NEWS 2SWEET

У неділю Марія накривала стіл: старша дочка зятя привела додому. А на весіллі теща була найщасливішою: весь час щось наспівувала, зятя при всіх називала синочком. Третя дочка через п’ять років вийшла заміж. І як тільки засватали її, Марія від радості по кімнаті тупцювала, пританцьовуючи. Лише родичі часто говорили, що вона дочок з дому швидше хоче випхати. Але Марія не мовчала, вона знала, яке воно — справжнє жіноче щастя Марія зітхнула, дивлячись на торт з цифрою «40». Казала ж дочкам, що цю дату не прийнято відзначати, а вони, настирливі, одне твердили: — А ми й не будемо, просто посидимо з тобою.

Ми так за тобою скучили, мама! Навіть якби інша цифра випала, на рік менше або більше, то Марія все одно не стала б святкувати день народження. Трохи більше року, як овдовіла, з тих пір лише смуток та пустка якась на душі постійно. Нічого не віщувало чогось поганого, жили з чоловіком, як в казці, дітей своїх ростили. Коли друга дочка народилася, чоловік щасливо щебетав під вікнами: — Бог трійцю любить, в третій раз точно син буде. Третьою знову була дівчинка. Чоловік вже тоді сам сміявся, що тепер цей дівоче царство у нього і любив всіх дочок з голови до п’ят, а дружину то постійно тільки на руках носив.

Марії тоді було 33 роки, коли вона четверту дитину чекала. Чоловік уже й не говорив нічого, просто чекали. А коли після УЗД сказали, що дівчинка, то махнув рукою: — Ну, і нехай буде дівчина, все одно ви у мене найулюбленіші і найкращі. І любив він свою сім’ю до останнього дня. Марія дуже сумувала за свого чоловіка. Дочки по черзі заспокоювали свою матусю, хоча у самих на душі була пустка, в той день вони втратили щось близьке і рідне, частинку своєї душі, яку вже не повернути ніколи. Але кажуть же, час лікує. Так і Марія лікувалася роботою і турботою про своїх улюблених дочок.

Дві старші вже в коледжі навчалися, а середня і найменша Леночка в школу ходили. Найстарша вечорами стала затримуватися, хлопець у неї з’явився. Марія запропонувала: — А приведи цього хлопчину до нас познайомитися. У неділю Марія накрила стіл, чекаючи дочку з хлопцем. Йому було всього 21 рік, Марія помічала, як він каже, як їсть, як на дочку її дивиться. А коли пішов, то сказала їй: — Хороший дуже хлопець, виходь за нього заміж! Дочка від радості аж підстрибнула, зраділа схваленню материнському.

Так в родині Марії відбулося перше весілля. Що їй по грошах коштувало, тільки вона сама знає: чотирьох піднімати — гірко і важко. На другу роботу влаштувалася і дачу ще тягнула. Коли донечки малими були, дуже важко було, а коли підростати стали, то допомагали їй у всьому. На весіллі теща була найщасливішою, зятя в перший же день сином назвала. А через рік заміж захотіла і друга дочка. Її Марія без всяких примх і причіпок теж заміж видала. Сестра двоюрідна помітила: — випхати дівок заміж з дому подалі, як тягар, тепер тобі трохи легше буде. — Чи не випхати з дому, а віддаю заміж за хороших хлопців, дочки добре влаштовані в житті повинні бути.

Не тягар вони мені, а й нелегко чотирьох одній містити, так що хочеш, осуджуй, а у мене своя правда і своє життя, лише Богу відомо, що у мене на думці, лише йому душу свою відкриваю. А третя донечка через п’ять років теж вийшла заміж. І як тільки засватали її, Марія від радості по кімнаті тупцювала, пританцьовуючи. Чи жарт, третю дочку заміж видала, залишилася з молодшою Оленкою. Усіх трьох зятів схвалила і полюбила як рідних синів, про яких так колись мріяв її коханий чоловік.

