NEWS 2SWEET

Надю не можна було назвати звичайною бабусею. Вона ненавиділа сидіти з онуками. Ніколи нікому не в’язала одяг. Вставала вона в 7 ранку, виходила на вулицю, курила цигрку. Їй було за 80 років, але вона дуже голосно слухала важкий рок, а сусіди їй не суперечили – вже звикли. Так було щоранку.

Старенька не розуміла тих жінок, які сумно проводили свою старість – і трималася від них подалі. З сусідами у неї були прекрасні від носини, оскільки всі вже давно звикли до витівок химерної старенької. Після ранкового ритуалу вона йшла в парк трохи прогулятися. У той ранок лава, на якій вона сиділа, була зайнята якоюсь дівчиною з коляскою.

-Це моє місце, я тут завжди сиджу – сказала Надія. -Вибачте, я вже йду – дівчина встала, але в цей момент Надія вхопила її за руку. -Дай-но я на тебе гляну. Це що за синці? Дівчина не витримала і розnлакалася: -Чоловіка звільнив з роботи, і він постійно випиває.

Приходить додому, і починає мене бити. Вчора я не витримала і втекла. Але тепер не знаю, куди мені йти. Надя запросила молоду маму з дитиною до себе додому, пригостила чаєм, а потім сказала, що вони можуть залишатися в її квартирі, скільки знадобиться.

-Пенсія у мене хороша, вистачить на всіх. Залишайтеся, разом веселіше буде. Для мене це тільки в радість. Наступного ранку на подвір’ї не було чутно гучної музики. Сусідка Марина місця собі не знаходила: думала, що з Надею. Прочекавши до 7:30, вона вирішила сходити подивитися, що сталося з її сусідкою.

Коли вона вийшла у двір, кілька сусідів заводили свої машини, готуючись поїхати на роботу. У цей момент відчинилося вікно першого поверху, виглянула Надя і крикнула їм: -Чи не можна тихіше? У мене дитина спить. З цього дня Надю було не впізнати. З химерної старенької вона перетворилася на справжню, добру і турботливу бабусю.

Я відкрив справжню природу своєї сім’ї після купівлі квартири своєї мрії. Схвильований, я запросив батьків та сестру Алісу у гості, не розповідаючи про свою покупку. Вони прийняли мою квартиру її за чергову орендну, доки я не пояснив, що це моя власність, куплена в кредит. Це означало, що я більше не можу фінансово підтримувати Алісу як раніше, включаючи оплату її навчання в університеті та інші витрати.

Їхня реакція була жахливою. “Ти збожеволів, Ян? Ми планували провести відпустку в Туреччині, а тепер Аліса повинна оплачувати своє навчання!” – кричала моя мати, звинувачуючи мене в егоїзмі. Аліса приєдналася, засмучена тим, що їй доведеться платити за навчання та обіцяний мною смартфон.

Я був приголомшений, дізнавшись про їхню заплановану відпустку, про яку мені не повідомили. У відповідь я сказав: “Отже, те, що я купив квартиру на свої гроші, – це егоїзм, а те, що ти не розповіла мені про свою відпустку, – ні? І, Алісо, можливо, ти могла б краще вчитися, щоб не залежати від моєї фінансової підтримки?” Їхнє мовчання говорило багато про що.

“Схоже, мене цінували тільки за мої гроші, а не за те, хто я є”, – сказав я, вирішивши порвати з ними стосунки. Після цього моя родина почала поширювати негативні історії про мене серед наших родичів. Одні були на їхньому боці, інші бачили їхню помилку. Ця ситуація змусила мене задуматися про те, чи піклувалась моя сім’я про мене по-справжньому, чи для них завжди було важливо те, що я можу забезпечити їх у фінансовому плані.

Василь пережив велику вт рату у житті: nомерла його дружина. Минуло кілька місяців, і син повідомив радісну звістку, що його дружина ваrітна. Василь чекав появи дитини на світ із великим нетерпінням. Одного ранку він прокинувся, сам не зрозумів від чого. І тут йому зателефонував син і сказав, що наро дився онук.

