NEWS 2SWEET

Я завжди пишалася, що нар одила і виростила чудового сина. Але 3 роки тому в нашій родині сталася ст рашна траrедія, в результаті чого я засумнівалася: а чи правда виростила хорошу, добру людину? Моя невістка пішла з життя під час полоrів. Мій онук залишився без матері. Мій син так важко пере ніс втрату коханої, що не хоче бачити сина. Батьки дружини теж відмовилися від дитини. А я не змогла. Я взяла його до себе. Не знаю, чи зможу я замі нити батьків для нього. Але я намагаюся як можу. Мій син став холодним навіть по відношенню до мене.

Він не може пробачити мене за те, що я взяла дитину. Дивлячись на поведінку сина, я сумніваюся: чи зможу я хорошу, чуйну, добру, благородну людину виростити вже з онука. Він думає, що я, забравши дитину, зрадила його. Може, він десь правий. Може, я не повинна була забирати його. Може, як мати, я повинна була підтримати свого сина, що б він не робив. Але я дивлюся на це невинне створіння і розумію, що не змогла б інакше. Але як я віддам це диво в дитячий будинок? Що там його чекає? Ким виросте?

Як складеться доля? Ці питання мучать мене. Неначе мене ставили перед вибором: або син, або совість. І я вибрала друге. Не знаю, Всевишній прийме мій вибір або засудить. Мені насилу вдається доглядати за онуком. Адже я зараз не така молода, як в ті часи, коли виростила сина. Мої подруги пропонують мені допомогу, якщо знадобиться. Але я намагаюся все робити сама. Онук спокійний і слухняний хлопчик. Хоч в цьому мені пощастило. Сподіваюся, що у мене все вийде. І що у нього все буде добре.

Дітям все розповіла відразу за столом, тому що вони не могли дочекатися, щоб дізнатися, кому перейшла спадщина. Син з криком встав зі столу і сказав, що більше його ноги тут не буде. Дочка з чоловіком-жаднюгою навіть забрали телевізор, який їм колись подарували на весілля, але залишили в нашому домі, тому що в їх квартирі був більш свіжої моделі …

Я прожила багато років, маю двох дітей, але життя так склалася, що живу одна. Чоловік помер шість років тому, a діти живуть окремо. Я ніколи нічого не шкодувала для своїх дітей, у них завжди були нові іграшки, якісний одяг, багато різної смакоти, які в той час багато інших батьків не могли собі дозволити.

Відпочинок на морі y нас був щороку — їздили в Одесу, кілька разів навіть були закордоном. Мій чоловік працював директором на одному з найбільших заводів в районі і y нас було небідне життя. Всім було комфортно так жити, але життя вносить свої корективи. Чоловік встиг забезпечити дітей житлом, зробив там хороші ремонти, меблі замовив з якісної деревини — нічого не шкодував.

Коли мій чоловік захворів, то спочатку ми не просили їх допомоги, тому що мали відкладені гроші, але стан його погіршувався, і грошей було необхідно ще більше, і коли ми звернулися до дітей за допомогою, то старший син дав нам потрібну суму на лікування, але відразу попередив, що більше y нього немає, щоб ми вже зверталися до дочки, a не до нього. Я йому подякувала і мовчки пішла додому.

Важко було усвідомити, що діти, яким ти все життя давала краще — зараз не хочуть допомогти рідному батькові. У нашої сім’ї було багато друзів. Чоловік завжди всім допомагав, кому була потрібна допомога. Тому після розмови з сином я більше до нього не зверталася, a до дочки тим більше не звернуся, бо y неї скупий чоловік, який дітям шкодує купити смакоту, тому що рахує кожну копійку. Нам спочатку допомогли його підлеглі, які щомісяця передавали мені гроші.

За це я їм дуже вдячна. Чоловік пішов на поправку, але через два місяці у нього стався інфаркт. Все майно він переписав на мене. Сказав: «Дітям я залишив досить, a все інше — тобі» Син з дочкою навіть трохи були злі, що батько їм нічого не залишив, але чого вони очікували? Поки він хворів, вони тільки двічі були в лікарні, a коли одужав та був удома, то навіть не знайшли вільної годинки, щоб провідати батька і матір!

Спочатку було важко усвідомити те, що тепер я одна, але з часом я змирилася. Діти приїжджали дуже рідко, томуонуків я також не бачила. Кілька разів я їздила до дочки, a потім до сина, але було видно, що моя присутність не радує їх, тому більше як на один день я до них не навідуюся. Мені завжди допомагала моя сусідка.

