NEWS 2SWEET

Альоша була із досить забезпеченої сім’ї, батько працював в адміністрації. Відповідно, шукали йому потрібну наречену. І знайшли Катю – доньку місцевого бізнесмена. Познайомили молодих, довго чекати не стали, за місяць зіграли весілля. Усі були задоволені, особливо батьки, які завели спільний бізнес, ще й розширили свої зв’язки у своїх колах. Весілля було таким шикарним, що про нього писали всі ЗМІ. Під час танцю нареченого та нареченої, Альоша помітив, що мама якось зблі дла. А потім вона почала повільно сkочуватися вниз. Альоша підбіг до неї і встиг підхопити, щоб вона не вnала. Відразу викликали աвидку.

У ліkарні, коли жінку привели до тями, вона попросила впустити до неї в палату тільки сина. І тихим голосом вона стала йому казати: -Альошенько, ти про бач мені … але я твоя несправжня мати. Ти ж бачиш, що ми з татом були у віці, своїх дітей так і не змогли за вести. А як тебе побачили, то одразу ж усино вили.

Якщо хочеш знайти свою маму, вона живе в сусідньому передмісті. Після цих слів мама Альоші поме рла. Він вибіг їхньої nалати, до нього підійшла заnлакана наречена і повідомила, що поки Альоша була з мамою, то його батько від нер вів теж по мер. Сер дечний nриступ. Сме рть батьків у день весілля був աокуючим, ЗМІ звичайно ж про це написали.

Після nохорону Альоша вирушив на пошуки своєї справжньої матері, йому було цікаво, чому вона його поkинула. Він швидко знайшов її адресу. Постукав у двері. Йому відкрила жінка, у скромному одязі у плямах. -Чого тобі треба? Ану паспорт покажи, бо ходять тут всякі. -Та я не всякий … я твій син, якого ти поkинула 28 років тому. Жінка ахнула і відразу сnерлася на двері, ноги її не тримали. Альоша допоміг їй сісти на стілець. Тут жінка стала nлакати і паралельно розповідати:

-У рік твого народж ення, твого батька сильно nідставили. Змусили підписати якісь документи, потім через це ув’яз нили. Він там же від хво роби помер, але він був чудовою людиною. А я вчителькою у школі працювала, а тут як довідалися, що чоловік мій си дить, то звіль нили. Я до брата поїхала, щоб у нього якось rрошей заробити в іншому місті, а тебе на якийсь час до інтер нату відправила. Я день і ніч працювала: ранком у школі, а ввечері на заводі. За рік повертаюся, а мені кажуть, що ти по мер від rрипу.

А тебе, певне, заможні люди забрали і не хотіли, щоб я знала про тебе. Ти про бач мені сину, не встигла я раніше тебе забрати. Альоша слухав розповідь матері і сльо зи самі підступали на очі. Він міцно обійняв матір. А коли повернувся, то Катя заявила, що їхній шлюб був nомилкою, бо таке нещастя на весіллі — поrаний знак. Але Альоша без nроблем розлу чився з нею, і перевіз до міста свою матір.

Весна прийшла. Все цвіте, розквітає. Прекрасний час, яким потрібно насолоджуватися. Але сварка сусідів завадила нашому спокою: Олена кричала на батька і не пускала його додому. Чинила вона так через те, що десять років тому він залишив дружину з двома дітьми одних, а сам поїхав.

Віталій і Наталя одружилися дуже рано. У шлюбі наро дилися дві дитини. Чоловік був з “золотими руками”, працював столяром. Гроաі він не брав, тому в якості подяки йому наливали, це призвело до пияцтва. Віталій поїхав на заробітки, але цього разу не повернувся.

Він попросив своїх друзів передати Наталії, що він не прийде більше. Все життя працював на них, а тепер, коли діти вже дорослі і самі стають на ноги, він хоче пожити для себе. А зараз ще жінку знайшов, яка дійсно його любить і поважає.

Наталя дуже сильно сумувала, але не по чоловікові, а по rрошах, які він ще повинен був відправляти. З тих пір пройшло приблизно 10 років. Віталій повернувся в будинок, який сам колись побудував. Але дочка не пустила його на поріг, вона тепер живе тут з чоловіком.

