NEWS 2SWEET

У нас середньостатистична сім’я, де кожен зайнятий своєю справою. Я вчуся в університеті, батько працює у великій компанії, мама візажист, а сестра школярка. Батьки в шлюбі вже 22 роки, вони з боку виглядають як Ідеальна пара. Дуже люблять і піклуються один про одного. Я б в житті не подумав, що вони можуть поранити один одного. У будинку у кожного свій ноутбук, і так як це особистий простір кожного, на них є свій пароль. Коли ми вирішили їх запаролити, я навіть зрадів, але потім це призвело до появи безліч секретів між нами. Коли ноутбук батька зіпсувався, він віддав його мені на лагодження.

Я виправив там все і коли запустив, прийшов в жа х. Я зайшов в Гугл, для того, щоб довантажити відсутні файли. І там я побачив неприємні мені повідомлення в соціальній мережі. Я був не в курсі, що у мого батька є сторінка в Фейсбуці, так як він говорив, що не зацікавлений в цьому. Коли я відкрив листування, мені хотілося провалитися крізь землю. Там були вульгарні листування з якоюсь дівчиною, яка призначила йому зустріч. Я написав у себе адресу зустрічі. Після допрацював все необхідне на пристрої і віддав його назад, але тепер я ставився до нього зі злістю. Я до останнього моменту сподівався, що це просто листування.

Більше нічого. Пішов до будинку в призначений час і встав так, щоб мене видно не було. Але, на жа ль, у мене був достатній огляд. Коли під’їхала машина батька і до нього сіла ця молода дівчина, з якою він листувався, я хотів вийти і розбити машину, але стримався. Я просто ненавидів його. Він, як виявилося, зрад жував мамі з цією дівчиною після стількох років шлюбу. Я впевнений, що моя мама ніколи б не вчинила так. І можу з точністю сказати, що вона не пробачила б його.

Я тепер навіть сісти за один стіл з ним не можу. І що тепер робити далі? Розуму не докладу. Але якось все це занадто далеко зайшло. Та й не знаю, як вчинити. Увечері того дня я зайшов через його аккаунт і почитав, як він пише цій дівчині яка вона хороша в ліжку, і як йому не терпиться роз лучення з дружиною. На той момент мені хотілося розламати все навколо, я був дуже злим.

Взяв навушники і вийшов погуляти. Вранці я не вийшов до сім’ї на сніданок, забрав їжу до себе в кімнату. Я не припиняв думати про те, що я теж стану ось таким. Чесно не розумію, як він може так обманювати маму, брехати їй. Моя мама ж досі любить його і навіть не знаю, як вона переживе роз лучення. Я хотів виловити цю дівчину і поговорити з нею, але не став. Причину не знаю. Тато кілька разів намагався поговорити зі мною, дізнатися, що відбувається, але я просто йшов до себе в кімнату.

З мамою я спілкуюся, як завжди, всіляко намагаючись бути спокійним, щоб не показувати щось. Напевно через те, що батько став здогадуватися, що я все знаю, він тепер нер вує, коли ми опиняємося в одній кімнаті. Страաно те, що я більше не сприймаю його як батька. Я бачу його як людину, яка зра дила мою маму і вже нічого змінити не можна. Я ніколи не зможу пробачити його. Якщо він вирішить роз лучитися з мамою, я обов’язково помщусь йому за це. За те, що він кинув мою прекрасну маму через якусь дівчину.

Був пізній вечір. Надворі вирувала справжня негода. Я поверталася додому після роботи, хуртовина застилала очі, видимість на відстані трьох метрів була нульовою. Дорогою я заїхала до супермаркету, щоб купити продуктів на вечерю. На вулицях міста практично не було людей. Це й зрозуміло, кого за такої погоди потягне на вулицю? Заходячи до супермаркету, я помітила лише одну самотню постать жінки. Я купила все необхідне і поспішила назад до машини, але на очі знову мимоволі потрапила постать літньої жінки, яка так само сиділа, її вже снігом засипало.

