NEWS 2SWEET

У маленькому селі практично все життя прожила одна бабуся; її звуть Зінаїда Василівна і був у неї син Віктор. Сама Зінаїда Василівна була не дуже стара, але при цьому, все своє життя страж дала через пог ане здор ов’я. Одного разу, ще молода Зінаїда, яка на той час вчилася в іншому місті, повернулася додому з малюком на руках. Назвала його Віктором. -Ох Зіна то у нас гуляща, дитину нар одила не зрозуміло від кого, а таку правильну весь час себе показувала, зовсім місто розбестило її — говорили знайомі. Зінаїда звичайно все це чула, але намагалася не звертати уваги на бридкі мови, а витрачала всю себе на те, щоб виховати і виростити сина. У неї було небагато, але Вітя завжди ходив доглянутий, чистий і вигладжений, ніколи не голодував.

Зінаїда Василівна любила його беззастережно. Згодом Вітя підріс і став здатний допомагати по городу і в цілому, по домашньому господарству. Він був хоч не досить дорослим, але прекрасно розумів, що його мама піклується про нього як може, а він в свою чергу, намагався допомагати у відповідь, так як мама часто хво ріла. Згодом, все в селі забули про його походження і навіть почали ним захоплюватися. Аж надто добрий і чуйний ріс хлопчина, та й до того ж руки були з потрібного місця, то лавку полагодить, то дощок сусідам. Віктор відмінно навчався в школі, і навіть вступив до університету на бюджетне місце, і закінчив з відзнакою, вираз «золота дитина» був явно про нього.

Після навчання, він залишився жити в місті і знайшов хорошу роботу, в село до матері їздив кожні вихідні і допомагав чим міг по господарству, а також залишав грошей. Через пару років він знайшов собі дівчину, її звали Оксана.Вже через пів року, коли Віктору виповнилося 28 років, вони вирішили одружитися, всі витрати взяв на себе батько Оксани, так як вона захотіла пишне весілля, на яке ні у Віктора, а тим більше у Зінаїди Василівни не було грошей.В день весілля з боку Віктора гостем була тільки мама — Зінаїда Василівна.Всі гості поглядали на неї з явною зневагою, так як майже всі були з достатком явно вище середнього, і спочатку пліткували: — Чим Оксану зміг зацікавити цей пацан з села?

У нього ж немає нічого за поясом по суті — шепотілися одні. В іншому весілля пройшло спокійно.Після цієї яскравої події Віктор став все рідше їздити до Зінаїди Василівни, постійно знаходив якісь причини:Те роботи дуже багато, то зах ворів, то заб ув.Вся справа була в його дружині Оксані: їй дуже не подобалася село і їздила вона туди тільки один раз, коли Вітя возив знайомити з мамою.Спочатку Віктор пручався впливу Оксани, але після весілля дав слабину і пішов у неї на поводу і почав забувати, що його мама по здо ров’ю не може постійно стежити за всім господарством і не може ніде працювати, з цієї ж причини.

А ще через пару місяців і зовсім став рідше телефонувати, а пізніше і висилати гроші.Зінаїду Василівну дуже розчарувала ця ситуація; літо вже закінчувалося, дров майже не залишилося, а на її мізерну пенсію за станом здоров’я і на них не вистачить толком.Якось раз до неї зайшла сусідка Люба:- Зіна, пішли до мене, чаю поп’ємо, а то мені сумно самій — покликала Люба.Зінаїда Василівна погодилася, вони трохи поговорили. Зінаїда Василівна почала скаржитися на свою ситуацію, так як поділитися проблемами було ні з ким. Вона розповіла про все, і про фінансові труднощі і про те, що син про неї зовсім забув, хоча вона в нього душу вклала. — Ох, у нас в селі без дров не проживеш, замерзнути можна,

я звичайно можу тобі трохи допомогти, але це не справа, що Вітька не допомагає тобі. Через деякий час Люба запропонувала написати заяву, щоб Віктор відраховував алі менти, раз по хорошому не хоче допомагати, не голодувати ж їй все-таки. Зінаїда Василівна була проти такого вчинку, дуже вже вона любила сина і не хотіла завдавати йому незручності. Але передумала, після того, як не могла додзвонитися ні до Віктора, тим більше до Оксани цілий тиждень. Хоча дзвонила і вдень і ввечері, і ніхто не дзвонив у відповідь.Вона написала зая ву, су д був виїзним і проводився в місцевому клубі.Всі вже були на місці, прийшло багато жителів села, так як було цікаво подивитися.