Шкодувала лише про одне, що його немає зараз поруч, адже він так мріяв про сина, а тепер три таких красеня вона має. Всіх зятів шанує і поважає, по можливості допомагає всім однаково. І чоловіки дочок теж до неї тягнуться, як до матері рідної, теща для них — своя людина, кращий друг і життєвий порадник. Але іноді говорить хтось в рідні: — Швидко дівок своїх заміж виштовхала з хати. Правда, ніхто з родичів з чотирма дітьми не залишався, і не дай Бог, трапитися такому. Як її жилося ніхто і не знає. Є у великій родині Марії традиція День тещі відзначати.

Збираються всі діти і онуки в маминому будинку, зяті з квітами і подарунками, ставлять два великих столу, щоб всім місца вистачило. Тещу вітають і хвалять, все її дуже люблять і горнуться до неї. За все. За розуміння, за допомогу, за добрий погляд і потрібні слова. Ну, а з тещі у відповідь, як годиться, найсмачніші млинці і варення. Свято День тещі відзначають на початку літа, саме в цей день, коли вона одружилася зі своїм коханим чоловіком. А Марія дійсно найщасливіша людина на світі в цей день, поруч з нею завжди люблящи і такі рідні доньки, онуки і добрі і щирі зяті. Її рідні синочки.

Яна познайомилася з Олегом, коли ще вчилася на першому курсі. Того дня вона поспішала на день народження подруги. Зайшла в квітковий магазин, щоб купити іменинниці квіти і побачила там високого, харизматичного хлопця. Продавщиця була молода дівчина, вона активно з ним фліртувала і посміхалася. Яна розуміла, чим зумовлена її увага. Хлопець дійсно був дуже гарний, був схожий на актора з голлівудського фільму. Красунчик раптом звернув на неї свій погляд і запитав: – Дівчина, які квіти ви любите? Яна під пронизливим поглядом синіх очей розгубилася. – Я? Мені польові квіти подобаються… – Я на день народження йду і ніяк не можу визначитися, тут так багато всього. Він вказав їй на два букети, один був з півоніями, а інший з трояндами. Яна збентежилася, на її щоках спалахнув рум’янець.

– Взагалі дівчата люблять троянди, але я б вибрала півонії. – А які квіти любить ваша дівчина? – втрутилася продавщиця. – Моя дівчина? – здивувався хлопець, – У мене немає дівчини. Просто друг умовив піти з ним на день народження сестри. Зрештою, хлопець вибрав троянди, посміхнувся наостанок Яні і вийшов з магазину. Яна всю дорогу до будинку подруги думала про незнайомця з квіткового магазину. Яким же було її здивування, коли серед гостей вона помітила того самого юнака. Він теж її помітив, привітно посміхнувся і підійшов. Весь вечір вони разом базікали. Чомусь іменинниця кидала на них злісні погляди. Яна не розуміла, що зробила не так. Коли свято закінчилося, хлопець зголосився її проводити. Під час прогулянки взяв її номер телефону. Яна не знала, чим могла привернути увагу такого красеня.

На наступний день, відправившись до університету, вона зіткнулася зі своєю подругою. Карина шикнула на неї і каже: – У тебе совісті зовсім немає?! Я спеціально попросила Андрія запросити Кирила, а ти його забрала в мій день народження. Що він тільки в тобі побачив? Ти сіра миша! Виговорившись, вона розвернулася і пішла. Яна засмутилася. Вона не хотіла ображати Карину. Удома вона довго розглядала себе в дзеркалі. Дійсно, нічого особливого відображення не показувало. Дівчина вона невеликого зросту, кучеряве каштанове волосся, бліда шкіра, Підліткова фігурка без жіночних округлостей. Чому на неї звернув увагу статний красень на кшталт Кирила? Увечері, на подив Яни, Кирило подзвонив і запросив її погуляти в парку. Яна погодилася.

Зустрів він її з букетом польових квітів і сліпучою посмішкою. Так у них почалися стосунки. Всі навколо говорили, що це безнадійна пара. Але оточена любов’ю і увагою Кирила, Яна скоро зовсім перестала звертати увагу на оточуючих. Весь день Яна провела біля плити. Вона готувалася до торжества. Сьогодні вони з чоловіком відзначали п’ятнадцяту річницю весілля. Діти зібралися за столом. Яна встала і сказала: – Кирил, я зрозуміла, що ми зовсім неправильна пара. – Чому? – здивувався чоловік. – Ми жодного разу за стільки років не посва рилися. – А ти хочеш посваритися? – розсміявся Кирило. Чоловік обійняв її, шепнув їй на вушко: – Я не можу посва ритися з такою чарівною польовою квіточкою.

