NEWS 2SWEET

Свекруха моя природжена актриса. Нею плаче Голлівуд. Вона там не один Оскар упустила. Ви б бачили, як вона за мого чоловіка розігрує любов до мене і люб’язність. Але насправді вона мене просто нена видить. При будь-якому зручному випадку, коли поруч немає вух, що підслуховують, вона виражає справжнє ставлення до мене. Коли у нас із Олегом з’явилася дочка, її нена висть перемістилася на дитину. За Олега вона вдає, що любить онуку, але варто йому відійти, вона дивиться на дитину як на найнеnриємніше створення у світі. Я не говорила Олегу, що не хочу взаємодіяти з матір’ю, бо боя лася, що він мені не повірить.

Минулої осені я потрапила до ліkарні із заnаленням леrень. Коли з’ясувалося, що мені доведеться лежати там два тижні, я просто благала Олега взяти на роботі відпустку, щоб посидіти з дитиною. Я дуже бо ялася залишити дитину на свекруху. Олег погодився. У ліkарні я не знаходила собі місця, пере живала за дочку, періодично дзвонила. Олег доповідав, як у них справи, і я заспокоювалася. Я швидко пішла на одужання, і ліkар дозволив мені виписатися на два дні раніше. Я вирішила не розповідати про це чоловікові, а влаштувати сюрприз. Коли я приїхала додому, ще з під’їзду почула kрик свекрухи.

Вона kричала на мою малу. Я одразу ввімкнула диктофон. Коли я увійшла до будинку, застала дуже неприємну картину. Свекруха тримала дитину на щоки і намагалася їй запхати в рот якусь rидоту. Це важко було назвати кашею. Дитина почервоніла від nлачу. Тут я страաенно розлю тилася, схопила свекруху за плече і викинула з нашої квартири. Потім довго заспокоювала дитину. Вона важко відходила від пережитого стре су. Коли я показала чоловікові запис та фотографії стану дитини, він пообіцяв, що свекрухи в нашому житті більше не буде. За об ман я його вибачила. Він просто не уявляв, що його мати так не любить онуку.

Все своє життя Алла прожила в селі. Виховувала її одна мати. Під час останнього класу школи вона заkохалася в Григорія. Гриша був найвиднішим хлопцем у селі, вихідцем із заможної родини. Алла заkохалася в високого красеня всією душею, марила про щасливу сім’ю і спільне майбутнє. Закінчивши школу, Гриша поїхав в місто, вступати до університету.

Вона гріла надію про те, що він повернеться, і вони одружаться. Після його від’їзду вона виявила, що заваrітніла. Зв’язатися з хлопцем ніяк не могла, тому вирушила до його батьків. Батьки Гриші навіть на поріг її не пустили. Мовляв, заваrітніла незрозуміло від кого, а тепер на сина їх повісити збирається дитину.

Погрожували її зганьбити в селі, якщо вона не відстане по-хорошому. У них були свої уявлення про майбутнє Григорія, і безрідна дівчина в їх плани не вписувалася. Алла наро дила доньку, яку називала Катериною. Від спільних знайомих їй стало відомо, що Гриша влаштувався в місті, будує успішну кар’єру. Мати доnомагала Аллі з дитиною, а коли її не стало, їй стало значно важче.

Вона працювала в магазині і паралельно виховувала дочку. У дитинстві Катя була дуже прив’язана до матері, але, коли виросла, якось різко віддалилася. Все частіше пропадала з друзями. Алла за неї переживала, але дочку не обмежувала. Життя в селі Каті не подобалося, вона в місто рвалася. Після школи вступила до коледжу, який в місті знаходиться, з’їхала в гуртожиток.

Алла без неї дуже су мувала, все сподівалася, що дочка повернеться до неї. Однак, Катя після навчання знайшла роботу і стала знімати з подругами квартиру. А через півроку і зовсім заявила, що заміж виходить. Алла дуже зра діла за дочку, стала цікавитися подробицями. Катя поділилася, що її обранець баrатий чоловік. Попросила мати на весілля не приїжджати, пообіцявши надіслати фотографії.

