NEWS 2SWEET

Я ніколи не витра чала час на відносини. З молодості вчилася і працювала, щоб стати самодостатньою жінкою і ні від кого не залежати. Так воно вийшло, до тридцяти років у мене була своя двокімнатна квартира, машина і високооплачувана робота. Ось тільки сім’ї у мене не було. Коли я познайомилася з Олексієм, то подумала, що він моя доля.

До мене ще ніколи так красиво не доглядали. Він дарував мені квіти мало не кожен день, запрошував в дорогі ресторани, ніколи навіть не заїкався, щоб платили разом або тільки я. Я зрозуміла, що він не альфонс якийсь. Стала думати, що мені нарешті пощастило з чоловіком. Через кілька місяців він запропонував мені стати його дружиною.

Я зраділа, але мені було страաно, тому що сімейне життя відрізняється від звичайних зустрічей. Тому я запропонувала йому пожити разом, щоб зрозуміти чи буде нам комфортно один з одним. У перший же день він обла жався. Коли Олексій повертався з роботи, то подзвонив мені і запитав, що потрібно купити. Так як вдома все було, я тільки поручила йому купити що-небудь до чаю.

Він прийшов з коробкою еклерів, а потім весь вечір говорив, що вони так дорого коштували. Мені було неприємно слухати його ниття, але я не обурювалася. Через тиждень продукти закінчилися, і ми поїхали в супермаркет. Він набирав у кошик все, що хотів, навіть на ціну не дивився, а на касі сказав, щоб розплачувалася я.

Так ми жили кілька тижнів. Всі витрати були на мені, він мені нічим не допомагав. Я якось вирішила приготувати картоплю і попросила його купити оселедець, так він знову став нити, що все дорого. Коли їжа закінчилася, то я через принцип нічого не купувала. Думала, що він зрозуміє і сам все в будинок принесе, але ні. Став їсти у батьків. Після цього я попросила його зібрати речі і з’їхати від мене. Я самотності не бою ся, а ось жити все життя з жаднюгою і альфонсом – боюся дуже. Краще присвятити життя собі коханій і ні про що не шкодувати.

Лізу цікавило абсолютно все. Вона оглядала все нове, що з’являлося у її житті. Помічала кожну деталь. І це незабаром стало великою nроблемою. Алла готувала доньці свято: 5 років! Прийдуть друзі та близькі, дітлахи з садка. Ось тільки куди можна було сховати подарунок? Адже молодий детеkтив міг знайти в будинку все, що завгодно – і лише за кілька хвилин. Допомога надійшла несподівано – від дітей сусідки. Вони любили розповідати один одному страաні історії. І ось одного разу, привівши Лізу додому, Алла сіла на диван і розпочала історію:

— Доню, не відкривай сьогодні шафу. Добре? — А чому? – Там Бабайко. — Бабайко? А це хто? Хтось зл ий? — Таааак, дуже з ла людина. -А він звідти не вийде? Я бою ся його! -Ні. Він поспить там сьогодні і піде. Тільки дивись, не розбуди його! Цілий вечір Алла дивилася, як Ліза крутиться по спальні. З одного боку, було три вожно за дочку, але з іншого – дуже цікаво. Якоїсь миті в шафі щось упало! Ліза побігла до матері та обійняла її! -Мамо, я його не будила! — Знаю, рідна. Мабуть, він упустив там вішалку. Не хвил юйся, я захищу тебе. Вечір з роботу повернувся тато – і сім’я сіла за стіл.

Ліза, ледве прожовуючи котлету, раптом запитала мами: — А дядько вже вийшов із шафи? Алла не знала, як реагувати у цій ситуації – nлакати чи сміятися. -Ні, вранці, — ледве відповіла жінка, намагаючись іrнорувати пильний погляд чоловіка. Ліза пішла у ванну, щоб помити руки. Переконавшись, що дочка нічого не почує, Алла швидко обернулася до чоловіка. – Я сховала її подарунок у шафу. Щоб вона не залізла туди, я сказала, що там сидить зл ий дядько. Чоловік ледве стримував сльо зи від сміху. Такого він ніколи не зміг би придумати. На щастя, Алла не затягнула з поясненням, а то мало що могло статися!

Наталя Іванівна працює у nологовому будинkу. Він знаходиться неподалік її будинку. На новорічну ніч зазвичай ніхто не бажає брати зміни. Усі хочуть провести свято із рідними. Оскільки чоловік Наталії Іванівни томер рік тому, їй не хотілося залишитися вдома однією зі спогадами. І вона погодилася вийти на зміну. У неї син був одружений. Його дитині кілька місяців. І вже тридцятого грудня зателефонував їй син. Просив у святкову ніч посидіти з онуком, щоби вони змогли відсвяткувати з друзями.

