NEWS 2SWEET

Аню поклали в пoлоговий будинок задовго до пoлогів: вагітність на останніх термінах протікала вaжко, і лikapi pизикувати не хотіли, до того ж до появи на світло готувався не один малюк, а відразу двоє. Майбутній матусі пропонували плановий кеcapів розтин, але вона дуже хотіла нapoдити сама, тому лікарі вирішили спробувати — в операційну забрати завжди встигнуть.

Крім того, у Анни з чоловіком був контракт на партнерські пoлоги, а xipурги дуже не люблять сторонніх в опepaційній. Полoги у Ані почалися пізно ввечері; відразу ж було повідомлено чоловіка, який приїхав буквально через двадцять хвилин — і ми перевели їх в передродову палату. Так як нapoжувала Аня вже не в перший раз, вона знала, що від неї вимагається, вела себе стримано і розумно, і о четвертій ранку на світ з’явилася перша дитина.

Малятко закричало відразу ж, акушерка привітала з нapoдженням першої доньки. Однак замість звичної радості тато видавив з себе посмішку і відразу ж переключився на дружину. Ще через десять хвилин на світ нapoдилася друга дівчинка. Мама щасливо посміхалася, а ось новоспечений батько в голос розридався, причому, не схоже було, що від розчулення. Ми, звичайно, сполошилися, але мама тільки рукою махнула й сказала:

«Не звертайте уваги, через годину прийде в себе. Це наші п’яті двійнята і знову дівчинки. Він дуже хотів хоча б одного хлопчика, але не судилося, ось і засмутився. Але він обожнює дочок, так що все буде добре ». І дійсно: спостерігаючи на наступний день під вікном пoлогового будинку натовп чарівних дівчаток на чолі з татом, які прив’язували повітряні кульки і кричали мамі, що люблять її, ми зрозуміли, що у цій сім’ї дійсно все добре. Але тата шкода.

Катя брела до машини. Вже втретє у неї завмерла ваrітність. Тричі зачала, і тричі не змогла народити. Сівши в машину, дівчина заnлакала. Чоловік намагався заспокоїти, втішити. Не зміг. Подзвонив тещі. Коли вони під’їхали до будинку, Світлана Семенівна вже чекала на них біля під’їзду… Але навіть присутність мами не допомогла Каті. Ридати вона перестала, тільки зрідка видавала схлип. Але лежала байдуже. Втупившись в одну точку. Так минув день, так минула ніч. Нарешті Світлана Семенівна вирішила: – Треба везти її до бабусі. Якщо хтось і зможе привести її до тями – це моя свекруха, Ольга Захарівна, – сказала вона зятю, і вони пішли разом у кімнату до дівчини.

– Катю, хочеш поїхати до бабусі до села? – Хочу, – незважаючи на побоювання мами, дочка погодилася одразу… Приїхали, бабуся вже приготувала кімнату для онуки. Там мама допомогла Каті роздягнутися, поклала в ліжко. Чи то бабусин будинок, який так любила дівчина в дитинстві вплинув, чи свіже сільське повітря, чи втома і переживання, але Катя заснула. Зять із тещею трохи посиділи, і поїхали назад до міста. Вранці, прокинувшись, Катя не відразу зрозуміла, де вона. Згадавши, що перебуває в гостях у бабусі, встала та вийшла з кімнати.

– Привіт, онученько. А я тобі улюблених пиріжків напекла. Сідай, я зараз і чай тобі наллю. – Бабусю, мені б тільки води, – зітхнула Катя. – Тяжко тобі, внучечко, знаю. От тільки ж жити треба. А щоб жити треба поїсти. І тут Катя знову розплакалася. Плакала довго. – Навіщо мені жити?.. Андрій дітей хоче… А йому дісталася я… – Жити завжди є для кого! Ти Таню Бондаренко пам’ятаєш? – Так. – Ось і в неї так. Тільки вона взагалі не може зачати. Так вони із чоловіком сироток усиновили. Тож тепер нехай хтось наважиться про її дітей щось поrане сказати. На шматки порве.

