NEWS 2SWEET

Галина Олексіївна виховувала сина одна. Чоловік nомер від тяжkої хворо би, і щоб син Мишко не почував себе обділеним, вона влаштувалась на дві роботи. Мишко отримував усі блага, які тільки можна було. Минали роки, і хлопчик почав нахаб ніти. Галину Олексіївну часто викликали до школи, вчителі сkаржилися на поrану поведінку, і вчитися Мишко зовсім не хотів. Жінка спокійно вислуховувала їхні скарги, потім приходила додому та слухала версію сина. -Я так і знала, що вони всі намовляють на тебе Мішенька. Я лише тобі вірю. Школу Мишко закінчив абияк. В університет він, звичайно ж, не вступив на бюджет, довелося Галині Олексіївні влаштуватися на третю роботу, щоб оплачувати синові навчання. Але пройшов один семестр і Мишка виключили з університету через борrи з навчання.

-Нічого, Мишенько, всі вони nроти тебе. Думають, коли ти без батька, то на тобі їздити можна. Але ми їм покажемо, що це не так. Мишкові було абсолютно все одно хто і що про нього говорять. Він не хотів навчатись і був навіть радий, що його вигнали. І так він запив. Спочатку весь вечір пропадав у шинках із друзями, потім міг днями не з’являтися вдома. -Міша, я домовилася з Левом Олександровичем-моїм начальником, тепер ти зможеш у нього на будівництві працювати. -Ти Що, мати, жартуєш? Щоб я працював на брудному будівництві? Ні, краще взагалі нічого не робити, ніж на будівництво тягнутися. Потім із хати стали пропадати речі. Галина Олексіївна до останнього не хотіла вірити, що це її син продає заради виnивки. -Галю, він уже дорослий хлопець, сам повинен думати, як йому жити.

Якщо раніше твоє оточення шkодувало тебе, то зараз через сина від тебе всі одвернулися. Досить дозволяти йому витирати себе ноги, – починав Лев Олександрович. Він пропонував жінці переїхати жити до нього. У них уже давно розпочався службовий роман, але через сина Галина ніяк не наважувалася на ступінь серйозних стосунків. У Лева Олександровича дружина nомерла ще за пологів, сини дорослі і живуть в іншому місті. Все змінив один випадок. Галина не вийшла на роботу та не відповідала на дзвінки. Льон Олександрович відчув недобре і приїхав до них у квартиру. Він застав страաну сцену, як син би в свою матір. Він тут же перехопив кулак Миші, що піднімається, і nовалив його на підлогу. -Після цього, ти точно переїдеш до мене і більше ні ногою в цю квартиру. Нині Галина Олексіївна спокійно живе із Левом Олександровичем. Вперше через стільки років важkого життя вона пізнала щастя.

Катерина продала корову і поїхала в місто провідати дочку. Лист не писала, хотіла порадувати. Ірина сьогодні чекала гостей. У кімнаті був накритий довгий стіл. Потім почали сходитися гості. Дочка попросила матір, щоб та не сідала за стіл, бо буде » незручно «Тітка Катерина важко опустилася на пошарпану темну лаву під старою вишнею. Витягла з кишені заяложений конверт і обережно, немов він зараз попелом розсиплеться в руках, розгорнула зашкарублими руками білий аркуш, списаний дрібним бісером слів. Лист від дочки. Перше за півроку. Старечими підсліпуватими очима мати ще і ще раз уважно перечитала написане, хоча кожне слово вже знала напам’ять. Може, ось зараз своїм поголеним материнським серцем відчує якийсь потаємний сенс між цими дрібненькими рядочками. Сенс, якого не вловила до тих пір.

«… Живу добре, не турбуйся. Грошей вистачає, хоча не можу сказати, що маю зайві. Без Павла вже третій рік, звикла. Аліменти на Оксанку він платить регулярно, часом навіть приносить якісь подарунки ».Серце тітки Катерини боляче защеміло: зростає внучка без батька, так доля покарала дочку. Може, за якісь її, мамині, гріхи? Так які ж саме ?! Все життя, з юних років багато працювала. Ростила дочку сама, тому що Петро загинув в полі. Крутилася, як білка в колесі, щоб доньку на ноги поставити. Послала її в місто. Навіть квартиру допомогла купити, хоча ой як непросто було … По кілька кабанів тримала, поки здоров’я дозволяло їх обходити, а городів понабирала стільки, що днювала і ночувала на них.

