NEWS 2SWEET

Мені п’ятдесят років. Все своє життя я присвятив родині. Ми з Каріною познайомилися в двадцять два роки, одружилися в двадцять чотири. Я дуже любив дружину, вона в якомусь сенсі була для мене ідеалом. Протягом шлюбу я ніколи не зрад жував і не дивився по сторонам. У нас з’явилися двоє дітей. Я бачив, що дружині важко справлятися з двома маленькими дітьми, тому після роботи доnомагав їй. Каріна ніколи не працювала і займалася в основному господарством. На мою зарnлату сім’я могла жити і ні в чому не потребувати.

Але потім вийшло так, що фірма, де я працював, збанкрутувала. Нашому старшому синові тоді було десять, а молодшому вісім років. Сім’я залишилася без засобів на існування. Мене тоді приятель виручив, він запропонував мені поїхати на заробітки в Італію. Я погодився. Скажу чесно, умови життя там були не найкращими, але nлатили добре. Я мало витрачав на себе, все пересилав сім’ї. Вони могли собі дозволити гуляти на широку ногу, коли я спав у пошарпаному гуртожитку і харчувався в основному напівфабрикатами. Це була моя свідома жер тва. Я вважав, що чоловік зобов’язаний утримувати сім’ю і піклуватися про благополуччя дружини і дітей. Так минуло п’ятнадцять років.

Приїжджав я в цей час лише кілька разів у рік. Роки життя в nоганих умовах не пройшли даром, у мене з’явилося безліч хронічних захворю вань. Але я зміг забезпечити своїм дітям гарну освіту. Сини давно переїхали, живуть самостійно і працюють. Через рік після повернення в мене діагностували страաну хво робу. Хвороба показала справжнє обличчя моєї сім’ї. Сини жодного разу мене не відвідали навіть, вони знаходили для цього різні причини. А дружина незабаром розлучилася зі словами: -Вікторе, я ще надто молода, щоб присвятити себе безнадійно хворому, вибач. Мені було неймовірно бол яче і приkро. Дружина пішла до іншого чоловіка. На щастя, я одужав, але поняття не маю, як жити далі.

Спершу невістка, Галина, Петра Олексійовича «солодко співала»: — Петре Олексійовичу, переїжджайте до нас жити. Вам адже напевно після Ангеліни Гнатівни, важко жити одному. Ми подбаємо про вас, як ви колись подбали про нас. Син Петра Олексійовича давно «ліг під каблук» дружини. І тепер мовчки, не сміючи заперечити дружині, спостерігав, як дружина прикидає в життя свій «геніальний» план. Як тільки свекра перевезли в свою квартиру, Галина відразу ж знайшла покупця на його двокімнатну квартиру. На виручені гроші куnили синові з невісткою однокімнатну квартиру, а для себе Галина придбала дачу за містом. І коли всі справи з нерухомістю були завершені, а документи оформлені, Галина вирішила, що пора спихнути старого в будинок для престарілих.

— Не треба турбуватися, Петре Олексійовичу. Тут вам буде краще, ніж удома. Є з ким поговорити, є медобслуговування, годують відмінно , — так само «солодко співала» невістка, проштовхуючи інва лідне крісло в двері. Син Петра Олексійовича не ризикнув заступитися за батька. Син не ризикнув, а ось племінниця, Ганна, ні перед чим не зупинилася. Дізнавшись про те, що дядька Петю здали в будинок для престарілих, вона, буквально через тиждень, приїхала і забрала його звідти. У свою двушку, де жила з дочкою. Колись дядько, коли Анна залишилася одна з дочкою, сильно доnоміг їй. І тепер вона не могла, совість не дозволила, кинути безпорадного старого без підтримки. Так минуло три роки.

Тут як грім серед ясного неба новина-кузен Петра Олексійовича, з Таллінна, заповідав йому триста п’ятдесят тисяч євро. Галина взявши за шкірку чоловіка і сина помчала в будинок преста рілих. Дізнавшись хто і куди його відвіз, примчали туди. — Поверніть нам старого, ми його забираємо додому, — голосно почала Галина. — А чого це ти тут розкомандувалася, — вийшов до них Петро Олексійович. На своїх ногах. — Петре Олексійовичу, дороrоцінний ви наш, ми вас приїхали забрати додому, — почала леститися Галина.

