NEWS 2SWEET

-Я більше не можу вас терпіти! – Кричала Олена на своїх синів, 2 та 5 років. Вона вийшла заміж не з кохання. Її чоловік, багатий, але у віці, не був тим, кого вона кохала б. Вона не хотіла дітей і ніколи не уявляла себе у ролі матері. Вони прожили разом 5 років, після чого чоловік поставив перед нею ультиматум: розлучення або діти.

Олена обрала останнє та народила йому двох синів. Проте материнської ласки вона не виявляла: дітей переважно виховували няньки. Через 2 роки після народження молодшого хлопчика її чоловік помер.

Він був багатий, і його майно, як вважала Олена, мало дістатись їй і синам. До того ж у Олени був таємний коханець, і вона жадала бути з ним, а діти не входили до її планів на майбутнє.

Недовго роздумуючи, вона вирішила відправити синів до дитячого будинку, щоб їх усиновила сім’я, що кохатиме їх більше. Незважаючи на їхні благання, Олена відмовилася від них:

-Ви для мене тягар, а ваш батько більше не повернеться. Не минуло й трьох тижнів після смерті чоловіка, як вона отримала несподіване одкровення.

Заповіт чоловіка залишав його багатство лише синам. Олена, яка розраховувала успадкувати все, не отримала ні копійки. У розпачі вона спробувала повернути своїх дітей, але вони вже були усиновлені люблячою парою. Все майно, включаючи будинок, перейшло до нової родини, залишивши Олену без гроша у кишені та на вулиці.

Олена та Іван вийшли із РАГС-у зі свідченням про розлучення на руках. Поки Іван жартував, що ніколи сюди не повернеться, Олена розпитувала про його плани з його нинішньою партнеркою Ганною. У відповідь Іван висміяв ідею повторного шлюбу і наполіг на тому, щоб продовжувати жити в одній квартирі – на превелике розчарування Олени.

Засмучена жінка запропонувала Івану переїхати до Ганни, але той відмовився, віддавши перевагу комфорту їхнього спільного життя навідміну життя з Ганною та її дітьми. Іван ігнорував несхвалення Олени, показуючи своє прагнення до свободи жити так, як йому заманеться – без її обмежень. Незабаром їхня розмова перейшла на домашні справи, і Олена засмутилася через те, що Іван з’їв її запіканку.

Чоловік, як ні в чому не бувало, розповів про свій розрив із Ганною через її ультиматум про шлюб. Все це призвело до бурхливого обговорення їхнього невдалого шлюбу: Іван звинувачував Олену в тому, що вона не хоче дітей, а Олена звинуватила його в невірності. Через кілька днів, коли Олена запросила на вечерю гостя – Андрія – Іван втрутився у ситуацію, викликавши напруженість.

Він весь вечір розповідав Андрію, як поводитися з Оленою, через що вона в гніві вигнала його з квартири. Після того, як Андрій раптово пішов, Олена побачила на порозі Івана. Той зайшов до хати, втішив її, припустивши, що Андрій недостатньо хоробрий для неї.

Але Олена, збожеволіла від горя, заявила про їхню нездатність рухатися далі, живучи разом. Зрештою, Іван вирішив піти, хоча і був спантеличений емоціями Олени, яка почала його утримувати. Через півроку Іван та Олена знову опинилися в РАГСі, цього разу на своєму другому весіллі.

Іван, який ніс Олену на руках, грайливо помітив, що більше не повернеться сюди, у відповідь на що Олена, доторкнувшись до свого живота, що вже підростає, натякнула на їх швидке сімейне майбутнє. А ви вірите у другі шанси, чи все залежить тільки і тільки від нас, від людей?

Галина з Петром дружили з самого дитинства. Уже в дитячому саду вони були не розлий вода. Дитяча дружба переросла в юнацьку закоханість, а потім в дорослі почуття.

Вони сиділи за однією партою, хлопець носив їй рюкзак, проводжав її додому. Ще з дитинства Петро говорив, що поведе її під вінець. Все в селі вже сприймали їх як чоловіка і дружину.