Вона була з багатодітної сім’ї, але завжди знаходила час, щоб відвідати мене, a коли я хворіла, то доглядала за мною, купувала ліки, бувало таке, що навіть жила деякий час зі мною. Після затяжної хвороби, про яку рідні діти навіть не знали, я вирішила скласти заповіт. Нашу з чоловіком квартиру, машину і невелику дачу я переписала на сусідку Анну.

Цій дитині я була дуже вдячна за турботу, тому зовсім не шкодувала про свій вчинок. На мій день народження подзвонили мої діти. Я їх подякувала за привітання і сказала, що склала заповіт. Як тільки вони дізналися про це, то відразу сказали, що приїдуть, щоб все узгодити, тому що це не телефонна розмова. Я була не проти їм все розповісти віч-на-віч. Хоч так вони проявили ініціативу, щоб приїхати до мене.

Через вихідні приїхав старший син, a пізніше дочка з чоловіком. Анна мені допомогла приготувати обід і накрити стіл, і пішла додому — вона ще тоді не знала про моє рішення. Дітям все розповіла відразу за столом, тому що вони не могли чекати. Яка злість була в їхніх очах.

Син з криком встав зі столу і сказав, що більше його ноги тут не буде, a дочка з чоловіком-жаднюгою навіть забрали телевізор, який їм колись подарували на весілля. Ось так я залишилася одна, маючи двох дітей, яких хвилював лише спадок, a не рідна мати. Мені було шкода, що мої діти стали такими, але для них все вимірюється в грошах, a мама для них ніхто.

З чоловіком я одружена вже третій рік, у нас немає дітей. Напевно, це і на краще. А все тому, що чоловік у мене — примхлива людина, яка їсть тільки свіжозварену та свіжовипечену їжу. Іноді мені здається, що я прокидаюся і засинаю на кухні. Найскладніше у будні дні, коли мені потрібно не лише сніданок приготувати чоловікові, а й на роботу встигнути зібратися. Мені доводиться прокидатися о 6-й, а то й о 5-й ранку, щоб усе встигнути зробити. Я ж не лише сніданок готую, мені ще треба зібрати чоловікові працювати. А це не якісь бутерброди та салати.

Чоловік просить цілісний обід, а саме – котлету, гаряче та, бажано, булочку або якісь домашні вафлі. Зазвичай я не встигаю збиратися на роботу, тому виглядаю огидно nогано. Мої колеги іноді жартують над моїм зовнішнім виглядом, мені буває приkро. Адже я нічим не гірша за них, то чому я не можу виглядати зібрано і красиво? Намагалася говорити з чоловіком, щоби звільнитися з роботи. А він nроти. — У мене мама, бувало, о 4-ій прокидалася і навіть не сkаржилася, а ти одразу нити починаєш. Я тобі казав, що я гурман.

Я особливу увагу звертаю на їжу, – сказав він мені. Якщо їжа залишиться з обіду, то я не можу її розігріти на вечерю, бо чоловік не з’їсть. Я не знаю що мені робити. Я відчуваю, як усі сили та час у мене забирає готування. Я постійно кручусь, як хом’як у колесі. Чоловік має увійти в моє становище. Нещодавно він почав говорити про дітей. Я не уявляю, що буде, якщо я народ жу. Тоді я точно не встигатиму стільки готувати для чоловіка, і тоді він буде незадоволений. Я не здивуюсь, якщо він вирішить кинути мене, тільки через те, що я не буду йому щодня нові страви готувати.

Народила Віра дочку Аню ще до закінчення школи. Для батьків це було великим ударом, адже дочка добре вчилася в школі і була зразковою донькою. Прикрим був і той факт, що дівчина не визнавалася, хто є батьком дитини.Особливо болісно це переживала мама, що не помітила змін у поведінці дитини, не вберегла. Віра від народження мала округлі форми. Коли розкрився факт про вагітність — вже було пізно щось робити. І пішла б на такий крок дочка? Було таке враження, що вона не дуже хвилюється з того приводу.Дитина народилася в кінці серпня — маленька блакитноока красуня. Мама взяла декретну відпустку, щоб доглядати за онукою. Віра до цього часу із золотою медаллю закінчила школу і на високі бали здала тести — вступила до університету.

