NEWS 2SWEET

Нещодавно у супермаркеті зустріла свою знайому. Вона виглядала сумною, тому я вирішила поцікавитися, чи все у неї гаразд. У відповідь вона поділилася зі мною своєю ситуацією: «З першим чоловіком я розлучилася, коли наша дочка була зовсім маленькою. Довгий час я не хотіла жодних нових стосунків, повністю розчарувалася в чоловіках. Так пройшло майже десять років, поки я не зустріла його – чоловіка моєї мрії. Спочатку ми зустрічалися таємно, але нещодавно він зробив мені пропозицію, і я погодилася.

Пішла з головою в підготовку до весілля і попросила колишню свекруху на цей час взяти до себе мою тринадцятирічну дочку. Вони чудово ладнають, і, здається, дочці з бабусею подобається навіть більше, ніж зі мною. Я нарешті можу присвятити час своєму особистому життю. Молодість свою я віддала дочці, забезпечуючи та виховуючи її.

А її тато навіть аліменти не платив. Може, нарешті, і його рідні зроблять свій внесок? Я запитала у дочки, чи не хотіла б вона залишитися у бабусі на більш довгий термін. Вона нічого не відповіла, і мені здалося, що це її зачепило. Я люблю свою дочку, але вважаю, що нечесно, що колишній живе на своє задоволення, а я маю відмовитися від особистого щастя.

Ми поговорили з дочкою, вона не виявила особливого ентузіазму, але й не заперечувала. Однак мені здалося, що це її зачепило. Я не хочу, щоб вона почувала себе покинутою. Звичайно, через час я її заберу, але зараз хочу пожити з коханою людиною та приділити увагу собі. Як мені допомогти дочці зрозуміти моє рішення і зробити так, щоб вона не ображалася?». Щиро кажучи, ця ситуація мене шокувала. Як можна обирати чоловіка замість дочки? Я справді не розумію її.

У дитинстві мене теж часто залишали з бабусею, щоправда, через роботу, а не заради стосунків. Проте образа залишилася й досі. Дитина не повинна розумітися на житті батьків, навпаки, мати повинна враховувати почуття своєї дитини. Не знаю, як складеться її сімейне життя з цим чоловіком, але дочку вона може відштовхнути від себе назавжди. Хіба я не права?

Одна з моїх колег, єдина, хто носить в офісі лише джинси. Упродовж чотирьох років, що я її знаю, вона завжди в них. На розмір її одягу не дивлюся, але видно, що вона не худа. На корпоративи приходить у чорних штанах. Нігті у неї завжди коротко підстрижені, а волосся сиве. Вона не фарбує очі через алергію і рідко використовує помаду, зазвичай нюдові відтінки. І ось вона, нещодавно розлучена, вже збирається заміж. Це викликає подив і роздратування.

Як таке можливе? Вона не стежить за собою, не фарбує волосся, не робить макіяж, а на роботу приходить у джинсах. Все ж таки знають, що зовнішній вигляд жінки відіграє важливу роль для чоловіків. Щоб привабити гідного партнера, доводиться витрачати багато часу та грошей на одяг, зачіски, манікюр. Болісно бачити, як роки йдуть, а тебе, доглянуту, всі оминають. Я спостерігала з вікна, як за нею приїхав звичайний чоловік на звичайній машині. І вона має дитину.

Як такі жінки знаходять чоловіків? Важливо розуміти, що сімейні стосунки — це найбільше психоемоційна сфера. У світі чоловікам доводиться зіштовхуватися з високими вимогами з боку суспільства. Жінка, яка може запропонувати підтримку, стати спокійною гаванню у світі стресів та тривог, стає справжньою цінністю для чоловіка. Можливо, за її зовнішньою простотою ховається здатність створювати затишок та спокій, що й приваблює чоловіків. Якість відносин важливіша за манікюр і макіяж.

Коли я завагiтніла, на першому Y3Д нам сказали, що буде двійня. Ми з чоловіком були тpoxи вражені цією новиною. Це так тяжкo. Старшій 10 років, і ми зважилися на хлопчика, а вийшло двоє. Але нічого вже не зробиш, будемо ростити ще двох. Адже це так чудово! У ліkapні завжди запитувала у ліkapя:

«Все нормально? Мені здається, тільки один ворушиться». Але лікарі завжди відповідали: «Все добре». На мій день народження приїхали батьки і сестри. Ми посиділи, відзначили. Я пішла відпочивати. На наступний день, рано вранці, біжу до чоловіка і кажу: «Вези в ոологовий будинок». Він привіз мене, і через годину я народила трійню.