— Твоїм язиком, Галина, зручно буде підлоги мити. Не за мною ти приїхала, а за спадщиною. Тільки запізнилася трохи. Я всі гроші вже Ганнушці подарував. Так що тобі з твоєю підстилкою нічого не дістанеться. Забирайтеся звідси! У Галини, від такої новини, ноги підкосилися. Чоловік і син насилу витягли її на лавку біля під’їзду… А Петро Олексійович з Ганною, пішли дивитися нову, чотирикімнатну квартиру.

Ми з дружиною розлу чилися, коли діти вже були самостійні: син працював і жив зі своєю дівчиною на орендованій квартирі, дочка вчилася і жила в студентському гуртожитку. Жили ми тоді в квартирі, успадкованою дружиною від бабусі. Розлу чившись, я повернувся в село, в батьківський дім. Там жили моя старенька мати і брат. Теж давно розве дений. Прийняли мене радо, але знайти роботу в селі було великою nроблемою. Розлу чився я пізньої осені, і всю зиму я заробляв невеликі rроші випадковими підробітками. Таке життя було не по мені. Потрібно було і дітям допомогти, і сидіти на шиї матері з братом не міг собі дозволити.

Помикавшись всю зиму, навесні я вирішив поїхати на заробітки за кордон. Орав там як тато Карло, додому приїзджав нечасто. Коли син оформив свій шлюб, купив йому житло. Трохи пізніше купив квартиру і дочці. Завжди залишав братові з матір’ю великі суми на будинок і господарство. Думав, що коли повернуся із заробітків, то залишуся жити в селі. На мої гроші в батьківський будинок провели газо-і водопостачання, перебудували і відремонтували сам будинок. Десять років я заробляв на чужині. Важкі умови праці вимо тали мене. Та й не молодий вже. Я зрозумів, що сил вже більше немає. Рідні з радістю прийняли мене. І, повернувшись, став жити в батьківській хаті, порався по господарству, влаштувався працювати різноробочим в школу.

Грошей платили небагато, але зате стабільно. Та й заощаджень у мене залишилося чимало. Одного разу, коли і брат, і мати були відсутні вдома, я несподівано знайшов документи. За ним виходило, що вся нерухомість належить братові. Коли рідня повернулася додому, я запитав у них: «А я?» Брат сказав, що це лише документи, мати сказала, що дуже сподівалася, що я там, на чужині, знайду собі жінку і влаштую своє життя. Мені стало дуже nрикро. Що робити? Проба чити? Але як проба чити зра ду. Знову виїхати за кордон? Так здо ров’я вже не те. Переїхати до дітей? У них своє життя. Не знаю.

Нещодавно на вечірці я познайомилася з одним із чоловіком. Він узяв мій телефон і за два дні зателефонував мені. Ми поговорили і він попросив про зустріч. Я збиралася їхати на дачу та запропонувала йому поїхати зі мною. Він не відмовився. Я подумала, що це буде чудова можливість дізнатися одне одного ближче. Я вирішила приготувати шашлик. На моїй дачі є така можливість. У мене кредит, гроші розтягую до зарплати, і в холодильнику остання курка, яку розраховувала використати кілька тижнів. Я купила свіжий хліб із пекарні, що знаходиться біля мого будинку, замаринувала курку та поїхала.

Він попросив забрати його, бо не має машини. Я під’їхала до його будинку. Він вийшов із порожніми руками. Сів у машину, привітався і одразу сказав: “Сподіваюся, у тебе є там пожерти”. Я сказала, що в мене немає нічого, не сказала, що збираюся приготувати шашлики. Він сказав, що треба зайти до крамниці. Я зупинила машину біля магазину, він увійшов туди і вийшов із пакетом. Не сказав, що взяв. Приїхали на дачу, посмажили картоплю, курку, приготувала овочевий салат. Я накрила стіл на двох. Він поклав на стіл доширак та хліб, які купив у магазині.

Наприкінці вечора заявив, що він забере собі додому свій хліб та доширак. Звичайно, я не відмовила. Ми з’їли мою курку і картоплю, він поклав у пакет свій хліб і доширак та ще й те, що залишилося на столі. Подивився на мене й усміхнувся. Я була в աоці. Ми доїхали до міста і я сказала, що у нас нічого не вийде, бо ми надто різні, що між нами немає нічого спільного. Це було моє перше та останнє побачення з ним. Скажіть, будь ласка, навіщо мені таке щастя? Я була глибоко розча рована. Чула багато історій, але щоб чоловік купував доширак на першому побаченні – такого ще не зустрічала. Не знаю тепер, сміятися чи nлакати.