Попереду на неї чекали п’ять років навчання і по можливості — догляд за Анею. Основний клопіт по суті лягав на мамині плечі — піклуватися про дочку і ростити крихітну внучку.Дівчина була старанною і добросовісною. Після закінчення другого курсу вона паралельно з навчанням почала працювати, що полегшило матеріальне становище сім’ї. Крім того, на її рахунок щомісяця капала невелика сума на харчування та одяг дитині.

Хто був таємним спонсором -дівчина не зізнавалася.Отже, дитина росла в достатку і під ретельним наглядом бабусі. Проходила підготовку до школи. Віра готувалася до захисту і перейшла на повний робочий день.Ось і диплом на руках. Віра несподівано для матері в один прекрасний день приїхала додому з хлопцем — колишнім своїм однокласником Сергієм. Мама відразу здогадалася — він і є батьком дитини.

Досить було побачити очі хлопця — такі ж волошкові, як у Ані. І волоссячко такі ж русяве. Варто було тримати в таємниці його батьківство?Тепер дочка зізналася, що Сергій є батьком дитини. Весь цей час він допомагав їй — перекидав гроші на картку.Вони впевнені в своїх почуттях один до одного. А приховувала Віра ім’я хлопця тому, що він після закінчення школи спробував вступити у військову академію.

Факт про наявність дитини міг нашкодити при вступі. А зараз у них обох дипломи на руках, і вони мають намір узаконити свої стосунки, щоб жити, як сім’я.Весілля вони вирішили не гуляти. Прийшли до думки, що хочуть разом з дочкою провідати кілька країн Європи та відпочити в Італії.Про бабусю, матір Віри, вони також подумали — нехай їде з ними разом — заслужила такий відпочинок. Якщо бажає, може перебратися до них жити.

Кажуть, що батьки розумні та справедливо вирішують усі питання. Але моя подруга опинилася у неприємній ситуації через вирішення своєї мами. Моя подруга має сестру. Вона заміжня. Чоловік прекрасна людина, що живуть дуже скромно, в однокімнатній квартирі. Ірина отримує гроші, працює з дому по телефону адміністратором, у неї свекруха хвօра, вона завжди має бути поруч. Чоловік теж працює, але покращити матеріальне становище не виходить. Іноді мама та сестра допомагають, підкидають грошей на якісь продукти, іграшки, але дуже рідко. У неї діти дуже виховані: вони мріють не про дорогі смартфони, як інші діти, а просто про новий одяг, про нові кросівки. Тішаться кожній дрібниці.

Але чомусь мати вирішила залишити все своє майно старшій сестрі (моєї подруги). У них із чоловіком трикімнатна квартира, син. Моя подруга добре заробляє чоловік успішний бізнесмен. Бізнес процвітає щороку, планують купити власний будинок. Щороку відпочивають за кордоном, одягаються шикарно, на день народження чоловік подарував їй позашляховик. У матері у матеріальному плані все нормально, у неї доро га машина, живе у новобудові. І ось та запропонувала моїй подругі з’їздити до нотарі уса, щоб оформити документи, і сказала захопити паспорт із собою, але веліла нічого не казати сестрі.Вона вирішила переписати всю свою нерухомість на старшу дочку.

Дві квартири, дачу, гараж. Оформили, а вдома вона спитала: -А як же сестра, адже так не справедливо? А мати відповіла: — Я так вирішила, така моя воля, і не став більше питань. Коли мене не стане, сама поговориш із сестрою. Я не хочу ckaндалу. Моя подруга не в захваті від такої ситуації. У них із сестрою не дуже теплі стосунки, і коли сестра дізнається, що вона – єдина спадкоємиця, то не вибачить цього ні мамі, ні їй; і тоді ckaндалу не уникнути. Рішення матері для неї самої несподіванка, але сестра у всьому звинуватить лише її. Чому мамі не поговорити з дочкою? Чи вважаєте ви рішення матері справедливим?