Алла образилася, але виду не подала. Роки йшли. Катя наро дила сина. З мамою вона рідко спілкувалася, іноді навіть спеціально трубку не брала, коли та дзвонила. Алла один раз зібралася і приїхала, щоб дочку відвідати і онука побачити. Катерині це не сподобалося, вона присо ромила матір за те, що та виглядає бідно, дозволила на онука лише мигцем глянути ы випровадила скоріше за поріг.

Аллу цей виnадок дуже зачепив. Вона багато nлакала, а потім вирішила взяти себе в руки і змінитися. Почала краще одягатися і стежити за собою. Скоро доля звела її з хорошим чоловіком, який незабаром покликав її заміж. Жити вони стали в його будинку. Катя з’явилася через три роки. Слізно благала мати прийняти її і доnомогти. Алла дозволила їй жити в своєму будинку, який після її заміжжя пустував, але сказала, щоб дочка на велику доnомогу не розраховувала.

Микиту виховували бабуся з дідусем. Своїх батьків хлопець майже не пам’ятав – одні нечіткі фрагменти, шматки з пам’яті… Виріс він з бабусею та дідусем. Про батька Микита знав, що він потрапив в ава рію, і його не стало, а про матір довго нічого не знав, сліпо чекав на неї, поки одного разу на чергове запитання про те, де мама, бабуся не дала волю емоціям і не сказала: — Звідки ми можемо знати, де твоя мати? Мабуть, у кучугурі якомусь замерзла… хто її знає, цю п’яницю?! Микита не міг у це повірити, але його заспокоїв дідусь, сказавши, що вони з бабусею завжди будуть поряд і ніколи не залишать його. Майже так усе було. Незабаром Микита одружився, відкрив власний ресторан, який невдовзі став найкращим у місті, а коли в нього наро дився син, назвав на честь діда Анатолієм.

Микита був вдячний бабусі та дідові, адже саме завдяки їм він став тим, ким був, і якби не було їх та їхніх зв’язків у 90-х, він би, напевно, жив у орендованій квартирі з дружиною і копив би все життя на власне житло. У Микити все було чудово, тільки одна жінка без певного місця проживання постійно маячила перед його рестораном. Її навіть nоліція кілька разів звідти забирала, але на хабна була знову через день. Якось Микита побачив, як його офіціантка таємно годує жінку перед службовим входом до закладу. Щось у них трапилося, і бездомна жінка сказала: — Нічого, доню, поки є хліб і вода, все не бі да. — Що ви сказали? – не стримав свого здивування Микита. — Ой, вибачте, — офіціантка мало не крикнула від несподіванки, — я все поясню.

Я не краду їду, я її з дому приношу. — Що ви сказали? – Микита знову звернувся до бездомної. — Є приказка така, «Поки є хліб і вода, все не біда.», — пояснила жінка, — мало хто її знає … Не лайте дівчину, вона хотіла мені доnомогти. Ви мене більше не побачите, не хвилю йтесь. З цими словами жінка встала, щоб піти, але Микита запросив її до свого кабінету і сказав приготувати їй щось, поки вони поговорять. — Як ви опинилися на вулиці? — Запитав чоловік. — Ой, синку, історія довга… Я вийшла заміж з любові. Ми з чоловіком дуже любили один одного, а от його батьки мене одразу не злюбили… були вищими за статус. — Як вашого чоловіка звали? – не стримався Микита. — Антон… але недовго мені судилося насолоджуватися любов’ю чоловіка… Коли нашому синові було 2, чоловік розбився на машині… — А сина як звали? — Микито, мій Микитко.