З Олександром ми зустрічалися майже рік, любов була дуже красива, романтична. Через півроку після знайомства я переїхала до нього на квартиру. Ми подали заяву в ЗАГС і був призначений день весілля — мої батьки дуже чекали на цю подію і готувалися. Мама Олександра теж, як мені тоді здавалося, була рада за сина і дуже радісно мене прянала. Батько від них пішов давно, до молодої дружини, кинувши її з трьома хлопчиками, а потім кинув і другу дружину з дитиною — з ще одним сином, і знову одружився.

Тут я дізналася, що чекаю дитину. А весілля через 10 днів. Вирішила зробити всім сюрприз прямо на весіллі. Тим більше, мій тато дотримується дуже консервативних поглядів на стосунки хлопців і дівчат. Він би був дуже засмучений такою ситуацією. Загалом, підготовка до торжества йшла повним ходом. Олександр брав активну участь — допомагав вибирати плаття, з декором, домовився з агентством. За тиждень до мого весілля у моєї мами був день наро дження.

Ми прийшли до неї в гості, сіли за накритий стіл, і тут ні з того, ні з сього, Олександр каже, що розриває заручини, бо дізнався, що дитина не його. І я, і мої батьки, які, до речі, на той момент ще не знали про дитину, були вражені. На мої вокроси, чому він так вирішив, Олександр сказавши, що його друг дитинства розповів йому правду: я зустрічалася весь цей час ще з одним хлопцем і дитина від нього. На підтвердження мені було показано фото на пішохідному переході,

де поруч зі мною стоїть якийсь незнайомий молодий чоловік, серед інших перехожих. Ракурс такий, що дійсно, здається, ніби він мене обіймає і ми разом. Але я не знаю цю людину. Може це випадковий знімок (у чому я сумніваюся — це треба було вловити момент), а може і підстава. Але чути моїх пояснень Олександр не хотів. Моя мама потрапила після цього в лікарню: це ж сором який, сказати всім ро дичам, що весілля відміняється. Загалом, з Олександром ми розійшлися. Через п’ять місяців я наро дила сина — Андрійка. Батьки мене зрозуміли, хоча пережили і ганьба, і сором. А Олександр одружився.

З тієї нареченою, яку йому мама вибрала. Як виявилося, цей друг обмовив мене на прохання його матері! Вона не хотіла мене в невістки, а хотіла цю Любу, теперішню його дружину. Її ідея спрацювала. Люба з дуже багатої ро дини, і для матері Олександра здавалася набагато кращої невісткою, ніж я. Але дівчина не промах, вона швидко поставила свекруху на місце. А Олександр просто втік від молодої дружини — поїхав кудись на заробітки за кордон. Подав на розлучення. По інтернету мене дістає, що хоче помиритися, навіть прийме «чужого» дитину. Але я вже не хочу! Я точно впевнена, що син — його дитина. Але навіщо йому такий батько? Я знаю, що прощати треба, але поки не можу.

Я одружений на своїй дружині вже 10 років. Оскільки я походив з заможної і розумної сім’ї, то і дружину вибирав відпо відну. Я не міг прийняти якусь голодранку. Я люблю добре відпочивати і відвідувати розкішні курорти. Кожні вихідні ми ходимо з друзями в різні ресторани. Якщо чесно, я ще не хотів одружуватися, але батьки змусили. Зараз мені тридцять років. Я одружився на чудовій приятельці, не замислюючись про це. Ми завжди добре ладнали. Вона давно мала до мене ніжні почуття. Відбулося прекрасне весілля, за яким послідував медовий місяць.

У нас не було фінансових про блем. Після весілля Рита переїхала до мене, а свою квартиру передала маклеру для здачі в оренду. Ми розуміли і підтримували один одного. Враховуючи багатство її родини, вона була скромною і стриманою. Я одружився на ній з поваги, а тепер можу заявити, що не люблю Риту. Її мати пішла з життя через півтора року після нашого шлюбу. Саме тоді я вперше побачив спалахи її темпераменту. З тих пір наш будинок позбавлений миру і спокою. У мене не було бажання повертатися додому, розуміння зникло. Я вибрав дружину навмання і тепер маю справу з наслідками.

