NEWS 2SWEET

Я розумію, що багато людей не зрозуміють мене. Хоча, можливо, знайдуться і ті, хто мислить розумно, думає про своїх дітей та онуків, а не лише про свої інтереси. Я ніколи не очікувала, що вийду заміж за людину, у якого мати буде така – зовсім байдужа до своїх близьких людей. Як я розумію, сімейні цінності і традиції їй були не важливі ще відтоді, як вони одружилися з батьком мого чоловіка. Вона навіть не намагалася зберегти сім’ю, коли її синові, моєму чоловікові, було зовсім мало років.

Його батько пішов до іншої жінки, мабуть через байдужості своєї дружини, а вона його і не тримала, хоча б для того, щоб у сина був батько. Так він і ріс – тільки під наглядом матері. Навіть бабусю він свою не пам’ятає – вона рідко до них приїжджала. Чесно кажучи, я дуже здивувалася, коли в перший раз побачила свою майбутню свекруху. Їй було тоді вже 46 років. Ось уявіть: вибілене фарбою волосся, кілограм туші на віях і червона помада.

І характер такої ж не подарунок. Нігті довгі і червоні, на каблучках бігає. Ну в загальному може професія дає про себе знати, вона в салоні краси працює. Після нашого скромного весілля ми стали жити з мамою чоловіка. Але без теплих домашніх вечорів і спільного чаювання. Вранці вона йшла на роботу, бо працює тільки до обіду, а в другій половині дня у неї завжди справи: то фітнес, то дівич-вечори, то вечірки, то майстер-класи якісь, то побачення. Я запитала раз: «А ви не втомлюєтеся в свої роки так бігати?» Вона відповідає: «А які мої роки?».

Удома майже не їсть – тільки кава з бутербродом на перекус. А через рік після весілля я дізналася, що чекаю дитину. Якраз під Новий Рік, два роки тому. Мені недобре тоді було, я лежала, а вона з подружками танцює в кімнаті. Мій чоловік не зрозумів, що зі мною, кличе маму, а вона: «Нічого, минеться скоро, може з’їла щось не те!».

А коли дізналася, що зі мною, якось розчаровано сказала: «Ну і даремно! Для себе б пожили хоч трохи!». І ні краплі захоплення. Отака бабуся у нас. З народженням онука нічого не змінилося. Робота, фітнес, подружки. До онука свого мама чоловіка майже не підходила: «Агу-агу!», брязкальцем помахає і все. Якось раз з роботи прибігла, малюк кричить, а у мене купа білизни у пральній машині.

А вона стоїть біля плити, в турці кава варить. Я кажу: «Мамо, ви не потримаєте дитину, я білизна повішу?». А вона не звертає увагу на мої слова. Я підходжу, а у неї в вухах навушники на всю гучність. А потім швидко кави випила, переодяглася і втекла. Чоловікові скаржуся, він плечима знизує – мовляв, ну ти ж знаєш нашу маму. Малюк ріс, але як завжди від нашої матусі не було уваги.

Казала, що вона не нянька, молоді повинні жити своїм життям, а якщо вони надумали мати дитину, то нехай самі і виховують. Вона перестала ночувати вдома, а пів року тому, вона зібрала речі, попрощалася, і пішла до якогось чоловіка. Ось так. А зараз вона задумала вийти за нього заміж. І онук не потрібен, і нам відпочити ні разу не дала.

Заходить рідко, за якоюсь річчю, махне рукою онукові і тікає. Моя мама живе дуже далеко – довго треба на поїзді проїхати. Вона була б чудовою бабусею, але приїхати не може – скаржиться на здоров’я. Але я знаю, вона б з радістю і з онуком б сиділа, і пиріжки б пекла і в’язала б носочки. До речі, в’язані речі малюкові вона вже надсилала. І, між іншим, вона всього на 4 роки старше моєї свекрухи.