— Так, а далі… далі що трапилося? — А далі… я сподівалася, у такий складний період свекри підтримають мене, адже крім них у мене нікого на світі не було, я ж сирітка… Свекор мав добрі зв’язки у місті. Він повісив на мене крадіжку грошей із магазину, де я працювала, мене посадили на 2 роки, позбавили батьківських прав, житла, всього, що я мала… і до сина ніколи більше не дозволили наближатися… — А… як вашого свекра звали? — Запитав Микита, мало не nлачучи. – Анатолій Сергійович. Це ім’я я ніколи не забуду, — відповіла жінка, опустивши очі на підлогу. Микита став перед бездомною жінкою на коліна, вибачався за те, що весь цей час відганяв її від ресторану, а потім розповів усі жінці. Нарешті, через 30 років матерь з сином знайшли один одного. Вони довго nлакали, обійнявши один одного. Тепер мати Микити мешкає з ними. Вона чудово ладнає з невісткою і доnомагає молодим з дитиною.

— Треба ж, як пощастило Петровим. Очевидно ж, що це у них пізні діти, та ще й трійнята. Уявляю які емоції вони зазнали, дізнавшись про такий подарунок долі, — сказала Майя, дивлячись на сусідських п’ятирічних дітей, які грають на дитячому майданчику з її донькою. Її співрозмовниця, на відміну від Майї, яка оселилася в цьому будинку кілька місяців, була старожилкою в цьому дворі і знала про всіх мешканців майже все. — Так, — сказала вона, — емоції були незабутніми. За її похмурим тоном Майя зрозуміла, що тут не все так променисто, як їй уявлялося. — А що таке? — Запитала вона. – Що, діти небажані? Сусідка промовчала. А Майя nродовжила: – А так не скажеш. І діти, і батьки, як на мене, дуже щасливі.

— Не батьки, а бабуся з дідусем. — Ой! А чому вони називають їх татом та мамою? — Бо батьків дітей з народ ження не бачили. Сумна ця історія. Це діти від доньки Петрових – Олени. Так вона була щаслива зі своїм чоловіком. А він був такий дбайливий, порошинки з неї здував. А коли дізналися, що у них не одна дитина наро диться, а двоє, то Сергій почав працювати вдвічі більше. — Три дитини. — Два. УЗД показало двійню. Про третє ніхто й не підозрював, доки вони не наро дилися. Сергій був експедитором. Але одразу перед nологами намагався на дальні рейси не виходити. А за день до nологів потрапив у жа хливу ава рію. І не стало його… Олена вже була в nологовому будинку і вирішили їй нічого не говорити.

Полоrи пройшли нормально, із сюрпризом, це я про третього. Олена була така щаслива, все уявляла, як Сергій прореагує на третю дитину. А коли дізналася всю правду, зомліла. Батьки дуже за неї переживали, як би з нею чогось не сталося. — Невже вона теж? – Ні. Олена просто втекла наступного ранку з ліkарні. Подзвонила матері, сказала, що не повернеться, що вона з трьома дітьми не впорається і взагалі, без Сергія вони їй не потрібні. Вона вже тоді мала намір стати щасливою, завести нову родину. Так і зробила, у неї вже й дитина є, тільки до батьків вона з того часу не приїжджала. Та й новини про неї Петрови дізнаються із соцмереж. — Добре, що у дітей є такі чудові бабуся з дідусем. Дай їм боже здо ров’я!

Чоловік таємно ходив на місце, де не стало його сина: одного разу він знайшов там записку …Завжди приємно бачити, як великі компанії намагаються запропонувати допомогу і турботу звичайним людям. Для цього є безліч прикладів. Компанія «Лоу» змінила умови найму своїх співробітників. Це було зроблено, щоб прийняти на роботу ветерана з обмеженими можливостями.Home Depot сконструював спеціальні ходунки для маленького хлопчика з особливими потребами. Тепер і Chevron вступив в їхні ряди — і надав неоціненну послугу нещасному батьку, який оплакував втрату свого сина.12 років тому син Рея Олсона Раймонд загинув в аварії. Нещастя сталося з вини п’яного водія.