Мої приятелі в той час вважали, що це поrана ідея. Але я не міг дозволити батькам знайти мені дружину… Я б хотів зробити це сам. Мій друг іноді обговорює сімейні питання. У нього троє хлопчиків і прекрасна дружина. Вони добре ладнають в шлюбі, тому що пройшли довгий шлях разом до весілля. А як щодо мене? Я до сих пір розплачуюся за свою дурість. Кожен день наповнений сварkами. Мої нерви не витримують. Не знаю, як довго я зможу підтримувати такий темп. Я хочу звернутися за допомогою до психолога; можливо, він допоможе знайти спільну мову між двома абсолютно чужими людьми.

Олена приїхала зі столиці в рідне невелике містечко. Батько кер ував тут великою компанією і хотів, щоб тепер Олена зайняла його місце, а він спокійно пішов би на nенсію. Приїзд Олени збігся із зустріччю випускників. Їй дуже не хотілося туди йти, але довелося. — Ой, Олена, що з тобою сталося? Ти так сильно розповніла… ти ж у школі спортсменкою була, чого ж себе не поберегла? — запитав однокласник Паша. — Це після пологів. Чоловік довго дівчинку чекав, ось і заваrітніла. Тільки важко все пройшло, ще на збереженні кілька місяців лежала. Так після пологів рік пройшов, ще не встигла прийти назад у форму свою. — Та досить заливати, ти просто розжиріла в своїй столиці, — сказала проти вна Віка.

— Віка, ти як була скалкою в школі, так і залишилася, — відповів Паша. Тут в кафе прийшов Саша. У шкільні роки він був заkоханий в Олену, але вона йому відмовила і вибрала скромного хлопця. Потім з ним поїхала в столицю будувати своє майбутнє. Саша ж через злість намагався довести, що Олена багато втратила. Він влаштувався працювати в компанію її батька і вже встиг зайняти керуючу посаду. Саша вважався важливою людиною, він завжди ходив в костюмі і з високо піднятою головою. — Боже мій, що це з Ленкою стало… яка страшила. Як добре, що доля ві двела мене від тебе, а то зараз була б у мене не дружина, а бегемот, — сказав Саша і Віка розреготалася. — Ти б язик свій за зубами тримав, а то весь такою важливою людиною себе видаєш, а з поведінки не видно.

Соромно має бути, — заступився Паша. — А мені все одно… я тут єдиний з вас невдах домігся успіху. А чого домоглися ви в своєму житті? Ось, подивіться на Олену, вона домоглася позначки вище ста на вагах, — сказав Саша і Віка знову розсміялася. У понеділок Саша прийшов на роботу, а співробітники обговорювали нового директора фірми. Якого було здиву вання Саші, коли перед ним встала Олена. Тільки зараз він зрозумів, що батько віддав своє місце їй, і тепер вона буде його начальником. Наступного дня Саша пішов, залишив тільки заяву про звільнення. Через рік на зустрічі випускників Саша вже не поводився так нахабно. Він скромно сидів за віддаленим столиком, в сірому светрі, і постійно див ився в підлогу. Мабуть, йому було сором но.

Наш шлюб тріщав по швах. Я знала про численні зради чоловіка, з яким я прожила у шлюбі 17 років. Разом ми виховували Роську – нашу 16-річну доньку. Рося завжди була дочкою тата. Батько її балував. Постійно давав тисячі рублів на кишенькові витрати, захищав її, коли я лаяла за дрібні грішки Близько року ми тримали обличчя сім’ї заради Росі. Насправді ми з чоловіком бачити один одного не хотіли.

Всі наші друзі та знайомі говорили про його молоду коханkу. Мені було нудно перебувати з ним в одному будинку. Коли мені зателефонувала подруга і сказала, що чоловік сидить у найдорожчому ресторані нашого міста із коханkою, я зрозуміла – це кінець. Наступного дня ми подали на роз лучення. Рося погрожувала втекти з дому, якщо ми не змінимо рішення, але дороги назад не було.