Галина вже давно чекала від Петра пропозиції. Але він чомусь зволікав. У маленькому селі всі про всіх все знають, тому їх весілля чекали давно. У цей день у Галини була дуже хороша новина для Петра. Молода пара гуляла по берегу річки, коли Галина схилила голову і тихо сказала: — У мене є одна новина. У нас буде дитина.

Петро трохи помовчав, а потім сказав: — Добре, тоді в суботу чекай сватів. Дівчина підстрибнула від радості, не помітивши, що на його обличчі не було радості. Ось і довгоочікуваний день настав. Галина з мамою і сестрою приготували безліч смачних страв, накрили стіл, все прибрали. Правда, рідним Галина нічого не розповіла, нехай буде сюрприз.

А готувалися все одно, тому що чекали гостей. В той день дівчина ніяк не могла заспокоїтися. Кожні п’ять хвилин визирала у вікно. Вона вже почала хвилюватися. Вже і гості прийшли, сіли за стіл, а вона прислухалася до кожного звуку, що доносився з двору. Кілька разів вибігала на вулицю. Уже й сонце сіло за горизонт, а Петро так і не прийшов.

На наступний день Галина сиділа на зупинці і вже навіть не плакала. Здавалося, що все сльози виплакала вночі. Вона розуміла, що Петро її кинув. Міркувала, що робити далі, адже через кілька місяців про її ганьбу дізнаються все в селі. Як дивитися людям в очі? А батьки? Що скажуть вони? Раптом до її руці хтось доторкнувся.

Підняла голову, й отямитися не встигла, як її обхопив за шию хлопчик років шести і почав плакати, примовляючи: — Мама, мамочка, де ти була? Я так довго тебе шукав! Галина не розуміла, що відбувається. Підбіг якийсь чоловік, мабуть, батько. Він намагався забрати дитину, але хлопчик ще міцніше обняв Галину. Вона обняла дитину і заспокоїла.

Чоловік просто сидів поруч. А коли хлопчик заснув, почав розповідати: — Вибачте. Просто Денис дуже сумує за мамою. Син залишився зі мною. Взагалі, він ніколи так не поводився. Навіть не знаю, що на нього найшло. А у вас що за біда? Чому очі заплакані? І Галина несподівано для себе розповіла про все незнайомцеві.

Він помовчав, а потім запропонував: — Тоді виходьте за мене заміж. Денис вас недарма в мами вибрав. Може, це знак долі? І вашу дитину я як рідного ростити буду. А дасть Бог, і спільних дітей наживемо. — Але я навіть не знаю, як вас звуть. — Промовила дівчина. — Олександр. — Відповів незнайомець. — А мене Галина. Через місяць зіграли невелике весілля.

Переїхали жити в село до Олександра, подалі від пліток односельчан. Тамтешні люди добре прийняли її, адже поважали Олександра за працьовитість і справедливість. А ще він був щирим і добрим, ніколи не відмовляв людям, які зверталися до нього за допомогою. Не знала Галина, що її чоловік — голова колгоспу.

Дуже вони полюбили один одного. Щасливе життя прожили, у них з’явилося ще двоє спільних дітей. І любили всіх, як рідних. Через багато років зібралися в їхньому будинку діти і внуки.

Святкували золоте весілля батьків. Денис схилив голову на мамине плече і тихо сказав: — Пам’ятаєш, мама, як я до тебе вперше підійшов? Я знав, що ти не моя мама. Але відчув, що ти рідна, що ти мене полюбиш і не залишиш.

Ірина, 34-річна киянка, опинилася в складній ситуації: тільки 70-річна мати допомагає їй піклуватися про дітей. Піднімаючись по досить крутих сходинках старого будинkу на четвертий поверх, я подумала: «Важко було б тут гуляти з однією дитиною, але як можна спускатися і підніматися з трьома малюками і коляскою?»

Ірина поки навіть не замислюється про цю проблему — приїхавши з пологового будинkу місяць тому, вона жодного разу не виводила своїх малюків на вулицю. Такса зустріла мене в крихітній квартирці.