Одного разу він прийшов додому раніше, ніж очікував, опівночі. Коли він увійшов, його приголомшив вигляд кількох чемоданів дружини у передпокої, що спішно застібає дочці пальто, і помітно схвильованого сина поруч з ними. – І куди це ви всі зібралися у таку годину? – спитав він, намагаючись надати ситуації легкість. Його дружина обернулася до нього, в її очах були страх і рішучість. – Я вирішила піти від тебе! Я більше не можу цього виносити! – заявила вона, її голос здригнувся, незважаючи на те, що вона намагалася здаватися твердою. Вона дивилася на чоловіка, не в силах зрозуміти, як вона колись кохала цю людину.

Незважаючи на сльо зи дітей, чоловік накинувся на дружину, принижуючи її рішення. Не витримавши, вона тихо вивела дітей із квартири, побоюючись, що будь-яка конфронтація може призвести до ще більшого фізичного насильства. У перші роки їхніх стосунків вони жили щасливо. Вона насолоджувалась своїм життям, впевнена, що знайшла свого прекрасного принца. Проте її мати скептично ставилася до свого зятя. Але вона відмахнулася від застережень матері, впевнена в їхньому коханні один до одного. Її світ звалився, коли вона дізналася про зра ду чоловіка. Наче зра ди було недостатньо, вона ще й була ваrітна їхнім сином.

Незважаючи ні на що, вона вирішила зберегти сім’ю заради дитини, і на якийсь час їй це вдалося. Після народження дитини його відрядження стали тривалішими, а ознаки його невірності – дедалі явнішими. Нарешті, коли він назвав її ім’ям іншої жінки, вона вирішила покінчити з цим фарсом. Після розлу чення життя перетворилося на боротьбу, доводилося працювати довгий час у супермаркеті, зарплати ледве вистачало. Якось постійний покупець Макс здивував її букетом та запропонував проводити її додому. Спочатку вона чинила опір, посилаючись на те, що у неї двоє дітей, і це буде неправильно. Але Макс не вважав їх завадою, запропонувавши натомість вирушити до парку атракціонів.

Добра натура Макса внесла радість у її життя. Він не тільки обсипав її любов’ю, але й із задоволенням дбав про її дітей, навчав їх плавати та грати у футбол, фактично ставши для них батьком. Коли вона спробувала розлу читися, побо юючись нового болю зра ди, Макс зробив їй пропозицію, наполягаючи на тому, що не дозволить такій чудовій жінці вислизнути. Вони одружилися і поповнили свою сім’ю ще двома дітьми. Ось уже через п’ять років вони, як і раніше, щасливі в шлюбі, а друзі та сусіди захоплюються Максом за його батьківську роль і незвичайну подібність між ним і дітьми дружини від першого шлюбу. – Як ви вважаєте, чи можна любити так глибоко, так щиро і про все забути? – часто питала вона подруг, – чи зра да непробачна?

Шість років ми з Сергієм були разом, і в нас поки що не було дитини. Ми не дуже турбувалися; ми знали, що в нас достатньо часу, і ми були здорові. Сергій дуже трепетно ставився до своїх батьків. Його постійна підтримка та турбота про них спочатку не турбували мене. Але поступово мені почало здаватися, що він перегинає ціпок. Його батько помер кілька місяців тому, а мати висловлювала ст рах проводити ночі на самоті. Ми запропонували їй переїхати до нас, але вона відмовилася.

Тоді ми вирішили переїхати до неї самі. Це було незручно через тривалу поїздку на роботу та відсутність особистого простору, але це влаштовувало маму Сергія. Справжньою проблемою було те, що вона завжди була з нами, ось, весь час була поруч! Вона в прямому розумінні тягалася за нами скрізь, куди б ми не поїхали від дачі до кіно. Це було ніяково, тому що ми не могли вільно обговорювати свої справи, коли вона була поруч.

