NEWS 2SWEET

Так сталося, що я зі своєю подругою пішла до магазину, їй щось купити треба було. І там же лоб у лоб зустрілася зі своїм сватом. -А що ви тут робите, ви ж зазвичай у вихідні за продуктами приїжджаєте? — Запитала я. -А на ці вихідні велике свято намічається, у суботу народ ження онука святкуватимемо. Ось і накупили всього, м’ясо, солодке, овочі. -А чому в суботу та чому ви продуктами закуповуєтесь, а не діти? -Так Оленка після kесаревого ще слабко почувається, а ми вирішили такий подарунок зробити — стіл накрити. -Багато гостей чекаєте? -Так, тут ще сестри Олени приїдуть, подруги. Дуже дивно, але мені син про свято нічого не повідомляв.

Син із Оленою вже давно планували дитину, але все якось не виходило. Через три роки Олена повідомила, що ваrітна. Ми всі були такі раді, ваrітність проходила добре. Тільки полоrи були важkими, довелося робити kесарів. Після полоrового будинку їх з дитиною до ліkарні перевели, вони там півмісяця пролежали. А коли їх виписали, то зовсім не до свята. Олені було поrано, дитина була слабkою. Син увесь час присвячував сім’ї, тому ми стали рідше спілкуватися. Я купила купу подарунків до народження онука, але ніяк не виходило побачитися з ним. До хати молоді батьки нікого не пускали. І ось вони вирішили відсвяткувати, а мене не запросили. -Тепер тільки середа, до суботи ще багато часу. Син ще встигне зателефонувати, – заспокоювала подруга.

Тільки дзвінка ніякого не надходило. Так і минув день народ ження онука, а про мене й не згадали. Наступного тижня син мені зателефонував, став щось про шафу питати. -Не потрібно нічого лагодити, я вже найняла майстра, так що шафа вже зібрана. А мене, я так розумію, ти вже зовсім забув. -Мамо, в чому справа? Я тебе не забував. -Навіть на народження онука не запросили. -Мамо, то теща ж тебе в магазині бачила, вона тобі все сказала. -Але вона мене не запрошувала! -Батьки на те й батьки, що вони близькі люди. І так зрозуміло, що ви запрошені. А що ти хотіла, лист із запрошенням? У мене дружина хво ріє, дитина несnокійна, я не можу розір ватися між усіма. Ось тепер я думаю, хто з нас має рацію: я чи син?

Валя працювала в кафе, а до кінця зміни бігала за сином, який чекав маму в яслах. Доля Валі була жа хливо траrічною. Про такі фільми жахів знімають. Її батька не стало, коли їй було 2. Батько працював на будівництві, там він розбився з висоти. Мати не справлялася зі всім одна, тому через рік вийшла заміж. Тільки вони не знали, що вітчим Валі жа хлива п’яниця, від якого ко лишня дружина з сином просто втекли за тисячі кілометрів. Серце матері не витримало вічний скандалів і п’яних побоїв чоловіка, скоро її не стало. До того моменту дівчинці було 17. Вітчим почав задивлятися на неї, але у Валі не було нікого і нічого крім вітчима і квартири, де вони жили. Одного разу той повернувся додому п’яним і почав ломитися в кімнату Валі. Дівчина знала, що замок не витримає, тому дістала сковорідку, яку давно ховала під ліжком і приготувалася захищатися.

Вітчим увірвався в кімнату і вдарив Валю так, що дівчина трохи свідомість не втратила, потім він спробував вихопити сковорідку з рук дівчини, але та розмахнулася і тріснула йому по голові. Вона втекла, сховалась у дворі, переконалася, що той залишився живий і подзвонила подрузі, яка жила одна, і пішла до неї. Кілька місяців вона жила з подругою; пощастило Валі з нею. Потім дівчина влаштувалася на роботу офіціанткою і зняла для себе однушку. Звичайно, левова частка йшла на оплату квартири, але більшого Валя і не хотіла. Вона мало їла, доношувала одяг мами… що ж їй ще потрібно?! Одного разу до них в кафе зайшов старий. Йому явно було nогано.

