Скажу так, я чітко знала: коли чоловік став придивлятися, коли почав контактувати, коли вже зраджував на повну. Я ж прожила з ним більше 25 років, можу з легкістю вгадати його настрій, знаю, коли посварився з шефом, коли трохи вжив із приятелями, коли в нього ідеальний настрій, щоб щось просити. Я знаю свого чоловіка.
І коли я зрозуміла, що вже не зможу задовольнити всі його потреби та інтереси, то в мене було два шляхи: розлучитися чи змиритися. Розлучення я не хотіла, бо тоді треба було міняти житло, звички, занурювати у свій стан справ близьких та друзів. Мені вже 45 років, власне, мозок є на те, щоб розглянути шлях змиритися з цим. Нагуляється, а я буду острівцем спокою та розсудливості, потім разом зустрінемо старість. Кидати можна в мене з докором фрази, що я не поважаю себе, що немає почуття власної гідності, а в мене є свої цілі, тому я пішла цим шляхом.
Все було добре; задоволений своїми успіхами, чоловік усіма способами намагався поводитися вдома дбайливо, уважно. Поки не трапилося в нього щось із панночкою його. Став дратівливий, шукав приводу посваритись, а я розумна, не давала приводів. Але зрозуміла, що, швидше за все, жінка серця почала вимагати більшого. І тут я пішла до крамниці, купила печиво до чаю, пішла до неї додому. Вистежила чоловіка я давно, коли думала, що вибрати. Через сусідів дізналася ім’я коханки.
Зараз ця інформація стала в нагоді. Стою біля дверей. — Хто там? — Ольга, це Віра, дружина Ігоря, нам треба поговорити. Варто сказати, у чоловіка чудовий смак. Струнка, приємна, але аж надто молоденька, від сили років 25-27. Дивилася на мене з жахом; мабуть, думала, що я прийшла за чоловіка боротися. Я лише зайшла поговорити. — Ольга, став чайник, що ж ми не рідні один одному? Я ось і печиво купила, давай нормально поговоримо про все, раз у нас стільки спільного.
До дівчини поступово почала повертатися здатність говорити та рухатися. Вона відчинила двері, щоб я могла пройти, запропонувала тапки. Провела мене на кухню, а погладила її кішку, потім ми сіли говорити. — Вибачте… — Олю, я до тебе не лаятися прийшла. Хочу, щоб усе було як раніше, коли ти його радувала. І він повертався додому задоволений, а я жила у мирі та спокої.
Я думаю, що ти втомилася від становища коханки, це я розумію, хочеться сім’ї, дітей, але ж ти розумієш, що в нього дочка твого віку, що вже онук є, він і злий ходить, бо не хоче цього всього, а ти тиснеш на нього. — Він сам сказав, що піде з часом від вас, ще раз вибачте. Мені важко такі розмови так спокійно вести, як ви. — Не хвилюйся, я про тебе з початку знаю, бажання воювати немає зовсім. Я допомогти тобі так собі хочу. Дивись… Я показала їй фотографії чоловіка в молодості, спортивний і красивий, з дітьми на руках, з дітьми, що підросла.
Відзначала фотографії, де йому 20, 25, 30, 35 тощо до поточного, а потім показала фото, де його батько, там кілька фотографій із моїми дітьми, потім, коли йому ледве за 50. — Розумієш, Олю, у Ігоря повноцінне життя було вже, він все більше на батька свого схожий, ще років 5 пострибає, а далі вже простатит буде основною темою його життя.
І втомлюється він, приходить від тебе і спить одразу, сили вже не ті. Я не проти розлучення, якщо він його захоче, я за те, щоб ви обидва дурниці не зробили, ти ж молода така ще. Він і сердиться зараз, бо сам не хоче. Йому подобається все так, як є. І тобі через пару років вже й ровесники будуть подобатися, це поки що на старших тягне, досвіду набираєшся. Оля уважно слухала мене, їла печиво, явно розслабилася. Потім каже:
Так, я сама бачу, що йому в кіно не цікаво, а до клубів і самої не хочеться з ним ходити. До мене ровесники часто чіпляються, але вони якісь незрілі. Я, з одного боку, хотіла, щоб він дотримався обіцянки, а сама думала, що куди він мені з такою різницею. Ви така спокійна, мудра, Мамо ось у мене інша, чи можна з вами ще поговорити? Так ми сиділи кілька годин. Оля непогана дівчинка, не вистачило їй жіночої підтримки життя, тому трохи заплуталася. Я допомогла зрозуміти їй, що життя просте і складне одночасно.
Зустріч закінчилася на добрих нотах, у передпокої Оля навіть трохи обійняла мене, явно вдячна за те, що я допомогла не припуститися помилки. Ігореві про зустріч Оля не сказала, розлучилися вони явно спокійно. Чоловікові стало незатишно з нею з розумінням, до чого може йти, тому заспокоївся і тішився, що все закінчилося. Поки ознак зрад не бачу, може, вистачило. Не знаю, не загадую. Печива в магазині багато, можу ще одну молоду на істинний шлях повернути — мені не складно