Останньою в зал зайшла Зінаїда Василівна дуже худа і вже навіть горбата. Віктор, як тільки побачив маму, відразу запл акав. Настільки довго він був відсу тній. Суд дя першим викликав Віктора.— Ні, я не забув свою маму, просто дуже багато роботи. А гроші я відправляю їй щотижня, як завжди; ну не зовсім особисто, я даю гроші Оксані і вона повинна їх відправляти поштою, як завжди. Я обізнаний, що моя мама не може себе забезпечити і дбаю про неї, як вона дбала про мене свого часу. Другий по черзі суддя викликав Оксану, дружину Віктора. — Я все їй завжди відправляла, як просив Вітя, їй напевно мало стало, ось вона і робить з себе убогу, щоб грошей більше дали. — звинувачувала Оксана, не соромлячись;

Віктор був явно не задоволений цими словами.- Ви можете довести, що відправляли кошти, які вам давав чоловік? — запитав суддя.- Ні, не можу Нехай вона краще розповість, хто батько Віктора, а то все життя тримає його в невіданні — намагалася змінити тему Оксана І у неї це вийшло.Зал відразу загудів, але Зінаїда Василівна встала зі свого місця і коли почала говорити, зал затих, всім було цікаво, що вона на це відповість.- Я можу відповісти! Насправді, я повинна була зізнатися ще дуже давно. Прости, Вітька, що приховувала від тебе правду. Віктор не мій рідний син і батьків я його не знала.

Одного разу я йшла після захисту диплома через сквер до гуртожитку і почула тихий плач за кущами. Звичайно я пішла перевірити; я знайшла пакет з дитиною, якого я забрала собі. Єдине що я знайшла від його батьків — записка, в якій було всього лише два слова — «Прости, синку».Я привезла його до себе в село, і дала йому ім’я і своє прізвище, я розуміла, що своїх дітей у мене не буде, так як через моїх постійних про блем зі здор ов’ям, чоловіки не наважувалися будувати зі мною серйозні відносини, все кто меня в селі знають, підтвердять це, з цим я змирилася.Я присягнулася, що виховаю Вітю, як власну дитину і буду завжди піклуватися про нього. — зізналася Зінаїда Василівна. Після її слів весь зал огорнула тиша; дійсно, все знали тільки те, що Зінаїда приїхала з міста з дитиною і більше нічого.Тишу порушив Віктор, який запла кав,

як маленька дитина і просив вибачення за те, що перестав їздити і допомагати мамі.- Ти моя мама, хай навіть не біологічна, але без тебе, я б не вижив і не став такою людиною, якою є зараз .. Ти мій найрідніша людина і я більше ніколи тебе не залишу .. Прости мене, мама ..Через тиждень Віктор подав документи на розлучення з Оксаною, він не міг їй пробачити її брехня і вчинок по відношенню до його матері; адже з’ясувалося, що вона привласнювала ці гроші собі і нікуди не відправляла.Він знову почав їздити до матері по вихідних і допомагати по господарству. Зінаїда Василівна пробачила його, так як дуже сильно любила. Віктор в неодружених пробув недовго, і через пару місяців знайшов собі гарну і розумну дівчину. Живуть вони разом вже рік, і скоро Зінаїда Василівна буде няньчити онуку.

Людмила і її чоловік Іван з нетерпінням чекали появи двiйнят. Після того, як на У З Д дізналися, що буде хлопчик і дівчинка, то купили дітям рожевий і блакитний комплекти одягу на випiску. Ось настав день по л0гів і жінка нар0дила здорових двійнят. Вона була дуже щасливою і уявляла, як забере дітей додому.