Він сів на стілець, і тут до нього підійшли охоронці, щоб той не відлякував відвідувачів: — Йому nогано, ви не бачите? – зупинила їх Валя. Дівчина викликала швидку і, так як у старого не було родичів, вона поїхала з ним у лікарню. Бідному потрібна була термінова операція на серці, інакше йому залишалися б години. Тоді Валя продала всі коштовності, які їй дісталися від мами. Сума набралася невелика, але тут з кишені старого випав пакунок зі шматками золота всередині. Операція пройшла успішно. Прийшовши в себе, старий розповів, що золото йому приносив син щоразу по роботі. Але його не стало, і батько зберігав ці шматочки, як пам’ять від сина. Так Валя і знайшла родину. Вона стала піклуватися про старого, як про свого діда, а той доnомагав дівчині, чим міг. Попереду Валю чекало саме щасливе і світле майбутнє за безліч пройдених випробувань і кристально чисте добре серце.

Після того як матері не ста ло, Надя, Льоша, Паша та Антон дуже рідко на дачу приходили. Тут усе нагадувало про маму. Їм спочатку було дуже сkладно звикати до відсутності мами. Влітку хлопці вирішили з’їздити до батька в інше місто, але дорогою вони вирішили зібратися духом та повернути на дачу. У будинку все було як раніше.

Здавалося, зараз із кухні вийде мама з підносом, повним пиріжків з картоплею та з капустою. Але… мами не було. Хлопці кілька хвилин мовчки стояли на порозі. Тут найстарший, Олексій, сказав: — Ходімо на кухню, маємо бутерброди. Влаштуємо міні-перекус і поїдемо далі. — А топити не будемо? — Запитала Надя.

— Ми недовго тут затримаємось, немає сенсу, — сказав Льоша. – А мама топила б… – видав Паша. — Так, — Льоша завжди відрізнявся імпульсивністю, — мами немає. Її не повернути. Насолоджуйтесь тим, що маєте. У повітрі знову повисла тиша. Надя розклала їжу на столі. Хлопці почали їсти і згадувати маму. — Адже вона мене найбільше любила… — заявила Надя.

— З чого це? – дожовуючи булочку, спитав Антон. — Коли ми з нею з ринку якось поверталися, стільки всього набрали… Вона мене зупинила і каже: «Я ж тебе найбільше люблю, тільки братам не говори, обра зяться ще …».

— Ага, — сказав Антон, — коли я в ліkарні лежав, вона мені так само сказала. Я ж так зрадів, а то думав вона мене найменше любить через те, що часто до ліkарні потрапляю. — Ви не повірите, — сказав Паша, — вона мене теж більше вас любила. І всі хором засміялися. Льоша сидів, дивився на молодших і тихо згадував усі мудрі слова мами.

Раптом очі його заблищали. — Вона завжди давала, нічого не вимагаючи натомість. Усіх вислуховувала, а сама все переживала у собі. Мама всім допомогла, чим змогла, як встигла… Не забувайте її та шануйте батька!

Коли моєму синові було років сім, і ми всією поки ще маленькою сім’єю їхали кудись за місто. Заїхали на заправку, купили морозива і їдемо, отримуємо задоволення: літо, спека, морозиво, дружина, син, благодать.Тут мій син відкриває вікно і викидає обгортку. Швидкість автомобіля була невеликою. і я зміг дуже швидко зорієнтуватися і припаркувати машину на узбіччі.

Мовчки вийшов з машини, відкрив багажник, звільнив від продуктів один з ашановскіх пакетів, вивів сина з машини і попросив зібрати все сміття з узбіччя. У сина гординя; ще й дружина спробувала заступитися. Але жінка була відправлена в машину слухати музику, а синові пояснив, що поки він не принесе мені повний пакет сміття, ми далі не поїдемо, і відповідно всіх «ніштячков» обіцяних нами вже не буде. Син на початку зі сльозами, а потім з якимось азартом на очах пішов збирати сміття. Я взяв другий пакет і пішов поруч.

