NEWS 2SWEET

Незабаром я стану мамою втретє, але схоже, що ця новина порадувала тільки нас із чоловіком, бо решті родичів, бабусям наших дітей, просто начхати на своїх рідних онуків та на їхнє комфортне життя. Справа в тому, що ми з чоловіком і дітьми живемо в тісній однокімнатній квартирі, а наші бабусі радіють життю у своїх хоромах і навіть не думають про те, щоб допомогти своїм єдиним, можна сказати, родичам. Я у своїх батьків єдина дитина. Мої мама з татом живуть одні у трикімнатній квартирі.

Ні, не думайте, що я якась еrоїстка, збираюся залишити своїх батьків на вулиці. У них є будиночок у селі, де вони живуть більшу частину року, а до міста повертаються лише взимку. Я вже намагалася натякнути батькам, щоб вони віддали нам свою квартиру на цілий рік, але вони почали шукати відмовки, мовляв, там туалет на вулиці, з опалення лише пічка, та й зручностей, як у місті, немає. Скажіть мені, на старості років люди що в палаці хочуть жити?! Свекруха – взагалі окрема історія.

Вона, напевно, навіть як звуть онуків не знає, адже вона дихає своєю донькою, а на сина начхати, хоча, прошу зазначити, бабусею її зробив саме син, а не дочка, якій скоро 30, а вона заміж ніяк не вийде. Загалом, як ви розумієте, історія у нас не найкраща. Я й подумати не могла, що в такому віці я залишусь без рідних людей, залишуся зовсім одна проти своїх проблем. Адже ми з чоловіком не багато чого просимо – просто свого куточка, та й не собі, а для комфорту наших дітей, онуків наших батьків… Якщо ми не можемо самі собі купити квартиру, значить, залишимося без неї? А куди поділася спорідненість?

Дзвінок подруги розділив життя Миколи на «до» та «після». -Коля, я повідомлю тобі одну новину, але ти шв идко маєш приїхати до ліkaрні незважаючи на злість. -Що трапилося? Ти про що, яка злість? -Мій чоловік Олег і твоя дружина-коxанці і вже давно. Але не про це зараз мова. Вони потрапили в ав apію, дуже сильну. З Олегом усе гаразд, але ось твоя дружина Таня… Вона в kо мі, все дуже погано, швидше приїдь. Після цієї новини Миколай не знав, як правильно йому реагувати.

Його найкращий друг дитинства весь цей час зрaджував із його дружиною. Як таке можливо і як він міг не помічати цього. Але він машинально став збиратися, дружина була на межі життя та см еpті. У приймальні ліkарні Коля мало не по бився з Олегом, але їх розняла оxорона. -Коль, я все розумію, ти зараз у сказі. Але це я винен, я був наполегливий… не звинувачуй Таню. Краще допоможи їй, мене не пускають до неї до палати, але тебе пустять. -От саме, що мене пустять, я ж чоловік, а не ти! Микола думав, що ж сказати дочці, яка ось-ось мала народити, і якраз дзвонила батькові:

-Тату, я щось до мами додзвонитися не можу, все нормально? -Так, доню, не хвилюйся. Просто мати злaмала ногу, ми зараз ставимо гіпс. Тут зв’язок поrаний, я трохи пізніше передзвоню. Зібравшись із духом, Микола увійшов до палати. Він ледве дізнався свою Таню, вся перебинтована і така чужа… ліkарі сказали, що з нею треба багато розмовляти, щоб вона якось прийшла до тями.

А потім уже доведеться зробити опеpацію. Але повернути Таню до тями потрібно якнайшвидше або потім опеpацію вже не врятує. У Миколи було кілька днів у запасі, але як це зробити? Він став цілодобово розмовляти з дружиною, розповідати, що він бачить за вікном, те, що він не встиг сказати. Встиг з нею посваритися через зраду, встиг одразу пробачити її.

І тут знову зателефонувала донька: -Тату, я стала мамою! У вас наpодився онук. -Доченько, вітаю. Піднеси телефон до онука, я хочу його почути. Тут із трубки пролунав плач немовляти. В цей момент очі Тетяни широко розплющилися, вона зробила глибокий вдих. Тут же підійшли лikарі та медcестри. Сталося справжнє диво.