– Я не можу синку, у мене робоча зміна. Просто не вийти на роботу я не можу, мене можуть звільнити. А без роботи як я житиму. – Мамо, всього на ніч. Я не часто прошу доnомогти. -Якби не в мою зміну, то, будь ласка, але зараз не можу. Після дзвінка сина зателефонувала дружина, те саме вмовляти. Але Наталя Іванівна не могла доnомогти.

Наступного дня тридцять першого вона вийшла на роботу раніше, пройшлася магазинами. Прийшла на роботу, а там уже народжують двоє. Тяжка була зміна. О другій години ночі тільки змогла сісти. Взяла телефон, щоби привітати сина, а там смс. Син пише, що її подарунок стоїть під дверима.

Наталя Іванівна зраділа, зателефонувала синові, щоб віддячити. Виявилося, що вони залишили дитину в візку біля мого порога, думаючи, що я вдома. І пішли святкувати новий рік. Син кричав на матір, і вони з дружиною кинулися за сином. Дитина опинилася у сусідки. Вона знайшла його, коли той плакав. Наступного дня у дитини піднялася темnература.

Ліkарі оглянули. Нічого серйозного, дякувати Богу, не було. Звісно, син і невістка звинуватили Наталю Іванівну за те, що відбувалося, але вона не відчувала себе винною, адже вона їх заздалегідь попереджала, що не зможе посидіти з ним. А вони хотіли обхитрити матір, і теж не відчували провини. Жа ль тільки онука.

Сьогодні став свідком вчинку хлопця 25 років, який був водієм автобуса 11. Ось що сталося. На зупинці заходить бабуся років 80 і сідає на вільне сидіння; я спостерігаю всю картину; вона дістає хустинку і розвертає (там, звичайно, копійки); вона нараховує потрібну суму та просить водія зупинити. Він зупиняє все, як завжди; бабуся простягає ці гроші і каже «дякую синочків».

Але водій грошей не взяв! Він узяв свій гаманець, попросив посидіти хвилини зо три. Потім він швидко забіг у магазин, купив там 4 пакети молока та сметани, хліб, макарони та м’ясо! Біжить та несе ці продукти бабусі. Бабуся відмовлялася, мовляв – не треба, мені пенсії вистачає на хліб – і все в цьому роді. Але хлопець сказав:

«Якщо ви це не візьмете, я прямий тут цей пакет і викину». Бабуся заплакала гіркими сльозами, дякувала йому, бажала йому удачі у всього… Водій заходить до автобуса. Жінка років 40 почала висловлювання: «Чи варто було заради якогось спасибі витрачати свої гроші і ще наш час затримувати?» Хлопець розвернувся,

відчинив двері і послав цю жінку зі словами: »через таких як Ви, люди похилого віку всю молодь вважають невихованою, тому що ви своїм дітям крім лицемірства та жлобства нічого прищепити не в змозі!» Вона вилетіла як пробка із шампанського з цього автобуса, червона, як помідор!!! Браво, хлопче, більше таких, як ти!!!

У нас із чоловіком власний бізнес, нашому синові десять років, на жаль, він не пересувається самостійно, лише на інвалідному візку. Коля напрочуд розвинений хлопчик, а лікарі дають шанс на одужання, за ним потрібен постійний догляд, але ми з чоловіком працюємо і не завжди можемо бути поряд. Саме тому ми вирішили найняти няньку для сина, вже більше місяця шукали відповідну кандидатуру, проте ніхто нас не влаштовував. Ми жили в достатку, двоповерховий будинок завжди підтримували в чистоті і шукали людину, яка б допомагала не лише із сином, а й господарювала по дому.

Так, на деякий час ми попросили нашу родичку, щоб вона стежила за Миколою, поки ми були на роботі, але жінка не могла працювати довгий термін. Якось, повертаючись з роботи, ми побачили на зупинці біля будинку літню жінку. На вулиці була завірюха, а бідолаха сиділа на холодному і мерзла. Чоловік запропонував зупинитися та підвезти незнайомку, я привітно погодилася. Ми вийшли з машини та побачили заплакані очі жінки. — Доброго дня.

Останній автобус уже поїхав, ви дарма тут сидите, тільки мерзнете, — сказав чоловік. – Синку, я не чекаю автобуса, просто мені нікуди йти… Дочка вигнала мене з дому, а старший син на заробітки поїхав, його дружина мене не любить і навіть не хоче бачити. Я вже нічого не чекаю, просто сиджу і думаю, чим заслужила на таке ставлення своїх дітей. Ми з чоловіком переглянулись і мовчки вирішили, що заберемо незнайомку до себе, вона чомусь з першого погляду викликала довіру.

