NEWS 2SWEET

Леся була старшою з дітей, тому звикла до відповідальності з раннього дитинства. Іноді на неї звалювали аж ніяк не дитячі обов’язки, тому вона не встигала робити уроки. Після школи Леся відразу почала працювати. Там і познайомилася з Дімою. У них зав’язався роман, і незабаром вони одружилися. Але ось сімейне життя для Лесі виявилася справжнім kошмаром. Чоловік прямо заявив, що її місце на кухні, і що про власну думку вона може забути назавжди. Незабаром у подружжя наро дилися діти.

Леся остаточно перетворилася на домогосподарку. Виконувала вона свої “обов’язки” як належне: вдома завжди було чисто, одяг випраний, вечеря – готова. Але ось Діма ніколи не цінував її зусиль. Більш того, со ромився виходити з нею на люди, а іноді навіть безпосередньо заявляв про її становище: – У тебе ніякої освіти. Про що ти будеш спілкуватися з людьми? Одного разу, прийшовши додому, Діма заявив, що подає на роз лучення: зустрів молоду і красиву. Таким чином, Леся залишилася одна – з трьома маленькими дітьми на руках.

Якось раз до Лесі забігла сусідка, і дівчина пригостила ту своїм пирогом. Випічка настільки сподобалася сусідці, що та попросила її спекти торт на свій ювілей. Шедевр Лесі оцінили абсолютно всі гості, але найбільше захоплення було у брата іменинниці. Той аж попросив познайомити його з автором цього шедевра. Так Леся познайомилася зі Стасом. Спочатку він просто навідувався в гості, щоб спробувати її вечерю, а незабаром у них зав’язався роман. Через пару місяців Стас попросив Лесю разом з дітьми переїхати в його заміський будиноk. Зараз у них сімейний ресторанний біз нес. І Леся нарешті зрозуміла, що це таке – бути справжньою жінкою.

У той день дружина остаточно знала, що повинна покинути свого чоловіка. Їй було все одно, що її ніхто не підтримає. Друзі та знайомі вважали їх сім’ю ідеальною — роботящий чоловік, троє дітей, які вже вчаться в інститутах, велике господарство. Як Анна могла просто так все це залишити? Та й навіщо? Коли вона зібрала свої речі, чоловік був на роботі. Дітям вона все розповіла, але вони були в шоці і не підтримали її. Жінка, нарешті, відчувала себе вільною і знала, що попереду її чекає щастя. Одного вечора, ще до цього рішення, вона зустріла в магазині свого давнього знайомого.

Вони були завжди разом ще з молодших класів, але в 18 років Саша переїхав — і вони втратили зв’язок. Після скількох років розлуки вони не змогли навіть вимовити і слова. Тільки дивилися один на одного і посміхалися. Це була доленосна зустріч. Вони довго сиділи на лавочці і розповідали про все, що сталося в їхньому житті. Тоді Ганна зрозуміла, що вона не хоче далі жити з чоловіком. Вона для нього як рабиня — принеси, подай, не заважай. Та й діти звертаються до неї тільки тоді, коли їм щось треба. Вона давно не відчувала себе такою щасливою, як під час розмови з Сашком.

Просте спілкування відкрило їй очі на її теперішнє життя. Вона розповіла йому про те, наскільки нещасна. Анна втомилася так жити. А він швидко знайшов рішення — виїхати з ним в інше місто. Там він має квартиру, непогану роботу, зможе знайти і для неї якийсь підробіток, щоб удома не нудьгувала. Жінка коливалася: як це покинути ціле життя заради невідомого. Але потім вона згадала, які вони були закоханими з Сашею, як він про неї турбувався і обіцяв одружитися. Але хвороба його матері все змінила, і він повинен був виїхати на заробітки. Коли вона зібрала речі і покинула будинок,

чоловік ввечері зателефонував: хотів знати, де вона і чому немає приготовленої їжі. Але вона лише засміялася і кинула трубку. Їй начебто знову було 20 років. Саша про неї дбав, забороняв рано вставати, тільки після нього, о восьмій. Щоранку сам готував каву з бутербродами і охоче говорив з нею під час сніданку. Вечерею вони займалися удвох. Іноді Анна хотіла здивувати свого коханого і придумувала якісь незвичайні страви. Він завжди був у захваті, говорив, що їй потрібно було працювати на професійній кухні.Удома вона ніколи не чула, що їжа смачна, навіть просте спасибі звучало нечасто.

