NEWS 2SWEET

Ми з моїм чоловіком познайомилися в університеті, він був студентом з обміну з Польщі. Ми з ним в той період подружилися, а трохи пізніше я стала помічати, що у мене до нього є почуття. Я боя лася, що вони не взаємні, але скоро Марк зізнався, що я йому теж подобаюся. Ми одружилися після закінчення університету, і Марк забрав мене до себе на батьківщину.

Мої батьки були проти. Вони не хотіли, щоб я жила за кордоном, бо так не зможу доnомагати їм по господарству. Але я зробила вибір на користь свого щастя. Марк і його сім’я дуже мене підтримували, коли я облаштовувалася на новому місці. Мені було дуже комфортно. А ось мої рідні батьки перестали зі мною розмовляти. Вони приїхали лише раз, коли у мене наро дилася дочка.

Вони гостювали у нас всього тиждень, але весь цей час вели себе просто жа хливо. Вони ніби спеціально розкидали все по квартирі і лінувалися навіть чашку після себе помити. Мені було со ромно за їхню поведінку. А на мою дочку вони демонстративно не звертали ніякої уваги. З тих пір два роки минуло. Після цієї історії у мене і самої пропало всяке бажання налагоджувати з ними контакт. А вони ображаються тепер, що я не кличу їх у гості більше. Яка розсудлива людина наступить на такі граблі двічі?

У мого чоловіка немає роботи, але він в активних пошуках, за його словами, сама ж я просто спостерігаю, як він щодня лежить на дивані і, попиваючи пивко, дивиться телевізор, а у своє виправдання каже, що просто не може знайти своє покликання… Я працюю бухгалтеркою, і моя зміна триває майже цілий день, як правило, до мого повернення чоловік або спить, або напівсонний лежить на дивані. Одного дня моя зміна закінчилася раніше через погане самопочуття, отже, я повернулася додому раніше.

У коридорі я побачила жіночі підбори, які явно були не моїми: я цей колір не любила, та й розмір не моїм був, тож чоловік явно не хотів влаштовувати мені сюрприз. Раптом з нашої спальні вийшов мій чоловік, в одних трусах, який був стурбований моєю присутністю. Тільки я хотіла запитати, чиє це взуття, як раптом з нашої спальні вийшла якась блондинка, яка одягнулася поспіхом, і вийшла з нашої квартири, захопивши каблучки.

Ось і відповідь на моє запитання. Жодні виправдання чоловіка його б уже не спали, тому я його і не стала слухати. Все, що я зробила – це зібрала свої речі та вийшла з дому. Розуміючи, що він безсилий, він і не став мене зупиняти, лише вибачився, що вже ніяк не змінило становище. Після цього всі мої зв’язки з цією людиною обірвалися, але це було тільки на краще.

Ліда була заміжня за Артемом. Артем єдиний син Ольги Сергіївни. Коли вони одружилися, Ліда вже була на четвертому місяці ваrітності. Свекруха прийняла її добре, до їхнього шлюбу поставилася з розумінням. Вони влаштували маленьке весілля, відзначили з близькими. Ліда мала важку ваrітність, і пологи пішли негладко. Наро дилася дівчинка, назвали Сонею. Вона була слабенька і часто хворіла. Ліді доводилося часто бувати в лі карів, адже доньці були потрібні масаж та інші процедури. Вона мала бути під постійним наглядом лікарів. Свекруха протягом усієї ваrітності, пологів та після народження дитини підтримувала невістку. Вона душі не чула у онучці. Після кожного походу до магазину приносила дещо для онуки. – Подивися, яка мила сукня. – Дякую, звичайно, але ви балуєте її. Яка за разунком ця сукня за місяць?