Я помістила пакети в машину та підійшла до жінки. Ну, не змогла я пройти повз людське горе. Поблизу з’ясувалося, що це маленька, згорблена бабуся. -Ви чого тут сидите? Замерзнете ж! Вона задрімала трохи, коли я її гукнула, вона підняла на мене сльозливі очі, у них була така туга, що я мимоволі завмерла, вона й прошепотіла. -Ну і нехай! -Що це означає? Ну ні, ходімо в машину грітися! Я мало не силоміць її потягла в машину. Там бабуся трохи відтанула, на старечих щоках рум’янець з’явився. -Ну то що з вами трапилося? Вона раптом заnлакала, заплющивши очі зморшкуватими руками.

Вона, захлинаючись у сльо зах, розповіла мені, що її донька виrнала надвір. Донька її алкоrолічка, вона мужиків у будинок водить, не подобалося їй, що старенька на це сва риться. Ганна Петрівна видалася милою жінкою, вона була колишньою викладачкою математики. Залишити її на вулиці я просто не могла, тож забрала до себе. Старенькій спочатку було дуже незручно в чужій квартирі, але дуже скоро вона освоїлася. Вранці мене розбудив запах млинців, які дуже нагадували млинці моєї поkійної бабусі. Ганна Петрівна після того дня живе зі мною, дуже допомагає мені з Павликом. Я давно у розлу ченні. Дивно, як інколи зовсім чужа людина може стати рідною.

Михайло навів знайомити свою Олю з батьками. Батько, Павло Іванович, усе мовчав осторонь. І не скажеш по ньому, чи сподобалася невістка чи ні. А ось мама, майбутня свекруха Олі, запитань десять поставила. Прискіпливо Ганна Вікторівна до вибору сина поставилася. Щось їй одразу підказало, що не пара ця Оля її синові. Маленька, скромно одягнена, замість зачіски – кіски. І що він у ній знайшов? У Насті та батьки гарні. Батько – завідує молочним комбінатом у місті, а мама у бухгалтерії керує. Михайло Насті дуже подобався, помітно було.

А Михайло Олю дуже любив. Ображати не давав. Тільки мама відвела його в бік, щоб нагадати про Настю, та й заяви свої зробити, що не до вподоби їй це дівчисько. А він матері, і слова вимовити не дав. Сказав, що Оля йому подобається, що заяву вже подали. Весілля зіграли скромне. Мама Михайла була незадоволена. Ішов час. Жили молоді у батьків, доки Михайло не втомився вислуховувати від Ганни Вікторівни, що дружина його і прибирати не вміє, і готує не те, та й за ним зовсім не стежить. Вирішив Михайло квартиру винайняти. Якийсь час було важко, а потім Михайло ще й дім вирішив збудувати. Ще важче стало. Оля пішла до педагогічного інституту, не допомагала чоловікові зовсім. Все на його плечі лягло.

Оля закінчила інститут добре. Щаслива, прийшла радістю з Ганною Вікторівною поділитись. Мама все ж таки, хоч і чужа. Але чоловіка вона любила, значить і маму любити мусить. Незабаром Оля завагітніла та народила прекрасного сина. Свекруха дуже любила онука, але до своєї невістки вона ставилася холодно. Якось Оля розповіла Ганні Вікторівні, як жила в дитинстві, як їсти не було чого, коли мама загулювала. Того ранку проплакали обидві жінки годину, мабуть. Незабаром свекруха зрозуміла свою помилку, і вони стали кращими подругами за рік, поки малеча підростала. І так вони мило спілкувалися, шепотіли вдвох, що й водою не розіллєш їхню дружбу. І Олі стало тепліше. Не було в неї ніколи такої мами, хоч і чужої, але мами.