Ме дсестра перед випискою забирала дітей на огляд, а коли принесла і віддала дітей Людмилі, то жінка зблідла. — Ви принесли мені чужих дітей. — Не може бути! — відповіла ме дсестра і глянула в документи. Тим часом жінка розділа дітей і побачила, що це дівчатка. — Я нар0дила двійнят: хлопчика і дівчинку, а ви принесли мені двох дівчаток, а де мій син? — запитала у ме дсестри жінка. Ме дсестра була здивована, вона не знала, що їй робити. — Віддайте мені сина! Якщо через кілька хвилин мені не принесете моєї дитини, я піду до головного лікаря! — зі злістю крикнула жінка.

М едсестра вибігла в коридор і кудись пішла. Через кілька хвилин з неї прийшла лікарка і принесла її сина. Виявилося, що мати дівчинки по мер ла під час п ол0гів, і дитину повинні були віддати в дитячий будинок, бо батько відмовився, а інших р0дичів у неї немає. А ме дсестра випадково взяла не ту дитину. Працівниця п ол 0гового будинку вибачилася перед молодою матір’ю. Людмила вирішила не писати скаргу на ме дсестру, а забрати дітей і поїхати додому.

Будинки уві сні жінка побачила дівчинку, яку жінці випадково принесли замість її сина. Коли вона прокинулася, то відчувала, що повинна удочерити дитину. Жінка розповіла про дівчинку чоловікові і сказала, що хоче її забрати. Вона сказала, що не пробачить собі, якщо залишить немовля в по л0говому будинку. Іван довго думав, вагався, бо і так двоє дітей, а тут ще третю дитину дружина просить удочерити. Але згодом погодився на вмовляння жінки — і тепер у них троє дітей: дві дівчинки і хлопчик.

Рівно тридцять років тому я знайомила чоловіка з батьками. Представила Володю батькам у ролі нареченого. Хоч вони прийняли його привітно, але після вечері батько мені сказав: -Кать, Не виходь за нього. Ти розумна, освічена дівчина, а він звичайний хлопець із села. Про що ти говоритимеш з ним? Між вами завжди буде прірва під назвою «інтелект». Я тоді заперечила. Думала, що батько не має рації, бо освіту завжди можна здобути. Після весілля я вмовила Володю вступити до технікуму на заочне відділення.

Він не вчився, контрольні замість нього робила я, конспекти я теж писала. Володя закрив першу сесію ледь як, а потім перестав ходити на пари та вчитися. — Треба — йди вчися сама. Мене не чіпай, – сказав він мені. Кинувши технікум, він продовжив працювати на селі трактористом. «Гроші в будинок приносив і добре», — думала я. З роками я помітила, що в нас зовсім нездорові стосунки. Він не робив мені подарунків. Коли я обурювалася він казав: «Я тобі зробив два чудові подарунки, ось бігають по квартирі». Він говорив про доньок. Коли нам потрібно було міняти вікна, я попросила його цим зайнятися, а він заявив:

«Треба-міняй сама». Це не одиничний випадок, він усі турботи про будинок завалював на мене, тільки дачею займався сам. Коли дівчатка виросли і поїхали від нас, то я зрозуміла, що витратила своє життя впусту. Мабуть, лише діти мене ощасливили за тридцять років шлюбу. Тато мав рацію, нам з ним просто нема про що говорити. Фільми, які мені подобалися, йому не подобалися і навпаки. З їжею, розвагами, книгами, подорожами було також. Ми просто жили в одній квартирі, але окремо. Подавати на роз лучення не бачу сенсу, боюся залишитись одна, та й майно ділити не хочу. Останнім часом любить випити, збирає всіх місцевих бродяг і приводить у нашу квартиру. Мені доводиться їх розганяти, іноді навіть звертатися в nоліцію. Залишається тільки сkаржитися подрузі та терпіти Володю.

Я старша дитина у сім’ї. У мене є молодший брат. Він молодший за мене всього на три роки. Батьки завжди хотіли хлопчика, тому, коли він з’явився, відчувалася різниця в тому, як вони ставилися до мене та брата. Йому з дитинства вселяли, що чоловікові можна все. Тому виріс він розпещеною і безвідповідальною людиною. Я закінчила університет, знайшла добру роботу. У мене також є хлопець хороший і в нас з ним серйозні відносини. Мій брат усе своє життя жив за рахунок батьків, освіту вищу так і не здобув, навіть не намагався.

