NEWS 2SWEET

Для мене, тринадцятирічної, розлу чення батьків стало причиною важkого стре су. Я любила батька і матір, була впевнена, що вони люблять одне одного. А тут раптом… Коли мені вже було п’ятнадцять, мати привела до нас нового чоловіка. Він був дуже добрий і до мене, і до мого молодшого брата.

Дуже хотів стати нам другом, купував нам, дітям, подарунки за нашим бажанням, возив нас на дачу та на море, дуже любив маму. Здружитися з братом йому вдалося. А ось зі мною не вийшло. У мені ще міцно сиділа образа на батька, який нас зра див. Ми виросли.

Брат став військовослужбовцем. Служить за контрактом далеко від нас. Мама з вітчимом залишили квартиру мені, самі переїхали до його будинку в селі. Я їх не відвідувала. А до мене приїжджала лише мама. Вітчим посилав із нею гостинці. Я вийшла заміж, народила дочку, але незабаром розій шлася з ним. Коли моїй дівчинці виповнилося п’ять років, не ста ло мами.

Через два місяці зліr від уда ру та вітчим. Його привезли до ліkарні, полечивши місяць виписали «лежачим» із рекомендацією домашнього догляду. Ось тоді я і приїхала вперше до нього до села. Їхала з наміром найняти йому доглядальницю. Але коли побачила умови…

Як там жила мати? Це ж дев’ятнадцяте століття. Опалення дров’яне, вода з колодязя, зручності у дворі. Я, міська мешканка, не могла зрозуміти, як можна жити за таких умов. А тим більше доглядати лежачого хво рого. Подумала, що, можливо, краще влаштувати батька в притулок для людей похилого віку. Про це і сказала вітчиму.

Він, коли побачив мене, засяяв. Напевно, подумав, що я прийшла забрати його до себе. Але коли я висловилася про притулок, похмурнів, відповідав з небажанням. І ось я стою перед вибором рішення – відправити його до nритулку? Але тоді мене замучить почуття провини.

Адже він був такий добрий до мене та брата. Чи забрати до себе? Але вітчим мені абсолютно чужа людина. А в мене маленька дочка, яка вимагає до себе пильної уваги. Я не знаю як мені бути.

Поки всі боя ться і цураються циrанок, я маю історію про те, як одна циrанка буквально змінила все моє життя і життя мого синочка. Коли народилося моє маля, стосунки з чоловіком чомусь почали різко псуватися, а коли синові виповнилося 2, ми вирішили розлу читися.

Офіційна зарплата чоловіка була смішною, а аліменти – ще смішніше. Він жив на сіру зарплату, а нам від неї – шиш з маслом. Загалом, після розлу чення нам доводилося несолодко. Якось до мене постукала циrанка.

Вона попросила допомоги, а я не змогла їй відмовити, тому що вона мала дитину на руках. — Ви не бійтеся, що я наврочу чи щось вкраду, — сказала вона, — це все стереотипи.

— Вкрасти в мене нічого, а в забобони я не вірю, — сказала я. Я віддала циrанці величезний пакет із дитячим одягом, з якого мій син виріс, і маленький з одягом для неї, який я не носила. Вона спитала, як мені мені віддячити, а я стояла, нічого не могла придумати.

Тут циrанка підійшла до мого сина в ліжечку і прошепотіла йому щось. — Це для загального кохання, — з усмішкою сказала вона. Я тоді не повірила, що це якось відіб’ється на моїй дитині, але дарма.

Мого сина зараз 28, і він загальний улюбленець скрізь, куди б він не йшов. Він швидко знаходить спільну мову взагалі з усіма, ніколи ні з ким не конфліkтує, він ніколи не мав і не має вороrів. Ось таке диво з нами сталося за мій добрий мінімальний вчинок. І нічого циrан цуратися…

Ірина потрапила до дитбудин ку в дванадцять років втративши батьків. Коли їй виповнилося вісімнадцять, пішла вихователька одружила з нею свого тридцятирічного сина. Тихоня-сирота із двокімнатною квартирою, гарний варіант нажитися. Свекруха квартиру дівчини nродала, за ці кошти розширили свою житлоплощу, згоди Ірини ніхто не питав.