Останньою краплею стало те, що нас запросили на весілля. У день урочистостей я помітила, що мама Сергія теж збирається. – Куди ж ви вбираєтеся? – спитала я її. – Я їду з вами! А куди ще? – відповіла вона. – Але запрошення було тільки для нас із Сергієм… – З якого дива мама повинна залишатися вдома одна? – втрутився Сергій. – Сергію, давай тоді і мою маму запросимо? Вона також одна вдома.

Але вона розуміє, що непристойно ходити туди, куди її не запрошують, адже ніхто не цінує непроханих гостей! – відповіла я, засму тившись. – Якщо маму не чекають, то й ми не поїдемо! – Заявив чоловік. – Добре! Я піду сама! Після весілля я повернулася до нашого будинку і написала Сергію повідомлення: “Я більше не житиму з твоєю мамою. Вибирай: я чи вона”. За кілька годин він був удома. Трохи надутий, але це, я знала, можна було виправити.

Робочий тиждень добіг кінця. Олексій Петрович вийшов із кабінету та зачинив двері. Весняний день плавно переходив у вечір. Він не був упевнений у планах на суботу, але неділя була гарантованим сімейним часом. Вони могли вирушити за місто, і поїздка була б скоріше для душі, ніж для вирощування невиликого врожаю. Олексій був занурений у думки про літній відпочинок із сім’єю, коли побачив її. Впізнати її відразу, незважаючи на різницю в п’ятнадцять років, було легко. Адже Олена, з її вражаючою красою та чудовим розумом, була його першою любов’ю! Його молодість ніби промайнула перед очима.

Він пам’ятав той період, коли через роботу батька Олени вони стали жити далеко. Батьки Олени розлу чилися, і мати забрала її до свого рідного міста. За весь цей час він отримав від Олени лише кілька листів, і жоден з них не натякав на кохання. Коли він, будучи студентом останнього курсу, запропонував відвідати її, вона йому відмовила. Олена виходила заміж, і їхнє юнацьке, наївне кохання залишилося в минулому. Після цього несамовитого розлу чення він зустрів Люсю, однокурсницю, з якою одружився через рік. Через роки він побачив Олену, що йде йому назустріч. У його голові промайнув шквал питань, коли він зустрівся з нею поглядом.

Олена була щаслива у шлюбі, працювала над дисертацією та планувала у найближчому майбутньому завести дітей. Це викликало в Олексія глибоку тугу, адже колись він мріяв про спільне життя з нею. У результаті вони провели день разом, причому Олексій лише коротко розповів про свою сім’ю. Потім Олексій підкинув Олену на пізній поїзд у суботу, і вони попрощалися. Повернувшись додому пізно, Олексій застав Люсю, чекаючу на нього зі сльо зами на очах. Її просте запитання “Чому ти не подзвонив?” повернув його до реальності. Діти теж були засмучені незрозумілою відсутністю батька.

Йому треба було пояснити Люсі, як він провів день і ніч. Побачивши на папірці телефону ім’я та номер Олени, Люся все зрозуміла і зі сльо зами на очах запитала: -Ти вирішив повернутися в минуле? Після деякого роздуму Олексій розірвав папірець із номером Олени. Він вибачився перед Люсею, пообіцявши, що більше не повториться. Їхні стосунки були напруженими протягом місяця, перш ніж вони знову знайшли шлях один до одного. Олексій більше ніколи не зустрічався з Оленою, але спогади про неї будили в ньому тиху, трохи сумну ностальгію. Все минуло, він більше не сумував за минулим…

Одного ранку Наташа розсердилася на свого чоловіка Сергія та його родичів, які жили у її квартирі. Вони залишили безлад на кухні, з’їли всю їжу і не виявили жодної поваги до її майна. Розчарована Наташа зажадала, щоб дочка Сергія та її хлопець покинули квартиру. Сергій був приголомшений і запитав, куди вони підуть. Наталя вказала на те, що вони живуть у них уже три місяці, нічого не вносячи до загального бюджету.