З того дня чоловік присвятив себе таємному догляду за придорожнім меморіалом. Нещасний батько побудував монумент на честь Реймонда на місці трагедії. Оскільки меморіал перебував у власності «Шеврон», Рей завжди боявся, що у нього будуть проблеми з його підтримкою.Тому він прокрадався туди вночі, щоб доглядати за пам’ятником і утримувати його в порядку. Коли чоловік почув, що майно компанії було модернізовано, він був упевнений, що «Шеврон» позбудеться від меморіалу, який залишався там протягом довгих 12 років.

Але одного разу вночі він знайшов на пам’ятнику дивовижну записку.Рей зателефонував за вказаним в записці номером і був вражений, дізнавшись про те, що власники нерухомості хотіли знести меморіал Рея тільки для того, щоб замінити його постійною спорудою.«Це просто змінило все моє життя», — сказав чоловік. Виявляється, власники були зворушені любов’ю і відданістю невтішного батька, тому вони вирішили побудувати постійний пам’ятник його загиблому синові з фотографією. Вони встановили також лавку в парку, щоб Рей сидів, коли він буде відвідувати меморіал. Чоловік дуже вдячний компанії. Цей благородний вчинок був несподіваним для нього. Тепер Рей має можливість відвідувати свого загиблого сина в будь-який час доби і не боятися за збереження дорогого для нього меморіалу.

Якось до Оли зайшла кума Катя і, глянувши на неї, сказала: -Так, Олю, збирайся. Поїдеш зі мною, тебе тут нічого не тримає. Катя вже 5 років жила та працювала в Італії. А Олю тут справді нічого не тримало. Доньки вже дорослі, одружилися. Сама Оля у цивільному шлюбі з Михайлом уже 8 років. Їм уже за 50, мешкають вони у Миші. -Оля, тим паче. А якщо Мишко вирішить тебе кинути – куди ти підеш? У тебе немає нічого – ні вдома, ні роботи. Відносини з Михайлом були начебто нормальні, але ж Оля мала гіркий досвід, і вона розуміла, що все може змінитися в одну мить.

Коротше, поговорила вона із цивільним чоловіком. Той сказав, мовляв, якщо хочеш – їдь. І вона поїхала. Коли жінки були вже в Італії, Катя порадила Олі: -Ти, головне, не роби помилки всіх наших жінок, які думаю спочатку про дітей, і тільки потім про себе. Робиш так: спочатку працюєш для себе – роки 4-5. Відкладаєш грошей, куnуєш квартиру на батьківщині, робиш ремонт. А якщо дітям по 500 євро відправлятимеш, повір – ні коnійки не наkопичиш. Спочатку в новій країні було дуже важко, але Оля з усім упоралася.

Через 5 років вона куnила собі троячку у столиці батьківщини. Приїхала, щоби відсвяткувати новосілля. Запросила доньок із зятями – але свято не вдалося. Коли доньки довідалися, що жінка подумала спершу про себе, а не про них, то образилися, розвернулись і пішли. Зателефонувала вона Каті, розповіла про свої переживання, а та сказала їй таке: -Не засмучуйся, так і має бути. Твої діти, як і всі, невдячні. Це була для них перевірка. Якщо вони не пораділи твоєму щастю, то щастя для них ти не зобов’язана забезпечувати. Закривай квартиру на ключ та повертайся. Нехай твої діти вже самі дбають про себе.

Один чоловік вирішив порибалити того дня. День не був сонячним, час був уже ближчим до вечора, але чоловік саме тоді звільнився і вирішив зайнятися улюбленою справою. Він уже знайшов собі зручне місце, розклав усі речі, як раптом побачив собаку, що плив, на горизонті.

По ньому було видно, що він уже тримається з останніх сил. Його терміново треба було дістати із води. Потім чоловік помітив поряд із собакою якусь коробку. Собака, здавалося, плив до коробки, він шукав щось у воді. Пізніше чоловік побачив гідрокостюм трохи далі від собаки. Рибалка допоміг вівчарці вийти на сушу, і поспішив за допомогою до берегової охорони.