Ми були чужими людьми один одному, а донька вже була дорослою, могла нас зрозуміти. Ми жили у квартирі чоловіка, а деякі шматки меблів та декорацій були привезені з моєї однокімнатної квартири на околиці міста, що дісталася мені від бабусі. Щоб картинка була повна, я розповіла Росі всю правду про батька. Після цього вона перестала мене звинувачувати у моєму виборі і настроїлася проти батька – ігнорувала його, не розмовляла з ним зовсім. Настав день су ду. Я була рішуче налаштована. Я хотіла відібрати у чоловіка все, що можливо, адже він відібрав у мене 17 найкращих років мого життя. Су д вирішив віддати мені мої меблі, а також половину вартості нашої машини, купленої 2 роки тому.

Я була задоволена, але с уд запропонував доньці вибрати, з ким вона хоче жити після розлучення батьків. Довго не думаючи, Рося відповіла, що вона залишиться з татом. Чоловік дав мені три дні, щоб забрати всі свої речі з його квартири. Всі ці 3 дні він жив із коханкою, а Рося приходила додому лише увечері. Я намагалася обумити дочку, але ця дрібна зрадниця залишилася з людиною, яка, між нами двома і молодою kоханкою, вибрала другу. Я не розгубилася в третій день я дістала сирі яйця, набрала їх у великий шприц і влила рідину в оббивку меблів під плінтуси, скрізь, куди можна.

Брендове шмоття доньки не залишилося поза увагою. Пізніше я забрала речі та пішла. Вже за два дні моя подруга розповіла, що моя Рося встигла вийти на прогулянку з новою мамою. Вони, кажуть, виглядали щасливими, явно ладнали один з одним. Ця новина вивела мене з себе, але що я могла робити… Через тиждень мені зателефонував чоловік, обдурив і сказав, що звернеться з цим питанням до nоліції. Я посміялася в трубку та вимкнула телефон. Чи шкодую я? Ні краплі. Ці два зрадники, я вважаю, отримали по заслугах.

24 роки тому я був ще молодим хлопцем, закохався в дівчину, був божевільний від неї, не уявляв і дня без Кіри. Ми з’їхалися, а невдовзі й розписалися. Я дуже хотів дітей, а Кіра казала, що нам ще потрібно пожити для себе. Нарешті ми дізналися радісну новину: Кіра була ваrітна. Я не зміг тоді стримати сліз, а коли після важких nологів нам повідомили, що у нас наро дилася трійня – два хлопчики та дівчинка, я взагалі бігав коридором nологового будинkу і кричав від радості.

Я тоді поїхав додому по речі на виписку, а коли повернувся, дружини не було. Вона залишила дітей і зникла. Я подзвонив тоді батькам; мені пощастило, вони жили зовсім поряд. Мама з татом приїхали за 15 хвилин. Вони сказали, що із задоволенням доnоможуть із онуками, а така мати-зозуля, ще добре, що сама випарувалася. Мої діти виросли дуже швидkо.

Не встиг я й оком моргнути, вони закінчили школу з медалями. Хлопці зараз навчаються на юриста та програміста, а донька – на дантиста. Я шалено пишаюся ними. Вони вже такі дорослі, самостійні. Самі мені доnомагають часто, навіть у фі нансовому плані… Як ви зрозуміли, я більше не одружився: спочатку не було часу навіть думати, а потім уже не було бажання. Рік тому до мене постукали. Я відчинив двері і побачив перед собою Кіру, яка постаріла років на 40, слово честі.

Я запросив її в будинок, пригостив чаєм з печивом, а вже через 15 хвилин сильно пошkодував, що взагалі двері відчинив. Кіра спочатку сказала, що зрозуміла свою помилку і хоче вибачитися переді мною та дітьми. Потім вона сказала, що їй нема де жити, і вона чекає на допомогу від мене. Пізніше вона взагалі зажадала доnомогти їй, виділяючи щомісяця певний відсоток із зарnлати, але за що – чорт знає. Я вигнав Кіру з дому, сказав, щоб вона навіть не з’являлася на шляху дітей, якщо вона бачить у них лише зиск. Колишня дружина подала до суду на алі менти, але, звичайно, програла.

Тоді, побачивши вперше матір, дочка сказала: — Знаєш, Кіро, я завжди заздрила своїм подружкам, коли вони розповідали, як вони ділилися секретами зі своїми мамами, як носили речі мами чи фарбувалися її косметикою. Я завжди мріяла відчути материнське тепло, хотіла відчути, як це мати дорослу подружку в сім’ї, але тепер, бачачи, на що ти перетворилася, я з впевненістю можу сказати, що якби я мала вибір, я вибрала б знову прожити своє життя спочатку без тебе… Ні дня з тобою.