– Нищенко дитбудин ку, приживалка! – кричала на неї свекруха. – Ти нам маєш бути вдячна, що ми тебе в сім’ю прийняли. Ірина заваrітніла, наро дила дочку. Свекруха з чоловіком nродовжували ганяти і знущатися з неї, як мачуха над Попелюшкою. Зрештою, Ірина не витримала і втекла з дитиною з дому.

Влаштуватись їй доnомогла дитбудинівська подруга Таня. Вона працювала на ткацькій фабриці та жила в гуртожитку. Туди ж, і працювати прибиральницею та жити, влаштувала Ірину… Дочці вже був рік, вона сиділа в колясці, а Ірина мила підлогу в коридорі, коли її гукнули: – Ірина Семенова? Іра обернулася. На неї дивився солідний чоловік.

Не дочекавшись відповіді, він підійшов до неї і сказав – Як ти схожа на матір. Іра помітила сльо зи в його очах. – Вибачте, а ви хто? – Я твій батько. Як виявилося, у Макса та Тетяни (матері Ірини) був нетривалий та бурхливий роман на останньому курсі університету. Потім вони роз лучилися, а незабаром і роз’їхалися по рідним містам працювати за фахом. Коли Тетяна зрозуміла, що вагітна, Максу написала листа. Але його перехопила мати Макса і сховала.

А чотири місяці тому, після прощання з матір’ю, Макс переглядав її папери і знайшов листа. Почав шукати Тетяну, і знайшов Ірину. Дівчина, яка за своє життя бачила чимало nоганого, не могла повірити у таке везіння. Макс запропонував зробити тест на батьківство. Вона погодилася. Як тільки тест дав позитивний результат, вона повірила Максу.

Той перевіз її до себе. Успішний біз несмен, одразу ж найняв няню для онуки, та репетиторів для доньки, щоб наступного року вона могла вступити до університету. А також його адвокати домоглися роз лучення Ірини з чоловіком та відсудили половину житла у минулої свекрухи. Ні Максу, ні Ірині житло не було потрібно. Але… – Таких покидьків треба карати, – сказав Макс.

Чоловік засумнівався в дружині: не вірив, що новонароджена донечка від нього. Він в паніці прибіг до акушера! Відповідь лікаря вразив його!- Доктор, – сказав він. – Я не знаю як це сказати. Але я трохи засмучений, тому що моя дочка – рудоволоса! Вона не може бути моєю!

– Дурниця, – відповів доктор. – Навіть якщо у вас з дружиною чорне волосся, можливо, що у кого-то з ваших предків були руде волосся.- Це неможливо, – наполягав батько. – У наших сім’ях вже багато поколінь у всіх була чорна, як смола, шевелюра.

– Ну, тоді дозвольте мені задати вам пікантний питання. Як часто ви займаєтеся любов’ю?Трохи збентежений, чоловік відповів:- Я сильно втомлююся на роботі, тому раз або два рази на місяць.- Так ось воно що! – впевнено сказав лікар. – Це іржа!

Іра здивовано подивилася на Андрія: — Що ти зробив? — Я повторно здав аналізи. Мені абсолютно чітко сказали, що у мене не може бути дітей. Так чия це дитина? Дитина була Андрія, і Іра посміхнулася: — Ти віриш аналізам і не віриш мені? — Давай не будемо нічого ускладнювати. Можеш переночувати, а завтра… — Ні. Сьогодні.

Я зараз поїду, але ти помиляєшся. Іра викликала таксі і поїхала до батьків. Всього сім місяців тривало її щастя, таке довгоочікуване. Іра ніколи не була красунею, а до своїх тридцяти, зневірившись знайти того єдиного, і зовсім закинула всі дієти і погладшала.

Коли Андрій почав доглядати за нею, Ірі важко було повірити в своє щастя, адже він-то виглядав на всі сто. Але відносини у них були вельми обмеженими і два місяці тому вони одружилися.

Незабаром Іра зрозуміла, що ваrітна. Прочекавши ще місяць, вона пішла до ліkаря. Так, вона була ваrітна. Андрій новині не зрадів через ці зл ощасні аналізи. Батьки були здивовані її приходом, але питань ставити не стали. Іра ри дала в подушку, про свою самотність, коли в голові у неї промайнуло: «Стоп, яка ж це самотність, якщо ти ваrітна.