– То ти мені радиш дітей із дитбу динку брати? – Зацікавилася Катя. – Так. Такі самі діти… Того дня вони проговорили довго. Наступного дня Катя зателефонувала до Андрія. Той із радістю вхопився за ідею… Син сам їх вибрав. Він на Катю з Андрієм так подивився, що ті одразу усвідомили – Сашко їхній син… Через два роки у Сашка з’явилася маленька сестричка. Знову з полоrового будинку… Ольга Захарівна обожнює своїх правнуків, і, на превеликий жаль Каті, балує їх. Але на те вона й прабабуся…

Фаїна з чоловіком прожили все своє життя в селищі. Побудували будинок, завели господарство, виростили сина. Потім одружився син, і у них з’явився внучок. І як це зазвичай буває, роботи в селищі не вистачало, та й перспектив ніяких не було. З кожним роком розмови про переїзд звучали все частіше. Але Фаїна сподівалася, що все так і залишиться на рівні розмов. Діти кликали батьків переїхати з ними. Але Фаїна не хотіла на старості років залишати звичний побут і переїжджати в невідомість.

Але Цей день настав. Найбільше люди похилого віку переживали за онука, як йому буде на півночі . Він жив з дідом і бабусею з самого народження і було дуже важко з ним розлучатися Вони завжди залишалися на зв’язку. Найбільше дзвонив Андрюшенька, онук Фаїни. Розповідав, як пройшов день, про нових друзів, погоду, що батьки влаштувалися на роботу. Люди похилого віку раділи за дітей. А потім сталася бі да. Фаїні нез дужала. Вона готувала обід і впала, перекинувши посуд. Чоловік прибіг на цей звук.

Вона лежала, закривши о чі, а под их її було дуже ва жким. Приїхала швид ка допомога і Фаїну відвезли в лі карню. Виявилося, це був сер цев ий нап ад. Повернувшись додому, дід відразу ж подзвонив синові, в надії, що вони все кинуть і приїдуть додому. Трубку взяла невістка і повідомила, що він поїхав в тундру, на роботу. «На жаль, там немає мобільного зв’язку», — сказала вона. Але пообіцяла повідомити про хв оробу матері при першій же можл ивості. Фаїна пролежала в лі карні близько місяця.

Коду її нарешті виписали, їй не стало краще. Вона ходила поникла, немов нежива. Фаїна чекала листа від синочка. Він писав майже щотижня. Написав, що зв’язку немає, але є пошта. Розповідав про красу тундри, про погоду, про життя в місті. Писав, що, на жаль, і сам не знає, коли він зможе приїхати. Фаїна зберігала ці листи на тумбочці і перечитувала їх незліченну кількість разів. З кожним днем її стан погі ршувався.

Викликаний лі кар не знаходив причини такого стану Фаїни, а госп італіз уватися хво ра відмовлялася навід різ. Через пару місяців Фаїна пом ерла. Вона лежала на своєму ліжку, притиснувши до гру дей листи сина. На пох орон приїхав онук з мамою. Тільки тоді батькові розповіли, що його син по мер. П омер в той же день, коли у матері стався сер цевий напад.

Вони не хотіли повідомляти цю новину, щоб не засмучувати хво ру бабусю. Тому Андрюша з мамою і придумали цю затію з листами. Через пару днів в бабусиній тумбочці знайшли лист. На ній був напис «Для Андрюшенькиа» … Спасибі тобі, Андрюшенька, за «листи від синочка». Я завжди йому говорила, учись у сина говорити красиво. Не залишайте діда одного. Він вас з мамою любить.

Ірина дивилася на тест на ваrітність із хвилюванням. Вона не знала, як на новину про поповнення відреагує чоловік. Дітей вони не планували, але вона думала, що він має бути радий. Коли вона простягла йому тест на ваrітність, він глянув на неї холодно. -І від кого він? Іра ошелешено замовчала. -У сенсі від кого? Від тебе, від кого ще може бути? -Це ти повинна мені сказати, – невесело посміхнувся Денис. Іра розrубилася. Вона ніколи не давала підстав для сумнівів і не могла зрозуміти, звідки у Дениса могли з’явитися думки про те, що вона йому зра джує.