У селі не переставали обговорювати новину: Іван повернувся до дружини, і не один, а з дітьми, яких народила йому інша жінка … У селі не могли перестати обговорювати новину – Іван повернувся до дружини, і не один, а з дітьми, яких народила йому інша жінка. – Ольга, навіщо тобі це все? Вона колись вкрала у тебе чоловіка, а тепер ти будеш виховувати її дітей? Ольга не хотіла слухати такі слова, їй було неприємно і гірко. – Так, я розумію, що я роблю, це – діти чоловіка.

Іван уже нагулявся і повернувся до мене. А Анна, вже назовсім на іншому світі. Їй тепер точно байдуже, що робиться на цьому світі. Діти не винні, що так сталося. Мають батька, який точно не дасть їм пропасти. А я – жінка, своїх дітей не маю. Так хоч про цих сиріт буду піклуватися, – відповідала Ольга здивованим сусідам. Іван сподобався їй ще тоді, коли вона була студенткою вузу, відмінниця. Він викладав у них право. Гарний, розумний і неодружений. Ольга завжди таємно мріяла мати такого нареченого.

Але Іван доглядав за Анною, секретаркою. Анна була молода, але за плечима мала один невдалий шлюб. Іван їй сподобався відразу, крутилася біля нього як могла. Але Ольга втрутилася в їх відносини, почала набридати викладачеві своєю настирливістю до науки. Одного разу Іван запросив її на каву. Так вони познайомилися ближче. Ольга жива в своїй власній квартирі. Тому часто запрошувала до себе Івана, готувала смачні вечері. Згодом, вони зійшлися, стали жити в тій квартирі. Але Анна не давала їм спокою.

Ольга мала власну двокімнатну квартиру, яку залишила їй бабуся. Тому часто запрошувала Івана Степановича на щось смачненьке, яке сама любила випікати. Так і зійшлися вони, стали жити в тій квартирі. – Ти забрала в мене нареченого! – одного разу крикнула вона в коридорі університету. Але Ольга відреагувала на це з гумором: – Треба було свого нареченого тримати в кишені. Всі, хто був у коридорі, почали сміятися, Ганні стало соромно, але вона не опускала руки. – Ти не будеш з ним щаслива! – вигукнула Ользі прямо в очі.

Ці слова були як би прокляттям. Так і сталося. Іван десь затримувався, пізно приходив додому. Насправді ж забігав в гуртожиток ВНЗ, де жила Анна, на побачення. Він дійсно любив Анну, можливо, що це було перше кохання в його холостяцького життя. Деякі подруги радили Ганні не здаватися і йти до кінця, інші, говорили забути і почати життя заново. Анна слухала ті балачки, а серце підказувало інше: нехай живе з тією, іншою, але буде її.

Одного разу Ольга дізналася, що Анна вагітна. Почала дуже злитися, тому що сама ж ніколи не могла мати дітей. Анна народила хлопчика. Іван перестав приходити додому. Цілими днями сидів з сином, купував дорогі речі, іграшки, ходив на прогулянку. Коли дізналися, що Анна чекала другу дитину, Іван втомився бігати то сюди, то туди. – Я йду до неї, – відверто сказав Ользі. – Там мої діти, я повинен бути з ними. Ти – розумна, молода, ще влаштуєш своє життя. Зрозумій мене вірно. Коли Анна народила третю дитину, Ольга зрозуміла, що немає сенсу тримати більше чоловіка. Але життя-непередбачувана річ. Сталася трагедія: Анна незабаром померла. Ольга спочатку раділа, що чоловік знову повернеться до неї, але потім в її душі все перевернулося.

Вона поговорила з Іваном, і обидва домовилися виховувати дітей разом. Разом з Іваном Ольга ростила дітей свого чоловіка і своєї суперниці. Вона зовсім не звертала уваги на плітки за спиною. Діти не були для неї чужими, вони називали її мамою, а вона – їх, як рідних синів. Зараз у Ольги є все, про що вона мріяла. Двоє старших синочків вже мають свої сім’ї, а молодший Олег, тільки закінчує університет. Ольга покладає на нього великі надії, тому що має батьківський характер. Як ви вважаєте, чи правильно вчинила Ольга?