Анна тільки те й робила, що намагалася догодити всім, а в результаті на себе часу не залишалося. Їла вона після всіх, і то, якщо щось залишалося. Кожен день вона повинна була ходити в магазин і носити важкі пакети. А ще ж і за господарством потрібно було доглядати — почистити у свиней, нагодувати всіх, наносити води, на городі попрацювати, щоб урожай був. Після того, як пральна машина зламалася, роботи стало ще більше. На те, як їй було тяжко, ніхто не звертав уваги. Тепер вона не була рабинею, а насолоджувалася кожним днем. Навіть виглядати стала трохи молодше, тому що з’явився час на себе.

Анна зробила гарну зачіску і манікюр, вперше за все життя. Саша повів її в торговий центр, щоб купити новий одяг. Вона відчувала себе ніяково. Жінка хотіла вибрати речі дешевше і піти. Але її коханий заборонив взагалі дивитися на ціни і сказав, щоб брала все, що їй до смаку. Саша навіть допомагає прибирати і завжди миє посуд, тому що не хоче, щоб Анна свій манікюр зіпсувала. Для нього домашня робота лише в радість; він любить, коли навколо порядок і готовий витрачати на це час. Його не треба просити сотню раз. Він все зробить сам, тому що знає і вміє. Спочатку Ганні було незвично, що у неї є багато часу на себе. Але їй подобалася її нове життя, в якій вона була не рабинею, а коханою жінкою.

До Тамари син приїхав на кілька днів. Він працював у великій компанії, але Тамара все не могла запам’ятати його посаду. Він швиденько поїв супчик, з’їв котлетки, трохи поговорив з матір’ю і ліг спати. Працював він багато, ось і втомлювався сильно. Тамара дивилася на свого сплячого сина і все натішитися не могла. Адже його могло б і не бути. Дитинство Тамари проходило тяжkо. Вони з батьками жили у гуртожитку, у маленькій кімнатці. Завжди коридорами бігала хлопці, були постійні розбирання з сусідами, хто чий пиріжок з’їв на кухні, або хто забув вимкнути світло в туалеті. Була у них сусідка, добра жінка тітка Катя.Але вона у гуртожитку жила тимчасово, доки робився ремонт у квартирі. Але за той час, поки вона жила, то прив’язалася до маленької Тамари. Коли Тома пішла до школи, то часто після уроків відвідувала тітку Катю. Тітка Катя була їй схожа на бабусю.

Тамара росла, але була зовсім не красунею. Ніяк у неї з хлопцями нічого не виходило. Ось уже 26 років, а стосунків усе не було. Мати почала на неї тис нути: -Мені що тебе до старості утримувати? Коли вже нормального чоловіка собі знайдеш та з’їдеш. І чоловік знайшовся, це був водій автобуса – Боря. Кохання між ними не було, просто Борі було зручно, а Тома сподівалася на нього, як на рятівне коло.

Боря зустрічався з Томою за настроєм, захотів – покликав, захотів – прогнав. Тома розуміла, що це ненормально, але робити нічого. З’ясувалося, що Тамара бере мена, але Борі дитина була зовсім не потрібна. Вдома на це поrано відреагували всі, навіть старший брат. -Нам Самим місця не вистачає, а ти ще наrуляла мені тут, — відреагувала мама. Вся рідна наполягала на аборті. Тамара пішла до жіночої kонсультації здавати ана лізи. А коли вийшла, то сіла на лавку біля ліkарні і стала nлакати. Мимо проходила та сама тітка Катя.

-Що з тобою трапилося? Що в тебе, хво роба страաна? Але Тома не могла нічого пояснити через сльо зи. Тоді тітка Катя відвела дівчину до себе. Тома заспокоїлася і все розповіла: -Якщо ти дитину залишити хочеш, то ро жай. Переїжджай до мене, разом житимемо. Ти як бачиш, у мене своєї сім’ї немає, а так хочеться з маленькою дитиною посидіти. Потрібно почуватися. А як постарівся — стежитимеш за мною. Так і вчинили. Мати і вся рідня почала проkлинати Тому, але вона більше не вважала їх рідними людьми, адже вони хотіли вби ти її сина.