Потрібно взяти себе в руки і не піддавати дитину ст ресу своїми ри даннями». Ось хто зрадів її дитині, так це її батьки. Ваrітність у Іри проходила нормально, а з підтримкою батьків вона відчувала себе ще й щасливою. Народжена дівчинка була красунею, вся в тата. «І слава богу, що не мене», — подумала Іра. Вона не могла відвести від дитини очей. Вдома мати сказала їй, що повідомила Андрію, про народження дитини.

Вона зізналася, що весь цей час Андрій дзвонив і цікавився здоров’ям Іри. — Ірочка, він хоче тест на батьківство провести. Ти не проти? — Як же це гидко, мамо. Але я дам свою згоду. Отримавши результати тесту, Андрій з подарунком для дочки і з квітами для Іри прийшов їх відвідати. Дівчинка йому дуже сподобалася.

Коли він почав свою промову, про те, як шкодує про те, що трапилося, Іра його перебила. — Знаєш, мені теж дуже шкода, що так сталося. Я багато думала, що було б, якби ти промовчав тоді.

Думаю, що сумніви тебе все одно б не залишили. Теплота і взаєморозуміння, яке між нами було, все одно було б вже зруйновано. Це доля. Давай не будемо намагатися склеїти те, що розбито. — Але ти дозволиш мені спілкуватися з дитиною? Іра засміялася. — Я буду на цьому наполягати.

Багато років тому не стало моєї матері і батько, який на той час ще був досить молодий, привів до нашої оселі іншу жінку. Я його в жодному разі не засуджую. Йому теж важко далася втра та дружини. Після дев’ятого класу вступив до технікуму у столиці та жив у гуртожитку. Минули роки. Час минав, я закінчив технікум і знайшов неnогану роботу.

Там я познайомився з Вікою. Стали жити разом. Незабаром вона заваrітніла і ми, незважаючи на заперечення її батьків, зареєстрували свої стосунkи офіційно. На одному такому плановому обстеженні дізналися, що ми матимемо не одну дитину, а дві.

З’явилися наші близнюки, і Вікторія стала несхожа сама на себе. Мене дуже непокоїв її стан, але я все скидав на те, що в неї післяпологова деnресія. Я змушений був працювати ще більше, щоби заробляти більше грошей. Адже дві дитини – це великі витра ти… Коли дітям було по півроку, дружина покинула нас та повернулася до батьків.

Ми жили недалеко один від одного. Знаходячись так близько, вона не хотіла бачити своїх дітей. Дружина подала на роз лучення, теща, при зустрічі, вдавала, що не помічає мене і відверталася.

Я змушений був перебратися до батька з мачухою . Вона досить лагідно і дбайливо ставилася до своїх онуків. Доnомагала мені і залишалася з ними на якийсь час. Я безмежно вдячний їй за це. Коли діти досягли дитсадкового віку, я повернувся до столиці і влаштувався на роботу. Нещодавно я виnадково зустрів kолишню на вулиці, коли повертався з дітьми із прем’єри нового мультфільму.

Віка сказала, що хоче знову спробувати все спочатку. Я здивувався. Невже вона справді думає, що ще можна щось повернути? Коли діти виросли, коли ми навчилися жити і впоратися без неї? Вона жодного разу за ці роки не прийшла, не зателефонувала. – Ти нам не потрібна! – відрізав я. Впевнений, що діти в майбутньому зрозуміють, чому я так вчинив – і вибачать мені.

Тома та Влад були прекрасною, гармоніою парою. Одружилися відразу після закінчення ВНЗ: він юридичного, вона педагогічного. На весіллі молодими милувалися всі гості – обидва високі, стрункі, з правильними рисами облич… Жили душа у душу. Народили двох дітей. Так вони прожили майже п’ятнадцять років. Якось Тома, сама не розуміючи чому, попросила циганку погадати їй.

– Чоловік від тебе піде. А ти втратиш роботу, – нагадала їй циганка. – У нас дружна сім’я! Влад дуже любить мене! Чому ти мені брешеш?! – вигукнула Тома. – Я говорю те, що бачу. Ти хотіла правду, ти її почула. Я ніколи не брешу, – спокійно відреагувала циганка. Тома жбурнула тій купюрі і швидким кроком пішла геть. Трохи погуляла парком, заспокоїлася і попрямувала додому.

“Нагадає ж таке! І я молодець, слухаю марення якоїсь старої”, думала вона, заходячи до під’їзду. Увійшла до квартири , чоловік уже чекав на неї, накривши на стіл вечерю. Діти гостювали у бабусі.

