NEWS 2SWEET

Ще на початку січня, я з дочкою домовилася, що вони приїдуть до мене на Святвечір і залишаться на Різдво. В цей час, як ніколи, не хочеться залишатись однією, а хочеться відчути сімейне тепло. Мені 68 років, дочці моїй 45, у неї двоє дітей, онукам моїм 23 та 15 років, вже зовсім дорослі. Дітей своїх я дуже люблю і завжди дуже чекаю. Ірина, моя дочка, спочатку пообіцяла, що вони обов’язково приїдуть, але шостого числа, ближче до обіду, вона мені зателефонувала і повідомила, що у них плани змінилися і вони не приїдуть.

Сказати, що я засмутилася, це нічого не сказати! Я ж готувалася, стіл накрила, чекала на гостей! І для кого зараз це все? Весь вечір я проплакала, а з ранку мені зателефонувала родичка, почала мене вітати із заручинами внучки. Я нічого не зрозуміла, питаю, які заручини? А вона мені каже, мовляв, як ти – рідна бабуся, і не знаєш, що твоя дочка приймає на Різдво майбутніх сватів? Вони прийшли знайомитися і домовлятися про весілля. Я одразу зателефонувала дочці, питаю, що таке?

А вона мені підтвердила слова родички, так, Христинка, старша моя онучка, заміж виходить. Наречений зробив їй пропозицію, а на Різдво прийдуть його батьки. Запитую дочку, а чому мене не покликали? А вона мені каже – а Ви тут до чого? Ми – батьки, а Ви – бабуся! Та й Христина не хоче, щоб ще хтось був на сватанні. Мені після цих слів так гірко стало, що я навіть прилягла. Це я зайва?

Я задля них усіх 17 років на заробітках в Італії була. Приїхала лише два роки тому, за станом здоров’я. Усі зароблені гроші їм надсилала. Доньці квартиру купила, а потім і старшій онучці! Весь цей час я їх постачала і грошима, і продуктами, і житлом, а тепер, коли євро у мене скінчилося, я стала непотрібною?! Не здивуюсь, якщо мене і на весілля не покличуть! Дочка мені потім зателефонувала, каже, мамо, заспокойтеся, не перебільшуйте, це було лише знайомство, і весілля поки ніякого не будемо робити, почекаємо до перемоги. А я ніяк не можу заспокоїтися, плачу вже який день. Невже я не заслужила, щоби мене дочка в гості покликала?

Прогулянки лісом із моїм собакою були для мене звичайною справою. Я б ніколи не наважився вирушити в густі і темні зарості лісу поодинці. Але маючи такого собаку, я відчував себе в безпеці. Однак цього разу наша прогулянка набула несподіваного оберту. Коли ми наблизилися до лісу, мій собака почав вести себе дивно і гавкати, настороживши вуха. Я почав відчувати страх і нерішучість, невпевнений, чи я хочу продовжувати свій шлях.

Але мій собака наполягав і продовжував тягти мене до лісу. Ми ввійшли в ліс, собака раптово зупинився і почав скиглити. Коли я подався на розвідку, то з жах ом виявив людину, що лежить на землі. Я на мить завмер, перш ніж швидко набрати номер поліції. Вони прибули незабаром після цього і повідомили мені, що шукали цю людину з ранку.

Виявилося, що його було збито машиною на шосе, і водій, думаючи, що він більше не дихає, відтягнув його в ліс, щоб приховати злочин. Чоловік був непритомний, але живий. Пізніше водія заарештували за свій злочин. Я був вражений тим, що мій собака зміг відчути, що щось не так, і зрештою врятував молодому чоловікові життя. Цей досвід приголомшив мене тим, наскільки жорстокими можуть бути деякі люди. Але це також показало мені, наскільки важливо мати поруч із собою вірного компаньйона.