Мої пологи приймали двоє лікарів. Вони забрали двох дітей, і пішли. Раптом, чую kpик: «Стійте!» Кричали на весь ոологовий будинок. Ліkap прибіг назад з двома малюками, вони самі розгубилися. Коли я подивилася на них, вони були розгублені: звідки там ще може бути дитина?

Через час дали мені телефон і кажуть: «Дзвони чоловікові. Ти зараз сама в шоці, ще налякаєш чоловіка, ми диктуємо, а ти говори ». Я беру телефон, і кажу: «Міша, якщо ти за кермом, зупинись». Відповідає: » Я вдома «.Я йому кажу: » Тоді сядь «. Він присів, і я кажу: «Я народила, все нормально». Він: «І хто народився?». Я відповідаю: «Два синочка і лапочка-дочка». Хвилина мовчання, потім гучний сміх, і каже: «Де двоє, там і троє». Мені принесли моїх трьох дітей; це було незабутньо.

Маючи двох дітей, я й уявити не могла, що в старості мені не буде куди йти. Коли я опинилася у важкій ситуації, моя дочка сказала, що в її будинку надто мало місця, і запропонувала піти до сина, якому я допомагала все своє життя. Однак невістка теж не хотіла, щоб я жила з ними, вважаючи, що мати повинна залишатися на старості з дочкою… Моє життя круто змінилося, коли помер мій партнер Віталій.

Я прожила з ним 16 років, вважаючи його за свого чоловіка, хоча ми так і не оформили наші стосунки. Після відходу Віталія на той світ його дочка успадкувала його квартиру і дала мені два тижні, щоб з’їхати. Багато років тому я подарувала дочці нашу двокімнатну квартиру, коли вона вийшла заміж, хоча вона так і не змогла мені пробачити стосунки з Віталієм. Потім я використала свої заощадження, щоб допомогти синові купити житло, вважаючи, що з Віталієм у мене все буде гаразд.

Тепер мені не було куди йти… Дочка і син відмовилися дати мені притулок, а невістка запропонувала мені поїхати на заробітки в Італію, де працювала її мати. Хоча це здається цілком прийнятним варіантом, я боюся їхати за кордон у свої 57 років. Я не очікувала, що мої діти відмовляться від мене. Тепер я запитую себе: чи буде Італія найкращим варіантом для мене, незважаючи на мої страхи?

Розчарувавшись у своєму шлюбі, я розриваюся між прощенням чоловіка та пошуком нового шляху. Наш союз здавався стабільним та звичайним – риса, яку я цінувала після бурхливого минулого з батьком моєї дочки. Мій чоловік, зі свого боку, пропонував передбачуваність і спокій, яких я так жадала. Він удочерив мою дочку і є батьком нашого сина. Однак під цим фасадом спокою я зіткнулася з його егоцентризмом та безініціативністю. Його відверта відмова зважати на наші потреби стала очевидною в ситуаціях, подібних до інциденту з піаніно для моєї дочки, коли його відкриті погрози виявляли глибоку байдужість до наших бажань.

Згодом відсторонена поведінка чоловіка та ігнорування наших емоційних потреб призвели до моїх частих емоційних потрясінь. Я перейшла від гучних спалахів до тихого відчаю, що явно втілювало виснаження від нереалізованого життя. У 28 років я почуваюся замкненою в безрадісному існуванні, відчуваючи заздрість яскравому життю оточуючих. Захопленість мого чоловіка віртуальним світом різко контрастує з його байдужістю до реальних потреб нашої сім’ї.

Він звів наше спілкування лише до потреби. Мій відчай у пошуках життєвої сили та зв’язку змушує мене відновлювати зв’язок зі своїм минулим та фантазувати про нові починання – але мене переслідують наслідки для наших дітей. Борючись з парадоксом чоловіка, який надійний, але емоційно відсутній, я сумніваюся у власному здоровому глузді та праві на щастя. Я почуваюся ізольованою та нереалізованою, розмірковуючи про одне: як врятувати наші стосунки? Чи все-таки прийняти лякаючу перспективу змін?