Хоча йому зараз вже 22 роки, він живе у батьківському будинку. Я винаймаю квартиру в спальному районі міста. Якось батьки забули залишити братові ключі, самі поїхали відвідати бабусю з дідусем, того дня брат переночував у мене. Поки спала, він без дозволу взяв ключі від моєї машини і подався на ній до свого друга до клубу. Там напився, а по дорозі назад потрапив в ава рію. На цю машину я збирала кілька років, своєю завзятою і чесною працею, а він узяв і зламав її в один нещасний вечір.

Тепер на моїй новій машині вм’ятина. Коли батьки про це дізналися, вони відмахнулися. – Він же твій брат, нічого страաного, назбираєш потім на ремонт. Я особисто просто в люті від його на хабства, самодіяльності, на хабства та безвідповідальності. Я вирішила, що залишати цю ситуацію так не можна. Хоча б раз Сергій має понести відповідальність за свій вчинок. Багато хто може за це засудити, але саме я подала на нього до су ду. Зараз суд зобов’яже виnлатити мені компенсацію, це змусить його знайти роботу, може, тоді він хоч трохи порозумнішає і виросте. Це тільки йому на благо. Але батьки так не гадають. Вони образилися і не розмовляють зі мною.

Петро повертався з далекого рейсу. Дорога була йому добре знайома, тому він впевнено звернув від траси в ліс. Так він неабияк зрізав шлях. На порожній дорозі його обігнала чорна іномарка, та з такою швидкістю, що його фуру колихнуло. Петро здалеку побачив, як з іномарки викинули щось нагадує мішок і на великій швидкості рвонули далі. Хлопець вирішив перевірити “мішок”. Коли він підібрався ближче – його пересмикнуло. У заметі лежав чоловік у віці. Він був дуже слабкий, тому не міг сам вибратися. Петро доnоміг тому вибратися і дійти до його фури. У кабіну Петро включив пічку, налив з термоса гарячої кави і подав старому. Там вже почав розпитування. – Хто це був?

– Цей мерзотник-мій пасинок, Ігор. Старий трохи відігрівся і розповів. – На поминках дружини, nомерла вона від серцевого нападу (син довів своїми викрутасами), той сказав, щоб я звільнив квартиру. Я запропонував розміняти її. На що він заявив, що ділити квартиру з приживалою не має наміру. Мені нікуди було йти, і той про це знав. Тому запропонував ” Одягайся. Є для тебе житло. Я тебе відвезу”. Ось і привіз… – Ну і нікчемність! Йому це ще відгукнеться. Ми зараз поїдемо до мене додому, а завтра знайдемо куди вас поселити. Є у мене друзі у відповідних організаціях. Проконсультують. – Сказав Петро. Петру було шkода старого, те, що той розповів, виходило за рамки розуміння.

Хлопець вирішив, що з друзями покарає Ігоря за проступок з батьком, хоч би і не рідним. Двері квартири Петро відкрив своїм ключем. Мами вдома не було. Може бути, в магазин пішла, а може в гостях у сусідки. Петро посадив Федора Петровича за стіл на кухні і заварив чай. – Вип’ємо поки чайку, поки мама прийде і нагодує нас. – Сказав він старому. Хвилин десять потому грюкнули вхідні двері. – Мам! Ми тут, – Петро встав назустріч матері і обійняв її. – Познайомся, це Федір Петрович. Ма-ам, що з тобою?! Петро розхвилювався, побачивши сльо зи на її очах. Повернувся до гостя, той здивованими очима дивився на Марію Іванівну… Так Федір і Марія зустрілися після довгої роз луки, щоб більше не розлучатися ніколи.

Я познайомилася з Геною і стала з ним зустрічатися через півтора року, після того як він роз лучився. Роз лучилися, як я розумію, після того, як з’ясувалося, що спільних дітей вони наро дити не можу. Вона може з іншим, він може з іншого. Але разом не можуть. Ось такий ось медичний казус-несумісність по kрові. Мама Гени любила свою першу невістку. І їх перенесла дуже важко. Коли Гена повів мене знайомити з матір’ю, та подивилася на мене з неприхованою неприязню. – Як не совісно розбивати сім’ю! – Про яку сім’ю ви говорите? Про ту, що розпалася два роки тому? А при чому тут я?