Коли ми з чоловіком розписалися, то почали думати про те, як нам тепер жити разом. І в мене, і в нього були свої накопичення. Але цього було мало для квартири, тому ми ще велику суму зайняли у батьків чоловіка та змогли взяти однушку. Було дуже простенько, без ремонту, зате своя квартира. Власними силами ми намагалися зробити ремонт, трохи пофарбували, змінили шпалери, купили по дрібниці щось для затишку. Бракувало нам для щастя гарних штор. На якийсь час ми повісили якусь тюль, але це було дуже негарно, але робити нічого, наш бюджет був дуже обмежений. Але наближався мій день народження. Чоловік запитав, що ж я хочу отримати як подарунок. Я сказала, що вже придивилася такі гарні штори, вони б ідеально підійшли нам до кімнати.

Чоловік навіть посміявся, що на день народження прошу щось для квартири, а не для себе. Але мої вибрані штори були дуже дорогі. Чоловік все ж таки купив, що я хотіла, а ще влаштував сюрприз у ресторані. Увечері ми хотіли повісити штори, але вони не підходили за розміром до нашого вікна. І тут мама повідомила, що наша племінниця Зіна швачка, краще їй віддати, вона все акуратно зробить. Мама раніше теж розповідала про Зіну, що вона живе одна з дитиною, чоловік від неї пішов, їй зараз важко.

Я подзвонила Зіні, а вона мені ціну так загнула, але мені було соромно відмовлятися, я все ж таки погодилася, хоча розуміла, що в іншому ательє вийшло б дешевше. Більше того, через два дні Зіна зателефонувала і попросила додати ще грошей, бо вона щось для штор купувала. Це було обурливо. Все ж таки Зіна добре зробила свою роботу, але вийшло все дуже дорого. Я розповіла про це мамі.

Але мама була повністю на боці Зіни, сказала, що вона мати-одиначка, їй зараз гроші потрібніші, ніж мені. Але й у мене з чоловіком не так багато накопичень. Мені було образливо. Натомість мій настрій підняла свекруха. Вона купила схожі штори, але для кухні. Тепер удома стало так красиво та затишно. Все ж таки як приємно, що поруч є люди, які можуть так підтримати і підняти настрій.

Багато років тому сталася історія, яка змінила моє життя. Мені тоді було 25 років, і в той час я працювала у туристичній агенції. У мене були стосунки з Владиславом, який був дбайливим і люблячим, але зовсім не романтичним. Я відчувала, що чогось не вистачає і жадала емоцій. Потім мені запропонували роботу аніматора в одному з турецьких готелів, і вирішила прийняти її. Владислав був проти, але він все одно відпустив мене і сказав, що чекатиме. Однак я не очікувала, що повернуся до нього.

В Анталії я чудово проводив час, працюючи і відвідуючи дискотеки. Я ловила на собі погляди інших чоловіків. Ніколи не дзвонила Владиславу і лише зрідка писала йому смс, щоб повідомити, що в мене все гаразд. У мене був роман з колегою Андрієм, і це були неймовірні стосунки, наповнені почуттями та емоціями. Ми проводили час, прогулюючись нічними вулицями міста і милуючись заходом сонця на березі моря. Я думала, що знайшла свого прекрасного принца і що він зробить мене назавжди щасливою.

Але одного разу Андрію довелося виїхати, щоб зустрітися з нареченим на весіллі своєї молодшої сестри, і він не запросив мене із собою. Якось я заговорив з менеджером нашої компанії про Андрія і запитала, як часто він їде додому. Її відповідь вразила мене: він їздив додому раз на місяць, щоб побачитися зі своєю дружиною та дочкою.

Я не могла в це повірити і відразу ж вирішив звільнитися з роботи і полетіти назад додому. На щастя, я мала достатньо грошей на поїздку. Коли я повернулася на батьківщину, три дні не виходила зі своєї квартири, а потім зрозуміла, що чекаю на дитину. Я був здивована. Якось кур’єр доставив мені букет квітів із запискою від Владислава, в якій говорилося, що він чекає на мене і що ми могли б зустрітися, якщо я не буду зайнята.

Я втомилася відчувати тяжкість на серці, тож вирішила зустрітися з ним. Коли ми зустрілися, я все йому розповіла, вибачилася і сказала йому, що він не повинен був ставати батьком моєї дитини. Він мовчки слухав і гладив мене по волоссю. Коли я заспокоїлася, він дістав обручку і зробив пропозицію, сказавши: – Виходь за мене заміж. Зараз ми одружені вже чотири роки, і у нас є син та дочка. Я дуже рада, що все вийшло так, як вийшло.

