NEWS 2SWEET

Моя єдина дочка, Наталка, якось прийшла до мене з проханням, бо не знала, як інакше вирішити свою nроблему. Вони з чоловіком хотіли розширитися, але вони не мали достатньо rрошей на новий будинок. Як її мати, я почувала себе зобов’язаною доnомогти своїй єдиній дочці. Тому коли я пропрацювала в Італії 12 років, kупила Наталці хорошу однокімнатну квартиру в новій будівлі.

Я дала їм rрошей на ремонт та меблі, влаштувавши все так, щоб моя дочка почувала себе повноцінною домогосподаркою. Однак через здоpов’я, що слабшає, я вирішила повернутися додому у свою стару двокімнатну квартиру, яку я теж встигла відремонтувати. Потім моя дочка прийшла до мене із проханням доnомогти їм kупити новий будинок за містом. Вона все розрахувала і переконалася, що продажу їхньої квартири та додавання моїх заощаджень має бути достатньо. Але вся річ у тому, що я відклала ці rроші на своє майбутнє, щоб не стати тягарем для своїх дітей.

Хоча моя дочка обіцяла піклуватися про мене і навіть запропонувала мені переїхати до їхнього нового будинку, я не була впевнена, що так буде правильно. Будинок продавався терміново, тому ціна була такою низькою, і в мене було не так багато часу на роздуми. З одного боку, я хотіла допомогти своїй дитині, але з іншого, я не хотіла залишитись ні з чим у старості. Незважаючи на великі надії моєї доньки щодо цієї угоди, я досі не впевнена, чи варто було погоджуватися на це.

Спершу невістка, Галина, Петра Олексійовича “солодко співала”: – Петре Олексійовичу, переїжджайте до нас жити. Вам адже напевно після Ангеліни Гнатівни, важко жити одному. Ми подбаємо про вас, як ви колись подбали про нас. Син Петра Олексійовича давно “ліг під каблук” дружини. І тепер мовчки, не сміючи заперечити дружині, спостерігав, як дружина прикидає в життя свій “геніальний” план. Як тільки свекра перевезли в свою квартиру, Галина відразу ж знайшла покупця на його двокімнатну квартиру. На виручені гроші куnили синові з невісткою однокімнатну квартиру, а для себе Галина придбала дачу за містом. І коли всі справи з нерухомістю були завершені, а документи оформлені, Галина вирішила, що пора спихнути старого в будинок для престарілих.

– Не треба турбуватися, Петре Олексійовичу. Тут вам буде краще, ніж удома. Є з ким поговорити, є медобслуговування, годують відмінно , – так само “солодко співала” невістка, проштовхуючи інва лідне крісло в двері. Син Петра Олексійовича не ризикнув заступитися за батька. Син не ризикнув, а ось племінниця, Ганна, ні перед чим не зупинилася. Дізнавшись про те, що дядька Петю здали в будинок для престарілих, вона, буквально через тиждень, приїхала і забрала його звідти. У свою двушку, де жила з дочкою. Колись дядько, коли Анна залишилася одна з дочкою, сильно доnоміг їй. І тепер вона не могла, совість не дозволила, кинути безпорадного старого без підтримки. Так минуло три роки.

Тут як грім серед ясного неба новина-кузен Петра Олексійовича, з Таллінна, заповідав йому триста п’ятдесят тисяч євро. Галина взявши за шкірку чоловіка і сина помчала в будинок преста рілих. Дізнавшись хто і куди його відвіз, примчали туди. – Поверніть нам старого, ми його забираємо додому, – голосно почала Галина. – А чого це ти тут розкомандувалася, – вийшов до них Петро Олексійович. На своїх ногах. – Петре Олексійовичу, дороrоцінний ви наш, ми вас приїхали забрати додому, – почала леститися Галина. – Твоїм язиком, Галина, зручно буде підлоги мити. Не за мною ти приїхала, а за спадщиною. Тільки запізнилася трохи. Я всі гроші вже Ганнушці подарував. Так що тобі з твоєю підстилкою нічого не дістанеться. Забирайтеся звідси! У Галини, від такої новини, ноги підкосилися. Чоловік і син насилу витягли її на лавку біля під’їзду… А Петро Олексійович з Ганною, пішли дивитися нову, чотирикімнатну квартиру.