З моїм батьком вона теж розлучилася, тільки коли він уже мене виростив, мама берегла сім’ю заради мене і мого старшого брата. Вона так ніколи себе не поводила, як мама чоловіка мого. Я дуже ображена на маму свого чоловіка. У неї немає ні краплі жалю, жалю і турботи. Вона живе своїм життям, думає тільки про себе. А в її віці потрібно вже думати про дітей, допомагати їм, жити їхнім життям. Намагаюся говорити про це зі своїм чоловіком, щоб він попросив її прийти до нас,

побути з малюком, щоб відпустити нас на вечір погуляти, може тоді у неї прокинеться бабусин інстинкт. А то що заміж на старості років зібралася, та що про нас люди скажуть? Невже їй взагалі не соромно? Але чоловік відмовляється і не хоче говорити на цю тему. А жаль! Отака в нас бабуся. Але старість неминуча. Цікаво, як вона тоді заспіває?

Будинок праворуч пустував довгий час. Тому коли там оселилися нові сусіди, тітка Клава зраділа. Сама побігла знайомитись, запросила на чай. Сусідка й прийшла. Чай попила, на господарство подивилася, грядки похвалила, зібрала з них щось і пішла геть. З того часу так і повелося, якщо сусідці щось було потрібно, та могла запросто зайти в город тітки Клави і взяти все, що їй потрібно. Адже паркану немає.

Тітка Клава, звичайно, не була цьому рада, але мовчала. Незручно їй було розмінюватися на дрібниці. Але коли сусідські кури почали nсувати її грядки, тітка Клава не промовчала. Попередила сусідку, щоб тримала їх під замком. — Ой, гаразд, що вони вам зроблять. Пару травинок пощиплють? Вам що, шкода? — Та ти на грядки подивися. Твої кури перекопали, що можна і що не можна було.

— А я їм не сторож… Тітка Клава тільки бур чала, а коли знаходила на грядці яйця, повертала сусідці. Так тривало тижнів зо два. Поки тітку Клаву не осяяло; і вкотре, попросивши сусідку стежити за своїми курями, вона попередила: — Ну, дивись, сусідко, що твої кури на грядці залишать, то тепер буде моє. Не чекай більше, що я тобі їхні яйця повертатиму. Сусідка тільки пирхнула.

Наступного дня тітка Клава сходила в магазин і купила з десяток яєць. Того ж вечора, під покровом темряви, розклала ці яйця по грядках. А наступного ранку, дочекалася, коли з’явиться наха бна сусідка, взяла кошик і пішла збирати яйця. Збирала та примовляла: — Ось дякую тобі, сусідко. Дивись, скільки яєць твої кури в мене знесли. Розумнички! Сусідка аж зблідла. -Якщо ці яйця мої кури знесли, то вони мої.

— Нічого подібного, була ж умовляння — що залишать, те моє. Сусідка тільки стояла і сопіла. Через годину вона все ж таки прийшла вимагати своє добро назад, але пішла ні з чим. Міцно вона обра зилася, пішла всім сkаржитися на жа дібну сусідку і з тих пір до тітки Клави ні ногою. Навіть паркан між дільницями поставила. От тільки кури, чорти, з того часу так і не несуть.

Роман зустрічався з Лілею рік. Але ніяк не зважиться привести для знайомства з батьками додому. Його мамі ніколи не подобаються дівчата, з якими іноді зустрічається син. Тому не поспішає знайомити Лілю з мамою. Тому що любить, тому що хоче, щоб Ліля завжди була поруч. А як скажеш про це мамі. У неї свої доводи. І свої наречені, з якими вона б хотіла бачити свого сина.

Каже, що вона завжди права, але Роман того чути не хоче. Сьогодні, нарешті, чоловік веде улюблену до себе додому для знайомства з батьками. Тим більше, що є привід. Вчора Ліля повідомила, що вагітна. Тому під час знайомства Роман запитає, чи вийде за нього заміж дівчина? Так і сталося. Роман навіть на маму не дивився. Нехай прийме всі як є. Навпаки, Ліля їй сподобалася. Красива дівчина, ввічлива, і на сина дивиться закоханими очима. Півроку минуло немов одна мить.

І ось вже зустрічають з полог ового будин ку молоду маму з новонар0дженою дочкою. Роман взяв на руки конверт, бабуся і дідусь почали заглядати на личко. Несподівано свекруха зблідла, і білими губами промовила, що дівчинка не Романа. Вона ніяк не схожа на нього. Але чоловік не прислухався. Він заспокоїв маму, сказав, що підросте дитя, і схожість побачать. Зараз дівчинка маленька, що можна розгледіти? Роман не помітив, як після слів мами зблідла його дружина. Вона тільки й сказала, що їй недобре.

