NEWS 2SWEET

Коли свекруха побачила мене у дверях, вона просто відвернулася і пішла до своєї кімнати, зачинивши за собою двері. А чоловік навіть не потрудився привітати мене або спитати про мою подорож. Їхні дії явно говорили про те, що вони незадоволені моїми рішеннями… А почалося все після різкого погіршення здоров’я моєї матері. Саме це започаткувало розлад у нашій сім’ї. Я доглядала матір у селі протягом 3 років, підлаштовуючи свій робочий графік під її потреби.

Коли вона захворіла, я планувала для зручності перевезти її до нас до столиці, але свекруха була проти, наполягаючи на тому, щоб будинок залишався у її володінні. Чоловік став на її бік, залишивши на мене щоденні поїздки, оскільки ми жили у квартирі свекрухи. Я підтримувала сільський будинок, відвідуючи його кожні вихідні та вкладаючи гроші в його утримання, що тільки посилювало критику з боку чоловіка та свекрухи.

Вони не бачили сенсу вкладатися на будинок, який в основному стояв порожнім, тоді як я розглядала його як свою єдину власність та потенційний притулок. Напруга зросла настільки, що свекруха заявила: якщо я так ставлюся до сільського будинку, то її квартира – не мій будинок. Близька подруга припустила, що мої дії ставлять під загрозу мій шлюб через дрібні, на її думку, питання. Збентежена і пригнічена, я досі запитую себе: чи варто зберігати свій сільський будинок чи пожертвувати ним заради сімейної гармонії?

Не минуло й року після того, як моя дружина пішла, але я вже встиг одружитися з нашою сусідкою. Цей крок викликав у моїх дітей бурю обурення та нерозуміння. Вони відвернулися від мене, незважаючи на те, що їхня мати вирішила жити для себе і поїхала за кордон. Мої діти сприйняли її відхід як належне, а ось мій крок назустріч новому життю вони не прийняли. “Тату, як ти міг так вчинити?” – З гіркотою в голосі запитала моя дочка, Олена. Вона сиділа навпроти мене на кухні, її очі були сповнені сліз і розчарування. “Олено, ти маєш зрозуміти,” – почав я пояснювати, намагаючись говорити спокійно. “Твоя мама поїхала і не збиралася повертатися. Я був самотній і нещасливий.”

“Але, можливо, вона просто втомилася від рутини і хотіла побути одна якийсь час,” – заперечила дочка, дивлячись прямо мені в очі. “Можливо, вона повернеться, а ти своїм кроком спалив мости і зрадив її.” Я зітхнув, відчуваючи тяжкість її слів. “Олено, ми з твоєю мамою обговорювали це багато разів. Вона зробила свій вибір, і я не міг більше жити в очікуванні. Я теж заслуговую на щастя.” “Але чому саме ця сусідка? Це так несподівано і… дивно.” “Вона була поруч, підтримувала мене у важкі часи. Ми знайшли втіху один в одному”, – відповів я, намагаючись донести до неї свої почуття.

Мій син, Сергій, який до цього мовчав, нарешті заговорив: “Тато, ти занадто швидко прийняв рішення. Ми ще не встигли пережити відхід мами, а ти вже будуєш нове життя.” “Я розумію, що для вас це важко,” – сказав я, відчуваючи провину за їхній біль. “Але я не можу продовжувати жити в минулому. Я хочу рухатися вперед і бути щасливим.” Олена встала і, не сказавши жодного слова, вийшла з кімнати. Сергій пішов за нею, кинувши на прощання холодний погляд. Я залишився сам на кухні, розмірковуючи: чому так важко пояснити дітям, що кожен має право на своє щастя? Я знаю, що вони почуваються зрадженими, але сподіваюся, що згодом вони зрозуміють моє рішення. Моє життя змінилося, і я не можу залишатися в минулому, навіть заради них.

Якось подруга сказав мені, що я дуже пошкодую, якщо відмовлюся від можливості переїхати до Франції. На той час мене долала нерішучість: я не знала, як зробити правильний вибір і не пошкодувати про це в майбутньому. Моє життя було неспокійним з того часу, як від мене пішов чоловік Віталій. Незважаючи на 20 років спільного життя та виховання дочки, він закохався в іншу жінку, що призвело до нашого розлучення, хоча я ще довго зберігала його речі, сподіваючись, що він повернеться. На його 45-річчя я подарувала йому дорогий телефон, який він так хотів, накопичуючи на нього цілий рік. Але замість радості він здивував мене, зізнавшись у коханні до іншої жінки та рішенні піти.