Леся була старшою з дітей, тому звикла до відповідальності з раннього дитинства. Іноді на неї звалювали аж ніяк не дитячі обов’язки, тому вона не встигала робити уроки. Після школи Леся відразу почала працювати. Там і познайомилася з Дімою. У них зав’язався роман, і незабаром вони одружилися. Але ось сімейне життя для Лесі виявилася справжнім kошмаром. Чоловік прямо заявив, що її місце на кухні, і що про власну думку вона може забути назавжди. Незабаром у подружжя наро дилися діти.

Леся остаточно перетворилася на домогосподарку. Виконувала вона свої “обов’язки” як належне: вдома завжди було чисто, одяг випраний, вечеря – готова. Але ось Діма ніколи не цінував її зусиль. Більш того, со ромився виходити з нею на люди, а іноді навіть безпосередньо заявляв про її становище: – У тебе ніякої освіти. Про що ти будеш спілкуватися з людьми? Одного разу, прийшовши додому, Діма заявив, що подає на роз лучення: зустрів молоду і красиву. Таким чином, Леся залишилася одна – з трьома маленькими дітьми на руках.

Якось раз до Лесі забігла сусідка, і дівчина пригостила ту своїм пирогом. Випічка настільки сподобалася сусідці, що та попросила її спекти торт на свій ювілей. Шедевр Лесі оцінили абсолютно всі гості, але найбільше захоплення було у брата іменинниці. Той аж попросив познайомити його з автором цього шедевра. Так Леся познайомилася зі Стасом. Спочатку він просто навідувався в гості, щоб спробувати її вечерю, а незабаром у них зав’язався роман. Через пару місяців Стас попросив Лесю разом з дітьми переїхати в його заміський будиноk. Зараз у них сімейний ресторанний біз нес. І Леся нарешті зрозуміла, що це таке – бути справжньою жінкою.

У той день дружина остаточно знала, що повинна покинути свого чоловіка. Їй було все одно, що її ніхто не підтримає. Друзі та знайомі вважали їх сім’ю ідеальною — роботящий чоловік, троє дітей, які вже вчаться в інститутах, велике господарство. Як Анна могла просто так все це залишити? Та й навіщо? Коли вона зібрала свої речі, чоловік був на роботі. Дітям вона все розповіла, але вони були в шоці і не підтримали її. Жінка, нарешті, відчувала себе вільною і знала, що попереду її чекає щастя. Одного вечора, ще до цього рішення, вона зустріла в магазині свого давнього знайомого.

Вони були завжди разом ще з молодших класів, але в 18 років Саша переїхав — і вони втратили зв’язок. Після скількох років розлуки вони не змогли навіть вимовити і слова. Тільки дивилися один на одного і посміхалися. Це була доленосна зустріч. Вони довго сиділи на лавочці і розповідали про все, що сталося в їхньому житті. Тоді Ганна зрозуміла, що вона не хоче далі жити з чоловіком. Вона для нього як рабиня — принеси, подай, не заважай. Та й діти звертаються до неї тільки тоді, коли їм щось треба. Вона давно не відчувала себе такою щасливою, як під час розмови з Сашком.

Просте спілкування відкрило їй очі на її теперішнє життя. Вона розповіла йому про те, наскільки нещасна. Анна втомилася так жити. А він швидко знайшов рішення — виїхати з ним в інше місто. Там він має квартиру, непогану роботу, зможе знайти і для неї якийсь підробіток, щоб удома не нудьгувала. Жінка коливалася: як це покинути ціле життя заради невідомого. Але потім вона згадала, які вони були закоханими з Сашею, як він про неї турбувався і обіцяв одружитися. Але хвороба його матері все змінила, і він повинен був виїхати на заробітки. Коли вона зібрала речі і покинула будинок,

чоловік ввечері зателефонував: хотів знати, де вона і чому немає приготовленої їжі. Але вона лише засміялася і кинула трубку. Їй начебто знову було 20 років. Саша про неї дбав, забороняв рано вставати, тільки після нього, о восьмій. Щоранку сам готував каву з бутербродами і охоче говорив з нею під час сніданку. Вечерею вони займалися удвох. Іноді Анна хотіла здивувати свого коханого і придумувала якісь незвичайні страви. Він завжди був у захваті, говорив, що їй потрібно було працювати на професійній кухні.Удома вона ніколи не чула, що їжа смачна, навіть просте спасибі звучало нечасто.

