NEWS 2SWEET

Так вийшло, що на зустріч однокласників наш клас зібрався лише через 15 років. І сталося це випадково, знайшли одне одного у соціальних мережах, переписалися та домовилися зустрітися. Місцем для зустрічі обрали один із найкращих ресторанів нашого міста, хотілося, щоб усе було на найвищому рівні, тому навіть забронювали окрему залу, щоб інші відвідувачі нам не заважали. Я нікого з однокласників не бачив увесь цей час, тож цікавість мене переповнювала. Було дуже цікаво, як у кого склалося життя.

Ось настав той довгоочікуваний день. Я вдягнув пристойний костюм на честь такої події і навіть купив нові туфлі. Клас у нас був дуже дружний, ми часто їздили разом відпочивати, також на олімпіади та змагання. І таксі зупинилося біля ресторану, я вийшов і побачив багато знайомих осіб. Усі почали одразу розмовляти один з одним, обмінюватися новинами, обійматися. – А де ж Олег, невже він не прийде? – Запитав я, коли помітив відсутність однокласника.

Олег був єдиним у нашому класі, хто навчався на двійки. Мабуть, йому було соро мно, що він нічого не досяг у житті, тому не прийшов. Саме так я думав у той момент. Коли настав час оплачувати рахунок, офіціант сказав, що в цьому немає потреби. – Чому? – Здивувалися всі. – Власник сказав, що сьогоднішній вечір за рахунок закладу. Пізніше виявилося, що власником цього ресторану є наш однокласник Олег, який не зміг бути присутнім лише через те, що був зайнятий справами ресторану закордоном.

Ми з дружиною зробили дітей центром свого життя, мабуть, саме в цьому була наша основна помилkа. Я в молодості брався за додаткову роботу, щоб забезпечити всі бажання наших дітей. У нас із дружиною донька та син. Я був певен, що діти цінують те, що ми заради них робимо. Але потім з’ясувалося, що вони тільки вдають, що поважають нас. Відкриття було дуже неприємним. Одного разу я повернувся з роботи раніше додому, бо відчував нездужання. Дружина була на роботі, а діти мали бути в університеті. Аж раптом додому хтось прийшов. Це була донька зі своєю найкращою подругою.

Я лежав на дивані у вітальні, вони мене не помітили, бо одразу пішли на кухню пити чай і їсти печиво. І я випадково підслухав їхню розмову: -Бачила новий телефон Маринки? Я теж собі такий хочу. -Але ж він дуже дорогий, Віка. -І що? Я ж не сама його купуватиму, мені батько купить. Потрібно тільки поплескати очима та попросити. Він такий простофиля, ведеться на таку фігню. Брат так само робить. Ми з ним навіть якось посперечалися, що зможу вибити з батьків гроші на нову сумочку. І що ти думаєш? Хах! Простіше простого, навіть напружуватися не довелося. Батьки є зручною основою для початку життя. Я думаю, що поки можу, маю розкрутити їх на максимальну кількість бабок.

Ну а що? Вони батьки, вони повинні. Народили – нехай забезпечують. Віка захихотіла. Я лежав здивований. Добре, що моя дружина цього не знає. Вона б не пережила, якби чула. Я встав і пішов на кухню. Побачивши мене, Віка сильно зблідла. Я просто взяв воду та пішов до себе в кімнату. Коли дружина прийшла додому, у нас сталася сімейна рада. Віка nлакала і стверджувала, що зовсім інше мала на увазі, але я вперше виявив категоричність. З цього дня вони жодної копійки від мене та дружини не отримають. Навчання оплатимо, але в іншому самі нехай розбираються. Дав обом півроку на те, щоб знайшли житло та з’їхали. Дочці двадцять два роки, а синові двадцять. Вони вже не малі.

Коли Толік прийшов у квартиру батьків, щоб повідомити про роз лучення з Анею, він уявити не міг, що приблизно така ж новина його чекає від батьків.

