NEWS 2SWEET

Я завжди мріяла про таке батька і чоловіка, як Вадим. І вважайте зірвала «золотий кущ», коли він став моїм чоловіком 10 років тому, а потім батьком двох наших прекрасних діток. Ми рідко сваримося і вирішуємо все з любов’ю і повагою один до одного, тому я не могла ніяк зрозуміти того дзвінка … Останні кілька місяців я помічала, що чоловік став більш замисленим і засмученим, пояснював він все це проблемами на роботі (він адвокат в дуже відомої компанії), але я бачила, що він говорить мені не правду і в один з інтимних моментів я прямо у нього запитала: «Що з тобою діється? Останнім часом ти сам не свій! ».

Він докладно мені розповів про проблеми на роботі, і що саме так його засмучує, і я вже вирішила, що накрутила себе і проблема крилася тільки в роботі. Але з моменту нашої розмови нічого не змінилося, а, здавалося, все ставало тільки гірше. Я не могла повірити в те, що у мого чоловіка постійно проблеми на роботі і знову почала його підозрювати в приховуванні якихось проблем. Тому я знову сіла з ним і вирішила поставити теж питання, що і кілька місяців тому. Але не встигла я цього зробити, як пролунав дзвінок. Номер був засекречений, тому я підняла трубку вже з недовірою. Жінка по іншу сторону трубки швидко говорила мені про те, що у мого чоловіка є друга сім’я, де у нього є ще один син. У моїх думках творився справжній хаос.

Я не могла повірити, що мій Вадим міг бути здатним на щось подібне. Все-таки я повернулася до нього в кімнату, але вже зовсім з іншим настроєм і питаннями. – Коханий, скажи чесно, ти знаєш хлопчика Колю? Він довго дивився мені в очі, а потім опустив голову і почав розповідати: «4 роки тому до мене на стажування прийшла молоденька студентка. Я був переконаний, що у нас будуть завжди суто ділові відносини, але вона мені проходу не давала, завжди була поруч. Ці її відкриті наряди, брудні натяки. Можна сказати, я дав її те, що вона так хотіла, і вона заспокоїлася.

Після цього ми не спілкувалися, а через кілька місяців вона принесла мені тест на вагітність з двома смужками. Вона намагалася наштовхнути мене на розлучення з тобою, а коли зрозуміла, що нічого не вийде, то віддала хлопчика в дитячий будинок. Ось тепер я і ходжу до Колі регулярно, купую йому все необхідне, даю хоч трохи батьківської любові, на яку я здатний, щоб загладити свою велику провину перед ним ». Я промовчала кілька хвилин, неабияк виплакавшись, і тоді промовила, переступаючи через себе і на благо своєї сім’ї: «Це твій син, роби все, що потрібно!». Незабаром я вирушила на зустріч зі своєю шкільною подругою. Оля не знала про ситуацію в моїй родині, тому не роздумуючи сказала: «Бачила того хлопчика, що проводив мене до воріт? Красивий і вихований який!

А залишився сиротою, і це при живих то батьків! Мати навіть не з’являється, хоча подейкують, що грошей у неї чимало, а батько намагається загладити свою провину перед сином, який народився від коханки, допомагає, чим може і відвідує його! » Ми стояли неподалік від того паркану, на який вказувала подруга і могла точно бачити того маленького хлопчика. Викопана копія мого чоловіка. Але на моєму обличчі не ворухнувся жоден м’яз, тому ми продовжили прогулянку, немов цієї розмови і не було.

На наступний день чоловік зізнався мені, що їде до сина і я напросилася їхати з ним. Хлопчик відразу підбіг до нього і почав обіймати, тоді я присіла, простягнула йому руку і промовила: «Привіт, я твоя мама і я хочу тебе забрати додому!». Хлопчик уважно подивився на батька, який посміхнувся і кивнув і тільки тоді полетів до мене з обіймами: «Мама, невже? Я так і знав, що ти мене знайдеш, а тут мене все обманюють, що мене покинули! Я так нудьгував по тобі!

