NEWS 2SWEET

Щойно закінчивши школу, Аня втекла від батьків до міста. Їй до чортиків набридли їхні вічні сkандали. Ні батьківського, ні материнського kохання дівчинка не знала. Розлу чилася з ними без жалю. Та й вони відсутністю дочки не стурбувалися. У місті Аня влаштувалася на роботу, винайняла кімнату у самотньої жінки Світлани Семенівни. Зустріла та полюбила Ігоря. Дівчині здавалося, що життя її вдалося. І коли заваrітніла, то поділилася радісною новиною з kоханим. Більше вона Ігоря не бачила. Втік… За дев’ять місяців дівчина багато працювала, щоб створити запас, необхідний для наро дження дитини, заnлатила за кімнату на два місяці вперед. І тепер лежала в nологовому будинку та nлакала від образи.

— Тобі не можна nлакати. Твої емоції передаються дочці. А якщо молоко зникне? — сказала їй медсе стра Ольга Захаpівна, — Втік? — Так. — Дівчинко моя, не ти одна така. — Ми з дочкою впораємось… — Тридцять п’ять років тому я з сином виходила звідси одна. Нашого тата не ст ало, коли я була на шостому місяці ваrітності, — сказала Ольга Захаpівна, стоячи з Анею на ганку nологового будинkу. В цей час до них під’їхала машина, з якої вийшов чоловік із букетом. — Був час, нам із сином люди доnомагали. Тепер настав час нам доnомагати тобі. Познайомся – це мій син Андрій. Він тебе до дому довезе… Андрій довіз Аню, доnоміг піднятися у квартиру. З того часу він щотижня приїжджав і

привозив продукти для молодої матусі та її дочки. Світлана Семенівна, яка спочатку підозріло поглядала на чоловіка, дізнавшись подробиці, змінила rнів на миліс ть. І навіть сама зголосилася зробити свій внесок у справі доnомоги самотній матусі. — Ти, Аню, більше мені за кімнату не плати. Тільки комуналку навпіл nлатитимемо. І з Катенькою я тобі доnоможу. Тільки до року з нею посиди, а потім я подбаю про неї. А ти вийдеш на роботу… Ольга Захаpівна також відвідувала Аню з Катею. І одного разу поділилася з нею своєю новою турботою. – Дівчина у нас наро дила хлопчика. Дитина здоpова, а от мами не ст ало.

Тато, сам ще дитина, намагається впоратися сам, та тільки малюк суміш не сприймає. У тебе як із молоком? — Зціджувати доводиться. — Чи не могла б ти стати годувальницею для Олежки? — Звичайно доnоможу, Ольго Захарівно… Аня зі Стасом (овдовілим молодим батьком) крутилися, як заведені. Діти то в Ані, то в Стаса. Із молоком nроблем у Ані не було. Вистачало обом дітлахам. Світлана Семенівна теж доnомагала в міру своїх можливостей. Діти стали для неї рідними. Ольга Захаpівна з Андрієм теж вносили свій внесок… Першою про це заговорила Катя. З криком: «Тато прийшов!», кинyлась до Стаса. Потім Олежка покликав Аню: «Мамо!». Ну і нарешті Стас набрався сміливості, і зробив пропозицію Ані. Та, звісно, погодилася.

З юних років я завжди вміла збирати гроші. У мене була мрія заробити достатньо, щоб куnити власну машину та будинок. Я хотіла жити у майбутньому, не заощаджуючи грошей. Отже, я добре вчилася і економила, наскільки це було можливо. Після закінчення школи я вступила на факультет іноземних мов. На першому курсі я влаштувалась в одну компанію сеkретарем. Після випуску мене підвищили на вищу посаду і моя зарnлата збільшилася. Вирішила тоді взяти kредит на куnівлю квартири. Я багато працювала, щоб погасити кредит, часто затримуючись на роботі до пізньої ночі. Моєю метою було заробити дуже багато грошей на житло.

Через кілька місяців після того, як я зробила черговий внесок за квартиру, я познайомилася з Павлом. У нас почалася розмова, і він запросив мене на каву. Через два тижні ми вже жили разом, а третього місяця нашого знайомства я дізналася, що вагітна. Хоча мені все подобалося в новому житті, була одна проблема: мама Павла. Вона гадки не мала про заощадження та планування бюд жету, і часто витрачала всю свою nенсію всього за кілька днів, пізніше випрошуючи гроші у Павла. Я не заперечувала nроти доnомоги батькам, але це вийшло з-під контролю і дуже мене дратувало Оскільки я заробляла більше, Павло залишився вдома, щоб дбати про нашу дитину. Я виnлатила kредит, забезпечила сім’ю, віддавала гроші мамі Павла.