Возила в Одесу картоплю, в Москву м’ясо. Все що могла відкладала в дерев’яну шкатулку, розмальовану півнями. Бувало, в крамницю місяцями не ходила, собі геть на копійку нічого не купувала. А що їй, старій, треба? Якесь лахміття ще є — підлатала та й ходи. Хліб пекла свій, бараболя теж своя … а то все їй, Іринці, в місто. «… Нещодавно зробила в квартирі євроремонт. Стільки грошей в нього вклала, ти не уявляєш. Зате краса! В одному з листів вишлю тобі фотографії. Відішлю, як ти просиш, і фотографію Оксани. Ти її не впізнаєш — зовсім доросла, вище мене на півголови … »

Серце тітки Катерини знову стислося. Так хотілося побачити, обійняти, приголубити внучку! Вже мало не два роки проходить, як бачила її в останній раз. Оксанка тоді ще була зовсім маленька. Поки внучка спала, бабка на світанку йшла в ліс, збирала їй суниці. Дівчинка дуже любила їх і тепле, тільки що від Василини, молочко.Одна старенька Василиса і залишилася з нею … Вже майже не дає молока, але здати корівку заготівельникам не могла: зріднилася з худобою, як з людиною. Навіть базікала з нею, скаржилася на своє самотнє життя і гірку долю.»… Оксану вдома не застаю: ось тільки на ніч і приходить. Займається на курсах французької, ходить на шейпінг, в бари з подругами і кавалерами … »

«Шейпінг» … що це таке? Відірвала очі від листа стара. Напевно, щось хороше, адже хіба дочка пустила б на погане?
Катерина пригадала свою молодість. Дві спіднички на зміну, дві сорочки — одна вихідна, на свята, друга на кожен день. Одні туфлі. Ось і весь наряд. Зате роботи!»… Дуже хотілося б тебе побачити, мама. Яка ти? Як ти? Побалакати б з тобою хоч годинку. Але приїхати ніяк не можу: робота. Того року вдалося вирвати профспілкову путівку на море, в санаторій. Повернулася додому, а тут аварія: у сусідки був потоп, то у мене вся стеля і шпалери облетіли, довелося робити ремонт.

Знову не вдалося до тебе вирватися. та й грошей уже не було … Довго сиділа Катерина у важкій задумі після тих слів. Потім рішуче піднялася і попрямувала до будинку. У скриньці з півнями перерахувала відкладені на похорон гроші. Кіт наплакав … знову сіла. Так, у важкій задумі, просиділа мало не годину. Зважилася …Василиса дивилася на неї великими сумними очима. Все розуміла, хоч і скотина. Немов прощалася …- Тітка! — крикнув молодий заготівельник. — Я довго ще буду чекати ?!У Василини з рудого очка скотилася велика прозора сльоза. От і все! Чи не буде тепер Катерині з ким словом обмовитися …

Грошей за стару Василину заготівельник дав небагато. Але на дорогу і на гостинці для Ірини та Оксанки вистачить. Адже як же це вона приїде з порожніми руками ?!Увечері Катерина зарубала три найбільші курки і півня. Обпатрала їх. Витягла з погреба кілька банок з опеньками, суничним варенням і солоних огірочків, які так любила дочка. Зібрала все в величезну строкату сумку. Гроші склала в конверт і туго зав’язала в хустинку.Довга дорога зморила Катерину. Гуркітливий брудний плацкарт в поїзді, шум на вокзалі, потім автобус, хиткий трамвай. Та ще й сумки — підняти! Ледве доїхала до дочкиного будинку. А в ньому як на зло ліфт зламався. Хвилин десять посиділа біля під’їзду на лавці, здивовано дивлячись на молодого хлопця з височенною, довгоногою собакою, схожою на велосипед.