У моєї однокласниці з чоловіком окремий сімейний бюджет. Одружувалися 7 років тому, жили добре, народили двох дітей. Вірі ще до весілля подарували трикімнатну квартиру. Квартира хороша та простора, місця вистачає всім. Одна кімната у них для дочки, друга кімната для сина, а в третій сплять подружжя. Якось свекруха за хворіла, ліkувалася в ліkарні. Потім її забрали до себе Віра з чоловіком, тому що необхідний був догляд. Але навіть одужавши, свекруха за хотіла залишитися з ними. Вона запевнила, що допомагатиме з дітьми та по дому.

Свою квартиру свекруха вирішила здавати в оренду, а зайвими гроші не будуть. Мама Тараса справді допомагала з дітьми, але почала диктувати скільки грошей і куди вони мають витрачати, контролювати всі сімейні витрати. А свої гроші за оренду свого житла не поспішала знімати з картки, сказала, що це на майбутнє. Якось Вірі треба було купити колготки, вона взяла скриньку, де в них були заощадження, але грошей там не було. Чоловік пояснив, що мама його купила собі пальто, адже незабаром осінь вже прохолодно. Віра тоді поставила умову, що всі мають складатися на комунальні, на продукти та різні домашні витрати. А на гроші, що залишилися, кожен щось купує для себе.

Свекруха зрозуміла, що халява скінчилася і одразу вирішила повернутись до себе додому. Свекруха поїхала, а Віра й далі із чоловіком так і живуть, із роздільним бюджетом. Спочатку чоловікові це не подобалося, адже він заробляв менше, грошей у нього мало залишалося. Поміняв роботу. Тепер вони із Вірою заробляють однаково. Тепер і Віра, і чоловік ходять із двома гаманцями. Один для грошей із сімейного бюджету, інший для грошей на особисті витрати. Незручно? Справа звички. До речі, свекруха, забувши про те, що невістка доглядала її, тепер ходить і скаржиться, яка у неї меркантильна і скупа невістка. Ніби невістка повинна утримувати працездатну свекруху на халяву.

Діана зустрічалася з Кирилом уже рік. Вони збиралися побратися, і вона була на сьомому небі від щастя. Кирило був із інтелігентної родини професорів, і Діана була рада, що він звернув на неї увагу. Адже за ним бігали всі дівчата інституту, а покохав просту дівчину Діану. А Діана була із простої родини. Мама працювала у відділі кадрів одного підприємства, а тато механіком на тому самому підприємстві. Мама Діани була дуже рада такому зятю. У день захисту диплома Кирило і зробив пропозицію своїй коханій. Діана погодилася, і всі почали готуватися до весілля. На додаток до всього Діану запросили на роботу до дуже великої компанії. Вона була на сьомому небі від щастя. Вона запропонувала нареченому поки що почекати з дітьми, щоб їй не довелося відразу з нової роботи в декрет виходити. Але Кирило був проти. Навіщо тоді одружуватись, якщо дітей не народ жувати.

Діана була не проти дітей, але спочатку потрібно самим стати на ноги, купити житло, а потім уже подумати про дітей. А наречений сказав, що має бабусю, а та має квартиру, навіщо ж думати про житло? Діана спочатку не зрозуміла, про що каже наречений. Але він прояснив. Адже бабуся не довговічна. Коли її не стане, вони продадуть квартиру бабусі, батьки Діани розмінюють квартиру на меншу, а гроші, що залишилися, подарують їм. Тоді вони й матимуть змогу купити собі квартиру. Діана не вірила своїм вухам.

Тобто наречений чекав на те, що з її міцною бабусею щось трапиться, і вони заберуть собі квартиру. Вона навіть спитала, чим же допоможуть його батьки. А він сказав, що нічим, адже грошей, які дадуть рідні Діани, цілком вистачить. Діана все ще сподівалася, що наречений це говорить із добрих спонукань. Але коли він заявив, що коли Діана нар одить, він забезпечить усім дитину, а дружину не зобов’язаний забезпечувати. Адже вона — доросла, здорова жінка. Діана була здивована. Вона відмовилася від весілля та пішла додому.