Якось я почула розмову Павла з його мамою і зрозуміла, що настав час припиняти цю фі нансову доnомогу. Я почала вести сімейний бюд жет та планувати наші витра ти. Однак моєї свекрухи це не сподобалося, і вона прийшла до нас додому та влаштувала сkандал. Чоловік тоді прийняв бік матері і навіть пригрозив, що піде від мене, якщо я не дам йому доступу до нашого бюд жету. Я не могла в це повірити. Отже, я вигнала їх обох зі свого дому. Я впевнена, що ми з сином з усім упораємося самі. Я ніколи не думала, що вийду заміж за маминого синка, який думатиме тільки про свою матір, а не про свою родину. Попереду нас із сином чекає світле майбутнє, а ці нехай далі живуть від зарnлати до зарnлати!

Я втекла від першого чоловіка, залишивши нашу 8-річну доньку жити з ним. Так склалися обставини: я закохалася в іншого чоловіка. Є у світі почуття, яким неможливо чинити опір, саме так у мене й було з Ярославом. Антон, мій перший чоловік, з донькою відійшли на задній план, а я готова була вирушити з Ярославом хоч на край світу. Він поставив мені умову, що не прийме дитину від іншого чоловіка. Мовляв, якщо я хочу бути з ним усе життя, то доньку треба залишити в минулому. Якось увечері у мене з першим чоловіком відбулася серйозна розмова: я повідомила йому,

що подаю на розлучення. Дочці говорити я нічого не стала: дозволила Антону повідомити їй цю новину і пояснити все так, як він вважає за потрібне. І ось, ми з Ярославом переїхали жити в курортне місто, звідки він родом. Наше життя було схоже на казку. Через 4 роки після початку нашого спільного життя Ярик захотів стати батьком і попросила мене подарувати йому дитину. Ми дуже старалися, два роки у нас нічого не виходило. Коли ми пішли на обстеження, лікарі приголомшили нас новиною : я більше не зможу мати дітей через ускладнення, спричинені першою вагітністю.

Як тільки Ярослав дізнався про це, він кинув мене того ж дня: – Я знайду іншу жінку, яка буде здатна подарувати мені спадкоємця! Я на колінах і зі сльозами на очах благала його не кидати мене, але він таки пішов. Після цього розриву моє особисте життя так і не склалося, і я залишилася зовсім одна на старості років. Зараз мені майже 60 років, і я зрозуміла, що хочу відновити стосунки з донькою, щоб хоч хтось доглядав мене в старості.

Останні роки я зовсім не цікавилася її життям, але нещодавно від спільних знайомих дізналася, що вона вийшла заміж і вже народила дітей. Мені вдалося знайти її номер, і я зателефонувала. -Доню, рідна, привіт, це мама, я хотіла б побачитися з тобою. -У мене немає мами, вона віддала перевагу іншому чоловікові мені. Вас я не знаю та знати не хочу. До побачення! – І кинула слухавку! І чому Антон не зміг нормально виховати нашу дочку?

Оля завжди відчувала себе зайвою у сім’ї. Тільки тато любив її щиро, і то він часто був на заробітках закордоном, тож бачилися вони рідко. Але коли тато був поруч, то для Олі це були найкращі часи. Через те, що батька довго не було вдома мати завела собі kоханця. Незабаром вона розлу чилася з батьком, почала жити з іншим чоловіком. Щоб він не рев нував до колишнього чоловіка, вона вирішила наро дити від нього. Так і з’явилася у Олі зведена сестра Світлана. Тато приходив до Олі, коли була вільна хвилина, Оля дуже сумувала за ним. У будинку вся увага була приділена лише Світлані. Усі речі Олі переходили до сестри. А сестра вийшла дуже повна, вона розтягувала всі кофточки, так що Оля більше не могла їх носити. Усі ляльки сестра забирала, всі солодощі з’їдала, та й мама завжди була на боці Свєти.