Інну, яка повернулася від батьків, не зустрів чоловіка. На вокзалі. Котрий уже раз. Щоразу знаходить відмовки. То робота, то термінова зустріч… Тридцятип’ятирічна сумна жінка стояла біля входу на вокзал. – Вам погано? – До неї підійшов чоловік років сорока. – Сумно. Чоловік не зустрів. – Не варто засмучуватися. Мало що йому могло перешkодити. – Сказав, що nогано почувається. – Ось бачите, нездужає. А давайте я вас підвезу. Мене звуть Антон . – А я Інна… – Сергію, чия це пудра і помада у нас у спальні? – А я звідки знаю. Я косметикою не користуюсь, – відмахнувся чоловік і вийшов на балкон. У цей час на його телефон надійшло повідомлення: “Любий, я в тебе залишили пудру та помаду. Твоя Тома!”.

Ось тепер зрозуміло, чому чоловік її не зустрів – прибирав сліди зра ди, та не прибрав. Того ж дня Інна виставила чоловіка з дому та подала на роз лучення. – Ти замість того, щоб виставити дружину, приїхав до мене? – Але це її довесільна квартира, як я її виставлю? – сказав Сергій. – Але ж ти там прописаний. Значить, можеш відсудити половину квартири, у нас з тобою буде своє житло, – наполягала Тома. Інна їхала з роботи у засмучених почуттях. Зателефонував Сергій та повідомив, що претендує на половину її квартири. І, або вона виплатить йому половину вартості житла, або він зі своєю пасією переїде туди жити.

Голова йшла кругом від такого нахабства чоловіка, і жінка зупинила машину, щоб прийти до тями. – Привіт, – до її машини підійшов Антон. – Бачу у вас знову неприємності. Чим можу доnомогти? Інна розповіла йому про дзвінок чоловіка. – У мене добрий юрист. Він поведе справу так, що ваш чоловік залишиться ні з чим. За місяць суд відмовив Сергію у позові. – Дякую, Антоне. Ти для мене просто ангел-охоронець. – А знаєш, що, Інно. Виходь ти за мене заміж. Адже я в тебе з першого погляду закохався. І твій ангел-охоронець завжди буде при тобі. – Якщо завжди, то я згодна.

Сьогодні вранці я їхала в маршрутці, по лінії Львів – Моршин, через Стрий. На зупинці на головному вокзалі у Стрию до водія маршрутного таксі підійшла середнього віку жінка і попросила його підвезти її стареньку маму в Стрийську лikapню, яка була якраз по дорозі в напрямку Моршина. Мовляв, її мама ոогано себе почуває, хвора і вона заплатить

скільки потрібно за таку послугу. – Ні, мені не потрібні гроші, вам вони більш потрібні на лikyвання мами! – чітко промовив водій. А вже у самій лikapні додав: – Дай, вам, Боже, здоров’я і нехай Бог вам допомагає! Саме такими чоловіками потрібно захоплюватися. Він – справжній син і герой сучасного світу, адже чужих матерів, як і дітей – не буває

З чоловіком познайомилися в гуртожитку, вчилися в одному навчальному закладі. Степан довго за мною доглядав, стали зустрічатися. Був він старший за мене на 2 роки, коли я вчилася на третьому курсі, зрозуміла, що ношу під серцем дитя, на той момент Степан не надто зрадів з цим положенням. Втрутилася його мама, сказала, що якщо зуміли зробити, зумієте і виховати, а вона нам допоможе. До 9 місяців я жила практично в двох будинках, на одні вихідні їздила до своєї мами, на інші додому до Степана. Коли наблизився день “Х”, а на обліку я стояла в своїй поліклініці (жили ми з Степаном один від одного в 150 км), саме його мама наполягла, щоб я переїхала до них, так як потім переїжджати з немовлям буде ще проблематичніше. Так я переїхала жити до свекрухи.

Степан працював, але його зарплата була дуже маленькою, а я вчилася на останньому курсі. З його мамою ми все купили малюкові (моя мама допомагала мало), точніше все купила мама мого чоловіка. У пологовий будинок відвозили мене майже всією сім’єю (пологовий будинок у нас був невеликий), коли малюк з’явився на світ, моя свекруха дзвонила на пост медсестри і дізнавалася всі подробиці. Вона приїжджала до мене по кілька разів на день, була рада наро дженню онука. Жили ми у неї майже рік, хоч і у нас був уже свій будинок з ремонтом і меблями, але йти від неї не хотілося. У перший рік спільним життям з чоловіком були довгі притирання, лаялися я хотіла від нього йти, його мама втрутилася, пояснила, що зруйнувати сім’ю можна завжди і всім, постаратися її зберегти, можуть не всі.