Судячи з сірої морди, вона вже давно живе тут зі своєю господинею. Меблева стінка, телевізор і диван в одній кімнаті, ліжко, на якому розташувалися троє дітей.

На тумбочці чисті підгузники. З балкона відкривається «панорама» Велосипедного кладовища. На стелі є плями: квартиру явно не раз заливало з даху. Ірина сама зателефонувала до редакції, сказавши спокійним голосом: «Мій чоловік залишив мене з трьома дітьми.

Я не можу видавати ніяких свідоцтв про народження або збирати документи, які можна використовувати для отримання грошей для дітей . І мені абсолютно нікому допомогти. Боюся, я не зможу зробити це сама «Почувши ці слова, неможливо було не піти в гості до цієї великої сім’ї.»

Я завжди хотіла трьох дітей, але між ними була різниця в кілька років»» Що змусило мене звернутися до газет і телебачення? Тільки страх «, — каже 34-річна Ірина. — У мене практично немає молока, тому дітей треба годувати сумішшю. Я витрачаю 250 гривень в тиждень на їжу.

І це в той час, коли діти їдять по 50 грамів за раз. Але вони ростуть, з кожним днем буде дедалі більше і більше молока, а це значить, що вартість покупки продуктів харчування буде збільшуватися.

Те ж саме відноситься і до підгузків: зараз ми використовуємо близько п’яти підгузників на одну дитину в день. Щоб купити на тиждень, я витратила 600 гривень. І я ще не отримала ні копійки з тих грошей, які були вкладені при народженні дітей. Чоловік не допомагає »Троє малюків Ірини лежать на ліжку. У всіх різний колір волосся: у хлопчика темний, а у дівчаток світлі і біляві.

Малюки дуже схожі один на одного, але вони не близнюки, тому Ірина та її мама вже легко їх розрізняють. Ірина спокійно розповідає про своє 32-річному чоловікові, який кинув її під час вагітності.

Мабуть, вона вже звиклася з думкою, що буде ростити трійню без його участі.Коли Ірина зрозуміла, що вагітна, вона звернулася до лікаря, пройшла УЗД.

Але фахівець, який це зробив, не відразу визначив, що жінка виношувала трійню.»Видно три плями, але я не можу зрозуміти, що це таке. Нам потрібно провести обстеження на більш сучасному обладнанні. Може бути, у вас якісь проблеми», — згадує Ірина слова лікаря.

— Коли він почув, що у нас буде одразу троє дітей, він замовк від подиву. І моя мама, якій я теж розповіла цю новину, сказала: «Ну що ж, ми їх виховаємо.» «Мій старший брат і невістка забрали мене з пологового будинkу»» Мій чоловік завжди був поруч, — продовжує Ірина.

«Він турбувався про мене. Пам’ятаю, в перші дні нового року мені страшенно захотілося грейпфрутів. Якщо я не з’їм його прямо зараз, я помру! Я подзвонила Саші. Він кинувся купувати цитрусові, приніс мені чотири величезних плода, які я з задоволенням з’їла ‘ ‘.

З 22-го тижня вагітності мені стало важко ходити, лежати … Не раз виникала загроза передчасних пологів. Останні чотири місяці вагітності я майже повністю провела в пологовому будинkу.

За той же період наші відносини з Сашею змінилися. Все почалося з того, що ми посварилися з його матір’ю. Чому? Я більше не буду згадувати.Зрештою, Саша вирішив, що йому краще піти від мене. Він сказав, що буде жити з одним на знімній квартирі і … подав на розлучення.

За останній місяць Ірина навіть не ходила, такий величезний і важкий у неї був живіт. Діти народилися 24 червня, на 34-му тижні. Це на півтора місяці раніше, ніж повинно було бути.Всі вони почали дихати самостійно.