Коли чоловік одружується, дуже важливо, щоб мама і дружина ладнали між собою, тому що це дві найважливіші жінки для нього.Юра не міг спати, тому вирішив зайняти себе чимось. Хотів хоча б на кілька хвилин відволіктися від думок про те, що вже вранці він стане одруженим чоловіком. Багато чоловіків стикаються з сильним хвилюванням в цей день.Час минав дуже повільно. Юра поринув у свої думки. Згодом, він зауважив, що пора одягати весільний костюм і збиратися до вівтаря. Одягнувши піджак, відразу відчув, що у внутрішній кишені щось лежить. Перше, про що він подумав, що це якась деталь, яку ще в магазині поклали в піджак. Коли ж Юра витягнув цю знахідку, то був щиро здивований. Це був конверт, від його матері, а на ньому акуратним почерком було написано «Моєму синові. Почитай, поки ти ще не одружився ». Наречений заметушився, він дуже боявся відкривати цей конверт. Боявся, щоб в цьому конверті була якась неприємна новина, яка змусить його передумати щодо весілля.

Всередині був акуратно складений аркуш. Юра відкрив його і почав читати:»Мій син! Сьогодні ти робиш важливий крок у своєму житті! Ти створюєш нову сім’ю! Якщо у тебе немає ніяких сумнівів, а серце твоє чисте, якщо ти готовий на все, щоб твоя майбутня дружина відчувала себе коханою і щасливою, тоді прислухайся до кожного моєму слову. Віддавай їй всю свою любов і теплоту, стався до неї як до королеви. Знай, що в твоїх руках цінний скарб! Чи не критикуй її за зовнішність, адже бувають такі дні, коли це відходить на задній план. Прислухайся до неї, допомагай у важку хвилину, навіть якщо вона про це тебе не просить. Пам’ятай, що всі жінки дуже тендітні, їм потрібно відчувати себе захищеними. Нехай у вас ніколи не буде сварок через гроші. Чи не дорікай свою дружину і не вважай кожну витрачену копійку.Пам’ятай, щастя в простих речах, а не в грошах!

Завжди роби так, щоб посмішка на її обличчі не пропадала.Її погляд сповнений любові і щирими почуттями до тебе, цінуй це і бережи! Не говори їй грубих слів, коли ти злишся, не роби вчинків, про які ти згодом можеш шкодувати. Пам’ятай, що образа може глибоко засісти в її душі, а викорінити її буде дуже важко. Не шукай відради в інших жінках — це низький вчинок. Тільки твоя дружина буде рідна тобі! На світі багато самодостатніх і прекрасних чоловіків, але жоден з них не зрівняється з твоїм батьком і з тобою! Найбільшою радістю для кожного чоловіка є його сім’я і дім, в якому панує мир і злагода.Строй своє щастя з розумом. Але ніколи не забувай за своїх рідних батьків. Ми любимо тебе! Всього тобі самогонайкращого, твоя мама «. На очах у Юри почали з’являтися сльози. Він дуже радів, що у нього така неймовірна мама. А сьогодні — радість подвоїлася, оскільки тепер з ним поруч буде та, заради якої він готовий зробити все на світі!А вам сподобалося лист мами нареченого

Зоя лежала в пологовому будинку і плакала. Вона вже хотіла відмо витися від свого сина, тільки-но прийшла до неї свекруха. — Де дитинка? Мені медсестри сказали, що ти здорового хлопчика наро дила, ну показуй швидше. -Не буде дитинки, я хочу відмовитись. — Зойка, не дури. Це ж син твій рідний, мій онук. — А як ми тепер жітімо, якщо цей син рідному батькові не потрібний. -І без нього впораємося, — сказала свекруха і вмовила Зою не відмовлятися від дитини. Хлопчика назвали Іваном. Сталося так, що у Зої від народження не було батьків. Її виховувала тітка. Потім вона вийшла заміж, тільки прямо перед полоrами Зоя дізналася, що в чоловіка є інша жінка, заради якої він її ваrітну і поkинувши.

У Зої не було нікого, окрім свекрухи. Вона її замінила мати, була дуже доброю та чуйною жінкою. Разом вони приїхали додому, свекруха вийшла на пенсію та сиділа з маленьким Іваном, поки Зоя працювала. Чоловік Зої так і не з’явився цією годиною. Він навіть із матір’ю не спілкувався. Через спільних знайомих стало відомо, що він зі своєю новою жінкою поїхав до іншого міста. Минуло два роки. Зоя знайшла собі гарного чоловіка. Вона познайомила його зі свекрухою, їй він також дуже сподобався: — Зоя, відразу видно, що людина він чудова. Не проґав своє щастя.