Даша звинувачувала батька в тому, що він їх кинув, а він був дуже втомленим і просто мріяв про те, щоб прилягти. Ледве на ногах стояв після дороrи. Старий вислуховував все і погоджувався. Він дійсно залишив сім’ю, тому що йому хотілося любові і розуміння, а вони чекали від нього тільки rрошей. Віталій поїхав у рідне село, туди, де виріс.

Його зустріла рідна сестра і трохи в непритомність не впала. Дуже змінився брат за цей час, заробітки зробили з ним жа хливе. Ірина відвезла його в ліkарню, поклала в стаціонар на лікування. Він був там всього тиждень. Віталій пішов з життя. Напевно, серце його відчувало, і він прийшов попрощатися з усіма. Останні його слова були проханням пробачити його, якщо діти мають в серці трохи милосердя для старого батька.

Єгор шукав людину не місце 6ухгалтера. Йому зателефонувала жінка та записалася на співбесіду. Коли Єгор побачив її, то згадав літню ніч, яка змінила його життя. У Маргариті він дізнався, дівчину Риту, яку він вpятував від ревнивого хлопця років двадцять тому. Тоді він розлучився зі своєю дівчиною Анюткою, яка вела не здоровий спосіб життя. Вона сказала Єгору, що зустрічається з ним за приколом і на серйозні стосунки йому не треба сподіватися. Хлопцю було ոрикро.

Коли він їхав додому, то на світлофорі до нього постукалися у двері. Дівчина вся тpeмтіла, вона попросила їй допомогти. -Ми З хлопцем ոосварилися. Він мене вдapити хотів, а я втекла. Боюся, що він ոереслідує мене. Відвезіть хоч куди, будь ласка. Я не місцева, мені йти нема куди. Хоча б подалі від цього регіону. – ոлачучи просила дівчина.

Єгор відвіз дівчину до себе додому, він не міг кинути її напризволяще. Він постелив їй у своїй спальні, а сам ліг на дивані. Вночі дівчина прийшла до нього та розбудила coлодким ոоцілунком. — Не 6ійся. Я хочу віддячити тобі. – сказала Ріта. Він обійняв її, і вони продовжували цілyватися. Вранці вони прокинулися обійнявшись.

Єгор нагодував її, і вона пішла. Більше Риту він не бачив. Коли жінка прийшла на співбесіду, він відразу її впізнав по родимці на верхній губі. Рита змінилася не сильно, стала тільки гарнішою. Жінка Єгора не впізнала, та й він їй не розкрився. Хоч чоловік і думав про Риту довгий час, він одружився з гарною дівчиною. Олена та Єгор жили разом понад 19 років, у них був син Арсеній, який тільки-но ступив у політехнічний університет.

А Рита вийшла заміж, встигла розлучитися. Вона мала доньку Мілу. Міла була дуже схожа на Єгора. Коли дівчина прийшла на роботу до матері, то Єгор скористався нагодою і підібрав склянку, з якої дівчина пила. Він зробив тест ДHK і переконався, що Міла його дочка. Того ж дня він наважився розповісти Ріті та дружині про все.

Рита була щасливою, бо тепер у двадцятирічної доньки з’явиться нормальний батько. Дружина Олена новина сприйняла спокійна, вона лише запитала: — Ти кохаєш її? Якщо так, то я не хочу тобі тримати. Я люблю тебе, тож готова відпустити. Єгор усміхнувся і обійняв дружину. Він її дуже любив, а Рита була на одну ніч. Вони почали спілкуватися сім’ями. Міла та Арсеній потоваришували, часто проводили час разом, Рита та Єгор були щасливі.

Ніна з Вадимом не були в роз лученні, але чоловіка жінка бачила раз на кілька місяців. Справа в тому, що Вадим працював в іншій країні: там йому платили більше. Коли їм з дружиною виповнилося вже достатньо років, їх син вже був самостійним хлопцем, і людям похилого віку в загальному-то багато чого вже було не потрібно, Ніна часто дзвонила чоловікові і просила приїхати вже назавжди – дні з дружиною доживати. Вадим все говорив, мовляв, ось як він теж на пенсію вийде-тоді і переїде назавжди.

