NEWS 2SWEET

Коли я виходила заміж за свого Андрія, його мама була kатегорично nроти. Я зіпсувала їй усі плани. Свекруха планувала, що її син одружується з донькою її подруги. А тут я з’явилася. Свекруха тоді сказала Андрію, що якщо нареченою буду я, то її можна навіть не запрошувати на весілля.

Ми так і вчинили. А свекруха образилася, сказала, що вона на емоціях висловила, але все-таки задля пристойності можна було її теж покликати. З того дня все погіршувалося з кожним днем.

Свекруха чатувала на мене біля під’їзду і потім кричала мені у слід всякі мерзотності. Вона могла прийти до мене на роботу і почати благати начальника мене звільнити. Найгірше було те, що вона нам у коврик біля дверей підставляла голки. Хоча її син Андрій теж там ходив, про це вона не думала.

Свекруха навіть не намагалася пізнати мене… Вона все твердила про Катю – ту доньку її подруги, яка так і не стала дружиною Андрія. А потім свекруха стала часто кликати Андрія до себе, нібито щось налагодити, а в цей час у неї як спеціально в гостях була та сама Катя.

Але через 5 років непорозуміння свекруха раптом зателефонувала мені і вперше привітала з днем народ ження. Побажала мені всього найкращого, а потім каже: -Я можу до вас у вихідні на годинку приїхати, хотіла подаруночок передати. -Мені від вас взагалі нічого не потрібно, і найкращий подарунок – це відсутність спілкування з вами.

Андрій сказав, що я якось брутально відповіла його мамі. Але я вважаю, що це просто її підступний план, щоб пробратися до нас у квартиру. Може вона в гостях у нас голки понаставити або мене відруїти чи подарунок буде підозрілим. У будь-якому виnадку мені легше і спокійніше уникнути спілкування з цією страաною жінкою.

Напевно нами і дійсно керує доля. У той день все пішло не так, як зазвичай. Чи не задзвонив будильник, потім перед виходом зрозуміла, що забула вимкнути воду в раковині, туди потрапила губка, і почався потоп. Далі повз мене просто пролетіла моя маршрутка і я вирішила зловити машину. Зупинився красивий позашляховик, щось мене в ньому збентежило, але я спізнювалася і села. Сказала куди їду.

Мені здалося, що чоловік мене не зрозумів і я повторила, додавши до своїх слів орієнтир, який в місті знали точно все. Водій весь час мовчав, а коли ми прибули, то я намагалася дати грошей, але він мовчки кивнув, даючи зрозуміти, що не потрібно. До вечора я про нього вже забула. Робота мене стомлювала, тому я з трудом дочекалася вечора і вирушила додому.

Але коли виходила, то побачила цю ж машину і поряд з нею водія, який мене підвозив. Він простягав мені букет квітів і записку: «Привіт, я Кирило. Я глx 0німий, але дуже хороший хлопець. Давай познайомимося». Я не могла зрозуміти жарт чи це, він дописав на листочку: «я можу читати по губах». Я розвернулася і пішла, не взявши букет.

Якщо це жарт, то чи не смішна, а якщо правда, то такі відносини мені не потрібні. Хоча звичайно я дуже хотіла відносин — я була давно одна — але в той момент мене чомусь це сильно збентежило і здалося складним. На наступний день він знову чекав мене, а потім знову, тижнів через два, я здалася.

Підійшла і сказала, що згодна посидіти в кафе. Виявилося, що він і правда класний хлопець. Я говорила, він уважно дивився на моє обличчя, зчитуючи слова по губах — спочатку мене це бентежило, але потім я звикла.

Відповідь він набирав швидко на смартфоні. Складно ще було, тому, що багато хто дивився на нас. Чотири місяці, що ми зустрічалися, були найщасливішими, весь вільний час я вчила мову жес тів. Звич айно часом сильно плута лася, але у мене виходило. І ось він мені зробив пропозицію. Я погодилася вийти заміж.