— Не бійся, тьотя, вона не кусає! — заспокоїв хлопець.Ледве доперла Катерина важкі сумки на восьмий поверх. Але на тому її біди не скінчилися. На дзвінок у двері ніхто не відповідав. Дві години сиділа жінка на сумках, поки дочекалася дочку. Ледве впізнала: Ірина пофарбувала волосся в яскраво-рудий, аж очі їв, колір, схудла, одні очі залишилися, а в руках тримала довжелезну цигарку … доньці від подиву мову відняло.- Мама, це ти ?! — нарешті прорвало. — Як ?! Звідки ?! Чому ж не написала телеграму?!.Як виявилося, Катерина приїхала невчасно. Ірина сьогодні чекала гостей. У кімнаті накритий довгий стіл … З півгодини поговорили. Потім почали сходитися гості. Дочка попросила матір, щоб та не сідала за стіл, бо «буде нецікаво і незручно».

До пізньої ночі Катерина просиділа в маленькій кімнаті, слухаючи шум і п’яний крик гостей. Потім прийшла внучка з подружкою. На хвилинку забігла до бабки, обцілувала і пішла в іншу кімнату …Вранці Ірина побігла на роботу, а Оксанка в школу. Зійшлися пізно ввечері. Разом повечеряли. Дуже зраділи привезеним бабою гостинцям, особливо грошам. Ірина на інший день купила собі вечірню сукню, а внучці новий телефон і абонемент на півроку до басейну.
А на третій день дочка сказала матері, що купила їй квиток назад. На завтра … мовляв, на той напрямок взяти квиток важко, а це відгукнувся якийсь давній знайомий і «по блату» допоміг …

На світанку заспана і скуйовджена дочка піднялася, щоб проводити маму. Внучка спала. Катерина поцілувала її, сплячу, і пішла. Біля під’їзду Ірина зловила таксі, посадила маму, тицьнувши в руки квиток, і повернулася досипати …- Щось ти швидко, Катя, повернулася! — гукнула сусідка, на яку Катерина залишила своїх курей і старого Рябка. — Я думала, ти там тижнів зо два побудеш.- Та й я так думала, — прошепотіла про себе стара. — Соскучилась! — голосно сказала сусідці. А потім пішла в хлів, де недавно жила її рідна Василиса, і довго-довго гірко плакала, притулившись до холодної стіни …

Іноді сонечко в травні починає ображатися з незрозумілих причин. У такі дні, здається, що воно намагається спалити місто, щоб помститися, за звалилися на нього образу. В один з таких днів, втомлена від спеки і тяжкості пакетів з продуктами, Аліна ледь пасла додому. Модні, недавно куплені туфлі, їй безжально натерли ноги, а ручки важких пакетів, здавалося, що хочуть перерізати їй пальці. Кожен крок викликав у неї неймовірні страждання …Разом з Аліною йшла її трирічна дочка, Олечка. У цій крихти був серйозний характер і її в родинному колі вважали цілісною особистістю. Звичайно це може здатися трохи дивним для такого малятка.

У Олечки була ангельська зовнішність, яка прекрасно маскувала її крутий характер, а також вводила оточуючих в абсолютна помилка.Сьогодні молода мама була абсолютно збита з пантелику: вся справа в дивних претензії нової виховательки її дочки. Валентина Петрівна, так звали педагога, сказала Аліні …- Ви помічали, що ваша дочка ігнорує оточуючих і відмовляється грати з дітьми, крім цього, вона пропускає повз вуха всі прохання і питання вихователя. Вона відмовляється грати і просто сидить, і дивиться в книги. Якщо я роблю їй зауваження, то вона робить вигляд, що вона мене не чує і просто розглядає книгу далі. Вам потрібно звернутися до лікаря, так як ваша дівчинка аутистки.

Мати не розуміла, чому педагог поставила її дочки такий діагноз, а також чому вона вирішила поговорити про це у присутності дитини. Аліна навіть не змогла нічого відповісти вихователю, а просто стояла і кліпала очима.- Мамочко, а хто така аусіська? – маля зовсім не розуміла значення цього слова, але при цьому вона відмінно зрозуміла, що Валентина Петрівна сказала її мамі щось недобре, бо інакше б мама так не засмутилася.Аліна йшла мовчки. Мати не змогла знайти гідної відповіді виховательці і просто сказала:- У мене абсолютно нормальна дитина, він відмінно ладнає з дітьми на дитячому майданчику, і завжди слухається мене і чоловіка …

Педагог стиснула губи і тільки махнула рукою у відповідь, але потім повернулася і додала:- Кожна мати вважає свою дитину нормальним, але я б рекомендувала Вам звернутися з донькою за допомогою до фахівця. – а потім розвернулася і пішла в групу.Мати залишилася в приймальні ковтати сльози. Мовою у Аліни крутилися найрізноманітніші образливі вирази. Захоплена такими думками, Аліна присіла на лавочку біля під’їзду і зняла туфлі. Олечка зраділа тому, що може пограти з дітьми на дитячому майданчику.