— Чому ваза стоїть тут? — здивовано запитала Лариса у чоловіка. Той знизав плечима. — Напевно, ти перед від’їздом її сюди поставила. — Ні, я не могла це зробити. — Лара кинула впертий погляд в бік чоловіка. — І взагалі, тобі не здається, що тут аж надто чисто? Нас не було цілий місяць! — Домовик завівся, — трохи нервово розсміявся Денис, і спробував змінити тему розмови. — Може, шашлик пожарим, а? І сусідів покличемо? Закревського точно вже приїхали, вони ж ціле літо на дачі живуть. — Тобі взагалі не цікаво, що відбувається в нашому домі? — щиро дивувалася жінка. А якщо хтось в їх відсутність заліз в будинок? Так, звичайно, одна ваза ще не є показником того, що в їхньому будинку хтось був. Хоча і стопка книг, яка стояла на журнальному столику, кудись зникла … і диван трохи перенесуть.

— Нічого ж не зникло? Ти можеш собі уявити злодія, який замість того, щоб шукати цінні речі, наводив порядок в домі? — Я розумію, що це безглуздо, але … — Ніяких «» але»! Ми приїхали сюди відпочивати, а не ламати голову над предметами, що рухаються. Чоловік ніжно обійняв дружину за талію і повів її на вулицю. — Хочеш скупатися? Водичка в басейні чудова, сам перевіряв. Лариса хоч і зробила вигляд, що змирилася з ситуацією, заспокоюватися не збиралася. Надто вже часто вона чула історії, як у відсутності господарів на дачу проникають бездомні.

Ось так приїдеш невчасно і все! Тому, як тільки чоловік поїхав у відрядження, жінка звернулася в одне агентство, співробітники якого буквально за один день встановили камери по всій дачі. І доступ до них мала лише Лариса. Жінка вирішила Дениса поки про це не повідомляти. А раптом їй і справді просто здалося. Кілька тижнів все було тихо, але потім їй прийшло сповіщення про рух в будинку. — Я так і знала, — самовдоволено заявила вона кішці, що сиділа поруч. Однак та навіть на неї і не глянула. — Хтось під час нашої відсутності користується будинком.

Ну як, хтось. Денис власною персоною! Чоловік, старанно запевняв жінку, що нічого не відбувається, з’явився на дачі один без попередження. Точніше, збрехавши про відрядження. — Може, він просто вирішив все перевірити? — пробурмотіла Лара, не повіривши власним словам. Тому що це не було схоже на перевірку. Швидше, на підготовку до зустрічі з кимось. — Або я чогось все ж не знаю? Згодом, на екрані з’явилося ще одна дійова особа. Дуже навіть мила блондинка, яка з порога кинулася Денису на шию.

— Ах ти ж пес, — вельми емоційно вилаялася жінка. — За моєю спиною, в моєму ж будинку! Лариса підскочила і почала вимірювати кроками кімнату. Це було вперше? Або їй змінювали систематично? З ноутбука лунав грайливий сміх і ласкаве бурмотіння. Потім звуки затихли, мабуть парочка перемістилася в більш зручне місце. — Ні, я цього просто так не залишу! — Зла до чортиків Лариса набрала номер свого адвоката. — Жебраком до мене прийшов, жебраком і підеш! Ти ще будеш переді мною на колінах повзати! Я привезла тебе в столицю, влаштувала на високооплачувану роботу, возила на курорти.

А ти вирішив мені ось так віддячивши! Розмова з адвокатом вийшов коротким, чоловік обіцяв вже до ранку приготувати всі необхідні документи. Наступний дзвінок був батькові, у якого і працював Денис. Одна хвилина — і роботи він позбувся так само швидко, як і дружини. Всю ніч Лариса сиділа біля екрану і намагалася зрозуміти, чому ця блондинка краще неї. А потім парочка поїхала, запросивши перед від’їздом клінінгову службу. Ось і відповідь, чому речі лежали не на своїх місцях. Чоловіка Лара вирішила не чекати, поїхала додому. У квартирі залишився адвокат і двоє охоронців, покликаних простежити, щоб чоловік не прихопив нічого зайвого, коли назавжди буде залишати це місце …

Після пологів я злегка поправилася. Вага не особливо збільшиалася, але … Від чоловіка почалися претензії — що це, мовляв, таке і все в такому дусі. Замість того, що б сказати — «Все добре улюблена, ти все одно краще за всіх» і почекати, коли я прийду в себе, він пішов «наліво». Так так пішов, що в один прекрасний день взагалі не повернувся. Залишилася з дитиною на руках, тут подробиці ні до місця, думаю — все зрозуміло. Зрештою я втомилася побиватися і знайшла в собі сили повернутися до життя. Завела собаку, почала пробіжки вранці разом з нею. Стала качати прес. Хоч це дуже важко морально, але відмінно відволікає від похмурих думок .