Я не могла повірити, що це справжнє кохання, і очікувала, що його почуття згаснуть. Але вони не згасли, а навпаки. У них народилася спільна дитина, що остаточно підштовхнуло мене упокоритися і переїхати до Франції. У Франції подруга допомогла мені влаштуватися; я знайшла і роботу, і будинок. А потім, несподівано для себе, я зустріла Джузеппе – багатого літнього француза, який закохався в мене і зробив мені пропозицію. Подруга переконувала мене погодитися, називаючи це найкращою нагодою, яка випадає раз у житті.Найкращі подарунки для близьких

Якраз у той момент, коли я збиралася погодитися, зателефонувала моя дочка і повідомила, що батько зупинився в неї. Незабаром після цього зателефонував Віталій, вибачився та попросив про примирення. Він жалкував про свої рішення і хотів повернути мене. Розриваючись між своїм минулим коханням і новою можливістю з Джузеппе, я опинилася в повному замішанні. Дочка хотіла, щоб я приїхала до неї на весілля, щоб її батьки були разом, тоді як подруга у Франції закликала мене скористатися новим шансом. Тепер я стоять перед вибором, сподіваючись зробити його так, щоб у майбутньому не довелося шкодувати.

Того дня, коли моєму чоловікові надійшло дивне повідомлення, наше життя ще здавалося ідеальним. Ми тільки-но відсвяткували річницю весілля, і я не могла уявити собі, що щось може порушити наше щастя. Повідомлення стверджувало, що я зустрічаюся з іншим чоловіком, що, ясна річ, було абсурдом. Чоловік показав мені його, і його очі шукали відповіді в моїй реакції. “Це що ще за нісенітниця?” – спитав він, намагаючись приховати тривогу. “Я навіть не знаю, про що це,” – відповіла я, відчуваючи, як моя рука трясеться, тримаючи телефон.

Ми знали, що між нами немає секретів. Після довгих розмов і хвилювань, вирішивши, що це невдалий жарт, ми спробували забути про це. Але повідомлення продовжували приходити, і кожне з них було отруйним нагадуванням про те, що хтось намагається розлучити нас. Вирішивши розібратися, ми почали відстежувати джерело повідомлень. І невдовзі все стало на свої місця, коли ми виявили, що за всім цим стоїть моя золовка. Ми були здивовані. Вона завжди здавалася підтримуючою та доброзичливою. “Чому ти це зробила?”

– Запитала я її, коли ми з чоловіком сиділи навпроти неї у вітальні. Її очі опустилися, і вона почала розповідати про свої почуття неповноцінності та заздрощів. Вона відчувала, що після нашого весілля чоловік відсторонився від неї. Ми слухали, намагаючись зрозуміти її біль, але також пояснили, як її дії вплинули на нас. Ця розмова була складною, але необхідною. Вона відкрила нам очі на багато чого, і, хоча пройти через все було непросто, це зміцнило наші стосунки і навчило нас цінувати справжнє значення сім’ї та прощення. У той день ми вирішили працювати над відновленням довіри та підтримкою один одного, як ніколи раніше.

Я нікому не хочу нічого нав’язувати свої думки, але не виношу брехні. Нас з дитинства переконують, що тільки з дружиною та дітьми можна знайти справжнє щастя. Родичі та друзі постійно кажуть, що настав час заводити сім’ю. Однак мені вже 38 років, і я не збираюся ускладнювати собі життя. Мої слова ґрунтуються на особистому досвіді. Якось я вже зважився на шлюб. Не розумію, як я на це пішов, адже мені тоді було лише 20 років, і я був шалено закоханий. Ми з Мариною одружилися швидко, просто розписалися без схвалення батьків. Жити стали разом. Але буквально за три місяці я зрозумів, що це була помилка. Марина постійно тиснула на мене.