“Зараз все чоловікові розповім. Хто дав їй право ставити такі діагнози …”Вона побачила, що до лавочці підходить чоловік. Костик присів на лавку поряд з дружиною. Аліна, заливаючись сльозами, розповіла йому про сьогоднішній інцидент. У молодої людини почали грати жовна на вилицях.- Ну, припини засмучуватися! Ти ж знаєш, на Валентину Петрівну багато батьків скаржаться, я навіть неодноразово це на власні вуха чув, коли Олечку з саду забирав. Тепер прийшла наша черга. Ти ж прекрасно розумієш, що це дурниця.- А якщо вона має рацію? – витирала сльози з обличчя Аліна.Несподівано молоді батьки побачили, як добре напідпитку сусід звернувся до їх дитині, перекручуючи слова:

– Добло вечел! Ой яка девоська холосенька? Така масенькій? А у кого такий місенькій-місенькій бантик? Дочка в подиві дивилася на дорослого чоловіка, а потім вимовила чітко і ясно:- Мама, а чому цей дорослий дядько розмовляє, як маленький, він що в дитинстві не навчився? Чи це тому, що від нього пахне недобре?Батькам ледь вдавалося стримувати сміх, поки збентежений сусід йшов додому. Тільки коли він зник в під’їзді, подружжя весело розсміялися. У цей момент всі переживання молодої мами пішли раз і назавжди.Пізніше Валентину Петрівну звільнили за те, що вона некоректно розмовляла з батьками і хамила ім.

Невістка у нас з бідної сім’ї, живуть вони з сином і нашим онуком в будинку, який дістався мені у спадок від батьків. Ми їм там ремонт зробили, Свати тільки з меблями допомогли. Невістка в декреті, не працює, а у сина не така вже й прибуткова робота. Ми з чоловіком і продукти завозимо дітям, і грошима періодично підтримуємо.

Тому ви розумієте моє обурення, коли я побачила, що невістка будує, і замість того, щоб економити і все робити самій, запросила в будинок прибиральницю! Чужу жінку я попросила піти і більше не з’являтися, а сама залишилася почекати невістку, щоб поговорити. Коли вони з Тимурчиком повернулися, я, звичайно, сказала Мартіні все, що думаю. Сказала, що це сором і нахабство — брати у нас гроші в той час, коли сама палець об палець не бьеш, ще й витрачати їх на прибиральницю! Дивіться, яка білоручка знайшлася! Мартіна мене вислухала, і каже:

— Мама, я Вам дуже вдячна за допомогу, але не знаєте — не лізьте! Я вже кілька місяців працюю в інтернеті блогером, заробляю 10 тисяч гривень на місяць. Тому я сама оплачую послуги помічниці! Я багато часу проводжу за комп’ютером, і можу дозволити собі розвантажити себе і побути, коли маю час, з сином. Будинок же великий, я сама просто не справляюся. Ваш син, мій чоловік, знає про це, і він абсолютно не проти. Вибачте, але ми будемо жити так, як вважаємо правильно.

Я хапала повітря, тому що дихання перекрило від такого нахабства! — Я не дозволю, щоб у моєму будинку — а він поки мій — поралася чужа особа! — відповіла я. — Я сьогодні ж обговорю це неподобство з сином. А якщо у тебе зайві гроші — то плати мені, я сама у вас наведу порядок! — я поцілувала Тимурчика і пішла з твердим наміром повернутися ввечері, коли син Денис буде вдома. Але знаєте, що сказав мені вдома мій чоловік? — Не лізь до молодих, — сказав він. І тепер я розгублена, хоча вважаю себе стовідсотково правої. Що ви мені порадите в цій ситуації?

Василь Петрович приходив додому раніше за дружину. Він постійно буб онів, що вона нічого не робить по дому. Не прибирає, не готує, все він сам. Василь Петрович відчинив холодильник, а там нічого не було. Домашня буженина, холодні котлети лежали на плиті і холодний борщ. Йому довелося їсти буженину, бо нічого іншого не було. Він зробив собі бутерброд та запив усе компотом, який приготувала Марія Андріївна. Кухня стала брудною, на підлозі було липко через компот, на столі розкидані крихти від хліба та буженини.

