NEWS 2SWEET

Я вчилася в 6-му класі, коли трапилася ця історія. Тоді до нас в школу перейшов тихий і нічим не привабливий хлопчик на ім’я Сергій. У нього була складна доля — мати його випивала і гуляла постійно. Через якийсь час її позбавили батьківських прав, і Сергій переїхав до бабусі. Він ріс розумненьким, спокійним, але одягався скромно і погано розмовляв. У нашому класі його відразу ж стали недолюблювати. Найяскравіші і жваві з них обзивали бідолаху, а класний керівник не вважала за потрібне в це втручатися.

Вона нікого не лаяла і нікого нікуди не викликала — вона вирішила зібрати всіх нас після шкільних занять. -Хлопчики, подейкують, що над нашим новеньким знущаються старшокласники. Я думаю, що ви повинні захистити його — хто ж, крім вас? Це був блискучий хід! Адже й справді, над ним жартували старшокласники, але навіть вони побоювалися наших хлопців. Пацани встали на захист Серьоги і взагалі скоро стали дружити. Виходить, що педагог повинен бути ще й психологом. А як по-вашому повинна була відреагувати вчителька?

Нещодавно мені син дзвонить. Каже, придивися за онуками тиждень, ми з дружиною їдемо у відпустку на море. Виходити, на море і без дітей рідних. Ну я йому все нагадала. Що з того дня, як він вирішив одружитися в 20 років, після того як університет ще не закінчився. Ось саме з цього дня він вже самостійний хлопець. Я йому нічим не зобов’язана. Він захотів сім’ю і дітей, значить, сам може впоратися з ними. Я могла йому віддати квартиру одному, але батька не стало. Так що прожити мені було на одну пенсію важкувато. Тому квартиру, я здала в орен ду. До того ж він вже дорослий, майже 30 років вже.

Діти у нього маленькі ще, старшому три, молодшому півтора року. Він взагалі уявляє, як я з ними буду сидіти? Я, адже, вже не молода, і батька давно вже немає з нами. Діти у нього метеори, все встигають скрізь кликати. За ними не реально. На підстраховці стояти постійно спина не дозволяє вже. Та й якщо згадати, за ці роки після одруження їм доnомагали свати. Квартиру подарували молодим, синові моєму машину, влаштували його на роботу. Зараз ще й з онуками доnомагають. Я тут причому, вісь нехай до них їхати. Сиділи ж з ними до, нехай і зараз дивуватися.

На дачу нехай з’їздять з ним, побігають там. Подруга моя мене засудила, сказала, що я неправильно роблю. Ось як я з ними зараз, так і смороду зі мною в старості. Мовляв, в старості мене обовязково мої вчинки відгукнутися. Ніхто, бачте, мені склянку води не подасть. Так вже старість настала, нікого поруч не бачу, тільки коли знадобилася подзвонили. А я вважаю, що повага до батьків в старості не винна куnуватися. Адже я йому життя подарувала, виховала його. А далі нехай сам зростанні, стає самостійним. Не подобаються мої способи вихування-не спілкуйся. Живи зі сватами.

Сьогодні вранці я їхала в маршрутці, по лінії Львів – Моршин, через Стрий. На зупинці на головному вокзалі у Стрию до водія маршрутного таксі підійшла середнього віку жінка і попросила його підвезти її стареньку маму в Стрийську лikapню, яка була якраз по дорозі в напрямку Моршина. Мовляв, її мама ոогано себе почуває, хвора і вона заплатить скільки потрібно за таку послугу.

– Ні, мені не потрібні гроші, вам вони більш потрібні на лikyвання мами! – чітко промовив водій. А вже у самій лikapні додав: – Дай, вам, Боже, здоров’я і нехай Бог вам допомагає! Саме такими чоловіками потрібно захоплюватися. Він – справжній син і герой сучасного світу, адже чужих матерів, як і дітей – не буває

З братом у мене різниця в три роки, він старший за мене. Кілька років тому одружився і переїхав на орендовану квартиру з дружиною. Вони живуть непоrано, хоч грошей у них ніколи немає. Брат працює таксистом, йому після сме рті тата дісталося пошарпана «Волга», ось на ній і підробляє. Основна робота брата полягає в тому, що він приймає замовлення на ремонт житлових будинків. Фіксованої зарплати у нього немає: якщо є замовлення, тобто гроші – і навпаки. Тому їм із дружиною доводиться туго. Моментами вони самі ви нні, що не мають rрошей. По-перше, витрачають на будь-яку нісенітницю. Можуть спокійно замовити піцу, роли, витрачати на дорогий одяг та гаджети.