Я наро дилася у маленькому селі та виросла у великій родині. Після закінчення школи мені не терпілося піти з дому та поїхати до міста вчитися в інституті. Якось, після покупок у супермаркеті, я випадково зачепила своїм візком іномарку. Хазяїн машини, хлопець, почав kричати на мене, але я вибачилася і втекла. Наступного дня той же хлопець чекав на мене біля дверей інституту. Я злякалася і подумала, що він збирається вимагати від мене гроші. Однак він спитав моє ім’я, запропонував підвезти до гуртожитку і врешті-решт став моїм хлопцем.

Ось таким дивним чином ми зустрілися і покохали одне одного, і за кілька місяців він зробив мені пропозицію. Мати і сестра Вови не любили мене з самого початку, але я сподівалася, що зможу їх привернути до себе. На жа ль, до мене продовжували ставитися зі зневагою і казали, що я лише заради прописки спілкуюсь із Вовою. Мій наречений не послухався, і ми одружилися, не запросивши ні моїх батьків, ні його маму з сестрою. Ми відзначили день із друзями у скромному ресторані.

Після переїзду в квартиру Вови зі мною зверталися як зі слугою щоразу, коли його сім’я приїжджала. Вони сказали, що моєму чоловікові потрібна дружина за статусом, а не така, як я. Чоловік став усе частіше робити мені зауваження і сваритися з кожного безглуздого приводу. Коли я дізналася, що ваrітна, я подумала, що це зблизить нас. Однак мій чоловік не хотів дитину, бо був зосереджений на своїй кар’єрі. Під час чергової сварки з його сім’єю мене звинуватили у тому, що я заваrітніла не від Вови і живу з ним лише заради своєї вигоди.

Я не витримала і мовчки вийшла з помешкання, не знаючи, куди йти. Подруга допомогла мені знайти роботу і скромне житло, хоч спочатку я жила з нею. Під час шлюборозлучного процесу моя свекруха найняла дорогого адвоката, який стверджував, що дитина, на яку я чекаю, не від чоловіка, і мені потрібно довести протилежне, щоб отримати аліменти. Я вирішила не боротися із цим і виховувати сина одна. Ми живемо з бабусею, яка нас любить та підтримує. Я працюю з дому і вірю, що все буде добре. Єдине – я хочу, щоб мій колишній чоловік та його сім’я трималися подалі від мого сина.

Щойно одружившись, ми з чоловіком вирішили винайняти квартиру. Я взяла на себе пошук квартири, знайшла чудовий варіант і перевезла наші речі з дому моїх батьків, поки мій чоловік був на роботі. За цей час я познайомився із доброзичливою літньою сусідкою, яка жила через дорогу. Ми часто бачили її, коли вона сиділа на лавці біля входу. У першу суботу в квартирі я побачила нашу сусідку у дворі і вирішила познайомити її з чоловіком.

Але коли я згадала, що це мій чоловік, вона зблідла і відмовилася продовжувати розмову. Я була приголомшена її реакцією, але не вимагала від неї пояснень, вважаючи, що у кожної людини свої дивацтва. Наступного понеділка дільничний постукав у двері , коли ми збиралися виходити на роботу. Він пояснив, що хтось зробив анонімний дзвінок, звинувативши нас у тому, що я живу у квартирі з неповнолітнім хлопцем. Нас попросили пред’явити свідчення про шлюб, щоб довести, що ми були повнолітніми одруженими людьми.

Хоча ситуація була абсурдною, ми виконали прохання офіцера та показали наші документи. Як тільки він у всьому переконався, вибачився за занепокоєння та пішов. Ми обоє посміялися з плутанини, але було ясно, що плутанину викликали ми самі. Справа в тому, що я страждала надмірною вагою і виглядала старше своїх років, у той час як мій чоловік був худим і мав молодший вигляд. Після цього інциденту я твердо вирішила сісти на дієту та покращити свою зовнішність. Хоча мій чоловік завжди любив мене такою, але я відчувала, що краща турбота про себе зробить його набагато щасливішим.