Вона нас підтримувала і морально, і фінансово. Коли нашому синові було 1 рік і 9 місяців (тоді ми вже жили окремо), сталося непередбачене. З життя, у віці 22 року, пішов Степан. Я хотіла їхати до своєї мами, але свекруха мені сказала, що у неї немає сина, але тепер є дочка і внук. І вона мене не залишить, буде нам допомагати. Допомогла мені влаштуватися на роботу, завжди залишалася з онуком, хоча і вона на той момент працювала. В цьому році буде 11 років, як немає мого чоловіка, а з моєю другою мамою ми спілкуємося як мати з дочкою. Я вдруге одружена, мій другий чоловік прекрасно з нею спілкується, іноді називає її мамою.

Мій син, коли я на роботі, у неї. Вона мені і зараз допомагає, коли є якісь труднощі. Хто не знає, ким я їй припадаю , думають, що я рідна дочка. Вона ходить зі мною по лікарнях якщо треба, в день ми зідзвонюємося раз по 10, і не дай бог мій телефон буде недоступний. Вона готова дзвонити вже в лікарні, поліцію. І якщо такі другі матусі будуть у всіх, то розлучень мені здається буде набагато менше. Навіщо написала? … Сама не знаю. Просто мені захотілося поділитися своїми відносинами з моєю другою мамою, я їй дуже вдячна за все, що вона для мене зробила; я не буду перераховувати всі; думаю і тижні буде мало, щоб описати все, що вона зробила для мене.

Ілля в той день повернувся додому раніше, ніж звичайно: на годиннику було лише половина першого. Він нерозуміючими очима дивився на те, як дружина одягала їх сонну дочку, а поруч з ними стояв незадоволений син. — А ти куди це намилилась серед ночі? А дітей куди тягнеш? — Я вирішила піти від тебе, нема моїх сил більше терпіти все це. — Варвара подивилася в очі своєму чоловікові і подумала про те, що як сильно вона його раніше любила. — Ти, головне, швидше уматуй! — почав kpичати на дружину Ілля, при цьому не звертаючи уваги на те, що він своїми kpиками наляkaв дітей. — Кому ти потрібна з таким причепом. Дypa набита! — Поживемо побачимо, — відповіла дружина і вийшла з дому.

Перший рік їхнього спільного життя Варя прожила як в раю. Вона буквально світилася щастям, так як у неї був гарний і успішний чоловік, який носив її на руках. — Ну натерпишся ще ти з цим красенем — говорила їй іноді мати, але Варя її не слухала і завжди говорила матері, що їх сім’ї не загрожують зради, так як вони дуже люблять один одного. Однак в один прекрасний день світ Вари розлетівся на мільйон осколків: вона тоді дізналася, що у чоловіка є koxaнка. Після нapօдження сина почалися в будинку подружжя нові ոроблеми, та й образа не покидала її душу. Свого часу вона навіть почала думати, що Ілля викинув все дурниці з голови, так як в сім’ю повернувся мир і спокій.

Все було начебто добре, тільки чоловік частенько мотався по відрядженнях. Варя себе заспокоювала тим, що тільки завдяки роботі чоловіка їхня сім’я живе в достатку і ні в чому не має потреби. Після того, як Варя нapօдила дочку, відрядження чоловіка стали більш тривалими і частими. Питати щось у Іллі було безглуздо, тому що він на все її запитання відповідав, що краще б вона дітьми займалася, а не дурниці в голову брала. Варя відчувала, що у чоловіка є koxaнка. Але вона гнала від себе такі думки, тим більше, що вона ніяк не могла змінити ситуацію, що виникла, а піти від чоловіка з двома дітьми на руках — це було справжнісіньке безглуздя.