Звикла до спорту, і з часом, влаштувавшись на роботу, записалася у фітнес зал. На відміну від тренера в нашому спорткомплексі, фітнес-тренер виявився уважним і терплячим чоловіком. За пару років постійного відвідування залу, я не тільки повернула собі гарну фігуру, але і поліпшила її місцями. Мінімум в 1,5 рази. Полюбила себе знову, полюбила своє тіло. Одного разу, повертаючись додому зі спортивною сумкою і в спортивній формі, помітила, що біля під’їзду стоїть мій колишній чоловік. З квітами та цукерками Мабуть, в домофон дзвонить, а син йому не відкриває. Тут я розумію, що у мене — прямо тут і прямо зараз — є шанс виконати мрію багатьох покинутих. Зробити так, щоб він плакав від каяття.

Руки за голову закинула, присіла раз п’ять швиденько, груди поправила і зробила крок до нього назустріч. А він мені знаєте, що говорить? — Дівчина, ви в цьому під’їзді живете? Можете двері відкрити? Гірко засміявшись, я закрила обличчя руками і, відчуваючи невимовне торжество, відійшла в сторону — Я щось смішне сказав? — раптом занервував він — що вас насмішила? — Сказав. в РАГС Коли клявся любити і захищати.. — повертаючись до нього прямо обличам сказала я — До сих пір, ржу не можу! — Ліда? Ліда! — він витріщив очі дивлячись на мене. — У тебе є 10 секунд, щоб забратися з цього двору, — вже невесело оголосила я. — Можна хоч сина побачити? Пашка! — благав він. — Пішов геть! Пішов Дивилася йому вслід, він часто оглядався А толку? Мрії збуваються, якщо захотіти

У нас з моїм колишнім чоловіком все починалося як в кінострічці про кохання. Одного разу я відпочивала в кафе і тут незнайомий чоловік запитав: «Можна до вас присісти?». Звичайно, я погодилася, а вже через рік я погодилася вийти за нього заміж. Він дуже добре доглядав, потім ми стали парою і в наших відносинах все було ідеально. Це була божевільна любов і вже через півроку ми дізналися, що незабаром в нашій родині буде поповнення. Коли я розповіла цю новину Артему, він був у нестямі від щастя. Всі 9 місяців він тільки й ро бив, що оберігав мене і дбав про нас з дитиною. Звичайно ж майже відразу ми роз повіли новину свекрухи, яка відреагувала дуже неоднозначно, а якщо говорити точніше — ніяк не відреагувала.

Для мене це було несподівано, але Артем так закрутив мене на руках, що я не надала значення реакції свекрухи — а потім і зовсім забула. Моя вагітність протікала дуже добре, всі аналізи були в нормі, я відчувала себе чудово і готувалася стати мамою. У день пологів я промучилася більше ніж 15 годин; я була виснажена, але дуже старалася. Далі пам’ятаю тільки те, як народилася на світ моя принцеса, а потім я від утоми провалилася в сон. Прокинулася, коли лікар зайшов в палату. Остаточно я прокинулася від його слів, які я пам’ятаю як зараз. — Вітаю вас з народженням дівчинки.

Я зобов’язаний вам повідомити про те, що у дитини виявлено проблеми з хребтом, і, на жаль, висновок невтішний — це стовідсоткова інвалідність. Я раджу вам написати відмову від дитини. — Цього не може бути, всі аналізи були в нормі. Як таке могло статися? — Це рідкісний випадок, але таке трапляється. Чи готові ви нести цей тягар на собі все життя? Подумайте з приводу моїх слів. Далі все як в тумані. Пам’ятаю безжальні слова чоловіка в трубці. — Вибирай: або я, або ця дитина. Мені не потрібна каліка. Реакції свекрухи теж довго чекати не довелося. Смс-повідомлення з текстом: «Щоб я вас з цією не бачила у нас».

Мені було так боляче і прикро через те, що всі рідні для мене люди відвернулися від мене і моєї крихти. Тоді я зрозуміла, що з цього моменту ми з Софійкою одні проти всього світу. З пологового будинку нас забрала моя стара подруга, яка запропонувала нам жити у неї. Софійка була звичайною дитиною, розвивалася також, як і інші діти, звичайно, крім того, що вона не могла сидіти і ходити. Якось ми гуляли на майданчику і зі мною заговорила бабуся, яка порадили мені поїхати з донькою до діда Івана з села, який лікує такі хвороби. У той же вечір ми вирушили до нього в село. І знаєте, через півтора місяці моя дівчинка вже ходила.