Але свекруха вхопилася за це і підозріло дивилася на Лілю. З цього часу до невістки ставилася насторожено. Щось вона приховує від них. А що? Тому в голові у неї з’явилася задумка. Свекруха порадилася зі своїм чоловіком. Одного разу, коли Лілі потрібно було йти у своїх справах, вона запросила маму Романа посидіти з онукою. Та погодилася. Через два тижні, ввечері, бабуся і дідусь прийшли в гості до сина. Вони з викликом дивилися на невістку.

Потім показали тест Д Н К. Там написано, що внучка і дідусь не мають спор ідненості. Ліля мовчала, Роман захищав дружину, говорив, що там щось наплутали. Дівчинка його і все. Він сказав, що завтра сам поїде і зробить тест. Минуло два тижні, і Роман з Лілею відкрили конверт. Там написано, що батьківство підтверджується на 99 відсотків. Ліля полегшено зітхнула, потім сказала Роману, що не хоче, щоб між ними залишилося нерозуміння.

Вона розповіла, що за місяць до вагіт ності, коли чоловіка не було вдома, до неї зайшов колишній приятель. Вони пили чай, далі Ліля нічого не пам’ятає, мабуть, підсипав щось. На ранок зрозуміла, що він використовував її. Тому, коли мама Романа сказала, що дівчинка не схожа на них, дівчина злякалася; думала, що може то й справді так. Але чому несумісність з дідусем? Мабуть, у мами Романа потрібно запитати?

Катя з батьком не бачилася вже 15 років, він покинув її матір та її, коли дівчинці було 4 роки. Важко було їм тоді. Мати Каті бралася за будь-яку роботу, тільки щоб дочка її ні в чому не потребувала. Батько з дочкою спілкувався, у свята, і то по телефону. Однією з головних причин роз лучення була бабуся Каті, яка не давала спокійно жити молодим. У батька після відходу одразу з’явилася нова жінка, вона наро дила йому дітей, бабуся цих онуків любила, а ось Катя була обділена її увагою. І ось через 15 років він прийшов і сидів на кухні з матір’ю Каті.

Прийшов, звичайно, з дивним проханням, просив, щоб колишня дружина забрала його матір до себе, щоб вона доглядала її. Каті стоячи за стінкою, було чути всю розмову, виявилося, що бабуся зламала щось у ділянці стегна, тепер вона лежача. Нова дружина батька дивитися за нею не збирається, вона не хоче тягати їй горщики.

Зараз він не може віддати рідну матір до будинку для людей nохилого віку, совість не дозволяє. Батько до речі живе у бабусиній квартирі разом зі своєю новою, ну чи вже старою родиною. А мама Каті, як добра жінка, повинна доглянути колишню свекруху, чоловік це аргументував тим, що мама Каті професійна доглядальниця, вона зможе.

За всю цю роботу батько буде платити гроші з бабусиної nенсії. Сказати, що Катина мати була kатегорично nроти, не можна. Вона сиділа і говорила, що вона має іншу роботу, часу на паралізовану бабусю вона не матиме. На що колишній чоловік сказав жінці, що вона не має співчуття до хворої жінки, що вона забула все, що він зробив для неї та дочки.

Плюс до всього, він згадав, що дочці вже 19, і що в той час, поки мати працює. Тут Катюха просто не витримала: -Пішов геть звідси ти та твоя мати! -Вона твоя рідна бабуся, на секунду! -От саме, що нам секунду! Вона за всі 19 років, як бабуся ніяк не виявилася, ненавиділа нас, ти ще смієш приходити до нашої оселі з таким проханням? ВООН! Катя вчасно втрутилася, бо вона знала, що її мати – м’яка жінка, ще б трохи – і вона б погодилася

Славік нарешті, після 5 років стосунків, зробив Маринці пропозицію. Радості дівчині не було меж, вона була щаслива, дочекалася! Дату вибрали особливу, день їх першої зустрічі. Подали заяву через місяць. Нещодавно Маришка дізналася, що вона вагітна, дві смужки, які вона побачила вранці, зовсім не злякали дівчину.