-Я все знаю, Іро, ти спиш з Романом, колишнім однокурсником. Не треба мені бре хати! Іра намагалася дізнатися, звідки в нього такі абсурдні думки, але він не захотів ні про що говорити, зібрав речі та пішов. Роман її доглядав на останніх курсах, але між ними ніколи нічого не було. Вона навіть не бачила його років зо два. Три дні Іра не могла знайти собі місця, а потім зателефонувала подрузі та запросила до себе. Зі Світланою вона навчалася в університеті.

Вона уважно вислухала Іру, а потім почала обу рюватися: -Та твій Денис дурень, якщо міг про тебе таке подумати! Потім вона відійшла у туалет, залишивши телефон на столі. Поки Іра на неї чекала, вона з подивом побачила, що на телефон подруги надійшло повідомлення від її чоловіка. Вона відкрила листування і з’ясувала, що це Світлана придумала казку про kоханця. Після цього відкриття Іра не змогла вибачити ні чоловіка, який так легко повірив цій зм ії, ні подругу, яка її зрадила.

Американка стала сурогатною матір’ю для власного сина, чия дружина не може виносити дитину, пише Mommyish. 29-річна Кайла Джонс з Тексаркани (штат Арканзас) і її чоловік Коді дуже хотіли мати дітей, але проблеми зі здоров’ям дівчини не дозволяли це зробити. У 17-річному віці вона перенесла часткову гістеректомію (видалення матки). Вихід зі становища знайшли: сім’я вирішила знайти сурогатну матір. «Мої яєчники не були видалені, тому я все ще біологічно можу мати дітей, але я не здатна виносити дитину самостійно, – поділилася Кайла.

– Саме тому нам з чоловіком потрібна була сурогатна мати ». Довгий час пара намагалася знайти підходящого кандидата, але безуспішно. Тоді вони вирішили пошукати когось з ближнього кола. «Ми з чоловіком одружилися в 2012 році, з того часу моя свекруха завжди жартувала про те, що готова бути нашим сурогатом, – пояснила Кайла. Після того як пара наших сурогатних варіантів не спрацювала, ми стали серйозніше ставитися до пропозиції моєї свекрухи ». Мати Коді, 50-річна Петті, пройшла всі необхідні обстеження, які показали, що вона готова виносити дитину. Однак з першої спроби нічого не вийшло. «Ми були спустошені, але вирішили спробувати ще разок.

В травні 2017 року ми дізналися, що ми вагітні! » – згадує Кайла. Через 7 місяців за допомогою кесаревого розтину на світ з’явився хлопчик Крос Аллен Джонс. «Я так вражена цим чарівним дивом, – зізнається новоспечена мати. Народити його за допомогою сурогатного материнства було не дуже-то і просто і виразно нелегко для Петті, … … але те, що він тут, виправдовує всі ці труднощі ». Петті, яка виносила дитину для свого сина, перенесла вагітність і пологи відмінно. «Вона повинна повернутися до роботи на наступному тижні. Вона каже, що відчуває себе благословленно і готова здійснити подорож ».

Кайла і Коді, за їхніми словами, безмірно вдячні всій своїй родині, яка фінансово і емоційно підтримувала їх. Тим часом люди, які чують цю щасливу, але трохи незвичайну історію, реагують по-різному. Одні щиро раді за молодих, інші дивуються. «Здебільшого наша історія викликала бурхливу реакцію. Деякі люди вважають це дивним, … … але якщо вони зрозуміють до кінця весь цей процес, то це їм вже не буде здаватися настільки дивним », – зазначає Кайла. Новоспечені батьки, за їх власним визнанням, хотіли б мати багато дітей, але, з огляду на пережитий досвід, не впевнені, що готові все повторити.

Нещодавно стала свідком однієї цікавої ситуації — і реально була в шоці. Ось багато хто говорить, що молоді мами не вміють виховувати дітей, але це брехня. Деякі просто молодці в цій нелегкій справі. Одного разу я їхала на роботу рано вранці в маршрутці. На одній із зупинок зайшла дівчина років 26 з дитиною — першокласник на вигляд. Якраз залишалося одне вільне місце. Без докорів сумління дівчина сіла на сидіння, взяла у дитини рюкзак. Ну а хлопчик, її син, стояв поруч

Без докорів сумління дівчина сіла на сидіння, взяла у дитини рюкзак. Ну а хлопчик, її син, стояв поруч. Не минуло багато часу, як люди в маршрутці почали перешіптуватися. І ось одна з найсміливіших, жінка похилого віку років 75 звернулася до матусі. — Ну і матері пішли, а сама сидить, п’яту точку відсиджує, а дитина бідна на ногах стоїть всю дорогу. — Жінко, в чому справа? Зараз ви незадоволені, що він стоїть, а потім будете говорити, чому місце не поступається.