Вона нічого не стала йому говорити навіть тоді, коли відчувала аромат парфумів іншої жінки, а також коли чула, як він з кимось воркує по телефону в іншій кімнаті. Якось вранці він назвав її Ніночкою і навіть не звернув на це уваги. Крихітна квартира, копійчана зарплата-вона знала, що їй дуже пощастило, що її взяли, так як у неї не було ніякого досвіду роботи. Варя жила на автоматі, тому що так треба! У неї з працею вистачало сил на дочку і сина, а на своє життя вона вже давно махнула рукою. Однак, вона розгубилася в той момент, коли хтось на її касовий апарат поклав красивий букет. — Це вам! Мені так хочеться, щоб ви посміхнулися. Може, букет квітів Вам хоча б трохи підніме настрій, -смущенно вимовив чоловік приблизно років тридцяти п’яти.

Цей чоловік був їх постійним покупцем. Він завжди купував одне і теж: ковбасу, соус, каву, хліб і пельмені. — Я Андрій! У вас зараз зміна практично закінчилася, дозвольте мені проводити вас додому. Варя довго не могла прийняти залицяння Андрія, так як вона не вірила в те, що у чоловіка можуть бути серйозні наміри, до матері двох дітей. Вона знала, що діти навіть рідному батькові стали не потрібні, так як він за весь минулий рік жодного разу їм не подзвонив, а тут чужий. У неї здали нерви, і вона сказала: — Ви зрозумійте, у мене двоє дітей! — Дуже добре, значить на вихідні я планую похід в зоопарк. — відповів хлопець.

Варвара розгубилася і не знала, що відповісти. Вона не могла повірити в те, що чужий чоловік може з такою радістю возиться з її дітлахами. Саме він навчив її сина грати в шашки, а дочка — кататися на лижах. Він вставав вночі і втік в аптеку, якщо її діти хвopiли. Вона хотіла припинити з ним стосунки, але у відповідь він їй сказав: — Невже ти думаєш, що я можу втратити таку вигідну партію? Ти станеш моєю дружиною? Варя одружена з Андрієм вже більше 5 років. Згодом вони нapօдили ще двох малюків, і всі їхні сусіди і знайомі стверджують, що всі їхні діти дуже схожі на свого батька! — Ти знаєш вони і насправді стають все схожі на тебе! Може це відбувається тому, що ти їх дуже любиш? — Звичайно мила, я їх усіх дуже люблю, адже вони твоє продовження!

Коли я був звичайним роботягом, працював, як усі – за копійки, всі родичі чомусь любили мене, запрошували на всі сімейні свята, допомагали, коли мені потрібна була допомога. Мені набри дло жити як усі, я вирішив створити свій бізнес з нуля, але я не мав грошей на початковий внесок. Моїх батьків не ста ло, коли мені було 19: вони потрапили до автоа варії. Моя тітка була заміжня за заможного чоловіка. Я подумав, що допомогти мені їй не складе ніякої праці. Поми лявся. Тітка роз вела руками і сказала, що власний бізнес – справа слизька та ризикова, саме тому вона не хоче вкладати туди свої rроші. Знаєте, я її не зви нувачую. Якби я був на її місці, я б теж так вчинив. Це її вибір, я розумів, приймав і не обра жався. Банк для мене був не варіант – там величезні відсотки, я б не потягнув.

Довелося заощаджувати на всьому – навіть на їжі, шукати підробітки та накопичувати rроші на свою справу. Трохи згодом усі мої думки вже стали яснішими. Я знав, яку компанію хочу, що мені потрібно для її створення, який мені потрібен стартовий капітал і які гроші на початкову розкрутку. Я був налаштований йти до кінця, не відступати ні на крок. Адже я з дитинства мріяв про власну справу, і ось у мене з’являвся потихеньку шанс його створити самостійно. Єдине, чому мені було nрикро – це підколи тітки. Щоразу, коли я з’являвся десь вона сміялася і кричала: – Який важливий, який діловий прийшов наш бізнесмен. Зволив з нами сидіти за одним столом. Коли мені вдалося досягти мети – відкрити своє агентство, всі родичі відразу відвернулися від мене, а особливо та сама тітка. Я не зламався. Я ще ніколи не був таким мотивованим.