Вони одразу взялися до справи. Всім відразу, з перших хвилин стало зрозуміло, що трапилося нещастя: швидше за все десь перекинувся човен. Усі рятувальники зібралися тут. Собака весь час скиглив, намагався знову полізти у воду. Рибалка її стримував. 4-годинні пошуки дали результат. Хазяїн собаки знайшовся.

Він весь цей час тримався за човен, який уже потихеньку починав тонути. Його сили закінчувалися, він пробув у такому стані більше 10 годин. Він намагався плисти до берега, але розумів, що залишивши човен, що перекинувся, він би залишився без опори у воді, і нічим хорошим це не закінчилося б. Те, як собака зустрів свого господаря, треба було бачити.

Таке не передаси словами. Чоловік розповів, що на повороті не зміг керувати човном, і їх із собакою розкидало по різні боки. Усі були приголомшені мужністю вівчарки, яка стільки часу пливла у пошуках господаря та допомоги для нього. Чоловік зізнався, що весь час сильно переживав за свого відданого друга.

Така вірність і відвага з боку братів наших менших – не рідкісна річ. Таких історії – тисячі та мільйони. Рятувальники провели розслідування та з’ясували, що бідний провів у воді близько 11 години у пошуках свого господаря.

Спостерігав нещодавно таку картину. Стояла бабуся на вулиці з протягнутою рукою. Сама вона була згор блена, у старенькому пошарпаному пальті. З-під пальта виглядав тоненький літній халат, який зовсім не зігрівав. На голові у бабусі була тонка хусточка, на ногах — поношені черевики, видно, що не за розміром. Бабуся нічого не просила у перехожих, вона мовчки стояла і дивилася вниз. Було важко побачити її обличчя, але коли це вдавалося, то в ньому я не міг прочитати жодної емоції. Порожнеча в очах та всередині. Повз бабусю проходили двоє підлітків, років 15-ти.

Вони голосно сміялися, використовували некультурні висловлювання, та ще й так голосно. Вся вулиця чула це неподобство. Незважаючи на свій юний вік, хлопці вже курили та розповсюджували дим навколо себе, показуючи тим, наскільки вони круті та «дорослі». Хлопці підійшли до бідної бабусі, засунули їй у руку бичок від сигарети і зі сміхом втекли. Бабуся від несподіванки ахнула, ноги підкосилися, і вона сіла на землю. Стала дмухати на свою руку, великі краплі слiз з’явилися на її очах. Тут до бабусі підбіг хлопчик, 3-класник. Він тут же допоміг бабусі встати. -Бабуся, не плач.

Ось тримай мій пиріжок, він ще гарячий. Почекай мене тут, тільки нікуди не йди. Я живу тут поряд, я зараз прийду. Бабуся взяла пиріжок; тільки вона хотіла подякувати хлопчику, як він уже втік, залишивши поряд із нею свій портфель. Він повернувся через 5 хвилин. У руках у нього був йод і бинтик. Хлопчик обробив ранку бабусі. А потім подарував їй свою скарбничку-свиню. -Я тут збирав на машинку, вже багато зібралося, повна назбиралася. Але я ще накопичити зможу, а це вам. Щоб бабуся не плакала, хлопчик міцно обійняв її. Бабуся почула, як швидко б’ється серце маленького хлопчика. Це було найбільше і найдобріше серце у світі.

Після весілля з Павлом ми почали жити у квартирі моєї матері. Паша був приїжджим із села, жив тут на орендованій квартирі. Мама квартира трикімнатна, всім місця вистачило б. А ще у моєї мами дуже доброзичливий та адаптивний характер, тому я не сумнівалася, що ми уживемося. Не відразу, але я помітила, що з його переїздом змінилася поведінка моєї мами. Вона почала якось рідко виходити з кімнати. -Мам, тебе якось присутність Паші бентежить? Мама відмахувалася, казала, що все гаразд. Ну я і подумала, що вона просто бентежиться, а потім з часом звикне. Якось після роботи рано повернулася додому та почула rучні звуки з нашої квартири.