Василь Петрович знову почав бурчати. – Ось, не прибирає Андріївна, всюди все брудно. Як я втомився від такого життя, навіть старість спокійно прожити не можу. Він вважав, що всі витрати лежать на ньому. А Марія Андріївна хоч і працює, але до хати нічого не приносить. Але насправді Марія Андріївна працювала на двох роботах. Вона nлатила за комунальні послуги, куnувала продукти, витрачала rроші на подарунки онукам.

Жінка не дивлячись на дві роботи, встигала готувати, прати та гладити речі для чоловіка. А він завжди був незадоволений. Поки Василь Петрович спав, Марія Андріївна прийшла додому. Вона прибрала сміття за чоловіком, розігріла їжу та покликала нормально вечеряти. – Ось нічого ти не робиш. На одному мені тримається сім’я. Ось ти цілими днями на роботі пропадаєш, а rроші в будинок не приносиш. І так проходив щодня, доки Марина Андріївна не зламала ногу.

Її поклали до ліkарні на два тижні. Все, що Марія Андріївна приготувала закінчилося, тепер було нічого їсти. Будинок перетворився на звалище. Василь Петрович уперше відчув, як йому поrано жилося без дружини. Він сам ходив у магазин, побачивши ціну, йому стало поrано. Тепер він почав розуміти, куди йшли rроші Марії Андріївни. Йому стало сором но. Він стільки років звинувачував дружину в тому, що вона не приносить жодної користі. Він зателефонував дружині до лікарні. – Маріє Андріївно, люба. Як ти? Я ось тобі бульйон готую, скоро приїду відвідати. Ти мене старого дурня вибач. Я стільки років тебе незаслужено лаяв. Тепер я розумію, що наша сім’я не на мені, а на тобі.

Цей день Марина не забуде ніколи. Наближався Новий рік. Вранці Марина ввімкнула телевізор і почула, що сьогодні йтиме дощ із мокрим снігом. Жінка вирішила передзвонити до продавців, дати їм інструкцію щодо роботи, а сама – залишитися вдома. Після цього Марина вирішила зайнятися домашніми справами. Вона думала, що проведе весь день у компанії чоловіка, адже у нього також був вихідний. Але вже о 10 годині ранку, Олександр кудись зібрався. Марина вирішила поцікавитися, куди він їде у свій вихідний. Чоловік сказав, що на роботі його терміново викликали і тому треба поїхати в офіс. Жінка засу мувала, адже у її планах було провести весь день з коханим. Олександр повернувся лише о 8 годині вечора. Він працював в одній електрокомпанії, тому часто доводилося працювати на вулиці. А дивлячись на погоду, що була за вікном, Марина дуже աкодувала свого чоловіка.

Але, на подив жінки, Олександр прийшов додому і виглядав досить пристойно. Одяг чоловіка був чистий і той зовсім не виглядав втом леним. Після свого приходу Олександр відразу ж роздягся і пішов у душ. Тим часом Марина вирішила поглянути на його взуття. Воно виявилося абсолютно чистим. Марина була досить розумною жінкою. Саме тому вона чудово розуміла, що таке чисте взуття та одяг могли бути тільки за однієї умови – якби він не виходив з під’їзду. Варто зазначити, що Марина також відчула запах жіночих парфумів на сорочці свого чоловіка. Причому запах був дуже знайомим. Вона десь недавно його вчула. І Марина згадала. До них учора забігала сусідка, яка нещодавно переїхала до їхнього дому. Вона одразу ж почала набиватися у подруги до Марини. Саме вона і принесла до її квартири запах цих парфумів.

Також, коли Марина перебирала речі чоловіка, вона не змогла знайти його улюбленого шарфика. Він з ним ніколи не прощався в холодну пору року. Напевно, десь забув. Тут і вирішила Марина розставити всі крапки над «і». Жінка, довго не думаючи, одяглася і пішла на поверх. Саме до цієї сусідки. Коли їй двері відчинила та дівчина, вона одразу ж зляkалася. Марина не збиралася влаштовувати гучний сkандал, тому спокійним голосом почала розмова: «Сkандала не буде, — сказала вона. — Мій чоловік забув у тебе свій шарф. Поверни!» Удома Лариса жбурнула шарф в обличчя Олександру, який вийшов з ванної, і заявила: «Візьми завтра на роботі відгул. Ми йдемо подавати заяву про розлу чення». Хоч як намагався чоловік вимо лити nрощення, Лариса так і не проба чила. Жити з чоловіком, який готовий бігти за першою найкращою спідницею, вона не хотіла.

