося, але якось не наважувалася почати. Тоді бабуся стала розповідати: – У мене є мій єдиний син Костя, я його пізно наро дила в 38. А чоловік мій потім вже через рік nомер, серце зупинилося. Довелося самій виховувати сина, було дуже важко.

А Костик ріс таким неслухняним. У підсумку виростила хлопчика, він пішов до університету, потім робота. Настав час одружитися, у нього була наречена Мая. Тільки от не подобалася я Маї, не розумію чому. У цей момент очі Юлі наповнилися сльозами. Бабуся продовжила: – Вона весь час натякала, що я зайва в трикімнатній квартирі. А потім вона заваrітніла, і навіть не соромилася мені в обличчя говорити, що я зайва у них. Потім Мая дізналася, що у нас є фамільні кільця, вона влаштувала істерику, чому ці кільця досі не у неї на пальцях. І такі істерики були кожен день.А сьогодні вони сказали, що ми поїдемо в магазин за дитячими речами. Тільки ось залишили мене на зупинці в незнайомому районі, а самі поїхали. Після розповіді бабуся заnлакала. Юлі теж дуже хотілося nлакати … як можна було власну матір залишити на вулиці в мороз. З того дня бабуся залишилася жити у Юлі.

Після роботи вона зустрічала Юлю смачними пончиками або пиріжками. Вони разом дивилися серіали вечорами. Юля дуже прив’язалася до цієї милої бабусі. Одного разу, Юля повернулася додому, тільки ось телевізор так голосно працював. Це було дивно, тому що бабуся його збавляє до приходу дівчини. Юля увійшла в зал, на кухню, в кімнату – бабусі не було. Тільки двері у ванну були відкриті, а на підлозі лежала бабуся. Юля тут же викликала швидkу і міліцію. Бабусі в той день не стало. Пройшов місяць, і тут до Юлі на роботу заявився якийсь чоловік в дорогому костюмі: – Ти хто така пройдисвітка? Яке ти взагалі маєш право забирати те, що належить мені? Я доб’юся справедливості, я все витрушу з тебе в суді. Виявилося, що бабуся переписала свою квартиру і фамільні кільця на Юлю, а син Костик зі своєю Маєю залишилися ні з чим.

Наталя одна виховувала трьох синів. Так сталося, що чоловік поїхав на заробітки, та там і залишився. Спочатку надсилав якісь гроші для дітей, а потім і зовсім забув за сім’ю. Говорили тоді, що він одружився з іншою жінкою. Нудьгувала Наталя від такої зради, і тільки ніж це допоможе — синів же потрібно піднімати. Працювала Наталія бібліотекаркою в школі, а після роботи ще підробляла — прибирала в місцевому магазині. Сини її росли хорошими, добрими хлопцями. З дитинства звикли до праці, допомагали матері, чим могли. Чи не розпещені були, та й як тут розбалуєш, коли в селі життя таке — якщо не попрацюєш, то не поїси. Поруч з Наталією жила самотня жінка Ольга.

У неї був один єдиний син, якого вона любила понад усе на світі, а чоловіка свого вона сама виставила — характер у неї був такий. Всі у неї жили не правильно, і тільки вона одна знала, як краще. -Наталія, — покликала сусідку Ольга, коли Наталя поверталася з підробітку. — Я тебе запитати хотіла — вам потрібні черевики зимові? Може, кому з твоїх синів підійдуть, а то моєму Миколі малі стали. У тебе ж їх троє, всім не накупити напевно. — Потрібні нам черевики. Якщо можеш віддати, то з радістю приймемо, — відповідала Наталя. — Зараз винесу. Вони звичайно вже не модні, мій Коля їх два роки тому носив, але твоїм хлопцям підуть, — з посмішкою сказала Ольга.