Їй хотілося, щоб я більше заробляв, винаймав нам найкращу квартиру. Її зовсім не влаштовували мої друзі. Ті три місяці були для мене як в’язниця. Зрештою я не витримав і закрутив роман на роботі. Коли дружина про це дізналася, ми розлучилися. Після цього я вирішив зосередитися на кар’єрі, добре заробляти та насолоджуватися життям. Були моменти, коли підкрадалися сумніви – зустрічалися цікаві дівчата, котрі хотіли заміж. Але кожного разу, дивлячись на своїх одружених друзів, я переконувався: шлюб перетворює колись енергійних і веселих хлопців на нудних людей, які зайняті лише зміною підгузків.

Один з моїх друзів намагався мене переконати у протилежному: – Подумай, хто буде поряд на старості років? А якщо захворієш – хто допоможе? – Подивися довкола, – відповів я. – У багатьох людей похилого віку є діти, які навіть не дзвонять їм. Ти все одно можеш залишитися один, зате поживеш яскравим життям! Якщо вже я і вирішу одружитися, то ближче до 50 років. Візьму молоду дівчину з села – вона буде гарною господаркою, не стане сперечатися та народить дитину. Головне, щоб вона мене поважала і не змушувала проводити весь час поряд з нею. Що ви думаєте про мою позицію? Чи маєте ви ще аргументи на користь шлюбу?

Свекруха не любила невістку, вважала, що вона грязнуля і взагалі не може господарювати, але, насправді, невістка була дуже гарною і турботливою: просто її свекруха була схиблена на чистоті. Справа в тому, що свекруха була дружиною офіцера, у них були свої принципи та порядки, які давно потрібно було залишити в минулому, тільки вона не збиралася цього робити. Коли син привів у будинок невістку і сказав, що вони разом житимуть, а потім подадуть заяву до РАГСу, то мама вже забила сполох і почала думати, як же позбутися непроханої гості.

Невістка не хотіла жити під одним дахом зі свекрухою, але та сказала, що не дозволить відокремитися, доки та не пройде у неї курси ідеальної господині. Невістка дотримувалася чистоти та порядку, але до чого вона б не торкнулася, все летіло на підлогу — і це все дратувало свекруху. Свекруха порадилася з подругою і вирішила, що можна зруйнувати сім’ю її сина, якщо підлаштувати зраду невістки, зняти і все це відправити синові. Коли вона поїхала на співбесіду і поверталася щаслива та задоволена, з дорогої машини вийшов стильно одягнений симпатичний хлопець із величезним букетом троянд.

Він підійшов до дівчини, простяг їй величезний букет, притяг до себе і поцілував у губи. Вона вдарила цього зухвалця, після цього втекла, а він розсміявся: свекруха була дуже задоволена, адже вони встигли сфотографувати цей момент. Жінка надіслала фотографії синові. У цей період, повернувшись додому, Ірина розповіла чоловікові, що один якийсь ненормальний причепився до неї, вони з чоловіком розсміялися і забули про це.

Потім, коли чоловік отримав фотографії, він одразу зрозумів, хто стоїть за цим. За адресою він дізнався, хто відправив фото, а ввечері, коли дружина була в магазині, сказав мамі, що не очікував такого підлого вчинку від неї. Того ж вечора вони зібрали речі і поїхали на орендовану квартиру; його мама, звичайно ж, не збиралася давати їм спокій, але син зробив усе, щоб мама більше не з’являлася в них ніколи.

Ми з чоловіком одружені вже 25 років, і щоразу на мій день народження він дарує мені щось незначне чи щось для дому. Чесно кажучи, я не вважаю побутові речі справжніми подарунками, але Юра цього не розуміє. То чайник подарує, то набір тарілок, а іноді просто букет квітів та чергове вітання. Спочатку я ображалася і навіть намагалася сперечатися, але потім упокорилася. Коли я просила щось конкретне, він робив по-своєму. Звичайно, це було неприємно, але щастя не тільки в подарунках, правда? Цього року я не чекала нічого особливого. До того ж, це не ювілей лише 48 років. День народження був завтра, і я провела звичайний день: забралася вдома, приготувала їжу, а вранці збиралася на роботу. Вранці, коли я збиралася, Юрко ще спав. Я не стала його будити і тихенько пішла. На роботі колеги привітали мене та подарували квіти. Ми купили торт, влаштували невелике чаювання з колегами.