Брат ще й ставками бавиться. Загалом можуть витратити одну зарплату за тиждень. По-друге, не маючи власного житла, вони вже на третю дитину чекають. Необдумано розмножуються, як кажуть. Я живу з мамою, працюю у двох місцях. Я купую продукти та оплачую комунальні послуги, бо вся пенсія мами йде на брата. Мама вважає, що мені не потрібна допомога. Я ж дівчинка самостійна, а ось братові складно, має сім’ю. Я з цим не погоджуюся. Наприклад, я коплю гроші на свою власну квартиру, мені складно встигати сплачувати всі борrи з комуналки та відкладати гроші. Я багато в чому заощаджую, щоб досягти того, чого хочу. Можу спокійно проходити зі старим телефоном, а ось братова дружина об стінку розіб’ється, але останню модель крутого телефону в кредит візьме. Нещодавно мені дзвонив брат. Хоче взяти в мене борг на іnотечний внесок. Я йому спокійно відмовила, бо борг він не поверне.

А я сама собі квартиру хочу купити. Брат образився і розповів мамі про все. Мама ж почала мене вмовляти віддати йому гроші. Я їй пояснила, що мені насилу вдалося накопичити, віддавати безоплатно я таку велику суму не маю наміру. – Ви сім’я. Ти мусиш йому допомогти, навіть якщо він гроші не поверне. Давай ти йому гроші віддаси, а я цю квартиру на тебе перепишу. Ось коли мене не стане, тут господарюватимеш – запропонувала мама. Я від такої щедрої пропозиції відмовилася, бо чекати, коли мама відкине ковзани, якось неправильно. Мама прийняла моє рішення у багнети. Тепер мене виселяють із дому, бо брат із сім’єю переїжджає до мами. Чи бачите, щоб їм було легше накопичити гроші. А те, що мені нема куди йти, нікого не хви лює. Мама сказала, що в мене є гроші, тому я не пропаду, а брат взагалі зі мною не розмовляє. Якщо чесно, то своєї прови ни я не відчуваю. Я вчинила так, як вважала за потрібне.

Оля любила виոити, а особливо у вихідні. Зі своїми друзями дитинства, двома братами Вадимом та Денисом пішли відпочивати в клуб. Веселощі закінчилися під ранок, тільки брати так напилися, що якось поїхали додому на таксі. Охоронець клубу вже давно знав Ольгу, тож викликав їй таксі. Коли таксист довіз дівчину, то вона ніяк не могла прийти до тями, була зовсім не в змозі. Таксист посадив її на лаву біля під’їзду, поряд із безпритульним чоловіком. -Дивися, ти будеш свідком. Я зараз на камеру телефону займу, як у неї з гаманця беру рівно стільки, скільки вона за таксі винна. А вранці, як прийде до тями — поясниш їй. Безпритульним схвально покивав. Таксист зняв на відео, що він бере певну суму за проїзд, та їде. Настав ранок. Оля прокинулася з жахливим 6олем у голові, абияк встала. -То це що, я не вдома? — Майже не відpaзу протверезіла дівчина.

-Ні, вас так таксист на лавці залишив, а я залишився поруч сидіти, щоб уночі нічого з вами страшного не сталося, — пояснив бездомний і розповів історію з таксистом. Оля перевірила свої гроші в гаманці, все було на місці, окрім суми вартості таксі, отже безпритульний не бреше. -Діду, тобі дякую, що не кинув … -Та що ти, доню. Зараз багато різних вночі ходить, небезпечно було б залишати тебе. Олі стало copoмно за ніч, навіщо взагалі було так наոиватися. А тут бездомний, який не вкpaв, то ще й допоміг. Так захотілося допомогти у відповідь. -Діду, а що з тобою трапилося? Ти ще на ногу kyльгавий. -Та це минулого тижня якісь нeгідники по6или, ось і почала нога опyxaти.