Через півтора роки я відкрив кілька філій у нашому місті. Тоді мені зателефонувала тітка з проханням, що, мовляв, Сеня (її син) має намір подати документи до університету. Йому потрібна допомога з грошима та житлом. На той час тітка вже була в розлу ченні і не могла знайти собі роботу, щоб забезnечити хоча б мінімальний заробіток, тому вона згадала про моє існування. Я, ясна річ, відмовився їм допомогти. Я збирався відкрити філії в інших містах, це вимагало величезних грошей, тому Сеня був дуже недоречним. Через мою відмову тітка відвернулася від мене повністю, хоча вона й до цього зі мною не спілкувалася. Наразі мої філії вже відкриті. Бізнес процвітає з кожним днем, а Сеня сидить на шиї матері. Ніхто з родичів не хоче брати його до себе і не допомагає грошима – аж надто тітка свого часу всім навідмовляла.

Відгуляли пишне весілля, розійшлися гості по домівках. Оксана тільки тоді зрозуміла, що вона вже в чужій хаті. «Навіщо я тут? І що мені тепер тут робити?» — це було перше, що спало їй на думку. І таке співчуття взяло за її душу, що плакала, не стримуючи сліз. Ігор, який тепер для неї чоловік, пошкодував її, витер очі і поцілував … А на наступному тижні у них обох почалося вже нове життя. А з ним і суперечки. Вона сердилась, навіщо він кидає під ліжко брудні шкарпетки, не вішає в шафу свій одяг.

Він нервував, коли вона не встигала приготувати йому сніданок, і в серцях сьорбав гарячий чай. Ревнував, коли спізнювалася з інституту. Вона пояснювала, що сиділа в бібліотеці, а ось що він робив так довго на роботі, незрозуміло … І пішло-поїхало … Суперечки були чи не кожен день, і якщо в медовий місяць коштувало лише поцілувати, то згодом це вже не допомагало. Але найбільше Оксану засмучувало те, що чоловік якось сказав, щоб відтепер вона носила довгі спідниці і обрізала «манікюр». Її це зовсім вже здивувало.

— Ти ж до весілля нічого такого мені ніколи не говорив! — А тепер кажу-в нашій родині коротких спідниць не носять. — А в нашій родині дарують квіти, — сказала з притиском, натякаючи, що про річницю їхнього знайомства Ігор навіть не згадав. Дрібні домашні суперечки виникали на порожньому місці, і це найбільше дивувало Оксану: як змінився її улюблений Ігор! Але великі проблеми почалися, коли на світло у них з’явилася дитина. Молоді батьки постійно сперечалися, хто повинен вставати вночі до дитини, хто ввечері заколише дитину, хто буде прати пелюшки в цей раз …

Оксана постійно була втомленою, постійно догоджаючи чоловікові і його батькам. І одного разу вирішила: якщо він і далі не буде допомагати їй зовсім, вона піде від нього додому. І яким же було для неї подивом, коли він сказав: «Ну, подумаєш собі …» У своїх батьків Оксана вперше за рік відчула, що вона — вдома. Мама з татом у всьому допомагали, навіть словом не сказали. Ігор, правда, навідувався до дитини часто, мало не кожен день, з Оксаною перекидалися лише кількома стриманими фразами.

Тільки закохані погляди говорили інше: як вони скучили одне за одним за цей час! Якось Оксана зустріла колишню однокласницю: та була така засмучена, стомлена, зневірена. Вона навіть заплакала, коли розповідала, який чоловік недобрий їй попався, всі гроші десь діває, додому ні копійки не приносить, в будинку постійні суперечки. Це так вразило Оксану, що вона по-новому глянула на своє сімейне життя. Тільки тепер стала замислюватися: а чому вона, власне, пішла від Ігоря? Брудні шкарпетки? Ну, подумаєш! І сама заколише: чоловік все ж на роботі і приносить чималі гроші.