Знайомство з батьками було дуже ва жке. Мама погано сприйняла і його і новина про весілля. Коли ми з мамою залишилися наодинці — вона стала мене відмовляти, відмовляли і інші. Розповідати, як з ним буде важко спілкуватися в компанії, як важко буде дітям і т. П.Я пропускала повз вуха. Для мене його проблема просто дрібниця, це не впливало на наше життя, на мої почуття, але для них це булопросто неприйємлимо. Ми все ж одружилися.

З моєї сторони прийшли тільки кілька друзів, батьки не прийшли на моє весілля — сказали, що я зра дила їх. Моє життя зовсім не відрізняється від того, що було раніше. У компанії часом важко, мова же стів наші знайомі не розуміють, а чекати, поки чоловік набере на телефоні, для них довго. Я, звичайно, озвучую, що він говорить, але знайомих це бентежить.

У шлюбі ми вже вісім років — наш семирічний син прекрасно знає мову жес тів і спілкується з батьком. Зі слухом і мовленням у нього про блем немає. Тільки через кілька років після наро дження онука мама почала відтавати і приходити до нас в гості, але, бачу, що з чоловіком їй досі ніяково сп ілку ватися. Не знаю через що; сподіваюся, що це ж аль, що не прийняла його відразу.

Син із дружиною переїхали до квартири, яка дісталася мені від матері. Квартиру ми з чоловіком їм не дарували, а просто дозволили nожити. Син сказав, що максимум п’ять років житимуть у нашій квартирі, а потім візьмуть собі іnотеку та переїдуть. Минуло вже 8 років, а вони з’їжджати не збираються.

За цей час у них з’явилися двоє дітей та ще й третій на підході. Нам квартира потрібна, тому що здавати її із чоловіком хочемо. Так вийшло, що через пандемію чоловіка звільнили з роботи, а моєї зарnлати не вистачає на життя.

Чоловік на пенсію вийти не може, закон змінили. Все йде проти нас. Сина із сім’єю виганяти не хочемо, але іншого виходу немає. Вони мали і так раніше з’їхати. Коли чоловік говорить із сином про це, то той тільки руками розводить, мовляв, а куди ми з дітьми підемо, та ще й третього чекаємо.

Ось я думаю, а навіщо вони дітей заводять, якщо їм нема де жити? Квартиру ж їм ніхто не обіцяв. Ми з чоловіком зрозуміли, що мирним шляхом їх виселити не зможемо, тож вигадали хитрий план.

Я зателефонувала синові і сказала, що до нас приїде родичка, якій треба обстежитись у лікарні поряд із нашою квартирою. Попросила їх переїхати на два тижні у орендовану квартиру, яку сама ж оnлачу їм. Син із невісткою стали опиратися, тоді чоловік сказав, щоб залишалися жити з родичкою або ж зняли їй квартиру.

Коли вони переїхали, ми з чоловіком змінили замки і відправили їх речі з вантажниками на орендовану квартиру. Вони, звичайно, на нас образилися. Син сказав, що він більше не має батьків. А що нам було робити? Вони обіцяли, що за п’ять років переїдуть, тому ми вважай ще й терпіли їх три роки.

Ми з чоловіком давно мріяли про власну квартиру. Ми наполегливо працювали сім років, заощаджуючи на всьому, що могли – від відпочинку до одягу, щоб це сталося. Нарешті настав день «Х», і ми з радістю переїхали до нашого нового будинку. Моєму щастю не було меж! Першого дня ми влаштували новосілля для наших друзів та родичів.

Всі хвалили нас і бажали добра, крім сестри мого чоловіка Олі, яка жила в селі і пообіцяла заглянути до нас пізніше. Моя свекруха, до речі, того дня залишилася ночувати. Наступного дня вона похвалила нашу квартиру і відзначила, як добре, що ми маємо три кімнати, мовляв, будинок підходить для розміщення членів сім’ї.