У нашій сім’ї завжди було прийнято, що чоловік працює, а жінка займається будинком. Це здавалося правильним, і Ярослав одразу дав зрозуміти, що дружина повинна стежити за затишком та порядком. – А як же самореалізація? – Запитала я, коли ми ще готувалися до весілля. – У жінки найважливіша місія на світі – виростити дітей та створити затишок. Тобі не потрібно думати про заробіток чи зовнішні проблеми, – відповів він. Він так гарно підніс свою картину сімейного життя, що я в неї повірила. Я справді хотіла бути тією жінкою, заради якої чоловік поспішає додому.

Після весілля я взялася за облаштування будинку. Я готувала складні страви, прибирала, стежила за кожним куточком нашої квартири. Ярослав був задоволений і вихвалявся мною перед друзями. Все йшло як у ідеальному фільмі про американську родину. Але з народженням сина все змінилося. Стало важко встигати робити все по дому. Я бачила, що чоловік розчарований, хоч він не говорив цього вголос. Тоді я перебудувала свій день, щоб знову все встигати. Ярослав дуже хотів другу дитину, а я боялася. Знала, що з двома дітьми буде ще складніше. Але врешті-решт він умовив мене, і я народила дочку. Я любила своїх дітей, але тепер не встигала навіть стежити за собою.

Поступово я втратила форму, набрала вагу. Ярослав перестав звертати на мене увагу, а одного разу сказав: – Тепер мені соромно показувати тебе колегам. У них дружини – як картинки, а в мене – тітка. Ці слова розірвали мені серце. Я плакала днями та ночами. Адже я старалася для нього, для нашої родини. Але все це більше не мало значення. Нещодавно я випадково дізналася, що він має роман з колегою. Це стало останньою краплею. Я вирішила піти. Маленьких дітей заберу, коли влаштуюсь на новому місці. Більше я не хочу жити у такому шлюбі. Чи варто мені зробити цей крок? Що б ви зробили на моєму місці?

У нас із чоловіком ніколи не було великих розбіжностей, але нещодавно вони з’явилися. А ви ною всьому – його сестра, з якою я ледве знайома. Вона мені не особливо подобалася, так що я намагалася не вдаватися до подробиць її життя. Для свого віку вона поводилася як маленька дитина – безтурботно та інфантильно.

Мене дратувало така поведінка, відповідно, тих спільних у нас не було. Я чекала появи на світ своєї дитини з особливим трепетом. Ми з чоловіком довго планували, я на роботі всіх попередила, що сидітиму в деkреті до кінця. Начальник мене дуже любив, тож терпляче чекав, не віддаючи нікому моє місце. Я хотіла повністю насолодитися своїм материнством. Навіть почала замислюватися про друге маля, але не тут було. Впала нам на голову сестра чоловіка.

Вона весь час жила з якимсь чоловіком. У РАГСі вони не розписувалися, бо оби два не бачили в цьому сенсу. Вона вже встигла наро дити йому одну дитину, але у графі батько стояв прочерк. І ось вона заваrітніла другим малюком, і цей чоловік вирішив піти з її життя. Він просто знайшов собі молодшу жінку, без дітей — і пішов до неї.

Алі менти вона вимагати не має права, лишилася з дитиною на вулиці. Довелося їй переїхати до мами – моєї свекрухи. Чоловік став допомагати фінансово сестрі та мамі. На нашій сім’ї це ніяк не далося взнаки, бо чоловік заробляє пристойні гроші. І ось якось повертається чоловік від свекрухи і висуває таку пропозицію:

-Може, ти на рік раніше вийдеш із деkрету. Сама підеш на роботу, а з дитиною моя сестра посидить. Вона зараз і свого ро дить. Буде як нянька, а ми зверху платитимемо їй, щоб легше було. -З чого раптом я повинна віддавати свою дитину чужій тітці, та ще й позбавляти себе деkрету? Я довго чекала на цей час, і не збираюся заради когось виходити.