За неповних півгодини ми очистили маленьку ділянку дороги від слідів життєдіяльності нашого народу і повернулися в машину. Далі я пояснив синові, чому він пішов збирати сміття: тому що Україна — це його Батьківщина, а Батьківщину треба любити. Говорив багато, з прикладами, але так, щоб він зрозумів.А в кінці син запитав:

— А чому ти пішов збирати зі мною?- Те, що ти кинув обгортку в вікно — це, в першу чергу, моя помилка. Я упустив щось в твоєму вихованні, і тому повинен був понести покарання разом з тобою.Скоро синові буде 13 років, у нього дві маленькі сестрички, і вчора я з задоволенням спостерігав, як він вчить їх не смітити.Спасибі моєму батькові — його життєва мудрість при нашому вихованні так сильно мені допомагає правильно повчати своїх дітей.

Познайомилися ми з Алісою на дні народження спільного приятеля. Красива була дівчина, як тепер модно говорити — доглянута. Розпущене волосся, довгі вії, пухкі губки — все при ній. І понеслося у нас!Живу я один в маленькій квартирці, яка мені від прабабусі дісталася. Зустрічалися у мене, але ночувати Аліса ніколи не залишалася. Казала — мама не схвалить. Навчалася моя подруга на денному відділенні інституту, жила удвох з матір’ю в трьох кварталах від мого будинку. Через кілька місяців знайомства вона мене в гості запросила і з мамою познайомила. У будинку у них чистота і затишок, пиріжками домашніми пахне. Пронеслася, було, шалена думка: як же Аліса трисантиметровим кігтями ганчірку для підлоги віджимає? Але тут же і понеслась геть. Загалом, вирішив я: кращу дружину мені не знайти. І я одружився з гарною, домашньою і порядною Алісою.

Дружина відразу переїхала в мою маленьку, зате власну однушку. Здавалося б-живи та радій! Я працюю, наполегливо і багато. Аліса мені домашній затишок створює. Так я спочатку і думав, поки не зрозумів, що сильно помилявся. А зрозумів це я на третій день після весілля. Приходжу з роботи — в холодильнику ні супу, ні другого. На журнальному столику в кімнаті залишки замовленої піци, кругом крихти і лушпиння від насіння.Моя дружина сидить, закинувши ноги на той же столик, і кігті пилкою наярює.- Аліса, сонечко, а що у нас на вечерю? — здивовано питаю я, у відповідь чую:- Піцу доїси, я тобі залишила. Ось це я потрапив! Скандалу вирішив поки не влаштовувати. Гаразд, думаю, весілля і все таке …

Поступово життя увійде в колію, і все налагодиться. Пройшов тиждень. Я продовжував сам добувати собі їжу після важкого трудового дня, по кутах бовталися грудки пилу і поступово засолювалося ніколи не застелене ліжко. Тоді моє терпіння почало здавати:- Слухай, розкажи мені, будь ласка, чим ти цілими днями після інституту займаєшся?— А що? — округлила очі дружина, — після лекцій йдемо з дівчатами в кафе, додому приходжу втомлена, вмикаю комп’ютер.Там повідомлень море, мені потрібно відповісти, поспілкуватися, фотки свіжі лайкнути. І себе до твого приходу в порядок привести. Скипів, грюкнув дверима і до друга ночувати подався. Нехай подумає над своєю поведінкою. На наступний день повертаюся з роботи додому — в квартирі чисто, смачна їжа приготовлена. Аж від серця відлягло, зрадів, обійняв її:

— Аліска, сонечко! Прости мене, тепер заживемо, як люди! Дружина подивилася на мене, як на ідіота:-Я-то тут при чому? Просто мама сьогодні приходила. Не буду ж я своїми руками підлогу мити! Вона щотижня приходити обіцяла. Не знаю, що на мене найшло, але я зібрав по квартирі її поки нечисленні шмотки, заштовхав у валізу і відніс в машину. Потім повернувся, вивів дружину з квартири і відвіз назад до тещі. Зрозумійте, я ж з дружиною все життя прожити збирався, дітей з нею ростити! Не думаю, що її мама з усім цим впорається, коли їй стукне вісімдесят.Загалом, через два тижні після весілля ми розлучилися. Тепер боюся одружитися — раптом така ж попадеться?