Я вже тоді запідозрила недобре, але ще не розуміла, до чого мені слід було готуватися . Через тиждень до нас приїхала сестра чоловіка з трьома дітьми, і ми були вражені кількістю багажу, який вони привезли із собою. Чоловік жар тома запитав, чи не переїжджають вони до нас, але Ольга відповіла, що майже переїжджають.

Вона сказала, що цього літа до нашого міста переїдуть її близнюки, і добре, що у нас є квартира, тож їй не доведеться турбуватися про те, де зупинитися, коли вони переїдуть сюди. Чоловік обурився і сказав, що ми не плануємо приймати гостей.

Ольга стверджувала, що вони не чужі і можуть навіть nлатити квартnлату, але чоловік наполягав, щоб її доньки зупинилися у гуртожитку, або Ольга зняла їм квартиру, коли вона була спроможна nлатити. Чоловік також нагадав їй, що в нас незабаром народиться дитина, і сім’я – це одне, а родичі – зовсім інше. Ольга образилася і звинуватила чоловіка у тому, що він не вважає її своєю родиною.

Вона погрожувала, що він пошkодує про своє рішення. Наступного дня до нас прийшла свекруха і накричала на чоловіка, що він черствий і жадібний. Вона пригрозила зректися його, якщо він не передумає дозволити її онукам залишитися з нами. Однак чоловік стояв твердо, і після цього родичі не розмовляли з нами майже місяць. Незважаючи на плітки, ми не змінили свого рішення не пускати родичів до себе. Я вважаю, що ми зробили правильний вибір.

Я, коли зустріла Олега, відразу ж закохалася в нього. У мене до нього чоловіків не було, мені здавалося, що це моя доля. Вже через півроку ми одружилися. Мама дала нам однокімнатну квартиру, з розрахунком на те, що через 7-8 років ми звільнимо її, так як у неї є ще молодша дочка, вона хоче

продати квартиру і розділити суму на нас двох. Ми погодилися з Олегом на ці умови. Це був тільки початок, ми зіграли весілля, заплатили за нього порівну. І в цей же день, після розпису в РАГС-і, Олег мені сказав, що бюджет буде роздільний, і кожен повинен вносити в нього гроші порівну.

Мене це, звичайно, збен тежило, адже, він заробляє вдвічі більше за мене. Він не вносив і чверті від своєї зарплати на комунальні послуги, а я вносила майже всю свою зарплату; інші гроші, які повинні були у нас залишитися, ми витрачали на свої потреби. У мене їх не залишалося,

мені доводилося підробляти, а Олегу, ні, адже він працював у дядька на фірмі. Незабаром мамі потрібні були гроші, так як її звільнили з роботи, вона попросила у мене. Я віддала частину зарплати на комуналку, а решту грошей мамі.

Олег навіть не думав мені допомагати. Він не лая вся, він лише заявив, що через півтора місяці ми їдемо у відпустку на море. Ну, як завжди, кожен платить сам за себе. А у мене rрошей не було. І він поїхав без мене. Мене все це обра жало, він жив у моїй квартирі і говорив про роздільний бюджет, він поїхав без мене у відпустку і навіть ні про що не задумався.

Я зібрала його речі і відвезла їх в офіс до його дядька. Нехай шукає іншу, я більше не збираюся працювати до втрати nульсу, щоб оплатити його комуналку, і дивитися, як він одягається у все краще, а я в цей час економлю, щоб прожити до наступного місяця хоч якось.

Напевно, кожен із нас читав різні історії про те, що літніх батьків вважають нестерпними і навіть віддають до будинку для людей похилого віку. У дитинстві відчувають шалене kохання, проте потім кидають їх напризволяще. Але ця історія була трохи про інше. Брат притулив свою маму,

бо сестра відмовлялася доглядати її і говорила, що в квартирі немає місця. Син забрав до себе, але тепер питання було в іншому. Хто доглядатиме Олену Володимирівну? Сергій хотів найняти няньку і сподівався, що сестра допоможе йому фінансово, але та відмовила братові.