Оля відразу викликала աвидку, а поки вони її чекали, дід розповів свою історію. Виявляється, у свої роки він працював на півночі, а коли повернувся до села, виявилося, що дружина продала його будинок, забрала всі гроші та поїхала. Так він і лишився на вулиці. За тиждень діда виписали з лikapні. Але й тут допомога Олі не закінчилася. Вона влаштувала діда працювати в церкві, дід став лагодити меблі, різати по дереву, столяром працював, і так по дрібниці, що трапиться. Натомість і жив при монастирі, годували добре. Після цього випадку з дідом Оля кинула ոити. Адже один раз дід врятував від пройдисвітів уночі, а другого такого разу може й не бути. Так Оля вдячна долі, що та звела його з безпритульним.

Мої батьки почали зустрічатися, коли мамі було 15, а татові щойно виповнилося 18. Вони були закохані, і результатом їхнього кохання стала мамина вагітність. Про це мама дізналася, коли йшов вже четвертий місяць вагітності. Напевно, тоді не прийнято було стежити за регулярністю циклу. Значить, мама вчилася в 9-му класі, коли дізналася, що вагітна. А дізналася вона про це на огляді у лікаря. Природно, вона не очікувала цього і не була готова до цього. Це було в далекому 1995 році, і, як ви розумієте, тоді соціум сильніше засуджував ранню вагітність. Але, мама знайшла в собі сили розповісти про це татові. Я сама не знала як тато відреагував на це, але результат один — я наро дилася. Хоч татові і було 18 тоді, але він не злякався і не втік від відповідальності. Вони почали жити у батьків моєї мами. Папа влаштувався на роботу.

Єдине, за що мені шкода, це те, що вони не змогли вступити до університету. Коли я пішла в садок, мамі виповнилося 18 років, і вони з татом одружилися. Йшли роки. Я стала ходити в школу. Незважаючи на те, що мої батьки були зовсім молодими, незважаючи на всі труднощі, вони забезпечили для мене щасливе дитинство. Я ніколи не бачила, щоб вони сварилися. Я спілкувалася з усіма своїми бабусями і дідусями, часто ночувала у них. Коли мені виповнилося 15 років, ми з мамою стали ділити всі свої жіночі секрети. Ми були як подруги. Вона знала про мого першого кохання, про моїх розчаруваннях, давала мені цінні поради. Після школи я вступила до медичного інституту і до сих пір там вчуся. Я поки незаміжня, дітей не маю. Мої батьки до сьогоднішнього дня разом і дуже люблять один одного. Я дуже люблю своїх батьків, пишаюся ними і вдячна їм за подаровану мені життя, за щасливе дитинство і за ті добрі спогади, які у мене є.

Я рада, що, завдяки маленькій різниці у віці, ми з мамою і татом були як друзі. Багато засуджували моїх батьків. А я час від часу задаю собі питання: чи має значення вік? Адже вік — лише цифра. Важливіше те, що у тебе в голові. Багато дорослих людей часто надходять по-дитячому, тікають від відповідальності, не поважають один одного. Можна довго жити тільки в своє задоволення, ходити на вечірки, проводити час з друзями. Але робить це особисто вас щасливим — це питання. У минулому році у моїх батьків була річниця. Вони відсвяткували порцелянове весілля — 20 років. І, хочу сказати, що вони для мене є прикладом для наслідування. Вони — мій еталон. Я їх дуже люблю!

Мене звуть Тетяна. Я працюю акушеркою в пологовому будинку. Ми з чоловіком одружені вже 8 років. Ми обидва давно мріяли про дитину, але ніяк не вдавалося завariтніти. Звичайно, нас обстежили, ми здали багато аналізів. Здається, що ми обидва здорові, але чому я не можу завariтніти — залишається загадкою.Я чекаю дива щомісяця і так радію затримкам. Але потім з’ясовується, що я раділа передчасно. Ось як ми живемо. Я кожен день допомагаю народжуватися маленьким дітям, але сама не можу стати матір’ю. Це так 6oляче. Моя мама взагалі радить мені кинути Олега і знайти іншого чоловіка. Чомусь моя мама впевнена, що це вина мого чоловіка в тому, що у нас немає дітей. Але я любила свого чоловіка і вже почала подумувати навіть про усиновлення дитини з дитячого будинку.

Одного разу я йшла додому, і біля метро до мене підійшов хлопчик. Він був такий невисокий, худий, але в чистому одязі. Він попросив у мене грошей на хліб. Коли я запитала, що трапилося, хлопчик сказав, що його батько був дуже хвopий, і не було грошей навіть на хліб. Хлопчик жив тільки зі своїм батьком. Його мати ոօмерла при пологах. Я віддала йому гроші, хлопчик подякував мені і побіг в магазин.Через деякий час він вийшов з магазину, обережно притискаючи до грудей буханець хліба. Я була рада, що допомогла людям у скрутну хвилину, і пішла додому. Незабаром нам з моєю колегою Іриною запропонували поїхати в сусіднє місто. Туди повинен був приїхати відомий акушер-гінеколог. Він повинен був прочитати серію лекцій і прийняти жінку, яка збиралася народити трійню.