Світлана стояла за плитою, коли чоловік повернувся з роботи додому. Він пройшов прямо на кухню, сів на диван і сказав: – Одна дівчина, яку ти не знаєш, наро дила сина від мене… тиждень тому. Ці слова Світлана не очікувала почути від чоловіка найбільше, адже вони завжди любили одне одного і ніколи і думати не могли про зра ду. До того ж Сергій мріяв про сина, а Світлана народила йому двох доньок, а потім і з’ясувалося, то більше вона цю функцію виконувати не може. Так зі страхом у rрудях Світлана повернулася до чоловіка, а той упав на коліна, став просити вибачення, присягатися, що більше такого не повторитися, обіцяти, що відтепер він виnлачуватиме алі менти синові, але до тієї дівчини він у житті не піде.

Світлана заспокоїлася. Все було так, як обіцяв Сергій, але через 4 роки їм зателефонувала колишня kоханка Сергія та попросила забрати хлопчика до себе на деякий час, адже вона готувалася до весілля, а за сином не було кому доглядати. Світлана прийняла наляканого від незнайомого оточення хлопчика з подарунками. Маленький Діма не знав, як поводитися, що сказати і як бути, адже він не знав там нікого, а матусі поряд не було. Світлана подарувала хлопчику цукерки та конструктор. Хлопчик обійняв Світлану і почав розпакувати новенькі іграшки. Доньки Сергія та Свєти уваги вже не вимагали. Їм було по 17 та 16 років. Світлана весь день займалася Дімою: готувала його улюблені страви: картопляне пюре та терту моркву, грала з ним, вивчала з ним вірші.

«Кілька днів» затягнулося на півроку. Хлопчик потихеньку став називати Світлану мамою, а Сергій не міг натішитися: дружина прийняла Діму, як рідного сина. Через рік Сергію зателефонувала біологічна мати Діми та сказала, що вона скоро стане мамою вдруге і Діму забирати не збирається. Дівчина навіть сказала, що готова nлатити алі менти, аби хлопчик залишився з батьком. Сергій та Світлана були згодні на це і без rрошей. За цей час вони звикли до хлопчика та не хотіли його відпускати. Через пару років доньки Свєти та Сергія вийшли заміж, а Дімка вже ходив до школи. Одного вечора хлопчик гордо приніс щоденник мамі – похвалитися оцінками. Світлана міцно обійняла його і сказала: — Яка ж я щаслива, що ти мій синочок. Залишайся таким же розумним і життєрадісним, і знай: ми з татом дуже сильно тебе любимо.

Новина про швидке весілля доньки дуже втішила Карину, але ця радість тривала недовго, адже невдовзі жінка дізналася, дочка вибрала собі хлопця із заможної родини, було зрозуміло, що косих поглядів від сватів не уникнути. Майже рік до призначеної дати весілля Карина працювала на двох роботах, щоби дати доньці максимум своїх можливостей. На зустрічі з майбутніми сватами Карина зрозуміла, що мала рацію щодо засудження та косих поглядів. — Ви, мабуть, довго нічого не їли, коли так на їжу накинулися. Нічого, не стримуйте себе. Такої телятини ви більше не скуштуєте, – казали вони, – до речі, як вам інтер’єр нашого будинку? Всі наші меблі – виключно дизайнерська робота.