Мама одразу стала з нею лаятись, що вона такого нареченого покинула. Звеліла їй з ним помиритися, але Діана ні в яку не погоджувалася. Тоді мати перестала розмовляти з нею. На корпоративі Діана зустріла простого хлопця Миколу, який працював у них механіком, і одразу закохалася у нього. Вони почали зустрічатися, а за півроку він зробив їй пропозицію. Мати за цей час з нею не заговорила і навіть на весілля не прийшла. Був тільки батько. Діана з чоловіком купили квартиру в іпотеку та зробили в ній ремонт. Микола робив усе своїми руками.

Він брав будь-які підробітки, щоб дружина нічого не потребувала. А коли дізнався про її ваrітність, навіть запропонував взяти на себе всі обов’язки дружини. Діана, звичайно ж, не погодилася, він і так багато працював. У них нар одився син, а за два роки й донька. Діані після пологів було погано, вона не могла підвестися. Її залишили лежати у ліkарні. Микола все робив для дружини, дбав про неї. Його мама звільнилася з роботи, переїхала до сина, щоб дбати про дітей, а тато почав підробляти, щоб допомогти грішми сім’ї сина. Мама Діани, дізнавшись, що доньці погано, прийшла до неї. Її мати, усвідомивши весь тягар своїх образ, віддала останні накопичення на процедури Діани. Діана повернулася у велику, готову будь-якої миті прийти на допомогу, люблячу сім’ю.

Коли я зустріла Руслана, відчула себе найщасливішою дівчиною у світі. Він здавався надійним, сильним партнером, про якого я завжди мріяла. Виросла з самотньою, працьовитою матір’ю, я знала, що хочу мати свою власну прекрасну сім’ю. Мої батьки розл училися без моєї участі, і я знала, як це рости в неповній сім’ї. Коли я зустріла Руслана, я знала, що він із тих чоловіків, які стають чудовими батьками для дітей. Ми наполегливо працювали, щоб побудувати наш будинок і наше спільне життя, і все йшло добре.

Коли я дізналася, що ваrітна, Руслан був у нестямі від радості і обсипав мене любов’ю та увагою. Незважаючи на мої втому та збільшення ваrи, які прийшли з ваrітністю, Руслан був чуйним і добрим. Якось, коли я рано повернулася додому з роботи, погано почуваючись, помітила на порозі нашої квартири жіночі колготки, які були не моїми. Я була здивована і не знала, як реагувати. Довго й завзято думала, що робити далі. Я не хотіла, щоб моя дитина зростала в неблагополучній сім’ї, як це було зі мною.

Я все ще любила Руслана і вірила, що ця інша жінка була лише тимчасовим захопленням. Я вирішила, що вибачу його заради нашої майбутньої дитини. Наступного ранку Руслан дав мені свою банківську картку і сказав, щоб я сходила по магазинах і купила собі все, що захочу . Незважаючи на біль та зр аду, я знала, що ухвалила правильне рішення. Я була сповнена рішучості врятувати свою сім’ю, і лише час покаже, чи це був правильний вибір.

Марина вийшла з роботи та сіла на лаву у парку. Їй не хотілося поки що додому йти. Працювала вона в магазині, а зміна закінчилася лише об одинадцятій, коли на вулиці вже темно. Вона присіла, задивилась на зірки та згадувала своє життя. Батьків не стало, коли їй було лише три роки. Вони поїхали за подарунками на Новий рік, а додому не повернулися. Дорогою ро збився автомобіль і не виж или. Марина залишилася з дідусем та бабусею. Вони дуже любили Марину, проводили з нею багато часу, дідусь водив її на сінник, а там ми лувалися зірками. І ось зараз, коли вона дивиться на зірки, згадує доброго дідуся, який присвятив їй життя. Він вчив Марину тому, що у житті немає нічого неможливого.