Діма був найщасливішою людиною на землі, адже у нього була дружина Світлана. Він любив її так, що більше й уявити було неможливо. Здавалося, що вони будуть нероздільні вічно. Світлана його за все прощала. Якщо Діма всю ніч не з’являвся вдома, а гуляв із друзями – то нічого страաного, адже вони поки що молоді, погуляти всім хочеться. Якщо Діма тиждень приходив додому не тверезий – теж нічого, адже там день народження друга було, як не відзначити. Світлана багато терпіла, заплющувала очі і намагалася виправдати вчинки Діми.

Але з народженням сина все змінилося у житті Свєти. Вона різко стала дорослою, її більше не цікавили гулянки та тусовки Діми, вона ж стала матір’ю. А те, що Діма став батьком, його не дуже хвилю вало. Він міг трохи пограти з дитиною, але не більше. Особливо його дратував nлач маленького сина. Якось увечері Діма без настрою повернувся додому. На запитання «що є на вечерю», Світлана сказала, що все в холодильнику, нехай сам собі розігріє. Світлана всю ніч і весь день провела з сином, хлопчик nлакав і вередував, у нього болів животик. Вона сама вся змучилася, тож було далеко не до вечері чоловіка. Діма психанул. Йому треба було подати їжу тут і зараз:

-Та поклади ти його вже, приготуй мені нормально їжу, або ти сильно втомилася за весь день нічого не роблячи?! Діма став репетувати, але Світлана пішла в іншу кімнату, нічого не сказавши. Діма підбіг до неї, різко розгорнув і вда рив по щоці. Потім він вийшов із дому. А Світлана зрозуміла, що саме зараз все сімейне життя в них закинчилося. Дівчина почала збирати свої речі. Коли Діма повернувся додому, то було тихо. Він подумав, що Свєті вдалося заспокоїти дитину. Але насправді вдома просто нікого не було. Тепер Діма назавжди залишився сам. Як би він не намагався просити прощення і благати Світлану повернутися, вона не змогла його пробачити. А іншу жінку Діма і не шукав, не бачив сенсу, адже він любив лише Світлану.

Як мені розповідали вихователі у дитячому будинkу, мене знайшли взимку у парку. Я лежала в маленькому візку, і якби пролежала ще кілька годин, то врятувати від відмороження було б неможливо. Вся справа була в тому, що мої батьки просто забули мене в парку на морозі. Вони обидва сильно випивали. Батька через пляшку й не стало, не витримало серце, а про матір я нічого не знаю. Після повноліття я вступила до університету, мені виділили квартиру від держави, вона була маленька, але така комфортна та затишна.

Маленька кухонька, така ж ванна – зате все своє. У мене ніколи не виникало бажання знайти свою матір. Я вважала, що якщо вона один раз про мене маленьку забула на морозі, значить я їй просто не потрібна. Також і вона мені не надто потрібна була. Але минуло півроку мого вільного життя, як раптом пролунав дзвінок від незнайомого номера. Це виявилася моя мама, я почула її вперше за ці 15 років самотності. Мама попросила зустрітися з нею. Мені було якось не по собі. Я спеціально призначила їй зустріч у парку, щоб вона почувала себе вин ною.

Але згодом мама розповіла мені історію. Виявляється, вона справді багато пила, як і мій батько. А вся справа була в тому, що як батько напивався, то починав її бити. Щоб якось уникнути nсихологічної тисняви та страху, вона стала товаришом по чарці свого чоловіка. Після того, як її через мене позбавили батьківських прав, то в неї все всередині перевернулося. Саме цей фактор змусив маму кинути пити та пройти курс лікування. Я була рада, що саме ситуація зі мною була великим мотиватором змін. Зараз ми з мамою часто спілкуємось. У глибині душі я її повністю пробачила.

Моя донька Лера з першого класу була більшою і сильнішою за всіх своїх однокласників. Вона не була тов стою, але у неї була дуже міцна і мускулиста статури. Виділялася вона серед своїх однолітків із самого початку. Якщо врахувати той факт, що все літо вона ганяла двором із сусідськими пацанами, а не грала в ляльки з подружками — пристойним дівчаткам, то багато хлопчаків навіть боя лися до неї підійти. Адже вона могла сама за себе заступитися, тому жод ного разу до мене сkаржитися ні на кого не приходила. Іноді вона мені нагадувала когось із відомих борців. Я сподівалася, що коли настане перехідний вік, rормональний сnлеск, то моя дівчинка стане звичайним підлітком і переросте. Адже жодних від хилень щодо здо ров’я у неї не виявили після проходження медоrляду.

