NEWS 2SWEET

Я давно мріяла жити сама. Вперше таке рішення прийшло до мене, коли я ще навчалася у школі. Тому що я розуміла, що вдома я не маю жодного особистого простору. Я постійно перебувала під наглядом мами. Але я не хотіла якихось вечірок удома чи звати подруг. Хотіла просто спокійно посидіти у своїй кімнаті одна, і то мама не давала. Вона постійно копалась у моїй шафі, перебирала всі мої речі, навіть спідню білизну. Мама постійно читала мої особисті щоденники, навіть записники з номерами телефонів переглядала. Вечорами вона досконально розпитувала про минулий день. Такий контроль мене просто дратував, тому в мене з’явилася сильна недовіра до людей.

Мені важко заводити нові знайомства, тому що я не можу повністю покластися на людину — і завжди чекаю каверзи. В університетські роки я теж не мав свого особистого куточка, бо ми жили в гуртожитку по кілька людей у кімнаті. І ось я взяла собі квартиру в іnотеку. Так, виnлачувати ще довго, зате своя довгоочікувана квартира. Я почувала себе так спокійно та затишно вперше у своєму житті сама – у себе вдома. Влітку я вирушила у відпустку та дала ключі мамі, щоб вона годувала кота та поливала квіти. Коли я повернулася, то все в хаті було на своїх місцях, я здивувалася.

Мама на той час заспокоїлася, навіть у гості особливо не просилася. А потім я помітила дива. То мама почне мені розповідати про хімчистку; хоча я недавно розлила каву на килим, але мама про це не знала. То ще якусь «потрібну» мені статтю скине. Я не повірила таким збігам і вирішила встановити вдома камеру. Через день я переглянула записи — і це стало для мене сильним уда ром. Тільки я навчилася довіряти своїй мамі, так вона мене обдурила. Вона приходить до моєї квартири, поки я на роботі, починає оглядати всі полички, лазить у мене в ноутбуці. Я показала запис мамі і попросила її схаменутися. А вона з безневинним виглядом стала сkаржитися, мовляв, як я з’їхала, так і перестала щось розповідати. І під час моєї відпустки вона зробила дублікат ключів. Ну, ввечері піду додому – міняти замки.

Коли наближалося 90-річчя моєї бабусі, я вирішила організувати щось особливе. Відзначити цей момент не просто святковим тортом чи вітальною листівкою – а створити сімейний альбом, який стане справжньою реліквією, яку передаватимуть із покоління до покоління. Я почала збирати фотографії зі старих сімейних архівів, зверталася до далеких родичів та друзів родини. Але найбільше мене привабила ідея написати невеликі історії про кожного родича. “Бабусю, розкажи мені про тітку Машу”, – запитала я, переглядаючи стару чорно-білу фотографію.

“Ой, Маша… Вона була така весела! Завжди вигадувала різні ігри для нас, коли ми були дітьми”, – з посмішкою розповідала бабуся. Кожна історія, яку розповідали мені, відкривала для мене щось нове про моїх родичів. Виявилося, що мій дядько Вітя в юності був чемпіоном з боксу, а тітка Олена, яку я завжди вважала дуже строгою, у свої молоді роки подорожувала по всьому світу і навіть займалася альпінізмом! “Ти знала, що дідусь раніше писав вірші?” – Здивовано запитала мене мама, коли я показала їй фотографію молодого дідуся.

“Ні, ось це новина!” – відповіла я. І таких відкриттів було багато… Альбом був готовий вчасно, і я принесла його на свято. Усі родичі зібралися навколо, щоб подивитися та згадати старі добрі часи. “Дивіться, це ж я!” – радісно кричала тітка Свєта, вказуючи на молоду дівчину в модній сукні. “А це ми з дідом на весіллі!” – Вигукувала бабуся, вказуючи на бліде фото молодої пари. Цей альбом став справжнім скарбом нашої родини. Але для мене він став чимось більшим. Він дозволив мені побачити своїх родичів під іншим кутом, дізнатися їх краще та полюбити ще сильніше.

Пара з Техасу, яка очікувала цього літа народження четвертої і останньої дитини, замість цього вітала появу в своїй родині чотирьох нових малюків. Незважаючи на те, що Хаглери планували завести ще одну дитину, вони згодні з тим, що четверняшки змінили їхнє життя на краще. 39-річна Габі Хаглер і 50-річний Патрік Хаглер на 12-тижневому ультразвуковому дослідженні виявили, що очікують не одного, а чотирьох дітей. Пара сказала, що вони були в “повному шоці” від цієї новини, але після того, як раніше пережили викидень, вони були схвильовані зустріччю зі своїми малюками.