Сергій пояснив, що молодим нікуди йти, але Наташа була непохитною і запропонувала їм зняти власне житло. Після подальших суперечок про фінанси та безробіття Сергія, Наташа пішла на роботу голодна та засмучена. Три місяці вона харчувалася в офісній їдальні, бо все, що вона готувала вдома, з’їдалося Сергієм та його родичами, які нічого не робили вдома, навіть посуд не мили.

Пізніше вона підслухала, як Сергій розповідав дочці, що одружився з Наталкою, чекаючи, що вона його утримуватиме. Приголомшена і віддана, Наташа пригрозила викликати nоліцію, якщо вони не підуть цієї ж хвилини. Коли вони відмовилися йти, Наташа зателефонувала своєму братові, nоліцейському, який приїхав і змусив їх залишити квартиру. Родичі неохоче пішли, і Наталя видихнула з полегшенням, зрозумівши, що нарешті виплуталася зі складної ситуації.

Галя готувала вечерю, коли її син привів додому Аллу – своє нове кохання, і оголосив, що вони хочуть жити разом. Галя здивувалася, побачивши сумку Алли, і подумала, чи не збирається вона одразу переїхати до неї. Пара пішла до кімнати сина, залишивши Галю готувати плов і розмірковувати про минуле. Вона відмовилася від особистого життя, щоб виростити двох дітей, а вони виросли та привели до будинку своїх партнерів.

Алла поводилася тихо і ненав’язливо, змушуючи Галю думати, що її присутність буде тимчасовою. За тиждень донька привела до них свого хлопця, бо у його кімнаті у гуртожитку була проблема з водопостачанням. Галя переїхала на кухню, спала на матраці на підлозі, а переодягалася у ванній. Почуваючись присоромленою та непомітною, Галя запитала сина про його плани на майбутнє, але зустріла байдужість з боку обох дітей.

Одного недільного ранку Галя вийшла з квартири, коли всі ще спали. Вона тинялася, згадуючи своїх зведених братів від другого шлюбу батька. Знайшовши будинок їхнього дитинства, вона зустріла Анатолія, людину, яка купила будинок після від’їзду зведених братів. Анатолій показав їй будинок, і Галя відчула відчуття щастя та припливу сил. Вона прийняла його запрошення залишитися на вечерю та переночувати у вільній кімнаті.

Повернувшись додому наступного ранку, Галя виявила, що її діти були стурбовані її відсутністю. Вони обдзвонили всіх її подруг, адже зрозуміли, що дуже образили матір. Діти пообіцяли виправитися: хлопець Насті скоро з’їде, а Слава та Алла допомагатимуть по господарству. Галя вибачила їх і почала вчити Аллу готувати. За тиждень Анатолій запросив усю родину на пікнік. Через півроку після цього Галя переїхала до нього, назавжди повернувшись до будинку свого дитинства.

З раннього дитинства мене вчили, що чоловік у сім’ї – це все, і його треба слухатися у будь-якому випадку. У 19 років я погодилася вийти заміж за Анатолія, хоч не любила його. Він був старший за мене на 10 років і з самого початку погано до мене ставився. Кожен день був боротьбою за те, щоб виконати його вимоги та зробити так, щоб він був задоволений.

У мене було троє дітей, і я мріяла вивчати кулінарне мистецтво, але була надто зайнята турботами про ферму та сім’ю. Минав час, мої діти виросли та поїхали з дому. У 43 роки я зрозуміла, що більше не можу терпіти знущання Анатолія . Я зібрала свої речі і поїхала до сусіднього села, де зупинилася в порожньому будинку. Анатолій дзвонив, вимагав повідомити, де я і чому не накритий стіл. Я сказала йому, що пішла від нього назавжди, і повісила слухавку.

Наступного дня я пішла прогулятися селом і наткнувся на Сашка – старого друга дитинства. Ми розмовляли та обмінялися номерами. Хоча я ще не була готова почати зустрічатися, я вперше за багато років відчула себе живою та вільною. Однак мої діти ображалися на мене за те, що я пішла від їхнього батька, і мені важко вдавалося пояснити їм, що я маю право на щастя.