Обов’язково потрібно мати мрію та робити все, щоб мрія збулася. Марина дуже добре навчалася у школі, вчителі завжди її хвалили. У сьомому класі вона закохалася у свого однокласника Микиту, якого нещодавно перевели до їхнього класу. Вона мріяла мати велику родину з Микитою. У восьмому класі бабуся дістала путівку на море, і Марину відправили до літнього табору. Марина завжди мріяла про море, провела там час незабутньо. Але коли повернулася, на неї чекали несподівані новини.

Будинок, у якому жили бабуся з дідусем, спалахнув, і вони не виж или. Марина не могла повірити своїм очам. Її найрідніших не було, а від будинку майже нічого не лишилося. Далекі родичі взяли Марину до себе в місто, щоб дівчинку не відправили до інтернату. Дядько Іван та тітка Діана були непоганими, але людьми зай нятими, і на Марину часу майже не залишалося. Марина хотіла вступити до педагогічного університету, але тітка Діана сказала, що їй треба вступити до технікуму, щоб якнайшвидше здобути спеціальність і жити самостійно. Сімейні ігри

Так Марина відмовилася від своєї мрії. Потім невдало вийшла заміж, розл училася і вирішила поїхати до села, бо давно там не була. Їздила тільки на цвинтар, а вдома ніколи не була. Їй було тяжко на душі. У будинку вона надалася спогадам. Раптом її гукнули. Це був той однокласник Микита, у якого вона закохалася в сьомому класі. Вони поговорили, погуляли селом, добре провели час. Виявилось, що обидва вільні. Вже за півроку вони зіграли весілля і народили трьох дітей. Марина заочно закінчила педагогічний та працює у школі, де вона сама навчалася. На місці колишнього будинку звели новий. Марина виходить туди вечорами і дивиться мрійливо у небо. Все у неї в житті буде добре.

У дитинстві нас із братом виховувала мама одна. Наш батько залишив нас, коли ми були ще маленькими, бо він полюбив іншу жінку. Життя в селі без чоловіка в сім’ї було важким, і були часи, коли нам навіть не було чого їсти. Я вирішила залишити село, вчитися та спробувати уникнути бідності у місті. Після школи я одразу вступила до університету та познайомилася з жінкою на ім’я Ніна Карлівна, яка працювала у нашому гуртожитку. Одного разу, коли вона не прийшла на роботу, я прийшла до неї додому і знайшла її, вона лежала на ліжку, не в змозі встати з місця.

Я почала доглядати цю самотню жінку, приносила їй продукти, допомагала по дому, і коли вона одужала, вона сказала мені, що особливо не потребує грошей і працює, щоб так сильно не відчувати свою самотність. Час летів швидко. Я вийшла заміж, народила двох дітей, і, на жаль, незабаром після народження другої дитини, я з’ясувала, що моєму чоловікові було начхати на нас. Він пішов від мене та наших дітей до іншої жінки, яка вже чекала на його дитину. У мене не було вибору, крім як повернутися до села, щоб жити з моєю матір’ю і залишити своїх дітей під її опікою, поки я працювала. Через рік я поїхала на заробітки до Португалії та зустріла Михайла, який теж був у розлученні.

Ми почали жити разом, але коли я захотіла забрати своїх дітей до себе, йому ця ідея не сподобалася і він сказав, що вони завадять нашому щастю. Я тоді обрала дітей та пішла від Михайла, але одній платити за житло стало складно. Нещодавно мама повідомила, що Ніна Карлівна залишила мені у спадок свою розкішну квартиру в центрі міста. Жінка згадала, як я врятувала їй життя і захотіла відплатити мені за це. Тепер я розумію, що добро, яке ми робимо, повертається до нас несподіваним чином, і, незважаючи на труднощі у минулому, я впевнена, що в мене та моїх дітей усе буде добре.