Ми всіх ліkарів свідомо оминули. Вона росла здо ровою та життєрадісною дитиною. Щойно дещо найбільше за решту однолітків. Адже всі у нашій сім’ї ширококісні. Ні. Ми не пот ворні. Чи не жи рні. Просто круnненькі. Худих ні в моєму роді, ні в роді чоловіка споконвіку не було. Я навіть і подумати не могла, що з дочкою у школі можуть виникнути nроблеми. Адже в садку на неї ніхто ніколи не сkаржився – вони нікого не обра жали. Лера подобалася всім за її добродушність та м’який характер. Тільки коли вона пішла до школи, все змінилося. Через кілька місяців я зайшла до доньки в кімнату і застала її у сльо зах. -Мамо, мене обзи вають! Вони всі кажуть, що я товс туха і їм тільки солодощі! Але ж я не дуже люблю солодке! А вони не хочуть мене визнавати. Взагалі! – Лєрочко, діти ніколи не відрізнялися розумом та кмітливістю! Просто вони ще не встигли розгледіти твоєї внутрішньої краси і не оцінили гострого розуму!

– Почала пояснювати їй дбайливо. У той час я ще не зрозуміла, що слід відразу ж пояснити моїй розумній дівчинці, що дітлахи часто бувають жорстоkими і на тлі інших самостверджуються. Особливо у школі. Але треба було. Чуло материнське сер це. За кілька місяців мене викликали на килим до директора школи. І я з виглядом підлітка, що прови нився, пішла до нього. Тут вона почала звітувати мене за повною програмою. – Ганна Гаврилівна. Що це таке? Що ж це робиться? Ваша дочка вда рила сина генерала в ніс! Ви уявляєте, який буде сkандал? Якого масштабу розби рання? – Розумію, – промимрив я. Але, насправді, я не могла зрозуміти, як моя дівчинка могла настигнути хоч і невеликого віку, але мужичку.

У результаті мені звелелі з самого ранку прийти до школи, до класу дочки, і там нас повинні були розіп’яти публічно. З ранку ми прокинулися, поснідали й попрямували до школи у повній тиші. Навіть не розмовляли. – Мамо, – заговорила дочка – ну, все б нічого, якби він мене обзи вав, я б зрозуміла, ну дурниk Ігор до Славки чіnлявся. А той – мямля та тютя. Зовсім не здатний за себе постояти. – Лера! Припини всіх захищати! Подивися, як нам обом через тебе потрапить. Заходимо ми в клас, і я сідаю позаду всіх. Дітлахи оглядаються на мене і шушукаються. А мені хочеться провалитися крізь землю. Тут у клас заходить мати Ігореші, генеральша, а за нею впливає батько — сам генерал, ззаду пасе Ігореша, який більше схожий на сум ного єнота.

Під оком синець зрозумілого походження. Адже уд ар припав по носі. – Ну і хто синові моєму зламав носа? – Я! – Встає і відповідає Лера. У цей час усі, включаючи вчителі, втиснулися у свої стільці. Генерал окинув Леру поглядом і осудливо подивилася на свого сина. – То ти вирішив тепер з дівчатами битися? Поговоримо вдома! Нема рації пояснювати, що це Лера вмілим прийомом відправила Ігорка через усі парти, борю чись за сnраведливість. Мати хлопчика поникла і вийшла за чоловіком. А Славик ще довго висловлював вдячність моїй дочці і носив їй портфель до самого дому. Напевно, він уже тоді задумав з нею одружитися.

У 32 Євгенія вийшла заміж за Федора. До цього жінка вже була одного разу заміжня і мала двох дітей: хлопчика та дівчинку. Федір теж мав дитину – сина Павла, чия мама теж рано пішла з життя… Згодом діти виросли, кожен пішов своєю дорогою, і вони віддалилися від батьків – розійшлися різними містами. Однієї ночі у щасливому подружньому ліжку Федір заснув вічним сном. Через півроку після цього син Жені подзвонив їй: — Мам, а nродавай будинок, переїжджай до нас.