Пара одружилася в 2018 році, і у них є діти Пакстон, 12 років, і Каллі, 13. Незабаром у пари народився їхній загальний первісток, Семмі, якому майже 3 роки. Габі і Патрік вирішили спробувати завести ще одну дитину, але зазнали невдачі. Незважаючи на це, вони вирішили спробувати в інший раз. Патрік сказав: “Ми вирішили, що зробимо ще одну спробу і закінчимо на ще одній, четвертій дитині. Ми були абсолютно шоковані, коли дізналися, що Габі чекає четверню, коли вона пішла на 12-тижневе УЗД”.

Четверо малюків пари — Адам, Беннетт, Кобі і Дейн — народилися 22 червня на терміні 34 тижні. Оскільки четверняшки народилися недоношеними, то пару днів перебували в двох окремих відділеннях, а потім всі брати об’єдналися на проміжному рівні у реанімації новонароджених, а потім їх почали досить швидко відпускати додому. Так що зараз у малюків немає ніяких проблем. Четверняшки змінили життя пари на краще. Патрік сказав: “Це, безумовно, змінило життя і трохи налякало, тому що у нас були фінансові плани ще на один проект, і це навіть потребувало деякого перепланування і роздумів про те, як ми збираємося поступати далі. Це повністю зруйнувало весь фінансовий план, але з цим можна впоратися. Просто спочатку це трохи лякає”.

Він додав: “Я думаю, що діти стали справжнім якорем для нашої родини, тому що ми змішана сім’я. Пекстон – мій син від інших відносин. Каллі – дочка Габі від інших відносин. Семмі – наша спільний дитина, і тому малюки дійсно об’єднали всіх разом і зробили їх по-справжньому згуртованими. І те, що старші діти могли брати участь у цьому, дійсно зміцнило динаміку сім’ї”.

Тома після школи поїхала до міста вчитися в університеті. Вступити не змогла, зате до села до мами повернулася ваrітною. Про кавалера, який обдурив дівчиськові голову і зробив їй дитину, розповіла мамі з ненавистю. Поревіли по-баб’ї, заспокоїлися, і почали думати, як ганьбу приховати. – Степа Петров, зі школи у тебе закоханий. Окрутиш його і переконаєш, що він батько дитини. А потім вийдеш за нього заміж, – підбила підсумки наради мати… Минуло сім років. Тома, чітко дотримуючись плану, одружила на собі Степана, через чотири роки наро дила йому другу дочку.

– Катю, ти знову Олену за воротами залишила! Тобі подружки миліші?! Скільки разів повторювати, не залишай сестричку! Куди біжиш? Біжи, біжи, все одно додому повернешся! – верещала Тома на старшу дочку. Потім додала під носа. – Один в один батько. Напакостила і бігти. “Ну чому мама не любить мене?”, nлакала Катя, сховавшись за сараєм. “От Оленку любить, одяг їй красивий купує! А мені за іншими доношувати доводиться! Хоч тато мене любить! Виросту великою, прихоплю тата і поїду!”. Хоч як це дивно звучить, але Степан любив Катю чи не більше, ніж рідну Олену. Ось і тепер, йдуть разом, весело перемовляються. – Ти де вешталася, безсовісна! – почала кричати Тома на дочку, щойно вони зі Степаном переступили поріг.

– Вдома роботи… – Замовкни! – різко наказав Степан. Потім обернувся до Каті, – ти, доню, погуляй поки що у дворі. Нам із мамою поговорити треба. – Ти думаєш, я не знаю, що Катя нагуляна? – Запитав він у дружини, коли дочка вийшла. – Не такий уже я дурний, щоб потрапити на твою вудку. Я Катеньку покохав, як побачив. І мені начхати, що ти свого хахаля ненавидиш, але на доньку свою образу переносити не смій. А зараз, швиденько, збери наші речі. Ми з Катенькою йдемо жити до моєї мами… Два роки знадобилося Томі, щоб і дочка її покохала, і чоловік почав довіряти.

Ми з чоловіком жили, не тужили разом 35 років, мені 53, йому 55. За цей час у нас наро дилися син і дві прекрасні доньки. Ми були зразковою сім’єю для багатьох. Своїми дітьми можемо лише пишатися. Все було чудово в нашій сім’ї, але це лише збоку. Чоловік нічим практично не займався, іноді тільки підробляв у свого друга автомеханіком, а так, щодня днями витрі щався на екран телевізора, скаржився на уряд, нову іномарку сусіда і мою неохай ність.

Ми з дітьми довго не могли оrовтатися після рішення батька сімейства nіти до інաої 40-річної жінки. Тепер я лиաилася сама. Точніше сказати, я вільна і поки що мені не потрібні нові стосунки. Мені і так добре. Із цього я винесла для себе уроки. Я прийшла до того, що перебуваючи у стосунках, я не доглядала себе. Не приділяла собі часу. Весь вільний час дарувала чоловікові, а собі нічого не залишала. Тепер, озираючись, я розумію, що у шлюбі треба бути трохи еrоїстичною.