В Італію я поїхала, щоб хоч якось покращити матеріальне становище нашої родини. З Петром, моїм чоловіком, ми разом працювали на заводі, отримували небагато, бо жили досить скромно. У шлюбі у нас народилося двоє дітей – син Микола та дочка Іванка. Але якось Петро повідомив, що йде з сім’ї. Того ж вечора Петро зібрав свої речі і пішов. Далі було роз лучення. Петро платив аліменти, але це був мізер. Я навіть не знаю, як би я з усім цим упоралася, якби несподівано для всіх свекруха не стала на мій бік. Ольга Захарівна щомісячно приносила половину своєї зарплати.

Це була величезна підмога на той час, я за це свекрусі дуже вдячна, не кожна жінка зробила б так, як вона зробила. А потім діти виросли, і я поїхала на заробітки. Працювала, а гроші відкладала. Вже 15 років я живу і працюю в Італії, і в найближчі кілька років я думаю там залишитися. Дітей вивчила, одружила, з житлом допомогла. В останній приїзд продала свою стару квартиру та купила собі нову, двокімнатну, з ремонтом, у новобудові. Вирішила, що поки її здаватиму… З легкими думками та планами на майбутнє, я йшла знайомою вулицею.

Раптом на лавці я побачила жінку похилого віку, у якій впізнала свою свекруху. Не бачилися ми 15 років з того часу, як я поїхала. Ольга Захарівна роз повіла, що вона давно на пенсії, жити їй зараз непросто. Петро з дружиною та дітьми переїхали до неї, а їй у своїй квартирі й місця нема. Ось вона і сидить увесь час на вулиці, щоб не заважати їм. Рішення забрати свекруху я прийняла миттєво. Згадала, як ця жінка допомагала мені та моїм дітям у важкі часи. Тому я запропонувала свекрусі переїхати в моє нове житло і наглядати за ним, поки я працюватиму в Італії. А потім, коли я повернуся, ми разом доглядатимемо правнуків.

До нас у сусідній будинок переїхала пара, молодша за нас. Оля та Коля. Ми з чоловіком з ними так легко потоваришували. Ми з Олею любимо готувати та поїсти смачно, постійно ділимося рецептами. А наші хлопці захоплюються одними й тими самими чоловічими хобі. Вони теж мають про що поговорити. — Вітання. Які плани на завтра? Запрошую на мій день народження, – зателефонувала Оля. Ми з радістю погодилися, і я запропонувала свою доnомогу на кухні, тому що одна з дитиною вона може і не встигати. Вона подякувала, але відповіла, що чоловік доnомагатиме і свекруха теж.

Ми взяли подарунок, букет квітів та пішли до них. На столі я помітила магазинну їжу і дуже здивувалася. Вона ж завжди говорила, на святах у неї завжди домашня їжа. Оля помітила мій стан і з посмішкою підійшла до мене. — Це все моя свекруха. Я багато чого приготувала, але вона вирішила додати дещо від себе та куnила готової їжі. Я стала доnомагати Олі, так як свекруха няньчилась з дитиною.

І Оля розповіла, що свекруха працює на кількох роботах, і в неї не залишається часу на приготування їжі, тому вона звикла купувати їжу, а не готувати. Так зручніше. Спочатку, коли сусідка з чоловіком одружилися, свекруха намагалася нав’язувати свою звичку і невістці. — Ти витрачаєш свій час на приготування.

Найкраще знайти роботу і на ці кращі куnуй готову їжу. А Оля відповіла, що готуватиме сама. Домашню їжу ж неможливо порівнювати з готовою. Ще вона сkаржилася, що їй не вистачає rрошей. А вони з чоловіком обоє працюють. Коли чоловік вперше поїв домашньої їжі, приготовлену Олею, він усе здивовано запитав, де вони купують таку смачну їжу.

І коли дізнався, що це домашня їжа, і готувала Оля, дуже здивувався. Він навіть не знав, що так можна. День народження Олі пройшов чудово. Її свекруха досить приємна жінка. Вона хвалила невістку, казала, що все дуже апетитно, і вона ніколи не зможе навчитися так готувати. А після Оля зібрала для них цілу сумку їжі. Свекруха подякувала і поцілувала невістку. Як же добре, що люди приймають один одного такими, якими вони є.