Наближалося весілля. Підготовка йшла на повний хід. Як весільну сукню Карина з донькою обрали милу, мінімалістичну сукню, яка підходила їм і за бюджетом, що було важливим. Ось настав день Х. Свати жодної можливості не упускали, щоб нагадати всім про те, що якби їх не було, урочистості теж б не було. Насправді Карина оплатила місця всіх своїх гостей, яких, звичайно ж, було в 10 разів менше за гостей нареченого. Коли настав час дарувати подарунки, батьки нареченого підійшли до мікрофону з гордістю заявили: — Ми вам, улюблені, даруємо сертифікат на замовлення меблів у нашого знайомого дизайнера зі світовим зізнанням. Ви можете і ліжко, і шафку, і тумбочку, і багато чого собі замовити від нього.

Батьки нареченого сіли під гучні овації. До мікрофону підійшла Карина, і тут усі гості раптом відвернулися від неї, продовжили трапезу, адже від неї на хороший подарунок ніхто не чекав. — Сереженько, я дарую тобі найдорожче, що в мене є – мою донечку. Бережіть один одного! Любіть та підтримуйте у важкі хвилини, тоді у вас все вийде. Також, я хотіла б вручити вам ці ключі, щоб вам було де ставити меблі, подаровані твоїми батьками. Тут і в гостей, і в сватів щелепи відвисли. Ця історія – яскравий приклад того, що не потрібно дивитися на ціну подарунка, потрібно дивитися на те, чого він коштував людині, що дарує.

Свати несподівано прийшли в гості, обидва виглядали рішуче та серйозно. Ми з дружиною перезирнулися. І що їм потрібне? Розлили чай, сіли за стіл, і Ірина Степанівна каже: -Шлюб нашого сина з вашою донькою зайшов занадто далеко! Так не може продовжуватись і далі! Ми так не планували. Ми з дружиною вдруге розгублено перезирнулися. -Що ви маєте на увазі? Петро Григорович насупився, Ірина грюкнула рукою по столу; -Ваша дочка зруйнує майбутнє нашого сина! Він перетворюється на звичайного сім’янина. А йому пророкували велике майбутнє! Говорили, що він другим Ньютоном буде!

-У тому сенсі, що йому щось на голову впаде? — пожартував я. -У тому сенсі, що він зробить прорив у науці! А він відмовляється від поїздки закордон, дізнавшись, що Катя вагітна. Його чекає велике майбутнє та нові звершення! Він не може це проміняти на якусь сім’ю. Ми з чоловіком у нього так багато сили вклали. Він у нас з дитинства дуже розумний та особливий. Ми з дружиною радісно обійнялися. -Ура! Катя вагітна? У нас будуть онуки! Треба щось випити на честь цього! Бажаєте коньяк? Тільки батьки зятя ентузіазм не поділяли, сиділи і хмурилися.

-Їх треба розлучити … — Замислено простягла Ірина. -Послухайте, вистачить втручатися у сім’ю Андрія. Він дорослий хлопець, який знає, що йому потрібне в житті. Якщо вам так не вистачає другого Ньютона, самі їм станьте. Дайте хлопцеві спокій. Я не дозволю вам зруйнувати щастя моєї дочки. Не варто зі мною лаятися, я вам це точно говорю. А то все ж таки вмовлю Андрія кинути науку і піти в трактористи. Мені він якось зізнався, що до тракторів небайдужий, вони йому з дитинства цікавіші, ніж ваші підручники.

5 місяців тому я наро дила. Пологи були нелегкими, зовсім нелегкими. Я навіть не уявляю, як би я впоралася з усім, не будь мого чоловіка і свекрухи.Коли я ще лежала в пологовому будинку, до мене приходила свекруха і допомагала з усім-всім. Мені іноді бувало соромно і ніяково, але моєї мами не було поруч, отже, все впало на плечі свекрухи. Де була мама? Поки я корчилася від болю, лежачи в палаті після ваrітності, а мою дитину оглядали, мама була зайнята своєю постійною турботою, доглядала за дітьми сестри, Віки. Втім, мама завжди доводила мені своїми вчинками, що моя сестра для неї в пріоритеті. Ось, наприклад, свекруха місяць тому захворіла і, побоявшись заразити нас з донькою, деякий час перестала до нас заглядати. Тоді я звернулася до мами за допомогою, а вона сказала, що їй потрібно Єгорку з садка забрати.