Ми своєю поведінкою показуємо іншим, як треба ставитися до нас. І при такому розкладі мій чоловік звик до того, що я його доглядаю, а він це приймає. Коли йому було поrано, я кружляла над ним, як бджола, а коли хво ріла я, він навіть не намагався мені доnомогти, вимоrи до мене залишалися, турботи ніякої не було. Мої доньки дуже мені доnомогли після розлу чення. Вони казали, що на цьому життя не закінчується.

Адже вірно! Тепер у мене більше часу для себе коханої! Я не відразу це зрозуміла, але тепер, залишившись одна, я можу жити краще та яскравіше, ніж з ним. Я прийняла залізне рішення: навіть якщо він навколішки до мене приnовзе, я його не прийму! Якщо він уже одного разу зробив вибір не на мою користь, то я вибиратиму тільки себе знову і знову. Я не шукаю зараз заміни. Мені заміна зовсім не потрібна. А про яку заміну може йтися? Що він мені давав, чого я не маю зараз, крім нескінченних вимоr, заkидів і нер вових зри вів?

У цьому зворушливому відео ми бачимо зворушливий момент братньої любові та радості, коли старший брат тепло зустрічає свого молодшого брата вдома. Відео фіксує емоційні перші обійми між братами та сестрами, момент, наповнений справжнім щастям та прихильністю.

Коли старший брат вперше обіймає свого молодшого брата, в його очах відбивається суміш любові і гордості, що символізує початок особливого зв’язку, який з часом стане тільки міцніше. Малюк перебуває у втішних обіймах свого старшого брата, який, здається, дуже радий приходу свого молодшого брата.

Любляча поведінка старшого брата і ніжні дотики підкреслюють його роль турботливого і відданого брата. Його щира молитва про благословення Господа на їхнє життя додає зворушливий елемент надії та вдячності цій прекрасній сцені.

Наші відносини змінилися останніми роками, особливо після початку війни. Я знаходжусь у декреті, а чоловік працює віддалено. З ранку до вечора я займаюся будинком, доглядаю нашу дочку, готую, прибираю. Чоловік, здається, вважає своїми основними завданнями спати, їсти й зрідка відповідати на дзвінки. Ще він часто навідується до своєї внучки від першого шлюбу і потім розповідає мені про неї: яке перше слово вона сказала, як вчиться розрізняти кольори. Таке відчуття, що він вважає внучку вундеркіндом, а на нашу дочку майже не звертає уваги.

Мене дратує його поведінка, він став таким нудним. Крім телевізора, дивана та куріння на балконі, він не має інших інтересів. Розмови його тепер нагадують старі, і навіть особистої гігієни приділяє все менше уваги. Натякнула йому на це нещодавно, він образився і відповів, що мені треба було шукати когось молодшого. А потім сказав, що мені й радіти треба, що він зі мною одружився, раз у 30 років я нікому не була потрібна. Тепер ми майже не розмовляємо і я боюся, що він взагалі не захоче повернутися до активного життя. Нестерпно стає все це терпіти.

Чому я раніше не помічала, що він виглядає і поводиться як літня людина? Навіть мій батько, який старший за нього на 10 років, набагато бадьоріший. Я все частіше думаю про розлучення, але шкода дочку. Іноді навіть заздрю його колишній дружині — вона живе одна в їхній квартирі, дочці від першого шлюбу він купив житло, а на мене та нашу дочку грошей шкодує. На домашні потреби щось виділяє, але все інше доводиться випрошувати. А якщо батьки переведуть мені якусь суму, то він вимагає звіту, куди я її витратила. Відчуваю, далі може бути лише гірше. Може, мені варто розлучитися зараз, поки я молода і дочка ще не все розуміє?

У Тамари Романівни велика сім’я-чоловік, син і дочка з чоловіком. Надя вийшла заміж рік тому, жити на орендованій квартирі молодята не захотіли. Вони купили квартиру в будинку, який ще будується. Чекають, коли будівництво закінчиться, щоб переїхати. Мати Наді була не проти їх переїзду. Так, трохи затісно жити всім під одним дахом, але все ж, вона рідна дочка. Не виганяти ж рідних людей на вулицю. Надія і Кирило рідко вдома бувають, адже в основному на роботі. Вони скидаються на комуналку, а от їсти разом з іншими не хочуть. Син Костянтин навчається ще в університеті, Тамарі доводиться платити за навчання. Борис Михайлович торік втратив роботу.

На фабриці тоді багатьох скоротили, відтоді працевлаштуватися не може. Виходить, що себе, чоловіка і сина містить Тамара одна. Грошей на вистачає, доводиться багато економити. На ж аль, вони не можуть дозволити собі смакоту, хоча іноді хочеться. В основному харчуються кашами, м’ясо купують рідко. Надя з чоловіком собі ні в чому не відмовляють. Тамара часто знаходить у них в кімнаті порожні коробки з-під піци, ролів, печива, всяких дорогих солодощів.