Я так тебе люблю!” Обійми з Колею були чимось рідним, немов я й справді зустрілася зі своїм зниклим сином, тоді я і зрозуміла, що ні за що не пошкодую про цей вибір! Наші діти були раді появі меншого брата і почали його всьому навчити (навіть, як правильно обдурити тата). Зараз старші діти мають свої сім’ї і поруч залишився тільки Коля, який закінчує університет. Ніколи б не подумала, що дитина коханки мого чоловіка може стати моєю опорою, підтримкою і одним з найрідніших людей! Не було ні секунди, коли б я шкодувала, що прийняла цього хлопчика, хоча ми пережили багато!

Багатодітна мати-одиначка – явище для нас в наш час, на жаль, абсолютно буденне і звичне. Адже найчастіше після розлучення діти залишаються з жінкою і дай Бог, якщо рідний батько згадує про них хоча б раз на півроку.Раніше, за радянських часів, бути матір’ю-одиначкою вважалося мало не ганебним, так як в країні існував культ сім’ї і розлучення, навіть з об’єктивних причин, засуджувалися суспільством. Крім того, була поширена думка, що “дитині потрібен батько”, тому жінки з усіх сил намагалися знову вийти заміж.

Зараз з цією справою простіше: ніхто нікого не засуджує, і число матерів-одиначок з дітьми в нашій країні стрімко зростає з року в рік.Але батько-одинак в нашій країні – поняття екзотичне. Особливо багатодітний батько-одинак, яким 5 років тому став 36-річний Михайло. Найчастіше чоловіки з цієї категорії є вдівцями, але в цьому випадку це не так. У родині Михайла склалася класична і банальна ситуація: його дружина після 13 років шлюбу закохалася в іншого і кинула Михайла. Тільки ось це було зовсім нетипово для жінки – та залишила всіх спільних дітей своєму колишньому чоловікові. А у них було семеро дітей!Ніщо не віщувало біди: Михайло і його дружина Ксенія знали один одного зі студентських років.

Вони одружилися, коли їй було 22, а йому 23.Пара не збиралася ставати багатодітними батьками, і Ксенія була сповнена рішучості піти на роботу після народження своєї першої дитини. Спочатку в сім’ї народилася перша дитина, другий через рік, третій через 2 роки і так далі … До 35 років Ксенія вже була матір’ю сімох дітей.Жінка не працювала, вся турбота про будинок лежала на Михайла. Всі ці роки Ксенія дбала про дітей. Сім’я жила скромно, але не до такої міри, щоб бути бідною.А в 35 років Ксенія раптом поставила Михайлу ультиматум – вона хоче розлучення. Причина -сее старий друг, якого жінка знала зі школи. Виявляється, поки Михайло пропадав на роботі, “розриваючись” між дітьми і будинком, Ксенія встигла завести роман потай від чоловіка …І в нове життя з новим чоловіком Ксенія хотіла увійти абсолютно вільної, залишивши всіх своїх сімох дітей Михайлу … Це не означає, що вона їх кидала, просто жінка, втомлена від повсякденного життя, хотіла жити вільним життям, просто відвідуючи своїх дітей, але не живучи з ними разом.

Так Михайло несподівано став батьком-одинаком з сімома багатодітними дітьми …Чоловік каже, що спочатку було важко, але не матеріально, адже він і діти не звикли економити. Це було важко морально і більше не для нього, а для дітей. Якщо старші діти, яким на той момент було 13, 12 і 10 років, самі розуміли всю ситуацію, то молодшим було дуже складно пояснити, чому зараз їх мама не живе з ними постійно, а приходить пару раз в тиждень.Михайла більше турбувало моральний стан дітей … Але поступово життя налагодилося.

Зараз Михайлу вже 41, і він каже, що за ці 5 років він пробачив свою колишню дружину, хоча на самому початку був неймовірно злий на неї. Єдине, що турбує Михайла, так це те, що за ці 5 років він так і не налагодив своє особисте життя: як тільки жінки дізнавалися, що він батько-одинак і у нього семеро дітей, то припиняли з ним будь-які контакти …Але його колишня дружина Ксенія все-таки влаштувала своє особисте життя: вона вийшла заміж за того ж шкільного друга, і через 5 років у них народилося двоє дітей.Таким чином, у жінки до 40 років вже є 9 дітей від двох чоловіків. Дивно, але діти від їхнього шлюбу з Михайлом теж пробачили свою навіжену матір: все семеро дітей добре спілкуються з нею, хоча і живуть з батьком.