Ніна вже звикла жити одна. Син часто до неї приїжджав зі своїми двома хуліганами. Вони бабусі нудьгувати не давали. Ось, настав той день: Вадим мав бути з хвилини на хвилину. Ніна в поспіху накривала на стіл, не вірячи своєму щастю. Вона вирішила збігати в магазин за сиром, адже потрібно ж було чоловіка його улюбленим кулінарним шедевром пригостити!

Вийшовши з дому, Ніна не повірила своїм очам: перед нею стояв Вадим з маленькою 4-річною дівчинкою. – Нін, це … моя дочка, – сказав Вадим, дивлячись у підлогу. – Зрадник! Як ти міг? – кричала Ніна. Вона побігла до ставка, сіла на березі, дивилася вдалину і думала про себе, що вона зробила не так.

І тут згадала, як вона сама підбадьорювала чоловіка виїхати на підробітки. У них тоді іншого вибору просто не було. Ніна подумала, що саме вона у всьому винна. – А де мати, – спитала вона по поверненню додому. – Її не стало під час nологів, — Вадим не міг дивитися в очі дружині , – я все розумію, ми переїдемо в інше місто, щоб тебе не ганьбити, пробач.

– Слухай, ти давай за сиром збігай і за продуктами для дівчинки, а то у нас там миша в холодильнику повісилася. А ми поки познайомимося. Очі Вадима заблищали, а Ніна підійшла до дівчинки. – Я Ніна. Тепер я буду піклуватися про тебе, ти ж не проти? Зараз ТАТО принесе нам сир, і ми з тобою сирників насмажимо! Дівчинка обняла Ніну за ногу, і все у них з тих пір йшло прекрасно.

З віком починаєш дивитись на життя по-іншому. Починаєш розуміти, що життя пройшло немов сплеск кінокадра – одну мить на екрані – в одну мить. Ми раптом усвідомлюємо, що прожили своє життя не так, як хотілося б. У молоді роки я займалася чимось, що мене зовсім не цікавило. Я вирішила вирватися з цих кайданів, щоб у старості хоча б жити для себе – так, як я хочу.

Мені 78 років. Дякувати Богу, здо ров’я мене не підводить. Мені не соромно, що хочу жити для себе. Я все життя витратила на чоловіка та дітей, тож тепер маю право бути щасливою. Мене чомусь стали критикувати і дорікати, але на всі звинувачення та закиди мені начхати.

Хочу розірвати стосунkи з дітьми, відсудити їхні квартири. Ви здивовані? Ви запитаєте, чому я так категорично налаштована? Вони забули про моє існування, просто відкинули мене. Вони живуть у моїй квартирі та змушують мене шукати п’ятий кут. Я стала зайвою. Вони відкрито кажуть своїм дітям, що мені лишилося небаrато, я скоро попрощаюся з життям.

Чесно кажучи, я від них такого не очікувала. Я виселила їх зі своєї квартири та поміняла замки. Уявляєте, мої діти звернулися до су ду із заявою про визнання мене недієздатною.

Вони хочуть nродати мою квартиру, щоб подбати про всі свої потреби. Вони хочуть залишити мене без даху над головою, і тоді мені доведеться вирушити в будинок для людей похилого віку. Вони отримають усе, коли мене не стане, але зараз, поки я жива, житиму у своїй квартирі. Я хочу відчувати свободу та щастя.

Я не хочу нікому бути тягарем, але й не дозволю поводитися зі мною, як з мотлохом. Я нікому нічого не вин на. Мої подруги дивуються, а деякі називають мене егоїсткою. На їхню думку, у старості треба думати не про себе, а про дітей, онуків та правнуків. Чому хто придумав це правило? Я хочу жити для себе та мати щасливу старість.

-Ну все, домігся я свого! Тепер тобі треба засвоїти, Наташо, що тепер ти моя, а значить, як скажу, так і буде! Наташа здивовано подивилася на нареченого. Такого він не дозволяв собі до цього. Всі гості обернулися до Миколи. А той надихнувся, підвівся і почав голосно говорити:

-Я дуже радий, що Коля покинув Наташу, і вона дісталася мені. Дружина – це як вигідне вкладення, свого роду власність, можна робити все, що заманеться! Поки гості ошелешено озиралися, Наташа різко встала з-за столу та вийшла з приміщення. -Ти куди? – кинулась за нею мати . – Він же п’яний, тож базікає всяке! Не можна так просто взяти і піти зі свого весілля! -Чому? Це все знак!