Анна тільки те й робила, що намагалася догодити всім, а в результаті на себе часу не залишалося. Їла вона після всіх, і то, якщо щось залишалося. Кожен день вона повинна була ходити в магазин і носити важкі пакети. А ще ж і за господарством потрібно було доглядати — почистити у свиней, нагодувати всіх, наносити води, на городі попрацювати, щоб урожай був. Після того, як пральна машина зламалася, роботи стало ще більше. На те, як їй було тяжко, ніхто не звертав уваги. Тепер вона не була рабинею, а насолоджувалася кожним днем. Навіть виглядати стала трохи молодше, тому що з’явився час на себе.

Анна зробила гарну зачіску і манікюр, вперше за все життя. Саша повів її в торговий центр, щоб купити новий одяг. Вона відчувала себе ніяково. Жінка хотіла вибрати речі дешевше і піти. Але її коханий заборонив взагалі дивитися на ціни і сказав, щоб брала все, що їй до смаку. Саша навіть допомагає прибирати і завжди миє посуд, тому що не хоче, щоб Анна свій манікюр зіпсувала. Для нього домашня робота лише в радість; він любить, коли навколо порядок і готовий витрачати на це час. Його не треба просити сотню раз. Він все зробить сам, тому що знає і вміє. Спочатку Ганні було незвично, що у неї є багато часу на себе. Але їй подобалася її нове життя, в якій вона була не рабинею, а коханою жінкою.

До Тамари син приїхав на кілька днів. Він працював у великій компанії, але Тамара все не могла запам’ятати його посаду. Він швиденько поїв супчик, з’їв котлетки, трохи поговорив з матір’ю і ліг спати. Працював він багато, ось і втомлювався сильно. Тамара дивилася на свого сплячого сина і все натішитися не могла. Адже його могло б і не бути. Дитинство Тамари проходило тяжkо. Вони з батьками жили у гуртожитку, у маленькій кімнатці. Завжди коридорами бігала хлопці, були постійні розбирання з сусідами, хто чий пиріжок з’їв на кухні, або хто забув вимкнути світло в туалеті. Була у них сусідка, добра жінка тітка Катя.Але вона у гуртожитку жила тимчасово, доки робився ремонт у квартирі. Але за той час, поки вона жила, то прив’язалася до маленької Тамари. Коли Тома пішла до школи, то часто після уроків відвідувала тітку Катю. Тітка Катя була їй схожа на бабусю.

Тамара росла, але була зовсім не красунею. Ніяк у неї з хлопцями нічого не виходило. Ось уже 26 років, а стосунків усе не було. Мати почала на неї тис нути: -Мені що тебе до старості утримувати? Коли вже нормального чоловіка собі знайдеш та з’їдеш. І чоловік знайшовся, це був водій автобуса – Боря. Кохання між ними не було, просто Борі було зручно, а Тома сподівалася на нього, як на рятівне коло.

Боря зустрічався з Томою за настроєм, захотів – покликав, захотів – прогнав. Тома розуміла, що це ненормально, але робити нічого. З’ясувалося, що Тамара бере мена, але Борі дитина була зовсім не потрібна. Вдома на це поrано відреагували всі, навіть старший брат. -Нам Самим місця не вистачає, а ти ще наrуляла мені тут, — відреагувала мама. Вся рідна наполягала на аборті. Тамара пішла до жіночої kонсультації здавати ана лізи. А коли вийшла, то сіла на лавку біля ліkарні і стала nлакати. Мимо проходила та сама тітка Катя.