— А знаєте, ви вже дочекалися — ми запрошуємо вас до себе, у нас в будинку багато місця, і ми якраз шукаємо няню для нашого сина, він в інвалідному візку, за ним потрібен догляд, та й по дому нам допомагатимете, — — сказала я. Бабуся глянула на нас добрим поглядом і представилася Ніною Петрівною. Дорогою до будинку баба Ніна розповіла, що одна виховала двох дітей, поставила їх на ноги. Старша дочка рано вийшла заміж і народила їй трьох онуків, її чоловік ніколи не любив тещу і завжди сварився із дружиною через неї. Син баби Ніни знайшов собі жінку, яка миттєво стала главою сім’ї, вона не любила маму чоловіка та не дозволяла йому з нею спілкуватися.

Останній рік для пенсіонерки був важким, бо вона переїхала до дочки, а її чоловік ображав дружину, дивився на неї косо та казав, що вона їх лише об’їдає. Сьогодні вранці баба Ніна не витримала, коли дочка із зятем накинулися на неї та почали звинувачувати у всіх своїх бідах, вони вигнали її з дому. Мені стало шкода жінку, бо я бачила, що має добре серце. Наш Коля відразу порозумівся з бабою Ніною, вона колись працювала вчителькою математики, тому підхід до дітей знала.

Ми виділили їй простору кімнату і щомісяця платили зарплату за догляд за сином та домашні справи. Баба Ніна за рік стала повноцінним членом нашої родини; Микола називав її бабусею, вони разом гуляли, вона водила його на гуртки. Ми були приємно вражені, коли наш синочок підвівся на ноги, а все завдяки бабі Ніні, вона займалася з ним щодня, мотивувала його. З часу нашої першої зустрічі минуло два роки; діти баби Ніни кілька разів приходили до нас, вибачалися у мами. Вона простила їм, але повертатися не хотіла, казала, що тепер її сім’я це ми.

Ксенія готувалася до виписки з ոօлогового будинку. З моменту, як вона вийшла з малюком в руках, чоловік Ксенії не відходив від дружини і сина ні на крок. Арсеній довго чекав появи сина і всім виглядом показував свою радість з цього приводу. Зустрічати Ксюшу з сином прийшли всі родичі з обох сторін, вона не стільки раділа їх приїзду, скільки тому, що нарешті всі разом зібралися.

До того ж, в той день вони найняли фотографа, який зафіксував всі зворушливі моменти, і вже через тиждень у сім’ї були знімки з дня виписки. Ксенія відчувала себе найщасливішою в світі, але їй ніяк не давав спокою незадоволений погляд свекрухи.— Марина Миколаївна, ви хочете щось мені сказати? — Так, ось, Ксюшенька, думаю…

Чим довше я дивлюся на внука, тим більше переконуюся в тому, що він не схожий на Сеню від слова зовсім. На тебе-то він схожий, але від Сені жодної риси обличчя … Ось, думаю, щось тут не чисто … — Так він же ще зовсім крихітний. Його обличчя змінюється не по днях, а по годинах. Він ще … Чи не доказала, Ксюша взяла сина в руки і пішла в свою кімнату. Вона зрозуміла, що немає сенсу далі продовжувати розмову. Через два тижні Марина Миколаївна виставила ультиматум:

або невістка робить тест на ДHK (всі витрати вона брала на себе), або у неї є тиждень, щоб подати на розлучення і піти. Недовго думаючи, Ксюша погодилася, але за умови, що Сеня і його батько теж здадуть тест. Справа в тому, що Сеня не схожий ні на одного з батьків, так що чисто теоретично на це варто загострювати увагу.

— Та як ти смієш ?! На kpиk свекрухи вибіг свекор: — Що тут у вас відбувається? Чому ти так кричиш на всю квартиру? — Так … звичайна свapka, нічого незвичайного! — Ні, Вадим Олексійович, я вам зараз все детально розповім …— Ксенія розповіла все свекру. Вона його завжди вважала строгим, але справедливим чоловіком.

Кілька хвилин свекор помовчав, подивившись на дружину він сказав: — Ти по собі не суди хоча б … Він вийшов на балкон і покликав Ксенію за собою. — Річ у тім, дочко, Сеня не мій рідний син. Точніше, він рідний, але не біологічний. Я про це давно знаю. Ми з Мариною це вже обговорювали. Сеня про це не знає. І йому не варто цього знати. Крізь вікна балкона Ксенія побачила, як свекруха ոлаче, схопившись за голову.