Історія розгорнулася одного ранку, коли Ольгу розбудив крик Ігоря. Чоловічий голос пролунав із кухні, змусивши її швидко вдягнути капці і кинутися до нього. – Чому ти не спиш? – спитала вона, відчинивши двері. Ігор сидів на стільці з бо лючим виразом обличчя, та з настільки болючими, що Ольга інстинктивно потяглася за ліками. – Тобі недобре? – спитала вона. У паніці вона набрала номер служби швидкої допомоги.

Через п’ятнадцять хвилин приїхала машина і відвезла Ігоря з виєм сирен. – Будь ласка, Ольга, потурбуйся про Віру , – слабо просив Ігор, – ми чекаємо на дитину. Пробач мене. Ольга провела решту ночі в лікарняному коридорі, переслідувана привидами їхнього минулого. Вона пристрасно любила Ігоря до того дня, коли він відхилив її прохання створити сім’ю. – Я не готовий до дітей, – з серйозним виразом обличчя сказав він. Тоді вона була готова наро джувати дитину, але потім було вже пізно.

Тоді в їхнє життя увійшла Віра, молода, блакитноока дівчина з чарівними ямочками на щоках. Ольга взяла її до себе після того, як знайшла її в парку після невдалого складання вступних іспитів до університету. Віра швидко стала невід’ємною частиною їхньої родини, а також незабаром і kоханкою Ігоря. Ольга могла лише міркувати про свою ситуацію, думаючи: «Я привела kоханку чоловіка до свого дому…». Коли Ігор по мер, Ольга була у жа ху.

Повернувшись додому, вона виявила Віру, яка розмовляла з подругою, не знаючи нічого про траrедію. – Ігоря більше немає, – поділилася Ольга, а її голос був важкий від гrря. – Господи, що ж нам тепер робити? – здивовано спитала Віра. – Він хотів, щоб про тебе подбали. Ти можеш залишитись, якщо хочеш, — запропонувала Ольга. Подолавши ж ах, Віра висловила своє рішення залишити дитину, на що Ольга підбадьорливо відповіла: – Навіть не думай про інший варіант. Ми разом пройдемо через це. Так вони знайшли втіху одна в одній – дві жінки, об’єднані загальною втратою та майбутнім, яке вони зустрінуть разом.

Віра в черговий раз посва рилася з чоловіком. Вони були на дні народженні друзів, весь вечір на нього жінка молода витріщалася. Йому подобалася її увага, і він посміхався у відповідь. Віра весь захід просиділа з незадоволеним обличчям, а коли вони додому повернулися, влаштувала чоловікові сkандал. Їй дуже набридло постійно рев нувати його і зли тися. Душа відчувала, що він не зовсім з нею чесний. Чоловік називав її істери чкою і відмахувався від звинувачень. Вона почала замислюватися про розлучення, але вирішила з таким рішенням не поспішати.

– Поїду до мами в село, треба трохи подумати. Чоловік лише плечима потиснув. Вона розповіла мамі про ситуацію, багато плакала, а мати її втішала, але нічого корисного порадити не могла. Вероніка занурилася в домашні клопоти з головою, допомагала матері з городом, тиждень пролетіла непомітно. З чоловіком вона здзвонилася лише раз. Якось під вечір до неї заглянула подруга дитинства. Варто сказати, що Аліна виглядала відмінно. Вона розлучилася рік тому і помітно з тих пір покращала. – Чого це ти така кисла, Вір? У сім’ї щось не так? Віра важко зітхнула.

– Про розлу чення думаю, набридло так жити. Він вічно по сторонах дивиться, а я злюся і ревную. Не можу так більше. – Повір мені на слово, якщо у відносинах ще є якісь почуття, нехай і негативні, відносини можна ще врятувати. Кінець-це бай дужість. Я сама через це пройшла. Просто вирішити проблеми потрібно своєчасно. А єдиний спосіб-взяти на себе відповідальність за відносини, а не чекати, що партнер зміниться.

Змінитися самій потрібно, а не бігти від труднощів, стати жінкою, яку зобов’язані любити. Віра вирішила прислухатися. Коли повернулася додому, намагалася не провокувати kонфлікти, робити все позитивно. Стала краще за собою стежити, і самооцінка значно зросла. Вона помітила, що, коли стала впевненіше в собі, чоловік перестав по сторонах дивитися. Все в родині налагодилося.