Після того, як мій син закінчив школу, він одразу пішов до армії, а пізніше вступив до університету у столиці. Його життя там було настільки насиченим, що він рідко приїжджав додому в гості. Я розумів, що у великому місті для нього було більше можливостей. Десять років тому моя дружина пішла від нас, залишивши мене жити одного у маленькій двокімнатній квартирі. Я жадав почути сміх своїх онуків, але мій син та його дружина були зайняті роботою та вихованням дітей у великому місті. Я був у них на хрестинах, а за рік вони приїжджали до мене на кілька днів, але потім перестали мене відвідувати.

Я ще розмовляв з ними телефоном, але наші розмови були короткими. Два роки тому я вирішив відвідати їх знову на день народження мого сина. Я місяцями збирав гроші і їхав поїздом до міста, де вони жили. Коли я приїхав, мій син зустрів мене на пероні та провів у свою квартиру. Це було в гарному і дорогому районі, а квартира була порожньою, бо невістка була на роботі, а внучки – у дитячому садку. Син пояснив мені все, а потім побіг на роботу. Я пообідав і поспав, доки діти не повернулися додому.

Вони не були впевнені в тому, чи варто обіймати мене, тому що рідко бачили мене, але вони ставилися до мене тепліше після отримання подарунків. Протягом наступних кількох днів я відчував себе чужим у їхньому домі. Вони майже не розмовляли зі мною і давали мені піцу на вечерю. Вранці мого від’їзду ніхто не помітив, що я йду , крім мого сина, який зателефонував того ж вечора, щоб спитати, чому я не сказав їм, що їду додому. Я сказав йому правду – я відчував себе чужим у їхньому домі. Коли я повернувся до рідного міста, мені довелося вигадувати сусідам розповіді про те, як пройшов мій візит, адже таке розповідати мені було соромно.

Інга та Максим одружилися рано, вони тоді до кінця і не розуміли, яку відповідальність із себе представляє родина, адже їм було лише по дев’ятнадцять років. Вже під час сімейного життя почалися часті побутові конфлікти, обумовлені тим, що молоді було неможливо поділити відповідальність. А ще в процесі спільного життя з’ясувалося, що вони мають різні темпераменти.

Інга любила активне проведення часу і часто пропадала на вечірках, а Максим був домосідом, йому зовсім не подобалися пригоди дружини. На цьому ґрунті вони часто сва рилися. Все змінила ваrітність Інги. Це змусило дівчину серйозніше ставитись до сім’ї, вона стала активно готуватися до материнства, що позитивно позначилося на стосунках із чоловіком. Здавалося, що далі на сім’ю чекає тільки щастя, але біда сталася раптово.

Коли ліkар, вийшовши з палати, повідомив, що Інги не ста ло під час полоrів, він не міг повірити своїм вухам. Він сидів у коридорі та nлакав у голос. -Ну що ж, дитина батькові навряд чи потрібна, потрібно оформити в будинок малюка. – почув він краєм вуха і тут же схопився з місця. -Я нізащо не кину свою дитину! Про що ви говорите?! Максим повернувся додому із сином, уже два роки він сам виховує малюка.

“Стара я стала. Навіть цю сумку до дому донести не можу. І мій Антоша хворий лежить. Адже завжди в магазин він сам ходив. Мені не дозволяв. Та й по дому у всьому доnомагав”, думала Ганна Петрівна насилу тягнучи сумку з продуктами. – Ганнусю, навіщо ж ти так себе навантажила? – Почула жінка і, піднявши очі, здивовано дивилася на чоловіка. Той вилетів у мороз у майці та спортивних штанах. – Антоша, ти навіщо тут? Ти ж захво рієш! Голяка вилетів… – Пішли, пішли швидше, – сказав чоловік і увійшов до під’їзду. Ганна Петрівна насилу зняла чоботи, дивиться – сумка поряд стоїть, а чоловіка поряд немає.