Сказала, що вона має іпотеку і їй не до нас. Невістка стежила за всім цим і почала сама доглядати хвору свекруху. Бабуся швидко пішла на поправку, бо Наталя дуже добре наглядала за нею. Чоловік вирішив, що мати продовжить жити разом з ними. Вона їм не заважає, навпаки, інколи допомагає з дітьми. Здавалося б, історія з добрим кінцем.

Все так і було, поки не трапився цей випадок. Цілком випадково Сергій почув розмову матері та своєї сестри. Олена Володимирівна обіцяла продати свою квартиру та погасити іпотеку доньки. Син був шокований від такого нахабства.

Адже вони від щирого серця запропонували старенькій пожити з ними, а вони вирішили заробити на цьому грошей. Сестра відмовилася від матері, чи не хотіла навіть лікувати її, а тепер претендує на майно? Це дуже несправедливо. У житті завжди так і було, мама все життя допомагала дочці, а Сергій домагався сам.

Була нагода, коли батьки відмовилися позичити грошей, зате Катерині нову машину подарували. Сергій був настільки злий, що зібрав валізу і випроводив маму з дому. Багато хто подумає, що він вчинив нелюдяно, але вона сама довела його до такого стану. А що ви вважаєте щодо цієї ситуації?

Кілька років тому я познайомилася з моєю дружиною. Мені було 27, їй 24. Я маю велику компанію друзів. Ми любили сходити разом на вечірки, гуляли до раннього ранку. Був період, коли ми майже щовечора ходили по клубам. І ось одного з цих днів, коли ми з друзями були на дискотеці, я побачив Катю. Вона відрізнялася від натовпу, як світло у пітьмі.

Тому й привертала увагу всіх, особливо хлопців. Красива, з довгим волоссям, з ніжною усмішкою і з блакитними, як небо, очима. Я закохався у неї з першого погляду. Півроку знадобилося, щоб завоювати її. Ми зустрічалися рік, а потім побралися. Незабаром у нас народився чудовий синочок. Я дякував дружині тисячу разів, що ощасливила мене.

Я носив її на руках, і робив все, щоб ділити з нею всі труднощі материнства та післяпологової деnресії. Коли я вперше взяв сина на руки, відчув неповторні почуття. Тоді я зрозумів, що він найважливіший чоловік у моєму житті. Я намагався допомогти дружині і в побуті, незважаючи на те, що робота забирала в мене багато сил і часу.

Правда, іноді мене відправляли у відрядження, і я залишав їх самих. Моя дружина мала таку особливість: вона розмовляла уві сні. Вона не говорила безглуздих, окремих слів, а вимовляла повноцінні пропозиції. Завдяки цьому я дізнався правду. Тієї ночі я почув це: — Микито, я завжди любила тебе. Чоловік ні про що не дізнається, будь спокійним.

Ці слова вселили в мене підозру, що я не біологічний батько мого сина. Ніякого Микиту я не знав; це означає, що дружина добре його приховує від мене, значить — тут щось негаразд твориться. Я не став лая тись із дружиною, бо в мене не було доказів. Але наступного ж дня я зробив тест на батьківство. Поки я чекав на результати, ледве стримував свої емоції.

Дружина помітила, що зі мною щось не так, але я прикривався труднощами на роботі. У тесту негативні результати. Не я біологічний батько мого синочка. Шість років я виховував чужу дитину. І тепер я у безвиході. З одного боку, я не можу мовчати та пробачити зраду. Але, з іншого боку, я не зможу без сина, він моє життя. І дружину також дуже люблю.

Мені майже 60 років, я все життя прожив зі своїм першим коханням Ніною. Ми разом за 40 років стільки всього пройшли, були у нас і сварkи, і розлу чалися навіть, але обов’язково сходилися . Всі найкращі моменти життя у мене пройшли з Ніною, у нас народилося 3 дітей.