Ольга роз лучилася зі своїм хлопцем в серпні. Чесно кажучи, її Назар був скупий. Ні разу не запросив дівчину в кіно або театр, а про подарунки або квіти можна було тільки мріяти. Про відвідування кафе та ресторанів взагалі не йшлося. І справа була зовсім не в тому, що у нього не було на це Rрошей, а в тому, що йому було шкода їх витрачати. Але природна скупість коханого Ольга класифікувала як підприємливість і ощадливість з його боку. – Вдома на ці гроші тиждень їсти можна! – аргументував Назар. І все ж Ользі він подобався. У вільний від економії на дівчині Rрошей час Назар був веселим і цікавим співрозмовником. Але в день розриву у Ольги ніби полуда з очей упала. Дізнавшись, що він стане татом, Назар заявив, що дитина для нього – це занадто дорого.

І пішов. Ольга зі сльозами на очах просила коханого повернутися, але той відповів, що тепер точно між ними все скінчено. Більше Назар не з’являвся в житті Ольги. Дівчина продовжувала жити своїм життям, чекаючи появи дитини. Кожен день під вечір Ольга виходила на прогулянку і бачила, як біля магазину постійно стояв один і той же хлопець і дивився на неї. В той вечір юнак був з букетом. Він зважився і крикнув Ользі: – Дівчино! – і вона озирнулася. Хлопець швидко підійшов до неї і вручив квіти. – Це вам. Мене звати Петро. Хлопець вже давно був закоханий в Ольгу, але вона вперто його не помічала.

Дитина не завадила їх відносинам. Петро виявився хорошим і надійним другом. Вони часто ходили в кіно і в кафе. Ольга щиро розповіла хлопцеві про свою ситуацію. Його це не злякало. Він продовжував у всьому підтримувати жінку. Коли Ольга наро дила дитину, Петро відвідував її в ліKарні і кожен день приносив квіти. І жодного разу не сказав, що це дорого. Вони зустрічалися вісім місяців, а потім одружилися. Зараз у них троє дітей. Ольга ніколи б не подумала, що рідний батько може залишити дитину і жодного разу не з’явитися в її життя, а чужий чоловік – може стати рідним, турботливим і люблячим батьком.

Я вже довгий час живу закордоном. У мене є чоловік та двоє дітей. З батьками чоловіка у мене завжди були чудові стосунки. У мого чоловіка є також сестра, його батьки завжди однаково ставилися до обох дітей. Сама я родом із невеликого села, все своє дитинство я допомагала батькам у господарстві. Нещодавно вперше за 7 років я повернулася на батьківщину і насамперед поїхала відвідати сестру.

Люда залишилася жити у батьківському будинку. У нас із нею завжди були добрі стосунки. Вона була в розл ученні і одна виховувала сина. Я завжди думала, що вона добре живе, але дуже здивувалася, коли побачила умови її проживання . Будинок був дуже старий, жила Люда на скромну зарплатню вчительки.

Я вирішила, що обов’язково маю допомогти сестрі. У нас рано не стало батьків, сестра моя єдина рідна людина. Я забрала Люду та племінника з собою до Німеччини. Зараз ми трохи живемо в тісноті, але не в об разі. Впевнена, що незабаром Люда знайде роботу та з’їде. Рідним треба допомагати!

Я вийшла заміж дев’ятнадцять років тому. І за всі ці роки моя свекруха Ольга За харівна тримала мене на дистанції, уникала контактів зі мною. Для мене було загадкою, чому? Що я роблю не так, чому вона не хоче зі мною спілкуватися? Ольга Захарівна не була присутня на нашому весіллі. Відмовилася, мовляв, не може залишити свою живність без нагляду, і приїхати до міста на весілля сина. Я всіляко намагалася налагодити з нею контакт. Приїжджала з чоловіком до неї в село, пропонувала свою допомогу по дому, по господарству.

Але свекруха відkидала мою допомогу. Більш того, намагалася не підходити до мене близько. Бачачи таке ставлення, я перестала лізти до неї, перестала їздити з чоловіком до села. Андрій їхав до неї один, і завжди привозив повні сумки фруктів та овочів, м’яса та яєць. Коли народилася наша дочка, Ольга Захарівна не приїхала відвідати онучку. Відмовка та сама – її тварини. Тоді я запропонувала чоловікові, самим відвезти Настеньку до бабусі.