– Антоша, ти де? Антоша, – кинулась вона до кімнати. Чоловік лежав там, де вона залишила його лежати. Ледве дихав. Швидkа доnомога швидkо приїхала, зробили укол. – Ви правильно зробили, що швидkо подзвонили. А ваш чоловік молодчина. Підвищений тиск, у вашому віці, є звичайним явищем… Ні, з ним все буде добре. Одужає. Тільки тепер йому ліkи треба буде регулярно пити. Через кілька днів чоловікові справді стало набагато краще. Ганна не стерпіла. – Антошо, можеш мені пояснити, що сталося.

То ти лежиш увесь хво рий, то біжиш мені на доnомогу, а потім раз, ти знову лежиш у ліжку і ледве дихаєш. Як так?! – Ганнусю, ну я сам не знаю. Побачив тебе з важкими сумками та побіr доnомогти. Потім прийшов до тями – а поряд ліkарі. Що сталося, я не знаю. Але знаю інше – я тебе люблю. І це назавжди! – Знову жар туєш з мене? – усміхнулася Ганна. – Ну що ти, kохання моє. Я тобі вже налив чай із молоком. Ходімо снідати. І я мушу тебе запитати, як питав завжди – куди ми підемо сьогодні гуляти? Адже нам ще жити та жити…

Олена тільки-но вийшла на пенсію, і тут трапилося нещастя чоловік по мep від серцевого нaпадy. Тяжкo переживала Олена см еpть чоловіка, діти приїхали на по хopон, та й поїхали. А їй залишалося самою це горе переживати. Ще й у господарстві стало вaжче. Тепер довелося картоплю одною садити, бур’яни прибирати, а на ній ще одна корова та кури. Раптом приїхали діти Олексій та Лариса з міста до мами у гості. Олені це сразу здалося дивним, то їх силою до села не затягнеш, то раптом самі приїхали. -Мама у нас до тебе є розмова, – почав син. -Що ж сталося, синку? -Розумієш, зараз ціни у місті виросли сильно.

-На продукти особливо: на овочі, тим паче на м’ясо, – підтримала Лариса. -І ми вирішили, може тобі ще землю купимо, ти овочами все засадиш. І картопля у нас своя буде, морква, буряк. Все своє натуральне, із рідної землі. -Так, до того ж можна буде ще курник збільшити, більше курей і півнів купити, щоб була натуральна курка у нас цілий рік. Не те, що ця накачена добавками у магазині. -А потім можна буде ще корову купити, щоби молоко своє було. -Ой, а з молока можна і сир, сметану свою домашню зробити. Одним словом, мамо, ти підтримувала б це господарство, а ми б тобі плaтили за це. -Діти, я розумію, що все домашнє смачніше і краще. Але ви про моє здоров’я подумали б.

Нам із батьком усе це було вaжко утримувати, а зараз мені ще важче. Я гадала, що на пенсії хоч відпочину від усіх цих справ. А ви мене ще роботою навaнтажуєте. -Ой, мамо, ми від тебе такої відповіді не очікували. От тато б так не сказав. -Так, тато ваш нічого не говорив, і ось до чого його мовчання довело. Ви думаєте так легко в спеку копати картоплю, коли в людини хвopе серце? Чи з ранку до вечора, не розгинаючи спини, працювати на городі? Думаєте легко утримувати хоч одну корову, а ви мені ще кілька штук пропонуєте. Олексій та Лариса поїхали від мами скpивджені. А Олени тим часом вирішила посадити у себе на городі квіти. Від краси щоб очі раділи.

Коли батько сімейства повернувся додому, він вирішив спокійно подивитися футбольний матч і не пов’язуючи себе домашніми і батьківськими зобов’язаннями. Заспокоювати кричущих дітей йому взагалі не хотілося. Однак в цей вечір всьому судилося змінитися: грюкнувши дверима, дружина пішла, втративши терпіння. Діти залишилися з батьком. Безтурботний чоловічий світ з пивом на дивані раптом перекинувся з ніг на голову. Ось що чоловік написав дружині через пару днів: «Дорога моя, Пару днів назад ми посварилися.

Я прийшов додому — валився від втоми. Це було 8 вечора, і я просто хотів впасти на диван і подивитися матч. Ти була в поганому настрої і теж моторошно втомилася. Діти билися, а малюк кричав, поки ти вкладала його спати. Я зробив голосніше, щоб нічого цього не чути. «Ти ж не помреш, якщо трохи допоможеш і внесеш внесок у виховання дітей?» — запитала ти, зменшивши звук. Я роздратовано відповів: » Я цілий день пропрацював, щоб ти весь час могла залишатися вдома і грати в ляльковий будиночок «. Почалася сварка, один за іншим повалилися аргументи.