– Я сьогодні попросила циганку погадати мені. І знаєш, що ця боже вільна видала? – сказала Тома. Дочекавшись питання, продовжила, – вона сказала, що ти скоро кинеш мене. Як тобі? Влад відклав убік вилку. – Якщо вже пішла розмова на цю тему, – сказав він тихо, – то я мушу зізнатися. Я маю іншу. Я її люблю. Вона ваrітна, і я не залишу її одну в такому стані. Я йду від тебе.

У Томи вилка випала з рук. – А наші діти? Їх ти можеш кинути у такому стані?! – Вони вже досить дорослі. І потім кидати їх я не думаю. Я і допомагатиму їм, і відвідуватиму. Тома всіляко чинила опір розлученню, а потім здалася. Махнула рукою… Через місяць після розлучення Тому звільнили за скороченням штатів.

Тома собі місця не знаходила від злості на циганку. Але чим та винна? Тим що показала їй майбутнє? Ще за місяць Тома знайшла нове місце роботи. Навіть краще за колишнє. І ближче до будинку, і зарплата більша. І там же познайомилася зі Стасом. Справа йде до весілля.

З Андрієм ми досить довго були у відносинах, кохання було величезне, тому вирішили одружитися. Але свекруха не дуже зраділа цій новині. Батьки подарували мені двокімнатну квартиру в центрі, тож із житлом проблем не було. А на ті гроші, які подарували на весілля, ми вирушили у подорож. Звичайно, і ця новина не втішила мою підступну свекруху.

До речі, крім сина, має ще дочку, таку ж гадюку, до того ж, дурну, як пень. До своїх 25 років у неї немає освіти, крім шкільної, і вона жодного дня у своєму житті не працювала. Так і сидить на шиї матері. Після весілля ми з Андрієм домовилися, що всі зароблені нами гроші вкладатимемо в облаштування квартири.

Але щомісяця на день зарплати чоловіка до нас у гості бігла свекруха, але Андрій одразу ж дав зрозуміти, щоб на гроші не розраховувала. Тоді ця підступна жінка підійшла до мене і пригрозила: – Нічого, люба, розлучення не за горами. Ти нам не потрібна. І квартира твоя нашого табору! Запам’ятай мої слова.

Тоді я тільки засміялася з її слів. Бувала вона у нас часто. Я намагалася тримати себе в руках. Коли вона зрозуміла, що її ігнорують, то змінила тактику. Якось свекруха заявилася до нас із фотографіями, на яких були я та якийсь мужик, ми обіймалися. У те, що це фотомонтаж, чоловік не повірив – і ми розлучилися.

Ще свекруха його надоумила відсудити у мене частину квартири, але батьки подбали про це заздалегідь і зробили даровану на мене ще до заміжжя. Фото я не стала викидати, щоб винуватці були покарані. Я звернулася до свого однокласника, який працював у правоохоронних органах, та попросила допомогти. Віддала йому фотографії, а він як судмедексперт лише підтвердив, що це фотомонтаж.

Тоді я вирішила подати до суду на свекруху за наклеп і в заяві описала все до найменших подробиць. Сестра чоловіка побачила першу повістку, вмовляла колишнього залагодити все зі мною. Той прибіг і почав проситися назад, благав забрати заяву. Серйозно? Він був такий жалюгідний, навіть не розумію, як я могла його так любити раніше.

Ти зі своєю мамою хотіли зробити з мене дівчину з низькою соціальною відповідальністю, аморальну зрадницю. Ще й очі на мою квартиру поклали! Тому і я вас не щадитиму. Нехай кожен із вашої родини отримає по заслугах! Усі хором вони вибачалися після судового процесу. До речі, було ухвалено вирок виплатити мені моральну компенсацію.

Свекруха знову почала мене ображати та погрожувати. А колишній зі своєю сестрою лише нили, що немає такої суми в них. Суддя після всього цього передумав і компенсацію виписав особисто свекрусі за те, що аморально поводилася в залі суду.

І збільшив штраф удвічі. Тепер цієї зухвалої жінки немає в моєму житті, крім її щомісячних виплат. Будь-яке зло не повинно залишатися безкарним.

Побігла я вранці в суботу купити молока на базар. Дивлюся, а закутана в вовняній хустці стоїть моя колишня свекруха і продає сметану і молоко. Я відразу ж підбігла до неї, обняла її.