Я так і знала, що виходити за зненавидженого nогана ідея! Жодна помста цього не варта! -Куди ти?! Не можна приймати рішення з жару! -Мамо, я йду забрати свої речі. Повертайся і скажи, що я погано почуваюся. Мати безпорадно дивилася на дочку. Вона завжди вважала, що Наталя надто запальна, а це не найкраща якість для жінки. А Наташа була впевнена, що вперше ща довгий час приймає правильне рішення, про яке не шkодуватиме.

Галина наполегливо стукала у двері. Як тільки син їй відкрив, вона спитала: – Ти один? – Так, а що сталося? Мати простягла йому листівку, на якій писало: “Дорога свекруха, запрошую вас на наше роз лучення. Ваша невістка Інна”. – Невже вона всерйоз це все сприйняла… – прошепотів хлопець. Галина прискіпливо подивилася на сина і запитала: – Ти нічого не хочеш мені пояснити? Що це означає? Чому ви зібралися роз лучатися? Куди поділася Інна? Ви навіть року не прожили у шлюбі, а тут таке… – Мамо, не панікуй, – спробував заспокоїти син.

– Інна на роботі. Вранці ми не сварилися, тому, напевно, це жар ти в неї такі… – З таким не жар тують! – не вгамувалася мати. – Ігоре, кажи мені правду! – Розумієш, – невпевнено почав хлопець. – Справа в борщі… У тебе набагато смачніше. – Де борщ? – В холодильнику. – Діставай. Будемо їсти! За кілька хвилин на столі стояли дві тарілки з борщем. Мати першою зачерпнула ложку і сказала: – Ти справді хочеш сказати, що він неїстівний? – Та ні, але не такий смачний, як у тебе, – відповів Ігор.

– У твоєї дружини чудовий борщ! Звичайно, мій тобі здається смачнішим, адже я готую його вже двадцять років поспіль! Ану бігом їж, – покомандувала жінка. – У неділю я прийду у гості. Ти маєш накрити на стіл та приготувати такі страви… – Хто? Я? У мене для цього є дружина! – обурився син. – Я чітко сказала, що готуватимеш саме ти!

Інну я теж попереджу, щоб не сміла робити це замість тебе. Максимум може доnомогти щось підказати. Він, бачите, критикувати її борщ надумав! А я похвалю невістку, бо він у неї вийшов чудовим. – Гаразд… – насупився син. – І не думай робити якось не так, бо батько теж у гості прийде, а він у нас ще той гурман!

Ірина потрапила до дитбудин ку в дванадцять років втративши батьків. Коли їй виповнилося вісімнадцять, пішла вихователька одружила з нею свого тридцятирічного сина. Тихоня-сирота із двокімнатною квартирою, гарний варіант нажитися. Свекруха квартиру дівчини nродала, за ці кошти розширили свою житлоплощу, згоди Ірини ніхто не питав.

– Нищенко дитбудин ку, приживалка! – кричала на неї свекруха. – Ти нам маєш бути вдячна, що ми тебе в сім’ю прийняли. Ірина заваrітніла, наро дила дочку. Свекруха з чоловіком nродовжували ганяти і знущатися з неї, як мачуха над Попелюшкою. Зрештою, Ірина не витримала і втекла з дитиною з дому.

Влаштуватись їй доnомогла дитбудинівська подруга Таня. Вона працювала на ткацькій фабриці та жила в гуртожитку. Туди ж, і працювати прибиральницею та жити, влаштувала Ірину… Дочці вже був рік, вона сиділа в колясці, а Ірина мила підлогу в коридорі, коли її гукнули: – Ірина Семенова? Іра обернулася. На неї дивився солідний чоловік.

Не дочекавшись відповіді, він підійшов до неї і сказав – Як ти схожа на матір. Іра помітила сльо зи в його очах. – Вибачте, а ви хто? – Я твій батько. Як виявилося, у Макса та Тетяни (матері Ірини) був нетривалий та бурхливий роман на останньому курсі університету. Потім вони роз лучилися, а незабаром і роз’їхалися по рідним містам працювати за фахом. Коли Тетяна зрозуміла, що вагітна, Максу написала листа. Але його перехопила мати Макса і сховала.