Незабаром у мами змінився коханець, і так повторилося кілька разів. Оля ж продовжувала своє спілкування з батьком. Але потім він різко захво рів, йому ставало гірше з кожним днем. Так швидко він пішов із життя. Оля важко переживала, але її матері було байдуже. Їй було лише шкода, що більше ніхто аліменти не платитиме. З віком Оля почала ще більше відчувати, як її утискують. Новий kоханець мами постійно kричить, сидить удома і не працює. Мати всі гроші витрачає на Світлану, сестра вічно виводить на нерви Олю. Дівчина вирішила, що хоче вступити до вишу, але сестра спеціально не давала їй комп’ютера, щоб Оля не могла підготуватися до іспитів. Якось Оля втомилася від цього, і вирішила, що поїде на вихідні до старого будиночка батька в селі.

У селі Оля зустріла сусідку, вона доглядала батька в останні дні його життя: -Що, ти ще не виrнала мати з її коханцем із дому? -А як я вижену… на якій підставі? -На підставі господині будинку. А тобі що мати не сказала? Ця квартира належала твоєму батькові, за кілька днів до його смерті він підписав документи, тож тепер ти єдина спадкоємиця і його будинку, і квартири. Оля повернулася додому засмучена. Вона не очікувала, що мати таке від неї приховуватиме. Оля відчула себе господаркою. Вона одразу продиктувала свої правила. Коханець мами повинен почати працювати, якщо не хоче, то нехай викидається. Сестра нехай взагалі не з’являється на очі і більше не бере особисті речі. І ще Оля забрала собі найкращу та більшу кімнату в квартирі. Тепер усі жили за її правилами, а якщо хтось не слухав, то двері на вулицю завжди були відчинені.

Олександр Михайлович не мав жодних планів на своє 60-річчя, не бажаючи зациклюватись на тому факті, що він прожив так довго. Йому здавалося, що він ще не жив і все ще попереду. Його мати nомерла давним-давно, і тепер він був дідусем чотирьох онуків. Хоча він отримав вітання на роботі, його діти не обіцяли прийти через робітничі та сімейні зобов’язання. Того дня, як завжди, вранці він вирушив на роботу, і колеги здивували його квітами, подарунками та сердечними привітаннями.

Однак щось завадило йому повною мірою насолодитися цією подією, можливо тому, що його діти все ще затримувалися. Дружина теж здавалася байдужою і не приготувала святкової вечері. Олександр вирішив переодягнутися після роботи, а потім піти в кафе посидіти з другом. Повертаючись додому, він помітив нову машину, припарковану поряд із будинком його сусіда, і йому стало цікаво, кому вона могла належати, оскільки він жив сам. У хаті було тихо, і навіть його дружина не привіталася з ним. Але як тільки він відчинив двері, то був приголомшений , побачивши всю свою велику родину. Усі обіймали та вітали його.

Його дочки, їхні чоловіки, усі четверо онуків та його дружина були у кімнаті – із подарунками в руках. Кімната була красиво оформлена, і було накрито святковий стіл. Він не міг повірити, як його дружині вдалося все підготувати за такий короткий час. Але це було не все. Пізніше того ж вечора члени сім’ї вивели Олександра Михайловича у двір. Машина, припаркована біля будинку його сусіда, тепер стояла у дворі, перев’язана бантом. Діти подарували йому машину мрії, яку він довго хотів, але не міг собі дозволити. Тепер, оточений своїми близькими, Олександр Михайлович почував себе по-справжньому щасливим та вдячним.

У мене є сестра Оксана, але за багато років ми не дуже часто бачилися, хоча й жили в одному місті. У Оксани та її чоловіка справи йшли дуже добре, коли ми з чоловіком важко зводили кінці з кінцями. Оксана вийшла заміж раніше за мене за хлопця з нашого міста, чиї батьки були баrатими та впливовими. На їхнє весілля вони подарували молодятам великий гарний будинок. Чоловік Оксани почав працювати у сімейному бізнесі, і згодом до нього приєдналася і сама сестра.

Спочатку ми спілкувалися один з одним, але згодом Оксана стала надто зайнята для нас. Ми зустрічалися тільки на великі свята в будинку наших батьків. Потім я вийшла заміж, але нам з чоловіком не пощастило так, як Оксані. У нас було двоє дітей, про яких треба було дбати, і нашої зарплати ледь вистачало, щоб протриматися до кінця місяця. Ми жили у маленькій квартирці, яку мій чоловік успадкував до нашого весілля. Я відчувала, що між мною та Оксаною існує значна прірва через наш різний спосіб життя. У неї була дороrа машина і будинок, схожий на палац, коли я їздила автобусом і носила одяг з секонд-хенду.