До кінця дня настрій у мене був не дуже — Юрко так і не подзвонив. Мене це турбувало, адже така поведінка була нетиповою для нього. Я міркувала, що могло статися, і тут до мене підійшла колега з новиною: — Бачила твого Юру. Сидить у кафе з квітами. Напевно, на когось чекає. Ось чому й не дзвонить тобі. Останніми днями чоловік став часто затримуватися на роботі. Одну ніч він взагалі не ночував удома, і в мене з’явилися підозри. Почувши це від колеги, я одразу кинулася до кафе. Я не могла спокійно сидіти на місці. Взявши відгул, побігла до кафе, сповнена рішучості зловити його на зраді. У моїй голові крутилося безліч сценаріїв, і жоден з них не обіцяв нічого доброго. Добігши до кафе, я вже готувалася до найгіршого. В моїй уяві Юрко вже сидів з іншою жінкою. Але реальність виявилася зовсім іншою.

Побачивши мене, він підвівся і підійшов. — Лесько, йди до мене, за стіл. — Який стіл? З ким ти тут сидиш, доки я працюю? І це у мій день народження! Як ти можеш? — Заспокойся. Я тут заради тебе. До кінця твого робочого дня залишалася година, я забронював столик і чекав на тебе. — Що? — Здивувалася я. — Я хотів зробити тобі сюрприз на день народження. Ось твій подарунок. Юра простяг мені букет і маленьку коробочку. Мої руки тремтіли, коли я її відкривала. Усередині виявились золоті сережки, про які я давно мріяла. Сльози потекли моїми щоками. Я вже думала, що чоловік зраджує, а він готував мені сюрприз. Вечір пройшов незабутньо. — Пробач мені, Юро, що так на тебе накинулася. — Все гаразд, я не ображаюся, — заспокоїв він мене. Ми добре провели час, вперше за довгий час щиро поговоривши один з одним. Юра навіть повідомив, що на Великдень ми поїдемо разом до Карпат. Він уже забронював готель та купив квитки. Цей день народження я запам’ятаю на все життя.

— Ти ще не поговорив з Ніною Дмитрівною і не забрав у неї ключі від нашої квартири? — Анастасія невдоволено примружилася, відкривши дверцята холодильника, де виявився контейнер з відвареною куркою. — Поки що не було зручного моменту, — натягнуто посміхнувся Єгор, намагаючись уникнути конфлікту. — І коли цей момент настане? — роздратовано кинула дівчина, жбурляючи контейнер на стіл. — Мабуть, мама знову вирішила тебе підгодувати? — Не знаю… Як тільки, так відразу… — знизав плечима чоловік, намагаючись згладити ситуацію. Анастасія з шумом закрила холодильник і втомлено опустилася на стілець. Її просто трясло від думки, що свекруха безперешкодно входить до їхнього будинку, нишпорить по шафах і розпоряджається речами, ніби вона тут господиня. — Мені зовсім не подобається, що твоя мати сюди навідується.

Я не хочу, щоб вона копалась у наших речах, відкривала холодильник і перевіряла, що ми їмо, не хочу, щоб вона копалася в антресолях! — обурювалася Анастасія. — Ти перебільшуєш, Настю, — відмахнувся Єгор. — Адже мама нічого поганого не робить, просто піклується про нас. — Забери в неї ключі, бо якось ти сам пошкодуєш, що вона ними володіла! — пригрозила дівчина. Чоловік лише посміхнувся. Він був упевнений, що його тендітна дружина лише загрожує, але діяти не стане. — І що ти зробиш, Насте? З мамою в бійку кинешся? Вона переможе, у неї інша вагова категорія! — глузливо зауважив він. — Ще подивимося! — загадково посміхнулася дівчина. Анастасія вже давно виношувала хитрий план, як провчити зухвалу Ніну Дмитрівну. Коли Єгор знову поїхав вахтою на Північ, вона викликала спеціалістів та встановила у квартирі сигналізацію. Тепер свекруха не могла просто так заявитись, не піднявши галас.