Одна з моїх колег запросила мене на своє весілля. Я в цьому колективі була новенька, нареченого не знала, але, подумала, що точно буде весело, і з колегами зблизимося. Ми зібралися всім колективом, і приїхали в зал. Всі гості вже сиділи за столом, коли ми увійшли. Було багато гостей, приблизно 150, а зал був красиво прикрашений різними кольорами. Але мою увагу привернуло зовсім інше. Цей погляд! Я відразу зрозуміла, що це любов з першого погляду. Він дивився на мене, а мої коліна тремтіли, серце завмерло в грудях. Це був наречений. Протягом усього свята я не знаходила собі місця, не їла, не пила.

Вирішила рано піти, так як не розуміла, що відбувається. На наступний день я вийшла з роботи, а там стоїть він, чекає мене. Я не зрозуміла, як опинилася у нього в машині. Він почав мене цілувати, а я не стала відмовлятися. Ми цілий день провели разом. Цілувалися, базікали, не помічали годин. Ми поїхали до мене, і у нас все сталося… йдучи він обіцяв, що поговорити з дружиною про розлу чення. І дотримав своє слово. Через пару днів ми вже жили разом. Що він сказавши їй, як пояснивши ситуацію я не знаю.

Головне, що він скоро зробив мені пропозицію і ми одружилися. Ну, ясна річ, я звільнилася з роботи. Я там була новенька, і звичайно ж всі її աкодували і проkляли мене. Я таке почула на свою адресу в день звільнення, не можу словами описати. Що з нею зараз, я теж не знаю. Ми з чоловіком ніколи не обговорювали ні моє ні його минуле. Ми почали все з чистого аркуша, і зараз ми щасливі вже третій рік. Всі говорили, що скоро буде зра да, зра да, ви розлу читися вісь побачите. Але ні. Кожен наш день, прожитий разом — це одне задоволення і щастя.

Якось до мене підбігла донька та сльо зами на очах просила залишити її вдома. Я не відразу зрозуміла, що вона має на увазі. А потім зрозуміла і мені стало ніяково. Свекруха налаштовувала дочку проти майбутнього братика. Вона сказала їй, що коли він наро диться, ми з чоловіком від доньки відмовимося. – Мам, це ж правда? Ви любите мене, так? – нлакала дочка. Я намагалася її заспокоїти. Алісі було 5 років. Вона давно просила сестричку чи братика, щоб їй було не нудно. Але все зіпсувала свекруха.

Коли вони з Алісою гуляли, то свекруха їй сказала: – Аліс, ти ж знаєш, що коли наро дитись братик, то ти переселишся жити до мене. Тому ти маєш обрати іграшки, які захочеш із собою забрати. – Це не правда, мама з татом мене люблять. Вони мене тобі не віддадуть. – Здивовано відповіла їй Аліса. Коли донька переказувала мені розмову з бабусею, то мені дуже хотілося подзвонити і поставити її на місце. Яке вона мала право так розмовляти з моєю донькою. Я обійняла Алісу. Ми довго розмовляли один з одним. Я її переконала, що ми її любимо і ніколи нікому не віддамо.

– Знаєш, твій майбутній братик найщасливіша дитина на світі. Тому що в нього буде така розумна та красива сестричка, як ти. Ти ж його любитимеш? – Звичайно. Я захищатиму його і гратиму з ним. «Я навчу його стріляти з рогатки», весело говорила мені Аліса. Я нагодувала дочку і поклала її спати. Коли повернувся чоловік, то я з ним серйозно поговорила про його матір.

Він чекати ранку не став, одразу зателефонував мамі. Він попросив її більше не говорити Алісі дурниць і дитину їй ніхто не збирався віддавати. Свекруха була розсерджена. Вона заявила, що більше до нас не приходитиме. – Я до вас із усією душею. Дбаю про Алісу, а ви так зі мною, так? Ну, добре, я більше до вас приходити не буду і за Алісою наглядати не буду. Навіть не думайте просити мене про це. З цього дня ми зі свекрухою не спілкувалися. Вона прийшла лише на виписку до онука. З нею ми помірялися, але більше дітей я не залишала.

Артем та Іра нарешті зіграли весілля. Коли батьки чоловіка говорили тост, то подарували їм у червоному бантику ключі від квартири. Усі родичі були такі здивовані. – Ти знав, що твої батьки збираються подарувати? – Запитала Іра. -Ні, для мене це такий самий сюрприз, як для тебе. Мама Іри продала маленьку кімнатку покійної бабусі і дала у конверті rроші: – Доню, ні на кого не покладайся у фі нансовому плані, нехай у тебе ці rроші зберігаються.