-Тетяно Петрівно, я ж вам сто разів казав, щоб ви менше ногами човгали, коли ходите, дратує ж! І їжте у своїй кімнаті, ви пристойно їсти не вмієте, завжди все розливаєте! Я різко увійшла до квартири. Мама сиділа на дивані, стиснувшись у грудочку, а Паша великий кінь над нею стояв. Варто йому було побачити, як він зб лід як полотно. -Речі свої збирай, – холодно сказала я, – зовсім ненормальний, як ти з моєю мамою розмовляєш, живучи в її будинку? Він намагався виправдатися, щось белькотів, але я слухати не хотіла, сама почала збирати речі.

Аня та Вадим зустрічалися вже 4 роки, але Вадим не поспішав із пропозицією, а Ані так хотілося, вона так чекала того дня, коли вона одягне свою білу сукню мрії і вийде до родичів, під руку з батьком, який проведе її до Вадима. Того дня Аня дізналася, що вона ваrітна. Вадима не було вдома. Вона стрибала від щастя і чекала на хлопця, подумки перебираючи гарні імена. Хлопець нарешті повернувся додому. Аня обійняла його і показала позитивний те ст із двома чіткими смужками. На обличчі Вадима не було жодної краплі радості. — Ань, ми ж вирішили ще погуляти. Дитина взагалі недоречна; що ми з ним робитимемо? — сказав він. Аня не дотримала емоцій. Вона заnлакала і сказала: — Якщо він тобі не потрібен, я його народ жу для себе. Після цих слів дівчини Вадим кулею зібрав усі речі та пішов. Аня завжди вважала свого коханого доброю та відповідальною людиною, але, виявилося, не так.

Даремно потім 2 місяці дівчина чекала на повернення блудноrо тата. — Ну здрастьте, — зателефонувала близька подруга Ані, — дякую, що відповіла після 6-го гудку. — Я спала, — відповіла Аня, намагаючись прокинутися до кінця. — Ага, спала вона, збирайся, скоро заїду за тобою, поїдемо до кафе, треба поговорити. — Саш, знаєш, я не в дусі, — хоча Саша знала, що Аня вже якийсь місяць не в дусі, — давай потім. — Ні, я їду. — На цих словах дівчина повісила трубку. Аня знала, що подітися їй нікуди. Вона зібралася і чекала на подругу. Вже у кафе вони сіли навпроти групи хлопців. Дівчата тихо хихотіли, розпускали nлітки, Аня дізналася, що Вадима бачили з новою дівчиною. Один із хлопців свердлив Аню поглядом. — Це він тобі, — з усмішкою сказала Саша, — не дивись йому в очі. Наступної миті хлопці підійшли до дівчат,

спитали дозволу, а ті дозволили їм до них приєднатися. Того дня Сергій провів Аню до дому. — Можливо, це прозвучить безглуздо, але я запрошую тебе на побачення. – сказав хлопець, почервонівши. — Ти хороша людина, не гай часу, я ваrітна. — Відповіла Аня, опустивши очі. — А-а, ну гаразд, я зрозумів… — Сергій зробив невелику паузу, заінтригувавши Аню, — … я запрошую вас на побачення. Очі Ані заблищали. Вони блищать досі, коли Сергій вже одружена 2 роки, а дарма ти це казав. Усі родичі були nроти рішення Сергія. — Ти ще знайдеш свій ідеал, не поспішай брати за дружину дівчину з дитиною, це ненормально, — твердили всі перед весіллям в один голос. Але молоді ні на кого не звертали уваги. Вони жили із сином Олексієм, насолоджувалися сімейним щастям усі разом.