-Ну Що за еrоїзм! -У мене Інший план для вас. Нехай твоя мама сидить із дітьми, а твоя сестра йде працювати. -Ні, так не піде. Все одно у тебе зарплата вища, я вже все порахував. -Ах, ти вже порахував … ну, тоді збирай свої речі і прова люй жити до мами, раз благополуччя сестри важливіше за власну сім’ю.

Накупивши купу всього на розпродажі, Світлана вийшла на вулицю і побачила, як поблизу паркується їхня машина. Радість від несподіваного успіху тривала недовго. З машини вийшла розв’язна дівчина, і трохи ще побалакавши з водієм, пішла у своїх справах. Світлана, про всяк випадок, придивилася до водія – раптом Андрій позичив машину комусь.

Ні, за кермом сидів він сам. Та й дівчину цю Світлана знала. То була колишня дівчина Андрія, яка не дочекалася його з ap мії. Օбраза палила Світлану і, не відкладаючи в довгу скриньку, вона просто виставила чоловіка з квартири. А потім задумалася, як вона тепер одна? Втім, вона не одна, має Льошку, якого треба піднімати. Допомоги їй чекати нема звідки:

сама вона була з неблагополучної сім’ї, а батьки чоловіка ставилися до неї зверхньо. Телефонний дзвінок відвернув від cyмних роздумів. Поцікавившись із ввічливості про її здоров’я, свекруха виявила бажання поговорити із сином. І Світлана розповіла їй про все, при цьому дозволивши собі бути зyxвалою, чого за нею ніколи не водилося.

Це її трохи заспокоїло. Андрій сидів у бабусиній квартирі. Який він дypeнь! Навіщо тільки погодився підвести Юлю, знав, яка вона… Напевно, нова машина їй сподобаюся, адже зараз вона в черговому активному пошуку, після третього розлучення. Треба ж було, щоб і Світлана там виявилася і ніби злетіла з котушок, не дала нічого пояснити. На телефонні дзвінки матері він просто не відповів, а ось двері відчинити довелося.

Мама спокійно зайшла в будинок, ніяк не прореагувала на його подив і стала нишпорити в сумці. Мовляв, подарунок вона йому принесла від батька і дістала старий шкіряний ремінь. Ремінь цей Андрій добре пам’ятав. Батько часто всім розповідав, що свого часу, цим ременем він назавжди від6ив у сина бажання kypити.

Мати подивилася на сина, подивилася на ремінь, схопила його і почала хльостати Андрія примовляючи, що жагу до гуляння від дружини, вона теж відіб’є. Довелося Андрієві бігти розповідати матері, як було діло. А далі вже була справою техніки. Свекруха змусила обох охолонути і просто почути одне одного. Добре причин ображатись один на одного у подружжя просто не було. А ремінь і досі лежить у ящику. На всякий випадок.

Коли Тарас йшов в армію, Юля обіцяла вірно чекати. І стримала обіцянку — вона писала коханому листи в армію з палкими зізнаннями в коханні, розписувала їх квіточками, сердечками, а в кінці листа поряд зі словом «цілую» залишала відбиток губ. Вона і справді безмежно любила — так, як тільки можна щиро любити людину, а коли його не було поруч, хвилини їй годинами здавалися. Тому до цих пір не віриться Юлі, що Тарас міг так з нею вчинити. Серце до останнього підказувало, що це неправда, що він не міг забути її. І коли на кілька чергових її листів улюблений перестав відповідати, а потім в декількох словах написав про те, щоб вона його забула, була змушена вжити всіх за правду.

Заміж Юля вийшла за першого-ліпшого. Звичайно, без любові. Її розтоптану любов і своє серце вона назавжди закрила на замок, щоб знову так боляче не обпектися. Та й не могла вона когось любити більше, ніж Тараса. Юля саме поралася на кухні, коли в двері задзвонили. Так, як і була, в фартушку і домашніх тапочках, пішла відчиняти. Перед нею стояв змужнілий, в офіцерській формі Тарас. — Я не повірив, що ти вийшла заміж, тому вирішив переконатися. Але бачу, що це правда, — в його очах було стільки болю, що, здавалося, він ось-ось заплаче.