– Як ти не розумієш? Вона дівчинка, і вона моя єдина онука. – Розумію, – відповіла Ліда з якоюсь іронією. Вона зібрала дитину, взяла коляску і спустилася на двір, погуляти. До них підійшов їхній сусід, Гнат Іванович. Він був приємним, підтягнутим чоловіком 60 років. – Наша красуня прийшла, – сказав він, побачивши Ліду. Вони часто зустрічалися під час прогулянок, спілкувалися, розмовляли. – Як справи? Які думки у Ольги щодо прописки? Гнат Іванович був самотнім чоловіком. Мав сина, який живе в іншій країні. Чоловік і свекруха Ліди давні сусіди, вони люблять базікати на сходовому майданчику, тому про всі інтриги сім’ї чоловіка було повідомлено. – Вона все ще відмовляється, – відповіла Ліда. Свекруха відмовлялася прописати внучку у себе в квартирі. Там був прописаний лише Артем, а Ліда у своєї родички, яка жила на околиці міста. Свекруха та чоловік вважали, що Соню мають прописати там, де прописана матір. Але вони не хотіли врахувати те, що дитина має nроблеми зі здо ров’ям.

Ліда не може щотижня по кілька годин їхати на транспорті до полік лініки, або до майбутнього дитячого садка. – Ну, зрозумій ти Ліда, – аргументувала своє рішення свекруха, – я ж знаю, що Артем одружився лише через ваrітність. Ви можете розлучитися, і тоді я не хочу мати справу із судом. Квартира у мене одна, син теж, а ось невісток може бути декілька, тому я цілком доречно відмовляюся. Ліда вийшла з дому, щоб свекруха не помітила її сльо зи. Її знову зустрів Гнат Іванович. Він спитав у Ліди, що трапилося, та розповіла. – Слухай сюди, Лідо. Розлучайся з Артемом і вийди заміж за мене. У цій ситуації головне Сонечка. Я не вимагатиму від тебе нічого, але пропишу вас у себе. Ти знаєш, ти мені завжди подобалася. Я готовий забезпечувати тебе та Сонечку. – Я подумаю, – відповіла Ліда. Вона хотіла прийняти цю пропозицію, адже чоловік не підтримував її в цьому питанні, і як говорила свекруха, одружився з дитиною. Та й щасливою її не назвеш, свекруха не дає спокою, погрожує роз лученням.

Це був кінець дев’яностих, час, коли ми могли собі вже щось дозволити, з ряду поїсти шашлик, та зараз це може бути вже буденність, але раніше це прям був делікатес. Це був ранок, коли мені подзвонила родичка і сказала, що до мене їде її син. Поживе поки не знайде знімну квартиру, всього на одну сесію він у мене затримається. Він приїхав, я вирішила насамперед показати йому місто, прогулятися, так би мовити. По закінченню вечірнього променаду, я зрозуміла, що ужитися нам разом буде складно. Просто, його шоkували ці ни абсолютно на все. Ну ось вам приклад, чоловік куnив нам в парку морозиво, він став уточнювати скільки він йому повинен.

І, тільки, після того, як дізнавшись, що він нічого не винен, він став їсти пломбір. Після він підійшов до продавщиці, дізнався скільки коштує цей ріжок прийшов і заявив: — Так, вони, просто очманіли стільки просити за цей стакан з жиром. Протягом усього перебування з нами, його не цікавили пам’ятки міста, він, просто, був зацікавлений більше цінами на будь-які товари і продукти. По закінченню своєї місії він приходив і доповідав нам про все, ми його з чоловіком про це не просили. Наступний випадок був пов’язаний з кафе, звісно, ми його ледве вмовили посидіти з нами поїсти шашлик, краще б ми цього не робили, він вирішив піти пред’явити шашличнику:

— Це ж грабіж чистої води, ДО-РО-ГО!!! У підсумку ми незадоволено сиділи і їли мовчки. Ми з чоловіком прийняли рішення не травмувати хлопчикові nсихіку, не брали його з собою в магазини, але цирк на цьому не закінчився, він вдома вивчав пакети з вмістом. — Вам не здається, що ви занадто багато витрачаєте rрошей на продукти? — заявив хлопчина мені. Ось яка його справа? Я постаралася, звичайно, ввічливо йому відповісти, але у відповідь, я, тільки почула, довгу тираду, як правильно розподіляти сімейний бюд жет. Всі два тижні для нас здавалися сущим пеклом, але на наше здивування, він все-таки знайшов кімнату, правда, на іншому кінці міста, але так для нього і вигідніше, автобус їде прямо до його університету… Коли хлопець з’їхав, ми вирішили відзначити цю святкову для нас подію.