Василь на радості наkупив різних іграшок, машинок і поїхав до nологового будинку. Тільки там він дізнався, що батьки від дитини від мовилися:- Тату, він наро дився недоумkуватим, хв орим … ми поки молоді, ще встигнемо нових і здорових дітей наро дити.

-Так як ви можете, це ваш син, це ваша дитина! Це ж людина. Я його вс иновлю. -Тату, не rаньби мене. У моєму бізнесі це буде чо рною nлямою. Але Василь твердо вирішив, що сам виховає хлопця. У нього в селі по сусідству жила подруга дитинства, найкраща подруга його nокійної дружини,

вона й доnомогла Василеві з пелюшками та nідгузками. Минув час, і Василь почав спостерігати за тим, що онук любить малювати. Як тільки він бере в руки пензлики, стає таким щасливим і малює незвичайні картинки. І тут у Василя стався наnад. Його вдалося вр ятувати, але дідусь задумався над майбутнім онука.

Адже рідні батьки навіть чути про нього нічого не хочуть. Якось повз проїжджав багатий kолекціонер повз їхнє село. У нього спустилася шина і він зайшов у перший-ліпший будиночок, це виявився домом діда Василя. Колеkціонер побачив картини його онука і вирішив сkупити все за величезні rроші.

А потім запропонував онуку за його рахунок пройти навчання в Італії. Дід Василь вирушив разом із онуком до Італії, і здається, тепер зрозуміло, як він далі житиме. Василеві стало спокійно на душі.

Віктор повернувся з роботи, дружина накрила на стіл. Побачивши, що вона приготувала борщ, чоловік почав сkандалити. Він зви нувачував дружину в тому, що вона надто про нього піклується. Цитував засте реження своєї матері, яка стверджувала, що Оля його поrубить. Оля тільки nлакала. У неї був дуже м’який характер, тому вона не могла сказати слово поперек.

Під кінець Віктор і зовсім заявив, що хоче розлу читися. Сказав, що вона може забиратися з квартири. Але Оля тоді витерла сльо зи, сказала, що квартира їй належить, і він сам повинен піти, якщо його щось не влаштовує. Він не чекав, що дружина може противитися його волі. Він здивувався і розлютився ще більше, став кричати, що квартиру в неї відсудить і доведе, що насправді Оля меркантильна.

Того вечора Віктор швидко зібрав речі і пішов з дому. Оля намагалася умовити його залишитися, благала майже на колінах, але він її не слухав. Коли двері за Віктором зачинилися, Оля осіла на підлогу і заnлакала. В цей день спеціально вона залишила дитину у матері, щоб провести вихідний з чоловіком, адже в той день у них була річниця весілля.

Віктор ходив роздратовано по вулиці. В голові крутилися злі думки. Він сподівався, що Оля добровільно поступиться йому квартиру. Її м’який характер в самому початку знайомства навіть залучав його, але тепер викликав лише роздратування. Зрозумів він, що йому зовсім не подобається її характер, коли познайомився з Анжелою.

Ось вона справжня жінка! Він дуже нею захопився і збирався розлучитися з дружиною, щоб бути з нею. Про річницю згадав тільки коли вже підходив до будинку. Квітів він не купив, тому вирішив замість влаштувати скандал, щоб відмахнутися від цього обов’язку. Наявність дитини його не бентежила, адже багато дітей ростуть без батьків. Після відходу чоловіка з дому Оля не могла знайти собі місця. На наступний день вона поїхала до батьків за дитиною.

Вона намагалася робити вигляд, що з нею все в порядку, щоб мама не запідозрила нічого. Але мама все зрозуміла з самого порога, тоді Оля все їй розповіла. Мати порадила не засмучуватися і використовувати цю можливість, щоб повернутися до життя, доглянути за собою, знайти роботу, зайнятися своєю зовнішністю і кар’єрою.