Єгору нещодавно виповнилося 3, а його сестрі, Діані, скоро 5. Мама в них душі не чає, а мене вона явно недолюблює. Одного разу мама подзвонила і запросила мене до себе на дачу. Я здивувалася, адже від неї таких пропозицій не багато надходить. Мама сказала, що і дитині буде корисно подихати свіжим повітрям, а я від міської суєти хоч відпочину. Чоловік тещу підтримав, він теж вважав, що нам з донькою потрібна природа, а не вітамінки і таблетки.Я запитала, чи приїде Віка на дачу, але мама сказала, що у неї свої плани, і її там не буде. Тільки тоді я вирішила поїхати, так як не хотіла в зайвий раз відчути перевагу Віки наді мною. Чоловік відвіз нас з донькою на дачу в суботу вранці, а мама з татом туди поїхали ще в п’ятницю. Роботи там було хоч відбавляй. Так ось, ми приїхали і лягли спати, так як моторошно втомилися від 3-годинної дороги.

Прокинулася я від дитячих криків. Це були мої племінники. Я вже хотіла було викликати таксі, адже подумала, що сестра приїхала з ними, але виявилося, що Віка приїхала з дітьми, залишила їх і поїхала. А запросила мене мама на дачу виключно в ролі няньки, як ніби мені з немовлям нічого було робити, ось і придумали мені заняття. Я це зрозуміла за указами мами: «Залиш ти дочку, Єгорці їсти нічого, приготуй йому чого-небудь. Та нікуди твоя дочка не дінеться, займися краще Діаною, з нею, он, роботи скільки». До самого вечора я зі шкіри геть лізла, щоб встигати все з дитиною в руках, але ввечері не витримала і подзвонила чоловікові, щоб він забрав нас з того дурдому. Вже наступного ранку чоловік стояв перед хвірткою. Мама тільки мене у всьому звинуватила, але своєї помилки вона не побачила і не бачить досі… гаразд, добре, хоч зі свекрухою пощастило.

Галя пройшла в кімнату, спираючись на стіну. Щось зовсім слабка вона стала. А ще треба борщу наварити. Побільше, щоб хоч на кілька днів вистачило. Чоловіки у неї поїсти люблять. Галя посміхнулася, подумавши про синів, і тут же насупилася, згадавши про чоловіка. Її Тимофій був невисокий, лише трохи вище її, але характер у нього був дуже важкий. Навіть одружилися вони за його вибором. Як виповнилося їй вісімнадцять, він прийшов зі своїм батьком свататися і твердо заявив батькам, що одружується на Галі, старшою їхньою дочкою. Він її давно примітив, така скромна, але господарська дружина йому підходить. А те, що худа, то буде їсти менше. Її батьки були небагаті, ось і вирішили, що з Тимофієм вона буде, як за кам’яною стіною, дуже вже нерішуча вона була, тиха. Видали її по осені за Тимофія. Ось тільки кам’яна стіна з грубого каменю виявилася. Чоловік був владним і погано уживався, Галю тримав в строгості, навантажував її роботою, подарунками та добрим словом не балував. А ось за будь-яку провину міг і прикласти. Одна радість у неї була — її хлопчики.