Та й яка різниця, вони вже зі Славою вже як без п’яти хвилин сім’я і яка різниця якщо їх буде більше незабаром. Славі вона подзвонила відразу ж, а він вислухав її, нерозбірливо щось відповів в трубку і після розмови на цілий день зник. Ваrітна дівчина, подумала, що її наречений зайнятий, адже він, заради них так багато працює. Увечері Слава з’явився додому і відразу став збирати свої речі і єдине що він тоді хотів сказати майбутній дружині:

– Я не готовий стати батьком. Він поїхав до своїх батьків, залишивши ваrітну невістку одну. Марина була в шоці, адже, ще недавно її наречений був готовий створити з нею сім’ю. Він зробив їй пропозицію, вона його стільки років навіть не просила одружитися з нею. П’ять років спільного життя, а він не готовий дітей завести з нею.

У сльозах Маринка подзвонила подрузі. – Він кинув мене ваrітну з дитиною за місяць до весілля. Подруга спокійно запитала Маринку: – Що збираєшся робити? – Зараз подзвоню йому і все висловлю, який він урод. – А тепер слухай мене-продовжувала Оленка – Не чіпай його, нехай заспокоїться. Сам подзвонить. Марина згнітивши зуби погодилася не дзвонити нареченому.

Вона вичікувала, і план Оленки спрацював. Вже через тиждень Славік сам подзвонив їй. – Як справи, Марин? – обережно запитав її Славік. – Шикарно! Оленка заздалегідь проговорила з Маришкою весь план дій. Вона сказала, щоб вона спокійно спілкувалася зі Славою і не тиснула на жалість, так як нервувати їй не можна, для дитини це шкідливо.

Так буде краще. Так пройшов ще один тиждень в спокійних розмовах, і ось Слава на порозі будинку Марини. Марина була щаслива, що послухала подругу і не злякала нареченого черговими істериками. Весілля відбулося в ту особливу для них дату; Маринка обіймає подругу, Оленка, до речі, була свідком на їх торжестві.

Моє сімейне життя почалося 10 років тому. Весь цей час я мріяла про дітей, але нічого не виходило. Все спробували – не вийшло. Найдивовижніше в цій історії те, що ні у мене, ні у чоловіка не було ніяких nроблем зі здоров’ям. Коли шансів вже не залишилося, ми вирішили взяти дитину з дитбудинkу. Чоловік з радістю прийняв цю ідею-і ми стали збирати документи. Вітя став для нас головною метою.

Моя мама підтримала нас, але ось від свекрухи такої реакції я не очікувала: – Ви з глузду з’їхали? Знаєте, які діти туди потрапляють? Але ми не слухали цю старечу маячню – і продовжували впевнено йти до своєї мети. Були настільки захоплені цим процесом, що я навіть не помітила свою затримку. А коли стривожилася-то пішла до ліkаря. Повірити своїм вухам було неможливо: я була в положенні. Не варто говорити, що відчувала себе на сьомому небі. Навіть свекруха була рада це чути.

Такої турботи і теплоти від близьких і родичів я ніколи не відчувала. Була така рада, що зможу подарувати Віті братика або сестричку. Наро дився Богданчик-мій рідний синочок. Робила все можливе, щоб Вітя не відчував себе обділеним. Ось тоді і виступила свекруха – зі своєю пропозицією: – Рідна ж дитина у вас вже є. Так ось-займайтеся його вихованням. А цього відвезіть назад! Ледве-ледве втримала себе в руках, щоб не послати її куди подалі. Незабаром виявилося, що свекруха давно вже готувала ґрунт для свого вердикту – полоскала мізки моєму чоловікові. Звісно, після цих слів ноги її більше не буде у нас в будинку.

Мені і чоловікові було по 19 років, коли ми зв’язали себе узами шлюбу. Залишилися в рідному селі, так як отримали будиночок від бабусі. Тримали власне господарство, займалися городом. Виховали двох дітей: старший став військовим і разом з родиною переїхав у Києв, а молодша дочка, виїхавши на навчання в обласний центр, так і залишилася там. Зараз у неї чоловік і син. Ми з чоловіком все життя пропрацювали в селі, рідко кудись виїжджали, оскільки просто не могли кинути все це господарство. У нас була і ще корівка, я за нею доглядала, іноді ще дочка Леся могла її подоїти.

Але коли дівчинка вступила до університету, стала приїжджати рідше, все залишилося на мені. Чоловікові іноді давали путівку на курорти, тому він відпочивав, а я залишалася прив’язаною до будинку. Не могла я спокійно залишити все. Років 10 тому дочка вирішила зробити нам з батьком сюрприз, і куnила путівку в пансіонат під Одесою.