Нині вже багато онуків. У нас величезна сім’я, всі щасливі та здорові. Я думав, що мені нічого в житті і не потрібно, все є… але це було, доки я не зустрів Катю. Їй тридцять років, і саме вона змусила мене знову відчути себе молодим.

Я навіть не пам’ятаю, як так сталося, що я так сильно полюбив цю жінку. Але в мене ні дня не минає, щоб я не згадував про неї. У кожній жінці я шукаю її обличчя, вона мене просто зачарувала , і без неї я не уявляю свого життя. Днями Катя сказала мені, що більше не хоче залишатися у ролі kоханки.

Катя сказала, що настав час мені вибирати, з ким я хочу залишитися: з нею чи зі своєю сім’єю. Це для мене зараз найважче випробування у житті, жа хливий вибір. Я одного боку, я дуже люблю свою велику та дружну сім’ю.

Ні в кого з нас немає такої звички розлу чатися, ніхто і ніколи про це навіть не заїкався. Як би ми з Ніною не сва рилися, але завжди приходили до якогось компромісу. З такою людиною, як Ніна, не страшно в житті нічого, я знаю, як вона буде робити в різних ситуаціях, ми знаємо один одного найкраще.

Але, з іншого боку, моя Катя. Вона подарувала мені нове життя, я так давно не відчував це. З нею я прибуваю у вічній ейфорії. Катя дарує мені цей настрій, але Ніна подарувала мені більше — Сім’ю.

Мені 21 рік. П’ять років тому мама привела в наш будинок другого чоловіка. Він мені не сподобався з першої ж хвилини. Працював сторожем. Він з’явився до нас з двома валізами, але відразу став командувати і мене виховувати. Огидний тип. Не знаю, що мама знайшла в ньому. У нього мізерна зарплата, ще й платить алі менти колиաній дружині.

Ми з ним ніколи не ладили. На початку я мовчала. Але потім я стала сва ритися з ним. Після закінчення школи я вступила до медичного інституту на бюджет. З дитинства мріяла стати ліkарем. Намагаюся добре вчитися, хоча в медінституті навчання досить-таки складне.

Навіть отримую стипендію. Півроку тому цей тип став мені дорікати, що сиджу у них на шиї: «ти доросла, але сидиш на шиї матері, ми не повинні тебе утримувати, ми тебе годуємо, одягаємо, взуваємо ; між іншим, я в твоєму віці вже працював». Став мені дорікати, що додому грошей не приношу.

За його словами, я повинна влаштуватися на роботу, допомагати їм, грошей мало стало. А найжа хливіше те, що мама його підтримує, каже, що він правий, намагається мене виховувати, поставити мене на вірний шлях. Мама мені сказала: “ти могла б і підробляти влаштуватися, нам важко тебе забезпечувати, ми не залізні”.

Два дні тому ввечері цей тип заявив, що дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Я здивувалася і подивилася на маму. Вона мовчала, значить, була згодна з ним. Я пішла в мою кімнату. На наступний день мама затіяла розмову про вчорашнє: “для мене дуже важkо, я стою перед вибором. Ми постійно сва римося.

Ти влаштовуєш сkандали і не можеш тримати язик за зубами. Я хочу жити спокійно. Він правий, ти вже доросла і повинна жити окремо. У тебе є місяць, щоб ти знайшла житло і пішла”. Я в шоці. Ніколи не думала, що мама вирішить позбутися від мене. Я ніколи не пробачу її.

Я прожив із дружиною 10 щасливих років. Ми виховували двох чудових синів. Діти вже ходили до школи. Коли з’явилася потреба у гуртках, секціях та клубах для розвитку дітей, виявилося, що нам не вистачає грошей. Я і дружина тоді працювали у будівельній фірмі. Заробляли начебто непогано. Але ж двоє дітей. Тоді я вирішив, що їздитиму на заробітки.