Сусідка завжди намагалася підкреслити, що її син краще забезпечений усім найкращим в порівнянні з сусідськими братами. А ще оберігала його від жодних зусиль. Коли сини Наталії працювали на городі, сусідський Коля катався на новому велосипеді, щосили вихваляючись подарунком матері. — Ууу, Коля знову тут їздить, велосипед свій всім показує, — злився молодший з братів Саша. — А тобі що з того? Нехай катається, — відповідав йому старший брат Віктор, — ти копай, копай картоплю, і за собою дивись краще. Крім нас матері ніхто не допоможе, вона і так на двох роботах працює, щоб нас одягнути — прогодувати. — Теж хочеться велосипед мені, — не вгавав молодший брат.

-Коли заробиш, тоді і купиш. Копай, кому кажу! Так і росли сусідські дітлахи. Три брата скромно жили, здебільшого все чимось були зайняті. А Коля, син сусідки Ольги, прохлаждался і ні з чим не мав труднощів. Так все просив у матері подарунки дорогі. А мати йому ні в чому не відмовляла, все балувала його дорогими іграшками та розвагами. І не пропускала нагоди сусідку Наталю зачепити, що, мовляв, он який у неї синочок вгодований і веселий, всім забезпечений і ні чим не обтяжений. — Ти своїх синів Наталю в цирк хоч повезеш? Он, на магазині афишку наклеїли, що в райцентр цирк приїжджає, — з посмішкою питала Ольга.

-Ні, не їдемо ми в цирк. Зимовий одяг купили, не залишилося грошей на розваги, — відповідала Наталя. — Що ж це у твоїх синів зовсім дитинства немає, — Ольга побачила братів, які робили щось у дворі по господарству. — Дитинство у них є, але таке, яке я можу їм дозволити. Сини у мене ситі, одягнені, в школі вчаться старанно. А то, що немає у них чогось з надлишком, так вони мене розуміють-що одна я у них, батька немає. Зате помічники он які виросли, — Наталя пішла в бік будинку, бо не хотіла продовжувати цю розмову. — Мам, мам, — син Ольги Коля голосно кликав матір з дому, — йди, годуй мене! Скільки можна чекати! -Біжу, біжу, Коля, вже біжу, — Ольга побігла в бік будинку, щоб накрити стіл для свого єдиного улюбленого сина. Минуло кілька років. Сини Наталії виросли, відслужили і кожен влаштувався в житті по-своєму.

Двоє старших поїхали в місто, там відучилися, знайшли роботу і одружилися. Часто відвідували мати разом зі своїми сім’ями. Згодом облаштували батьківський будинок, в якому жила Наталя — зробили капітальний ремонт, побудували прибудову. Прямо будинок у Наталі тепер, а не той старий будиночок, в якому вона ростила своїх синів. Молодший син залишився в селі, тут і одружився. Майже кожен день він відвідував матір, щоб допомогти їй зі справами по господарству і зробити всю важку роботу, якої в селі не мало.

Наталя не могла натішитися на своїх дітей, дуже пишалася своїми трьома синами і онуків няньчила. Син же Ольги сусідки влаштувався в житті не так добре. Не звиклий до праці, поїхав він до міста вчитися. Ольга з гордістю розповідала всім, як відправила його в інститут, що Коля її скоро важливою людиною стане. Та тільки не довго вчився Коля в місті, через пів року його відрахували за пропуски і неуспішність. Повернувся він до матері в село, та так і сидів без роботи на маминих харчах.

Працювати йти не хотів, все більше перед телевізором лежав. Мати ж його жаліла, все на собі тягла. А потім і зовсім став святкувати з місцевими. Так і живе донині з матір’ю, без сім’ї, без дружини. Будинок їх зовсім занепав, а Коля до праці не привчений, нічого робити не хоче. А тільки лежить цілими днями на дивані, так чекає, коли мати його нагодує. Ось така історія про дві сім’ї, де матері ростили синів поодинці. Одні не були розпещені: не було у них дорогих іграшок і розваг, а виросли розумними, працелюбними людьми. А Колю мати пестила, пестила, нічим не обтяжувала. Та тільки до чого це призвело? До цього дня Коля живе з матір’ю і нарікає на несправедливість життя …