Я і хотіла виїхати, але серце було не на місці. Леся запевнила, що в цей тиждень приїде в село і догляне за моєю корівкою. Ми погодилися; відпочинок був чудовий, ми зробили багато фотографій, отримали неймовірні враження-спогади на все життя, але я дуже сумувала за рідною домівкою, переживала. Знала б я, що мене чекає вдома, то б нікуди не поїхала…

Так ось: зайшла я у двір, обняла дочку і відразу пішла в хлів, глянути, що там моя корівка-голубушка. Дивлюся, а її немає. Я не могла дихати, коли це побачила. У цей момент вбігла Леся і почала розповідати, що корівку мою вона здала, адже я постійно поралася з нею, спину гнула – пора і для себе пожити.

Для мене ці слова були повітрям-як вона могла так вчинити? Спершу я гірко плакала, а потім щось всередині немов підмінили. Не могла дивитися на дочку і прогнала її. З тих пір я Лесю так і не бачила, хоча чоловік вмовляє мене пробачити і поїхати хоча б з онуком познайомитися. Але я не змогла. Не була ні на весіллі дочки, ні на хрестинах онука. Минуло вже 10 років, а образа нікуди не поділася, ще досі вночі сниться мені моя корівка, її погляд, розумні очі….

Кирило відзначав свій ювілей. До нього додому прийшло багато гостей, адже він був начальником на фірмі, тому всі колеги вирішили його привітати. Хтось постукав у двері, і іменинник вирішив сам відкрити. На порозі стояла мила дівчина років 20, вона була на когось сильно схожа, тільки Кирило не міг згадати на кого. – Здрастуйте, я Яна.

Пам’ятаєте Марину Романову, я її дочка. Я прийшла, щоб поговорити з вами. – Ах, Марина … ось на кого ти так схожа. У мене сьогодні день народження, ти проходь за стіл, а потім поговоримо. Коли всі гості розійшлися, Кирило покликав Яну до себе в кабінет. Дівчина почала свою розповідь: – Мама померла три місяці тому, вона дуже сильно хво ріла.

Але перед смер тю вона попросила, щоб я прийшла до вас і сказала, що ви являєтесь моїм батьком. – Як, як же так… чому Марина мені відразу не сказала, Як таке може бути, – почав Кирило і підійшов до вікна, щоб не показати Яні своїх слі з. – Так вийшло, що з вами вона була знайома зовсім небагато, а потім ви поїхали в інше місто, а мама вийшла заміж.

Але цей шлюб недовго тривав, всього 5 років. Кирило вирішив, що навіть якщо він так і не виховав свою дочку з народження, то просто зобов’язаний зробити це в її дорослому житті. Яна влаштувалася працювати до батька на фірму, там же і знайшла свою любов-Антона. Зіграли красиве весілля, а потім Янка заваrітніла.

Тільки під час полоrів вона втратила багато крові, у неї були ускладнення, так що потрібно було робити переливання. Батько погодився дати свою kров для порятунку доньки. Але лікарі сказали, що він їй зовсім не батько… у них не сумісні групи крові. Але kров Антона підходила, так життя Яни було врятоване і народився здоровий синок.

Кирило був такий радий, що все обійшлося, але думка про те, що Яна все ж не його дочка – не давала спокою. Як же так, невже Марина помилилася і все життя думала, що Яна дочка Кирила. Він вирішив не розповідати про це Яні, нехай думає, що у неї є батько. Марина все одно померла, її не повернути. Так нехай у дівчинки буде сильна оnора крім чоловіка. Кирило тим більше так прив’язався до неї і до свого онука, що всі умовності пішли на другий план.

У селі нічого не приховати. До Олега дійшла чуйна, що його Варя йому зрадить. Вирішив перевірити. Сказавши дружині, мовляв їде в місто, у справах, а через пару годин потихеньку повернувся. Зайшов в хату і сам все своїми очима і побачив. Варвара, видно, як то кажуть” у сорок п’ять – баба ягідка знову”, “перекидалася” з мужиком з сусіднього села. Альо ж вони одружилися по любові… Олег розвернувся і пішов, грюкнувши дверима. День-другий проживши у лісі, в мисливській хатині, трохи охолов.