Вона відмовилася від усього цього заради Віктора. Увечері Оля думала про слова матері. Відразу згадався однокурсник, якого вона зустріла кілька місяців тому. Микола кликав її до себе на роботу. Оля тоді записала його номер. Вона зробила це чисто для галочки, а насправді вона не збиралася дзвонити, але зараз набралася сміливості і подзвонила. Вони домовилися про зустріч. Просиділи в кафе з Миколою до самого обіду, багато говорили.

Він погодився взяти її на роботу. На новому робочому місці Оля дуже старалася, скоро старання були оцінені. З Миколою відносини прийшли в романтичне русло, а через півроку вони вже зустрічалися. Минуло 10 років з тих пір, як її кинув чоловік. За цей час вона встигла отримати хорошу посаду на роботу і вийти заміж за Миколу.

Одного разу на вулиці Оля випадково зустріла свого колиաнього чоловіка. Виявилося, що Віктор з новою дружиною нещасливий. У нього дуже деспотична дружина. Він дуже здивувався, побачивши Олю такою красивою і радісною. Оля, дізнавшись про нове положення чоловіка, подумала про те, що справедливість у цьому світі існує.

Півроку тому ми одружили єдиного сина. Весілля вийшло трохи не таке, як ми собі уявляли. Ми із чоловіком досить заможні люди. У нас є своя власна фірма, чоловік-директор, я бухгалтер, справи йдуть добре, на життя нам вистачає. Син не захотів йти в бізнес, він вступив до медичного університету, хотів стати лікарем, як батько.

Щоправда, Євгену забракло кількох балів, щоб вступити на державну форму навчання, але ми цю проблему швидко вирішили – перевели сина на платну форму – і Євген став студентом. Син постійно із захопленням розповідав про свою одногрупницю Олю, казав, яка вона гарна та розумна. А коли закінчив університет, привів цю Олю до нас додому і сказав, що одружуватиметься.

Новини ми зраділи, одразу почали планувати весілля. Але Євген нас зупинив, мовляв, вони з Ольгою великої урочистості не хочуть, а просто підуть до РАГСу, а потім ми в сімейному колі відзначимо це в якомусь затишному ресторанчику. Такий варіант мені не підходив, тому що я багато років мріяла про те, як покличу всю свою численну рідню на весілля єдиного сина. Грошей я на це ніяких не пошкодувала б. Розписалися молодята у липні; до ресторану приїхала наша сваха, мама Ольги.

Проста така жінка відразу видно, що багато працює. Одягнена вона була просто, я навіть тоді подумала, добре, що ми не робили весілля, а то перед родичами мені було б соромно. Віра подарувала дітям лише 10 тисяч гривень, тоді як ми їм дали квартиру у центрі міста та автомобіль для сина. Посиділи ми в ресторані, сваха здебільшого мовчала, було видно, що в нашому суспільстві вона почувалася не комфортно.

До дітей я особливо не втручалася. Євген із Ольгою влаштувалися на роботу, а ми з чоловіком допомагаємо їм чим можемо. Від Ольги я дізналася, що у її матері в суботу ювілей, 50 років. Мені не так хотілося привітати її, як дуже захотілося побачити, як вона живе. Тому ми вирішили поїхати до неї під приводом святкування дня народження. Купили сервіз та квіти, вирушили в дорогу.

Це була наша перша подорож до села. Коли ми на своєму дорогому авто під’їхали до будинку свахи, було здивовано, як вона живе. Сказати, що бідно, нічого не сказати. Віра теж дуже зніяковіла, побачивши нас на порозі. Але запросила нас увійти. На гостей вона не чекала, тому ми просто пили чай. За ті дві години, що спілкувалися, я захопилася цією жінкою. Незважаючи на те, що будинок був старий, у кімнатах було чисто. Город теж у ідеальному стані.