Але свекруха не дозволила. – Село не місце для маленької дівчинки, – сказала вона телефоном. При цьому до дарів зі свого городу, що посилаються із сином, додалися ще й грошові суми на подарунки онучці. Так ми прожили всі ці роки. Якось нам зателефонувала сусідка Ольги За харівни, і сказала, що свекруха тяжко за хворіла.

Ми з чоловіком тут же поїхали до свекрухи. Коли ми ввійшли до будинку, свекруха наказала синові вийти, а мене попросила сісти ближче до неї. – Ніночко, доню, – насилу заговорила вона. – Прошу, не тримай на мене образи за холодне ставлення до тебе та внучки. Це все прокляття моєї бабусі… Моя мама вийшла заміж проти волі батьків.

Тоді бабуся відмовилася від дочки, побажавши, щоб ні вона, ні її діти не бачили щастя… Моя мама була нещ асна, я теж своє життя щасливим не назву. І мама, і я рано овдовіли. Ростили дітей самі… Я прийняла тебе всією душею в ту саму мить, як Андрій познайомив нас. Але я боялася, що прокляття баба Галі переkинеться на тебе та на внучку. Тому й трималася від вас подалі… Тієї ж ночі Ольги За харівни не стало. Я, всі ці роки, була впевнена, що свекруха не злюбила мене. А виявилось, що вона таким чином оберігала мене… Але чому вона не сказала мені про це раніше?

Коли я вперше приїхала до будинку батьків на свята з університету, я була вражений увагою. Будучи простою дівчиною з села, я змогла вступити до державного вузу на економічний факультет, і тому мої батьки і сім’я пишалися мною. – Наша дочка така розумниця! Дівчатка з її класу залишилися в селі, вийшли заміж, а ось наша … вона закінчить навчання, а потім вона і побудує сім’ю з якимось хлопцем з гідної сім’ї! – говорили мої батьки під час святкової вечері. Вечір був успішним, і вся наша родина добре провела час. Але на наступний ранок я відчула себе слабкою. Я думала, що переїла або отруїлася чимось. Але десь далеко були також думки, що я ваrітна. З цього моменту параноя почала постійно зростати.

“А як щодо мого навчання? Як же надії і довіра моїх батьків? І чи буде Льоша хорошим батьком, який тільки на три роки старший за мене?! Чи буде він задоволений таким поворотом подій?”–думала я. Я не могла їсти, пити чи спати через ці думки. Я більше не могла терпіти все це, тому вирішила дізнатися про свій стан у лікарів. Я навмисно поїхала в інший районний центр, так як у нас всі знали один одного. Новина поширилася б по селу до вечора. – Ну, ми можемо привітати вас з вашою ваrітністю.

Вже четвертий тиждень! – оголосила гінеколог. Я покинула лікарню, як у воду опущена. Що я буду робити зараз? Як я збираюся жити? Як я збираюся розповісти батькам? Льоша пообіцяв, що він обов’язково одружиться на мені, але де його шукати зараз, якщо він піде на практику? Я подзвонила своєму хлопцеві, але відповіді не було. Нарешті він взяв трубку. – Привіт, Льош, я була в лікарні, і вони сказали, що я ваrітна. Що ми будемо робити? Як мені зізнатися своїм батькам? – Не хвилюйся, я скоро буду. Ми поговоримо про все разом, і завтра ми підемо, щоб написати заяву в РАГС.

Моя сім’я буде тільки щаслива, запевняю тебе, – відповів Льоша. Увечері Олексій прибув з величезним букетом троянд. Ми добре провели час, мої батьки і він познайомилися один з одним, і всі полюбили нас, як пару. В кінці свята ми зізналися, що чекаємо дитину. Незабаром ми одружилися, і у нас народилася дочка. Кілька місяців по тому Льоша знайшов роботу, та й мої батьки також дуже допомагали нам фінансово. Так що мені і справді нема про що було хвилюватися. Ось як це відбувається, коли поруч є така хороша, любляча і турботлива людина.