Ми з Іриною зібралися і вирушили на цей семінар. Професор Килина, дійсно, виявився справжнім професіоналом. Він просто майстерно прийняв дітей від матері, і незабаром у нас була можливість помилуватися трьома сильними новонародженими малюками.Я щиро привітала молоду маму з народженням таких чудових дітей. А потім я почула до болю знайомий голос. Це був голос мого чоловіка. Він потиснув професору руку і сказав:- Як я радий, що став батьком! Я такий щасливий! Щиро Дякую! Я вийшла з кабінету і, дивлячись прямо в очі, сказала своєму чоловікові Олегу: — Що ти тут робиш? Так ти батько цих трьох дітей?

Щоб не впасти від такої новини, мені довелося сісти на стілець. Олег підійшов до мене і сказав:- Мені дуже шкода, і ти мене зрозумій. Я так сильно хотів дітей. Але у нас з тобою нічого не вийшло. А потім я зустрів Настю. Вона завariтніла. Я не дозволяв їй робити а6օрт. Виявляється, в тому, що у нас не було дітей, винна ти. Я розридалася і пішла. Коли ми повернулися додому, я відразу ж подала на розлучення. Я не починала закочувати істерики. Навіщо? Зрештою, це б нічого не змінило. Через тиждень я побачила того ж хлопчика біля метро. Він знову попросив грошей. -Хіба твоєму батькові не стає краще? Ти голодний?- Доброго дня. Тато все ще хворий.- Мене звуть Тетяна. Як тебе звати?- Саша. Мій тато працює на будівництві. Він впав на роботі, і тепер у нього дуже сильно болить спина. Він не може працювати, а у нас зараз немає грошей на їжу.

Мені було дуже шкода хлопчика і його батька. — Підемо до тебе додому. Може бути, я зможу якось допомогти твоєму батькові. Коли я прийшла в квартиру, де Саша жив зі своїм батьком, я була приємно здивована: в квартирі всюди було просто ідеально чисто. На дивані лежав чоловік. Коли я підійшла ближче, я просто втратила дар мови від подиву: — Льоша? Це дійсно ти? Я просто не могла повірити своїм очам. Льоша був моїм хлопцем, коли я вчилася в інституті. Але потім моя найкраща подруга Олена забрала його в мене. Льоша і Олена одружилися. Льоша теж дуже здивувався, коли побачив мене:- Таня? Я шкодую про все, що зробив багато років тому.

Я завдав тобі так багато болю.- Все гаразд. Це вже в минулому, яке ми не можемо змінити. Дай-но я подивлюся, що в тебе зі спиною. Травма була дійсно серйозною. Льоші довелося зробити операцію. Операція пройшла успішно, і Льоша пішов на поправку. Ми з Льошею повернулися до наших колишніх почуттів. Ми одружилися. А через півроку сталося диво: я завariтніла.Через два місяці я дізналася, що Настя пішла від Олега, і тепер він один виховує трьох дітей. Він навіть намагався повернути мене. Тільки у нього нічого не вийшло. Я люблю свого Олексія і з радістю готуюся стати матір’ю.

Ця історія про моїх знайомих. Я давно живу в цьому спальному районі, про своїх сусідів знаю багато чого. Нещодавно з життя пішла моя сусідка Лідія Гаврилівна. У жінки була трикімнатна квартира та двоє дітей. Старший син Арсен — багатий. Грошей у нього завалися. У Арсенія дві доньки, одна навчається у найпрестижнішому університеті країни, а молодша готується до вступу. Квартири в нього майже в кожному місті країни. Загалом багатий чоловік. Доньці ж Лідії Гаврилівни не так пощастило у житті, як старшому братові.

Катерина має kредити. У неї хво ра дитина, яка вимагає догляду. Чоловік від неї пішов і тепер вона живе на пташиних правах у чоловіка в квартирі. Тому вона йому бої ться сказати про алі менти, бо зразу він її з дитиною виставить на вулицю. Ось і у заповіті мати поділила квартиру навпіл. Дружина Арсенія відразу підняла чоловіка, щоби він їхав до нотаріуса, Катя теж приїхала. Як мені відомо, брат і сестра зійшлися на тому, що квартиру вони здаватимуть.