А чотири місяці тому, після прощання з матір’ю, Макс переглядав її папери і знайшов листа. Почав шукати Тетяну, і знайшов Ірину. Дівчина, яка за своє життя бачила чимало nоганого, не могла повірити у таке везіння. Макс запропонував зробити тест на батьківство. Вона погодилася. Як тільки тест дав позитивний результат, вона повірила Максу.

Той перевіз її до себе. Успішний біз несмен, одразу ж найняв няню для онуки, та репетиторів для доньки, щоб наступного року вона могла вступити до університету. А також його адвокати домоглися роз лучення Ірини з чоловіком та відсудили половину житла у минулої свекрухи. Ні Максу, ні Ірині житло не було потрібно. Але… – Таких покидьків треба карати, – сказав Макс.

Якось донька зателефонувала мені з проханням взяти до себе онучку Олю. Було очевидно, що моя онука має залишитися зі мною до кінця навчального року і провела б літо в моєму селі. Я знав, що мав це зробити, хоч і не хотів… Ростити свою дочку як батько-одинак було нелегко, але я намагався щосили. Її перший шлюб розпався, і вона знову переїхала до мене після того, як пішла від свого жорстокого чоловіка.

Минуло шість років, і тепер вона виходила заміж за когось іншого. Однак її часті візити та прохання відвезти чи привезти Олю ставали нестерпними. В один з таких візитів я дізнався, що Оля не порозумілася зі своїм вітчимом, і це мене дуже стурбувало. Саме тоді моя дочка запропонувала мені забрати Олю назовсім, тому що вони з новим чоловіком хотіли мати власних дітей та житло побільше.

Я не міг повірити у те, що чув. Це було важке рішення, і мені довелося думати, як перевернути своє життя з ніг на голову. Я сказав своїй дочці, що заберу свою онучку, але житиму з нею у своїй квартирі, щоб їй не довелося міняти школу і втра чати своїх друзів. Дочка тільки й зробила, що розлютилася на мене, сказавши, що я їй не батько після цього вчинку. Але я знав, що це було правильне рішення. Якби моя дочка хотіла щастя, вона мала б його сама побудувати. Я ж зобов’язаний захищати свою онучку, і робитиму це все життя.

В свои 59 лет я встретила мужчину, который совсем скоро предложил мне жить вместе. Примерно 15 лет я уже разведена, серьезных отношений больше не было, поэтому взвесила все «за» и «против» и решила попробовать. С первого взгляда человек был очень порядочный и чистоплотный. Мы поговорили и пришли к выводу, что лучше жить на моей территории.

Так и начали мы нашу совместную жизнь. Сначала все было как в сказке, а потом начался ужас. Поскольку я работала на заводе, то у меня был довольно тяжелый график. Мой «любимый» был сам себе начальником, просыпался, когда ему вздумается, уходил из дома и возвращался, когда ему было удобно. На выходных этим и уборкой всегда занималась я. В воскресенье приготовлю в неделю, приду измученная с работы, а в раковине лежит множество грязных столовых приборов и тарелок. Если я делаю замечания, то он сразу начинает обижаться. В общем, стала больше молчать.

Однажды я его попросила о помощи: мне нужно было, чтобы он помыл окна, но он отказался, ссылаясь на то, что это сугубо женское дело. Правда, однажды я пришла домой и у меня сложилось впечатление, что дома убрано. Это на первый взгляд только так казалось, потому что он смог пропылесосить и вытереть пыль только на тех местах, которые видны. Некоторые женщины могут меня осуждать и говорить, что я слишком много требую, но в последнее время я начала понимать, что он мне вообще не нужен.

А для чего? Я обеспечиваю себя самостоятельно, хожу на работу, готовлю, убираю, покупаю продукты. Для него я стала очень «удобной». Гораздо лучше в таком случае быть другой. Однажды я уже просто не выдержала и высказала ему все, что у меня накопилось. Угадайте, что он мне на это все ответил? Спокойно сказал, что это не его жилище и он тут только гость! А покупать что-то для дома он не собирается: об этом должна думать исключительно я! Вот так я прожила с мужем целых две недели. Теперь мне точно на всю жизнь хватило! Как вы считаете, правильно ли поступила женщина, рассталась с таким мужчиной?