Я відчувала, що Оксані соромно через мене, тому я не хотіла нав’язуватись їй. Нещодавно Оксана відсвяткувала своє 40-річчя, і я вирішила привітати її. Я прийшла до неї додому без запрошення, поклавши до конверту останні 500 rривень, які у мене були із зарnлати. Оксана була вражена, побачивши мене, але тепло привітала. Коли вона відкрила конверт, одразу відклала його убік, і ми провели чудовий вечір разом. Наступного дня я знайшла у своїй сумочці записку та конверт . Оксана поклала туди 5000 rривень і подякувала мені за те, що я прийшла відвідати її. Вона вибачилася за те, що неуважно поставилася до моєї ситуації і визнала, що 500 rривень, які я їй дала, були для мене значною сумою. З того часу ми з Оксаною стали частіше спілкуватися. Мій чоловік зараз працює в її компанії та отримує пристойну зарплату. Наразі ми плануємо розширення житлової площі.

Я вийшла заміж за Ігоря у 50 років, це був мій другий шлюб, і ми разом уже десять років. Він чудовий партнер, але його дорослі діти завдають мені постійного занепокоєння. Тим часом, моя донька Оксана, якій зараз 40 років, п’ять років тому переїхала з родиною до Канади. З першим чоловіком я прожила лише кілька років і здебільшого виховувала Оксану одна. Після того, як дочка вийшла заміж і поїхала, самотність змусила мене прийняти пропозицію Ігоря.

Він уже багато років удівець, у нього дві дочки та син, у всіх свої сім’ї. Ми живемо у сільському будинку Ігоря, займаємося городом та господарством. Життя було спокійним, поки до нас не стали часто приїжджати його діти. Діти приходять, чекаючи на вишукані страви, а йдуть із сумками, набитими нашими продуктами. Навіть у такі трудомісткі періоди, як збирання врожаю, вони ніколи не пропонують свою допомогу. Натомість вони приходять надвечір, забирають свою частку, не ворухнувши і пальцем, і йдуть задоволені. Стає очевидним, що вони, можливо, не цінують мого внеску в життя їхнього батька.

Якщо з Ігорем щось трапиться, боюся, вони не візьмуть до уваги все, що я зробила, і, можливо, виселять мене з його будинку. Зараз Оксана вмовляє мене приїхати до Канади. Вона стверджує, що поки я доглядаю чужих онуків, вона витрачає значні кошти на утримання своїх дітей у Канаді. Це рішення обтяжує мене. Чи залишитися мені, враховуючи десятиліття, проведене з Ігорем, чи поставити себе та Оксану у пріоритет, переїхавши до Канади?

Я ніколи не рвалася в шлюб. В інституті я була зайнята по горло навчанням і думала про кар’єру. Мені тоді вже було двадцять, але серйозних стосунків не було. Подруги косилися на мене з відвертим нерозумінням. З Володимиром ми познайомилися, коли я закінчила інститут, у мене вже була хороша робота. Ми швидко знайшли спільну мову і стали зустрічатися. Він хлопець успішний: хороший фахівець, хорошу роботу має. Ми зустрічалися два роки, а потім він запропонував мені вийти за нього заміж. Я погодилася. Незважаючи на тривале знайомство, батьків я його ніколи не бачила. Вважала, що це із-за серйозного ставлення, мовляв, кого попало не знайомить з батьками.

Він запросив мене в отчий будинок тільки після пропозиції. Чесно кажучи, це був дивний візит. Віктор Петрович прийняв мене добродушно, але майбутня свекруха дивилася так, ніби я її улюблену собаку отруїла. Слів поrаних мені вона не говорила, але весь день поглядала скоса з неприязню. Ми з Вовою тоді обговорювали деталі весілля. Організували ми весілля пишно: був і величезний торт, і красиве плаття, гості, танці – все, як годиться. Мама Вови весь день за ним бігала. Це забавно виглядало з боку. Він же хлопець дорослий, а йому мама вічно шепоче то штани поправити, то пригладити волосся.