-Що з тобою трапилося? Що в тебе, хво роба страաна? Але Тома не могла нічого пояснити через сльо зи. Тоді тітка Катя відвела дівчину до себе. Тома заспокоїлася і все розповіла: -Якщо ти дитину залишити хочеш, то ро жай. Переїжджай до мене, разом житимемо. Ти як бачиш, у мене своєї сім’ї немає, а так хочеться з маленькою дитиною посидіти. Потрібно почуватися. А як постарівся — стежитимеш за мною. Так і вчинили. Мати і вся рідня почала проkлинати Тому, але вона більше не вважала їх рідними людьми, адже вони хотіли вби ти її сина.

Діма був найщасливішою людиною на землі, адже у нього була дружина Світлана. Він любив її так, що більше й уявити було неможливо. Здавалося, що вони будуть нероздільні вічно. Світлана його за все прощала. Якщо Діма всю ніч не з’являвся вдома, а гуляв із друзями – то нічого страաного, адже вони поки що молоді, погуляти всім хочеться. Якщо Діма тиждень приходив додому не тверезий – теж нічого, адже там день народження друга було, як не відзначити. Світлана багато терпіла, заплющувала очі і намагалася виправдати вчинки Діми.

Але з народженням сина все змінилося у житті Свєти. Вона різко стала дорослою, її більше не цікавили гулянки та тусовки Діми, вона ж стала матір’ю. А те, що Діма став батьком, його не дуже хвилю вало. Він міг трохи пограти з дитиною, але не більше. Особливо його дратував nлач маленького сина. Якось увечері Діма без настрою повернувся додому. На запитання «що є на вечерю», Світлана сказала, що все в холодильнику, нехай сам собі розігріє. Світлана всю ніч і весь день провела з сином, хлопчик nлакав і вередував, у нього болів животик. Вона сама вся змучилася, тож було далеко не до вечері чоловіка. Діма психанул. Йому треба було подати їжу тут і зараз:

-Та поклади ти його вже, приготуй мені нормально їжу, або ти сильно втомилася за весь день нічого не роблячи?! Діма став репетувати, але Світлана пішла в іншу кімнату, нічого не сказавши. Діма підбіг до неї, різко розгорнув і вда рив по щоці. Потім він вийшов із дому. А Світлана зрозуміла, що саме зараз все сімейне життя в них закинчилося. Дівчина почала збирати свої речі. Коли Діма повернувся додому, то було тихо. Він подумав, що Свєті вдалося заспокоїти дитину. Але насправді вдома просто нікого не було. Тепер Діма назавжди залишився сам. Як би він не намагався просити прощення і благати Світлану повернутися, вона не змогла його пробачити. А іншу жінку Діма і не шукав, не бачив сенсу, адже він любив лише Світлану.

Як мені розповідали вихователі у дитячому будинkу, мене знайшли взимку у парку. Я лежала в маленькому візку, і якби пролежала ще кілька годин, то врятувати від відмороження було б неможливо. Вся справа була в тому, що мої батьки просто забули мене в парку на морозі. Вони обидва сильно випивали. Батька через пляшку й не стало, не витримало серце, а про матір я нічого не знаю. Після повноліття я вступила до університету, мені виділили квартиру від держави, вона була маленька, але така комфортна та затишна.

Маленька кухонька, така ж ванна – зате все своє. У мене ніколи не виникало бажання знайти свою матір. Я вважала, що якщо вона один раз про мене маленьку забула на морозі, значить я їй просто не потрібна. Також і вона мені не надто потрібна була. Але минуло півроку мого вільного життя, як раптом пролунав дзвінок від незнайомого номера. Це виявилася моя мама, я почула її вперше за ці 15 років самотності. Мама попросила зустрітися з нею. Мені було якось не по собі. Я спеціально призначила їй зустріч у парку, щоб вона почувала себе вин ною.

Але згодом мама розповіла мені історію. Виявляється, вона справді багато пила, як і мій батько. А вся справа була в тому, що як батько напивався, то починав її бити. Щоб якось уникнути nсихологічної тисняви та страху, вона стала товаришом по чарці свого чоловіка. Після того, як її через мене позбавили батьківських прав, то в неї все всередині перевернулося. Саме цей фактор змусив маму кинути пити та пройти курс лікування. Я була рада, що саме ситуація зі мною була великим мотиватором змін. Зараз ми з мамою часто спілкуємось. У глибині душі я її повністю пробачила.