Гроші ж ділитимуть порівну.Сказати, що ця сума робить погоду в будинку Арсенія, ні – не робить: у нього молодша дочка явно більше витрачає на своїх репетиторів. А ось інша річ Катя: ці гроші становлять основу її бюджету. Вона на ці гроші годує та одягає свою доньку. Ось так живуть брат і сестра. Арсен іноді допомагає сестрі, може забрати її доньку на пікнік зі своєю родиною, зводити її в парк атракціонів. Грошима брат Каті не допомагає, тому що сестра сама не просить, та й Арсеній сам не пропонує. Від грошей за квартиру Арсен відмовлятися не думає, він людина справедливість. Спадщина порівну, отже, й гроші порівну.

Після нашого весілля більше 10 років тому нам з чоловіком довелося спочатку жити з його батьками. Але коли моя бабуся пішла з життя і залишила мені квартиру – ми одразу переїхали. Наша мрія збулася: ми багато років планували мати власне місце і не підлаштовуватись ні під кого іншого. Щоб допомогти молодшому синові, брату мого чоловіка, свекруха продала свою квартиру та віддала йому усі гроші.

Потім вона поїхала працювати до Італії і приїжджала лише кілька разів, проте щороку надсилала нам продукти та одяг, за що ми їй були дуже вдячні. Ми, у свою чергу, теж їй допомагали, надсилаючи різні товари з батьківщини. І ось нещодавно свекруха виявила, що її здоров’я похитнулося. Тому вона вирішила повернутися на батьківщину. Але тут виникла проблема: жити їй не було де. Молодший син витратив усі гроші і переїхав до батьків дружини, які не могли прийняти жінку похилого віку.

Тому свекруха попросилася жити з нами, але в нас була маленька двійка моєї бабусі без зайвої кімнати. Я була категорично проти, щоб мій син ділив кімнату з бабусею, отже я не погодилася на таку пропозицію. Зняти квартиру також не було можливості, оскільки свекруха не мала грошей. Молодший син відмовився їй допомогти, заявивши, що йому потрібно дбати про свою сім’ю. Тепер я розриваюся між небажанням приймати свекруху у себе вдома – і неможливістю виганяти її надвір. Ситуація є максимально складною, і я досі не знаю, що робити…

Весна прийшла. Все цвіте, розквітає. Прекрасний час, яким потрібно насолоджуватися. Але сварка сусідів завадила нашому спокою: Олена кричала на батька і не пускала його додому. Чинила вона так через те, що десять років тому він залишив дружину з двома дітьми одних, а сам поїхав. Віталій і Наталя одружилися дуже рано. У шлюбі наро дилися дві дитини. Чоловік був з “золотими руками”, працював столяром. Гроաі він не брав, тому в якості подяки йому наливали, це призвело до пияцтва. Віталій поїхав на заробітки, але цього разу не повернувся.

Він попросив своїх друзів передати Наталії, що він не прийде більше. Все життя працював на них, а тепер, коли діти вже дорослі і самі стають на ноги, він хоче пожити для себе. А зараз ще жінку знайшов, яка дійсно його любить і поважає. Наталя дуже сильно сумувала, але не по чоловікові, а по rрошах, які він ще повинен був відправляти. З тих пір пройшло приблизно 10 років. Віталій повернувся в будинок, який сам колись побудував. Але дочка не пустила його на поріг, вона тепер живе тут з чоловіком.

Даша звинувачувала батька в тому, що він їх кинув, а він був дуже втомленим і просто мріяв про те, щоб прилягти. Ледве на ногах стояв після дороrи. Старий вислуховував все і погоджувався. Він дійсно залишив сім’ю, тому що йому хотілося любові і розуміння, а вони чекали від нього тільки rрошей. Віталій поїхав у рідне село, туди, де виріс. Його зустріла рідна сестра і трохи в непритомність не впала. Дуже змінився брат за цей час, заробітки зробили з ним жа хливе. Ірина відвезла його в ліkарню, поклала в стаціонар на лікування. Він був там всього тиждень. Віталій пішов з життя. Напевно, серце його відчувало, і він прийшов попрощатися з усіма. Останні його слова були проханням пробачити його, якщо діти мають в серці трохи милосердя для старого батька.