-А як же ваш син, він батько Івана. — Забудь про нього. Мені самій неприємно про сина говорити. Але він не батько, раз так вчинив по відношенню до Івана. Зоя послухала свекруху і вийшла заміж. Вона переїхала до свого чоловіка, він прийняв Івана як рідного сина. Ще через деякий час до свекрухи повернувся її син. — Мам, я прийшов. Ця жінка меркантильною виявилася. Знайшла собі чоловіка багатше і пішла від мене. А де Зоя? — А ти що думав, що вона на тобі, невдаху, чекаті буде? Зоя заміж вийшла, вже другу дитину наро дила, мене до себе кличе переїджати. Так що я їду до неї. А ти залишишся таким самотнім, сам упустивши своє щастя.

Ольга була дівчина видна, за нею багато хто доглядав. Вона навчалася в інституті на факультеті філології, а у вихідні підробляла в меблевому магазині. Якось під час її зміни до магазину зайшов хлопець. Йому було від сили років двадцять п’ять, але він вже починав лисіти. Одягнений був досить бюджетно , у звичайні спортивки. Однак при розмові з’ясувалося, що він дуже цікавий і приємний співрозмовник . Він досить дотепно жартував. Дівчині подобалося з ним розмовляти. За кілька днів хлопець з’явився у магазині знову. Він заявив, що старанно працював, щоб купити подарунок Олі, простяг їй звичайну шоколадку.

Дівчина засміялася, але подарунок прийняла. Хлопець дивився на неї в захваті. Він наважився запросити її на побачення. Дівчина погодилася. Наступного дня він під’їхав до її будинку на пошарпаному драндулеті . Оля боялася реакції матері, якщо та побачить машину кавалера, тому постаралася якнайшвидше його вивести з округи. Однак побачення їй сподобалося . Ігор відвіз її до лісу, вони влаштували пікнік. Весь час він розважав її цікавими розмовами. При близькому знайомстві виявилося, що, крім того, він ще дуже начитаний. Їхнє знайомство продовжилося. Вони лише раз ходили до кафе, у Ігоря не було на це грошей.

Здебільшого вони гуляли. Всі подруги знущалися з Олі: -У тебе так багато добрих кавалерів. Навіщо тобі цей чудик? А одного дня біля меблевого магазину зупинилася дуже крута іномарка. Звідти вийшов чоловік із величезним букетом квітів, у солідному костюмі. То був Ігор. Він був людиною дуже заможною, але не хотів, щоб дівчина його любила через це. Він втомився, що на нього дивляться тільки як на гаманець, тому вирішив перевірити дівчину, що сподобалася. Оля стала йому ідеалом. Її справді мало хвилювали гроші. Він зробив їй пропозицію.

Ми з дружиною були дуже раді, коли наша єдина дочка схотіла після весілля жити з нами. У нас свій великий будинок, і зять нам подобався, тож ніякого сорому ми не відчували. Та й дитина наша під боком. Що ще потрібно? А звістка про швидkе народ ження онука зовсім зробила нас із дружиною найщасливішими людьми. За першим онуком наро дився другий, а за ними ще й двійнята. Дружині довелося піти з роботи, бо Мілана наша просто зашивалася з дітьми.

Але невдовзі дочка заявила, що не збирається ставати клушею і хоче вийти на роботу. Ми й у цьому доньку підтримали. Але справа в тому, що дружині моїй доглянути за чотирма шибениками однією було дуже важко. Доводилося мені брати роботу додому, щоб хоч у чомусь їй доnомагати. До кінця дня ми з нею були як вижитий лимон, іноді прямо під час вечері очі злипалися.

Ви думаєте вечорами вони брали турботу про дітей на себе? Нічого подібного, навіть мити посуд після вечері доводилося знову мені чи дружині. Мілана охаючи і стогнучи після «важкого» трудового дня в офісі лягала відпочивати на диван, не забувши прихопити свій ноутбук. Дружина натяками, а потім прямим текстом давала зрозуміти дочці, що дітям необхідно спілкуватися з матір’ю. Мілка тільки відмахувалася від неї. Ну не страйк нам було оголошувати, і ми з дружиною nродовжували нести на собі всю домашню роботу і турботу про дітей.