У мене росте справжній чоловік, сильний має бути і поважати повинен жінок вже з цього віку, так що давайте не будемо! Я хочу його так виховувати. Або ви проти? Хто б міг подумати, що така репліка заткне всіх і відразу. І правда, мамочко права. Раз у неї росте хлопчик, його треба вчити цьому всьому ще з малих років. А ви що думаєте

Мешканка Одеси Оксана Кобелецька до 2016-го року жила разом з чоловіком Сергієм Семеновим. Подружжя жило щасливо, виховували маленьку доньку Алісу, але замислювалися про другу дитину. Оксана і Сергій хотіли хлопчика, братика для дівчинки. Коли жінка завагітніла, чоловік був на сьомому небі від щастя. Грім серед ясного неба пролунав на першому УЗД. Лікар повідомив подружжю, що у них буде … п’ятеро дітей. Оксана і Сергій спочатку були шоковані цією новиною і подумали, що це якась помилка.

Однак помилки не було: лікар підтвердив результат. Про те, що у жінки розвивається відразу 5 ембріонів, стало здивуванням для всієї лікарні, а потім і всього міста. Адже шанс народити відразу п’ятьох дітей дорівнює 1 до 85 мільйонам. При такій вагітності є велика ймовірність того, що одні ембріони будуть забирати харчування у інших. Тому лікарі запропонували Оксані і Сергію провести редукцію.

Ця процедура, яка має на увазі видалення ембріона, допомогла б повноцінно розвиватися іншим. Оксана, будучи віруючою людиною, навідріз відмовилася від такої процедури. Вона вважала, що не можна втручатися в те, що дано самим Богом. Жінка твердо вирішила, що буде народжувати стільки дітей, скільки зможе. Чоловік не розділив рішення своєї дружини і в той же день пішов від неї. Через деякий час він все-таки повернувся назад, сказавши Оксані, що буде в усьому їй допомагати.

Своє слово до пологів він тримав. Сергій у всьому підтримував дружину. Допомагав і завжди знаходився поруч. З появою п’ятьох сім’ї вирішили допомогти на рівні міської адміністрації. І виділили подружжю і їх шістьом дітям шестикімнатну квартиру. Почалися нескінченні дні і безсонні ночі. З однією дитиною часом буває важко впоратися, що говорити про п’ятьох новонароджених дітей! Вистачило чоловіка тільки на 6 місяців. Він постійно говорив, що втомився, що йому потрібен відпочинок від сімейного побуту. В цей час Оксана практично не спала, весь час займалася дітьми.

У нічний час поспати молодій мамі вдавалося вкрай мало. У неї були маленькі діти, які вимагали постійної уваги і турботи. Тому вона не скаржилася, та й ніколи їй було. Коли дітям виповнилося шість місяців, Сергій знову пішов з сім’ї. Тільки на цей раз його відхід був остаточним. Чоловік відразу ж подав заяву на розірвання шлюбу. Найдивовижніше те, що Сергій категорично відмовився платити аліменти всім своїм дітям. Він пояснив свою поведінку тим, що не має матеріальної можливості допомагати дітям грошима через отриману травму.

Тільки Сергій ніяк не зміг пояснити той факт, що він ні разу не прийшов просто провідати своїх малюків і ні разу не поцікавився тим, як у них справи. Чоловік не зміг витримати такого випробування і вирішив просто втекти. Як же живе сьогодні Оксана одна? Вона зайнята, їй нема коли відпочивати і плакати над своєю долею. Адже вранці їй потрібно відвезти всіх дітлахів до дитячого садка. Для цього жінці подарували мікроавтобус. Вона отримала водійські права. Звичайно, так їй легше доставити дітей у потрібне місце.

Світ не без добрих людей. Сусіди, жителі міста і просто небайдужі люди стали допомагати самотній багатодітній мамі. Для цього навіть створили спеціальний фонд допомоги. Сама Оксана не стала сидіти склавши руки. Вона стала вести свій блог, де розповідає і показує будні її сім’ї. У неї більше ста тисяч передплатників.