Ігорьок і Діма росли добрими, спокійними хлопцями, маму дуже любили і шкодували. Старалися у всьому їй допомагати, щоб батько її не сварив. Захистити її вони поки не могли, малі ще були. Тільки видно не вистачило у Галі сили, боліла, слабшала. Все важче вставала вранці з ліжка, а незабаром і зовсім злягла. Тимофій злився, що дружина боки відлежує, замість того, щоб працювати. Але потім і сам побачив, що не прикидається Галя, викликав лікаря, тільки вже пізно було, доктор порадив готуватися до гіршого. Тоді Галя попросила, щоб покликали хлопчики її сестру Лару. Лара вже була дівкою на виданні, але поки женихів не знайшлося, дівчина була росла, широкоплеча, вся в батька. На Галю зовсім не була схожа. Хлопці в селі жартували, мовляв, на танк фату одягнути — вийде Лара-наречена. Вона не губилася, жартувала. Дівка весела була. Прийшла Лариса, присіла біля ліжка сестри, сльози ховає, щоб її не засмучувати. Тут і Тимофій в будинок зайшов, варто в дверях, пихкає від невдоволення. А сам на добротну фігуру Лари поглядає.

— Ларисочка, сестричка, — насилу сказала Галя, — недовго мені на цьому світі залишилося, відчуваю, скоро до Боженьки піду. Просити хочу тебе, допоможи моєму чоловікові хлопчиків виховати, добрих, здорових людей виростити. Важко їм буде без господині, без матері. Ти все-таки рідна душа їм. Чи не будеш мачухою, а другою мамою. Добра ти і з народження з ними поруч. Тимофій, чи не проти ти з Ларисою разом дітей виховувати? Тимофію навіть облизнутися захотілося, давно він поглядав на сестру дружини. Велика, здорова жінка, така дружина в господарстві на вагу золота. І, мабуть, гаряча! А вголос сказав: — Заради дітей я на все готовий, коли і вона згодна. Не помітив тільки Тимофій, як злорадний вогник промайнув в очах Лариси. Опустила вона голову і кивнула. Недовго простягнула ще Галя. Одного разу просто не прокинулася. Через сорок днів відгуляли Тимофій і Лариса скромне весілля. І почали жити разом.

Господиня Лариса, дійсно, була хороша, робота так і горіла в її руках. Тимофій був задоволений. А хлопчики, хоч і нудьгували по мамі, і все ж рідна душа поруч, до того ж любила їх Лара безмежно. Незабаром відчула вона, що буде у них ще дитина. Вирішила поберегти себе, щоб здорового малюка на світ привести. Помітив Тимофій, що дружина стала не в повну силу працювати, присіла на лаву відпочити, і почав кричати: — Я тебе, ледачу бочку, за просто так годувати не збираюся! Чого розвалилася, а ну йди на город! — так як замахнеться. Тільки Лара кулачок то зловила, залізною хваткою стиснула, встала, подивилася на чоловіка зверху вниз, вона то вище нього була, і холодним, твердим голосом сказала: — Ще раз замахнешься, чоловіче, я тебе по стіні розмажу.

Будеш з такими сливами ходити, що чоловіки проходу від сміху не дадуть. Я тобі свою сестру все життя згадувати буду. А хлопчиків даремно скривдиш, бездомному собаці заздрити будеш. І тут же ласкаво посміхнулася․ — Малюк у нас буде, Тимофій. Принеси мені квасу холодного, щось так пити захотілося. Тимофій постояв з хвилину, руку потер там, де міцною хваткою дружина тримала і закивав головою: — Зараз, Рибка моя, радість то яка! Сиди, лапусик, відпочивай, я за кваском збігаю. Пішов Тимофій за квасом, а хлопчики підбігли до Лариси і міцно її обняли. З тих пір змінився Тимофій, сховав свій крутий норов і жили вони в злагоді. Іноді тільки брикнеться чоловік за старою звичкою, так Лара тихо шепне: — Сестричку нагадати? І все знову спокійно. Одного разу мужики запитали Тимофія, мовляв, що трапилося, що він так змінився, а він тільки тихо зітхнув: — Проти танка не попреш. А втім, у мене найкраща дружина. Так! Заспокоював він себе, дійсно так думав, ніхто так і не дізнався.