Сиджу я, їм дуже смачний торт. Раптом підходить до мене свекруха і каже: -Катя, ти дівчинка дуже активна, я вирішила, що ти будеш мого Вову ображати. Я з вами буду жити, сина в образу на дам. Ми ще до весілля вирішили жити у мене, адже квартира простора, а житло чоловіка здавати в оренду. Спочатку мені здалося, що вона жартує, але обличчя було дуже серйозним. — Але це моя квартира, я вирішую з ким мені жити. З вами я жити категорично не хочу. Жінка явно не очікувала такої відповіді. — Я так і знала, що ти хамка! Дарма Вовочка на тобі одружився! Сказала вона і пішла ска ржитися синові. Проводжала я її здивованим поглядом. Дуже цікава жінка, з нею треба бути акуратніше, а то на шию сяде.

Я дуже люблю приїжджати щоліта до бабусі. Після літньої сесії знову вирішила приїхати до неї, але не повідомила про свій візит, думала, що зроблю їй сюрприз. Тільки те, що я побачила на дачі у бабусі, для мене стало справжнім неприємним сюрпризом. Я підходжу до хвіртки і чую якісь крики. Швидко забігаю у двір і бачу, що мій дядько стоїть біля мангалу, смажить шашлики. А на лавці сидить моя бабусю — і на неї кричить дружина дядька. Я не зрозуміла, через що раптом невістка стала кричати на літню жінку. Самого дядька ця ситуація анітрохи не збентежила.

Як виявилося, дядька звільнили з роботи, їм із дружиною не вистачало грошей на оренду квартири, ось вони й приїхали жити до бабусі. Вона не змогла відмовити своєму синові, тим більше що з ними був розпещений онук — 15-річний Коля. Я була дуже обурена поведінкою дружини дядька. Вона постійно кричала на бабусю, ні в що її не ставила. Якщо тітка готувала їжу, то тільки на свою сім’ю, забуваючи про бідну бабусю. Мало того, вони переселили бабусю із загального великого будинку в літній будиночок – у маленьку прибудову. Під приводом, що у них сім’я – і потрібно більше місця.

Я тут же зателефонувала мамі і розповіла про те, що тут твориться і як невістка бабусі почувається господинею в чужому будинку. Мати з батьком приїхали наступного дня. Вони попросили мене повести бабусю подалі, бо вдома почався справжній скандал. У результаті мої батьки відстояли права бабусі, і вона повернулася нормально жити до своєї оселі. А ось брат мами від сорому зібрав речі та пішов шукати квартиру. Але мені здається, що тут уже зіграла роль сила мого тата, адже він поліцейський і знає всі закони. Тепер наші спокійні дні з бабусею повернулися назад. Ми разом ходимо до лісу за малиною, робимо варення, годуємо курок. У бабусі так добре та затишно; як чудово, що вона в мене є.

Ми з молодим чоловіком одружилися так само несподівано, як і познайомилися. Він побачив мене на вулиці і відразу ж підійшов знайомитися. Ми зустрічалися всього п’ять місяців і вирішили зіграти весілля, бо я чекала дитину. Після весілля постало питання, а де нам жити? Грошей не вистачило б, щоб переїхати в квартиру, а мої батьки жили в однушці. Мати чоловіка з сестрою розташовувалися в трикімнатній квартирі, так що ми вирішили, що ко лишня кімната чоловіка буде для нас відмінним варіантом.

Свекруха з самого першого дня зненавиділа мене, може бути, з-за того, що я змусила її сина одружитися на мені. Але мені плювати, що вона думає про мене. Вдома я намагаюся не бачитися з нею, майже цілий день сиджу в своїй кімнаті, дивлюся серіали, листуюся з подругами. Але свекруху чомусь не влаштовує, що я весь день сиджу, склавши руки. Але в моєму животі росте їх онук, вагітним не можна напружуватися. Ну, гаразд, дитина наро диться, тоді й подивимося…

Після народження малюка у чоловіка не вистачало грошей, щоб куnити підгузники, а свекруха відмовлялася позичити грошей заради малюка. Я користувалася пелюшками, які смерділи на весь будинок, і свекрусі довелося куnити одноразові підгузники. Син ночами постійно плакав, не давав членам сім’ї спати. Свекруха сва рила мене з-за цього, але що я могла вдіяти? У підсумку, вона забрала дитину до себе на ніч. Я втомилася жити під наглядом. Я постійно вин на і все неправильно роблю. Подруги дивуються, чому ми не переїжджаємо з цієї в’язниці. У нас немає грошей, на зарnлату чоловіка ми куnуємо їжу та одяг для малюка, а в решті нас забезпечує свекруха. Крім того, це ж їхній онук, вони повин ні про нього піклуватися.