Ще Оксану з хлопцями часто запрошують взяти участь у фотосесіях і знятися для реклами. Жінка погоджується, тому що їй необхідно на щось жити. Так що Оксана сама забезпечує свою велику сім’ю і не потребує грошей. Хочеться побажати цій мужній жінці здоров’я, багато сил, терпіння і простого щастя. Адже вона не зламалася від зради чоловіка, а переклала всю відповідальність за життя своїх дітей на свої тендітні жіночі плечі. Що стосується Сергія, то, як то кажуть, Бог йому суддя.

Сергій юних років працював в одній компанії. Роки відданої роботи дали свої плоди: Сергій став завідувачем. Але таке підвищення аж ніяк не вплинуло на стосунки із колегами. Сергій залишився тим же добряком, що й раніше. З нагоди підвищення він навіть запросив колег до одного закладу, щоб відсвяткувати. Під час траnези Сергій із двома хлопцями вийшов на вулицю поkурити. Тут до нього підійшов хлопчик років 6-7: – Дядько, вибачте, у вас поїсти не знайдеться? – тремтя чим і зляkаним голосом спитав він, чекаючи, мабуть, неrативної реакції. Сергій розrубився.

Хлопці, що вийшли з ним, порадили проrнати лайkу, але у Сергія з’явилися сль ози на очах. Він узяв хлопчика за руку і повів у заклад. Сергій посадив хлопчика поруч із собою і замовив йому їжу: два пиріжки з гарячим шоколадом, картоплю фрі та курку на шпажці. Офіціантка одразу розбуաувалася, мов ляв, безnритульних не обслуrовують. Сергій обіцяв залишити добрі чай ові, і вона пішла за замовленням. Як же здивувався Сергій, коли хлопчик дістав з кишені пакетик і почав перекладати туди їжу. – Їж спокійно, я ще тобі куплю. – сказав Сергій. – Я не собі, дядьку. Мама із Сашком rолодні сплять. Я для них їжі просив.

Сергію стало ніяkово від почутого. Він випроводив своїх друзів і вирушив з Андрійком (так звали хлопчика) до супермаркету. Вони зібрали три великі пакети, і Сергій доnоміг хлопцеві дотягти всі покупки додому. Прийшли вони до ста рого, що розва лився rуртожитку. Двері відчинила мила, але болі сно блі да дівчина років 25-30. – Андрію, знову діл накоїв? – спитала вона зляkано. – Що вам від нас тре ба? – Я вам продуктів приніс. – відповів Сергій. Поки ми з Андрійком перетягували продукти на кухню, дівчина стояла біля дверей нерухомо.

Раптом вона почала nлакати: – Я обов’язково все поверну, як зароблю – одразу поверну. – Мамо, ти вдома з Сашком сиди. Я домовився з одним чоловіком. Буду машини в нього мити. Я сам усе заро блю та поверну. Сергій запитливо глянув на матір хлопчика. Тієї довелося розповісти. Мати двох дітей звали Аліса. Вона жила щасливим сімейним життям доти, доки чоловік не привів у будинок нову дівчину і не виrнав Алісу з дітьми над вір. Будинок за документами належав лише чоловікові.

Вона з дітьми заселилася у rуртожитку-ру їні. Потім, як на з ло, захво ріла Сашенька, молодша сестра Андрійка, і Алісі довелося витра чати всі заоща дження на ліkи та ліkарні. Після своєї розповіді Аліса знову заnлакала, сказавши, що поверне все до останньої коnійки. Сергій не знав, як її засnокоїти. Єдине, що спало йому на думку – обійняти дівчину, що nлаче. Аліса від цього здивувалась, але засnокоїлася, відчувши підтримку з його боку.

З того дня Сергій почав часто заглядати до них. Чоловік наступного дня приніс їм їжу, ліkи для Сашка, іграшки та новий одяг для дітей. Через пару місяців Сергій зрозумів, що його тягне до rуртожитку, що розва лився, більше, ніж у свою теплу, затишну квартиру. Тоді він зібрався силами і зробив Алісі пропозицію. Вона погодилася, а діти були лише раді цьому.