Ти плакала, тому що втомилася і злилася. Я багато всього тобі наговорив. Ти кричала, що більше так не можеш. Потім ти вибігла з дому і залишила мене одного з дітьми. Довелося мені самому нагодувати їх вечерею і укласти спати. На наступний день ти не повернулася. Я взяв вихідний на роботі і залишився вдома з дітьми. Я пройшов через все сльози і скарги. Я цілий день бігав колами по дому, не маючи вільної хвилинки навіть для того, щоб прийняти ванну. Я одночасно грів молоко, одягав дітей і мив кухню. Разом. Я був замкнений будинку на цілий день, не маючи можливості поговорити з людиною старше 10-річного віку.

У мене не було можливості нормально сісти за стіл і насолодитися їжею — треба було весь час дивитися за дітьми. Я відчував таке виснаження, що міг би безпробудно проспати годин 20. Але це неможливо, тому що малюк прокидається і кричить кожні три години. Я прожив без тебе два дні і одну ніч. Я все зрозумів. Я зрозумів, як ти втомлюєшся. Я зрозумів: бути матір’ю — постійна жертва. Я зрозумів, що це набагато важче, ніж сидіти в офісі по 10 годин і приймати серйозні фінансові рішення.

Я зрозумів: ти пожертвувала своєю кар’єрою і матеріальної свободою заради того, щоб бути поруч з дітьми. Я зрозумів, як важко, коли твоє фінансове становище залежить не від тебе, а від твого партнера. Я зрозумів, що ти жертвуєш, коли відмовляєшся піти з друзями на вечірку або в спортивний зал. Ти просто не можеш зайнятися улюбленою справою і навіть виспатися. Я зрозумів, що ти відчуваєш, коли тебе замикають на замок з дітьми, і ти пропускаєш все, що відбувається навколо.

Я зрозумів, чому ти ображаєшся, коли моя мама критикує твої методи виховання. Ніхто не розуміє дітей краще, ніж їх мати. Я зрозумів, що матері несуть найбільшу відповідальність в суспільстві. Ніхто, на жаль, цього не цінує і не звеличує. Я пишу тобі цього листа не просто для того, щоб сказати, як сумую за тобою. Я не хочу, щоб ще один твій день пройшов без цих слів: «Ти дуже смілива, ти прекрасно справляєшся, і я захоплююся тобою! » Роль дружини, матері і домогосподарки в суспільстві, будучи найважливішою, дійсно цінується найменше.

Коли Андрію було п’ять років, не стало батька. Мама старалася, як могла. Справлялася, хоча часом їм доводилося туго. Тоді в хлопчика і зародилася мрія – про багате і гідне життя. Як в кіно. Андрій на зріст не вдався, зате ріс старанним і рукастим. І мамі з городом доnоможе, і в будинку все полагодить. – Тобі, синку, у місто треба поїхати, вчитися. А не так, як інші, трохи зароблять і одразу ж проп’ють від нудьги. Але Андрій і не подумав відмовитись від своєї мрії… Дядько Коля, їхній сусід, часто кликав хлопчика на доnомогу. У нього Андрій навчився і зварюванню, і слюсарній справі, і машини ремонтувати.

Особливо добре у нього виходило з машинами. Його інакше, як Механіком, і не звали. Вже у старших класах він поставив поряд із будинком гараж, почав ремонтувати машини. Яка-ніяка, а доnомога матері. Так і виявилося, що закінчив школу Андрій вже із солідною клієнтською базою. Те, що в СТО не могли відремонтувати, Андрій лагодив. Стали до нього навіть із міста приїжджати. Потім Андрій куnив машину. Потім він збудував новий, великий будинок, прибудувавши поряд три бокси (щоб машини ремонтувати). Потім зустрів Інну, та, почувши про майстра золоті руки, привезла до нього з міста машину на ремонт.