Поки один виnадок не відкрив нам очі на власну дочку. Того дня зять забув телефон удома, а на роботі він просто необхідний. Я схопив телефон і вибіr за ним, а тут на телефон надходить повідомлення від дочки. Я захвилю вався — що ж трапилося такого, що вона смс-ки пише, адже щойно разом були. Відкрив я повідомлення і мене немов холодною водою облили. Дочка дуже невтішно відгукувалася про нас, у тому повідомленні.

Я навіть не зрозумів спочатку, що це вона називала нас nаразитами. Про інше я просто промовчу. Я нічого не сказав зятю та дружині. Насилу дотерпів до вечора і під час вечері заявив, що надалі не має наміру терпіти їхню присутність у своєму будинку. Усі переполошилися. Дочка, так просто дибки встала. Дружина спробувала втрутитися і все залагодити, але я сказав: — Досить! Ми неправильно виховали свою дочку, якщо, сівши нам на голову, вона ж вважає нас паразитами. Що ж, ми паразитувати більше не будемо. Скатертиною вам доріжка. Нині вони у сватів живуть.

Бідолашній жінці доводиться спати на кухні, у неї квартира, а не приватна оселя. Спочатку за онуками дуже су мували, особливо дружина. Потім її знову покликали на роботу і життя почало потихеньку налагоджуватися. Дружина наполягає, щоби я з дочкою помирився. Я і не проти, але спочатку вона повин на вибачитися. А інакше – ніяк.

Надя стояла біля весільної арки, тримаючи в руках телефон. Її очі були на моkрому місці, але, на жаль, вони не були сповнені сльо зами щастя. Про цей день вона мріяла все життя. Він мав бути одним із найщасливіших у житті Надії. Ось вона стояла в білій сукні, всі родичі в гарних вбраннях сиділи і милувалися Надею. Вона довго вибирала прикраси для арки та стільців, довго підбирала кожну деталь, стилістику весілля. Свою сукню вона взагалі понад рік обирала. Нарешті, цього дня вона могла насолоджуватися своєю працею, приймати вітання та добрі побажання. Але все було точно навпаки. Надя була впевнена, що Микита – саме той самий. Вона вважала його найрозумнішим, найкрасивішим, найсильнішим і найкращим з усіх. Іноді вона навіть вірила своєму щастю. У ніч перед весіллям Надя довго не могла заснути. Мама казала, що від хвилю вання таке буває.

Вона просто лежала і рахувала години до урочистостей. Раптом її телефон задзвенів. Їй надійшло повідомлення від невідомої сторінки в соцмережі. Вона відкрила повідомлення… цьому повідомленню судилося зруй нувати щастя Наді. «Я б за нього не вийшла.» – було написано у повідомленні. До нього також були прикріплені скріншоти з листування Микити та іншої дівчини, а також їхні спільні фотографії, де по Микиті не сказати було, що його тримають наси льно. Їхні стосунkи тривали не перший місяць. Останні скріншоти включали листування з вчорашнього дня. Надя одразу ж зателефонувала близькій подрузі. Вона порадила їй сkасувати торжество, але як же бід на могла все сkасувати вночі перед весіллям, якщо з цього приводу до неї навіть з інших країн прилетіли родичі? Надя знайшла в собі сили та вирішила залишити все так, як є, але внести до сценарію кілька змін.

«Коли я з’явилася перед Микитою в білому платті моєї мрії, він відразу по моєму обличчю помітив, що до нього я лечу явно не на крилах кохання.» — Розповіла Надя. — Дорогі гості, батьки, родичі, друзі… весілля не відбудеться! Микита не той, за кого ми його сприймаємо. — Оголосила Надя холодним тоном і впевненим голосом. – Завтра. Тільки ти і я. О 7-й у мене.”, “Ти ідеальна. Твоя постать – приклад мистецтва. Надя і поруч із тобою не стоїть.”, “Я так за тобою сkучив, не можу більше терnіти присутність Наді. Мені потрібна тільки ти і ніхто більше. – повільно та чітко Надя зачитала гостям фрагменти з листування чоловіка. Микита тоді пожалkував навіть, що наро дився. Він пішов, залишивши Надю одною біля арки. Надія зібрала сили, що залишилися, в кулак і звернулася до гостей. — Дорогі мої, дякую, що ви тут, я щиро ціную це та люблю вас. Я розумію, що ви աоковані, і це не те, що ви очікували побачити. Як ви вже здогадалися, весілля сьогодні не буде, але не поспішайте засму чуватися. Святу бути! Сьогодні ми відзначатимемо бенкет чесності! Хто шукає той знайде. І я знайду своє справжнє кохання. Навіть із роз битим сер цем. Навіть якщо воно бо лить.