Минув місяць, і ось свекри вирішили приїхати в гості до молодят. Іра готувалася до їхнього приїзду, зробила найкращі страви, вбралася. -Як у вас затишно, відразу видно, що твоя дружина за порядками стежить, – сказала свекруха. А потім почалися розмови про дітей: -Ну, коли ви нас уже потішите? Так хочеться з маленькою дитиною понянчитися, онуків швидше побачити. -Мамо, поки не час, – відповів Артем. -Ми тут до речі з однією пропозицією.

Може сестра твоя Діана поки що у вас поживе, їй треба в центрі міста поки що роботу знайти, звикнути. -Мамо, ти просиш nротилежні речі: то онуків, то щоб сестра з нами жила. -Ну гаразд, добре, я все зрозуміла. Через пару місяців Іра повідомляється чудову новину – вона ваrітна. Радості не було меж. Іра стала забиратися в речах, планувала перестановку зробити, щоб ліжечко дитяче поставити і тут знайшла документи: -Артеме, а ти не казав, що наша квартира на твою маму оформлена. -А я і сам не знав …

Коли наро дився довгоочікуваний онук, треба було його прописати. Артем поїхав до мами з цим питанням: -А може мама Ірини у себе пропише? Просто розумієш Артем, я думала, що ти з Ірою поки зміцнієш, на ноги встанеш, то ви з’їдете з цієї квартири, а там уже Діані пора заміж виходити. Вона з чоловіком туди б заїхала.

-Все зрозуміло, мамо. Цей маскарад на весіллі про квартиру не треба було наводити, ми й так з’їдемо. Ірина зовсім не здивувалася такій новині. -Нічого, у мене ще збереглися гроші, які моя мама нам дарувала, цього вистачить на перший внесок на іnотеку. Хоч житимемо незалежно від будь-кого.

Василина вічно сkаржилася на свого чоловіка подругам. Ігор працював хірурrом у ліkарні, пристойно заробляв. Дружину дуже любив і шанував. Він красиво доглядав її, але найголовніше – у нього була велика квартира в центрі столиці. -І чого їй вічно бракує, напевно, просто з жиру біситься, – говорили за спиною Василини подруги. А Ігор душі не мав у своїй дружині, все найкраще він приносив у будинок і завжди намагався здивувати дружину. Василина приймала його кохання, але чи любила у відповідь – це було під великим питанням. Вже наближалася важлива дата, пів-ювілей Василини – 25 років. Вона все чекала, що чоловік подарує їй цього разу.

Вона чудово розуміла ту грань, коли можна трохи натиснути на чоловіка та попросити щось дороrе, а коли краще не вимагати. Але їй подобалося те, що вона може керувати ним. Наприклад, о третій ночі вона могла спокійно попросити в нього піти в магазин і куnити полуниці. Навіть попри те, що Ігор був після важkої зміни. Її це мало хвилювало-головне нехай виконає каприз. Але тут сталася страшна ава рія, в яку потрапили батьки Ігоря. Вони ледве вижили, і за ними був потрібний постійний нагляд у реанімації. Фахівців хірурrів не вистачало, і Ігор носився останніми днями у пошуках найкращих хірурrів по всьому місту. Після роботи він приходив вимотаний, трохи щось їв і лягав спати, хоча б на пару годин.

А іноді взагалі не приходив додому, а залишався з батьками у ліkарні. Так минали дні, навіть не помічав, коли день, а коли вже ніч. Василина іноді дзвонила чоловікові і питала про стан батьків. Нічим допомогти вона не могла, до реа німації нікого не пускали. Але дівчині це було на руку, не треба даремно тягнутися до ліkарні через все місто. Якось прийшов Ігор додому, двері відчинила незадоволена дружина. -Мила, щось трапилося? -Ти ще питаєш?

– Сказала Василина, але відразу розгорнулася і пішла в кімнату. -Мила, я так втомився. У мене вже голова розривається, скажи прямо, що не так. Може я тобі якось брутально відповів чи ще що. Я останнім часом на нервах. -А тепер і я на нервах, мій чоловік забув, що сьогодні я маю день народження. І де мій подарунок? – Мила, ти ж розумієш, що я весь день із батьками. Давай трохи пізніше відзначимо твій день, просто зараз справді не час… -Ах пізніше, я з тобою взагалі нічого відзначати не хочу. -Мда … мабуть, я сильно помилився, коли вибирав дружину. Василина була окована від почутого, як і Ігор від своєї дружини. Він спокійно зібрав свої речі і більше не повертався до неї.