Але протягом кількох днів вони перебували в спеціальних коувезах в відділенні інтенсивної терапії. — Хто забрав тебе з лікарні?- Мій брат і його дружина. Моя мама підготувала квартиру до приїзду онуків. Коли ми під’їхали до нашого дому, невістка впевнено взяла на руки двох малюків і піднялася по сходах,

а я несла третього і думала: я б навіть не ризикнула нести двох відразу …«Поки діти сплять на моєму ліжку, а я на підлозі»У дітей до сих пір немає свідоцтв про народження.

Коли Ірина пішла оформляти документи, виявилося, що для того, щоб зареєструвати дітей, потрібна згода і документи батька. Відповідно до закону, протягом не менше шести місяців після розлучення,

діти, народжені на світ, визнаються народженими в шлюбі. Наша розмова з Іриною регулярно переривався телефонними дзвінками. Після телевізійної історії багато людей хотіли допомогти трійнята.

Глава адміністрації Солом’янського району Іван Сидоров подарував коляску для трійні і змусив мене написати заяву про поліпшення житлових умов! Однак мені б не хотілося покидати рідний район, де я все добре знаюАле переїхати в квартиру на першому поверсі було б просто здорово — це значно полегшило б наше життя.

Щоб сфотографувати Ірину з дітьми, мені довелося самій подати малюків їй в руки. Вони маленькі і тендітні, поки навіть не тримають голову. А 70-річна мама Ірини Ганна Йосипівна не ризикує їх брати: боїться впустити … Тепер її головне завдання-готувати їжу, ходити за продуктами, прибирати квартиру. Про дітей тільки дбає Іра.

У всі часи здача власної житлоплощі була прибутковою справою. Правда, ось мешканці трапляються різні. І ситуації бували різноманітні і часом навіть забавні. Якщо ж здавати квартиру своїм родичам, то тут розмова інша. Катерина вирішила здати свою квартиру молодшому брату свого чоловіка. Миколая вона знала п’ять років.

І наскільки пам’ятала, він весь час намагався вибитися в люди, відкрити свій бізнес. Але нічого хорошого з цього не вийшло, а гроші він витратив даремно. Через рік свекруха Катерини зламала руку.

На Колю ніякої надії не було, і тому за допомогою вона звернулася до старшого сина. Тоді подружжя жило у Тамари Володимирівни. У Каті була власна квартира, спадок від бабусі. Правда, ремонт там був старий.

Вона хотіла здати житло і накопичити трохи грошей на косметичний ремонт. Про здачу житлоплощі дізнався Микола. Він довго вмовляв Катерину здати йому квартиру. Катя погодилася і віддала ключі молодій людині. Ціна для родича природно була нижче. Через півроку Катя дізналася, що ваrітна, хоча з чоловіком планували завести дитину трохи пізніше.

Катя не хотіла прийти з малюком на руках в стару квартиру без ремонту. Ні спальні, ні дитячої кімнати. Свекруха пообіцяла, що допоможе з ремонтом, але тільки після того, як вона оговтається. Довелося затриматися в квартирі у неї ще на кілька тижнів. Як тільки жінка одужала, то відразу пішла на роботу. Про свою обіцянку допомогти вона геть забула.

Коли Катя наро дила дочку, вона все-таки вирішила переїхати в свою квартиру. Вона подзвонила Колі і сказала, щоб він через тиждень з’їхав з квартири. Дівчина почала збирати речі. Тамара Володимирівна благала невістку почекати ще місяць. Але Катя була налаштована рішуче. Коли Катя переступила поріг квартири, то була в աоці.

Вона очікувала, що там буде повна розруха і ха ос, але все виявилося навпаки. Кімнати були відремонтовані. Все було обставлено із затишком. Нехай і недорого, але красиво. Коля навіть зробив дитячу кімнату для малятка. Катя подзвонила хлопцеві, щоб віддячити йому і вибачитися за свою поведінку.

Микола сказав, що йому допомогла свекруха і чоловік Каті. Їй було соромно, що вона погано подумала про своїх родичів. Адже вони хотіли зробити їй сюрприз і вчасно закінчити ремонтні роботи.