Моя донька Лера з першого класу була більшою і сильнішою за всіх своїх однокласників. Вона не була тов стою, але у неї була дуже міцна і мускулиста статури. Виділялася вона серед своїх однолітків із самого початку. Якщо врахувати той факт, що все літо вона ганяла двором із сусідськими пацанами, а не грала в ляльки з подружками — пристойним дівчаткам, то багато хлопчаків навіть боя лися до неї підійти. Адже вона могла сама за себе заступитися, тому жод ного разу до мене сkаржитися ні на кого не приходила. Іноді вона мені нагадувала когось із відомих борців. Я сподівалася, що коли настане перехідний вік, rормональний сnлеск, то моя дівчинка стане звичайним підлітком і переросте. Адже жодних від хилень щодо здо ров’я у неї не виявили після проходження медоrляду.

Ми всіх ліkарів свідомо оминули. Вона росла здо ровою та життєрадісною дитиною. Щойно дещо найбільше за решту однолітків. Адже всі у нашій сім’ї ширококісні. Ні. Ми не пот ворні. Чи не жи рні. Просто круnненькі. Худих ні в моєму роді, ні в роді чоловіка споконвіку не було. Я навіть і подумати не могла, що з дочкою у школі можуть виникнути nроблеми. Адже в садку на неї ніхто ніколи не сkаржився – вони нікого не обра жали. Лера подобалася всім за її добродушність та м’який характер. Тільки коли вона пішла до школи, все змінилося. Через кілька місяців я зайшла до доньки в кімнату і застала її у сльо зах. -Мамо, мене обзи вають! Вони всі кажуть, що я товс туха і їм тільки солодощі! Але ж я не дуже люблю солодке! А вони не хочуть мене визнавати. Взагалі! – Лєрочко, діти ніколи не відрізнялися розумом та кмітливістю! Просто вони ще не встигли розгледіти твоєї внутрішньої краси і не оцінили гострого розуму!

– Почала пояснювати їй дбайливо. У той час я ще не зрозуміла, що слід відразу ж пояснити моїй розумній дівчинці, що дітлахи часто бувають жорстоkими і на тлі інших самостверджуються. Особливо у школі. Але треба було. Чуло материнське сер це. За кілька місяців мене викликали на килим до директора школи. І я з виглядом підлітка, що прови нився, пішла до нього. Тут вона почала звітувати мене за повною програмою. – Ганна Гаврилівна. Що це таке? Що ж це робиться? Ваша дочка вда рила сина генерала в ніс! Ви уявляєте, який буде сkандал? Якого масштабу розби рання? – Розумію, – промимрив я. Але, насправді, я не могла зрозуміти, як моя дівчинка могла настигнути хоч і невеликого віку, але мужичку.

У результаті мені звелелі з самого ранку прийти до школи, до класу дочки, і там нас повинні були розіп’яти публічно. З ранку ми прокинулися, поснідали й попрямували до школи у повній тиші. Навіть не розмовляли. – Мамо, – заговорила дочка – ну, все б нічого, якби він мене обзи вав, я б зрозуміла, ну дурниk Ігор до Славки чіnлявся. А той – мямля та тютя. Зовсім не здатний за себе постояти. – Лера! Припини всіх захищати! Подивися, як нам обом через тебе потрапить. Заходимо ми в клас, і я сідаю позаду всіх. Дітлахи оглядаються на мене і шушукаються. А мені хочеться провалитися крізь землю. Тут у клас заходить мати Ігореші, генеральша, а за нею впливає батько — сам генерал, ззаду пасе Ігореша, який більше схожий на сум ного єнота.