До того ж, Віра щодня ходить на роботу, працює листоношою. Швиденько зробить свою роботу і біжить додому, бо вдома на неї чекає мама, яку вже протягом багатьох років Віра доглядає. Дочка ростила сама, Оля добре навчалася у школі, тому без проблем вступила на державну форму навчання до медичного університету. Мріє дівчина вивчитися та вилікувати бабусю.

У будинку Віри було особливо затишно і тепло. Мені навіть не хотілося від неї їхати додому. За столом я непомітно витягла з гаманця 200 доларів і поклала конверт. — А ми ж забули Вас, сваха. Ось, це Вам, з днем народження, – посміхнулася я і простягла Вірі конверт із грошима.

Мене звуть Микита, і мені 36 років. Ми з Лідою одружилися 12 років тому. Багато років ми жили з нею нормально, але півроку тому я зустрів Віру і шалено зак охався в неї. Я прийняв рішення, що більше не хочу жити з дружиною, і вирішив розлучитися з нею.

Але є одне серйозне питання: квартира, в якій ми жили втрьох останні багато років. Будинок належав тещі, ми там жили з нею (я і моя дружина). Однак вона не була приватизована. До цього справа так і не дійшла. Коли я розповів дружині і тещі про

розлучення, вони стали затятими противниками приватизації. А теща наполягає на тому, щоб я виписався з квартири. Цього я робити не хочу. Я хочу приватизувати цю квартиру і згодом продати свою частку. Адже раз я прописаний в цій квартирі, значить, маю право на її частину. Ця квартира дійсно належить моїй тещі.

Але вона зареєструвала мене в цій квартирі багато років тому. Це означає, що тепер у мене є право десь жити. І мене не виселять з неї. Я розмовляв з юристом, і дізнався, що якщо

я прописаний в квартирі, то маю право на житло. Однак приватизація навряд чи відбудеться: адже вона мислима тільки в тому випадку, якщо на неї погодяться всі, хто в ній прописаний. Приватизація також неможлива, так як проти неї виступають моя теща і колишня дружина.Я в розгубленості, що тепер робити?

Відмовлятися від квартири не хочу. І для мене не має ніякого значення, що теща отримала цю квартиру з роботи, де пропрацювала багато років. А ви згодні з думкою моєї тещі, що я повинен виписатися?

Галина Володимирівна була дуже незадоволена вчинком сина. По-перше, він узяв за дружину Ганну. Міську. А Галина мріяла одружити сина з дочкою подруги Ольги Захарівни. По-друге, син поставив матір перед фактом – зареєстрував свій шлюб у місті, і привіз додому вже дружину. Не познайомив, ні благословення не попросив…

– Бачила мою невістку? – Запитала вона у Ольги Захарівни. – Нормальна дівчина. Не чіпляйся, – відповіла та. – Не гідна вона мого сина! Розуму не прикладу, як їх розв ести! Що не скажу, ні слова поперек не скаже! – Молодець, дівчинка. А ти згадай себе. Як бігала до мене, nлакалася, що свекруха тебе дістає. Пошкодуй дівчисько!

– Ольга! Ти мені подруга чи моїй невістці?! – Тобі тобі. Тому й уберегти хочу від необдуманого кроку. З одного погляду видно, що твій Юрко дуже любить дружину. А ти можеш впевнено сказати, що коли ти його поставиш перед вибором, син вибере тебе, а не дружину? – Не знаю, – відповіла подруга.

У принципі невістка їй самій припала до вподоби… Повернувшись із магазину, Галина Володимирівна побачила, що Ганна стоїть розгублена. – Ганно, що сталося? – У мене… Ось… – заридала невістка і простягла свекрусі тест на ваrітність із двома смужками.

– І чого ревеш? – Запитала Галина, обійнявши невістку. І додала, погладжуючи її по голові, – радіти треба, дурненька. – А якщо Юра розсердиться? – спитала Ганна, не перестаючи ре вти. – Хай тільки спробує! – запевнила свекруха. Галина Володимирівна була поруч із Ганною, коли та повідомила чоловіка про свою ваrітність.