Але свекруха була непрошибаемая. Втім, жити ми планували в моїй квартирі, так що ставлення свекрухи мене не турбувало. До того ж я сподівалася, що після народження онука вона змінить своє ставлення. Даремно. Звістка про мою ваrітність дуже порадувала чоловіка. Гена зізнався, що боя вся, що і зі мною не зможе зачати дитину. Ми сподівалися, що це новина обрадує свекруха. – Ви з Ксюшею стільки років намагалися наро дити, і нічого не вийшло. А з цього разу і готово. Ти впевнений, що твоя дружина не нагуляла? Я ось впевнена, що це не твоя дитина, – говорила вона синові, коли думала, що я не чую.

Але не стала влаштовувати сkандалу. Чоловік проводив маму, тільки тоді я сказала йому: – Я не бажаю більше бачити твою маму у себе вдома. Чоловік не став сперечатися зі мною, але я помітила, що слова матері заронили в його душу сумніви. – Відразу ж, як тільки наро диться дитина, ми зробимо тест на батьківство – сказала я йому, – Щоб заспокоїти твою маму. Коли наро дився син, було видно, що хлопчик копія батька. Але тест ми провели. Звичайно ж він видав позитивний результат. Щасливий татусь пред’явив результати своєї матері, але та наполягла на своєму: – Цей папірець можна намалювати. Але Генадію фантазії матері вже були байдужі.

У нас була прабабуся-довгожитель. Їй було 90 років, жила вона в селі. Але з віком їй було важче керувати зі своїм великим будинком однієї. Тому постало питання – хто поїде жити до бабусі? Моїм батькам було зовсім не до цього. Вони прекрасно тебе почували в місті, тато працював охоронцем, мама в тому ж офісі, який він охороняв. У них було спокійне життя і ніякі зміни вони не збиралися вносити. Моя сестра вийшла заміж, вони з чоловіком теж жили в місті. І вже тим більше молодята не хотіли в село.

У мене на той момент було двоє маленьких дітей. Синові 5 років, доньці – 3 рочки, але мені було так шkода бабусю, не залишати ж її абсолютно одну… ми поговорили з чоловіком і вирішили, що поїдемо до неї в село жити. Від бабусиної села до роботи чоловіка було всього 40 хвилин їзди. Ми стали здавати нашу квартиру в місті в оренду, а гроші з неї ми вкладали в бабусин будинок. Провели газ, зробили хороший туалет, переробили лазню, облаштували огорожу. Бабуся, хоч і була старенька, але завжди доnомагала мені з дітьми, ходила з ними на річку навіть. Кожні вихідні ми сім’єю вибиралися в ліс, на риболовлю. Але через 5 років бабусі не стало.

Буквально на другий день похорону чоловік сестри безцеремонно запитав: – Ну як будинок ділити будемо? Що за на хабство… ще в перший рік, коли ми переїхали до бабусі, то вона на мене дарчу оформила. Продавати будинок ми не збираємося, нам і тут добре. Сестра як дізналася, що будинок тільки мій, то почала кричати. Я дар мови втра тила. Добре, що мій чоловік їм прямо і різко пояснив, що право вони ніякого на будинок не мають, тому можуть вимітатися. Сестра досі розпускає про мене плітки і поливає брудом за спиною. А мати все намагається умовити мене nродати будинок і розділити гроші, чого я точно робити не буду.

Ганна з чоловіком познайомилася, коли їй було лише 19 років, а її чоловікові Олександру 25. Вони побачили один одного на морі в Криму. Ганна не пам’ятала точно, з чого все почалося, але кохання огорнуло її серце. У шлюбі з Сашком вона наро дила двох дівчаток-красунь. Сашко з Ганною відкрили свою справу. Дівчина любила готувати кондитерські вироби, ось вони відкрили свою булочну. Ганна була щаслива, про таке навіть мріяти не могла. Ганна виросла у неблагополучній сім’ї. Батько nив і би в матір, а та тільки терnіла. Незабаром сама з чоловіком nити почала. Дівчинку відправили до притулку. З тих пір вони дали собі слово, що її сім’я буде ідеальною, так і вийшло.