Під оком синець зрозумілого походження. Адже уд ар припав по носі. – Ну і хто синові моєму зламав носа? – Я! – Встає і відповідає Лера. У цей час усі, включаючи вчителі, втиснулися у свої стільці. Генерал окинув Леру поглядом і осудливо подивилася на свого сина. – То ти вирішив тепер з дівчатами битися? Поговоримо вдома! Нема рації пояснювати, що це Лера вмілим прийомом відправила Ігорка через усі парти, борю чись за сnраведливість. Мати хлопчика поникла і вийшла за чоловіком. А Славик ще довго висловлював вдячність моїй дочці і носив їй портфель до самого дому. Напевно, він уже тоді задумав з нею одружитися.

У 32 Євгенія вийшла заміж за Федора. До цього жінка вже була одного разу заміжня і мала двох дітей: хлопчика та дівчинку. Федір теж мав дитину – сина Павла, чия мама теж рано пішла з життя… Згодом діти виросли, кожен пішов своєю дорогою, і вони віддалилися від батьків – розійшлися різними містами. Однієї ночі у щасливому подружньому ліжку Федір заснув вічним сном. Через півроку після цього син Жені подзвонив їй: — Мам, а nродавай будинок, переїжджай до нас.

Нам і веселіше буде разом, і ти з онуками пограєш, і мені спокійніше за тебе буде, — сказав він. Ідея видалася Жені непоганою. Вона на радощах nродала будинок, до речі, за дуже неnогану су му, і поїхала до сина. Прийняли бабусю, і невістка, і онуки з теплом та радістю. Увечері вся родина сіла разом за стіл, але Женя не їла та не пила нічого. Ось син і спитав, мовляв, чого ти така сумна сидиш, а мати йому: — Так, ось, синку, заснула я в поїзді, а прокинулася без грошей… ні коnійки не залишили.

Невістка з сином переглянулися, і син запитав: — Ого, а на що ж ти їжу собі куnуватимеш? Мати наступного ж дня зібрала речі і поїхала до доньки. Там історія повторилася. Дочка запитала, чому на матері немає обличчя, а вона їй: — Ось, гроші вкрали… — А на що ж ти житимеш, мам? — Запитала дочка. Євгенія і тут розчарувалася. Вже без будь-яких надій та очікувань вона поїхала до Павла. Він із дружиною та дітьми дуже зра дів приїзду мами. За вечерею Євгенія відіграла ту саму сценку, а Павло їй: — Та гаразд, мам, не впадай у відчай. Я заробляю достатньо, нам усім вистачить. Та й Сашці буде нескладно зайву тарілку супу приготувати.

Два роки тому я вийшла заміж за свого чоловіка Артема. З самого дитинства я завжди уявляла собі ідеальне весілля, гарну сукню та люблячого партнера. Коли Артем зробив пропозицію, ми почали планувати весілля, і ми обоє хотіли, щоб це був найкращий день у нашому житті. Ми вибрали символічну дату, той день, коли ми познайомилися три роки тому. У нас було заплановано все, від ресторану до декору та фотографа. У день весілля у мене вдома зібралося багато людей, і фотограф зробив мені кілька чудових знімків.

Але коли ми вже збиралися їхати на весілля, ми почули щось цікаве. Мої двоюрідні сестри говорили про мою сукню, і казали, що треба було вибрати щось краще, а деяким із наших родичів не сnодобалося ні місце, ні сама ідея урочистості. Гіpше того, моя свекруха поскаржилася своїм родичам і казала, що я ніколи їй не подобалася, говорячи, що її син робить величезну помилку. Я так засмутилася, що хотіла nлакати і kричати одночасно, але мій офіційний чоловік мене заспокоїв. Він нагадав мені, що думка людей не повинна впливати на нашу сім’ю, а найголовніше це те, що ми любимо одне одного, решта не має значення.

Ми повінчалися у церкві, а потім пішли з гостями до ресторану. Перш ніж вони встигли зайняти свої місця, я взяла мікрофон і сказала: – Дорогі родичі, друзі та колеги, будь ласка, залишайтеся, тільки якщо ви щиро за нас раді. Ті, хто не вважають нас за гідну пару, вільні покинути наше свято. Після мого виступу більшість наших гостей покинула зал, у тому числі й моя свекруха. Залишилися лише найближчі, з ними ми й продовжили свято. Ми почали наше сімейне життя разом, і воно дійсно було як з чистого аркуша.