они ніколи нікому не пропонують пригоститися, все їдять самі. Жінку це дуже ображало, і вона вирішила поговорити з дочкою: — Ніхто ж не буде у вас відбирати їжу. Можна ж з ввічливості запропонувати? Тамара завжди всіх запрошувала до столу, правда дочка з чоловіком ніколи не погоджувалися. Ясна річ, їх не влаштовує скромна їжа. — Ти не будеш, а Костя буде. Він той ще проглот. Ми його не прогодуємо. Через нього неможливо з запасом їжу купувати, адже в холодильнику нічого залишити не можна! — пояснює свою позицію дочка. З вітчимом у Наді відносини натягнуті. Його все життя дра тувала чужа дитина, і він ніколи до неї особливої уваги не виявляв. Подруги Тамари радять поставити дочку і її чоловіка на місце і змусити ділитися. Невже вони мають рацію?

Через важкі умови у своїй рідній країні багато жінок, у тому числі і я, поїхали за кордон. Я переїхала до Італії і почала працювати доглядальницею в однієї дами, і заробляла хороші гроші. Мені було майже 40, і я вірила, що зможу влаштувати тут найкраще життя. Якось я познайомилася з Маріо, сином жінки, на яку я працювала, і ми покохали одне одного. Ми одружилися, але потім я зрозуміла, що в мене не було щирих почуттів. Тільки прихильність. Я думала, що цього буде достатньо для щасливого сімейного життя, і я зрештою звільнюся. На жа ль, це було не так.

Після нашого шлюбу у мене з’явилося більше роботи та обов’язків, і я все ще дбала про матір Маріо. Я більше не отримувала жодної зарплати, тому що ми були одружені, та чоловік перестав давати мені гроші . Ми були різними людьми, з різними точками зору. Я була відвертою, а Маріо – ні, і це створило розрив у спілкуванні між нами. Якось ми відвідали родичів Маріо, і мені не сподобалася страва, яку вони нам подали. Але Маріо схвильовано попросив рецепт, і я запропонувала приготувати його наступного дня.

Щойно понюхавши, він відмовився і сказав, що цього разу йому не сподобалося. Цей інцидент явно показав, наскільки ми були різними у всьому. Тепер, через кілька років, я нещасна, і в мене немає роботи. Я безкоштовно доглядаю італійську леді, а мої заощадження зменшуються день за днем. Я також запитую, чи варто мені повернутися на батьківщину, і спробувати знайти своє щастя, поки не дуже пізно?

Інна сиділа на лавці, опустивши голову і закривши обличчя долонями. Їй було бол яче та приkро. Її, вагітну, покинув хлопець. Раптом її рук торкнулися дитячи долоні. Інна не встигла до ладу розглянути хлопчика, як той обійняв за шию і заревів: – Мамочко, ти де була?! Підбіг батько дитини, намагався забрати хлопчика, але той не давався. Інна обняла малюка, гладила його, говорила втішні та ласкаві слова. Батько мовчки сидів поруч. Малюк заспокоївся і заснув на руках дівчини.

– Моя дружина покинула цей світ два роки тому. Тема сильно сумує за матір’ю. Але при цьому жодної жінки до мене близько не підпускає. Чим ви його привабили – не зрозумію. А чому у вас на очах сльо зи? Інна, сама від себе на це не чекаючи, розповіла чоловікові про своє горе. – Будьте моєю дружиною. Адже Тема не даремно вас вибрав – це доля. Ваша дитина стане мені рідною. Я Стас. Виручимо один одного? – Сказав він, почувши розповідь. – Давайте спробуємо, – зітхнула Інна. Минули роки. Вони покохали одне одного, наро дили ще трьох дітей. І ось намічається свято. Ювілей. Золоте весілля. Святкували у ресторані. Зібралися всі п’ятеро їхніх дітей, численні онуки, родичі.

Тема, первісток Стаса та Інни, тепер уже Артем Станіславович, директор банку, підвівся з келихом у руках і попросив тиші. – Люба, kохана мамо! Пам’ятаєш, як я знайшов тебе? Я знав, що не ти мене зробила на світ. Але щось штовхнуло мене до тебе. Хтось шепотів мені у вуха: “Йди до неї. Вона твоя мама! Вона тебе не покине і не залишить одного”. Так вийшло, що я вибрав собі матір сам. Дякую тобі, мамо, і тобі, батько, за kохання, за ласку, за виховання, за дороrу до життя. Ви у нас найкращі! Вірно кажуть: коли Бог зачиняє одні двері, водночас відчиняє інші. Тільки треба набратися сміливості, зробити крок у неї і не відкидати простягнуту руку доnомоги.