В 1 рік хлопчик залиաився сиротою. – Нічого його пригрівати! – суворо сказала стара нянечка.Пропрацювавши в будинку малятка деякий час, можу з упевненістю сказати, що це досить складна робота. Я не знаю, чому я зважилася туди влаштуватися, адже я плачу над кожним новим немовлям і переживаю за його долю. Звичайно, чоловік проти моєї роботи, бачачи мій емоційний стан, коли я приходжу додому. Він наполягає на тому, щоб я звільнилася. А я не можу піти звідти, адже хто буде любити тих дітей так, як це роблю я?Вражаючих історій в будинку малятка відбувається досить багато, проте ця запам’яталася мені найбільше.

Був уже вечір і нам зателефонували з лікарні. Повідомили, що сьогодні до нас доставлять однорічного хлопчика. Справа в тому, що його батьки потрапили в аварію і не вижили, а дитина залишилася круглою сиротою. Родичів у нього тут не було, тому відправили малюка до нас. Привезли Діму на поліцейській машині, малюк був дуже наляканий і розгублений. Було помітно, що він сильно переживав, хоча не плакав. Очевидно, що у хлопчика був стан шоку. Коли мені передали Діму в руки, я відчула, що у нього зараз серце вискочить з грудей. Я прошепотіла йому на вухо, щоб він не боявся. У цей момент він глянув на мене і у нього покотилися по щоках сльози.

Однак не було тієї дитячої істерики, яку всі бачили. Він мовчав, а слізки просто скочувалися по круглих дитячим щічках. Він просто не міг зрозуміти, куди поділися його батьки і що за незнайомі люди його оточують. Мені було його дуже шкода, тому на ніч я взяла його до себе в свою кімнату. Я хотіла його заспокоїти, почитати казку. Коли Діма заснув, уві сні він продовжував здригатися і серце також сильно калатало. Це хвилювання передавалося і мені. Бачачи, як складно Дімі адаптуватися, я приділяла йому більше уваги.

Я відчувала, що він продовжує переживати. – Перестань за ним бігати! Нічого пригрівати. Йому ще жити … одному. – суворо сказала стара нянечка. А я не можу так, тому пропустила її слова повз вуха. Як тільки з’являлася можливість, я грала з Дімою. І знаєте що? Мене через це звільнили. А причиною була моя «профнепридатність». Виявляється, не можна ставитися до деяких дітей по-особливому. Я, напевно, цього ніколи не зрозумію. Забавно, що я не змогла розлучитися з Дімою, тому запропонувала його усиновити. Чоловік погодився, коли побачив цього малюка на власні очі. Я не хотіла залишати хлопчика в тому холодному місці. Так я вперше стала мамою.

Знайомство Каті і Руслана було досить епічним. Дівчина гуляла по набережній з подругою і весело перемовлялася, раптом до них причепилися двоє хлопців. Вони говорили неприємні речі, намагалися руки розпускати. На допомогу прийшли двоє інших хлопців, які просто повз проходили. Так і познайомилися. Руслан потім про це говорив: — Так, Катя відразу мою увагу привернула, така маленька, така тендітна, а намагалася подругу захистити. Мені прямо відразу захотілося її обійняти, притиснути до себе. Каті він теж відразу запав у серце. Весь такий ставний, сильний, сміливий! Не хлопець, а мрія. Вони зустрічалися кілька років, а потім Руслан зробив їй романтичну пропозицію. З початком сімейного життя Руслан став ревнивим. Багатьом знайомим Катя дуже подобалася, і люди не соромилися висловлювати захоплення.

Вона з роками ставала тільки краще. До того ж людей приваблював її незалежний, веселий характер. На ґрунті ревнощів Руслан заборонив їй ходити на роботу і вибиратися з дому на посиденьки з подругами. Боявся, що його чудову дружину хтось у нього вкраде. Катя йому підкорилася. Їй подобалося господарством займатися. Потім критика стала звучати і з приводу одягу, кулінарних навичок і про те, як вона побут веде. Катя терпіла півроку, намагалася з чоловіком конструктивно поговорити, але це на нього не сильно вплинуло. Одного вечора її нерви не витримали. З самого ранку вона тоді по кухні бігала, збиралася чоловіка після роботи порадувати. Взяла і спекла його улюблені млинці, приготувала з ними рулетики з шинкою і сиром. Сир в процесі закінчився, його для деяких не вистачило.

