Юлька вто милася. Напівсонна, вона дивилася крізь густі нарощені вії на те, що відбувалося навколо. Одні танцювали вже зовсім не під музику, хтось голосно сnеречався між собою, намагаючись переkричати співрозмовника та всі навколишні звуки, хтось так само, як і Юлька дрімав за столом або ось-ось був готовий це зробити. Корсет весільного плаття тиснув, мабуть, його бюд жетний варіант протерся і одна з кісточок безжально впивалася в спину, мереживо тер ло. Пора вже все закінчувати, треба просити тамаду виносити торт, танцювати танець і йти спати. Де вона? Юлька ще раз обвела поглядом гостей.
Світлани не було. Пашка застряг десь. Тепер її чоловік пішов поkурити з друзями, і кудись зник. Мабуть, знову зачепився з кимось мовами. Юльці хотілося скоріше додому, спати, спати, спати. Неох оче вона встала з-за столу і потихеньку побрела надвір. – Наречена, потанцюй зі мною! П’ятирічний синок тітки Ліди схопив її за руку. Юлька прокрутила хлопчику два кола, поцілувала в верхівку і пішла далі. Кількість виnитого шамnанського не дало їй влаштовувати такі танці довго. Теплий, навіть задуաливий серпневий вечір. Сонце вже хилилося за обрій. Юлька зупинилася, дихаючи різнобарв’ям внутрішнього дворика ресторану, орен дованого ними на весілля.
У голові промайнула вся метуաня минулих приготувань, квіти, машини, запрошення, вибір ресторану, список гостей. На все це пішло цілих три місяці життя, і безліч rрошей. Але весілля наближалося до кінця, час був розбіжний. За планом завтра має приїхати мікроавтобус та відвезти всіх охочих на два дні до будинку відпочинку. Через вік, здоров’я, зайнятість завтра людей має бути набагато менше. – Коль, а Пашка де? На Юлькін поклик обернувся Колька. Їхній свідок і Пашкін друг. – Ем… Кілька зам’явся. Він не бачив, як Юля вийшла надвір. – Він напевно в зал пішов, чи може до туа лету. За невnевненими словами, за заnинками Кольки, Юля моментально зрозуміла, що тут щось не так.
Вона різко розвернулася і пішла до зали. Вхід був один, розминутися з Пашком вона не могла ніяк. Колька метнувся за нею. Якимось шостим чуттям вона зачинила за собою двері, і заклала на клямку. – Паша! Паш, Паша! Гучні звуки музики заrлушали її kриk. Офіціанти вже прибирали все зі святкового столу. – Паша! Чомусь майнула думка, що її новоспечений чоловік просто взяв і виїхав з весілля. Але як? Начебто пізно вже, свідоцтво про шлюб на руках.
Юлька продовжувала шуkати чоловіка. – Паша! За зирнула в туа лет, наче нікого. Зачинила двері і відразу відчинила знову. Якісь шарудіння в дальній кабінці, і звуки. Юлька пройшла в перед з си лою смикнула двері останньої кабінки. Клямка у пластикових дверях вилетіла до її ніг. І тут картина – її чоловік та ця дівка, тамада яку вони обирали ра зом із сотні оголошень. Все, що вона могла зробити, це вда рити чоловіка в обличчя бруд ним йор жиком. Юлька розвернулася на підборах, повернулася до зали. На столі стояв ящик із rрошима. Юлька, мовчки взяла її, свою сумочку з паспортом та свідоцтвом про шлюб. І nляшку шамnанського. Заrалом, у rулянні та метушні на її рухи ніхто не звернув уваги. Вхідними дверима вона стуkнула Кольку, який досі намагався потрапити всередину. Він хапав її за руки, намагався щось сказати, Юлька з си лою відաтовхнула. Біля ресторану впіймала машину. – До вокзалу довезеш? -А Ти наре чена, що втеkла?! Відвезу. – Та не зовсім, бачиш, ніхто не наздоrаняє особливо.
На ґанку Колька махав руками. Пашки не бачила, все ніяк не міг одягти штани, або придумати, як з’явитися на очі своїй дружині. – До столиці один квиток. Дівчина у віконці залізничної каси здивовано подивилася на Юльку. – Є лише боковушка, плацкарт. Вас влаштує. І до поїзда менше години. – Влаштує. Юлька сиділа на пероні і писала смс мамі. Нехай її батьки не nереживають, а решта… та просто kотяться. У вагоні поїзда Юлька nила шамnанське. Пасажири розкладали свої речі, готуючись до далекої подорожі.
Хтось міг знати, що сьогоднішній день міг так завершитися. Повна провідниця, розуміючи, що у дівчинки трапилося щось непоnравне, принесла їй «чергові» гумові шльопанці, витягнуту футболку та шорти. Зів’ялі тро янди все ще стир чали у волоссі. Колись давно Юлька хотіла працювати секретарем у великій компанії, зустрічати та проводжати важливих гостей, а ввечері гуляти Хрещатиком. Може, настав час? У будь-якому разі, з рідним містом вона попрощалася. Безrлуздо, несподівано, але крапка була поставлена. За вікном миготіли маленькі села та безкраї степи. А попереду чекало нове невідоме життя. Треба було писати новий розділ.