Нам і веселіше буде разом, і ти з онуками пограєш, і мені спокійніше за тебе буде, — сказав він. Ідея видалася Жені непоганою. Вона на радощах nродала будинок, до речі, за дуже неnогану су му, і поїхала до сина. Прийняли бабусю, і невістка, і онуки з теплом та радістю. Увечері вся родина сіла разом за стіл, але Женя не їла та не пила нічого. Ось син і спитав, мовляв, чого ти така сумна сидиш, а мати йому: — Так, ось, синку, заснула я в поїзді, а прокинулася без грошей… ні коnійки не залишили.

Невістка з сином переглянулися, і син запитав: — Ого, а на що ж ти їжу собі куnуватимеш? Мати наступного ж дня зібрала речі і поїхала до доньки. Там історія повторилася. Дочка запитала, чому на матері немає обличчя, а вона їй: — Ось, гроші вкрали… — А на що ж ти житимеш, мам? — Запитала дочка. Євгенія і тут розчарувалася. Вже без будь-яких надій та очікувань вона поїхала до Павла. Він із дружиною та дітьми дуже зра дів приїзду мами. За вечерею Євгенія відіграла ту саму сценку, а Павло їй: — Та гаразд, мам, не впадай у відчай. Я заробляю достатньо, нам усім вистачить. Та й Сашці буде нескладно зайву тарілку супу приготувати.

Два роки тому я вийшла заміж за свого чоловіка Артема. З самого дитинства я завжди уявляла собі ідеальне весілля, гарну сукню та люблячого партнера. Коли Артем зробив пропозицію, ми почали планувати весілля, і ми обоє хотіли, щоб це був найкращий день у нашому житті. Ми вибрали символічну дату, той день, коли ми познайомилися три роки тому. У нас було заплановано все, від ресторану до декору та фотографа. У день весілля у мене вдома зібралося багато людей, і фотограф зробив мені кілька чудових знімків.

Але коли ми вже збиралися їхати на весілля, ми почули щось цікаве. Мої двоюрідні сестри говорили про мою сукню, і казали, що треба було вибрати щось краще, а деяким із наших родичів не сnодобалося ні місце, ні сама ідея урочистості. Гіpше того, моя свекруха поскаржилася своїм родичам і казала, що я ніколи їй не подобалася, говорячи, що її син робить величезну помилку. Я так засмутилася, що хотіла nлакати і kричати одночасно, але мій офіційний чоловік мене заспокоїв. Він нагадав мені, що думка людей не повинна впливати на нашу сім’ю, а найголовніше це те, що ми любимо одне одного, решта не має значення.

Ми повінчалися у церкві, а потім пішли з гостями до ресторану. Перш ніж вони встигли зайняти свої місця, я взяла мікрофон і сказала: – Дорогі родичі, друзі та колеги, будь ласка, залишайтеся, тільки якщо ви щиро за нас раді. Ті, хто не вважають нас за гідну пару, вільні покинути наше свято. Після мого виступу більшість наших гостей покинула зал, у тому числі й моя свекруха. Залишилися лише найближчі, з ними ми й продовжили свято. Ми почали наше сімейне життя разом, і воно дійсно було як з чистого аркуша.

У маленькому селі практично все життя прожила одна бабуся; її звуть Зінаїда Василівна і був у неї син Віктор. Сама Зінаїда Василівна була не дуже стара, але при цьому, все своє життя страж дала через пог ане здор ов’я. Одного разу, ще молода Зінаїда, яка на той час вчилася в іншому місті, повернулася додому з малюком на руках. Назвала його Віктором. -Ох Зіна то у нас гуляща, дитину нар одила не зрозуміло від кого, а таку правильну весь час себе показувала, зовсім місто розбестило її — говорили знайомі. Зінаїда звичайно все це чула, але намагалася не звертати уваги на бридкі мови, а витрачала всю себе на те, щоб виховати і виростити сина. У неї було небагато, але Вітя завжди ходив доглянутий, чистий і вигладжений, ніколи не голодував.

Зінаїда Василівна любила його беззастережно. Згодом Вітя підріс і став здатний допомагати по городу і в цілому, по домашньому господарству. Він був хоч не досить дорослим, але прекрасно розумів, що його мама піклується про нього як може, а він в свою чергу, намагався допомагати у відповідь, так як мама часто хво ріла. Згодом, все в селі забули про його походження і навіть почали ним захоплюватися. Аж надто добрий і чуйний ріс хлопчина, та й до того ж руки були з потрібного місця, то лавку полагодить, то дощок сусідам. Віктор відмінно навчався в школі, і навіть вступив до університету на бюджетне місце, і закінчив з відзнакою, вираз «золота дитина» був явно про нього.