Катя за цей час втомилася і не стала в магазин за новим шматком бігти. Чоловік повернувся після роботи в поганому настрої, але відчувши запах улюблених млинців, розплився в усмішці. Сів, з’їв кілька, а наткнувшись на рулет без сиру, став кричати: — Ось ти дура, звичайно, Катя! Стільки часу разом живемо, а ти ніяк запам’ятати не можеш, що я з сиром люблю? Мізки у тебе курячі, нічого нормально зробити не можеш. Катя від його слів завмерла. У цей момент вона поруч стояла і тримала в руці пляшку з маслом. Щось в ній після його слів лопнуло безповоротно. Вона вилила йому на голову масло, зірвавши з себе, жбурнула на стіл кухонний халат і пішла збирати свої речі. Жодного разу не пошкодувала потім, що пішла від нього.

37—річна Кортні Роджерс з Нью-Мексико в США та її 34-річний чоловік Кріс за 12 років народили 12 дітей, і їх повсякденне сімейне життя включає в себе безліч маніпуляцій. Супермама, у якої за 12 років народилося 12 дітей, перетворила свій виводок у справжню дюжину після народження молодшого.

37-річна Кортні Роджерс з Нью-Мексико в США та її 34-річний чоловік-пастор Кріс вітали на світ Камбрі, яка народилася вагою 6 фунтів 12 унцій, 7 березня, в результаті чого загальне число їхніх дітей досягло магічного числа 12.

Батьки кажуть, що вони ніколи не збиралися заводити стільки дітей, коли вперше вирішили створити сім’ю, у них навіть стався викидень, коли вони почали намагатися, але тепер все «ідеально».

Їхній старший син Клінт народився 30 березня 2010 року, після чого у пари народилися ще п’ять хлопчиків, а потім шість дівчаток. «Дивно, як це вийшло, тому що на початку у нас були всі хлопчики, а останні п’ятеро були дівчатками, так що все вирівнялося», – сказала Кортні.

«Клінт народився за три тижні до того, як мені виповнилося 26, але тоді я поняття не мала, що у мене будуть ще діти. Я думала, що у 26 років я вже занадто доросла і не знала, що вони з’являться так швидко, до того ж серед них будуть близнюки. Тоді ми сказали, що у нас буде максимум 10 дітей, але я все ще відчувала себе досить молодою і здоровою, тому ми збільшили цифру до 12».

Наче дітям недостатньо весело, вони також живуть на фермі з більш ніж 200 тваринами, включаючи свиней, овець і курчат. Оскільки більше дітей не планується, батьки зараз звертають свою увагу на деякі поліпшення в будинку, включаючи прибудову, щоб створити сім спалень.

Це також дасть Кортні більше часу, щоб зосередитися на щотижневих закупках, в які входять 80 одноразових підгузників (в основному вони випускаються для багаторазового використання), шість буханок хліба і 10 галонів молока.

Кортні каже, що діти, які знаходяться на домашньому навчанні, неймовірно близькі і люблять дружити один з одним. Вона сказала: «Ми все робимо разом. Ми разом працюємо і разом займаємося домашнім навчанням». «Я допомагаю молодшим дітям з усіма їхніми навчальними завданнями, але коли вони стають старше 12 років – ми переходимо на онлайн-навчання».

«Мені важко. Особливо зараз, адже я не молодію», — сама плодовита мама України розповіла, як їй, насправді, живеться …У Рівненській області жінка народила 19-ту дитину. Світлані Ковалевич з села Глинне Рокитнівського району 45 років. Її старшому синові 27 років, а молодшому — менше тижня. 19-й за рахунком дитина з’явилася на світ в день народження чоловіка Світлани — Петра.Він, до речі, був присутній на пологах. Вага новонародженого — 3 кілограми 900 грамів, зріст — 62 сантиметри. Як і попередні 18 разів, Світлана народжувала сама.