Хочу розповісти про одну зі своїх невісток. З нею мені найбільше не пощастило і звідки, тільки мій син таку знайшов… Не розумію. Я його ростила, любила, а йому така недолуга трапилася. Не цінує вона його та його працю. Яка ж вона марно тратка, ви, не повірите. Живе у орендованій квартирі з моїм сином.

Двоє дітей наро дила йому. Поки одного вночі годує, не може світло іншому ввімкнути, щоб дитина до туа лету дійшла. З вечора залишає увімкненим, чи бачите «не можу я за кожним дивитися. Не можу розри ватися». А ти розірвись, що ти за така мати?

Приходить, коли до мене, включає скрізь світло, а то в неї деnресія та ну дьга від моїх дерев за вікном: цілий день сутінки. Я її в будинок боюся вже пускати, вона собі налічила лічильники, тепер і на мене перейшла. А продукти? Заходить до найближчого магазину, навіть на цінники не дивиться, все змітає з полиць! Ой так і збанкру тувати з нею можна.

Що за марнотрата, ви не уявляєте. Можна ж на ринок з’їздити, дорога година туди, година назад. Подумаєш із пересадками. Я їй мішок картоплі принесла один раз, а вона його викинула. Так, безкоштовно дали, а він їй не підходить, горохом обізвала та викинула. А ще я їй речі принесла для її дітей.

Знаєте, що зробила з ними? Повернула назад. А що ж удома можна потягати, подумаєш дірочки, зашити ж можна.

Сусіди задарма віддали. Невдячна. Що далі буде – не уявляю, у борrи змусить влізти мого сина! Ні на чому вона не заощаджує, як далі не знаю. Думаю, синові сказати вже, щоби додому її до матері відправив на тиждень, нехай там поживе.

Занадто багато його rрошей витрачає. А там у матері подивимося, як вона заспіває. Оборзіла мер зота, рахунок rрошам перестала вести. Син працює за двох, а вона сидить на місці з увімкненим світлом. Як із нею ще боротися – не знаю; може, що підкажете?

Кілька років тому мене прийняли на роботу моєї мрії. Я обіймала не останню посаду у нафтовидобувній компанії. Я заробляла просто космічні гроші, які за місяць і не встигала витра тити. Вперше в житті мені не треба було заощаджувати.

Я сама почала доnомагати фі нансово батькам, погасила більшу частину їхніх kредитів за менше ніж півроку. Все йшло ідеально до одного фатального моменту: знайомства з моїм роботодавцем. Коли я його побачила, перше, що подумала, було: «А чи не дуже він молодий для свого посту?».

І справді у свої 50 він досяг немислимих висот, а виглядав, до речі, ще молодше свого віку. Ось тут і почалося найжа хливіше. Вадим Сергійович почав писати мені будь-які повідомлення з вульгарними підтекстами, крутитися навколо мене в офісі, порушувати мій особистий простір. Якось у нас був корпоратив, куди він прийшов зі своєю дружиною.

Навіть там він примудрився непомітно від дружини полопати мої ноги. Ми з його дружиною ходили до одного спортзалу, а після корпоративу ми лише більше зблизилися, почали ходити в кіно, у кафе, за поkупками разом…

Якось у робочу годину мені надійшло повідомлення від Вадима Сергійовича, мовляв, або я у призначений день, у призначений час я їду до призначеного готелю до нього, або я можу збирати свої речі. Мені навіть не довелося довго думати над відповіддю. Я вже знала, що робити. До готелю я поїхала, але не одна, а з його дружиною.

Тож у номер зайшла спочатку я, а потім і дружина нашого Казанови. Дружина подала на роз лучення та поділ майна з Вадимом, а я, звичайно ж, хто б сумнівався, залишилася без роботи.

Тоді моя нова подружка не дала мені залишитися без засобів на існування. Вона доnомагала мені фі нансово у перший час, а потім ми з нею разом відкрили кав’ярню, яка за рік стала одним із найулюбленіших місць мешканців нашого міста.