Марія поспіхом пакувала сумки, брала лише найнеобхідніші речі, але й їх виявилося забагато, адже збиралася до сина не на пару днів. Марія їхала на прохання дітей, допомогти з дитиною. Невістка хотіла вийти на роботу, а дитина залишалася без догляду. Жінкою вона була доброю, відмовляти не вміла, внучку дуже любила, та й не хотіла, щоб образилася невістка, от і збиралася в далеку дорогу.

Оксана зустріла свекруху з посмішкою. Розпакувала продукти та гостинці, які старенька привезла з собою. Попили на кухні чаю, і невістка повела Марію, показати, де тій потрібно скласти речі, та де свекруха буде спати. Вона завела Марію в комірчину. В кутку там стояла розкладачка. Вона стояла там в розкладеному вигляді і гостинно чекала бабусю. Клітка два на півтора, квітчасте місце для сну старенької зі складеним комплектом білизни. На дверях в коморі було два гачки.

– Дмитро приробив, щоб ви одяг могли вішати, – похвалилася Оксана, посміхаючись свекрусі. – А розкладачку у сестри попросила – на ній раніше син її чоловіка від першого шлюбу спав, коли в гості приїжджав. Тепер ось – ви приїхали.

– А можна її хоча б в дитячу кімнату переставити? Або в вітальню? – обвела рукою трикімнатну квартира Марія.

– В інтер’єр вона не впишеться! А сюди як раз влізла. Нічого й переставляти не прийшлося.Чай?

– Ні дякую. Оксано, ти мене вибач, звичайно, але я не буду спати в коморі на цій розкладачці, я зі своєю спиною й на ліжку спати нормально не можу.

– Більше ніде, – стиснула губи невістка.

– Тоді прошу, дитино, мене вибачити, нічим не можу вам допомогти. Оксано, мені б з онучкою хоч привітатися, гостинці їй передам, які привезла, та поїду спокійно додому.

– Спить вона, не треба до неї ходити, розбудіть ще дитину, – заперечила Оксана.

Марія взяла сумку і пішла до виходу.

– Навіщо взагалі було приїжджати? – голосно сказала у спину Оксана.

Голодна Марія сиділа на вокзалі більше трьох годин, автобуси в село дуже рідко ходять. Постійно телефонувала Дмитрові, але син не брав телефон. Хоча знав, що мати повинна була приїхати – на пару невісткою її вмовляли.

Оксана дуже хотіла вийти на роботу, до садка ще далеко. Ось і бабуся стала в нагоді.

Марії на мить навіть стало страшно: чим би діти її годували?

Марія чужій людині в коморі ніколи й не постелила б! Ще й на дитячій розкладачці. Якби ще вона без попередження приїхала. Але ж чекали діти її! І вмовляли! Обоє, не лише син. Послухалася. А їй – розкладачку і два гачка.

Син зателефонував коли мати вже сіла в автобус.

– Мамо, а що тебе не влаштувало? Хіба так робиться? Ви ж доросла людина. Оксана в понеділок на роботу вийти повинна, а ти так з нами вчинила. Ну спасибі, мамо! Совісті у тебе немає зовсім!

– Це вам спасибі, діти, вшанували рідну матір. Самі в коморах на розкладачках спіть! – образилася Марія на слова сина.

– Ти твереза, мамо? Які комори? Які розкладачки?

Марія розповіла синові про зустріч і гостинність своєї невістки Оксани. Розповіла про запропоноване спальне місце, яке її дуже образило.

– Виявляється, мамо, правду Оксана говорила, що ти до нас геть нетвереза приїхала! Хіба тобі можна дитину малесеньку доручити! Вона для тебе диван в вітальні розклала, шафу звільнила. А ти якщо не хотіла сидіти з онукою – відразу б відмовилася! Навіщо придумувати? З такою матір’ю і ворогів не треба! Бувай, мамо!

Син поклав телефон. А у Марії сльози самі покотилися по обличчю. Стан після дзвінка не описати словами. Біль, розчарування, образа, злість.

Марія вирішила набрати невістку Оксану. Зателефонувала і просила, щоб вона сказала правду Дмитрові.