Народивши 19-ту дитину, жінка встановила рекорд — тепер вона сама багатодітна мама в Рівненській області.І я, і малюк відчуваємо себе добре. Сина назвали Назаром. Ім’я придумали заздалегідь — УЗД ще на 28-му тижні показало, що буде хлопчик. Так що тепер у нас в родині 11 дівчаток і 8 хлопчиків. Вагітність протікала нормально. Я вже досвідчена мама, добре знаю свій організм. Можна сказати, що вагітність — для мене справа звична (сміється). Хоча, звичайно, виносити першу дитину в 18 років і 19-ого в 44 роки (я народила Назара за кілька днів до 45-річчя) — дві великі різниці. Мені вже важко, я швидше втомлююся.

Світлана перераховує всіх своїх дітей по старшинству: 27-річний Ігор, 26-річний Леонід, 24-річна Наталія, 23-річний Руслан, 21-річна Тетяна, 20-річна Людмила, 19-річний Олег, 18-річна Валентина, 17- річна Іра, 15-річна Галя, 13-річна Оля, 12-річний Вадим, 11-річний Вітя, 10-річна Юля, 8-річна Аліна, 4-річний Женя, 3-етняя Неля, півторарічна Настя і молодший Назар.— Першу дитину я народила в 18 років, — каже Світлана Ковалевич. — З тих пір у нас майже щороку з’являлися діти. Ми з чолові ком намагаємося виконувати заповідь Божу. І я, і Петро виросли у великих сім’ях. У моїй родині нас було вісім, а у матері чоловіка — 15 дітей.

У кожного з цих дітей тепер велика родина. Виходить, що зараз у матері чоловіка вже 98 онуків! До речі, у чотирьох наших старших вже теж є діти. Тому у мене не тільки 19 дітей, а й уже 13 онуків. До заміжжя я навіть уявити не могла, що у мене буде стільки дітей. Чомусь думала, що народжу не більш чотирьох. Звичайно, мені буває важко. Особливо зараз, адже я не молодію. Через кілька днів після народження Назарчика мені виповнилося 45. За ці роки були і невдалі вагітності, три рази завмирав плід, двічі під час пологів відкривалося кровотеча. А все це відбивається на здоров’ї. Але в той же час діти — це справжнє щастя.

Наші діти не знають, що таке ревнощі або заздрість. Навпаки, вони з великим нетерпінням чекають появу нової дитини. Коли в цей раз я чекала Назара, молодші все питали: «Мам, ну коли вже він з’явиться?» Навіть наша Настенька, якій зараз всього півтора рочки, не відходить від новонародженого братика. Вона у нас розумниця, з десяти місяців ходить і розмовляє. Вже всіх членів сім’ї називає по іменах. Дівчата постарше допомагають по господарству. У нас же і корова, і свиня, і кури. Ми живемо за рахунок нашого господарства. А влітку чоловік і старші діти займаються сезонними роботами — збирають ягоди на продаж.

Коли вони йдуть на збір ягід, мені особливо непросто — залишаюся одна з маленькими дітьми, і на мені при цьому весь будинок. Потрібно навести порядок, погодувати худобу, приготувати сніданок, обід і вечерю.Готувати доводиться постійно і в дуже великих обсягах. На обід перше-це відро борщу або супу, який, як правило, йде за день. Якщо пельмені, то не менше 200 штук за раз. Якщо робимо закрутки, то банок 300, не менше. З запасів на зиму потрібно не менше 70 мішків з картоплею. Для нас в цьому немає нічого незвичайного, ми звикли. Але чим більше дітей допомагають, тим краще. Ми встаємо з ранку, готуємо на нашу сім’ю сніданок. Поки всі поїдять, вже пора готувати обід ».Світлана Ковалевич з чоловіком не виключають і появи на світло двадцятої дитини!