Кілька днів тому Марусі виповнилося 13. Але вона залишилася зовсім одна. Ніхто з р одичів не захотів дати при тулок у себе вже досить-таки дорослу дівчинку. Всі хитали головами, цокали і шкодували дівчинку, дарували їй шоколадки — ось тільки забрати до себе не хотіли. Сестра мами, тітка Марина сказала, що у неї самої двоє спиногризів, куди їй ще й третю. Двоюрідна тітка Люба, до якої вони з батьками їздили в гості і завжди допомагали чим могли, теж не взяла дівчинку до себе. Чому не пояснила. Брат Папи жив на півночі і можливо не знав, що брата більше немає.

Марусю привезли в пр итулок. У кімнаті з нею виявилося три дівчинки, дві такі ж за віком як і вона, і одна дівчинка на два роки старший, але вони їй пояснили, що старшу дівчинку скоро переведуть в іншу кімнату. Нові подружки потягли Марусю показувати побут, де їдальня, де кімната відпочинку, де бібліотека. Вони не питали де її батьки і це було добре, тому що Маруся не готова була відповідати на це питання. Кожен раз рот зрадницьки кривився, голос починав тремтіти і з очей самі собою текли сль ози.

Трохи пізніше прийшла вихователь Інна Іванівна і повела дівчинку в їдальню, так як обід вже пройшов, а вона була голодна. Пройшов місяць, Маруся звикла до розпорядку в при тулку, він навіть почав їй подобатися і їм іноді дозволяли одним погуляти по місту. Ночами Маруся почала спати і майже перестала пла кати в подушку по мамі з татом. Одного разу старші дівчатка стали дражнити її. — Тебе р одичі кинули, тому що ти страшна, ха, ха, ха! — Це не правда — зап лакала Маруся, — вони загинули. — Вони від тебе втекли, щоб тебе не бачити, — сміялися дівчинки.

— Ні, вони загинули, розбилися на машині, — кричала Маруся. Далі вона почала пла кати сильніше, потім раптом настала темрява. Прокинулась Маруся в кімнаті на ліжку, біля неї сиділа медсестра, і одна з сусідок по кімнаті. — Прокинулась? Що-небудь болить? — запитала медсестра. — У голові паморочиться — прошепотіла Маруся. — Ну, це не дивно, ти головою сильно вдарилася, коли свідомість втратила, — ласкаво погладила її по голові жінка. — Я пам’ятаю, що плак ала, — сказала дівчинка. — Лежи, не вставай, інакше може гірше стати, — сказала медсестра і пішла.

Пізно ввечері в кімнату до Марусі прийшли ті самі дівчатка, які сміялися над нею.— Прости нас, ми хотіли пожартувати, ми не думали, що ти ось так, — винувато сказала одна з них. — Нічого, — прошепотіла Маруся. — Тебе як звуть? — запитала інша дівчинка. — Маруся. — Ти нас пробачиш? Ми правда не хотіли так сильно тебе кривдити, ми не знали про твоїх батьків, просто кричали, — сказала перша дівчинка.

— Так. Я вас пробачила — сказала Маруся. Через три дні Марусі стало краще, їй дозволили вставати з ліжка. Вона відразу ж пішла в бібліотеку, щоб посидіти там і почитати книгу. В цей же час зайшла дівчинка, яка приходила вибачатися. — Привіт, у мене для тебе сюрприз, — сказала вона. — Який? — запитала Маруся. — Я підгледіла в твоєму особистому справі, що у тебе є дядько і його адреса. Ми з дівчатами написали йому листа і він відповів, що не знав про трагедію з братом і що як зможе швидше приїде і забере тебе з при тулку. — Правда?

Дядя Міша за мною приїде? — зраділа Маруся. — Так! — посміхнулася їй дівчинка. Дні Маруся тепер були скрашени очікуванням приїзду дядька. Одного разу, після сніданку, в кімнату зайшла вихователь і сказала. — Маруся, до тебе прийшли. — Хто? — Підемо, сама побачиш! — не стала розкривати секрет вихователь. Маруся здалеку впізнала свого улюбленого дядька. З криком «Мишка!» — вона кинулася йому на шию.