Згодом вона вже не відрізнялася від інших дітей і повноцінно насолоджувалася дитинством. Я віддала її в садок, сама знайшла високооплачувану роботу і вже через рік ми взяли в кредит невелику, але нашу квартиру. Якось ми з Софійкою йшли з садка, і тут пролунав телефонний дзвінок. По той бік трубки я почула слова. — Анна, приїжджайте до лікарні. Ваш чоловік у важкому стані в реанімації після аварії.

— Ви помилилися номером, у мене немає чоловіка. — відповіла я і кинула трубку. Через півроку у будинку мене чекала свекруха разом з Артемом на візку. За їх очах було видно, як вони здивовано дивилися на абсолютно здорову дівчинку, від якої вони відмовилися. Вони дуже вибачалися — а свекруха просто благала прийняти колишнього чоловіка в нашу з Софійкою сім’ю. — Мені не потрібні ваші вибачення, ви викреслили нас з дитиною з вашого життя, так що зараз ми викреслили вас. Нам каліка не потрібен.

Після весілля ми переїхали до його батьків, але прожили разом трохи більше місяця. У свекра спокійний характер, і ми з ним одразу порозумілися. Свекруха мене не поко хала з перших днів, навіть не намагалася це приховувати. Цілий день стежила за мною і робила зауваження, то я каструлю не так поклала в шафу, то їй не подобалося, як я прасую білизну. І так цілий день вона чіплялася до всього, що я робила.

Терпіння Аркадія скінчилося, і ми переїхали на орендовану квартиру. За тиждень після переїзду я дізналася, що ваrітна. Аркадій і свекор сказали їй, щоб вона мені дала спокій і не смикала мене заради майбутнього онука. Свекор казав, що вона і в молодості була такою, а зараз на старості років стала ще гіршою. — Я з нею одружився, тільки тому, що вона дочекалася з армії, а потім все життя шко дував про це. Через сина терпів і не роз лучився. А зараз уже звик, просто не звертаю уваги. Поки я була ваrітна, вона принишкла.

Але як малюк наро дився, все стало ще гірше. Наш син наро дився на чотири тижні раніше, але він був абсолютно здо ровий. Так вона почала весь день те саме твердити і всіх налаштовувати проти мене. -Це не твій син, вона нагуляла його. Вона тебе обманює, — казала вона синові. Аркадій не став її слухати і мало не вигнав її з дому. Вона сказала, що ніколи онука не визнає і перестала спілкуватися з нами. Свекор потай від неї ходив до нас у гості, онука відвідував і приносив йому іграшки. Не дай Боже, якби вона дізналася про це. Три роки ми з нею не спілкувалися, і вона не бачила онука. Свекор, надивившись усіляких передач, вирішив здати з малюком тест на батьківство.

Він хотів їй довести, що вона не має рації. Він вирішив потай від усіх здати ана ліз, і одного разу він узяв малюка із собою на прогулянку. Але замість прогулянки він із малюком поїхав до клі ніки. За кілька днів свекор стояв на порозі. -Аркадій вдома? — спитав він розгублено. -Ні, але ви проходите, — сказала я. — Доню, я навіть не знаю , як сказати. Виходить моя дружина мала рацію.

Онук не наш. Від кого ти його наро дила? Я не очікувала такого питання. Я була певна, що знаю, хто його батько. Я ніколи чоловікові не зрад жувала. Ми з чоловіком здали ана лізи та батьківство підтвердилося. А от батьківство свекра не підтвердилося. Виявилось, що Аркадій не його син. Ось чому ана ліз свекра та нашого сина був неrативним. Свекруха довго просила чоловіка не роз лучатися, але він роз лучився. Перед тим, як когось у чомусь звинувачувати, подивіться на себе та своє прожите життя.

Син проводжав мовчки — він старше, доросліше сестри на цілих 1,5 року. Через два дні дізналася, що в сусідньому містечку, в одне з відділень, потрібна медсестра. Її взяли. Вдалося купити старенький будиночок на околиці. У кредит. Весь цей час вона була немов бульдозер: не можна повертати, тільки вперед, не думаючи про труднощі. Прийшла до тями, коли поїхала вантажівка, залишаючи за собою осідаючий пил, а в кімнатці з низькими стелями — вежу з речей. Коли підняла з колодязя відро чистої смачної води. Коли розпалила грубку і будинок наповнився теплом.