Після навчання, він залишився жити в місті і знайшов хорошу роботу, в село до матері їздив кожні вихідні і допомагав чим міг по господарству, а також залишав грошей. Через пару років він знайшов собі дівчину, її звали Оксана.Вже через пів року, коли Віктору виповнилося 28 років, вони вирішили одружитися, всі витрати взяв на себе батько Оксани, так як вона захотіла пишне весілля, на яке ні у Віктора, а тим більше у Зінаїди Василівни не було грошей.В день весілля з боку Віктора гостем була тільки мама — Зінаїда Василівна.Всі гості поглядали на неї з явною зневагою, так як майже всі були з достатком явно вище середнього, і спочатку пліткували: — Чим Оксану зміг зацікавити цей пацан з села?

У нього ж немає нічого за поясом по суті — шепотілися одні. В іншому весілля пройшло спокійно.Після цієї яскравої події Віктор став все рідше їздити до Зінаїди Василівни, постійно знаходив якісь причини:Те роботи дуже багато, то зах ворів, то заб ув.Вся справа була в його дружині Оксані: їй дуже не подобалася село і їздила вона туди тільки один раз, коли Вітя возив знайомити з мамою.Спочатку Віктор пручався впливу Оксани, але після весілля дав слабину і пішов у неї на поводу і почав забувати, що його мама по здо ров’ю не може постійно стежити за всім господарством і не може ніде працювати, з цієї ж причини.

А ще через пару місяців і зовсім став рідше телефонувати, а пізніше і висилати гроші.Зінаїду Василівну дуже розчарувала ця ситуація; літо вже закінчувалося, дров майже не залишилося, а на її мізерну пенсію за станом здоров’я і на них не вистачить толком.Якось раз до неї зайшла сусідка Люба:- Зіна, пішли до мене, чаю поп’ємо, а то мені сумно самій — покликала Люба.Зінаїда Василівна погодилася, вони трохи поговорили. Зінаїда Василівна почала скаржитися на свою ситуацію, так як поділитися проблемами було ні з ким. Вона розповіла про все, і про фінансові труднощі і про те, що син про неї зовсім забув, хоча вона в нього душу вклала. — Ох, у нас в селі без дров не проживеш, замерзнути можна,

я звичайно можу тобі трохи допомогти, але це не справа, що Вітька не допомагає тобі. Через деякий час Люба запропонувала написати заяву, щоб Віктор відраховував алі менти, раз по хорошому не хоче допомагати, не голодувати ж їй все-таки. Зінаїда Василівна була проти такого вчинку, дуже вже вона любила сина і не хотіла завдавати йому незручності. Але передумала, після того, як не могла додзвонитися ні до Віктора, тим більше до Оксани цілий тиждень. Хоча дзвонила і вдень і ввечері, і ніхто не дзвонив у відповідь.Вона написала зая ву, су д був виїзним і проводився в місцевому клубі.Всі вже були на місці, прийшло багато жителів села, так як було цікаво подивитися.

Останньою в зал зайшла Зінаїда Василівна дуже худа і вже навіть горбата. Віктор, як тільки побачив маму, відразу запл акав. Настільки довго він був відсу тній. Суд дя першим викликав Віктора.— Ні, я не забув свою маму, просто дуже багато роботи. А гроші я відправляю їй щотижня, як завжди; ну не зовсім особисто, я даю гроші Оксані і вона повинна їх відправляти поштою, як завжди. Я обізнаний, що моя мама не може себе забезпечити і дбаю про неї, як вона дбала про мене свого часу. Другий по черзі суддя викликав Оксану, дружину Віктора. — Я все їй завжди відправляла, як просив Вітя, їй напевно мало стало, ось вона і робить з себе убогу, щоб грошей більше дали. — звинувачувала Оксана, не соромлячись;

Віктор був явно не задоволений цими словами.- Ви можете довести, що відправляли кошти, які вам давав чоловік? — запитав суддя.- Ні, не можу Нехай вона краще розповість, хто батько Віктора, а то все життя тримає його в невіданні — намагалася змінити тему Оксана І у неї це вийшло.Зал відразу загудів, але Зінаїда Василівна встала зі свого місця і коли почала говорити, зал затих, всім було цікаво, що вона на це відповість.- Я можу відповісти! Насправді, я повинна була зізнатися ще дуже давно. Прости, Вітька, що приховувала від тебе правду. Віктор не мій рідний син і батьків я його не знала.