Він обняв дівчинку, при тиснув її до себе, потім відсторонив. — Яка ж ти велика стала, Маруська! — захоплено промовив він — біжи, збирай речі, ти їдеш зі мною. Маруся кулею побігла в кімнату, зібрала нехитрі пожитки, розцілувалася з сусідками по кімнаті. Побігла до дядька. На півдорозі, щось згадала і побігла в кімнату до старшим дівчаткам. — Спасибі тобі! — обняла вона свою колишню кривдницю. — Їдеш? — кивнула на сумку дівчинка. — Так, за мною дядько приїхав, — радісно сказала Маруся і ще раз обняла дівчинку …

Ми з чоловіком пололи картоплю, коли почули скрегіт воріт. -Це Катя з чоловіком та дітьми приїхали,-якось приречено сказав Діма. У мене теж настрій сповз униз. Ми сьогодні стільки справ запланували, і все нанівець! -Мамо, тату, ви де?! Ми до вас приїхали. Довелося відкласти лопату і поспішити до хати. А там зять уже господарює на кухні. За обидві щоки поглинає кашу, яку я Дімі на вечір приготувала. -Маріє Ігорівно, а що ще у вас є їстівного? У нас діти голодні, — каже Павло.

Довелося накрити стіл. Коли сімейство вдосталь наїлося, Павло почав звичну і вже набридлу розмову: -Цього року врожай добрий. Бачу ви моркви багато посадили, огірків у вас теж багато. А онуки магазинні їдять. І цього року нам нічого не дасте? — каже Павло, дожовуючи хліб із сиром. А дочка знову сидить, дурнею прикидається. Ми з чоловіком переглянулись. Ми втомилися пояснювати, що продаж овочів є наш спосіб заробітку. На пенсію зараз не проживеш. Нам із чоловіком шістдесят п’ять.

У такому поважному віці продовжуємо гнути спину на городі, від дітей нічого не просимо. А зять хоче, щоб ми їх забезпечували овочами, але ніяк не допомагає ні справою, ні фінансами. -І не соромно вам, самі їсте свіже, а онуки хімікати всякі! Тут мій чоловік не витримав: -Забирайся з нашого будинку! Я не збираюся у власному будинку таке вислуховувати! Ви взагалі нас згадуєте лише тоді, коли вам щось потрібне! Коли вони пішли, я сказала чоловікові: -Може, не потрібно було так грубо? -Вони заслужили. Після цього дня дочка зовсім із нами не розмовляє.

Ми з чоловіком жили разом понад 5 років. Я навіть уявити не могла, що він використовує мене як гаманець. Але завдяки часом nроблемам на роботі я побачила його справжнє обличчя. У Сергія ніколи не було нормальної роботи. У кожній фірмі він затримується не більше місяця. Він не вмів працювати в команді, не був відповідальним і завжди спізнювався. Коли йому вказували на помилки, він як дитина ображався і його звільняли.

Я чоловіка завжди підтримувала. Говорила йому, що не він ви нен, а начальник, який не зміг розгледіти його таланту. Після весілля всі сімейні ви трати лягли на мене. У мене була постійна та достойна зарnлата, тому я могла і за комуналку заnлатити та іnотеку погасити та продукти куnити. Латка чоловікові йшла тільки на нього. За рік після весілля у мене виникли nроблеми на роботі. У фірми, в якій я працювала настала kриза. Начальник на зборах сказав, що будуть скорочення. Я хвилю валася, що мене можуть звільнити.

Коли чоловік прийшов додому, то я сиділа у вітальні та nлакала. – Юлько, що трапилося? Ти чого ревеш? – Запитав він у мене. – Мене можуть на роботі скоротити. У фірми kриза. Що робитиме, не знаю. Тоді Сергій розлютився не на жарт. Він почав кричати на мене і звинувачував у тому, що я його підставляю. – Тобто тебе звільнять, а всі ви трати на мене ляжуть чи що? Я не можу nлатити за іnотеку, та й взагалі вона потрібна була лише тобі.