У цьому маленькому старому будиночку вони повинні бути щасливі! Щастя було багато: сонце в маленькому віконці, ранкові купання в річці, теплий ганок, на якому приємно стояти босими ногами, перші сходи кропу і моркви на грядці, кава на сніданок. І нічого, що кава була найдешевшою, розчинною, а на вечерю були пісні макарони. Зате на душі було спокійно. Вона оберігала їх маленький світ від батька, який намагався повернути сім’ю, згадуючи заплакану дочку. Ніколи! Після щомісячних платежів в банк, грошей залишалося небагато, але через кілька місяців «увійшла в колію», стала планувати залишки зарплати і на їжу, і на речі. Вона вчилася сподіватися на себе, не нити, просто йти вперед. А діти притягли бездомну собаку.

Щеня-підліток, він ледве стояв на лапах, гойдався від слабкості і дивився на неї гнійними очима. Зробив два ковтки теплого молока і впав. Через 10 хвилин набрався сил і ще кілька ковтків. Вижив. Потім з’явилося кошеня. З обвугленими пеньками від вусів. Теж вижив. Всі вижили. Майже відразу, як тільки зрозуміла, що вони твердо стоять на ногах, що восени у них будуть свої овочі, посадила яблуню. Завжди вважала, що якщо є свій будинок і клаптик землі, обов’язково повинна бути і яблуня. — Вам яку? — питала жінка, яка продавала саджанці.

— Не знаю, — відповіла вона і посміхнулася. — Візьміть цю. Вона несла додому гілочку і навіть не уявляла, що через кілька років всі будуть дивуватися медовими прозорими яблукам, з яких виходить дуже смачна шарлотка і дивовижне ароматне повидло. Один з куточків ділянки виявився зачарованим: він, незважаючи на сонячність і відкритість, був покритий зеленим мохом. Гілки малини тут ставали неприродними і засихали, немов їх посадили в піски Сахари, а не в удобрену та политу землю. Саджанець три роки стояв там в стані глибокого сну, потім відростив на тонкому стовбурі величезний відросток і засох.

Вона плакала над ним, немов над близькою людиною, а потім посадила сливу. Гілочка сливи, прийшовши до тями після гучної і багатолюдної площі, де її виставляли на загальний огляд, випила багато смачної колодязної води, озирнулася, побачила навколо зелений моховий килимок і вигукнула: Те, що треба! На третій рік життя порадувала десятком перших плодів, а морозною малосніжною зимою замерзла. Але не засохла.

Наступного літа відростила на останньому живому залишку стовбура товсті гілки, а на другий рік так обвисла сливами, що всі дивувалися, не забуваючи при цьому набивати свої кишені величезними щільними і солодкими плодами. А ще їй віддали саджанець вишні: якщо не візьмеш — викинемо. Посадила. За три роки вишня перетворилася в дерево, але плодоносила мало. Вона підійшла до нього ранньою весною з сокирою, постояла … — Гаразд, живи. У серпні дерево було таки обвішано великими, матово-блискучими на сонці плодами, з бурякового кольору боками ягодами, що знову всі дивувалися і дивувалися, не забуваючи спльовувати кісточки.

В її житті більше не було чоловіків. Всю чоловічу роботу по дому взяв на себе син. І ніколи, як би важко не доводилося, не шкодувала про минуле життя. Світ, щастя і спокій в маленькому старому будиночку краще, ніж життя з пияком в квартирі зі зручностями. Вона це знає, як ніхто інший. Сьогодні вона варить собі вранці дорогу каву. Найкращу. Це їй діти купують. А з чашкою в руках любить стояти біля великого вікна.

Вже немає тих маленьких віконець, як немає і самого старенького будиночка з низькими стелями. Тому що будинок тепер інший: новий, з великими вікнами. Інша собака лежить тепер на теплому ганку, а в кріслі — з іншого боку кіт … Але все ті ж дерева зацвітуть цієї весни, порадують всіх солодкими яблуками, величезними сливами і розсипом бордовою вишні. А вона буде варити повидло і пекти шарлотку. І в будинку буде солодко пахнути ваніллю, корицею і щастям …