Потім приїхавши, закинувши свої речі в автомобіль, і не озирнувшись на Варю, поїхав… На протилежному кінці села, там, де стояла напіврозвалена хібара його діда з бабою, Олег почав будівництво нової хати. Літо тільки почалося. Та й руки у мужика росли звідки треба. Через пару місяців новий зруб був готовий.

– Відмінний вийшов будинок, Олег. Світлий, великий. – Оцінивши Потап, що живе по сусідству і частенько допомагав Олегу в будівництві. І додав. – Тепер і про сім’ю можна подумати. Потап з дружиною жили удвох. Але місяці чотири тому до них переїхала дочка-Соня. Пішла від чоловіка n’яниці і жила у батьків. Соня частенько поглядала за роботою Олега. Вже дуже спритно у того все виходило. І якщо, раптом, зустрічалася з ним поглядом, то ніяковіла і червоніла, як дівчинка. Олегу Соня теж подобалася. Сорок років бабі, а все струнка, як школярка.

Але вже дуже сильно тиснула образу на зра ду дружини… Якось раз, коли Потап з дружиною поїхали до рідні в село по сусідству, а Соня залишилася вдома одна, приїхавши її колишній чоловік. Тієї хотів силою забрати Соню назад, але та спиралася. Тоді він став бити її. На шум прибіг Олег, схопив мужика за шкибиртки і викинув з дому.

Той підвівся, але побачивши Олега, мовчки захромав геть. А Олег гладив жінку по голові, і говорив: – Заспокойся, Сонечка. Він сюди не повернеться. Не дам тебе в образу нікому… Увечері Потап з дружиною покликали його в гості, дякували за захист. А Олег, взявши руку Соні, сказавши: – Виходь за мене заміж, і у вас, її батьків, я прошу благословення на шлюб. – А! Що я говорив?! – звернувся Потап до дружини. – Казав, що Олег на Соньку поглядає? А ви не вірили…

Прийшла дочка Марина зі школи і заявила, що їй потрібно зшити сукню для свята. Вони танцювали танець сніжинок, тому плаття має бути відповідним. Я куnила ситцеву тканину і стала творити. Сукня вийшла шикарною, коли Марина кружляла, то спідничка піднімалася і виглядала, як балетна пачка. Донька не хотіла знімати сукню. Кожен день вона приміряла сукню і репетирувала танець. – Мамо, я сяятиму на святі яскравіше за всіх. Дивись, як у мене добре виходить. – говорила вона мені кружляючи в танці. – Звичайно, ти моя маленька принцеса. – відповідала я їй.

У день свята Марина одягла сукню, яку пошила їй бабуся. Вона була не менш красивою, сильно йшла доньці. Коли діти пішли переодягнутися, то я з нетерпінням чекала доньку. Сиділа, приготувавши телефон, щоб знімати її виступ. Коли дітки вийшли, то я сильно здивувалася. Марина була в сукні, яку їй пошила бабуся.

Вона не переодяглася, а в її сукні танцювала інша дівчинка. Марина махала мені ручкою, пояснюючи, що все добре. Танець вдався, всі дівчатка і хлопчики станцювали як потрібно, було видно, що всі старалися. Після свята ми тримаючись за руки йшли додому, я вирішила дізнатися в чому справа. – Марин, а чому ти не переодяглася? – запитала я у неї.

– Мам, я сукню Ірі дала поносити. Вона своє забула, точніше у неї не було плаття. Я помітила, що вона не переодягається. Вирішила дізнатися чому, вона заnлакала. Мама не встигла їй зшити сукню, вона ж з багатодітної сім’ї. Я подумала, що я і так красива, адже на мені було симпатичне біле плаття. Ти ж не будеш лаятися? Сукня Ірі потрібніше була.

– Звичайно, не буду. Ти у мене така добра, молодець. Пишаюся тобою. Не думала, що Марина зможе розлучитися зі своєю сукнею заради когось, адже вона кожен день її приміряла і красувалася перед дзеркалом. Увечері ми влаштували концерт для бабусь і дідусів. Марина одягла свою нову сукню і стала танцювати перед ними. А після ми пішли їсти торт з чаєм. Я дивилася на Марину і раділа, тому що вона росте хорошою людиною.