Так сталося, що мій перший чоловік, не побачив у мені хорошої жінки, хоча я і готувала, і прибирала, ще й добре заробляла. Так ми і розсталися через вісім років спільного життя.

Світлана Анатоліївна була дуже хорошою людиною. Ми прожили разом з нею в її двоповерховому будинку близько чотирьох років. Мене вона полюбила як власну дочку і раділа, що така господарська невістка їй дісталася. Мовляв, хоч на схилі літ відпочине. Раділа нашому синові, її онуку і допомагала мені з ним тактовно, і не перетягуючи всі на себе.

А коли Юрчику виповнилося 5 років, свекруха сказала, що вона вже жінка не молода, і хоче переписати все своє майно на дитину. Чоловік почав її відмовляти, щоб не поспішала і не рубала необдуманих кроків. Я тоді ще щиро здивувалася, адже нічого такого в цьому не бачила, навіть навпаки. А через кілька тижнів мій чоловік повідомив мені, що зустрів іншу жінку.

Говорив, що зі мною він нещасливий. Пояснив, що та інша — справжня господиня і буде справжньою дружиною. Я зібрала речі, взяла сина і пішла від нього. Бабуся бачила онука досить часто; пізніше Юра підріс і вже сам бігав до неї в гості. Так ось, я поцікавилася у колишньої свекрухи,

чому ж вона в такий холод і в такому віці продає на базарі. Несподівано вона почала плакати. Сказала, що син з невісткою вирішили зробити міні-ферму, сімейну. Бабусі дісталася сама » легка » роль — продавати все це на базарі.

Мені стало так шкода її. Вона така хороша людина. Я погано уявляю: як можна в її віці ось так цілий день працювати в будь-яку погоду. Придбала все, що у неї залишилося, хоч і не потрібно воно мені було, і довго дивилася, як вона повільно йшла до маршруток ..

Пізніше я розповіла цю історію Юрі. Ми порадилися і вирішили забрати бабусю до себе. Викликали таксі і поїхали за старенькою.

Вона була дуже здивована. Неохоче, але пішла з нами. Тепер живемо втрьох. Бабуся готує смакоту кожен день, радіє успіхам Юри в школі і просто живе … А син з нової невісткою ні разу не зателефонували, щоб запитати, як вона. Вони дуже образилися на нас, тому що тепер повинні наймати людину для роботи, а це не входило в їхні плани — зовсім.

Ми з чоловіком одного віку, обом по 20 років. Після весілля вирішили пожити разом із його мамою, поки що накопичуємо гроші на своє житло. А свекруха мені трапилася така класна, я від неї в захваті.

Вона мене повністю розуміє, йде в ногу з часом та модою, ніколи не повчає та не читає мені нотації. Є тільки в ній одна риса характеру незвичайна, але це я полюбила. Моя свекруха завжди каже правду в обличчя. Як би приkро не було, але вона ніколи й нічого не приховує.

Потім я зрозуміла, що це найкраща її риса, тому що я точно знаю, що вона думає і не чекаю ніякої каверзи. Тим більше зрештою вона завжди виходить права. Так мені чоловік зателефонував, сказав, що він на роботі затримається, із мужиками вирішили до бару сходити трохи розслабитися. Я, як молода дружина, його повністю розумію, тому не стала сkандали влаштовувати.

Але тільки чоловік прийшов додому опівночі, а затримався аж на 4 години. Свекруха зустріла свого сина з мокрим рушником у руках. Як тільки чоловік переступив поріг будинку, то свекруха почала його бити: -Ах ти, негідник, тебе дружина вдома чекає, вже ніч на подвір’ї, а ти гуляєш там із мужиками.

Я стояла і сміялася з цієї ситуації. Потім свекруха повернулася до мене і сказала: -А Ти чого посміхаєшся? У тебе тут чоловік уночі додому прийшов, бери сковорідку, доnомагай мені. Після цієї сцени ми всі розсміялися та відпустили чоловіка спати. А свекруха мені розповіла, що коли вона сама була невісткою і її чоловік почав пити, то її свекруха була на боці сина.

Вона дозволяла йому робити, що хоче. Так її чоловік спився. Такої долі для свого сина вона не хоче, тож хай навіть і такими жартівливими методами, але треба тримати ситуацію під контролем.