Минув тиждень. Анастасія терпляче чекала, коли Ніна Дмитрівна знову нагряне з перевіркою. І ось, одного з будніх днів, коли дівчина була на роботі, свекруха нарешті прийшла. Як тільки вона вставила ключ у замок, пролунало пронизливе завивання сирени. Розгубившись, Ніна Дмитрівна кулею влетіла в квартиру і зачинила двері, сподіваючись, що шум припиниться. Але сирена продовжувала оглушливо ревти. Жінка заметушилась по кімнатах, намагаючись зрозуміти, як відключити цей жахливий звук. Зателефонувати до Анастасії вона не наважилася — як пояснити, що влізла в чужу квартиру без попиту? За три хвилини двері відчинилися, і до квартири увірвалися співробітники охорони. Зненацька захоплена свекруха пригорнулася до стіни, дивлячись на них з жахом. — Хто ви і що тут робите? — суворо запитав один з охоронців. — Я… Я господиня квартири! — залепетала Ніна Дмитрівна. — Тоді чому сигналізація спрацювала? — Я… Ну, я не зовсім господиня… Я мама власника… — Доведеться уточнити, — охоронець дістав телефон і набрав номер Анастасії. — Здрастуйте, Анастасія Андріївно. У вашій квартирі спрацювала сигналізація. Тут виявлено жінку, яка представилася вашою свекрухою. Як її звуть? Ніна Дмитрівна подалася вперед, чекаючи на рятівну відповідь. Але за кілька секунд обличчя охоронця змінилося. — Ви сказали, що таку не знаєте? — перепитав він. — Як це не знаєте? — Вигукнула свекруха. — Я її свекруха! Нехай спитає ще раз! — На жаль, господиня квартири вас не визнала. Нам доведеться доставити вас до відділення поліції. — Куди?

Ні, ні, я нікуди не поїду! — заломила руки Ніна Дмитрівна. — Проїдемо, чи доведеться вдягнути кайданки. Жінка в паніці схопилася за серце. — Будь ласка, не треба мене заарештовувати! Я піду, більше сюди не прийду! — схлипувала вона. Тут у охоронця знову задзвонив телефон. — Анастасія Андріївно, ваш чоловік підтвердив, що в його матері справді є ключі… — прикрикнув він, кидаючи погляд на свекруху. — Ось! Бачите! — сплеснула руками Ніна Дмитрівна. — Вона знала, що я приходила! Спеціально цей цирк влаштувала! — Мадам, ви не знаєте, як вимкнути сигналізацію? — Ні! Ще й це встановила, хитра гадюка! — Тоді пройдіть з нами, поки ми вас не навчимо. Тим часом Анастасія сиділа на роботі та раділа своєму тріумфу. Вона знала — після такої ганьби свекруха більше не сунеться до них без попиту.

Коли про те, що сталося, дізнався Єгор, його відразу набрала стривожена мати. — Ти уявляєш, що вона влаштувала? — обурювалася Ніна Дмитрівна. — Ще й прикинулася, що мене не знає! — Мамо, а навіщо ти взагалі туди ходиш за нашої відсутності? — несподівано для себе спитав чоловік. У трубці зависла напружена пауза. — Ну… Я ж хотіла тобі м’ясо принести… — У нашу відсутність можеш більше не приходити, гаразд? — спокійно, але твердо промовив Єгор. — Але ж я твоя мати! Це мій материнський обов’язок! — Тоді чому ти не даєш нам ключі від своєї квартири? — А що у мене там дивитися? — От і в нас нема чого. Так що якщо тобі так хочеться нас відвідати, приходь коли ми вдома. — Та як ти можеш мені забороняти? — Не я забороняю, а сигналізація. Якщо не хочеш знову говорити з охороною, краще не ризикувати. Після цієї розмови Ніна Дмитрівна зрозуміла — ходити до сина та невістки без їхнього відома більше не вийде. І хоча вона довго обурювалася, сподіваючись, що Єгор все-таки переконає дружину зняти сигналізацію, цього не сталося. З того часу візити свекрухи припинилися, а в будинку нарешті запанував порядок та спокій.