— Тепер зрозуміло, чому ти не відповідала на мої листи … Він уже розвернувся, щоб піти, але Юля стримала його. — Як ти можеш так говорити? Це ж ти написав, щоб я тебе забула … — нічого не розуміючи, чи то виправдовувалася, то чи звинувачувала жінка. — Я? .. — запитав після тривалої паузи хлопець. — Так я минулого тижня відправив останнього листа з армії з надією, що ти мене зустрінеш … Якийсь комок зупинився в горлі Юлі. Він не дав їй і слова вимовити.

Сльози обпалювали її обличчя, а в голові лише снували питання: «Як? Чому? » У той же день Юля пішла до батьків. Мабуть, вони знають більше, ніж вона. Їм же ніколи Тарас не подобався, тому що не мав достатньо грошей. — Прости нас, дочка. Ми хотіли тобі кращого життя, тому що знаємо, що таке, коли вишукуєш по кишенях копійки, щоб купити дітям цукерки. Ми це колись пережили і хотіли, щоб у тебе склалася найкраща доля, — по черзі, не стримуючи хвилювання, говорили мама і тато. — Але ж ви не дивилися на те, що бідні, а всупереч усьому любили один одного і одружилися.

Так чому моє життя хотіли зруйнувати? Як ви могли так зі мною вчинити? — картала батьків Юля. — Тримай, — мама простягнула дочки з десяток листів. Перечитуючи їх в сусідній кімнаті, Юля не плакала — вона ридала вголос так, як виє вірна вовчиця. В останньому листі, про який говорив їй Тарас, був пролісок, який за тиждень часу встиг засохнути, а поруч написано: «Я його довго шукав, але знайшов для тебе». … Увечері Юля серйозно поговорила з чоловіком, який, крім роботи, грошей і друзів, а може і подруг (про це їй не раз натякали «доброзичливі» сусідки), нічого навколо не помічав.

Вони розлучилися тихо і мирно — як в морі кораблі. Вперше в житті Юля, переборовши страх нічної темряви, вийшла гуляти по місту. Втім, їй вже нічого не страшно, тому що вона йде в будинок того, хто її по-справжньому любить і кого ні на хвилину не переставала любити вона … … Тимчасовий час змило всі непорозуміння і образи. У родині Юлі і Тараса підростають двоє світловолосих синочків. Радіють онуками бабусі з дідусями. А ще всі впевнені: найбільше багатство — це коли в будинку панує щира любов …

У жінки почалися дикі болі в животі та див ні виділення. Вона не розуміла, що з нею відбувається. Коли швидка привезла її до пологового будинkу, була дуже незадоволена, адже переконувала ліkарів, та й сама була впевнена, що не може бути вагітною і має якісь nроблеми зі здо ров’ям. Акушерка насилу заспокоїла жінку.

Та обурювалася і казала, що не планувала дітей найближчим часом. Тому це точно не ваrітна. Але за кілька годин у неї наро дився син. Приголомшений чоловік стояв біля nологового залу і не міг зрозуміти, що взагалі відбувається . Він, звісно, був радий, що в нього наро дився син, проте все одно був уражений. Уявіть: ви жили собі спокійно, не планували дітей, і тут раптом ваша дружина народ жує.

Виявилося, що жінка думала, що просто трохи набрала вагу. Так і було, однак у неї навіть живота не було до моменту пологів. Таке буває, що до сьомого місяця включно живота практично немає, а починає зростати вже після цього терміну. А при тому, що жінка народила хлопчика недоношеним, можна було припустити, що рівень розвитку дитини приблизно сьомий місяць вагітності. Коли хлопчика відвезли на підтримку, щоб простежити за його станом, а жінка відійшла від пологів, у них із чоловіком відбулася така розмова:

— І що тепер робити? Мені підвищення мали дати цього кварталу. – не розуміла жінка. Вона була затята кар’єристка, і діти ще не входили в її плани. Її можна зрозуміти. Вона не знала про вагітність і тут несподівано наро дила. Якби ще знала про вагітність, то якось підготувалася б, чи встигли звикнути до дитини, прив’язатися до неї.

А це як грім серед ясного неба все сталося. — Нічого, тоді я вийду у деkрет, якщо не nроти. Я дуже хотів цю дитину, а тому готовий зараз дбати. І надалі також. А ти, сонечко, постарайся прийняти сина та всім серце полюбити. У мене це вже вдалося зробити. – відповів їй із закоханим, ніжним та турботливим поглядом чоловік.