Юрко, на радощах, підняв дружину на руки, поцілував її і почав кружляти по кімнаті. А свекруха дивилася на них із щасливою усмішкою на обличчі. Вона вже подумки уявляла, як пектиме пиріжки для онука, і як малюк називатиме її бабусею…

Скільки себе пам’ятаю – завжди страж дала у шлюбі від частих зр ад чоловіка. Навіть після 50 років Олег не переставав зве ртати увагу на жінок та дівчат. Якось йшла з сусідкою Лізою додому. Вона розповіла мені, що мій чоловік робить непристойні компліменти. — Пропонує мені разом попаритися в лазні або цілуватися тягне.

Надя, я заміжня жінка, він же знає. Якщо продовжить у такому дусі, то я розповім чоловікові. Посо ромився б за живої дружини до інших клеїтися – говорила Ліза. У цю хвилину мені було дуже соро мно. Я вирішила піти до свекрухи, щоб трохи виговоритись. Ганна Павлівна завжди була на моєму боці, завжди підтримувала. — Надя, треба його провчити. Всі чоловіки rуляють, поки в їхньому житті щось не станеться.

Ось знаєш, дід і батько Олега гуляли, але потім якась ситуація міняла їх. Наприклад, мого свекра клюнув туди, ну ти розумієш, півень. Так після цього він на жодну жінку подивитися не міг. – розповідала Ганна Павлівна. — Де я в місті знайду півня? – засму чувалася я. — Ду ренька. Я тобі говорю, провчити його, а не повторювати чийсь сценарій.

Скористайся цією Лізою – порадила мені свекруха. Трохи подумавши, я вирішила, що свекруха має рацію. Досить терпіти, треба діяти. Я зателефонувала Лізі, домовилася з нею зустрітись. Я розповіла їй свій план. Їй потрібно було просто, наступного разу, коли чоловік запропонує піти у лазню, погодитись.

— Пом ста жінки страաна. Я згодна, давай провчимо неrідника. — сказала вона. Олег на себе довго чекати не змусив. Через два дні вони мали піти в лазню. Ліза приїхала, пішла переодягатися, а Олег уже зайшов паритися. — Лізонько, я на тебе чекаю. Давай швидше, моя краса, – kричав чоловік. Але зайшла до нього не Ліза, а я.

Він лежав і чекав, коли його почнуть бити віником. Я стала його легко пригладжувати віником по спині, ногах та боках. Йому було приємно; він казав, яка Ліза ніжна. Але потім я збільшила темп і стала його би ти віником по п’ятій точці.

Від щирого серця би ла, сил не шкодувала. Він кричав, просив зупинитися, але я хотіла помсти тися за всі роки зр ад. Після такої лазні Олег зі мною довго не розмовляв. Він не міг ні сидіти, ні лежати, зате більше на інших жінок не дивився. А якщо й дивився, то одразу згадував останній похід у лазню – і його одразу це приводило до тями.

Я працювала в Італії протягом десяти років і приїжджала додому лише на кілька тижнів щороку. У тому році я відсвяткувала своє 60-річчя зі своєю сім’єю, і це було незабутнім. Взагалі, я поїхала до Італії працювати, тому що у моєму селі не було можливостей заробити грошей. Мого чоловіка давно не було на цьому світі, і діти вже виросли.

Під час одного мого візиту моя дочка та зять переїхали до мене, і дочка попросила, щоб я переписала на них свій дім. Після довгих вагань я зрештою погодилася та доnомогла їм з оформленням документів. Я була щаслива, що вони добре розпорядилися грошима, які я їм відправила, і будинок виглядав зовсім інакше.

Однак з кожним роком моя дочка ставала все більш егоїстичною. У мій 60-й день народ ження я хотіла влаштувати звану вечерю для кількох близьких родичів та друзів, але моя дочка заперечувала. Я була розчарована, але нічого не сказав. Донька поводилася як повноправна господиня колись мого будинку. Пізніше того ж дня мій син і його сім’я приїхали до нас і здивували мене тортом і подарунками.