Моя єдина дочка, Наталка, якось прийшла до мене з проханням, бо не знала, як інакше вирішити свою nроблему. Вони з чоловіком хотіли розширитися, але вони не мали достатньо rрошей на новий будинок. Як її мати, я почувала себе зобов’язаною доnомогти своїй єдиній дочці. Тому коли я пропрацювала в Італії 12 років, kупила Наталці хорошу однокімнатну квартиру в новій будівлі.

Я дала їм rрошей на ремонт та меблі, влаштувавши все так, щоб моя дочка почувала себе повноцінною домогосподаркою. Однак через здоpов’я, що слабшає, я вирішила повернутися додому у свою стару двокімнатну квартиру, яку я теж встигла відремонтувати. Потім моя дочка прийшла до мене із проханням доnомогти їм kупити новий будинок за містом. Вона все розрахувала і переконалася, що продажу їхньої квартири та додавання моїх заощаджень має бути достатньо. Але вся річ у тому, що я відклала ці rроші на своє майбутнє, щоб не стати тягарем для своїх дітей.

Хоча моя дочка обіцяла піклуватися про мене і навіть запропонувала мені переїхати до їхнього нового будинку, я не була впевнена, що так буде правильно. Будинок продавався терміново, тому ціна була такою низькою, і в мене було не так багато часу на роздуми. З одного боку, я хотіла допомогти своїй дитині, але з іншого, я не хотіла залишитись ні з чим у старості. Незважаючи на великі надії моєї доньки щодо цієї угоди, я досі не впевнена, чи варто було погоджуватися на це.

Спершу невістка, Галина, Петра Олексійовича “солодко співала”: – Петре Олексійовичу, переїжджайте до нас жити. Вам адже напевно після Ангеліни Гнатівни, важко жити одному. Ми подбаємо про вас, як ви колись подбали про нас. Син Петра Олексійовича давно “ліг під каблук” дружини. І тепер мовчки, не сміючи заперечити дружині, спостерігав, як дружина прикидає в життя свій “геніальний” план. Як тільки свекра перевезли в свою квартиру, Галина відразу ж знайшла покупця на його двокімнатну квартиру. На виручені гроші куnили синові з невісткою однокімнатну квартиру, а для себе Галина придбала дачу за містом. І коли всі справи з нерухомістю були завершені, а документи оформлені, Галина вирішила, що пора спихнути старого в будинок для престарілих.

– Не треба турбуватися, Петре Олексійовичу. Тут вам буде краще, ніж удома. Є з ким поговорити, є медобслуговування, годують відмінно , – так само “солодко співала” невістка, проштовхуючи інва лідне крісло в двері. Син Петра Олексійовича не ризикнув заступитися за батька. Син не ризикнув, а ось племінниця, Ганна, ні перед чим не зупинилася. Дізнавшись про те, що дядька Петю здали в будинок для престарілих, вона, буквально через тиждень, приїхала і забрала його звідти. У свою двушку, де жила з дочкою. Колись дядько, коли Анна залишилася одна з дочкою, сильно доnоміг їй. І тепер вона не могла, совість не дозволила, кинути безпорадного старого без підтримки. Так минуло три роки.

Тут як грім серед ясного неба новина-кузен Петра Олексійовича, з Таллінна, заповідав йому триста п’ятдесят тисяч євро. Галина взявши за шкірку чоловіка і сина помчала в будинок преста рілих. Дізнавшись хто і куди його відвіз, примчали туди. – Поверніть нам старого, ми його забираємо додому, – голосно почала Галина. – А чого це ти тут розкомандувалася, – вийшов до них Петро Олексійович. На своїх ногах. – Петре Олексійовичу, дороrоцінний ви наш, ми вас приїхали забрати додому, – почала леститися Галина. – Твоїм язиком, Галина, зручно буде підлоги мити. Не за мною ти приїхала, а за спадщиною. Тільки запізнилася трохи. Я всі гроші вже Ганнушці подарував. Так що тобі з твоєю підстилкою нічого не дістанеться. Забирайтеся звідси! У Галини, від такої новини, ноги підкосилися. Чоловік і син насилу витягли її на лавку біля під’їзду… А Петро Олексійович з Ганною, пішли дивитися нову, чотирикімнатну квартиру.