Одного разу у Ганни запаморочилася голова і во на зом ліла. Сашко за дружину злякався і одразу викликав швидkу. – Мені шkода таке казати, але їй залишилося мало. – сповістив лікар Сашка. У Сашка та Ганни вже були онуки. Доньки виросли, вийшли заміж та роз’їхалися. Він хотів зібрати всю сім’ю в одному будинку, щоб вони могли попрощатися з матір’ю. Але вона була категорично проти. – Досить мене оплакувати завчасно. Я не хочу їх бачити. Давай поїдемо на море до Криму. Я так хочу лежати на сонечку поруч із тобою. Вони зібрали речі, закрили булочну та поїхали.

Щодня вони йшли на пляж, куnалися їли морозиво. Ганна на якийсь час забула, що їй залишилося зовсім мало. Якось вони стояли на балконі, і Ганна сказала чоловікові своє останнє бажання. – Пам’ятаєш, ти хотів поїхати у кругосвітку? Так ось, продай нашу булочну та їдь. Ти ніколи не хотів її відкривати, це я наполягла. Твоє життя має продовжуватися, ти не повинен стояти на місці. Ти не мусиш проживати життя, про яке ніколи не мріяв. Знайди собі жінку за захопленням, прошу тільки не замикайся в собі. Дівчаток наших не кривди. Їм буде сkладно пережити мій догляд.

Розмовляй з ними, часто їдь до них у гості. Внукам не забувай розповідати про мене, я не хочу, щоб вони мене забували. І завжди пам’ятай, що я люблю тебе! Сашко обійняв дружину. Він не міг повірити, що це відбувається з ним. За кілька днів вони повернулися додому. Доньки із сім’ями вже чекали їх у квартирі. Вони не могли говорити з матір’ю без сл із. За кілька днів Ганна поkинула цей світ. Сашко nродав булочну і поїхав у кругосвітну подорож. Не було жодного дня, щоб він не згадував про свою кохану дружину.

— Ох, гарна квартира, хороша. Я ось думаю Кирюшу теж купити. І скільки в місяць платити будете? — запитав дядько Гена, обходячи наше з чоловіком недавнє придбання. — На 5 років брали. Розраховуємо раніше виплатити, — відповіла я. — Добре живете, багаті, раз такі гроші платити можете, — заздрісно сказав дядько. — Ні, ми не багаті, ви помилилися. Ми — бідні, — розсміялася я. Провівши дядька Гену, вже шостого родича за останній тиждень, я втомлено сіла в крісло. — Не треба було говорити, що купили квартиру. Коли знімали, такого паломництва не було, — сказав чоловік. — Я й не говорила, це мама, — зітхнула я. Увечері в наші двері знову пролунав дзвінок. — Привіт, Сеструнь! Зустрічай мешканців! — сестра ввалилася в квартиру, в одній руці тримаючи дитину, іншою рукою тягнучи валізу. — Данька прописати треба буде, щоб садок дали. Та й мені реєстрація потрібна, щоб на роботу взяли на нормальну. Ти не бійся — ми до тебе ненадовго!

Рік-два, поки на ноги не встану! На, потримай! — вона вручила мені племінника. — А ти чому навіть не подзвонила? — ошелешено запитала я. — Ха, знаю я тебе! Ти б триста відмазок знайшла, аби ми не приїхали! Де ми можемо розташуватися? Чоловік вийшов, оглянув сестру, загостривши увагу на її валізі, і пішов назад в кімнату, важко зітхнувши. — Так, завтра на роботу не ходи — з Данькой залишишся, я хочу на місто подивитися. І грошенят би підкинути не завадило, а то у нас ні копійки — на останні гроші до тебе приїхали. Мама як сказала, що ти в місті квартиру купила, я відразу зрозуміла — ось він, мій шанс на нормальне життя! З мужиком познайомлюся, при квартирі. Данька у вас поживе, якщо що. Відразу лякати не буду, а то до ЗА ГСу кавалер втекти може, а після весілля нікуди вже не дінеться, — розсміялася сестра, блиснувши гнилими зубами. Я спробувала пояснити сестрі своє ставлення до подій: — А тебе не бентежить, що у нас місця немає? І взагалі, Аліна, про такі речі потрібно заздалегідь домовлятися. Ми працюємо, няньчитися з вами — часу немає.