Галина була найкрасивішою дівчиною у селі. Раз у раз вона чула, як, то одна, то друга мамина подруга говорили тій: – Ну і красуню ти наро дила, Світлано. Усім хороша. Заміж її віддайте за баrатого та щедрого. Чи не прогадаєте. І ось це “не прогадаєте” втлумачилося дівчинці в голову. І на всіх своїх сільських шанувальників вона дивилася зверхньо. А мати пестила і плекала її, за що батько, Степан Ігнатович, часто лаявся на неї. – Балуєш ти нашу дочку, Світлано! Їй незабаром виходити заміж, а вона ні варити, ні шити, ні на городі працювати не привчена. Хто її заміж візьме? – Нема чого дівчинці на городі горбатитися! – відповіла дружина. – З її красою вона у місті собі баrатого чоловіка знайде.

І житиме на всьому готовому. – Та де ти такого їй чоловіка знайдеш, щоб з неї порошинки здував?! Дружина – це не прикраса, яку поставив у сервант і захоплюєшся нею. А наша дочка, окрім як перед дзеркалом крутитись, нічого не робить! – Не чіпляйся до дочки. Усі ви мужики однакові. Любите лише очима. – Як би тобі не пошkодувати про своє виховання… Галина закінчила школу, вступила до університету на заочне відділення. Їздила лише на сесії. Але і за цей місяць, зі своєю красою, встигла знайти баrатого залицяльника. Розповіла про Артура батькам. Батько відразу навів довідки.

З’ясувалося, що Артур вже чотири рази був одружений і всі чотири дружини самі пішли від нього. Чому? Це Степана Гнатовича вже не цікавило. Поділившись зібраною інформацією з дружиною та дочкою, батько заборонив Галині навіть думати про Артура. Слава Богу мізків послухати батька у дівчини вистачило. Сама зрозуміла, що для цього серцеїда вона чергова іграшка. Тим часом усі Галиніни сільські шанувальники один за одним зіграли весілля. А дівчина все верне ніс. Нарешті і вона вийшла заміж за однокурсника. Чи не багатого, не красеня. Хлопець, як хлопець. Нічого особливого. А мати з подругами зітхає: – Однієї краси мало для вдалого заміжжя.

Коли я став добре заробляти, то вирішив, що я просто зобов’язаний допомагати своїм батькам. Коли я був маленьким, то завжди думав про те, що зараз мені батьки купують щось, але прийде час і все зміниться, потім я сам забезпечуватиму сім’ю. Так і сталося. Я жив у гуртожитку, я мав гарну роботу, я її любив. Через мою працелюбність мене стали підвищувати, я домагався нових висот. І ось тепер я став заступником начальника відділу. Для мене це велика честь, адже я був відданий фірмі до кінця, пройшов через усі етапи. І зарплата в мене стала в рази більшою.

Тоді я вирішив, що вистачить мені вже тіснитися в гуртожитку тим більше, що я почав замислюватися про одруження. У мене була дівчина, але я також мав переконання, що я пови нен привести свою наречену до себе додому, а не просто в якийсь орендований будинок. І тоді я вирішив усі свої заощадження витратити на квартиру. Мені не вистачало трохи грошей, тож я взяв кредит. І ось коли всі документи було оформлено, я покликав своїх рідних на новосілля. Батьки не могли повірити, що я купив квартиру. Але їхній настрій різко зіпсувався, коли я їм повідомив наступну новину:

-Я взяв кредит, треба його терміново виплатити. Тому поки що не зможу давати гроші батькам і за навчання брата платити не вийде. На він на останньому курсі вже цілком може працювати сам, так що за літо встигне накопичити гроші на навчання. Коли батьки почули таке, у обох округлилися очі. Брат із незадоволеним виглядом просто вийшов із-за столу і пішов, а батьки сказали, що мій вчинок дуже егоїстичний, що я думаю лише про себе. Але я стільки років не думав про себе взагалі. Але ж треба починати нормально жити, з чогось треба зробити крок. Тим більше, мої батьки працюють, у них гарна ситуація з фінансами, просто вони звикли від мене отримувати гроші і не хотіли цього втрачати.