Надя з явним небажанням натягувала на сина куртку, подумки намагаючись придумати причину, щоб не їхати в гості. Але варіантів не було — від зустрічі зі свекрухою їй не відвернутися. Відносини між ними від початку не склалися, і з роками ситуація не змінилася. Любов Костянтинівна з першого дня знайомства скептично ставилося до молодої дружини свого сина. Різниця у п’ятнадцять років здавалася їй занадто великою, і свекруха твердо вірила, що Володимир має право на кращу жінку. — Нади, ну що ти знову дуєшся? — роздратовано спитав Володимир, помітивши її кисле обличчя. — Ти знову не хочеш їхати? — Якщо сам знаєш відповідь, навіщо питаєш? — невдоволено зітхнула Надя. — Як завжди, вона чіплятиметься до мене: то я дитину не так виховую, то готую погано, то тебе не варта. Тільки забуває, що я працюю з ранку до вечора, годую вас обох і оплачую більшу частину наших витрат.

— Ти ж удома сидиш! — парирував чоловік, начебто не помічаючи суті претензії. — Я працюю віддалено. Це не рахується? — примружившись, відповіла Надя. — Ти хоч розумієш, що це приносить мені більше прибутку, ніж твоя робота? — Я не винен, що мені мало платять, — буркнув Володимир, відчувши укол у свій бік. Надя, справді, заробляла в рази більше за чоловіка. Вона була талановитим дизайнером та працювала з дому, але, схоже, для Володимира це досі не мало значення. — Може, ти сам поїдеш? — з надією запропонувала Надя, зупинившись посеред коридору. — Сьогодні 8 Березня! Можна хоча б у свята відвідати маму? Я ж твою не ігнорую! — Моя хоча б тебе не принижує… — Ти просто надто сприйнятлива, — відмахнувся Володимир. Надя зрозуміла, що відмовлятися безглуздо. Подумки змирившись, вона продовжила одягати сина. За годину вони стояли на порозі квартири свекрухи. З вітальні долинали голоси, мабуть, уже зібралися гості. Надя скривилася. Тут була Олена — онука свекрухи, з якою у неї теж не склалися стосунки. Любов Костянтинівна душі в ній не мала, явно віддаючи перевагу їй, на відміну від маленького Артема. Вся увага припадала Олені, і Надя давно перестала сподіватися, що бабуся однаково любитиме обох онуків.

Увійшовши до вітальні, жінка побачила за столом кількох літніх родичок та парубка Олени. — А ми почали вечеряти без вас, — з посмішкою сказала свекруха, дивлячись на невістку. — Вовчик, ти де там? Володимир з оберемком квітів увійшов слідом. — Ось ти мій золотий! — розчулено сплеснула руками Любов Костянтинівна і кинулася до сина. Наді вона не сказала навіть простого «дякую». Через деякий час свекруха завела за столом розмову про свою трикімнатну квартиру. — Вирішила оформити на Оленку, — гордо оголосила вона, дивлячись на онучку. — Вов, тобі й так є де жити. Надя спохмурніла. Володимир мовчки кивнув, навіть не спробувавши заперечити. Вона подумки замислилася. А якщо їхній шлюб одного разу дасть тріщину? Чоловік залишиться без житла. Свекруха незабаром оформила квартиру на онучку, уклавши договір, що та зможе вселитися туди лише після її смерті.

Але життя внесло свої корективи. Любов Костянтинівна раптово перенесла інсульт і виявилася прикутою до ліжка. — Нам треба переїхати до мами, — оголосив Володимир, ніби не припускаючи іншого варіанта. Надя розуміла, що буде важко, але сперечатися не стала, не бажаючи виглядати черствою. Незабаром їй довелося звалити на себе не лише роботу та турботу про сина, а й повний догляд за свекрухою. Щодня вона годувала її, перевертала, мила, доглядала. — Вов, — одного разу спитала Надя, — а чому Олена не може доглядати свою бабусю? Адже квартира на неї переписана. — Їй ніколи. Вона вчиться, у неї хлопець. Не буде ж вона хлопця до бабусі наводити, — роздратовано відповів чоловік. — Мені важко. Все на мені! — Я зрозумів, до чого ти хилиш, — посміхнувся Володимир. — Просто не хочеш доглядати маму? — Я працюю, виховую Артема, господарюю, а тепер ще й цілодобовий догляд за твоєю матір’ю! — Не витримала Надя. — Давай наймемо доглядальницю. — Ти за неї заплатиш? — Ні, з пенсії твоєї мами. — Тоді ні! — твердо заявив чоловік. — Розумію… А навіщо я тобі тоді? — стомлено посміхнулася Надя. — Щоб бути безкоштовною доглядальницею? — Моя мати — твоя свекруха! Ти її просто зобов’язана доглядати! Не я ж її митиму, — чоловік аж зморщився тільки від думки, як представив усю цю процедуру. Надя, дивлячись на чоловіка, раптом зрозуміла, що він її використовує.