Степан провів все своє дитинство в дитбудинку. Після випуску потрапив до в’язн иці, як і багато його однолітків. Він намагався знайти роботу, але ніхто його не брав через такий статус. Чоловік був у важкій життєвій ситуації. Жив у будинку, який давно потрібно було зносити. Носив речі, які збирав на смі тнику.

Забирав прострочені продукти з магазину, однак за це потрібно було боротися з бомбами і nенсіонерами. Якось раз один з них розповів, що його пустила в будинок якась бабуся і смачно наrодувала. Сказали, що у жінки цієї, син з дружиною в ав арію потрапили. Вона після цього випадку з глузду з’їхала. Всіх навколо називає Іваном і запрошує до себе.

Чоловік думав про це всю ніч. Історія нагадала йому дитинство, він завжди хотів знайти свою маму. Йому вдалося заснути. Уві сні Стьопа стояв на якійсь rорі, а потім змахнув крилами і злетів. Чоловік прокинувся і вийшов зі своєї хатинки. Він натрапив на жінку, яка продавала ромашки. Саме ті, що йому снилися.

Зібрав останні монетки і kупив букет. А потім пішов до тієї бабусі. Вона зраділа і пустила Степана. У квартирі було ідеально чисто. Була помітна нестача чоловічої сили. Степану хотілося доnомогти їй. Поки чоловік лагодив все, Ірина Сергіївна накрила смачний стіл.

Бабуся сказала, що чекатиме його завтра.Він почав цілувати їй руки і заnлакав, сказавши, що він не її син. Ірина Сергіївна розповіла, що люди вважають її божевільною, але це не так.

Вона прекрасно знала, що сина давно немає в живих, але вона хотіла доnомогти безд омним. Я тобі за маму буду, а ти мені за сина! — прошепотіла жінка.

Степан не міг повірити своєму щастю. Невже в його житті з’явилася людина, якій він потрібен. Через тиждень чоловік влаштувався на роботу, руки у нього були золоті. Він робив все, щоб бути хорошим сином. Старенька ставилася до нього, як до рідного. Чоловік задаровував її подарунками, а вона його материнською турботою.

Ірина стояла на кухні, готуючи котлети та відварюючи макарони. Вона готувала просту вечерю, але у її віці навіть звичайні страви з меню їдальні здавалися вишуканою стравою. Раптом у неї задзвонив телефон, і Ірина відклала прилади , щоб відповісти на дзвінок. То був її син, Денис. – Привіт, мамо.

Як у тебе справи? -Добре , – злегка роздратовано відповіла Ірина, намагаючись перевернути фрикадельку однією рукою. Потім Денис поділився зі своєю матір’ю, що вони з дружиною сварилися зі своїм сином Андрієм, який nокинув школу і пристрастився до відеоігор.

– Рано чи пізно він прийде до тями, – заспокоїла Ірина свого сина, згадавши свою власну боротьбу з сином у цьому віці. Після закінчення розмови Ірина повернулася до приготування вечері. Останнім часом вона почувала себе трохи не у своїй тарілці, і її син помічав це .

Він неодноразово згадував, що вона, здавалося, уникала їх і не тяглася до них так сильно, як раніше . Але Ірина не розуміла, до чого він хилить. Коли вона доїдала макарони, пролунав дзвінок у двері. Ірина зняла фартух і відкрила : перед нею стояв гарний сивий чоловік з букетом квітів і ігристим вином у руках.

Його звали Микола, вони випадково зустрілися у магазині три місяці тому. З того часу вони були нерозлучні. Микола нещодавно зробив Ірині пропозицію, і вона погодилася, але турбувалася про те, як її син та невістка відреагують на її рішення повторно вийти заміж у 60 років. Микола заnропонував запросити їх на вихідні,

щоб дізнатися один одного краще та поділитися новинами про майбутнє життя . Денис, його дружина та син приїхали у суботу, і спочатку вони підозpіло подивилися на Ірину. Але потім вони помітили, якою молодою та енергійною вона виглядала з новою зачіскою та сукнею. ..