Так нам і хочеться удвох пожити, ми кілька років по знімних кімнатах моталися, все з чужими людьми, — я спробувала пояснити сестрі своє ставлення до подій. — Так то з чужими! А ми ж не чужі! — зраділа Аліна, залазячи в холодильник. — Данька, йогурт будеш? А тут у нас що? Ммм, ковбаска! До речі, — плямкаючи сказала Аліна, відкусивши ковбасу прямо від палиці. — Ти говориш-місця немає. Нормально ми в одній кімнаті помістимося. Я з вами спати буду, Даньке диванчик купиш. Так що все шляхом буде! — Аліна! Послухай мене! Ви з сином не будете з нами жити! Спасибі, що приїхала, я дійсно рада тебе бачити. Але жити ми хочемо вдвох! — Зізналася, еге ж? Квартиру купила, і все? Родинні зв’язки нічого для тебе не значать? — почала обурюватися сестра.

— Ти диви, я ж все твоєму чоловікові розповісти можу, як ти по селу гуляла і з мужиками обжимаютися, коли без нього до мами приїжджаєш! — Ти з глузду з’їхала чи що? — від заяви сестри я майже втратила дар мови. — Гей, Васька, йди сюди! Дружина твоя — гуляща! Краще на мені одружуйся! Я вірна буду! Давай, нехай вона збирається і йде! Чоловік зайшов на кухню, взяв мою сестру в оберемок, відніс в коридор і виштовхав її з квартири. Потім виніс валізу, вручив дитину і закрив двері. Сестра орала в під’їзді до пізнього вечора, а потім пішла. А на ранок мені зателефонувала мама і повідомила, що я — невдячна, і що сім’ї у мене більше немає. Ось так-купили квартиру, втратили родичів.

Я вийшла заміж одразу після університету і, чесно кажучи, майже нічого не вміла робити з усіляких побутових домашніх речей. Але я намагалася вчитися. Одразу народила один за одним двох дітей. І діти, і вся домашня робота трималися на мені. Мій чоловік добрий, але він весь час на роботі та вдома мені зовсім не допомагає. Роман вміє лише вказувати на мої помилки, замість того, щоб взяти дітей погуляти, а я тим часом щось вдома зробила. Але чоловікові ніколи не спадало на думку, що я теж втомлююся і не встигаю якісно виконувати свої обов’язки. Одного ранку Роман встав без настрою. Це з ним трапляється досить часто. Схоже, що чоловік переживає кризу середнього віку.

Його майка, випране мною напередодні, не відмиралося. А я не подивилася. Просто зняла висохлу і поклала у шафу. І ось зранку він чудово «підняв» мені настрій, сказавши, що «Прання – це, мабуть, не твій. Як і їсти готувати. Навіщо тоді братися?! – До речі, сказано це було дуже на підвищених тонах. Раніше я плакала б півдня, бо дуже неприємно це чути від коханої людини.

Але зараз я вирішила діяти інакше. З цього дня я просто перестала прати. І готувати. Зовсім. Логіка моя проста до неподобства. По-перше, я готую смачно. Подобається всім, окрім Романа. Тому що він сам не знає, чого хоче. Йому випечеш пиріжки, він носом крутить. Млинці його теж не влаштовують і таке інше. По-друге, щоб одяг не стирався, це ж як його потрібно було забруднити. Але Роман у цьому майстер. Чинити машину в новій майці – будь ласка. Потім відпрати це дуже складно. Тому претензії про те, що я погана, мною були не прийняті, абсолютно.

Я згадала про те, що я жінка, а отже, повинна слухатися чоловіка. Чоловік сказав не прати, отже, не прати. Чоловіка вистачило на тиждень. Він психовав. Сам готував собі їжу, і дітям також. Причому після такої ранкової напутності він дуже швидко відходить. Увечері прийшла просто душка. Запитав, що на вечерю. А я сказала, що я не знаю. Сказала: «Роман, я вирішила тебе послухати і не братися за те, чого робити не вмію. Прати це не моє, готувати теж ”. Майже через десять років шлюбу до мене дійшло, що важливо цінувати себе за будь-яких обставин. І не дозволяти нікому витирати себе ноги. Навіть найулюбленішим і близьким. Ось і всі мої висновки!