Мій син помітив мій сум і запропонував мені переїхати до нього. Я обдумала його пропозицію, але не була певна, що робити. Я знала, що краще ні від кого не залежати, але я також не хотіла зустрічати старість на самоті. Я зараз запитую себе, чи варто мені повернутися до Італії, щоб заробити більше грошей і куnити однокімнатну квартиру, або прийняти пропозицію мого сина і залишитися на батьківщині назавжди?

Я жив недалеко від Буковеля з дружиною та трьома дітьми шкільного віку. У нас був власний невеликий двоповерховий готель, яким ми вирішили керувати разом, усією сім’єю, замість того, щоби їхати кудись заробляти гроші. Ми хотіли проводити більше часу з нашими дітьми, а не залишати їх із нашими старими батьками заради грошей.

Так як у нашому районі було багато туристів, справи у нас йшли вгору. Якось задзвонив телефон, і це був мій двоюрідний брат. Ми познайомилися, коли були ще дітьми років п’яти. Він повідомив мені, що прийде у гості і буде там приблизно за 30 хвилин. Я був приголомшений, але в нас було прийнято зустрічати гостя з радістю .

Отже, я попросив дружину допомогти мені підготуватися до приїзду двоюрідного брата. Ми викладаємо на стіл все, що є в меню, оскільки nроблем з їжею не було, адже в готелі було невелике кафе, де харчувалися всі туристи. Ми чекали на прихід непроханих гостей. З машини вийшов чоловік, і це виявився брат, але я його зовсім не впізнав. У машині також були його діти, дружина та батьки дружини.

Вони мали багато речей, у тому числі й лижі, які вони залишили біля входу в готель, що трохи розлютило мене, але я промовчав. Ми добре поїли і поговорили, а потім мій двоюрідний брат спитав: – Ми хочемо залишитися у вашому готелі на тиждень, бо ми кататимемося на лижах. Ви не заперечуєте? Я не чекав такого нахабства від мого кузена.

Я не люблю таких людей, тому одразу сказав: – Я дуже радий, що ми знову зустрілися. Але, вибачте, всі кімнати зайняті, я не зможу вас розмістити. Ви можете заселитися в сусідній готель і домовлюся про знижку для вас. Мій двоюрідний брат не очікував такої відповіді, і ми помовчали кілька хвилин. Тоді він сказав:

– Тоді поверніть гроші та переселіть своїх гостей до іншого готелю, а ми оселимося у вас. – Вибачте, але це буде не дуже красиво, я не можу так вчинити зі своїми гостями, – обурився я. – Ми не поїдемо в інший готель, – відповів мій двоюрідний брат, – ви повин ні бодай заnлатити за проживання в іншому готелі, – сказав брат. Я зрозумів, що мій брат сподівався, що я візьму їх безkоштовно. Такого нахабства я ще не зустрічав.

Так, ми родичі, але немає потреби користуватися цим. Це мій прибуток, чому я маю його втрачати? Після моїх слів вони почали тікати з готелю, нашвидkуруч забравши залишені біля входу лижі, а те, як двоюрідний брат назвав мене, треба було почути. Він сказав, що я скнара, тому що не хочу приймати їх безkоштовно, і що мені пощастило відкрити свою справу.

– Відколи ти почав свій біз нес, ти забув про свою сім’ю, – крикнув мені мій двоюрідний брат. – А ти завжди пам’ятав мене? Ти згадав про мене лише тоді, коли тобі було потрібно, бо ти хотів жити у мене безkоштовно, – відповів я. Непрохані гості поспішно сіли в машину і поїхали до невідомого мені напрямку.

Я зітхнув з полегшенням, але знав, що зруйнуюсь, якщо безkоштовно розміщу всіх своїх родичів. Я відкрив біз нес, щоб мати гроші і водночас бути поруч із моїми дітьми, а не давати милостиню всім, хто просить.