Він живе за її рахунок, не допомагає, але вимагає, щоб вона тягла все на собі. Олена жодного разу не відвідала бабусю. Мабуть, просто чекала, коли та піде, щоби нарешті зайняти квартиру. Усю ніч Надя міркувала про майбутнє. А наступного ранку, коли Володимир пішов на роботу, вона зібрала речі, взяла сина за руку і повернулася до своєї квартири. Перед відходом вона надіслала чоловікові повідомлення: «Я більше не збираюся бути безкоштовною доглядальницею. Розбирайся сам». Телефон вимкнувся. Надвечір Володимир прийшов до неї, злий і незадоволений. — Повертайся, інакше розлучення! — Розлучення, — спокійно відповіла Надя. — Пошкодуєш! Я можу передумати, а ти потім не повернешся! — Не хвилюйся, я точно не передумаю. Дякую за сина — єдине, за що я тобі вдячна. Завтра подаю заяву до РАГСу. За місяць вони офіційно розлучилися. Володимир не намагався повернути дружину – образа не дозволяла. А Надя більше не хотіла витрачати своє життя на чоловіка, який бачив у ній лише зручну прислугу. Через півроку вона дізналася, що свекрухи не стало. А невдовзі Олена продала квартиру і залишила дядька без даху над головою.

Ось уже 14 років я заміжня за Костею. Він чудовий чоловік: надійний, дбайливий, завжди був поруч у важкі моменти. Одним з найважчих був день мого першого весілля. До Кості я полягала в серйозних стосунках з Назаром і була закохана в нього по вуха. Ми зустрічалися два роки та будували плани на майбутнє. Назар зробив мені пропозицію, і я одразу погодилася. Ми розповіли друзям і всі нас вітали. Усі, крім Кості. Він був найкращим другом Назара. Якось Костя підійшов до мене і сказав: — Не виходь за нього! Він тебе не вартий! — Чому? — Тому що він егоїст, дбає лише про себе і використовує інших. — Ти перебрав зайвого, — відповіла я, не надавши значення його словам. Я була закохана і продовжувала готуватися до весілля. Купила сукню, туфлі, прикраси. Все йшло за планом, поки не настав день урочистостей.

У день весілля я чекала Назара вдома, адже ми мали традицію, що наречений повинен приїхати і забрати наречену після символічного викупу. Але година минала за годиною, а він не приїжджав. Замість Назара прийшов Костя. — Де Назар? — Запитала я. — Він передумав! — відповів Костя. Можете собі уявити, що я тоді відчувала. Я весь день плакала, переживаючи страшне приниження. Назар навіть не подзвонив. Наступного дня я дізналася, що він поїхав до іншого міста до батька. Минув рік, і я вийшла заміж за Костю. Ні дня про це не пошкодувала, навіть подумки дякувала Назару за те, що він втік. У нас з Костею двоє дітей та свій затишний будинок, а чоловік побудував успішний бізнес. Нещодавно ми поїхали до рідного міста відвідати могили родичів. І ось, просто біля цвинтаря, я несподівано зустріла Назара. — Ну що, щаслива з Костею? — спитав він з явним сарказмом.

— Про що ти кажеш? То був не мій вибір. Ти втік, залишивши мене в ганьбі! — Так, тому що Костя мені все розповів. Зізнався! — Про що? — Про ваші стосунки та твої зради. — Я ніколи тобі не зраджувала, і з Костею у мене все почалося набагато пізніше! Я повернулася додому, голова йшла кругом. Костя помітив мій стан: — Чому ти така бліда? — Я зустріла Назара … Він сказав правду? Це ти у всьому винен? Костя зізнався: — Зрозумій, я завжди любив тебе і знав, що ти будеш щаслива тільки зі мною. Тепер я не знаю, як це можна пробачити і як жити далі з Костею. Наш шлюб завжди здавався мені ідеальним. Але як довіряти людині, яка здатна на таку підлість?