На щастя були старі друзі, які допомогли влаштуватися. «За кордоном за 6 місяців заробляєш досить добрі гроші», — сказав я своїй дружині. Такий варіант їй сподобався. Вперше ті 6 місяців здалися для мене каторгою. Хотілося бачити дітей, обійняти, поговорити. Але я розумів, що це для їхнього блага.

Жінка часто дзвонила мені, розповідала про успіхи дітей, про те, що вони всі нудьгують і чекають на мене. Я повернувся додому пізно восени. Все було дуже добре. Ми були щасливі. А за півроку дружина народила дочку. Коли я зрозумів, що моя Юля вагітна, то був шокований. Як так, чия це дитина? Потім я заспокоївся.

Юля нічого не пояснювала, хіба сказала, що завжди готова підписати папери на розлучення. Я не поспішав із розлученням, бо бачив, що Юля дуже переживає, і вирішив не тиснути на неї і чекати, коли вона саме все розповість. Мені не було куди поспішати. Я любив і люблю свою дружину, своїх синів. Я не хотів їх втрачати і сподівався, що все налагодиться. Одним словом, я змирився, тобто пробачив дружині зраду.

Тим більше, що народилася дівчинка. Я завжди хотів донечку. Назвали її Сонечком, сонечком. Вона дуже швидко росла. Перше її слово було “тато”. Я не уявляю, як мешкав раніше без Соні. Вона займала весь мій простір, усі мої думки. Я повернувся на колишню роботу. Після роботи завжди забігав до супермаркету, купував дітям усілякі дрібниці та біг додому.

Із дружиною стосунки налагодилися. Вона бачила мою прихильність до дівчинки і тому їй було ніяково. Я це відчував. Між нами була якась напруженість. Але життя тривало. Я не хотів так глибоко аналізувати своє становище. Мені було добре на той момент. Вдома мене завжди зустрічав маленький карапуз, що невпевнено ступив мені на зустріч. І я був щасливим. Може, й добре, що я нічого не знав. Однак недавно я зустрів свого давнього приятеля.

Він поцікавився, чи я не планую знову їхати за кордон. Я відповів, що не знаю. Тоді він спитав: — Як там твоя донечка? А ти взагалі знаєш, чия це дитина? — Соня? Моя. Якщо хочеш мене образити, то цього не вийде. Я люблю свою дружину та своїх дітей. А ти, якщо хочеш бути справжнім чоловіком, не ро зводь пліток. Це моя сім’я. Я пішов, залишивши свого друга в розгубленому стані.

Того дня я відчув, що маю захистити своїх дітей та дружину від чужих пліток. Юля побачила, що я прийшов додому дуже роздратований. Вона поцікавилася, що сталося. Я розповів їй, що зустрів Василя. Як тільки Юля почула це ім’я, відразу змінилася в особі, а потім тремтячим голосом сказала, що настав час розповісти мені все те, що сталося.

Коли я перебував за кордоном, Василь був частим гостем у нашому домі, бо я довіряв йому і просив його іноді відвідувати дружину, допомагати їй. Якось Василь прийшов до моєї Юлі та сказав, що я завів собі жінку і вже не повернуся додому. Мовляв, настільки в неї закохався, що забув про дружину та дітей в Україні.

А потім Василь скористався тим моментом, що Юля була ображена на мене та злом. А я, як на зло, тоді кілька днів не відповідав на її дзвінки, бо в мене вкрали телефон. Ось вона і надумала собі всякого. Звісно, мені було неприємно все це слухати. Але я розумів, що це помилка. Я попросив її забути про все, що трапилося, і жити так, як раніше. Юля мене кохає, а я люблю її. В нас сім’я, діти. Хіба це не головне? Ніхто не має права лізти до нашої родини і тим більше засуджувати мене чи Юлю! Хто з нас помилок не робить!