– Ви про що? Яку правду? Вам не соромно у вашому віці наклепи на мене зводити? Ви самі поїхали! Не хочу звинувачувати, але вам би поменше пити, не молоді вже! А дитину тепер ми вам точно не доручимо! – заявила вона і кинула телефон.

Марія геть заклякла. Не встигла відійти від слів невістки, як їй зателефонував син Дмитро:

– Мамо, ось Оксана мені скинула фотографії з дому. Знаєш, що я на них бачу? У вітальні застелений великий диван і порожню шафу! Фото комори у мене теж є, там лежать старі речі і моя зимова гума. А ті гачки на дверях, про які ти мені говорила і в помині немає! Переставай пити! – нагримав син на Марію.

І тут до Марії дійшло відразу, що не хотіла невістка, щоб свекруха постійно у них жила. Навіщо тоді звала і запрошувала її до себе в будинок? Перед Дмитром себе хотіла доброю показати?

Марія вирішила дітям більше не телефонувати. Правда її боці, але як довести? Марії і в голову не прийшло фото зробити. Але ж які там фото, у неї старенький телефон, і камери немає.

А нещодавно зателефонувала родичка Марії. Розповідала, що Оксана таки вийшла на роботу. А з онучкою сидить друга бабуся, мати невістки, яка стала жити у дітей. Молодець Оксана, як все справно спланувала: її мама – гарна, а свекруха Марія – ще й п’є. З’їздила Марія до дітей, виручила. А тепер щовечора плаче.

Я з 18 років працюю. До цього моменту я досягла багато. Заробляю чималі гроші. Нещодавно вийшла заміж. Моє життя нагадувало мені казку. У мене було все, що тільки можна було мріяти. Я розписувала своє життя на кілька років уперед. Наприклад, до тридцяти років я вже мала стати співвласником компанії, в якій працюю. Та й до цього часу в мене вже мала нapօдитися дитина.

Але коли у твоєму житті з’являтиметься ще одна людина, то рішення вже приймаються спільно, а не лише тобою. Чоловік наполягав на дитині. Казав, що нapօджувати о тридцять уже пізно. — Поки тобі 25, то думаю, варто закласти дитинку. Будемо молодими батьками, я завжди мріяв про сина – казав він мені. Свекруха постійно говорила про онуків, вони сильно тиснули на мене. — Поки що здорова, треба нapօджувати, потім у тебе можуть початися проблеми зі здоров’ям.

Або з’являться болячки при нapօдженні дитини. Я знаю, що говорю, як ніяк, акушеркою працювала кілька років. — говорила мені свекруха. Та я й сама нapօдити була не проти, тільки з роботи йти не хотіла. Я стільки всього зробила, щоб здобути посаду, на якій зараз працюю. Поговоривши з чоловіком, ми вирішили, що декрет піде він, а не я. Тому що я заробляю більше чоловіка вдвічі, та й якщо я піду в декрет, то нам доведеться важко з фінансами.

Коли дитину зробити вийшло, то я повідомила на роботі, що вагітна, але в декрет на три роки не піду. Начальник на мою заяву скептично відреагував, але повірив. Я таки з 18 років у цій фірмі працюю, причин не довіряти мені в них немає. Нapօдила я дитину рівно вчасно. Мені довелося два місяці відновлюватися, тому що дитина на світ з’явилася неприродним шляхом.

Коли я вже збиралася виходити на роботу, то чоловік приголомшив мене звісткою. – Я не вийду в декрет замість тебе. Не годиться, щоб чоловік сидів удома, а дружина горбатилася — сказав він мені. — Але ж ми про все домовилися. Ти не можеш так вчинити зі мною. – мало не плакала я. — Досить дурнем мучитися. У тебе тепер дитина є, будеш за нею наглядати, а про роботу забудь — залишила свою репліку свекруха. Я ненавиділа їх усіх серцем.

Чоловік обдурив мене. Я б не нapօдила дитину, якби знала, як вона зі мною вчинить. Мені довелося дзвонити начальству і вибачатися перед ними, тому що дитині не було на кого залишити. Начальник запропонував мені гарну ідею, найняти няню для дитини. Навіть грошей мені дав першого місяця. Чоловікові ця думка не сподобалася, він став загрожувати мені розлученням. Я тільки рада розлучитися з таким зрадником і ошуканцем, як він.