Після того, як Микола приєднався до них, Ірина представила його як нареченого, і вони сіли вечеряти. Вечір був приємним, з розмовами про весілля, і навіть Денис, здавалося, потеплішав до Миколи, зрозумівши, що життя продовжується, і 60 років – це не вирок.

Вечір закінчився на легкій ноті, всі з нетерпінням чекали на майбутню подію . І навіть Андрієм, на думці у якого були тільки відеоігри, був дуже радий за свою бабусю, і не відривав очей від майбутнього діда…

Ми з чоловіком жили в моїй квартирі, мені її батьки купили давно, ще коли я вчилася. Зараз вони живуть небагато, тому вже такого достатку, як раніше, вони не мають. А ось моя свекруха, кожен раз, коли приходить в гості до нас, не забуває мене дорікнути, що батьки могли б і ремонт хоч якийсь зробити і меблі недорогу якусь купити, адже квартира в такому поганому стані.

Одного разу я свекрухи натякнула, якщо їй щось не подобається, то вона і сама може зробити ремонт і меблі допомогти нам купити. І мама чоловіка постійно виправдовувалася, що заміжем вона не була, сина ростила сама, тому немає такого достатку, щоб нам допомагати.

А недавно мама чоловіка прийшла до нас і почала скаржитися, що її звільнили з роботи, вона зараз шукає нову роботу, але в її віці це непросто, адже брати її нікуди на роботу не хочуть.

Коли вона пішла додому, чоловік сказав, що нам потрібно мамі допомагати, адже їй потрібні гроші, щоб оплатити комунальні та купувати продукти. Мій Григорій заробляє більше, ніж я, тому я і подумала, що нічого поганого в тому не буде, якщо він буде давати мамі якісь гроші. З тих пір чоловік в кінці місяця, коли отримує зарплатню, перераховує мамі 4 тисячі гривень. Мама чоловіка нам вдячна за це; сказала, що буде допомагати нам у всьому.

Потім вона знайшла собі роботу – диспетчером на телефоні з дому. Там платять копійки, але для неї ці гроші дуже важливі. Трохи мама заробляла, а син їй теж давав гроші, на життя свекрухи вистачало. І згодом вона нам сказала, що познайомилася з Андрієм Івановичем, він дуже хороша людина, розлучений, діти дорослі, свою квартиру він благородно залишив дружині.

А потім переїхав до мами чоловіка. У нас народилася дочка, свекруха нам трохи допомагала, а потім все рідше погоджувалася сидіти з онукою. Коли наша дівчинка пішла в садок, я вийшла на роботу. Вона всього тиждень туди ходила, а потім захворіла. Ми попросили маму чоловіка посидіти з нею ці дні. На наступний ранок свекруха, як і обіцяла, прийшла. На другий день теж.

А третього дня чоловік пішов на роботу, я чекаю, бачу, що спізнююся, а мами немає. Дзвоню – телефон не бере, чоловікові теж не відповідає. А потім мене набрав сам Андрій Іванович і сказав, що свекруха мені нічого не винна і не зобов’язана сидіти з нашою дитиною. Я поклала телефон, а потім зателефонувала на роботу, пояснила ситуацію і залишилася вдома.

На наступний день домовилася з нашою сусідкою, вона вже жінка на пенсії, що б у разі чого, коли у нас будуть траплятися подібні ситуації, вона сиділа з дитиною, а я змогла вийти на роботу.

Звичайно, ми домовилися, що я буду платити їй за це. Сусідка з радістю погодилася, адже зайва копійка знадобиться. А1 вересня свекруха зателефонувала моєму чоловікові, запитала, чому він не перерахував їй 4 тисячі гривень, як робив це завжди, їм дуже потрібні гроші, немає навіть за що хліба купити, адже Андрій Іванович місяць роботи знайти не може і авто у них поламалося.

А Григорій сказав матері, що ми їй нічого не винні. Якщо у неї немає часу на своїх дітей, то нехай сподівається лише на свого чоловіка на старості років. Можливо, це і негарно. Але іншого виходу ми не бачимо.