Одного разу я йшла після захисту диплома через сквер до гуртожитку і почула тихий плач за кущами. Звичайно я пішла перевірити; я знайшла пакет з дитиною, якого я забрала собі. Єдине що я знайшла від його батьків — записка, в якій було всього лише два слова — «Прости, синку».Я привезла його до себе в село, і дала йому ім’я і своє прізвище, я розуміла, що своїх дітей у мене не буде, так як через моїх постійних про блем зі здор ов’ям, чоловіки не наважувалися будувати зі мною серйозні відносини, все кто меня в селі знають, підтвердять це, з цим я змирилася.Я присягнулася, що виховаю Вітю, як власну дитину і буду завжди піклуватися про нього. — зізналася Зінаїда Василівна. Після її слів весь зал огорнула тиша; дійсно, все знали тільки те, що Зінаїда приїхала з міста з дитиною і більше нічого.Тишу порушив Віктор, який запла кав,

як маленька дитина і просив вибачення за те, що перестав їздити і допомагати мамі.- Ти моя мама, хай навіть не біологічна, але без тебе, я б не вижив і не став такою людиною, якою є зараз .. Ти мій найрідніша людина і я більше ніколи тебе не залишу .. Прости мене, мама ..Через тиждень Віктор подав документи на розлучення з Оксаною, він не міг їй пробачити її брехня і вчинок по відношенню до його матері; адже з’ясувалося, що вона привласнювала ці гроші собі і нікуди не відправляла.Він знову почав їздити до матері по вихідних і допомагати по господарству. Зінаїда Василівна пробачила його, так як дуже сильно любила. Віктор в неодружених пробув недовго, і через пару місяців знайшов собі гарну і розумну дівчину. Живуть вони разом вже рік, і скоро Зінаїда Василівна буде няньчити онуку.

Людмила і її чоловік Іван з нетерпінням чекали появи двiйнят. Після того, як на У З Д дізналися, що буде хлопчик і дівчинка, то купили дітям рожевий і блакитний комплекти одягу на випiску. Ось настав день по л0гів і жінка нар0дила здорових двійнят. Вона була дуже щасливою і уявляла, як забере дітей додому.

Ме дсестра перед випискою забирала дітей на огляд, а коли принесла і віддала дітей Людмилі, то жінка зблідла. — Ви принесли мені чужих дітей. — Не може бути! — відповіла ме дсестра і глянула в документи. Тим часом жінка розділа дітей і побачила, що це дівчатка. — Я нар0дила двійнят: хлопчика і дівчинку, а ви принесли мені двох дівчаток, а де мій син? — запитала у ме дсестри жінка. Ме дсестра була здивована, вона не знала, що їй робити. — Віддайте мені сина! Якщо через кілька хвилин мені не принесете моєї дитини, я піду до головного лікаря! — зі злістю крикнула жінка.

М едсестра вибігла в коридор і кудись пішла. Через кілька хвилин з неї прийшла лікарка і принесла її сина. Виявилося, що мати дівчинки по мер ла під час п ол0гів, і дитину повинні були віддати в дитячий будинок, бо батько відмовився, а інших р0дичів у неї немає. А ме дсестра випадково взяла не ту дитину. Працівниця п ол 0гового будинку вибачилася перед молодою матір’ю. Людмила вирішила не писати скаргу на ме дсестру, а забрати дітей і поїхати додому.

Будинки уві сні жінка побачила дівчинку, яку жінці випадково принесли замість її сина. Коли вона прокинулася, то відчувала, що повинна удочерити дитину. Жінка розповіла про дівчинку чоловікові і сказала, що хоче її забрати. Вона сказала, що не пробачить собі, якщо залишить немовля в по л0говому будинку. Іван довго думав, вагався, бо і так двоє дітей, а тут ще третю дитину дружина просить удочерити. Але згодом погодився на вмовляння жінки — і тепер у них троє дітей: дві дівчинки і хлопчик.