Минуло десять років. – Мамо, тату, доброго ранку! – прибіrли на кухню дітлахи. А там Андрій із дружиною сидять, снідають. Ось зараз і діти поснідають, потім Інна їх відвезе до міста, до школи, сама поїде на роботу. Потім забере зі школи та приїдуть разом додому. А Андрій займеться ремонтом машин клієнтів. Крім цього, він має інші справи. Треба мамі окремий будинок побудувати, шумно тут у нього. Робота, діти, а старенькій потрібна тиша. Бабусю Інна до санаторію відправила. Загалом справ у чоловіка багато. Але він з усім упорається. Він Механік. А значить з усім упорається. Як в кіно.

З чоловіком ми розписалися відразу після університету. Я наро дила йому двох синів, зараз вони вже дорослі чоловіки, у кожного своя сім’я. Тільки от коли діти були маленькі, то я помітила, що чоловік став задивлятися на інших жінок. Пізніше я зрозуміла, що він по натурі така людина, не упустить жодної спідниці. Коли діти виросли і самі закінчили університет, ми з чоловіком стали абсолютно чужі один для одного. Я продовжувала терпіти його пригоди тільки заради дітей, щоб не трав мувати їх. Але коли вони стали дорослими, то я зрозуміла, що мене більше нічого не тримає. Я прямо запропонувала чоловікові роз лучитися.

Ми поділили квартиру і роз’їхалися. Я спокійно жила в своїй самоті. Про чоловіка згадувала іноді; все ж, стільки років разом прожили. Але було прикро, що він навіть у свята мене не згадував, не дзвонив, не писав. Тільки з синами якось зв’язок підтримував. Але діти розуміли, що мене з ним як і раніше нічого не пов’язує, тому намагалися тему батька не відкривати. Минуло цілих 12 років, як раптом стукіт у двері. Я відкриваю і … тут же дихання перекрилося. На порозі стояв чоловік. Він так постарів за цей час. Видно було, що йому погано, що здоров’я зовсім не те. Хвилинку ми так постояли мовчки, потім я його впустила в будинок.

Спочатку розмова зовсім не клеїлася. Було стільки недомовлених слів, а тепер нічого сказати не можемо. Після другої чашки чаю чоловік все ж розповів про своє життя. Ніякої стабільності у нього не було. Він нагулявся, здоров’я стало слабким, йти йому нікуди, і ось запропонував мені, щоб ми знову об’єдналися. Став прощення просити за всі ці роки і за свої зради в молодості. Я навіть не знаю, що робити. З одного боку, ми 12 років не спілкувалися, він навіть не дзвонив, не цікавився мною. Але може, він просто вирішив і мені дати шанс почати нове життя без минулого… З іншого боку, він же хво ра людина і зовсім не чужий для мене. Я з ним прожила кращі роки, він батько моїх дітей, моя перша і остання любов. Однозначної відповіді я йому поки що не дала; сказала, що подумаю. Тепер зважую всі мінуси і плюси.

Собаки ніде не було. У передпокої було ще більше хаосу. Лампа виключена і в однієї зі стін лежали зім’яті ковдри. У вітальні працював телевізор на повну гучність і в кімнаті було повно іграшок та одягу. У раковині повно брудних тарілок і каструль, залишки сніданку лежали на столі, двері холодильника відкриті навстіж, корм для собак валявся на підлозі, бите скло лежало під столом і невелика купа піску була біля дверей.

Чоловік поспішив на гору по сходах, крокуючи через іграшки і великі купи одягу, в пошуках своєї дружини. Він боявся, що вона захворіла або щось трапилося серйозне. Він побачив на підлозі воду, яка витікала з дверей ванної. Коли він подивився в ванну, то побачив безлад: вологі рушники, мило і піна, і багато іграшок, розкиданих на підлозі. Метри туалетного паперу лежали в купі і зубна паста була розмазана по стінах і дзеркалах.

Він поспішив в спальню. Там він побачив, що його дружина, згорнувшись калачиком, лежала в ліжку. Вона була в піжамі і читала книгу. Вона подивилася на нього і посміхнулася. Потім запитала, як пройшов його день.Він виглядав збентеженим і запитав:-Що тут сталосяВона знову посміхнулася і сказала:- Ти кожен день після роботи питаєш мене, що я робила сьогодні?- Так? — сказав чоловік з недовірою.Дружина відповіла:- Так ось — сьогодні я нічого не робила!