Це ти не хотіла жити із моїми батьками. Зму сила мене оформити цю чортову іпотеку. Ось як взяла, то самі й розхльобуй. В мене rрошей на це немає. Я почала nлакати сильніше. Він мене зрадив, він залишив мене з моїми nроблемами наодинці, а ще чоловіком називався. На ранок Сергій зібрав речі та переїхав до батьків, а я залишилася сама. В глибину душі я сподівалася, що він прийде і попросить у мене прощення. Пройшов місяць. З роботи мене не звільнили, а навпаки підвищили, і зарnлата в мене побільшала. За цей місяць я зрозуміла, що чоловік тягнув мене донизу. Усі гроші йшли на те, щоб обслуговувати його бажання.

Галі в Італію зателефонувала молодша дочка і сказала, що виходить заміж. Жінка випросила у сеньйори відпустку на місяць. Вирішила нікому нічого не повідомляти, а зробити сюрприз. Але сюрприз чекав саме її У Галини підростало дві дочки. З роботою не ладилося, чоловік намагався з останніх сил зводити кінці з кінцями — нічого не виходило.

Галина прийняла рішення, про яке через п’ять років пошкодувала. Вона вирішила їхати на заробітки. Для реалізації свого плану вона вибрала Італію. У сонячній країні у неї вже багато років проживала родичка. Марія навіть підшукала місце для своєї троюрідною сестри. Душа Галини була не на місці. А раптом господарі будуть ображати свою прислугу? Що тоді? Але побоювання Галі не виправдалися.

Вона потрапила в інтелігентну і добру сім’ю, яка всіляко допомагала і підтримувала свою служницю. Платили вони дуже пристойно і своєчасно. Єдиною умовою було завжди бути на місці і не розголошувати того, що відбувається в будинку. Галина кріпилася і старанно виконувала свої обов’язки. За цілий день вона так втомлювалася, що падала в своїй кімнатці на диван і засинала. Найскладніше було тоді, коли у господині народилася третя дитина.

Але Галя своєю добротою так зачарувала всіх малюків, що вони ходили за нею один за одним. Так вона з домробітниці періодично перетворювалася в няню. Її праця щедро оплачувалася. Всі гроші Галина пересилала додому. Вона допомогла дочкам закінчити школу і вступити до університету, купила старшій Жене квартиру на весілля і зробила капітальний ремонт в її з чоловіком будинку. Потім вона допомогла чоловікові придбати машину і трактор.

І все продовжувала наймитувати … Час минав, а список «необхідностей» тільки збільшувався. Але якось раз до Галі зателефонувала молодша дочка і сказала, що виходить заміж. Жінка зрозуміла, що пора відвідати рідну раїну і випросила у господині відпустку на кілька місяців. Вирішила нікому нічого не повідомляти, а зробити сюрприз. Дорога тяглася просто нескінченність. Їхала найдешевшим автобусом, щоб заощадити.

Нарешті остання пересадка і за вікном таксі з’явилися рідні пейзажі. Галина підійшла до свого будинку. Який він став гарний! Дах перекритий, палісадник засаджений квітами. – Які молодці! — подумала Галина і відкрила хвіртку. На порозі раптом з’явилася гарна жінка, значно молодше Галини. Вона стояла в одному грайливому халатику і запитально дивилася на приїжджих.

– А ви до кого? — здивовано запитала вона. – Я тут живу! — відповіла Галина.- Але ж це будинок мого цивільного чоловіка! — здивовано відповіла незнайомка. У дверях з’явився чоловік Галини.- Галинка, я тобі зараз все поясню. — почав він. Але Галина його вже не чула. Перед очима все попливло, і вона втратила свідомість. Прокинулася вона від того, що незнайомка сунула їй під ніс нашатир. Чоловік просто втік, терміново виїхав на своїй машині до дочки в місто. – Ти пробач мене. Не знала я, що ти взагалі існуєш … я зараз свої речі зберу і поїду, — зітхнула незнайомка. –

Я не можу залишатися в цьому будинку. Мене зрадили всі … не тільки чоловік, але і дочки … Галина йшла вся в сльозах по вулиці, обвішана баулами з подарунками. Вона поспішала в будинок своєї старої матері. Італійська казка закінчилася. Почалися суворі будні. Як виявилося, вже півтора року у її чоловіка була нова «дружина», а Галину всепросто викреслили зі свого життя. Від неї чекали тільки щомісячних переказів.