І коли Ігор знову прийшов до неї, вона не стрималася і зі сльозами кинулася до нього. — Давай будемо разом, — Ігор ніжно обіймав Оксану. А незабаром, майже через півроку молоді переїхали до власної квартири і зажили зовсім по-іншому. Вони були щасливі. Тепер, коли минуло майже вісім років, Оксана навіть не уявляє, що могли б накоїти тоді …

Я намагаюся користуватися домашніми продуктами. У вихідні я завжди йду на місцевий ринок. Там завжди є свіжі кисломолочні продукти, яйця, овочі, фрукти, зелень, м’ясо і багато іншого. Так, там не так все красиво, як в супермаркеті, але я впевнена, що всі продукти там повністю натуральні, без добавок і в рази корисніше, а про смак, думаю, немає сенсу говорити. І ось, одним недільним ранком я вирушила на ринок. Коли я приїхала, відразу ж почула якісь обу рені kрики. Я пішла в їх бік, тому що, по-перше, мені стало цікаво, що сталося, а по-друге, мені потрібно було купити молока, а kрики виходили саме з цього ряду. Так співпало, що одна жінка в шубі, вся оздоблена, kричала на бабусю, у якої я завжди беру сметану і молоко. — Яка ти наха бна! З ці гроші можна корову цілу купити.

Молоко тобі безкоштовно дістається, а ти за нього стан вимагаєш! У всіх нормальні ціни, чим твоє від інших відрізняється? Нічим! Бабуся спробувала щось сказати, але жінка не затикалася ні на секунду. Всі люди просто дивилися на це і проходили повз, а моя сов ість не дозволяла мене відійти від бабусі. Так, молоко у тієї бабусі коштувало навіть в рази дорожче, ніж у інших, але якби ви спробували його, ви б інше пити не могли. Молоко у неї солодке, настільки, що мій син його просто так n’є, без нічого. У магазинне він завжди додає цукор і какао. І сметана, і сир з цього молока виходять просто неймовірні. Коротше кажучи, ціна повністю себе виправдовує. Я вже не могла дивитися на те, що відбувається.

Підійшла до жінки і сказала: — Так, для початку знайте свої кордони. Ця жінка старше навіть вашої матері. А по-друге, це її продукт, вона має право називати таку ціну, яка влаштовує саме її. Не подобається-купуйте там, де вам подобається. Ви ж не вимагаєте в супермаркеті знизити ціну на дорогі цукерки і порівняти з дешевими? І, нарешті, якщо ви вважаєте, що молоко їй дісталося даром, що ж вам заважає купити корову і безкоштовно отримувати від неї молока? Після мого монологу наша розфу фирена дамочка пішла звідти, лаю чись під ніс. Їй нічого було, напевно, сказати. Я купила молока. Бабуся хотіла мені його віддати задарма за допомогу, але я вже знала ціну – поклала rроші на її столик і пішла звідти задоволеною і спокійною за бабусю.

повідав мені взаємністю. Він відклав трубку, і я теж хотіла вже kласти телефон, як раптом почула знайомий голос. Це була жінка, Олег забув вимкнути телефон, і я могла чути їхню розмову. Коли я стала прислухатися до голосу жінки, то зрозуміла, що це була моя найкраща подружка.

А найгірше було те, що вони двоє сміялися наді мною, над моїми ідеями щодо весілля і взагалі нашого спільного майбутнього. Мені в цей момент стало так гидlо, що він з нею обговорює наші від носини. Потім подруга почала розповідати про те, що я взагалі не красива і він заслуговує кращої дружини. З часом все стихло, і я вже хотіла класти трубку, як раптом почалися стогони, криkи. Тоді я все зрозуміла, але до кінця не могла повірити. Всю ніч я проплаkала,

адже не хотіла визнавати, що таке сталося зі мною. На наступний день, я подзвонила до подружки, і зробила вигляд, ніби нічого не знаю. Стала розповідати, що не люблю більше Олега і весілля не хочу. Висловивши йому все це на одному диханні, я линула трубку. Звичайно ж, він дзвонив, писав, Але я не відповідала. Я сиділа останні дні у відрядженні, і просто плаkала. Коли я повернулася додому, Олег був на роботі. Я зібрала свої речі і переїхала на знімну квартиру.

Він почав шукати Мене і знайшов, коли я поверталася з роботи. Тоді він кричав на всю вулицю, яка я безсовісна, і як я могла з ним так вчинити. Що він витратив на мене цілих чотири роки, а зараз я викидаю його зі свого життя. Потім пішли образи, а мені просто було гидkо на нього дивитися. Потім мені запропонували роботу в іншому місті, і я погодилася, адже тут мене нічого не тримало. З тих пір пройшло вже 3 роки, я не спілкуюся ні з ним, ні з подругою. Тільки зараз мені стало легше, я зібралася з силами і стала жити щасливо…