Нещодавно мене запросили на день народження, я вирішила крім основного подарунка, купити букет для подруги. Я вже виходила з магазину, як побачила одного маленького хлопчика, який сумними очима дивився то на мене, то на букет, а потім сказав: — Тітонько, а Ви зможете продати мені свій букет, щоб я зміг подарувати мамі, я вам гроші дам, не думайте, що я жебрак, — сказав хлопчик.
Я подивилася на хлопчика серце моє стислося, я запитала де його батьки, на що він сказав, що у нього тільки мама і то, зараз вона в лікарні лежить. Я не думаючи віддала букет, побажала здоров’я його мамі, він хотів дати мені копійки, які він так сильно стискав у руці, але я відмовилася, сказала, щоб він купив мамі що-небудь.
Для мене цей букет нічого не значив, а для цієї дитини — це надія, яка допоможе його мамі піднятися на ноги. Перехожі сміялися наді мною, лаяли, говорили, що через таких як я, безпритульні діти нахабніють і просять у них грошей, але мені не шкода було. Якось я їхала на роботу, дві жінки розмовляли і з їх розмови.
Я зрозуміла, що це мама того самого хлопчика, вона вже одужала і сказала в розмові, що якщо б таких як жінка було багато, то світ би став краще. Мені від цих слів стало тепліше на душі і я зрозуміла, що дива трапляються, якщо в них вірити. Хлопчик повірив у те, що букет врятує його маму і з вірою в серці його подарувала, а мама повірила в свого турботливого сина і видужала.
